Далеко від будь-яких встановлених шляхів або поселень, у невеликій штучній печері, яку Зоріан зробив своєю майстернею і базою для операцій, стояв великий дерев'яний стіл. На ньому була розкидана маса паперів, і Зоріан дивився на них, трохи насупившись. Колекція списаних нотаток і грубих схем перед ним, без сумніву, виглядала б як безладний безлад для випадкового спостерігача, але в цьому хаосі була певна закономірність. Зоріан витратив чимало часу на те, щоб зібрати все це докупи, і кожен папірець був саме там, де він хотів.
Уважно постукуючи олівцем по столу, Зоріан обмірковував розкладену перед ним інформацію. Все, що він знав про Судомира та маєток Яску, було тут, на столі, разом з будь-якою іншою інформацією, яка, на його думку, могла мати відношення до майбутнього штурму воріт. По правді кажучи, у нього вже був план на цей випадок... але ніколи не завадить перевірити ще раз, на випадок, якщо він забув щось важливе. До літнього фестивалю залишалося лише три дні, тож якщо він хотів внести якісь суттєві зміни до плану, то це був чи не останній шанс зробити це.
Після розмови з Судомиром під час попереднього рестарту Зоріан був упевнений, що той мав власні цілі, яких хотів досягти, і фактично був третьою фракцією сил вторгнення. Він не просто був лояльним членом Культа Світового Дракона або симпатизував ібасанців - він сподівався отримати щось від цієї справи, і це було не те саме, за що боролися дві інші фракції.
На жаль, він не зміг з'ясувати, на що натякав Судомир, коли сказав, що підтримав вторгнення через "політику". Насправді це могло означати що завгодно - не бракувало причин, чому хтось міг хотіти, щоб Кіорія зникла або була притиснута до землі. Судомир міг намагатися змінити внутрішній баланс сил в Ельдемарі, щоб просунути свою улюблену справу, або намагатися знищити регіональне значення Кіорії, щоб посилити владу свого власного міста і володінь. Він міг намагатися послабити Ельдемар в цілому від імені іноземних інтересів, або ж просто хотів відволікти увагу центрального уряду, знищивши головний оплот лоялістів і давши їм зовнішнього ворога, на якому можна було б зосередитися. Можливості були безмежні, і він не мав жодного способу звузити їх.
Ну, окрім неодноразового вторгнення до маєтку Яску або прямого нападу на Судомира. Перше він вже робив, а друге було важко здійснити. Судомиру було надто легко телепортуватися, якщо Зоріан вирішить напасти на нього на роботі, а Зоріан не знав, куди той зникає, коли не виконує свої обов'язки. Звісно ж, не до свого будинку в Князівському Дворі, який більшу частину часу був фактично покинутий. Знаючи, як пощастило Зоріану, Судомир, напевно, проводив більшу частину часу в безпеці в маєтку Яску, який до дня вторгнення був практично неприступним.
Ні, його нинішній спосіб ведення справ був, безумовно, правильним. Судомир ніколи не був таким вразливим, як у день вторгнення, і не тільки тому, що він нерозумно відправив практично всі свої сили на приєднання до вторгнення, а потім залишив очевидну діру в своїй обороні абсолютно беззахисною. Маєток Яску, очевидно, був для Судомира чимось більшим, ніж просто таємною базою, інакше він був би набагато охочіше готовий скоротити свої втрати і втекти під час попереднього рестарту. Щось там було - щось, від чого він не хотів відмовлятися, навіть після того, як його, образно кажучи, спіймали зі спущеними штанами і неухильно загнали в кут. Зоріан відчував, що якби він зміг знайти це таємниче щось, то досить легко розгадав би таємницю справжніх цілей Судомира.
Він провів ще кілька хвилин, переглядаючи папери, що лежали перед ним, розглядаючи і відкидаючи різні можливості, поки його погляд не впав на невелику групу нотаток, що стосувалися схеми охорони маєтку Яску. Його нахмуреність одразу ж поглибилася. Ці варди турбували його. Його дослідження підказували йому, що існує кілька методів, які Судомир міг використати, щоб домогтися такої реакції, яку відчув Зоріан, коли спробував проаналізувати варди, але якщо бути чесним, то якими? Найімовірнішою відповіддю було те, що Судомир прив'язав душі до схеми вардів в маєтку. Це здавалося досить очевидним, враховуючи, що Судомир був явно дуже зосереджений на некромантії, і це пояснювало б дивні зловісні відчуття, які він відчував щоразу, коли варди впізнавали в ньому ворога. Більшість вардів не були настільки очевидними у виборі мішеней.
Ще одним аргументом на користь такої теорії було те, що, наскільки Зоріан міг судити, маєток Яску не стояв на колодязі з маною. Він провів кілька днів, блукаючи місцевістю, де знаходився маєток Яску, складаючи карту місцевої геомантичної павутини та ухиляючись від патрулів зимових вовків, і не знайшов жодних ознак зручної підземної лей-лінії, до якої можна було б під'єднатися. Іншими словами, маєток Яску не міг підтримувати схему охорони будь-якої помітної потужності. Принаймні, не звичайними методами. Але душі... душі продовжували виробляти ману навіть після смерті. Саме це робило їх такими цінними для духовних сутностей, таких як демони, і було однією з причин, чому нежить була набагато зручнішою у використанні, ніж големи. Потрібно було б багато душ, щоб живити такі варди, як у маєтку Яску, але це можна було зробити. І Судомир явно не мав проблем з отриманням душ, враховуючи, скільки неживих охоронців він мав у своєму розпорядженні.
На жаль, нелегальний характер магії душ ускладнював збір достовірної інформації про її обмеження та особливості. Навіть якщо він справді мав справу з моторошним будинком, що живиться душами, Зоріан не мав жодного уявлення, що це означає для можливостей Судомира і як їх використати. До того ж, Судомир, без сумніву, мав якийсь захист останньої інстанції, встановлений у самому серці своїх володінь, і Зоріан відчував себе трохи ніяково через те, що безтурботно зайшов туди, не знаючи більше про те, з чим він має справу.
На щастя, він був магом який знав, як з'їсти і свій шматок пирога, і свій шматок хліба.
Основна ідея виникла, коли він побачив проекцію Судомира. Зоріан не міг насправді проектувати себе через маєток, оскільки варди зупинили б його, але він міг би пілотувати свою армію големів віддалено. Це було б дуже непрактично для більшості магів, але він був телепатом, і досить до біса хорошим. Все, що йому потрібно було зробити, це встановити купу телепатичних реле в кожного голема, разом з деякими помірно складними формулами заклинань, щоб змусити їх розуміти його телепатичні команди.
Спрацювало добре. Ні, це спрацювало краще, ніж добре. Можливо, це тому, що він сам оживляв големів, і вони, таким чином, мали спорідненість з його власними думками, але наказувати їм телепатично було дуже швидко і плавно - майже як керувати додатковими тілами. Він ніколи не міг досягти такої точності та координації за допомогою словесних команд, і Зоріан замислився, чи є сенс у тому, щоб у майбутньому взагалі намагатися використовувати звичайні методи управління. Якщо тільки він не розробляв големів для когось іншого, словесні команди були корисними лише як запасний метод на випадок, якщо його телепатія буде порушена.
На жаль, з його ідеєю просто кинути своїх големів на Судомира і керувати ними з відносної безпеки виникли деякі проблеми. По-перше, той факт, що його самого там не було, означав, що він не зможе використати жодної магії, щоб допомогти їм. Не було способу накладати заклинання віддалено через своїх маріонеток - навіть його магія розуму не виходила за межі самих големів. Він також не міг активувати гранати-розсіювачі та інші заклинання за допомогою імпульсів мани, що вимагало повного перероблення його арсеналу на щось більш грубе і менш універсальне. Нарешті, існувала досить серйозна проблема, пов'язана з тим, що Судомир розкусив його підступ і порушив його контроль над големами. Згідно з книгами, це була основна причина, чому схеми дистанційного керування не були більш популярними серед магів - їх було занадто легко зруйнувати, якщо супротивник знав, що він робить. Сподіваюся, його рішення цієї проблеми спрацює. Якщо подумати, то, мабуть, варто перевірити це зараз...
Злегка зітхнувши, Зоріан вийшов з кімнати планування (як він її охрестив) і попрямував до майстерні, де збирав своїх големів та інше спорядження. Більшість големів були вже готові і мовчки стояли в дальньому кінці кімнати, щоб не заважати, і чекали наказів. Шість големів - двоє великих і громіздких, щоб поглинати пошкодження, і чотири менших і швидших, щоб служити основою його невеликого війська. Він на мить простягнув до них свій розум, перевіряючи їхню реакцію, щоб побачити, чи не погіршився інтерфейс управління з часу останнього тесту. Не погіршився. Добре. Перші десятки версій були дуже нестабільними, але, схоже, він виправив усі недоліки в останній партії. Він звернув увагу на те, заради чого прийшов сюди - на своє останнє, наразі незавершене творіння.
Чесно кажучи, він не виглядав великим. Тонкий, майже скелетний, і все ж менший навіть за чотирьох бойових големів, орієнтованих на спритність. Анімаційне ядро, що живило його, також було вражаючим - голем, про якого йде мова, не міг нічого робити без постійних, детальних інструкцій. Він був би марним практично для будь-якої мети... крім, сподіваємось, тієї, для якої його створив Зоріан.
А саме, для того, щоб бути його двійником. Голем був спеціально розроблений, щоб імітувати його розмір і пропорції, з анімаційним ядром, призначеним для максимально плавної синхронізації з його телепатичними наказами. Магічні сенсори дозволяли Зоріану бачити і чути через нього, як через власні органи чуття, і хоча він не міг досягти такої ж зорово-моторної координації, як з власним тілом, цього було достатньо, щоб кидати гранати і ходити досить добре, щоб зійти за людину.
Він подивився на сусідній алхімічний контейнер, де на ретельно регульованому вогні м'яко булькала сиропоподібна рожева рідина. На його погляд, розчин штучної шкіри виглядав майже готовим, але рецепт, який він купив, стверджував, що все це потрібно кип'ятити принаймні ще п'ятнадцять хвилин, тому він поки що залишив його в спокої, провівши големів через ще один раунд випробувань, щоб згаяти час.
Нарешті, коли п'ятнадцять хвилин минули, він вилив розчин штучної шкіри на голема і швидко почав ліпити з нього щось схоже на себе, поки він не застиг і не став незмінним.
Через півгодини він відійшов, щоб оглянути свою роботу. Це... було трохи погано. Голем не був схожий на нього, або навіть зовсім не був схожий на людину, незважаючи на всі його зусилля. Або він був ще гіршим скульптором, ніж сам про себе думав, або йому слід було швидше зняти розчин з вогню, до біса рецепт. Але він був адекватний - стратегічні окуляри, важкий одяг і, можливо, великий капелюх мали б приховати недоліки. Він повинен виглядати досить людським, щоб обдурити Судомира, принаймні до того моменту, коли він зможе зіткнутися з некромантом особисто, а тоді душевний зір людини дозволить йому бачити крізь будь-яку кількість маскування. Важко приховати, що у голема немає душі, зрештою.
Ну що ж, навіть якщо ця ідея зрештою виявилася дурною і непотрібною, він ні про що не шкодував. Він завжди хотів зробити собі двійника, на якого можна було б перекласти деякі з найбільш надокучливих обов'язків, і це здавалося кроком у правильному напрямку. Анімаційні заклинання можуть стати страшенно розумними на найвищому рівні складності, тож має бути можливість створити голема-двійника, який міг би пройти випадкову перевірку і видавати себе за нього.
Однак, дивлячись на спотворену річ перед собою, Зоріан знав, що він дуже далекий від того, щоб створити щось подібне.
Він ніколи не зміг би пропустити сімейні збори з цим!
***
На той час штурм брами став для Зоріана чимось на кшталт рутини. Він справлявся з ібасанськими захисниками практично бездоганно, єдине ускладнення полягало в тому, що пара печерних драконів, яких він використовував як відволікаючий маневр, впали занадто швидко, як на Зоріана, як на його думку. Вони були великими і сильними, але, вочевидь, орди слабших супротивників були кращим вибором для того, щоб відволікти захисників, поки він не зможе взяти ворота під контроль. Втім, усі його големи пережили напад на базу Ібасінців, а більша частина запасу заклинань все ще була невитраченою, тож Зоріан вважав першу фазу атаки успішною. Після того, як брама була захищена, можна було починати справжню операцію. Він проштовхнув непритомне тіло одного з ібасанців через ворота, щоб обдурити варди маєтку, які думали, що вторгнення було дозволено, а потім пройшов крізь них, а його бойова група големів слідувала за ним.
План був простий: Зоріан залишиться у кімнаті біля воріт під охороною одного з великих големів, а решту сил буде відправлено вглиб маєтку, щоб протистояти Судомиру. Зоріан, по суті, проектував би себе через найменшого, найбільш схожого на людину голема, час від часу даючи решті големів зайві словесні команди, щоб довершити ілюзію. Сподіваємося, що це змусить Судомира подумати, що він має справу з двома людськими загарбниками, один з яких просто охороняє ворота, а інший веде загін големів углиб своїх володінь, а не лише з однією людиною, яка керує големами дистанційно. Це не тільки мало утримати Судомира від спроб порушити дистанційне керування Зоріана, але й привернути увагу Судомира до големів, що наступали, і зменшити ймовірність того, що він відправить свої війська для атаки на справжнього Зоріана.
Перша несподіванка сталася, коли големи досягли того місця, де варди напали на нього під час попереднього перезапуску. Цього разу вони не активувалися. Дивно. Подумавши трохи, Зоріан вирішив, що це, мабуть, тому, що жоден з големів не мав душі. Напевно, камери спостереження були засновані на душах, як і все інше в цьому будинку.
На жаль, це лише затягнуло проблему, оскільки незабаром він натрапив на замкнені двері, через які йому довелося пройти, щоб продовжити просування. Голем, якого Зоріан ляльководив, не мав чим зламати замок, а якби й мав, то йому не вистачало вправності рук, щоб виконати таку витончену роботу, як відмичка, тож він просто наказав великому голему вибити двері вбік.
Не дивно, що варди не могли цього проігнорувати, і одразу ж стали вороже налаштовані. Зоріан наказав групі големів рухатися вперед, намагаючись наблизитися до центру маєтку якомога ближче, перш ніж Судомир підніме свої сили нежиті і спробує перехопити їх.
Цікаво, що вимірні ворота залишалися відкритими, незважаючи на активацію вард. Зоріан відчував хвилювання вардів, які, зрозумівши, що він становить загрозу, згуртувалися навколо нього, але, незважаючи на те, що він так нахабно активував варди, незважаючи на те, що знаходився прямо в кімнаті воріт, просторовий отвір відмовлявся зачинятися. Очевидно, що активація воріт за межами кімнати воріт обійшла автоматичне вимкнення, але це звучало як такий дурний недогляд, що Зоріан не міг позбутися думки, що Судомир хотів, щоб все працювало саме так. Звісно, такий експерт з безпеки, як Судомир, не припустився б такої помилки. А якби й припустився, то майже напевно знайшов би спосіб закрити ворота за власною ініціативою, незалежно від автоматичного вимкнення.
Чого ж він тут не врахував? Чому Судомир хотів, щоб ворота залишалися відчиненими, навіть якщо в його маєток проникли зловмисники?
Що ж, неважливо. Є лише один спосіб це з'ясувати. Големи просувалися вперед, навіть коли перші хвилі нежиті почали врізатися в них. Цього разу у Зоріана було вдосталь заклинань для спалення, тож він досить щедро використовував їх на нападників з великим ефектом. Його просування було впевненим і нестримним, а атаки на його групу големів ставали все більш шаленими і дезорганізованими з плином часу. Судомир навіть не намагався зв'язатися з ним, особисто чи через проекцію.
Пасток виявилося набагато менше, ніж очікував Зоріан, хоча в ретроспективі мало сенс те, що Судомир не засипав свої коридори вибухівкою та іншими руйнівними ефектами. Ніхто не хотів, щоб їхні володіння були розгромлені власним захистом, а маєток і так зазвичай був вщерть заповнений охороною. Коли Зоріан нарешті натрапив на справжню пастку, вона виявилася у вигляді газової пастки, яка швидко заповнила весь коридор густим жовтим димом. Враховуючи, що газ не мав ніякого впливу на його големів і що за активацією пастки незабаром послідувала остання атака неживих захисників маєтку, Зоріан здогадався, що газ був отруйним. Це був непоганий спосіб виснажити непідготовлених живих ворогів, залишаючи неживих кабанів і воїнів неушкодженими. Дим також зменшував видимість для тих, хто покладався на звичайний зір, тоді як нежить, схоже, не відчувала на собі наслідків погіршення видимості.
Судомир явно доклав усіх зусиль для цієї останньої атаки, навіть послав пару големів на підмогу більш звичним кабанам і людським трупам у чорному одязі. Големам вдалося знищити двох його менших големів, перш ніж їх розірвали на частини, але результат ніколи не викликав сумнівів. Нежить була знищена, і Зоріан прорвався в останні двері, що стояли між ним і місцем призначення. Голем, яким він маріонеткою маніпулював, ступив у серце маєтку Яску, і це видовище, чесно кажучи, позбавило Зоріана дару мови.
Кімната була великою і циліндричною, з кожним сантиметром стін, покритим гліфами формул заклинань. Однак, замість того, щоб бути просто витравленими або намальованими, гліфи були зроблені з блискучого, сріблястого металу, вмурованого в стіни. Але найбільше привертав увагу масивний кристалічний циліндр, розміщений у самому центрі кімнати. Він простягався від підлоги до стелі, прикріплений до них кам'яними основами та товстими металевими тросами, і випромінював м'яке блакитне сяйво, яке то тьмяніло, то яскравішало у повільному, регулярному ритмі. Це було схоже на велетенське циліндричне серце, що світилося.
Зоріан мовчки дивився на сяючу колону і вкриту гліфами стіну, гадаючи, у що ж він, у біса, вляпався. Так, він очікував знайти тут щось цікаве, але сам масштаб того, що було перед ним, радше лякав.
"Красиво, чи не так?" сказав Судомир, виходячи з-за колони. "У мене пішли роки, щоб побудувати все це. Це витвір любові, і мені б дуже не хотілося, щоб його пошкодили. Тож будьте трохи обережним з вибухівкою, яку ви тут розкидаєте, гаразд?"
Зоріан насупився, дивлячись на чоловіка перед собою. Судомир просто стояв і нахабно посміхався до нього. Це виглядало так, ніби він викликав Зоріана напасти на нього. На мить Зоріан замислився, чи не наказати своїм големам кинутися вперед і розчавити Судомира на пасту, але вирішив поки що зачекати. Він хотів спершу перевірити, чи вдасться йому щось витягти з цього чоловіка.
"Циліндр - це сховище душ, чи не так?" промовив Зоріан через голема. "Ось як ти живиш варди у цьому місці. Там, мабуть, сотні душ у пастці..."
"Пристрій для зберігання душ!?" повторив Судомир, звучачи досить обурено. Його ліва рука неконтрольовано сіпнулася на секунду, перш ніж Судомир використав іншу руку, щоб зупинити її рухи. "Ти думаєш, що все це просто..."
Він розсміявся, наче щойно почув дуже кумедний жарт.
Чи то Зоріан, чи то Судомир цього разу здавався трохи несповна розуму?
"Любий мій, нерозумний, непроханий гостю... ти навіть не уявляєш, на що ти тут натрапив, чи не так? Озирнись навколо!" - сказав Судомир, розмашистим жестом показуючи на кімнату, в якій вони стояли. "Невже ти думаєш, що це місце - просте сховище душ? Ні, ні, мій друже, перед тобою справжній колодязь душ, що містить тисячі духовних сутностей, і в ньому вистачить місця ще для мільйона!"
"Мільйон душ?" недовірливо перепитав Зоріан. "Та ну, Судомире... як же ти встигнеш зібрати стільки душ вчасно?"
"У Кіорії майже півмільйона людей, - відповів Судомир, злегка знизавши плечима. "Якщо атака на Кіорію піде за планом, більшість з них загине сьогодні вночі. Потім вони прийдуть сюди, щоб приєднатися до тих, кого я вже зібрав".
Він злегка постукав по кришталевому стовпчику, щоб підкреслити свою думку.
"Що?" - запитав Зоріан, до нього дійшло жахливе усвідомлення.
"А, так... Це місце?" - почав Судомир, кружляючи на місці з витягнутими руками. "Це еквівалент мурашиної ями для душ. Кожен, хто помирає в околицях маєтку Яску, затягує свою душу сюди і замикає в колодязі. Зазвичай це не має особливого значення, адже ми знаходимося в глушині. Але зараз..."
"Ворота, - сказав Зоріан. "Вони дозволяють тобі поширити свою пастку для душ на все місто, поки ібасанці вбивають людей. Ось чому ти не закрив браму, навіть після того, як зрозумів, що на тебе напали".
"Кожна мить, яку ворота стоять зачиненими, - це мить, протягом якої душі не потрапляють до колодязя, - розповідає Судомир. "І, розумієш, коли я помітив вторгнення, нападників уже не було. Тільки ви двоє... чи, може, один? Я не бачу на вас жодної душі. Ви ніяк не відреагували, коли я наповнив коридор газом. Не кажучи вже про підозрілу пасивність мага біля брами. Ти якась химерна проекція, чи не так?"
Перш ніж Зоріан встиг щось сказати, Судомир знову почав сміятися, голосно та істерично, його руки тривожно смикалися і стискалися. У цей момент Зоріан був майже впевнений, що з Судомиром було щось дуже погане. Своїм вдалим вторгненням він спричинив якісь досить радикальні зміни в некроманті. Сміх, посмикування, незвична відвертість у відповідях... Судомир виглядав майже одурманеним. Невже він піддався паніці перед обличчям кризи і прийняв якесь нерозумне зілля, що підсилює сили? Чи, може, наклав якесь закляття з важкими побічними ефектами? Якою б не була відповідь, Судомир ставав дедалі нестабільнішим у міру того, як тривала розмова, і Зоріан не думав, що зможе домогтися від нього чогось більшого.
"За що? За що!?" раптом закричав Судомир, миттєво переходячи від сміху до надмірно драматичного відчаю. Його шкіра здригнулася, наче змії проповзли крізь плоть, а очі засяяли м'яким блакитним сяйвом. Так, він точно запанікував і зробив якусь дурницю. "Навіщо ти прийшов сюди!? Все йшло так добре, так ідеально! Всі ці роки планування, всі жертви, на які я пішов... Я не дозволю тобі забрати все це у мене! Не дозволю, не дозволю, не дозволю, не дозволю!"
Зоріан наказав своїм големам напасти на чоловіка, але він зробив свій хід занадто пізно. Перш ніж големи змогли дістатися до нього, тіло Судомира швидко розширилося і скрутилося, перетворившись на величезну людиноподібну потвору. Воно було зеленого кольору, віддалено нагадувало рептилію і мало маленькі рудиментарні крила, що виростали зі спини - щось середнє між тролем і драконом.
Големи, яким він наказав напасти на Судомира, продовжували атакувати свою ціль, не злякавшись перетворення, але істота була сильнішою і спритнішою, ніж творіння Зоріана. Напевно, він теж був частково тролем, тому що при пораненні регенерував, як і той. Не минуло багато часу, як менші големи перетворилися на металобрухт, та й з великим големом справи йшли не дуже добре.
Зоріан уже збирався вдарити по ньому всіма заклинаннями, які в нього залишилися, як раптом виявив, що троль-дракон теж може дихати вогнем. Бідолашний голем, за яким він слідував, не протримався і секунди під вогнем, перш ніж не витримав.
Великий голем зник з-під його контролю менш ніж через хвилину. Знаючи, що у нього немає жодних шансів проти цієї трансформованої, оскаженілої версії Судомира, Зоріан повернувся на базу Ібасанців по той бік просторових воріт, а потім спробував проаналізувати ворота, щоб зрозуміти, як вони працюють.
Як і передбачалося, брама незабаром виявила його втручання і відключилася. Звісно. Він так і думав, що це станеться. Ну, принаймні так Судомир не зможе до нього дістатися, а ще він знайшов одну з пасток, які Кватч-Іхл поставив на брамі, щоб запобігти втручанню. Для цього знадобилося б чимало перезапусків, але він відчував, що зможе знайти і демонтувати захист на воротах шляхом проб і помилок.
Однак у нього не було багато часу на роздуми, бо невдовзі після закриття воріт з'явився Кватч-Іхл, щоб подивитися, що відбувається. Зоріан активував свій перемикач перезапуску, замість того, щоб зустрітися з ним обличчям до обличчя.
***
На початку наступного рестарту, коли він мав можливість заспокоїтися і все обдумати, Зоріан вирішив, що з Судомиром треба якось розібратися. Спочатку він пішов за ним, бо той здавався легшою мішенню, ніж лідери ібасанців, і, ймовірно, знав багато їхніх делікатних секретів, але одкровення про його операцію зі збирання душ дуже стурбувало Зоріана. Він не мав жодного уявлення, для чого можуть знадобитися сотні тисяч душ, але це не могло бути чимось добрим. Політика, сказав він. Хм.
Проте, ця його пастка для душі... вона мала б бути дуже очевидною для того, хто знав, що шукати. Таку масштабну магію, як ця, не можна було так просто приховати. Чи не тому Судомир позбувся всіх магів душ в регіоні? Щоб вони не могли натрапити на його вивернутий шедевр і донести на нього уряду? Якщо так, то розправитися з Судомиром можна було б просто повідомивши про нього центральну владу, і вони б з усім розібралися.
Але зараз не потрібно було відволікатися на Судомира - пакет пам'яті матріарха неухильно деградував, а часу в нього залишалося обмаль. Тож наступні два рестарти він продовжував робити те, що робив досі: відвідував аранійські павутини, щоб дізнатися більше про пакети пам'яті та аранійський розум. Він все ще робив два штурми воріт наприкінці кожного рестарту, але більше не намагався отримати доступ до колодязя душі в центрі маєтку. Він не бачив у цьому сенсу - йому абсолютно не вистачало досвіду, щоб розібратися в цій штуці, тож він сумнівався, що навчиться чогось, вивчаючи її. Замість цього він просто дослідив решту маєтку, склавши карту місця і намагаючись побачити, чи є в ньому ще щось цікаве. Однак він не знайшов багато чого. Безумовно, нічого, що могло б зрівнятися з пасткою для душ у центральній кімнаті.
Він також намагався зрозуміти сенс краплинок-підвісок, які ібасанці носили на шиї, також без особливого успіху. Їхній аналіз не викликав на нього гніву Кватч-Іхла, як він боявся, але ніщо не вказувало на те, що він тримає в руках функціональний наріжний камінь. Єдине, про що він міг думати, це те, що сам матеріал, можливо, був ключем. Зоріан не міг його ідентифікувати, і він був абсолютно незнищенним для випадкових зусиль. Він чимось нагадував йому скелет Кватч-Іхла, який також був чорного кольору і неймовірно стійкий до пошкоджень.
Хоча Світлі Захисники залишалися його основними аранійськими вчителями під час цих двох перезапусків, він також перевірив вісім павутин, на які його направили Адепти мовчазних дверей. На жаль, лише три з них виявилися для нього хоч якось корисними: Храм Розуму, Майстри досконалих фантазій та Адепти Споглядання. Під час першого перезапуску Зоріан обрав Храм Розуму, а під час другого - Майстрів досконалих фантазій. Адепти Споглядання надто полюбляли загадок і не-відповіді, як на його смак.
Храм Розуму був весь у пам'яті, хоча більше зосереджений на відточуванні та впорядкуванні власних спогадів, ніж на читанні та модифікації чужих. Втім, вони мали чималий досвід у створенні пакетів пам'яті, навіть якщо те, чого вони його вчили, більше стосувалося створення власних пакетів пам'яті, аніж ремонту чужих. Його навички створення пакетів пам'яті були вже достатньо хорошими, щоб він ніколи не забував нічого з того, що спеціально намагався запам'ятати. Крім усього іншого, це повинно було різко скоротити кількість блокнотів, які йому доводилося писати і зберігати в кінці кожного перезапуску - метод зміни все ще був корисний для перенесення чужих нотаток через перезапуск, таких як дослідження Каеля, але більшість його власних потреб тепер краще задовольнялися безпосередньою організацією його спогадів за допомогою магії розуму.
Майстри досконалих фантазій мали дуже показову назву. Вони спеціалізувалися на створенні ілюзій - ілюзій зі справжнього звуку та світла, а також на простих трюках розуму. Вони не могли допомогти йому з його проблемою з пакетом пам'яті, але Зоріану також доведеться фактично інтерпретувати інформацію всередині пакета, коли він його відкриє, а Майстри Досконалих Фантазій знали багато про різницю між людським і аранійським розумом. Вони мусили знати, якщо хотіли, щоб їхні ілюзії діяли на людей.
Однак, якими б корисними не були в цьому відношенні Майстри Досконалих Фантазій, зрештою, лише одна річ постійно допомагала йому розуміти аранійські думки - бити аранійців до втрати свідомості і силоміць проникати в їхні голови. Навіть те, що Лукав змусив його приготувати зілля перетворення аранеїв і прийняти їхню форму на кілька годин, не допомогло йому так само сильно.
Наприкінці другого перезапуску він знову спробував відновити пакет пам'яті матріарха. Це був останній раз, коли він міг продовжити термін, і він сподівався отримати чотири або п'ять додаткових місяців до того, як доведеться його відкривати.
Натомість він отримав три.
Чорт забирай.
***
Хоча до відкриття пакета пам'яті матріарха залишалося лише три місяці, Зоріан вирішив припинити пошуки уроків у аранеїв і просто повернутися до Кіорії, взявши з собою Кіріель, як завжди. Наразі не було сенсу шукати уроки, оскільки він більше не міг полагодити пакет, і єдине, що могло дійсно покращити його здатність розуміти його, - це напасти на аранеїв і прочитати їхні думки. Йому не потрібно було відкладати цілий перезапуск, щоб зробити це. Крім того, він хотів запитати Каеля про його думку про Судомира та його операції, оскільки морлок був єдиним дружнім некромантом, якого знав Зоріан.
Однак він не розповів Каелю про Судомира та його пастку для душ одразу - це могло б неабияк засмутити хлопця, враховуючи, що багато друзів та знайомих Каеля були вбиті Судомиром і, ймовірно, опинилися в його колодязі для душ. Не найкраща тема для розмови одразу після того, як ти розповів комусь про петлю часу та вторгнення ібасанців, що мало статися менш ніж за місяць. Він дозволив Каелю спокійно погортати свої блокноти, а тему підніме пізніше.
На жаль, повернення до Кіорії означало, що йому доведеться знову страждати від дурних вправ Ксвіма. Підніми ці камінці, змусь їх світитися різними кольорами, склади їх у різні фігури... так нудно. Стривай, сплавляти дві кульки разом? Що? Зазвичай під час цих сеансів Ксвім не давав йому жодних вправ на шейпінг, заснованих на зміні форми. Але це не мало значення, він уже пробував цю вправу на шейпінг самостійно, тож виконати її все одно було банально просто.
Ксвім насупився на нього. Хвилюватися чи радіти, що викликав таку реакцію у зазвичай незворушного чоловіка?
Хвилюватися, як виявилося. Після цього вимоги Ксвіма одразу ж стали нетиповими. Зоріан просили левітувати воду, заморозити її, зробити з льоду ідеальний кубик, а потім швидко розрізати його навпіл, не розбивши, змінити форму монети, випалити зображення на дерев'яних панелях, змусити монету крутитися, сформувати свічковий віск, потримати руку над полум'ям свічки і не обпектися, зробити так, щоб гральні кубики випали на певній стороні, яку назвав Ксвім, відремонтувати зіпсований годинник, зів'яти квітку, телепортувати равлика...
Чимало вправ були абсолютно не під силу Зоріану, особливо останні. Інші він міг виконати, але не з тією впевненістю, яку, як він знав, вимагав від своїх підопічних Ксвім. І все ж, знайшовши щось, чого Зоріан не міг зробити, Ксвім не зупинявся тріумфально і не говорив йому, щоб він тренувався, доки не зробить це правильно. Замість цього він просто перейшов до чогось іншого, очевидно, просто перевіряючи його, щоб побачити, де його межі.
"Скажи мені чесно, - сказав Ксвім. "Ти справді Зоріан Казінський?"
"Так?" спантеличено відповів Зоріан. "Чому ви про це питаєте?"
"Ти надто хороший", - прямо сказав йому Ксвім.
Що? Тепер він вирішив, що він занадто хороший у цьому? Дивно. Що ж він такого зробив, що так обурило Ксвіма? Він не міг пригадати, щоб зробив щось більш вражаюче, ніж зазвичай.
"Прийму це за комплімент, - сказав Зоріан. "Я, безумовно, Зоріан Казінський, у цьому немає жодних сумнівів".
"Тоді як ти поясниш свої навички шейпінгу?" запитав Ксвім. "Вони абсолютно неправдоподібні для твого віку і відомого походження. Яким би талановитим ти не був, твої навички шейпінгу занадто... ґрунтовні... щоб бути чимось іншим, окрім як результатом багаторічної практики".
"Я почав рано, - спробував виправдатися Зоріан.
Ксвім незворушно подивився на нього.
"Буду з вами відвертим, пане Казінський, - зітхнувши, сказав Ксвім. "Я знаю, що саме я навчив вас тим навичкам шейпінгу, які ви зараз демонструєте. Не всім, але, безумовно, тим, які ви засвоїли належним чином. Мало того, що ви демонструєте деякі прийоми, яких, на мою думку, навряд чи навчив би вас хтось інший, але ви також, здається, знаєте мене досить добре, щоб передбачати мої прохання ще до того, як я їх вимовлю".
Упс. Він навіть не усвідомив, що зробив це.
"Річ у тім, пане Казінський, - сказав Ксвім, нахилившись вперед і втупившись у нього невеличким поглядом, - що я не пам'ятаю, щоб я вас коли-небудь навчав. І запевняю вас, що у мене дуже добра пам'ять. Я хотів би отримати пояснення, якщо не заперечуєте".
Зоріан мовчав майже хвилину, обдумуючи, що відповісти. Він міг би просто прикинутися дурником, але відчував, що Ксвім цього так не залишить, і найвірогіднішим поясненням плутанини було те, що Зоріан у минулому використовував на Ксвімі магію розуму. Враховуючи, що він був насправді дуже здібним магом розуму, і що це було б важко приховати під пильним наглядом, в його інтересах було не допустити, щоб справа переросла у справжнє юридичне розслідування.
Він міг би просто натиснути кнопку перезавантаження і почати все спочатку, але... в цей момент це здавалося трохи надмірним. Він завжди міг зробити це пізніше, якщо ситуація продовжуватиме погіршуватися. До того ж, активація перемикача на такому ранньому етапі перезапуску може привернути небажану увагу Зака і Червоної мантії.
Чи буде так погано, якщо він скаже Ксвіму правду? Той знав, як захистити свій розум, і, напевно, не став би розповідати всім підряд маячню, що його учень стверджував, що він мандрівник у часі, та й хто у це повірить. Хоч як би Ксвім не дратував його, він був здібним дорослим магом, який, вочевидь, багато знав про обмеження магії та про те, як її розвивати. Він міг би бути дуже корисним, якби зміг переконати його, що говорить правду.
"Я чекаю, пане Казінський, - сказав Ксвім.
"Гаразд", - поступився Зоріан. "Правда в тому, що ми всі опинилися у своєрідній часовій пастці. Цілий місяць перед літнім фестивалем повторюється нескінченно, але більшість людей забуває все, що сталося, коли час обнуляється. Але дехто пам'ятає, і я один з них..."
Ксвім слухав розповідь Зоріана мовчки, не ставлячи запитань і не висловлюючи недовіри. Звісно, Зоріан розповів чоловікові не все - нічого не сказав про вторгнення, яке сталося наприкінці перезапуску, наприклад, та й про себе і свої здібності він зберіг до мінімуму. Звичайно, він не сказав людині, яка підозрювала його в тому, що він маніпулює його свідомістю, що він більш ніж здатний зробити саме це!
Зрештою, пояснення Зоріана закінчилися, і в кімнаті запанувала тиша. Здавалося, що Ксвім на мить занурився в роздуми, а Зоріан задовольнився тим, що чекав на реакцію чоловіка.
"Отже, - врешті-решт сказав Ксвім. "Ти кажеш, що ми проводимо ці тренування вже кілька років поспіль, тільки я забуваю про них кожні кілька тижнів".
"Так, - підтвердив Зоріан.
"Тоді це, мабуть, був дахливи досвід для тебе", - відверто зауважив Ксвім.
"Е-е-е... Зоріан завагався, не знаючи, як на це відповісти.
"Я все ще не впевнений, чи варто тобі вірити у все це, - сказав Ксвім. "Це здається неймовірним. Однак, якщо припустити, що ти справді кажеш правду, я відчуваю, що змушений вибачитися за дії моїх... колишніх "я". Розумієш, я взяв собі за правило бути дуже вимогливим до своїх підопічних у перші місяць-два свого наставництва".
Що?
"Що?" недовірливо перепитав Зоріан, ледве вірячи в те, що чує.
"Це загартовує характер і відсіює непридатних", - відповів Ксвім, недбало знизавши плечима. "До того ж, більшість студентів, які потрапляють до мене, потребують певного упокорення, для їхнього ж блага. На жаль, "петля часу" не дуже добре грає з такими хитрощами. Якби я міг контролювати ситуацію, я б не піддав тебе такому поводженню на кілька років".
Зоріан розривався між бажанням розсміятися і вдарити чоловіка в обличчя. Він змушував кожного студента кілька місяців терпіти таке, і поводячись як повний придурок, щоб перевірити його характер? Це було так безглуздо! Як він міг думати, що це розумно?
"Я не можу передати словами, як мені зараз мать вашу, хочеться вас відлупцювати", - серйозно сказав він Ксвіму.
"Ми поговоримо про розширення твого словникового запасу пізніше", - зневажливо відповів йому Ксвім, перш ніж покласти перед ним ручку і аркуш паперу. "А зараз, будь ласка, перелічіть кілька речей, які я можу перевірити, щоб підтвердити твою історію".
Кинувши на Ксвім останній погляд, Зоріан взяв ручку і почав писати. Він уже знав, що це буде довгий перезапуск.