Можливо, тому, що вона "знала", що у Зоріана вже було побачення, як вважали всі інші, а можливо, тому, що цього разу Зоріан був більш обачним у своїх намірах, але Ільза не прислала за ним жодної дівчини, зрештою. Звісно, Зоріан не залишався в Імайї достатньо довго, щоб переконатися в цьому особисто - це могло б призвести до того, що він знову застряг би з незапланованим побаченням на вечір, - але він залишив у будинку маячок, щоб періодично перевіряти, як там справи.
Частину його дратувало, що він взагалі про це піклується. У великій схемі речей така дрібна драма не мала жодного значення... до перезапуску залишалося недостатньо часу, щоб наслідки його ігнорування дійсно наздогнали його. Та й взагалі, навряд чи його можна було звинувачувати в тому, що він не з'явився на побачення, про яке ніколи не домовлявся! Але, що ж, йому було цікаво... і не було схоже, що час від часу перевіряти будинок було складно з його боку.
Ні, більшість часу він витрачав на те, щоб блукати по периметру самого вторгнення, намагаючись виявити групи нападників, достатньо малі, щоб влаштувати засідку. Ну, і постійно повторював собі, що не повинен втручатися щоразу, коли бачив, як загарбники вбивають безпорадних цивільних, бо з ними все буде гаразд, коли цикл почнеться знову. Перше ускладнювалося розмаїттям монстрів, які супроводжували магів, і всі вони мали дуже добрий нюх і прийшли у великій кількості. Друге ускладнювалося абсолютною жорстокістю, яку загарбники проявляли до всіх, хто траплявся на їхньому шляху. Заради Бога, деякі з них вдиралися у випадкові будинки і вбивали там цілі сім'ї! Навіть нічого не грабували, просто бездумно вбивали цивільних без жодної реальної причини. Божевілля.
Звичайно, він знав, що подібні речі відбувалися під час вторгнення, але це ніколи не було настільки... особистим для нього. Цього разу він був там, спостерігав за поведінкою в деталях і холоднокровно вирішував, де вступати в бій із загарбниками, а де рухатися далі. І він не говорив про те, щоб уникати груп, які були занадто великими для нього - їх було легко ігнорувати, оскільки він ніколи не відчував себе зобов'язаним допомагати іншим, якщо це коштувало б йому власного життя. Ні, він говорив про групи, з якими цілком можна було впоратися з його нинішніми навичками... за винятком того, що він не міг придумати, як з ними впоратися, не вбиваючи все навколо. І який би в цьому був сенс? Ібасанські маги були потрібні йому живими, щоб він міг прочитати їхні думки - ось для чого все це було задумано. Засідка, яка не привела б до підкорених магів для допиту, була б марною тратою часу і мани, до того ж могла б викликати Кватч-Іхла, щоб той послав його на допомогу. Древній ліч завжди особисто втручався, коли хтось досягав надто великих успіхів у боротьбі з силами загарбників.
І це навіть не беручи до уваги можливість того, що Червона мантія таємно причаївся десь там, у місті, чекаючи на достатньо великий переполох, який би підказав йому, що мандрівник у часі повернувся до Кіорії. Він не вважав такий варіант дуже ймовірним, зважаючи на те, що Червона мантія останнім часом повністю відмовився від підтримки вторгнення, але він не відчував себе в повній безпеці, відкидаючи цей варіант. Ні, дотримуватися свого початкового плану і уникати непотрібних зобов'язань було, безумовно, правильним вибором.
Можливо, це було добре, що він постійно повертався до цієї дурнуватої драми на побаченні - принаймні, йому було на що відволіктися.
На щастя для його погіршеного настрою, він незабаром знайшов дует ібасанських магів, які занадто далеко відійшли від своєї основної групи і були лише злегка захищеними. Ну, відносно кажучи. Вони мали двох бойових тролів і дванадцять скелетів в якості охоронців, а ще шість бойових тролів плюндрували вітрини магазинів неподалік від того місця, де вони стояли, але він був упевнений, що впорається з цим, якщо зможе заскочити їх зненацька.
Він попрямував до групи, подумки підштовхуючи залізно дзьобів, чиїми відчуттями він користувався, щоб підлетіти ближче до своїх цілей і роздивитися їх уважніше. Було щось смачно іронічне в тому, щоб використовувати розвідників загарбників проти них самих, але справжня причина, чому він використовував залізно дзьобів замість того, щоб просто винюхувати загарбників, полягала в тому, що залізно дзьоби мали набагато кращий зір, ніж він, а також могли бачити в темряві. Дуже корисна річ. Він також намагався використати той самий трюк з військовими тролями, які кружляли навколо загарбників, але виявив, що їхні органи чуття дуже важко піддаються обробці. У тролів був жахливий зір, до того ж вони були дальтоніками - їхнім головним чуттям був до смішного хороший нюх і, меншою мірою, слух. Не кажучи вже про те, що вони були набагато менш рухливі, ніж залізнодзьоби, і Ібасінці тримали звірів на набагато коротшому повідку, ніж своїх залізнодзьобів. Хм... - замислився він.
Довіряючи інтуїції, Зоріан зосередився на найближчій зграї залізних дзьобів і спробував домінувати над тим, що летів у хвості зграї. Це було напрочуд норовливо для тварини, але його спробу ніхто не заперечував, і залізно дзьоб незабаром відірвався від своєї групи і попрямував до Зоріана. Ха, це спрацювало. Здавалося, на його дії теж ніхто не реагував. Зручно. Мабуть, залізно дзьоби були більшою слабкою ланкою вторгнення, ніж він думав!
Він дістав з кишені флакон з зіллям і простягнув його залізному дзьобу, що приземлився поруч з ним. Це зайняло деякий час, але врешті-решт йому вдалося телепатично передати магічному корвіду, що він не повинен занадто міцно стискати флакон у своїх кігтях, якщо не хоче, щоб з ним сталося щось погане. Зробивши це, він наказав йому пікірувати на ібасанський дует разом із флаконом.
Він зовсім не здивувався б, якби його витівка закінчилася невдачею. Багато чого залежало від того, чи залізно дзьоб виконає все бездоганно, адже Зоріан лише домінував над залізно дзьобом, а не маріонеткою - істота, над якою домінують, виконує накази в міру своїх можливостей, а не контролера. Це було приємно, в тому сенсі, що Зоріан ніяк не міг маніпулювати птахом настільки точно, щоб виконати щось настільки складне. Але це означало, що в результаті він був трохи безпорадним спостерігачем. Що ж, навіть якщо виверт не вдався, він мав би принаймні відволікти увагу від власної атаки...
Залізно дзьоб перевершив його очікування. Мало того, що він підібрався до двох магів ззаду, цілком за власною ініціативою, так ще й впустив флакон саме в те місце, куди Зоріан наказав йому цілитися. Саме туди. Це, мабуть, була якась вроджена магічна здібність - якщо подумати, то вони теж були неймовірно влучними у своїх пір'яних атаках. Як би там не було, як тільки флакон впав на землю, він вибухнув хмарою жовтого газу, яка за лічені миті вибила обох ібасинців з колії. Їхні охоронці не постраждали - бойові тролі, бо їхній магічно посилений метаболізм не давав газу подіяти, а скелети, бо вони не мали метаболізму, на який він міг би вплинути, - але як тільки їхні контролери втратили свідомість, стало до смішного легко нацькувати бойових тролів на скелетів. Не минуло й хвилини, як кожен скелет перетворився на пил і скалки.
Він спрямував свого залізно дзьоба на двох тролів, і птах витлумачив це як "послати пару пір'яних залпів прямо їм в очі (ой)", після чого двоє колишніх охоронців у сліпій люті кинулися переслідувати птаха, залишивши Зоріана вільним, щоб підійти до двох позбавлених свідомості магів.
Це була вже п'ята група, на яку він влаштував засідку за ніч, і перша, де все пройшло так гладко. Зрештою, йому навіть не довелося вступати в бій особисто! В майбутньому йому варто частіше використовувати залізно дзьоба.
Перетягнувши обидва непритомних тіла в якесь менш відкрите місце, він глибоко вдихнув і занурився в їхні спогади.
Читання пам'яті більше, ніж будь-яка інша галузь магії розуму, за принципом дії дуже нагадувало ворожіння. Ви повинні були вирішити, що ви хочете шукати, і якщо ви ставите неправильне питання, ваша відповідь буде нічого не варта або вводить в оману. У випадку Зоріана були чотири основні речі, які він шукав, коли читав думки ібасанських магів: чи знали вони про мага в яскравій червоній мантії, де мав відбутися первісний ритуал "виклику", що вони знали про цілі вторгнення і, останнє, але не менш важливе, чи знали вони що-небудь про часову петлю або подорожі в часі взагалі. Власне, все те саме, що він з'ясовував у сектантів. Цього разу йому пощастило, бо один з двох магів, що лежали перед ним, був магом вищого рангу і, сподіваюся, знав більше, ніж рядові маги, з яким йому доводилося мати справу до цього часу.
Ніхто з ібасанців нічого не знав про мага у червоній мантії, і двоє чоловіків, яких він зараз тримав у своїй владі, не були винятком. Подальші питання щодо зниклих членів, які покинули групу приблизно на початку часової петлі, показали, що, незважаючи на їхню нездатність підтримувати дисципліну під час фактичного вторгнення, ібасанці керували досить жорстким кораблем під час підготовки до нього. Будь-хто, хто переступав межу, був жорстоко покараний ібасанським керівництвом, а ті кілька випадків, коли хтось намагався відмовитися від вторгнення, призвели до того, що Кватч-Іхл полював на них, як на собак, як приклад для всіх інших. Отже, всі такі спроби припинилися задовго до того, як почалася петля часу.
На думку Зоріана, це майже виключило можливість того, що Червона мантія був ібасанським загарбником. Він підозрював це, зважаючи на те, як Кватч-Іхл поводився з Червоною мантією того вечора, але було приємно мати більше підтверджень. Все ще залишалася можливість, що він був пов'язаний з культом Світового Дракона, який не здійснював (і не міг здійснювати) навіть близько такого ж контролю над своїми членами.
Щодо місця проведення первісного ритуалу, то ніхто з ібасанів офіційно нічого про нього не знав... але серед командирів груп (таких, як той, чиї думки зараз читав Зоріан), очевидно, було чимось на кшталт публічної таємниці, що "виклик" мав відбутися на вершині мана колодязя, або принаймні настільки близько до неї, наскільки це можливо для людини.
Зоріан відчув себе досить дурним, коли дізнався про це. Звісно, що так. Звісно, це був мана колодязь, найбільша і найочевидніша пам'ятка міста. Він навіть знав, що Культ надавав особливого значення цьому клятому місцю, але ніколи... чорт забирай він не думав... Він похитав головою. На його захист, культисти нижчого рангу були переконані, що ритуал мав відбутися в якомусь суперсекретному місці, про яке ніхто не знає.
Що ж до цілей вторгнення, то Зоріан дуже легко витягав їх із свідомості своїх жертв, оскільки вони знали дуже мало реальних фактів про це. Лише верхівка ібасанського керівництва, схоже, знала, чого вони насправді намагаються досягти, а загальна масовка погоджувалося з усім цим майже повністю тому, що Кватч-Іхл теж погоджувався з цим. Ібасани дуже шанували стародавній лич. Як тисячолітній ліч, він був майже неймовірно древнім магом, і мав силу та вміння, що відповідали його віку. Він жив тоді, коли боги ще розмовляли з людьми, і, за чутками, був благословенний кількома з них. Крім того, він мав репутацію суворого, але справедливого лідера, на відміну від багатьох інших ібасанських лідерів, які просто мали репутацію суворих. Для цих людей він був чимось на кшталт святого, як би дивно це не виглядало для Зоріана. Мислення було таким: якщо Кватч-Іхл сказав, що це можливо і варто здійснити, то так воно і було. Все було так просто.
Крім того, серед ібасанців існувало загальне відчуття, що альтазійці - це купка вироджених слабаків, які неодмінно впадуть, як пшениця, перед могутніми чоловіками і жінками Улькваан Ібаса. З іншого боку, така риторика була поширена і в Ельдемарі, тож він не вважав це чимось особливим у загальному контексті.
Що ж до подорожей у часі, то його нинішня жертва нічого про це не знала, як і всі інші... зачекайте! Щось було. Це не було пов'язано з петлею часу або подорожами в часі, але, очевидно, Ельдемар мав таємну дослідницьку установу глибоко-глибоко в Підземеллі, присвячену дослідженню магії часу. Точніше, уповільнення часу. Об'єкт був добре захищений, з шалено хорошими заходами безпеки - як і повинно було бути, враховуючи величезну глибину, на якій знаходився об'єкт - тому загарбники вирішили залишити його в спокої. Деякі з лідерів ібасанів, зокрема Кватч-Іхл, були незадоволені цим. Вони вважали, що там має бути щось важливе, якщо Ельдемар готовий підтримувати дослідницьку установу в такому небезпечному середовищі, і хотіли це мати. На жаль для них, решта керівництва вважала, що кількість військ і зусиль, необхідних для прориву їхньої оборони, не може бути виправдана такими спекулятивними вигодами.
Це було... цікаво. Хоча ібасанський маг, якого він читав по пам'яті, не знав точного місця розташування об'єкту, Зоріан був майже впевнений, що знає. На карті, залишеній йому матріархом, було позначено кілька місць, до двох з яких він ніколи не міг дістатися, щоб перевірити. Одне з них було оточене передовими базами Ібасана і патрулювалося занадто інтенсивно, щоб до нього можна було успішно підібратися - Зоріан припускав, що це була їхня головна база. Інший був до смішного глибоко, і він ніколи навіть не намагався дістатися до нього - не думав, що зможе пережити подорож на таку глибину.
Відверто кажучи, він був вражений, що Аранеї зуміли нанести на мапу Підземелля настільки глибоко, адже навіть могутні маги двічі подумали б, перш ніж спуститися на таку глибину.
У нього не було доказів, але він сильно підозрював, що це був дослідницький центр часової магії, про який говорили ібасінці. А враховуючи, що матріарх відзначила його як важливий, він майже напевно мав якесь відношення до його ситуації.
Він занурився глибше у свідомість чоловіка, шукаючи більше інформації. Він відчував, як розум його жертви здригається від тяжкості зонду, але все одно продовжував - будь-які докори сумління щодо заподіяння шкоди цим людям випарувалися після того, як він кілька годин спостерігав, як вони розгулюють по місту.
Шлях, окреслений матріархом, очевидно, був не єдиним і навіть не головним. Уряд не став постачати об'єкт через небезпечну подорож звивистими тунелями Підземелля - вони зробили це, спустившись через мана колодязь до потрібної глибини, де просвердлили в стіні штучний тунель, щоб з'єднати об'єкт із зовнішнім світом. Звичайно, хоча цей шлях дозволяв уникнути більшості небезпек, пов'язаних з такими екстремальними глибинами, він все одно був шалено небезпечним для будь-кого, хто не мав на це дозволу, тож це не надто йому допомогло. Можливо, якби він...
Упс. Він натиснув занадто сильно - під впливом його (все ще досить грубого і недосконалого) зонду пам'яті, розум чоловіка перетворився на хаотичний, нерозбірливий безлад. Більше він від нього нічого не доб'ється. Чорт забирай.
Він вистрілив у непритомних магів з двох кілець, убивши обох, і розвернувся, щоб піти, але побачив залізно дзьоба, що пильно стежив за ним з сусіднього підвіконня. Він не був ворожим, просто уважно вивчав його. Зоріан перевірив відчуття його розуму і виявив, що це був той самий залізно дзьоб, над яким він домінував раніше, як він і підозрював. Проте його вплив на нього вже давно зник, тож це не могло бути причиною того, що він був таким слухняним до нього. Хм.
Він очікував, що він образиться на нього за те, що він придушив її волю. Однак він не відчув від птаха ніякої ворожості - лише задоволення і зловтіху від того, що ібасанські маги мертві. Чи то залізно дзьоби не дуже любили ібасанців, чи то цей конкретний залізно дзьоб не був їхнім фанатом.
"Отже, - сказав Зоріан. "Як ти дивишся на те, щоб допомогти мені вбити більше цих тварюк?"
Залізно дзьоб похитав головою набік, не розуміючи. Гаразд, все ж таки лише тварина, хоч і дуже розумна та свавільна. Він послав птахові телепатичне зображення того, як вони вдвох вбивають ще більше загарбників.
Залізно дзьоб відповів пронизливим вереском і таким сильним сплеском жадоби крові, що Зоріан змушений був зробити крок назад від тварини.
Ненависть. Злоба. Вбивати.
"Гаразд, - пробурмотів він сам до себе. "Вважатиму це за згоду".
Цього разу він не намагався домінувати над птахом - просто наказав йому знайти ще одну невелику групу загарбників, а сам почав шукати більше залізно дзьобів, які можна було б використати.
***
Після цього Зоріан захопив ще дві групи, жодна з яких не могла навчити його нічого нового, аж поки Кватах-Іхл несподівано не телепортувався перед ним і не вдарив його в обличчя одним з тих зубчастих червоних променів дезінтеграції, які він так любив. Він помер миттєво, не встигнувши вчасно захиститися.
Що ж, ніч все одно добігала кінця. Принаймні, він встиг трохи поекспериментувати із залізно дзьобами, що літали навколо. На жаль, він виявив, що лише крихітна меншість з них сприйнятлива до його контролю, а контакт з неправильними птахами незмінно призводив до того, що вся зграя накидалася на нього, як вбивчий натовп. Птахи, які раніше були на його боці, також негайно переходили на бік своїх побратимів, коли це траплялося, чого він, власне, мав би очікувати, але чомусь все одно був повністю заскочений зненацька, коли це сталося вперше. У будь-якому разі, залізно дзьоби, безумовно, чомусь ненавиділи загарбників, але налаштувати їх проти своїх господарів було дуже складно. Щось тримало їх вірними, і ті кілька магів, чий розум він допитав у пошуках відповіді, не знали, що саме - вони вважали залізно дзьобів тупими тваринами і не звертали уваги на їхні думки та мотиви.
Він почав рестарт так само, як і попередні два - розвідав стан вторгнення, зібрав кристали мани, допоміг Тайвен очистити підземелля від монстрів і так далі. За винятком, звісно, того, що цього разу він був набагато ефективнішим у всіх цих справах. Крім того, він одразу ж поцупив для себе кращу бібліотечну картку і відтворив Косенка для Кіріель, серед інших незначних доповнень.
Останній рестарт, як і два попередні, не виявив жодних ознак майбутніх знань загарбників. Це був уже третій поспіль рестарт, коли Червона мантія безцеремонно кидала їх, і Зоріан починав підозрювати, що це вже нормальна ситуація, а не просто хвилинна примха. Швидше за все, після їхнього протистояння Червоні мантії повністю втратили інтерес до вторгнення.
Питання було - чому? Навіщо це робити після того, як він провів усі ці перезавантаження, вперто роздаючи їм знання?
Ну, можливо, краще було б запитати, чому він взагалі це робив? Що йому дала допомога загарбникам? Чи це був просто спосіб тримати Зака зосередженим на якомусь дуже помітному, але зрештою неважливому квесті, щоб він не ставив під сумнів речі? Чи, можливо, це був спосіб, так би мовити, каламутити воду і приховати наслідки його власних дій, регулярно викликаючи великий сплеск на початку кожного перезапуску? Можливо. Але величезна кількість інформації, яку він надав загарбникам, змушує думати, що тут було щось більше. Вона була неймовірно оптимізована, щоб завдати якомога більшої шкоди місту - Червона мантія, мабуть, витратили величезну кількість часу і зусиль, щоб створити щось подібне. Результат вторгнення мав для нього якесь особисте значення. То чому ж він зупинився? Що змінилося?
Зоріан намагався відповісти на це питання з властивим йому параноїдальним мисленням. Червона мантія вважав, що Аранеї втягнули в петлю часу невідому, але велику кількість людей. Ці люди були організованими, а також достатньо хитрими, щоб роками вислизати від його уваги. Їх нелегко було б вистежити і знищити. Зоріан також продемонстрував магію розуму в їхній битві, тож єдине зіткнення Червоної мантії з цими людьми включало в себе один з небагатьох видів магії, який міг назавжди покінчити з ним. Все це означало, що часова петля раптом стала нескінченно небезпечнішою для Червоної мантії. Легіон ворогів плели проти нього змови і підстерігали за кожним кутом.
Якби Зоріан був на місці Червоної мантії, чи почав би він негайно будувати змову проти цієї групи, розставляти пастки і засідки і намагатися вистежити їх? Ні, однозначно ні. Він би втік якомога швидше, не лише з Кіорії, але й з усього регіону навколо міста. Якщо він почне перезавантаження десь у місті, то втече до біса на початку перезавантаження, так само, як Зак, схоже, робив. Він не був упевнений, як довго він буде залишатися далеко, але Зак ще не припинив залишати місто на початку кожного перезапуску, і він був найнерозсудливішим з них трьох.
Можливо, це не було так вже й дивно, що Червона мантія тримався подалі від міста в даний момент. Озираючись назад, можна сказати, що Спис Рішучості була набагато кмітливішою, ніж Зоріан тоді вважав. Але скільки часу пройшло б, перш ніж Червона мантія зрозуміла, що легіони ворожих мандрівників у часі просто не існують?
Був ще один варіант. Якщо Червона мантія допомагала вторгненню, намагаючись оптимізувати його, щоб воно було максимально ефективним після завершення часової петлі, і якщо аранеїв лише викинули з часової петлі, а не вбили, як стверджував Червона мантія... тоді будь-які подальші спроби оптимізації були б марною тратою часу. Як тільки петля часу закінчиться, аранеї знову будуть живі і здорові, і будь-який план, розроблений за їх відсутності, дасть гірші результати, ніж той, який раніше розробив Червона мантія. Щоправда, Зоріану найбільше подобався цей варіант, бо він означав, що аранеї можуть бути відновлені, але він також пояснював багато речей. Наприклад, небажання Червоної мантії використовувати заклинання вбивства душі більш ліберально.
Якби "вбиті душі" зникали лише на час дії часової петлі, це чітко пояснювало б, чому він не використовував його на тих, хто не зациклювався - це було б абсолютно контрпродуктивно, оскільки йому все одно довелося б мати з ними справу, за винятком того, що він не мав би можливості випробувати різні тактики проти них у часовій петлі, і не міг би з'ясувати, що спрацює найкраще.
Зоріан міг лише сподіватися, що розслідування загарбників принесе якісь відповіді на його запитання. Хоча, якщо все інше не вдасться, він припускав, що завжди може повестися, як Зак, і просто запустити нескінченний потік самогубних місій, спрямованих на проникнення в дослідницький центр часової магії, оскільки це явно якось пов'язано з часовою петлею. Зрештою, він мав би досягти успіху, чи не так? Якщо Зак зміг вбити Оганжа таким методом, то, безперечно, він міг би вдертися в одну жалюгідну установу.
Хм, можливо, він думав про це неправильно - він повинен був просто завербувати Зака в цю спробу. Він все ще трохи остерігався зв'язуватися з іншим хлопцем, тому що це означало б розкритися перед Червоною мантією, якщо той стежив за Заком, і тому що він зовсім не був упевнений, що Зак зможе йому зараз допомогти, але якщо все зводилося до того, щоб, образно кажучи, битися головою об стіну, то він міг би з таким же успіхом залучити когось, хто провів бозна-скільки років у часовій петлі, відточуючи навички робити саме над цим.
У всякому разі, є про що подумати, коли прийде час.
***
З початком занять Зоріан вирішив знову підійти до Рейні, пропустивши тренування з магії розуму з Тінамі. Він все ще сподівався познайомитися зі спадкоємицею Аопе ближче, але було ясно, що намагатися зблизитися одночасно з Рейні і Тінамі нездійсненно, та й Рейні здавалася легшою в спілкуванні. Він не відтворив своє початкове прохання так точно, як хотів, але Рейні все ж погодилася організувати зустріч між ними.
У Бенісека стався спонтанний напад незграбності, коли він спробував голосно привітати Зоріана і в підсумку розпластався на підлозі класу, перечепившись через власні ноги. Це було смішно і загадково, і Зоріан не мав до цього жодного стосунку, але було приємно, що він виставив на посміховисько лише себе, а не себе і Зоріана, чи не так?
Проте, хоча він і сподівався, що цього разу його спроба познайомитися з Рейні ближче пройде краще, факт був у тому, що спілкування з нею вимагало багато часу на очікування - він міг би з таким же успіхом спробувати познайомитися з іншою однокласницею за цей час. А оскільки з однокласницями були високі шанси створити ті самі проблеми, що й з Тінамі під час попереднього перезапуску (бо саме так йому щастило, чорт забирай), то, мабуть, цей однокласник мав бути хлопець. Хм, хто з його однокурсників-чоловіків виглядав цікаво... о! Едвін дуже цікавився големами, чи не так? Його батьки займалися виготовленням големів, і він не міг замовкнути, коли Зоріан востаннє поставив йому запитання на цю тему. Що ж... з таким же успіхом він міг би показати Едвіну власні проекти големів і запитати, що він про них думає. Було б цікаво подивитися, як його проекти порівнюються з тими, що були зроблені кимось, хто надмірно зосереджений на цьому полі бою.
Він дочекався закінчення занять і підійшов до місця, де розмовляли Едвін і Наїм. Як завжди, коли він бачив їх разом, йому було цікаво, наскільки вони відрізняються один від одного, як фізично, так і з точки зору особистості. Едвін був невисокого зросту, з чорним волоссям і трохи темнішим відтінком шкіри, що вказувало на те, що його предки були відносно недавніми переселенцями з півдня, або, можливо, навіть з Масіни. Наїм був відносно невибагливим каштановолосим хлопцем середнього зросту, який вирізнявся лише тим, що був досить спортивним і підтягнутим, як для середньостатистичного студента. Едвін був балакучим і експресивним, легко заводився і часто інтенсивно жестикулював, коли говорив. Наїм був спокійний і стриманий, як якийсь умиротворений монах, що досяг просвітлення і тому більше не може бути збентежений нічим. Вони були як сонце і місяць, але якимось чином стали нерозлучними.
Він мусив визнати, що його трохи лякала перспектива наблизитися до них. Він боявся, що вони запідозрять його в тому, що він раптом підійшов до них зненацька, як грім серед ясного неба. Попередні стосунки Зоріана з ними були ввІхливими, але дуже, дуже далекими. Вони майже не знали одне одного. З іншого боку, це було точним описом його стосунків з більшістю однокласників, за винятком Бенісека.
Але йому не варто було хвилюватися. Едвін від природи був доброзичливим, і став ще приязнішим, коли дізнався, чому Зоріан розмовляє з ним. І хоча він відчув деяке роздратування з боку Наїма, це було пов'язано виключно з темою розмови, а не з присутністю Зоріана як такою. Він не був так захоплений цією темою, як Едвін.
"Це чудовий стабілізатор для такої маленької ляльки, для якої він призначений", - сказав Едвін, обводячи пальцем відповідні послідовності гліфів. "Не думаю, що він підійде для чогось більшого і важчого, наприклад, для справжнього голема в людський зріст, зробленого з міцної сталі, але для цього він дуже надихає. Треба буде запам'ятати. Хоча я не розумію, навіщо ти це вставив, - сказав він, тицьнувши пальцем у тріо стиснутих вузлів, які він використовував для доопрацювання дизайну. "Вони неелегантні і просто непотрібні. Дизайн чудово працює без них, і вони, здається, не роблять нічого, окрім випадкових налаштувань без жодної рими чи причини".
"Насправді, дизайн без них не працює, - каже Зоріан. "Всі прототипи ламалися, поки мені не набридло намагатися змусити їх працювати так, як треба, і я просто силоміць налаштовував все так, як ти зараз бачиш. Зараз він працює чудово, але зміна дизайну перетворюється на справжній біль. Я сподіваюся, що ти допоможеш мені знайти основну проблему, яка заважає мені".
Едвін недовірливо подивився на нього. "Зачекай... то це справжній дизайн? Не просто теоретична робота? Ти побудував один з них?"
"Ну, так", - сказав Зоріан. "Інакше який би в цьому був сенс?"
"Але хіба це не дуже дорого?" з цікавістю запитав Едвін.
"Ні, це просто помірно дорого", - відповів Зоріан. Хоча, чесно кажучи, його уявлення про те, що є дорогим, а що ні, напевно, сильно спотворилося, поки він перебував у петлі часу. "Але я фінансую це з власної кишені, і ніхто не може заборонити мені витрачати гроші на те, що я вважаю за потрібне".
"О ні, я не критикую тебе, - усміхнувся Едвін. "Чорт забирай, я хотів би робити так само! Ти впевнений, що тобі не потрібен помічник чи ще щось?"
"Ну... можливо", - нерішуче відповів Зоріан. Він бачив, що Едвін дуже серйозно ставиться до його пропозиції, і це його здивувало. Він думав, що йому доведеться докласти зусиль, щоб залучити його до співпраці над конкретними проектами, а тут він пропонує партнерство. "Скільки часу ти можеш присвятити цьому?"
Наїм коротко і весело засміявся. Досі він здебільшого задовольнявся тим, що тихо сидів осторонь, але, вочевидь, не міг не відреагувати на цю пропозицію.
"Такі речі - це все, чим він займається у вільний час, - сказав Наїм з легкою посмішкою. "Питання лише в тому, як довго триватиме твоє терпіння, перш ніж ти скажеш йому, щоб він припинив це і пішов додому".
"Та замовкни ти, - поскаржився Едвін. "Ніби ти нічим не кращий, містере тренування. У тебе свої бойові мистецтва, а у мене свої големи."
"Останнім часом у мене багато справ, тож я не зовсім впевнений, скільки часу зможу присвятити цьому. Але думаю, що зможу приділяти пару годин кожні два-три дні, якщо ти не проти".
"Я готовий", - сказав Едвін. "Заради можливості побачити, як мої розробки працюють на практиці, я навіть готовий прокидатися до полудня у вихідні. А чим ти так зайнятий? Заняття тільки починаються".
"А, ну, я багато займаюся самостійно, - відповів Зоріан. "Експерименти з големами, про які ти вже знаєш, але я також багато вивчаю формули заклинань загалом, а також алхімію, утилітарну магію загального призначення і так далі. Я роблю просунуті шейпінг-вправи і практикую бойову магію, коли знаходжу час".
"Звучить трохи розсіяно, - сказав Едвін. "Але вражає, що тобі вдається вписати все це в свій графік.
"Так, і ти ще знаходиш час, щоб приєднатися до полювання на монстрів", - зауважив Наїм.
"Я вважаю це практикою бойової магії, - відповів Зоріан.
Наїм подивився на Едвіна кумедним поглядом. Едвін насупився у відповідь.
"Що?" запитав Зоріан.
"Коли я сказав Едвіну, що хочу приєднатися до групи мисливців, щоб практикувати свої бойові навички в реальних умовах, він назвав мене ідіотом. Він сказав, що ніхто не буде настільки дурним, щоб ризикувати своїм життям заради тренувань", - розповідає Наїм, поплескуючи Зоріана по плечу, як старого приятеля. "Що ж, здається, нас тепер двоє. Ласкаво прошу до клубу ідіотів, Зоріане".
"Ага", - пробурмотів Зоріан. "Але зачекай, з якої ще причини такі студенти, як ми, можуть приєднатися до групи мисливців на монстрів?"
Наїм знизав плечима. "Гроші. Слава. Обов'язок."
О, так, деяким людям платять за це. І вони не застрягли в часовій петлі, яка зробила такі речі, як слава та обов'язок, абсолютно недосяжними.
Перш ніж він встиг щось сказати, ще один з їхніх однокласників раптом вирішив вступити в розмову.
"Вибачте, що я так втручаюся, - сказав Естін Ґрієр, раптом виступаючи з-за спини Зоріана. "Але я не міг не підслухати вашу розмову. Не заперечуєте, якщо я трохи прокоментую?"
Настала коротка пауза, коли вони втрьох витріщилися на новоприбулого. Зрештою, саме Едвін порушив незручну паузу.
"Ми просто розмовляємо, чувак", - пробурчав Едвін. "Це не приватний клуб чи щось таке. Говори, що хочеш".
Зоріан подивився на Естіна, трохи вивчаючи його. Хлопець був одним з учнів, якого він колись підозрював у тому, що він може бути Червоною мантією - ну, "третім мандрівником у часі", оскільки він ще не зустрічався з хлопцем - з тих пір, як його сім'я емігрувала до Ельдемару з Улькваан Ібаса. Якщо бути чесним із самим собою, то зовнішність хлопця сприяла цим підозрам - Естін був високим, суворим на вигляд хлопцем, з гострими рисами обличчя, суворим виразом, густими бровами, чорним волоссям і такими темно-карими очима, що вони здавалися майже чорними. Те, що він був дуже замкнутим і рідко розмовляв, якщо його хтось чи щось не спонукало, не розвіювало досить зловісного враження, яке справив на нього хлопець.
Але, наскільки Зоріан зміг зрозуміти, Естін насправді був звичайним, хоча і вкрай заляканим студентом. Він не мав жодних зв'язків із загарбниками і не поводився, як людина, що знає про петлю часу.
"Дуже добре", - серйозно кивнув Естін. "Я збирався зазначити, що хоча більшість студентів не приєдналися до полювання на монстрів виключно для того, щоб випробувати і відточити себе в горнилі бою, вони, безсумнівно, вважали це додатковим аргументом на користь участі в ньому. Можна мати кілька цілей для того, щоб зважитися на щось".
"Значить... тобі теж подобається практика бойової магії? "припустив Наїм.
"Так, - погодився Естін. "Це можна трактувати і так. Отже, ми бачимо, що нас троє бажаючих випробувати свої бойові навички і розвиватися. Можливо, ми могли б допомогти один одному. Провести зустріч, щоб ми могли обмінятися новинами та особистими стилями, поспарингувати та інші подібні речі".
Для того, хто більшу частину часу мовчав, Естін був дуже багатослівним, як тільки почав говорити. Тим не менш, він був повністю за ідею Естіна, оскільки його цікавив рівень їхніх бойових навичок ще з тих пір, як він почув, що вони брали участь у полюванні на монстрів. Наїму теж було цікаво, тож, обговоривши це трохи, вони втрьох вирішили попросити Ільзу, щоб вона дозволила їм колись у майбутньому позичити тренувальний зал. Зал зі справжнім ґрунтом, бо магія Естіна "не дуже добре працювала в закритому приміщенні", що б це не означало.
Естін також запитав про те, щоб Едвін приєднався до них, але той не був зацікавлений. Едвін не любив битися і не був зацікавлений у відточуванні своїх бойових навичок. Зоріан запевнив ентузіаста, що все одно має намір працювати з ним над проектом голема.
Йому просто потрібно було знайти спосіб вписати ці два нових зобов'язання у свій і без того перевантажений графік.
***
Знайти тренувальну залу, яка б відповідала їхнім потребам, виявилося майже не проблемою - в академії було багато тренувальних залів, і більшість з них були вільні для використання будь-яким студентом. Не всі з них були призначені для тренувань з бойової магії, але всі вони мали базові засоби безпеки і могли неофіційно використовуватися як такі. За словами Ільзи, таке "нецільове" використання ресурсів академії процвітало вже досить довго, і навіть викладачі вважали це нормальним явищем. Тому вона рекомендувала їм просто взяти будь-яке потрібне їм місце на кілька годин, замість того, щоб чекати тиждень, поки академія надасть їм офіційний час, який може їм підходити, а може і не підходити, в навчальній аудиторії, яка може бути, а може і не бути такою, як їм потрібно. Їм просто треба було переконатися, що вони не заважають іншій іншій навчальній групі, чи ще чомусь подібному.
Озброївшись цим знанням, вони оглянули кілька доступних варіантів, поки не знайшли тренувальну залу, яка насправді була просто відгородженою і охоронюваною ділянкою території академії, а отже, мала багато ґрунту і каміння, яким Естін, очевидно, хотів по-справжньому похвалитися.
Естін, як виявилося, був одним з тих людей, які мають вроджені магічні здібності. Зокрема, він міг маніпулювати землею, камінням і подібними матеріалами в неструктурований спосіб, подібно до того, як Зоріан міг творити магію розуму. Естін був доволі стриманим щодо специфіки роботи своєї здатності, оскільки, очевидно, це була його родинна кровна лінія, і вони намагалися тримати її в напівсекреті, але, очевидно, вона не могла бути використана одразу в ненавченому вигляді, і нинішні здібності Естіна були результатом значного таланту і великої роботи. У тих кількох пробних боях, які вони влаштовували, щоб ознайомитися з уміннями один одного, Естін використовував здатність виключно для того, щоб левітувати навколо себе великі грудки землі і каміння, з безпомилковою точністю ставлячи їх між собою і заклинаннями, що надходили в нього. Що ж, якщо він і бачив наближення атаки, то не дуже добре, коли Зоріан змусив свою магічну ракету повернутися назад і випустити її з-за його спини. Йому також знадобився деякий час, щоб сформувати сферу, і він, схоже, не міг контролювати більше чотирьох одночасно, тому що коли Зоріан запустив у нього рій з восьми ракет, він просто здався і попросив його бути обережнішим у майбутньому.
Тим не менш, це був досить корисний трюк, яким він володів. Блокування сферами, здавалося, не відволікало уваги Естіна, дозволяючи йому зосередитися виключно на тому, щоб закидати супротивника наступальними заклинаннями, в той час як його сфери захищали його самого. Якби в його арсеналі було щось небезпечніше за магічні ракети, або якби він міг вплести в них функцію самонаведення, він міг би стати проблемою для Зоріана.
Принаймні, проблемою для нього, доки він так погано стримувався. Він заздалегідь вирішив, що єдиними заклинаннями, які він продемонструє, будуть його майстерність у володінні магічними ракетами та базовими заклинаннями щита, і це виявилося гарним вибором, бо навіть з цим він перемагав їх обох досить рішуче. Особливо Наїма. Як маг першого покоління, який не мав ні спеціальної магії, ні сімейної історії, він був обмежений тією ж комбінацією "магічної ракети та щита", що й Зоріан, але не мав років у часовій петлі, щоб відточити свої навички у цих двох заклинаннях до майже досконалості.
Якби він бився проти Зоріана не з петлі часу, Наїм би розтер ним підлогу. Він мав більш ніж удвічі більший запас мани, ніж старий Зоріан, і, очевидно, знав, як накладати ці два заклинання ще багато років тому, і весь цей час повільно відточував їх. До того ж, він був дуже сильним і спритним, а в боротьбі з Естіном просто ухилявся від кожного снаряда, що кидав у нього інший хлопець. Старий Зоріан не зміг вплести у свої магічні ракети функцію самонаведення, і тому не був би більш успішним, ніж Естін у цьому відношенні.
Але, на жаль для Наїма, він боровся не з минулим Зоріана, а з його теперішнім відточеним "я", і тому програв у власній грі. Щит Зоріана був непробивним для всього, чим міг атакувати інший хлопець, а ухиляння не працювало проти атак Зоріана.
Після цього Наїм і Естін вирішили перейти до рукопашного бою, ймовірно, спеціально, щоб позлити і перевершити Зоріана. Знаючи, що в кулачному бою він безпорадний і тільки зганьбиться, Зоріан одразу ж відмовився від цього, визнавши, що у нього немає жодних шансів проти них обох. Вони обидва були дуже самовдоволені цим.
Що ж, нехай вони отримають свій втішний приз. Це краще, ніж злитися на Зоріана за те, що він їх випередив, це точно. У будь-якому разі, вони провели не менше п'яти раундів, і під кінець стало очевидно, що Наїму це вдається набагато краще, ніж Естіну, незважаючи на більший розмір і масу тіла Естіна. Пізніше він дізнався, що саме це мав на увазі Едвін, коли говорив, що Наїм так само одержимий бойовими мистецтвами, як і големами. Він ревно практикував бойові мистецтва щодня, і був достатньо вправним, щоб його запрошували на національні змагання в цій галузі.
Після цього вони вирішили поділитися методами тренувань та іншими порадами, що виявилося напрочуд корисним для Зоріана, оскільки обидва знайшли кілька акуратних маленьких вправ для шейпінгу, які Зоріан ніколи не думав шукати, але які врешті-решт закінчилися тим, що Зоріан говорив і демонстрував більшість вправ. Втім, він очікував, що так і буде - адже він був найдосвідченішою людиною серед них, зрештою.
Він залишив зустріч задоволений тим, як вона пройшла. Зважаючи на те, що і Наїм, і Естін хотіли провести ще одну таку зустріч, Зоріан припустив, що вони теж були задоволені, хоча Естін кидав на нього кислі погляди, коли думав, що Зоріан не дивиться. Коли вони таки організували наступну зустріч, на неї прийшли не лише вони втрьох.
Бріам, Коприва та Рейні також з'явилися, цікавлячись, чи можуть вони приєднатися. Наїм та Естін одразу ж звалили це рішення на нього, спонтанно призначивши його лідером групи. Чудово. Він, звісно, погодився. Принаймні, він був упевнений, що вигнання Рейні не надто добре відобразиться на ньому та його планах зблизитися з нею.
Проблема полягала в тому, що всі троє були дуже сирими і ненавченими, коли справа доходила до справжньої бойової магії. Бріам, щоправда, вже був членом мисливської групи, але це було виключно тому, що він добре знав свого вогняного дракона - його заклинання майже повністю зосереджувалися на підтримці цього живого вогнеметика. Коприва перебувала в процесі становлення в мисливській групі, але також не завдяки бойовій магії як такій - вона потрапила туди на основі забезпечення своєї команди алхімічними бомбами та зіллям, і сама сильно покладалася на них. Можливо, Рейні мала трохи своєї магії перевертня, щоб повернутися до неї в разі потреби, але вона тримала цю частину себе в таємниці, а про її майстерність у класичних бойових заклинаннях не було чого писати додому.
Якимось чином їм все ж вдалося організувати зустріч, але це вимагало набагато більше роботи і відповідальності, ніж Зоріан міг собі уявити. Оскільки він був "лідером", на нього здебільшого лягала допомога новачкам.
Наприкінці зустрічі його розшукала Рейні, яка передала йому конверт із зазначенням часу та місця їхньої зустрічі. Це був той самий ресторан, в якому вона була минулого разу, що, на його думку, мало сенс, якщо власник був її особистим другом, як стверджувала Кіана.
Поки все це відбувалося, Зоріан завершував свою угоду з Філігранними Мудрецями. В обмін на транспортування їх до Кіорії, охорону їхніх "рятувальних бригад" та перевезення їхніх знахідок додому, Зоріан заручився підтримкою трьох різних вчителів магії розуму, один з яких мав бути експертом у читанні пам'яті та маніпуляціях з пам'яттю. Згадана експертка з читання пам'яті також погодилася дослідити свідомість до п'яти ув'язнених, яких Зоріан привів до неї, і поділитися з ним результатами. Нарешті, що набагато менш важливо, Зоріан отримав право на частину речей, знайдених аранійськими рятувальниками в поселенні - це було важливо лише тому, що давало йому привід уважно стежити за їхньою діяльністю, нібито для того, щоб вони не обдурили його, але насправді для того, щоб він знав, як правильно "врятувати" це місце під час майбутніх перезапусків.
Прикро, але Філігранним Мудрецям знадобилося менше двох днів, щоб зробити те, з чим Зоріан не зміг впоратися за цілий перезапуск. Очевидно, щоб знайти скарбницю кіоріанської павутини, потрібно було спуститися в глибоку вертикальну шахту, яку кіоріанські аранеї використовували як сміттєпровід, за винятком того, що на півдорозі до дна в стіні була діра, яка вела до їхньої скарбниці. Дірка була достатньо великою, щоб аранея могла зручно пройти, несучи вантаж, але Зоріану довелося б повзти, щоб пролізти крізь отвір до головної камери. Насправді від шахти відходило безліч таких тунелів різного розміру, і всі вони, окрім одного, були тупиковими, але звузити їх було не так вже й складно, коли знаєш, у чому тут хитрість.
За словами Філігранних Мудреців, саме такі шахти були "секретом" тієї легкості, з якою аранеї могли проникати навіть у дуже глибокі рівні підземелля, не будучи при цьому вбитими. Хоча такі шахти дозволяли деяким жахливим речам з нижніх шарів легше дістатися до вас, вони були дуже захищеними і завжди могли обрушитися на загарбників, якщо вторгнення ставали надто частими. У випадках, коли таких валів не існувало, аранеї були зобов'язані створити їх за допомогою заклинань, що формують камінь.
Сама скарбниця була... величезною. Багато місця займали величезні котушки павутинних шовкових ниток, які, ймовірно, були основним джерелом доходу їхньої павутини. Але там також було багато необробленої валюти, як у вигляді паперових банкнот, так і у вигляді дорогоцінних металів і каміння. Також там була чимала кількість алхімічних вибухових речовин і зілля, в тому числі купи різних цілющих зілль, які, як стверджували рятувальні команди, були оптимізовані для аранійської біології. Вони були дуже зацікавлені в них і просили Зоріана допомогти їм зв'язатися з тим, хто їх виготовив - здавалося, вони дуже зневажливо ставилися до можливості того, що кіоріанські аранеї самі їх виготовили. Існувало чимало книг заклинань, книг алхімічних рецептів або збірок креслень формул заклинань - багато з них були дуже обмеженими, рідкісними або дуже дорогими. Філігранні Мудреці мали намір відвезти їх усі додому для дослідження, але погодилися дозволити Зоріану переглянути їх і скопіювати кілька вибраних фрагментів для власного використання. Цього було б достатньо, щоб зайняти його до кінця перезапуску, тож він був цілком задоволений.
Нарешті, у сховищі було багато речей, які насправді цікавили лише аранеїв. Шкіряні сумки та ремені, які аранеї використовували для перенесення речей, поживні блоки, які були для аранеїв еквівалентом сухого пайка, і тому подібні речі. Філігранні Мудреці, принаймні, були дуже заінтриговані цим, дивуючись технологічній витонченості та винахідливості кіоріанської павутини. Для Зоріана все це виглядало дуже пригнічуюче, але він припускав, що нелегко створити технологічне суспільство, коли у тебе немає рук.
На диво, скарбниця була лише верхівкою айсберга. Існувала ще одна таємна частина поселення, яку він так і не знайшов - секретна кімната для магічних досліджень, до якої можна було потрапити, лише вибірково відключивши кілька вибраних бітів схеми охорони в одній з кімнат, а потім пройшовши крізь щойно відкритий отвір у стелі. На жаль, навіть за цими дверима був ще один рівень захисту, і ні Філігранні Мудреці, ні Зоріан поки що не змогли зламати вард на других дверях. Лідер рятувальників вже почав гратися з ідеєю просто розбити двері, але побоювався, що всередині є якийсь механізм самознищення, який знищить вміст, якщо вхід буде відчинено силоміць. Очевидно, саме так Філігранні Мудреці убезпечили свої магічні дослідницькі кімнати.
Нарешті, була кімната для зберігання записів, яку Зоріан не помітив просто тому, що йому ніколи не спадало на думку спробувати зв'язати свій розум з однією особливо горбистою стіною в глибині поселення. Очевидно, ці горбки були "каменями пам'яті" - магічними предметами, які могли записувати думки і спогади, і які, очевидно, були еквівалентом письмових записів у аранеїв. Особисто Зоріан не вважав цей метод настільки ж зручним, як письмові записи, але Філігранні Мудреці стверджували, що для них це набагато природніший і зручніший метод, тож що він міг знати? Важливим було те, що в кімнаті записів зберігалася інформація про більшість угод та операцій кіоріанської павутини з людьми на поверхні, за винятком надсекретних, і що Зоріан, можливо, міг би використати частину їхньої організації для своїх цілей. Філігранні Мудреці не були в цьому зацікавлені, оскільки мали намір просто вивезти все, що не було прибите цвяхами, а не встановлювати якусь довготривалу присутність, тож вони просто вказали йому на кімнату і сказали робити з нею все, що він захоче.
Зоріан пригадав, що помітив стіну, коли вперше обшукував це місце, і подумав, що її унікальна текстура може бути важливою... тож він розкопав її заклинаннями зміни і був розчарований, коли не знайшов за нею нічого, окрім суцільної скелі.
Саме після однієї з таких зустрічей з Філігранними Мудрецями Зоріан повернувся до Імайї і знайшов Тайвен, яка чекала на нього. Цікаво. Наступного полювання на монстрів у них не було заплановано до завтра. Може, вона хотіла поговорити про прискорення темпу? Цього разу вони були надзвичайно успішними, завдяки тому, що Зоріан повною мірою використовував свої майбутні знання, тож, можливо, вона хотіла кувати залізо, поки воно гаряче. Якщо так, то він мусив би її розчарувати - у нього було надто багато справ, щоб приділяти цьому більше часу.
Однак щойно він підійшов ближче і вона його помітила, він одразу зрозумів, що вона прийшла не для цього. Вона була засмучена. Вона попросила поговорити з ним наодинці, тому він повів її до своєї кімнати і замкнув двері. На початку перезапуску він встановив постійні варди охорони, тож не було потреби витрачати час на заклинання приватності.
"Що сталося?" - запитав він.
"Що сталося, він питає", - пробурмотіла вона.
Дідько, вона була розлючена на нього. Хоча він не пам'ятав, щоб зробив щось таке, що її засмутило.
Вона дістала світло-блакитний кристал і грюкнула ним об стіл поруч з його ліжком.
"Що це?" - запитала вона.
"Це риторичне запитання, чи не так?" спантеличено запитав Зоріан. "Звичайно, це шматочок кристалізованої мани".
"Так, але чому у тебе під ліжком стоїть цілий ящик?" - запитала вона.
Зоріан насупився. "Ти рилася в моїх речах без мого дозволу?"
"Ні, це твоя молодша сестра", - сказала вона. "Вони з Ночкою гралися в принцес і робили корони з кристалізованої мани для них двох, та Кані з Костенкою. Я підійшла до них і запитала, де вони взяли ті "гарні камінці", які вони використовували".
Чорт забирай, Кірі!
"Гаразд, - сказав Зоріан, глибоко вдихнувши, щоб заспокоїтися. "Якщо відкласти це в сторону, чому це тебе так засмутило? Яка різниця, що у мене під ліжком стоїть ящик з кристалізованою маною?"
Вона стиснула руки в кулаки, киплячи від власного розчарування і... ненависті до себе? Що?
"Тому що все!" - нарешті вигукнула вона, грюкнувши кулаком у сусідню стіну і змусивши його шоковано здригнутися. "Все! Все, все, все, все!"
"Тайвен, будь ласка!" - кричав Зоріан, несамовито намагаючись її заспокоїти. "Просто заспокойся, ти несеш якусь маячню!"
Вона... плакала?
"Як ти можеш бути таким хорошим у всьому!?" - напівкричала вона, відштовхуючи його. "Ти настільки вправний в алхімії, що Каель хвалить тебе. Ти створюєш големів у вільний час. Ти настільки вправний у ворожіннях, що дорослі професіонали звинуватили мене у брехні, коли я розповіла їм, як добре ти знаходиш гнізда монстрів. І ти, схоже, настільки добре володієш бойовою магією, що вони дозволяють тобі навчати власну групу!"
"Це не..." Зоріан спробував пояснити.
"Не намагайся брехати мені!" - огризнулася вона. "Я знаю, що ти кращий бойовий маг, ніж я. Ти намагаєшся приховати це, але я бачу. Я не дурна!"
"Я ніколи не стверджував, що ти дурна", - запевнив її Зоріан.
Вона проігнорувала його.
"Я працювала над цим роками", - заплакала вона. "Я на два роки старша за тебе, і я так багато працював! Щодня, кожні вихідні, кожну вільну хвилину. Я намагалася зосередитися, не розпорошуватися. Я живу заради цього. А потім я дізнаюся, що ти не тільки кращий за мене в тому, на чому я зосередилася, але й маєш час на всі інші речі! Як?! Як ти можеш бути набагато кращим за мене? Що я роблю не так!?"
"Нічого!" поспішив запевнити її Зоріан. "Ти справді до біса крута, Тайвен, і єдина причина, чому я наблизився до твого рівня, це тому, що я брудний шахрай, який шахраює".
"Тоді покажи мені, як шахраювати, чорт забирай!" - вигукнула вона.
Перш ніж він встиг щось сказати у відповідь, вона... обійняла його і почала ридати в плече. Через кілька секунд він незграбно повернув її обійми, відчайдушно намагаючись придумати, як впоратися з цією ситуацією.
Наразі він не міг нічого придумати. У світлі цього, можливо, це було замасковане благословення, що Тайвен не виглядала такою, що перестане плакати найближчим часом.