Враховуючи репутацію Великого Північного лісу серед людей, що живуть на більш південних, цивілізованих територіях, можна було б очікувати, що це місце є гігантською смертельною пасткою, де кожна тварина і значна частина рослин намагаються вбити вас на кожному кроці. Правда, як виявив Зоріан, була трохи складнішою. Так, у лісі було повно небезпечних створінь - навіть олені були досить агресивними і пару разів намагалися загризти його, замість того, щоб тікати від його наближення, - але цілком можливо було провести цілий день, не наражаючи своє життя на небезпеку, якщо знати, що робиш. Щоправда, Зоріан мав дещо несправедливу перевагу у вигляді гострого чуття, яке дозволяло йому відчувати багато небезпек ще до того, як вони встигали виявити його в свою чергу. Крім того, регіон, який він відвідував, був прикордонним, а отже, трохи приязнішим до людей, ніж глибока, незаймана дика місцевість на далекій півночі. Проте він був упевнений, що навіть досвідчений цивільний може безперешкодно пересуватися лісом, не кажучи вже про мага. Чорт забирай, зараз у нього все виходило просто чудово, незважаючи на те, що він мав менше місяця досвіду.
Зазвичай Зоріан не хотів би пересуватися лісом непоміченим. Весь сенс походу сюди полягав у тому, щоб отримати бойовий досвід, тому уникати небезпеки було не зовсім доречно. Однак цього разу крастися було більш-менш обов'язково. Він не хотів розгублюватися через загрозу на рівні сірого мисливця, і він точно не хотів попередити монстра про свій прихід, вступаючи в гучну, кричущу бійку прямо біля його лігва. Він повільно обійшов територію навколо лігва сірого мисливця, перевіряючи її на наявність загроз і ворожої місцевості, яка могла б перешкодити йому, якби він вирішив відступити в якомусь конкретному напрямку. У кількох місцях він вирізав на деревах і скелях групи вибухових гліфів - він сумнівався, що вони достатньо потужні, щоб завдати серйозної шкоди сірому мисливцю, але вони могли б виграти йому кілька секунд, необхідних для телепортації в безпечне місце.
Йому майже вдалося дістатися до лігва без бою. На щастя, тріо мух, комарів і ще якихось тварюк, які намагалися влаштувати засідку, було дуже легко знищити (вони чудово горіли), і бійка не здійняла достатньо галасу, щоб привернути увагу жахливого павука. Зоріан вибрав досить високе дерево неподалік (але не надто близько) від лігва сірого мисливця і левітував на верхні гілки, де швидко дістав зачарований раніше бінокль і почав вивчати свою ціль.
Місце було досить мальовничим - невелика кам'яниста ущелина, оточена лісом, з гарними лініями осадових порід, що перетинали камінь, і кількома стратегічно розміщеними кущиками трави, що росли між тріщинами. В одній зі стін був ідеально круглий отвір, який слугував входом до печери. Він був непроглядно темний, напрочуд непримітний і - якби Сілверлейк не сказав йому, що він там є, цілком можливо, що Зоріан пропустив би його зовсім, якби колись натрапив на це місце під час одного з рестартів.
Це була б остання помилка в його житті, принаймні в тому гіпотетичному рестарті - сірі мисливці були шалено вправними стрибунами і мали просто сюрреалістичну швидкість. Зоріан поставив би, що завгодно на те, що той, хто був у печері, зможе одним стрибком перестрибнути прямо від входу в печеру на інший бік яру і опинитися поруч, перш ніж Зоріан встигне усвідомити, що відбувається.
Сірий мисливець був, по суті, дуже простим монстром. Це був сірий, волохатий павук завбільшки з дорослого чоловіка... а ще він був неймовірно швидким, сильним, витривалим і стійким до заклинань. Він міг бігати швидше, ніж поспішаючий маг, стрибати на неймовірні відстані, ухилятися від звичайної вогнепальної зброї та атакуючих заклинань нижчого рівня, як качка від води, повністю ігнорувати більшість заклинань прямої дії та прогризати сталь. О, і він мав дуже неприємну отруту, яка замість того, щоб руйнувати тканини або руйнувати нервову систему, як більшість отрут, повністю порушувала здатність мага формувати і контролювати свою ману, натомість. Після укусу ви не могли нічого кастувати деякий час, а отрута повністю виводилася з організму за кілька тижнів. Очевидно, це був тип отрути, адаптований спеціально для знищення магічних істот, які були типовою здобиччю сірого мисливця, але він був так само ефективний і проти людських магів. По суті, якщо ви билися з сірим мисливцем наодинці, і він вас вкусив, то вам кінець.
Ці істоти були відомі тим, що пережовували цілі групи бойових магів, посланих спеціально, щоб позбутися їх. Досить сміливий вчинок для істоти, яка нібито є твариною - більшість нерозумних монстрів, якими б вражаючими вони не були, занадто легко заманювалися в пастки, щоб становити таку величезну небезпеку для підготовленого мисливського загону. Звісно, Сілверлейк хотіла, щоб в якості винагороди за свою допомогу він поборовся зі згаданим суперпавуком, що вбиває магів. Хороша новина полягала в тому, що вона не просила його вбити цю тварюку, що, як підозрював Зоріан, могло бути йому зараз не під силу. Погана новина полягала в тому, що її прохання було трохи простішим. Вона хотіла, щоб він зіткнувся з самкою сірого мисливця, яка відпочивала в печері, за якою він зараз спостерігав, і вкрав кілька її яєць.
Життєвий цикл сірих мисливців був цілковитою таємницею, оскільки вони вважалися надто небезпечними для вивчення, окрім звітів про битви та вівісекції, але Зоріан був готовий посперечатися, що матері сірих мисливців люто захищають своє потомство. Здобути бодай одне яйце, швидше за все, буде досить складно. Цілком ймовірно, що мати з будь-якої причини не захоче відходити далеко від свого мішка з яйцями, тому чекати на можливість просто згребти кілька яєць може бути непрактично, або навіть марно. Наскільки він знав, самка сиділа на своєму мішку з яйцями цілими днями і живилася за рахунок своїх жирових запасів, доки не вилупилися малюки.
Зоріан поклав бінокль назад у сумку і почав робити нотатки в одному з блокнотів, які прихопив із собою. Питання про те, як отримати яйця, не будучи при цьому жахливо вбитим, було, зрештою, питанням для іншого разу - зараз він був тут лише для того, щоб розвідати ситуацію і зрозуміти, чи можливе це завдання взагалі. Як би йому не хотілося довести старій зморщеній відьмі, що вона помиляється, виконавши її нездійсненний квест, померти тут було б неймовірно нерозумно. У нього був обмежений час. Довгий ліміт часу, але неодноразово вмирати через те, що він вирішив битися з супротивниками, які значно перевищують його рівень, було б непрощенною марнотратністю. Кожен перерваний рестарт був рестартом, який він не використовував на повну силу. Якщо він не міг придумати спосіб дістати яйця, в якому був абсолютно впевнений, що він спрацює, він не робив цього. І навіть якщо він міг би придумати спосіб, він спробував би його лише наприкінці перезапуску, коли найбільше, що він втратив би, - це пару днів.
"Гаразд, - пробурмотів він, закриваючи блокнот. "Подивимося, з чим я маю справу".
Перше, що він зробив, це спробував знайти самку сірого мисливця, щоб переконатися, що вона не вийшла зі свого лігва в даний момент. Він не міг вистежити сірих мисливців за допомогою ворожіння, оскільки ніколи не бачив їх раніше і не мав жодної частини тіла сірого мисливця, але просте заклинання пошуку "гігантського павука" вказало йому прямо на печеру. Оскільки інші два гігантські види павуків, що мешкали в цьому регіоні - гігантський деревний павук і гігантський павук-лазівник відповідно - не жили в печерах, висновок був очевидним. Тоді він спробував накласти на павука закляття, яке одразу ж зазнало невдачі. Що ж, заклинання технічно спрацювало... але в печері було абсолютно темно. Не було ні кристалів, що світяться, ні вугільного моху, який час від часу освітлює природні печери - звичайна печера, повна непроглядної темряви, яка приховувала все.
Чорт, він про це не подумав. Ламаючи голову над комбінацією заклинань, яка б дозволила йому розвідати лігво, не повертаючись до міста і не беручись за книги, він вирішив поєднати два різних заклинання. Спочатку він наклав закляття "таємне око", створивши плаваюче ектоплазматичне очне яблуко, через яке він міг бачити на відстані. Потім він створив плаваючу кулю світла, функціонально ідентичну простому заклинанню "плавучий ліхтар", за винятком того, що він змінив параметри заклинання так, щоб вона слідувала за ектоплазматичним оком, а не за ним самим. Потім він відправив око в печеру, заплющивши свої справжні очі і під'єднавши зір до дистанційного датчика. Існував шанс, що світло розлютить самку сірого мисливця, але він сумнівався, що вона вибіжить протистояти йому тільки заради цього, або що вона зможе вистежити його, якщо вже на те пішло.
Так сталося, що сірий мисливець або був дуже, дуже стурбований його плавучим ліхтарем, або, можливо, побачив у ньому здобич, тому що око ледве просунулося в печеру з плавучим ліхтарем на буксирі, коли сіра пляма врізалася в нього, і свідомість Зоріана з силою повернулася назад у його тіло. Здивовано моргнувши від раптової зміни перспективи, Зоріан побачив сірого мисливця, який вискочив з печери і почав сновигати навколо в пошуках чогось.
Після 10 секунд спостереження за павуком Зоряну вдалося помітити дві речі. По-перше, самка сірого мисливця не мусила сидіти на своєму мішку з яйцями цілими днями, тому що вона носила його на нижній стороні свого черева! Це було до біса нечесно. Він відмовився від усіх своїх слів про те, що завдання Сілверлейка було легшим, ніж убити павука - насправді це було набагато складніше, оскільки він мав діставати яйця, лише забираючи їх з остигаючого трупа сірого мисливця, а вбиваючи його, мусив бути обережним, щоб не пошкодити (ймовірно, набагато крихкіший) мішок з яйцями.
Друге, що він помітив, це те, що павук неухильно наближався до його місцезнаходження.
Це було не одразу помітно. Замість того, щоб одразу попрямувати до нього, павук на секунду відлетів у випадковому напрямку, на мить зупинився, ніби переорієнтовуючись, а потім знову відлетів у, здавалося б, випадковому напрямку. Він повторював ту саму рутину зупинок і стрибків секунда за секундою, і хоча спочатку його рухи здавалися випадковими, Зоріан з жахом помітив, що з плином часу він неухильно наближається до його дерева.
То павук-убивця ще й мав надчутливі органи чуття? Це була повна нісенітниця. Як він взагалі його помітив? Він навіть знайшов час, щоб накласти навколо себе кілька маскувальних заклинань і заклинань мовчання, щоб запобігти подібним випадкам. Правда, вони були досить слабкими, щоб зберегти ману, але це не повинно було...
Він насупився. Це було воно, чи не так? Сірий мисливець вистежував його через ману заклять. Його природною здобиччю були інші магічні істоти. Він мав отруту, спеціально розроблену для протидії магії. Ймовірно, він мав якесь вроджене магічне чуття, що дозволяло йому відчувати здобич на великих відстанях. Замість того, щоб захистити його від сірого мисливця, встановлені ним охоронці розкрили йому його місцезнаходження. Той факт, що вони були такими слабкими, був, мабуть, єдиною причиною, чому він не визначив його місцезнаходження миттєво, а натомість змушений був спотикатися, намагаючись знайти його.
Якщо так, то він був у халепі. Він не міг нічого вдіяти, бо монстр все одно б його вистежив. З іншого боку, якби він спробував телепортуватися, його місцезнаходження майже напевно було б повністю викрито.
Через 10 секунд, коли павук наближався все ближче, а виходу не було видно, Зоріан вирішив, що йому доведеться працювати швидко і молитися на краще. Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїтися, він почав щосили накладати закляття телепортації.
Як він і боявся, сірий мисливець зреагував миттєво. Щойно перше слово заклинання злетіло з його вуст, павук кинувся до нього, припинивши свій попередній рвучкий, невпевнений рух. Підбігаючи до нього, він під кутом відхилився від вибухової групи гліфів, яку Зоріан розмістив на одному з каменів на його шляху, якимось чином усвідомлюючи її існування та функцію, і боком злетів у повітря. Він приземлився вертикально на стовбур найближчого дерева і одразу ж знову злетів убік, перестрибуючи з дерева на дерево і набираючи висоту з кожним стрибком, поки нарешті не опинився і близько, і достатньо високо, щоб досягти місця розташування Зоріана.
Зоріан закінчив заклинання телепортації і вчасно зник. Жахливе видіння гігантського павука, що летів у повітрі на нього, витягнувши передні лапи і виставивши величезні чорні ікла, буде переслідувати його в нічних кошмарах ще довгі дні.
***
Після ледь не смертельної зустрічі з сірим мисливцем Зоріан вирішив відкласти пошуки Сільверлейка на невизначений час. Зрештою, було багато інших людей, яких Каель перерахувала як можливу допомогу, і, можливо, якщо він поговорить з нею під час наступного перезапуску і спробує ще раз, вона відправить його на менш суїцидальний квест.
Але це було дуже прикро. Думка про те, що він був повністю перевершений тим, що по суті було німим звіром, нагадала йому про той останній рестарт у Кіорії, коли він зіткнувся з Червоною мантією в руїнах аранійського поселення. Той факт, що сірий мисливець був гігантським павуком, як і аранея, ще більше наштовхнув на незручні паралелі. Незважаючи на те, що він розумів, що немає нічого ганебного в тому, щоб програти істоті, з якою навіть відомі маги не хотіли б зустрічатися, і що насправді він повинен бути щасливий навіть тому, що залишився живий, він виявив, що його дуже турбує його неефективність.
Наступний день він провів, вистежуючи гігантських павуків-пасток, схожих за розміром на сірих мисливців, але коричневого кольору і набагато менш небезпечних, перш ніж викурювати їх з нір, а потім вбивати різними болісними способами. Їхні очі та отруйні залози продавалися набагато краще, ніж шкури зимових вовків. Йому слід робити це частіше.
Все ще перебуваючи в дещо поганому настрої, він вирушив подивитися, чи може хтось із знайомих Каела допомогти йому. Коли він прибув до села, де жив його перший кандидат, і дізнався від місцевих жителів, що цього чоловіка не бачили останні два місяці, він не збентежився. Чоловік був відставним магом, який захоплювався домашніми тваринами - у нього їх було шість, а також велика кількість більш простих домашніх улюбленців, і завжди прагнув додати ще одну екзотичну істоту до свого звіринця. Відсутність протягом двох місяців була дещо незвичною, але не такою, щоб одразу бити на сполох.
Але потім почали з'являтися інші зникнення. Стара знахарка, яка також іноді знімала прокляття, просто зникла, і її сусіди не знали, куди вона поділася. Двох братів, що жили у вежі, яку вони збудували подалі від цивілізації і таємно вивчали магію душі, не було вдома, ворота до їхньої вежі були виламані, а нутрощі обчищені дочиста від усього вартісного. Священик із сусіднього міста, який займався вивченням нежиті та способів боротьби з нею, був знайдений мертвим у своєму будинку 4 дні тому, причина смерті невідома. Він був молодий і не мав відомих проблем зі здоров'ям чи залежностей, тому виникла підозра на зловмисне вбивство. Алхіміка, що спеціалізувався на магії перетворення, розірвала на шматки за межами його села зграя надзвичайно агресивних кабанів. І так далі. Лише священик і алхімік були дійсно підтверджені мертвими, інші поїхали в раптові відрядження або просто зникли в один день, причому зникнення відбувалися на досить великій території, що ніхто, здавалося б, не пов'язував їх в єдину картину, але Зоріан знав, що це не було випадковістю.
Хтось цілеспрямовано вистежував усіх, хто володів хоч якимись знаннями про магію душі. Питання полягало лише в тому, чи були зниклі люди мертві, чи просто викрадені з якоюсь метою.
На щастя, йому нарешті вдалося знайти одного з тих, про кого згадував Каель. На жаль, цей чоловік насправді не знав ніякої магії душі. Вані був "просто" вченим, і, за словами Каеля, можливо, міг би вказати йому на того, хто володіє. Можливо. Єдина хитрість полягала в тому, що Вані любив поговорити, переходячи з теми на тему, як йому заманеться, і він відмовлявся допомагати будь-кому, хто був з ним неввІхливим. Тому кожен, хто звертався до нього за порадою, мав бути дуже терплячим і готовим до частих відхилень від теми.
Зоріан міг набратися терпіння. Він постукав у двері будинку чоловіка, і йому одразу ж відчинив Вані, веселий літній чоловік із сивою чуприною, який анітрохи не здивувався, що хтось звернувся до нього за порадою.
Всередині було... забито. Це було єдине слово, яке підходило. Майже кожен сантиметр будинку був заповнений коробками, полицями і тумбами, на яких стояли книги, великі і малі статуї, рослини і тварини, законсервовані в пляшках, скляні шафи, в яких зберігалися крихітні моделі або будівлі та інші подібні речі. Там, де було видно стіни, вони зазвичай були заповнені картинами і малюнками. Коли Вані повів їх обох до свого кабінету, погляд Зоріана впав на особливо велику і реалістичну статую оголеної жінки з деякими досить... щедрими... статками, і він здивовано повів бровою на чоловіка.
"Це щось на кшталт богині родючості", - поспішив пояснити чоловік. "Це тимчасова річ, мій друг прислав її мені на зберігання, і ви знаєте, як це буває. Захоплююча річ. Так чи інакше! Не думай, що я не знаю, хто ти, молодий чоловіче, - це ти вбиваєш усіх зимових вовків у цьому регіоні останнім часом!"
"А що, це проблема?" запитав Зоріан.
"Проблема?" - засміявся чоловік. "Якраз навпаки! Нарешті хтось зробив щось, щоб трохи зменшити кількість цих жахливих звірів. Зараз вони не такі вже й погані, але з настанням зими стають агресивними і починають нападати на мандрівників та віддалені громади. За останні кілька зим сталося кілька зникнень дітей, і всі знають, що в цьому, ймовірно, винні зимові вовки. Ці кляті тварюки з кожним роком стають дедалі сміливішими..."
"А чому ж тоді ніхто досі не організував полювання?" - запитав Зоріан. Зрештою, гільдія магів була створена для того, щоб реагувати на подібні ситуації.
"Взимку тут випадає багато снігу, і іноді цілі міста можуть бути відрізані від решти світу на кілька днів, тому важко вчасно організувати відповідь. Здебільшого ніхто навіть не дізнається, що сталася криза, доки не мине кілька днів, коли вже нічого не можна буде вдіяти, - Вані задумливо постукує пальцями по столу, ніби щось обмірковуючи. "Принаймні, так люблять говорити мисливці та влада. Особисто я вважаю, що вони просто бояться Срібного".
"Срібного?" - з цікавістю перепитав Зоріан.
"Це чутки ходять. Кілька років тому, коли зимові вовки тільки почали проявляти активність, була спроба організувати широкомасштабний відстріл, було організовано велике полювання. Закінчилося все... погано. За розповідями, кілька зграй зимових вовків працювали разом, щоб заманити мисливців у пастки, розділивши їх на менші групи, які потім детально розгромили. Вони діяли більше як армія, ніж група диких тварин, і ті, хто вижив, стверджували, що їх очолював величезний зимовий вовк з блискучою сріблястою шкурою. Срібний - альфа з альф, такий же розумний, як і будь-яка людина, і з владою направляти своїх менших братів проти людей. Гільдія магів Ельдемара офіційно намагалася знайти і знищити цього зимового вовка, але вони нічого не знайшли - ні срібного вовка, ні жодних доказів того, що кілька зграй працюють разом. Проте багато місцевих жителів досі переконані, що він існує - кажуть, що кожен, хто полює на вовків, рано чи пізно стикається з ним".
"Зрозуміло, - насупився Зоріан. "І що ти думаєш?
"Мабуть, це можливо, - зізнався Вані. "Ми живемо в божевільному світі, і ніколи не можна сказати, що щось неможливе. Це може бути експеримент якогось божевільного мага в лісі. Це може бути новий вид, що походить із Серця Зими. Це може бути навіть поліморфний маг, який вирушив у божевільний хрестовий похід, щоб захистити кровожерливих монстрів від жахливих людей. Знаю тільки, що я радий, що хоч когось не залякали всі ці страшилки, що витають у повітрі..."
Минуло ще хвилин п'ятнадцять, перш ніж Вані наважився навіть запитати, навіщо до нього прийшов Зоріан.
"Мене прислав Каель, - сказав Зоріан. "Точніше, він назвав ваше ім'я як можливе джерело порад".
"Каель!" радісно вигукнув Вані. "О, я пам'ятаю його... шкода, що так сталося з його дружиною і тещею. Плач забрав у нас стільки чудових людей. Але ж у нього залишилася донька, чи не так?" Зоріан кивнув. "Добре. Діти - найбільший скарб. Передай йому мої слова. Він допоміг мені написати книгу, знаєш? Він тобі це казав?"
"Казав", - підтвердив Зоріан. Каель попередив його, що Вані трохи марнославний і любить обговорювати свої книги, і що, можливо, було б непогано прочитати одну або дві. Зорян прислухався до цієї поради і прочитав дві з них. Перша, яку Каель допоміг чоловікові написати, зібравши розповіді різних людей у регіоні, була про недавню історію регіону і являла собою здебільшого збірку анекдотів, деякі з яких були цікавими та кумедними, а деякі - до нудоти нудними. Якби не порада Каеля, він би ніколи не пішов далі першого розділу. "Я навіть прочитав її, як і ще одну книгу".
"О?"
"Вона називалася “Історія доікосійської Алтазії”, - відповів Зоріан, роздумуючи, чи сказати чоловікові правду, чи просто підлеститися до нього. Вирішив поки що сказати правду. "Я... це було цікаво, але я не зовсім згоден з багатьма речами. Моя головна претензія полягає в тому, що ви продовжуєте говорити про доікосійські племена, які жили на Алтазії так, ніби вони жили в повному вакуумі, тоді як реальність була такою, що все південне узбережжя Алтазії було всіяне ікосійськими колоніями і фортами, що тягнулися щонайменше тисячу років тому. Ікосійці навряд чи були тотальними чужинцями в Алтазії, якими ви зображуєте їх у своїй роботі".
"Але ж історичні свідчення ясно показують, що культурний вплив цих прибережних держав не поширювався дуже далеко вглиб материка", - тріумфально зауважив Вані.
"Це може бути суворою правдою, але ікосійці були набагато технологічно розвиненіші за алтазькі племена в більшості областей, і я думаю, що ви сильно недооцінюєте вплив простої технологічної дифузії на людську культуру..."
Так. Це, мабуть, займе якийсь час.
***
"А, дякую за це", - сказав Вані. На той момент вони розмовляли вже кілька годин, і Вані здавався напрочуд задоволеним тим, що зустрів когось, хто не погоджувався з його висновками і був готовий про це говорити. Зоріан також дізнався, що чоловік був неймовірно начитаним і, здавалося, вивчив напам'ять з півдюжини енциклопедій, бо був просто фонтаном різних дрібниць. Що б він не думав про висновки чоловіка, він явно прийшов до них не з власної примхи. "Давненько я ні з ким не вів подібних дискусій. Зазвичай люди, які хочуть поговорити зі мною, не знають достатньо, щоб кинути мені виклик, а ті, що знають достатньо, не зацікавлені в розмові".
"Ви мені лестите. Насправді я не думаю, що моя думка має таку ж вагу, як ваша. Я, не провів і сотої частки того дослідження, яке провели ви", - сказав Зоріан. Ніколи не завадить трохи підмазати людей. "Але мені не варто більше витрачати ваш час. Я прийшов до вас, бо хотів би почути вашу пораду, як знайти фахівця з магії душі".
"Магії душі?" - перепитав чоловік, насупившись.
"Це особисте питання, про яке я не хотів би говорити, - відповів Зоріан. "Скажу лише, що на мене наклали магічне закляття з невідомими наслідками, і я хочу поговорити з кимось про те, щоб дізнатися, що саме зі мною зробили, і як убезпечити себе від подібних випадків у майбутньому.
"Хм, - хмикнув Вані. "І Каель послав тебе до мене?
"Ви були в списку людей, які, за його словами, могли б мені допомогти. Однак, ви були єдиним, кого я зміг розшукати. Інші були... ну, це дуже тривожно. Дозволь мені розповісти про мої останні кілька днів..."
Вані слухав опис зникнень Зоріана зі зростаючим занепокоєнням, записуючи на аркуші паперу імена та факти, які розкривав Зоріан.
"Це справді дуже тривожно, - погодився Вані, коли Зоріан закінчив. "Подумати тільки, що таке могло статися, і ніхто про це так довго не здогадувався... Я доведу цю справу до відома відповідних органів, не хвилюйся. Мені цікаво, кого я можу вам порекомендувати, коли так багато очевидних варіантів стали, е-е-е, недоступними. Дозвольте мені трохи подумати над цим".
Через п'ять хвилин Вані вдалося придумати рішення.
"Скажи мені, - попросив він. "Що ти знаєш про перевертнів?
"Що це люди, які мають здатність перетворюватися на тварин? спробував Зоріан.
"Перевертні - це люди з двома душами, - сказав Вані. "Давним-давно в минулому предки перевертнів проводили ритуали, які з'єднували їхні душі з душами обраних ними тварин, що дозволяло їм набувати форми тварин і навіть отримувати доступ до деяких здібностей цих тварин у людській подобі. Це дуже давня форма магії, яка передувала вторгненню ікосіанців в Алтазію, і мені сумно констатувати, що більшість племен перевертнів втратили знання про первісні ритуали, які вони використовували для створення свого роду. Сьогодні їхня чисельність зростає виключно за рахунок звичайного розмноження, коли діти перевертнів успадковують подвійну душу своїх батьків. Однак існують племена, які зберігають знання ритуальної магії та механіки душі, необхідні для виконання ритуалу в сучасну епоху. Хоча метою таких знань є перетворення звичайних людей на нових членів племені, вони цілком можуть бути досить загальними, щоб допомогти тобі у твоєму питанні".
"Зрозуміло. А де я можу знайти цих перевертнів? запитав Зоріан.
"Цього, - відповів Вані, розводячи руками в безпорадному жесті, - я не знаю. Племена перевертнів мають неоднозначну історію з, скажімо так, цивілізованими спільнотами. Вони рідко хочуть, щоб їх знаходили. Але я знаю, що в цьому регіоні живе досить потужне плем'я вовкулаків - плем'я, яке, безумовно, володіє потрібними тобі знаннями. Я не знаю, з ким тобі потрібно поговорити, щоб зустрітися з їхнім вождем, але я знаю, що вождь племені відправив свою доньку до Кіорії, щоб отримати освіту в більш сучасних формах магії. Здається, її звуть Рейні. Руда. Кажуть, дуже вродлива. Можливо, ти міг би почати з неї?"
Зоріан моргнув. Рейні - вовкулака? Це... ого. Так, тепер, коли він подумав про це, були деякі речі, які могли б вказати на це.
"Що ж, - сказав Зоріан, підводячись зі свого місця. "Ви дали мені багато інформації для роздумів. Дякую, що приділив мені час".
"Не варто, - посміхнувся Вані. "Піди вбий для мене ще кілька зимових вовків, це все, про що я прошу.
"А хіба плем'я вовкулаків не зненавидить мене за те, що я вбиваю так багато вовків?" запитав Зоріан.
"Вони вовкулаки, а не зимові вовкулаки", - відповів Вані. "Я майже впевнений, що вони не дуже люблять один одного. Зимові вовки мають звичку вбивати своїх більш мирських родичів і вторгатися на їхню територію".
Після цього Зоріан пішов, не знаючи, як діяти далі в перезавантаженні.
***
"Вже повернувся?" запитала його Сілверлейк, не потрудившись підняти погляд від свого пучка трав, звертаючись до нього. "Щось я не бачу на тобі мішка з яйцями".
"Це тому, що павучиха-мама носить свої яйця на підчерев'ї", - відповів він. "Це нездійсненне завдання. Навіщо взагалі ви послали мене з таким дурним дорученням? Каель казав, що ви ексцентричний, але, зрештою, нешкідлива. Від йього не нешкідливого. Я мало не помер."
"Якби я думала, що ти з тих, хто кидається врозтіч і ризикує вбити свою дурну дупу чимось подібним, я б ніколи не послала тебе з таким дорученням", - насмішкувато мовила Сілверлейк. "І взагалі, чи не передчасно оголошувати про провал менш ніж через тиждень? Я терпляча. Я чекала роками, і я впевнена, що зможу почекати ще кілька місяців, поки ти щось придумаєш. Ти розумний хлопець, я впевнена, що ти знайдеш вихід".
Зоріан відкрив рота, а потім закрив його. Раптом її логіка здалася йому набагато розумнішою. Зрештою, вона не знала, що у нього був місячний термін ув'язнення. На її думку, дати йому завдання, на виконання якого знадобиться кілька місяців, було цілком логічно. Куди було поспішати? Що ж до суїцидального характеру завдання, яке вона йому дала... мабуть, вона вірила в його здібності більше, ніж він сам. Чи справді він здався занадто рано?
"Кілька місяців - це занадто пізно", - сказав він. "Все, що станеться після літнього фестивалю, для мене може з таким же успіхом не існувати".
Сілверлейк нарешті перестала возитися з купою трав і подивилася на нього суворим поглядом, її очі на мить яскраво засяяли.
"Ти не помираєш, - сказала вона. "Принаймні, не через хворобу? Хтось полює на тебе?"
Зоріан завагався, перед очима затанцював образ Червоної мантії, і відкрив рот, щоб сказати "так". Але Сілверлейк перебила його.
"Ні, не зовсім, - сказала вона, повертаючись до своїх трав. "У тебе є ворог, але, зрештою, у кого його немає?"
Зоріан роздратовано видихнув і підвівся, вирішивши піти, поки не втратив самовладання і не напав на неї. Він, напевно, все одно був би втоптаний у землю. Однак перед тим, як він телепортувався, його осяяла думка.
"До біса", - подумав він. "Чому б і ні?
"Гіпотетично кажучи, - сказав він. "Якби до вас завітав мандрівник у часі, який стверджував, що знає, ким ви будете в майбутньому, що б ви попросили у нього на доказ?"
"Гіпотетично кажучи, - сказала вона, її рот розтягнувся в жорстокій посмішці, - я б попросила його принести мені мішок з яйцями сірого мисливця".
Переможно розвівши руками, Зоріан телепортувався назад до свого заїжджого двору в Княжих дверях, а регот старої садистки відлунював за його спиною.
***
У безпечній кімнаті, яку він винайняв у заїжджому дворі, Зоріан сидів на ліжку, розбираючи куплену раніше гвинтівку. Було трохи кумедно, наскільки легко було дістати вогнепальну зброю порівняно з високорівневими бойовими магічними знаряддями, незважаючи на те, що вони були такими ж смертоносними, але ось вона, зброя. Особливо легко було дістати її тут, у Княжих дверях, бо вони були близько до дикої природи з усіма її небезпеками, до речі містечко ще часто називаю Княжем двором через те що воно розрослося після напливу поселенців які йдуть брати участь в заселені неосвоїних земель. Так чи інакше, він намагався зрозуміти, як гвинтівка працює і, що важливіше, як її можна зачарувати.
Вогнепальна зброя, як відомо, дуже складно піддавалася магії. Як і у випадку з усією далекобійною зброєю, проблема полягала в тому, що зачарувати можна було лише пристрій, щоб він був точнішим і міцнішим, а якщо ви хотіли, щоб куля мала якийсь магічний ефект при влученні в ціль, то потрібно було зачарувати саму кулю. На жаль, кулі було дуже важко зачарувати, оскільки вони були набагато меншими за стріли та арбалетні болти і зазвичай виготовлялися з дуже непридатних для магії матеріалів. Крім того, до кулі не можна було доторкнутися, щоб направити в неї ману, коли вона вже була в рушниці... хоча, можливо, якщо він встановить кілька кристалічних каналів мани в рушницю за допомогою модифікації...
Вивчаючи пристрій, що лежав перед ним, Зоріан байдикував, обмірковуючи способи, якими можна було б позбутися від сірого мисливця. Він не мав наміру реалізовувати це ближчим часом, але придумувати сценарії не завадило б.
Сірі мисливці мали відомі слабкості. Перш за все, вони були суто супротивниками ближнього бою - якщо ви могли тримати їх на відстані, вони нічого не могли вам зробити. Проблема полягала в тому, що вони дуже, дуже добре вміли наближатися до своєї цілі. По-друге, вони, зрештою, були просто магічними тваринами, тому їх можна було досить легко заманити в підготовлені пастки та зони вбивства. Проблема полягала в тому, що вони були досить швидкими і витривалими, щоб пережити таку помилку. Магічне чуття, яке сірий мисливець продемонстрував при першій зустрічі Зоріана з ним, ймовірно, також допомогло йому уникнути найбільш кричущої з таких пасток.
Він міг би придумати кілька способів заманити його в пастку, але більшість з них вимагали знання заклинань, яких у нього не було. Якби він знав, як створювати симулякр і відкривати портали, він міг би просто відправити туди свій симулякр як приманку, а потім відкрити портал, що веде туди, де він влаштував пастку. Чорт забирай, знання того, як зробити симулякр, зробило б все в мільйон разів простішим, оскільки він міг би перевіряти свої ідеї, не наражаючи себе на небезпеку. Якби він знав великі закляття для зміни місцевості, то міг би просто запечатати його в лігві і чекати, поки він задихнеться. Якби він знав заклинання для маніпулювання великими об'ємами води, він міг би втопити його. І так далі, і так далі...
Він також думав про те, щоб отруїти його або приспати, або якось інакше використати якесь алхімічне зілля, яке б скалічило або вбило його... але все, що могло б вбити такого звіра, було сильно обмежене, виготовлене з надрідкісних інгредієнтів і до біса дороге. Він не знав, як зробити щось подібне, і не міг роздобути щось настільки цінне і заборонене через торгівлю.
Він міг спробувати застосувати грубу силу і побудувати голема, щоб здолати павука. Оскільки це були машини, оживлені магією, вони мали імунітет до отрути і могли бути надзвичайно сильними - достатньо сильними, щоб розчавити дурного павука у двобої віч-на-віч. На жаль, він не знав, як створити голема. Будь-якого голема, не кажучи вже про такого, що міг би зійтися віч-на-віч із сірим мисливцем. Мистецтво виготовлення големів було настільки складним, що його опануванню присвячувалося кілька Родів, і це не те, чим можна займатися тиждень-два. Або навіть місяць чи два.
До того ж, навіть якби він знав, як його зробити, процес будівництва зайняв би щонайменше тиждень, а можливо, й більше, вимагав би спеціалізованої майстерні і поглинув би багато дорогих матеріалів. Він, швидше за все, збанкрутував би ще до того, як був би наполовину готовий.
Тому він звернувся до вогнепальної зброї. Револьвер досить добре спрацював проти Червоної мантії, коли його заклинання підвели його, зрештою. Але проти сірого мисливця не підійшла б звичайна вогнепальна зброя - він потребував чогось сильнішого. На жаль, більші калібри зазвичай були зарезервовані для військових, і йому довелося б здійснити набіг на військову базу і викрасти таку зброю, якби він захотів піти цим шляхом. Це могло закінчитися дуже погано - хто зна, який захист має військова база, а бути схопленим і допитаним військовими слідчими, накачаним різними препаратами зоб випитати правду, було майже так само погано, як бути виявленим ворожим магом або некромантом. До того ж, він був майже впевнений, що у них все одно є пара магів і некромантів на зарплаті.
І навіть якщо він знайде щось підходяще під досить слабкою охороною, то майже напевно все одно доведеться зачаровувати, а він навіть не міг уявити, як ефективно зачарувати просту гвинтівку. І, мабуть, не зможе до кінця перезапуску.
Стук у двері розбудив його від роздумів, і він швидко поклав гвинтівку в коробку і сховав її під ліжко. Володіння гвинтівкою не було незаконним, але він не хотів, щоб хтось, хто його шукав, побачив, як він з нею возиться. Про всяк випадок він переконався, що його захисний браслет на місці, а потім відчинив двері.
Це був Гурей, що не дуже здивувало Зоріана. Чоловік слухняно викуповував різні алхімічні інгредієнти та різні частини тіла, які Зоріан збирав у лісі, і дозволяв Зоріану користуватися своєю майстернею, коли йому потрібно було виготовити якісь складніші зілля та магічні предмети. Чоловік уже замовив у Зоріана кілька магічних предметів, тож очікував, що прихід Гурея буде пов'язаний із черговим замовленням.
Та виявилося, що Гурей мав на увазі зовсім іншу угоду. Після обміну люб'язностями він одразу перейшов до справи.
"Я хочу, щоб ти допоміг мені пограбувати мого конкурента".