"Я хочу, щоб ти допоміг мені пограбувати мого конкурента".
Зоріан здивовано моргнув, а потім недовірливо подивився на чоловіка. "Що?" - запитав він.
"І... якого біса мені це робити?" - з цікавістю запитав він чоловіка.
Гурей переможно посміхнувся. "Я знав, що не помилився щодо тебе", - сказав він. "Ти навіть не вдав, що обурився запитанням.
Зоріан насупився. "Я просто не дуже запальна людина, ось і все. Це не означає, що я буду допомагати тобі когось грабувати, - жартівливо відстрілювався він. "Насправді, я не можу уявити собі ситуацію, в якій би я погодився на таке. Мені просто цікаво, що змусило тебе взагалі заговорити про це. Це ж не якась спроба шантажу?"
"О ні, я був би дуже дурним, якби намагався шантажувати людину, яка заробляє на життя полюванням на зимових вовків і гігантських павуків-довгоносиків, - швидко запевнив його Гурей. "Не те, щоб я мав щось вартісне, щоб шантажувати тебе, в усякому разі. Ні, я просто відчув, що маю для тебе цікаву пропозицію, і що я нічого не втрачаю, якщо зроблю її. Ти не схожий на людину, яка б накинулася на мене тільки через те, що я використовую кілька тіньових бізнес-практик. Гадаю, що найгірше, що ти можеш зробити, це сказати "ні".
Зоріан на мить замовк. Він припускав, що Гурей його примусив - навіть якби Зоріан і справді хотів здати Гурея, це все одно було б його слово проти слова Гурея. Довести його провину було б клопітно, Гурей, швидше за все, отримав би лише по руках, навіть якщо його визнають винним, і це призвело б до набагато більшої уваги до діяльності Зоріана з боку сусідніх держав, ніж йому було б зручно. Загалом, це означало б цілий рестарт, змарнований на безглуздий хрестовий похід, який не мав жодного сенсу в часовій петлі, і, цілком можливо, привернув би увагу керівництва академії - попередні рестарти дали зрозуміти, що вони дуже швидко втручалися, коли хтось із їхніх студентів стикався з законом або поліцією, а він все ще формально був зарахований до академії. І якщо академія дізналася про його місцезнаходження та діяльність, то цілком можливо, що Червона мантія також дізнається про це через головоногих щурів або інших своїх шпигунів...
Ні, навіть якби Гурей планував когось убити, Зоріан не став би втручатися. Проста крадіжка... що ж, він не був упевнений, що його це хвилювало б, навіть якби він не застряг у часовій петлі, і вже точно не хвилювало б зараз.
"Що ж, відповідь однозначно “ні”, - нарешті сказав Зоріан. "Я знаю, що такі мандрівники, як я, мають репутацію користолюбців, але боюся, що моя етика не настільки гнучка. Я не збираюся опускатися до бандитизму, крадіжок чи чогось іншого, що ти маєш на увазі для цієї твоєї... "справи".
"А, я думаю, ти не зовсім розумієш, про що я говорю", - сказав Гурей. "Ти думаєш, що я хочу, щоб ти вкрав щось фізичне, а натомість пропоную тобі гроші, так?
Зоріан підняв на нього брову.
"Ніщо не може бути далі від правди, - похитав головою Гурей. "Я краще за всіх знаю, що ти зараз заробляєш занадто багато грошей, щоб піддаватися спокусі дрібної крадіжки. Якщо забути про етику, це занадто великий ризик за надто малу вигоду. Ні, якщо ця операція пройде без сучка без задирки - а я вважаю, що ти достатньо здібний, щоб її провести, - нічого не пропаде, і не буде жодних ознак того, що злочин взагалі стався". Він змовницьки нахилився до Зоріана і прошепотів наступну частину. "Розумієш, я намагаюся вкрасти не матеріальні цінності, а таємниці".
Ох. О! Ну, це суттєво змінило ситуацію. Він все ще не хотів мати нічого спільного з угодою Гурея, але принаймні розумів, чому чоловік відчував себе комфортно, обговорюючи з ним таку пропозицію. Шпигунство за іншими магами було технічно незаконним, але всі знали, що це звичайна і універсальна практика. Чорт забирай, згідно з деякими розповідями, кожен шляхетний дім, що вартий свого імені, мав власний підрозділ, який займався саме цим. Треба було лише переконатися, що тебе не спіймають. Навіть академія, яка загалом намагалася дати студентам дуже рожеву версію культури магів, визнавала, що таке "професійне шпигунство" траплялося повсякчас. Деякі з них були цілком легальними, як-от аналіз виробів конкурентів та їхніх заклинань за допомогою ворожильних заклинань або вивчення загальнодоступних документів, щоб побачити, чи не прослизнуло щось важливе повз увагу... але такі легальні методи зазвичай були дуже обмеженими, і маги часто вдавалися до більш тіньових методів. Підкуп помічників та учнів, щоб ті продали секрети свого вчителя, наймання грабіжників для викрадення архівів та наукових записів, спеціальні кампанії з викрадення, змови зі звабленням... можливості були безмежні, і щодня вигадувалися нові. Так само, як і протидії їм.
Зоріан згадав одну байку, в якій розповідалося про двох магів, що роками вигадували способи викрадення секретів один одного і перешкоджали спробам іншого зробити те ж саме з ними. Врешті-решт, після десятиліття хитань туди-сюди, їм обом вдалося одночасно дістатися до внутрішньої святині один одного... лише для того, щоб з'ясувати, що жоден з них не має жодних секретів, вартих того, щоб їх викрасти. Вони витратили стільки часу і зусиль, намагаючись перевершити один одного, що так і не зробили жодної реальної роботи.
Що ж, це було явним перебільшенням, але Зоріан не здивувався б, якби дізнався, що кожен магічний бізнес (і, напевно, чимало немагічних) у Князівському Дворі принаймні трохи займався нелегальним шпигунством, як само собою зрозуміле. Світ бізнесу був жорстоким середовищем. Зоріан знав з розповідей батьків, що навіть на перший погляд прості та чесні фермери були готові відмовитися від своїх контрактів, якщо вважали, що їм це зійде з рук. Для таких, як Гурей, такі речі, ймовірно, були звичайним бізнесом.
Але для Зоріана це не було звичайною справою. І, чесно кажучи, Гурей мав цілковиту рацію, коли казав, що все це було величезним ризиком за невелику вигоду. Він відкрив рот, щоб дати Гурею тверду (але ввІхливу) відмову, але був перерваний, коли Гурей тицьнув йому в руки коричневу книгу в шкіряній палітурці.
Зоріан секунду здивовано дивився на книгу, гадаючи, чому вона не має назви, а потім перевів погляд на Гурея. Чоловік запропонував йому відкрити книгу.
Зоріан так і зробив, і невдовзі виявив, що гортає сторінки рукописних нотаток і складних схем. Це був якийсь щоденник. Саме тому книга не мала ні назви, ні позначок. Науковий журнал якогось мага, якби він здогадався.
"Що це?" - запитав він, підозріло поглянувши на Гурея.
"Зразок", - усміхнувся Гурей. "Як я вже казав, я знаю, що було б нерозумно з твого боку робити щось подібне за гроші - ну, принаймні, за ті суми, які я можу тобі заплатити, - тому я придумав дещо, що, сподіваюся, буде більш привабливим для тебе. Не соромся переглянути цю річ на дозвіллі, а потім приходьте до мене в магазин завтра, щоб дати мені відповідь. Тільки пам'ятайте, що там, звідки вона прийшла, є ще багато чого!"
Гурей негайно пішов, залишивши Зоріана наодинці з таємничим журналом/реччю. З цікавості він відкрив книгу на початку, щоб подивитися, чи не написана вона на першій сторінці з заголовком. Перші кілька сторінок були порожніми, але врешті-решт він знайшов титульну сторінку.
"Зламування та обхід заклять та інших магічних захистів", - було написано на ній. "Автор Олдвін Рофолтін".
Рофолтін? Це ж покійний бізнес-партнер Гурея, чи не так? Заінтригований, Зоріан сів на край ліжка і почав читати.
***
Прочитавши книгу Рофолтіна, Зоріан мусив визнати, що відчуває себе трохи... пригніченим? Це була непогана книга, але, судячи з того, як Гурей подав її, він очікував більшого. Найкориснішою річчю, яку він знайшов у ній, була покрокова інструкція, як створити власні окуляри для аналізу магії, разом з кресленням формули заклинання. Це було дуже зручно, оскільки він давно збирався змайструвати такі окуляри, а у вільному доступі не було жодного посібника на цю тему, який би він зміг знайти - один лише план формули заклинання, ймовірно, врятував його від роботи, яку варто було б розпочати заново.
Крім цього, там було мало реальної користі... але, можливо, саме цього Гурей і прагнув. За його словами, це був зразок, який мав залучити Зоріана до співпраці, натякаючи на можливість надання Зоріану доступу до решти книг Рофолтіна. Якби у колишнього партнера Гурея було ще 5 таких книжок, і в кожній з них була лише одна корисна річ, наприклад, про окуляри, то це була б пара місяців зекономленого часу. А якщо Гурей тримав усе найкраще на кінець, як підозрював Зоріан... спокусливо. Набагато спокусливіше, ніж він міг собі уявити.
Похитавши головою на власну жадібність, він замкнув за собою кімнату і попрямував до крамниці Гурея. Він мав би запитати у чоловіка, чого саме той від нього очікує, але... швидше за все, той скаже "так". По правді кажучи, подібні речі були не так вже й далекі від того, що він колись планував зробити сам. Ймовірно, рано чи пізно йому доведеться навчитися проникати в чужі будинки і шпигувати за магами - збір інформації про часову петлю, Червону мантію і магію душі неминуче вимагав би цього в якийсь момент. Принаймні так він міг би отримати настанови від того, хто вже робив це раніше, потренувати свої навички на, ймовірно, набагато менш складній мішені, та ще й отримати за це винагороду.
Усвідомлюючи, що він поспішає зустрітися з Гуреєм, Зоріан врешті-решт сповільнився і вирішив піти мальовничим маршрутом до місця. Блукаючи містом, він байдуже спостерігав за людьми та будівлями, раптом усвідомивши, що дуже мало знає про це місце, незважаючи на те, що живе в ньому вже деякий час. Він був настільки зайнятий іншими справами, що дослідження Князів Двір вилетіло у нього з голови. Він навіть не перевірив доступ до міського Підземелля, хоча це було навмисно - він вирішив не робити цього, поки не матиме змоги оцінити, скільки часу та уваги займуть інші його завдання в цьому перезапуску, і врешті-решт вирішив залишити це для іншого перезапуску. Підземелля нікуди не дівалося. У всякому разі, тепер, коли він знайшов час, щоб трохи дослідити місто, він міг з певною впевненістю сказати, що нічого не пропустив. Він уже відвідав більшість крамниць, щоб визначити найкращу ціну на інгредієнти, які збирав, а крім того, місто було досить пересічним. Воно було схоже на Кіорію в тому сенсі, що це було місто, яке явно зазнало швидкого зростання останнім часом - старе ядро міста було легко впізнати за одноповерховими будинками, пофарбованими в традиційний жовтий колір, який зазвичай означав рідну для Ельдемара архітектуру, в той час як наступні шари, що розходилися від нього, мали новіші, багатоповерхові будівлі. Крім цього, він не помітив нічого особливо вартого уваги, хоча йому доведеться виділити кілька днів на дослідження, щоб бути впевненим.
Нарешті він дійшов до будівлі, яка гордо проголошувала, що в ній міститься бізнес-установа, відома як "Оснащення Квіла і Рофолтіна", і зайшов всередину. Маленький дзвіночок, прикріплений до дверей, задзвенів, коли Зоріан увійшов, сповіщаючи Гурея про його прибуття - рішення, напрочуд позбавлене магії, як для магічної крамниці, - а чолов'яга невдовзі висунув голову з задньої кімнати, в якій він зараз перебував, щоб подивитися, з чим має справу. Його очі одразу загорілися, коли він упізнав Зоряна.
"Я буду через секунду!" - крикнув чоловік, перш ніж повернутися до того, над чим він працював у підсобці. Поки він чекав, Зоріан скористався нагодою трохи роздивитися крамницю.
Як і першого разу, коли він був тут, його знову вразило розмаїття товарів, що продавалися в крамниці Гурея: тут було все - від одягу, придатного для дикої природи, до різноманітних магічних предметів, зілля, посібників з виживання, сушених трав та інших магічних матеріалів, що використовувалися алхіміками та майстрами, тощо. І насправді, це було навіть більш вражаюче, ніж здавалося на перший погляд - Зоріан знав з попередніх розмов з чоловіком, що Гурей насправді пропонував набагато більше, ніж те, що було виставлено на полицях його крамниці, якщо клієнт, який їх шукав, мав належну гарантію або знав, як поставити правильні запитання.
Якось Гурей розповів історію про покупця, який намагався купити декоративні рослини в горщиках, які він стратегічно розставив по всій крамниці, щоб оживити її, і хоча Зоріан розумів радість Гурея з приводу цього інциденту, він також розумів, як хтось міг вирішити, що вони продаються. Зважаючи на все інше, що продавав Гурей, Зоріана не здивувало б, якби він дізнався, що той торгує ще й горщиками з квітами.
"А, Зоріане, друже..." - сказав Гурей, вийшовши з підсобки і підійшовши до нього. "Ти прочитав її? Цікава книжка, чи не так?" - підштовхнув він.
"Вона була... дещо корисною", - відповів Зоріан без особливого ентузіазму. "Сама по собі не дуже, але якщо там, звідки вона взялася, є ще кілька, то, можливо, мені варто було б попрацювати з тобою над твоєю... проблемою".
Гурей насупився, вочевидь, очікуючи, що робота партнера справить на нього більше враження. Він відкрив рот, щоб заговорити, але Зоріан перебив його.
"Перш ніж ми продовжимо обговорення, я б хотів, щоб ми перейшли в більш приватне місце. У тебе є кімната, в якій я міг би облаштувати елементарні умови для усамітнення?"
"У мене є краще", - самовдоволено відповів Гурей, швидко позбувшись попереднього розчарування. "У мене є кімната, де вже є кімнати для усамітнення... і не тільки базові умови. Ходімо за мною".
Він повів Зоріана до маленької, непримітної кімнати з одним столом і двома стільцями... кімнати, стіни, підлога і стеля якої були вкриті магічними гліфами і геометричними фігурами, зробленими з кристалізованої мани. Гурей поклав руку на одне з кіл, і вся складна формула заклинання двічі пульсувала яскравим синім світлом, а потім стала начебто інертною. Однак Зоріан не був обдурений - ці імпульси означали, що більш маномісткі частини схеми заклинання стають активними. Як і багато потужних схем захисту, та, на яку він дивився, мала два режими - звичайний, манозберігаючий, який міг працювати від свого джерела мани нескінченно довго, і просунутий, суперзаряджений, який витрачав ману швидше, ніж міг забезпечити навколишній рівень мани, але був набагато ефективнішим на той час, коли був активний.
Звук Гурея, що прочищав горло, вирвав його з роздумів, і він зрозумів, що вже досить довго вивчає кімнату. Упс.
"А це теж "дещо корисне"?" - з посмішкою запитав Гурей, коли зрозумів, що знову привернув увагу Зоріана.
"Ні, це досить вражаюче", - зізнався Зоріан. "Це також зроблено твоїм колишнім напарником?
"Так, - кивнув Гурей. "Він у цьому добре розбирався. Я маю на увазі, встановлювати охороні вард системи. А також ламати і обходити їх, але я розумію, що ці дві речі пов'язані між собою. Навчишся створювати вард, і ти вже на 90% знаєш, як його перемогти".
"Це загальноприйнята мудрість, так", - погодився Зоріан. Він вирішив більше не ходити навколо цієї теми. "Отже... я припускаю, що твій колишній партнер був твоєю людиною для такої роботи в минулому, а тепер, коли він мертвий, тобі потрібно знайти когось іншого, хто виконуватиме брудну роботу".
"Боже, ти такий прямолінійний, - нервово засміявся Гурей. "Але ти влучив у саму суть, більш-менш. Бачиш... магія ніколи не була моєю справою, як би дивно це не звучало з вуст власника магічної крамниці. Це завжди було справою Олдвіна - він був тим, хто турбувався про магічну частину бізнесу, в той час як мені завжди було комфортніше на більш приземленому, цивільному боці речей. Налагодження контактів, укладання угод, пошук нових бізнес-партнерів і таке інше. Я дійсно жахливий маг, коли справа доходить до цього. Я взагалі майже нічого не можу накласти".
Зоріан з цікавістю подивився на нього. "Я майже впевнений, що бачив, як ти багато разів маніпулював маною, і активація режиму підвищеної конфіденційності цієї кімнати не могла бути просто направленням мани в це коло".
"О, я завжди дуже добре вмів користуватися магічними предметами, - сказала Гурей. "Для цього не потрібно бути справжнім магом. Багато практики і кілька спеціалізованих вправ на формування формщ - і все готово. Якщо ти досить заможний, як я, і живеш на ману-колодязі, то можеш навіть замовити предмети, що черпають силу з навколишньої мани, а не з моїх мізерних запасів... але ми обидва знаємо, що у таких предметів є серйозні недоліки, і для такої роботи дійсно потрібен справжній заклинатель".
Зоріан кивнув. Він вже деякий час розглядав можливість створити предмет з можливістю "само накладаючого закляття", щоб компенсувати свої запаси мани нижче середнього, але з цим було чимало проблем. Основна, неминуча проблема полягала в тому, що душі заклинателів були до біса хороші у створенні заклинань, в той час як навіть найкраще зроблені магічні предмети... не були такими. Зробити предмет, який дозволяв заклинателю пропустити деякі кроки під час заклинання, було досить просто, але створити щось, що могло б повністю самостійно накладати заклинання по команді? Важко. Можливо, дуже важко, або навіть неможливо, залежно від того, яке заклинання ви намагалися закарбувати в предметі. Схеми захисту та одноразові магічні предмети, такі як його вибухові кубики-самогубці, обходили цю проблему, змушуючи творця накладати закляття під час створення, після чого формула закляття просто стабілізувала його і не давала йому деградувати, але цей обхідний шлях був не дуже корисним для більшості заклинань.
А потім виникла проблема з живленням цих предметів. Не в кожному місці було багато мани, і навіть ті місця, де вона була, часто не могли забезпечити необхідну для заклинання кількість за один раз. Це означало, що більшість самозаклинань потребували внутрішнього акумулятора мани, що створювало цілу низку проблем. Жодна батарея не була повністю ефективною і надійною - всі вони випускали ману в різній кількості, і могли легко вибухнути, якщо були перевантажені або погано сконструйовані. І це навіть не враховуючи кількість бойових заклинань, які були спеціально розроблені для того, щоб змусити батареї мани вибухнути від внутрішнього тиску.
Загалом, створення предметів, що самі накладатимуть заклинання, було чимось, що Зоріан відніс до категорії "напевно, не варто". Наразі він не був достатньо добре обізнаний з формулами заклинань, щоб це зробити, а навіть якби й був, то все одно це була дуже складна підгалузь створення магічних предметів, яка давала дуже сумнівні переваги. Хоча врешті-решт він мав намір розшукати креслення вибухового жезла - ймовірно, найпростішого з само накладаючих заклять предметів, який підривав усе, на що його спрямовували, потоком ледь стримуваної енергії, зазвичай вогню. Предмет з відповідною назвою, і один з небагатьох саморобних предметів, який, як відомо, був надійним та ефективним у реальному бою, принаймні, на близькій відстані. Однак це не було пріоритетом - такий предмет був би скоріше крайнім засобом, зброєю на випадок бою, ніж чимось, на чому можна було б будувати свої навички.
"Втім, я не такий вже й безпорадний у таких справах, як ви можете подумати", - сказав Гурей. "Як я вже казав, Олдвін був заклинателем, але я був тим, хто визначав цілі. Ви не можете шпигувати за загрозою, якщо не знаєте, що вона є загрозою, зрештою. І я завжди дуже добре визначав, хто наші конкуренти, і стежив за їхньою діяльністю. Люди недооцінюють, скільки інформації можна отримати, просто маючи хороші зв'язки і зробивши кілька дорогих подарунків людям".
"Ти маєш на увазі хабарів", - сказав Зоріан.
"Зоріане, друже, тобі ще багато чому треба навчитися", - сказав Гурей, хитаючи головою. "Хабарі - це незаконно. Не існує закону проти щедрості. Подарувати пляшку дорогого вина своєму другу по чарці або запросити когось на модні щорічні танці, на які він завжди мріяв потрапити, - це просто бути добрим, і ніхто не зможе довести протилежне".
"Так, - зітхнув Зоріан. "Гадаю, не мені говорити, бо я готовий погодитися з твоїми планами. До речі, про плани, чому б нам не повернутися до того, навіщо ми тут. Чого саме ти хочеш від мене і що ти можеш запропонувати?"
"Дуже добре. Гадаю, ти знаєш про універсальну крамницю Вазена?"
"Найбільшу магічну крамницю в місті?" - перепитав Зоріан.
"Так, про неї. Колись "Оснащення Квіла та Рофолтіна" була більшою і могла конкурувати з ними на рівних, але після смерті мого партнера два роки тому ті часи минули. Нещодавно вони уклали угоду з іншою компанією з Кіорії, але про зміст угоди вони мовчать. Всі знають, що вони купили купу схем формул заклинань, алхімічних рецептів і ліцензій на виробництво, тож очевидно, що вони мають намір серйозно розгалузитися у виробничій частині бізнесу, але точні деталі успішно тримають у секреті. Це проблема. Залежно від того, що "Вазен" має намір виробляти, деякі речі різко впадуть у ціні, тоді як ціна на сировину, яка використовується для їх виготовлення, зросте в тій же мірі".
"Зрозуміло. Треба бачити, що випустить твій конкурент, щоб підготуватися до того, який вплив це матиме на ринок, - розмірковує Зоріан.
"Ну, і ще для того, щоб зрозуміти, чи можна якось протидіяти його крокам", - відповів Гурей.
"Гадаю, ти знаєш, де я можу знайти цю інформацію? запитав Зоріан. "Сподіваюся, не в самій крамниці. Це місце напевно дуже добре охороняється".
"Не так сильно, як ти можеш подумати - кілька основних вардів, щоб зупинити телепортацію і ворожіння, і це все. Але місце завжди охороняється, навіть вночі, тож ти маєш рацію, що з ними не варто зв'язуватися. На щастя, тобі й не доведеться. Зрештою, параноя самого Вазена згубила його - я дізнався, що замість того, щоб зберігати документи у своєму магазині, який ретельно охороняється, він приніс їх до свого набагато менш захищеного будинку. Очевидно, він не довіряє навіть власним працівникам".
"Наскільки захищений його будинок?" - запитав Зоріан.
"Ну, моя інформація може бути трохи застарілою, оскільки я отримав її два з половиною роки тому від мого тоді ще живого напарника, який розвідав всю будівлю, але я сумніваюся, що багато чого змінилося. Там є кімната для захисту від ворожіння, на всіх дверях і вікнах стоїть сигналізація, і це все. Самі ж документи зберігаються в сейфі, а він має бути набагато серйозніше захищений".
"Не так вже й погано, якщо чесно, - сказав Зоріан, подумавши хвилину, - це не так вже й погано". "Ворожбитська кімната зупиняє випадкове шпигунство і унеможливлює прокрастися всередину, а сигналізація на входах унеможливлює прокрастися всередину без магії."
Закривати підопічними лише входи було звичайним заходом для економії мани. Щоправда, це робило варди марними, якщо нападники могли проникати крізь стіни або хотіли зробити власний вхід, пробивши дірку в будівлі, але злодії, здатні проникати крізь тверду матерію, мали справи важливіші, ніж пограбування дрібних крамничок, а пробивання дірок у стінах зводило нанівець спробу отримати інформацію непоміченими.
"Але ж ти можеш телепортуватися, так?" - запитав Гурей. "Тобто, я впевнений, що ти можеш - швидкість переміщення на великі відстані, яку ти продемонстрував, цього вимагає, - але наскільки добре ти це вмієш?"
"Я можу телепортуватися, - нерішуче відповів Зоріан. Він не думав, що зробив це настільки очевидним, хоча припускав, що не міг би продовжувати йти вранці і повертатися до заходу сонця з речами, знайденими лише в глибині лісу, щоб ніхто не запитував, як він це робить. "На мою думку, у мене вже непогано виходить. Мені потрібен час, щоб сформувати заклинання, але я можу послідовно виконувати його".
"Чудово. Тоді сигналізація не повинна бути великою проблемою", - усміхнувся Гурей. "Олдвін знав один хитрий трюк, коли він міг перетворити предмет на своєрідний телепортний маяк, а потім просто телепортуватися на його місце, навіть не будучи там у минулому. Я впевнений, що зможу пронести якусь нешкідливу на вигляд річ крізь двері, треба лише накласти на неї закляття. Я сам не знаю, як накласти закляття, але Олдвін записав його в одному зі своїх щоденників..."
"Заклинання, кажеш? Без формули заклинання?" - з цікавістю запитав Зоріан.
Ні. "Заклинання пригадування", здається, називається. Воно складається з двох частин - спочатку накладаєш на предмет особистий телепортний маячок, і він одразу ж встановлює зв'язок між тобою і ним. Потім ти можеш у будь-який момент накласти друге заклинання, щоб "викликати" себе на місце, де знаходиться річ. За словами Олдвіна, це заклинання призначалося для швидкої втечі - ти накладаєш перше заклинання на точку відступу, а потім використовуєш друге заклинання, щоб телепортуватися туди, якщо опинишся у скрутному становищі".
"Чому б не використати для цього звичайний телепорт?" - насупився Зоріан. "Звучить як зайвий клопіт, коли достатньо звичайного телепорту. Зрештою, ти вже був у тому місці, куди телепортуєшся, якщо призначаєш його як точку відступу".
"Насправді я не знаю. Тобі доведеться з'ясувати це самому, якщо тобі це цікаво, - сказав Гурей.
"Якщо припустити, що це закляття спрацює, і ти зможеш пронести щось, як і обіцяв, то мені потрібно буде лише зняти захист з сейфу, щоб дістатися до документів.
"Так. Ця частина буде твоєю, бо я поняття не маю, де він знаходиться і який у нього захист", - підтвердив Гурей.
Зоріан деякий час дивився на чоловіка, а потім глибоко зітхнув.
"Чудово. На жаль для тебе, я не професійний зломщик, яким ти мене вважаєш, - сказав він Гурею. "Коли ти сказав, що хочеш, щоб я допоміг тобі з цим, я думав, що зможу просто підтримати тебе чи щось таке. Щось подібне, м'яко кажучи, не в моїй компетенції. Вибач, але якщо ти чогось не договариваєш, я не зможу цього зробити".
Гурей нахилився вперед і змовницьки посміхнувся. "Навіть якщо я дам тобі книгу заклинань Олдвіна і його нотатки про те, як ці заклинання повинні використовуватися?
Зоріан моргнув. "Що?"
Через дві години Зоріан вийшов з крамниці Гурея з трьома новими книжками під пахвою. Вони домовилися зробити спробу забрати документи за три дні до літнього фестивалю, нібито для того, щоб дати Зоріану час, необхідний для практики заклинань з книги заклинань Олдвіна, але також і тому, що в такому разі, якщо все піде шкереберть, Зоріан втратить лише три дні на перезапуск.
Зоріан задоволено наспівував собі під ніс, повертаючись до заїжджого двору. Приємно було час від часу ловити удачу. Після всієї цієї прикрості з Сілверлейк і таємничим зникненням практикуючих магію душі, він почав думати, що весь цей перезапуск був гігантською втратою часу. Тепер... що ж, принаймні, він отримав кілька блискучих нових заклинань, таких, які він ніколи не зміг би отримати жодним законним шляхом.
Справи йшли вгору.
***
Після розмови з Гуреєм час пролетів швидко. Практикувати заклинання, знайдені в книзі заклинань Олдвіна, було важко, оскільки більшість з них взаємодіяли лише з вардами і вимагали реальної схеми вардингу в якості цілі. На щастя, Зоріану вдалося знайти заклятий будинок, власник якого поїхав у подорож, що дозволило Зоріану тренуватися на ньому досхочу, за умови, що він буде триматися подалі від головної дороги. Іноді він і сам ставив закляття на об'єкти для тренувань, зазвичай, коли практикував більш руйнівні закляття, але це було зовсім не те саме, що взаємодіяти з невідомим підопічним.
На диво, Гурей також був готовий дозволити Зоріану попрактикуватися в заклинаннях, які він застосовував у своїй крамниці, якщо тільки той не робив нічого серйозного. Зоріан замислився над цим. Зважаючи на все, Гурей був надто поблажливим до нього. Він підозрював, що носій розглядає його як інвестицію і сподівається перетворити його на більш довгостроковий актив, і тому був щедрішим до Зоріана, ніж міг би бути в іншому випадку, але він не мав можливості бути впевненим у цьому. У цьому не було нічого зловмисного, тож він здебільшого ігнорував це і намагався бути просто вдячним за свою удачу.
Існувало, по суті, три способи поводження з вардами. Перший - морити варда голодом, позбавляючи його мани доти, доки він просто не розвалиться. Другий - знайти спосіб порушити його структуру, щоб він здох на місці. І, нарешті, третє - обдурити його так, щоб він взагалі не активувався. "Викачування", “злам” і “обхід” - так у літературі називали ці три методи. Кожен з них мав свої переваги та недоліки, але для виконання завдання, яке доручив йому Гурей, йому доведеться покластися на обхід накладок на сейфі.
Викачування мало ту перевагу, що воно завжди працювало - кожного варда можна було викачати до смерті, доклавши достатньо часу і зусиль, питання було лише в тому, чи готовий зловмисник виділити необхідні ресурси для виконання завдання. Деякі варди могли протриматися місяцями після того, як їх ізолювали від джерел живлення, навіть якщо під час ізоляції вони активно висмоктували ману. На жаль, це вимагало від нападника повного контролю над територією навколо цілі, оскільки операції з викачування були складними в налаштуванні та підтримці - за відсутності повного контролю захисникові було занадто легко зруйнувати систему. Здебільшого його використовували для облоги та знищення старих фортець, які віджили своє.
Злам був найшвидшим методом нейтралізації вардів - просто порушити структуру варду і дозволити йому зруйнуватися самому. На жаль, багато підопічних руйнувалися вибухонебезпечно або мали інші неприємні побічні ефекти, якщо їх просто зламати, що часто призводило до знищення об'єкта захисту, а іноді й того, хто його ламав. Багато вардів були просто надто сильними, щоб їх міг зламати один маг, або навіть група магів, якщо тільки нападник не знайшов особливо кричуще слабке місце. Отже, в цілому, зняти вард часто було неможливо, а ще частіше - небажано, навіть якщо така можливість існувала. Проте, якщо хтось хотів швидко позбутися варда і мав у своєму розпорядженні достатню силу, то зламати його було правильним рішенням.
Нарешті, існував обхід підопічних - бажаний спосіб боротьби з ними, якщо це взагалі можливо. Якщо зловмисник знав, як функціонує вард, чи то тому, що мав доступ до схем варда, чи то тому, що проаналізував його структуру за допомогою ворожильних заклинань, він міг подбати про те, щоб не активувати жодного з тригерів, які б змусили вард зрозуміти, що існує проблема, з якою потрібно боротися. Залежно від того, як функціонував вард, можна було навіть накласти на нього додаткові шари, щоб повністю його нейтралізувати. Якщо зловмисник хотів зберегти своє вторгнення в таємниці, обхід вардів був обов'язковим, оскільки це був єдиний метод, який залишав варди неушкодженими після того, як вони були зроблені.
Оскільки ідея полягала в тому, щоб не залишити жодних слідів вторгнення, зловмисник, очевидно, не міг зламати або витягти картки з сейфа - він повинен був обманом обійти їх і залишити неушкодженими. У книжках, які дав йому Гурей, було багато способів зробити це, оскільки Олдвіна насамперед цікавило саме таке вирішення проблеми, але поки Зоріан не подивився на сейф, він не міг сказати, які з них йому слід використати. Тож він вирішив просто потренуватися з усіма.
З наближенням дати літнього фестивалю Зоріан вирішив ще раз навідатися до Вані, щоб дізнатися, чи немає у нього новин про зниклих магів душ. Той не знав, хоча й зізнався, що не дуже намагався щось дізнатися про це. Вані стверджував, що це справа правоохоронних органів, і якщо вони втрутяться в неї, то лише зроблять з них підозрюваних. Можливо, він мав рацію, і Зоріан знав, що немає сенсу втручатися, коли справу розслідує поліція, але він, безумовно, мав намір розпочати особисте розслідування при наступних перезапусках, щоб дізнатися, що ж там відбувалося.
Вані запитав його, чи знайшов він плем'я перевертнів, але Зоріан зізнався, що вже махнув на це рукою. Він не міг піти до Рейні, бо вона була в Кіорії, і ніхто інший не міг вказати йому, куди йти. А може, й могли, але не хотіли - результат був однаковий в обох випадках. Крім того, він був скептично налаштований щодо того, наскільки вони можуть допомогти в його проблемі.
Нарешті цей день настав. Гурей зумів пронести невелику табличку в будинок Вазена, поклавши її в конверт і відправивши чоловікові разом з якимось безглуздим оголошенням. Зоріан не міг повірити, що це справді спрацювало, але це сталося, і тепер їм треба було лише дочекатися, коли чоловік піде на роботу, щоб телепортуватися всередину і пошукати сейф. Вазен був 40-річним холостяком, тож у будинку не повинно було нікого залишитися, коли він піде, але Зоріан все одно приготував для себе комплект маскувального одягу (який збирався викинути одразу після операції) і був готовий телепортуватися при перших ознаках неприємностей.
Після години очікування Вазен вийшов з будинку, і Зоріан телепортувався всередину. Гурей залишився зовні під полем невидимості, виконуючи роль вартового - якщо він помітить, що Вазен повертається, то натисне кнопку на секундомірі, який дав йому Зоріан, що призведе до нагрівання кільця на руці Зоріана.
Будинок, на щастя, був абсолютно порожній... але також не було жодного сейфа, ні з охороною, ні без неї. Навіть після того, як він додав додатковий шар до захисту, щоб виключити внутрішню частину будинку із зони захисту від ворожінь, його заклинання все ще не давали результатів... ймовірно, тому, що сейф сам по собі був захищений від ворожінь. Розчаровує. Він явно був за чимось захований, але Зоріан не міг збагнути, де саме. Не було ніяких порожніх стін, потайних люків під килимом, місць, де підлога була подряпана від постійного пересування меблів, і так далі. І коли Зоріан уже збирався опустити руки і полізти до книжок за екзотичним заклинанням, яке могло б подіяти, незважаючи на варди, він нарешті знайшов його. Воно було у каміні - якби він не помітив, наскільки він був відносно чистим (і не згадав, як ненавидів чистити камін вдома, в Циріні), йому б ніколи не спало на думку зазирнути туди.
Камін не був побудований для зручного доступу, тому взаємодія з ним була досить дратівливою - сейф був розташований ліворуч, що унеможливлювало фактично побачити замок без використання дзеркала. Втім, це була лише незручність, а не справжня перешкода. Він почав накладати аналітичні заклинання на закляття, що захищали сейф, намагаючись знайти спосіб обійти їх.
У нього було достатньо часу, щоб зареєструвати, що в каміні присутній дуже слабкий, локалізований вард, перш ніж він був змушений відскочити назад і звести перед собою щит. З каміна пролунав оглушливий вибух, огорнувши всю кімнату сліпучим, задушливим попелом, коли вард активував вибухову пастку у відповідь на виявлення його заклинання аналізу. Щит захистив його від вибуху, але хмара попелу була справжнім пеклом для його легенів.
Він телепортувався, схопив Гурея і знову телепортувався - цього разу подалі від будинку Вазена. Операція провалилася.
***
Після невдалої операції вся ідея була відкинута. Тепер, коли Вазен знав, що хтось полює за документами, охорона неодмінно повинна була посилитися, а Зоріан не хотів іти проти нових і вдосконалених засобів захисту, коли навіть старі ледь не вбили його. Гурей був, якщо на те пішло, ще більше вражений усім цим, ніж Зоріан. Він щиро вибачався за весь цей епізод і просторікував про те, що такі смертоносні пастки незаконні і що він не може повірити, що Вазен може використовувати такі речі, що Зоріан знайшов більш ніж трохи кумедним. Це допомогло пояснити, чому Вазен, схоже, не потурбувався про те, щоб повідомити про пограбування в поліцію.
Особисто Зоріан відчував себе досить роздратованим на себе. Незважаючи на те, що думав Гурей, це все було його провиною. Йому справді слід було перевірити камін на наявність пасток. Чорт забирай, він повинен був перевірити весь будинок на наявність пасток! Те, що Гурей сказав, що не було інших засобів захисту, не означало, що він повинен був прийняти це як належне. Чоловік навіть сказав, що його інформація застаріла...
Ну, неважливо - він витягнув з усього цього кілька непоганих заклинань і знав, чого слід остерігатися при наступних перезапусках.
Наприкінці рестарту він думав про те, щоб протистояти сірому мисливцю, але потім вирішив не робити цього. Він би просто безглуздо загинув, а в цьому перезапуску йому вже вистачало зіткнень зі смертю.
Він заснув і прокинувся від того, що його сестра побажала йому доброго раночку.