Поява скелетного дракона застала Зоріана зненацька. Зрештою, він уже досліджував маєток Яску під час попередніх перезапусків, а тому думав, що знає, які сили має у своєму розпорядженні Судомир. Він не міг повірити, що примудрився пропустити щось настільки велике і драматичне. До того ж, спосіб, у який скелетний дракон проявив себе, був дуже гучним і драматичним, і він явно знав, де шукати Зоріана, оскільки одразу ж попрямував до нього...
Ну, напевно, не до нього конкретно - швидше за все, він просто попрямував за керівництвом штурмових загонів, намагаючись нанести обезголовлюючий удар. Непогана ідея, оскільки більша частина цього керівництва була зосереджена на одному командному пункті. Звичайно, для такої атаки потрібна була відповідна ударна сила - така, що могла б якось обійти лінію фронту, щоб дістатися до командного пункту з тилу, і досить сильна, щоб подолати оборону, яка його захищала, - але скелетний дракон, що йшов за ними, напевно, підходив для цього. Зрештою, він міг літати досить швидко, і він явно був просякнутий дуже потужною магією.
На жаль, командування ударним загоном очолював Аланік, від якого Зоріан ніколи не відходив далеко через ту роль, яку він взяв на себе перед рештою штурмового загону. Тож тепер він мав величезний скелет дракона, що йшов прямо на нього.
"Найбезпечніше місце на всьому полі бою, чорт забирай", - похмуро пробурмотів Зоріан, достатньо голосно, щоб Аланік його почув.
Суворий жрець нічого не відповів, натомість зосередившись на накладанні якогось закляття. Закляття проти спостереження, якщо Зоріан правильно зрозумів його співи та жести. Зоріан припустив, що Аланік був стурбований тією легкістю, з якою Судомиру вдалося визначити їхній командний пункт, і намагався запобігти подальшому спостереженню.
Озирнувшись навколо, Зоріан помітив, що інші маги в командному пункті також поспішно вимовляють заклинання. Командний пункт миттєво перетворився на ураган активності - ну, навіть більше, ніж це було під час перших зіткнень під час штурму. Незважаючи на це, Зоріан залишався нерухомим, усвідомлюючи, що будь-який його внесок, швидше за все, завдасть більше шкоди, ніж користі. Він ледве розумів, що відбувається навколо, тож як він міг переконатися, що не заважає? Доки хтось із магів не попросить його про допомогу, він утримуватиметься від будь-яких дій.
Дракон ледве почав свій політ до командного пункту, коли з лісу, що оточував маєток, у небо піднялася густа чорна хмара. Залізно дзьоби. Їх кількість затьмарила небо і наповнила повітря зловісним карканням, яке було чутно аж до того місця, де стояв Зоріан. Судомир, напевно, хотів, щоб вони відволікали увагу від дракона-скелета.
Зграя магічних птахів швидко розділилася на п'ять менших зграй і обрушилася на штурмовий загін, посилаючи на ельдемарських воїнів дощ з гострого пір'я, схожого на ножі. У відповідь один ельдемарський бойовий голем спрямував свої металеві долоні на залізно дзьобів, що наближалися, і посеред зграї пролунала серія вибухів, вбиваючи сотні птахів з кожним вибухом. Солдати регулярної армії теж не були беззахисними, і незабаром витягли щось на кшталт гранатометів і почали стріляти в повітря каністрами з зіллям. Вони вибухали спалахами світла та електрики, легко розсікаючи птахів, що атакували. Незважаючи на це, залізно дзьоби продовжували налітати, їхня кількість здавалася нескінченною. Якщо вже на те пішло, то смерть стількох їхніх родичів зробила їх тільки лютішими і злішими, якщо гучність крякання і пір'яних атак було хоч якимось свідченням.
Зоріан насупився і неспокійно посунувся на своєму місці. Він уже давно не був упевнений у траєкторії всього цього перезапуску, відчуваючи, що вже давно повністю втратив контроль над подіями. Побачивши сцену перед собою, ця тривога лише посилилася. Такими темпами ельдемарські сили можуть навіть програти. Чи повинен він припинити поточний перезапуск і почати все спочатку?
Ні... ні, поки що ні. Він трохи ризикував, адже померти тут означало бути затягнутим у той стовп, що збирав душі, який Судомир мав у своєму маєтку, але він хотів побачити, як розвиватимуться події. Принаймні, він хотів побачити, чим закінчиться битва. Можливо, Судомир приготував для них ще якісь сюрпризи, а не тільки неживого дракона, що летів на нього.
А щодо дракона-скелета, то Зоріан очікував, що він наскочить і спробує розірвати їх у ближньому бою. Більшість скелетів на більше не здатні. Однак, вочевидь, формула заклинання та техніка, використані в конструкції цього скелетного дракона, були не просто для галочки. Ще на шляху до них скелет дракона роззявив пащу і випустив на них тонкий жовтий промінь заклинання з глибини свого черепа. Промінь був слабким і напівпрозорим, але Зоріан не думав, що це робить його слабким. Він миттєво перетнув відстань між драконом і командним пунктом, майже не втративши при цьому своєї цілісності.
На щастя, маги, що відповідали за оборону, мали хороші рефлекси - за коротку мить між тим, як скелетний дракон роззявив пащу і вилетів промінь, вони встигли звести бар'єр, який поглинув удар. На відміну від бар'єрів, з якими Зоріан був знайомий, цей не був тонким шаром сили - це була товста, желатинова стіна ектоплазми, яка спотворювала все, що бачилося крізь неї.
Промінь неживого дракона вдарив у стіну і вибив на її поверхні величезний кратер, легко прокопавши більше половини її товщини. Однак матеріал, що знаходився поруч у решті стіни, швидко потік у діру, заповнивши її за лічені секунди. Незабаром все виглядало так, ніби ніколи не було пошкоджено.
Дракон вистрілив променем ще двічі, намагаючись подолати захист, цілячись у те саме місце на стіні безперервним вогнем. Це йому не вдалося. Він просто не зміг завдати достатньої шкоди, щоб протистояти здатності стіни до регенерації.
Не злякавшись невдачі, скелетний дракон продовжував летіти до командного пункту. Два вогняні вихори, які були створені для боротьби з первинною ордою нежиті, все ще не втрачаючи сили, рушили на перехоплення істоти. Дракон фактично звернув зі своєї траєкторії, щоб зіткнутися з одним із вихорів, дихаючи на нього якоюсь масивною розсіювальною хвилею. Хоча полум'я вихору помітно тьмяніло під час проходження хвилі, воно чинило опір розсіюванню. У той же час, залп за залпом заклинань почали летіти в бік неживого дракона, коли він опинився в зоні досяжності магів, що оборонялися. Заклинання, що летіли в нього, були дуже різноманітними - майже кожне з них чимось відрізнялося від інших. Через деякий час Зоріан зрозумів, що вони випробовують варди дракона на міцність, чи немає в його захисті явних слабких місць.
На жаль, атакуючі заклинання, кинуті в скелетного дракона, були приблизно такими ж успішними, як і дальня атака дракона на командну рубку - тобто не були успішними. Частково проблема полягала в тому, що скелетний дракон був напрочуд спритним, проносячись у повітрі з неймовірною грацією, а частково - в тому, що він мав власне силове поле для захисту. Це була звичайний силовий вард, нічого особливого, але була причина, чому серія заклинань з вардами була такою популярною серед магів - вони працювали досить добре. Такий шар сили міг зупинити все, що могло зупинити фізичну перешкоду... і більшість заклинань не могли пройти крізь тверді об'єкти.
Проте залпи заклинань продовжували лунати, а два вогняні вихори робили все можливе, щоб поглинути дракона і затягнути його у свої вогняні глибини. Хоча вихори виглядали як енергетичні конструкції, вони, очевидно, могли докладати чимало фізичної сили, оскільки їм вдалося повністю зупинити просування дракона. Проте їхні спроби завдати реальної шкоди виявилися абсолютно неефективними. Скелетний дракон, здавалося, мав невичерпну кількість мани для підживлення своїх захисних сил, і все, що було з ним пов'язано, відкидав. Ймовірно, він живився полоненими душами, так само, як і маєток, який він захищав.
Але просування скелетного дракона було зупинено, і жоден захист не був по-справжньому досконалим. Один з магів знайшов заклинання, яке напрочуд добре пропалювало щит потвори (якийсь диск з фіолетового вогню, що приклеювався до поверхні щита і продовжував виснажувати його), і врешті-решт перший шар захисту скелетного дракона впав. На жаль, неживий дракон, схоже, зрозумів, що опинився в незавидному становищі, і негайно активізував свою боротьбу. Він наносив одну атаку за іншою на вогняні вихори, час від часу посилаючи одну-дві атаки на інші загрози, спрямовані на нього, в результаті чого обидва вихори розсіювалися.
А потім він знову випустив жовті промені, але цього разу не націлив їх безпосередньо на командний пункт або решту сил ельдемаріанців. Замість цього він вистрілив у землю перед своїми цілями, тягнучи промені по ландшафту. Величезна кількість пилу і гравію здійнялася в повітря, зменшуючи видимість і зриваючи багато заклинань, що летіли слідом за ним. Багато заклинань погано летіли крізь хмари пилу, передчасно вибухаючи або відхиляючись від курсу.
Тепер Зоріан був повністю впевнений, що має справу не з бездумним автоматом, як більшість нежиті. Рішення, які приймав скелетний дракон, чітко вказували на те, що його діями керував розум - або сама конструкція була не такою бездумною, як звичайний скелет, або Судомир особисто керував ним через якийсь віддалений канал зв'язку, так само, як Зоріан керував своїми големами під час останнього вторгнення в маєток Яску.
Якщо дракон не був бездумною нежиттю, то це означало, що він потенційно вразливий до магії розуму. Він спробував поширити своє відчуття розуму досить далеко, щоб перевірити цю ідею, але дракон все ще був занадто далеко для цього.
"Ти можеш приманити його ближче?" запитав Зоріан Аланіка. "Я знаю, що це небезпечно, але, можливо, я зможу його вивести з ладу, якщо зможу підібратися до нього ближче.
"Ми вже працюємо над цим", - несподівано сказав один з близьких до них магів, втрутившись у розмову, перш ніж Аланік встиг щось сказати. "Ми приготували для нього власний сюрприз, як тільки він підійде досить близько, але ми не можемо бути занадто відвертими, заманюючи його сюди, інакше він зрозуміє, що щось не так, і триматиметься на відстані. Що ви пропонуєте?"
"Я хочу спробувати атакувати його розум, - зізнався Зоріан.
"О? Маг розуму?" - риторично перепитав чоловік, кинувши на нього задумливий погляд. "Мабуть, може спрацювати. Скажіть мені, коли вважатимете за потрібне, і ми спробуємо дати вам можливість".
Зоріан не дуже розумів, що саме вони мають на увазі під магічною атакою, але все одно кивнув на знак згоди.
Поки більшість магів намагалися впоратися з неживим драконом, решта сил Ельдемара була зайнята боротьбою із залізно дзьобами, що атакували їх. У якийсь момент окремі зграї зимових вовків і бойових тролів приєдналися до залізно дзьобів у їхній контратаці, але сили Ельдемара якимось чином все ще трималися. Через кілька хвилин Зоріан помітив, що деякі маги телепортуються і повертаються з додатковими силами, і зрозумів чому - очевидно, Ельдемар був готовий до того, що штурм може піти не так, і підготував підкріплення, яке можна було б ввести в разі потреби. Невеликий, але постійний потік нових магів і звичайних солдатів постійно просочувався в цей район, щоб посилити існуючі сили.
"Воно йде!" - крикнув маг, який перед тим розмовляв із Зоріаном. І справді, неживий дракон явно вирішив, що з ним покінчять так, і знову попрямував прямо до командного пункту. Чоловік обернувся до Зоріана. "Ми вдаримо його дюжиною паралізуючих болтів, як тільки він підійде досить близько. Ймовірно, він нічого не зробить, але це повинно зв'язати частину його ментального захисту. Як тільки я подам вам сигнал, робіть свою справу. У вас є одна спроба, а потім ми діятимемо за нашим планом".
Зоріан сконцентрувався на ворогові, що наближався, максимально розширивши своє розумове відчуття в напрямку скелетного дракона. Дракон випускав промінь за променем у бар'єр, що захищав командну зону, і пошкодження, завдані стіні, помітно зростали з його наближенням. Напевно, в упор він міг би пробити стіну ектоплазми і завдати реальної шкоди командному пункту... за умови, що у нього все ще вистачить сили пробити решту захисних щитів, які були зведені навколо цього місця, коли воно було створено. Проте, навіть якби захисні стіни могли деякий час протистояти променям, вони, безперечно, не витримали б довго. Найкраще було якомога швидше зупинити потвору.
Скелетний дракон прискорювався, наближаючись, явно маючи намір протаранити стіну всією своєю масою, покладаючись на її міцність. Однак у ту мить, коли він увійшов у діапазон психічного сприйняття Зоріана, він знав, що впорався з ним. Він відчував розум, що стояв за драконом, ясно, як день. Він був захищений щитом, але Зоріан одразу зрозумів, що цього було недостатньо, щоб зупинити його прорив. Однак у нього було небагато часу, дракон рухався досить швидко і...
Дванадцять яскраво-синіх блискавок раптово зійшлися на скелетному драконі, що наближався, і були випущені магами, які оточили Зоріана. Так близько їхня ціль не могла ухилитися, навіть з її дивовижною повітряною акробатикою, і його силовий вард був давно вичерпаний.
У ту мить, коли болти влучили в неживого дракона, їхня спільна сила розбила ментальний щит, що захищав його розум, наче молот, що б'є по яйцю. На долю секунди скелет дракона навіть закам'янів, продовжуючи летіти вперед завдяки наявному імпульсу, але тимчасово паралізований комбінованим впливом цих дванадцяти болтів. І хоча сам параліч пройшов майже миттєво, це було несуттєво - головне, що з нього зняли ментальний щит, залишивши його повністю беззахисним.
Зоріан негайно обрушив шквал психічних ножів прямо на розум, що керував драконом. Контролер відсахнувся від болю і шоку, захоплений зненацька жорстоким нападом, і Зоріан скористався його ослабленим впливом на неживого дракона, щоб на мить перехопити контроль над ним.
В одну мить скелетний дракон змінив напрямок свого польоту вниз, з усією своєю чималою швидкістю врізавшись прямо в землю. Гори пилу і гравію здійнялися в повітря, коли він вирив глибоку траншею в землі, врізавшись у кілька дерев (деревам від зіткнення дісталося найгірше), перш ніж поступово зупинитися на деякій відстані від командного пункту.
На мить усі навколо Зоріана зупинилися і мовчки повернулися до нього.
"Нічого собі", - сказав хтось. "Це справді спрацювало".
"Він все ще цілий," - сказав Зоріан суворо. "А контролер все ще бореться зі мною за вплив. Все, що я можу зробити, це поки що утримати його нерухомим, та й то не надовго".
Дійсно, хоча контролер неживого дракона був заскочений зненацька рухом Зоріана, факт був у тому, що спроба атакувати контролера через маріонетку, якою він керував, була нелегкою справою, навіть для нього самого. Це значно знижувало швидкість і силу ментальних атак Зоріана, а контролер вже встиг відновити свій ментальний захист і щосили намагався відновити контроль над скелетним драконом. У проклятущу штуку явно був вбудований якийсь потужний контрольний масив, тому що Зоріан швидко програвав битву за контроль над ним.
"Ти зробив більш ніж достатньо", - сказав Аланік, перш ніж звернутися до одного з воєначальників, що оточували його. "Вогонь живими металевими снарядами".
Позаду командного пункту чотири приховані артилерійські установки відкрили вогонь, кожна з яких безпомилково влучила в нерухомого скелетного дракона. Замість того, щоб вибухнути, снаряди перетворилися на заплутаний клубок сріблястих ниток, які обмоталися навколо скелетного дракона, намагаючись міцно його обплутати.
"Спочатку ми хотіли використати це, щоб примусити його впасти на землю, - сказав Аланік. "Але так навіть краще. Як тільки живий метал вкорениться в землю, ця тварюка більше ніколи не зможе злетіти. Як довго ти думаєш..."
Зоріан відчув, як розум, що стояв за драконом, нарешті вирвав у нього контроль над тілом, і нерухома форма скелета дракона раптом почала боротися і битися об металеві нитки.
"Неважливо, - зітхнув Аланік. "Гадаю, нам доведеться зробити це по-плохому".
Хоча неживий дракон відчайдушно боровся, металеві нитки виявилися незламними. Вони звивалися і звивалися, як якісь металеві черв'яки, постійно шукаючи собі поживу на давно мертвих кістках. Здавалося, що боротьба дракона не звільнила його, а лише поглибила ще більше, бо нитки скористалися його рухами та штовханиною, щоб зв'язати його ще міцніше. Він намагався зробити нитки інертними, дихаючи на них хвилею, що розвіювала їх, пройшов через чотири різні магічні поля (також нічого не зробивши з нитками), перш ніж нарешті спробував вистрілити своїм смертоносним жовтим променем у сусідню командну зону. На жаль, на той момент нитки занадто сильно обмежили його рухи, і він більше не міг спрямувати свою голову в потрібному напрямку.
Розчарований, дракон заревів, так само, як і тоді, коли вперше показав себе. На такій близькій відстані його рев був більше, ніж просто інструментом залякування - звук був досить гучним, щоб розірвати барабанні перетинки, а кінетична ударна хвиля, створена самим ревом, могла легко відправити в політ незахищену людину. На щастя, командний пункт був захищений від таких відносно незначних пошкоджень, і Зоріану довелося лише терпіти болісний дзвін у вухах після вибуху.
Ельдемаріанці почали сипати на дракона заклинаннями та артилерійськими снарядами, вочевидь, не переймаючись тим, що можуть пошкодити живі металеві нитки, які тримали неживого дракона прикутим до землі. Як виявилося, не дарма, бо ніщо не завдало їм жодної шкоди.
Або, можливо, будь-яка шкода, завдана їм, негайно зцілювалася - живий метал, з якого вони були зроблені, виявився дуже морфологічним, гнучким матеріалом.
Судомиру, схоже, не сподобалося становище, в якому опинилася його вигадлива суперзброя проти нежиті, бо невдовзі після початку шквалу атаки з маєтку Яску в повітря було випущено кілька масивних магічних снарядів. Вони піднялися високо в небо, а потім знову опустилися на землю, рухаючись по параболічній траєкторії і долаючи при цьому величезні відстані - далеко за межами того, на що здатна звичайна магія.
Зоріан згадав те перше вторгнення (яке він міг пригадати), і фальшивий феєрверк, який послужив початком вторгнення. Це було те саме. Він одразу зрозумів, що має справу з артилерійською магією. Такі заклинання займали багато часу і використовували неймовірну кількість мани, але вони мали як надзвичайну дальність, так і надзвичайний потенціал ураження.
Зоріан був не єдиним, хто одразу це зрозумів. Майже одразу ж керівництво штурмового загону вирішило залишити поточну позицію - два снаряди були націлені на командний пункт, і ніхто не був упевнений, що існуючий захист витримає хоча б один з них. На щастя, артилерійські снаряди, подібні до цих, були дуже повільними, що давало змогу легко відійти до того, як вони влучили. По суті, вони призначалися для використання проти статичних цілей і були неефективні проти того, що могло рухатися з дороги. Але Зоріан підозрював, що Судомир ніколи не хотів, щоб вони насправді загинули - він просто хотів зірвати їхню атаку на свого домашнього неживого дракона. Виверт виявився досить успішним, оскільки ельдемарські війська кинулися тікати з-під артилерійських заклинань, що падали на них.
Але ельдемарські маги не просто пасивно тікали. Навіть коли вони перемістили свої сили, щоб втекти з зони вибуху, вони почали накладати власні артилерійські заклинання як відплату. Незабаром кілька нових артилерійських заклинань злетіли в повітря, націлені на особняк Яску. Однак Судомир все одно вдарив першим, тож коли вони були на півдорозі до цілі, артилерійські заклинання, запущені з маєтку Яску, досягли свого призначення. Одне з них, як не дивно, було спрямоване на скелетного дракона. Здавалося, Судомир робив ставку на те, що його дракон міцніший за живі металеві нитки, які його стримували.
Світ вибухнув вогнем, світлом і шумом.
Майже одразу після цього скелет дракона вилетів із хмари пилу, що утворилася над його колишньою в'язницею. Йому бракувало однієї лапи, деякі кістки були потріскані, формула заклинання, викарбувана на них, тьмяніла, але він все ще рухався. Деякі живі металеві нитки все ще чіплялися за його кістки, вперто відмовляючись відпускати, але зараз їх було занадто мало, щоб робити щось більше, ніж дратувати його. Здавалося, Судомир зробив правильну ставку.
Світ знову вибухнув, коли ельдемарські артилерійські заклинання досягли своєї мети. Сяючий золотий купол сили перехопив снаряди, захистивши особняк Яску від руйнувань, але він залишився тьмяним і мерехтливим після цього.
Неживий дракон одразу ж повернув назад, відступаючи до маєтку Яску. Його відступ, здавалося, означав загальний відступ, тому що вцілілі зимові вовки і бойові тролі також втекли назад у безпечне місце своєї бази.
Що ж до залізних дзьобиків, то їхня кількість скоротилася менш ніж наполовину, і щойно вони побачили, як скелетний дракон тікає від штурмової групи, вони розлетілися в усі боки, летячи геть від маєтку Яску на максимальній швидкості. Просканувавши думки кількох несамовитих залізних дзьобів, що пролітали над ним, Зоріан зрозумів, що вони не мають жодного наміру повертатися сюди. Яку б силу Судомир не використовував, щоб утримати їх на своєму боці, очевидно, було недостатньо, щоб змусити їх ігнорувати величезні втрати, яких вони зазнали в цій битві.
Перша битва за маєток Яську була завершена, але ніхто не обманював себе думкою, що решта облоги буде легкою.
***
Протягом наступних кількох годин Судомир робив усе можливе, щоб максимально затримати сили Ельдемара. Його вцілілі сили постійно атакували штурмові загони, не завдаючи поки що значної шкоди, але успішно збиваючи темп просування армії вперед. Скелетний дракон, зокрема, все ще становив загрозу - він більше не робив сміливих лобових атак, як на початку, але обов'язково використовував будь-яку слабкість або необачність, яку відчував. На додачу до цього, територія навколо особняка була повна нашвидкуруч зведених пасток, як магічних, так і звичайних, а також засідок, складених з тих знайомих трупів нежиті в чорному одязі, які Зоріан зустрічав раніше в особняку Яску. Нарешті, оборонні варти особняка працювали на максимальній потужності, витрачаючи всі запаси мани, які вони накопичили, щоб протистояти постійному артилерійському обстрілу, який вівся по ньому відтоді, як Судомир запустив свої артилерійські заклинання проти штурмових сил.
Спершу Зоріан вважав, що така вичікувальна акція була цілком розумним рішенням з боку Судомира. Він, мабуть, вигравав собі достатньо часу, щоб евакуювати своїх ібасанських приятелів на інші бази через просторову браму в підвалі, і, ймовірно, сам втече через неї наприкінці. Але з плином часу стало очевидно, що Судомир з якихось причин справді має намір битися зі штурмовиками до переможного кінця. Він міг би втекти вже давно, якби справді цього хотів.
Незалежно від того, наскільки рішуче Судомир був налаштований захищати свій маєток до кінця, результат вже був вирішений наприкінці першого бою. Минали години, а зашморг на шиї Судомира все затягувався. Ліс навколо палацу був спалений дотла, щоб запобігти подальшим засідкам і пасткам, запаси неживих поплічників Судомира врешті-решт почали вичерпуватися, а підопічні палацу були явно на межі зриву.
І тоді Судомир зробив те, чого Зоріан ніяк не очікував від нього.
Він здався.
Що ще більш дивовижно, його капітуляція не була якоюсь пасткою, як Зоріан запідозрив, коли вперше почув про це. Зрештою, Судомир справді відчинив ворота свого маєтку і знеструмив оборонні споруди, дозволивши захопити себе в полон. Це... просто не мало сенсу для Зоріана. Він міг би втекти досить легко - ібасани всередині особняка точно не залишилися - ельдемарські війська знайшли безліч доказів того, що до недавнього часу в особняку жило багато людей, але нікого, крім самого Судомира, там не було. Навіть якби ібасани зачинили перед ним браму, Судомир, без сумніву, міг би просто виїхати в захід сонця на своєму вигадливому скелетному драконі.
Зоріан почекав деякий час, щоб дати ельдемарським слідчим можливість дослідити маєток Яску, а потім пішов до Аланіка, щоб розповісти про свої побоювання.
"Що тут незрозумілого?" запитав його Аланік. "Якби Судомир продовжував чинити опір, ми б обвалили його твердиню зверху, і він би загинув. Ніхто не хоче вмирати, тим більше некромант".
"Але брама, яку ми знайшли в його підвалі... почав Зоріан.
"Так, шокуючі речі, - насупився Аланік. "Дивно, що він не відступив через ворота разом зі своїми невідомими союзниками, чи не так? Але ти маєш пам'ятати, що те, що вони співпрацювали, не означає, що вони насправді були дружніми один до одного. Цілком можливо, що він очікує кращого ставлення до себе як до ельдемарського полоненого, ніж як до довгострокового гостя своїх так званих союзників".
"Навіть якщо так, втекти з бою не повинно було бути надто складно, якщо він був налаштований рішуче, - наполягав Зоріан. "Він міг би вилетіти, наприклад. Боги знають, що ми не змогли б зупинити його домашнього неживого дракона, якби він просто полетів у довільному напрямку".
"Ні, але ми могли б його вистежити", - сказав Аланік. "Але так, ти, мабуть, маєш рацію. Він міг би втекти. Але це означало б, що ми зрівняли б це місце з землею. Судомир, здається, дуже прив'язаний до цього місця. Здається, це справа всього його життя, і він не хоче, щоб воно зникло".
Чому він так переймається своєю пасткою для душ?
"Хіба вона не приречена на знищення?" запитав Зоріан, насупившись. "Звичайно, Ельдемар не дозволить гігантській пастці для душ залишитися недоторканою?"
Аланік кілька секунд дивився на нього, перш ніж важко зітхнути. "Вони, безумовно, збираються звільнити душі, що потрапили в пастку. Занадто багато людей вже знають про них, і буде величезний скандал, якщо стане відомо, що вони дозволили стільком невинним душам залишитися в пастці в цій штуці. Принаймні, я впевнений, що зможу змусити Церкву Тріумвірату натиснути на Ельдемара, щоб він зробив це. На жаль... я не можу гарантувати, що сам пристрій буде знищено. Робота Судомира вкрай огидна, але також дуже вражає деяких людей. Цілком можливо, що йому вдасться домовитися з урядом Ельдемара".
"Згода?" недовірливо перепитав Зоріан. "Як це може спрацювати? Я знаю, що в Ельдемара є таємні некромантії, але Судомир..."
"Я знаю, - сказав Аланік, піднявши руки в заспокійливому жесті. Але це було б цілком у дусі попередньої поведінки Ельдемара - переобладнати це місце в секретну дослідницьку установу, а потім посадити Судомира "під домашній арешт". Він був би змушений працювати на Ельдемара, і на нього були б накладені всілякі обмеження, деякі з них етичного характеру, але це, очевидно, набагато м'якше покарання, ніж заслуговує такий монстр, як він. Я майже на сто відсотків упевнений, що Судомир прагне саме цього".
"Зрозуміло", - невдоволено мовив Зоріан. Він знав, що Ельдемар не є взірцем досконалості та добра, але все одно був неприємно здивований, що вони захочуть працювати з такою людиною, як Судомир.
З іншого боку, вони ще не знали, що Судомир не просто практикує нелегальну магію, а й активно зраджує країну зовнішнім ворогам. Зоріан підозрював, що Ельдемар буде набагато менш охоче використовувати Судомира, коли цей маленький факт стане відомим...
"Звичайно, - продовжував Аланік, - якщо мені вдасться дізнатися щось особливо викривальне про цю людину до того, як чорні підрозділи Ельдемара матимуть можливість ізолювати його в одному з своїх таборів для допиту, то така угода може стати політично нездійсненною. Зрештою, не так вже й багато можна приховати під килимом".
Зоріан підозріло подивився на Аланіка.
"Тобто... що саме?" запитав Зоріан.
"Твоя здатність цілеспрямовано впливати на свідомість Судомира через його кістяну драконячу ляльку була дуже вражаючою", - зауважив Аланік. Хм, так це Судомир пілотував ту штуку. Зоріан замислився над цим. "Навіть якщо це було лише на мить, ти, мабуть, дуже хороший маг розуму, якщо зміг цього досягти".
Стривай, Аланік пропонував йому шанс поритися у свідомості Судомира в пошуках інформації? Чому б і ні, - дуже зацікавився Зоріан.
"Більше нічого не кажи", - сказав Зоріан Аланіку, намагаючись не виказати свого ентузіазму. "Я з радістю допоможу тобі допитати його.
"Тоді ходімо зі мною", - сказав Аланік, розвертаючись і показуючи Зоріану, щоб той ішов за ним. "Майте на увазі, що ми матимемо з ним наодинці лише годину або близько того. Це не зовсім офіційний допит, і я не можу порушувати правила..."
Зоріан це не дуже хвилювало. Відверто кажучи, він мав сильне відчуття, що незабаром йому все одно доведеться достроково припинити цей рестарт, тож потрапляння в такі неприємності не було великою проблемою. Він був просто щасливий, що ця можливість так просто впала йому в руки. Він подумав, що насправді йому доведеться спробувати щось вигадати, щоб отримати доступ до Судомира. Він пішов за Аланіком, подумки готуючи список запитань, на які хотів би отримати відповіді від Судомира.
"Чому ти просто не накачав його зіллям правди і не допитав таким чином?" запитав Зоріан. Він знав, що Аланік робив подібні речі під час попередніх перезапусків, тож було трохи дивно бачити, як він стримується в цьому відношенні зараз.
"Це залишає занадто багато слідів у метаболізмі жертви", - сказав Аланік, хитаючи головою. "Я ж казав, що порушую правила, чи не так? Я повинен мати можливість прикидатися дурником, коли Судомир звинувачує мене у використанні магії, щоб вибити з нього відповіді".
"Так, - кивнув Зоріан. "Вибач, що я такий тупий, але я не маю досвіду в таких речах, тож тобі доведеться бути трохи терплячим зі мною.
"Експертний маг розуму, який не має досвіду в подібних речах", - м'яко заявив Аланік, помітно закотивши очі. "Ясно."
Зоріан вирішив не відповідати на це. Він ніяк не міг пояснити, звідки у нього з'явилися навички читання думок, тож краще промовчати і спокійно оцінити те, що Аланік не розпитує його про це. Принаймні, поки що.
Судомир виглядав напрочуд добре для того, хто потрапив у полон до ельдемарського штурмового загону. На його зап'ястях були кайдани, що порушували форму, а на шиї - вибуховий нашийник, але в усьому іншому він здавався абсолютно неушкодженим. Коли вони увійшли, він здавався нервовим і нетерплячим, кинув на Аланіка кислий погляд, але нічого не сказав. Читаючи його поверхневі думки, Зоріан з'ясував, що Аланік вже кілька разів приходив сюди, щоб поставити чоловікові запитання, і Судомир вже втомився від нього. Чоловік відмовлявся що-небудь обговорювати з Аланіком, мабуть, розуміючи, що в тому, що його прислали як офіційного ельдемарського допитувача, є щось підозріле.
Зоріан знизав плечима і взявся до роботи. Він не намагався діяти тонко - одразу здійснив потужну ментальну атаку на Судомира, безжально розтрощивши його ментальний захист і відправивши щупи глибоко в його свідомість. Судомир від болю схопився за голову, безсилий чинити опір. Так близько до Зоріана, і з його здатністю накладати заклинання, пригніченою кайданами, Судомир майже не мав надії вигнати Зоріана зі своєї свідомості. Він навіть не міг закричати чи покликати на допомогу, бо Зоріан не давав йому цього зробити.
Єдине, що було складно, - це змусити Судомира промовляти свої відповіді вголос для Аланіка. Він не хотів, щоб жрець-воїн знав, як легко він може копатися в чужих спогадах, але змусити чоловіка щось робити було набагато важче, ніж просто інтерпретувати думки та спогади Судомира... а ще Судомир був під примусом не говорити на певні теми. Виявилося, що перед тим, як здатися в полон, він став розумним і наклав на себе ґатунок, який обмежував його можливість обговорювати деякі речі. Такі речі, як його співпраця з ібасанцями та заплановане вторгнення на Кіорію. Це, звісно, було абсолютно неприйнятно. Значною мірою, повідомляючи Аланіку про особняк Яску, Зоріан хотів викрити всю цю змову, тож геї, безумовно, повинні були піти.
Зоріан не був магом душі, тож про те, щоб просто прибрати гадів, не могло бути й мови. На щастя, йому не довелося робити цього, щоб нейтралізувати його. Магія розуму була відомим прокляттям заклинань типу "гази" - гази не могли перешкодити магу розуму, як Зоріан, витягувати інформацію прямо з чиєїсь свідомості, і не могли змусити людину виконувати наказ, який вона не могла пригадати, що коли-небудь отримувала. Однією з причин, чому геї не були більш популярними протягом історії, було те, що якщо одержувач геїв не бажав їм підігравати, він міг просто заплатити магу розуму, щоб той очистив його пам'ять від обмежень, під якими він працював. Гези все ще технічно існуватимуть, але примусу до їхнього дотримання вже не буде.
Геос, який наклав на себе Судомир, був зовсім свіжий, менше доби, і тому Зоріану знадобилося менше п'яти хвилин, щоб змусити Судомира забути про його існування. Він навіть не потурбувався повідомити Аланіка про його існування.
У будь-якому випадку, коли весь масштаб діяльності Судомира почав випливати на поверхню, Аланік вирішив, що йому більше не варто дбати про те, щоб допит був коротким і таємним. Допит тривав годинами і закінчився лише тому, що Зоріан злякався, що може назавжди скалічити розум Судомира, якщо продовжуватиме безперервно ритися в ньому. За ці кілька годин Зоріан дізнався багато інформації про ібасанських загарбників, Культ Світового Дракона та Судомира. Більша частина цієї інформації стосувалася особистостей колабораціоністів і місць, де можна було знайти докази, які прирекли б їх усіх на загибель - саме ця інформація найбільше цікавила Аланіка, і Зоріан не бачив причин не дати йому її. Насправді, він мав намір сам відвідати деяких з цих людей під час одного з майбутніх перезапусків, але поки що він просто відійде вбік і дозволить Аланіку йти за ними.
Для Зоріана, однак, найцікавіша інформація, яку він отримав від Судомира, стосувалася причин, з яких чоловік робив те, що він робив. Судячи з усього, в основі всього лежав факт смерті його дружини. Якщо чесно, Судомир і до цього був недобросовісним некромантом, але тільки після того, як його дружина заразилася Плачем і померла, він по-справжньому збожеволів. Замість того, щоб змиритися з її смертю і жити далі, він витягнув її душу і спробував повернути її до життя. Звісно, йому це не вдалося. Очевидно, було нелегко змусити мертву душу знову думати, не кажучи вже про те, щоб повернути її до видимості життя. Зрештою, він прив'язав душу своєї дружини до маєтку Яску, відновивши частину її розумових здібностей у процесі. Саме тому система захисту цього місця могла розумно реагувати на сканування та спроби обійти її, а також була причиною того, що Судомир категорично не бажав бачити, як його руйнують. Він радше дав би себе схопити, аніж залишити душу дружини на остаточне знищення.
Насправді, найбільшою причиною, чому Судомир погодився допомогти ібасанам, було те, що Кватч-Іхл пообіцяв провести ритуал, необхідний для перетворення душі його дружини на ліча. Звичайний ритуал створення ліча вимагав участі живої людини, але Кватч-Іхл стверджував, що може модифікувати його так, щоб він спрацював і на безтілесну душу дружини Судомира. Чи брехав Кватч-Іхл про це, можна лише здогадуватися.
Іншою причиною допомоги ібасанам у вторгненні до Кіорії, "політичною", про яку Судомир згадував раніше, було те, що Судомир хотів легалізувати некромантичну магію. Зрештою, його дружина незабаром мала повернутися до життя в образі ліча, а він, звісно ж, не планував помирати від старості, якщо міг цьому зарадити, і приховувати подібні речі в довгостроковій перспективі було неможливо. Особливо, якщо він мав намір зберегти свою політичну позицію, що він, безумовно, і робив. Таким чином, він хотів змусити Ельдемара зняти деякі обмеження, пов'язані з магією душі, або, принаймні, зробити якісь особливі винятки саме для нього. Для цього він вважав, що потрібно зробити Ельдемара слабшим (щоб вони відчайдушно потребували його допомоги), а себе - сильнішим (щоб він міг стати рятівником, якого вони відчайдушно потребували).
Справжні деталі генерального плану Судомира вислизали від Зоріана, оскільки вони були занадто складними і заплутаними, щоб він міг розібратися в них за пару годин. Та, чесно кажучи, Зоріан це й не хвилювало. Він вважав усю цю історію божевільною і відчував, що все це було лише виправданням - Судомир допоміг ібасанам, бо хотів повернути дружину. Все інше він просто обманював сам себе.
Зоріан також натрапив на кілька інших цікавих фактів, коли досліджував свідомість Судомира, наприклад, засіб, який Судомир використовував, щоб контролювати залізні дзьоби. Очевидно, це була суміш викрадення їхніх пташенят, щоб утримувати як заручників, і домінування над деякими з найбільш впливових членів зграї. Залізні дзьоби запекло захищали своїх пташенят, які були достатньо розумними, щоб зрозуміти ситуацію заручників, а також, схоже, не усвідомлювали, що їхня структура лідерства була магічно підірвана, тому цей трюк спрацював напрочуд добре. Зоріан все ще не був упевнений, чи можна щось зробити з цією інформацією, але відклав її в довгу шухляду для майбутніх роздумів.
Зрештою, тема допиту дрейфувала до питання первісного виклику (ну, скоріше, Зоріан її туди спрямував, але неважливо), і Зорян вирішив дізнатися, чи знає Судомир відповідь на питання, яке вже давно не давало спокою Зоряну.
"Навіщо культу Світового Дракона для завершення ритуалу потрібна дитина-перевертень?" запитав Зоріан.
"Діти. У множині", - відповів Судомир. Він уже майже перестав опиратися ментальним зондам Зоріана, бо так було значно легше, та й боліло менше. Зараз він зосередився на тому, щоб відвести допит від делікатних тем. На жаль, Зоріан знав дуже багато про те, чим він та його союзники займалися протягом останніх кількох місяців. "Для проведення ритуалу потрібно щонайменше п'ять дітей-перевертнів. В ідеалі - більше".
Зоріан насупився. П'ять дітей?
"Що з ними буде?" запитав Аланік.
"Принесуть у жертву, звичайно", - відповів Судомир, закотивши очі. Його думки підказали Зоріану, що він вважає це питання дуже дурним. Ставиш очевидне питання, отримуєш очевидну відповідь.
"Чому так багато?" запитав Зоріан. "І чому саме діти? Чому діти-перевертні?"
"Існує лише стільки первісної сутності, скільки можна витягти з кожного конкретного перевертня, - відповів Судомир. "І з віком ця сутність все більше інтегрується в тіло перевертня, так що витягти її стає практично неможливо. Лише дуже молоді перевертні мають у своєму тілі значну кількість вільно плаваючої первісної сутності".
Що?
"Поясни", - сказав йому Аланік.
Судомир зітхнув. "Просто зростити чужу душу зі своєю не зробить тебе перевертнем. Принаймні, не таким, яким його знають люди".
Потік розрізнених спалахів пролетів у свідомості Судомира, і Зоріан пірнув у його спогади, щоб дослідити. Судомир знав ці речі, бо... він багато років займався дослідженням перевертнів. Він спіймав десятки перевертнів, жорстоко експериментуючи над ними, щоб з'ясувати, що змушує їх працювати. Він навіть зробив кілька спроб вивести одного з них, найуспішнішою з яких була спроба вивести Срібного. Однак, на жаль, Срібний не був людиною, яка отримала здатність перетворюватися на зимового вовка, а навпаки - він прищепив людську душу зимовому вовку, наділивши його підвищеним інтелектом і здатністю перетворюватися на людину, якщо він того забажає. Це... навіщо він це зробив?
Зоріан глибоко вдихнув і прогнав цю думку з голови. Хоч які жахливі були експерименти Судомира з перевертнями, вони були краплею в морі порівняно зі злочинами Судомира. Розпитувати його про це означало б змарнувати той короткий час, що залишився у нього з цим чоловіком.
"Для того, щоб зробити перетворення настільки гнучким і ретельним, предкам сучасних перевертнів довелося використовувати дещо більше, - продовжував Судомир. "Зокрема, вони використали трохи первісної крові, яку видобули з істоти, ув'язненої під Кіорією. Цей первісний був відомий своїми здібностями до перевтілення, а тому слугував потужним каталізатором їхніх власних ритуалів. Це одна з причин, чому їхні ритуали перевертнів так важко засвоїти стороннім. Навіть якщо вони можуть дістати інструкції для ритуалу, їм все одно потрібна кров існуючого перевертня, щоб виконати його, тому що вони єдині, в чиїй крові тече первісна сутність".
"Культисти хочуть використати цю первісну сутність як ключ, щоб відкрити в'язницю", - роздумував вголос Зоріан.
"Так, - підтвердив Судомир. Зоріан відчув, що чоловікові подобається говорити на цю тему, оскільки це переводило допит з його проступків на когось, хто йому не дуже-то й потрібен. Хоча Судомир формально був членом культу, він не відчував жодної емоційної прив'язаності до своїх колег-посвячених. "У певному сенсі, ця сутність все ще є частиною первісної, і тому може бути використана як інструмент для подолання розриву між нашим світом і кишеньковим виміром, де первісна була ув'язнена".
"Кишеньковий розмір, так?" сказав Аланік.
"Ось чому вони називають це ритуалом "виклику", - сказав Судомир. "Технічно, первісний не перебуває на тому ж рівні існування, що й решта з нас. Боги створили спеціальну позавимірну в'язницю, куди його запхали. Але такі кишенькові виміри завжди мають місце, де вони торкаються нашої реальності, і культ давно знайшов точку прив'язки для в'язниці".
Невдовзі Зоріан був змушений припинити допит, але перед тим, як це зробити, він подбав про те, щоб стерти з пам'яті Судомира його недавні спогади. Наскільки він знав, допиту ніколи не було.
Коли вони йшли, Аланік прокоментував той факт, що Зоріан не використовував жодних слів чи жестів для здійснення своєї магії розуму. Його терпимість до особливостей Зоріана, мабуть, неухильно наближалася до межі, і незабаром він зажадає якихось пояснень. На жаль, відсутність жестів і співів Зоріан не міг приховати - він був упевнений, що такий досвідчений маг, як Аланік, помітить, якщо він спробує щось вигадати, щоб замаскувати свої здібності.
Коли він нарешті повернувся до Кіорії, вже вечоріло, а Кіріель міцно спала. Імайя не спала, щоб дочекатися його, що здалося Зоріану трохи дивним - він уже вчора вигадав виправдання тому, що його не буде цілий день, і попросив її не чекати на нього. На його думку, вона занадто багато дбала про своїх орендарів, як для орендодавця.
Лягаючи спати, він не міг не думати про те, який хаос настане після падіння особняка Яску. Він припускав, що незабаром дізнається про це.
***
У наступні кілька днів Аланік залишив його в спокої і утримався від залучення до подальших розслідувань. Але це не означало, що він і решта ельдемарських можновладців сиділи склавши руки - в наступні дні Кіорію стрясав один скандал за іншим, коли важливих людей почали арештовувати і викликати на допити направо і наліво. Зоріан уважно стежив за тим, кого заарештовують, хоча більшість із них він уже знав завдяки допиту Судомира.
Окрім уваги до арештів навколо нього та реакції, яку вони викликали, Зоріан також здійснив кілька атак на різні аранійські мережі, щоб продовжувати накопичувати досвід, необхідний для інтерпретації пакета пам'яті матріарха. На цей момент він досить добре вибирав цілі, тому не мав проблем з підкоренням аранійських патрулів, але цей досвід виявився дуже виснажливим в емоційному сенсі. Він нападав на випадкових аранеїв без жодної причини, лише тому, що йому потрібна була жертва, на якій він міг би потренуватися у читанні пам'яті, і важко було не відчувати себе лиходієм. Деякі аранеї благали його зупинитися або неодноразово намагалися заговорити з ним замість того, щоб дати відсіч. Він просто відступав, коли стикався з такими особами, шукаючи більш агресивних, які давали відсіч його неспровокованій агресії, хоча це було набагато небезпечніше і, безумовно, не найефективніша стратегія.
Минуло ще кілька днів, перш ніж Аланік нарешті зв'язався з ним, використавши для цього лист. Послання було коротким, в ньому йшлося про те, що деякі люди запитують про нього, але поки що він успішно ухиляється від їхніх запитань. У листі Зоріана застерігали, щоб він не привертав до себе зайвої уваги, якщо хоче залишитися анонімним, оскільки люди і так ним цікавляться. Справедливо. Він уже вирішив, що припинить перезапуск за кілька днів - просто хотів почекати ще трохи, щоб побачити, чи станеться щось цікаве, оскільки не думав, що арешти ще не досягли критичної точки.
На той час Каель вже переїхав до будинку, а Зоріан вже розповів йому про часову петлю і віддав свої дослідницькі зошити, тож він вирішив розповісти йому трохи про Судомира та інформацію, яку він дізнався від нього. Він опустив будь-яку інформацію про друзів і знайомих Каеля, оскільки морлок наказав йому тримати це в таємниці від нього, але це все одно залишило багато тем для розмови.
"О? Перевертні мають сутність первісного всередині свого тіла?" здивовано запитав Каель.
"Принаймні, так сказав той чоловік", - кивнув Зоріан. "Я не можу не задатися питанням, як працює ця штука з вилученням. Невже культисти дійсно повинні вбивати тих дітей, щоб отримати цю "первинну сутність"?"
"Майже напевно", - кивнув Каель. "Схоже, що це частина їхньої життєвої сили. Це мало б сенс для чогось, що успадковується від батьків до дітей. Незалежно від методу, вилучення чиєїсь життєвої сили ніколи не є доброякісним. Ритуальне жертвоприношення - це просто найшвидший спосіб здійснити над ними магію крові, але навіть якби культисти використовували щось більш вигадливе, результати, швидше за все, були б такими ж".
"Магія крові?" - з цікавістю перепитав Зоріан. "Ти знаєш, що це таке?
"А, так, мабуть, не знаєш. Гільдія магів намагається приховати цю інформацію, чи не так?" Каель задумався. "Магія крові передбачає використання життєвої сили людей, зазвичай для підживлення різних заклинань. Життєва сила дуже потужна, набагато потужніша, ніж звичайна мана, тому спокуса завжди існує. Звісно, мало того, що ритуали магії крові неймовірно небезпечні, використання вашої життєвої сили також має жахливі наслідки для організму. Тому більшість магів, які нею займаються, вважають за краще використовувати чужу життєву силу замість власної. Знаєте всі ці історії про лиходіїв, які ритуально приносять людей в жертву заради влади? Вони, по суті, займаються магією крові."
"О, то це магія крові? Трохи несподівано, - сказав Зоріан. "Я думав, що це буде щось неймовірно таємниче і зловісне, враховуючи, як одержимо гільдія магів намагається викреслити будь-які згадки про неї з книг".
"Магією крові дуже легко займатися, якщо у вас є постійний потік жертвоприношень, - каже Каель. "А кількість життєвої сили у різних людей майже не відрізняється. Будь-який випадковий цивільний може стати жертвою. Це дуже швидкий, але кривавий шлях до влади, і гільдія магів боїться, що якби інформація про магію крові була у вільному доступі, ви б побачили магів крові, що з'являються повсюди. Я також чула, що магія крові може використовуватися для "крадіжки" чужих родоводів і особливих здібностей, і ти можеш собі уявити, як би до цього поставилися всі ці супер-спеціальні Благородні Доми. Гільдія магів дуже жорстоко з нею бореться, а магія крові приносить надто багато жертв, щоб практик міг довго переховуватися".
Перш ніж Зоріан зміг продовжити розмову, по всьому місту пролунала серія вибухів, що змусила їх обох вибігти на вулицю, щоб подивитися, що відбувається. Вони побачили, що решта мешканців будинку не постраждали, але були розгублені і налякані вибухами, хоча Зоріан вже мав досить гарне уявлення про те, що відбувається.
Його підозри підтвердилися, коли він піднявся на дах будинку і поглянув на місто навколо, але побачив, що величезні частини його палають, а багато вулиць заполонили бойові тролі і ворожі маги.
Ібасани та Культ Світового Дракона вирішили почати своє вторгнення раніше.
***
Наступні кілька годин промайнули як у тумані. Хоча загарбники не мали підтримки залізних дзьобів і нежиті, яку зазвичай надавав Судомир, і хоча сили Сіорії цього разу були набагато краще підготовлені до нечесної гри, загарбники все ще мали велику вогневу міць і робили все можливе, щоб завдати величезної шкоди. Незважаючи на те, що Зоріан хотів вийти і дослідити це незвичайне вторгнення, він не міг змусити себе залишити решту родини наодинці і беззахисними перед загарбниками. Замість цього він залишився вдома, знищуючи невеликі групи загарбників, які вирішили напасти на цей район міста, і час від часу використовуючи ворожіння, щоб шпигувати за іншими частинами міста, коли все було відносно спокійно.
Цікаво, що незважаючи на те, що він знищив щонайменше шість бойових груп, Кватч-Іхл так і не з'явився, щоб розправитися з ним. Ймовірно, цього разу він був набагато зайнятіший і не міг дозволити собі займатися такою дрібною проблемою, як ця.
Чесно кажучи, він не розумів, чого намагалися досягти ібасани, розпочавши цю передчасну атаку. Принаймні їхній початковий план нападу під час літнього фестивалю мав шанс дійсно завдати місту якоїсь довготривалої шкоди, тоді як цей був приречений на провал від самого початку. З іншого боку, можливо, у них не було особливого вибору. Вони напевно вже знали, що слідчі Ельдемара вийшли на них, тож чекати на літній фестиваль було явно нерозумно... але з зачиненим особняком Яску, можливо, вчасно відступити до Улькваан Ібаса було неможливо.
Через деякий час його розвідники помітили, що бої були особливо запеклими навколо Дірки. Саме тут було зосереджено більшість сил загарбників, а Кватч-Іхл, здавалося, ніколи не відходив далеко від цього місця. Невже загарбники поставили все на успішний виклик першопредка? Здавалося, що так. Якась частина його думок промайнула, чи не означає це, що Ночку викрали і на його очах приносять у ритуальне жертвоприношення, але він відігнав цю думку геть. Він нічого не міг з цим вдіяти, навіть якщо це так, і вона буде жива, коли почнеться наступний перезапуск.
Проте це було цікаво. Якщо культистам вдасться визволити первісного з його позапросторової в'язниці, він нарешті зможе на власні очі побачити, наскільки він небезпечний і руйнівний. Зрештою, перезапуск ще навіть не наближався до завершення, тож первісний мав би вдосталь часу, щоб продемонструвати свою міць.
Години спливали, і Зоріан раптом зрозумів, що це сталося. Бої навколо Дірки досягли гарячкової стадії, солдати Ельдемара відчайдушно намагалися прорватися вперед і наздогнати загарбників, в той час як Кватах-Іхл обрушив на сили, що стояли проти нього, запаморочливий вогонь на знищення. В якийсь момент одному з магів Кіорії вдалося розплавити половину його черепа якимось золотим вогнем - Зоріан вперше бачив, щоб щось завдавало реальної шкоди стародавньому ліху, але це, схоже, не дуже його стримувало. Над Діркою, і, ймовірно, всередині неї, простір здригався і корчився, спотворюючи все, як гаряче літнє повітря. Повільно з глибини почали підніматися в повітря зазубрені чорні нитки, зигзагоподібно розсікаючи повітря і час від часу розгалужуючись на відгалуження.
Зоріан зрозумів, що це тріщини. Реальність ламалася.
Раптом величезний об'єм простору в центрі тріщин просто... провалився, утворивши чорну діру, яка зависла в повітрі. З розриву в просторі вистрілило щось величезне і темно-коричневе, схоже на руку, всіяну ротами і очима, але Зоріан не встиг його детально роздивитися. Без жодних підказок з його боку, маркер на його душі раптово активувався, і все навколо потемніло.
Він прокинувся у своєму ліжку в Циріні, а Кіріель бажала йому доброго ранку.
***
Зітхнувши, Зоріан допоміг Кіріель вивантажити її багаж з поїзда, його думки все ще були зайняті подіями попереднього перезапуску. Чому часова петля перезапустилася саме тоді, коли перезапустилася? Чи тому, що Зак випадково загинув у цей момент, чи тому, як підозрював Зоріан, що первісна істота була успішно випущена у світ?
Яке відношення мав первісний до часової петлі? Чи весь сенс часової петлі полягав у тому, щоб запобігти його звільненню? Йому було цікаво, чи петля часу закінчилася тоді, коли вона зазвичай закінчувалася, тому що місяць тривав перезапуск за замовчуванням, або тому що саме тоді первісний зазвичай звільнявся, і він ніколи не турбувався про те, щоб зупинити ритуал до цього часу. Хм.
"Ласкаво просимо до Сіорії, Кірі", - сказав він їй. "Вражаюче, чи не так?"
Звичайно, він обманював. Він знав, що Кіріель знайшла центральний залізничний вокзал Кіорії вражаючим. Однак цього разу її увагу привернуло щось інше.
"Гм, - сказала вона, вказуючи за його спиною. "Здається, той хлопець хоче з тобою поговорити".
Зоріан обернувся і побачив розлюченого Зака, який тупотів до нього. Зоріан був настільки шокований цим видовищем, що не поворухнувся, поки хлопець не опинився практично перед його обличчям.
Він відкрив рот, щоб незграбно привітатися, але не встиг нічого сказати, як кулак Зака вилетів вперед і вдарив його в обличчя.