Зрештою, місячний період відновлення підійшов до кінця. Останні кілька годин цього перезавантаження Зоріан провів з Кіріель, відвідавши власне святкування літнього фестивалю Циріна. Кіріель була дуже задоволена ним, бо на попередніх фестивалях їй, мабуть, ніколи не дозволяли блукати і засиджуватися так допізна. Якщо чесно, він не відповідав їй взаємністю - літнє свято для Циріна було таким же, як і щороку: неймовірно нудним. Він зловив себе на тому, що майже бажає, щоб з'явилися ібасанські загарбники, щоб хоч трохи оживити це місце.
Гаразд, ні. Ні, він цього не зробив. Все це все одно було дуже нудно - ось що він мав на увазі.
Незважаючи на це, з початком нового перезавантаження (ініційованого знайомим відчуттям, що Кіріелль стрибає на ньому, щоб розбудити його), він був готовий знову взятися за проблему контакту з аранеями і змусити їх навчити його магії розуму. Минулого разу все вийшло не дуже добре, але у нього був цілий місяць, щоб обміркувати, що пішло не так і як це виправити, і він був готовий спробувати ще раз. Хоча, звісно, не одразу - телепортуватися до найближчої аранської павутини з самого початку було б нерозумно. Він не мав наміру наближатися до неї, поки не випробує певну тактику і не екіпірується відповідним чином. Отже, він почав рестарт так само, як починав більшість попередніх: поїхав до Князівських Дверей.
В'їхавши в місто, він зробив дві речі. По-перше, він спустився в місцеве підземелля, щоб забрати всі кристали мани, про місцезнаходження яких знав... хоча він не продав жодного в селі Дельвер, або навіть у місті вище, тож сподівався, що цього разу не буде ніяких заворушень і спроб шпигунства за ним. По-друге, він врятував і Аланіка, і Лукава від убивць - хоча й не мав наміру перейматися уроками Аланіка в цьому перезапуску. Одна з причин була суто емоційною - обидва чоловіки дуже допомогли йому, і було б неправильно дати їм померти, коли він уже був там, здатний запобігти їхній смерті, навіть якщо це було безглуздо в довгостроковій перспективі, - але інша причина полягала в тому, що їхній порятунок дав йому відносно безпечну бойову практику. Він знав, що може перемогти неживих кабанів, які намагалися влаштувати засідку на Лукава, і загін, що штурмував храм Аланіка, не загинувши, але це все одно були битви не на життя, а на смерть, і він повинен був ставитися до них серйозно.
Одного дня, коли він нарешті отримає від аранеї деякі знання з магії розуму, він збирався схопити двох магів, які брали участь у нападі на храм Аланіка, і витягти з їхніх спогадів все, щоб побачити, чи знають вони щось важливе. Можливо, і декого з стрільців...
Але він забігав наперед. Не варто рахувати своїх курчат до того, як вони вилупляться - краще потурбуватися про те, щоб навчитися згаданій магії розуму, ніж думати про те, що він робитиме, коли її опанує.
Першою і найбільш очевидною проблемою, яку він мав вирішити, було те, що робити, якщо щось знову піде не так. Незалежно від того, яких запобіжних заходів він вирішив вжити, завжди існувала ймовірність, що він відкусить більше, ніж зможе проковтнути, або буде захоплений зненацька. Технічно, для цього у нього були кільця самогубства, але була одна річ, яка вразила його під час сутички з Мечоносцями - наскільки повільно він їх активував. Йому слід було підірвати себе в ту мить, коли стало очевидно, що ситуація стала безнадійною, а не чекати до останнього, як це зробив він. Він міг би придумати собі багато виправдань, але врешті-решт все зводилося до одного простого факту: він не хотів помирати. У нього був потужний інстинкт виживання, і йому було нелегко свідомо вбити себе... навіть якщо він знав на інтелектуальному рівні, що це не буде назавжди. Тому він дочекався, поки не був абсолютно впевнений, що не вийде з цієї ситуації живим і неушкодженим, і це мало не коштувало йому всього.
Зважаючи на все, Зоріан не хотів, щоб його життя стало втомленим, щоб він звик до смерті та самогубства - це здавалося йому поганим шляхом, який можн перерости в дуже небезпечну звичку, особливо після того, як він вийде з часової петлі. Залишалося два основних шляхи вирішення проблеми. Один з них полягав у тому, щоб створити купу непередбачуваних ситуацій у його кільцях самогубства, дозволивши їм автоматично активуватися в певних випадках. Інший полягав у тому, щоб мати більше варіантів на вибір, коли стикаєшся з катастрофою - щось інше, ніж "битися до смерті або вбити себе". Варіант відступу.
Непередбачувані обставини здавалися гарною ідеєю, і Зоріан навіть мав певний досвід їх створення завдяки вивченню вардингу - дисципліни, яка активно використовувала непередбачувані обставини для визначення того, коли слід активувати певні захисні механізми. На жаль, більшість схем вардингу використовували відносно легко визначені тригери, такі як "людина торкається об'єкта" або "жива істота, яка не має ключа від вард, потрапляє в зону"... визначаючи тригер для непередбачених обставин, які вб'ють його, якщо в його свідомість втрутяться, але не активуються в той момент, коли він вступає в телепатичний зв'язок, або вдаряється головою, або паморочиться в голові, або відбувається мільйон інших речей, які були поза межами його можливостей в даний момент. Навіть якби він зміг зробити таку річ, йому все одно довелося б вичерпно протестувати її, щоб переконатися в її надійності... працюючи з дружньою аранеєю. А це робило її марною для його поточних потреб.
Тож він зшахраював. Замість того, щоб створити нюансовану, складну непередбачувану ситуацію, він створив метафоричний еквівалент кувалди. А саме, він створив непередбачувану ситуацію, яка вб'є його в ту мить, коли він втратить свідомість або відчує досить сильний головний біль... але тільки якщо він її увімкне. У звичайному режимі пристрій перебував у сплячому режимі, щоб зменшити кількість небажаних активацій, але він міг активувати його миттєво, якщо опинявся в небезпечній ситуації. Він не був у захваті від такого рішення, але поки що воно його влаштовувало. Треба було тільки не забути вимкнути його, як тільки небезпека минула, щоб не вибухнути наступного разу, коли він засне. Це було б дуже незручно...
Зробивши це, він переключив свою увагу на варіант відступу. Він обміркував усе - від розмови з Лукавом про перетворення на кам'яного хробака чи іншу істоту, що прокладає тунелі, заклинання зміни, які б дозволили йому створювати власні шляхи та сховища під землею, поетапну магію, заклинання прискорення та інше. Але, зрештою, його розум повертався до телепортації. Це була найвища форма магії переміщення, а все інше було лише поганою заміною. Якби він міг якимось чином обійти перешкоди Підземелля, щоб телепортуватися, він міг би просто уникати засідок, подібних до тих, які використовували проти нього Мечоносці, замість того, щоб вдаватися до самогубства, щоб уникнути захоплення.
На щастя, під час місячного відновлення Зоріан здогадався, як можна обійти своє нинішнє обмеження щодо телепортації. Тому перед тим, як спуститися в підземелля, він перетворив один з великих каменів, знайдених на околиці Княжого Двору, на якір виклику.
Заклинання відкликання було створено спеціально для швидкого відступу, а зв'язок, встановлений між заклинателем і якорем, гарантував, що вони зможуть телепортуватися навіть з місць, захищених від телепортації. Ну, до тих пір, поки ці захисти були базовими, оскільки вони просто виводили з ладу цільову частину телепорту, а не пригнічували викривлення виміру як таке. Отже, Зоріан відчував, що заклинання спрацює і поверне його назад до якоря, навіть попри перешкоди Підземелля.
Він мав рацію... в деякому роді. Він виявив, що на певній глибині навантаження на зв'язок стало надто великим, і він обірвався. Однак до того, як це сталося, закляття працювало бездоганно, дозволяючи Зоріану швидко телепортуватися на поверхню. Глибина, на якій воно перестало діяти, була занадто малою для нього, але він був упевнений, що зможе зміцнити зв'язок. Протягом наступних кількох днів він працював над тим, щоб поєднати кілька маркувальних заклинань і свої знання формул заклинань, щоб створити сильніший якір для заклинання відкликання - такий, який дозволив би йому пробитися крізь будь-яку кількість каміння і перешкод Підземелля. Йому це вдалося, хоча об'єкт-якір мав бути досить великим, щоб вмістити остаточну формулу заклинання, яку він розробив. Втім, для того, що він задумав, не було потреби робити якір особливо портативним.
Задоволений тим, що обидва його проекти принесли свої плоди, Зоріан провів решту тижня, створюючи різні портативні пастки та магічні предмети... в тому числі більш боєздатну версію свого дерев'яного голема. Големи, не маючи розуму, були майже повністю несприйнятливі до аранійської магії розуму, і Зоріан мав намір взяти одного з них з собою, пояснюючи це тим, що він буде його помічником і носієм багажу. Частково це було правдою, оскільки голем, якого він створив, не був пересувним надгробком і статуєю для вбивства, якими були професійні бойові големи... але врешті-решт це все одно була до болю очевидна конструкція охоронця, і Зоріан цілком очікував, що аранея сприйме його саме як такого. Наявність такого охоронця за спиною неодмінно змусить навіть найбільш опортуністичну аранея двічі подумати, перш ніж переслідувати його.
Принаймні він на це сподівався. А ще він сподівався, що вони не відчуватимуть надто великої загрози від цієї конструкції, бо можуть просто відмовитися розмовляти з ним, якщо він змусить їх надто нервувати в його присутності...
Що ж, неважливо. Він ризикне. Взявши все своє спорядження, він телепортував себе та свого голема до єдиної аранеанської колонії, яка була привітною до нього минулого разу. Настав час нанести візит уславленим збирачам самоцвітів.
***
Востаннє, коли Зоріан відвідував аранійську павутину, яка називала себе Славними Збирачами Самоцвітів, він знайшов колонію, що спеціалізувалася на збиранні різних дорогоцінних каменів, яких було багато в їхньому місцевому підземному світі, і продавала їх сусідньому людському селищу в обмін на різні товари, вироблені людиною. По суті, вони були шахтарями. Вони одразу ж повідомили йому, що домовилися не торгувати ні з ким, окрім жителів села, але дали йому адреси п'яти інших павутинь, які, можливо, були б більш охочі допомогти йому. Оскільки його головною метою було знайти якомога більше аранійських павутинок і вислухати їх, Зоріан прийняв це пояснення за чисту монету і рушив далі. Однак, трохи поміркувавши, він зрозумів, що вчинив трохи по-дурному. Те, що вони не могли торгувати з ним, не означало, що вони не могли отримувати подарунки. Він мав би зробити їм подарунок - окрім того, що вони могли б бути ще більш корисними, якби він це зробив, існував також шанс, що вони одразу ж попередили б про його прихід ті павутини, до яких його направили. У такому випадку він, безумовно, хотів, щоб вони замовили за нього слівце, що було б набагато ймовірніше, якби він роздавав подарунки кожній групі, яку відвідував.
Чорт забирай, він навіть мав для них чудовий подарунок. Хоча він і перевів у готівку багато кристалізованої мани, яку знайшов у місцевому підземному світі Княжого Двору, він залишив неабияку кількість для власного користування і для таких ситуацій, як ця. Він був майже впевнений, що уславлені збирачі самоцвітів без проблем приймуть подарунок у вигляді кристалізованої мани, адже вони постійно торгували подібними товарами з селом, і наявність у них пари кристалів мани не викличе ані найменшої підозри.
Зоріан увійшов у тунелі, що вели до колонії збирачів самоцвітів, і зв'язався з найближчим вартовим у спосіб, показаний йому матріархом павутиння під час його останнього візиту. Якщо павутиння і вважало чимось незвичним те, що людина вміє правильно привітатися і попросити про аудієнцію, воно ніколи про це не згадувало. Натомість незабаром йому представили матріарха павутини, Ту, що їсть вогонь і бачить золото, та її ескорт з 10 інших араней. На два охоронці більше, ніж минулого разу... мабуть, слід голема, що тягнувся за ним, таки дався взнаки. Проте, хоча цього разу матріарх помітно більше нервувала, вона не обурювалася його появою і виголосила майже ту ж саму промову, що й минулого разу. Візит був для них честю, але вони мали попередні зобов'язання та домовленості і не могли мати з ним справу, тому замість цього вони запропонували йому купу інших павутин, до яких він міг би звернутися за допомогою. Тільки цього разу вони дали йому вісім назви замість п'яти. Окрім Мешканців Рожевого Лабіринту, Охоронців Жовтої Печери, Філігранних Мудреців, Річкових Мореплавців та Світлих Захисників, про яких він вже знав, вона також дала йому місцезнаходження Носіїв Талісманів, Прислужників Примарного Змія та Адептів Тихого Дверного Прорізу. Дивно. Чому цього разу вона дала додаткову інформацію?
[Чи є щось особливе в цих трьох останніх павутиннях?] - запитав він.
[А, так ти про них чув?] - сказала матріарх, роблячи власні висновки з його запитання. [Так, вони дещо... сумнівні у своїх стосунках з іншими, як з людьми, так і з аранеями. Зазвичай я б не стала посилати такого молодого мага, як ти, в такі павутиння, як їхні, але ти, здається, можеш про себе подбати.]
Вона багатозначно подивилася на його голема.
[Він лише мій носій багажу, - сказав Зоріан.
[Звичайно, - сказала матріарх, і в її телепатичному повідомленні з'явився відтінок забави. [Я впевнена, що ті гліфи на його поверхні теж мають суто естетичне значення. Залишимо це осторонь, чи можемо ми ще щось зробити для вас?]
[Ви зробили більше, ніж я міг сподіватися, шановна матріарх, - чесно відповів Зоріан.
Він підкликав голема ближче і витягнув з рюкзака коробку, яку той носив, демонстративно ігноруючи хвилю напруги, що прокотилася по всій аранеї, яка зібралася на це дійство. Потім він відкрив коробку, показавши кілька шматочків кристалізованої мани, і поклав її перед матріархом.
[Прошу, - сказав він. [Прийміть це як невеликий знак моєї вдячності за вашу допомогу.]
Матріарх кілька секунд мовчки дивилася на скриньку, перш ніж почала хвилюватися. Ні, зачекайте, вона просто намагалася імітувати хитання головою всім тілом.
[Я не можу цього прийняти, - протестувала вона.
Зоріан насупився. [Сільське керівництво не настільки наполягає на вашій торговій угоді, щоб не давати вам приймати подарунки?]
[Справа не в цьому! Твій подарунок - він просто надто щедрий, - сказала матріарх. [Це занадто.]
[Я з великою повагою не згоден, - твердо сказав Зоріан.]
[Це занадто.]
[Ви були зі мною доброзичливими і чесними, і ви сказали мені, куди йти, навіть якщо самі не могли мені допомогти. Ви, швидше за все, врятували мені місяці пошуків, сказавши, де я можу знайти більше павутин. Я відчуваю, що це найменше, що я можу зробити за те, що ви витратили свій час на цю зустріч".]
Після цього матріарх промовчала. Через деякий час Зоріан зрозумів, що вона не збирається нічого говорити, і що це фактично кінець їхньої зустрічі.
[У будь-якому разі, я гадаю, що мені пора йти, - сказав Зоріан. [До зустрічі... -
- Зачекай, - перервала його прощання матріарх. [Одна з тих павутин, про які я тобі розповідала, - Світлі Захисники
.] [Так?] - з цікавістю запитав Зоріан.
[Це павутина, присвячена відточуванню наших здібностей, наскільки це можливо, навіть за аранійськими мірками. Серед іншого, це означає, що вони дуже зацікавлені у вивченні рідкісних випадків, таких як аранеї з унікальними талантами... або людські психіки. Вони захочуть працювати з тобою так само сильно, як і ти хочеш працювати з ними. Завжди май це на увазі, тому що вони можуть прикидатися, що це не так, коли ти матимеш справу з ними].
[Я... зрозумів, - відповів Зоріан. [Це дуже корисно знати. Дякую за пораду, мудра матріарх.]
[О, не треба мені лестити, - сказала вона. [Я просто допомагаю добрій, щедрій душі просунутися в житті. Крім того, Світлі Захисники сопливі й зарозумілі, завжди дивляться на нас, як на "простих шахтарів", і думають, що їхнє володіння мистецтвом розуму робить їх набагато кращими за інших... На мою думку, вони заслуговують на те, щоб їх трохи принизили. Але незважаючи на це, я щойно зрозуміла, що була жахливою господинею. Якщо ти захочеш піти зі мною вглиб тунелів, я з радістю проведу тобі коротку екскурсію по нашому скромному будинку. Ми зможемо ще трохи поговорити під час прогулянки].
Зоріан погодився, але перед тим, як піти за нею, непомітно увімкнув аварійний режим на випадок самогубства.
Про всяк випадок.
***
Незважаючи на побоювання Зоріана, коротка екскурсія місцем, запропонована матріархом, виявилася саме екскурсією. Не було ніякої раптової засідки чи зловісних відкриттів, лише прогулянка тунелями з деякими побіжними коментарями. Зоріан міг би сказати, що йому показують лише менш цікаві, зовнішні частини поселення... але екскурсія була радше приводом для розмови та обміну інформацією, тож він про це не згадував.
Матріарх дала йому трохи більше інформації про інші павутини. Мешканці Рожевого лабіринту були дещо унікальними в тому сенсі, що вони ніколи не виходили на поверхню. Більшість павутиння аранеї жили під землею, але їхнє виживання сильно залежало від поверхні. Але не так було з Мешканцями Рожевого Лабіринту - вони були активні лише під землею і були досить загадковими навіть для інших аранеїв. Матріарх не знала, як вони поставляться до його навчання, але була впевнена, що вони не нападуть. Охоронці Жовтої Печери, очевидно, знайшли один з рідкісних підземних грибних лісів і зробили його своєю домівкою - вони запекло захищатимуть свій дім, знаючи, наскільки спокусливою мішенню він є для будь-кого, але матріарх відчувала, що вони варті того, щоб їх відвідати. Філігранні Мудреці спеціалізувалися на "павутинні", що було, по суті, аранійським еквівалентом формул заклинань - замість того, щоб вирізати гліфи на предметах, вони чомусь закріплювали свої заклинання у павутинні конструкції. Зоріан не розумів, навіщо їм це робити, адже павутиння має бути набагато крихкішим за гліфи, вирізані на камені чи металі, але, схоже, серед аранеїв це було прийнято. Ймовірно, це було для зручності - кінцівки аранеїв не зовсім пристосовані для різьблення та висікання, тож їм, мабуть, доводилося використовувати магію зміни щоразу, коли вони хотіли зробити щось подібне. Легше було просто сплести павутину. Річкові Мореплавці побудували свої домівки на берегах підземної річки і навчилися будувати човни, на яких можна було подорожувати вздовж і впоперек річки. Це дозволило їм подорожувати набагато далі, ніж більшості аранеїв, і таким чином збирати більше ресурсів. Вони дуже активно торгували з людьми, але здебільшого заради матеріальних благ, а не психічних настанов. Нарешті, були Світлі Захисники. На їхній території було мало природних ресурсів, тому вони здебільшого продавали свої знання з магії розуму іншим аранейським павутинам замість того, щоб спілкуватися з людьми, але це було скоріше через брак коштів, аніж через бажання. Матріарх наполягала на тому, що Світлі Захисники явно заздрять багатству Прославлених Збирачів Самоцвітів, а також робила уїдливі зауваження щодо їхніх характерів і навіть сексуальної потенції. Вона визнала, хоча й неохоче, що вони були його найкращим вибором, якщо до них правильно підійти.
Зоріан був дещо здивований, наскільки аранеї в цьому регіоні були відносно просунуті в ремісничих здібностях. Кіоріанська павутина здебільшого торгувала з поверхнею для всіх своїх ремісничих потреб і не виробляла нічого, окрім шовку та перероблених частин монстрів. Це нагадало йому про Новизну та її бажання навчитися "магії людського будівництва"... і думка про Новизну викликала у нього почуття провини та злості, тож він досить швидко відкинув цю думку геть.
Про останні три павутиння матріарх знала не більше, ніж у загальних рисах. Носії Талісманів, очевидно, були сильно зосереджені на магії, більшість з них носили великі металеві диски, повні формул заклинань, прикріплені до їхніх тіл. Прихильники Примарного Змія відмовилися від аранійської віри у Велику Павутину, щоб поклонятися якомусь місцевому духу, якого вони знайшли. Адепти Тихих Дверей володіли або якоюсь магією невидимості, або чудовими навичками телепортації, а може, і тим, і іншим, бо мали репутацію людей, що проникають у важкодоступні місця і зникають звідти так само легко. Усі троє мали дещо сумнівну репутацію. Відомо, що Носії Талісманів були дуже жадібні до магії, яку вони могли використовувати, особливо до магічних предметів, які могли бути як дуже хорошими, так і дуже поганими для Зоріана. Прислужники Примарного Змія покірно слідували вказівкам свого духа-охоронця, а Примарний Змій, як відомо, часом був трохи... непередбачуваним. Адепти Мовчазних дверей були злодіями, або, принаймні, мали таку репутацію.
Зоріан вирішив занести їх усіх трьох в кінець свого списку аранійських павутин, які варто відвідати.
Зі свого боку, Зоріан розповів матріархові трохи про себе - про те, як навчався магії в Кіорії, як познайомився там з аранеями. Як вони допомогли йому розібратися у своїх здібностях і навчитися ними керувати. Як вони всі тепер мертві, знищені вщент.
[Отже, Кіорія знову переходить з рук в руки, чи не так?] риторично запитала матріарх. [Гадаю, я не повинна дивуватися. Ти випадково не знаєш, яка павутина взяла верх?]
[Наразі ні, - відповів Зоріан.] [Їх знищила не конкуруюча павутина. Це було... щось інше. Швидше за все, якесь чудовисько, що піднялося з глибини підземелля. У Кіорії останнім часом були з цим проблеми.]
[Я чула щось про це від нічних бігунів, - сказала матріарх. [Але не знала, що все так погано. Втім, чекайте, що незабаром тут з'явиться нове павутиння. Кіорія - спокуслива здобич. Не для нас, зауваж, уславлені збирачі самоцвітів досить задоволені своєю долею, але багато амбітних павутин вхопилися б за шанс забрати її собі.]
[Нічні бігуни? - запитав Зоріан.]
[Так називають аранеїв, які мандрують між різними павутиннями, приносячи новини та ведучи торгівлю. Не шукай їх. Нічні бігуни взагалі не люблять людей. Все їхнє існування обертається навколо перетину величезних ділянок землі, контрольованих людьми. Багато з них гинуть від магів і зброї в цьому процесі. Вони не зрадіють, якщо якась випадкова людина вистежить їх, незалежно від причини. Зрештою, весь сенс нічного бігуна полягає в тому, щоб уникати людей, а особливо магів].
[Зрозумів. Не турбувати нічних блукачів, якщо я не хочу бійки, - сказав Зоріан.
[Ти коли-небудь бився з аранеями по-справжньому?" - з цікавістю запитала матріарх.
[Гм. Типу того, - відповів Зоріан.] [Для мене це не дуже добре закінчилося. Якщо вже ми заговорили про це, то чи чули ви коли-небудь про павутину Мечоносців?]
[Не можу сказати, що чула. Звідки вони?]
[Вони живуть під Корсою, - відповів Зоріан.
[О, то й не дивно! Корса дуже далеко від нас. Боюся, що аранійські павутини дуже мало контактують з павутинами за межами нашої безпосередньої близькості. Окрім новин, які ми отримуємо від нічних бігунів та випадкових аранійських дослідників, ми мало що знаємо про те, що відбувається у далеких павутиннях. Можливо, дивно це чути, але насправді ми маємо краще уявлення про те, що роблять люди в будь-який момент часу, ніж наш власний вид. А, що ти взагалі хотів дізнатися про "Мечоносців"?]
[Вони домовилися зі мною про зустріч, а коли я прийшов, намагалися влаштувати засідку, - сказав Зоріан.
[А, - тихо промовила матріарх. [Мені шкода це чути. Такі підступні павутиння, як це, приносять погану славу нашому роду.]
[То ти не можеш сказати мені, чому вони це зробили?] - запитав Зоріан.
[Це може бути що завгодно, - сказала матріарх, додавши ментальний еквівалент знизування плечима. [Аранеї не такі однорідні в культурному плані, як люди... - Зоріан мовчки замислився над тим, що люди можуть бути однорідними в культурному плані. [Оскільки відносна ізольованість кожної павутини швидко призводить до того, що павутини починають розвивати свої власні... особливості. Можливо, ти їх чимось образив. Можливо, так вони випробовують кожного, хто хоче зустрітися з їхніми лідерами. Можливо, вони просто жадібні і вирішили, що ти будеш легкою здобиччю. Особисто я припускаю останнє, але хто знає?]
Незабаром після цього розмова вщухла, і він розлучився з уславленими збирачами самоцвітів. Матріарх попросила його зайти до неї ще раз, коли він закінчить розвідувати інші павутини, щоб розповісти, як все пройшло, що Зоріан витлумачив як "приходь незабаром з більш дорогими подарунками", але все одно погодився. Він не жартував - цей візит виявився набагато продуктивнішим, ніж він сподівався, і хто знає, що ще він міг би дізнатися від матріарха, якби зміг знову розговорити її. Зайти до неї до закінчення перезавантаження не повинно було скласти особливих труднощів.
Наступного дня він вирушив до Мешканців Рожевого Лабіринту, щоб серйозно взятися за своє завдання.
***
Незважаючи на детальні інструкції про те, де вони живуть, Зоріану знадобився цілий день пошуків, перш ніж він натрапив на когось із їхніх вартових. І цілий день блукань безпросвітними тунелями, постійного повернення назад після помилкових поворотів і сутичок з мешканцями Підземелля. Чорний вогнедишний жук, панцир якого відштовхував як кінетичну силу, так і вогонь, дійсно налякав його, але, на щастя, він був досить повільним, і заморожування його намертво дозволило йому нарешті вбити його.
Мешканці Рожевого Лабіринту справді виправдали частину своєї назви "Лабіринт".
[Зорян Казінський з Кіорії,] - почав представник аранійців. Місцева матріарх відмовилася вийти йому назустріч, пославши натомість невеличку вітальну групу з чотирьох аранеїв. Вони не поспішаючи обмірковували його пропозицію, мовчки спілкуючись між собою протягом майже двох годин, але, здавалося, нарешті прийняли рішення. [Ми обговорили ваше прохання і прийняли рішення. Ми згодні навчати тебе шляхам нашого Дару, але тільки якщо ти приймеш наші умови.]
[Які?] - запитав Зоріан.
[ Ти житимеш з нами протягом усього часу навчання. Ти їстимеш і спатимеш у нашому поселенні, полюватимеш з нашими мисливцями, патрулюватимеш нашу територію разом з нашими розвідниками і діятимеш як член нашої павутини".]
Зоріан не погодився на такі умови. Як, у біса, вони очікували, що він погодиться на це!? Він точно знав, що аранійське уявлення про їжу значно відрізняється від людського, з одного боку. Але, відверто кажучи, навіть не беручи до уваги суто логістичні проблеми цієї ідеї, вона вимагала від нього довіри до них набагато більшої, ніж він мав. Він був би в їхній повній владі цілий день, кожен день...
...що, тепер, коли він подумав про це, ймовірно, було те, що вони збиралися зробити. Або вони намагалися позбутися його за допомогою нерозумних умов.
[Ці умови не обговорюються?] - запитав Зоріан.
[Ні, - відповів речник. [Якщо ти не готовий взяти на себе зобов'язання, то як ти можеш очікувати того ж від нас?]
[...] Я подумаю над цим, - відповів Зоріан. Звичайно, це була брудна брехня, оскільки він уже думав про це і відкинув цю ідею з надзвичайною упередженістю. Але не було сенсу бути неввІхливим. Наскільки він знав, вони вважали, що поводяться надзвичайно розсудливо.
[Не поспішайте], - сказав речник. [Це не те, що можна вирішити швидко. Ви знаєте, де нас знайти, якщо вас це зацікавить.]
***
[Мені шкода, але ми змушені відмовити вам у вашому проханні, - сказала аранея. [Можливо, якщо ви все ще будете зацікавлені через пару місяців, ми могли б вам допомогти, але зараз ми зайняті... ремонтом нашого поселення і не можемо вам допомогти. Сподіваюся, ви зрозумієте.]
Зоріан витріщився на двох аранеїв, що стояли перед ним. Те, що матріарх Вартових Жовтої Печери прийшла привітати його лише з одним охоронцем, було вже досить дивно, але її нервова, смикана поведінка ніяк не впливала на його параною. На щастя, не схоже було, що вона планувала щось з ним зробити, вона просто виглядала напруженою і наляканою. Насправді, її охоронець так само нервував, як і вартовий, з яким він спочатку зв'язався. Здавалося, що вся павутина з якоїсь причини була на межі.
Матріарх відповіла на його погляд своїм поглядом, її тіло час від часу зміщувалося, щоб переключити фокус між ним і його големом, намагаючись щось про них розгадати через напружений погляд.
[Вибачте, якщо я змусив вас нервувати, - сказав Зоріан. [Запевняю вас, що голем...]
[Нам не загрожує твоя дурна іграшка!] - огризнулася вона. [У нас є набагато важливіші... -
Вона раптом обірвала себе і на секунду замовкла, перш ніж відновити телепатичний зв'язок.
[Вибачте. Я вийшла з себе. Будь ласка, просто йди. Тобі небезпечно залишатися тут.]
[Вам хтось загрожує, - здогадався Зоріан. З каналу зв'язку прийшов сплеск емоцій та образів, важко інтерпретованих, але не зовсім незрозумілих. [Поправка, щось. Монстр. Тварюка з глибин?]
[Цю розмову закінчено, - крижано сказала матріарх. [Якщо ти не підеш геть, я нападу на тебе.
[Можливо, я міг би допомогти?] - спробував Зорян.
[Ні, ти не можеш, - сказала вона. [Ти тут небажаний. Йди. Негайно.
Що ще він міг зробити? Він пішов.
***
[Так.]
[Так?] - здивовано повторив Зоріан. [
Міст Місячного Світла, що з'єднує десять тисяч берегів, матріарх Річкових Мореплавців, кинула на нього запитливий погляд. [Хіба я не повинна була погодитися? Ти зробив переконливу пропозицію. Мені б дуже знадобилися ті телепатичні реле, щоб з'єднати всі наші аванпости між собою. Я вже давно намагаюся купити кілька таких у Філігранних Мудреців, але ці жадібні виродки постійно підвищують ціну].
Чесно кажучи, з огляду на те, як пройшли його попередні візити, він майже очікував, що річкові навігатори порадяться з течією річки, чи варто їм навчати його, а потім повідомлять йому, що річка сказала "ні". Очевидно, саме так йому і пощастило. Але ні, вони просто терпляче вислухали його пропозицію і швидко погодилися. Це було майже антикліматично, але Зоріан не збирався дивитися дарованому коню в зуби.
[Філігранні мудреці мають телепатичні реле? А я думав, що зроблю оригінальну пропозицію... - поскаржився він. Хоча було цілком логічно, що хтось із аранеїв спробує зробити щось подібне. Напевно, більш незвичним було те, що їх не було ні в кого іншого...
[Якщо тобі від цього стане легше, вони - єдина відома мені павутина, яка їх має, і вони відмовляються ділитися ними з рештою, - сказав Міст Місячного Світла. [Вони навіть не продають нам готовий продукт, щоб ми не зрозуміли, як їх робити на живих прикладах].
А, звісно ж - тенденція заклинателів у всьому світі ревниво зберігати свої знання і ділитися з іншими голими клаптиками. Значною мірою ікосійська магічна традиція була настільки успішною, тому що мала механізми для подолання цього - загальнодоступні школи, які навчали всіх бажаючих належним основам, державні бібліотеки, які зберігали книги заклинань і робили їх доступними для магів-початківців, правові рамки для учнівства та магічних монополій, і так далі. Але навіть попри це, було багато випадків, коли маги забирали безцінні магічні знання з собою в могилу, бо ніколи нікому не довіряли свої секрети.
Зоріан вирішив, що якщо йому коли-небудь вдасться вирватися з петлі часу живим, він напише книгу про психічні здібності, щоб переконатися, що людям, як він, не доведеться стрибати через ті ж обручі, через які довелося пройти йому, щоб оволодіти своїми здібностями. Він не був упевнений, наскільки його знання можна буде передати через простий письмовий носій, але він спробує.
Через три дні, коли Зоріан надав першу партію телепатичних реле і довів, що вони працюють так, як було заявлено (плюс захистив одну з їхніх печер-сховищ від різних паразитів), вони познайомили його з Розумом, подібним до вогню, його новим вчителем магії розуму.
[Твоє ім'я напрочуд коротке за аранійськими мірками, - сказав він їй.
[Імена, які ти чуєш, є лише наближенням до їхнього первісного значення на аранійській мові розуму, - відповіла вона. [Наші імена мають однакову довжину, але оскільки наші мови такі різні, часто буває важко перекласти певні поняття без того, щоб вони не вийшли надто багатослівними. Хоча, на мою думку, багатьом аранеям також подобається робити переклад якомога пишномовнішим. Ти готовий до уроку?]
[Так.]
[Чудово. Спочатку дозвольте мені розповісти тобі, чого я хочу тебе навчити. Не соромся зупиняти мене, якщо ти вже знаєш щось із того, що я включив у план уроку, або маєш якісь заперечення].
Зоріан кивнув, вмощуючись на невеличкому стільчику і роззираючись довкола. Кімната, в якій вони опинилися, була досить непогано облаштована, як для того, що було збудовано і обставлено глибоко в підземеллі купкою гігантських павуків-телепатів - тут був нормальний стіл і кілька стільців, пара декоративних шаф (вони були абсолютно порожні; Зоріан зацікавився і перевірив, коли залишився наодинці), і навіть пара пейзажних картин, що висіли на стінах. Лише відсутність вікна на дорогу та явно магічної лампи на столі вказували на те, що він перебуває не в якомусь середньостатистичному готелі на поверхні.
Йому здалося цікавим, що в поселеннях Річковиків була кімната, явно призначена для людей - це означало, що вони приймали людських відвідувачів досить часто, щоб відчувати потребу зробити для них гостьову кімнату. Йому, мабуть, варто запитати їх про це пізніше.
[Перше, чого я маю намір навчити тебе, - це як укласти свій розум у захисну ментальну оболонку. Це один з найпростіших і найважливіших засобів ментального захисту, але й один з найефективніших. Назва є показовою; подібно до того, як твій екзоскелет захищає твої м'які, хлюпаючі нутрощі...] Пані, я не думаю, що ви розумієте, як працює людська анатомія... [- так само і ця техніка створює форму ментального екзоскелету для захисту твоїх вразливих думок].
[Тобто, по суті, це психічний еквівалент заклинання "щит розуму"?" - запитав Зоріан.
[Покажи мені], - зажадала вона.
Зоріан підкорився. Він направив ману через амулет, що висів у нього на шиї, і його свідомість миттєво вкрилася захисною магічною оболонкою, яка відштовхувала всі ментальні вторгнення.
Цілу хвилину його вчителька залишалася мовчазною і нерухомою, не маючи змоги встановити з ним телепатичний зв'язок, але й не даючи жодних ознак того, що він повинен зняти закляття. Він вирішив продовжувати, поки вона не подасть йому якийсь сигнал, але цей момент так і не настав. Натомість, через дві хвилини, коли нічого не відбувалося, її телепатичний голос знову задзвенів у його голові.
Незважаючи на те, що розумовий щит все ще був увімкнений.
[Як я і думала, - самовдоволено сказала вона. [Це закляття дуже просте у своїй простоті, але в кінцевому підсумку воно страждає від тих самих недоліків, які притаманні майже всій людській магії розуму. А саме, воно не дає тобі жодного зворотного зв'язку, коли атака починає взаємодіяти з твоїм захистом. Ти навіть не відчув цього, коли я прослизнув повз нього, чи не так?]
[Я відчуваю, коли з ним взаємодіють досить потужні атаки, - заперечив Зоріан.
[Це не зворотній зв'язок, це пошкодження, які просочуються крізь нього, не руйнуючи його повністю, - насмішкувато зауважила вона. [Ні, хоча ця штука могла служити тобі в минулому, вона абсолютно не підходить для моїх цілей. Справжня оболонка розуму, яку я навчу тебе виготовляти, буде набагато кращою за цю. Вона буде в багато разів сильнішою, ніж твоє закляття, і нескінченно більш адаптивною та чутливою. Ти зможеш відчувати зондуючі атаки, надто тонкі, щоб насправді зашкодити твоїй обороні, але такі, що вказують на те, що планує твій супротивник. Ти зможеш відремонтувати і зміцнити свою оборону, не руйнуючи її і не починаючи все з нуля. Ти зможеш завдати удару у відповідь, не скидаючи для цього весь свій ментальний щит...].
[Звучить прекрасно], - сказав Зоріан. Він зняв закляття, оскільки воно явно нічого не робило в даний момент. [Хоча, якщо дозволите, я можу бути грубим, але я думаю, що є одна річ, де людська магія зазвичай перевершує ваші екстрасенсорні здібності.]
[О?]
[Зазвичай вони не потребують уваги з боку заклинателя, щоб продовжувати впливати на ціль, і вони піддають заклинателя набагато меншому ризику ментальної відплати з боку їхніх жертв. Наскільки я можу судити, це не стосується психічних здібностей].
[Це правда, - визнала вона. [Але я думаю, що негнучкий характер цих заклинань є занадто великим недоліком, щоб компенсувати ці переваги. Але ми досить відволіклися - після того, як ти навчишся трохи захищати свій розум, ми перейдемо до нападу і відплати...]
Зоріану не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що "Розум як вогонь" дуже серйозно ставиться до своєї роботи. Вона не просто навчала його мінімальних знань і зустрічалася з ним раз на тиждень або близько того, як він думав, вона планувала заняття з ним щодня і вимагала від нього максимальних зусиль і терпіння. Уроки в основному складалися з того, що він з любов'ю будував ментальну оболонку навколо свого розуму, перш ніж Розум як вогонь безжально розбивала її на частини, відступаючи лише тоді, коли його захисні сили руйнувалися від напруження. Добре, що він вирішив не вмикати свої суїцидальні установки перед тим, як іти на її уроки, бо вони б спрацювали наприкінці першого ж дня через головний біль, якого він зазнав під час цього процесу.
Втім, Зоріан не міг поскаржитися. Адже саме цього він шукав увесь цей час, чи не так? Правда, це було набагато болючіше, ніж він собі уявляв, залишаючи його прикутим до ліжка на кілька годин після закінчення уроків, але це також було набагато ефективніше, ніж він очікував. Його здатність захищати свій розум швидко покращувалася, і вже після першого тижня "Розум як вогонь" почав привозити "запрошених вчителів", щоб дати йому досвід роботи з атаками, відмінними від її власних.
Не можна сказати, що все було ідеально. З одного боку, Розум Як Вогонь була одержима, як Ксвім, правильним засвоєнням основ і відмовлялася вчити його чомусь іншому, поки він не опанує техніку "розумового панцира" до її стандартів, а вона мала досить високі стандарти. Для іншого річкові навігатори спонтанно двічі підняли ціну співпраці, спочатку вимагаючи від нього ще десять реле, якщо він хотів продовжити уроки, а потім закликали його допомогти їм вбити якогось гігантського крота-монстра, що загрожував одному з їхніх аванпостів. Кротоподібна істота не виглядала особливо небезпечною для Зоріана, але, вочевидь, вона була стійкою до магії розуму і надто міцною, щоб її можна було здолати їхніми мізерними магічними навичками. Хоч і роздратований раптовими та абсолютно безпідставними вимогами, Зоріан вирішив грати по-своєму, легко створивши ще десять реле і заманивши гігантського крота на мінне поле, яке він сам для нього і влаштував. Хоч як би не хотілося порушити всі домовленості з принципу, але факт залишався фактом: Розум, як вогонь, була надто хорошим учителем, щоб її втратити.
Перед завершенням перезапуску Зоріан ще раз відвідав уславлених збирачів самоцвітів, подарував їм ще трохи кристалізованої мани (незважаючи на постійні протести матріарха, що він надто щедрий) і трохи розповів їм про свої враження від побаченого. Однак вони не мали нічого нового для нього, тож його візит зрештою виявився практично безглуздим.
З початком наступного рестарту він знову телепортувався до Княжого Двору, щоб виконати свої приготування, а потім негайно зв'язався з Річковими Мореплавцями з пропозицією, вирішивши цього разу не зв'язуватися з Уславленими Збирачами Самоцвітів. Річкові Мореплавці так само швидко прийняли його пропозицію, як і під час попереднього перезапуску, і знову призначили Розум Як Вогонь його вчителем.
Не дивно, як він незабаром з'ясував. Тепер, коли він продемонстрував певні навички, вона дозволила йому робити перерви під час уроків, де вона розповідала йому трохи про себе та свою павутину. Вона була буквально їхнім вчителем магії розуму, а отже, найбільш логічною людиною для цієї роботи. Хоча зазвичай вона навчала аранійських дітей, а не дорослих...
Можливо, Зоріан був трохи надто гордий, але те, що вони відправили вчительку початкових класів вести його уроки, його трохи обпікало.
[Приготуйся, - раптом промовив Розум як вогонь, і Зорян зрозумів, що перерва закінчилася.
Він швидко збудував оболонку навколо свого розуму, простий вибух телепатичного шуму без шкоди для нього омив його. Вибухи розуму, подібні до цього, були найпростішою формою телепатичної атаки, яку міг створити навіть Зоріан, і вони не мали жодного шансу пробити такий надійний захист, як той, що зараз демонстрував Зоріан. Однак це була найшвидша атака, з якою більшість телепатів могли впоратися, і Розум, як вогонь, завжди починав бій з такої, щоб перевірити, чи зможе вона застати його зненацька. Так колись і траплялося, коли він тільки починав і намагався викликати ментальну оболонку на першу-ліпшу мить, але навіть після того, як вона перестала на нього діяти, вона продовжувала робити це на початку кожної битви.
Одразу після того, як вибух стихав, він відчував, як по його панциру снують шпильки, шукаючи недоліки та слабкі місця. Раніше він намагався бути розумним, навмисно створюючи слабкі місця, а потім швидко зміцнюючи їх, коли вона починала атакувати, але він швидко зрозумів, що це ризикована тактика для його рівня майстерності, тож тепер він був більш пасивним.
Досить скоро, коли вона переконалася, що в його захисті немає очевидних недоліків, вона спробувала створити їх. Раптом у його ментальну оболонку врізалися концентровані ментальні сплески, намагаючись розколоти її, сконцентрувавши всю свою енергію на певній ділянці оболонки. Він впізнав цю атаку як ту, яку використовували Мечоносці, щоб розбити його закляття "щита розуму" і спустошити його свідомість. Не дивно, що вони використовували саме його, йому повідомили, оскільки цей тип атаки був спеціально розроблений для пробивання ментальних бар'єрів. "Розумовий шип", як називали його аранеї. Однак, на відміну від минулого разу, коли він зіткнувся з цим типом атаки, у нього був блискучий новий ментальний захист, і нападник був лише один. Він відчув, як шипи влучили в його щит, але той витримав, і він швидко виправив усі пошкодження та зміцнив цю частину панцира, щоб витримати майбутні атаки.
Розум як вогонь швидко змінив ціль, бомбардуючи іншу частину його ментальної оболонки. А коли це не спрацьовувало, вона переходила до наступної, і наступної, постійно прискорюючи свої атаки, поки Зоріан не почав напружуватись, щоб утримати свою ментальну оболонку цілою і неушкодженою. Вона почала змішувати малопотужні зондуючі атаки між стрибками свідомості, маскуючи крихітні уколи серед суцільної інтенсивності свого шквалу і шукаючи будь-які тріщини, створені її нападом. Зоріан відчайдушно працював над тим, щоб залатати пошкодження і зміцнити оболонку в тих місцях, де він виявив її зонди, і якось протримався, поки її атака не ослабла.
Успіх. Зазвичай його панцир тріскався під час цієї останньої фази. Можливо, зараз вона трісне...
Масивні лещата телепатичного тиску зімкнулися навколо його свідомості з усіх боків, розчавлюючи і перемелюючи без пощади і кінця. Атака, немислима, але доречно названа "розчавлюванням розуму", зімкнулася навколо його ментальної оболонки, як броньований кулак навколо мильної бульбашки. І, ослаблена попереднім шквалом, оболонка швидко луснула, як і він сам. Зоріан відчув короткий спалах сліпучого болю в голові, перш ніж "Розум як вогонь" зрозумів, що переміг, і дозволив атаці розсіятися.
"Зараза", - голосно вилаявся Зоріан, масажуючи скроні і навіть не намагаючись за допомогою телепатії висловити своє невдоволення. "Тобі справді треба було закінчувати все тим нападом?"
[Так, - просто відповіла Розум як вогонь.
"Ух", - застогнав Зоріан.
["Даю тобі п'ять хвилин, перш ніж ми підемо на другий раунд", - сказала вона.
"Я забираю назад усе хороше, що я коли-небудь думав про тебе", - сказав їй Зоріан. "Ти - чисте зло".
[Інші мої учні з тобою згодні. Бачиш, недарма мене назвали "Розум, як вогонь"], - сказала вона. [Залишилося ще чотири хвилини.]
Чорт забирай.