Розідл 044 Демонстрація довіри
Думка про те, що хтось може з'єднати всі крапки над "і" і зрозуміти, що його здібності занадто розвинені для його віку, не була чужою для Зоріана. Він намагався переконатися, що здібності, які він демонстрував одній людині чи групі людей, були в межах можливого, але завжди знав, що достатньо допитлива і цілеспрямована людина може знайти достатньо зачіпок, щоб зрозуміти, що щось не зовсім сходиться. Наскільки він міг судити, рішення для цього не існувало - якщо тільки він не хотів провести більшу частину свого часу, виконуючи неймовірно складний і нудний акт. Щось, на що він не був упевнений, що здатен, і що, ймовірно, не надто добре вплине на його психіку. Зрештою, він вирішив, що все це не має значення. Поки його не спіймали на чомусь протизаконному, він міг просто сказати таким детективам-любителям, щоб вони забиралися геть. Ну, можливо, він зробив би це більш формально і ввІхливо, але саме до цього все і зводилося в кінцевому підсумку.
Він навіть усвідомлював, що, можливо, саме Тайвен його впіймає. Багато в чому вона була в ідеальному становищі для цього. Вона, мабуть, була єдиною людиною, яка насправді мала чітке уявлення про те, що для нього є нормальним, а що ні, і, таким чином, мала набагато більше шансів усвідомити, наскільки ненормальним і раптовим було його нинішнє зростання навичок. Останнім часом він досить багато спілкувався з нею, даючи їй багато матеріалу для роботи. І нарешті, вони знали один одного раніше. Вони були... друзями. Вона відчувала б, що має право на якісь пояснення, і набагато менше вагалася б перед ним, ніж хтось інший.
І все ж, незважаючи на все це, Тайвен врешті-решт вдалося повністю заскочити його зненацька. Він очікував, що її реакція буде різною, але ніколи не думав, що вона розплачеться. Це було так на неї не схоже. Так, вона була дуже емоційною дівчиною, але вона також була з тих, хто продовжує йти вперед і ніколи не дозволяє нічому дістатися до неї.
Він подивився ліворуч, де вона сиділа на ліжку поруч з ним. Вона була розгублена. Вона вже давно перестала плакати, але наслідки плачу все ще були дуже помітні - червоне обличчя, нежить, стандартні речі. Проте за останні кілька хвилин її емоції вирівнялися, тож, можливо, вона була готова до розмови?
"Тобі краще?" - запитав він.
У відповідь вона легенько штовхнула його в плече.
Так, безумовно, почувалася краще.
"Це відстій, - поскаржилася вона. "Я прийшла сюди вся така розпалена, готова отримати відповіді, а в підсумку ми навіть не посварилися як слід. Я просто виставила себе на посміховисько. Чому ти не міг бути більш злим, захисним і... більш Зоріаном?
"Перепрошую?" - сказав він, злегка збентежений. У нього виникла спокуса запитати, що саме вона має на увазі під словом "більш Зоріаном", але він вирішив, що буде краще, якщо це поки що залишиться таємницею. "Чесно кажучи, ти теж поводилася не дуже по-Тайвенське".
"Мабуть, - визнала вона. "Скажи мені дещо. Ти завжди був таким талановитим? Ти брехав мені весь цей час?"
"Ні", - просто відповів він.
Вона придивлялася до нього якусь мить, шукаючи будь-які ознаки невпевненості та хиткості в його очах і позі, а потім важко зітхнула.
"Зрозуміло", - сказала вона. "Я так і думала. Ти повинен був би бути дуже терплячим, щоб продовжувати грати так довго, і я не можу придумати причину, з якої ти міг би це робити. Але все одно приємно чути це з твоїх вуст. За винятком... це залишає лише один варіант на столі. Що ти обігнав мене в усьому, включаючи мою спеціальність, за ті кілька коротких місяців, що минули відтоді, як ми востаннє бачилися. Це..."
"Ти помиляєшся, - сказав Зоріан, хитаючи головою. "Я не наздогнав тебе. Я впевнений, що якби ми билися, ти б перемогла у дев'яти випадках з десяти. Ти все одно краща за мене".
Якби він не використав магію розуму, щоб вивести її з ладу з самого початку. Або не влаштував засідку. Або засипати поле бою вибухівкою, якої вистачило б, щоб зрівняти з землею цілу будівлю. Але він був упевнений, що Тайвен все одно не зарахує це до "справжніх" перемог, а крім того, його точка зору залишалася незмінною.
"Це не має значення", - пробурчала вона. "З таким смішним зростанням, яке ти демонструєш, ти скоротиш цей розрив за кілька тижнів, а потім залишиш мене в пилюці. І всі ті інші речі, з якими ти возишся, теж будуть у тебе. Чи я помиляюся?"
"Типу того", - відповів він. Вона кинула на нього роздратований погляд, тож він одразу ж пояснив. "Це складно. Я ніяк не зможу подолати розрив між нами "за кілька тижнів", як ти сказала. Але для мене час тече інакше, ніж для тебе, тому я отримаю набагато більше, ніж ти".
"Що? Що ти, в біса, маєш на увазі?" - запитала вона, недовірливо дивлячись на нього.
"Ми повернемося до цього пізніше. Перш ніж я скажу більше на цю тему, я хочу знати, що тебе так засмутило", - спокійно відповів він.
"Що саме? Зоріан, ти не можеш сказати щось подібне і просто сказати: "Але ми поговоримо про це пізніше" Це... це вимагає негайного пояснення! Це не даватиме мені спокою, поки я не отримаю відповіді!" - скаржилася вона.
"Я знаю, - сказав Зоріан, широко посміхаючись. "Саме тому я не буду нічого пояснювати, поки ти не скажеш мені, що відбувається".
Вона подивилася на нього. Він лише посміхнувся ще ширше.
"Ти злюка, - сказала вона йому, відводячи погляд. "Крім того, я вже сказала тобі, що мене турбує, і я впевнена, що ти мене добре почув. Все, що я зробила, всі навички, які я відточувала все своє життя... якщо ти можеш перевершити все це так легко, то що ж тоді, в біса, я робила все своє життя? Я не знаю, який вид обману ти використовував, і це, чесно кажучи, не має значення, тому що цього не повинно було бути достатньо! Я хороша в цьому і я живу цим, ти не можеш просто вирішити одного дня займатися тим самим, що й я, а потім наздогнати мене менш ніж за три місяці... навіть не зосередившись на цьому належним чином! Єдиний спосіб, яким це могло б бути можливим, це... якщо я ніколи не була настільки хорошою, щоб досягти успіху у цьому..."
"Та годі тобі, - запротестував Зоріан, швидко обіймаючи Тайвен ще раз, щоб запобігти другому раунду плачу, який він відчував всередині неї. "Це так безглуздо. Чому ти так сумніваєшся в собі? Хіба те, що я кращий, може затьмарити твої власні досягнення?"
"Досягнення?" - недовірливо перепитала вона, відштовхуючи його. "Які досягнення? Я працюю клятим асистентом вчителя, Зоріан. У немагічному класі, не менше! Ти справді думаєш, що це те, на що я сподівалася, коли закінчувала Кіорію?"
Він здригнувся. Отже, Тайвен не була такою оптимістичною щодо цієї "тимчасової невдачі", як вдавала... Озираючись назад, він не повинен був так дивуватися цьому - хоча нездатність забезпечити собі наставника одразу після закінчення навчання аж ніяк не була кінцем світу, це неминуче мало завдати серйозного удару по її впевненості в собі. І все ж...
"Тайвен, хіба твої батьки не бойові маги?" запитав Зоріан. "Чому вони не задіяли свої зв'язки, щоб знайти тобі наставника, або навіть просто кращу роботу?"
"О, мої батьки з радістю знайдуть мені наставника, - насміхалася Тайвен. "Насправді, вони вже мають когось на прикметі! Це один з їхніх старих друзів, який давно залишив захоплюючу частину справ позаду, коли втратив ногу через кам'яного черв'яка. Він завжди дотримується обережності та мінімізує ризики, і ніколи не робить нічого складнішого, ніж рутинне знищення шкідників. Звичайно, саме тому мої батьки хочуть, щоб я вчився у нього. Якби була їх воля, я б полювала на мутованих щурів до тридцяти років чи десь так".
"А..." - ніяково сказав Зоріан. Здавалося, що він зачепив болючу тему.
"Так, - сказала Тайвен. "Я люблю своїх батьків і знаю, що вони просто хочуть, щоб я була у безпеці, але ми просто не можемо дійти згоди в цьому питанні".
"Гаразд, вибач, що я про це заговорив. Але насправді, якщо причина твого засмучення в тому, що ти вважаєш себе невдахою, що ж... можеш не хвилюватися. Ти чудовий бойовий маг. Такий же приголомшливий, як і раніше, і що б я не робив, я не зможу цього змінити ".
"Я... не впевнена, що вірю в це", - зітхнула Тайвен. "Я не змогла знайти наставника. Команда, яку я створила, нікуди не збиралася, поки я не завербувала тебе до неї. Тим часом мої батьки продовжують наполягати на тому, що я ще не готова і що це добре, що у мене був такий повільний початок кар'єри. Приємно чути заохочення, але воно звучить трохи пустопорожньо, враховуючи... ну, ти розумієш".
"Тайвене, я не такий хороший, тому що ти потай погана, і ніхто не потрудився тобі про це сказати", - сказав Зоріан. "Я такий хороший, бо мав більше чотирьох років, щоб відточити свої навички, відколи ми востаннє бачилися".
Тайвен подивився на нього так, ніби у нього виросла друга голова.
"Це правда - я насправді старший за тебе", - сказав Зоріан. "З огляду на це, насправді досить дивно, що я досі не здатен випадково відкинути тебе вбік під час бійки. Звісно, я міг би миттєво вбити тебе із засідки, але якби ми зіткнулися віч-на-віч у битві чистих заклинань, мені довелося б застосувати всі наявні в моєму розпорядженні прийоми, і все одно перемога не була б гарантована. Ось чому я продовжую наполягати на тому, що ти неперевершена".
"Я не розумію, - сказала вона. "Не схоже, що ти жартуєш, але для мене це виглядає саме так. Як ти можеш бути старшим за мене? Вік так не працює, Зоріане."
"А, ти вже забула, що я тобі казав?" здивовано запитав Зоріан. "Про те, що для мене час тече інакше, ніж для тебе? Пригадую, ти казала, що це питання не даватиме тобі спокою, доки не отримаєш відповіді..."
"Слухай, ти ж знаєш, що я не люблю загадок та інтелектуальних маневрів, - уїдливо сказала Тайвен. "Чому б тобі просто не сказати мені, що тут відбувається, гаразд?"
Звичайно, чому б і ні.
"Я вже прожив цей місяць, - сказав він. "Багато, багато разів. Кожного разу, коли я помираю, або в ніч літнього фестивалю, якщо я не помираю, моя душа повертається назад у часі до початку місяця. Це нескінченна петля, в якій я стаю сильнішим і здібнішим з кожним перезапуском. Оскільки ти не зберігаєш свої спогади між перезапусками, моє зростання здається тобі різким і незрозумілим, але насправді це не що інше, як типове поступове поліпшення. Хочеш вір, хочеш ні, але саме ти навчила мене бойової магії, до якої ти так ревнуєш."
"Замовкни. Я не ревную!" - запротестувала вона.
Він скривив брову. "З усього цього, це те, на чому ти вирішила зосередитися?"
"Так, ну, принаймні, на це легко відповісти", - сказала вона. "Що, чорт забирай, я маю сказати про решту? Звісно, це б чудово пояснило твої здібності, але це так..."
"Божевільно?" запропонував Зоріан.
"Так, - погодилася вона. "А ще жахливо. Ти хочеш сказати, що мене вб'ють за кілька тижнів і замінять на місячно молодшу версію. І що це сталося не вперше, просто я нічого не пам'ятаю. Це наче щось з історії жахів!"
"Я вважаю за краще думати про це як про втрату пам'яті, а не про смерть", - сказав Зоріан. "Ти залишаєшся собою, просто втрачаєш пару тижнів життя".
"Неодноразово", - додала вона.
"Неодноразово", - підтвердив Зоріан. "Я не кажу, що це не страшно, просто я не думаю, що це еквівалентно смерті. Визнаю, я трохи упереджений - якби я думав, що петля часу вбиває мільйони людей в кінці кожного перезапуску, я б, напевно, вже давно збожеволів".
"Ах," вона здригнулася. "Вибач, мабуть, я все ще думаю про це як про якийсь гіпотетичний сценарій, а не як про те, що насправді відбувається. Проте, якщо припустити, що ти не жартуєш - а я клянуся небесами, Зоріан, якщо ти жартуєш, я заклею тобі рота тією гидотою, яку використовують для небезпечних в'язнів, - це все одно досить заплутано. А також дуже несправедливо. Чому ти єдиний, хто щось пам'ятає?"
"Це не так", - відповів він. "Зі мною пов'язано щонайменше двоє інших людей, а можливо, і більше. Один з них хоче знищити Кіорію".
Вона секунду дивилася на нього, перш ніж піднятися зі свого місця. На мить йому здалося, що він надто швидко розповів про все, і що вона зараз вийде через двері, але замість цього вона почала нишпорити по шухлядах, щось шукаючи. Він подумав про те, щоб вилаяти її за те, що вона порпається в його речах, але вирішив зачекати і подивитися, що вона задумала.
Врешті-решт вона знайшла в одній із шухляд порожній блокнот і робочу ручку, привласнила одну з більших і товстих книг у його кімнаті, а потім повернулася на своє місце на ліжку.
Вона відкрила блокнот, що лежав у неї на колінах, важка книга слугувала їй імпровізованим столом, і швидко щось нашкрябала зверху на сторінці.
Ха, він ніколи не думав, що Тайвен здатна робити такі нотатки.
"Ось, я готова", - сказала вона. "Чому б тобі цього разу не почати з самого початку..."
***
Зрештою, він не був упевнений, чи переконав її в тому, що говорив, чи ні. Вона зробила багато нотаток, поставила ще більше запитань, а потім просто пішла, сказавши, що їй треба подумати про все.
Чесно кажучи, це був набагато кращий результат, ніж він очікував отримати. Він дуже сподівався, що вона подолає свою недовіру і прийме його історію. Було б добре мати когось, окрім Каеля, з ким можна було б поговорити про речі, пов'язані з петлею часу. Не те, щоб з морлоком було щось не так, зовсім ні, але іноді йому справді хотілося б почути ще одну думку з цього приводу.
Звичайно, навряд чи це був би він, якби ця маленька надія, що з'явилася на його шляху, незабаром не була збалансована чимось або кимось, що з'являлося, щоб ускладнити ситуацію. У даному випадку цим кимось був Ксвім. Коли наступного дня він прийшов до свого офісу на щотижневу сесію наставництва, йому повідомили, що "його" навчальну групу помітили, і що Ксвім зовсім не радий, що такий дилетант має ілюзії щодо того, що він може бути викладачем. Щоб зробити його гідним викладачем, Ксвім вирішив збільшити час їхніх зустрічей - тепер вони зустрічалися три дні на тиждень замість звичайного одного.
Він справді ненавидів цього чоловіка.
***
Його розмова з Рейні, на його думку, йшла добре. Принаймні, вона була набагато розслабленішою, ніж під час попереднього перезавантаження, і навіть замовила келих вина до їжі. Звичайно, він не дізнався від неї нічого нового, оскільки вона розповідала йому те саме, що й минулого разу, коли вони зустрічалися, але цього й слід було очікувати. Він не міг продовжити з того місця, на якому вони зупинилися минулого разу, не пояснивши, звідки він отримав цю інформацію, а вигадувати щось не хотілося. Тиждень був досить напруженим, і він був готовий просто пливти за течією.
"Знаєш, - сказала Рейні, роблячи маленький ковток зі своєї склянки, - у мене таке відчуття, що ти вже знаєш більшу частину того, що я тобі розповідаю".
Упс. Здавалося, Рейні була трохи більш проникливою, ніж він думав. Він не думав, що був особливо необережним, тож, можливо, вона була просто такою хорошою. Тоді, мабуть, на краще, що він ніколи не намагався їй брехати.
"Типу того", - визнав він.
"Тоді чому ти запитуєш мене про те, на що вже знаєш відповідь?" - запитала вона.
"Щоб я міг порівняти це з тим, що я вже знаю, і зрозуміти, чи не брешеш ти мені, чи ні", - відповів він.
Вона глузливо пирхнула. "Думаю, ти сплутав мене з одним зі своїх друзів-перевертнів. Тобі не здається, що це трохи неввІхливо - припускати найгірше про таких людей?"
"То ти хочеш сказати, що твій візит до нашої тренувальної групи не був для того, щоб перевірити мене, щоб побачити, що я зроблю?" - запитав він з посмішкою.
"Це було так очевидно, так?" Рейні зітхнула. "Ну, не тільки це... але так, я хотіла побачити, як ти будеш ставитися до мене".
"І?" - з цікавістю запитав він. "Який вердикт?"
"Добре", - сказала вона. Ти не накинувся на мене за те, що я була явно слабшою порівняно з тобою і твоїми приятелями, але й не кинув усе, щоб провести всю зустріч, кружляючи навколо мене, намагаючись "допомогти". Справедливе ставлення. Я це поважаю. Мені не потрібні особливі привілеї".
"То ви маєте намір продовжувати приходити?"
"Так. Як я вже сказала, побачити таою реакцію було лише частиною цього. Я не брехала, коли казала, що хочу стати кращою".
Запанувала коротка мовчанка, коли Рейні, здавалося, щось обдумувала.
"Отже, Зоріан? Мені дещо цікаво, - врешті-решт сказала вона. "Що спонукає тебе так сильно старатися? Ти ж найкращий у класі з усіх предметів, а в бойовій магії, здається, вже на четвертому курсі. Це, мабуть, коштувало тобі чималих зусиль. Чого ти намагаєшся досягти?"
Хм. Яке цікаве запитання. Причиною того, що він змушував себе опановувати стільки магічних навичок, було, звичайно, те, що вони були дуже потрібні йому для виживання... але це не було правдою для всіх з них. Деякими з них він займався з особистих причин, бо мав інтерес до цієї сфери. Найсмішніше було те, що він більше не мав жодного уявлення про те, що насправді хотів робити зі своїм життям, коли вийде з часової петлі. Більшість кар'єрних шляхів, які він розглядав до того, як застряг у петлі часу, більше не приваблювали його. Вони були занадто скромними і рутинними для людини з його нинішніми навичками, а з часом він ставав все більш здібним.
Він міг би зробити краще. Але як краще?
"Незалежність", - врешті-решт відповів він. Рейні кинула на нього цікавий погляд, тож він поспішив пояснити. "Я з сім'єю не дуже ладнаю. Я хочу піти від них якомога швидше. Купити власне житло, отримати джерело стабільного доходу, щоб утримувати себе, і все таке інше".
Усе це правда, за винятком того, що він уже мав навички, щоб легко досягти всього цього. Але це була найкраща відповідь, яку він міг придумати за такий короткий час.
"Розумію, - сказала вона. "Вибач, якщо я переходжу межі, але чому ти не ладнаєш зі своєю сім'єю?"
"Це трохи особисте, - зітхнув Зоріан. "А ще це довга історія. Але якщо коротко, то мої батьки ніколи особливо не дбали про мене. Я - третій син і розчарування".
"Розчарування?" з цікавістю перепитала Рейні. "Чи хочу я це знати?"
"Ти, напевно, вже знаєш це, але у мене є дуже відомий старший брат", - сказав Зоріан.
"Так, Даймен", - кивнула вона. "І що з ним?"
"Я - не він", - просто відповів Зоріан.
"А, - сказала вона, витягнувши слово. "Це таке розчарування. Але хіба твій інший брат не має такої ж проблеми?"
"Так, але він більш чарівний і товариський, ніж я", - знизав плечима Зоріан. "Він ніколи не зрівняється з Дайменом, але в їхній книзі він, зрештою, нормальний".
Крім того, Фортов був егоїстичним засранцем і міг піти прямо в пекло, якщо Зоріан це хвилювало.
"Цікаво, - сказала вона. "Дозволь представити тобі гіпотетичну ситуацію. Уяви, що не Даймен народився першим. Уяви, що це був ти, і твої батьки ставилися до тебе, як до обраного сина. Але потім з'явився Даймен, і вони негайно переключили свою прихильність на цю нову диво-дитину. Твій час у центрі уваги закінчився, і батьки очікують, що ти відійдеш на другий план заради їхнього нового улюбленця. Як ти гадаєш, чи залишилося б у тебе таке ж ставлення, як зараз?"
О, Боже. У нього було відчуття, що це була зовсім не гіпотетична ситуація.
"Ну..." сказав він, важко ковтаючи. "Чесно кажучи, я не думаю, що це можливо для мене - знати, що цей гіпотетичний я міг би думати і відчувати. У моєму житті змінилося б так багато, що я був би зовсім не тією людиною, яка сидить тут сьогодні. Однак, якщо припустити, що хтось магічним чином поміняв мене з цією альтернативною версією мене... так, я б ставився до цього так само".
"Ти б не намагався боротися за своє право первістка?" - запитала вона.
"Ні", - відповів він, хитаючи головою. "Альтернативна версія мене, яка відчула прихильність моїх батьків, можливо, побачила б певну цінність у тому, щоб спробувати повернути її назад. Я б все одно намагався якнайшвидше вибитися в люди подалі від них. Сценарій для мене нічого не змінює".
"Розумію", - сказала вона, поринувши в роздуми.
Невдовзі вони закінчили розмову і розійшлися в різні боки. Повертаючись додому до Імайї, він думав, чи правильно відповів на її "гіпотетичну ситуацію".
Вона погодилася зустрітися з ним наступного тижня, тож, можливо, врешті-решт вона пояснить йому, про що йшлося.
***
Решту суботи він провів з Едвіном, працюючи над наступним големом. Цей мав бути трохи амбітнішим, зі сталі та набагато більшим за Косенка - хоча й не таким великим, як він хотів спочатку, оскільки Едвін повідомив йому, що будівництво големів, вищих за метр у висоту, заборонено, якщо тільки у людини немає спеціальної ліцензії. Він уже порушив цей закон під час попереднього рестарту, і, безумовно, збирається порушити його знову під час наступних, але зараз у цьому не було потреби. Він не думав, що Едвін доповість про нього, але, мабуть, не захоче допомагати йому так нахабно порушувати правила. Для Зоріана їхній арешт був би лише короткою незручністю, але Едвін так не думав.
Наступного дня він одразу ж вранці вийшов з дому і спустився в тунелі під Кіорією. Так чи інакше, магічна дослідницька кімната відкривалася - якщо він не зможе обійти вартових на вході, Філігранні Мудреці виламають двері, щоб потрапити всередину, і хай йому грець з наслідками.
Він не дуже погоджувався з таким рішенням. Минуло менше тижня відтоді, як Філігранні Мудреці розпочали рятувальні роботи, тож він не розумів, чому вони так поспішали з відкриттям підземелля. Гаразд, вони пояснили, чому так поспішали - кіоріанське підземелля було дуже бажаною територією серед аранеїв, оскільки було центром їхньої магічної та технологічної революції і все таке, і вони боялися, що сусідні павутини можуть наскочити і витіснити їх з дня на день. Звісно, Зоріан знав з попередніх перезапусків, що сусідні павутиння не збираються з'являтися найближчим часом, але він не міг точно сказати Філігранним Мудрецям, що він бачив майбутнє і що їхні страхи були безпідставними.
Та незважаючи на це, навіть якщо вони знищили вміст, це не було великою шкодою, принаймні з його точки зору. Він завжди міг спробувати ще раз під час майбутніх перезапусків.
Він наблизився до мертвого поселення і телепатично зв'язався з охоронцями, виставленими Філігранними Мудрецями, оголосивши про своє прибуття. Коло Фортуни і Золотий Пил, наглядач експедиції Філігранних Мудреців, вийшли привітати його.
[З поверненням, Зоріане Казінський, - привітала аранея. Він уже просив її називати його на ім'я, але вона не послухалася. [Є новини з поверхні?]
[Нічого особливо важливого,] - відповів він. [Навали монстрів починають сходити нанівець, тож кількість мисливців на монстрів, що переслідують Підземелля, незабаром різко зменшиться.]
[Добре, - сказала вона. [Це місце знаходиться за межами їхніх звичайних маршрутів патрулювання, але я все одно хвилювалася, що хтось із них натрапить на нього. Ти готовий до спроби?]
[Напевно. Але я все ще вважаю, що ви поспішаєте.]
[Так] - визнала вона. [Я не ставлю під сумнів твої бойові навички, але ти все ще лише один маг. До того ж, ти не можеш бути одночасно в кількох місцях. Треба працювати швидко.]
Незабаром вони прибули до кімнати, в якій містилася дослідницька лабораторія. Ще шестеро араней вже були всередині, двоє з них аналізували варди, а інші четверо чекали команди, щоб виламати двері. Поспілкувавшись кілька хвилин з двома аранеями, які виламували двері, Зоріан створив плавучий диск сили, на якому міг стояти, і піднявся до отвору в стелі, де був вхід.
Він дістав зі своєї куртки пристрій для аналізу вардів - "кишеньковий годинник", який не так давно найняли Тайвен, щоб знайти його, і відсутність якого наштовхнула його на думку про існування скарбниці. Він знайшов його всередині скарбниці, знайденої Філігранними Мудрецями, і, хоча він мав намір розібрати його, щоб побачити, що змушує його цокати, наразі він був більш корисним для нього неушкодженим, слугуючи своєму призначенню. Він наклав на пристрій ворожильне заклинання і взявся до роботи.
З того, що він та аранійські зломщики вардів змогли дізнатися, на вході було три основні шари захисту. Перший бив струмом будь-кого, хто торкався стін входу. Другий - перегрівав повітря всередині до смертельних температур. Третій - обвалював усю стелю над головами потенційних мародерів. Усі три мали складні та приховані умови спрацьовування, прив'язані до рівня виявлення, який ні він, ні зломщики аранійських вардів не могли з'ясувати.
Очевидно, що третій захист був першочерговим для вимкнення, але він також виявився найбільш чутливим до спроб втручання. Філігранні Мудреці розробили спосіб його нейтралізації, але це, без сумніву, призведе до спрацьовування всіх інших захистів - як тих двох, про які вони знали, так і всіх інших, які їм ще треба було виявити.
Пристрій для аналізу вард дійсно показав свою корисність - шар обхід, якого вони ніяк не могли виконати раніше, був тепер у них немов у руці. Тож все було... не так погано, як він боявся. Він зможе це зробити. Він зв'язався з "Колом Фортуни" і сказав їй, що думає, що зможе відключити захист. Аранея в кімнаті вибухнула шквалом активності, здебільшого звільняючи кімнату на випадок, якщо він перестарається і зруйнує всю кімнату. Однак залишилися Коло Фортуни та два вимикачі. Зломщики допомагали йому в цій спробі, тоді як Коло Фортуни просто оголосила, що вона "мусить бути там". Він не сперечався з нею, надто захоплений завданням, що стояло перед ним.
Протягом наступних півтори години він і двоє аранійських зломщиків повільно і обережно нейтралізували детекторний шар, а потім перейшли до відмикання самих дверей. Двері мали кілька додаткових захистів, відносно незначних за своєю природою, але достатньо потужних, щоб дійсно зіпсувати їм день, якби спрацював хоча б один з них, але на його величезне полегшення, їм вдалося відчинити двері, не активувавши жодного з них.
На жаль, саме в цей момент спрацював захист всередині самої кімнати, повністю відокремленої від основної схеми вардів і тому невидимої ззовні. Якби Зоріан не зреагував негайно, виставивши перед ними щит і одночасно спрямувавши силову платформу, на якій вони стояли, вниз на максимальній швидкості, вибух, що наближався, напевно вбив би їх на місці. Але навіть у цьому випадку вони боляче впали на підлогу печери, і на кілька вирішальних секунд втратили свідомість.
Однак не було часу сісти і прийти до тями, тому що через зруйнований вхід до дослідницької кімнати почав закачуватися огидний жовтий газ, і Зоріан не мав жодного наміру бачити, який ефект він має при вдиханні. Він затамував подих і швидко запечатав вхід бульбашкою сили, зупинивши надходження газу, перш ніж вимовити заклинання, яке він бачив, як Кайрон колись вимовив під час вторгнення. Він підняв руку в повітря і сконцентрувався на газі, змусивши його вихлюпнутися в його простягнуту долоню, де він перетворився на маленьку, компактну кульку.
За мить, коли він переконався, що зібрав увесь газ, він перетворив клубок отруйного газу на нешкідливий, інертний пил і проаналізував ситуацію з "Колом Фортуни", якій пощастило уникнути наслідків інциденту. Двом взломщикам вард пощастило менше - вони не загинули, але були близькі до цього. Виявилося, що аранеї не вміють затримувати дихання, як люди, тому вони вдихнули частину отруйного газу, що був у кімнаті, перш ніж він його нейтралізував. Вони одужали б, але не скоро, тож Коло Фортуни попросила його телепортувати їх у головне поселення Філігранних Мудреців і забрати нову пару взломщиків на заміну.
Пізніше він відправив кілька ектоплазматичних очей та інші дистанційні датчики в кімнату, щоб перевірити її, і виявив, що вона повністю зруйнована вибухом і вкрита небезпечним на вигляд зеленим слизом. Коло Фортуни лише подумки знизала плечима, оголосила усе це провалом і наказала замурувати вхід до кімнати заклинаннями зміни, щоб запобігти подальшим сюрпризам, які можуть прийти звідти.
[Не муч себе через цю невдачу, - сказала йому Коло Фортуни. [Якби ми діяли за нашим початковим планом, ці захисні засоби все одно спрацювали б, ймовірно, вбивши всю штурмову групу, призначену для виламування дверей. Крім того, нам би довелося мати справу з іншими пастками, які ти вивив з ладу до того, як натрапили на останню. Це набагато кращий результат].
Ну, це був один із поглядів на це. Він залишив "Коло Фортуни", щоб остаточно розібратися з ситуацією, і пішов шукати серед аранеїв своїх вчителів магії розуму.
Йому не знадобилося багато часу, щоб вистежити їх в одному з ізольованих куточків мертвих поселень, де вони втрьох тулилися один до одного і вели телепатичну розмову.
До цього перезапуску такі внутрішньоаранейські розмови були для нього абсолютно непрозорими - телепатія не залежала від мови, тож якщо аранея не "говорила" зрозумілою для нього мовою, йому не щастило. Однак один з тих вчителів почав навчати його, як розуміти і використовувати аранійську телепатичну мову, тож він зміг зрозуміти кілька уривків. Звичайно, він був ще зовсім початківцем, але цього було достатньо, щоб зрозуміти загальну тему розмови. Вони обговорювали три найсильніші сусідні павутини - Палаючу Вершину, Червоних Прапороносців і Глибоку Синь - і загрозу, яку вони становили б для експедиції, якби вирішили відправити на Кіорію військовий загін. На жаль, це було приблизно все, що він зміг зрозуміти з розмови. Деталі повністю вислизнули від нього.
Він зробив собі нотатку в голові, що спробує знайти щось про сусідні павутини в архіві. Можливо, було б непогано якось відвідати їх і подивитися, що вони можуть запропонувати.
Він відправив їм усім трьом привітання. [Я не завадив чомусь важливому?]
[Ми просто вбиваємо час], - відповіла за них Голос Миру. Вона була вчителькою, яка мала допомогти йому навчитися інтерпретувати аранійські почуття, думки та спогади. Вона з власної ініціативи вирішила, що це включає в себе навчання його аранійської мови, стверджуючи, що він ніколи не зможе по-справжньому зрозуміти аранійський розум, якщо не буде вільно володіти нею. Вона також була найбільш ентузіастичною з трьох його вчителів, часто готова працювати з ним понад офіційно відведений час або виходити за суворі межі того, в чому їй було доручено допомагати йому. [Ти прийшов на свій щоденний урок?]
[Так, - підтвердив він. [Знаю, що я трохи зарано, але проект з відкриття замку трохи провалився.]
[Ми чули], - сказала аранея, відома просто як "Молотобоєць" - досить влучне ім'я, враховуючи, що аранея, про яку йде мова, спеціалізувалася на телепатичному бою і віддавала перевагу потужним, невблаганним атакам. [Коло Фортуни завжди була нерозважливою. Принаймні, ти подбав про те, щоб ніхто не загинув. Мушу визнати, я не очікувала від тебе багато чого, коли почула, що ти маєш нас охороняти, але, здається, час від часу ти справді буваєш корисним].
[Молоте!] - запротестувала Голос Миру.
[Я просто кажу, як є], - відповіла Молот, анітрохи не розкаюючись.
[Давай не будемо сваритися перед учнем, це поганий приклад], - сказала Пам'ять Великої Слави, остання з трьох його вчителів. Зоріан зрозумів, що вона дещо образилася на нього і вважала роботу вчителя низькопробної людини нижче свого достоїнства. Чи, може, викладання взагалі, він не був у цьому впевнений. У будь-якому разі, вона була надто професійною, щоб дозволити цьому заважати її роботі, тож у нього не було причин скаржитися. [Ми йдемо за тією ж програмою, що й минулого разу?]
[Не бачу причин для змін], - сказав Зоріан.
[У такому разі ми продовжимо з того, на чому зупинилися вчора. До речі, я не зможу допомогти тобі далі, якщо ти не знайдеш когось, хто слугуватиме практичним об'єктом для нашої наступної сесії. Ти сказав, що це не буде проблемою?]
[Ні, - відповів Зоріан. [Не буде.]
Було б легко влаштувати засідку на одного з сектантів і затягнути його сюди для допиту та практики магії пам'яті. Єдине, в чому він не був упевнений, - чи варто полювати на когось із низькопоставлених членів секти, який, ймовірно, нічого не знає, але зникнення якого залишиться майже непоміченим, чи варто цілитися вище. Йому треба було подумати про це ще трохи.
[Перш ніж ми почнемо, я хотів би почути твою думку про дещо, - сказав Зоріан.
[О? Про що? - запитала Пам'ять Піднесеної Слави. [Можливо, це про той масивний пакет пам'яті, що застряг у твоєму мозку?
Тц. Це була проблема з вивченням маніпуляцій з пам'яттю у Аранеїв - у нього не було іншого вибору, окрім як дозволити Пам'яті Піднесеної Слави трохи проникнути в його голову. Він був майже впевнений, що виявить будь-яке серйозне порушення довіри з її боку, але було важко перешкодити їй час від часу підглядати за його думками.
[Ти ж казала, що не будеш цього робити, - роздратовано запитав він її.
[Я майже не дивилася, - заперечила вона. [Аранський пакет пам'яті в людському розумі, особливо такого розміру, дуже помітний. До того ж, ти якраз думав про те, щоб дозволити мені дослідити його більш детально, то чого ж ти скаржишся на це? Я все одно збираюся роздивитися його набагато ближче].
Зоріан розгромно зітхнув. Він ненавидів, коли аранея відповідала на його думки ще до того, як він встигав їх висловити. Це було просто грубо. Втім, по суті, вона мала рацію - йому потрібно було, щоб вона подивилася на пакет пам'яті матріарха і розповіла йому, що вона побачила, бо його власним дилетантським розумовим відчуттям це вже здавалося принизливим.
Якщо це було правдою, то йому потрібно було знати, скільки у нього залишилося часу.
Ще трохи поміркувавши, він неохоче відкрив їй свій розум і погодився дозволити їй ближче зазирнути в його свідомість, щоб вона могла зрозуміти, що відбувається з пакетом пам'яті. На щастя, вона поводилася добре, тож вибухівка на його шиї залишилася інертною і не здетонувала.
Врешті-решт вона відійшла від його думок і винесла йому вирок.
[Боюся, ти маєш рацію, - сказала вона. [Межі пакета пам'яті справді почали руйнуватися.]
Його серце впало. Це було саме те, чого він боявся. Він не був готовий. Якщо він відкриє пакунок зараз, він сумнівався, що зможе щось з нього витягти. Але якщо він зачекає...
[Скільки часу у мене є?] - запитав він.
[Важко сказати. Я ніколи не бачила пакетів пам'яті такого розміру, тому важко судити про те, як буде прогресувати розпад. Думаю, він може залишатися стабільним ще три місяці. Може, чотири. Але якщо ти дійсно хочеш бути впевненими, тобі доведеться відкрити його протягом наступних двох місяців].
[Чи можна якось зупинити або принаймні сповільнити розпад? - відчайдушно запитав Зоріан.
[Відремонтувати пакети пам'яті досить легко, якщо ти сам їх створив, - відповіла "Пам'ять піднесеної слави". [Набагато складніше, якщо це зробив хтось інший. Я не думаю, що зможу полагодити щось настільки складне, та й ти ніколи не довіриш мені настільки глибоке втручання у твій мозок. Я навчу тебе основам майстерності, якщо хочеш, але щоб стати достатньо вправним, щоб полагодити цю річ, тобі доведеться знайти кращого вчителя].
[Не знаєш, де я можу його знайти? - запитав Зоріан.
[У Світлих Захисників, мабуть, є те, що тобі потрібно, - відповіла вона. [Але я чула, що з ними буває важко мати справу. Вони жорстко торгуються."
Ох, ці хлопці. Що ж, відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів. Принаймні, отримати достатньо грошей, щоб заплатити за їхні обурливі ціни, на даний момент має бути досить тривіальним.
[У такому разі я хотів би трохи відкласти наш поточний план уроку і зосередитися на пакетах пам'яті та способах їх ремонту, - сказав він їй.
[Звичайно, - легко погодилася вона. [Ось що тобі треба зробити...]
***
Він повернувся додому пізно ввечері, втомлений і пригнічений. Він сподівався виконати ще якусь роботу після візиту до Філігранних Мудреців, але між невдачею з взломом магічної дослідницької кімнати і підтвердженням того, що пакет пам'яті матріарха почав розплутуватися, йому не хотілося нічого робити.
"О, ти повернувся!" вигукнула Імайя, коли він увійшов до будинку. "Твоя дівчина вже давно на тебе чекає. Вона зараз у підвалі з Каелем. Хочеш, я покличу її, чи ти сам підеш за нею?"
Його дівчина? Його?
"Тайвен?" - здогадався він. Імайя кивнула. Ха, це було набагато раніше, ніж він очікував почути від неї. Це може бути або дуже добре, або дуже погано. "Піду подивлюся, чого вона хоче".
"Знаєш, востаннє, коли твоя “дівчина” відвідувала тебе, вона вийшла з дому з таким виглядом, ніби плакала", - недбало сказала Імайя.
"Чому ти так вимовляєш слово “дівчина”?" недовірливо запитав Зоріан.
"Ви ж не розбиваєте серця молодих дівчат, чи не так, пане Казінський?"
"Ту, між мною і Тайвеном немає нічого подібного, ясно? І до того ж, якщо хтось тут і розбиває серця, то це точно Тайвен", - запротестував він.
Вона з цікавістю подивилася на нього.
"Я б волів не говорити про це", - сказав він, хитаючи головою.
На щастя, вона не наполягала на своєму, і він пішов до підвалу, щоб поговорити з Тайвен і дізнатися, що вона вирішила. Він знайшов її розмовляючою з Каелем про часову петлю, порівнюючи нотатки та обговорюючи механіку подорожей у часі.
"То це означає, що ти мені віриш?" - з надією запитав він її.
"Напевно", - відповіла вона. "Для мене це все ще дуже фантастично і нереально, але все, що ти мені розповів, здається, підтверджується. Принаймні те, що я можу перевірити. І Каель, здається, теж переконаний, що ти кажеш правду. Так що так, думаю, я тобі трохи вірю."
"Чи є щось, що ти можеш сказати мені, що допоможе мені переконати тебе в майбутніх перезапусках?" запитав Зоріан.
"Ми з Каелем говорили про це деякий час", - відповіла вона. "Я не знаю. Будь-яка особиста інформація, яку я могла б тобі дати, просто налякала б мене, якби ти раптом почав її викладати - я б швидше вирішила, що ти шпигуєш за мною або читаєш мої думки, ніж що ти мандрівник у часі. Якби ти просто вистежив мене на початку перезапуску і почав вихвалятися всім, що дізнався всередині часової петлі, я б точно визнала, що відбувається щось дивне, але, швидше за все, подумав би, що ти замаскований перевертень або одержимий. Лише тому, що я досить багато спілкувався з тобою протягом цілого тижня, я ніколи не сумнівалася, що ти... ну, ти".
"Тоді давай так: Я почну наступний рестарт так само, як і цей, приєднавшись до твоєї групи, почекаю кілька днів, поки ти розсердишся на мій стрибок у зростанні, а потім за власною ініціативою викрию тебе в цьому, перш ніж ти встигнеш по-справжньому пересититися цим", - спробував Зоріан.
Напруга, яку він навіть не помічав до цього моменту, здавалося, спала з її плечей, і вона з полегшенням зітхнула.
"Що?" - запитав він, насупившись.
"Я... боялася, що ти будеш повторювати обставини, які привели мене сюди, знову і знову, - зізналася вона. "Навіть якщо я не зберегла спогадів про це, я не хочу, щоб мене знову доводили до сліз. Одного разу це було принизливо, велике тобі дякую".
"По правді кажучи, мені теж не подобалася ідея знову доводити тебе до сліз, - сказав він їй. "Тож цей варіант точно не обговорювався, навіть якщо ти була б не проти".
Вона збентежено відвела погляд.
Каель прочистив горло, щоб привернути їхню увагу.
"Не хочу переривати цю мить, але нам є про що поговорити", - сказав він.
"Так, - погодилася Тайвен, насолоджуючись можливістю змінити тему. "Перш за все, Зоріане, чому ти досі не зв'язався з Заком? Ця твоя "Червона мантія" загрожує вам обом, і ти сам сказав, що думаєш, що він стоїть в центрі всього цього. Є сенс працювати разом. Я не розумію твого небажання говорити з ним".
"По-перше, існує ймовірність того, що Червона мантія стежить за Заком і відстежує його пересування. Якщо це так, то зв'язатися з ним означало б видати себе Червоній мантії, - сказав Зоріан. "По-друге, я підозрюю, що як тільки я зв'яжуся з Заком, весь мій графік полетить у смітник. У мене є досить термінові справи, які потрібно зробити найближчим часом, я не можу все кинути заради спілкування з Заком. Навіть якщо припустити, що він досить добре розуміє мої цілі, він все одно, ймовірно, наполягатиме на тому, щоб брати участь у моїх заходах. Оскільки те, що я роблю, вимагає витонченості, якої йому абсолютно не вистачає, це проблема. Загалом, я просто не думаю, що це гарна ідея - зв'язуватися з ним у цей момент".
"То що, ти маєш намір ось так просто відмовитися від потенційного союзника?" - запитала Тайвен.
"Тільки до тих пір, поки я не закінчу розслідувати загарбників і не зможу відкрити пакет пам'яті матріарха, - сказав Зоріан. "Після цього я, мабуть, зустрінуся з ним, щоб дізнатися, чим він займався і чи можемо ми допомогти один одному.
"Гаразд, - сказала вона, дещо заспокоївшись. "У цьому є більше сенсу. Чесно кажучи, я думала, що ти будеш набагато впертішою в цьому питанні. Каель сказав, що ти маєш якусь образу на того хлопця, а я знаю, як ти любиш ображатися".
"Ну, Каель помиляється. Я не тримаю зла на Зака, - сказав він, кинувши на сивочолого хлопця роздратований погляд. "Але неважливо. Одну проблему вирішено. Про що ще нам потрібно поговорити?"
Каель вирвав сторінку зі свого блокнота і простягнув її Зоріану.
"Ми склали список, - посміхнувся Каель. "У Тайвена було багато пропозицій.
Зоріан зітхнувши взяв аркуш паперу і почав читати. Вона дійсно знала, як вибрати день, щоб звалити це йому на голову, чи не так?
Як там кажуть?
Коли йде дощ, він ллється рікою.