Зоріан прокинувся дуже рано вранці, розбуджений слабким, незв'язним бурмотінням Кіріель, що спала поруч з ним. На мить він здивувався, чому Кіріель спить у його ліжку, замість того, щоб бути у своїй кімнаті, але потім він вирвався з розгубленого напівсонного стану, в якому перебував, і спогади про минулий вечір нахлинули на нього з новою силою.
Ріа та її чоловік були мертві, а їхня донька зникла. Подія, яка повністю приголомшила Зоріана, який ніколи не чув про щось подібне під час попередніх перезапусків. Чи було це чимось, що траплялося зазвичай, і він просто ніколи не чув про це, або ж численні зміни після знищення Аранеїв якимось чином спричинили це? Той факт, що Ріа і Саух були вбиті блукаючим монстром, здавалося, наводив на думку про останнє, але Зоріан здогадувався, що в цьому нападі монстра не було нічого випадкового. Зрештою, головоногі щури не просто так стежили за домом Сашаля, а загарбники полюбляли підпорядковувати собі мешканців підземелля і використовувати їх як своїх бойових псів.
Кіріель, звісно, не знала і не цікавилася роздумами Зоріана з цього приводу. На відміну від нього, який не був надто близьким до сім'ї Сашаля і для якого їхня смерть жодним чином не була б остаточною, Кіріель дуже зблизилася з Ночкою і була спустошена, почувши про напад. Навіть нагадування про те, що вона може бути ще жива, не могло змусити її припинити плакати. Зрештою, поліція сказала, що її батьків убив мешканець підземелля, а ті не були відомі тим, що викрадали людей і тримали їх живими заради викупу.
Зрештою, Кіріель заспокоїлася і заснула лише тоді, коли Імайя дала їй "домашнього заспокійливого чаю", який подіяв підозріло швидко. Ймовірно, це був легкий опіат. Ймовірно, йому самому варто було попросити чашечку такого чаю - він і так був неабияк знервований досвідом читання спогадів сектантів, а тому був погано підготовлений до цієї нової кризи.
Повільно рухаючись, Зоріан обережно піднявся з ліжка і вийшов з кімнати, намагаючись не розбудити Кіріель. Він був майже впевнений, що йому це не вдалося, оскільки її ментальний підпис різко активізувався приблизно на півдорозі, коли він вийшов з кімнати, але оскільки вона нічого не говорила і тримала очі заплющеними, він вирішив, що вона ще не хоче з ним розмовляти. А може, вона просто хотіла повернутися до сну. Було ще досить рано...
Коли він зайшов на кухню, то побачив, що всі інші вже прокинулися і сиділи за столом - Імайя, Каель і навіть Кана.
"Теж не можеш заснути?"- риторично запитав Каель.
"Кіріель забралася до мене в ліжко посеред ночі",- зітхнув Зоріан. "З нею навіть у звичайних умовах важко спати разом, а враховуючи останні події..."
"Бідолашна", - сказала Імайя. "Думаю, вона постраждала найбільше. Це ганьба, що щось подібне могло статися посеред міста, та ще й після того, як стало відомо, що монстри стали надзвичайно агресивними!"
Наступні десять хвилин Імайя звинувачувала місто в тому, що воно погано впоралося з кризою монстрів - темою, яка до цього часу ніколи не викликала у неї особливого інтересу. Не треба було бути емпатом, щоб зрозуміти, що Кіріель була не єдиною, хто сильно постраждав від вбивств. Вона, ймовірно, потоваришувала з Реєю під час тих численних зустрічей, коли приводила Ночку пограти з Кіріель.
З іншого боку, Каель і Кана, здавалося, постраждали набагато менше. Каель практично не спілкувався ні з Ночкою, ні з Реєю, і навіть ніколи не зустрічався з Саухом, що було зрозуміло. Кана іноді приєднувалася до Ночки та Кіріель в їхніх іграх, але ніколи не була так близько до Ночки, як Кіріель. Вона також була дуже маленькою і, ймовірно, не зовсім розуміла, що відбувається.
Врешті-решт Імайя вибилася з сил і замовкла, хоча Зоріан все ще відчував сильне розчарування, що виходило від неї. За столом запанувала тривожна атмосфера.
"О, так", - раптом сказала Імайя. "Я забула сказати тобі вчора, але поліція хоче поговорити з тобою про... Рею та її сім'ю."
"Зі мною?" - здивовано перепитав Зоріан. "Звідки мені про це знати?"
"Ти розмовляв з Реєю та її чоловіком відносно недавно", - зауважив Каель. "Вони, напевно, хочуть перевірити, чи не сказали вони тобі чогось важливого. Швидше за все, вони хочуть поговорити з усіма, хто знав жертву."
"Зрозуміло", - сказав Зоріан, байдикуючи, барабанячи пальцями по столу. "Вони самі прийдуть, чи мені піти до відділку?"
"Детектив Ікзетері сказав, що сьогодні опівдні буде в будинку Сашаля, і тобі варто зустрітися з ним там, якщо це можливо", - сказала Імайя.
Зоріан насупився. Ікзетері? Це звучало знайомо, звідки він... о, його старий вчитель ворожіння теж мав це прізвище! І він теж був детективом...
"Цей детектив Ікзетері... його ж не звали Гаслуш?" - запитав Зоріан.
"Здається, так, його звали", - насупившись, відповіла Імайя. "Мушу сказати, що я не дуже добре пам'ятаю, як він мені представився. Я була надто шокована, щоб звернути увагу. А що, ти його знаєш?"
"Я чув про нього", - відповів Зоріан. "Це не дуже важливо, мені просто цікаво. Я піду до нього пізніше."
У цей момент на кухню пришкандибала Кіріель, мабуть, вирішивши не лягати спати, і всі мовчки вирішили поки що відкласти тему сім'ї Сашалів у довгу шухляду.
***
Будинок родини Сашалів не був схожий на місце смерті. Це було перше, на що Зоріан звернув увагу, коли підійшов до будинку. Він очікував побачити якісь пошкодження на будівлі - вибиті вікна, зірвані з петель двері, можливо, пошкоджену ділянку стіни, - але будинок виглядав абсолютно цілим і неушкодженим. Якби не трійця поліцейських, які стояли біля входу і суворо дивилися на нього, коли він наближався, він би ніколи не здогадався, що мешканців будинку було вбито.
Для нього це не було схоже на напад монстра. Ймовірність того, що це дійсно випадкова подія, ставала все меншою і меншою.
"Я хочу поговорити з детективом Ікзетері", - звернувся він до високого вусатого суворого поліцейського, який виглядав так, ніби був лідером групи, що сиділа перед ним. "Він сказав, щоб я шукав його тут. Він тут?"
"Він всередині", - кивнув чоловік. "Але, боюся, я не можу відпустити вас шукати його самостійно. Якщо ви готові трохи почекати, я скажу йому, що ви тут."
"Мене це влаштовує", - сказав Зоріан, хоча внутрішньо він був незадоволений. Він хотів зазирнути всередину, щоб побачити, чи не знайде він якихось зачіпок. Зрештою, він сумнівався, що поліція захоче розповісти йому якісь подробиці про вбивство.
Незручно. Він міг би просто почекати, поки вони залишать місце самі, і тоді пробратися всередину, але це могло б зайняти кілька днів - більшість доказів на той час вже охололи б, якщо припустити, що їх не конфіскувала поліція як речові докази. Крім того, до кінця перезапуску залишалося не так вже й багато часу, тож вікно можливостей для проведення розслідування було дуже маленьким.Чорт забирай, як же йому зараз цього не вистачало...
"Тоді почекай тут", - сказав вусатий поліцейський. "Як тебе звати, хлопче?"
Зоріан назвав йому своє ім'я, і чоловік швидко зник у дверях, щоб повідомити Гаслуша. Після п'яти хвилин очікування в незручній тиші, під підозрілими поглядами двох інших поліцейських, Зоріан зрозумів, що чоловік повернеться нескоро.
Зоріан незручно засовався на місці, напевно, виглядаючи дуже підозріло для двох поліцейських, які пильно стежили за кожним його рухом. Він знав, що це не зовсім раціонально, але він був глибоко знервований через те, що знаходився так близько до правоохоронців. За логікою речей, у них не було жодних підстав підозрювати його в чомусь, і вся ця розмова, швидше за все, була лише формальністю. У нього вже були неприємні стосунки з поліцією в Циріні, а ще він мав справу з Гаслушем - його старий учитель часом міг бути страшенно проникливим. Зоріан не міг не помітити в ньому чогось дивного і не викликати його на докладніший допит, що в кращому випадку було б величезною втратою часу, а в гіршому - призвело б до дострокового завершення перезапуску через самогубство.
Він волів би уникнути останньої можливості за будь-яку ціну. Кіріель вже була спустошена втратою друга, тож було б жахливо, якби її брат несподівано підірвав себе у відділку поліції. Щоправда, Зоріана не було б там, щоб побачити її страждання, і перезавантаження закінчилося б через кілька днів, але від однієї лише думки про це йому стало погано.
Може, йому варто прочитати думки Гаслуша? Гаслуш, напевно, був навчений виявляти та протистояти ментальному вторгненню, адже він був магом, що працював на правоохоронні органи, але особливий вид магії розуму Зоріана був дуже нестандартним. Він не використовував жодних очевидних заклять і жестів, тож, можливо, це могло б зійти йому з рук. Це, мабуть, дало б відповіді на багато запитань і дозволило б уникнути очевидних промахів у розмові з ним...
...але ні, це був занадто великий ризик. До того ж, він мав набагато кращу мішень для чогось подібного, що стояла поруч - він сумнівався, що ці звичайні поліцейські були навчені мати справу з магією розуму, окрім того, що їм, можливо, давали кілька підказок. Таємниця сильна настільки, наскільки сильні її найслабші ланки.
Він продовжував проникати в думки двох поліцейських. Він з'ясував, що насправді він їх не так цікавив, як він собі уявляв, але вони також не думали про сім'ю Сашаля - один з них був голодний і думав про вечерю, яку дружина приготувала йому вдома, а інший фантазував про якусь жінку-адміністративну працівницю у відділку. Що ж, це було нормально - він розмовляв з ними і повертав їхні думки до поточної ситуації.
"Отже, я не хочу, щоб у вас були неприємності, але чи можете ви розповісти мені що-небудь про те, що тут сталося? Саух і Реа були моїми друзями, і я був шокований, коли почув, що з ними сталося... чи можете ви що-небудь розповісти мені про все це?"
Зоріан не очікував, що вони багато чого скажуть - він цілком розраховував, що вони будуть мовчати, поки Хаслуш не вийде, але простої згадки про цю тему зазвичай було достатньо, щоб змусити людину почати думати про це. Однак він не очікував, що на нього обрушиться справжня хвиля недовіри та насмішок, що йшла від його зв'язку з одним із поліцейських.
[А на вигляд такий нормальний хлопець], - подумав чоловік. [Ніколи б не здогадався, що він вештається серед зграї злодійкуватих котів-перевертнів. Це лише доводить, що ніколи не можна довіряти зовнішньому вигляду, коли йдеться про магічне лайно...]
Рея була котячим перевертнем? Хм. Це мало сенс, насправді - пояснювало деякі речі. Чого він зовсім не розумів, так це того, що поліцейський, схоже, думали, що це робить Реб та її сім'ю поганими людьми - настільки, що Зоріан, очевидно, був поганим тільки за те, що зв'язався з ними.
Очевидно, він фізично відреагував на це одкровення, тому що інший поліцейський помітив це і заговорив, щоб запобігти будь-яким неприємностям. Він, схоже, не побачив у реакції Зоріана жодних ознак читання думок, пояснивши свою реакцію тим, що відчув зміну в поставі та виразі обличчя свого напарника.
"Ми тут лише для того, щоб виглядати суворими і не давати цікавим сусідам нишпорити навколо, хлопче", - сказав інший поліцейський. "Ми знаємо про це не більше, ніж ти, і, скоріш за все, це якась потвора з підземелля, яка проникла в будинок і вбила подружжя. Щоб дізнатися більше, тобі доведеться дочекатися офіцера Калана, який повернеться з детективом."
Перший поліцейський злегка похитав головою, перш ніж опам'ятався і зупинився. [Істота, яка вбила їх, просто прокралася через незачинені двері, а не вдерлася всередину і не напала ні на кого іншого в цьому багатолюдному районі. Якщо це було справжнє вторгнення монстра, то я з'їм своє власне взуття], - подумав чоловік. [Котики, напевно, як завжди, сунули свого носа в якусь темну справу, а коли хтось образився, їх за це... Боги знають, що вони зараз до всього доклали лапи...]
Зоріан насупився. "А як же Ночка? Їхньої доньки? Мені казали, що її тіло так і не знайшли і що вона може бути ще жива?"
Обом міліціонерам раптом стало дуже незручно. Навіть першому, який явно не любив котів-перевертнів загалом, стало шкода маленьку дівчинку, яка нагадувала йому власну доньку. Ніхто з них не думав, що Ночку коли-небудь знайдуть, але не дивно, що вони не хотіли говорити про це Зоріану, а натомість намагалися придумати відповідну відмову, яку могли б дати йому.
Вони обидва зітхнули з полегшенням, коли їхню розмову перервав вусатий друг, який вийшов з будинку з Гаслушем. Гаслуш, зі свого боку, вирішив вивести Зоріана на прогулянку від будинку, зруйнувавши його план продовжувати читати думки звичайних поліцейських, поки вони розмовляють, щоб отримати додаткові підказки.
Можливо, це навіть на краще - утримувати увагу на двох різних потоках думок одночасно вже було досить важко. Намагатися розмовляти з Гаслушем, роблячи те саме, було б, мабуть, неможливо.
"Отже, Зоріане... Я можу називати тебе Зоріаном, так?"- запитав Гаслуш.
Зоріан кивнув, знаючи, що цей чоловік дуже не любить формальностей.
"Гаразд. Гадаю, пані Курошка вже розповіла вам, що там сталося, але для ясності: Реа і Саух Сашал були знайдені мертвими у своєму будинку вчора вранці, разом з понівеченими трупами двох гігантських сороконіжок. Їхньої доньки ніде не було, і відтоді про неї ніхто нічого не чув. Щось з цього вам відомо?"
"Пан Твєрінов і пані Курошка вже розповіли мені більшу частину, але не про понівечених сороконіжок", - відповів Зоріан.
"Ну так, твоя молодша сестра так бурхливо відреагувала на цю новину, що я трохи приструнив себе. Назвав це нападом монстра, замість того, щоб зупинятися на деталях", - знизує плечима Гаслуш. "Я перепрошую, що так сильно її засмутив. Мені казали, що іноді я буваю трохи нетактовним, але цієї риси важко позбутися. Ця робота робить тебе більш ніж трохи жорстким у розмовах, і я іноді забуваю, що більшість людей не стикаються зі смертю і злочинністю кожну мить свого життя."
Зоріан хотів заспокоїти чоловіка і запевнити його, що не тримає на нього зла, але потім подумав, що чоловік охочіше ділитиметься з ним інформацією, якщо він виглядатиме винним, тож промовчав. Натомість він повернувся до теми вбивств.
"То їх вбили гігантські сороконіжки?"- запитав Зоріан. "Я не бачив жодних пошкоджень зовні будинку. Як вони потрапили всередину?"
"Через двері. Мабуть, мешканці залишили їх незамкненими."
Зоріан недовірливо подивився на Гаслуша.
"Я просто розповідаю, що ми знайшли", - захистився Гаслуш. "Я знаю, що ця справа дивна, саме тому ми не оголосили її закритою і не пішли далі. І на цій ноті, чи можеш ти розповісти мені що-небудь про сім'ю Сашаля, що пояснило б, що з ними сталося?"
Звичайно, він знав - але нічого не міг розповісти чоловікові, не наразившись на неприємності. Він розповів Гаслушу все, що дізнався про явних котячих перевертнів завдяки спілкуванню з ними, але це була дуже уривчаста інформація, і, судячи з незадоволеного виразу обличчя Гаслуша, для детектива це, мабуть, не було новиною. Не дивно - одна лише Імайя, мабуть, розповіла йому все, що щойно зробив Зоріан, і навіть більше.
"Це ж не був напад монстра, так?"- запитав Зоріан.
Гаслуш кинув на Зоріана пронизливий погляд, який Зоріан зустрів непохитно. Через кілька секунд Гаслуш витягнув з-під куртки набедренну флягу, зробив з неї довгий і глибокий ковток, а потім поклав її назад у кишеню куртки.
"Ні, мабуть, ні", - визнав він.
"Чому вони були мішенню і чією, якщо ви не проти, якщо я запитаю?"- запитав Зоріан, випробовуючи долю. А хто зна? Може, чоловік навіть відповість.
"Ну що ж. Якби я це знав, то не розмовляв би з тобою зараз, чи не так?"- зауважив Гаслуш.
"Значить, у вас немає зачіпок", - підсумував Зоріан.
"У мене їх занадто багато", - поправив Гаслуш. "Сашали... ну, як багато ти про них знаєш?
"Мабуть, ви маєте на увазі, що вони перевертні?" - здогадався Зорян.
"А, так ти знаєш про це. Мене це цікавило - решта твоїх сусідів, здається, не знали про це, але Імайя сказала, що ти з самого початку булв "безпідставно підозрілим" щодо Реї. Ну, якщо ти знаєш, хто вони такі, то напевно знаєш, чому це може бути що завгодно..."
"Взагалі-то ні", - заперечливо похитав головою Зоріан. "Я з підозрою поставився до Реї, бо вона виглядала підозріло, а я параноїк. Те, що вони перевертні, я ніколи не враховував, і, чесно кажучи, я практично нічого про них не знаю. Що взагалі не так з котами-перевертнями?"
"Якщо говорити відверто, то більшість перевертнів тісно пов'язані зі злочинністю", - сказав Гаслуш. "Крадіжки, контрабанда, шпигунство, зазвичай, але іноді навіть вбивства. Зрештою, їхні альтернативні форми пристосовані для такої тіньової діяльності. Коти - маленькі, непомітні тварини, чия присутність сама по собі майже не помітна. Скільки нових, ніколи раніше не бачених котів ви бачиш за тиждень?"
"Багато."
"Зрозуміло. У такому великому місті, як це, незнайомі коти всюдисущі. Їм мало що загрожує, окрім людей, а більшість людей не кривдять котів без причини. Крім того, перевертні отримують доступ до рис своєї тваринної форми, навіть коли вони люди, а це означає, що коти-перевертні отримують такі речі, як нічний зір, нюх, достатньо потужний, щоб присоромити більшість собак, чудову рівновагу та спритність, а також цілу купу інших переваг."
"Я все ще трохи здивований, що це дозволяє їм бути настільки активними у злочинах, - сказав Зоріан. "Здавалося б, гнучкість класичних магів, які працюють у різних поліцейських службах, повинна була б дозволити їм зупинити подібну групу перевертнів, незважаючи на їхні особливі здібності."
"Але ти вважаєш, що котячі перевертні працюють поодинці, а це зовсім не так. Вони, безумовно, найбільш асимільований тип перевертнів з усіх. Вони живуть у великих і малих містах серед звичайних людей, і їх практично неможливо відрізнити від звичайної людини при поверхневому огляді. Все, що може робити звичайний громадянин, можуть і котячі перевертні - зокрема, це означає, що вони без проблем володіють класичною магією. Чорт забирай, їхні зв'язки зі злочинністю означають, що вони можуть отримати багато речей, недоступних звичайному магу, наприклад, ритуали постійного вдосконалення або нелегальні заклинання для ухиляння від помічення і впливу на людей...."
"У тебе є якісь докази того, що Рея та її сім'я були саме такими перевертнями?"- Зоріан насупився. "Можливо, я наївний, але мені вони не здалися такими. Але ж існують і не злочинні перевертні?"
"Є, - кивнув Гаслуш. "І кожен котячий перевертень хотів би, щоб ти повірив, що він один з них. З огляду на те, що сталося, я не думаю, що хочу вірити в те, що сім'я Сашалів є таким контрприкладом."
Через півгодини Гаслуш вирішив, що отримав від Зоріана все, що хотів, і відпустив його додому. Однак замість того, щоб піти додому, Зоріан затримався. Переконавшись, що Гаслуш не збирається повертатися на місце злочину, Зоріан непомітно повернувся туди, щоб з'ясувати деякі обставини. Перед будинком стояла охорона, але всередині нікого не було. Чудово. Зоріан не наважився зайти в будинок сам, побоюючись, що на будинку встановлена якась сигналізація, яка сповіщає поліцію про вторгнення, але викликавши ектоплазматичне очне яблуко і відправивши його всередину, здавалося, ніхто з підопічних не помітить його, тому він заплющив очі і попросив своє очне яблуко шпигувати за будинком.
Тіла Реї та Саула на той час вже давно зникли, але по плямах крові було неважко з'ясувати, де вони померли. На жаль, Рея, схоже, була вбита перед кімнатою своєї дочки, намагаючись утримати нападників подалі від Ночки. Вона не здалася без бою - тіла двох гігантських сороконіжок, яких поліція чомусь вирішила залишити в будинку, засмітили всю територію. Вони були буквально розірвані на шматки, їхні тіла були розрізані на частини якоюсь потужною ріжучою атакою. Врешті-решт, цього виявилося замало. Двері в кімнату Ночки були вибиті - єдині двері в будинку, які зазнали такого руйнівного впливу, - її ліжко перевернуте, а самої Ночки ніде не було.
Зоріан плекав надію, що, можливо, під час нападу Ночка перетворилася на кішку, а потім втекла в ніч, але це вже не здавалося ймовірним. Тепер було абсолютно очевидно, що Ночку з якоїсь причини забрали нападники.
Через півгодини, не знайшовши нічого подібного, він був готовий поставити крапку і йти додому. Тоді він знову обшукав місце, де загинула Рея, і помітив дещо цікаве на відрубаній голові однієї з сороконіжок - на хітині одного з передніх відділів сороконіжки був ледь помітно вирізьблений дуже знайомий символ - коло з архаїчною ікосською піктограмою "серце" всередині. Це не був офіційний символ езотеричного ордену Небесного Дракона, але це був один з кількох "таємних" знаків, які їхні культисти нижчого порядку використовували, щоб сигналізувати іншим членам свого культу.
Оглянувши решту частин сороконіжки і не знайшовши нічого суттєвого, Зоріан дозволив оку розчинитися і пішов геть. Отже, його початкова підозра була правильною - це не була якась тіньова оборудка, що переслідувала Рею та її родину, це було якось пов'язано з вторгненням. Щоправда, Зоріан не знав, як саме, але він знав, де це можна з'ясувати.
Найближчими днями культ Світового Дракона мав отримати набагато більше візитів від Зоріана.
***
Після того дня розпорядок дня Зоріана повністю змінився. Кіріель втратила будь-який інтерес до магії і більше не відвідувала уроки, які він організував для неї, а він вирішив звільнити трохи більше часу, припинивши своє членство в групі Тайвена і пропускаючи більшість занять. Більшу частину цього додаткового часу він витрачав на планування і здійснення нападів на відомих членів культу Світового Дракона, намагаючись з'ясувати, що вони зробили з Ночкою. Він атакував їх безперервно, нападаючи на дві або більше локацій на день, і безжально прочісував пам'ять кожного культиста, якого він позбавляв свідомості під час цих екскурсій.
Він дізнався кілька цікавих речей, роблячи це. Наприклад, хоча Судомир Кандрей, мер міста Княжі двері, дійсно був членом культу, він був дуже незалежною людиною... до такої міри, що культ був дуже роздратований ним. Здавалося, вони й гадки не мали, що він вбиває магів душі по всьому місту, та й з ібасанами, наскільки їм було відомо, він не мав жодних зв'язків - чоловік обіцяв віддати свої зграї залізно дзьобів і орди зимових вовків саме Культу Світового Дракона, а не загарбникам загалом. Зоріан припускав, що він міг контактувати з Ібасійцями з власної ініціативи, але не виключено, що його практика вбивства магів душ була його власною справою. Чого він сподівався цим досягти, Зоріан міг лише здогадуватися.
Він також знайшов кілька аварійних сховищ ресурсів, які Культ розкидав по місту, його підземному світу та навколишніх селах. Вони виглядали дуже... придатними для крадіжки. Він зробив собі нотатку - справжню письмову нотатку, оскільки тепер він міг взяти блокнот із собою на наступний рестарт - щоб пошукати в них щось цікаве або таке, що можна легко продати за швидкі гроші.
Однак, коли справа дійшла до пошуку Ночки, його успіхи не були вражаючими. Йому вдалося вистежити групу, яка її викрала, але вони просто виконували наказ і вже давно передали її іншій групі. Потім він розшукав і цю групу, але вони також більше не мали її, і також не знали, у кого вона зараз. Він глибоко й агресивно пірнув у їхні спогади, руйнуючи їхні голови дощенту, але безрезультатно - людина, якій вони передали Ночку, була їм абсолютно невідома, окрім того, що вона була високопоставленим членом культу, і вони не мали жодного уявлення про те, де вона могла опинитися.
Щоправда, Зоріан вже підозрював, що викрадення Ночки було метою нападу на сім'ю Сашалів, тому його висновки не стали великою несподіванкою. Той факт, що наказ надійшов з самого верху культу, вказував на те, що вони вважали його критично важливим. Вони також сказали обом групам, що Ночку потрібно доставити живою і неушкодженою до місця передачі, заборонивши знущатися над нею під страхом смерті, що також було досить дивно. Чому? Чому вони так сильно хотіли Ночку, і чому її здоров'я було таким важливим?
Він підозрював, що відповідь була чимось на кшталт "вона - їхня жертва первісному, щоб розбудити його". Виклик демона часто супроводжувався ритуальними вбивствами, тож він не здивувався б, якби звільнення першопредка вимагало того ж самого. І все ж, чому саме Ночка? Тому що вона була перевертнем? Культисти називали першопредка, окрім інших імен, Він Плин Плоті, що могло вказувати на його здатність змінювати свою фізичну форму. Але в місті були й інші перевертні. Навіть коти-перевертні.
Він не думав, що зможе докопатися до суті до кінця перезавантаження. Якби у нього був ще тиждень, можливо, але рестарт добігав кінця, а Культ Світового Дракона ставав все більш параноїдальним через його постійні напади на них - вони вже намагалися влаштувати йому засідку, коли він востаннє намагався напасти на локацію, і тільки його здатність читати поверхневі думки людей втримала його від того, щоб він не натрапив на неї і не був убитий. За два дні, що залишилися до літнього фестивалю, він не збирався багато чого від них отримати.
Хоча, яким би жахливим не було викрадення Ночки, воно могло б стати для нього величезною можливістю, якби відбувалося передбачувано в кожному перезапуску. Якби він зміг встановити на Ночці якийсь маячок, вона могла б вивести його на найвищі ешелони Культа Дракона, на тих, хто досі залишався від нього добре схованим. Крім того, якщо вона дійсно призначалася для жертвоприношення, як він підозрював, вона могла привести його до місця, де культ мав намір провести свій ритуал звільнення, що могло стати ключем до багатьох таємниць, пов'язаних з діями культу - можливо, навіть до самої часової петлі.
Йому доведеться зачекати і подивитися, як розвиватимуться події в наступному перезапуску.
***
"Ми можемо поговорити?"
Зоріан відірвався від роману, який читав, і подивився на Кіріель, яка зараз стояла на порозі, нервово тримаючись за одну з опорних балок. Дивно. Кіріель була дуже пригніченою і асоціальною з тих пір, як зникла Ночка, і рідко коли турбувала його, тому її наближення до нього було досить несподіваним.
"Звичайно", - легко погодився він. Все одно зараз у нього не було ніяких важливих справ. Він мав упорядковувати свої блокноти, щоб зберігати в пам'яті останні записи, але зараз йому просто не хотілося цим займатися, і натомість він відтягував час за легким читанням. Він міг би приділити трохи часу своїй молодшій сестрі. "Що таке?"
Вона підбігла до нього і, перш ніж він встиг сказати їй зупинитися, кинулася на нього. Оскільки він лежав на ліжку, вона в кінцевому підсумку відтворила те, що вже давно стало для Зоріана дуже знайомою сценою.
"Чорт забирай, Кірі, як же мені набридло це на початку кожного циклу!" - подумав Зоріан, але утримався від того, щоб сказати це вголос. Кіріель і так була на нервах, не варто було її сварити, коли вона нарешті вирішила трохи відкритися.
"Де твоє взуття?" - запитав він натомість. "Тільки не кажи мені, що ти знову ходила по дому босоніж?"
Кіріель подивилася на свої ноги і винувато подивилася на нього. "Не будь таким, як мама, Зоріан. Це було лише один раз."
"Ти й зараз це робиш", - зауважив Зоріан.
"Гаразд, два рази", - сказала вона, надувшись.
Він зробив закладку в своєму романі, відклав його вбік, відсунув її від себе і піднявся в сидяче положення. Вона одразу ж наслідувала його, сівши на край ліжка поруч з ним. Вони деякий час сиділи так мовчки, Кіріель звісивши босі ноги на підлогу і втупившись у свої пальці на ногах, ніби вони були найчарівнішою річчю у світі.
"Мені шкода", - нарешті сказала вона.
"За що тобі шкода?" - здивовано запитав Зоріан.
"За те, що була складною."
"Складною?" - недовірливо перепитав Зоріан. Він на мить зазирнув у її думки і побачив, що вона думає про маму. Тц. Так, це було схоже на те, що сказала б їхня мати. Вона ніколи не любила плакати. Однією з небагатьох речей, за які вона хвалила його, було те, що він рідко плакав, навіть коли був маленькою дитиною. "Кірі, ти втратила друга. Це нормально, що ти сумуєш через це. З тобою було зовсім не було складно."
"Але ж ти уникав мене цілий тиждень", - пробурмотіла вона.
"Я не уникав тебе", - заперечив він, вражений тим, що вона могла навіть подумати про це. "Я просто... давав тобі трохи простору, щоб ти могла спокійно погорювати. Розумієш? І крім того, я був..."
Вона з цікавістю подивилася на нього, коли він не продовжив. "Що ти робив?"
Чи повинен він сказати їй?
"Я намагався знайти Ночку", - нарешті зізнався він.
Її очі розширилися від цього. "Ти... Це... Ти повинен був сказати мені!"
"Я не хотів тебе обманювати", - сказав Зоріан.
"Я все одно сподівалася", - сказала вона, міцно стискаючи простирадла в своїх маленьких кулачках.
Він обійняв її за плече і пригорнув до себе. Вона все ще була напружена, але через деякий час поступово розслабилася і повернула його обійми.
"Я не знайшов її", - зізнався він через деякий час.
"Ну, очевидно", - сказала вона так, ніби це було найочевиднішою річчю на світі. "Але ти намагався. Ти знав, що, ймовірно, не знайдеш її, але все одно пішов і шукав її. Ти не плакав і не хандрив вдома цілими днями, як я."
"Кірі, тобі дев'ять, - зітхнув Зоріан. "Що ти ще могла зробити? Ти занадто сувора до себе".
Вона нічого на це не відповіла. Зрештою, він вирішив просто провести з нею деякий час, граючи в карти і хвалячи її малюнки. Зрештою, це її розвеселило, тож він записав це як одну зі своїх найкращих ідей. Одного дня, коли він достатньо опанує заклинання зміни, яке використовував для перенесення нотаток у наступні перезапуски, він має зібрати деякі з її малюнків у своєрідний арт-бук і скопіювати їх у наступний перезапуск. Якщо він покаже їй малюнки, які вона сама намалювала в попередніх перезапусках, це викличе кумедну реакцію.
***
Пізніше того ж вечора Зоріан вирішив, що дав Каелю достатньо часу, щоб завершити свої останні експерименти, і спустився в підвал, щоб забрати останні з обіцяних морлоком зошитів. Двері були незамкнені, тож Зоріан просто увійшов і зачинив їх за собою.
Коли двері зачинилися, Зоріан відчув, що звуки будинку над ними зникли, а приватна частина вардів, розміщених у підвалі, зачинила і звукоізолювала кімнату. Серед багатьох інших речей. Очевидно, ці заходи безпеки були стандартною частиною пакету охорони, який академія використовувала для захисту своїх майстерень, і тому були автоматично додані до підвалу Імайї, коли Каель попросив перетворити його на справжню алхімічну майстерню... що було дуже зручно в такі моменти, як цей, оскільки означало, що Зоріану не потрібно було витрачати години на забезпечення безпеки кімнати щоразу, коли він хотів поговорити з Каелем на якусь делікатну тему.
"Ти вже закінчив?"- запитав Зоріан іншого хлопця.
Каель на мить проігнорував його, втупившись у якийсь уривок з книги, що лежала перед ним, але потім похитав головою і відсунув її від себе, масажуючи очі.
"Так, я закінчив", - сказав він. Він показав на зошит, покладений на великий стос книг. "Блокнот там. З твого боку все готово?"
"Здебільшого", - відповів Зоріан. "Мені ще треба записати дещо з того, що я дізнався сьогодні."
Каель підняв на нього брову. "Ти ж казав, що сьогодні відпочиваєш від культу?
"Так, - відповів Зоріан. "Але це не означає, що я абсолютно нічого не робив."
"О?"
"В основному, я думав про спостереження, про те, що всі сектанти вищого рівня живуть в охоронюваних будинках, в які дуже важко вломитися, і думав, як прискорити цей процес. А потім я згадав, що на чорному ринку не тільки вже існує певний інструмент для цього, але я навіть знаю, де його можна знайти безкоштовно. Аранея викрала сканер вардів в одного із загарбників за деякий час до початку часової петлі, і пристрій напевно все ще знаходився у зруйнованій колонії."
"Ти ж казав, що не любиш туди ходити", - зауважив Каель.
"Не люблю", - зітхнув Зоріан. "Це місце... з ним пов'язано занадто багато поганих спогадів. І трупи Араней буквально розкидані по всій території, так що важко йти туди і не нагадувати про те, що їх знищили."
"Я все ще думаю, що вони були якимось чином викинуті з часової петлі, а не вбиті", - сказав Каель. "Я згоден з тим, що тобі сказали інші люди - душі незнищенні. Тут має бути якийсь підступ."
"Так, але ж і подорожі в часі повинні бути неможливими", - зауважив Зоріан. "Хоча, зізнаюся, я сподіваюся, що ти маєш рацію. Не зважай на це, суть у тому, що я пішов туди, щоб знайти сканер вард... і не знайшов його."
"І що?" запитав Каель.
"Це означає, що або його вже хтось забрав, або є якась таємна частина аранійського комплексу, про яку я не знаю. І, чесно кажучи, я думаю, що це останнє. Я маю на увазі, що коли я трохи подумав про це, сама порожнеча аранійського поселення була дуже підозрілою... Кіорійська павутина була дуже заможною і, безсумнівно, мала чималу скарбницю. Матріарх часто натякала, що у них є якесь сховище, повне торгових товарів тощо. Але я ніколи не бачив нічого подібного, коли перевіряв поселення раніше, можливо, тому, що мені там було дуже некомфортно і я поспішав піти."
"Думаєш, там є щось важливе?"
"Пов'язано з петлею часу? Ні, мабуть, ні", - зізнався Зоріан. "Але мені потрібна будь-яка перевага над Червоною мантією, яку я можу отримати, а там може бути багато корисного. Хто знає, що аранеї назбирали за ці роки?"
"Це правда", - погодився Каель, підводячись з місця і розминаючи хребет. "Що ж, я втомився. Думаю, я піду спати. Чи є ще щось, про що нам потрібно поговорити?"
"Нічого невідкладного не можу пригадати", - сказав Зоріан, хитаючи головою.
"Розумію. Просто, щоб ти знав, я візьму Кану з собою в поїздку до сусіднього села в день літнього фестивалю. Я не дуже хочу бути в Кіорії, коли прийде вторгнення, і ще менше я хочу, щоб Кана потрапила в полон до вторгнення."
"Я розумію."
"Я радий. Якщо хочеш, я можу взяти Кіріель з собою", - сказав Каель. "Я знаю, що ти вже давно мучишся над тим, що з нею робити."
"Так", - погодився Зоріан. "Я не хочу залишати її саму під час вторгнення, але в той же час мені потрібно мати можливість вільно пересуватися, якщо я збираюся розслідувати, що відбувається з вторгненням після всіх цих змін. Думаєш, вона погодиться піти з тобою?"
"Не знаю, це залежить від тебе", - знизав плечима Каель. "Все, що я можу зробити - це запропонувати.
"Добре, добре, я поговорю з нею", - зітхнув Зоріан. "Я уже можу сказати, це буде чудова розмова."
"Повідом мені, що ти вирішив, до завтрашнього вечора", - сказав Каель.
І ось так, перезавантаження було вже майже завершено. Завтра він побачить, як цього разу відбуватиметься вторгнення в місто.
***
Зоріан оглянув свої речі, намагаючись пригадати, чи не забув він чогось важливого, поспішаючи вчасно закінчити приготування. Йому нічого не спадало на думку, але це було б дуже на нього схоже - забути щось сліпуче очевидне, переймаючись несуттєвими дрібницями.
Однак до початку вторгнення залишалося ще кілька годин, тож він покинув приготування і вийшов зі своєї кімнати, щоб знайти якусь швидку розвагу. Пам'ятаючи, що Імайя зберігала в себе вдома цілу мініатюрну бібліотеку екзотичних творів, він вирушив переглядати її полиці в пошуках гарного способу згаяти час. Але застав Імайю вже там, де вона дивилася на свою колекцію відстороненим поглядом.
"Пані Курошку?" - занепокоєно запитав він. Своєю емпатією він викликав у неї певні тривожні почуття. "З вами все гаразд?"
"Гм?" - пробурмотіла вона, перш ніж її мозок знову перезавантажився і вона по-справжньому зосередилася на його присутності. "О, Зоріане. Як довго ти тут стоїш?"
"Я щойно прийшов сюди. Шукав книжку, щоб вбити час, а ви виглядали..."
"Не хвилюйся", - зітхнула вона. "Мене просто турбує раптова тиша в домі. Виглядає так... самотньо."
"Ха. Я подумав, що ви будете рада мати трохи тиші і спокою для різноманітності", - сказав Зоріан. Вона пирхнула.
"Мені здається, ти трохи проектуєш сюди своє власне ставлення", - сказала вона.
"Можливо", - визнав Зоріан. Він завжди любив мати певний простір від інших, і на її місці, мабуть, вітав би подібну ситуацію. "Але Каель і дівчата поїхали лише на один день, тож це не так вже й важливо. Ви могли б поїхати з ними, розумієте?"
"Я знаю. Але якщо під час фестивалю дійсно будуть заворушення, як ти сказав, я не хочу залишати свій будинок на поталу мародерам. Це... це єдине, що у мене залишилося."
"Ох..."
"Вибач, це трохи особисте", - посміхнулася вона. "Є якась конкретна книга, яку ти шукав?"
У вхідні двері голосно постукали. Імайя та Зоріан підняли брови один на одного - вочевидь, ніхто з них не знав, хто може завітати до них о цій порі дня. Більшість людей готувалися до літнього фестивалю, який проходив десь у друзів чи в іншому місці. Імайя поспішила до дверей, щоб подивитися, хто це.
Виникла коротка пауза, під час якої Імайя перекинулася кількома словами з тим, хто стояв за дверима, після чого Імайя гукнула Зоріана, щоб той приєднався до них.
"Зоріане, твоя дівчина прийшла!" - крикнула вона.
"Моя дівчина?" - недовірливо перепитав він, більше до себе, ніж до когось іншого. Як у нього може бути дівчина, якщо у нього її не було...
У нього її не було.
Але вона точно була. Коли він підійшов до вхідних дверей, щоб дізнатися, про що говорила Імайя, з дверної рами його зустріло насуплене обличчя Акоджі.
"Привіт, Ако", - м'яко сказав Зоріан. "Яка несподіванка бачити тебе тут. Гадаю, Ільза має до цього якесь відношення?"
"А, т-так", - запнулася вона, на мить втративши самовладання. "Пані Зілеті попросила мене супроводжувати тебе на танці, оскільки ми обоє без партнерів."
Тепер було вже не так цікаво. Звідки Ільза про це знала? Так, Зоріан не мав пари на танці, і взагалі не мав наміру йти на танці в академію, але вона не повинна була про це знати! Зоріан ніколи не казав їй нічого про це, і не натякав нікому, окрім... Імайї. Чорт забирай.
Він кинув брудний погляд на свого господиню, перш ніж знову зосередитися на Акоджі. Це не було частиною плану. Він мав блукати містом, спостерігаючи за загарбниками в дії та відмічаючи зміни в їхній тактиці внаслідок різних змін, що виникли внаслідок знищення аранеї та тієї нещасної банди найманців, яких він найняв для участі в засідці.
Іноді він ненавидів свою емпатію. Без неї він ніколи б не дізнався, як багато це означає для Акоджі, і як боляче їй буде, коли він відштовхне її, щоб зробити свою справу.
"У нас ще є кілька годин до того, як ми повинні бути в танцювальному залі. Зайди всередину і почекай трохи з Імайєю, поки я виконаю деякі термінові доручення в місті", - сказав він.
"Що?" - розгублено запитала вона, коли Зоріан протиснувся повз неї через двері і почав йти до міста. "Зачекай, ти не можеш просто..."
Зоріан швидко наклав закляття телепорту і дозволив міському телепортному маяку притягнути його до точки доступу до телепорту Кіорії. У нього було багато роботи, а часу на її виконання - обмаль.
***
"Куди ти так поспішав раніше?"- запитала Акоджо, коли вони повільно йшли до академії.
Вона була напрочуд спокійною та ввІхливою, зважаючи на всі обставини. Зоріан думав, що вона більше розсердиться на нього через його "екстрену втечу" раніше.
"Я вже дещо планував до твого приходу. Тому мені довелося подбати про деякі речі, коли ти постукала в двері Імайї", - сказав Зоріан. "Дещо скасувати, дещо підправити".
Зокрема, він розставляв камені-маркери в різних частинах міста, щоб полегшити скрадання. Спостерігати за пересуванням сил вторгнення містом було не зовсім те саме, що влаштовувати засідки на ізольовані бойові групи і проникати в їхні думки, але принаймні це вже було щось.
Можливо, так було краще. Його початковий план був досить амбіційним. Можливо, занадто...
Під час розмови Акоджа розповіла йому трохи про те, як решта його однокласників сприйняли зміни, пов'язані з перезапуском. Здебільшого це була просто пуста балаканина, хоча вона нагадала йому, що він не приділяв багато уваги своєму класу під час цього перезавантаження. Просто під час цього перезапуску було так багато роботи, що взаємодія з однокласниками відійшла на другий план. Враховуючи, що одним з мотивів його повернення до Кіорії було бажання знову побачитись і поспілкуватись з ними, це, напевно, слід виправити найближчим часом.
Ніч пройшла набагато спокійніше, ніж попереднього разу, коли Акоджа була його парою - здавалося, цього разу вона ставилася до його побажань з більшою повагою і турботою, хоча Зоріан ніяк не міг збагнути, чому. В якомусь сенсі він був ще більшим придурком, ніж тоді. Незважаючи на це, як тільки над містом почали падати спалахи, він вислизнув від неї і почав розшукувати інформацію про місто.
Початковий шквал артилерійських заклинань цього разу був іншим. Якщо старий артилерійський обстріл, який використовували загарбники, був націлений на найважливіші будівлі, руйнування яких мало занурити місто в хаос і підірвати його здатність організувати оборону, то новий обстріл був... не надто вдалим. Так, вони все ще обстрілювали центральний поліцейський відділок, мерію та інші очевидні цілі, але такі речі, як другорядні урядові будівлі та арсенали, залишилися неушкодженими. Насправді, багато артирелійських заклять, схоже, були спрямовані абсолютно випадково, руйнуючи нічим не примітні групи будинків і цивільних квартир - те, що, безумовно, значно збільшило б кількість смертей під час вторгнення, але мало сумнівну стратегічну вигоду. Дивно, але кожен храм у місті був мішенню щонайменше одного артилерійського закляття - Зоріан не мав жодного уявлення про те, чого загарбники намагалися досягти там, і це точно не було чимось, що вони робили в попередньому плані вторгнення.
Бої навколо міста були набагато запеклішими, ніж під час попередніх рестартів Зоріана. Частково це було пов'язано з тим, що цього разу захисники були в набагато кращій формі, завдяки невдалому вибору цілей для початкового удару, але це було не єдиною причиною. Сили вторгнення здавалися набагато менш скоординованими, ніж він їх пам'ятав. Вони пересувалися містом набагато менш цілеспрямовано і часто відступали від своїх очевидних цілей, щоб безчинствувати в незахищених цивільних кварталах. Таке траплялося і в минулому, але ніколи в такій кількості.
Що стосується першого нападу на академію, то загарбники так само невдало обрали місце для своїх дій, як і в інших місцях. Новий обстріл був спрямований безпосередньо на будівлю академії, а не на менш захищені гуртожитки та допоміжні будівлі, як це було під час попереднього обстрілу. Таким чином, артерелійські закляття просто нешкідлива відскакували від важких корпусів, що захищають головний комплекс, завдаючи мінімальної шкоди. Не маючи необхідності надавати допомогу і контролювати пошкодження в периферійній частині академії, викладачі могли зосередити свої сили і організувати евакуацію студентів та інших не боєздатних набагато грамотніше, ніж вони це робили раніше.
Кумедно, але спочатку він вважав, що академія була абсолютно некомпетентною, коли вела студентів у величезні підземні смертельні пастки, тим більше, що це передбачало проходження величезних ділянок відкритої місцевості, де вони були б повністю беззахисними. Зараз вони не виглядали такими дурними. Евакуація пройшла без жодних проблем, і ніхто не напав на них, коли їх заштовхали до укриттів.
Зоріан був майже впевнений, що дивиться на те, чим насправді було вторгнення - як би Червона мантія ніколи не надавав їм допомоги. Коли він справді замислився над цим, більшість їхніх "помилок" можна було б списати на те, що вони були набагато гірше поінформовані і не мали можливості обійти кожну охорону та захист, з якими вони стикалися, тому що вони або були підключені до них, або знали, як швидко протистояти цьому.
Здається, що Червона мантія дійсно залишив загарбників у цьому перезапуску, аж до самого кінця. Чи було це одноразово, чи Червона мантія раптом вирішив більше не втручатися у вторгнення?
Його роздуми перервала Ільза, яка прийшла до сховища і зажадала, щоб кожен боєздатний студент пішов з нею захищати академію. Завдяки тому, що він брав участь у полюванні на монстрів з групою Тайвена, він також був серед них, тож він підвівся зі свого місця на підлозі і приєднався до групи студентів, які йшли за нею назовні. Там він побачив те, що так стурбувало Ільзу, що вона набирала студентів у захисники - загарбники скупчилися просто біля корпусів академії, готуючись до тотального штурму. Там були цілі полки бойових тролів, зимових вовків і скелетів, яких підтримували їхні командири-маги та густі зграї гостродзьобів. Ще більш незвичним було те, що серед смертоносних корвідів була пара літаючих дрейкерів, а попереду мініатюрної армії йшли два громіздкі ящери розміром зі слона.
"Громові ящірки", - незадоволено сказала Ільза, що сиділа поруч з ним. "Надзвичайно сильні і дуже руйнівні. Вони можуть дихати електричними дугами по прямій лінії перед собою, тому намагайтеся не битися з ними у ближньому бою, якщо ви взагалі будете змушені вступити з ними в бій."
Чудово. Він ніколи не бачив їх у попередніх перезапусках. Можливо, це було щось таке, що вони ніколи не хотіли використовувати на полі бою, бо не відчували в них потреби?
Але час для роздумів про такі речі минув. Хоча командир жахливої орди явно не був повністю зібраний для атаки, він закликав свої війська йти вперед. Можливо, він вважав, що чекати на решту сил було б поганим кроком, оскільки захисники академії зайняті укріпленням своїх позицій, а можливо, йому просто не терпілося. Так чи інакше, вони рвонули вперед, ящірки-громовержці очолили атаку.
Зоріан знав, що мало що може запропонувати, просто виливши на атакуючу орду ще кілька наступальних заклинань разом з рештою захисників, але у нього все одно була краща ідея. Зосередившись на двох громових ящірках, він відчув їхній спрощений розум і з радістю виявив, що вони набагато менш магічно стійкі, ніж він побоювався. Він підозрював, що так воно і є - загарбники, ймовірно, спочатку контролювали цих істот за допомогою магії розуму, тож цілком логічно, що вони не були настільки стійкими до неї. Як би там не було, це означало, що він може ними маніпулювати. Не до такої міри, щоб керувати ними, як маріонетками, але достатньо, щоб звести нанівець їхні атаки.
Звісно, коли ящірки почали наближатися до імпровізованих барикад, які вчителі зробили з землі за допомогою заклинань зміни, обидві ящірки відкрили свої зубасті пащі і спробували підірвати барикади своєю громовою атакою. Зоріан швидко перехопив контроль над їхніми рухами і змусив їх нахилити голови один до одного, і їхні громові удари зіткнулися з тілами одне одного. Сплеск гніву затопив розум обох ящірок, і вони припинили свою атаку на користь ревіння один на одного, занадто тупі, щоб зрозуміти, що їхні дії були спричинені зовнішнім впливом. Зоріан скористався цією нагодою, посилюючи їхню лють і закликаючи їх битися один з одним, і вони швидко зіткнулися один з одним і почали битися на смерть.
До їхньої честі, решта загарбницьких сил просто обступила двох бегемотів, що билися, не переймаючись їхньою поразкою. Битва була продовжена.
***
Зоріан дивився на місце битви, повне трупів, більш ніж трохи ошелешений. Відтоді, як його затягнуло в петлю часу, він побував у багатьох битвах, але нічого схожого на цю не бачив. Бій швидко перетворився на хаос, як тільки дві сили почали серйозно протистояти одна одній, і навіть тепер, коли він закінчився, Зоріан все ще не був упевнений, що саме там сталося.
Зрештою, вони перемогли, відбивши нападників - маги вирішили втекти, коли було вбито достатню кількість їхніх монструозних поплічників - але вони втратили набагато більше людей, ніж Зоріан думав, вони втратять. Сам Зоріан був оточений зграєю зимових вовків і вижив лише завдяки не менш ніж п'яти вибуховим палицям, які він проніс до танцювальної зали з собою. Ну, і завдяки тому, що Кайрон вчасно прибув з підкріпленням, щоб відігнати нападників.
Він злякано підскочив, коли чиясь важка рука раптово стиснула його плече, ледь не знесши собі голову рефлекторною командою, перш ніж він зрозумів, що це був лише Кайрон.
"Це ж ти весь бій возився з монстрами-важкоатлетами, так?" - запитав його вчитель бойових мистецтв.
"Так", - знизав плечима Зоріан. Не варто тримати це в секреті так близько до кінця. "Я відчував, що це був найефективніший спосіб зробити свій внесок у битву, на який я був здатен."
"Що ж, той летючий дрейк засмажив би бідолашну Нору живцем, якби ти не змусив його несподівано встромитися в землю, тож дякую тобі за це. Хоча нам дійсно доведеться поговорити про те, як ти навчився це робити і які саме твої межі..."
"Ха, - пирхнув Зоріан. "Боюся, для цього вже запізно."
"О?" перепитав Кайрон, у голосі якого звучала суміш застереження і цікавості.
"Так", - підтвердив Зоріан. Він подивився на годинник, щоб дізнатися, котра година. Було 2 години 39 хвилин після півночі.
"Боюся, що ця петля ось-ось закінчиться."
Кайрон кілька секунд дивився на нього втупившись, а потім відкрив рот, щоб щось сказати. Але не встиг він вимовити жодного слова, як все потемніло, і Зоріан прокинувся в Циріні, готовий почати цей місяць заново.