Незважаючи на те, що Аланік оголосив, що збирається допитати в'язня, він не відразу спустився в підземелля храму. Замість цього він почав порпатися в сусідній шафі, повній пляшок з зіллям, поки Зорян повільно поглинав останні сьогоднішні одкровення, вирішивши поки що залишитися в кімнаті. Він був не в настрої відповідати на запитання, які Лукав міг би поставити йому, як тільки він вийде назовні, а Аланік здавався людиною, яка попередить його, якщо буде набридати. Оскільки Аланік нічого не сказав про свою подальшу присутність, Зорян відчув, що має мовчазний дозвіл залишитися.
У його душі оселилася частинка самовідновлюваної магії, що поширюється і самовідновлюється. Частина його дивувалася магічному досвіду людини чи речі, яка створила систему петлі часу, але більша частина не могла не задаватися питанням, що саме було вкладено в це диво магічного дизайну заклинання. Опис Аланіка, а також нездатність Лукава ідентифікувати закляття, незважаючи на його просунутий на вигляд ритуал, малювали картину чогось надто складного і реалістичного, щоб бути просто ідентифікаційною міткою.
Це було важливо, він відчував це - йому потрібно було якомога швидше дізнатися, як функціонує маркер. З одного боку, якщо всередині нього була якась ворожа непередбачуваність, готова підставити його, як тільки він спіткнеться об якусь езотеричну умову активації, він хотів знати про це. Не кажучи вже про те, що цей конкретний шматок магії цілком міг бути ключовим ключем до розуміння часової петлі. Що за таємниці були замкнені в ній? Каель припускав, що будь-яке закляття, яке було накладено на Зака, щоб ініціювати часову петлю, мало всілякі запобіжники та непередбачувані обставини, і хоча маркер явно не був джерелом самої петлеутворюючої магії, він здавався ідеальним місцем для розміщення цих запобіжників. Можливо, десь у його структурі була закодована інструкція з використання петлі часу? Ну, напевно, нічого такого зручного, але все ж таки.
Була одна річ, яка все ще сильно турбувала його - якщо він мав маркер в душі, який однозначно ідентифікував його як петлю часу, то якого біса Червона мантія досі не вистежила його? Адже його ворог був досвідченим магом душі. Зоріану важко було повірити, що він не знав про механізм маркерів. Зважаючи на це, він мав би без особливих проблем знайти кожну петлю часу, включно з Зоріаном. Але він не зміг. Чому?
"Пане Зоск?" озвався Зоріан. "Чи не могли б ви приділити мені хвилинку, будь ласка?"
"Називайте мене Аланік", - сказав священик, припиняючи огляд шафи з роздратованим пирханням. У Зоріана склалося враження, що роздратування було спрямоване більше на шафу, ніж на Зоріана. "Що таке?"
"Я знаю, що ви сказали, що ми поговоримо завтра, але я просто хотів би знати, наскільки важко знайти такий маркер, як мій. Наскільки важко тобі буде вистежити мене, використовуючи найкращі чари, що є в твоєму розпорядженні?"
"Відстежити твій маркер? Майже неможливо, - одразу ж відповів Аланік. "Мені потрібен оригінальний наріжний камінь від творця заклинання, щоб правильно визначити критерії пошуку. Ця річ надто складна для чогось іншого".
Зорян насупився. "А хіба моя власна копія маркера не вирішить цю проблему?" - запитав він.
"Так, але тоді ти повинен бути поруч зі мною і служити добровільним фокусом заклинання. Заклинання відстеження, яке вимагає, щоб ти був поруч з ціллю, функціонально марне, чи не так?" Він раптом кинув на Зоріана проникливий погляд. "Але насправді вас цікавить не те, як ви вистежуєте людину, фрагмент душі якої дав вам маркер, а те, як вона вистежує вас, чи не так, містере Казінскі?
"Називайте мене Зорян", - сказав він. Якщо чоловік хотів, щоб Зорян ставився до нього невимушено, він повинен був проявити таку ж ввІхливість. "І так, це саме те, що мене турбує. Наскільки легко буде іншому власнику маркера вистежити мене?"
Аланік швидко підійшов до сусідньої книжкової полиці, зняв з неї звичайну коричневу книгу і простягнув її Зоріану.
"Заклинання, яке ти шукаєш, на сторінці 43", - сказав Аланік.
Зорян швидко погортав книгу, поки не дійшов до вказаної сторінки. Заклинання, про яке йшлося, було не заклинанням, а радше 10-хвилинним ритуалом. Воно дозволяло заклинателю знайти вказаний маркер на основі копії маркера, що була у нього в руках, і мало просто приголомшливу дальність дії. Якщо Зоріан правильно зрозумів, він міг визначити місцезнаходження будь-якої копії маркера по колу, що простягалося далеко за межі Ельдемара!
Так, це коштувало недешево з точки зору використання мани - воно вимагало стільки мани, що Зоріан не зміг би розіграти його до петлі часу, та й зараз, після 3 років перезапусків, це забрало б значну частину його запасів. Але для закляття пошуку по всій країні воно було напрочуд доступним. Він припускав, що його дуже вузький фокус пошуку дозволяв йому бути гіпер-ефективним у використанні мани. Єдиною проблемою було те, що заклинання передбачало, що у заклинателя є ключовий камінь з копією маркера, і його потрібно було б трохи змінити, щоб змінити ціль заклинання з каменю, який він тримає в руці, на маркер, закарбований на його душі.
Однак Зорян щиро сумнівався, що Червона Мантія не здатна вносити такі незначні зміни в заклинання.
"Мене можна відстежити з одного кінця країни до іншого", - недовірливо пробурмотів Зорян.
"Так, - погодився Аланік. "Можливо, навіть далі. Я не претендую на вичерпні знання про відстежувальні заклинання, тож може бути версія з ще більшим радіусом дії. Твоє наполягання на тому, що маркер повинен залишатися на місці, було досить несподіваним. Сподіваюся, у тебе є вагома причина залишати гігантську мішень, намальовану на своїй душі".
"Я не в захваті від ситуації, що склалася, але це так. Справді, справді. Я також хотів би сам накласти це закляття стеження, щоб побачити, скільки ще людей з'явиться в результатах, але з цим ми можемо розібратися завтра. Я і так вже досить довго утримував тебе від допиту".
"На жаль, у мене, здається, закінчилися зілля правди, - незадоволено сказав священик, кинувши погляд на свою шафу з зіллям. "Прикро. Їх не можна купити на відкритому ринку, а Лукаву потрібні дні, щоб виготовити партію. Здається, сьогодні я вже нікого не допитаю..."
Ох. Він погодився з Аланіком, це справді дратувало - він хотів знати, на кого працює цей хлопець, так само, як і священик. Він подумав про те, щоб запропонувати священикові свої послуги в якості читача думок, але швидко відкинув цю ідею. Окрім дуже ймовірної можливості того, що Аланік занадто підозріло поставиться до Зоріана, щоб допомогти йому з його проблемами з магією душі, він не був упевнений, наскільки він взагалі зможе допомогти. Його навички читання думок все ще були дуже ненадійними в цей момент. Він почувався б досить нерозумно, якби викрив себе як мага розуму, а потім не зміг досягти чогось вартого уваги - краще спробувати це пізніше, після того, як він трохи відшліфує свої телепатичні здібності.
"Неважливо. Я що-небудь придумаю. Але боюся, що через це мені доведеться відкласти нашу зустріч на день-два. Я надішлю повідомлення через Лукава, як тільки приведу свої справи до ладу. Домовилися?"
"Звичайно, - знизав плечима Зорян. "Тільки не вмирай до нашої наступної зустрічі. Той, хто хоче вашої з Лукавом смерті, явно кинув на це багато ресурсів, тож навряд чи зупиниться на досягнутому.
"Те саме стосується і вас, юначе, - насміхався Аланік. "Ви, здається, маєте дивовижну здатність опинятися в потрібному місці в потрібний час. Підозріло. Якби я був на місці нападника, я б обов'язково подбав про те, щоб позбутися вас, перш ніж спробувати ще раз. І не ображайся, але ти виглядаєш набагато м'якшою мішенню, ніж я".
Не маючи що сказати на це, Зорян просто попрощався з чоловіком, коротко поговорив з Лукавом за межами кімнати, щоб повідомити йому про все, а потім повернувся до своєї кімнати в готелі. Перед тим, як прийняти якесь рішення, він мав виспатися.
***
Наступні кілька днів Зорян вирішив присвятити власним справам, тому вирішив навідатися до Сільверлейка і подивитися, чи не буде примхлива стара відьма в кращому настрої, щоб допомогти цього разу. Проблема полягала в тому, що він більше не міг знайти її котедж. Його пам'ять була надзвичайно хорошою, і він точно пам'ятав, де вона знаходиться відносно навколишніх природних пам'яток, але коли він фізично дістався до місця, там нічого не було. Ні котеджу, ні відьми, нічого. Наскільки Зорян міг судити, це не було ілюзією, і не було ніякого підопічного, який втручався в його свідомість, щоб завадити йому помітити це - він не виявив ніякого ментального втручання, його розсіювання по всій місцевості не виявило ніякого оптичного мерехтіння, і він фізично пройшов через місце, на якому стояв котедж під час попереднього перезапуску, і не зустрів жодного опору.
Як, в біса, вона це зробила? Можливо, махінації з вимірами? Кишеньковий вимір, який за певних обставин може перетинатися з реальністю, чи щось таке?
Якою б не була точна механіка, він явно не міг потрапити до будинку Сілверлейк, не отримавши від неї запрошення. Враховуючи, що минулого разу йому знадобилося кілька днів блукань і ледь не смерті, щоб привернути її увагу, він вирішив не морочитися з цим і знайти собі інше заняття.
А саме - розслідувати решту зниклих магів душ. І хоча Аланік здавався йому найкращою зачіпкою на даний момент, не завадило б перевірити й інші локації. Тому, чекаючи, поки Аланік знову вийде на зв'язок, Зоріан почав проникати в будинки кожної зі своїх мішеней, перш ніж прочісувати їх усіма наявними в його арсеналі ворожильними заклинаннями. Знання, які він почерпнув з маленької витівки Гурея, стали йому в нагоді, оскільки деякі з цих будинків були захищені від проникнення і ворожіння, що в минулому завдало б йому чимало клопоту.
Те, що він з'ясував, було небагато, але принаймні одне питання було знято - нападники дійсно були активні задовго до того, як почалася петля часу. У двох будинках були сліди боротьби, і судово-медична експертиза датувала ці сліди приблизно за місяць-півтора до початку часової петлі. Крім того, будинок старої знахарки, яка знімала прокляття, на перший погляд виглядав незайманим, але Зоріан легко виявив сліди ремонтної магії на меблях і недбало стерті бризки крові на стінах - і те, і інше датовано 3 днями до початку петлі.
Зоріан мовчки подякував Гаслушу за його інструкції з ворожіння - без них він ніколи не зміг би сказати про такі речі з будь-яким ступенем впевненості.
Він також не забув обшукати хати на предмет чогось цікавого для себе, і тут йому пощастило більше. Жінка-травниця мала неушкоджені нотатки про свій побічний бізнес зі зняття проклять - Зоріан поклав їх собі до кишені, хоч зараз і не міг ними скористатися. Вона також мала досить об'ємний журнал, в якому було вказано, де можна знайти рідкісні рослини в довколишньому лісі, а також детально описано деякі з її рідкісних рецептів. Зоріан поки що залишив його в спокої, але подумки зробив нотатку, що колись покаже його Каелу і подивиться, чи він чогось вартий. Обшукана вежа виявилася обшуканою не до кінця, і Зоріану вдалося знайти два різних потаємних відсіки, які нападники пропустили. В одному з них знаходилося тріо якісних бойових посохів і стос підривних стрижнів. В іншому - купа книг заклинань з бойовими заклинаннями - саме такими, які не можна було купити легально, бо вони були надто ефективними та смертоносними, як на смак Гільдії магів. Звісно, Зоріан поцупив усе це для особистого користування. В інших будинках він знайшов ще цікавіші речі, але нічого з них йому не хотілося брати зараз. Наприклад, у одержимого знаннями хлопця були гори і гори книг і журналів, присвячених душевним зв'язкам, магічним істотам і магії, пов'язаній зі спорідненістю. Це було цікаво, але не те, що йому було потрібно в даний момент.
Зрештою, минуло п'ять днів, перш ніж Аланік нарешті знову зв'язався із Зоріаном. Якби Лукав не наполягав на тому, що його друг живий і здоровий, просто незвично чимось зайнятий, Зоріан міг би побоюватися, що нападники його схопили.
Але незабаром Зоріан вже сидів перед Аланіком, готовий нарешті все обговорити.
"Перепрошую за очікування, - сказав Аланік. "Боюся, що зізнання, які мені вдалося вибити з ув'язненого, мали набагато більш далекосяжні наслідки, ніж я спочатку підозрював.
"О? Гадаю, ви не можете розповісти мені, які саме?" - запитав Зоріан.
"Боюся, що ні. Це не те, про що тобі варто турбуватися", - сказав Аланік, вирівнюючи його легким поглядом.
"Гаразд, гаразд, я зрозумів", - сказав Зоріан, піднявши руки в заспокійливому жесті. Чесно кажучи, це не мало великого значення, тому що він вже знав, що дізнався Аланік. Якщо священик, здавалося, мав якийсь природний психічний захист, то його друг Лукав - ні. Зоріан просто розпитував експерта з перетворень про в'язня і читав його думки там, де той відмовлявся відповідати.
Насправді, мага, якого Зоріан виводив з ладу, найняв не хто інший, як Вазен - людина, яку Гурей хотів пограбувати (ну, шпигувати за нею) під час попереднього перезапуску. Гірше того, цей чоловік виявився лише підлеглим, а справжнім ватажком був хтось більш високопоставлений у місцевій ієрархії. Хтось, здатний втручатися в розслідування поліції та гільдії.
Це, безумовно, була цікава інформація, і у Зоріана з'явилися власні підозри щодо Вазена. Чоловік уклав якусь угоду з однією компанією в Кіорії, тож цілком можливо, що він якось пов'язаний із загарбниками. Він і так збирався ще раз переглянути ці документи, але тепер вони набули зовсім іншого значення.
"Добре, - кивнув Аланік. "З чого б ти хотів почати?
"Ну, перш за все, я хотів би знати, чи зможеш ти допомогти мені захиститися від магії душі в майбутньому, - сказав Зоріан.
"А чому б я не зміг тобі допомогти?" - з цікавістю запитав Аланік, трохи схиливши голову набік.
"Мені казали, що заклинателі, які не володіють певною мірою сприйняття душі, можуть застосовувати лише найпримітивнішу магію душі, - відповів Зоріан. І зі своїх спроб повторити заклинання Каеля він знав, що це значною мірою правда - єдине заклинання, якого йому вдалося навчитися у Каеля, було те, що закривало його від душевного сприйняття інших некромантів, а Каель стверджував, що це ще дитячі штучки.
"Бачу, ти розмовляв з некромантом, - сказав Аланік.
Зоріан здригнувся. "Це... здавалося логічним. У мене були проблеми з магією душі, а він був магом душі.
"Хм. Некромант, - почав Аланік, намагаючись зробити наголос на цьому слові, - має звичку націлювати свої заклинання на інших, тому, звичайно, вони вважають, що сприйняття душі є абсолютно необхідним для їхнього ремесла. Якщо ти просто хочеш вкрити свою душу якимось захисним ефектом, навряд чи варто вдаватися до таких зусиль".
О, так ось чому він міг накласти закляття невидимості душі Каеля, але не міг використати решту свого арсеналу?
"Навіть для інших речей можна використовувати тривалі ритуали, щоб обійти цю вимогу. Гадаю, ти вже стикався з прикладом такого ритуалу, коли Лукав намагався визначити, що з тобою не так. Нехай тебе не вводить в оману його майстерність - Лукав лише аматор у цій галузі магії, і якщо ти присвятиш себе цій дисципліні, то можеш стати набагато більш вражаючим, ніж він."
"Але я ніколи не просунуся далі громіздких ритуальних установок, не бачачи душі, чи не так?" - здогадався Зоріан.
Аланік зітхнув. "Так. Але душевний зір - це надто велика спокуса. Воно робить магію душі надто легкою. Заради твоєї безсмертної душі я благаю тебе звернути з цього шляху. Не треба заходити так далеко, щоб захистити себе".
"Розумію, - сказав Зоріан. "А чи маєте ви здатність до душевного сприйняття?".
Вперше за весь час знайомства з Зоріаном Аланік відчув себе некомфортно. "Так. Але це... інше.
"Звісно, інше", - подумав Зоріан. "Роби, як я кажу, а не як я роблю, як завжди".
Але він цього не сказав. Натомість він запитав Аланіка, чого саме той хоче його навчити.
"Я бачу два варіанти розвитку подій, - відповів Аланік, швидко повертаючи собі самовладання. "Перший - я навчу тебе, як виконувати безліч захисних ритуалів, щоб протистояти ворожій магії душі. Вони, як ти кажеш, громіздкі - час заклинання в деяких випадках може тривати до 2 годин, і налаштувати ритуал нелегко. Але діють вони довго. Тижнями, якщо ти виконуєш їх правильно. Перевага цього шляху полягає в тому, що ти одразу отримуєш можливість захистити себе - я майже впевнений, що ти зможеш виконувати початкові ритуали так, як ти це робиш зараз. Крім того, деякі з ритуалів дозволять тобі впливати на інші душі, крім твоєї, хоча жоден з ритуалів, яких я хочу навчити тебе, не може бути використаний проти недоброзичливої мішені".
"А недолік у тому, що якщо ворог застане мене зненацька, то мені кінець, бо я не зможу вчасно захиститися", - закінчив Зоріан.
"Саме так. Ось тут і з'являється варіант номер два. За допомогою деяких медитаційних вправ і спеціального зілля я можу навчити тебе "відчувати" власну душу. Якщо ти відточиш це вміння до необхідного рівня, то зможеш використовувати будь-яку магію душі, яка має на меті тебе. Ти зможеш захищати та аналізувати свою душу заклинаннями виклику, і це може навіть дозволити тобі пасивно помічати, коли хтось намагається втрутитися у твою душу якимось чином".
"Мені подобається цей варіант, - сказав Зоріан.
"Я так і думав, що тобі сподобається, - насміхнувся Аланік. "Проблема в тому, що це не швидке включення. Тобі знадобляться місяці, щоб досягти придатного для використання рівня цієї навички, і це за умови, що ти маєш терпіння і силу волі, необхідну для виконання вправ щодня протягом декількох місяців поспіль".
"Маю", - коротко відповів Зоріан.
"Побачимо. Мушу також зазначити, що доки ти не опануєш навичку відчувати власну душу, цей варіант залишить тебе таким же безпорадним перед магією душі, як і зараз."
"Так, це трохи небезпечно, - визнав Зоріан. Проте другий варіант здавався йому набагато кориснішим і функціональнішим, ніж перший. Можливо, якби він не застряг у часовій петлі, то поблід би від думки про те, щоб провести так місяці свого життя, але зараз це виглядало як вигідна угода. "Напевно, є причина, чому я не можу вчитися обом одночасно?"
"Вони обидві вимагають навичок по-своєму, і я не вірю, що ти зможеш ефективно жонглювати ними обома", - сказав Аланік, і в його тоні не було нічого, що б свідчило про невдоволення.
"Справедливо, - сказав Зоріан. Він все одно збирався відвідувати чоловіка під час наступних перезапусків, тож потенційно міг би просто вибирати різні варіанти під час різних перезапусків. "А давайте так: ви навчите мене основам ритуалів для душі, тим речам, які я вже досить добре засвоїв, а потім ми одразу перейдемо до проекту з усвідомлення власної душі".
"Думаю, я можу з цим змиритися. Ти повинен зауважити, що основи ритуалів для душі тобі не дуже допоможуть, - зауважив Аланік.
"Нічого страшного. Мене все одно більше цікавить варіант номер два. Причина, по якій мені потрібні основи ритуалів для душі, полягає в тому, що я все ще хочу провести той ритуал відстеження маркера, який ви мені показали, а його модифікація для роботи з річчю, прикріпленою до моєї душі, ймовірно, потребуватиме певних практичних знань з магії душі."
"Можливо", - погодився Аланік.
"Ну що ж. Тепер ми підійшли до питання "зробити або зламати", - зітхнув Зоріан, втупивши втомлений погляд в Аланіка. "Що саме ви хочете від мене в обмін на все це?"
Аланік закотив очі. "Не драматизуй, хлопче. Навчати людей захищатися від некромантів і ворожих духів - це частина мого покликання. Я б взяв би цілий клас, якби люди дійсно були зацікавлені. На жаль, після Війни некромантів такі загрози вважаються чимось другорядним. Тому, хоча так, я маю намір відправити тебе з одним-двома дорученнями, це не буде чимось надто обтяжливим. Лука сказав, що ти вмієш телепортуватися?"
"Так, вмію."
"Чудово. Я думав про те, щоб час від часу посилати тебе кур'єром до моїх більш віддалених контактів. Нічого складного чи небезпечного - просто доставляти деякі листи та пакунки безкоштовно".
Через півгодини Зоріану вдалося домовитися з Аланіком про щось на кшталт угоди.
Загалом, на думку Зоріана, священик був досить щедрим у своїх умовах - його головна вимога полягала в тому, що Зоріан повинен проявити відданість, інакше Аланік безцеремонно припинить уроки і вижене його геть. Зокрема, він повинен був щовечора з'являтися в храмі, як годинник, і проявляти "старанність та ентузіазм" на уроках. Зрозуміло. А, і ще була вся ця історія з тим, що він час від часу був кур'єром від священика, яка мало хвилювала Зоріана - він думав про це, більше як про практику телепортації, ніж про геморну роботу.
"Ну що ж, - сказав Аланік, відкидаючись на спинку стільця. "Тепер, коли все це зроблено, ми можемо розпочати наш перший урок.
"Що, зараз?" здивовано перепитав Зоріан.
"Хіба є причина відкладати?"
"Ні, ні, я просто здивований. Більшість моїх попередніх вчителів були... ну, неважливо. З чого почнемо?"
***
Протягом наступних двох тижнів Зоріан продовжував вивчати інші зникнення, відвідуючи уроки Аланіка. За кілька днів він засвоїв основи ритуалів захисту душі, а потім перейшов до медитаційних вправ, необхідних для особистого бачення душі, але з'ясував дві речі. По-перше, медитативні вправи були неймовірно, до оніміння, нудними. Не дивно, що чоловік хвилювався за самовідданість Зоріана, він легко міг собі уявити, що хтось може кинути це лише через кілька днів. Але ні, Зоріан був сильнішим за це... і до того ж, йому справді було потрібне це вміння.
По-друге, ті "особливі зілля", про які згадував Аланік? Те, що священик не пояснив тоді - і не пояснив до того, як Зоріан випив одне з них, - це те, що вони були надзвичайно сильними галюциногенами. Майже одразу після того, як Зоріан випив одну таблетку, на нього напала какофонія дивних, незрозумілих образів і запахів, звуки стали спотвореними і невпізнанними, а думки перетворилися на хаотичну плутанину. Це був вкрай неприємний досвід, і коли Зоріан нарешті прийшов до тями і перестав пускати слину на підлогу храму (міг би хоч подушку підкласти!), він відчув сильне бажання набити Аланіку морду. Чоловік фактично накачав його наркотиками, зробивши безпорадним, і абсолютно не каявся в цьому, стверджуючи, що без допомоги цих зілль весь процес міг би затягнутися на довгі роки. Очевидно, він мав би пити таке зілля раз на тиждень.
Це було добре, але все одно не пояснювало, чому чоловік не попередив його, що станеться, коли він вип'є це зілля. Особисто Зоріан запідозрив у ньому зловтіху.
Окрім "інциденту з зіллям", була ще одна маленька деталь, яку він не врахував, коли вирішив взяти Аланіка своїм новим особистим наставником.
Аланік був священиком. Священики, взагалі кажучи, були дуже релігійними людьми. Тож цілком зрозуміло, що їх дуже турбують люди, які не надто переймаються власною релігією або мають певні прогалини в розумінні релігійних догм. А оскільки Зоріан щовечора проводив у храмі, було занадто сподіватися, що Аланік не помітить, наскільки... відсутніми... були релігійні переконання Зоріана.
Доброю новиною було те, що Аланік не збирався позбутися його через це. Погана новина полягала в тому, що він взявся виправити цей кричущий недолік. Таким чином, мало того, що Зоріан щовечора мусив терпіти нудні сеанси медитації, так вони ще й перемежовувалися довжелезними лекціями про богів, ангелів, духів і місце людини в природному порядку.
Небеса допоможуть йому. Чи ні, думав він. Він сумнівався, що ангели матимуть багато співчуття до когось у його становищі.
"...і таким чином, коли вже неможливо було ігнорувати докази того, що боги замовкли, і неминучий факт, що більше не буде ніяких чудес, Святий Тріумвірат вирішив послабити обмеження на магію душі - рішення, яке багато в чому пом'якшило удар Мовчання, але яке матиме далекосяжні негативні наслідки. Але я бачу, що ти починаєш втрачати концентрацію, тому ми продовжимо завтра".
Слава богам. Зоріан швидко покинув храм, перш ніж чоловік встиг передумати.
Ледве вийшовши за ворота храму, він зрозумів, що потрапив у засідку.
Про це йому підказала ворона. Вона виглядала цілком нормальною, хоча й була напрочуд хороброю, бо не втекла при його наближенні. Однак у нього була звичка автоматично сканувати свідомість кожної тварини, яку він бачив у якості телепатичної практики, і ворона, про яку йшлося, не мала жодних телепатичних здібностей. Це негайно викликало тривогу в його голові, і він зупинився, розширивши своє відчуття розуму до максимального діапазону.
Наступної секунди він кинувся вбік, ледве уникнувши граду куль, які розірвали його попереднє розташування. Майже рефлекторно він випустив дві силові ракети у швидкій послідовності: одну в неживу ворону, яка злетіла, поки він ухилявся - йому не потрібно було, щоб ця тварюка викльовувала йому очі, поки він був зайнятий в іншому місці - а іншу прямо в повітря. Це було те, що Тайвен назвала "крикуном" - ракета, яка видавала гучний, пронизливий крик, пролітаючи в повітрі. Зоріан сподівався, що цей шум примусить засідку зупинитися, хоча б на мить, але справжньою метою було привернути увагу Аланіка і сказати йому, що за межами його храму йде бій.
Ну, знаєте, на той випадок, якщо постріли були недостатньо зрозумілими.
Перший постріл влучив у ворону, змусивши її вибухнути дощем пір'я і м'ясистих шматків (але без крові), але другий не справив особливого впливу на нападників. Зоріан був змушений негайно звести перед собою щит, щоб відвести потужний промінь сяючої сили, а потім був притиснутий до місця в'янучим градом куль. Йому довелося витратити половину свого запасу мани на зміцнення щита, але він, на щастя, витримав.
Також на щастя, нападники мали погане відчуття тактики - очевидно, всі набої були витрачені на початковий шквал, і тому не могли забезпечити подальший вогонь, щоб утримати його на місці, поки вони перезаряджалися. Зоріан швидко скористався цим, щоб сховатися за найближчим деревом, стати невидимим, а потім покинути територію так швидко, як тільки міг, не порушуючи оптичної маскування.
І добре зробив, бо дерево, за яким він ховався, незабаром стало мішенню величезної вогняної кулі, яка перетворила б його на вугілля і зробила жахливі речі з усім, що його оточувало.
Ці люди справді не шкодували сил.
Відстежуючи рухи нападників своїм розумом, Зоріан міг сказати, що їх не обдурив його маневр. Вони знали, що він живий, і йшли за ним. Настав час проявити доблесть і телепортуватися у безпечне місце!
Через кілька секунд він зітхнув у покірності. Звісно ж, вони побудували телепортаційну стіну навколо. Що ж, якщо вони так хотіли погратися, то хай буде так! Заплющивши очі, він відшукав найближчого стрільця за допомогою телепатії, з'єднаної з його свідомістю, а потім вдарив його найкращою телепатичною атакою, на яку тільки був здатен.
Він відчув, що ціль негайно зупинилася, але, очевидно, йому не вдалося вибити людину з колії. Неважливо. Він відключився від свідомості чоловіка, перейшов до наступного і повторив процедуру. Він гидливо посміхнувся, коли відчув, що свідомість чоловіка відключилася від напруги, і стрілець знепритомнів.
Потім він перейшов до решти членів засідки, атакуючи їхній розум одного за одним. Дві третини з них були достатньо сильними, щоб витримати атаку, хоча, швидше за все, на деякий час вони будуть ошелешені і страждатимуть від головного болю до кінця дня, але ціла третина виявилася занадто сильною для телепатичної атаки Зоріана. На жаль, маг, який їх підтримував, зрозумів, що відбувається, і захистив свій розум від цієї тактики. Проте, навіть якщо він не дістав їх усіх, йому вдалося збити їхній імпульс і сповільнити їхній наступ.
Але це коштувало йому дуже дорого. Його телепатичні здібності, якими б екзотичними вони не були, все одно були магічними... і, як будь-яка магія, вони використовували ману для підживлення. Його емпатія та відчуття розуму, здавалося, не коштували йому нічого, що він міг би виявити, а встановлення телепатичного зв'язку з іншим було тривіальним з точки зору витрат мани - навіть для нього, це було настільки незначним, що було непомітним. Але ці телепатичні атаки, які він здійснював? Вони коштували неймовірно дешево, особливо з огляду на їхню ефективність, але він зробив їх дуже багато поспіль. Він майже виснажився.
Він дуже сподівався, що Аланік скоро відірве від свою дупи від дивану, бажано до того, як маг збереться з силами і знову нападе на нього.
Раптом, саме тоді, коли Зоріан збирався почати мінувати місце, як божевільний, інша група людей телепортувалася, і його серце завмерло. Ну, він був у срац... зачекайте, вони билися з першою групою. Хм. Здавалося, Аланік викликав кавалерію.
Звуки пострілів і спалахи заклинань знову наповнили повітря, але цього разу мішенню був не Зоріан. Зоріан мудро вирішив перечекати, бо в нього закінчувалася мана, і він не хотів, щоб хтось із новачків сплутав його з ворогом і пустив кулю в голову, перш ніж він встиг би щось пояснити.
Через десять хвилин шум затих, і Зоріан повернувся до храму. Там він побачив Аланіка, який розмовляв зі змішаною групою, що складалася з чотирьох бойових магів Гільдії та невеликого контингенту солдатів Ельдемару. Його розпитували про його роль у битві, але той факт, що Аланік поручився за нього, утримав головного в групі від того, щоб забрати його у штаб-квартиру Гільдії для допиту. Очевидно, Аланік мав досить великий вплив у Гільдії магів.
Він боявся, що нападники проговоряться про телепатичні здібності Зоріана, але, очевидно, вони були під враженням, що Зоріан наклав якесь нокаутуюче закляття на всю територію, а не атакував їхній розум безпосередньо. Лідер сил Гільдії навіть похвалив його за стриманість, коли він зіткнувся зі смертоносною силою. Аланік подивився на нього суворим поглядом. Зоріан не був упевнений, чи зробив він це тому, що здогадався, що в усій цій історії є щось підозріле, чи тому, що не схвалював "м'якого" підходу Зоріана. З попередніх розмов з цим чоловіком він знав, що Аланік твердо вірив у жорстке правосуддя і максимально ефективну відповідь на погрози, тож, можливо, його просто роздратувало, що Зоріан не вдався до чогось більш смертоносного.
Врешті-решт йому дозволили піти (хоча й попередили, щоб він не залишав своє нинішнє житло в Князівських Дверях в осяжному майбутньому), і він поспішно відступив до своєї кімнати.
***
Коли Зоріан дістався до своєї кімнати, він відчував себе повністю виснаженим і не хотів нічого робити, окрім як залізти в ліжко і проспати до завтра. Це було... напружено. Він думав, що вже звик до того, що його життя є мішенню і що він перебуває в ситуаціях життя і смерті, але, очевидно, він ще навіть не наблизився до такого мислення. Допит, що послідував за цим, теж був не надто приємним, і він підозрював, що трохи перенапружив свій розум з останнім трюком, тому що його думки були трохи більш млявими і нечіткими, ніж мали б бути, навіть якщо взяти до уваги його втому.
Але ні, він ще не міг заснути. Сьогоднішній день був знаменний тим, що він нарешті закінчив модифікувати заклинання відстеження маркера за допомогою Аланіка, і він хотів випробувати його негайно. Його запаси мани вже відновилися, тож він був готовий спробувати. Він швидко дістав одне з зілля для пробудження, яке приготував за останній тиждень, і випив його одним махом. У голові майже одразу прояснилося, тож він швидко почав створювати ритуальне коло за допомогою жмені солі та кварцового порошку.
Після того, як коло було створено і тричі перевірено на наявність помилок, він повільно пройшов через ритуал, намагаючись не зіпсувати його, оскільки він забере значну частину його запасів мани, незалежно від того, чи вдасться йому це зробити, чи ні.
У той момент, коли він вимовив останній рядок ритуалу, Зоріан раптом відчув розташування і відстань до всіх маркерів, що знаходяться в зоні дії заклинання.
Всіх двох. Один знаходився в самому центрі зони пошуку - очевидно, це був він, - а інший далеко на півдні, десь уздовж південного кордону Ельдемару.
Зоріан чесно зізнався, що не очікував цього. Він очікував, що ритуал виявить або три маркери, або лише один (його самого). Як їх може бути лише два? Чи був один з інших мандрівників у просторі поза зоною досяжності? Чи він щось не так зрозумів?
Йому доведеться повторювати ритуал через різні проміжки часу, щоб перевірити, чи не з'явився в якийсь момент ще один маркер. На самому початку наступного рестарту, звісно. Але якщо кількість маркерів вперто залишалася на рівні двох, то це означало б, що принаймні один з мандрівників у часі не мав маркера. Ймовірно, у Червоної мантії, тому що Зоріан був упевнений, що у Зака він був. Це б пояснило, чому Червона мантія не попрямував до Зоріана, коли дізнався про його існування, і чому він відчув потребу запитати Зоріана, скільки ще мандрівників у часі є і хто вони такі.
Але це означало б, що Червона мантія стала мандрівником у часі за допомогою якогось іншого механізму, ніж Зоріан.
"Ніколи нічого не може бути простим у цьому світі, чи не так?" - зітхнув він, протираючи очі.
Неважливо. Його безпосередні цілі залишилися незмінними від цього нового ускладнення - навчитися захищати свою душу, стати кращим бійцем і відшліфувати магію розуму до чогось придатного для використання і надійного. Його думка перекинулася на битву, в яку він потрапив сьогодні, і він кивнув сам до себе. Його виступ не був бездоганним, але він вийшов з нього живим, і зростання його навичок було незаперечним.
Незважаючи на всі проблеми, з якими він зіткнувся, він, здавалося, був на шляху до досягнення своїх цілей.