Новий рестарт розпочався так само, як і всі його попередні рестарти - з того, що Кіріель безжально стрибнула на нього зверху, щоб розбудити.
"Доброго раночку, братику!" кричала Кіріель зверху. "Доброго раночку, м-га!"
Простим зусиллям волі Зоріан телекінетично схопив Кіріель і підняв її в повітря. Вона припинила своє звичне ранкове вітання з переляканим зойком, її руки обхопили її в панічній спробі знайти за що вхопитися і зупинити її підйом. Вона боролася марно. Можливо, якби вона очікувала, що Зоріан левітаційно відірве її від себе, то змогла б вчасно вхопитися за щось, але її застали зненацька, і вона була повністю в його владі. Після кількох хвилин дикого борсання вона, здавалося, зрозуміла це і надулася на нього.
"Це нечесно , - поскаржилася вона, дивлячись на нього зі своєї вигідної позиції над ним. "Відколи ти взагалі можеш так робити?"
Зоріан проігнорував питання, натомість вивчаючи магію, яку він використовував, щоб левітувати її за допомогою свого сприйняття мани. Йому було ще далеко до освоєння навіть найпростіших форм сприйняття мани, але цілий місяць навчання під керівництвом Ксвіма вже давав свої результати. Навіть елементарна здатність відчувати власний потік мани дуже допомагала при виконанні неструктурованої магії, якою він зараз займався, дозволяючи помічати і виправляти дрібні недоліки в техніці, які в іншому випадку дестабілізували б всю затію. Було дещо незручно, що він весь цей час нехтував таким потужним вмінням, але, можливо, це було на щастя, що він так вчинив. Саме під керівництвом Ксвіма, а також завдяки шейпінгу, він швидко розвинув цю навичку, і якби він намагався зібрати все докупи самотужки, то змарнував би величезну кількість часу.
Скориставшись його миттєвим відволіканням, Кіріель раптом знову почала боротися, замахуючись на нього руками, намагаючись відтягнути себе назад. Зоріан швидко підняв її ще вище в повітря, через що вона не долетіла до його ковдри на кілька волосин.
"О, та ну!" - заскиглила вона. "Зоріане, не будь таким бовдуром! Постав мене!"
Зоріан зло посміхнувся і почав відводити її вбік, подалі від ліжка...
"Повільніше!" швидко уточнила Кіріель, здогадавшись, що він має намір зробити. "Опускай мене повільно!"
Він подумав про те, щоб дозволити їй впасти, а потім телекінетично зловити її в останню мить перед тим, як вона вдариться об підлогу, але швидко відкинув цю ідею. Він не був настільки впевнений у своїх неструктурованих навичках левітації... або у своєму виборі часу, якщо вже на те пішло. Він обережно опустив Кіріель на підлогу і піднявся з ліжка.
На жаль, Кіріель була дуже зачарована своїм коротким досвідом магічної левітації, і миттєво накинулася на нього, засипаючи нескінченним потоком запитань. Що ж. Це обернулося проти нього. Він ніяк не міг її заспокоїти...
"Як довго ти можеш це робити?" запитала Кіріель.
"Я не знаю", - відповів Зоріан. І він справді не знав, але сподівався, що якщо відповість на кілька її несуттєвих запитань, то вона врешті-решт заспокоїться. Тому він спробував дати їй більш розгорнуту відповідь. "Це значною мірою залежатиме від того, наскільки ти будеш слухняною, і чи не заважатиме мені щось інше зосередитися. Щонайменше годину, за умови, що ти будеш мені допомагати".
"Чудово!" радісно вигукнула Кіріель. "У такому разі, у мене є ідея!"
***
Зоріан повільно спустився сходами, намагаючись не створювати зайвого шуму. Зрештою, ідея полягала в тому, щоб здивувати матір, а він не міг не погодитися цього зробити...
"Зоріан, спускайся вже сюди!" - крикнула мати, і по звуку її кроків було зрозуміло, що вона швидко наближається до нижньої частини сходів. "Твій сніданок... холоне..."
Вона увійшла до головного коридору, де знаходилися сходи, а потім зупинилася, щоб подивитися на це видовище. Сам Зоріан був досить непримітним, але Кіріель замість того, щоб спускатися сходами, ширяла в повітрі поруч з ним.
Настала коротка хвилина мовчання, коли обидві сторони витріщилися одна на одну, одна здивовано, а інша в очікуванні реакції. Врешті-решт, саме Кіріель зламала це протистояння. Маленькому бісеняті просто не вистачило терпіння дотримуватися плану.
"Мамо, я лечу!" голосно оголосила Кіріель, розмахуючи руками вгору і вниз, імітуючи помахи крил.
Мама на секунду відкрила рот, щоб щось сказати, але потім передумала. Вона мовчки закотила очі і відвернулася від них, бурмочучи щось недобре про магів і дітей.
"Коли закінчиш гратися, йди їсти", - сказала вона Зоріану, перш ніж знову зникнути на кухні.
Зоріан і Кіріель перезирнулися. Досить зручно, що Кіріель пливла поруч з ним, як і раніше, вони були фактично на одному рівні очей.
"Воно було того варте", - сказала Кіріель.
Так, воно точно було того варте.
***
"Так сталося, що пошуки Сумраком відновлення втрачених спогадів привели його до Корси, де він спустився в тунелі під містом у пошуках міфічних Мечоносців-Скорпіонів і ще більш міфічної Кулі Пам'яті, яку вони охороняли", - драматично промовив Зоріан. "Однак він не знав, що Мечники-Скорпіони не такі вже й благородні, як про них розповідали міфи, і що його подорож у глибини Корси стане найнебезпечнішою пригодою в його житті..."
Зоріан змахнув рукою в повітрі, і ілюзія, що була там, швидко розчинилася в ектоплазматичному диму, щоб перетворитися на зовсім іншу ілюзорну сцену.
Кіріель сиділа на краєчку свого крісла, слухаючи із захопленою увагою. За час різних перезапусків Зоріан більш-менш з'ясував, що саме вражає та цікавить Кіріель, тож тепер було не дуже складно утримувати її увагу. Що було добре, бо це робило довгу поїздку потягом на початку рестарту набагато більш терпимою для них обох, ніж це було б в іншому випадку.
Однак лише половина його уваги була зосереджена на історії, яку він розповідав, - він також обмірковував, що робити в цьому новому перезапуску. Точніше, він обмірковував, чи провести ще один відносно спокійний перезапуск, як попередній, чи повідомити Церкву Тріумвірату про пастку для душі Судомира. Перший варіант здавався більш розумним - у нього було лише два рестарти (включно з цим), щоб підняти свої навички інтерпретації аранійських спогадів до рівня, необхідного для відкриття пакета пам'яті матріарха, і він не міг дозволити собі занадто відволікатися. Крім того, другий варіант привертав увагу і міг привести Червону мантію прямо до нього, якщо він зробить хоч трохи неправильно.
Вибір здавався очевидним, але Зоріан почав хвилюватися. Червона мантія поводилася надто тихо. Звісно, третій мандрівник у часі може перебувати в ілюзії, що за ним полює ціла армія інших мандрівників у часі, але Зоріан все одно очікував, що Червона мантія вже зробить якийсь крок, нехай навіть через довірених осіб. Те, що Зоріан не міг виявити жодних слідів дій Червоної мантії, поступово перетворювало його на параноїка. Не додавало йому спокою й те, що Тайвен і Каель були ще більше, ніж Зоріан, упевнені, що Червона мантія планує щось велике, а не просто залягла на дно. Якщо трохи розворушити осине гніздо, виставивши Судомира перед владою, може здійнятися достатньо хвиль, щоб виявити, що планує Червона мантія...
Крім того, наведення влади на Судомира могло б зробити чудеса в його розслідуванні вторгнення та їхнього керівництва. Не було жодного шансу, що розслідування щодо Судомира не виведе їх на Культ Світового Дракона та ібасанців. Це майже напевно заощадило б Зоріану місяці роботи, хоча б тому, що він міг би уважно стежити за тим, кого вони заарештують, а потім самостійно розслідувати цих людей під час майбутніх перезапусків. А якби він міг отримати доступ до письмових записів і спогадів слідчих? Це було б безцінним.
Його головною проблемою у спробі скласти карту організації вторгнення було те, що він був лише однією людиною і повинен був проводити своє розслідування в умовах максимальної секретності. Офіційне розслідування не могло б працювати в умовах таких обмежень. Насправді Зоріан підозрював, що незалежно від того, наскільки вправним і досвідченим він став за час перезапусків, він ніколи не зможе зрівнятися зі слідчою силою всього Ельдемару та його контррозвідувальних органів. Люди, які там працювали, присвятили цьому все своє життя, і він точно знав, що в Ельдемарі є власні маги розуму, які працюють на них. Вони могли виявити те, що Зоріан навіть не подумав би шукати, бо не мав необхідного досвіду, щоб знати, які питання ставити.
Чим більше він про це думав, тим більше йому подобалася ця ідея. Йому доведеться бути дуже, дуже обережним, але це може бути саме те, що йому потрібно, щоб зв'язати все воєдино.
Так, він точно займеться церквою, коли вони прибули до Кіорії...
"Гей, не зупиняйся!" запротестувала Кіріель. "Ти ще не закінчив історію. Ми щойно дійшли до найцікавішого!"
"Вибач, вибач!" Зоріан поспішно вибачився. Йому було трохи кумедно, що те, що Кіріель вважала "гарною частиною", зазвичай включало в себе якусь бійку. Ну, або використання якоїсь епічної магії. "Як я вже казав, Мечники-Скорпіони щойно привели Сумрака до передбачуваного таємного місця, де на п'єдесталі, під Священним сталактитом, спочивала Сфера Пам'яті, як раптом його провідники відвернулися від нього..."
***
Хоча Зоріан вирішив звернутися до церкви Тріумвірату з приводу Судомира, його першою дією після того, як він трохи оселився в Кіорії, був не похід до найближчого храму, а розшук Ксвіма і розповідь йому про петлю часу. Він не бачив сенсу гаяти час, чекаючи до п'ятниці, щоб зіткнутися з ним віч-на-віч, адже чим швидше Зоріан розповість йому про часову петлю, тим швидше Ксвім прийме це як правду і знову почне працювати з ним. Насправді Зоріан сподівався, що цього разу переконати Ксвіма буде ще легше, адже у нього був пароль, який Ксвім дав йому під час попереднього перезапуску.
На жаль, "легше" не означало "без зусиль". Незважаючи на пароль (який Зоріан був упевнений, що запам'ятав правильно), Ксвім ставився до нього з великою підозрою. Знадобилося кілька годин розпитувань, перш ніж він погодився прийняти історію Зоріана хоча б умовно, і навіть тоді він не виглядав надто переконаним. Він сказав Зоріану, що вони ще поговорять у п'ятницю, а потім фактично вигнав його з дому.
Можливо, йому варто було почекати до понеділка і поговорити з Ксвімом в його офісі замість того, щоб відвідувати його вдома...
Неважливо. Залежно від того, як підуть справи з церквою, йому, можливо, знадобиться вільний тиждень, щоб все владнати.
Наступного дня він пішов до храму. Точніше, він пішов до храму, який вже відвідував під час попередніх перезапусків - до того, де був симпатичний зеленоволосий священик і майбутня верховна жриця. Не було ніяких особливих причин обирати цей храм, окрім знайомства з ним, але він не думав, що це має значення. До якого б храму він не пішов, вони все одно підпорядковувалися б одній і тій же материнській організації.
Батак був як завжди ввІхливий і привітний - він одразу ж привітався з Зоріаном, коли той прибув до храму, і провів його всередину. Напоївши обох чаєм і підтримавши розмову, він розпитав Зоріана про причину його приїзду.
"Незвично бачити, що така молода людина, як ти, відвідує наш храм, - зауважив Батак. "Ви часто це робите?
"Ну, ні, - зізнався Зоріан. "Чесно кажучи, я намагаюся уникати храмів. У минулому я мав з ними неприємний досвід. Але мені хотілося про щось розповісти і попросити поради, тому я тут".
"О? Що за поганий досвід?" з цікавістю запитав Батак.
Звичайно, він хотів знати про це. Зоріан думав, що "щось повідомити" викликало б у Батака більшу цікавість, але, мабуть, ні.
"Це трохи довга історія, - зітхнув Зоріан. "Перше, що ви повинні мати на увазі, це те, що я емпат.
"Тобто ти можеш відчувати емоції інших людей?" - запитав Батак. "Корисний дар.
"Якщо натренуватися", - кивнув Зоріан. "Але в дитинстві я не міг його контролювати. Я навіть не знав, що я емпат. Все, що я знав, це те, що коли я перебував поруч з великими групами людей, мене нудило і паморочилося в голові. А в моєму рідному місті храм зазвичай був переповнений людьми. Кілька разів, коли батьки приводили мене туди, я втрачала свідомість і наробив багато галасу..."
"Це прикро", - співчутливо сказав Батак.
"Не так прикро, як реакція старого священика", - сказав Зоріан, хитаючи головою. "Він сприйняв мою реакцію дуже близько до серця. Вирішив, що я маю якусь "погану кров", яку відштовхнула святість храму".
"Погана кров?" недовірливо перепитав Батак.
"Моя мати походила з відьомського роду, - уточнив Зоріан.
"А, - з розумінням мовив Батак. "Це має більше сенсу. Хоча я не схвалюю реакцію цього чоловіка, було не зовсім безпідставно вважати, що у тебе є якась проблема з відьомським родоводом. Родовід був дуже важливим для відьом, і вони любили успадковані магічні здібності. Багато з їхніх впливових родин мали якусь кровну силу, яку можна було використати".
"Зачекайте, - насупився Зоріан. "Тоді моя емпатія..."
"Це цілком можливо, - кивнув Батак.
Прокляття. Тож можливо, що старий фанатичний священик міг насправді мати рацію щодо нього, принаймні в чомусь? Бо якщо його емпатія дійсно була чимось, що він успадкував від свого відьомського роду, то "погана кров" дійсно доклала руку до його непритомності...
Він не знав, чи йому було смішно чи гірко від цього.
"Я думав, що емпатія є досить загальною, якщо говорити про особливі здібності, - сказав Зоріан. "Багато людей мають її, умовно кажучи".
"Особливі здібності не з'являються з нізвідки, - сказав Батак. "Більшість з них є результатом зілля, ритуалів, духовної одержимості тощо. Але іноді ці здібності можуть передаватися нащадкам людини, залишаючись в сплячому стані протягом одного-двох поколінь, перш ніж знову вийти на поверхню. Це не велика таємниця, але коли дитина народжується з магічною силою "з нізвідки", це майже завжди означає, що в її родоводі приховані якісь цікаві речі. Що стосується емпатії, яка є відносно поширеним явищем, що ж... я припускаю, що існує більше людей з, скажімо так, цікавим походженням, ніж більшість людей готові визнати".
Це було дуже цікаво, адже відьми були ендеміками Алтазії, але емпатів можна було знайти на всіх трьох континентах, населених людьми. Зоріан не думав, що всі ті емпати в Масіані та Хсані походять від якоїсь відьми, народженої в Алтазії. Якщо припустити, що Батак мав рацію і "випадкові" емпати походять від предка, який свідомо зробив себе психіком, то це означало б, що протягом історії багато людей змогли стати психіками.
Іншими словами, існував якийсь надійний метод перетворення звичайних людей на психіків. Це не могло бути надто легко, оскільки емпати все ще були досить рідкісними, але, очевидно, і не було неймовірно важко.
Існувало також питання його сім'ї. Якщо його екстрасенсорна природа дійсно була чимось на кшталт псевдо-кровної лінії, то його мати та брати і сестри повинні були мати її також, хоча б у сплячому стані. Він знав, що більшість з них не були повноцінними психіками, оскільки він би відчув це, якби вони були такими, але, можливо, Даймен був. Його старший брат справді мав дивовижну здатність розуміти людей...
Ну, так чи інакше, підтвердити це не було ніякої можливості. Даймен був у Коті, і Зоріан не думав, що зможе дістатися до нього, навіть якщо присвятить цілий рестарт, щоб дістатися туди. Якщо тільки він не знайде спосіб миттєво потрапити на інший континент абощо, вони ніколи не зустрінуться, поки триватиме петля часу.
У будь-якому випадку, навіть якщо решта членів його сім'ї не були повністю психіками, все одно може бути спосіб розбудити їхній сплячий талант магії розуму. Безумовно, легше розблокувати сплячу магічну здатність, ніж створити її з нізвідки, тому він не міг не задатися питанням, чи можливо, скажімо, зробити Кіріель психіком відносно легко і безболісно. Не те, щоб він зробив це, оскільки ідея про Кіріель з здібностями психіка просто жахала його, але, можливо, коли вона підросте і зможе відповідально поводитися з силою...
"Так чи інакше, - продовжив Батак після короткої паузи, - здається, ти щось казав про те, що хочеш повідомити про щось і потребуєш поради?".
"Так, - відповів Зоріан. Потім він дістав з кишені чистий запечатаний конверт і простягнув його Батаку, який насупився.
"Анонімне повідомлення?" пробурмотів Батак.
Особисто Зоріан не відчував, що це було дуже анонімно. Анонімність означала б відправку листа звичайною поштою, без необхідності зустрічатися віч-на-віч з будь-ким. На жаль, як би Зоріан не приваблювала ця ідея, вона б його нікуди не привела. Такий звіт не був би сприйнятий серйозно і, швидше за все, був би викинутий у смітник ще до того, як потрапив би до когось важливого. Якщо він хотів, щоб Церква дійсно щось зробила, він повинен був поговорити зі справжнім священиком і отримати від нього поручительство, що його звіт був зроблений з добрими намірами.
"Я маю запитати, чи це справді необхідно?" занепокоєно запитав Батак.
"Інформація, що міститься в листі, стосується злочинів дуже впливової особи з великою кількістю підлеглих, - спокійно відповів Зоріан. "Якщо моє ім'я стане відомим, я буду побоюватися за свою безпеку".
"Розумію, - зітхнув Батак. "Гаразд, я передам твоє повідомлення своєму начальству в такому вигляді. Однак мушу попередити тебе, що вони не дуже люблять анонімні повідомлення. Вони вважаються ненадійними. Будьте певні, що ваші побоювання будуть розглянуті, але це може зайняти деякий час, перш ніж церковні слідчі дійдуть до справи".
"Скільки це "деякий час"?" Зоріан насупився.
"Кілька тижнів. Можливо, місяці, якщо з'явиться щось більш термінове", - сказав Батак.
Прокляття. Ось тобі й ідея. Здавалося, йому доведеться перейти до плану Б - поговорити з Аланіком Зоском. Він не хотів цього робити, бо трохи сумнівався, що старий жрець-войовник просто залишить його в спокої без жодних запитань, але, схоже, у нього не було вибору. Якщо йому конче треба було комусь звітувати віч-на-віч, то Аланік був, мабуть, найкращим варіантом. Цей чоловік майже напевно повірить йому і, ймовірно, достатньо піклується про Зоріана, щоб зберегти його особистість у таємниці.
Він завжди міг достроково припинити перезапуск, якщо ситуація вийде з-під контролю.
"Що ж, якщо це все з'ясовано, то у чому я можу вам порадити?" запитав Батак, відсуваючи лист убік столу.
"Душі та некромантія", - прямо відповів Зоріан.
"О, - сказав Батак, раптом випроставшись трохи пряміше. "Це... досить незвична тема для розмови. Юначе, єдина порада щодо некромантії, яку я можу тобі дати: не використовуй її".
"Я й не збирався, - похитав головою Зоріан. "Я хочу знати, чому хтось інший може це робити. А також, чому вони відчувають потребу зібрати тисячі душ і ув'язнити їх у гігантському кришталевому стовпі".
Батак подивився на нього порожнім поглядом, глянув у бік столу, де невинно лежав запечатаний лист Зоріана, потім знову подивився на Зоріана порожнім поглядом. Потім знову поклав лист перед собою і написав зверху конверта великими друкованими літерами "ТЕРМІНОВО", а потім знову відклав його вбік.
Що ж. Зоріан все ще мав намір піти поговорити з Аланіком, бо навіть не уявляв, який вплив на його начальство матиме невеличке зауваження Батака, але все ж таки був зворушений жестом.
"Ти, напевно, знаєш це, але душі - дуже загадкові речі, - серйозно сказав Батак. "Вони мають багато функцій, більшість з яких ми не можемо навіть зрозуміти, не кажучи вже про те, щоб впливати на них. Але найважливіша їхня функція полягає не в тому, як вважають багато магів, що вони дозволяють виробляти і формувати ману. Вони слугують живим, дихаючим записом усього, чим є конкретна сутність".
Зоріан здивовано підняв брови.
"Боги спочатку дали душі живим істотам для того, щоб записати їхні думки і форми, щоб їхні життя могли бути збережені після смерті, а їхні вчинки належним чином оцінені в потойбічному світі, - сказав Батак. "З цієї причини боги, які мали глибокі знання про те, як працюють душі, були здатні на багато чудесних речей. Поки вони мали доступ до душі людини, вони могли повернути її до життя, навіть якщо її тіло перетворилося на попіл і розвіялося за вітром. Вони могли зазирнути в душу, щоб дослідити все життя людини від моменту її народження. Вони могли повернути людині молодість, регресуючи її форми до того стану, в якому вона колись перебувала. За деякими розповідями, вони навіть могли створити ідентичну копію людини, яку нічим не можна було б відрізнити від оригіналу".
"Копії людей?" Зоріан насупився.
"Не так вже й дивно, - сказав Батак, зневажливо махнувши рукою. "Закляття симулякрів робить щось дуже схоже. Хоча симулякри аж ніяк не бездоганні, вони досить реальні, щоб деякі люди стверджували, що використання цього закляття є неетичним за своєю суттю. Вони вважають, що кожного разу, коли симулякр розсіюється, помирає людина.
"А ви в це вірите?" запитав Зоріан.
"Ні, - похитав головою Батак. "Звісно, я дотримуюся догмату своєї Церкви, а він говорить, що людьми вважаються лише ті речі, які мають душу. У симулякрів її немає. Але це вже відступ від теми, і я не є фахівцем з такої магії. Важливо те, що магія душі має потенціал давати земним магам богоподібну владу над своїми ближніми. Тож не дивно, що багато людей протягом багатьох років прагнули отримати таку владу. Їхні зусилля здебільшого були марними, але це не заважає некромантам чинити злодіяння за злодіянням, намагаючись розкрити таємниці душі".
Зоріан кілька хвилин обмірковував цю інформацію. Ідея про душі як божественні записуючі пристрої здавалася йому цілком правдоподібною, оскільки він чітко бачив, що просте відправлення його душі назад у часі може зберегти його спогади недоторканими. Що було досить цікаво, коли він замислився над цим, адже загальновідомо, що людський розум зберігається в мозку. Чи його душа перезаписувала клітини мозку на початку кожного перезавантаження, чи там відбувалося щось ще більш екзотичне?
Хоча щось у цій історії про богів, які роблять копії людей, не давало йому спокою. Він відчував, що упускає щось важливе.
"То чому ж пошкодження душі так катастрофічно впливає на тіло?" з цікавістю запитав Зоріан. "Очевидно, що зв'язок між тілом і душею не є одностороннім.
"Очевидно, - погодився Батак. "Але ніхто не розуміє природи цього зв'язку і того, як він працює. Відомо, що душа не може мислити чи відчувати, якщо вона не втілена в щось. Душа потребує тіла, навіть якщо це лише ектоплазматична оболонка... але тіло так само потребує душі. Цілком ймовірно, що така катастрофічна реакція на пошкодження душі має багато спільного з життєвою силою людини".
Зоріан на мить замислився, намагаючись пригадати, до чого тут життєва сила. Якщо він правильно пам'ятав, життєва сила - це просто особливий вид особистої мани, яка не є частиною мана-пулу мага і використовується виключно тілом для підтримання життя і протистояння чужорідній магії. Оскільки кількість життєвої сили рідко коли сильно відрізнялася у різних людей, і її не можна було використовувати для силових заклинань, викладачі академії не дуже багато говорили про неї.
Зачекайте. Це було воно, так? Життєва сила була чимось, що мала кожна жива істота і від чого залежало її виживання. І це була, по суті, просто екзотична форма мани. І саме зовнішня частина душі - та частина, яка може деформуватися і калічитися - відповідала за регулювання потоку мани в людині. Якщо душа людини була пошкоджена, це призводило до того, що її життєдайні енергії виходили з-під контролю...
"Тепер я розумію, - кивнув Зоріан. "Але якщо я можу потурбувати вас ще кількома запитаннями..."
Через дві години Зоріан завершив розмову з Батаком і вийшов з храму. Дивно, але зеленоволосий жрець навіть висловив побажання, щоб Зоріан якось зайшов до нього ще раз поспілкуватися. Дивно. Зоріан очікував, що чоловік буде ставитися до нього досить насторожено після обговорення такої теми. Він дав Батакові ні до чого не зобов'язуючу відповідь, не знаючи, чи варто приймати пропозицію чоловіка, і пішов додому.
***
Наступного дня Зоріан поїхав до Князівських Дверей, щоб поговорити з Аланіком. Оскільки він врятував Лукава від підступів Судомира і допоміг Аланіку відігнати його власних нападників, він вирішив, що той буде прихильно ставитися до нього і вислухає, що він хоче сказати. Однак, щоб бути впевненим, Зоріан перед розмовою з воїном-жерцем зробив невеликий обхідний маневр - пішов до будинку Вазена, купця, який виконував брудну роботу Судомира, і викрав з його сейфу всі докази, що викривають його.
Зрештою, Аланік навіть не подивився на всі ті папери, які приніс йому Зоріан. Як тільки Зоріан почав розповідати йому про маєток, повний нежиті, і про пастку для душ, що оточує його, він зажадав, щоб Зоріан телепортував його туди негайно. Не завтра, не через годину, не тоді, коли він закінчить вивчати всі зібрані докази - негайно.
Зоріан так і зробив, внутрішньо бурчачи про всі зусилля, які він витратив на підготовку своєї справи. Невже Аланік анітрохи не боявся, що Зоріан телепортує його в якусь заздалегідь приготовану пастку? Ні, очевидно, не боявся.
Як тільки Зоріан телепортував їх на край варду маєтку Яску, Аланік просто завмер і мовчки дивився в бік маєтка Яску в повній тиші. Це тривало досить довго.
"З вами все гаразд?" нарешті сказав Зоріан, не в силах більше стримуватися. "Хіба ви не повинні накладати заклинання, щоб підтвердити мою розповідь?
"У цьому немає потреби, - спокійно відповів Аланік. "Я й так легко відчуваю, як духовна вирва затягує мою душу.
Зоріан стривожено подивився на Аланіка.
"Нам нічого не загрожує", - запевнив його Аланік. "Ефект слабкий, а душі живих істот надто міцно прив'язані до своїх тіл, щоб піддатися йому. Це тільки тому, що моя свідомість власної душі настільки висока, що я можу легко її помітити. Я бачу, що ти теж маєш певну міру усвідомлення душі, але надто малу, щоб помічати такі речі".
Отже, достатньо хороший маг душі міг сказати, що пастка для душі існує, просто потрапивши в зону її дії? Не дивно, що Судомир вважав загрозою своїм планам кожного, хто мав хоч якийсь натяк на здібності в цій галузі. Навіть якщо більшість людей, яких він убивав і викрадав, не мали такого рівня майстерності, який демонстрував Аланік, достатньо було одного, щоб розкрити його змову.
Раптом Зоріан помітив групу темних крапок, що летіли до нього, і внутрішньо вилаявся. Кляті залізно дзьоби.
"Не хочу вас переривати, але кілька охоронців маєтку вже наближаються до нас, - сказав Зоріан Аланіку. "Якщо ми не підемо, нас скоро наводнять зимові вовки, неживі кабани і тому подібне. Кажу з власного досвіду".
"О, то ти вже встиг тут трохи поблукати?" з цікавістю запитав Аланік.
"Якби ви прочитали усю інформацію, яку я вам приніс, то знали б про це", - буркнув Зоріан.
"Не хвилюйся, ми повернемося до інформації пізніше, коли почнемо організовувати штурм цього місця з армією".
Зоріан здивовано подивився на Аланіка, перелякано.
"Що?" Аланік розсміявся. "Ти думав, що ми збираємося проникнути сюди? Ні, ми приведемо солдатів, артилерію і кілька бойових груп магів і візьмемо це місце в облогу. А ти допоможеш мені дослідити завали."
"Що, я не маю права голосу?" запитав Зоріан, не в силах стримати виклик, що прокрався в його голосі. Чорт забирай, це було саме те, чого він боявся...
"Не скаржся, - сказав йому Аланік. "Я знаю, що ти хочеш сказати: ти не хочеш бути залученим. Ти хочеш піти додому і вдавати, що це не має до тебе ніякого відношення, чи не так?"
"Ну, так, - зізнався Зоріан. "Я дав вам всю інформацію, яку знав, чого ви ще хочете від мене?
"Я дуже сумніваюся, що ти розповів мені все, що знаєш. І в армії теж будуть сумніви, - зітхнув Аланік. "Вони захочуть знайти тебе, і врешті-решт їм це вдасться. З іншого боку, якщо ти явно працюєш на мене, вони будуть обережні з тим, щоб переслідувати тебе. Як би дивно це не звучало, але поруч зі мною ти в набагато більшій безпеці, ніж сам по собі".
Наче на підтвердження своїх слів Аланік вказав рукою на зграю залізно дзьобів, що наближалася, і клацнув пальцями. Сліпучий промінь електрики вирвався з його долоні і вдарив у птаха, що очолював зграю. За мить промінь дугою перекинувся з одного птаха на іншого, перестрибуючи від цілі до цілі.
За мить зграя з двадцяти птахів перетворилася на дощ обвуглених трупів і обірваного пір'я, що опустився на верховіття лісу.
Гаразд, він мусив визнати, що це було дуже вражаюче. Тим більше, що він знав, що Аланік був фахівцем з магії вогню. Схоже, його спеціалізація була не такою вузькою, як думав Зоріан.
І все ж...
"Звідки армія взагалі дізнається про моє існування, якщо ви їм про це не скажете?" заперечив Зоріан.
"Мені доведеться розповісти їм про це, - сказав Аланік, хитаючи головою. "Я не дуже добре вмію брехати, а вони можуть бути досить кмітливими і наполегливими. Їм не знадобиться багато часу, щоб з'ясувати, що я працюю з кимось іншим, і вони, природно, захочуть дізнатися, хто ця людина".
Ух. Як дратує. Чи повинен він просто відкинути цей перезапуск як невдачу і почати все спочатку?
...Ні, поки що ні. Може, у нього вийде.
"Я хочу залишитися анонімним", - врешті-решт сказав Зоріан.
"Ми щось придумаємо", - зневажливо відповів Аланік.
І на цьому все закінчилося. Відтоді Аланік вважав його своїм підлеглим.
***
Зоріан мусив визнати, що це було трохи дивовижно, як швидко Ельдемар міг мобілізувати свої сили, щойно він виявив серйозну загрозу. Їм знадобилося лише чотири дні, щоб організувати штурм маєтку Яску і мобілізувати необхідні війська. Церква Тріумвірату також була залучена, відправивши дві групи по дванадцять священиків-воїнів у кожній на підтримку кількох сотень солдатів і майже п'ятдесяти магів, які Ельдемар сам кинув на вирішення проблеми. Чотири величезних бойових големів та тринадцять підсилених магією гармат слугували важкою підтримкою.
Сам Зоріан не брав особливої участі у підготовці. Здебільшого він просто мовчки слідував за Аланіком, одягнений у мантію, що приховує обличчя, яку дав йому жрець-воїн. Ті кілька разів, коли йому доводилося говорити, він робив це виключно через магічну кулю, яка могла переводити його думки у мову. Він виготовив її власноруч, чим дещо здивував Аланіка. Очевидно, стандарти Зоріана знову були трохи викривлені, і те, що він вважав малокорисною дрібничкою, насправді було чимось, що коштувало чималих грошей у крамницях і потребувало певної практики, щоб навчитися ним користуватися.
З того, що Аланік розповів йому, решта бійців вважали його якимось елітним слідчим, який працює на Церкву Тріумвірату, і були більш ніж трохи залякані його поведінкою. Аланіка це, здавалося, безмежно розважало. У всякому разі, про його присутність ставили дуже мало запитань, але перезапуск ще тільки починався, і Зоріан не наважувався сподіватися, що це може тривати довго. Принаймні поки що його особистість була в безпеці.
Проте він справді відчував себе не в своїй тарілці у всьому цьому. Це було зовсім не те, що він мав на увазі, коли вирішив розповісти Церкві про плани Судомира. Чорт забирай, та й самого Судомира, мабуть, уже давно немає на світі - він ніяк не міг не помітити всіх приготувань, що відбувалися довкола нього.
Якось він сказав про це Аланіку, але жрець-воїн не поділяв його думки.
"Судомир вклав у це місце багато часу і грошей, - сказав він. "Він нізащо не залишить його без бою. Чотирьох днів йому не вистачить, щоб вивезти звідти своє майно, а у нього, напевно, було і того менше. Сумніваюся, що він одразу помітив підготовку".
"Якби ви діяли обережніше з самого початку, то, можливо, змогли б заарештувати його ще до того, як він зрозумів, що відбувається", - сказав Зоріан.
"Аж ніяк. Не можна просто так раптово заарештувати такого популярного і впливового мера, як Судомир, - сказав Аланік. "Вам потрібні вагомі докази, інакше люди піднімуть галас. Те, що ти зібрав, - гарний початок, але далеко не достатній. Напад на маєток, повний нежиті, набагато легше виправдати, і я впевнений, що всередині ми знайдемо достатньо доказів, щоб засудити його".
Зоріан похитав головою, не дуже переконаний, але не став сперечатися далі. Йому залишалося лише дочекатися штурму і подивитися, як усе піде далі. Аланік і армія можуть мати рацію, зрештою.
***
Враховуючи кількість сил, які армія планувала задіяти в атаці на маєток Яску, не було жодного способу здійснити раптову атаку на це місце. Навіть з використанням телепортації знадобилося б чимало часу, щоб доставити всіх до місця призначення і зайняти відповідні позиції. Таким чином, початкова фаза плану передбачала, що три групи магів прибудуть першими і встановлять масштабний телепортаційний захист над усім регіоном - сподіваючись не дати Судомиру просто телепортуватися, коли він зрозуміє, що на нього насувається ціла армія.
Що ж, ця частина плану пройшла без проблем. На жаль, встановлення антителепортації було схоже на розбурхане осине гніздо - майже відразу після того, як варди спрацювали, з маєтку, а також зі сховища поруч з ним, почали витікати нескінченні потоки нежиті. Скелети, неживі кабани, големи, масивні потвори зі зшитої людської плоті (Зоріан навіть не знав, що у Судомира є такі; зрештою, це були лише збільшені версії звичайних големів) - кількість ожилих воїнів, що їх мав у своєму розпорядженні Судомир, просто вражала уяву. Зоріан міг лише припустити, що він не стикався з такими ордами під час власних вторгнень до маєтку Яску, оскільки на той момент більшість з них приєдналися до загарбників під час їхнього нападу на Кіорію.
Захоплена зненацька шаленою контратакою, армія намагалася організувати свої сили. На щастя, всі вони були дисциплінованими та досвідченими солдатами, і прибули сюди з повною готовністю битися з ордами нежиті. Щоб їх деморалізувати, знадобилося б набагато більше, ніж це.
Гармати знову і знову вистрілювали в орду, що наближалася, значно проріджуючи її ряди. Чотири суцільносталеві бойові големи, хоч і значно поступалися чисельністю гігантським зшитим з плоті потворам, що змішалися в рядах нежиті, виявилися набагато витривалішими за них у силі та витривалості. Гігантські големи з плоті не змогли прорватися, їх відкидало назад знову і знову, поки вони не розвалилися на шматки. Тим не менш, хаос цього першого бою призвів до того, що багато магів і звичайних солдатів потрапили в полон до орди. Десять магів і понад 50 звичайних солдатів стали жертвами в перші десять хвилин битви.
Після цього, однак, армія мала достатньо часу, щоб опанувати ситуацію. Так само, як і маги. Після перших труднощів вони закінчили якесь багатомагічне заклинання, і перед ордою, що наближалася, несподівано виникла пара гігантських вогняних вихорів.
Майже як живі істоти, два вихори пронизували ряди нежиті, засмоктуючи ожилі тіла в свій центр, де вони згорали до хрусткої скоринки. Дивним було те, що замість того, щоб слабшати з часом, вихори, здавалося, лише ставали сильнішими з кожним поглинутим тілом.
Нечисленні реанімовані трупи та големи з плоті, які пережили артилерію, бойових големів та вогняні вихори, були зустрінуті градом гранат та великокаліберних куль звичайних солдатів, і жоден з них не вижив, щоб вступити в контакт із штурмовими силами.
А потім дах маєтку Яску злетів догори. На мить Зоріан подумав, що Судомир, можливо, знову запанікував перед обличчям рішучої атаки і зробив щось, щоб нашкодити собі, як і під час їхньої останньої зустрічі, але потім щось всередині хмари пилу, що утворилася, заревіло.
Щось величезне. Рев прокотився по місцевості, створивши ударну хвилю, яка здула весь пил і уламки, що закривали верхівку маєтку Яску від сторонніх очей. Таким чином, Зоріан побачив масивну металеву платформу, яку майже повністю зайняв не менш масивний скелетний дракон. Його блискучі білі кістки світилися незліченними лініями жовтого світла, що означало приголомшливу кількість формул заклинань, викарбуваних на давно мертвих кістках, а грудна клітка замість порожнистої, здавалося, була напхана якимись металевими механізмами і також виглядала досить складною за своєю природою.
Що?
Що?!
Звідки у Судомира ця штука!? Чому він ніколи раніше не давав жодних ознак того, що у нього є щось подібне!?
Скелетний дракон не зважав на внутрішню недовіру Зоріана і бурмотіння прокльонів. Вся його поверхня засвітилася блідо-жовтим світлом, створюючи якусь примарну імітацію перетинки над кістками крил, а потім він ліниво злетів.
Він попрямував прямо туди, де стояли Зоріан і Аланік.
Битва за маєток Яску почалася.