Минали тижні, і Зоріану дедалі більше набридали уроки "Розуму, подібного до вогню". Хоча вони продовжували приносити результати в плані його зростаючої майстерності ментального бою, вони також були дуже повторюваними і мали все більш маргінальний результат. Не допомагало й те, що його ментальний захист був уже надто міцним, щоб його міг випадково зруйнувати вчитель, а це означало, що він більше не закінчував уроки з несамовитим головним болем і бажанням прилягти на кілька годин. Уроки здебільшого лише випробовували його терпіння, залишаючи його трохи втомленим і розчарованим, але в іншому він був готовий до чогось іншого.
Він вирішив зробити саме це. Він так і не дослухав решту аранеї, бажаючи спершу отримати від Річковиків основи ментального бою, але дедалі більше переконувався, що Розум Як Вогонь затягує час своїми вимогами до майстерності, щоб не навчати його чогось більш досконалого. На його думку, його ментальний захист був уже досить добрим, тож не було нічого поганого в тому, щоб відвідати інші павутиння і подивитися, що вони пропонують.
Першим пунктом призначення були Світлі Захисники. Вони, зрештою, мали бути дуже зацікавлені в навчанні когось на зразок нього, а також потребували ресурсів, які він міг би надати. На жаль, це не зовсім спрацювало. Їхня початкова пропозиція була абсолютно безглуздою, вимагаючи від Зоріана просто приголомшливу суму грошей і магічних артефактів. Звісно, він на це не погодився - не зміг би, власне, навіть якби й захотів, бо все це коштувало б удвічі більше, ніж він мав при собі. Навіть якби він зібрав усі свої заощадження і продав кожен кристал мани, який знайшов під Князівськими Дверима, цього б все одно не вистачило. Більше 3 тижнів пішло на те, щоб умовити їх на більш прийнятну ціну, оскільки вони, здавалося, нарешті зрозуміли, що він поспішає. На той час перезапуск вже добігав кінця. Не розгубившись, він намагався зв'язатися з ними знову протягом наступних чотирьох рестартів, змінюючи свій підхід, але врешті-решт зміг скоротити період переговорів лише на пару днів.
Слід визнати, що ті кілька уроків, які йому вдалося витягнути з них, були дійсно першокласними. Вони не тільки дали йому кілька важливих порад щодо зміцнення його ментальної оболонки, які дійсно прискорили його прогрес в уроках "Розуму як вогню", вони також допомогли йому відточити інші аспекти його психічних здібностей. Наприклад, тепер він міг встановлювати двосторонні телепатичні зв'язки, які дозволяли не-медіумам відповідати йому подумки, а також встановлювати зв'язок з кількома людьми одночасно. Вони навіть навчили його, як краще обробляти інформацію з ворожильних заклинань, які скидали свої результати безпосередньо у свідомість заклинателя. Дуже корисна інформація. Проте після четвертого перезапуску Зоріан вирішив відмовитися від їхньої допомоги. Хоча їхня допомога була корисною, величезна кількість часу та нервів, які він втратив, щоб ця допомога матеріалізувалася, зробила все це поганою справою в його уяві. Не допомогло й те, що вони категорично відмовилися навчати його маніпуляціям з пам'яттю, якщо він не піддасться тотальному зондуванню пам'яті, люб'язно запропонованому старшими, що зробило їхнє павутиння дещо тупиковим варіантом. Тому що на це, по суті, він ніколи не міг піти.
Оскільки перемовини зі Світлими Захисниками затягнулися надовго, і довелося чекати, поки павутина відреагує на його пропозиції, Зоріан встиг паралельно звернутися до Філігранних Мудреців. Їх теж довелося довго переконувати, хоча в їхньому випадку це було пов'язано з тим, що вони були підозрілою зграєю, а також були дуже незадоволені тим, що він продавав телепатичні реле Річковим Мореплавцям. На щастя, коли йому вперше вдалося переконати їх навчати його, він одразу ж знайшов короткий шлях, який дозволив йому різко скоротити час переговорів, необхідний для їх переконання. Все, що йому потрібно було зробити, це продемонструвати своє володіння формулами заклинань і пообіцяти допомогти їм адаптувати людські техніки до їхнього власного "павутиння". Вони дбали про це набагато більше, ніж про будь-які матеріальні торгові товари, і за умови, що він це зробить, вони погодилися навчати його лише через тиждень переговорів.
Зоріан був більш ніж трохи шокований, коли йому вперше показали приклад павутиння Філігранного Мудреця. Він очікував чогось відносно простого і грубого, на кшталт шматка павутинної шовкової тканини зі знайомою ікосіанською символікою, або, можливо, навіть окремих ниток, вплетених у гліфи. Натомість мудрець-філігранник, з яким він мав працювати, привів його до прямокутного утворення з кам'яних стовпів, посередині якого була підвішена складна, багатошарова сфера з павутинного шовку. Сфера світилася блідим білим світлом у темряві кімнати, точки яскравішого світла постійно бігали по тій чи іншій нитці у складному танці, який Зоріан не міг розшифрувати. Кожен сантиметр його поверхні (як і кожен сантиметр внутрішніх шарів, як він дізнається пізніше) був вкритий гліфами. Незнайомими, не ікосськими гліфами. А його гід стверджував, що це лише одна з менш важливих сфер практики, оскільки вони не збиралися підпускати потенційно ненадійного чужинця навіть близько до справжньої картини їх мистецтва магії.
На той момент він зрозумів, що відкусив набагато більше, ніж зміг прожувати. Допомога Філігранним Мудрецям у вдосконаленні їхнього павутинного ремесла, по суті, вимагала опанування зовсім іншої традиції створення формул заклинань. Традиції, яка походила від ікосійської, що значно полегшувало роботу, але все ж таки. Це було завдання, яке могло зайняти роки. Це не те, чим можна займатися на стороні, зосередившись на чомусь іншому.
Він все ж чесно спробував (в основному, повністю відмовившись від відпочинку та вільного часу на кілька перезапусків), і Мудреці Філіграні, здавалося, були задоволені його роботою, але врешті-решт він вирішив, що просто не зможе виправдати витрачені зусилля перед самим собою. Хоча сама тема була надзвичайно цікавою - справді, багато дослідників буквально вбили б, щоб опинитися на його місці, вивчаючи невідому магічну традицію, - але зрештою, це було відволіканням, яке йому на даний момент було зовсім не потрібне. І справді, навчання магії розуму, яке він отримував в обмін на свою роботу, мало чим відрізнялося від того, що пропонували Річкові Мореплавці. Щоправда, йому довелося випробувати дещо інший стиль ментального бою, ніж той, що практикували Річкові Мореплавці та більшість інших аранійських павутин, оскільки Філігранні Мудреці використовували методи, які оберталися навколо групового бою. Не дуже корисні для нього, оскільки у нього не було соратника-телепата, з яким можна було б їх застосувати, але він навчився деяким трюкам, щоб впоратися з кількома нападниками.
Спочатку Філігранні Мудреці зовсім не хотіли навчати Зоріана будь-яким формам маніпуляцій з пам'яттю. Однак, після двох спроб перезапустити вивчення їхнього веб-ремесла, стало неможливо прикидатися, що він починає з нуля. Наступного разу він скористався виправданням, що навчився основам з кіоріанської павутини. Його негайно відвели до їхньої матріархи (яка до цього часу здебільшого ігнорувала його, вважаючи за краще, спілкуватися з ним через її підлеглих), яка, здавалося, дуже хотіла відправити експедицію на Кіорію з допомогою Зоріана, щоб встановити якийсь контакт з кіоріанською павутиною. Навіть те, що їх усіх було вбито, не зменшило її ентузіазму щодо ідеї експедиції на Кіорію - це просто означало, що фокус експедиції змістився зі встановлення контакту на розграбування місця дощенту. Чудово. Незважаючи на це, в обмін на транспортування експедиції на Кіорію, захист від будь-яких загроз і транспортування назад, Зоріану пообіцяли... майже все, що завгодно, насправді. Навіть маніпуляції з пам'яттю.
Окрім того факту, що згода на таке вимагала б від Зоріана повернення на Кіорію, і того факту, що він допомагатиме групі аранеїв грабувати рештки своїх друзів, була ще одна маленька проблема: він не був впевнений, що кіорійська павутина насправді використовує будь-які павутинні технології. Він підозрював, що це так, і багато речей, про які згадувала матріарх у своїх розповідях та коментарях, здавалося, вказували на це в ретроспективі, але насправді він не був у цьому впевнений. Це було лише виправданням, яке він вигадав, щоб пояснити свої незрозумілі знання.
Йому неодмінно слід спуститися в руїни павутиння Кіорії і перевірити, що там, перш ніж погоджуватися на будь-які подібні експедиції.
Після того, як Світлі Захисники та Філігранні Мудреці були фактично виключені зі списку варіантів, принаймні на даний момент, у Зоріана залишилося лише три варіанти, які могли б слугувати альтернативою Річковим Мореплавцям. Три "тіньові" павутини, про які його попереджали Уславлені Збирачі Самоцвітів. Зоріан уже збирався наблизитися до них, коли Розум, подібний до вогню, нарешті вирішив відійти від базових телепатичних бойових тренувань.
***
Коли "Розум як вогонь" оголосив, що ментальний захист Зоріана "прохідний" і що вони переходять до відточування його наступального арсеналу, він був стримано оптимістичний, але не очікував багато чого. Можливо, тренування стануть менш болючими, оскільки цього разу "Розум, як вогонь" буде приймати атаки, але він не думав, що його атаки будуть дуже ефективними. Її ментальний захист мав бути чудовим.
Але потім Розум як вогонь наказав йому вдарити її з усієї сили, а вона просто стояла, пасивно витримуючи атаку, і Зоріан вирішив зробити їй послугу. Він вклав у свою наступну атаку просто величезну кількість мани, найбільшу, яку міг витримати без втрати цілісності, і влучив прямо в її ментальну оболонку.
Результати перевершили всі його очікування. Замість того, щоб просто відскочити від її ментальної оболонки, як він очікував, атака без особливих зусиль знесла її захист і врізалася в її незахищений розум, як таран. Вона закричала від болю, здригаючись і б'ючись усім тілом, і на короткий час в кімнаті зчинилася метушня, коли інші аранеї, що знаходилися неподалік, увірвалися, щоб подивитися, що відбувається. Зоріан спробував пояснити, що сталося, але так, щоб справа не переросла в бійку. На мить він був упевнений, що доведеться тікати, і вже стискав у руці жезл виклику, щоб телепортуватися геть, але Розум Як Вогонь вчасно оговталася і розрядила ситуацію.
Вона також наполягла на продовженні уроків, ніби нічого не сталося, і продовжила відштовхувати всіх інших аранеїв, які стали на її захист.
[Прокляття], - пробурчав Розум як вогонь, коли вони знову залишилися наодинці. [Мало того, що мене здолав людський новачок, так ще й усі це бачили. Я ще довго не зможу про це забути.]
[Перепрошую?] - спробував Зоріан. Він не знав, що їй сказати, якщо чесно.
[Не переймайся, - сказала вона. [Це я винна - твоя недосвідченість автоматично заставила думати мене про тебе як про одного з наших молодих, і я по дурості припустила, що твій напад буде схожий на їхній. Але хоча твої навички ментального бою залишають бажати кращого, ти все ще кваліфікований маг з великою кількістю мани і чималим досвідом в управлінні нею. Я повинна була дозволити тобі зіткнутися з моїм найкращим захистом, а потім знизити силу. Я повинна була почекати, щоб побачити твою найсильнішу атаку, замість того, щоб робити припущення про те, наскільки сильним повинен бути мій щит. Нехай це буде уроком і для тебе, якщо ти коли-небудь будеш когось навчати - якщо нерозумно бути зарозумілим і необережно самовпевненим, можна бути знищеним якимось недозрілим пташеням].
Він не був клятим пташеням! Йому залишався лише рік до юридичного визнання його повнолітнім, і він уже був ним, якщо врахувати час, проведений у часовій петлі!
[Я ж не зробив тобі нічого серйозного?] - запитав Зоріан натомість.
[Ні, звісно, ні. А чому ти думаєш... - А. Я зрозуміла, що у своєму поспіху довести твої практичні навички до робочого рівня, я забула про деякі важливі теоретичні моменти. Наприклад, що трапляється, коли нападникові вдається прорвати оборону захисника].
[Якісь погані речі?] - поцікавився Зоріан.
[Так, але, можливо, не все так погано, як ти думаєш], - заперечила вона. [Якщо дуже спростити, то є чотири основні речі, які можна зробити з незахищеною ціллю. Перший - це просто телепатично атакувати її свідомість, намагаючись пошкодити її. Майже в кожному випадку це просто спосіб вивести ціль з ладу на деякий час. Насправді дуже важко вбити людину за допомогою суто ментальних атак - зазвичай такі атаки просто спричиняють сильний біль і змушують жертву на деякий час втратити свідомість. Можливо, досить надовго, і вона може страждати від головного болю, сплутаності свідомості та амнезії протягом деякого часу, але навіть тоді вона майже гарантовано зрештою одужає].
[Я цього не знав], - зізнався Зоріан. Він щиро думав, що потрапляння в досить потужний телепатичний шквал може покалічити назавжди. З іншого боку, "на деякий час" могло означати місяці або роки, тож все одно не варто було ставитися до цього легковажно. І він був майже впевнений, що больову атаку можна легко пристосувати до знаряддя тортур. [Отже, тобі ніколи не загрожувала постійна небезпека, але деякий час тобі, мабуть, буде боляче].
[Так, саме так.]
[А інші три речі, які нападник міг зробити з жертвою?] - запитав Зоріан.
[Ну, друга можливість полягає в тому, що нападник витягує інформацію з мішені, або читаючи її думки, або зондує її пам'ять. Читання думок, звісно, найпростіший варіант, але часто неефективний. Аранеї, маги, а також чимало цивільних людей навчилися підтримувати певну дисципліну над своїми поверхневими думками, що ускладнює витягування інформації з їхньої свідомості у такий спосіб. Залишається читання глибокої пам'яті, і це не так просто, як здається, оскільки більшість людей мають досить багато спогадів, які потрібно просіяти, і можуть відчути, коли хтось копається в їхніх головах, і чинити опір. Навіть не психіки можуть протистояти глибокому скануванню пам'яті, якщо вони вольові, а психік не дуже натренований у цій справі...].
Зоріан промовчав. У минулому він багато разів піднімав питання про можливість навчитися маніпулювати пам'яттю, але вона завжди казала йому, що він ще не готовий. Він не міг уявити, що зараз її відповідь буде іншою. Принаймні, він сподівався, що це не буде категорична відмова.
[Третій і четвертий варіанти - це те, що ми, аранеї, називаємо глибокими і поверхневими маніпуляціями. Поверхневі маніпуляції складаються з тимчасових маніпуляцій, таких як обман почуттів або посилення певної емоції у жертви, щоб викликати бажану реакцію. Глибинні маніпуляції, з іншого боку, є більш... постійними. Вони складаються з таких речей, як модифікація чиїхось спогадів, викреслення цілих розділів життя, прищеплення стійких нав'язливих ідей або перетворення їх на несвідомих сплячих агентів. Глибинні техніки - це те, з чим багато людей асоціюють магію розуму, але насправді вони використовуються рідко. Такі тривалі психічні зміни вимагають від зловмисника глибокого занурення у свідомість жертви і витрачання багато часу на налаштування, що робить їх складними і трудомісткими у використанні. Це не те, що ви використовуєте в бійці - це те, що ви робите з ворогом, який зазнав рішучої поразки і не може завдати вам удару у відповідь. Навіть серед нас, аранеїв, це вважається чимось на кшталт темного мистецтва. Мало хто з нас володіє ним досконало].
Зоріан зітхнув. "Це все веде до пояснення того, чому ти не хочеш навчати мене маніпуляціям з пам'яттю, чи не так?" - промовив він вголос.
["Так і ні"], - обережно відповіла Розум як вогонь.
"Отже, “ні”, виражене квітчастою мовою", - насмішкувато сказав Зоріан. "Боже, це вже третя відмова поспіль. Мені доведеться знайти більше павутин для навчання..."
[О, ти ходив з цим до інших павутин?] - запитала вона, анітрохи не збентежена його маленьким спалахом гніву. [Звучить як ціла історія, тобі доведеться розповісти мені про це пізніше. Але поки що не списуй нас з рахунків. Хоча це правда, що ми не готові дозволити тобі копатися в нашій пам'яті, навіть на практиці, це не означає, що ми не можемо допомогти підготувати тебе до того, коли ти врешті-решт знайдеш аранея, достатньо хороброго, щоб дозволити тобі прочитати її спогади].
"І як ти збираєшся це зробити...?"
[Основна проблема, з якою ти зіткнешся, намагаючись прочитати думки аранеїв, полягає в тому, що наші способи сприйняття світу дуже відрізняються від ваших. Наші численні очі дозволяють нам бачити світ трьома різними способами, лише один з яких - той, що забезпечується парою наших великих, спрямованих вперед очей - хоч якось схожий на людський зір. Ми також відчуваємо вібрації через наші ноги, і наше відчуття дотику набагато складніше, ніж у вас. Саме тому ми так легко орієнтуємося в тунелях без світла].
"Ви не бачите в темряві?" - запитав Зоріан.
[Ні, нам потрібно хоча б трохи світла, щоб бачити], - відповіла вона. [Хоча ми маємо чудовий зір у темряві. Але ми відійшли від теми. Я намагаюся сказати, що навіть якщо ти отримаєш доступ до аранійської пам'яті, ти, ймовірно, не зможеш її розібрати. Якщо ти хочеш вміти читати аранеанські спогади, тобі спочатку потрібно навчитися обробляти те, як ми сприймаємо світ. І саме тут я можу тобі допомогти. Я можу дозволити тобі підключитися до моїх відчуттів і дозволити тобі пристосуватися до них. Я навіть можу упакувати деякі з моїх несуттєвих спогадів у маленькі пакуночки і відправити їх тобі телепатичним зв'язком, щоб ти зрозумів, як поводитися з пакунками пам'яті].
"О," - непевно промовив Зоріан. Так, це звучало корисно. Трохи заспокоєний її відповіддю, він знову переключився на телепатичний зв'язок. [Тож, можливо, ми можемо перейти на нього прямо зараз? Мушу визнати, що мені вже добряче набридли бойові навчання. Я знаю, що важливо тренувати свої ментальні щити, повір, але я збожеволію, якщо це триватиме ще довше].
[Насправді, так. Я хотіла почекати з такою інструкцією, поки ти не зможеш пробитися крізь мої ментальні щити, перш ніж відправляти тебе на цей шлях, але тобі це вдалося. Не так, як я очікувала чи планувала, але що є, то є. Ми почнемо з поверхневих маніпуляцій, оскільки тобі знадобляться певні навички, перш ніж ти зможеш достукатися до чиїхось почуттів. Як багато тобі розповідали про них інші твої аранійські вчителі?]
[Дуже мало, окрім того, що вони існують, - відповів Зоріан. [Але ж поверхневі маніпуляції - це в основному контроль над свідомістю, так? Ми проходили це ще в моїй академії магів. Тільки теоретично, з акцентом на визначенні типу контролю свідомості і способів боротьби з ним, але все ж таки.]
[Підсумуй ці уроки для мене, будь ласка,] - наказав Розум як вогонь. [Я хотіла б побачити, з чим я працюю.] Помахом руки
Зоріан створив геометричну фігуру, що світилася, яку студенти неофіційно називали "прямокутником контролю свідомості", а офіційну назву Зоріан наразі не міг пригадати. Це було щось занадто багатослівне і складне для того, що, по суті, було чотирма словами, розташованими в простій сітці два на два - прямокутник, розділений на чотири менші, кожному з чотирьох основних методів маніпулювання людьми за допомогою магії розуму відведено свій власний куточок.
Домінування, навіювання Лялькарство
, ілюзія [Досить,] Розум, як вогонь - стояла якгонь - стояла як вкопана. [Але мушу зізнатися, я так і не навчилася читати людську писемність, тож тобі доведеться пояснити мені, що це означає].
А. Зрозуміло. Іноді він забував, що попри все те, що аранеї взаємодіяли з людьми, вони все одно залишалися чужими істотами з абсолютно іншою культурою. Ікосійці мали майже релігійне шанування письмового слова і поширювали грамотність у кожному місці, яке потрапило під їхнє панування, тож грамотність була майже універсальною в місцях, над якими вони колись панували. Всезагальна грамотність, найімовірніше, значно полегшувала навчання якомога більшої кількості людей на магів, що приносило відчутні вигоди для політики. З іншого боку, аранеї не мали такої традиції і, ймовірно, не могли ефективно використовувати людську писемність. Він знав, що в кіорійській павутині було кілька араней, які вміли читати і писати, але більшість араней, ймовірно, не мали потреби в оволодінні такими навичками.
[Панування і навіювання - це заклинання, які змушують ціль виконувати волю заклинателя, - сказав Зоріан, показуючи на верхній рядок прямокутника. [Заклинання домінування передбачає, що заклинатель прямо наказує об'єкту щось робити і змушує його робити це проти його волі. Навіювання намагається представити наказ як щось, чого ціль хоче сама. Вони залежать від волі та ситуації; залежно від типу людини, на яку ви накладаєте такі заклинання, та обставин, в яких вона перебуває, на неї може бути абсолютно неможливо вплинути за допомогою такого роду магії розуму. Більшість людей не підкоряться наказам вбити себе або своїх близьких, наприклад, і майже неможливо переконати патрульного солдата, що ви не та людина, яку він шукає, якщо йому дали вашу фотографію або хтось вказав йому на вас]. Він вказав на нижній ряд прямокутника. ["Лялькарство та ілюзії, з іншого боку, не залежать безпосередньо від особистості та обставин, в яких перебуває об'єкт. Лялькарство повністю узурпує контроль жертви над своїм тілом і керує ним, як... ну, як маріонеткою. Ілюзії певним чином маніпулюють почуттями жертви. Жодній з них не можна протистояти як такій, хоча лялькарство спочатку має подолати магічний опір жертви, а ілюзії можна виявити та розвіяти].
Зоріан знову змахнув руками, і ілюзія розкололася навпіл, розділивши прямокутник на ліву і праву половини - домінування і лялькарство на лівій стороні, навіювання та ілюзія на правій.
[Домінування і лялькарство - це силові методи, - сказав він. [Об'єкт знає, що на нього накладено закляття, і, як правило, розлютиться на заклинателя, коли воно закінчиться. Як такі, вони зазвичай використовуються в бойових ситуаціях, проти людей, які є вашими явними ворогами. Навіювання та ілюзія - тонкі методи. Ціль автоматично не усвідомлює, що на неї вплинули, і насправді мета полягає в тому, щоб вона залишалася в невіданні якомога довше. Зазвичай їх використовують у злочинних і шпигунських цілях].
Закляття примусу вгорі, закляття викрадення внизу, силові закляття зліва і витончені закляття справа. Так, він передбачив усе. Він дозволив ілюзії випаруватися в дим і заспокоївся, чекаючи на реакцію Розуму, подібного до вогню.
[Цікава розбивка, - сказала вона. [У ньому є щось на кшталт спрощеної краси. Треба буде запам'ятати. Реальність набагато складніша і менш чітко визначена... але ми повернемося до цього пізніше, коли це буде дійсно актуально. Чесно кажучи, я ніколи не любила витрачати час на теорію. Сьогодні ми вже витратили на неї достатньо часу, і я хотіла би розпочати щось продуктивне].
Урок, що вийшов, був надзвичайно болючим, нагадуючи Зоріану його перші уроки з нею, кілька перезапусків у минулому... і, незважаючи на її наполягання, що вона була з ним не суворішою, ніж з іншими своїми учнями, Зоріан знав, що раптова жорстокість її уроків була її помстою за те, що він застав її зненацька.
З одного боку, вона заспокоїлася після тижня таких уроків. З іншого боку, йому довелося б виводити її з себе щоразу після кожного наступного перезапуску, а це означало, що на початку кожного перезапуску на нього чекає тиждень болісних головних болів.
Іноді просто не можна перемогти.
***
Як виявилося, твердження Розуму як вогню про те, що він не здатний розуміти аранійські почуття, виявилося не просто правильним, але й дуже применшеним. Навіть після цілого місяця практики він не зміг розібратися в аранських відчуттях. Навіть спроба обмежитися лише зором викликала у нього запаморочення і плутанину, а якщо вже казати про їхній дотик, то й поготів. Вони мали рудиментарне відчуття смаку на волосках на ногах! Вони відчували смак землі, по якій ходили! Навіщо, заради всього святого, цей вид мав би володіти такою здатністю!?
Це також виставило звичку Новизни торкатися до всього, включаючи його самого, в абсолютно новому і тривожному світлі...
Не те, щоб він нічого не навчився за цілий місяць. "Розум, як вогонь" навчив його, як впливати на свідомість інших незначними способами. Деякі з них, як-от здатність викликати спазми та відмову кінцівок, він уже вмів робити - але не дуже послідовно, до того, як йому прочитали лекцію про те, як правильно захоплювати чужі нервові системи. Інші, як-от викликати повний параліч тіла, злегка приглушити або посилити їхні емоції, непомітно відвернути їхню увагу від чогось або викликати відмову одного чи кількох органів чуття, були для нього абсолютно новими. Але хоча всі ці речі були безсумнівно корисними, повна відсутність прогресу в єдиній справі, яку він справді мав опанувати, сильно вразила його.
Зрештою, він неохоче вирішив звернутися по допомогу до Світлих Захисників. Хоч як вони його дратували, вони, мабуть, мали відповідь на його проблему. Йому вдалося завершити переговори з ними лише через два тижні після перезапуску, просто заплативши їхню смішну ціну. Для цього довелося витрачати день за днем на дослідження нижніх рівнів підземелля Княжих Дверей і продавати все цінне, що він там знайшов, але йому вдалося вмовити їх на щось напіврозумне, а потім просто розплатитися з ними.
За словами Світлих Захисників, його головна проблема полягала в тому, що він намагався взяти на себе занадто великий виклик одразу. З одного боку, він намагався достукатися до чужих почуттів, зберігаючи при цьому свої власні, змушуючи свій розум обробляти різні перспективи одночасно. І ні, сидіти спокійно із заплющеними очима було недостатньо, щоб впоратися з цим завданням. Щоб вирішити цю проблему, Світлі Захисники навчили його, як спрямувати свої розумові здібності всередину і вимкнути одне або кілька почуттів, залишивши для обробки розумом лише чужий потік відчуттів.
Друга їхня порада полягала в тому, що спочатку він мав би потренуватися сенсорно натискати на щось легше. Бажано, щоб це були люди, оскільки їхні органи чуття були найближчими до його власних, але можна було б використати і деяких більш схожих тварин. Лише після того, як він опанує мистецтво використання відчуттів своїх побратимів-людей, він зможе спробувати відчути щось настільки чуже, як аранея.
Коли Зоріан спробував зробити це, достукавшись до почуттів випадкового перехожого в сусідньому містечку, він зрозумів, що вони були абсолютно праві. Він ледь не втратив свідомість від дезорієнтації, хоча цього разу він використовував лише знайомі людські почуття. Здавалося, що пройде багато часу, перш ніж він зможе перейти до чогось більш екзотичного, ніж людина.
І це становило для нього певну проблему. Хоча розумові здібності Зоріана наразі були достатньо хороші, щоб він не боявся викриття кожного разу, коли використовував їх на якомусь випадковому цивільному, він навряд чи міг гарантувати, що ніколи не схибить і не покаже своїй мішені, що він морочить їм голову. І, чесно кажучи, ніколи не можна було бути впевненим, що твоя ціль дійсно була "випадковою цивільною особою" - надто легко можна було проникнути в свідомість якогось високопоставленого мага, який добре вміє зливатися з натовпом, або зіткнутися з цивільною особою, навченою виявляти подібні вторгнення. А реакція гільдії магів на подібних магів була суворою. Він не хотів, щоб за ним полювала команда мисливців гільдії, навіть якщо часова петля, ймовірно, захистила б його від найгірших наслідків.
І це навіть не беручи до уваги моральний вимір всього цього. Знущатися над невинними людьми заради власних тренувань - це не той шлях, яким він хотів би йти, а відкидати їхню долю як таку, що не має значення через петлю часу, здавалося йому нездоровим ставленням до життя. Він міг би виправдати все це для себе, якби йшлося лише про те, щоб достукатися до їхніх почуттів, оскільки це було здебільшого нешкідливо, але Світлі Захисники ясно дали зрозуміти, що це не єдине вміння, яке йому доведеться відпрацьовувати на інших людях, щоб виправитися. Він зіткнеться з тими самими проблемами, коли спробує опанувати маніпуляції з пам'яттю - навіть якщо врахувати їхні різні органи чуття, аранійський розум настільки відрізняється, що йому доведеться потренуватися на чомусь більш схожому на себе, перш ніж він спробує інтерпретувати їхні спогади. А практикувати зондування пам'яті не було ні безпечно, ні нешкідливо, ні непомітно.
Йому потрібна була прийнятна мішень.
***
Зоріан обережно йшов вулицями Кіорії, скануючи натовп на будь-які ознаки ворожості всіма доступними йому органами чуття. Йому здавалося, що його напруга і нервозність дуже помітні для оточуючих, але, з іншого боку, навряд чи він був єдиною людиною, яка нервувала. Випадкові монстри, що виходили з підземелля, налякали багатьох місцевих жителів, і в місті панувало відчуття напруженості, якого не було востаннє, коли він був у місті.
Це був його другий візит до Кіорії за останній час, і він пройшов так само без подій, як і перший. Він навіть навмисно зайшов у деякі провулки та більш ізольовані частини міста, щоб подивитися, чи не зіткнеться він з Червоною мантією або одним з його агентів, коли він зникне з очей громадськості, але нічого подібного не сталося. Він навіть не зіткнувся з групою грубих чоловіків, які намагалися вкрасти його речі, як це зазвичай траплялося в дешевих пригодницьких романах, які він читав час від часу. Зітхнувши, він покрутив верхню частину жезла виклику, що висів у нього на поясі, і був негайно телепортований на околицю міста. Місце було нічим не примітним - тут ніхто не жив, тому Зоріан міг приходити і йти, коли йому заманеться, але якби система охорони, що оточувала цю територію, виявила, що хтось, окрім нього, з'явився всередині, то розставила б на непроханого гостя безліч пасток - найогидніших і найсмертоносніших з тих, які він був здатен виготовити і розставити.
Він повторив цю дію тричі поспіль, згадавши себе в трьох додаткових, схожих місцях, пішов у випадковому напрямку на годину або близько того, а потім нарешті телепортувався до свого справжнього місця призначення.
Через два дні, коли ніхто не намагався вистежити його в маленькому віддаленому селі, яке він обрав для своєї теперішньої бази (головним чином тому, що воно знаходилося в глушині, де не було нічого, окрім пшеничних полів на милі в будь-якому напрямку), він нарешті зітхнув з полегшенням... і негайно почав планувати свій наступний набіг на місто. Наступного разу він перевіряв руїни Аранеї, щоб дізнатися, чи не поставив Червоний Плащ там розтяжки, щоб попередити його про вторгнення непроханих гостей.
Коли Зоріан вперше відвідала ідея повернутися до Кіорії, він одразу ж відкинув її як божевілля. Він не був готовий, і передчасні дії могли все зіпсувати. Однак, чим більше він про це думав, тим більше йому подобалася ця ідея. Червона мантія явно більше не намагався його знайти - якби він це робив, Зоріан не протримався б так довго, як протримався, в цьому він був цілком упевнений. Чому Червона Мантія не відчував потреби шукати його, коли явно хотів позбутися будь-яких мандрівників у часі-конкурентів, Зоріан не знав. Він побоювався, що інший мандрівник у часі, можливо, встановив розтяжки в Кіорії, щоб попередити його, коли він повернеться, але навіть це здавалося дедалі менш імовірним - Зоріан побував по всій Кіорії під час своїх двох коротких вилазок у місто, навіть у деяких частинах Академії, і нічого помітного не сталося.
Це було важливо, частково тому, що Зоріан відчував, що трохи божеволіє, і відчайдушно хотів побачити знайомі обличчя, хоча б на короткий час, а також тому, що в Кіорії було кілька ідеальних мішеней, на яких він міг би потренувати свої зростаючі навички магії розуму. Матріарх розгадала принаймні частину таємниці часової петлі, витягнувши інформацію з голів ібасанських загарбників та їхніх прибічників. Чому Зоріан не міг зробити те саме? Він би не тільки розвивав свої здібності у підготовці до відкриття пакета пам'яті матріарха, але й вирішував би загадку петлі часу з іншого боку. Двох зайців одним пострілом.
Він ще не збирався повертатися до міста. Він ще деякий час продовжуватиме випробовувати це місце. Спробувати провести там цілий тиждень, з'явитися на одне-два заняття. Але якщо реакція Червоної мантії виявиться такою ж неіснуючою, як і зараз?
Його довге вигнання з міста добігне кінця.
***
Наступні три рестарти Зоріан провів, чергуючи уроки, Розуму подібного до вогню, з вилазками в Кіорію. У Кіорії на нього жодного разу не напали, навіть коли він прочісував поселення Араней, заповнене трупами, в одному з рестартів. Частина його відчувала, що це дуже підозріло, але, зрештою, це не утримувало його подалі від цього місця.
Тим паче, що він починав наближатися до межі того, чого хотів навчити його Розум, подібний до вогню. Його ментальний захист був першокласним, а здатність давати відсіч ворожим розумам теж не викликала насмішок - навіть Розум Як Вогонь визнала, що тепер їй доводиться ставитися до нього серйозно. Вона навчила його всіх простих трюків і базових технік, до яких наважилася дати йому доступ, і він навіть почав набивати руку на аранійських чуттях - Світлі Захисники мали рацію, справа пішла набагато легше, коли він спершу достукався до суто людських почуттів. Якби він хотів отримати якусь користь від її вчення, йому довелося б провести кілька перезапусків, практикуючи глибоке сканування пам'яті на людях.
Звісно, для цього потрібно було б знайти аранея, який був би готовий навчити його хоча б основам такого сканування пам'яті. Реакцією Розуму як вогню, була рішуча відмова, оскільки це означало б послабити всі її захисні механізми і дозволити Зоріану глибоко зануритися в її приватні спогади. Навіть між собою аранеї вважали такий вчинок дуже довірливим і значущим. Не допомогло й те, що коли "Розум як вогонь" кинула виклик Зоріану, щоб той надав їй такий самий доступ до власних спогадів, у нього не було іншого вибору, окрім як відмовити.
Він знав, що Філігранні Мудреці готові підіграти йому, якщо він дозволить їм пограбувати поселення Кіорія, але Зоріан не зміг знайти нічого схожого на веб-крафт, коли обшукував поселення під час однієї зі своїх коротких вилазок, тож він не був упевнений, чи вийде з цього взагалі щось путнє.
Потім, наприкінці останнього рестарту, сталося дещо цікаве. Зоріан отримав дозвіл від Міст Місячного Світла залишитися на деякий час у головному поселенні Річковиків після того, як допоміг їм вирити нову печеру за допомогою заклинань зміни, і був присутній у покоях матріарха, коли прибув посланець від Охоронців Жовтої Печери, щоб благати матріарха Річковиків про допомогу.
Він дізнався, що Охоронці Жовтої Печери були на межі вимирання. За кілька днів до початку часової петлі печери, від яких вони отримали свою назву і від яких залежало їхнє виживання та процвітання, були захоплені якимось величезним монстром з глибинних рівнів підземелля. Істота була надто стійкою до магії, щоб на неї можна було вплинути силою розуму, надзвичайно витривалою і до того ж регенеруючою. Приблизно через півтора тижні після перезапуску, Вартові Жовтої Печери почали впадати у відчай. Намагаючись відвоювати свою печеру, вони вирішили розпочати тотальну атаку, щоб вигнати монстра. Це була цілковита катастрофа, і Охоронці Жовтої Печери втратили як свою матріарх, так і двох її наступниць/помічниць/щось там ще. Тепер без лідера, а також у відчаї, Охоронці Жовтої Печери впали в паніку (ну, вони стверджували, що "обдумували рішення", але Зоріан вмів читати між рядків), перш ніж благати про допомогу у будь-кого, хто, на їхню думку, міг би їх вислухати.
На жаль для них, Річкові Мореплавці не мали наміру зв'язуватися з істотою, здатною битися з цілою Аранейську павутину і перемогти. На їхнє щастя, Зоріан не був настільки наляканий.
Востаннє, коли він пропонував допомогу, йому грубо відмовили. Але востаннє він просив про допомогу на початку перезавантаження, коли їхнє керівництво було ще живим і вірило, що вони впораються з ситуацією. Вони, мабуть, більше переживали, що він скористається їхньою миттєвою слабкістю, і не вважали, що їм потрібна будь-яка допомога, яку вони можуть отримати. Однак тепер, коли їхній лідер загинув, вони не могли бути такими прискіпливими.
Йому навіть не довелося просити - посланець сам підійшов до нього з благанням про допомогу, після того, як Міст Місячного Світла відшив гінця, і вона зрозуміла, що Зоріан був там.
Досягнувши базової домовленості (яку можна було б узагальнити так: "Ми згодні на все, тільки поверніть нам нашу печеру!"). Зоріан телепортував себе і посланця до каменя виклику, який він залишив на поверхні, а потім негайно телепортував їх туди, де, як він знав, знаходилися Охоронці Жовтої Печери. Посланець був шокований тим, що знав, де їх знайти без її вказівок, і трохи дезорієнтований від швидкої послідовності телепортації, але вона швидко оговталася і привела його до того, що на даний момент вважалося керівництвом їхньої павутини.
Через кілька годин він опинився біля входу до величезної печери, порослої грибковим лісом, а пара "охоронців" Жовтої Печери спостерігала за ним з глибини тунелю. Начебто вони були готові втрутитися, якщо він потрапить у біду в будь-який момент, але він був майже впевнений, що вони просто залишаться на своїх дупах, якщо на нього нападуть, а потім, якщо він програє, скорботно повідомлять, що він трагічно закінчив своє життя, ставши їжею для монстрів, перш ніж вони зможуть щось зробити. Здавалося, вони боялися навіть бути там.
Зоріан створив плаваюче око з ектоплазми і відправив його глибше в печеру, щоб отримати базові уявлення про її вміст і розташування. Його нещодавня практика підключення до чужих органів чуття зробила обробку інформації, яку надсилало око, дитячою забавкою, і йому більше не потрібно було заплющувати очі, щоб користуватися ним.
Він мусив визнати одну річ - печера просто захоплювала дух. Вона була величезна і майже повністю вкрита запаморочливим розмаїттям гігантських грибів. Між більш звичними грибами-парасольками, що нагадували безлисті дерева, та довгими, м'ясистими шипами і ягодами стояли гриби з довгими, м'ясистими колосками. Розглядаючи їх, Зоріан навіть помітив кілька таких, що більше скидалися на білуваті рослини, ніж на гриби, з дрібними квіточками та атрофованим листям. Найбільша з них світилася тьмяним блакитним світлом, яке заливало всю печеру слабким, тіньовим світлом.
Підземні ліси, подібні до цього, були скарбницями інформації та цікавих алхімічних інгредієнтів, і їх дуже полюбляли як люди, так і мешканці підземелля. А цей був і величезним, і майже незайманим. Не дивно, що Охоронці Жовтої Печери так ретельно її оберігали.
Втім, його милування краєвидом було швидко перервано - монстра було неважко знайти.
Воно було прямо в центрі печери, сидячи, як король, у невеликому, неглибокому озері, розташованому в ній. Ну, неглибокому у відносному сенсі. Зоріан міг би легко зануритися в його центр, але для чудовиська, яке височіло над водою, це була ледь помітна калюжа. Воно було схоже на велетенську жабу, щоправда, матір'ю якої був троль, і яку від самого народження вирощували виключно на зіллях для росту м'язів. Вузлувата темно-зелена шкіра вкривала істоту, яка була щонайменше п'ять метрів заввишки, навіть коли вона сиділа навпочіпки, а її кінцівки були товстими і ледь не тріщали по швах від величезної кількості м'язів, які вона демонструвала. І закінчувалися вони не присосками, а величезними гострими кігтями.
Одне з очей жабоподібної істоти повернулося в очниці, щоб сфокусуватися на ектоплазматичному оці Зоріана, помітивши непроханого гостя, але істота залишалася нерухомою і врешті-решт повернулася до свого мовчазного пильнування, проігнорувавши око. Монстр збив усі гриби, що оточували озеро, ймовірно, щоб краще оглянути свої нові володіння, і тепер просто стояв в озері в центрі, періодично зміщуючись на місці, щоб роздивлятися різні куточки печери.
Зоріан відкинув датчик і звернувся до двох охоронців, що стояли позаду нього.
"Мені потрібно кілька днів на підготовку", - сказав він.
***
За три дні до кінця перезапуску Зоріан був готовий спробувати вбити гігантське жаб'яче чудовисько, яке вигнало Охоронців Жовтої Печери з їхнього дому. Його план був простий: вогонь.
Багато-багато вогню.
Коли він нарешті дістався до входу в печеру, то спершу переконався, що жабоподібна істота все ще там, де він її востаннє залишив (так і було), а потім обережно опустив запалювальний камінь у ящик з легкозаймистою алхімічною цеглою, який він левітував позаду себе. Зробивши це, він створив ілюзію навколо ящика, щоб зробити його схожим на аранею, і відправив його плисти по землі до монстра. За ящиком, під виглядом невидимості, слідував величезний, міцний сталевий голем. Голема було добре видно, і він здебільшого слугував великою, видимою мішенню для гніву потвори, якщо все піде не так, як треба.
Зоріан обміркував кілька способів, як обдурити монстра і змусити його з'їсти приманку, але жоден з них не виявився потрібним. Здавалося, що твердження Охоронців Жовтої Печери про те, що потвора полюбляє їсти аранеїв, були влучними, бо вона навіть не глянула на замаскований ящик перед тим, як напасти на нього. Довгий, мотузястий, криваво-червоний язик з запаморочливою швидкістю накинувся на ящик, за мить втягнувши його у свою широко роззявлену пащу.
У ту мить, коли жаб'яча паща закрилася, Зоріан послав вибух мани на запалювальний камінь в ящику, в результаті чого вся тварюка вибухнула з середини пащі.
Крик, що пролунав в результаті, був, мабуть, найбільш тривожним звуком, який він коли-небудь чув у своєму житті. Це було не квакання чи щось навіть віддалено схоже на жаб'яче. Це було схоже на те, що ціле стадо свиней безжально забивають, знову і знову, знову і знову. Жаб'яча тварюка виблювала потік вогню, крові та жовчі, марно намагаючись виплювати вогонь - Зоріан спеціально вибрав алхімічний продукт, вогонь якого прилипав до поверхні, наче клей, і як би вона не старалася, не могла видалити палаючу гидоту, що вкривала її нутрощі. Щоправда, його спроба виблювати речовину тільки погіршувала ситуацію. Йому б більше пощастило, якби він тримав рота на замку і намагався позбавити вогонь кисню.
На жаль, після ще кількох марних спроб монстр раптом перестав боротися, помітив Зоріана і його голема й негайно кинувся на нього.
Зоріан мовчки махнув рукою, щоб його голем зустрів атаку чудовиська однією зі своїх, навіть не запитуючи, звідки чудовисько дізналося, що він тут. Мешканці підземелля мали всілякі безглузді здібності та відчуття, особливо такі потужні, як ці. Він послав хвилю сили під ноги істоті, зумівши трохи підставити їй підніжку і дозволивши голему вдарити металевим кулаком прямо в обличчя. Хоча тварюка була набагато більшою за його творіння, вона, здавалося, була на мить приголомшена ударом і не встигла ухилитися, коли Зоріан вдарив її масивною вогняною кулею.
На превеликий жаль, воно все ще не було мертве. Він знову закричав, обпалений зсередини і ззовні, його очі перетворилися на зруйноване лушпиння від вогняної кулі. Але він все ще знайшов достатньо сили, щоб розірвати голема (на якого він витратив гору часу, створюючи та зміцнюючи його) в пориві насильства. Він вирвав обидві руки з гнізд, розірвав тулуб навпіл і відкинув шматки вдалину. Безрукі рештки верхньої частини тулуба впали на землю неподалік від Зоріана, але він мовчав і не рухався, сподіваючись, що його не помітять.
Було б добре сказати, що те, що сталося далі, було якоюсь епічною битвою, де він хоробро крокував вперед, щоб покінчити з монстром раз і назавжди, але насправді він просто ухилився від уваги істоти і чекав, поки вона деякий час шаленіла по лісу, шукаючи нові цілі. Втрата зору, здавалося, дуже боляче вдарила по створінню, і воно навіть близько не підійшло до того, щоб визначити його місцезнаходження. В якийсь момент він просто зупинився і перекинувся на спину, зрештою, помер від численних ран.
І все ж таки - перемога є перемога, чи не так?
Його "охоронці" втекли зі своїх постів в якийсь момент битви, тож Зоріан повільно попрямував до тимчасового табору Охоронців Жовтої Печери, щоб повідомити їм добру новину.
***
Двоє охоронців Жовтої Печери, які прийшли перевірити, чи він говорить правду, мовчки дивилися на обвуглений труп жаби, яка ледь не погубила їх. Зоріан намагався поводитися шанобливо і чекати, поки вони змиряться з тим, що йому таки вдалося її вбити, але вже через п'ять хвилин він справді почав втрачати терпіння. І роздратованим - адже не так вже й неймовірно, що йому це вдалося, правда ж?
Він прочистив горло, нарешті привернувши їхню увагу.
"Щодо моєї оплати... - почав він.
***
Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не маючи в голові ані сліду дрімоти.
"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос прямо над ним. "Доброго раночку, доброго раночку, доброго раночку братику!!!"
Зоріан зітхнув. Йому дуже хотілося, щоб не всі його перезавантаження починалися саме так.
"І тобі доброго раночку, Кірі", - ввІхливо сказав він. "Ти не проти злізти з мене?
"Хм..." - вона зробила вигляд, що замислилася. "Ні! Гадаю, я ще трохи побуду так".
"Це прикро", - сказав він м'яко.
"Ти ж знаєш, що сьогодні повертаєшся до академії?" - запитала вона його.
"Як я міг забути?" - відповів він. "Питання в тому, чи хочеш ти піти зі мною?"
Очі Кіріель комічно розширилися, як у дуже наляканого кота. "Справді?"
"Я б не просив, якби не був упевнений", - відповів Зоріан.
Через п'ять хвилин Зоріану вдалося відволікти екстатичну Кіріель ілюзорним птахом, змусити її припинити теревенити і почати пакувати валізи.
Він, з іншого боку, був готовий. Він вивчив основи глибокого ментального сканування під час останнього перезапуску Вартових Жовтої Печери, був упевнений, що саме по собі перебування в Кіорії не є небезпечним, і мав приблизний план, куди рухатися далі.
Настав час знову відвідати його стару Альма-матер.