Сидячи на самоті в купе поїзда, Зоріан дивився у вікно на пейзаж, що пропливав повз нього, поринувши в роздуми і не дуже звертаючи увагу на те, на що він дивиться. Він мав би вже вийти з поїзда, але події, що сталися наприкінці попереднього перезапуску, все ще стояли перед його очима, і він вирішив, що краще відкласти свої плани на кілька годин, поки він не буде менше відволікатися. Не схоже було на те, що він мав якийсь щільний графік, якого слід було дотримуватися на цьому ранньому етапі рестарту.
Заплющивши на секунду очі, він шукав у своїй душі маркерний перемикач, яким скористався, щоб втекти від Судомира, і занурився у враження, які він дарував йому щоразу, коли він підключався до нього. Вимикач, про який йшлося, не оголошував свого призначення словами, але все одно давав про себе знати - це був раптовий кінець усього, за яким слідувало повернення до початку.
Повернення до вихідної точки. Саме це стверджував перемикач, і, наскільки Зоріан міг судити, саме це він і зробив, коли він використав його наприкінці попереднього перезапуску.
У нього був спосіб завершити поточний рестарт за власним бажанням. Він міг почати все спочатку в будь-який момент, не залишаючи після себе душі, яку можна було б допитувати і катувати. Чорт забирай, він не залишив би по собі нічого - за його командою настав би кінець світу. Достатньо було лише натиснути на вимикач.
Це змінило все. Некромантія, багато в чому його найлютіший ворог, раптом стала набагато менш небезпечною і лякаючою. Ризик того, що його обручки самогубства заберуть або знівелюють вигадливі вороги, також став набагато менш тривожним - маркер було практично неможливо виявити або забрати у нього. Багато ідей, які він раніше відкидав на тій підставі, що вони були надто небезпечними для реалізації, наприклад, дослідити маєток Яску або розлютити Кватча-Іхла, агресивно атакуючи сили ібасанців, раптом знову опинилися на столі розгляду.
Небезпека бути вбитим або нокаутованим до того, як він зможе відреагувати, все ще існувала, як і можливість бути підданим наркотикам, щоб підкоритися. Він замислився, чи не можна було б створити якийсь непередбачений випадок, щоб перемикач автоматично спрацьовував після його смерті... Це вимагало б заглиблення в магію душі, але, можливо, це було б розумним кроком, а усунення однієї з його головних слабкостей, що залишилася, було неабияким подвигом.
Можлива проблема полягала в тому, що зворотний перемикач міг вплинути на Зака і Червону мантію, а не тільки на нього. Чи був їхній рестарт перерваний внаслідок його дій під час попереднього рестарту? Можливо. Мабуть, так і було, якщо перемикач спрацював так, як він думав. Існував шанс, що вони не помітили раптового завершення, оскільки він активував перемикач дуже близько до часу, коли він зазвичай закінчувався... але оскільки він мав намір продовжувати користуватися перемикачем, це не триватиме дуже довго.
Втім, це не мало особливого значення, навіть якби вони помітили. І Зак, і Червона мантія вже знали, що в часовій петлі є щонайменше двоє інших мандрівників у часі, тож це не говорило їм нічого особливо важливого. Що ж, для Зака це могло стати певним шоком, оскільки його перезапуск ніколи не переривався таким чином, але байдуже. Тепер він міг відчути, як це було для Зоріана, коли той ходив і бився з драконами і творив іншу божевільну маячню.
Розплющивши очі, Зоріан відірвався від маркера і на деякий час перефокусував свою увагу на пейзаж, що пропливав повз нього. Він недовго утримував його увагу, перш ніж його свідомість повернулася до подій попереднього перезапуску.
Чесно кажучи, він не очікував, що його ініціатива з дослідження воріт буде настільки успішною, як стрибок багатоповерхівки коли у нього закінчилася мана. Він очікував, що зіткнеться з кращою і численнішою обороною на кіоріанському боці воріт, а коли йому вдасться пройти крізь них, він очікував, що опиниться на іншій базі ібасінців, яка добре охороняється. Він не сподівався, що довго проживе по той бік. Насправді, він не здивувався б, якби помер, не дійшовши до самих воріт, не кажучи вже про те, що йому вдалося багато чого досягти на тому боці. Перша спроба була передусім для того, щоб перевірити оборону Ібасінців, щоб побачити, з чим він має справу
Що ж, мабуть, він був надто скромним у своїх амбіціях. Він отримав все, на що сподівався, і навіть більше. Тепер, коли він знав, наскільки недоукомплектованою і непрофесійною була оборона брами, і що з іншого боку не було підкріплення ібасінців, яке могло б прийти їм на допомогу, він міг дозволити собі бути набагато більш відвертим у наступних спробах. Привести невелику армію големів і знищити всіх захисників, щоб він міг вивчати браму на дозвіллі, насправді здавалося життєздатним варіантом. Звісно, йому довелося б зробити це, не давши захисникам шансу викликати Кватч-Іхла, але це здавалося здійсненним. На додачу, згадані големи були б небесною поміччю проти орд нежиті, що заполонили маєток Судомира. Вони були такі ж невтомні, як і живі мерці, і не мали душ, з якими некромант міг би возитися.
Звісно, неможливо було думати про маєток Судомира, не згадуючи про фінальну сутичку з самим Судомиром Кандреєм, яка відбулася наприкінці, і це дещо затьмарило відчуття успіху Зоріана. Зрештою, він вийшов із ситуації неушкодженим, але факт залишається фактом: небезпечний некромант його добряче переграв і загнав у кут, і йому довелося покладатися на неперевірену здатність, щоб вирватися з його пазурів. Зовсім не так Зоріан хотів, щоб його конфлікти закінчувалися.
Хоча, якщо чесно, ситуація могла бути не такою поганою, як виглядала. На той момент перезавантаження добігало кінця, тож, можливо, він міг би затримати чоловіка досить довго, щоб уникнути серйозних наслідків. Якщо ж ні, він міг би кинути йому під ноги максимальну вогняну кулю і сподіватися, що перетворення його тіла на дрібний попіл завадить Судомиру викрасти його душу. Важко було сказати, наскільки небезпечною була ситуація, не знаючи більше про особистість Судомира чи межі його некромантських навичок.
Що ж, він збирався дізнатися про нього більше дуже скоро. По-перше, Судомир був мером Княжого Двору, а отже, публічною особою - про нього має бути багато інформації, як в офіційних, так і в неофіційних джерелах. З іншого боку, Зоріан мав намір продовжувати атакувати браму під Кіорією та досліджувати маєток наприкінці кожного наступного рестарту. Насправді не було причин відмовлятися від цього - оборона брами була досить слабкою, щоб організувати штурм наприкінці місяця, а зворотний перемикач робив ідею дослідження лігва некроманта набагато менш божевільною, ніж вона була донедавна.
Однак, він безумовно повинен був щось зробити з підопічними в цьому місці. Судомир, схоже, встановив у маєтку Яску якісь дуже хитромудрі варди, і Зоріан не відчував себе комфортно, просто ігноруючи їх. Хто знає, що за екзотичні, заборонені речі некромант на кшталт Судомира вплів у свою схему захисту?
Може, він взагалі міг би уникнути спрацьовування вард? Якщо він міг знайти спосіб пройти початковий тест на авторизацію, коли переступав через браму, то варди повинні були залишатися в сплячому режимі. Мав бути ключ камінь або щось подібне, що дозволяло б людям проходити безперешкодно, але Судомир ніяк не міг ввести кожного окремого Ібасінця в цю кляту схему воріт.
Після деяких роздумів він вирішив, що такий обхід був би корисним, але, швидше за все, лише відтермінував би проблему - якби на місці Судомира був Зоріан, він би точно встановив додаткові розтяжки навколо маєтка, щоб запобігти подібним зловживанням. Враховуючи, наскільки Судомир покладався на своїх підопічних у боротьбі з непроханими гостями, він мав би подумати про це і не тільки.
З роздумів його вирвав голос станційного диктора, який повідомив, що потяг скоро прибуде до наступного пункту призначення. Вирішивши, що він і так вже трохи забарився, Зоріан схопив свій багаж і вирушив на пошуки виходу.
Настав час знову відвідати аранійські колонії.
***
Востаннє, коли Зоріан намагався отримати інструкції від Світлих Захисників, результатом стали невдалі переговори, що тривали майже три тижні і забрали всі його кошти в обмін на корисні, але, безумовно, некритичні знання. Єдине, чого він потребував тоді, вони не захотіли його навчити. Отже, він перестав турбуватися про них.
Тим паче, що відтоді він знайшов інші, набагато розумніші павутини для торгівлі.
Однак ситуація змінилася. Тепер він набагато краще володів магією розуму, тож, сподіваюся, вони менше звертатимуть на нього увагу. Він також був у набагато кращому становищі, щоб задовольнити їхні різноманітні запити, завдяки відкриттю аранійської скарбниці в Кіорії та можливості красти гроші та ресурси у Культа Світового Дракона, здійснюючи набіги на їхні схованки.
Нарешті, після того, як "Голос миру" розповів йому про аранійську культуру та звичаї, він дійшов висновку, що, ймовірно, дещо схибив під час попередньої взаємодії з "Світлими захисниками". Він показав себе нетерплячим і нешанобливим, що, ймовірно, багато в чому вплинуло на те, що вони затягнули переговори на кілька тижнів - це було одночасно і засобом тиску на нього, щоб змусити його піти на більші поступки, і способом помститися йому за нібито незначну образу.
Саме тому, коли Зоріан пішов на зустріч із Захисниками в перший день перезапуску, він не запропонував жодної торговельної пропозиції. Натомість він просто представився і попросив про зустріч у майбутньому. Йому сказали повернутися через два дні. Він так і зробив, після чого вручив "Захисникам світла" подарунок і кілька годин вдавав, що завітав до них просто поспілкуватися, а не матиме на меті щось серйозне. Лише після цього він представив свою пропозицію, почавши з дуже амбітного плану, де він пропонував багато і вимагав не менше. Вони, звісно, відмовилися, зробивши зустрічну пропозицію, яка була до смішного вигіднішою для них, і так почалися переговори...
Їм знадобилося цілих півтора тижні, щоб врешті-решт домовитися про угоду, яка була повільною і дратівливою, але все ж таки набагато кращою, ніж раніше. Угода, як і та, яку він уклав з Філігранними Мудрецями під час попереднього перезапуску, виходила за рамки його основної мети - навчитися відновлювати пакети пам'яті, а також включала вдосконалення його базових навичок телепатії, практику прийомів ментального бою та подальший розвиток його здатності використовувати та інтерпретувати аранійські почуття. Останнє, за їхнім власним визнанням, не було чимось, у чому Світлі Захисники мали реальний досвід, але вони були готові поділитися з ним своїми значними знаннями в цій галузі. Насправді, це була та частина угоди, від якої вони, здавалося, були найбільш у захваті.
Звісно, Зоріан не витратив згадані півтора тижні на байдикування, поки Світлі Захисники тягнули час - більшу частину цього часу він провів, розвідуючи інші аранійські павутини, щоб побачити, що вони можуть і хочуть йому запропонувати. Він відвідав Носіїв Талісманів, Прислужників Примарного Змія та Адептів Мовчазних Дверей - три "тіньові" павутини, про які йому розповіли Уславлені Збирачі Самоцвітів ще тоді, коли він уперше шукав інші аранійські павутині, щоб навчитися у них. Тоді він не відчував себе в безпеці, маючи справу з ними, але з тих пір його навички захисту свого розуму значно зросли. Він також відвідав сім павутин в околицях Кіорії, про які дізнався від Філігранних Мудреців - Палаючу Вершину, Червоних Прапороносців, Глибоку Синь, Кришталеві Смолоскипи, Незламний Срібний Орден, Кам'яних Співаків Одкровення та Загадки Відкриття. Усі вони були по-своєму цікаві, але жоден з них не міг допомогти йому з відновленням пакетів пам'яті краще, ніж Світлі Захисники.
Носії Талісманів були павутиною зосередженою на магії - найбільш зосередженою на магії з усіх, з якими Зоріан коли-небудь стикався - і тому були поганим вибором для вирішення відносно екзотичної проблеми з магією розуму, як у нього. І все ж відвідини не були марною тратою часу. З цікавості він купив кілька металевих дисків, які вони використовували для заклинань, щоб подивитися, як вони працюють. Формули заклинань, викарбувані на дисках, вразили його - через обмеження розміру та дефіциту, які є чужими для людських спільнот, Носії Талісманів намагалися втиснути якомога більше заклинань у свій основний інструмент для заклинань. Конструкція була складною і неймовірно щільною, але працювала безперебійно і ефективно, без руйнівних резонансів і збоїв, які зазвичай переслідували такі сильно стиснуті конструкції формул заклинань.
Диски були марні для Зоріана в їхньому природному стані - він не був аранеєм, а ці інструменти були призначені саме для аранійського використання. Проте вони були досить схожі на людські формули заклинань, щоб він міг багато чого навчитися, вивчаючи їх. Враховуючи, наскільки він покладався на предмети, будь-яка перевага в цій галузі була варта уваги.
Служителі Примарного Змія відмовилися його бачити. Очевидно, їхній бог/дух-охоронець сказав їм, що він приносить погані новини і що вони повинні сказати йому, щоб він забирався геть. Він не мав жодного уявлення, що це означає, але це автоматично зробило павутину набагато цікавішою, ніж він очікував. Що ж такого знав дух про Зоріана, що так його розлютило? Він поки що залишив прихильників Примарного Змія у спокої, але подумки записав, що під час наступного перезапуску, перш ніж робити щось інше, відвідає павутину ще раз, щоб побачити, чи вони зреагують так само, як і раніше.
Адепти Мовчазних Дверей стали ще однією несподіванкою, адже "двері" в їхній назві походять від воріт Бакора, навколо яких вони побудували своє поселення. Це було дуже, дуже цікаво. Їм стало дуже незручно, коли він почав задавати питання про це, явно намагаючись змінити тему. Вони стверджували, що брама містифікувала їх так само, як і людей, але Зоріан не був упевнений, що вірить у це. Тут, безумовно, була якась історія, і їхня павутина славилася тим, що мала якусь таємну магію, яка дозволяла їм потрапляти в різні місця. Проте було очевидно, що він нічого від них не дізнається на цю тему, тому ввІхливо відступив і перейшов до інших тем.
На жаль, вони не були зацікавлені в тому, щоб навчити його чомусь. Вони вказали йому на деякі павутини, про які він вже знав, наприклад, на "Світлих захисників", і на цьому все закінчилося. Це не означає, що вони не були зацікавлені в торгівлі - вони були дуже зацікавлені. Вони виявляли побіжний інтерес до більшості запропонованих ним речей, але що дійсно привернуло їхню увагу, так це кристалізована мана. Вони чомусь дуже хотіли саме кристалізовану ману - вони були готові забрати у нього всю ману, якщо він захоче, або стільки, скільки він зможе віддати в іншому випадку. Натомість вони пропонували широкий спектр магічних предметів і фоліантів, всі явно людського походження... і багато з них були дуже незаконними. Вони також запропонували зв'язати його з деякими зі своїх людських "торгових партнерів", на випадок, якщо він захоче чогось, чого їм зараз бракує. Після деяких підштовхувань вони також зізналися, що можуть надати йому інформацію про інші аранійські павутини - де їх можна знайти, чим вони славляться і в чому їхні слабкі сторони. Однак вони попередили його, що розірвуть з ним усі зв'язки, якщо він зловживатиме такою інформацією.
Подумавши трохи, Зоріан запитав їх про альтернативи Світлим Захисникам, коли на думку спадали фахівці з магії, погодившись на їхню ціну за таку інформацію. Через кілька годин їхній представник повернувся із запитуваною інформацією, давши йому імена та місцезнаходження ще близько восьми павутин, які відзначалися майстерністю магії розуму. Він подякував їм за інформацію і пішов.
Сім павутин навколо Кіорії мали дещо спільне. По-перше, всі вони були дуже доброзичливі до людей, і з ними було набагато легше розмовляти, ніж з будь-якими іншими павутиннями, з якими йому доводилося спілкуватися останнім часом. По-друге, всі вони були зосереджені на магії - Кіорія була епіцентром аранійської магічної революції, і всі сусідні павутини пристосувалися, щоб скористатися цим у той чи інший спосіб. Нарешті, вони були набагато більш вороже налаштовані до своїх сусідів, ніж інші павутини, з якими він спілкувався. Палаюча Вершина, Червоні Прапороносці, Кришталеві Смолоскипи та Незламний Срібний Орден - усі намагалися найняти його для нападу на своїх сусідів, а Палаюча Вершина прямо заявила, що має намір винищити всю павутину "Загадок Відкриття", коли їм випаде нагода, аж до останньої жінки й дитини. І всі вони були дуже зацікавлені в будь-якій інформації про кіоріанську павутину та будь-які можливі слабкі місця, які вона може мати.
Зоріан раптом зрозумів, чому Спис Рішучості так турбувався про своїх сусідів і хотів залучити людей на свій бік.
На щастя, жодна з павутинок не наполягала на тому, щоб він допомагав їм у битвах, і була досить щаслива брати участь у більш мирних формах торгівлі. Звісно, Зоріан насамперед цікавило навчання магії розуму. Місцеві групи, хоч і зосереджені переважно на магії, мали непогані знання вродженої магії розуму... особливо, коли мова йшла про телепатичну боротьбу. Більшість з них чудово навчали його своїм здібностям, хоча Кам'яні Співаки Одкровення і Незламний Срібний Орден вимагали більш високого рівня відданості, ніж він міг собі дозволити в цьому конкретному перезавантаженні. Крім того, більшість з них також торгували екзотичними алхімічними інгредієнтами, зібраними в глибокому підземеллі, деякі з яких неможливо було придбати на відкритому ринку.
На жаль, від купки природжених читачів думок неможливо було приховати, що він контактував з іншими групами аранеїв у цьому районі, отримуючи від них уроки магії розуму, тож він міг отримати інструкції лише з однієї з місцевих павутин. Більшості з них було байдуже, що він також отримував настанови від Світлих Захисників, за винятком Кришталевих Смолоскипів, які відмовлялися навчати його чомусь, якщо вони не були єдиними, хто навчав його.
Зрештою, він обрав Глибоку Синяву Павутину, бо вона була однією з трьох головних павутин у цьому районі і здалася йому найспокійнішою з-поміж усіх. Крім того, магія розуму Глибокої Синяви спеціалізувалася на домінуванні та маніпулюванні різними жахливими мешканцями Підземелля. Зоріан подумав, що їхні методи поводження з істотами, дуже несхожими на них самих, також можуть стати в нагоді в його прагненні зрозуміти аранійський розум. А якщо ні, то вміння ефективніше пасти і нейтралізувати магічних істот все одно було досить корисним.
Таким чином, він заручився двома наставниками з двох різних груп аранеїв для перезапуску. Світлі Захисники скаржилися, ставлячи під сумнів корисність такої павутини, як Глибока Синява, коли він вже заручився послугами "кращих з кращих", але Зоріан не міг не помітити, що вони стали набагато більш вмотивованими у навчанні після того, як він це зробив.
Однак спроба домовитися про третю групу аранійських викладачів, безумовно, була б помилкою. Краще не бути занадто жадібним.
***
До самого кінця перезавантаження мало що відбувалося. Він слухняно продовжував вчитися магії розуму у Світлих Захисників і Глибокої Синяви, а коли не займався цим, то поглиблював свої знання з інших магічних дисциплін і готувався до майбутнього штурму брами наприкінці перезапуску. Він швидко переглядав магічні книги, які знайшов у аранійській скарбниці в Кіорії, записував усі цікаві заклинання, які міг знайти, і просто запам'ятовував ті, які виглядали особливо корисними. Ворожіння на основі аналізу стану вардів, нові бойові заклинання, магія розуму більш структурованого типу... він вивчив так багато нових заклинань, що йому було важко запам'ятовувати їх усі. Він також постійно випробовував нові шейпінг-вправи, записуючи, з якими з них було найлегше працювати, з якими були хитрощі у виконанні, а які ставали набагато простішими, якщо перед ними він виконував інші вправи. Він був здивований, що в різних посібниках з підготовки бракує такої важливої інформації.
Коли перезавантаження добігало кінця, Зоріан був готовий до чергової спроби взяти ворота. Він скоригував свій арсенал у світлі того, що дізнався про своїх супротивників, і таким чином створив шість големів, щоб взяти з собою як підтримку. Він також захопив кількох ібасанців під час своїх подорожей до Кіорії, намагаючись знайти спосіб пройти крізь браму, не активувавши варди в маєтку. На жаль, ніхто з них не знав відповіді на цю загадку. Він міг лише сподіватися, що справжні охоронці воріт були краще поінформовані.
Зрештою, він намагався дізнатися якомога більше про Судомира Кандрея, не привертаючи до себе зайвої уваги. Оскільки таємний господар маєтку Яску був також мером Княжого Двору, він телепортувався до цього міста і почав розпитувати людей, читаючи їхні думки під час розмови. Він з'ясував, що Судомир мав чудову репутацію серед людей, якими він керував, - він був здібним адміністратором, при якому місто стало набагато багатшим і впливовішим, ніж було раніше. Він повною мірою скористався північною колонізаційною кампанією Ельдемара, щоб піднести місто до висот, а потім щедро роздавав багатства, отримані завдяки цьому, місцевим жителям. Відомо, що він був досить потайливою і закритою людиною, але дуже доброзичливим і балакучим, коли спілкувався з іншими. Він був сильним і талановитим магом, що спеціалізувався на чаклунстві. Його дружина померла під час Плачу, і він глибоко страждав від цього, так і не спромігшись одружитися вдруге.
Цікаво, що маєток Яску не був такою великою таємницею, як Зоріан уявляв собі спочатку. Досить багато людей знали, що Судомир мав якусь таємну схованку в дикій місцевості на півночі, і що там відбувалися темні справи. Однак більшість людей думали, що під брендом темних справ Судомира мається на увазі контрабанда заборонених товарів, організація наркотичних оргій і тому подібне. В основному, вони думали, що він пов'язаний з організованими злочинними угрупованнями, а не що він оживляв трупи і зраджував країну.
У день літнього фестивалю Зоріан поїхав до Кіорії і спустився в підземелля під містом, щоб дочекатися початку вторгнення. Він не зміг знайти групу гоблінів-гаків, яку використовував раніше - його відсутність у Кіорії та вбивство монстрів за допомогою Тайвен повністю змінили розподіл монстрів у підземеллі порівняно з попереднім перезапуском - тож врешті-решт він зупинився на самці щупальцехвостого скорпіона. Здебільшого тому, що у неї були сотні молодняків, і вони в усьому наслідували її приклад. Якби він наказав їй напасти на базу Ібасанців, вони б зробили те саме, не потребуючи конкретних вказівок від нього.
Зоріан прослизнув на базу, поки вона зі своїм виводком відволікала захисників, як і минулого разу. Големам, які були набагато повільніші за нього і не дуже непомітні, було наказано залишатися позаду, поки він пішов підкорювати більш дисциплінованих магів і бойових тролів, що розташувалися біля самих воріт.
Бойові тролі дратували. Маги були потрібні йому живими, щоб він міг допитати їх про захист брами і методи, які вони використовували, щоб викликати Кватч-Іхла, але все, що могло б вивести їх з ладу, також не спрацювало б проти бойових тролів. Після деяких роздумів він просто розставив пастки для спалювання на достатній відстані від брами, а потім почав використовувати комбінацію заклинань наведення і газових бомб, щоб бомбардувати територію навколо брами з достатньої відстані. Він перетворив усю територію на густу хмару снодійного газу, ймовірно, витративши більше половини бомб даремно, але це неважливо. Важливим було те, що всі маги виявилися недієздатними, а бойові тролі побігли за ним, кричачи на все горло.
Вони побігли прямо в пастки для спалення, але замість того, щоб померти жахливою, вогненною смертю, вони чудово пережили цей досвід. Зоріану знадобилася лише секунда, щоб зрозуміти, що відбувається. Це були не звичайні бойові тролі - ні, це були ті самі надстійкі тролі, з якими вони з Тайвеном стикалися під час одного з попередніх перезапусків. Ті, що витримували вогонь. Він вчасно телепортувався, щоб не бути розчавленим на шматки величезними залізними булавами, якими орудували два тролі, але це був телепорт на невелику відстань, і за мить вони знову накинулися на нього.
В результаті битви, яка складалася в основному з телепортації Зоріана і кидання речей у все більш розлючених і поранених бойових тролів, було витрачено майже всю підготовлену вибухівку і знищено чотирьох големів, коли він був змушений викликати їх як відволікаючий маневр на половині битви. Чорт забирай.
Але принаймні він був живий і здоровий, чого не можна було сказати про його супротивників. Зрештою, бойові тролі були заморожені крижаними променями, після чого він розтрощив їх на шматки, щоб бути впевненим. Живи і вчись - наступного разу він використає крижані пастки.
Перевіривши решту ібасанців, він виявив, що вони програють щупальцехвостим скорпіонам. Їм вдалося поранити матір, але це лише розлютило її потомство, і воно кинулося вперед із самовбивчою люттю. Ібасацні розбіглися перед ними, і Зоріан подбав про те, щоб вбити кожного, хто виглядав так, ніби намагався зробити пролом в орді або організувати захисників.
Коли більшість загроз було нейтралізовано, він повернувся до воріт і прогнав хмару снодійного газу, яка трималася в цьому місці, щоб дістатися до магів, яких він приспав.
Те, що він знайшов у їхніх головах, було обнадійливим. Перш за все, четверо, яких він виводив з ладу, були єдиними, хто знав, як зв'язатися з Кватч-Іхлом. Саме тому інші захисники прийшли благати їх про допомогу під час попереднього перезапуску - вони не просили дозволу викликати Кватч-Іхла, вони буквально самі не знали, як це зробити. Сам метод складався з простого заклинання відправлення, щоправда, воно вимагало певного наріжного каменю, щоб насправді дістатися до древнього ліча.
Він зрозумів, що вже бачив цей камінь раніше. Це був краплеподібний амулет з полірованого чорного каменю, який завжди носили високопоставлені ібасінці. Він думав, що це суто декоративна річ, щоб позначити своє становище для інших ібасанців, оскільки він не випромінював ніякої магії і не мав нічого викарбуваного на своїй поверхні, але, мабуть, він помилявся. Навіть зараз він не міг збагнути, як він мав працювати як наріжний камінь, і не наважувався аналізувати його надто глибоко, щоб не зачепити якусь невидиму розтяжку і не викликати до себе Кватч-Іхла. Отримувати промінь дезінтеграції в обличчя йому зараз зовсім не хотілося.
Крім того, "правильний" вхід до брами полягав у тому, щоб пропустити через неї високопоставленого ібасінця. Це сигналізувало вардам в маєтку Яску, що все гаразд, і всі, хто увійшов після них, з ними, а отже, все в порядку. Зоріан не знав, чи були ці конкретні ібасанці самі прикріплені до воріт, чи підопічні виявляли наявність ключа, який вони всі мали на собі, та йому було байдуже. Він просто штовхнув одного з непритомних ібасанців у ворота, разом з амулетом, і пройшов крізь них. Про всяк випадок він наказав двом своїм вцілілим големам негайно йти за ним.
Він зітхнув з полегшенням, коли варди не відреагували на його присутність і ворота не зачинилися. Успіх.
"Подивимося, що я зможу знайти, перш ніж Судомир зрозуміє, що в його домі непроханий гість", - пробурмотів Зоріан, переступаючи через непритомне тіло ібасінця, якого він штовхнув у ворота.
Він наказав двом своїм охоронцям-големам слідувати за ним, а потім попрямував углиб маєтку Яску.
***
Враховуючи, що це була одна з точок вторгнення, яка використовувалася для нападу на Кіорію, маєток Яску був напрочуд порожнім. Тепер, коли йому не доводилося постійно ухилятися від нападників нежиті, Зоріан мав час оглянути інтер'єр і був спантеличений тим, наскільки він був звичайним. Це був порожній, але нічим не примітний маєток.
Він не зустрів ні пасток, ні нежиті, поки не спробував просунутися до самого центру маєтку, де, як він підозрював, знаходився Судомир. У цей момент він переступив якийсь невидимий поріг і відчув, як варди намагаються промацати його душу, але безуспішно. Важке відчуття швидко оселилося навколо нього, коли варди сконцентрували свою енергію навколо нього.
Знаючи, що орди нежиті всередині цього місця пробираються до нього і більше не дбаючи про скритність, Зоріан почав випробовувати варди, щоб побачити, що саме вони роблять. Він почав з того, що кинув перед собою одну з останніх вибухівок і активував її, щоб перевірити, чи спрацює вона. Вона спрацювала, але це не обов'язково означало, що налаштування, які він зробив минулого разу, справді спрацювали. Під час попереднього перезапуску його вибухівка спочатку спрацювала чудово, а потім раптово вийшла з ладу, коли він зіткнувся з Судомиром. Цілком ймовірно, що схема захисту вмикала свої найсильніші захисні механізми лише за командою Судомира, а в інший час залишала їх у сплячому режимі, щоб заощадити ману.
Спроба підкрастися до просторових воріт, щоб перевірити, чи закрилися вони, коли охоронці ввімкнулися, провалилася - ніщо всередині будинку не могло бути мішенню для жодного з відомих йому заклинань ворожіння. Телепортація не спрацювала, а приєднання прив'язки до кам'яного циліндра і запуск його у вікно так далеко, наскільки це можливо, також не дозволило йому вийти з цього місця. Варди також заповнювали весь маєток малопотужним полем руйнування форми - недостатньо, щоб зупинити його заклинання, але безумовно, щоб його заклинання займали більше часу і вимагали більшої концентрації.
Він розглядав можливість просто втекти назовні через вікна - напрочуд життєздатний варіант, оскільки вони були дуже великими і їх можна було легко відчинити зсередини - але вирішив не робити цього. Судомир здавався досить балакучим під час попереднього перезапуску, і тепер, коли Зоріан знав, що у нього є гарантований вихід, він хотів подивитися, що станеться, якщо він поговорить з ним. Може, Судомир був з тих людей, які люблять позловтішатися? Це було нерозумно, але такі люди бувають.
Наступні півгодини Зоріан боровся з нескінченним потоком нежиті. На відміну від минулого разу, він зміг зберегти свої гранати-розсіювачі та інші предмети, покладаючись на своїх големів, які відволікали частину ожилих трупів, поки він розправлявся з рештою. Він був настільки ефективним у знищенні армії нежиті, що Судомир врешті-решт вирішив відкликати свої залишки, а не допустити, щоб їх усіх знищили. Принаймні, так припускав Зоріан, бо всі кабани та трупи в чорному одязі в якийсь момент розвернулися і втекли.
Хм. Такого він не очікував. Він сумнівався, що Судомир взагалі з'явиться, якщо Зоріан не буде повністю виснажений своїми поплічниками. Судомир явно спостерігав за ним, чи то через ворожіння, чи то через якусь шпигунську функцію, вбудовану в варди, тож він напевно знав, що до Зоріана все ще небезпечно наближатися.
Знизавши плечима, Зоріан почав аналізувати варди за допомогою приладу, який він взяв з аранійської скарбниці. Якщо Судомир вирішив триматися подалі, то це означало, що він може розбирати схему розміщення вардів на дозвіллі, а це все одно було б перемогою в його рахунку.
Як він і підозрював, вардам не подобалося, що він намагається їх розгадати. Якби він ще не викрив себе як зловмисника, він був упевнений, що його нинішня спроба аналізу негайно затаврувала б його як такого. Зоріан очікував саме цього - саме тому він не спробував це зробити, як тільки переступив через просторову браму. Чого він не очікував, так це того, що варди будуть активно опиратися його аналізу.
Зміщення локальних захисних полів навколо нього і повторювані руйнівні імпульси, спрямовані в його бік, були тривожно адаптивними, надто розумними, як для бездумної конструкції заклинання. Чи то Судомир якось коригував схему захисту на льоту, чи то самі варди були якось розумні?
Повітря перед ним замерехтіло невиразною гуманоїдною фігурою, і Зоріан негайно вистрілив у цю точку силовим списом. Але мерехтіння не зачепило його, і незабаром воно перетворилося на примарний образ знайомого чоловіка. Високий, літній, м'язистий чоловік, одягнений у дорогий коричневий костюм. У нього були величезні вуса і усміхнений, сонячний вираз обличчя.
Однак Зоріан не був обдурений. Хоча ілюзорна проекція Судомира намагалася створити атмосферу щасливої байдужості, його посмішка була помітно більш напруженою порівняно з тим, якою він бачив його востаннє.
"Привіт!" привітався Судомир через свою проекцію. "Я не впевнений, що ти знаєш, але це приватна резиденція. Ти не можеш просто прийти сюди і почати розносити тут все на шматки! Що я тобі взагалі зробив?"
"Я здивований, що ти готовий так відкрито показати своє обличчя, Судомир Кандрей", - констатував Зоріан, скануючи навколишнє середовище, щоб переконатися, що Судомир не намагається відволікти його своєю проекцією, готуючи раптовий напад.
"Ха! Маг твого калібру не потрапляє в таке місце випадково, - насміхався Судомир. "Твої навички, твоє спорядження... ти вже знав, хто і що тут знаходиться, я впевнений. Цікавіше питання: хто ти такий? ВвІхливо представлятися людям, хіба ти не знаєш?"
"Навіщо ти допоміг ібасанцям організувати напад на Кіорію?" запитав Зоріан, не бажаючи давати Судомиру ніякої особистої інформації і не знаходячи витівки чоловіка кумедними. "Кількість загиблих обчислюється тисячами, і до кінця буде тільки зростати. Що ці люди тобі зробили, Судомире?"
"А. Нічого особистого, насправді", - знизує плечима Судомир, його посмішка дещо тьмяніє. "Вони просто опинилися не в тому місці і не в той час. Політика може бути такою жорстокою".
"Політика?" - недовірливо перепитав Зоріан. "Вони намагаються випустити первісного, щоб він розгулював по континенту, а ти думаєш, що це якось відповідає твоїм політичним інтересам!? Я можу зрозуміти, чому ібасанці вважають, що це добре для них, але як щодо тебе? Чому ти хочеш, щоб це сталося?"
Судомир секунду дивився на нього з осудливим виразом обличчя.
"То ти і про це знаєш, так?" - сказав він, з відразою прицмокуючи язиком. "Ну, я не думаю, що мені комфортно обговорювати свої цілі з тобою, мій любий грабіжнику. Однак, тільки між нами, я б'юся об заклад, що ібасанці занадто оптимістично оцінюють рівень небезпеки цього первісного. Я впевнений, що він завдасть чимало шкоди, але уявити собі, що він бігає по континенту, знищуючи все за власною примхою? Неможливо. Я даю йому в кращому випадку тиждень, перш ніж Ельдемар збере достатньо військ, щоб убити його. І це за умови, що він не просто тупа тварина, яка забреде в першу-ліпшу пастку, яку їй розставлять".
"Це дуже нерозважливе ставлення до сценарію, - насупився Зоріан. "А якщо ти помиляєшся?
"Ніщо в житті не обходиться без ризику", - лекторським голосом промовив Судомир.
Тц. Ця розмова ні до чого не вела, і чоловік відверто тягнув час. Помахом руки він розігнав проекцію і знову рушив до центру маєтку, а два його охоронці-големи йшли попереду. Не було сенсу знову намагатися аналізувати варди, оскільки він не міг пройти крізь дивно розумні запобіжники, які Судомир встановив, щоб запобігти подібним речам.
Ще одна примарна проекція замерехтіла перед ним, але він розвіяв її, перш ніж вона встигла заговорити.
"Це просто неввІхливо!" - пролунав безтілесний голос навколо нього. Цього разу вже не було ніякої проекції - просто звук, який переслідував його всюди, куди б він не пішов. "Ми ж розмовляли!"
На його шляху були замкнені двері, тож Зоріан кинув у них один з трьох вибухових кубиків, що залишилися. Він не спрацював, коли він подав сигнал до вибуху.
"Вибач, але в моєму будинку вибухів не буде", - пролунав безтілесний голос Судомира.
Зоріан насупився. Так само, як і під час попереднього перезапуску. І він налаштував свою вибухівку, щоб спробувати протидіяти цьому ефекту. Тривожно. Самі по собі противибухові варди не були чимось новим. Вони були в кожній важливій будівлі. Але здебільшого це були елементарні речі, які не могли протистояти майстерності Зоріана. Варди Судомира могли протистояти не лише його базовим вибухівкам, але й його спеціалізованим виробам, які були спеціально розроблені для роботи в зоні, що ретельно охороняється.
Його рука інстинктивно схопила одне з вибухових кілець, які він носив на шиї. Його старий спосіб самогубства, який він вирішив носити з собою про всяк випадок. Він швидко зняв один з перснів і кинув його в двері, бажаючи перевірити, чи спрацює він. Зрештою, каблучки самогубця були його найскладнішою роботою, адже вони були розроблені так, щоб спрацювати за будь-яких обставин.
Перстень не вибухнув. Хм. Може, вони працювали за якимось екзотичним принципом, який повністю вимикав усі вибухівки на основі формул заклинань?
Щоб перевірити цю теорію, він кинув пляшку з рідкою вибухівкою, виготовленою алхімічним способом і позбавленою будь-яких хитромудрих заклинань, у двері, про які йшлося. Пляшка вибухнула, як і передбачалося, розкидавши пил і дерев'яні уламки на всі боки.
Отже, вибухівка на основі алхімії все ще працює. Приємно це знати.
"Скільки витратних матеріалів ти взяв із собою?" запитав його Судомир за допомогою голосового заклинання. "Це, мабуть, коштувало цілого статку! Мені лестить, що ти витратив стільки грошей на мене, але хіба це найкраще використання твоїх ресурсів?"
Після цього решта мерців, що залишилися в маєтку, знову почали атакувати його, намагаючись влаштувати засідку з сусідніх кімнат, коли він намагався зорієнтуватися в заплутаному внутрішньому плануванні маєтку. Їм не вдалося завдати йому реальної шкоди, але вони сповільнили його просування до повзучості, і в кінцевому підсумку цього виявилося достатньо.
У нього буквально не вистачило часу - перезапуск закінчився раніше, ніж він зміг вистежити Судомира і зіткнутися з ним обличчям до обличчя.
Ну що ж, завжди є наступний раз.
***
Наступний рестарт був багато в чому схожий на попередній. Він так само зв'язався з Глибокою Синявою і Світлими Захисниками, щоб отримати інструкції з магії розуму, і в основному провів увесь перезапуск, працюючи над своєю магією розуму. Однак на початку перезапуску він зробив невелике відхилення, щоб відвідати Прихильників Примарного Змія.
Вони сказали йому те саме, що й під час попереднього перезапуску: Примарний Змій каже, що він приносить погані новини і що він повинен піти геть. Спроби з'ясувати, чому він погана новина, не дали жодних результатів - дух, якому поклонялася павутина, відмовився сказати, що саме в ньому "поганого". Саме знання про те, що він був поганою новиною, було поганою новиною саме по собі. Він був найгіршою новиною.
Дивно. Що ж, не любити когось без причини не було злочином, і, окрім нападу на прислужників Примарного Змія, Зоріан нічого не міг вдіяти з цією ситуацією. А якщо б він напав на них, то таким чином він ніби виправдовував духа мудака, чи не так?
Його заняття зі Світлими Захисниками просувалися швидкими темпами. До кінця перезавантаження він був готовий спробувати відновити пакет пам'яті матріарха. Це спрацювало... начебто. Пакет не був повністю відремонтований, але він зупинив деградацію і виграв собі ще два місяці, перш ніж він знову почне руйнуватися. Це, як повідомили йому Світлі Захисники, було єдиним, що можна було зробити з пакетом чужої пам'яті, що розпадається, - подумки зшити його докупи, і він протримається деякий час, але цей процес сам по собі був руйнівним для пакета, тому його можна було полагодити лише обмежену кількість разів. Виходячи з розміру і стану пакета пам'яті матріарха, Світлі Захисники вважали, що його можна відремонтувати лише один раз, не ризикуючи при цьому зруйнувати його.
У нього було ще два місяці, щоб навчитися краще ремонтувати пакети пам'яті, після чого він отримає ще один шанс виграти трохи часу. Це означало, що, залежно від того, наскільки добре пройде другий раунд ремонту, у нього було ще чотири або п'ять перезапусків, максимум, щоб навчитися інтерпретувати аранійські спогади і прочитати спогади, що зберігаються в пакеті.
Він вирішив, що має отримати певний досвід у читанні аранійських спогадів. Саме читати аранійські спогади, а не виконувати спрощені вправи з аранійськими репетиторами. Звісно, ні Світлі Захисники, ні Глибока Синява не погодилися б працювати з ним над цим, і він міг би побитися об заклад, що жодну іншу павутину теж не вдасться вмовити. Ні, такі речі практично завжди були ворожими діями - те, що ви робите зі своїми ворогами.
Тож рішення було простим. Йому треба було знайти якихось аранійських ворогів.
Його першою ідеєю було піти за "Мечоносцями". Зрештою, колись вони намагалися влаштувати йому засідку, і він досі тримав на них образу, навіть якщо вони нічого не пам'ятали. На якийсь час це навіть спрацювало - йому вдалося натрапити в засідку на кілька патрулів Мечоносців і захопити їх у полон для зчитування пам'яті.
Його перші дві спроби прочитати аранійський розум закінчилися приблизно так само, як і його перша спроба прочитати людський розум. Тобто, зовсім не добре. Однак він швидко вдосконалювався і незабаром дізнався кілька цікавих речей про Мечоносців. Виявилося, що вони мали звичку нападати на вразливих магів - вони обмежувалися магами, які намагалися дослідити Підземелля під Корсою, і вони були дуже обережними щодо того, на кого вони нападали, але вони, безумовно, були готові напасти на будь-кого, кого бачили як легку мішень. Вони також жили дуже глибоко в Підземеллі, і щоразу, коли вони змушували "зникнути" не ту людину, вони просто відступали з поверхневих шарів, поки пошуки і обурення не вщухали.
Саме так вчинили Мечоносці, коли зрозуміли, що хтось полює на них - вони навідріз покинули Підземелля під Корсою, відступивши в глибину. Прочитавши їхні думки, Зоріан знав, що пройдуть тижні, можливо, місяці, перш ніж вони наважаться повернутися, і він не наважився піти за ними.
Тож він просто пограбував їхні схованки з грошима на поверхні (більше зі злості, ніж тому, що йому справді були потрібні гроші) і вирушив на пошуки нових цілей.
Він запитав у "Глибокої Синяви" та "Світлих Захисників", чи знають вони якусь аранеанську павутину, на яку б вони не проти були напасти. На диво, саме Світлі Захисники виявилися більш зацікавленими - він очікував, що Синява вхопиться за цей шанс, враховуючи їхнє сусідство, але вони насправді були цілком задоволені своєю поточною ситуацією. Однак вони запропонували йому роботу... таку, яка, як вони стверджували, дасть йому майже все, що він захоче від них. По суті, вони хотіли, щоб він позбувся кристалічного туману, який заважав їхнім експедиціям зі збору ресурсів у глибині Підземелля.
Кришталеві слизовики були практично несприйнятливі до фізичних ушкоджень, досить швидкі, поглинали більшість форм магічної енергії, могли стріляти стрілоподібними кришталевими осколками в те, що їх дратувало, і навіть крихітна колючка від одного з їхніх кришталевих лез і осколків могла швидко перетворити живу істоту на кришталеву статую. Їх іноді називали кришталевими василісками, і вони були одними з тих кошмарних монстрів, з якими ніхто не хотів битися, якщо тільки не було вибору.
Здавалося, що Синява не дуже здивувалася, коли відхилила його пропозицію.
Що ж до Світлих Захисників, то вони, вочевидь, перебували під постійною загрозою з боку павутиння, яке вони називали "Павутиною Демонічної Шкіри" або "Виттям". Це не були їхні справжні імена, але оскільки ця конкретна павутина відмовлялася розмовляти з будь-якою іншою павутиною і просто робила телепатичний еквівалент крику, коли хтось намагався з нею заговорити, Світлі Захисники не знали, як їх називати. Світлі Захисники зазначили, що вони були б не проти, якби вони зникли, або принаймні трохи порідшали.
Що ж, до кінця перезапуску Зоріан дізнався про них багато нового. Наприклад, що вони називали себе Викликувачами Невимовного і були так званими "старими аранеями" - безмагічними, первісними павутиннями, які були завойовані, асимільовані або винищені новими, магічними павутиннями, що походили з-під Кіорії. Вони спостерігали, як усі їхні старі сусіди падали перед хвилею новоприбулих, що використовували магію, або через насильницькі завоювання, або через іммігрантів, що використовували магію, аж поки не залишилися тільки вони самі. Вони вважали, що саме Світлі Захисники були "павутиною з демонічної шкіри".
Трагічно, але Викликувачі Невимовного також були жорстокими вбивцями, які активно нападали на своїх сусідів, і навіть на сусідні людські громади, коли це могло зійти їм з рук. Зоріан не мав жодних докорів сумління щодо того, щоб напасти на них у відповідь.
Нарешті, коли наближався кінець перезавантаження, він почав завершувати підготовку до чергового штурму воріт. Цього разу його бригада големів, як він сподівався, протримається достатньо довго, щоб разом з ним увійти до маєтку Яску, що дасть йому значну перевагу над неживими охоронцями Судомира.
Як то кажуть, третій раз - на щастя.