У ту мить, коли Зоріан зрозумів, що на нього летить кулак, він інстинктивно спробував зробити крок назад, щоб уникнути удару. На жаль, їхній з Кіріель багаж був прямо за ним, а він ніколи не був справжнім рукопашним бійцем. Від несподіванки та неврівноваженості Зак не лише зачепив його обличчя, але й відправив на землю, боляче вдарившись потилицею об твердий бетон.

Він не втратив свідомість, але сила удару все ж залишила його на деякий час в розгубленому заціпенінні. Це не могло тривати дуже довго, лише пару секунд, але коли він відновив здатність обробляти те, що говорили йому органи чуття, він виявив, що його оточення абсолютно вибухнуло за той короткий проміжок часу, коли він був недієздатним. Кіріель кричала про допомогу на весь голос (а вона могла кричати дуже, дуже голосно, коли хотіла), одночасно штовхаючись і дряпаючись Зака, як загнана в кут мишка. Зак, зі свого боку, виглядав дуже розгубленим і запанікував, незграбно намагаючись відбити атаки Кіріелль, не завдавши їй болю, і водночас намагаючись пояснити свої дії. На жаль для нього, його слова були майже нерозбірливими через пронизливий і безперервний крик Кіріель. Хлопець, здавалося, був абсолютно розгублений і не знав, як йому поводитися в ситуації, в якій він опинився.

За інших, менш публічних обставин, Зоріан, мабуть, залишився б на землі ще трохи, розважаючись над скрутним становищем Зака і відчуваючи, що хлопець заслуговує на свою долю. Так йому і треба за те, що він вискочив ні з того ні з сього. Як би там не було, він схопився на ноги якомога швидше, роззираючись довкола. Як йому здалося, вони привертали до себе багато уваги оточуючих - всі, хто знаходився поблизу, спостерігали за ситуацією, розмовляли, перешіптувалися між собою і показували на них пальцями. Цілком ймовірно, що єдиною причиною, чому ніхто досі не втрутився в ситуацію, було те, що Зак явно "програвав" Кіріель, що робило ситуацію досить комічною, щоб заспокоїти їх. Втім, це могло змінитися будь-якої миті. Він був майже впевнений, що бачив пару поліцейських, які поспішали в їхньому напрямку, якщо не більше. Краще зупинити це, поки ситуація не загострилася.

Він крикнув Кіріель, щоб вона зупинилася і заспокоїлася, і був трохи здивований, коли вона негайно припинила напад і відступила за його спину. Зважаючи на те, як запекло вона його захищала, він очікував, що її буде важче стримати. Але ні, мабуть, тепер, коли він знову став на ноги, це була його власна відповідальність захищати їх обох. Справедливо. Логічно кажучи, він був краще підготовлений, щоб протистояти Заку, ніж дев'ятирічна дівчинка. Однак логіка може бути оманливою - він сумнівався, що коли-небудь зможе змусити Зака захищатися так само сильно, як кілька хвилин тому це зробила Кіріель. Добре, що Зак не виглядав так, ніби хотів продовжувати атакувати його найближчим часом.

Кіріель висунула голову з-за спини Зоріана, щоб кинути на Зака останній погляд, від якого той злегка здригнувся, а потім повернулася до Зоріана і кинула на нього запитальний погляд. Без сумніву, вона хотіла знати, чому цей незнайомець ні з того ні з сього вдарив його в обличчя. Це було гарне питання. Чому Зак це зробив? Чорт його знає, якби Зоріан знав. Він розглядав можливість того, що Зак може бути вороже налаштований до нього, коли вони нарешті зустрінуться, так, але це було не зовсім те, що він мав на увазі, коли думав про ворожого Зака. Удар в обличчя був ворожим, так, але фізичний напад на свою ціль на переповненому вокзалі - це не найкращий спосіб влаштувати засідку на колегу-мандрівника в часі. Навіть Зак мав би це знати. Так що ж це було насправді?

Важко зітхнувши, Зоріан розчаровано провів рукою по волоссю і пильно подивився на Зака. Дві речі одразу ж кинулися йому в очі. По-перше, він нічого не відчував від Зака - з точки зору його емпатії та відчуття розуму, хлопець перед ним не існував. У нього взагалі не було ні думок, ні емоцій. Це означало, що Зак перед ним був або дуже хорошою ілюзією, або перебував під дією закляття, що очищає розум. Враховуючи, що його удар був цілком реальним, він збирався припустити, що це було останнє. Очевидно, Зак прийшов на цю зустріч набагато краще підготовленим, ніж у минулі рази. По-друге, йому, мабуть, варто було б підстригти нігті Кіріель після того, як вони прийдуть до Імайї, тому що вони були досить довгими, щоб пускати кров, якщо вона використовувала їх, щоб дряпати людей. Зак отримав досить неприємну на вигляд рану на передпліччі під час своєї короткої "битви" з нею.

Як він вже зазначав раніше, Зак більше не був зацікавлений в тому, щоб битися з ним. Хлопець озирнувся на нього з вимушеною посмішкою і привітав його швидким, незграбним помахом руки.

"Ох, - невдоволено подумав Зоріан. "Цей хлопець..."

"Це, - оголосив Зоріан вголос, - одне величезне непорозуміння".

"Так!" Зак негайно погодився, несамовито киваючи головою. "Цілковите непорозуміння".

Звичайно, все не могло бути так просто. Наступні п'ятнадцять хвилин Зак і Зоріан пояснювали Кіріель, що вони однокласники, які знали один одного раніше, і що це просто Зак виконує свою обіцянку дати Зоріану в пику, коли наступного разу побачить його за те, що той був великим придурком. Принаймні, так стверджував Зак.

Зоріан ледве вірив у те, що чув. Це було серйозно? Він мусив визнати, що смутно пам'ятає, як Зак обіцяв щось подібне під час того жахливого перезапуску, коли вони востаннє бачилися, але він не надав цьому значення. Люди постійно роблять подібні заяви. Зоріан зовсім забув про це, поки Зак не нагадав йому про це.

У будь-якому випадку, після того, як вони закінчили пояснювати все Кіріель, їм довелося знову пояснювати все поліцейським, які прийшли перевірити, що сталося. Оскільки Зоріан став на захист Зака, вони вирішили не заарештовувати його... натомість виписали їм обом грошовий штраф за бійку в громадському місці. Зоріан особисто вважав, що це повна нісенітниця, але оскільки Зак одразу ж пообіцяв, що заплатить обидва штрафи з власної кишені, він вирішив не протестувати надто сильно.

Тоді настав час для третього раунду пояснень. Оскільки напад Зака на Зоріана стався невдовзі після їхнього прибуття до Кіорії, Фортов все ще був неподалік і вирішив перевірити, що відбувається неподалік. Було досить дивно бачити, що Фортова хоч раз у житті справді турбує їхній з Кіріелль добробут, але ця турбота тривала недовго. Як тільки Фортов зрозумів, що з ними обома все гаразд і що нападник Зоріана був його "другом", він швидко залишив їх у спокої і повернувся до своїх друзів.

Звісно, Зоріан не скаржився - чим менше часу йому доводилося проводити поруч із Фортовим, тим краще. Але це був перший раз за цілу вічність, коли Фортова шукав його без наміру отримати послугу. Він навіть зумів стриматися, щоб не образити Зоріана в розмові з ним. Це було незвично, а тому цікаво.

"Ну що ж, - плеснув у долоні Зоріан. "Тепер, коли з цим покінчено, ми повинні йти. Наша нова господиня чекає на нас, і я хочу потрапити туди, де на нас не витріщаються і не розмовляють за спиною".

"А він піде з нами?" запитала Кіріель, підозріло поглянувши на Зака.

"Так", - підтвердив Зак. Він вже майже оговтався від нападу Кіріель, повернувши собі більшу частину своєї звичайної впевненості. "Мені потрібно поговорити з твоїм братом про деякі речі.

"Про що саме?" запитала Кіріель.

"Про серйозні речі", - відповів Зак.

Вона подивилася на Зоріана за підтвердженням і зневажливо буркнула, коли той кивнув на знак згоди.

"Ви обидва дурні, - надулася вона. "Поводитися так на людях... і я насправді злякалася, що на нас напали і все таке..."

"Не будь такою", - сказав їй Зоріан, використовуючи одну з своїх рук, щоб притягнути її в одноручні обійми. "Знаєш, я був дуже зворушений тим, що ти мене так захищала. Я впевнений, що це був перший раз, коли хтось так заступився за мене з тих пір, як... гм, ти взагалі перша".

"Це вже занадто", - сказав Зак, вивчаючи три криваві лінії, які Кіріел лишила на його передпліччі.

"Ось що я тобі скажу - якщо ти проявиш трохи терпіння з Заком сьогодні, я відповім на будь-яке твоє запитання про все це пізніше ввечері, перед сном", - сказав їй Зоріан, не звертаючи уваги на скиглення Зака.

"Справді?" запитала Кіріель, підозріло дивлячись на нього.

"Справді", - підтвердив Зоріан. Хоча Зоріан зазвичай не говорив Кіріель, що він мандрівник у часі, він не був категорично проти цієї ідеї. Оскільки здавалося, що в цьому перезапуску йому доведеться досить багато спілкуватися з Заком, він не бачив нічого поганого в тому, щоб розповісти їй, що насправді відбувається. Він був упевнений, що Червона мантія швидше знайде його, відстежуючи пересування Зака, ніж простежить за ланцюжком спотворених чуток до Кіріель.

"Справді?" запитав Зак, з цікавістю дивлячись на нього.

"Так, справді!" пробурчав Зоріан. Звідки така недовіра? Наче вони не очікували, що він скаже правду чи щось таке. "Я вже розповідав їй про перезавантаження, і це не було проблемою".

"Справді?" Кіріель насупилася. "Але я не пам'ятаю, щоб ти мені щось казав про якісь "перезавантаження".

"Цілком зрозуміло, - сказав Зоріан, погладжуючи її по голові. "Не хвилюйся, згодом все стане зрозуміло.

Він сподівався. Він знову подивився на Зака, дивуючись, чому хлопчець розшукав його саме зараз, після того, як провів стільки перезапусків, уникаючи Кіорії.

Він дуже сподівався, що поява Зака все прояснить, а не ускладнить.

***

Спочатку Зоріан планував, що цей рестарт буде схожий на попередні, але через раптове включення Зака в його графік, він вирішив, що цей план не витримує критики і його доведеться змінити. Відповідно, цього разу він не став обтяжувати себе зустріччю з Ночкою, натомість відвіз Кіріель і Зака прямо до Імайї. Кіріель мала схильність розповідати Ночці, яка й сама не дуже добре вміла зберігати секрети, про все, що завгодно, і це не дуже добре поєднувалося з його наміром розповісти Кіріель про часову петлю в цьому перезапуску.

Перша половина подорожі пройшла незручно приглушено. Сам Зоріан не був проти тиші і спокою, але він знав, що ні Кіріель, ні Зак не схильні до тривалого мовчання. Вони не знали, як поводитися в присутності одне одного, і тому трималися самі по собі. Так тривало доти, доки не почався дощ. Тоді Кіріель вирішила, що хоче погратися з дощовим бар'єром, який Зоріан поставив навколо них, як вона зазвичай робила на початку рестарту, незважаючи на присутність Зака. Це виявилося криголамом, і вони обидва раптом стали більш балакучими. І до Зоріана, і один до одного.

Звичайно, вони з Заком не могли обговорювати часову петлю у відкриту, коли поруч була Кіріель, тож їхня розмова здебільшого зводилася до обговорення їхніх магічних навичок і час від часу демонстрації одного-двох заклинань Кіріель та один одному. Крім того, що це був корисний інструмент для розмови, він також дозволяв їм обом порівняти свої здібності один з одним, щоб побачити, де вони знаходяться в плані магічних здібностей. Ну, частково - очевидно, Зоріан не виклав весь свій набір навичок перед Заком, і він сумнівався, що інший мандрівник у часі теж був абсолютно відвертим, але все ж таки. Те, що порівняння не було повним, не означало, що воно нічого не варте.

Те, що виявив Зоріан, було принизливим. Хоча Зак був дуже зосереджений на бойовій магії, як хлопець і зізнався йому в минулому, він добре використав часову петлю, щоб перетворитися на всебічно розвиненого мага. Він був таким архімагом, якому заздрили інші архімаги - він володів практично всіма видами магії, включаючи сумнозвісні складні та спеціалізовані медичні заклинання. Він навіть вилікував подряпини, які Кіріель дала йому на доказ цього твердження. Навіть щодо магії, орієнтованої на ремесло, як алхімія та формули заклинань, які, за визнанням Зака, були його найменш улюбленими областями, і на яких спеціалізувався Зоріан, останій Новеда все ще володіла достатнім досвідом, щоб дискутувати з Зоріаном не порожнім звуком.

Нарешті, невеличкі демонстрації, які вони влаштували для Кіріель, чітко показали, що Зак володіє навичками шейпінгу не гірше, ніж Зоріан. Незважаючи на величезні запаси мани, Зак мав відмінні навички шейпінгу.

Що б Зоріан не говорив про вибір Зака в петлі часу, він явно не стояв без діла весь цей час - він постійно працював над своїми навичками протягом десятиліть, і це було видно. Озираючись назад, Зоріан був страшенно зарозумілим, навіть думаючи, що міг би наздогнати хлопця трохи більше, ніж за 5 років.

"Знаєш, я не можу не помітити, що твій старший брат досить швидко пішов і навіть не спробував поговорити зі мною, - сказав Зак. "Не те, щоб я скаржився, бо мені так краще, але ти думаєш, що він був би більш зацікавлений у тому, щоб хтось публічно напав на його молодшого брата".

"Він знає, що ніхто з нас його не дуже терпить, тому тримається осторонь", - недбало сказала Кіріель, щосили намагаючись вихопити з повітря маленькі анімовані водяні цівки, що літали навколо неї. Зоріан і Зак раніше змагалися, хто з них створить більш реалістичні на вигляд цівки з навколишньої дощової води, тож уся бульбашка щита все ще була повна таких цівок. Зоріан був майже впевнений, що виграв, але суддею була Кіріель, і вона заявила, що не бачить різниці. Маленька зрадниця.

"Не думаю, що він такий вже й уважний, - насупився Зоріан. "Йому просто не хотілося витрачати на нас час. У нього були справи важливіші, ніж витрачати час на молодших братів і сестру.

"Ні, я впевнена, що він знає, що ви його ненавидите", - сказала Кіріель, хитаючи головою. "Він навіть якось сказав це, коли ми були наодинці. Ось чому він намагається уникати тебе, якщо може. Він думає, що робить тобі послугу".

Зоріан насупився. Він припустив, що не був надто тонким у своїй думці про Фортова, тож не дуже здивувався, що Фортова знав про це. Однак йому було важко повірити, що поведінка Фортова була мотивована чимось іншим, окрім егоїзму. Якщо він хотів зробити Зоріану послугу, то чому час від часу приходив до нього з проханнями? Це була найгірша причина для звернення до нього - вся причина, чому він ненавидів Фортова, полягала в тому, що йому завжди доводилося виправляти невдачі Фортова у виконанні його роботи на додаток до своїх власних обов'язків.

"То ти вважаєш, що я надто суворий з ним?" з цікавістю запитав Зоріан. До того, як він застряг у часовій петлі, просте припущення, що це так, було б еквівалентним киданню запаленого сірника в миску з пальним для лампи. Тепер же йому стало щиро цікаво, що про це думає Кіріель.

"Ні. Так. Можливо, - сказала Кіріель. "Я маю на увазі, що він все одно придурок, і мені він теж не подобається. Тож я знаю, що ти відчуваєш. Але, можливо, нам не варто ображати його у відповідь. Можливо, йому було б краще, якби ми були більш терплячими з ним. Я не терпляча. Я намагаюся іноді бути з ним доброю, але він робить це дуже важким".

"Так, не сумніваюся, - насмішкувато пирхнув Зоріан.

"Знаєш, мені здається, що твоя сім'я трохи не в порядку", - сказав Зак.

"Ти навіть не уявляєш, - сказав Зоріан. "І це, мабуть, хороша ідея. Давай закриємо цю тему, добре?"

"Гаразд, гаразд", - погодився Зак. "То це те місце?

Зоріан подивився на будинок, на який вказував Зак, і кивнув.

"Так, це будинок Імайї. Дозволь мені домовитися про все з господинею і трохи розпакувати речі, а потім ми зможемо поговорити. У тебе вже є місце на думці?"

"Я... не думав про це", - зізнався Зак.

Зоріан зітхнув. Зрозуміло. "Тоді ми підемо до руїн аранійської колонії в тунелях під нами. Там вже є досить непогана система охорони, що захищає це місце".

"О, то ти знаєш, де це?" сказав Зак, підбадьорюючись. "Хтось із павуків вижив?"

"Павуки?" пробурмотіла Кіріель, насупивши брови в задумі. Зоріан міг сказати, що вона аналізувала кожне їхнє слово протягом всієї прогулянки, намагаючись з'ясувати, що вони приховують. Це було і похвально, і кумедно.

"Ні, ніхто", - похитав головою Зоріан. Зак одразу ж здувся.

"То нас тут тільки двоє, чи...?" - з надією запитав він.

Хоча його емпатія не могла нічого з нього витягти, Зак не був страшенно складною людиною, яку можна було прочитати. Зоріан зрозумів, що Заку дуже хочеться поговорити з іншими мандрівниками в часі. І чим більше їх буде, тим краще. Йому, мабуть, було дуже самотньо і нудно всі ці роки, які він провів у часовій петлі.

"Тільки... дозвольте мені підкинути Кіріель до будинку, а потім ми поговоримо", - сказав Зоріан.

"Тобі краще не забути про свою обіцянку", - попередила Кіріель, штовхнувши його в ребра своїм кістлявим вказівним пальцем. Так, їй точно тре підстригти нігті, коли він повернеться.

"Гаразд, - сказав Зак. "Я почекаю, поки ти..."

"О ні", - сказав Зоріан, перебиваючи його. "Ти знаєш, що Імайя зробить зі мною, якщо дізнається, що я залишив людину тут під дощем замість того, щоб запросити її всередину? А вона точно двзнається, бо Кіріель та ще пліткарка, яка не втримає язик за зубами".

"Гей!" - заперечила пліткарка.

"Їй байдуже, що ти маг і можеш легко захиститися від дощу. Я б вислуховував нотації та уїдливі коментарі кілька днів", - сказав Зоріан. "Ти зайдеш всередину і відрекомендуєшся Імайї".

І ось, з Кіріель і Заком на буксирі, Зоріан підійшов до дверей Імайї і постукав...

***

Приблизно через годину, коли все було влаштовано, Зоріан повів Зака в глибини підземного світу Кіорії. По дорозі Зоріан пояснив правду про те, що сталося з Заком. Великої кількості мандрівників у часі не було - тільки він і аранеї, які підстраховували його за допомогою пакетів пам'яті. А після їхнього зіткнення з Червоною мантією всі аранеї загинули - за словами Червоної мантії, їхні душі були вбиті. Хоча Зоріан мав певні сумніви щодо цього, було незаперечним, що аранея починала кожну петлю мертвою з того моменту.

Коли вони дісталися до мертвих поселень аранеїв і Зак мав змогу трохи роздивитися місцевість, вони сіли і почали розмовляти.

"Я намагався знайти це місце одразу після того перезапуску", - зазначив Зак, дивлячись на труп аранея, що лежав неподалік. Він був напрочуд вражений мертвим поселенням, вважаючи аранеїв досить нелюдськими істотами, до того ж він знав їх дуже короткий час. "Все, що я знайшов, - це кілька ізольованих трупів аранеїв, як цей".

"Це були, по суті, сторожові пости", - пояснив Зоріан.

"Так, напевно. Можливо, я б і вистежив їх, але потім ця... "Червона мантія" спробувала влаштувати мені засідку".

Зоріан пожвавішав. Це була перша зачіпка, яку він мав про діяльність Червоної мантії після конфронтації Зоріана з ним.

"Він напав на тебе?" запитав Зоріан, зацікавлено нахилившись вперед.

"Напав і програв", - гордо посміхнувся Зак. "Його не так вже й важко перемогти без підтримки Кватча-Іхла".

Отже, Зак був достатньо сильним, щоб перемогти Червону мантію в прямому двобої один на один. Приємно це чути.

"Думаю, він розраховував на перевагу несподіванки, але я побачив його засідку за милю, - продовжує Зак. "Я знав, що він, ймовірно, переслідує мене, тому я вже був напоготові. І все ж таки. Зрештою, йому вдалося втекти, і я не відчував себе в безпеці, блукаючи цими тунелями, коли на мене полює хтось подібний. Я фактично покинув Кіорію і переховувався до кінця перезапуску".

"Він коли-небудь приходив за тобою знову?" запитав Зоріан.

"Так. Одного разу", - відповів Зак. "Під час наступного рестарту він спробував напасти на мене на самому його початку. Він телепортувався прямо крізь варди мого будинку і намагався вбити мене, коли я ще був у спальні, одягався".

"І він знову втік, коли ти його переміг?" запитав Зоріан.

"Ну, насправді це я втік, - сказав Зак, незручно кашляючи. "Я був ще напівсонний і в трусах, ясно? Я не очікував, що він прийде за мною так рано. Так чи інакше, з того моменту я залишав Кіорію на початку кожного перезапуску, щоб запобігти подальшим подібним сюрпризам. Навіть якщо Червона мантія більше ніколи не прийде за мною після того несподіваного нападу".

"Хм", - задумливо хмикнув Зоріан. Він сумнівався, що Червона мантія витратив весь цей час, намагаючись вистежити Зака, тож це все ще не пояснювало, чому він мовчав весь цей час... але все одно це була цікава інформація. Чого ж так сильно хотів від Зака Червона мантія?

"Так... чому ти перестав ховатися саме зараз? І чи обов'язково було так бити мене по обличчю?" кисло запитав Зоріан. "У мене до сих пір зуби болять.

"А ти ще питаєш?" насміхався Зак. "Ти застряг у цій часовій петлі разом зі мною бозна-скільки часу, і ти ніколи не приходив до мене поговорити про це. Ні, гірше того - коли я приходив поговорити з тобою, ти прикидався дурником і робив щось на свій розсуд за моєю спиною. Ти заслуговуєш на добрячого стусана лише за це".

Зоріан незграбно поправив окуляри. Так, це прозвучало трохи погано, коли він так сказав. Але він мав вагомі підстави так поводитися! Він справді мав!

"Але знаєш, я розумію, - продовжував Зак. "Мене, як на барабані, розіграв той вилупок у червоній мантії, що кружляє поруч з нами. Він пудрив мені мізки і, напевно, якось стежив за мною..."

"Ти впевнений, що він не робить цього прямо зараз?" Зоріан втрутився з питанням.

"Я знаю, як захиститися від відстежуючої магії, Зоріан, - холодно сказав Зак. "Гадаю, краще за тебе. Просто зазвичай я не турбувався про це, оскільки вважав, що я єдиний, хто знає про часову петлю, тож навіщо турбуватися? Але з тієї ночі я постійно накладаю на себе закляття невиявлення. За весь цей час цей засранець жодного разу не зміг мене вистежити. Сумніваюся, що комусь вдасться".

"Я можу, - зауважив Зоріан. "Але, з іншого боку, у мене є перевага, якої, здається, немає у Червоної мантії. Я вірю, що ти знаєш, як себе захистити".

Зак подивився на нього нерозбірливим поглядом. Майже не думаючи, він спробував зосередити свою емпатію на хлопцеві, щоб краще відчути його емоції, але раптом згадав, що Зак перебував під ефектом розумового захисту, тому він взагалі нічого не відчував від нього.

Так, Зак, безумовно, міг би захистити себе, якби захотів.

"Розкажеш мені про це пізніше", - сказав Зак, хитаючи головою. "У будь-якому випадку, вибач, що зірвався на тебе. Я все ще трохи злий на себе за те, що Червона мантія мене підставила. Я трохи запальний на цю тему. Але все одно... Я розумію. Було небезпечно говорити зі мною напряму, коли Червона мантія ховалася на задньому плані. Я все ще вважаю, що ти повинен був поговорити зі мною, але я розумію, чому ти думаєш інакше. Я навіть можу зрозуміти, чому ти пішов тієї ночі, не потрудившись нічого мені пояснити, враховуючи те, що в підсумку сталося".

Зак жестом показав на труп аранеї, що лежав поруч.

"Тому я вирішив залишити тебе на деякий час у спокої. Навіть коли стало очевидно, що Червона мантія більше не переслідує мене, і фактично розчинився в повітрі, наскільки я міг судити, я тримався подалі, щоб не привертати до тебе уваги. На той випадок, якщо Червона мантія якимось чином спостерігала за мною, незважаючи на всі мої перестороги. Я думав, що ти знаєш, що робиш, і коли будеш готовий, прийдеш до мене, щоб ми разом розібралися з петлею часу і з цим виродком в мантії".

Як він очікував, що Зоріан вистежить його, якщо той навмисно зробив себе настільки невловимим, наскільки це можливо? Нічого, він задасть це питання іншим разом. Зараз краще не перебивати хлопця.

"А потім ти витворяєш це лайно під час останнього перезапуску, - сказав Зак, і в його голосі просочилася злість. "Ти нарешті зробив крок, і то великий, розпочавши вторгнення на кілька тижнів раніше, але не зробив жодної спроби залучити мене до цього. Як я можу не злитися? Як я можу не хотіти дати тобі в пику? Наскільки погано ти про мене думаєш? Тільки тому, що ти бачив, як мене здолали два неймовірно сильні супротивники, один з яких - тисячолітній ліч, ти думаєш, що можеш..."

"Зак, Зак, послухай, це... це було не навмисно,"

поспішно сказав Зоріан, намагаючись зупинити Зака від надмірної люті. Він відчував, що отримає ще один удар по обличчю, якщо дозволить хлопцеві занадто розійтися. "Я ніколи не думав, що цей перезапуск так вибухне. Все це було помилкою, все вийшло за рамки того, що мені було комфортно, але мені було цікаво і..."

"Ти взагалі мав намір зв'язатися зі мною? Коли-небудь?" прямо запитав Зак.

"Так. Абсолютно", - підтвердив Зоріан. "Можливо, після цього самого перезавантаження".

Зак здивовано відкинувся на спинку крісла, дивлячись на нього здивованим поглядом.

"Ох", - сказав він, злість витікала з нього. "Ну, якщо це так, то, мабуть, добре, що я прийшов до тебе саме тоді, коли прийшов, чи не так?"

"Я зараз зайнятий чимось важливим, - зітхнув Зоріан. "Мені справді варто було б зосередитися на цьому. Чорт забирай, я мав би зосередитися на цьому і під час попереднього перезапуску, замість того, щоб возитися з маєтком Яску та загарбниками, але іноді я можу бути дійсно дурним. Ось чому я хотів зв'язатися з тобою тільки після цього перезапуску".

"Якщо це так важливо, чому б тобі не дозволити мені допомогти?" з цікавістю запитав Зак.

"Це не те, з чим ти можеш мені допомогти, - відповів Зоріан. "Пам'ятаєш ті пакети пам'яті, які аранеї використовували для збереження свідомості між перезапусками? Так от..."

Потім він почав пояснювати про пакет пам'яті матріарха і про те, як він намагався відточити свої навички інтерпретації пам'яті аранеї до досить високого рівня, щоб зрозуміти його зміст. Це також призвело до обговорення здібностей Зоріана до магії розуму. Зак явно відчував себе некомфортно з магією розуму, що мало сенс, враховуючи те, як вона була використана проти нього. Після деяких внутрішніх дебатів Зоріан запропонував Заку зазирнути в його свідомість, щоб дізнатися, що саме зробив з ним Червона мантія... але Зак передбачувано відмовився. Він зізнався, що ще не довіряє Зоріану настільки, і, можливо, ніколи не буде довіряти. Зоріан був просто радий, що інший хлопець не образився на його пропозицію.

"Отже, якщо я правильно тебе зрозумів, ти нападаєш на ізольовані аранійські патрулі, щоб відпрацьовувати навички читання з пам'яті на підкорених аранеях", - сказав Зак.

"Так, - підтвердив Зоріан.

"І ти думаєш, що я не зможу тобі в цьому допомогти? недовірливо запитав Зак. "Зоріан, ти повний ідіот".

"Е-е", - розгубився Зоріан, не знаючи, як на це відповісти.

"Зоріан, з моєю допомогою тобі не потрібно буде витрачати час на переслідування окремих патрулів. Ми могли б просто підійти до головного поселення аранеїв і взяти їх усіх в лоб, - сказав йому Зак. "Я вже робив це раніше. Я не просто провів всі ці місяці, намагаючись не потрапляти в поле зору Червоної мантій - я також проводив самостійні розслідування, наприклад, шукав інші аранейські павутини по всьому континенту, щоб побачити, чи зможуть вони мені допомогти. За винятком того, що я не психік, як ти, і вони можуть бути неймовірно зневажливими та грубими до "мерехтливих розумів", таких як я. На мене нападали багато разів, і я точно знаю, як з ними боротися. Вони мені зовсім не рівня. Різниця в силі настільки велика, що я можу зосередитися на тому, щоб вивести їх з ладу, замість того, щоб вбивати - навіть коли вони нападають групами. З моєю допомогою ти міг би мати сотні манекенів для тренувань аранеїв щотижня, а то й щодня. Це значною мірою залежить від того, як швидко ми зможемо знайти нові павутиння для атаки".

Зоріан кілька секунд дивився на Зака, а потім важко ковтнув. Це... це була слушна думка. Він навіть не думав про це.

"Що ж, що зроблено, те зроблено", - знизав плечима Зак. "Але тепер я тут, так що у тебе немає виправдання, щоб продовжувати бути дурним. Коли почнемо?"

*

Зрештою, Зоріан вирішив, що немає сенсу зволікати - наступного дня вони вирушать за першою павутиною. Тим часом він повернувся до Імайї і поговорив з Кіріель. Вона стверджувала, що повірила йому, коли він сказав, що він мандрівник у часі, але Зоріан відчував, що вона ще не до кінця переконана. Навіть після того, як він відтворив стос її малюнків зі свого ментального сховища і показав їх їй.

Хоча після цього його розповідь здалася їй набагато правдоподібнішою.

"Я відчуваю полегшення", - сказала вона йому перед тим, як лягти спати. "Ти був такий добрий до мене, що мені було дуже страшно. Я боялася, що тебе замінив якийсь перевертень".

"Спи, Кірі", - зітхнув Зоріан.

Наступного дня Зоріан знайшов одну з менших павутин неподалік від Кіорії і забрав Зака туди. Він не був повністю впевнений, що операція пройде так гладко, як обіцяв Зак, але незабаром Зак розвіяв усі його побоювання: аранійська павутина перед ними була підкорена з жахливою легкістю.

Не було ніякої хитромудрої тактики. Зак просто підійшов до головного в'їзного тунелю поселення і почав обсипати непідготовлених захисників заклинаннями. Хвилі напівпрозорої блакитної сили били їх об стіни, ожилі змії з блискавок били струмом, а ектоплазматичні нитки обплутували їх і не давали можливості просто втекти. Зрозумівши, що Зак несприйнятливий до магії розуму, аранеї вдалися до пасток, засідок і масових атак - але Зак просто пробивав їх, майже не сповільнюючись. Магічні пастки були розвіяні, немагічні пастки виведені з ладу заклинаннями зміни, масові атаки і засідки Зак просто громив у лоб і все одно перемагав.

Менш ніж за півгодини кожна аранея, яка не втекла, була виведена з ладу або мертва. Окрім виявлення павутини, Зоріан нічого не зробив, він просто стояв осторонь і спостерігав за побоїщем.

Зак був абсолютно жахливий.

"Як ти думаєш, цього буде достатньо для твоєї роботи?" запитав Зак, розгойдуючись вперед-назад на пальцях ніг і з нетерпінням дивлячись на Зоріана.

Зоріан роздратовано глянув на нього. Він відчував щонайменше півсотні аранійських розумів навколо них. Цей засранець добре знав, що це більше, ніж Зоріан міг би підкорити за цілий тиждень безперервних атак на аранійські патрулі. Це був лише "тонкий" удар по ньому.

З іншого боку, враховуючи рівень майстерності, який Зак щойно продемонстрував, можливо, він заслуговував на трохи зарозумілість.

"Так", - сказав він. "Цього достатньо."

*

Поговоривши деякий час і обмінявшись інформацією, Зак і Зоріан погодилися, що жоден з них не знає про часову петлю так багато. Як Зоріан давно підозрював, Зак більшу частину свого часу проводив, намагаючись придумати спосіб протистояти вторгненню, і не надто замислювався над тим, що насправді являє собою петля часу. За його словами, він завжди думав, що повинен знайти спосіб протистояти вторгненню, щоб розірвати часову петлю. Він не міг пояснити, чому він так думав, оскільки його спогади були сповнені непояснених прогалин, але він відчував себе дуже впевненим у цьому.

Це могло бути підтвердженням попередньої теорії Зоріана про те, що звільнення первісного спричинило перезапуск, але це також могло бути навіюванням, яке Червона мантія наклала на Зака, щоб обдурити його. Зрештою, під час попереднього перезапуску звільнення першооснови супроводжувалося дуже помітними тріщинами в просторі, що провіщали його прихід... чого Зоріан ніколи раніше не бачив. І не схоже було на те, що він ніколи не спостерігав простір навколо Колодязя мани в останні моменти попередніх перезапусків. Чому ж раніше вивільнення первісного ніколи не викликало таких драматичних симптомів?

Незважаючи на це, вони обидва погодилися, що відкриття пакету пам'яті матріарха було найкращим способом отримати ґрунтовні відповіді. Відповідно, протягом наступного тижня більшу частину часу вони витрачали на відстеження та атаку різних аранійських павутин. Щодня вони атакували нову, і кількість досвіду в читанні аранійських думок, яку накопичив Зоріан, була неймовірною. За один лише тиждень Зоріан, мабуть, прочитав більше аранійських думок, ніж за всі два попередні перезапуски разом узяті.

Особливо важливим було те, що Зоріан тепер читав думки не лише випадкових охоронців і патрульних аранеїв, а й їхніх лідерів і навіть матріархів. Мало того, що ці аранеї вищого рангу були особливо важкими для читання (і тому давали найкорисніший досвід), їхні думки було також на порядок важче інтерпретувати. Здавалося, серед араней існував метод, який дозволяв їм спрямовувати свої розумові здібності всередину, на власний розум, і більшість араней вищого рангу мали принаймні певний досвід у цьому. Зоріан не був точно впевнений, для чого ці техніки призначені, але вони надзвичайно змінювали думки та сприйняття користувача.

Як матріарх потужної павутини, Спис Рішучості, безсумнівно, також користувалася цими техніками. Якби Зоріан спробував інтерпретувати її спогади, не взявши цього до уваги, на нього, швидше за все, чекала б неприємна несподіванка.

У понеділок, коли почалися заняття, Зоріан завітав до кабінету Ксвіма, щоб спробувати знову ввести його в курс справи часової петлі. Під час попереднього перезапуску Ксвім поставився до нього дуже підозріло, і його увертюри нікуди не поділися. Важко сказати, наскільки це було пов'язано з його підходом, а наскільки - з усіма арештами в Кіорії того часу, але цього разу Зоріан не збирався ризикувати. Він підозрював, що під час попередніх перезапусків намагався рухатися занадто швидко, тому цього разу був більш консервативним.

Він дочекався, поки Ксвім буде в кабінеті, перш ніж зайти до нього, спробував звести свої аргументи до найнеобхіднішого, а потім нарешті передав йому код, який той змусив його вивчити напам'ять. Зрештою, Ксвім все одно сказав йому прийти в п'ятницю, але Зоріан відчував, що так все буде краще.

Він не помилився. У п'ятницю Ксвім попередньо прийняв його розповідь і знову вирішив допомогти Зоріану розвиватися, відточуючи його навички просторової магії та шейпінгу. Наразі він просто перевірив здібності Зоріана, щоб побачити, де він стоїть, але пообіцяв, що наступного тижня матиме для нього щось більш суттєве.

Враховуючи, наскільки насиченим обіцяє бути цей перезапуск, Зоріан цілком влаштовував такий темп.

Перший тиждень також нагадав йому, наскільки більше Кіріель зосередилася на ньому, коли поруч не було Ночки, яка б її відволікала. Не маючи подруги-однолітки, з якою можна було б проводити більшу частину часу, Кіріель зосередила свою увагу на тому, щоб якомога більше монополізувати час Зоріана. Він уже майже забув, якою вона може бути настирливою та надокучливою, і тепер вдавався до конструювання всіляких магічних іграшок, щоб вона могла розважитися і залишити його на кілька хвилин у спокої. На щастя, вона любила головоломки, а в старих книжках з формулами заклинань було чимало магічних головоломок - маги чомусь полюбляли їх вигадувати.

Пізніше, коли Каель і Кана переїхали в будинок, частина цієї уваги переключилася на Кану. У перезапусках, де Зоріан знайомив Кіріель з Ночкою, Кана неминуче опинялася чимось на кшталт третього колеса для них обох. Вони, звісно, гралися з нею, але в будь-якій групі з трьох осіб когось обов'язково відтіснять убік... а Кана була набагато молодшою за Кіріель і Ночку, до того ж мовчазною. Він навіть підозрював, що Кана була щасливішою, коли поруч була лише Кіріель.

Оскільки Каель завжди був поінформований про часову петлю, як тільки прибував до будинку Імайї, і оскільки Зак часто відвідував це місце, щоб поговорити з Зоріаном, вони нарешті отримали можливість зустрітися і поговорити один з одним. Хоча вони трохи обговорили петлю часу, Каель ще не встиг повністю засвоїти зміст його записників (що ставало все важче і важче, оскільки кількість минулих перезапусків і кількість нотаток у них зростала), тож це ні до чого не призвело. Натомість вони здебільшого говорили про алхімію. І про Плач. Зоріан думав, що вони уникатимуть цієї теми, але, вочевидь, їх цілком влаштовувало те, що вони зближувалися через спільні трагедії.

Наразі Зак і Зоріан сиділи під деревом у глушині - невеликий гайок, оточений сільськогосподарськими угіддями в околицях Ятніка, нічим особливим не примітна місцевість. Зак намагався зробити безперервну корону з маргариток (і смішно провалювався), поки Зоріан дивився на карту Ельдемара, на якій була позначена кожна павутина, яку вони знайшли.

Завдяки спогадам різних матріархів та аранейських дипломатів, які Зоріан нещодавно переглянув, він тепер знав розташування сотень і сотень нових павутин. Вирішити, де атакувати наступного разу, було насправді досить проблематично в цей момент.

"Гей, Зоріане", - раптом сказав Зак, відкидаючи корону з маргариток, яку він будував у поспіху після того, як знову випадково розірвав її на шматки. "Я знаю, що у тебе мало часу, але як ти думаєш, чи не могли б ми витратити кілька днів на пошуки конкретної аранеанської павутини?"

Зоріан з цікавістю подивився на нього. Чесно кажучи, він вважав їхній нинішній темп дуже вимогливим і напруженим, і, ймовірно, все одно благав би про перерву досить скоро.

"Так, я міг би", - кивнув він, вказуючи на мапу перед собою. "Не скажу, що ця мапа дуже повна, але навіть якщо на ній немає потрібної тобі павутини, вона, мабуть, вкаже нам правильний напрямок".

"Так, саме тому я про це і говорю", - сказав Зак. "Спочатку я хотів почекати, поки ти відкриєш пакунок матріарха, перш ніж говорити про це, але чим більше я думаю про це, тим більше мені здається, що ми повинні перевірити це зараз. Можливо, це матиме вирішальне значення для розуміння того, про що думала матріарх".

"О і що це?" запитав Зоріан.

"Спис Рішучості сказав мені тоді, що якщо з нею щось трапиться, я повинен поговорити з павутиною "Прислужників Примарного Змія", - сказав Зак. "Але вона відмовилася сказати, де вони знаходяться і як з ними зв'язатися. Тому з тих пір я відвідую павутини аранеїв".

Зоріан насупився. Прислужники Примарного Змія? Павутиння, яке відмовилося говорити з ним, бо їхній дух сказав їм, що він "погана новина"? Чи могло статися так, що вони або їхній дух знали щось про часову петлю?

Ну, петля часу дійсно розірвала зв'язок між матеріальним і духовним планами, а Примарні Змієслужителі поклонялися якомусь зміїному духу. Навіть якщо це був місцевий дух, а отже, жив у матеріальному світі, можливо, він все ще мав якийсь зв'язок з духовними планами і знав щось важливе.

"Я знаю, де вони, - сказав Зоріан. "Їх не треба шукати. Я можу просто сказати тобі, де вони знаходяться".

"О, - сказав Зак. "Ого, а я витратив стільки часу на їх пошуки... Не можу повірити, що міг просто заскочити до тебе і запитати, де вони живуть. Здається, нам справді треба було зустрітися раніше".

"Так, - погодився Зоріан. "У будь-якому разі, мабуть, буде краще, якщо я просто вкажу тобі правильний напрямок і не піду з тобою. Кожного разу, коли я намагався поговорити з ними в минулому, вони казали, що я не подобаюся їхньому духу і що я повинен піти геть. Мовляв, я приношу погані новини".

"Це дивно, - насупився Зак. "Що ти зробив, щоб розлютити його?

"Нічого", - сказав Зоріан, хитаючи головою. "Я навіть спробував відвідати їх незабаром після перезапуску, до того, як я коли-небудь взаємодіяв з жодною аранеєю. Вони реагують точно так само. Я не знаю, з чим це пов'язано, але буде краще, якщо ти підеш туди сам і не даси їм жодних ознак того, що ми знаємо один одного".

Вислухавши вказівки Зоріана, Зак негайно телепортувався на зустріч з Примарними змієслужителями, а сам Зоріан повернувся додому, щоб дочекатися його і отримати такий необхідний відпочинок. Однак вже через кілька годин Зак також повернувся до Кіорії і прийшов до Імайї, щоб поговорити з ним. Він підійшов до столу, за яким сидів Зоріан, і сів поруч з ним, з нерозбірливим виразом на обличчі.

"Вони не хочуть мене бачити, - сказав Зак. "Їхній дух каже, що я приношу погані новини.

"Справді? Значить, ми обидва погані новини, - хмикнув Зоріан, постукуючи пальцями по столу. "Вони сказали, чому ти погана новина?

"Ні, - похитав головою Зак.

"Ти думаєш, ми повинні просто напасти на них і прочитати їхні спогади? запитав Зоріан. Він був за те, щоб бути уважним, але в цей момент було очевидно, що Прислужники Примарного Змія володіють якоюсь важливою частиною пазла щодо часової петлі.

"Ні", - швидко сказав Зак. "Якщо вони знають, що ми мандрівники в часі, можливо, у них є якийсь метод сприйняття перезапусків. Напад на них може назавжди зіпсувати їхню думку про нас. Може, нам спробувати відправитися туди одночасно і не йти, поки вони не погодяться поговорити з нами?"

Зоріан вигнув брову на Зака.

"Що?" Захищався Зак. "Варто спробувати! Не варто недооцінювати ефективність тривалого дратування".

Зрештою, Зоріан погодився з планом Зака роздратувати прислужників Примарного Змія, щоб вони заговорили з ним. Він повідомив Кіріель та Імайю, що його не буде вдома деякий час, а потім разом із Заком пішов до підозріло осудливої павутини.

Щойно вони наблизилися до поселення аранеїв, як їх одразу ж ввели всередину. Зак і Зоріан недовірливо переглянулися і спробували запитати у своїх аранейських провідників, чому їх так легко впустили, тоді як Заку відмовили раніше в той же день, як поганій звістці. Їм просто сказали, що Примарний Змій хоче їх бачити, і що вони не знають, що відбувається, і що їм байдуже. Вони просто робили те, що їм сказали.

Врешті-решт їх завели у велику круглу печеру, наповнену водою. З центру цього мініатюрного підземного озера стирчав великий скельний виступ, і кам'яний місток з'єднував вхід до печери з цією скелею. Стеля печери була вкрита невеликими скупченнями білих кристалів, що світилися, надаючи їй вигляд, що нагадував нічне небо, повне зірок, а води озера були темними і нерухомими.

Загалом, печера викликала у Зоріана дуже моторошне відчуття.

Посеред цього підземного озера, прямо над скелястим виступом, плавала велетенська, молочно-біла, напівпрозора змія. Єдиною кольоровою плямою на примарному змії були його очі, які мали м'яке рожеве сяйво. Імена духів часто були дуже вигадливими і поетичними, але здавалося, що Примарний Змій був саме тим, за кого себе видавав.

Щойно вони з Заком увійшли до печери, Змій-Примара сфокусував на них свої великі щілиноподібні очі. Хвиля рожевого світла пробігла по його примарній лусці, виходячи з очей і спускаючись до самого кінчика хвоста, а потім він заговорив.

"Залиште нас, залиште нас, залиште нас", - промовило воно, його голос був м'яким і мелодійним, без жодного сліду шипіння у вимові. Чому він вважав за потрібне повторити наказ тричі, можна тільки здогадуватися, оскільки аранеї одразу ж почали залишати кімнату після того, як він наказав їм піти.

Примарний Змій дочекався, поки аранеї вийдуть і запечатав вхід, перш ніж знову заговорити.

"Як?" запитав він. "Як вас може бути двоє? Я добре знаю правила - тільки один може увійти і тільки один може вийти".

"Ми не знаємо, про що ти говориш", - запротестував Зак, склавши руки на грудях. "Чому б тобі не почати з самого початку, гаразд?"

"Ти не можеш мені наказувати, Таврований!" Примарний Змій огризнувся, гнівно звиваючись у повітрі, перш ніж знову втупився своїми сяючими рожевими очима в Зака. "Я ненавиджу тебе, ненавиджу тебе, ненавиджу тебе! Злодій і вбивця! Брехун і розбивач яєць!"

"Гей, це наклеп!" запротестував Зак. "Ми навіть не знаємо один одного! Ми вперше зустрілися!"

"Справді? Це справді, справді, справді?" - запитав Примарний Змій зі звуженими очима, знову використовуючи непотрібні повтори у своїх словах. "Я б не знав, навіть якби це було так, чи не так? Я знаю, як це працює. Ви обидва носите на собі Тавро". Воно на секунду глянуло на Зоріана. "Це єдина причина, чому я розмовляю з вами. Я знаю Тавро і знаю, що воно означає. Більшість забули про нього, воно дрімало останні кілька Циклів, але я старший за гори і річки, і я пам'ятаю. Я пам'ятаю їхні злочини - те, як вони змусили мене впасти. І якщо вони поводилися так, як наприкінці, то хто наважиться навіть уявити, що вони робили в проміжках між ними? Але Таврований може бути лише один, а вас двоє. Це безглуздо, безглуздо, безглуздо!"

"Примарний Зміє, ви повинні повірити нам, коли ми говоримо, що ми дуже мало розуміємо про те, що відбувається, - сказав Зоріан. "З ваших слів я зрозумів, що ви знаєте про часову петлю, так?

"Петля часу?" - повільно повторив Примарний Змій. повільно повторив Примарний Змій, ніби пробуючи слова на смак. "Цікавий вибір слів. Але ніхто не пам'ятає Проміжного. Тільки Таврований. Це те, що траплялося знову і знову в минулому. Це не важко зрозуміти".

"Тоді, будь ласка, обдаруй нас своєю мудрістю і поясни це нам, дурням", - сказав Зак, закотивши очі.

"Ви хочете сказати, що в минулому було більше часових петель?" поспішно запитав Зоріан, перш ніж Зак встиг остаточно розлютити Примарного Змія. На щастя, здавалося, що хоча Примарний Змій знав про петлю часу, він насправді не зберігав спогадів між перезапусками. Він просто знав, що застряг у часовій петлі, і міг розпізнати їх як мандрівників у часі завдяки їхньому маркеру... що означало, що ця ситуація, можливо, відтворювана, і навіть якщо вони облажаються, все одно можна буде повторити цю розмову знову.

"Вони були регулярними, як зміна дня і ночі, - відповів Примарний Змій. "Кожні чотириста років, коли планети вирівнювалися. Але Ворота вже давно втрачені, або, можливо, Ключ. На жаль, здається, що хтось нарешті знову відтворив цю жалюгідну річ. Нехай він горить у розплавленому серці світу вічно, вічно, вічно!"

Примарний Змій на мить закрутився в повітрі, здавалося, переповнений гнівом і обуренням на людину, відповідальну за часову петлю. Потім він знову сфокусувався на них обох і заговорив.

"Я пам'ятаю. А ви ні?" запитало воно. "Не відповідайте, я бачу це на ваших обличчях. Я не розумію, як можна поділитися клеймом, але очевидно, що це сталося. Я не бажаю більше з вами говорити".

"Будь ласка, о великий дух цієї печери, - Зоріан став на коліна, сподіваючись, що лестощі і деяка покірність допоможуть їм виграти час. "Я розумію, що в минулому Тавровані завдали вам тяжкої кривди. Ми не заперечуємо вашої образи. Але нас заштовхнули в цю петлю часу без нашого відома і без жодного слова від нашого імені".

"Лестощі - це добре, але тут вони не допоможуть", - сказав Примарний Змій. "Я знаю, як це працює, працює, працює... Ти приходитимеш сюди знову і знову, висмоктуватимеш з мене будь-які знання і мудрість, дізнаватимешся про мої страхи і слабкості, і братимеш, братимеш, братимеш, поки не залишиться нічого. Єдине, що можна зробити, - це взагалі тебе не залучати. Що ти можеш мені зробити, врешті-решт? Сьогодні я помру, а завтра знову буду жити".

"Ми просто хочемо знати, як працює ця петля часу", - сказав Зоріан.

"Так!" погодився Зак. "Просто скажіть нам, що тут відбувається! Якщо ми справді такі злісні натхненники, якими ви нас уявляєте, то ви все одно розповісте нам те, що ми вже знаємо".

Примарний Змій деякий час мовчки висів у повітрі, обдумуючи прохання.

"Дуже добре", - сказав він врешті-решт. "Але після цього ви мусите піти. І якщо у вас є хоч трохи честі, ви більше ніколи не прийдете до мене. Навіть після того, як я забуду".

"Обіцяємо, - легко сказав Зак. Зоріан не міг не задатися питанням, чи справді хлопець це має на увазі. Адже Примарний Змій може бути таким корисним джерелом інформації...

"Обіцянки - це лише вітер, але це краще, ніж нічого", - сказав Примарний Змій. "Дивіться уважно".

Дух перевів погляд на тихі води навколо них, і велика водяна куля піднялася в повітря з поверхні. Через кілька миттєвостей сфера підлетіла до того місця, де стояли Зак і Зоріан, і почала згинатися, ніби збираючись лопнути.

Натомість вона розгорнулася в грубу схему - єдину горизонтальну лінію з перевернутим трикутником, що врівноважувався на вершині вістрям.

"Нижня ланка - це Початок і Кінець, - сказав Примарний Змій. "Це світ, у якому ти народився, і світ, у якому ти помреш. Трикутник - це світ Проміжності. Він існує між миттєвостями, постійно руйнуючись і відтворюючись заново. Ціле життя стискається в одну мить. Ми всі в пастці в цьому місці, фантоми, створені для таких, як ти, щоб вчитися і випробовувати себе на міцність. Коли вогонь, що живить світ Проміжності, вичерпається, ми всі зникнемо в порожнечі... за винятком Таврованого, який піде до Кінця, щоб прожити цей місяць востаннє, востаннє, востаннє..."

"Зачекай, ти хочеш сказати, що все це несправжнє?" недовірливо запитав Зак. "Що ми всі - якась ілюзія?

"Репродукція, а не ілюзія", - відповів Примарний Змій. "Якби ти міг відтворити картину в кожному штриху і відтінку, хіба вона не була б такою ж реальною, як оригінал, з якого вона з'явилася?"

"Але ж це..." Зак почав протестувати.

"Досить!" огризнувся Примарний Змій. "Я дав тобі те, що ти просив. Виконай свою частину угоди і йди, йди, йди, йди! Охорона! Виведіть їх геть, геть, геть!"

І тоді, перш ніж ані Зоріан, ані Зак змогли протестувати далі, Примарний Змій пірнув у води озера і зник з поля зору. Незважаючи на свій примарний вигляд, його пірнання викликало величезний сплеск, змусивши Зоріана і Зака швидко затулитися щитами або ретельно намокнути.

Гаразд, це було просто грубо.

Незважаючи на це, незабаром прийшла аранея і ввІхливо, але рішуче виставила їх за межі поселення. Якийсь час вони мовчки стояли на вулиці, занурені у власні думки.

"Отже..." сказав Зак. "Що ти думаєш?

"Я думаю, що мені потрібно якнайшвидше відкрити цей пакет пам'яті", - відповів Зоріан.

Розповідь Примарного Змія викликала у Зоріана жахливу підозру щодо того, чим весь цей час займалася Червона мантія...

Арка 3:

54. Ворота зачинені