"Початок перезапуску - це завжди найбільш дратівлива частина часової петлі", - тихо розмірковував Зоріан, стоячи на одній з платформ прибуття на залізничному вокзалі Циріна. Він витягнув з кишені годинник і хвилину розглядав його, перш ніж покласти назад, зітхнувши. Поїзд запізнювався. Поїзд завжди запізнювався, адже минуло менше доби після перезапуску, і ще не було часу, щоб щось важливе розійшлося.
Саме в такі моменти він замислювався, навіщо йому взагалі проходити через цю шараду при кожному перезапуску, коли він міг би просто телепортуватися зі своєї кімнати на початку кожної нової петлі і покінчити з цим. Це заощадило б йому години розчарувань, і він знав з кількох попередніх перезапусків, що ніхто не влаштовував за ним полювання, якщо він так робив. Він, по суті, отримував би додаткові півдня після кожного перезапуску - це досить швидко склалося б у щось значне, чи не так?
Але, як і завжди, коли він розглядав цей варіант, його думки звернулися до того, якою була б реакція його матері та Кіріель на такий крок. Він ніколи не підслуховував їх під час тих перезавантажень, коли тікав з дому за першої ж нагоди, але не міг собі уявити, щоб вони сприйняли це добре. Він не дуже добре ладнав з матір'ю, але знав, що вона піклується про нього по-своєму, а Кіріель...
Він подивився на Кіріель, яка похмуро стояла на деякій відстані від нього. Зворотною стороною його зростаючих навичок емпатії було те, що він знав, наскільки спустошеною була Кіріель через те, що не змогла поїхати з ним до Кіорії. Якщо це її так засмутило, він навіть не міг уявити, як вона відреагує, якщо він зробить свій трюк зі зникненням одразу після того, як вижене її зі своєї кімнати. Він ніяк не міг так з нею вчинити, незважаючи на те, наскільки це логічно. Він і так відчував себе досить винним перед нею.
Він підійшов до неї і скуйовдив її волосся, що змусило її тимчасово вирватися зі свого затишшя, щоб відштовхнути його руку і люто подивитись на нього. Або, принаймні, те, що вона вважала лютим поглядом.
"Не будь такою похмурою, Кірі", - сказав він. Вона нічого не відповіла, але спалах гніву та обурення, який він помітив у своєму співчутті, був достатньою відповіддю.
Чорт забирай...
"Послухай, - сказав він їй. "Я візьму тебе з собою наступного разу, коли поїду до Кіорії, добре?"
Вона здивовано подивилася на нього, поки її розум обробляв те, що він щойно сказав, а потім відвернулася, надувши губи. На мить він подумав, що вона нічого не скаже, але потім її розум перестав кружляти між різними емоціями і зупинився на слабкій, пригніченій надії.
"Обіцяєш?" - нарешті пробурмотіла вона через кілька секунд.
"Так", - серйозно відповів він. "Обіцяю.
У глибині душі Зоріан зрозумів, що він справді говорив це серйозно. Коли він нарешті вирішить повернутися до Кіорії, він збирався взяти з собою Кіріель. Це було зовсім не розумно - наглядати за нею коштувало б йому чимало часу та уваги, і вона була б у набагато більшій небезпеці, ніж якби він залишив її там, - але він все одно збирався це зробити. І не лише заради Кіріель. Він трохи скучив за життям у Імайї з Кіріель, Каелем і Каною...
Йому довелося зробити крок назад, щоб відновити рівновагу, коли Кіріель врізалася в нього, обійнявши його і зарившись обличчям в його живіт.
"Краще не бреши, - сказала вона, дивлячись на нього підозрілими, звуженими очима. "Я ніколи тобі не пробачу!"
"Так, так", - насміхався Зоріан, смикаючи її за ніс, поки вона не відпустила його. Гучний свисток пронизав повітря, означаючи, що поїзд нарешті прибув на станцію. "Я мушу йти. Поговоримо про це, коли я повернуся".
П'ятнадцять хвилин по тому Зоріан спостерігав, як набагато щасливіша Кіріель захоплено махала йому рукою, коли потяг від'їжджав від станції. Зоріан відповів їй набагато стриманішим помахом руки і посміхнувся. Можливо, це було не найрозумнішим рішенням, але, тим не менш, правильним.
***
Зоріан провів усю коротку поїздку потягом до Тешинграда, намагаючись перерахувати своїх пасажирів за допомогою відчуття розуму - напрочуд складна справа через анти-формуючий пристрій, розміщений у потязі. Хоча він і не міг перешкодити йому відчувати думки, незначний магічний статичний заряд, що створювався цим пристроєм, швидко посилювався з відстанню, фактично скорочуючи його радіус дії вдвічі. Це надзвичайно нагадувало подібну магічну статику, що пронизувала підземелля, яка мала майже такий самий ефект.
Хм... тепер, коли він подумав про це, це, мабуть, і було тим, що надихнуло на створення цього варда в першу чергу. Чи означало це, що практика магії в такому купе, як це, допоможе йому навчитися фільтрувати статичну енергію Підземелля? У будь-якому випадку, є над чим замислитися. Зробити серію дедалі сильніших дезорганізаторів, на яких можна було б тренуватися, здавалося набагато кращою ідеєю, ніж його початковий план (який здебільшого полягав у спробі грубої сили, практикуючи телепортацію в Підземеллі, доки він не навчився).
Вийшовши з потяга, Зоріан телепортувався до Княжого Двору і одразу ж спустився в місцеве Підземелля, де почав збирати всі шматочки кристалізованої мани, які він знайшов під час попереднього рестарту до своєї нещасливої зустрічі з очним чудовиськом. Однак, коли він спробував обміняти їх на готівку в крамниці Делвер Віллідж, яку він використовував для цієї мети, він зіткнувся з... проблемами.
Виявилося, що існує величезна різниця між тим, щоб сходити в підземелля кілька разів і щоразу повертатися з жменькою кристалів (що він і робив у попередньому рестарті), і тим, щоб сходити туди один раз і повернутися з цілим мішком кристалізованої мани через кілька годин. Мало того, що в крамниці не було достатньо грошей, щоб викупити у нього всю партію, так ще й той факт, що він приніс таке багатство після однієї вилазки в Підземелля, викликав набагато більший ажіотаж, ніж Зоріан міг би собі уявити. Зрештою, ви просто не робите таких речей, якщо тільки ви не володієте якимось секретним методом, кращим за інші, або якщо вам не пощастило натрапити на якусь золоту жилу. Будь-яка з цих можливостей автоматично робила його людиною, якою цікавився кожен розвідник підземель у Княжому Дворі, а також чимало інших людей.
Будь-який його план перезапуску одразу ж розбився і згорів. До нього було прикуто надто багато уваги, що унеможливлювало приховане виконання завдань чи спілкування з людьми як з відносною невідомістю. Його ворожбити пройшли тривалу перевірку на міцність через безперервне магічне шпигунство, якому він відтоді піддавався, і хоча Зоріан вважав, що вони чудово тримаються перед обличчям зовнішньої атаки, насправді він не міг бути впевненим, що їх ніколи не обходили стороною. Один заповзятливий шпигун намалював формулу заклинання на живих метеликах і перетворив їх на напівавтономні диктофони - якби Зоріан не спробував відігнати їх за допомогою телепатії і не помітив, що вони продовжують повертатися до нього, він, мабуть, ніколи б цього не помітив. Скільки інших робили подібні речі, а він не здогадувався, що вони робили?
Звичайно, не всі були прихильниками таємниць і кинджалів. Багато людей просто хотіли поговорити з ним про їхню дивовижну пропозицію, а що ні, і мало хто з них спокійно приймав його "ні, дякую". Принаймні одна група відкрито напала на нього, коли він наказав їм забиратися геть, хоча, на щастя, вони не дуже добре вміли битися, і він їх досить легко розігнав. Була також щонайменше одна спроба вдертися до його кімнати, яка закінчилася тим, що потенційного злодія вдарило струмом, а Зоріан отримав сувору бесіду від правоохоронців щодо надмірно смертоносних заходів безпеки.
Нарешті, після тижня ухиляння від агресивних спроб вербування та відбиття незліченних магічних зондів, спрямованих на нього, Зоріан вирішив визнати свою поразку і покинути Княжий Двір. Він все одно не зміг врятувати Лукава та Аланіка, оскільки перебував під пильною увагою, тож не було жодних причин залишатися в місті, і були всі підстави для від'їзду. Він просто зібрав усі свої речі, включаючи жменю великих кристалів мани, які йому так і не вдалося продати, і телепортувався так далеко на південь, як тільки зміг.
Живи і вчись, подумав він. Наступного разу, коли він спробує провернути цей трюк, він повинен продати їх за межами Княжого Двору і, ймовірно, не всі одразу в одній крамниці. Напевно, найрозумніше було б поїхати до Корси та Ельдемара, оскільки це були великі міста, які, ймовірно, бачили набагато більший рух кристалів мани і мали багато крамниць, куди можна було б їх продати. Хоча Кіорія, мабуть, була б ще кращою в цьому плані, якби він був готовий повернутися туди - вона була не тільки великою, але й магічним центром цілого континенту.
Але незважаючи на це, перезапуск все ще можна було врятувати - за межами Княжого Двору було чим зайнятися. Наприклад, знайти аранейські мережі для торгівлі. Він знав, що вони існують по всьому континенту, але, окрім зруйнованої під Кіорією, не знав точного місця розташування жодної з них. Навіть якщо він ще не був готовий до повноцінної співпраці з ними, не завадило б витратити один-два перезапуски, щоб знайти кожну павутину і побачити, наскільки кожна з них дружелюбна і відкрита до торгівлі. Якщо вірити Спису Рішучості, вони навряд чи нападуть на нього лише за те, що він з ними зв'язався. Зрештою, сучасні аранеї були нащадками аранеїв, які досягли могутності, торгуючи з людьми, тож більшість з них мали б бути принаймні м'яко сприйнятливими до ідеї зробити це знову.
З новою метою Зоріан телепортувався до Ельдемара, столиці королівства, щоб відвідати бібліотеку Товариства картографів. Щодо колекції карт, то вона не мала собі рівних, і до того ж була практично безкоштовною для читання - якщо ви нічого не знищували, то платили лише за ті карти, які хотіли, щоб бібліотека скопіювала для вас. Зоріан провів там кілька днів, коли востаннє відвідував столицю, просто переглядаючи полиці у пошуках мап, які його зацікавили, і заприсягнувся, що відвідає її знову, коли матиме час. Це здавалося таким же гарним приводом, як і будь-який інший.
"Я дуже сподіваюся, що ви пишете не на одній з наших мап, юний пане", - пролунав голос за плечем Зоріана. "Що стосується бібліотеки, то це, безперечно, було б знищенням нашої власності".
Зоріан підскочив від несподіванки на цей голос, надто заглиблений у свої дослідження, щоб помітити бібліотекаря, який підкрадався до нього. Він подивився на мапу перед собою, рясно анотовану, яка боролася за місце на столі з кількома стосами картографічних футлярів, дорожніх журналів і атласів, а потім перевів погляд на старого бородатого бібліотекаря, що стояв позаду нього.
"Це не так, - сказав він чоловікові. "Це найдешевша карта Ельдемара, яку я зміг знайти в магазині, що трапився мені по дорозі".
"Хм. Ви не будете заперечувати, якщо я запитаю, над чим ви працюєте? Рідко можна зустріти тут такого молодого юнака, особливо такого, що так поглинутий своїми дослідженнями."
"Я намагаюся знайти аранейську колонію, - відповів Зорян, не бачачи потреби брехати.
"А це що таке?
"Магічні павуки, що розмовляють.
"Звучить як інтригуючий проект", - сказав старий бібліотекар. "Не буду вам заважати. Як дружню пораду зазначу, що, мабуть, було б дешевше просто попросити бібліотеку зробити кілька копій карт, які вас цікавлять. Товариство картографів не є комерційною організацією, і ми намагаємося максимально знизити ціни".
"Я буду мати це на увазі", - сказав Зоріан. "Скажіть, якщо вже ми заговорили про копії... як ви думаєте, чи можу я навчитися у когось копіювати такі документи? Чи це якийсь великий секрет?"
"Це не секрет, - відповів бібліотекар. "Офіційна політика Товариства полягає в тому, що мапи повинні бути поширені якомога ширше, і ми не маємо монополії на цей вид магії."
"О, добре", - сказав Зорян. Він знав кілька способів магічного копіювання документів, але вони покладалися на анімовані письмові прилади для переписування змісту. Це не дуже добре працювало з нетекстовим вмістом і було повільним навіть для письмових робіт. Заклинання, яке використовувало Товариство картографів, робило ідеальні копії будь-якої карти, аж до кожної деталі і відтінку, за допомогою лише одного заклинання. "Чи означає це, що ви готові навчити мене, як накладати закляття?"
"Боюся, що це не входить до переліку послуг, які пропонує ця бібліотека. Однак, якщо ви відвідаєте головний офіс Товариства картографів, ви можете записатися на базові заняття з магії, пов'язаної з картами, створення карт, роботи з картами та дослідженнями, пов'язаними з картами, як ви зараз робите, - сказала бібліотекарка. Ціни дуже доступні, і це, мабуть, допоможе тобі у твоїх пошуках цих "араней".
Зоріан задумливо хмикнув.
"Гадаю, я перевірю", - сказав він. Грошей у нього, звісно, не бракувало, завдяки його непродуманій витівці на початку рестарту, і йому так чи інакше доведеться провести кілька днів в Ельдемарі.
Незабаром бібліотекар знову залишив Зоріана напризволяще, і він знову розглядав мапу, що лежала перед ним. У нього ще не було нічого конкретного, але було кілька ймовірних місць, де можна було б шукати аранійську павутину. Корса, Ятнік, Гозд і Падина були великими містами, які мали доступ до підземель і до яких було б легко дістатися з Кіорії, джерела хвилі аранійської експансії. В одному з них мали жити аранеї, і вони могли б дати йому розташування найближчих павутинь, якби він чемно попросив (або достатньо підкупив їх). Корса була особливо підозрілою, оскільки місто мало розгалужену текстильну промисловість, у тому числі й спеціальний одяг з павукового шовку. Більшу частину сировини вони отримували з Кіорії - не дивно, адже вона виробляла левову частку продукції - але принаймні частину збирали на місці... "з переважно нешкідливої породи гігантських павуків, що мешкають у цьому регіоні".
Так. Зовсім не аранійська колонія.
Зоріан зробив невеличкий запис у своєму блокноті, щоб відстежити кожне поселення, яке виробляло павуковий шовк у скільки-небудь значних кількостях, і вирішив припинити пошуки на цей день.
***
Зоріан провів у Ельдемарі п'ять днів, хоча, чесно кажучи, все, що міг, про можливі аранійські поселення він дізнався на третій день. Решта два дні він витратив на те, щоб трохи розслабитися і морально підготуватися до того, що мало статися. Думка про майбутню зустріч з іншою групою аранеїв залишала його в пригніченому настрої, оскільки нагадувала про те, що сталося з попередньою групою аранеїв, яка зв'язалася з ним, а це був не найкращий настрій для зустрічі з групою телепатів. Він намагався відволіктися, оглядаючи визначні пам'ятки столиці та переглядаючи різні магічні крамниці, що траплялися йому на очі.
Але він тільки дивився, ніколи нічого не купував - Ельдемар був страшенно дорогим місцем для життя, як він зрозумів. У столиці все, від кімнати та харчування до і без того дорогих магічних реактивів, коштувало дорожче, ніж будь-де, де Зоріан зупинявся. "Вища якість вимагає більшої плати", - запевняли його торговці. Що за нісенітниця. Він підозрював, що пересічний громадянин в Ельдемарі просто багатший, ніж у решті країни, і тому може платити більше. Велика кількість театрів, арт-хаусів і музичних залів, присутніх у місті, безумовно, вказувала на те, що мешканці мали багато грошей, які можна було спалити.
Якщо не брати до уваги це, місто було гарним. Впорядкованим. Королівський квартал був обнесений стіною і закритий для непрошених простолюдинів, таких як він, але це не означало, що влада залишила решту міста за межами своєї маленької бульбашки гнити. Зоріан не знайшов жодних явних нетрів - усі будівлі були доглянутими, а вулиці вільними від сміття та занепаду. Скрізь патрулювала поліція, до якої в якийсь момент навіть приєдналася група добре озброєних солдатів.
Розпитуючи людей, він дізнався, що безпека завжди була посиленою. Ельдемар був улюбленою мішенню для диверсантів під час Війни розколів, принаймні одному з них вдалося підпалити ціле місто. Вогонь знищив багато важливих будівель, в тому числі обидві магічні академії Ельдемара та його центральну бібліотеку. На той час, коли місто було відновлене та відбудоване, більшість магів та їхніх установ вже переїхали до Кіорії, закріпивши її піднесення як магічного вузла континенту. Громадяни Ельдемара все ще відчували гіркоту від цього, затаївши неабияку кількість обурення з приводу цього факту. Так чи інакше, після пожежі безпека була надзвичайно посилена, і ніколи не зникала. Навіть їхній підземний світ був ретельно вичищений і перетворений на щось більш кероване. У межах міста було заборонено копати підземелля - натомість королівська родина кілька разів на рік відправляла армію в глибину, щоб позбутися всього, що могло становити хоч якусь небезпеку.
По суті, він міг викреслити Ельдемар зі списку можливих кандидатів на отримання аранійської колонії. Якщо вона колись і існувала, то на цей момент її майже напевно знищили або прогнали. Це також допомогло пояснити, чому загарбники обрали Кіорію, а не Ельдемар, хоча в Ельдемарі містився королівський палац, скарбниця і більшість урядових будівель - набагато соковитіші мішені, якщо хтось мав намір розвалити країну і дестабілізувати континент. Але місто було надто добре захищене, щоб така масштабна атака могла застати їх зненацька.
Зрештою, він почав відвідувати курси, які пропонувало Товариство картографів. Точніше, він доплатив за індивідуальні заняття з інструктором, що дозволило йому заощадити час. Зоріан був приємно здивований магом, якого йому прислали у відповідь - молодий чоловік був ввІхливим і простим у своїх методах викладання. Приємна перерва у звичному для Зоріана везінні з викладачами. Він відвідав лише три заняття з цим чоловіком, але цього вистачило, щоб дати йому безліч картографічних заклинань, не всі з яких стосувалися класичних паперових карт. Особистим фаворитом Зоріана було заклинання, яке створювало мініатюрну ілюзорну копію оточення заклинателя над його долонею - з ним було весело гратися.
Була велика спокуса провести решту рестарту, бавлячись з картами та відвідуючи різні столичні цікавинки, але він не став цього робити. У нього було завдання, яке треба було виконати, і невидимий ліміт часу, який відлічувався на задньому плані. Наприкінці п'ятого дня він зібрав свої речі і вирушив до Корси на пошуки аранеї.
***
Корса була великим містом - третім за величиною містом у королівстві, якщо бути точним, одразу після Кіорії та Ельдемара. І хоча Зоріан був упевнений, що аранеї десь тут, він знав, що якщо шукати їх, досліджуючи місцеве Підземелля, то на це піде ціла вічність. Тож він навіть не намагався. Натомість він підійшов до виробника текстилю, який виготовляв вироби з павукового шовку, і прямо попросив його познайомити його з аранеями.
Чоловік відмовився, заявивши, що не розуміє, про що говорить Зоріан, а потім вигнав його зі своєї крамниці з попередженням, щоб більше ніколи не повертався. Жорстоко. Втім, Зорян і не сподівався, що його прохання буде задоволено. Він просто хотів, щоб той чоловік повідомив його торговим партнерам, що по місту ходить дивний хлопець і розпитує людей про аранеїв. Якби місцеві аранеї були хоч трохи схожі на кіорійських, це б миттєво привернуло їхню увагу. Йому не довелося б шукати їх, бо вони б шукали його.
Аранеям знадобилося менше двох днів, щоб вистежити його.
Пізно ввечері на другий день перебування на Корсі Зоріан відчув, як аранейський підпис увійшов у його радіус. Враховуючи, що він сидів на невеликому пагорбі на околиці Корси, оточений травою і полями, і не бачив нічого важливого, він був упевнений, що вони були тут, саме за ним.
[Вітаю, - телепатично послав Зоріан. [Я Зоріан Казінський. Прибув торгувати.]
Розум аранеїв був ще надто дивним, щоб він міг легко розпізнати їхні емоції, але він був упевнений, що аранея була глибоко шокована, коли він заговорив до неї.
[Ти відкритий? - запитала аранея через кілька секунд.
[Так, - підтвердив Зоріан. Він вирішив поки що не згадувати про кіорійську аранею і свій зв'язок з нею - наскільки він знав, вони могли бути смертельними ворогами абощо. [Чи можу я знати, з ким я розмовляю?]
[Я - Шукач Восьми Вселенських Шляхів, з Павутини Мечоносців,] - надіслала аранея. [Ти можеш називати мене просто Шукач.]
[Тоді Шукачу. Я хотів би почати з вибачень за те, як я привернув твою увагу, але я не знав, як ще з тобою зв'язатися. Сподіваюся, я не наробив багато галасу, - сказав Зоріан. [Сподіваюся, ми зможемо співпрацювати, незважаючи на такий дещо грубий початок.
[Боюся, я не маю права вести переговори від імені моєї павутини, тому не можу давати жодних твердих обіцянок. Моє завдання полягало лише в тому, щоб знайти тебе і повідомити про свої знахідки павутині, - відповів Шукач. Переклад: вона повинна була поритися в спогадах Зоріана, щоб дізнатися, в чому полягала його ціль, але те, що він був психіком, робило це непрактичним. [Тим не менш, я впевнений, що такий невеликий інцидент, як цей, можна легко залагодити, якщо ви не будете так лякати нас у майбутньому. Щоб я знав, що доповісти матріархові, яку торгівлю ти пропонуєш?]
[Я хочу обміняти знання на навчання, - відповів Зоріан. [Зокрема, я хочу, щоб ви допомогли мені навчитися володіти моїми психічними здібностями.]
[Хоча, здається, ти вже досить добре ними володієш, - зауважив Шукач. Вона послала слабкий екстрасенсорний зонд, щоб пробитися крізь захист Зоріана, але негайно відкликала його, коли Зоріан різко вдарив його. [Небагато людей можуть використовувати телепатію так плавно, і ще менше помітили б цей зонд.]
[Ти мені лестиш, але ми обоє знаємо, що я лише початківець, коли справа доходить до мистецтва розуму, - сказав Зоріан. [Я хочу вийти за межі голих основ у цій галузі. Щонайменше я хочу краще опанувати телепатичний бій і розвинути здібності до маніпуляцій з пам'яттю.]
Шукач випромінював невпевненість і здивування через посилання, яке Зоріан не знав, як інтерпретувати. Може, якесь аранійське прокляття?
[Ти, безумовно, амбітний, молодий чоловік, - сказав Шукач. [Сподіваюся, ти розумієш, що просиш не таку вже й дрібницю. Не думаю, що керівництво буде в захваті від цієї ідеї. Що саме ти можеш запропонувати натомість?]
[У мене є кілька магічних предметів, які, на мою думку, були б дуже корисними для Аранеї, в тому числі один, що дозволяє телепатичне спілкування на величезних відстанях. Оскільки я є винахідником і виробником таких пристроїв, я відкритий до запитів щодо їх модифікації, щоб краще відповідати вашим потребам. Оскільки я також є здібним магом загалом, я можу допомогти вам у будь-якому завданні, де буде корисною магія людського типу. І, нарешті, я маю доступ до важливих новин, які я не хотів би зараз обговорювати, але які, як я підозрюю, могли б вас дуже зацікавити].
Настала коротка пауза, поки аранея осмислювала сказане, після чого вона відповіла ноткою попередньої згоди.
[Зрозуміло, - сказав Шукач. [Як я вже казав, я не в змозі укладати угоди, але я передам твою справу матріархові, і ми подивимося, що з того вийде. Чи є ще щось, що ти хочеш мені сказати?]
[Ні, не дуже. Я хотів би знати, як я можу зв'язатися з тобою в майбутньому, якщо не заперечуєш.]
Шукач помовчав кілька хвилин, перш ніж відправити йому ментальну карту нижньої каналізації Корси з трьома окремими місцями, позначеними крихітним блакитним сонечком.
[Ти можеш зв'язатися з нами, зайшовши в будь-яке з цих трьох місць, але, будь ласка, не будь нетерплячим. Можливо, пройде кілька днів, перш ніж ми будемо готові поговорити з тобою знову, а нетерплячість не додасть тобі нам прихильності].
[Справедливо, - сказав Зоріан. Він не мав наміру залишатися в Корсі кілька днів, поки вони вирішували, чи приділити йому час, але, на щастя, йому не довелося цього робити. Він міг вбити двох зайців одним пострілом, даючи їм можливість зв'язатися з ним, де б він не був, і водночас надаючи наочний приклад того, що він їм пропонував.
Він вийняв з-під куртки великий дерев'яний диск і поклав його на землю перед собою.
[Це телепатичне реле, - сказав Зоріан Шукачеві. [Той, хто доторкнеться до нього, зможе зв'язатися з людиною, яка тримає відповідну пару, незалежно від відстані. У цьому конкретному випадку цей хтось - я. Я не збираюся довго бути в Корсі, тож використовуй це, щоб зв'язатися зі мною, коли приймеш рішення].
[Я не принесу бомбу в поселення, - сказав Шукач. [Але, гадаю, не завадить заховати її в якийсь забутий куточок, де ніхто не натрапить на неї, доки ми не повернемося по неї знову. Прощавай, Зоріане Казинський. Якщо дозволять обставини, ми зустрінемося знову за кілька днів].
***
Зоріан не сидів склавши руки, поки Мечоносці роздумували, приймати його пропозицію чи ні - він залишив Корсу, щоб продовжити пошуки нових аранійських колоній. На жаль, жодну з інших колоній не було так легко знайти, як їхню, незважаючи на те, що вони жили під набагато меншими поселеннями. Коли через вісім днів "Мечоносці" знову вийшли на зв'язок, він знайшов лише одну колонію. Уславлені Збирачі Самоцвітів жили під невеличким селом поблизу Тікліна і, хоча були цілком доброзичливими та ввІхливими, одразу ж повідомили йому, що мають ексклюзивний контракт з вождями села на торгівлю лише з ними і ні з ким іншим. На жаль. Проте вони були цілком готові розповісти Зоріану про місцезнаходження п'яти інших павутинок у їхніх околицях, які могли б бути більш відкритими до цієї ідеї, тож це все одно було перемогою в його книзі.
Однак, перш ніж Зорян встиг перевірити будь-яку з них, йому нарешті зателефонували з "Мечоносців" і повідомили, що вони готові укласти угоду. На той момент до перезапуску залишалося лише півтора тижні, тож Зоріан сумнівався, що отримає багато користі від цієї угоди, але все одно поїхав на зустріч з ними.
Однак, коли він прибув на призначене місце зустрічі, на нього чекали лише дві аранеї, що було дуже підозріло. Його досвід спілкування з аранеями, хоч і обмежений, підказував йому, що їх повинно було бути щонайменше троє - один переговірник і двоє охоронців. Більш реалістично, їх мало бути навіть більше. Кіорійська матріарх любила возити з собою щонайменше чотирьох почесних охоронців, і це тоді, коли зустрічалася з маленьким старим ним, який, як вона точно знала, не становив для неї загрози. Прославлені колекціонери дорогоцінних каменів відправили загалом вісім араней у своїй вітальній групі.
Його підозри підтвердилися, коли дві аранеї розповіли, що вони були лише провідниками, які мали відвести його туди, де мала відбутися справжня зустріч. Зоріан миттєво занепокоївся, і його параноя анітрохи не заспокоїлася, коли дві аранеї почали вести його глибоко-глибоко в підземелля під Корсою. Занадто глибоко, як на його думку.
"Гаразд, ми зупинимося тут. Далі я не піду", - сказав Зоріан вголос, навмисне не намагаючись спілкуватися зі своїми провідниками телепатично. Його голос тривожно резонував у великій печері, в якій вони перебували, і обидві аранеї здригнулися від різкого звуку його голосу.
[Будь ласка, будьте терплячі, - нервово промовила одна з них. [Ми вже недалеко від місця зустрічі. Це займе зовсім небагато часу, щоб дістатися до нього.]
"Ну, тоді для тебе не буде великою проблемою піти за ними і сказати, щоб вони прийшли сюди", - сказав Зоріан. "Точне місце не повинно мати великого значення, якщо тільки ви не намагаєтеся заманити мене в засідку.
Раптове заклякання їхніх тіл сказало Зоріану все, що йому потрібно було знати. У нього було достатньо часу, щоб направити ману в заклинання "ментального щита", написане на медальйоні, який він носив під сорочкою, перш ніж дві ментальні атаки врізалися в його щойно зведений бар'єр, наче пара кувалд. Він негайно випустив надпотужну магічну ракету в одну з араней, що стояла перед ними, розчавивши її, як виноградну кісточку. Її розум миттєво вимкнувся і зник з його свідомості.
Інша аранея, зрозумівши, що їй ніколи не вдасться розбити його ментальний щит достатньо швидко, стрибнула прямо на нього, вишкіривши ікла. Вона нешкідливо відскочила від щита, який він спорудив перед собою. Зоріан витягнув з-за пояса свій заклинательський жезл і направив його на неї.
"Навіщо ти це робиш?" запитав її Зоріан. "Скажи мені, і, можливо, я не спалю тебе на місці?" запитав її Зоріан.
Вона не відповіла. Через секунду Зоріан з деяким збентеженням зрозумів, що вона не може, бачачи, як його розум був повністю захищений від неї в цей момент. Він на мить відкинув щит, але продовжував тримати заклятий жезл націленим на неї.
["Будь ласка, я нічого не знаю!" - подумки заскиглила вона. Зоріан був напоготові, очікуючи будь-яких сюрпризів, які вона могла б послати йому по телепатичному зв'язку, але вона навіть не намагалася. Здавалося, вона була повністю охоплена жахом. [Я просто повинна була привести тебе туди, ніхто не сказав мені причин! Будь ласка, не вбивай мене, я не хочу вмирати!]
прогарчав Зоріан, перш ніж штовхнути в неї заклинання, що раптово засяяло. Її страх на мить прорвався назовні, і вона видала жахливий крик, згорнувшись калачиком, готуючись до смерті... а потім раптово зупинилася, коли все, що сталося, - це бульбашка сили, що виникла навколо неї.
Саме тоді Зоріан відчув ще два аранійські підписи, що мчали до нього з того боку, куди його вели двоє "провідників". Потім ще один, і ще...
Чорт. Ці двоє, мабуть, послали попередження основним силам засідки. Він коротко подивився на вцілілого "провідника", від чого той згорнувся у своїй силовій клітці, а потім почав бігти до поверхні. Він точно знав, що люди набагато швидші за аранеїв, тож він зможе просто обігнати переслідувачів і...
Перед ним було ще вісім аранеїв, які перекрили йому шлях до відступу.
Зоріан прокляв своє гниле везіння і зупинився, намагаючись придумати вихід із ситуації. Його ментальний щит довго не протримається проти... 16 араней!? Ні, 18, двоє, мабуть, були просто повільними бігунами.
Шість телепатичних атак врізалися в його ментальний щит, не зламавши його, але змусивши його п'яно хитатися, коли його зір поплив, а рівновага пішла шкереберть. На мить він замислився, чому лише шестеро з них атакували його розум, коли їх було набагато більше, перш ніж згадав свої розмови з Новизною про телепатичний бій. Занадто сильні удари по ментальних щитах, подібних до цього, можуть легко знищити розум, що знаходиться під ними.
Цього разу було сім атак. Його ментальний щит все ще тримався, але лише ледь-ледь, і він все одно впав на коліна у відповідь.
Вони не намагалися його вбити. Звичайно, ні - який би в цьому був сенс? Ні, вони мали на меті захопити...
Зоріан ледь не втратив свідомість, коли дев'ять ударів врізалися в його ментальний щит, розбили його, як яйце, а потім увірвалися прямо в його незахищений розум. Біль був нестерпним, затуманюючи всі думки і не даючи можливості зосередитися на чомусь. Він був упевнений, що повинен щось зробити, але до кінця життя не міг згадати, що саме...
Він відчув, як його м'язи зводило, коли чужий розум перехопив контроль над його рухами і почав копатися в його голові в пошуках фактів і спогадів. Він повинен був зробити... щось... повинен...
Раптом перед ним промайнув образ двох намист, що висіли на його шиї, на одному з них було написано захисне заклинання, яке зрештою не допомогло йому, а інше містило...
Його свідомість раптово повернулася на місце, і він чітко усвідомив, як діяти далі. Активувати кільця самогубства, ось що він повинен був зробити. Він відчув, як чужий розум запанікував, коли зрозумів, що він збирається зробити, і відчув ще три напади, що розірвали його думки. Вони були набагато слабшими, ніж ті, що прорвали його щит, але зараз його розум був беззахисним, і вони відчувалися, як розпечені ножі, вбиті в мозок. Однак він тримався за думку, що він повинен активувати ці кільця, незважаючи ні на що. Він забув, що насправді робили кільця, коли в нього встромляли ментальні ножі, забув, чому вони мали значення, де він був і що робив, але він все ще знав, що повинен був зробити. Повинен... повинен...
Слабкий, ніжний імпульс мани влився в кільця на його шиї, і світ раптом залило світлом і теплом.
А потім була лише темрява.
***
Як і багато разів до цього, Зоріан прокинувся у своїй кімнаті в Циріні. Однак цього разу на ньому не було Кіріель, яка стрибала, щоб розбудити його, і це було пізно ввечері, а не рано вранці.
Крім того, у нього був сліпучий головний біль. Не можу про це забути.
Раптом двері прочинилися, і знайома голова несміливо зазирнула всередину, немов боячись того, що вона там знайде. Зоріан примружився, його зір без окулярів був розмитим, і кинув на Кіріель шукаючий погляд.
Її очі чомусь одразу розширилися від здивування. Він потягнувся до її свідомості, щоб зрозуміти, що відбувається, і...
"Ой", - болісно скрикнув він. Гаразд, мабуть, він не повинен був цього робити.
"Мамо! Він прокинувся! Він прокинувся! Він прокинувся!" закричала Кіріель, гримнувши вниз по сходах. Зоріан здригнувся від цього звуку і спробував пригадати, що сталося. Як, чорт забирай, він так сильно зіпсував собі життя так рано на початку перезавантаження? Останнє, що він пам'ятав, було...
Раптом спогади нахлинули назад, разом зі свіжою хвилею болю, і він згадав усе. Ну, не буквально все - його спогади про все, що сталося після того, як він зіткнувся з "провідниками", були нечіткими і переплутаними, - але цього було достатньо, щоб зрозуміти, що з ним сталося.
Ці підступні, довбані гади!
"Зоріане?"
Зоріан здригнувся від несподіванки, почувши голос матері, що вирвався з його спогадів.
"Е-е... зі мною... все гаразд?" пробурмотів Зоріан. "Голова болить, але не думаю, що це щось серйозне. Можеш подати мені мої окуляри?"
Його зір значно прояснився, коли він надів окуляри, і він побачив, як стурбовано виглядала мати, дивлячись на нього. Він внутрішньо здригнувся. Він був майже впевнений, що знає, в чому проблема, але краще прикинутися незнаючим...
"Що зі мною сталося?" - запитав він.
"Ти не прокидався, - відповіла мама. "Ти так налякав Кіріель, ти не повіриш - вона прибігла сьогодні вранці, кричала, аж очі вилазили, казала, що вона тебе вбила. Ну, ти, звісно, не був мертвий, але нічого з того, що ми робили, не могло привести тебе до тями. Ми викликали лікаря, але він не знайшов у тебе нічого поганого. Наскільки він міг сказати, ти просто раптово впав у кому без жодної причини".
Він повільно кивнув. Це було схоже на правду. Мечоносці справді зробили з нього відбивну... зачекай, що вона сказала?
"Вбила мене?" - недовірливо запитав він.
"Я цього не казала!" запротестувала Кіріель, несподівано увійшовши до кімнати з мискою супу в руках. "Мама просто вигадує! Просто я... гм..."
"Розслабся, Кірі, - зітхнув Зоріан. "Не може бути, щоб твій стрибок на мене, вбив мене, це точно не твоя провина.
Тиша, що настала, підказала йому, що він припустився якоїсь помилки. Що він...?
Ох. Прокляття.
"Звідки ти знаєш, що я це зробила?" - запитала Кіріель.
"Тому що... ти завжди так робиш?" Зоріан намагався, його розум все ще був трохи розмитий і не реагував. Напевно, саме тому він і зробив таку дурну помилку. "Ей, як щодо супу, га? Це для мене?"
"Не зовсім", - похмуро буркнула Кіріель, штовхаючи йому миску. Ух, від однієї кулі ухилився. Мати все ще кидала на нього підозрілі погляди...
Зоріан розмірковував, практично вдихаючи миску з супом, що стояла перед ним (можливо, аранея і прочистила йому мізки, але зі шлунком у нього все було гаразд, і він не їв цілий день). Весь цей перезапуск, мабуть, був провальним. Головний біль не покидатиме його тижнями, лише поступово минаючи, і він буде досить безпорадним, доки це триватиме. До того ж, він не був упевнений, що мати відпустить його до Академії після такого епізоду, тож, можливо, буде неможливо вийти з дому без того, щоб не втекти. Краще було б провести цілий місяць, оговтуючись і переконуючись, що нападники не піднесуть йому ніяких неприємних сюрпризів і не спричинять довготривалих наслідків.
Він подивився на матір і Кіріель, які все ще дивилися на нього стурбованими поглядами, немов очікуючи, що він розвалиться на частини будь-якої миті, а потім на порожню тарілку з супом у руці.
"Отже, - сказав він. "У вас випадково не знайдеться ще чогось подібного?"
***
Як він і очікував, мати не хотіла навіть чути про його повернення до академії так скоро після незрозумілої коми і наполягала на тому, щоб він залишився вдома, щоб одужати. Однак вони з батьком домовилися про поїздку до Кота через три дні, і вона явно не хотіла її відкладати. Оскільки останнє, чого Зоріан хотів, - це проводити більше часу з батьками, ніж це необхідно (хоча мама була напрочуд милою з ним на даний момент, він знав, що ефект пройде через кілька днів), він був повністю згоден з тим, щоб вона дотримувалася їхніх початкових планів і залишила його одного вдома, щоб він одужував.
Зрештою, матір і батька не треба було довго переконувати, щоб вони поїхали на тривалий візит до Даймена. Зоріану лише довелося пообіцяти, що він залишиться вдома принаймні місяць, перш ніж повернеться до академії, а сусіди час від часу перевірятимуть його, щоб переконатися, що він виконує свою частину домовленості. О, і забрати Кіріель з їхніх рук, але він більше не вважав це таким клопотом, як колись
, тож з радістю погодився. Цікаво, що вперше після того, як він застряг у часовій петлі, він знову розмовляв зі своїм батьком. Але йому вистачило лише одного єхидного зауваження про "слабкого, непритомного сина", щоб згадати чому він не любив розмовляти з ним. Якщо йому пощастить, то це буде останній перезапуск його взаємодії з цим чоловіком.
Місяць минув у тихому одужанні. Кіріель спочатку з ентузіазмом "виходжувала його", але не минуло й двох днів, як їй набридло грати в медсестру, і вона переклала на його плечі всі приготування їжі та домашні клопоти. Він був не проти - вона хотіла як краще, але він не був великим шанувальником підгорілого стейка і напівготових яєць, а це було чи не єдине, що вона вміла готувати. Здавалося, це означало для неї, що з ним усе гаразд, бо невдовзі вона почала набридати йому уроками магії. Не маючи нічого кращого, він погодився. Принаймні, до цього вона виявила набагато більше терпіння, ніж до куховарства.
Коли перезавантаження поступово добігало кінця, Зоріан зітхнув з полегшенням. Напад не мав жодних довготривалих наслідків, які він міг би виявити. Головні болі дратували, але, на щастя, швидко вщухали. До кінця третього тижня вони повністю зникли. У нього не було жодних проблем з використанням своїх здібностей після другого тижня, і він не помітив жодних дірок у своїй пам'яті - навіть спогади про останній напад поступово вишикувалися в правильну хронологію до кінця першого тижня, хоча сам кінець було важко інтерпретувати через його менш зв'язний стан в той час. Пакет пам'яті матріарха, на щастя, все ще був цілим і неушкодженим, чекаючи дня, коли він буде достатньо сильним, щоб відкрити його належним чином.
Йому пощастило. Все могло бути набагато гірше для нього, ніж це сталося. Набагато, набагато гірше. Якби він не встиг вчасно активувати свої кільця самогубства...
Але неважливо - живи і вчись. Йому просто треба було переконатися, що він краще підготовлений, коли відвідає інші спільноти аранеїв під час наступного перезапуску. У нього було ще п'ять кандидатів від прославлених збирачів самоцвітів, і не можуть же вони всі бути такими підступними виродками, як Мечоносці, чи не так? Проте він мав намір у майбутньому вживати кращих запобіжних заходів, щоб унеможливити повторення чогось подібного до попереднього перезапуску.
Якби інша група аранеїв спробувала зрадити його в майбутньому, він був би готовий показати їм, наскільки велику помилку вони зробили, напавши на нього.