Зоріан втупився в усміхнене обличчя свого супротивника, його власне обличчя було порожньою, безвиразною маскою. Це був кінець. Цей останній раунд вирішить, хто переможець, без сумніву. Його супротивник думав, що загнав Зоріана в куті, але у Зоріана була таємна зброя - він вже зазирнув у думки чоловіка і знав, що вже виграв.
Зрештою, правила карткової гри були досить зрозумілими.
"Дванадцятка гарбузів", - сказав Зоріан, кладучи останню карту на стіл. Обличчя чоловіка миттєво втратило посмішку. Зоріан намагався зберігати холоднокровність, але, мабуть, посміхнувся, принаймні трохи.
"Матір твою... Як тобі так щастить!?" - вилаявся чоловік, ляснувши свою карту зверху на стопку - жалюгідну сімку дубів, зовсім не достатню для виграшу - і відсьорбнувши з чарки міцного алкоголю, що стояла біля нього. На думку Зоріана, він випив забагато, його думки з часом ставали дедалі каламутнішими для Зоріанових ментальних зондів... і хоча через це його було важче читати за допомогою психічних здібностей, він також дедалі гірше грав у гру. Ймовірно, йому навіть не потрібно було шахраювати, щоб виграти останні дві гри, але в шахрайстві був весь сенс - він приєднався до карткової гри, щоб практикувати свої навички читання думок в реальному середовищі, а не для того, щоб вигравати гроші у нещасних жертв.
"Ну, з мене досить, - сказав Зоріан, підводячись. "Було весело і все таке, але мені справді треба йти".
"Гей, ти не можеш просто так піти", - запротестував чоловік, насупившись на нього. "Так не робиться! Ти повинен дати мені шанс відіграти мої гроші!"
"Орінусе, ти п'яний", - сказав один з інших чоловіків за столом. Ці двоє вибули три гри тому, але вони все ще залишалися, щоб поговорити, випити і виступити в ролі суддів і власників грошей. "Ти нічого не втратив. Це той хлопець, який щойно повернув тобі гроші, які програв у попередній грі. Ніхто нікому нічого не повинен платити".
"Так, останні п'ять ігор були практично задарма", - втрутився другий чоловік.
Зоріан кивнув. Навіть з читанням думок на його боці, деякі роздачі були просто невиграшними. До того ж, він навмисне кинув пару партій, щоб не викликати у партнерів підозр у шахрайстві. "На цьому етапі ми обоє квити, і мені справді треба йти, тож це ідеальний момент, щоб зупинитися", - сказав він. "Втім, якщо ти так відчайдушно хочеш реваншу, я завжди можу звільнити тебе від твоїх грошей в інший день. Я все одно залишуся в місті на цілий місяць".
"Ти звільниш мене від моїх грошей, ха! Єдина причина, чому ти ще не залишився в одних трусах, це те, що у тебе імунітет до моєї секретної техніки!" Орінус напівкричав.
Інший чоловік весело пирхнув. "Споювання новачка - це тепер секретна техніка?"
"Гей, друже, не розкривай мої секрети перед сторонніми... Що ти за друг такий?" запротестував Орінус.
Після ще кількох хвилин суперечок і відмов від пропозицій алкогольних напоїв, Зоріан нарешті зміг піти. Проігнорувавши бурмотіння Орінуса, що ставив під сумнів мужність Зоріана через його відмову пити щось хоч трохи алкогольне, він вийшов з корчми і почав шукати на вулицях Княжого Двору глухий закуток, звідки можна було б телепортуватися непомітно. Гра виявилася несподівано веселою і корисною для його тренувань з магії розуму, але він не збрехав, коли сказав, що йому треба йти. Час мав вирішальне значення для того, що він мав намір зробити.
Під час попереднього перезапуску він дізнався, що більшість магів душі зі списку Каеля нещодавно зникли або померли. Це, звичайно, було дуже підозріло - була велика ймовірність, що все це якось пов'язано з часовою петлею, а значить, він повинен був дізнатися про це більше. На жаль, під час останнього перезапуску він припустився помилки, розповівши Вані про зникнення, і підняв достатньо тривоги, щоб поліція почала обшукувати всі потенційні місця, де могли б бути зачіпки. В результаті Зоріан був змушений відкласти це питання в сторону і чекати наступного перезапуску, щоб провести власне розслідування.
Саме так він і вчинив, щойно прокинувся в Циріні і зміг піти, не викликавши істерики у матері та Кіріель. Як він і підозрював, практично всі маги душ вже зникли, навіть того самого першого дня. Що б з ними не трапилося, схоже, тривало набагато довше, ніж існувала петля часу. Було лише два винятки: двоє магів, які були визнані мертвими під час попереднього перезапуску, були живі і здорові на початку нового. Перший, священик на ім'я Аланік Зоск, що спеціалізувався на боротьбі з нежиттю, був просто знайдений мертвим без жодної очевидної причини через кілька днів після перезапуску. Другим був Лукав Текло, алхімік, що спеціалізувався на магії перетворення. Його загризли кабани неподалік від його будинку, ввечері другого дня після перезапуску.
Звісно, Зоріан мав намір поговорити з ними обома, а для цього потрібно було врятувати їхні життя. Алхімік був у пріоритеті, оскільки він помер раніше, а причина смерті була відома і їй можна було легко запобігти. Тому він поспішав вийти з гри - якби він правильно розрахував час, то прибув би до будинку чоловіка за годину чи дві до його фатальної прогулянки за межі села. Якщо ж він помилявся або його дії якимось чином змушували алхіміка прискорити свій графік... що ж, завжди були майбутні перезапуски. Це ж не означає, що людина помре назавжди.
Він міг би зв'язатися з ним раніше, щоб попередити, припускав він, але як би він пояснив свою обізнаність про напад? Він би просто виставив себе підозрілим. До того ж, він насправді хотів, щоб напад стався. Він сумнівався, що це були звичайні кабани, які напали на нього, тому хотів роздивитися їх зблизька... до того ж, чоловікові було б набагато корисніше, якби він зустрів Зоріана як рятівника, який захистив його від зграї кабанів, ніж якби той просто з'явився під дверима чоловіка без попередження.
Телепортувавшись до будинку чоловіка і переконавшись, що алхімік все ще перебуває у своєму будинку, Зоріан влаштувався чекати, намагаючись триматися подалі від будь-яких вікон. Якщо чогось і не бракувало в таких крихітних селах, як це, так це допитливих старих, яким не було чого робити, окрім як спостерігати за вулицями, щоб не помітити чогось незвичайного. Чесно кажучи, деякі старі жінки в Циріні проводили практично кожну вільну хвилину, приклеєні до підвіконня, записуючи кожного, хто проходив через їхні володіння... Він збився з рахунку, скільки разів через них у нього були неприємності з батьками, коли він з дурості забував про їхню присутність.
Йому не довелося довго чекати. Не минуло й півгодини, як він влаштувався чекати, як алхімік вийшов з дому. Добре, що він прийшов заздалегідь. Зоріан швидко наклав на себе закляття невидимості, а потім почав слідувати за чоловіком на деякій відстані. Сподівався, що він залишився на достатній відстані, щоб у чоловіка не виникло підозр, коли Зоріан увірветься на місце події при перших ознаках небезпеки, але нічого не вдієш. Йому не хотілося віддалятися ще більше, щоб не вбити чоловіка, перш ніж він встигне прийти йому на допомогу. Залежно від того, наскільки людина була безпам'ятною та боєздатною, її можна було перемогти за лічені секунди.
А сам напад міг статися будь-якої миті. У звіті, який він побачив під час останнього перезапуску, йшлося про те, що чоловіка вбили неподалік від села, і Лукав негайно попрямував до головної дороги, що вела до наступного населеного пункту. Обережно витягнув Зоріан свій заклинательський жезл і до межі напружив свій розум, щоб знайти нападників до того, як вони встигнуть завдати удару.
Він не знайшов нічого незвичайного, а тому був шокований не менше за алхіміка, коли зграя кабанів вискочила з-за дерев і кинулася на чоловіка. Обидва застигли на секунду, і перш ніж кожен з них зміг відреагувати, кабани вже пройшли половину відстані до алхіміка.
Як не дивно, алхімік зреагував першим. Відпрацьованим рухом він кинув якусь пляшку на шляху орди, що наближалася, і тут же впав на землю. Не маючи рефлексів алхіміка і вважаючи себе занадто далеко, щоб бомба зачепила його, Зоріан вирішив просто скинути невидимість і про всяк випадок виставити перед собою щит. Це виявилося помилкою, оскільки оглушливий вибух світла і звуку залишив його ошелешеним і миготливими плямами перед очима протягом наступних кількох секунд.
Коли він прийшов до тями, то побачив, що вплив бомби на самих кабанів був незначним - їх розкидало вибухом (як і самого алхіміка, який у паніці трохи не розрахував відстань), а кабана-ватажка, який опинився в центрі вибуху, розірвало на шматки, але решта вже піднялися на ноги і наближалися до своєї мети. Навіть той, що був зі зламаною ногою, вперто спотикався на шляху до ошелешеного, стікаючого кров'ю алхіміка, незважаючи на те, що мало б бути нестерпним болем.
Вони не видавали жодного звуку, не боялися гучних звуків і яскравого світла, повністю ігнорували важкі поранення, ніби вони були нічим. Ось вам і ідея про те, що вони були звичайними тваринами. Що ж, він підозрював, що це було щось подібне. Діючи швидко, щоб не дати їм вбити іншого чоловіка, він кинув рій з 5 магічних ракет у кабанів, що стояли найближче до збитого алхіміка. Руйнівники, а не пронизувачі; якщо він мав рацію щодо того, що це за істоти, то дірки в їхніх тілах навіть не сповільнили б їхнього руху. Ракети були там лише для того, щоб збити їх з мети і дати Зоріану час накласти інше, більш нетрадиційне закляття, яке він не вклав у свій заклинательський жезл. І, можливо, переключити їхню увагу на нього, хоча він не думав, що щось може змусити їх змінити ціль. Їх явно послали вбити конкретну людину.
Руйнівники вдарили кабанів з флангів, від чого ті повалилися на землю. Як він і підозрював, вони одразу ж схопилися, ніби нічого не сталося, а решта четверо продовжували бігти до алхіміка. Однак він закінчив своє заклинання, перш ніж вони змогли до нього дістатися, змусивши великий сяючий диск сили матеріалізуватися між його долонями.
Розсікаючий диск був потужним ріжучим заклинанням, яке напрочуд ефективно витрачало ману і дозволяло заклинателю "пілотувати" диск, змінюючи траєкторію його польоту за власним бажанням. Тайвен не надто замислювалася над цим, оскільки це не було бойовим закляттям типу "вистрілив і забув", яке вимагає від мага постійної концентрації, щоб продовжувати існувати. Та й рухався він досить повільно, як для магічного снаряда. За словами Тайвена, компетентні маги розвіювали диск до того, як він долітав до них, або іншим чином ухилялися від нього, а заклинатель був чимось на кшталт легкої мішені, коли спрямовував диск.
Але кабани не могли розвіяти його, і не мали дальніх атак, щоб скористатися відсутністю щитів. За вказівкою Зоріана, диск вистрілив вперед, пролетівши близько до землі - на висоті, яка, на думку Зоріана, була кабанам по коліна.
Побоювання Зоріана, що він переоцінив потужність диска і що він не зможе пробити кістки таких міцних тварин, як кабани, виявилися абсолютно безпідставними - диск зіткнувся з ногами першого кабана і просто пройшов наскрізь без видимого опору. Після цього кабан розвалився на частини, його ноги відокремилися від тулуба. Диск, керований Зоріаном, продовжив рух до решти кабанів.
Зрештою, це була близька справа. З одного боку, кабани навіть не намагалися ухилятися, атакуючи по прямій лінії, що дозволяло легко перехоплювати їх диском. З іншого боку, Зоріан не надто вправлявся у цьому заклятті, тож з першого разу промахнувся повз двох кабанів. На щастя, алхімік на той час вже оговтався і допоміг розібратися з двома відстаючими, викликавши з землі перед собою дугу списоподібних шипів за допомогою якогось заклинання зміни. Кабани так наполегливо прагнули дістатися до нього якнайшвидше, що встромилися в імпровізований вал і застрягли.
Зоріан зітхнувши дозволив диску розсіятися. Так, це була перемога, але він не був задоволений своїм виступом. Він застиг на старті, і його майстерність у володінні заклинанням розриву диска залишала бажати кращого. Але що зроблено, те зроблено, і принаймні він досяг того, заради чого прийшов сюди. Настав час зустрітися з музикою обличчям до обличчя. Він попрямував до алхіміка, який стояв навколішки на землі і поперемінно дивився то на Зоріана, що наближався, то на безногих кабанів, що все ще смикалися неподалік від нього.
Він насупився, коли наблизився до них. Він зрозумів, що вони не мають розуму. Ось чому він не помітив їх, поки вони не напали - наскільки він міг судити, їх не існувало. В поєднанні з тим фактом, що вони були ще живі з відрізаними кінцівками і що їхні рани зовсім не кровоточили, висновок був очевидним.
Його здогадка була правильною: вони точно були неживі. Наскільки він знав, єдиними істотами, які вважалися "бездумними" для цілей магії розуму, були оози, големи, істоти під дією заклинання "Порожнеча розуму" і так звана "бездумна нежить". Кабани явно не були ні големами, ні оозами, і він сумнівався, що до цього причетний закляття Порожнеча Розуму. Це також пояснило б, чому вони, здавалося, не мали крові, не відчували болю і не вагалися.
"З вами все гаразд? Ви прийняли на себе найгіршу частину вибуху", - сказав Зоріан, переключивши свою увагу на чоловіка, якого він прийшов сюди врятувати. Тепер, коли він був поруч, він міг бачити, що Лукав Текло був досить вродливим чоловіком середнього віку, з довгим чорним волоссям, ретельно виліпленою борідкою і досить м'язистою статурою. Зоріана це трохи здивувало, адже він очікував побачити когось... більш дикого. Адже односельці розповідали йому, що цей чоловік зневажає людський контакт і воліє проводити час у дикій природі.
"Так. Так, зі мною все гаразд", - сказав чоловік, піднімаючись на ноги і небезпечно хитаючись. Зоріан швидко підхопив його і допоміг відновити рівновагу. "Чорт забирай. Постраждати від власного зілля, в буквальному сенсі. Навіть нічого з ними не зробило. Повністю проігнорували мій запатентований репелент від тварин. Вони були під якимось примусом..."
"Я майже впевнений, що вони неживі", - сказав Зоріан.
"Що, справді?" сказав Лукав, примружившись на найближчого кабана. "У мене зараз трохи затуманений зір. Він... він справді все ще намагається підповзти до мене?"
"Здається, так, - підтвердив Зоріан.
Лукав вигукнув потік слів якоюсь хаскі, яку Зоріан не впізнав. Але він був майже впевнений, що це були лайки, тож, можливо, так було краще.
"Вибач, - сказав чоловік після кількох заспокійливих вдихів. "Я не хотів бути грубим. Я хочу подякувати тобі, молодий чоловіче. Мені пощастило, що ти натрапив на мене. Інакше я б точно помер".
"Ну, це було не зовсім везіння", - сказав Зоріан, змусивши чоловіка пильно подивитись на нього. "Ви Лукав Текло, так?" Чоловік кивнув. "Я шукав вас за рекомендацією, яку ви отримали від одного з моїх друзів, Каеля Тверінова".
"А, Каель!" Лукав одразу ж прояснився. "Чудовий хлопець, шкода, що перестав приходити, коли заручився з тією відьмою. Я сподівався взяти його в учні, але, боюся, Фріа добралася до нього першою, а у мене, на відміну від неї, не було власної гарненької доньки, щоб спокусити його. Талановитий алхімік, цей хлопець. Я б запитала тебе, як у нього справи, але ми можемо зробити це у мене вдома, коли я трохи заспокоюся".
"Це було б чудово", - сказав Зоріан. "Але спершу я хочу поглянути на тих неживих кабанів, що напали на вас. Я майже впевнений, що хтось намагався вас убити. Не думаю, що кабани-мерці з'являються самі по собі".
"О ні, безумовно, ні, - погодився Лукав. "Дрібна нежить - це, по суті, големи з плоті, тільки з поневоленою душею або духом, поміщеним всередину замість автоматизованого ядра. Єдина "природна" нежить - це привиди та інші душевні сутності. Аланік завжди був дуже чітко налаштований щодо цього. Не знаю, хто б міг спробувати вбити мене, з усіх людей, але, мабуть, я десь розлютив некроманта. Мені просто щастить. Я повідомлю про це гільдії, і вони розберуться з цим, а ти тим часом можеш роздивлятися ці речі скільки завгодно. Мені й самому цікаво, але ворожіння ніколи не були моїм коником, тож..."
Зоріан кивнув і взявся до роботи, використовуючи заклинання зміни, щоб зв'язати безногий тулуб найближчого кабана, щоб він не борсався і не рухався, перш ніж рухатися до нього для аналізу.
Як він і боявся, він не знайшов нічого особливо корисного і був змушений залишити місце події слідчим гільдії. За порадою Лукава він знову викликав розсікач і порубав усіх вбитих кабанів, крім одного, на дрібні шматки, які більше не рухалися. Лукав стверджував, що одного неживого кабана достатньо для слідчих гільдії, і він не хотів ризикувати, щоб нападник підібрав їх, пришив ноги і знову відправив їх за ним.
Останній неушкоджений кабан був закопаний глибоко в землю за допомогою ще одного заклинання зміни від Луки, там він чекав на прибуття слідчих гільдії.
"Зомбі, скелети та інша нежить не такі прості у виготовленні, як про них розповідають, - пояснив Лука, коли вони прямували до його будинку. "Звісно, їх легше і дешевше зробити, ніж големів, але все одно це значні витрати алхімічних інгредієнтів і часу. Втрата дюжини таких зомбі буде великою втратою для тих, хто націлився на мене. Немає сенсу дозволяти їм відшкодовувати втрати, залишаючи зомбі-кабанів у стані, який можна виправити. Аланік казав мені завжди знищувати всіх неживих мерців після битви, просто на випадок, якщо їхній творець буде поруч, щоб полагодити їх. Я не думав, що коли-небудь опинюся в ситуації, коли ця порада стане мені в нагоді, але так воно і сталося".
"Вибачте, але аланець, про якого ви говорите, - це Аланік Зоск?" запитав Зоріан.
"Так, - підтвердив Лукав. "Гадаю, Каель теж порекомендував його тобі?
"Так. Він дав мені досить довгий список магів душі, і ви були лише першим ім'ям у цьому списку". Насправді це не так, але це навряд чи мало значення. Чоловік запропонував йому продовжити. "Мені потрібна ваша допомога з одним магічним заклинанням, яке мене зачепило. Мені незручно говорити про це тут, у відкриту. Сподіваюся, ви вислухаєте мене, коли ми прийдемо до вас додому".
"Справедливо. Але якщо на тебе не накладено прокляття перетворення, я не думаю, що зможу тобі чимось допомогти. Аланік, насправді, кращий варіант - він не фахівець зі зняття проклять, але принаймні знає основи цієї справи. Звичайно, було б ще краще звернутися по допомогу до гільдії, але, гадаю, у тебе є вагома причина, щоб не втягувати їх у цю справу".
"Так, - підтвердив Зоріан. "І хоча я розумію, що шанси на те, що ви зможете мені допомогти, мізерні..."
"Гей, я щось таки та й вмію, - попередив Лукав.
"Я все ще сподіваюся, що ви мене вислухаєте і спробуєте мені допомогти. Цілком можливо, що у вас є ключ до вирішення моєї проблеми, навіть якщо ви не в змозі дати мені повне рішення. Моя проблема - це не прокляття. Вона досить екзотична, щоб Каель порекомендував мені Сільверлейк як можливе рішення, якщо все інше не спрацюють".
"Що він сказав?" недовірливо перепитав Лукав. "Він порекомендував ту божевільну стару відьму як рішення для чогось?
"Знаю, - зітхнув Зоріан. "Я чув з надійного джерела, що вона попросила мішок сірих мисливських яєць у останнього, хто звертався до неї по допомогу.
"Це просто смішно, - глузливо пирхнув Лукав. "Хтось тебе дурить. Навіть Сілверлейк не стала б цього робити. У всякому разі, я подивлюся, що я можу зробити. Це найменше, що я можу зробити для того, хто врятував мені життя".
***
Після того, як вони дісталися до будинку Луки, чоловік швидко написав рапорт найближчому представнику Гільдії магів і заплатив одному з сільських хлопців, щоб той доставив його в Князівський Двір, поки вони розмовляли. Очевидно, хлопець був дуже вправним бігуном і вже робив подібні речі для Лукава в минулому. Незважаючи на це, Лукаву знадобилася ціла година, щоб вирішити проблему Зоріана, протягом якої Зоріан пояснив чоловікові досить трагічну ситуацію Каеля, а Лукав поступово заспокоївся і став чекати, коли зілля, яке він випив, допоможе йому позбутися струсу мозку.
"Жахливо. Я думав, що розповідь про Каеля підбадьорить мене після всього цього випробування, але це лише ще більше пригнічує мене", - сказав Лукав. Зоріан промовчав, задовольнившись тим, що чекав на продовження розповіді Лукава. Через кілька секунд, занурившись у свої думки, чоловік зітхнув і похитав головою. "Що ж, думаю, зілля вже зробило свою справу, бо очі більше не болять, коли я дивлюся в лампу, а голова більше не здається набитою ватою. Можеш розповісти мені більше про свою проблему? У будинку є кілька базових пристроїв, щоб зупинити скрайбінг, але це не професійна робота, це просто те, що мені зробив друг. У селі не вистачає мани навколишнього середовища, щоб підтримувати щось суттєве в плані постійних вард, в будь-якому випадку. Гадаю, ми могли б поїхати до Княжого Двору і винайняти окрему кімнату в одному з найдорожчих заїздів, але це обійдеться в копієчку, а мені не хочеться витрачати такі гроші".
"Все гаразд", - сказав Зоріан. Він уже проаналізував схему вардів чоловіка на практиці і визнав її адекватною. Трохи гірше, ніж Зоріан міг би впоратися з повним робочим днем, але набагато краще, ніж нашвидкуруч зведена схема приватного захисту, яка була його початковим планом.
Після кількох секунд, щоб зібратися з думками, він почав говорити. Звичайно, про те, щоб розповісти чоловікові про часову петлю, не могло бути й мови, але це не означало, що він повинен був бути абсолютно невиразним щодо своєї ситуації. Він розповів, як натрапив на бійку ліча з невідомим магом і потрапив під перехресний вогонь, отримавши при цьому невідоме закляття магії душі. Інший маг розвіяв його, але шкоду було вже завдано. Прохворівши кілька тижнів, він начебто одужав, але згодом дізнався, що закляття все ж таки залишило на ньому свій слід. Тут Зоріан трохи розгубився, відмовившись сказати, які саме наслідки він помітив, просто наполягаючи на тому, що це його особиста справа.
"Важко", - невдоволено сказав Лукав, коли Зорян закінчив. "Знання того, які були наслідки, є досить важливим ключем до того, що насправді було закляттям, розумієш? Ти впевнений, що воно не має нічого спільного з перетворенням?"
"Абсолютно, - підтвердив Зоріан.
"Навіть до часткових перетворень? перепитав чоловік. "Не забувай, що не всі перетворення є тотальними або такими, що супроводжуються очевидними фізичними змінами. Переважна більшість магічних підсилень насправді є перетворенням, навіть якщо вони лише збільшують твою силу та спритність - всі вони закликають атрибути якоїсь іншої істоти, щоб зробити свою справу, трансформуючи користувача якимось неочевидним чином".
"Я цього не знав, - зізнався Зоріан. "Але ні, це все одно не ефект трансформації. Насправді це більше схоже на позатілесний досвід, коли моя душа періодично залишає тіло, а потім повертається до нього. Тож магічні доповнення - це загалом магія трансформації? Чи не тому вони завжди просять частини тварин і тому подібне?"
"Астральна проекція?" перепитав Лукав. "Хм, має сенс. Деякі заклинання магії душі, безумовно, послаблюють зв'язок між душею і тілом, якщо їх використовувати неправильно, а ти казав, що заклинання, яке наклав на тебе ліч, було невдалим. Не те, щоб дозволити заклинанню діяти само по собі було гарною ідеєю, але деякі з некромантичних мистецтв так само небезпечні, якщо їх неправильно застосувати, як і в їхньому первісному вигляді. Ти, безумовно, маєш рацію, що звернулася за допомогою. І так, частини тварин і магічних істот тут для того, щоб навести приклад того, що ти хочеш отримати в заклинанні перетворення. Наприклад, заклинання "Орлине око" буквально дає тобі очі орла. Магія перетворення дуже корисна для такого доповнення, тому що її дуже легко відмінити".
"Справді? Я думав, що перетворення небезпечне, - сказав Зоріан. Так їх вчили в академії.
"Ну... може, трохи, - визнав чоловік. "Але порівняно з альтернативами, це неймовірно безпечно. Розумієш, коли ти накладаєш на себе звичайне заклинання перетворення, ти, по суті, одягаєш одяг на свою душу. Не дивіться на мене так, це те, що є. Так, офіційний термін - "трансформаційний панцир", але це, по суті, як одяг для душі. Ти можеш вдягти його, і можеш зняти. Навіть якщо ти зіпсуєш заклинання і не зможеш повернутися назад, або тебе заблокує в альтернативній формі злий супротивник, ти все одно будеш на відстані лише одного сеансу розсіювання або зняття прокляття від повернення до нормального стану. Твоя душа залишається цілою і незмінною під оболонкою трансформації, і як тільки закляття зникне, ти повернешся до своєї основної форми. Проблема в тому, що іноді люди перегинають палицю і трансформуються занадто далеко, так що в результаті ви отримуєте мага, який, скажімо, перетворюється на троля і розумом, і тілом, і вбиває всю свою сім'ю до того, як заклинання закінчиться і він повернеться до нормального стану. Або вони занадто міцно прикріплюють оболонку трансформації до своєї душі і не можуть змінитися назад, і тоді застряють у вигляді горобця або чогось подібного і не можуть розмовляти з людьми або осмислено взаємодіяти з навколишнім середовищем. Ось чому багато людей більше не роблять трансформацію за допомогою заклинань і ритуалів, а просто купують зілля трансформації у таких людей, як я, які знають, що роблять - ніяких шансів помилитися, просто випий зілля, зроблене експертом, і ти в шоколаді".
"Ах."
"З іншого боку, коли ти буквально втручаєшся в хімію свого тіла і використовуєш зміни на своїй плоті, ти зазвичай робиш щось абсолютно незворотнє, - продовжував Лукав. "Людське тіло - складна річ, і я не думаю, що хтось розуміє його достатньо, щоб його суттєво покращити. Більшість зілля, яке має на меті покращити реальне тіло за допомогою якогось екзотичного зілля, - це, по суті, стимулятори, які викликають звикання, або ж спричиняють важко виліковні ушкодження, якщо їх часто застосовувати. А заклинання зміни, спрямовані на безпосередню зміну плоті, мають серйозні недоліки, які роблять їх не вартими зусиль, і часто їх дуже важко скасувати. Я знаю, мені часто доводилося допомагати з наслідками такої магії. Але ми відійшли від теми. Ходімо зі мною, і я подивлюся, чи зможу я щось зробити з твоєю проблемою".
Лукав провів його до свого підвалу, повз кілька замкнених дверей, поки вони не опинилися у просторій підземній кімнаті. Величезна формула заклинання на підлозі у вигляді двох кіл, одного великого і одного маленького, кожне з яких було окільцьоване безліччю магічних гліфів, була явною ознакою того, що це була якась ритуальна кімната. Той факт, що кімната була ідеально кубічною, з однаковими розмірами в усіх напрямках, був зайвим підтвердженням - бездоганні геометричні форми завжди краще утримували магію, ніж щось хоч трохи неправильне, саме тому в ікосійських витворах було багато кіл, трикутників, кубів, пірамід, циліндрів, куполів і так далі.
За винятком ритуального кола на підлозі, кімната була порожньою і безликою - ймовірно, щоб звести до мінімуму магічні втручання з боку чогось іншого. Зоріан сподівався, що для цього йому не доведеться роздягатися - він чув, що деяким більш тонким магічним скануванням заважає одяг і тому подібне, і зовсім не був у захваті від такої можливості.
На щастя, вказівки Лукава виявилися не такими вже й поганими.
"Гаразд, залиш усі магічні речі за межами кімнати, а потім стань у центр великого кола, прямо в той великий порожній простір", - сказав він Зоряну.
Зоріан дуже боявся залишати свої магічні предмети, адже це зробило б його абсолютно беззахисним. Особливо три нешкідливі на вигляд сталеві кільця, що висіли на ланцюжку, заправленому в сорочку. Ці кільця були останньою ітерацією його вибухового пристрою для самогубства, який він постійно вдосконалював протягом усіх перезапусків. Звісно, будь-хто може виготовити вибуховий пристрій, знаючи формулу заклинання, але зробити його достатньо стабільним, щоб він не вибухнув сам по собі, але був здатний здетонувати в будь-яку мить, коли він подасть сигнал? Покрити вибухове ядро мани достатньою кількістю блокаторів ворожіння, щоб зробити бомби невидимими для вард, призначених для виявлення подібних пристроїв, що дозволить йому брати їх з собою буквально скрізь, куди б він не пішов, в тому числі і в приміщення академії, що ретельно охороняються? Зробити їх достатньо маленькими і зручними, щоб їх не було важко носити з собою? Він був упевнений, що це не кожному під силу.
Зрештою, він вирішив зняти з себе все, окрім намиста. Бути вбитим через зраду було б відстійно, але, зрештою, просто прикро, тоді як застрягти в якомусь ритуалі каліцтва душі без засобів самогубства було б непоправно катастрофічно. Він просто не дуже довіряв Лукаву, хоча його емпатія підказувала йому, що цей чоловік досить чесний і не має до нього жодних ворожих почуттів.
Він швидко поклав свій заклинательський жезл, захисний браслет, мішечок з маленькими вибуховими кубиками (зберігався для наступальних цілей) і експериментальне ядро автоматизації, з яким він возився у вільний час, на невелику купку біля дверей і зайшов всередину. Лукав уже сидів усередині меншого кола, в центрі якого також було порожнє місце, де він міг би легко розміститися. Зоріан скопіював чоловіка і швидко сів на кам'яну підлогу всередині більшого кола. Він відчував, що це може зайняти деякий час.
Мабуть, магія Лукави не змогла виявити намисто, бо він нічого про нього не сказав.
"У тебе немає ніякої оболонки над душею, - постановив Лукав після 15-хвилинного огляду. "Я цього очікував. Хвороба, яка, як ти сказав, настала після закляття, яке тебе вразило, натякає на те, що була уражена частина твоєї справжньої душі. Подивимося, чи зможу я виявити в твоїй душі якісь чужорідні шматочки..."
Тепер це була та частина, яка безумовно хвилювала Зоріана. Він уже досить довго думав, наскільки великий шматок душі Зака опинився у нього, і чи не впливає він на нього якимось чином, про який він навіть не підозрює. Він сподівався, що Лукав зможе пролити світло на це питання.
Після більш ніж півгодини заклинань і безлічі похмурих облич Лукав нарешті був готовий представити свій звіт.
"Дивно. У твоїй душі безумовно щось є, але це не схоже на те, що я коли-небудь бачив. Насправді, у тебе є дві речі. Одне - це якесь складне заклинання, яке неймовірно міцно вплетено в твою душу, безумовно, не душевне, але й не те, що я впізнаю. Дуже дивно, що щось таке складне може бути результатом невдалого заклинання. Не хочу звинувачувати тебе у брехні, але для мене це не має сенсу. Інше щось... ну, це, безумовно, шматок чужої душі, що влився у твою власну, але я не думаю, що тобі варто про це сильно турбуватися. Це не дух чи якийсь паразит, і воно, здається, майже розчинилося у твоїй власній душі. Через рік-два вона зникне зовсім, повністю асимілючись".
"А які наслідки це матиме?" занепокоєно запитав Зоріан.
"Думаю, що ніяких. Твоя душа, схоже, перетворює його на ще одну частину себе, а не намагається зберегти його окремішність. Отже, не повинно бути ніяких серйозних особистісних змін, і ти, ймовірно, не отримаєш ніяких хитромудрих здібностей від того, хто або що б то не було, хто пожертвував тобі частину своєї душі. Хоча, гадаю, не виключено, що фрагмент вплинув на твою особистість вже тоді, коли ти його отримав, ще до того, як твоя душа встигла достатньою мірою його асимілювати, і цей вплив може тривати й досі. Чи ти думаєш і поводишся радикально інакше після того, що сталося?"
Зоріан насупився. "Якщо бути до кінця чесним, то так, я зовсім не такий, яким був раніше. Але я не впевнений, чи варто надавати цьому великого значення. Той випадок був дуже травматичним, і відтоді стільки всього сталося..."
"Розумію, - співчутливо кивнув Лукав. "Твоє життя пішло зовсім іншим шляхом після фатальної зустрічі з темним боком магії. Ти все одно змінився б, і будь-які зміни, викликані осколком душі, загубилися б у шумі. Якщо хочеш моєї поради, не хвилюйся про це. Ти є тим, хто ти є зараз, а фрагмент майже зник. Якщо перевертні можуть стверджувати, що вони залишаються тією ж самою людиною, прикріпивши до себе душу тварини, то я не розумію, чому невеликий поштовх від фрагмента душі повинен тебе турбувати".
"Хвилюватися - це в моїй природі, - сказав Зоріан. "Хоча, зізнаюся, від того, що осколок скоро зникне, мені стає легше.
"Що ж, - сказав Лукав, підводячись на ноги з хрускотом у суглобах. "Я радий, що розвіяв бодай частину твоїх страхів, але, боюся, це все, чим я можу тобі допомогти. Про дивні чари в твоїй душі тобі доведеться поговорити з Аланіком. Він, як правило, дуже підозріло ставиться до незнайомців і непроханих гостей, але я піду з тобою, щоб залагодити ситуацію, адже ти врятувала мені життя все таки. Може, тобі потрібна ще якась допомога?"
"Ну, не зовсім, - відповів Зоріан. "Але якщо я можу потурбувати вас ще чимось, то що ви можете розповісти мені про перевертнів? Ви кілька разів згадували про них під час нашої сьогоднішньої розмови. Ви, випадково, не контактуєте з місцевим племенем вовкулаків-перевертнів?"
"Ні, не дуже, - відповів Лукав, хитаючи головою. "Тобто, я міг би знайти їх, якби мав десь тиждень, але я б не хотів цього робити. Розмови з ними дратують, і вони мене недолюблюють відтоді, як я намагався купити у них ритуал перевертня одного разу".
"А, - сказав Зоріан з деяким розчаруванням. "Просто я також говорив з Вані, місцевим вченим з Княжого Двору, і він порадив мені звернутися за допомогою до місцевих вовкулаків. Як думаєте, ця ідея має сенс?"
"У тому сенсі, що їхній досвід магії душі міг би тобі допомогти? Можливо, хоча я б не став на це ставити, - відповів Лукав. "Але я дуже, дуже сумніваюся, що вони погодилися б тобі допомогти. Плем'я перевертнів, про яке він говорить, плем'я Червоного Ікла, люто оберігає свою особливу магію і підозріло ставиться до всіх, хто нею цікавиться. Чорт забирай, вони навіть не розмовляють про це з іншими племенами перевертнів! Мати майже ексклюзивний доступ до магії перевертнів для них дуже престижно, і вони не хочуть ним ні з ким ділитися".
"Тоді чому ви запропонували викупити її у них?" - з цікавістю запитав Зорян.
"Ну, я ж тоді цього не знав. Звідки мені, в біса, було знати про це, коли вони майже ні з ким не розмовляють серед магів?" - буркнув Лукав. "Гаразд, так, можливо, я був занадто наполегливим, але вони могли б пояснити мені все ввІхливо, замість того, щоб робити з мухи слона".
"Розумію, - обережно сказав Зоріан. Лукав, мабуть, був не найкращою людиною, щоб допомогти йому зв'язатися з перевертнями. Що ж, добре, бо зараз у нього була більш вірогідна зачіпка в особі Аланіка.
Він домовився, що завтра ввечері заїде за Лукавом, а потім вони разом підуть на зустріч з Аланіком. За словами Лукава, вони були давніми друзями, і з Аланіком було б легше мати справу, якби він був поруч і міг поручитися за характер і чесність Зоріана.
Зоріан сподівався, що священик виявиться настільки корисним, наскільки це стверджував Лукав.
***
Наступного дня Зоріан цілий ранок вправлявся з розсікаючим диском, щоб переконатися, що наступного разу зможе правильно ним керувати, і переключався на різні вправи з левітації, коли йому ставало нудно або закінчувалася мана. З наближенням вечора Зоріан телепортувався до села Лукава і провів близько години в пустопорожній балаканині з чоловіком. Зоріан не був упевнений, але йому здалося, що чоловік натякнув на можливість навчити Зоріана деяким своїм секретам. Звісно, якби він захотів пристати на цю пропозицію, то, напевно, уклав би з Лукавом договір про навчання, але, враховуючи петлю часу, такі зв'язки не будуть постійними за своєю природою. Можливо, йому варто було б відкласти один-два майбутніх перезапуски, щоб побачити, що цей чоловік може запропонувати, але магія перетворення зараз просто не була пріоритетом. Йому насамперед потрібна була інформація та захист від магії душі.
Зрештою, вони обидва вирушили в дорогу. Лукав хотів дійти до резиденції Аланіка пішки, але Зоріан наклав вето на цю ідею, стверджуючи, що це буде марною тратою часу, коли він може просто телепортувати їх поруч з будинком чоловіка. Щоправда, його єдиним досвідом телепортації інших людей був випадок, коли він відступив від будинку Вазена з Гуреєм на буксирі, але він був упевнений, що зможе повторити цей успіх. І, як виявилося, він мав рацію.
"Я здивований, що хтось такий молодий, як ти, може телепортуватися", - промовив Лукав, роздивляючись їхнє нове оточення, щоб визначити, де саме вони опинилися. Вони були недалеко від храму, в якому працював Аланік і який також слугував йому домівкою, але Зоріан вирішив не телепортуватися надто близько, оскільки Лукав помітив, що Аланіе може бути дещо роздратований такими речами. "Тобі скільки, шістнадцять? Здається, я нарешті зустрів одного з тих малолітніх геніїв, про яких говорять. Ти ж не той самий Казінський, так?"
"Ні, просто у мене таке ж прізвище, як у Даймена", - збрехав Зоріан.
"Зрозуміло", - сказав чоловік. "Тобі, мабуть, часто ставлять це питання".
"Ви навіть не уявляєте", - зітхнув Зоріан. На щастя, прізвище Казінський було не таким вже й рідкісним, і ніхто не звинувачував його у брехні, коли він заперечував будь-які зв'язки.
Що б Лукав не намагався сказати далі, його швидко заглушили безпомилкові звуки вибухів, що долинали з будинку навпроти, а за ними - гнівні вигуки невідомою мовою та звуки пострілів.
Зоріан швидко витягнув свій заклинательський жезл і насупився. Він боявся цього. Хто б не стояв за зникненням магів душ, він помітив, що їхнє вбивство Лукава провалилося, і вирішив викинути витонченість з вікна і діяти швидко, щоб ліквідувати свою останню ціль. Вони, без сумніву, знали, що Лукав і Аланік були друзями і що Аланік скоро дізнається все про замах.
Він обережно просувався вперед, Лукав йшов слідом за ним.
Цього разу мерців не було, мабуть, тому, що мішень була відомим мисливцем на мерців, а отже, повинна була добре протистояти їм. Натомість нападники складалися з 15 озброєних гвинтівками чоловіків - ймовірно, немагічних найманців - і двох магів, що діяли як заклинательська підтримка. Вони чомусь не наважилися просто штурмувати будинок Аланіка, а натомість чекали на вулиці, поки щось станеться. Не бажаючи, як ідіоти, кидатися на групу стрільців, Зоріан і Лукав розташувалися за деревами, щоб спостерігати за групою.
"Вони намагаються знищити охорону до того, як ті підуть в атаку", - зрозумів Зоріан через кілька секунд. "Маг праворуч намагається зруйнувати всю схему захисту, той, що ліворуч, поки він зайнятий, захищає його від розправи, а стрільці періодично стріляють по вікнах, щоб Аланік не сипав на них атакуючими заклинаннями навмання".
Промінь вогню перервав його шепіт, вирвавшись з одного з вікон другого поверху, цілячись у мага, який розбирав варди. Інший маг негайно затулив свого товариша від нападу, а стрільці відповіли шквалом куль у вікно, що образило його.
"Ми повинні допомогти йому, - твердо сказав Лукав.
"Єдиний варіант, який я бачу, це чекати на добру нагоду", - сказав Зоріан. "Я не бачу способу втрутитися зараз, щоб не вбити нас обох.
"Ти можеш розібратися з двома магами, якщо я подбаю про ідіотів зі зброєю?" - запитав Лукав.
Зоріан з цікавістю подивився на нього. Як він збирався це зробити? Чи був він одним з тих ідіотів, які все ще недооцінювали ефективність зброї навіть після величезної кількості смертей, яку вона принесла бойовим магам під час Війн Розколу?
"Ну що?" запитав Лукав, трохи суворіше.
Вирішивши ризикнути, Зоріан на мить пробігся поглядом по поверхневих думках чоловіка. Він одразу зрозумів, що чоловік, який сидів поруч, дуже переймався долею Аланіка і не хотів би бачити, як його вб'ють, якби міг щось зробити, хоч щось для цього. Він був готовий атакувати з Зоріаном чи без нього, але він чесно думав, що зможе перемогти стрільців. Проте він не був упевнений, що зможе вижити проти них, якщо йому доведеться мати справу ще й з підтримкою магів.
"Так, я можу з ними впоратися", - сказав Зорян. "Зачекай дві хвилини, перш ніж вступати в бій.
Потім він швидко наклав на себе невидимість і пішов у напрямку двох магів.
Він пішов не заради драматизму - закляття невидимості, яке він використовував, було дуже делікатною оптичною ілюзією, яка вимагала його свідомої уваги для підтримання. Будь-яка діяльність, що відволікала увагу, як-от бій чи вимовляння заклинань, одразу ж руйнувала її. Він навіть не міг бігти, не перетворившись на мерехтливий гуманоїдний контур, що привертало набагато більше уваги, ніж просто підійти до магів, не намагаючись замаскуватися.
Але швидкої ходи виявилося достатньо. Він був практично за двома магами, коли Лукаву нарешті набридло чекати, і він з бойовим кличем кинувся в бій.
Принаймні йому здалося, що істота, яка кинулася в атаку, була Лукавом. Величезний бик, вкритий темно-зеленою, схожою на риб'ячу луску, з очима, що світилися злісним червоним світлом, здавався чимось, що міг би використати експерт з перетворень, і він, безперечно, не стояв на боці нападників. Звір випустив гучне ревіння, яке було пронизане якимось магічним ефектом страху. Зоріан досить легко проігнорував ментальну атаку, але троє стрільців виявилися не такими безстрашними і з криками кинулися навтьоки. Решта були настільки вражені ефектом страху, що дали бику декілька десятків секунд, щоб наблизитися до них, перш ніж почати стріляти.
Як і очікував Зоріан, ті терези були не просто для показухи, і кулі не дуже-то й допомогли. Двоє ворожих магів, що стояли поруч, схоже, зрозуміли, що їхні сили не впораються з новою загрозою, бо захисник раптом почав накладати закляття, а руйнівник вардів прискорив свою роботу. Вирішивши, що захисник є більшою загрозою, Зоріан вирішив відмовитися від будь-яких хитромудрих заклинань і просто витягнув з-за пояса ніж і різко встромив його в шию чоловіка, скинувши при цьому власну невидимість.
Другий маг не зреагував достатньо швидко, занадто шокований раптовою появою Зоріана, і за мить отримав швидкий удар ногою в пах. Він одразу ж звалився на землю з пронизливим криком. Перевіривши, чи не стріляють у нього стрільці (їх не було, бо вони були надто зайняті тим, що їх топтав бик, на якого перетворився Лукав), Зоріан проник у свідомість мага і підірвав її грубою телепатичною атакою. Чоловік знепритомнів, як Зоріан і сподівався, і вийшов з бою.
Перш ніж Зоріан зміг вирішити, чи варто йому вступати в бій проти стрільців (це здавалося зайвим, і він не мав такого імунітету до пострілів, як Лукав), з другого поверху посипалися три вогняні снаряди, які спалили трьох стрільців, що намагалися згуртувати інших. Звір-бик видав ще один сповнений страху рев, і ті, що залишилися в живих, швидко кинулися навтьоки.
Зоріан дивився їм услід, готовий затулитися щитом, якщо хтось із них вирішить зробити кілька прощальних пострілів. Але ніхто не наважився.
Звір-бик глузливо пирхнув і кілька разів вдарив ногою по землі, перш ніж раптом... склався, за браком кращого слова, і перетворився на людину. Точніше, Лукавом.
Боже, перетворення виявилося кориснішим, ніж він думав. Він розумів, чому Лукав не хотів вступати в бій з нападниками без того, щоб було кому прибрати магів - без рук алхімік не міг сам накласти жодного захисного закляття, і був дуже вразливий для ворожої магії.
Будь-яка розмова була відкладена, коли перед ними буквально з неба впав невисокий, лисий, м'язистий чоловік. Зоріан майже за секунду зрозумів, що це, мабуть, був Алан Зоск, і що він вистрибнув з бісового вікна другого поверху!
Він виглядав так, ніби падіння його не зачепило, але все ж таки!
"Ал, ти ідіот, я ж казав тобі не робити цього лайна!" закричав Лукав. "Я ледь не підпалив тебе, перш ніж зрозумів, що це був ти!"
"Ти, хлопче", - сказав Аланік Зоріану, повністю ігноруючи гнів Лукава. "Чому ти відпустив тих людей? Ти міг би схопити їх, коли вони тікали."
"Я... не думав, що можна вбивати супротивників, які тікають?" сказав Зоріан, здивований тим, що його запитали зненацька. "Не знаю, просто мені здалося занадто кровожерливим стріляти їм у спину, коли вони тікають".
Настала коротка мовчанка, коли Аланік подивився на нього порожнім поглядом. Його розум, хоч і не захищений, був неймовірно дисциплінованим і не дав Зоріану жодного уявлення про особистість і настрій чоловіка. Він мимохіть відзначив, що одне око чоловіка було блакитним, а друге - карим. Над блакитним оком був жахливий вертикальний шрам, який справді виглядав так, ніби мав знищити і його, коли був зроблений.
"Зрозуміло", - сказав він нарешті. "Ти молодий."
"Яке це має відношення до справи?" запротестував Зоріан, роздратований таким ставленням чоловіка. Заради Бога, вони ж врятували йому життя!
"Ти недовго воюєш, - просто сказав він. "Ти недосвідчений".
"Ну так, а ти мудак", - подумав Зоріан. Але зовні він лише насупився.
Так, Зоріан уже бачив, що Аланік буде одним з таких людей. Йому справді до біса пощастило.
***
Аланік Зоск виявився досить спокійним щодо повномасштабного штурму його храму двома десятками озброєних найманців, відкинувши вимогу Лукава негайно піти і повідомити про це в найближчу установу Гільдії, зневажливо заявивши, що ще "занадто рано їх в це втягувати". Він навіть наказав перенести непритомного мага, якого Зоріан вимкнув, до підземелля в підвалі храму (чому саме храм має підземелля, Зоріан дивувався, але боявся запитати), відкрито зізнавшись, що має намір допитати того чоловіка пізніше.
А поки що він хотів знати, навіщо Зоріан і Лукав прийшли до нього. Ні, йому не потрібен був час, щоб заспокоїтися, чому ви запитуєте?
Зоріан мусив визнати, що захоплюється холоднокровністю цього чоловіка, навіть якщо він був грубим засранцем.
"Цікаво, - сказав Аланік після того, як Зоріан повторив історію, яку він розповів Лукаву. "Дуже добре, я подивлюся, що з тобою зробили. Лукаве, будь ласка, вийди з кімнати, поки я огляну пана Казінського".
Ось так просто? Мабуть, так. На відміну від Лукава, Аланік не використовував ніяких вигадливих ритуальних кімнат, і огляд зайняв всього п'ять хвилин, перш ніж чоловік виголосив свій вердикт.
"У тебе на душі викарбувана мітка", - прямо сказав йому Аланік.
"Що?" перепитав Зоріан.
"Мітка - це поєднання маячка та ідентифікаційної мітки. Він дозволяє певним заклинанням дуже легко знаходити мітку на великих відстанях і однозначно ідентифікувати те, що позначено міткою. Їх часто використовують власники крамниць, щоб відстежувати крадені товари, в'язниці суворого режиму та шпигуни, щоб відстежувати пересування позначених осіб, а також при будівництві певних відділень, які дозволяють людям бути " заблокованими", а отже, вільними від деяких або всіх обмежень, в умовах яких працюють інші відвідувачі. Серед іншого. Зазвичай їх ставлять на предметах, оскільки нанесення перманентних міток на людей є сумнівним і вимагає татуювання тощо. Твоє ж тавро закарбоване прямо в твоїй душі".
Зоріан мовчав, а думки його крутилися в голові. Мітка. Ось чому він опинився у часовій петлі разом із Заком? Заклинання не було прив'язане до душі творця або чогось подібного, оскільки ці речі були неоднозначними і могли вийти з ладу - початковий петлятор міг отримати пошкоджену або злегка змінену душу, як це сталося з ним і Заком, а потім заклинання могло дати збій і не повернути їх назад, як мало б бути. Ні, творці петлі натомість закарбували в душі Зака щось незмінне і безпомилкове.
А потім Червона мантія і Зоріан успадкували це, бо творці петлі виявилися занадто розумними для свого ж блага...
"Видалення мітки..." почав Аланік, не помічаючи або не звертаючи уваги на те, що Зоріан явно перебував у стані глибокої задуми.
"Я не хочу її видаляти!" негайно запротестував Зоріан, вирвавшись зі своїх думок.
Аланік уважно подивився на нього.
"Тоді тобі пощастило, бо я не думаю, що зміг би її зняти, навіть якби захотів", - сказав Аланік. "Вона не схожа ні на що, що я коли-небудь бачив. Маркер неймовірно міцно вплітається в твою душу, просочуючи кожен її куточок. Це ніби шматочок твоєї душі був замінений ним, а потім він розрісся, заповнивши кожен куточок і щілину, які міг знайти, щоб вкоренитися якомога міцніше".
О, чорт...
Він схвильовано підвівся зі свого місця і почав ходити по кімнаті. Аланік безпристрасно спостерігав за ним, мовчазний і безвиразний, поки Зоріан трохи не заспокоївся і не сів назад.
"Мені потрібно більше інформації, - сказав він. "І мені потрібен спосіб захистити себе від подібних речей у майбутньому. Ви можете мені допомогти?"
Аланік кивнув.
"Але завтра", - додав він. "А зараз мені треба допитати ув'язненого".