Початок нової петлі мало чим відрізнявся від попередньої - він сів на потяг до Кіорії з Кіріель на буксирі, розважав її магічними подвигами, а також замаскованими (і трохи прикрашеними) розповідями про власні пригоди, щоб не нудьгувати, і навіть трохи поговорив з Іберією. Щоправда, недовго - цього разу вона не надто ним цікавилася, бо він закінчив розповідати історії Кіріель, коли вони зупинилися в Корсі, і не продемонстрував жодних дивовижних навичок заклинання, поки вона була в купе.
"Ось ми і приїхали", - сказав Зоріан, виходячи з поїзда і допомагаючи Кіріель пронести свій багаж через двері вагона. Було досить мило, як вона наполягала на тому, що нестиме свій багаж сама, але він знав з попередніх разів, що це не триватиме дуже довго. Що ж, хай там як, він дозволив їй поки що жити в запереченні. "Ласкаво просимо до Кіорії, моя найдорожча сестричко."
"Я твоя єдина сестра", - відповіла вона, допитливо оглядаючи величезний залізничний вокзал, на якому опинилася.
"Тоді ти знаєш, що я кажу правду", - м'яко сказав Зоріан.
Кіріель проігнорувала його на користь вивчення барвистих вітрин магазинів, величезного годинника, що звисав зі стелі вокзалу, і потоків людей, що снували навколо. Правду кажучи, вона справлялася з цим видовищем набагато краще, ніж Зоріан, коли він вперше зійшов у Кіорії.
"Велике", - зробила вона висновок насамкінець.
"Кіорія - велике місто і важливий транспортний вузол", - просто відповів Зоріан. "Тут багато транспорту".
"Ти не проти, якщо ми трохи тут оглянемось?" запитала Кіріель.
"Ти маєш на увазі переглянути кілька крамниць у пошуках цікавих дрібничок?" - здогадався Зоріан. Вона надулася на нього. "Звичайно, ми можемо це зробити. Але я куплю тобі лише один сувенір, і нічого надто безглуздого".
"А що таке "надто безглузде"?" - запитала вона, задумливо роздивляючись вітрини магазинів.
"Використовуй свій здоровий глузд", - відрізав Зоріан. На біса йому було грати з нею у гру з визначеннями.
"А якщо я в чомусь не впевнена?" - запитала вона.
"Спитай", - одразу ж відповів він.
Він, мабуть, міг би купити все, на що вона покладе око, особливо враховуючи, що за кілька днів отримає величезні грошові вливання, але він не вважав, що це гарна ідея - заохочувати її надмірності таким чином. Кіріель ніколи не відрізнялася стриманістю, і він здригнувся від думки, що станеться, якщо він вирішить занадто потурати її примхам.
Наступні півтори години Зоріан просто ходив за Кіріель, коли вона, наче п'яний метелик, пурхала від однієї крамниці до іншої, без жодної закономірності, яку він міг розгледіти. Зрештою, він не надто замислювався над тим, щоб з'ясувати це - здебільшого він проводив час, тренуючи своє чуття, намагаючись обробити інформацію, яку отримував про натовп навколо них. Великі, тісно упаковані натовпи, як на головному залізничному вокзалі Кіорії, все ще мали тенденцію руйнувати його чуття, перетворюючи зворотній зв'язок на незрозумілий, розмитий згусток емоцій і дивних сигналів. Проте він все краще виділяв конкретні думки з цього фонового туману. Він практикував цю процедуру, постійно відстежуючи свідомість Кіріель, перетворивши її на своєрідний телепатичний якір, а потім намагався виокремити свідомість випадкових людей з натовпу, щоб краще відчути їх. Це була повільна, нудна робота, але йому набридло, що його емпатія і здатність відчувати розум фактично вимикалися щоразу, коли він стикався з натовпом.
Врешті-решт вона вибрала снігову кулю. Слід визнати, що це була дуже гарна снігова куля - будиночок і дерева всередині нього були неймовірно деталізовані і добре виконані, ніби хтось буквально зменшив будиночок і його околиці і помістив їх у скляну кулю. Очевидно, що для виготовлення цієї речі була використана досить складна магія, навіть якщо кінцевий продукт був абсолютно немагічним на його думку, і ціна кулі була відповідною... але це було краще, ніж Зоріан побоювався, тож він купив його без жодних нарікань. Він замислився, чи достатньо його навичок модифікації, щоб виготовити таку кулю...
Закінчивши полювання на дрібнички Кіріель, вони вирушили до головної площі та фонтану, як і в попередньому рестарті. На відміну від попереднього рестарту, Зоріан повів їх через парк з самого початку - зустрічатися з роєм головоногих щурів не було жодної потреби. Навпаки, це був непотрібний і неприйнятний ризик, оскільки свідомість Кіріель була абсолютно незахищеною, і завжди існувала ймовірність того, що щури могли зрозуміти щось важливе або привернути увагу до блукаючих думок Кіріель.
Як виявилося, це була досить важлива зміна. Ніколи не бачивши головоногих щурів, Кіріель, очевидно, не могла розповісти Реї про них, тож ця тема просто ніколи не піднімалася. І, вочевидь, він сильно недооцінив, наскільки сильно занепокоїв Рею під час їхньої попередньої першої зустрічі, бо замовчування страхітливої здатності щурів читати думки зробило Реб набагато менш настороженою цього разу... а також набагато більш наполегливою в тому, щоб вони залишилися на деякий час. Хм.
Він дозволив Реї та Кіріель "переконати" його відкласти їхній відхід. Наскільки він міг судити, це був найкращий момент, щоб вивідати щось у Реї, перш ніж вона встигла запідозрити його, і він мав усі наміри використати його на повну котушку.
"Студент Королівської Академії Кіорії? Досить престижне місце для навчання для хлопця з маленького провінційного містечка, якщо ти не проти, - зауважила Рея. "Не те, що немає нічого поганого в тому, щоб бути з маленького сільського містечка - зрештою, ми самі з нього, - але хіба Королівська Академія Кіорії не приймає тільки..."
"Тільки дуже талановитих чи тільки з дуже хорошими зв'язками?" - здогадався Зоріан. Зрештою, так думала більшість людей, які не були особисто пов'язані з цим закладом. Побачивши, що Рея кивнула на знак згоди, він продовжив. "Не зовсім так. Процес вступу - це поєднання того, наскільки добре ви склали вступні іспити, чи отримали ви рекомендацію від співробітника академії або когось іншого, достатньо відомого, і чи не образить вас відмова у вступі когось особливо сильного і впливового. В принципі, якщо ти можеш заплатити вступний внесок і досить добре скласти вступні іспити, ти гарантовано потрапляєш туди".
"Це так ти вступив?" з цікавістю запитала Ріа.
"Я був у першій 50-ці за результатами іспитів", - з гордістю відповів Зоріан. Він був 48-м, але не збирався про це згадувати.
"Брат дуже талановитий, - раптом сказала Кіріель. "Але, напевно, вони прийняли його ще й через нашого брата Даймена. Принаймні так мама казала."
"Що?" - категорично перепитав Зоріан.
"Емм..." Кіріель затнлася. "Будь ласка, не сердься, бо мама просила мене не казати тобі цього, бо ти на мене розсердишся, але мама сказала, що вас з Фортовим так легко прийняли тільки тому, що Даймен став таким великим і успішним..."
"Даймен тут ні до чого, - сказав Зоріан, роздратовано скрегочучи зубами. "Я показав такі результати, що про мій не вступ не могло бути й мови! Мама, як завжди, приписує все хороше на світі Дайменові, а мене пов'язує з тим паскудником Фортовим, щоб..."
"Я вірю вам, пане Казінський, - перебила його Рея. "Заспокойтеся. Немає жодних причин так накидатися на свою молодшу сестру".
"Гаразд, вибачте", - сказав Зоріан з трохи більшою гіркотою, ніж хотів.
На кілька секунд запанувала коротка, незручна тиша. Чудово. Дуже добре, Зоріан.
Чорт забирай, чому він дозволив цьому зачепити себе за живе?
"Отже, я припускаю, що твій брат - це той самий Даймен Казінскі?" нарешті запитала Рея. "Той самий, знаменитий?"
"Так, - зітхнув Зоріан. "Той самий знаменитий."
"Стривай, а твій другий брат теж знаменитий?" невинно запитала Ночка у Кіріель. "Чим?"
"Всяким", - незручно знизала плечима Кіріелла, більше нічого не кажучи на цю тему. Напевно, намагаючись не засмучувати його ще більше, продовжуючи розмову.
"Даймен - археолог-авантюрист", - сказав Зоріан, щосили намагаючись приховати своє роздратування від усього цього. "Він очолює експедиції в небезпечні райони в пошуках загублених артефактів і руїн. Або навіть рідкісних рослин і магічних істот, хоча технічно це має бути поза межами компетенції археології.
Він дуже успішний у цьому, тому привертає до себе багато уваги людей".
Ось так. Це було неповне пояснення, так, але воно не вводить в оману. Сподіваюся, цього буде достатньо.
"Я нічого не чула про нього вже більше року", - зауважила Реа.
"Він у Коті, - сказав Зоріан. "Очевидно, він знайшов щось дуже важливе в джунглях, але тримав це в таємниці. Я впевнений, що ви все про це дізнаєтеся, коли він нарешті зволить відкрити це світові".
На щастя, в цей момент тема розмови відійшла від Даймена. Зоріан вирішив скористатися дещо особистим характером запитань Реї, щоб розпитати про їхнє особисте життя. Її історія була функціонально ідентичною до того, що вона розповіла йому під час попереднього перезапуску, але її поверхневі думки було набагато легше прочитати цього разу, оскільки вона не була підготовлена захищати свої секрети від рою щурів, які читають думки.
Її поверхневі думки розповіли йому цікаву історію. По-перше, Саух не був перевертнем. Перевертнями були лише Рея та Ночка. Рея була злочинницею, але потім вона зустріла Сауха і вирішила залишити це життя позаду, щоб бути з ним. Як... романтично. Але ні колишні спільники Реї, ні решта мешканців міста не хотіли дозволити Реї забути про її минуле, тож сім'я зібрала речі і поїхала туди, де ніхто не знав, хто вони такі, і де вони могли б почати все спочатку. Де Ночка могла вирости без минулого своєї матері, яке саботувало б її на кожному кроці.
Чорт, він справді починав божеволіти від того, що Культ Світового Дракона приготував для них... він не думав, що зможе спокійно спостерігати за тим, як вбивають батьків Ночки, а її саму викрадають. Хоча, якщо подумати, це не було такою вже й проблемою в цьому конкретному перезапуску - його читання пам'яті ще не було настільки хорошим, щоб витягти багато чого з високопоставлених сектантів, навіть якщо він міг би вистежити їх, слідуючи за пересуванням Ночки. І хто сказав, що він взагалі здатен запобігти її викраденню? Зрештою, у нього не було надійного плану, як його зупинити - якби викрадення відбувалося за іншим графіком, ніж під час попереднього перезапуску, йому довелося б стежити за сім'єю Сашалів вдень і вночі, щоб перехопити викрадення.
Він вирішив поки що відкласти свій початковий план і подивитися, як розвиватимуться події. Хтозна, може, останній перезапуск був випадковістю, і викрадення Ночки не було чимось, що сектанти робили в кожному циклі. Але про всяк випадок треба було б поставити на неї якийсь маячок...
Коли вони закінчили розмову, надворі вже почав накрапати дощ. Рея намагалася заперечити, кажучи, що треба перечекати, поки він вщухне, але Зоріан знав, що цього не станеться ще досить довго, і не погодився. Він загорнув себе і Кіріель у погодний щит, щоб захиститися від дощу, і попрощався з сім'єю Сашалів.
Він вважав доказом своєї зростаючої майстерності та запасів мани те, що щит протримався протягом усієї їхньої подорожі, дозволивши їм прибути до Імайї абсолютно сухими і не виснаженими.
***
Наступні кілька днів були доволі рутинними - він вирушив до Княжого Двору, щоб набрати собі вдосталь кристалізованої мани, продав кристали в різних крамницях Кіорії за великі суми готівки, прийняв пропозицію Тайвен приєднатися до її команди для виконання місій по знищенню монстрів і перевірив, чи пережили перезавантаження його збережені зошити (вони пережили).
Однак з початком занять у понеділок Зоріан вирішив трохи вийти зі своєї зони комфорту і налагодити контакт з одним зі своїх однокласників. А саме з Рейні. Зрештою, він досліджував перевертнів, а вона сама мала бути вовкулакою. Може, вона знала якусь важливу інформацію? Не завадило б запитати.
Однак була одна велика, очевидна проблема з його ідеєю - Рейні отримувала багато зізнань у коханні та запрошень на побачення від своїх численних закоханих шанувальників, і, напевно, припустила б, що його спроба поговорити з нею була просто ще однією такою ж спробою. Та її не цікавило кохання і побачення, вона давала це зрозуміти протягом багатьох років. Як він міг бути впевненим, що його спроба поговорити з нею не буде неправильно зрозуміла?
Він цілий день мучився над тим, який метод підходу використати, перш ніж вирішив, що поводиться нерозумно. Ну і що з того, що вона неправильно зрозуміла його пропозицію поговорити з нею? Хоча вона категорично відмовляла кожному чоловікові, який намагався залицятися до неї, її відмови завжди були ввІхливими і ненасильницькими, наскільки він знав... за винятком того випадку, коли вона вдарила хлопця в обличчя, але всі, хто був там, погодилися, що хлопець трохи переборщив надто тиснувши на неї. У підсумку, він міг просто підійти до неї перед уроком і попросити про розмову, і найгірше, що могло статися, це те, що вона могла сказати йому, щоб він забирався геть, навіть не вислухавши його. Навряд чи це був кінець світу, і з часовою петлею на місці у нього був би шанс спробувати ще раз при наступному перезапуску з іншим підходом.
Але найгіршого не сталося. Коли Зоріан попросив поговорити з нею після уроків, Рейні лише трохи зітхнула і кинула довгий погляд у стелю, ніби запитуючи богів, що вона зробила, щоб заслужити на це, перш ніж погодитися на його прохання.
Урок приходив і йшов, і клас поступово порожнів, поки в ньому не залишилися лише Зоріан, Рейні та Кіана. Чому Кіана була там? Чорт його знає, чи знав Зоріан, але її присутність явно не була ненавмисною для Рейні, тому він вирішив нічого не казати. Чи знала Кіана про те, що її подруга перевертень? Якщо ні, то порушення цієї теми перед нею, ймовірно, не було б тим, що Рейні оцінила б по достоїнству.
Як дратує.
"Вибач за це", - сказала Рейні. "Я знаю, що ти, напевно, хотів, щоб це залишилося між нами, але Кіана теж наполягла на тому, щоб залишитися, і, ну..."
Вона безпорадно знизала плечима. У її голосі звучало щире вибачення, і якби він не був нездатним відчувати емоції людей, то, мабуть, теж повірив би їй. Він кинув на Кіану погляд, і вона швидко випросталася та виправила на обличчі легку насупленість. Напевно, намагаючись виглядати залякуюче абощо. Її справжні емоції були сумішшю нудьги і нетерпіння - вона, мабуть, вважала все це величезною рутиною.
Зоріан ледь не розпливався в усмішці, дивлячись на все це. Найсмішніше було те, що якби він збирався запросити когось на побачення, то це, мабуть, була б Кіана, а не Рейні. Він начебто поклав на неї око ще до того, як застряг у всій цій справі з часовими петлями, в якомусь пустопорожньому, мрійливому сенсі. Якщо він правильно пам'ятав, Зак спіймав його погляд на ній одного разу, під час того фатального першого перезапуску. Частина його хотіла запросити Кіану на побачення прямо зараз, просто щоб подивитися, як вони відреагують на такий розвиток подій.
Але ні, це розважило б лише на короткий час, і йому довелося б жити з усією створеною драмою до кінця місяця. До того ж, причини, через які Кіана йому подобалася, були вкрай поверхневими і ґрунтувалися виключно на її зовнішності - він вважав її такою ж красивою, як і Рейні, і віддавав перевагу її чорному волоссю, а не рудому Рейні. Ось і все, насправді. Наскільки він знав, її особистість могла бути абсолютно жахливою.
"Якщо ти не проти її присутності, то і я теж", - сказав Зоріан. "Тим не менш, ти не заперечуєш, якщо я створю навколо нас мильну бульбашку приватності? Неолу і компанія висять біля дверей, намагаючись підслуховувати, і я думаю, що ми всі були б щасливішими, якби вони не чули цього".
"Тц", - буркнула Рейні, підводячись зі свого місця і прямуючи до дверей. "У цьому немає потреби. Я повернуся за мить".
Завдяки своєму розуму Зоріан відчув, як чотири ментальні підписи їхніх підслуховувачів втекли ще до наближення Рейні. Вони були вже на півдорозі коридором, коли вона відчинила двері, і менш ніж за хвилину Рейні повернулася на своє місце.
"Ну що ж, - почала вона, - тепер, коли шпигунська бригада пішла, ми можемо нарешті покінчити з цим. Про що ти хотів зі мною поговорити, містере Казінскі?"
"Кіана знає про перевертнів?" запитав Зоріан.
Очевидно, знала, якщо судити з її шокованої реакції.
"Що?" заїкнулася Рейні. "Звідки ти про це знаєш?
"Я попросила науковця на ім'я Вані розповісти мені про перевертнів і..."
"Вані з Княжого Двору?" перебила його Рейні. "Хіба ти не з Циріну?"
"Так, - підтвердив Зоріан. "Це не означає, що мені заборонено відвідувати Княжий Двір при нагоді. У мене там є друзі".
"Звичайно, є", - зітхнула Рейні. "Слухай... Зоріане. Я тримала це в таємниці не просто так".
Зоріан кивнув на знак згоди. "Ось чому я запитав, чи знає Кіана."
"Я знаю", - промовила Кіана, схрестивши руки перед собою. "І я буду милосердною і припущу, що ти збережеш це в таємниці, як і я, незважаючи на дружбу з тим балакуном Бенісеком. То що саме ти хочеш від Рейні?"
"Я познайомився з кількома котячими перевертнями, і мені хотілося почути думку ще одного перевертня про деякі речі, пов'язані з цим, - сказав Зоріан. "Я подумав, що спершу запитаю Рейні і подивлюся, чи не захоче вона відповісти на кілька запитань".
Запанувала коротка тиша, поки обидві дівчини переварювали це.
"Я... е-е... це занадто важка тема для вільного часу", - вирішила Рейні. "Наш наступний урок ось-ось почнеться".
"Ну, так, - погодився Зоріан. "Не обов'язково зараз. Я просто хочу знати, чи ти взагалі хочеш мені допомогти".
"Можу", - зневажливо сказала Рейні. "Моє головне занепокоєння з приводу розмов про перевертнів завжди полягало в тому, що я не хочу, щоб люди знали, що я була одним з них, і, очевидно, кіт вже виліз з мішка. Крім того, якщо ти спілкуєшся з такими, як коти-перевертні, тобі знадобиться порада. Не ображайтеся на своїх нових знайомих, але котячі перевертні, як правило, не дуже приємні персонажі".
"Я чув деякі чутки про це", - зізнався Зоріан. "То як це все відбувається?
"Не знаю, - зізналася Рейні. "Мені треба подумати про це. Ти влаштував мені засідку з нізвідки. Я зв'яжуся з тобою, коли визначуся з часом і місцем".
"Не зв'язуйся з нами, ми зв'яжемося з тобою", - підсумувала Кіана.
А потім вони не встигли і завершили зустріч, поспішаючи на наступне заняття. Загалом Зоріан був задоволений результатом... навіть якщо погляди та перешіптування однокласників свідчили про те, що вони помітили взаємодію і що наслідки ще не визначені.
***
Рейні, схоже, не поспішала організовувати зустріч з ним після їхньої розмови, але Зоріан не тримав на неї зла. Це не було чимось терміновим, і в нього було багато справ, якими він міг би зайняти себе тим часом.
Наразі це означало прочісування поселення аранеїв на предмет будь-яких натяків на те, де вони зберігають свою скарбницю. Йому поки що не дуже щастило, але він і не сподівався, що пощастить так скоро - це була б досить жахлива таємна скарбниця, якби на її пошуки знадобився лише один день цілеспрямованих пошуків.
Зоріан блукав тунелями поселення, напружуючи розум і чуття, намагаючись виявити вцілілу аранею, що десь ховалася. Він не знайшов жодної. Поселення аранеїв було мовчазною гробницею, нерухомі трупи гігантських павуків були розкидані по всьому його простору і не були потривожені падальниками через те, що аранеї наклали на них опіку. Час від часу його чуття вловлювало ментальний підпис, але це неминуче виявлявся якийсь мешканець підземелля, що намагався прокрастися повз охоронців поселення, або один з небагатьох вцілілих самців аранеї.
Не те, щоб останні були зовсім марні - хоч і недорозвинені, вони все ж були репрезентативними представниками аранеїв, і не мали психічного захисту, який мали аранеї-самки. Зоріан подбав про те, щоб схопити кожного, кого зустрічав, і прочитати їхні думки, щоб отримати інформацію про місцезнаходження скарбниці - більше з бажання потренуватися в читанні пам'яті на чомусь, пов'язаному з аранеями, ніж з реальної надії на те, що вони щось знають.
Хоча він мусив сказати, що самці виявилися набагато розумнішими, ніж Зоріан думав, зважаючи на те, що йому розповіла самка аранеї - вони насправді були ближчими до тварин, таких як ворони і свині, ніж до чогось тупого, як кінь чи собака. Троє з них навіть працювали разом, щоб влаштувати засідку, і Зоріан ледве уникнув укусу одного з них.
Аранеї були слабко отруйні, як йому казали, але він все одно не хотів випробовувати долю подібним чином.
"Прокляття", - вилаявся Зоріан. Нічого, навіть натяку на те, де йому шукати далі. "Все, на сьогодні з мене досить. Каелю, ти вже закінчив свій огляд?"
Каель перевів погляд зі скрученого, нерухомого трупа якоїсь нещасної аранеї на нього, його розум повільно переключався зі стану зосередженої роботи на щось, здатне підтримувати розмову.
"Хм? А, це", - пробурмотів Каель. "Так, я перевірив їх на предмет магії душі давним-давно. Я не знайшов жодних слідів того, що над ними була застосована магія душі. Жодних, і це, чесно кажучи, лякає мене. Якби ти не розповів мені, що сталося насправді, я б подумав, що ці тіла - дуже складні м'ясні маріонетки, позбавлені душі, а не розумні істоти, чиї душі якимось чином були видалені. Однак я щойно закінчив більш комплексне медичне сканування, і ці тіла ніяк не можуть бути м'ясними маріонетками. Я спантеличений. Це не схоже на наслідки жодного відомого мені закляття душі."
Прокляття. Він дуже сподівався, що Каель зможе щось знайти.
"Ти дійсно не можеш сказати мені більше нічого?" закликав Зоріан. "Хоч щось?"
"Ні. Ну, можливо", - відповів Каель, вагаючись. Зоріан закликав його продовжувати. "Хоча моє медичне сканування показало, що ці павуки дійсно померли в перший день перезапуску, вони померли десь після другої години ночі".
"А, я бачу, до чого ти ведеш, - сказав Зоріан після короткої паузи. "Це означає, що часова петля починається майже за шість годин до того, як я прокинуся.
"Так, - погодився Каель. "Не знаю, наскільки це корисно для тебе, але це цікаво.
"Дуже", - погодився Зоріан. "Особливо, якщо я зможу якось змусити себе прокидатися на початку часової петлі, а не тоді, коли я зазвичай прокидаюся.
Каель кивнув і раптом подивився на свій кишеньковий годинник. "А, я навіть не помітив, що минуло стільки часу. Я обіцяв Кані, що поведу її сьогодні в парк, як думаєш, ми могли б..."
"Так, - випереджаючи, погодився Зоріан. "Саме тому я тебе і перебив. З мене досить цього місця на один день. Просто збери свої речі, і я телепортую нас назад до підвалу".
Через п'ять хвилин Каель і Зоріан телепортувалися назад до підвалу Імайї - точніше, до великого каменю, який слугував якорем для заклинання відкликання Зоріана. Закляття відкликання швидко стало одним з найулюбленіших заклинань Зоріана, завдяки своїй здатності проникати крізь багато форм магічних перешкод і антителепортаційних заклинань. Було б ще краще, якби підтримка зв'язку відкликання з кожним якірним каменем не вимагала поточних витрат мани, але не можна мати все, подумав він. Він попрощався з Каелем, який мав свої власні обов'язки, і пішов шукати Кіріель.
Він знайшов її на кухні, де вона розповідала історії Імайї та гралася з мініатюрним големом, якого він зробив для неї. Кумедно, що ніхто в будинку, здавалося, не усвідомлював, скільки грошей і майстерності пішло на створення цієї штуки - для них це була просто вигадлива магічна лялька, і вони майже не замислювалися над нею. Однак для Зоріана цей маленький голем був особливим з однієї простої причини: він створив його проект під час попереднього перезапуску.
Хоча Зоріан витрачав багато часу на рестартах, возився з формулами заклинань і створенням магічних предметів, правда полягала в тому, що він не дуже хотів витрачати на це багато часу, оскільки йому доводилося ефективно відтворювати свої проекти чисто по пам'яті при кожному рестарті. Хоча в певному сенсі це було добре, оскільки змушувало його щоразу переоцінювати та вдосконалювати свої проекти замість того, щоб покладатися на первісні та перевірені проекти, але справа в тому, що це сповільнювало роботу до повзучості, коли йому доводилося відтворювати все з нуля знову і знову. Він фактично був обмежений досить простими проектами, але тепер, коли він міг переносити блокноти між перезапусками, він звільнився від цих обмежень і міг по-справжньому почати просуватися в цій галузі.
Він привітався з Імайєю, повідомляючи про своє повернення, а потім повернувся до молодшої сестри.
"Привіт, Кірі, - привітався він. "Ти готова до уроку магії?
"Так!" - з ентузіазмом погодилася вона.
"Це означає, що ти прочитала перші три розділи книги, яку я тобі дав? запитав Зоріан.
"Е-е, так", - погодилася вона, але вже з набагато меншим ентузіазмом, ніж раніше. "Я, можливо, пропустила кілька частин".
Зоріан подивився на неї зі знанням справи. У нього було відчуття, що якщо він запитає її про прочитане, то виявиться, що вона пропустила набагато більше, ніж "кілька частин".
"Гаразд, - сказав він, кладучи на стіл перед ними маленький чорний кубик. "Це кубик поглинання мани. Його функція дуже проста - він поглине будь-яку ману, яку ти випустиш, після чого різьблені лінії, які ти бачиш на його поверхні, почнуть світитися. Звучить марно, але маги-початківці, як ти, мають проблеми з відчуттям власного потоку мани, а отже, не можуть визначити, чи досягають їхні зусилля якихось результатів. Це допоможе тобі не відволікатися від мети. Пізніше, коли ти почнеш надійно вичавлювати ману зі свого тіла, ми зможемо перейти до цілеспрямованої подачі мани в куб, щоб досягти більшого контролю..."
Кіріель обережно взяла куб у руки, ніби боячись, що він її вкусить, і почала обводити пальцями лінії, вирізані на його поверхні.
"Ти теж вчився за допомогою такої штуки?" - запитала вона. "Я думала, що це робиться за допомогою скляних кульок, які ти приніс додому після другого курсу?"
"Так, але я виявив, що це не найкращий інструмент для роботи, - відповів Зоріан. "Їх виробляють масово, орієнтуючись на ціну, а не на максимальну ефективність. Кубик, який ти тримаєш у руці, трохи кращий за них".
"О, - сказала вона, здивовано глянувши на нього. "Він... дорогий?"
Ну, технічно Зоріан виготовив цей куб самостійно, але матеріали, які він використовував, були не зовсім дешевими...
"Так, але не хвилюйся про це", - зневажливо відповів він. "Я не проти витрачати на це гроші, якщо ти справді серйозно ставишся до уроків. А Кіріель?"
"Так?" - з цікавістю запитала вона.
"Тобі дійсно потрібно прочитати ці три розділи до нашого наступного уроку, і я був би вдячний, якби ти не брехала мені так у майбутньому", - сказав він.
Принаймні їй вистачило пристойності почервоніти у відповідь.
***
Перший тиждень перезавантаження був досить успішним в очах Зоріана. Щоправда, йому так і не вдалося знайти аранійську скарбницю, але все інше йшло добре.
Червона мантія знову не дала загарбникам жодної інформації, тож вони тупцювали на місці так само погано, як і під час попереднього рестарту. Це було вже вдруге поспіль, і це враховуючи лише ті перезапуски, про які знав Зоріан, - ймовірно, це почалося набагато раніше, ніж цей. Чи Червона мантія повністю відмовилися від підтримки вторгнення після їхньої конфронтації? Це було б більш ніж трохи дивно, враховуючи, наскільки віддано він допомагав їм раніше. Можливо, він підтримував вторгнення насамперед для того, щоб відволікти Зака і замаскувати наслідки своїх власних дій? Якщо так, то той факт, що він розкрився перед Заком, позбавив би таку хитрість сенсу...
Незалежно від причини, відсутність Червоної мантії зробила речі дуже зручними для Зоріана. Як тільки він зрозумів, що Червона мантія знову ігнорує загарбників, він негайно розпочав серію рейдів на відомих йому загарбників та їхніх союзників-культистів. Він не знайшов нічого нового, але кожне занурення в пам'ять робило його на крок ближчим до відкриття пакета пам'яті матріарха, тож він вважав себе успішним у цій справі, незважаючи ні на що. Він також розвідав кілька аварійних сховищ ресурсів, які знайшов під час останнього перезапуску, і навіть пограбував одне з них, яке особливо погано охоронялося. У цій схованці не було нічого, окрім великої кількості пляшок з немаркованим зіллям, що трохи розчарувало. Він передав їх Каелу, щоб той з'ясував, що це за зілля, і знайшов йому застосування. Йому було б неприємно так використовувати морлока, але Каель, схоже, з ентузіазмом ставився до всієї роботи, яку йому доручав Зоріан, тож Зоріан вирішив, що все в порядку.
Полювання на монстрів з Тайвеном цього разу також було більш успішним, оскільки він знав, де знаходяться гнізда монстрів та основні шляхи міграції з попередніх перезапусків. Тайвен була в захваті від їхніх результатів, хоча Зоріан помітив, що вона якось дивно на нього дивилася, коли думала, що він не звертає на неї уваги. Невже вона якимось чином усвідомлювала, наскільки неймовірним було його твердження про те, що він вгадує місцезнаходження монстрів? Що ж, неважливо - оскільки вона ніколи не говорила йому про це, він вирішив продовжувати використовувати своє передбачення, щоб покращити результати полювання і мати справу з наслідками, коли (і якщо) вони настануть.
Його прагнення отримати кращу перепустку до бібліотеки також просувалося успішно, хоча й перебувало на початковій стадії. Метод, який він обрав, був надзвичайно простим: він вештався біля входу до бібліотеки в години найбільшого напливу читачів і непомітно сканував свідомість кожного, хто входив і виходив, шукаючи людей з вищими перепустками, які не були постійними відвідувачами бібліотеки. Зрештою, хоча академія скупилася на вищі перепустки для своїх студентів, справжні власники вищих перепусток були не такою вже й рідкістю. Багато магів мали їх, та мало хто з них користувався ними з якоюсь мірою регулярності. Якщо він правильно вибрав би свою ціль, вони навіть не здогадаються, що їхня перепустка зникла. І, сподіваємось, бібліотека також ніколи не здогадається, що власник читацького квитка - не та людина, чиє ім'я на ньому надруковано.
Однак вінцем цього тижня стало заняття з Ксвімом, яке він зараз відвідував. Зазвичай Ксвім був надзвичайно пунктуальним щодо своїх сеансів, закінчуючи їх точно в призначений час - ні більше, ні менше. Однак сьогодні Зоріан настільки добре виконував його безглузді вимоги, що Ксвім вирішив непомітно продовжити їхній сеанс понад відведений час. Зоріан нічого не сказав, просто продовжуючи нескінченно повторювати завдання, які давав йому Ксвім, але внутрішньо він посміхався. Навіть якщо Ксвім зберіг свій кам'яний вигляд, той факт, що він вирішив відірватися від звичної рутини, сказав Зоріану, що він, безумовно, робить успіхи в тому, щоб нервувати свого настирливого наставника.
На жаль, як би йому не хотілося подивитися, як довго Ксвім мав намір тримати його тут, якщо він не буде скаржитися, Зоріан мав сьогодні інші зобов'язання.
"Тренування з кимось іншим, кажеш, - з цікавістю запитав Ксвім. "А що це, скажи на милість, за заняття, що перевершує за важливістю зустріч з твоїм наставником?
"Це професор Зілеті влаштувала для мене, - відповів Зоріан, посилаючись на авторитет іншого викладача. "Я зустрічаюся з іншим учнем, щоб ми могли разом практикувати магію розуму.
Ксвім на секунду витріщився на нього. Якщо Зоріан очікував якогось шоку від свого зізнання, або прохання підтвердити, що так, він справді мав на увазі "магію розуму"... він був розчарований. Ксвім лише трохи подивився на нього, разок постукав пальцем по столу, а потім прийняв якесь рішення.
"Чому ти не повідомив мене про це раніше?" - запитав він.
"Я не хотів вас образити, сер, - запевнив його Зоріан. "Просто це була наша перша зустріч, і ви одразу ж наказали мені почати з шейпінгу, коли я увійшов до кімнати. Я подумав, що було б необачно переривати ваш урок через таку несуттєву деталь".
"Хм. І ти кажеш, що тренуєшся з іншим учнем? Сліпий навчає сліпого..." сказав Ксвім, несхвально хитаючи головою. Потім він зробив зневажливий жест рукою, відганяючи його. "Ну, що ж. Іди. Я не збираюся заважати тобі виконувати твої обов'язки".
"Дякую, пане, - сказав Зоріан, підводячись зі свого місця. "Тоді я побачу вас наступної п'ятниці?"
"Ні, приходьте до мене в понеділок після занять", - сказав Ксвім. "Мені потрібно побачити твою магію розуму в дії, перш ніж я зможу спланувати наш наступний сеанс.
Хм. Ось цього він не очікував. Невже Ксвім мав на увазі, що він може якось допомогти йому розвинути магію розуму? Слід визнати, що у нього був дуже хороший ментальний щит, але Зоріан все ще скептично ставився до того, що цей чоловік може допомогти йому в цьому плані. А ще його трохи спантеличувало, що Ксвім взагалі погодився допомогти, навіть якщо виявиться, що він був якимось експертом з магії розуму... він думав, що цей чоловік займається лише вправами на шейпінг та іншими основами?
Вирішивши, що йому доведеться почекати до понеділка, щоб дізнатися, що саме має на увазі Ксвім, Зоріан покинув кабінет і пішов на зустріч з Тінамі для їхньої практики магії розуму.
Ну, технічно він не знав, що зустрічається саме з Тінамі, але враховуючи, що все було майже так само, як і минулого разу (він розповів Ільзі про свою магію розуму і попросив партнера для практики), він не думав, що особистість іншого студента була такою вже великою таємницею. І справді, коли він прийшов до призначеної аудиторії, то побачив там Тінамі, яка вже чекала на нього.
"Ти той інший маг розуму?" недовірливо спитала Тінамі.
[Так, - телепатично відповів він, змусивши її здригнутися в шоці. Вона звузила на нього очі у відповідь.
"Ти запізнився", - поскаржилася вона.
"Вибач, - вибачився він. "Ксвім несподівано вирішив продовжити наше заняття. Мені вдалося вирватися від нього лише кілька хвилин тому".
"Ти обрав Ксвім своїм наставником?" запитала Тінамі. "Чому?"
"Я живу в Циріні, - пояснив Зоріан. "Це досить далеко від Кіорії. Поки Ільза дісталася до мене, всі інші наставники вичерпали свої квоти, і залишився тільки Ксвім.
"Він такий поганий, як про нього говорять?" - запитала вона.
"Сьогодні він змусив мене робити шейпінг вправи дві години поспіль".
"Ой. Гаразд, гадаю, це виправдовує твоє запізнення на кілька хвилин", - зізналася вона. "Нам, мабуть, варто перенести наші майбутні зустрічі на інший час, на випадок, якщо це продовжиться".
"Можливо", - погодився Зоріан. Навіть він не знав, що Ксвім вирішить робити далі, а він уже багато разів пережив цей місяць. "Є щось важливе, що я маю знати, перш ніж ми почнемо?"
Як і минулого разу, Тінамі була зацікавлена в тому, щоб потренувати свою телепатію та здатність читати поверхневі думки. За мірками Зоріана, у неї це виходило досить погано, але під його керівництвом вона швидко вдосконалювалася. Що ж до нього самого, то він здебільшого практикував з нею підключення до чужих почуттів. На даний момент він міг отримати доступ до почуттів інших людей досить легко, але намагатися функціонувати, отримуючи два набори сенсорних входів, було величезним викликом. Особливо, якщо вони з Тінамі дивилися в абсолютно різних напрямках.
По правді кажучи, заняття з Тінамі мало що могли йому запропонувати, чого він не міг би зробити з Кіріель, Каелем чи якимось випадковим незнайомцем... але таким чином він зміг поспілкуватися з одним зі своїх однокласників, що було одним з його рішень для цього перезапуску. Не завадило й те, що співпраця з Тінамі могла бути потенційно досить корисною, зважаючи на те, ким була її родина. Також досить небезпечною, оскільки було відомо, що вони захоплюються магією розуму та некромантією, але він був готовий ризикнути. Погано було те, що з нею він фактично починав з нуля - востаннє, коли він робив це з Тінамі, він познайомив її з аранеями, і вони затьмарили його в її очах на досить значну відстань. Через це вони дуже мало спілкувалися поза межами своїх практичних занять. З іншого боку, враховуючи, що тоді він просто розглядав її як манекен для практики магії розуму і ніколи навіть не намагався познайомитися з нею ближче, він не мав права скаржитися. Але зараз поблизу не було жодної зручної аранеї, щоб познайомити її, навіть якби він хотів... йому доведеться привернути її увагу якимось іншим способом.
"Гаразд, я лише хочу запитати - де ти навчився так добре володіти магією розуму?" - запитала Тінамі.
"Я вчився цьому роками, під керівництвом дуже хороших наставників, а ти без жодних зусиль перевершуєш мене в кожному застосуванні, про яке я тільки можу подумати. Як так?"
"Це секрет", - відверто відповів Зоріан. "Запитай мене пізніше, коли ми познайомимося ближче".
Вона стріпнула бровою на нього. "Коли, га?"
"Коли, якщо, як тобі заманеться. Справа в тому, що ми не знаємо один одного достатньо добре, щоб я міг розповісти тобі щось настільки особисте".
"Справедливо, - зітхнула вона, відкинувшись на спинку стільця. "Хоча це дуже дратує. Я знаю, що я не зовсім геній у цій галузі, але..."
У двері постукали. Зоріан і Тінамі переглянулися і знизали плечима, не розуміючи, хто може стукати в порожні двері класу в цей час доби.
"Піду перевірю, - сказав Зоріан, підводячись зі свого місця. Швидше за все, це був хтось, хто шукав одного з них, і, знаючи його везіння, це означало, що шукали його.
Він відчинив двері, але побачив, що за ними стоїть Кіана.
"Привіт?" невпевнено сказав Зоріан.
"Привіт", - відповіла Кіана, швидко просунувши голову в клас, щоб переконатися, що вони самі. Побачивши Тінамі, вона зробила подвійний дубль і кинула на нього недовірливий погляд.
"Це особисте", - уїдливо сказав Зоріан, випереджаючи будь-які запитання. Він вийшов з класу і зачинив за собою двері, щоб вони могли мати якусь подобу приватності під час розмови.
"Я нічого не говорила, - сказала вона, захисно піднявши руки перед собою. "Я просто прийшла сказати тобі, що Рейні нарешті вирішила зустрітися з тобою знову. Завтра о десятій ранку за цією адресою". Вона тицьнула йому в руки складений аркуш паперу. "Я не повинна тобі цього казати, але не поширюй це нікому, гаразд?"
"Ніби я буду годувати цим млин чуток", - насміхався Зоріан, закочуючи очі. "Ти теж будеш там, знову стоятимеш на варті?
"Ні, але власник того ресторану - друг Рейні, тож не думай про щось смішне", - сказала вона. "О, це нагадало мені - Рейні хоче, щоб ти знав, що це точно не побачення. Навіть якщо це приватна зустріч у ресторані між двома людьми..."
Вона пустотливо посміхнулася йому.
"Гей, хіба ти не повинна бути на боці своєї подруги?" - поскаржився він.
"Я просто пожартувала", - зітхнула вона. "Боги, ти такий же дурко, як і вона. Небеса допоможуть нам, якщо ви справді зустрічатиметеся в кінці кінців... Побачимося, Зоріан
А потім вона просто розвернулася і пішла, навіть не дочекавшись його відповіді. Вона... була зовсім не такою, якою він її собі уявляв. Похитавши головою, він запхав папірець з адресою в кишеню і повернувся до класу.
"Вибач, що перервав, - сказав він Тінамі. "У мене була невеличка особиста справа... Чому ти так на мене дивишся?"
"Не може бути", - пробурмотіла вона. "Я чула, що ти залицяєшся до Рейні, але подумати тільки, що ти змусив її погодитися на це... як ти це зробив? Я думала, що це неможливо!"
"У мене немає побачення з Рейні, Тінамі, - спокійно запевнив її Зоріан. "Ти робиш поспішні висновки.
"Якщо тільки... звичайно!" - вигукнула вона. "Звісно, читач думок міг би знайти її слабке місце!"
"Гей!" - запротестував він. "Це просто образливо. Я б ніколи не порушив таємницю її думок таким чином!"
"Чому ні?" з цікавістю запитала Тінамі. "На твоєму місці я б так і зробила".
"Ти... ти впевнений, що хочеш так легко в цьому зізнаватися?" - запитав Зоріан, недовірливо.
"Я тебе прошу. Я ні на секунду не вірю, що ти поводишся абсолютно морально і відповідально, використовуючи магію розуму, - звинуватила Тінамі. "Ти надто добре володієш нею, щоб розвивати свої здібності законним шляхом.
"Я вважаю, що цю тему вичерпано", - заявив Зоріан. "Чому б нам не повернутися до практики магії розуму? Ну, знаєш, до того, чим ми повинні займатися?"
"Але я хочу запитати, що ви, люди, знайшли в цій дівчині?" запитала Тінамі, повністю ігноруючи його. "Що в ній є такого, чого немає в мене? Це руде волосся? Руде волосся, чи не так?"
Зоріан опустив обличчя в долоні. А день, як виявилося, теж був чудовим.