Попередній досвід подорожей Зоріана потягом до Кіорії разом з Кіріель був не надто обнадійливим. Вона завжди починала з хвилювання і цікавості, пильно вдивляючись у пейзаж, що пропливав повз неї, і коментуючи все, що її цікавило, але це тривало недовго. По дорозі до Кіорії було не так вже й багато цікавого, тож їй швидко набридло дивитися у вікно купе, і вона звернулася до єдиного джерела розваг, що залишилося в неї - до нього. І він з усіх сил намагався розважати її протягом усієї поїздки.
Це було ще тоді, коли він не хотів використовувати свої зростаючі навички шейпінгу, щоб показувати фокуси в поїзді. Цього разу він вирішив, що його просто не хвилює ризик бути викритим. У купе, в якому вони їхали, не було закляття спостереження, і навіть якби його якось спіймали на місці злочину, то, швидше за все, обмежилися б невеликим штрафом і лекцією. Це було б неприємно, але краще, ніж кілька годин слухати, як Кіріель скиглить від нудьги. До того ж, таким чином він міг попрактикуватися в заклинаннях, будучи пригніченим вардом для подавлення магії - те, що він вже давно планував спробувати.
Так Зоріан виявив, що левітує перед собою водяну сферу, навколо якої повільно обертається кільце з ручок і гумок, що розсіюється і повільно обертається. Це було важко, незважаючи на позірну тривіальність усього цього. Він не просто складав купу простих заклинань для початківців, щоб отримати акуратний ефект - він здійснював акт неструктурованої магії, ставлячись до всього цього, як до дуже складної шейпінг-вправи. Між складністю плаваючої конструкції та дезорганізацією, що відкидала його навички формування, він справді намагався зберегти контроль над сферою та її супутниками. Він був майже впевнений, що це була його абсолютна межа з точки зору навичок формування мани, тому він, мабуть, повинен...
"Зроби жабу!" кинула виклик Кіріель.
Зоріан роздратовано подивився на Кіріель. Вона посміхнулася йому, впевнена, що виграла їхню маленьку гру. Що вона нарешті знайшла його межу. Зрештою, він не ставив собі за мету змусити цю складну річ плавати перед ним - вона починалася як набагато менша сфера з двома ручками, що кружляли навколо неї, і Зоріан мав намір, щоб вона залишалася такою, поки Кіріель не почне кидати йому виклик, щоб ускладнити її. Після того, як він спорожнив увесь вміст своєї пляшки з водою і використав усі ручки та гумки, що були у них обох, він був упевнений, що їй доведеться визнати його перемогу...
Він розірвав з нею зоровий контакт і зосередився на плавучій конструкції перед собою. Спробувати надати плавучій воді якоїсь іншої форми, окрім тієї, якою вона була зараз, було б шалено важко. Телекінетично керувати водою було набагато, набагато важче, ніж робити те ж саме з твердими предметами, і йому було б важко ліпити з неї складні форми, навіть якби він був поза межами вардів для подавлення магії і не мав кільця дрібних предметів, які б слугували додатковим відволікаючим фактором.
Але будь він проклятий, якщо просто так здасться і визнає свою поразку перед молодшою сестрою лише через це. Протягом наступних п'ятнадцяти хвилин він повільно формував з калюжі води скульптуру жаби, настільки детально і переконливо, наскільки це йому вдавалося... іншими словами, не дуже. Однак на півдорозі його осяяло натхнення, і він вирішив зобразити жабу-монстра, від якої він врятував Вартових Жовтої Печери в попередньому перезапуску, а не звичайну жабу. На жаль, Кіріель не надто високо оцінила його старання.
"Це досить дивна жаба", - заявила вона.
"Це жовта печерна жаба-диявол", - сказав Зоріан, безсоромно вигадуючи. Він поняття не мав, як називається те чудовисько, і чи взагалі воно має офіційну назву. "Величезна, злісна тварюка, яка полюбляє їсти маленьких дівчаток".
"Це дурниці. Ти просто вигадуєш", - звинуватила вона. "Просто визнай, що ти програв."
"Ба, ти просила жабу і я зробив її. Я не винен, що ти недостатньо обізнана в різноманітному і захоплюючому світі магічних земноводних. Давай я приберу це, а потім розповім тобі про мага Сумрака і історію про те, як він врятував таємне товариство магів від однієї з вищезгаданих диявольських жаб..."
Перш ніж Кіріель встигла поскаржитися, Зоріан поспішно взявся розбирати конструкцію перед собою, поки його контроль, що стрімко деградував, не розладнався остаточно, дозволивши ручкам і гумкам поплисти на порожнє місце поруч із ним, а воді залитися назад у пляшку. Зробивши це, він почав дещо змінену розповідь про свою битву з жаб'ячим чудовиськом.
Ну, добре, сильно змінену. У розповіді Зоріана Вартові Жовтої Печери були групою магів-відлюдників, які жили на далекій півночі і практикували "павукову магію", а шукач пригод Сумрак зіткнувся з жаб'ячим чудовиськом віч-на-віч, використовуючи свою дивовижну магічну силу, замість того, щоб вдаватися до пасток і хитрощів. Таким чином, історія вийшла більш вражаючою. Кіріель спочатку скептично поставилася до розповіді, але коли Зоріан почав використовувати детальні ілюзії, щоб продемонструвати події, про які він говорив, її підозрілість розтанула, і вона з захопленням слухала розповідь.
Зоріан не знав, чи то розважатися, чи то обурюватися, що вона так захопилася ілюзіями. Вони були... ну, не зовсім прості, але й нічого особливого. Плаваюча кулька з води та шкільного приладдя, яку він зробив раніше на її прохання, вимагала набагато більше майстерності та зусиль. У нього була спокуса списати це на її незнання того, як виглядає справжній прояв магічного досвіду, але він підозрював, що навіть якби вона знала, як правильно оцінити складність, їй, швидше за все, було б байдуже. Під час попередніх перезапусків він помітив, що з усіх магічних дисциплін, які він їй показував, їй найбільше подобався ілюзіонізм. Можливо, це приваблювало її внутрішню художницю?
Диктор поїзда оголосив, що вони прибувають до Корси, змусивши Зоріана обірвати розповідь якраз перед тим, як Сумраку вдалося пробитися крізь незліченне жаб'яче потомство і зіткнутися з монстром у печерному будинку, куди він жадібно втік, коли програв свою останню сутичку з магом...
...і, звичайно ж, Кіріель нічого з цього не хотіла. Вона була не проти почекати, поки люди входили в поїзд і заглядали в купе, щоб знайти собі місце, але коли всі розсілися і поїзд знову рушив, вона зажадала, щоб він продовжив розповідь. Проблема полягала в тому, що Ібері тим часом вирішила приєднатися до них у купе, і Зоріан трохи побоювався демонструвати перед нею свої здібності. Побоювання, якому Кіріель анітрохи не співчувала.
"Ти не можеш зупинитися зараз, не тоді, коли історія наближається до кінця", - поскаржилася вона.
"Ну, якщо я утримаюся від використання моїх, е-е, візуальних засобів..." - спробував Зоріан.
"Ні!" благала Кіріель. "Це була найкраща частина історії!"
Зоріан кинув багатозначний погляд у бік Ібері, сподіваючись, що Кіріель зрозуміє його. Вона зрозуміла, хоча й не відреагувала на інформацію так, як він сподівався.
"Та годі тобі, мила пані не буде доносити на тебе за те, що ти чаклуєш в поїзді", - вголос заявила Кіріелль. Потім вона повернулася до переляканої Ібері і подивилася на неї найдушевнішим поглядом цуценячих очей, на який тільки була здатна. "Ти ж не зробиш цього, правда?"
"Ммм..." пробурмотіла Ібері, незручно соваючись на своєму сидінні. "Що? Я думала, що потяг має контрзаходи, щоб подавляти заклинання?"
"Справді?" - здивовано перепитала Кіріель.
"Так, - підтвердив Зоріан. Немає сенсу прикидатися дурником. "Вони лише порушують заклинання, а не унеможливлюють їх. Ти можеш обійти їх, якщо ти достатньо вправний".
"І... ти настільки вправний?" невпевнено запитала Іберія.
Зоріан знизав плечима, не пропонуючи іншої відповіді. На радість Кіріелле, він продовжив розповідати свою історію, включно з гарними ілюзіями. Він помітив, що Ібері теж відклала свою книгу, щоб послухати.
Вона також намагалася непомітно вимовити кілька простих заклинань, коли думала, що він не дивиться, а потім насупилася, коли їй не вдалося подолати захисний бар'єр. Ймовірно, їй було просто цікаво, який рівень майстерності потрібен, щоб подолати захист. Він подумав просканувати її поверхневі думки, щоб дізнатися, про що вона думає, але після деяких роздумів вирішив не робити цього. Ризик бути спійманим на гарячому був мінімальним, оскільки "Розум як вогонь" навчив його непомітно перевіряти наявність ментальних захистів, але отримати звичку випадково вторгатися в свідомість кожного, хто його оточує, здавалося йому поганою ідеєю. Він залишив Ібері з її експериментом і зосередився на Кіріель та історії, яку вона розповідала.
Закінчивши свою розповідь, Ібері одразу ж почала розмову з ними обома. Вона зізналася, що її не дуже цікавить сама історія, тим більше, що вона чула лише її кінцівку, але її дуже вразила його здатність долати варди поїзда. Особливо після того, як вона дізналася, що він лише розпочав третій рік навчання в академії.
Врешті-решт вони прибули до Кіорії і розійшлися в різні боки. Однак перед тим, як вони попрощалися, Ібері нервово попросила його зайти до бібліотеки протягом наступного тижня, щоб обговорити... дещо. Що ж, байдуже - він все одно збирався здійснити набіг на бібліотеку за новими заклинаннями під час цього перезапуску, тож міг би заодно дізнатися, чого вона хоче від нього, поки він там.
"Здається, ти їй подобаєшся", - сказала Кіріель, коли вони залишилися наодинці.
"Ні, вона без розуму від Фортова", - відповів Зоріан.
"Що?" спантеличено запитала Кіріель. "Вона і Форті? Не може бути!"
"Ну, я не казав, що вони разом, - пояснив Зоріан. "Просто вона в нього закохана.
"Звідки ти це знаєш?" підозріло запитала Кіріель.
"Давні магічні таємниці?" - спробував Зоріан. Кіріель подивилася на нього байдужим поглядом. "Гаразд, гаразд... Я розповім тобі пізніше, коли ми прибудемо до нашого нового житла. Це не те, що ми повинні обговорювати у відкриту".
Навіть розмовляючи з молодшою сестрою, Зоріан звертав увагу на те, що підказувало йому чуття, поки вони пробиралися крізь натовп. Навіть якщо він був мішенню для когось, хто був захищений від ментального виявлення, відсутність розуму в когось сама по собі була б величезним червоним прапором. Однак він не виявив жодних ворожих намірів, спрямованих проти них, і жоден з підозрілих людей, яких він зустрів, не був невидимим для його розуму. Через десять хвилин він зітхнув з полегшенням - його побоювання потрапити в пастку з маленькою сестрою на буксирі виявилися безпідставними.
Хм, він знав, що пізніше піде дощ, але від нього можна було легко сховатися... можливо, трохи прогулятися містом, щоб трохи вгамувати цікавість Кіріель?
"Агов, - сказав Зоріан, привертаючи увагу Кіріель. "Хочеш піти на головну площу міста? Там є дуже гарний фонтан, на який я люблю іноді дивитися..."
Вона, звісно, погодилася. Йому навіть не треба було питати.
***
Минуло більше чотирьох років відтоді, як Зоріан почав петлю, і за цей час багато чого сталося. Встежити за всім цим було дуже складно, незважаючи на його навчання магії та відмінну пам'ять. Відсутність у Кіорії протягом майже півтора року, щоб уникнути пильної уваги Червоної мантії, безумовно, не допомогла в цьому відношенні, і багато дрібних деталей і особливостей того, як повинен був пройти "нормальний" перезапуск, вивітрилися з його свідомості за час тривалої відсутності.
Тож не дивно, що він геть забув, що сталося, коли він востаннє намагався дійти до фонтану на початку перезапуску - зрештою, він не робив цього з того самого першого, фатального перезапуску, який затягнув його в петлю часу.
Тож коли вони нарешті натрапили на рій головоногих щурів, що перегородив їм шлях, Зоріан це застало зненацька, як і попереднього разу. Однак він не був таким беззахисним, як тоді, і ледь не спалив їх усіх до хрусткої скоринки, перш ніж зупинився. Він був майже впевнений, що вбивство рою виведе його на радар загарбників, а отже, і на радар Червоної мантії, тож найрозумнішим кроком було б просто відступити, як він це зробив під час першого перезапуску.
Він відчув, що рій випробовує його ментальний захист, і відреагував на це, зміцнивши оборону і завдавши удару у відповідь. Атаки припинилися, але його контратака майже не вплинула на колективний розум рою - груповий розум був повністю незахищений, ймовірно, тому, що будь-яка ментальна оболонка втручалася в його внутрішню телепатичну мережу, але його контратака лише вибила пару окремих щурів замість того, щоб завдати якоїсь значної шкоди. Він відчув сплеск жаху з боку Кіріель, коли вона нарешті зрозуміла, на що дивиться, і усвідомив, що йому не варто гратися з цими істотами - він, мабуть, мав імунітет до всього, що вони можуть випустити, а вона - ні. Він вистрілив із слабкого вогнемета в найближчу частину рою, щоб змусити їх трохи відступити, а потім негайно розвернувся, схопив Кіріель і втік. Щури не побігли за ним, так само, як вони не побігли за ним, коли він зустрівся з ними вперше. Ймовірно, вони не хотіли привертати до себе увагу так само, як і він, хоча це піднімало питання про те, якого біса вони робили, перекриваючи одну з головних доріг Кіорії серед білого дня. Щось, що варто було б з'ясувати згодом...
Поки вони бігли, він роздумував про те, як добре, що він ніколи не повторював ту першу зустріч з головоногими щурами до зустрічі з аранеями - вони, безсумнівно, прочитали б його думки, і був би великий шанс, що вони дізналися б про часову петлю з його думок. Навіть якби вони відкинули ідеї про подорожі в часі як маячню, вони, безумовно, були б зацікавлені в тому, щоб він знав про вторгнення...
"А ми можемо піти до фонтану?" запитала Кіріель, коли вони відійшли на достатню відстань і вона мала можливість перевести подих і заспокоїтися.
"Так, я знаю альтернативний маршрут", - відповів Зоріан, показуючи в бік сусіднього парку.
Стривайте, хіба він не спробував його під час першого перезапуску і не зіткнувся з якоюсь проблемою? Він був майже впевнений, що так. Яка ж то була проблема… - о! Дівчинка на велосипеді. Він зовсім про неї забув. Ну, це не було проблемою - він просто швидко витягне її велосипед з води, і вони підуть далі.
Коли вони зустріли маленьку заплакану дівчинку, Кіріель стала незвично тихою і відійшла убік, поки він розмовляв з нею. Він витягнув велосипед дівчинки з струмка з тривіальною легкістю, просто поклавши руку на міст і зачарувавши велосипед, щоб він піднявся в його руки - знадобилося більше часу, щоб трохи заспокоїти дівчинку і змусити її розповісти, що її засмутило, ніж для того, щоб дістати його. Він використав кілька заклинань, щоб висушити велосипед і очистити його від бруду, який накопичився на ньому, просто тому, що він міг і не бачив причин не робити цього. Він підозрював, що зараз велосипед чистіший, ніж був до того, як впав у струмок.
"Ось, - з гордістю сказав Зоріан. "Твій велосипед чистий, неушкоджений і витягнутий з річки. Тепер можеш не плакати, добре?"
"Гаразд", - пирхнула вона, потираючи очі. "Гм. Дякую."
"Пусте, - сказав Зоріан. "Ну, нам пора йти, тож бережи себе. Думаю, скоро піде дощ, тож тобі, мабуть, теж варто йти додому".
"Та ну, брате, не будь таким злим. Ми не можемо просто залишити її тут, - несподівано запротестувала Кіріель. "Ми повинні самі відвезти її додому, просто щоб бути впевненими".
"Він не злий, - заперечила інша дівчинка, раптом вириваючись зі свого заціпеніння. "І я сама знайду дорогу додому. Я не дурна."
О, він любив цю дитину. Не так часто хтось захищав його, віддаючи перевагу перед Кіріель.
"Що ж. Я радий, що хтось не припускає про мене найгіршого", - сказав Зоріан, кинувши скоса погляд на Кіріель. Вона закотила на нього очі. "Я впевнена, що Кіріель не мала на увазі нічого подібного - вона просто хвилювалася за тебе, оскільки ти все ще виглядала дуже засмучено.
"Я просто... Я тільки вчора отримала велосипед, і мама сказала мені бути обережною з ним, тому що вони не можуть дозволити собі новий, і я..."
"Гей, гей, все гаразд", - швидко сказав Зоріан, перериваючи її розповідь. Вона виглядала так, ніби зараз знову розплачеться. "Ти отримала його назад. Все добре, що добре закінчується. Але, можливо, нам варто провести тебе додому, принаймні, поки ти трохи не заспокоїшся".
"Так!" підхопила Кіріель. "Ми можемо поговорити по дорозі і познайомитися ближче. Я щойно переїхала сюди, і було б добре мати друга мого віку. До речі, як тебе звати? Я Кіріель, а цей хлопець, який витягнув твій велосипед з річки - мій брат Зоріан
"Ночка", - сказала вона. "Але я не хочу, щоб ви запізнилися".
Не офіційна Ілюстрація Ночки
"Ми просто збиралися подивитися на фонтан, нічого особливого, - відмахнулася Кіріелла. "Ми можемо зробити це в будь-який час. Ходімо, покажеш нам, де ти живеш?"
Прогулянка до будинку Ночки була недовгою - вона жила досить близько до парку, і саме тому батьки відпустили її туди саму. Все ще досить дивно, коли батьки не знають про місцезнаходження своєї дитини, але батьки Зоріана були такими ж, тому він не цікавився цим. Він майже нічого не розповідав, але це було нормально, бо Кіріель говорила за них обох. Сама Ночка була сором'язливою і нервовою, постійно придивлялася до оточення і підстрибувала на кожен незвичний звук, але до того часу, як вони дійшли до її будинку, вона потеплішала до Кіріелле. Їй було вісім років, на рік молодша за Кіріель, і вона також була зовсім новенькою в Кіорії.
Її сім'я приїхала до міста кілька місяців тому, і у неї не було друзів її віку. Чудово. Він був майже впевнений, що знає, до чого це призведе...
Коли вони доставили Ночку до місця призначення, Зоріан знову спробував відсторонитися від цієї ситуації, але йому це не вдалося - мама Ночки побачила, як вони прийшли, і наполягла, щоб вони зайшли в будинок, а він не хотів бути неввІхливим. Він вирішив, що жінка має повне право цікавитися парою незнайомців, які гуляють з її донькою, тож вони повинні хоча б трохи розвіяти її страхи перед від'їздом. Щойно вони опинилися в будинку, Ночка поспішила розповісти їй про те, що сталося; щоправда, в її розповіді велосипед не опинився в струмку, а застряг у мотузяній пастці, яка чомусь опинилася в парку... чомусь. Ночка якось опустила цю частину і перейшла до того, як Зоріан допоміг їй зняти велосипед з дерева.
Так, Ночка була жахливою брехухою. Судячи з того, як дивилася на неї мати, коли вона закінчила свою розповідь, Зоріан був впевнений, що вона витягне з Ночки справжню історію, щойно Зоріан і Кіріель вийдуть з дому.
Мати Ночки, яку, як дізнався Зоріан, звали Реа, чесно кажучи, трохи лякала Зоріана. Вона не виглядала страшною - у неї було таке ж чорне волосся і темно-карі очі, як у Ночки, зріст і одяг пересічної домогосподарки, - але минуло лише п'ять хвилин, перш ніж Зоріан вирішив, що в ній є щось більше. Її рухи були плавними і точними, вона ніколи не заїкалася і не тремтіла, коли говорила, її погляд був лякаюче напруженим, а сама вона випромінювала атмосферу абсолютної впевненості і самовладання. Відверто кажучи, якби він був сам, то поспішив би покинути це місце, але Кіріель не здавалася такою заляканою і продовжувала розповідати своїй новій подрузі історії. Наприклад, про те, як вони взагалі на неї натрапили.
Нижче Офіційна Ілюстрація Реї
"А, так, дивні мозкові щури", - сказала Рі, коли Кіріель розповіла їм про свою зустріч з головоногими щурами. "Я бачила, як кілька з них вешталися по будинку, але ніколи в такій кількості. Огидні тварюки".
Зоріан насупився. Чому головоногі щури вешталися по їхньому будинку?
"Ви маєте бути обережною, - сказав він їй. "Вони називаються головоногими щурами, і вони можуть читати думки, можливо, навіть спогади, якщо їх довго не чіпати.
"Хм... тоді добре, що я вбиваю їх, коли знаходжу", - сказала Ріа.
"Так, але не думайте, що це
абсолютно убезпечує вас, - сказав Зоріан. "Вони - телепатичний розум вулика, тому вбивство одного щура не зітре інформацію, яку він зібрав про вас. Те, що знає один пацюк, знають усі. Я справді вважаю, що ви повинна повідомити про це міській владі, щоб вони вистежили зграю, але, зрештою, це ваш вибір".
"Зрозуміло", - сказала Ріа, подивившись на нього кілька секунд. "Я поговорю з чоловіком про твою пораду, і ми подивимося, що можна зробити. Мушу сказати, що для п'ятнадцятирічного хлопця ви напрочуд добре поінформовані, пане Казінскі".
"Мій брат дуже розумний, - сказала Кіріель.
Тихо, підлабузнице.
"Гаразд, дякую за гостинність, пані Сашал, але наша власниця будинку де ми зупинимося чекає на нас, тому нам справді уже час йти", - сказав Зоріан, підводячись зі свого місця і запрошуючи Кіріель зробити те ж саме. З того, що Реа сказала раніше, її чоловік скоро повернеться з роботи, і він не хотів би застрягти в черговому раунді пояснень.
"Дощ досить сильний, - сказала Реа, дивлячись у вікно поруч із собою. "Тобі варто зачекати, поки погода покращиться, перш ніж їхати.
"На жаль, схоже, що це станеться ще не скоро", - відповів Зоріан. "Але це не біда, бо я можу телепортуватися з Кіріеллою недалеко від місця призначення і захистити нас від дощу на той короткий час, поки ми будемо під ним."
"Чи може Кіріель прийти погратися зі мною?" - запитала Ночка.
"А, так. "Звичайно", - відповів Зоріан. Так, він був майже впевнений, що Кіріель розсердиться, якщо він скаже "ні". Хоча йому дуже не хотілося, щоб Кіріель опинилася в місці, що кишать головоногими щурами...
Зоріан і Кіріель попрощалися і пішли в напрямку будинку Імайї.
***
Наступного дня Зоріан прокинувся рано і сказав Імайї, що йде до бібліотеки, хоча насправді він не збирався цього робити. Натомість він телепортувався до Княжого Двору, де почав збирати кристалізовану ману. На той час він уже наніс на мапу значну частину місцевого підземного світу, і тому не міг зібрати кожен шматочок кристалізованої мани за один день. Йому знадобилося б ще два-три дні, щоб як слід почистити це місце. А ще він, схоже, вичерпав межі своєї пам'яті - про деякі другорядні місця знаходження ресурсів він просто забув, а на пошуки інших знадобився певний час. Дратувало.
Йому стало цікаво, що сказав би його попередній "я", якби дізнався, що в майбутньому він матиме стільки багатств, що буквально забуде про деякі з них. Напевно, щось грубе.
Він повернувся до Імайї лише на півгодини, коли до нього прийшла Тайвен, щоб поговорити з ним.
"Дай вгадаю, ти хочеш, щоб я пішов з тобою в каналізацію, щоб витягти годинник з купки гігантських павуків", - "здогадався" Зоріан.
"Що?"
"Що?"
- "Що? Ні, я вирішила не морочитися з цією роботою, оскільки останнім часом з'явилися більш прибуткові", - відповіла Тайвен. Вона якось дивно на нього подивилася. "Звідки ти взагалі про це знаєш? Я сказала, може, двом людям, що мене цікавить ця робота".
А, так. Обставини в Кіорії сильно змінилися з того часу, як він востаннє був у місті - найманці, яких він найняв, щоб протистояти Червоній мантії, були вбиті разом з аранеями, а з Підземелля почали виповзати монстри, і аранеї не могли їх стримувати. Ніщо не може і не повинно сприйматися як належне - він мусив про це пам'ятати.
Замість того, щоб намагатися обдурити її якимось жалюгідним виправданням, він вирішив просто проігнорувати її запитання і поставити своє.
"Якщо ти тут не за цим, то навіщо ти тут, Тайвен? Ти ж не маєш звички відвідувати мене просто так..."
Тайвен запротестувала, що вона прийшла до нього саме заради цього, і рішуче заперечувала, що прийшла просити його про послугу. Це була можливість, наполягала вона, можливість заробити великі гроші і славу, якщо тільки він буде з нею співпрацювати.
Що ж. Принаймні, її нова схема була набагато спокусливішою за стару.
Коротше кажучи, вторгнення монстрів, про які він читав у газетах, почалися набагато раніше, ніж Зоріан очікував. У перший же день після перезапуску сталося кілька неприємностей - молода пара важко постраждала, коли посеред людної вулиці з каналізації виповзла величезна бездонна багатоніжка, а ресторан довелося евакуювати, коли у винний льох увірвалася величезна жовта мазанина і почала поглинати все, що потрапляло їй на очі. Ситуація погіршилася вночі, і було кілька смертельних випадків, поки Зоріан був зайнятий збором кристалізованої мани в Княжому Дворі, що змусило місто вжити деяких надзвичайних заходів. Одним з них було оголошення великих винагород за підтверджені вбивства монстрів і заохочення різних підземельних диверсантів і груп найманців заглиблюватися в підземелля Кіорії настільки глибоко, наскільки вони наважувалися. Ідея полягала в тому, щоб винищити популяцію монстрів до того, як вони зможуть вибратися на поверхню.
На думку Тайвен, це було саме те, на що вона чекала. Вже розчарована відсутністю шансів довести свою цінність, вона прагнула скористатися цим новим розвитком подій, щоб зробити собі ім'я, агресивно переслідуючи нагороди і знищуючи якомога більше мешканців підземелля, яких вона зможе знайти.
Проблема полягала в тому, що її група була занадто мала для її амбіцій. Троє людей не можуть бути повноцінним мисливським загоном.
"Я здивований, що ти прийшла до мене з цим, - сказав Зоріан. "Здається, це вимагає пристойних бойових навичок, а я лише на третьому курсі. Напевно, хтось із твоїх однокурсників підійшов би для цього краще?"
"Ну, справа в тому, що я не єдиний вербувальник.
.. і багато інших вербувальників набагато престижніші та відоміші, ніж я. Має стати легше, коли я почну отримувати результати, але це може бути занадто пізно, а зараз я не можу дозволити собі бути надто перебірливою".
"Не можеш дозволити собі бути перебірливою, га?" - категорично сказав Зоріан. До петлі часу ця фраза змусила б його відмовитися від її пропозиції зі злості. Він ненавидів, коли про нього думали як про другорядного, не кажучи вже про останню інстанцію. Але роки, проведені в часовій петлі, загартували його его, і він міг зізнатися собі, що судження Тайвен були влучними - з огляду на ту інформацію, яку вона мала про нього.
"Гаразд, невдалий вибір слів, - визнала Тайвен. "Але, як ти сам сказав, ти лише на третьому курсі. Наскільки добре ти володієш бойовою магією? Як гадаєш, чи зможеш ти бути повноцінним членом команди в такому стані, як зараз?"
Хм, як багато він повинен тут розповісти? Тайвен могла шокуюче не помічати деяких речей, але вона точно не проігнорувала б те, що він набагато сильніший, ніж мав право бути. І вона була однією з небагатьох людей, які знали його дочасову сутність достатньо добре, щоб зробити таке судження з достатньою мірою впевненості.
І якщо вже на те пішло, чи хотів він взагалі приєднатися до групи Тайвена? Це звучало як величезна втрата часу, а у нього було так багато інших справ, що змагалися за його увагу... може, буде краще, якщо він прикинеться занадто слабким і недосвідченим, щоб допомогти їй?
А, до біса - цього разу він дасть їй шанс. Принаймні, це дасть йому готове виправдання для багатьох речей, які він мав намір зробити в цьому перезапуску.
"Звісно. Я вже був у Підземеллі раніше, - зізнався він. "У мене є пристойний репертуар бойових заклинань, і я впевнений, що не застигну при перших ознаках небезпеки. Найбільшою проблемою є запас мани - максимум я можу випустити близько 20 магічних ракет поспіль. І це після того, як я збільшив свої запаси завдяки постійному використанню - я досить середній за величиною запасів мани."
Тайвен кілька секунд недовірливо дивився на нього. "Ти вже бував у Підземеллі?" - нарешті запитала вона. "Я здивована, що ти отримав на це дозвіл. Академія не хотіла давати мені його до того, як я перейшов на четвертий курс".
"Я нічого не казав про те, що питав дозволу", - відповів Зоріан.
“Зоріане…”
"Ти що, ніколи не робила нічого подібного?" - відповів Зоріан.
"Ну, може, раз чи два, - зізналася Тайвен. "Але не схоже, що це було для тебе чимось незвичайним. Щоб досягти такого високого запасу мани, ти, мабуть, інтенсивно тренувався, враховуючи, з чого ти починав. Це звучить досить небезпечно."
"Іноді людині доводиться ризикувати, - процитував Зоріан голосом Тайвена. "Здається, це ти мені це сказала, Тайвен".
"Я говорила про романтику, і ти це знаєш", - заперечила вона. "Чому ти не послухалася моєї поради щодо цього?"
"Я послухався твоєї поради, - кисло подумав Зоріан. А мене висміяли в обличчя за мої клопоти.
"Чого ти мені про це читаєш лекції? Ти мала би радіти, що твій відчайдушний трюк спрацював, - сказав він натомість. "Ти хочеш, щоб я був у твоїй клятій команді чи ні?"
"Хочу, хочу!" швидко запевнила його Тайвен. Вона витягла зі своєї сумки аркуш паперу і поклала його на стіл перед ним. "Гадаю, ти маєш рацію, зараз це не дуже важливо. Чому б тобі просто не заповнити цю анкету, а я розповім тобі, що я запланувала на завтра..."
***
Протягом наступних кількох днів Зоріан регулярно здійснював вилазки у підземний світ Кіорії разом з Тайвен, Уріком(мямля) та Ораном(хрюк). Він швидко зрозумів, що його бойові навички не були найціннішим, що він приніс у всю операцію - об'єднаної сили Тайвен та її двох старих соратників по команді зазвичай було достатньо, щоб знищити будь-яку загрозу, з якою вони стикалися, а Зоріана викликали до бою лише тоді, коли у когось із них закінчувалася мана і потрібно було відпочити деякий час. Ні, найбільшою користю від нього була детальна карта величезного шматка підземного світу Кіорії (завдяки останньому посланню матріарха) і непогані навички ворожіння, які дозволяли йому розвідувати місцевість перед ними і відстежувати будь-яку конкретну мету, яку вони переслідували. Якби не він, який скеровував решту групи, вони, ймовірно, витратили б більшу частину свого часу на безцільне блукання в пошуках чогось, з чим можна було б боротися. На думку Зоріана, ці троє були небезпечно вузькоспеціалізованими для прямого бою.
Перебуваючи в Підземеллі, він скористався можливістю розвідати відомі йому підземні бази загарбників, намагаючись зрозуміти, як вони справляються з такою підвищеною активністю і пильною увагою до підземного світу Кіорії. Група Тайвена була далеко не єдиною, яка намагалася заробити на винагороді, яку пропонувало місто, і очікувалося, що незабаром до цього долучаться інші групи. Він виявив, що загарбники дещо відступили, повністю покинувши кілька своїх найбільш вразливих баз і залишивши лише символічні сили на багатьох інших. Це не могло не мати дуже негативного впливу на здійснення вторгнення...
Коли він не полював на мешканців підземелля з Тайвеном, він займався безліччю інших своїх планів і зобов'язань. Він закінчив збирати кристалізовану ману під Княжим Двором і почав потихеньку розпродавати свої величезні запаси по різних крамницях, як у Кіорії, так і за її межами. Він повів Кіріель до Ночки, а сам залишився, щоб стежити за тим, чи не з'явилися в околицях головоногі щури (але, на щастя, жодного з них не виявив). Цього разу він познайомився з батьком Ночки - високим, веселим, бородатим, м'язистим чоловіком на ім'я Саух, який любив сміятися і розмовляти і був зовсім не схожий на свою дружину, але все одно по-своєму страшний. Зоріан був наполовину переконаний, що майстерня, яку Саух наполегливо показував йому, повна молотків та інших важких, небезпечних на вигляд інструментів, була способом погрожувати йому фізичною розправою, якщо він чимось зашкодить його доньці. Він також відвідав бібліотеку, щоб дізнатися, чого від нього хоче Ібері. На свій подив, він дізнався, що Ібері зацікавлена в тому, щоб отримати від нього магічні інструкції. Вона шукала когось для додаткових занять за межами академії, але більшість репетиторів були їй не по кишені, і сподівалася, що такий третій курс, як він, може погодитися на обмін заклинаннями або щось подібне. Хоча пропозиція була досить цікавою, у нього і так було занадто багато справ, тож він сказав їй, що повернеться до неї після літнього фестивалю, якщо вона все ще буде зацікавлена. Можливо, під час якогось майбутнього перезапуску, коли він відмовиться від пропозиції Тайвен.
І, звісно, він все ще мав відвідувати заняття. Це була рутина, хоча й не така велика, як він очікував. Тривала відсутність у Кіорії змусила його забути багато деталей про те, як мають проходити заняття, і змусила його дивитися на інших в абсолютно новій перспективі. Постійні набіги монстрів на місто також вплинули на академію. Джейд не було на заняттях, її сім'я забрала з академії з міркувань безпеки. Зак, звісно, теж зник, і оскільки ніхто (крім Зоріана) не знав справжньої причини його відсутності, більшість людей припускали, що його так само забрали з міркувань безпеки і вислали з Кіорії. Під час перших занять Кайрон оголосив, що вечорами проводить додаткові заняття з бойової практики, а Ільза відкрито заохочувала всіх, хто мав значні бойові здібності, приєднатися до однієї з груп, що винищували монстрів, пропонуючи особливі пільги та винятки для тих, хто робив це і досягав успіхів. Вона вказала на Зоріана, Браяма, Тінамі, Наїма та Естіна як на приклади людей у класі, які вже зробили це, чим неабияк здивувала Зоріана - він ніколи б не подумав, що так багато людей у його класі вирішили, що вони достатньо хороші, щоб взяти участь у цій справі. Через два дні до цього списку приєдналася Коприва, а Майю та Іроро батьки відправили додому, доки ситуація не заспокоїться.
З такими великими змінами у складі класу та поведінці вчителів, шкільний досвід Зоріана був відносно новим порівняно з тим, що він пам'ятав про свої дні в Кіорії до вигнання. Він був упевнений, що все це знову стане нудним і повторюваним після чергового перезавантаження, але поки що це було терпимо.
***
Минуло ще кілька днів. Кількість і суворість екскурсій монстрів поступово зменшилася, а місто перестало поводитися, як перекинутий мурашник, і увійшло в якусь подобу нормального життя. У повітрі все ще висіла велика напруга, вилазки в Підземелля не припинялися, але все нарешті заспокоїлося. Зоріан почав розслідувати різних загарбників, культистів та інших людей, пов'язаних з вторгненням, яких він ще пам'ятав з часів свого навчання у кіоріанських Аранеїв, відстежуючи їхні пересування та діяльність, але поки що не здійснюючи жодних нападів. Фурор навколо загиблих найманців і вторгнення монстрів спричинив стільки змін у підготовці вторгнення, що його спогади були мало корисними, і він не хотів рухатися, поки не буде достатньо впевнений, що знає, коли і де завдати удару.
Це було дивно, хоча... навіть враховуючи масові розбіжності через те, що Червона мантія вилучили Аранеїв, загарбники все одно були напрочуд неефективними. Менш поінформованими. Раніше вони, схоже, знали, як обходити певні варди або уникати уваги правоохоронних органів Кіорії - знання, яких їм значною мірою бракувало під час нинішнього перезапуску. Він починав підозрювати, що Червона мантія мав звичку передавати загарбникам багато важливої інформації під час попередніх перезапусків, навіть тих, де він, здавалося, не звертав на них особливої уваги... але під час цього перезапуску він вирішив не турбуватися про це взагалі.
Дивно.
Прихід Каеля до Імайї нагадав Зоріану про їхню угоду - допомогти Каелю розвинути алхімію в обмін на допомогу з магією душі та іншими речами. На жаль, виникла проблема: за багато-багато перезапусків, коли він був відсутній на Кіорії, Зоріан майже забув, що було в блокноті Каеля. Якимось чином Каелю вдалося з'ясувати деякі речі з розрізнених частин його записів, які Зоріан все ще пам'ятав, що допомогло йому переконатися в тому, що Зоріан говорить правду, але він, по суті, починав все з нуля.
Зоріан знав, що він повинен знайти рішення проблеми забування, якщо ця угода коли-небудь спрацює. Без постійного підкріплення при кожному перезапуску він знову забував, а кількість інформації, яку потрібно було запам'ятати, з кожним перезапуском тільки збільшувалася, що робило завдання ще складнішим. І це стосувалося не лише рецептів зілля Каеля - він мав проблеми з запам'ятовуванням розташування родовищ ресурсів Княжого
Двору, деякі дрібні деталі попередніх перезапусків (наприклад, зустріч з Ночкою) повністю вислизнули з його пам'яті, і він відчував, що запам'ятовування величезної кількості інформації про загарбників у Кіорії, яку він зараз збирав, стане великою проблемою в майбутньому.
Йому потрібен був кращий спосіб запам'ятовувати речі, і потрібен був якнайшвидше. Йому доведеться відкласти найближчі вихідні, щоб спробувати щось придумати.
Він постукав у двері Ксвіма і покірно зачекав, поки чоловік запросить його увійти.
"Заходь", - покликав Ксвім зсередини, і Зоріан швидко увійшов до кабінету чоловіка і сів, як йому було наказано.
"Покажи мені свою основну трійку", - наказав Ксвім.
Зоріан так і зробив - мовчки, ефективно і без нарікань. Перед тим, як прийти сюди, він вирішив, що спробує подивитися, скільки часу знадобиться Ксвіму, щоб знервуватися від того, що він виконує всі його вимоги без жодних питань чи нарікань. Звичайно, це був довготривалий проект - він не думав, що зможе збити з пантелику розлюченого чоловіка в цьому конкретному перезапуску, - але він був сповнений рішучості довести його до кінця. Він практикувався у виконанні будь-яких дурних вправ, які підкидав йому Ксвім, кожного дня, перезапуск за перезапуском, поки не робив їх правильно. Аж доки не зробить все правильно, якщо його змусять. У якийсь момент шейпінг-вправи повинні були закінчитися, так?
Ксвім кинув у нього камінчиком. Зоріан злегка повернув голову ліворуч, зійшовши з траєкторії польоту камінця, так і не зустрівшись з чоловіком поглядом. У нього полетіли ще два камінці, але результат був точно такий самий.
"Заплющ очі", - наказав Ксвім.
Зоріан заплющив. Він все ще ухилявся від кожного камінчика, який кидав у нього Ксвім, хмара дифузної мани розсіялася навколо нього, як поле виявлення. Ксвім не реагував, незворушний від його неймовірної майстерності, але й Зоріан не реагував.
"Можеш знову розплющити очі. Ось коробка з кульками", - сказав Ксвім, сягнувши рукою під стіл і діставши звідти велику миску, повну ненависних скляних кульок. Вони були найрізноманітніших розмірів, і Зоріан мовчки подякував, що Ксвім кидав у нього лише маленькі - деякі з великих виглядали так, ніби могли б вибити людину з свідомості, якщо б з'єдналися. "Левітуй стільки, скільки зможеш. Поспішай, у нас мало часу!"
Зоріан левітував кожен камінчик у чаші, але, на жаль, він був надто повільний. Принаймні, так вважав Ксвім. Він змушував Зоріана піднімати і опускати всю масу камінців знову і знову, витративши на це цілу годину. Зоріан нічого не говорив, але робив усе можливе, щоб задовольнити безглузді вимоги Ксвіма.
"Піднімати їх отак, гігантською неорганізованою грудкою - це негарно. Зроби з неї нормальну сферу. Тепер кільце. Піраміду. Щось не схоже на піраміду - вам треба нові окуляри, пане Казінський? Так, краще. Але повільно. Треба швидше. Набагато швидше. Почніть знову зі сфери. Знову. Знову."
Зоріан змушував масу кульок перетікати з однієї форми в іншу так швидко, як тільки міг, але врешті-решт сталося нещастя - він втратив контроль над вправою, і вся маса звалилася на стіл. Зоріан здригнувся, коли кульки відскочили від столу, здійнявши величезний шум і розлетівшись по всьому кабінету Ксвім, і його маска холодної відстороненості на мить порушилася.
Чорт забирай.
Кілька секунд після цього Зоріан і Ксвім незворушно дивилися один на одного.
"Ну що?" - з цікавістю запитав Ксвім. "Чого ви чекаєте, пане Казінський? Швидше збирайте камінці в миску, щоб ми могли продовжити з того місця, на якому зупинилися".
"Так, пане, - відповів Зоріан, не в силах стримати нотку невдоволення в голосі. "Я зараз же займуся цим".
Це було офіційно: він ненавидів кульки.