Неподалік ресторану, де він мав зустрітися з Рейні, Зоріан сів на лавку і став чекати. Її ще не було видно, але в цьому не було нічого дивного - він неправильно розрахував час, який знадобиться йому, щоб знайти це місце, і тому прийшов трохи раніше. Він не переймався цим, натомість вирішив згаяти час, експериментуючи зі своїм розумовим чуттям на натовпі, що проходив повз нього, вдивляючись в очі голубів, що пролітали над головою, та практикуючи свої навички шейпінгу на жменьці камінців, які він постійно носив із собою.
Чесно кажучи, вправи на шейпінг розслабляли, коли не було Ксвіма, який дихав йому в потилицю і був придурком. Йому варто спробувати знайти щось дійсно складне, а не запатентоване Ксвімом "ти ще не достатньо опанував це" - і виділити трохи часу, щоб... хм?
Він зібрав камінці, що левітували перед ним, назад на долоню і поклав їх до кишені, а потім схилився над декоративним кущем, де його органи чуття зафіксували надзвичайно слабкий ментальний підпис. Незважаючи на те, що він точно знав, куди дивитися, йому знадобилося цілих дві секунди, щоб помітити богомола, замаскованого під листям. Він дивився на жука деякий час, перш ніж йому прийшла в голову ідея...
Він направив долоню в бік комахи і зосередився, намагаючись телекінетично притягнути її до себе, не розчавивши, як... ну, жука. Що значно ускладнювалося тим, що богомол міцно тримався за гілку, на якій стояв. Він сподівався здивувати його цим раптовим маневром, але реакція виявилася напрочуд швидкою для того, що ще секунду тому рухалося так повільно і розважливо. Тим не менш, Зоріан було не так легко зупинити. Через п'ять хвилин йому нарешті вдалося відірвати богомола від гілки, не завдавши йому шкоди, і левітувати його перед собою. Богомол крутився в повітрі, явно незадовонений своїм становищем, але Зоріан надто міцно тримав його, щоб його телекінетичний контроль міг просто так зникнути.
Принаймні доти, доки богомол не вирішив, що з ним покінчено, а потім раптово розгорнув крила і полетів. А, точно - богомоли вміють літати, якщо їм це потрібно... Він зовсім про це забув. Знизавши плечима, він на мить зосередився на своєму розумі, перевіряючи, чи не прийшла Рейні.
Так, прийшла. Вона все ще була прихована сусідньою будівлею з того місця, де він стояв, але її ментальний підпис був безпомилковим. Він вирушив у напрямку ресторану і незабаром повернувся до входу, намагаючись не дивитися на ріг вулиці, з якого, як він знав, вона збиралася вийти. Однак, коли вона нарешті завернула за ріг, то зупинилася на місці і просто злякано витріщилася на нього, замість того, щоб підійти і привітатися з ним. Чесно кажучи, що з нею сталося? Він уже погодився з нею, що це не побачення, тож чого вона боялася? Він "випадково" повернувся в її бік, зробив вигляд, що щойно помітив її, і трохи помахав їй рукою.
Вона перестала тягнути час і підійшла, щоб привітатися з ним як слід.
"Вибач, якщо я трохи запізнилася, - сказала вона. "Більшість людей, яких я знаю, запізнюються лише на десять хвилин, тому я навчилася не приходити надто рано на такі зустрічі. Ти ж недовго чекав, правда?"
"Трохи довелося почекати, - зізнався Зоріан. "Але, чесно кажучи, я прийшов досить рано. Не хвилюйся, я знайшов, чим себе розважити".
"Так?" - запитала вона. "І що ж це, якщо ти готовий поділитися?"
"Нічого особливо цікавого. Я просто робив кілька вправ на шейпінг", - відповів Зоріан, дістаючи з кишені камінчики і пускаючи їх у обертовому кільці над долонею. "Знаю, дурниця, але це вбиває час".
Рейні секунду дивилася на обертовий круг камінців, потім похитала головою, пробурмотіла щось нерозбірливе і запросила його піти з нею до ресторану. Він поклав камінці до кишені і поспішив за нею.
Щойно він увійшов до обідньої зали ресторану, він зрозумів причину дещо незвичної назви ресторану - "Грізний сом" справді був незвичайним. Зі стелі їдальні звисало збережене тіло масивного сома, досить великого, щоб проковтнути дорослого чоловіка цілком. Цікавий вибір прикраси для ресторану. Рейні, здавалося, була і розважена, і задоволена тим, що таксидермічно збережений трофей змусив його на мить замислитися, хоча він знав, що це лише через його емпатію - вона не відреагувала і нічого не сказала йому, коли вела його до сусіднього столика, де вони зайняли свої місця.
Він наполовину очікував, що Рейні замовить повну тарілку м'яса, адже вона перевертень і все таке... але вона замовила смажену на грилі форель і тарілку овочів. Хм. Він подумав, що не варто було так поспішати з висновками... хоча, говорячи про висновки, хіба він повинен був платити за обидві страви? Його цинічна сторона підказувала, що так, оскільки її вибір їжі був на більш дорогому боці... але з іншого боку, вона була дочкою вождя племені. Можливо, у неї було багато грошей і для неї це було абсолютно нормально. Можливо, вона образилася б, що він намагається заплатити за її частку їжі, і подумала б, що він намагається залицятися до неї...
"Кухарям знадобиться деякий час, щоб приготувати їжу", - сказала Рейні. "Чому б тобі не розповісти мені про твоїх котячих перевертнів, поки ми чекаємо?"
Зоріан просканував інші столи в їдальні на предмет підслуховування. Вони були далеко не єдиними людьми в ресторані, і Зоріан подумав, що це занадто публічне місце для таких розмов... але на карту були поставлені секрети Рейні, тож якщо вона вважала, що це нормально, значить так воно і було. Ніхто з інших відвідувачів не звертав на них уваги, тож принаймні це було добре.
Він розповів їй стільки, скільки зміг, не згадуючи про вторгнення чи інформацію про минуле Реї, про яку їй, очевидно, не варто було знати. Попри це, він щиро сподівався, що Рейні не захоче розмовляти з Реєю після їхньої розмови, бо в такому разі він майже напевно опиниться в дещо незручному становищі - він навряд чи зміг би пояснити, звідки в нього така інформація, не зізнавшись, що якимось чином шпигував за сім'єю Сашалів.
"Я не думаю, що вони мають намір заподіяти тобі якусь шкоду, - сказав Рейні, коли закінчила. "Якби це було так, вони б не залишили тебе наодинці зі своєю донькою, і не дозволили б їй прив'язатися до твоєї молодшої сестри, якби хотіли зробити тебе мішенню. Більшість котів-перевертнів безчесні, але вони не нападають на своїх сусідів, друзів, знайомих тощо. Вони ніколи не створюють проблем на власній території".
Що ж. Зоріан уже знав, що різні групи перевертнів аж ніяк не об'єднані, але, схоже, вони й не були в особливо добрих стосунках. Принаймні, група Рейні, схоже, не надто любила котячих перевертнів.
"Гадаю, котячі та вовчі перевертні не ладнають між собою?" - припустив Зоріан.
"Ми майже не спілкуємося між собою. Наші стосунки непогані, бо їх майже не існує, - відповіла Рейні. "Особисто я вважаю, що через них решта перевертнів мають погану славу, і я знаю, що я не єдина в моєму племені, хто дотримується такої думки. Тобі слід бути обережним з новими друзями. Знаю, я щойно сказала, що вони не будують змови проти тебе, але це не означає, що вони не є небезпечними. Котячі перевертні рідко бувають просто котячими перевертнями - це група перевертнів, яка найбільше перейняла ікосійські магічні традиції. Вони особливо полюбляють бавитися в ілюзіонізм, магію розуму, скрайбізм та... інші тіньові дисципліни. Я б не виключила, що вони можуть шпигувати за тобою в якийсь спосіб".
"Буду мати це на увазі", - кивнув Зоріан. "Але мені цікаво - це загальна тенденція? Чи різні групи перевертнів зазвичай уникають одна одної?
"Ні, зовсім ні", - сказала Рейні, хитаючи головою. "Ми намагаємося підтримувати контакт з іншими групами перевертнів, просто котячі перевертні... ну, це довга історія, і я вже відчуваю запах їжі. Поговоримо після того, як поїмо".
Вона мала рацію - невдовзі їжу дійсно принесли до їхнього столу. Рейні була або дуже голодна, або надзвичайно швидка, бо з'їла свою порцію за півгодини, а потім продовжувала нетерпляче поглядати на Зоріана, поки той їв свою їжу в набагато спокійнішому темпі. Грубо. Він відмовлявся поспішати тільки через неї.
"Гаразд, - нарешті сказав Зоріан, відставивши тарілку вбік, щоб показати, що він закінчив їсти. "Ми говорили про стосунки між перевертнями."
"Так, - погодилася Рейні. "Перше, що тобі потрібно мати на увазі, це те, що нинішній образ перевертнів як якихось дивних магів, що живуть на узбіччі нормального суспільства, є чимось дуже... сучасним. До того, як на континент прийшов потік ікосіанських біженців і завоював усе, перевертні не жили на узбіччі - частково тому, що решта аборигенів ненавиділи нас і ніколи б не дозволили нам жити поруч, але також і тому, що нам не було потреби. У нас були власні племена і території, на яких ми могли жити".
"Інші аборигени так сильно вас ненавиділи?" запитав Зоріан.
"О так, - підтвердила Рейні. "Навіть сьогодні розрізнені залишки первісних племен, які жили в цьому регіоні - люди, яких ви всі разом називаєте хаскі, - не можуть витримати нашого вигляду. На щастя для нас, вони зуміли повністю маргіналізувати себе за ці роки і більше не мають жодного слова про те, у питанніві як ставитися до перевертнів. Це добре, що прийшло з ікосійським завоюванням - ікосійці не вважали перевертнів настільки загрозливими чи нелюдськими, як алтазійські аборигени. На їхню думку, ми були звичайною групою вузькоспеціалізованих місцевих магів, яких вони сподівалися поглинути у своє суспільство".
"Але?" підказав Зоріан.
"Але їхні спроби поглинути нас ніколи не були успішними, - знизала плечима Рейні. "Ми говоримо ікосіанською і дотримуємося законів цієї землі, але більшість груп перевертнів вперто чіплялися за кожну крихту автономії та незалежності, яку ми тільки могли. Вовкулаки були найактивнішими і найуспішнішими в цьому відношенні".
"А, розумію, - сказав Зоріан, розуміючи. "А оскільки котячі перевертні вирішили відмовитися від своєї автономії на користь тіснішої асиміляції з рештою населення, ви не ладнаєте одне з одним".
"Так, - зітхнула вона. "Ми не вороги, але вони повністю відкинули нашу політику і пішли своїм шляхом. Обидві сторони погоджуються, що їм нема чого сказати одна одній, і уникають контактів".
Зоріан недбало хмикнув. Він чомусь сумнівався, що вовкулаки справді не вважають котячих перевертнів ворогами. Він міг би повірити, що котячим перевертням насправді байдуже до цього питання, але вовкулакам, мабуть, було дуже прикро, що інша сторона так розійшлася з ними в думках. Вони були просто безсилі щось вдіяти.
"А наскільки успішними є котячі перевертні?" з цікавістю запитав Зоріан.
"Дуже успішні", - зізналася Рейні. "Уряд Ельдемара любить вказувати на них племенам перевертнів, які бояться, що з ними станеться, якщо вони відмовляться від своїх традиційних прав. Саме тому вони так неохоче йдуть на серйозні репресії проти них, незважаючи на їхню сумнівну поведінку. Якщо найбільша історія успіху програми інтеграції перевертнів потрапить під обстріл, це, швидше за все, змусить всі інші племена перевертнів, які розглядають можливість піти цим шляхом, відступити і окопатися сильніше".
Точно, зовсім не вороги.
"Тож якщо котячі перевертні були такими успішними, чи не має сенсу до певної міри копіювати їх?" - запитав Зорян. запитав Зоріан. "Я розумію, що ви не хочете бути злочинцями, але що вам заважає набрати собі в ряди класичних магів? Готовий посперечатися, що їхнє рішення опанувати заклинання в ікосіанському стилі багато в чому визначило їхній успіх".
"А для чого, по-твоєму, я тут?" з посмішкою запитала його Рейні.
"А, ну..." Зоріан розгубився. "Хоча ти явно тренуєшся, щоб стати класичним магом, з того, що я чув, ти - рідкісний виняток, а не правило. Чому твоє плем'я посилає когось вчитися цьому тільки зараз? Чому не раніше?"
"Є причина, чому група перевертнів, найбільш успішна в освоєнні магії ікосіанського стилю, також є групою, яка найменше піклується про наші традиційні права", - сказала вона. "Хоча в принципі ідея звучить просто, на практиці це означає відкриття чорного ходу для центрального уряду, щоб впливати на плем'я. Члени племені, які навчаються на магів, мають тенденцію грати у владні ігри і втягувати гільдію магів, а через них і центральний уряд у внутрішні племінні суперечки, коли вони не отримують бажаного".
"А, - кивнув Зоріан з розумінням. "А центральний уряд зацікавлений у тому, щоб при першій же нагоді ліквідувати такі автономні групи, як ваша.
"Так, - погодилася вона. "До того ж, старійшини племені дуже традиційні і часто погано реагують, якщо новий маг після повернення виявляє занадто багато зовнішніх впливів. Багато разів маг просто з огидою йшов з племені після кількох років зіткнень з ними."
"То що ж змінилося, що змусило тебе прийти сюди?" - запитав Зоріан. Спалах незрозумілої, але однозначно негативної емоції спалахнув у дівчині, що стояла перед ним. "Чи це занадто особисте питання?
"Це... не зовсім, ні", - відповіла вона, на мить насупившись, перш ніж зібрати риси обличчя. Вона була чимось роздратована, але, схоже, не звинувачувала його в цьому. "Гадаю, є дві основні причини. Після розпаду Старого Альянсу політика централізації, яка була характерна для його сутінкових років, була дещо дискредитована, що зменшило тиск на племена перевертнів з метою їхньої асиміляції. Це робить навчених чужинців менш загрозливими для багатьох членів племені. Крім того, нещодавня колонізація Сарокійського нагір'я змусила багато племен перевертнів насторожитися, оскільки їхні землі знаходяться безпосередньо на шляху поселенців. Якщо група магів вирішить оселитися в межах наших кордонів, ми не впевнені, що зможемо змусити їх піти, не звертаючись за допомогою до центрального уряду".
"Допомоги, за яку вони вимагатимуть поступок, - здогадався Зоріан.
"Ну, вони фактично зобов'язані допомагати нам у цьому плані безкоштовно, - каже Рейні. "Це їхній обов'язок. Але щоразу, коли нам не вдається вирішити проблеми самостійно, ми послаблюємо свій авторитет і довіру до себе. Якщо ми будемо робити це занадто часто, наша уявна автономія залишиться лише на папері. Тому було б краще, якби у нас було кілька власних магів, які б залагоджували проблеми. Так чи інакше, ці дві причини призвели до того, що керівництво племені вирішило, що ми повинні мати власних магів, і може дозволити собі ризик, пов'язаний з такими спробами".
Зоріан кивнув і більше не зачіпав цієї теми, хоча відчував, що тут є щось більше. Не було схоже на те, що Рейні збрехала йому - він не виявив жодного наміру обманювати через свою емпатію - але явно був якийсь фактор, який вона не хотіла обговорювати. Щось особисте, здогадався він. Щось, що викликало в ній злість і гіркоту на своє плем'я, про яке вона зазвичай говорила з гордістю і пошаною.
У нього було відчуття, що її приїзд до Кіорії був чимось на кшталт вигнання.
Він попросив її розповісти про інші групи перевертнів, і вона вхопилася за можливість змінити тему розмови на щось інше.
Політика перевертнів була напрочуд складною. Окрім котячих перевертнів, круки та сови також повністю відмовилися від свого племінного коріння на користь асиміляції у звичайному суспільстві - вони не були такими успішними, як котячі, але і ті, й інші робили для себе непогані справи. Гадюкоперевертні також намагалися піти цим шляхом, але їхня історія не була успішною - вони не змогли інтегруватися і були майже знищені, коли підняли нетривале повстання під час Війни Розколів. Вовки, олені та кабани-перевертні склали ядро автономістської фракції, яка прагнула зберегти свою традиційну племінну структуру та особливі привілеї. Ведмеді та лисиці були прихильниками автономістів, але з роками поступово втрачали їхню підтримку і мали потужні асиміляторські фракції, що діяли всередині них.
Нарешті, існували ще три групи перевертнів, які виділялися з-поміж інших з кількох причин. По-перше, це були орлині перевертні, які не могли змиритися з тим, що ними хтось керує, незалежно від того, чи є у них автономія чи ні. Вони просто перетворювалися і відлітали в напрямку Зимових гір, де якимось чином дожили до наших днів. Як вони прижилися в такому ворожому, кишачому монстрами середовищі, ніхто достеменно не знав, і вони не хотіли мати нічого спільного з рештою людства. Навіть з іншими перевертнями. Другими були тюленячі перевертні, які стали на бік Ельдемара під час Війни некромантів і в результаті були в основному винищені. Ті, що вижили, пішли в Улькваан Ібаса разом з іншими групами, що зазнали поразки, і більше ніколи про них не чули. Рейні підозрювала, що вони не захочуть розмовляти з іншими перевертнями, навіть якщо ті вижили у своєму новому домі. Нарешті, були голубині перевертні, які ніколи не були племенем - вони були витвором ексцентричного мага, який зумів роздобути ритуал перетворення і був достатньо відданим, щоб створити власний клан перевертнів за допомогою цього ритуалу. Інші перевертні глузували з них і дивилися на них зверхньо, але Рейні зізналася (після деяких підштовхувань), що насправді вони досить непогано живуть. Здатність перетворюватися на літаючих тварин за власним бажанням мала свої переваги.
"Чесно кажучи, я здивований, що немає більше таких спроб", - сказав Зоріан.
"Вони є, - відповіла Рейні. "Вони просто, як правило, нікуди не йдуть. Вони починають добре, але потім стикаються з проблемами, коли у першого покоління перевертнів починають народжуватися діти. Якщо з ними не поводитися належним чином, діти-перевертні, як правило, виростають дещо... дисфункціональними. Усталені групи перевертнів мають багатовікові традиції в цьому відношенні - нові, експериментальні перевертні застрягли без керівництва і повинні бути дуже обережними впродовж перших кількох поколінь. Щось, на що багатьом новим перевертням не вистачає терпіння".
Після цього розмова відійшла від теми перевертнів і перейшла до обговорення нещодавнього вторгнення монстрів у місто і того, як це вплинуло на них. Зоріан здебільшого ухилявся від запитань Рейні про те, що саме він робив у "своїй" команді, коли вони виходили на полювання, оскільки підозрював, що Рейні буде набагато менш готова просто прийняти неймовірно високі навички Зоріана, ніж Тайвен, і вона не надто наполягала на цьому питанні. Він був здивований, наскільки сильно на неї вплинуло вторгнення монстрів.
"Чесно кажучи, через цю кризу з монстрами мені дуже соромно, - зізналася Рейні. "Мене відправили сюди, щоб я навчилася магії і стала корисною для племені, і я думала, що в цьому плані у мене все добре... але тепер я знаю, що багато моїх однокласників вже достатньо сильні, щоб протистояти реальній небезпеці, а я... ні. Я думав, що була однією з найкращих у класі, але, здається, це лише в академічному плані. Мені це не подобається. Я мала б бути серед тих, хто йде туди, щоб боротися з цими істотами".
Він не знав, як на це реагувати, тому просто промовчав. Після цього розмова припинилася, і вони розійшлися. Про другу зустріч не було жодної згадки, але вона сказала, що він може ставити їй більше запитань, якщо йому спаде на думку щось ще. Це було більше схвалення, ніж він очікував отримати, насправді.
І так, вона справді очікувала, що він заплатить за обидві страви.
***
Зоріан покрутив у руках свій новий читацький квиток, бездіяльно вивчаючи ідентифікаційні гліфи, викарбувані на його поверхні. Ім'я на перепустці, звісно, було не його, адже він нахабно вдерся в чужий дім і вкрав її... але шанси на те, що йому за це будуть пред'являти претензії, були, як не дивно, мізерно малі. Як він швидко зрозумів, коли спробував скористатися своєю новою перепусткою, вищі перепустки були не просто клаптиком інертного паперу, як його стара перепустка, а маленькими дерев'яними панелями з магічним ідентифікаційним набором гліфів. Щоб скористатися ними, треба було лише підійти до дверей, що вели до закритої частини бібліотеки, а потім вставити панель у заглиблення поруч із дверима. Якщо авторизація перепустки була достатньою для доступу до цієї секції, двері відчинялися, і відвідувач міг зайти всередину. Ніякої взаємодії з бібліотекарями не було потрібно, і ніхто не попросив показати його перепустку, коли він перевіряв її, навіть після того, як він провів кілька годин у відділі магії розуму.
Чесно кажучи, зараз він почувався досить нерозумно. Він очікував, що секції з обмеженим доступом будуть охоронятися якоюсь диявольською охороною, а за кожним кутом перевірятимуть посвідчення особи, а натомість він знайшов систему безпеки, яку може зламати дитина. Якби він знав, що це так легко, то зробив би це набагато раніше. Наскільки він міг бачити, єдина небезпека полягала в тому, що чоловік, у якого він вкрав, може зрозуміти, що його пограбували... і Зоріан насправді не хвилювався про це. Він ретельно обрав свою ціль, не взяв нічого, окрім читацького квитка, і зробив усе можливе, щоб не залишити жодних доказів свого проникнення. Навіть якби чоловік раптом почав турбуватися про читацький квиток, яким він не користувався місяцями, і помітив його зникнення, Зоріан дуже сумнівався, що він дійде висновку, що його хтось вкрав. Хто, в біса, вдирається в чужі будинки, щоб поцупити їхні читацькі квитки?
Тим не менш, Зоріан підозрював, що якби він спробував такий же трюк, щоб отримати доступ до якогось дійсно дуже закритого розділу, то був би зупинений більш суворою охороною. Йому довелося б придбати перепустку вищого рівня і випробувати її наприкінці перезапуску.
Але зараз він мав побачити, що саме приготував для нього Ксвім. Він поклав перепустку в кишеню і підійшов до... дверей...
Він насупився. Що, чорт забирай, відбувається? Саме тут знаходився кабінет Ксвіма, він був у цьому впевнений - бував тут незліченну кількість разів, і все інше було саме там, де й мало бути. Він просто...
Він заплющив очі і глибоко вдихнув, дозволивши ментальному щиту зімкнутись над його думками. Примус ігнорувати двері до кабінету Ксвіма розтанув, і його очі нарешті перестали ковзати по них так, наче їх і не існувало. Ні, тепер, коли він подумав про це, це було більше схоже на те, що він відкинув її як несуттєву річ. Як явно не те, що він шукав. Якби він був менш впевненим у собі, хто знає, скільки часу він би шукав двері, перш ніж збагнув, що вони існують.
Розплющивши очі і пересилюючи роздратування через витівки Ксвіма, він постукав у двері, а потім одразу ж увійшов, не чекаючи на дозвіл. Він побачив, що Ксвім спокійно дивиться на нього, склавши пальці.
"Шкода, - сказав Ксвім. "Те, що така груба пастка змогла заманити тебе навіть на хвилину, показує, наскільки ти жахливо непідготовлений до небезпек магії розуму".
"Так, пане, - легко погодився Зоріан. Він надто звик до поведінки Ксвіма, щоб більше не дратуватися через неї. "Саме тому я й звернувся до пані Зілеті з проханням знайти собі партнера для тренувань".
Ксвім махнув рукою в повітрі, ніби відганяючи особливо настирливу муху, мовчки даючи йому зрозуміти, як мало він думав про цю ідею.
"З розмови з Ільзою я зрозумів, що ти природжений маг розуму, так?" запитав Ксвім. Очевидно, це було риторичне запитання, бо він не став чекати на відповідь Зоріана, перш ніж продовжити. "Це похвально, що ти намагаєшся виправити свої недоліки з власної ініціативи. Занадто багато магів з такими природними талантами плутають свою вроджену перевагу з справжньою майстерністю, марнуючи свій потенціал і наражаючи на небезпеку всіх навколо. Навіть себе. Особливо себе."
Ого, це була справжня похвала від Квіма?
"На жаль, - продовжував Ксвім, - твоя спроба, як і навички шейпінгу, які ти продемонстрував на нашому занятті минулої п'ятниці, ганебно не дотягує до досягнення дійсно вартісних результатів. Я, як твій наставник, маю виліпити з тебе щось схоже на компетентного і відповідального заклинателя".
Угх. Нічого страшного.
"Розумію, - сказав він трохи кисло. "Вибачте за зухвалість, але я не знав, що ви є експертом з магії розуму. Я думав, що ви викладаєте складні шейпінг-вправи для студентів четвертого курсу".
"Я також даю приватні уроки особливо талановитим першокурсникам і другокурсникам", - відповів Ксвім, і на його обличчі на мить промайнула гримаса, перш ніж він знову набув звичної незворушної незворушності. Напевно, Ксвім не надто високо цінував їхні "таланти". "І, що більш важливо, я викладаю на четвертому курсі факультатив про захист від магії ворожіння. Очевидно, сюди входить і магія розуму".
"А...", - сказав Зоріан. Це багато в чому пояснювало постійний ментальний щит Ксвім. І все ж... "Я відчуваю, що повинен зазначити, що моя вроджена здатність надає мені дуже потужний і гнучкий ментальний щит".
"О? Як цікаво", - замислено сказав Ксвім. "Скажи мені, твоя здатність є суто захисною, чи ти можеш простягнути руку і доторкнутися до свідомості інших людей?
"Друге, - зізнався Зоріан. "Саме тому я й звернувся по допомогу до пані Зілеті - мені потрібен був добровільний об'єкт, на якому можна було б потренуватися в телепатії та читанні думок.
"У такому разі, ти, напевно, вже знаєш про ментальний бар'єр, який я зараз тримаю", - заявив Квім.
"Ну, так, але не тому, що я намагався отримати доступ до вашого розуму абощо", - збрехав Зоріан. "Просто в основі мого таланту лежить пасивна форма емпатії, яка підказує мені, що відчувають інші люди, а від вас я нічого не можу відчути. Наскільки я можу судити, це відбувається тільки тоді, коли люди якось захищають свій розум".
"Я впевнений, що це єдина причина, чому ти знаєш про це, і що ти ніколи навіть не допускав думки помститися своєму нестерпному наставнику, зазирнувши в його свідомість, - поблажливо сказав Ксвім. "Але якщо вже на те пішло, то я хочу, щоб ти спробував проникнути в мою свідомість. Будь ласка, зроби все можливе, щоб подолати мій ментальний бар'єр і розповісти мені, як він порівнюється з твоїм власним".
О, це було абсолютно ідеально. Шанс напасти на Ксвім і вийти сухим з води? Як він міг відмовитися? Проте, яким би дратівливим не був його наставник, він не дуже хотів госпіталізувати чоловіка, тому не став одразу ж запускати найсильніший розумовий імпульс, який тільки міг сформувати, в його непідготовлений захист. Ні, замість цього він спочатку провів кілька легких пробних атак, щоб побачити, чи зможе він знайти якісь очевидні недоліки (він не зміг), а потім запустив швидку послідовність слабких атак, щоб виміряти міцність щита Ксвіма.
Це була дуже міцна річ, порівнянна за силою з тим, що могли створити Зоріан і Аранеї, що дуже здивувало його. З іншого боку, це означало, що йому не треба стримуватися. Він увімкнув свій найсильніший, найцілеспрямованіший імпульс розуму і врізав його прямо в ментальний бар'єр.
Хоча зовні він був спокійний і врівноважений, всередині Зоріан дико посміхався, відчуваючи, як ментальний щит Ксвіма тріснув і прогнувся під його раптовим натиском...
...а потім минула мить, і ментальний бар'єр Ксвіма одразу ж став на місце, такий же досконалий і непохитний, яким він був на початку.
Очі Зоріана мимоволі розширилися від шоку. Н-не може бути... він полагодив його!? Як? Він не був психіком, він був у цьому впевнений, і жодне з відомих йому заклинань не могло відновити себе. Принаймні, не так швидко. Зоріан не міг так швидко полагодити свій ментальний щит. Чорт забирай, навіть Аранеї, з якою він тренувався, не змогла б так швидко повернути щит до неушкодженого стану.
Він провів три потужніші атаки поспіль з тим самим результатом: атаки завдали шкоди ментальному бар'єру Ксвіма, але він був відремонтований так швидко і ретельно, що слабший нападник міг би подумати, що його взагалі не було пошкоджено.
Він примружив очі. Ні. Ні, він не збирався бути зупиненим у цьому. Груба сила не спрацювала, але його не дарма тренували аранеї - він мав у своєму розпорядженні набагато більше, ніж це. Він почав виконувати базові патерни атаки, яких його навчив Розум, подібний до вогню, ставлячись до Ксвіма як до колеги-психіка, а не як до мага, що використовує структуровані заклинання, і поступово межі захисту Ксвіма відкрилися перед ним. По-перше, Ксвім, здавалося, не відчував його зондуючих атак - все, що не було достатньо сильним, щоб зламати його ментальний бар'єр, було для нього фактично невидимим. По-друге, його бар'єр був абсолютно однорідним - він ніколи не посилював місце, яке атакував, навіть якщо повторював атаку на одне й те саме місце знову і знову.
Під час наступної атаки він не використав потужний, але миттєвий стрибок розуму - він вибрав одну частину ментального щита Ксвіма і почав трощити її. Він не зупинявся, і поступово щит почав тріщати під його ментальним тиском. Відремонтувати його було неможливо - його атака пригнічувала регенерацію щита, розширюючи тріщини і наближаючи його до повного руйнування. Він перенаправив кілька ниточок енергії від основної атаки на розширювані дірки в захисті Ксвіма, змусивши чоловіка помітно здригнутися, коли телепатичні сили обпалили його поверхневі думки...
"Стоп!" наказав Ксвім, піднявши руку вгору в зупиняючому жесті.
Зоріан негайно відступив, дозволивши Ксвіму відтворити свій ментальний захист і відновити самовладання.
"Що ж, - сказав його наставник, масажуючи пазухи. "Післяобідній головний біль, якраз те, що мені сьогодні було потрібно. Гадаю, це навчить мене не спокушати своїх учнів. Тим не менш, це був захоплюючий досвід. Менше схоже на класичну магію розуму, а більше на те, що міг би використати мох пам'яті, краб-відлюдник з лазурного моря або рій головоногих щурів".
"Це ж не було закляттям, яке ви використовували, щоб захистити свій розум, чи не так?" запитав Зоріан.
"Ні, не закляття", - підтвердив Ксвім. "Це була неструктурована магія, як і твої власні здібності.
"Але як?" запитав Зоріан. "Я бачу, що ви не є... ну, природженим магом розуму, як я."
"Вправи з формування магії розуму", - просто відповів Ксвім, наче це щось пояснювало.
"Існують вправи для формування магії розуму?" - здивовано запитав Зоріан.
"Для кожної сфери магії існують вправи на формування, - відповів Ксвім. "Вони необхідні для побудови належного фундаменту, на якому ти зможеш будувати свої заклинання".
Так, дурне запитання. Він мав би запитати, як виконання вправ з шейпінгу дозволило Ксвіму справляти враження повноцінного психіка. Він умів добре лише це, але, чесно кажучи, це був дуже гарний трюк.
"Я не знав, що заняття шейпінгом можуть дати тобі неструктуровані магічні здібності", - зауважив Зоріан.
"Справді?" з цікавістю перепитав його Ксвім. "А що, по-твоєму, шейпінг, як не неструктуровані магічні здібності? Виконуй достатньо споріднених вправ протягом багатьох років, і вони обов'язково складатимуться в щось більше, ніж просто сума їхніх частин. У випадку з магією розуму, здатність захищатися від неї є настільки бажаною, що протягом століть було розроблено незліченну кількість тренувальних схем для отримання ментального захисту. Те, що я продемонстрував, аж ніяк не є поширеним умінням, але й не є особливо рідкісним".
Зоріан насупився. Якщо подумати, то чимало людей, з якими він зустрічався в минулому, мали якусь форму ментального захисту, яка не була схожа на структуроване заклинання. Наприклад, Аланік, а також Рія. Зак також мав якийсь ментальний щит, якщо вірити "Спису рішучості" - той, через який вона не відчувала себе комфортно, коли втручалася. Він справді мав би запідозрити щось подібне раніше.
"Ви теж можете використовувати телепатію і читання думок у неструктурованому вигляді?" - запитав він Ксвіма, спираючись на здогад.
"Я особисто? Ні. Я ніколи не цікавився нічим, окрім самозахисту, - відповів Ксвім. "Але якщо ти запитуєш, чи це можливо, то відповідь - так... із застереженнями. Це вимагає великої самовіддачі для досягнення елементарних результатів - така людина ніколи не зможе повторити атаку, яку ти, наприклад, зробив випадково, навіть після цілого життя відточуючи свої навички".
Він знав це - це було так само, як душевний зір. Отримати зменшену версію здатності, яка впливає лише на себе, можна було, доклавши чимало зусиль, але простягнути руку і застосувати її до когось іншого було майже неможливо.
"І що?" нетерпляче запитав Ксвім, перериваючи свої роздуми. "Порівняння?
"Е-е, так. Ваш щит, здається, дає набагато менше зворотного зв'язку, ніж мій, він занадто одноманітний за складом, і ваша реакція на атаку дуже передбачувана і зручна для того, хто знає, що робить", - сказав Зоріан, насолоджуючись можливістю зробити Ксвіма об'єктом критики для різноманітності. Ксвім просто кивнув, не подаючи жодних ознак того, що його гордість була зачеплена цим шквалом критики. "З іншого боку, ваш щит має набагато менше недоліків, і ви можете полагодити його набагато швидше, ніж я".
"Ну що ж, - сказав Ксвім, відкинувшись на спинку стільця. "Гадаю, ми знаємо, що ти будеш практикувати сьогодні, чи не так?"
"Гаразд", - сказав Зоріан. Насправді він був задоволений цією ідеєю. Покращення ментального захисту завжди віталося в його свідомості. "Але як це працюватиме? Не думаю, що будь-яке класичне розумове закляття зможе мені допомогти, якщо не брати до уваги несподівані напади, на кшталт тієї пастки, яку ви поставили на дверях".
"Сюрпризи бувають різними, пане Казінський", - сказав Ксвім, сягнувши рукою до шухляди і діставши звідти заклинательський жезл, який він швидко направив в обличчя Зоріана. "Дозвольте продемонструвати".
Зоріан поспішно зміцнив свій ментальний щит, сповнений рішучості витримати ментальну атаку, яку Ксвім направив на нього, але те, що його вразило, не було заклинанням магії розуму. Це була якась розсіювальна хвиля, і його ментальний щит випарувався при контакті з нею, як крапля дощу, що потрапила в палаючу піч.
Потім його вдарило нокаутуюче закляття.
Він пручався. Можливо, його позбавили ментального щита і застали зненацька, але він все ще був досвідченим магом і теж пройшов через "тренування опору" Кайрона - відносно незначне закляття, яке використав Ксвім, не змогло його підкорити. Але, незважаючи на це, суть справи було доведено.
"Справжній маг розуму, - сказав Ксвім, - відновив би свій щит ще до того, як було накладено друге закляття".
Зоріан зітхнув. Звичайно, відновив би.
"З початку?" - здогадався він.
"З початку", - підтвердив Ксвім.
У сцені, яку Зоріан швидко почав ненавидіти всіма фібрами свого єства, Ксвім ще раз направив заклинальний жезл йому в обличчя і підірвав його ментальний щит у небуття.
***
Після їхнього понеділкового заняття Ксвім значною мірою замінив їхні звичайні заняття на заняття з магії розуму, постійно підштовхуючи його захист і даючи йому довгі списки вправ для формування магії розуму. Більшість цих вправ були до абсурду простими для Зоріана, навчаючи того, що він вже інтуїтивно розумів, але пошук у закритій частині бібліотеки з його новенькою перепусткою приніс кілька менш інтуїтивно зрозумілих вправ, які насправді навчили його чомусь новому.
Він не мав наміру повторювати обставини, які призвели до нової поведінки Ксвіма, під час наступних перезапусків. Хоча він, безумовно, навчився у Ксвіма дечому, що стосувалося ментального бою, Ксвім, зрештою, був надокучливим вчителем, і нічого з того, чого він хотів навчити Зоріана, не потребувало його допомоги.
Крім того, його зустрічі з Тінамі ні до чого не приводили. Він і сам не отримував від них багато користі, а Тінамі, по суті, перетворювала кожну його спробу взаємодії на допит, намагаючись з'ясувати, хто навчив його бути таким хорошим, яким він є зараз.
Вона також, схоже, проговорилася про його зустріч з Рейні, оскільки всі в класі знали про це, коли він прийшов до академії в понеділок. Можливо, це була помста за те, що він відмовився відповідати на її запитання. У будь-якому випадку, це майже вбило будь-яку добру волю, яку він можливо мала Рейні - вона визнала, що він не винен, коли вони розмовляли пізніше, але вона все одно не хотіла, щоб її бачили поруч з ним після цього. Напевно, саме Бенісек голосно привітав його перед усім класом, і це його дуже засмутило, коли справа дійшла до цього.
Чому він взагалі вважав, що тусуватися з цим хлопцем - хороша ідея?
Ну що ж, живи і вчись. Побачивши, що його соціальні починання розбиті вщент, він зосередив свою енергію на пошуках аранійської скарбниці, своїх особистих експериментах, а також на вистежуванні та допиті загарбників. З останніми двома справами все йшло чудово, але пошуки аранійської скарбниці вперто не давали жодних результатів. Він вирішив пристати на пропозицію Філігранних Мудреців відвезти їх до кіорійського поселення в обмін на допомогу в маніпуляціях з пам'яттю - можливо, аранійські дослідники виявляться успішнішими за нього, а допомога з його навичками читання пам'яті завжди була б доречною. Він також повинен був знову врятувати Вартових Жовтої Печери від їхнього загарбника, просто на випадок, якщо вони могли б розповісти йому щось нове, тепер, коли він мав реальний досвід читання думок за плечима.
Його діяльність, пов'язана з вторгненням, невпинно продовжувалася тижнями, не приносячи жодних революційних результатів чи критичних відкриттів, але його навички читання пам'яті ставали все кращими, і він знайшов кілька цікавих мішеней, які насправді могли знати щось цікаве. На жаль, його постійні атаки зробили загарбників обережними і параноїдальними, а всі важливі особи завжди були озброєні і перебували під посиленою охороною - Зоріан не відчував себе впевнено, переслідуючи їх за таких умов. Він піде за ними під час наступного перезапуску, коли вони не матимуть попередження, що він прийде по них.
З наближенням кінця рестарту Зоріан трохи послабив натиск на культистів, обмежившись нальотами на їхні схованки та спостереженням за їхньою діяльністю. Схованки не містили жодних важливих доказів чи дивовижних скарбів, але в одній з них було чимало готівки (яку Зоріан мав намір добре використати в наступних рестартах), а колекція зілля, яку він вкрав на початку рестарту, виглядала багатообіцяюче. Каель стверджував, що йому знадобиться ще один рестарт, щоб закінчити їх вивчення, але деякі з них були явно вдосконаленими бойовими зіллями, які при руйнуванні випускали хмари кислотної пари, заливали все навколо невгасимим вогнем і мали подібні ефекти. Чесно кажучи, це звучало цілком сумісно з бойовим стилем Зоріана.
А потім, за кілька днів до літнього фестивалю, його шпигунські зусилля нарешті дали йому тривожний сигнал, на який він чекав: керівництво культу Світового Дракона видало наказ одній зі своїх низових груп викрасти Ночку. Це була не та команда, що минулого разу, і викрадення не було заплановане на ту ж дату, що й під час попереднього перезапуску, але завдяки його зусиллям наказ все одно було отримано.
Він влаштував засідку на півдорозі до будинку сім'ї Сашаля, коли вони ще пасли своїх гігантських сороконіжок у каналізації. Його початкова ідея полягала в тому, щоб захопити контроль над сороконіжками і змусити їх обернутися проти своїх господарів, щоб виглядало так, ніби вони втратили контроль над тваринами. На жаль, маг, який їх контролював, знав, що робить - як тільки Зоріан спробував вплинути на свідомість монстрів, він перехопив контроль над сороконіжками і вигукнув решті групи попередження, що на них напали.
Тоді Зоріан застосував свій запасний план і кинув у них одне з бойових зілля, яке він знайшов у схованці. Контролер сороконіжок, а також троє його поплічників-сороконіжок загинули на місці, застигши намертво, коли пляшка розбилася і блискуча синя рідина контактувала з повітрям. На жаль, це розкрило його схованку, змусивши його захищатися від шквалу наступальних заклинань, якими його почали засипати троє вцілілих сектантів.
На щастя, не залишилося жодного мага-контролера, який міг би оскаржити його контроль, і заволодіти останньою сороконожкою було дитячою забавкою. Перш ніж троє нападників зрозуміли, що відбувається, отруйні ікла сороконіжки вчепилися в ногу одного з них, і їм довелося захищатися від небезпеки у власному середовищі.
З цього моменту у них не було жодного шансу, хоча вони встигли вбити сороконіжку до того, як Зоріан прикінчив їх. Виконавши своє завдання, він покинув місце події, гадаючи, що ж тепер робитиме Культ Світового Дракона, коли його плани зірвано. Чи прийдуть вони за Ночкою знову, цього разу з більшими ресурсами? Наскільки вона була для них важлива?
Він припускав, що скоро дізнається.
***
На превеликий подив Зоріана, після цього на Ночку більше не нападали. Натомість наступного дня сектанти напали на іншу сім'ю - цього разу на досить відомого офіцера, який служив у війську Ельдемара і виявився одним із тих голубів-перевертнів, про яких Рейні не надто багато говорила. Чоловік і його дружина не постраждали, але їхній восьмирічний син був викрадений невідомими нападниками і не вимагав викупу.
На відміну від нападу сектантів на сім'ю Сашалів, цей напад привернув велику увагу преси та влади. Зрештою, їхньою новою мішенню стала не якась випадкова людина, а військовослужбовець Ельдемара... і цього разу вони не намагалися влаштувати якусь химерну "атаку монстра", а просто вдерлися в будинок і викрали дитину вночі. Це привертає більше уваги.
Отже. Очевидно, що культистам потрібен був перевертень, ймовірно, дитина-перевертень, для якоїсь мети. Первісний "виклик", швидше за все. Вони потребували його так сильно, що були готові перекинути мурашник безпосередньо перед вторгненням, піддаючи його величезному ризику бути виявленим.
Але, мабуть, це не мала бути Ночка.
"Агов, Зоріане", - озвалася Кіріель, відволікаючи його від роздумів.
Він подивився на неї і побачив, що вона намагається намалювати обличчя на дерев'яному големі наступного покоління, якого він зробив для неї. Він мав цілу купу дрібних удосконалень у порівнянні зі старим, але Зоріан підозрював, що Кіріель дбає лише про одне з них - нова версія мала довге каштанове "волосся" на голові, прикріплене до її голови, на її прохання. Очевидно, вона вирішила, що це недостатньо реалістично для неї.
"Що?" - запитав він.
"Кого ти завтра запрошуєш на танці?" - запитала вона.
"Це не твоя справа", - відповів Зоріан. Тц, він повинен був переконатися, що завтра ввечері його не буде вдома, просто на випадок, якщо Ільза знову пошле когось за ним.
"Ти йдеш на побачення з рудоволосою дівчиною, з якою зустрічаєшся?" - запитала вона.
"Зачекай хвилинку, звідки ти взагалі про це знаєш!?" запротестував Зоріан.
"Каель сказав мені, - сказала вона, кусаючи дерев'яний кінець пензля, перш ніж додати кілька тонких штрихів на нові брови голема.
Дурний Каель... він, напевно, думав, що це все так страшенно кумедно.
"Думаю, тобі не завадила б дівчина", - сказала Кіріель, перш ніж повернутися до свого нового голема. "Ти згоден, Косенку?"
Так само, як це було зроблено, коли до нього зверталися з чимось, що звучало як запитання, голем серйозно кивнув головою.
"Бачиш, навіть Косеня погодився..."
"Кірі", - обірвав її Зоріан.
"Так?"
"Помовч".