"Життя заносить тебе в найнесподіваніші місця, - розмірковував Зоріан, знову підносячи ніж до трупа вовка. Якби хтось сказав мені на першому курсі академії, що мені потрібно буде знати, як найкраще зняти шкуру з зимового вовка, я б нізащо не повірив.
З іншого боку, технічно йому не потрібно було знімати шкуру з тварини - він просто відчував, що це було б жахливою втратою, оскільки шкури зимових вовків мали досить високу ціну в Князівських Дверях. Якщо він збирався вирушати в дику природу, шукаючи чудовиськ і небезпечних тварин, з якими можна було б битися, то міг би й заробити на цьому трохи грошей.
Нарешті кривава робота була зроблена. Він був упевнений, що справжній мисливець міг би зробити це за чверть часу і без зайвих клопотів, але йому було байдуже - успіх є успіх. Він поклав шкуру в сумку і пішов у напрямку струмка, який він бачив раніше, маючи намір змити кров і бруд з рук і одягу. Колись він збирався використати для цього заклинання, але оскільки заклинання збору врожаю базувалися на анімації, то зараз вони були для нього марні. Анімаційні заклинання працювали, вкладаючи в заклинання частину розуму заклинателя, тож поки Зоріан не знав, як правильно зняти шкуру з тварини старомодним способом, він не міг передати її анімаційному заклинанню.
Йдучи до струмка, він не спускав очей з причини, через яку він взагалі опинився в цій ділянці лісу - маленького будиночка старої відьми на ім'я "Сільверлейк", яка була одним з можливих джерел, вказаних Каелем у його списку. Поки що передбачення Каеля про те, що він не зможе знайти це місце самотужки і що йому доведеться блукати околицями, доки вона сама не прийде до нього, було цілком правильним - жодне ворожіння не змогло відстежити будиночок, і він не натрапив на нього, просто блукаючи по околицях. Якби не запевнення Каель, що тут хтось живе, він би вже давно здався. Єдина причина, чому йому вдалося так точно визначити місцевість, полягала в тому, що стара відьма мала звичку збирати всі алхімічно корисні рослини та гриби в цій місцевості, а Каель попереджав його, щоб він остерігався підозріло чистих місць, таких як це.
Зітхнувши, він занурив руки в струмок. Від нещодавніх дощів він розлився і перетворився на невеличку каламутну річечку, але вода була цілком придатною для того, щоб помити руки і охолодитися. Зробивши це, він присів навпочіпки біля води і бездіяльно вивчав своє відображення. Вигляд у нього був жахливий. Він і почувався так само. Хоча він не був зовсім не в формі, і це був не перший раз, коли він наважився піти в ліс, була різниця між двогодинною прогулянкою напівприрученим лісом біля свого міста і проведенням більшої частини тижня у великій північній пустелі, полюючи на зимових вовків і ухиляючись від змій та інших небезпечних диких тварин. Слава богам, що він мав передбачливість накласти на себе цей закляття від паразитів, інакше він був би вкритий кліщами та п'явками ще до кінця першого дня... і це за умови, що комарі не звели б його з розуму до того, як це сталося.
І що найгірше в цьому всьому? Він ніколи не звикне до цього, тому що будь-який ріст м'язів і адаптація організму будуть зведені нанівець, коли закінчиться цей перезапуск. Він зробив собі нотатку, що треба пошукати можливість отримати підсилюючі зілля або ритуали для підвищення сили та витривалості, бо проводити перший тиждень кожного перезапуску з кожним сантиметром тіла, напруженим і болючим, було зовсім не веселою перспективою. Або принаймні зілля, яке б полегшило - зачекайте, дно потоку рухалося?
Він встиг відскочити назад вчасно, щоб уникнути величезної коричневої фігури, яка вистрибнула з каламутної води і спробувала обхопити його голову своїми масивними щелепами. Він швидко відступив, коли величезна ящероподібна істота спробувала витягти себе на берег і послала невеликий ракетний рій, що складався з трьох шипів, прямо йому в голову. На щастя, ящірка була досить повільною, незважаючи на несподівану атаку, тому всі три ракети випущені ним влучили в ціль. Череп істоти миттєво вибухнув від удару, розлетівшись на всі боки шматками тканин, і вона одразу ж впала замертво там, де стояла, а її нижня половина все ще була занурена в потік.
Зоріан негайно ввімкнув свій розумовий сенсор і просканував струмок на предмет можливої присутності інших подібних монстрів, а потім, не знайшовши жодного, повільно наблизився до трупа, щоб оглянути його.
Це була саламандра. Величезна коричнева саламандра з масивною трикутною головою і чорними очима-намистинками, які, напевно, нічого не бачили. Це було дивом, що щось таке велике могло ховатися в такому мілкому струмку, але каламутна вода дала їй саме те, що їй було потрібно, щоб здивувати його. Чорт, це було б принизливо - бути вбитим менш ніж за тиждень гігантською саламандрою. З іншого боку, він ледь не впав у яр у свій перший день тут, і була та ліана-вбивця, яка намагалася задушити його вчора...
"Чи є в цьому лісі щось таке, що не спробує мене вбити, як тільки я відведу погляд?" вголос запитав Зоріан.
Він не сподівався, що хтось відповість, адже він був сам, але відповідь таки отримав. Щось на кшталт.
"Що ти собі дозволяєш, жалієш себе?" - відповів йому різкий жіночий голос.
Наскільки Зоріан міг бачити, тут нікого не було, а його сенсор відчував лише тварин, але він все одно досить швидко визначив, звідки лунає голос - джерелом мови був ворон, що сидів на сусідній гілці.
"Не стій і не витріщайся на мого фамільяра, хлопче", - пролунав голос, що прорізався крізь тишу. "Швидше, витягни його з струмка, поки його не змило течією! Ти хоч уявляєш, наскільки цінні гігантські саламандри такого розміру? Це ж знахідка століття!"
Зоріан мав спокусу сказати, що ця "знахідка століття" ледь не вбила його, але вирішив не робити цього. Якщо це була та, про кого він думав, то він повинен був залишатися на її боці. На думку Каеля, просити стару відьму про допомогу було трохи ризиковано, але, ймовірно, можна було б досягти дуже хороших результатів, якби він зміг переконати її серйозно спробувати допомогти йому. Сілверлейк була дуже могутньою і вправною, але з нею було дуже неприємно мати справу. Вона не вбила б його і не зробила б нічого відверто ворожого без провокації, але вона була примхливою і схильною до марнування часу людей. Зоріан вирішив, що варто принаймні спробувати звернутися до неї по допомогу.
"Ви, мабуть, пані Сілверлейк?" - здогадався Зорян.
Ворон відповів йому вибухом сміху. Було дуже дивно бачити, як птах так сміється.
"Пані, я? Який же ти ввІхливий... таких зараз не так багато. Може, я навіть вислухаю твоє дурнувате прохання, з яким ти сюди прийшов!" - нарешті промовила пташка. "А тепер чому ти просто стоїш тут? Хіба я не дала тобі завдання, яке ти маєш виконати?"
Зітхнувши, Зоріан відвернувся від птаха і почав накладати заклинання левітації, щоб витягнути гігантську амфібію з води.
***
Сілверлейк (прізвища не було, і не варто було питати, як вона залишилася без нього - Каель був дуже твердий у цьому питанні) виявилася не такою, якою Зоріан її очікував побачити. Вона була старою, так, але для 90-річної жінки вона була неймовірно жвавою і бадьорою. Насправді, у Зоріана виникло відчуття, що їй було легше пересуватися лісом, ніж йому. Вона також не була особливо недоглянутою, незважаючи на те, що жила посеред дикої природи - її чорне волосся не мало жодного білого пасма (мабуть, вона регулярно його фарбувала), а проста коричнева сукня, в яку вона була вдягнена, була непримітна, але бездоганна. Якби не зморшки, він би дав їй менше половини її віку. Чи було це наслідком якогось зілля, чи їй просто так пощастило?
Офіційний бюст Сільверлейк, ілюстрацій з нею не знайшли, тому це все що є, але за те офіційний)
Неважливо. Зоріан пішов за нею до її котеджу, гігантська саламандра пливла за ним на силовому диску, а вона негайно почала розправлятися зі звіром з відпрацьованою легкістю. Її руки зовсім не тремтіли, коли вона тримала в руках різні ножі та важкі глечики, і Зоріан ще більше упевнився, що вона пройшла через якусь процедуру вдосконалення, щоб запобігти ефекту старіння.
За словами Каеля, вона була майстром зілляваріння, а алхімія завжди була одним з найкращих способів продовжити життя і зберегти здоров'я.
"Не думай, що я не помітила, як ти вештався тут останні кілька днів, - раптом сказала вона, не відриваючи погляду від трупа саламандри. "Це досить дратує. І тривожить Це означає, що хтось сказав тобі, де мене знайти. Не думаю, що ти зможеш пролити на це світло, чи не так?"
"Каель сказав мені, де вас знайти, - охоче зізнався Зоріан. Це не було таємницею, насправді.
"Каель?" - перепитала вона, перш ніж насупитися. "Ні, почекай, не кажи мені. Я впевнена, що колись чула це ім'я... О! Тепер я згадала - це той маленький негідник, що обрюхатив онуку Фрії! Але я чула, що він згодом одружився з нею, тож, гадаю, це не так вже й погано. Насправді, я пригадую, що Фрія була цілком щаслива з цього приводу. Вона боялася, що дівчинка ніколи не знайде собі чоловіка".
"Чому?" - з цікавістю запитав Зоріан. Сілверлейк кинула на нього осудливий погляд, її карі очі втупилися в його очі, перш ніж повернутися до своєї роботи. "Якщо це не нахабство питати. Вам не обов'язково..."
"Розслабся, хлопче", - глузливо пирхнула Сілверлейк. "Я багато ким можу бути, але я ніколи не була дуже тактовною. Якщо мене щось турбуватиме в твоїх словах, я тобі скажу. Якщо ти запитаєш щось нахабне, я пошлю тебе до біса. Я просто думаю. Давай подивимося... як ти, напевно, вже здогадуєшся, Фрія, теща Каеля, така ж відьма, як і я. Про відьом та їхніх дочок ходять неприємні чутки - про те, що вони приносять у жертву дітей чоловічої статі, влаштовують оргії з викликаними демонами, отруюють своїх чоловіків заради спадщини, що їм ліньки працювати по господарству та інші безглузді вигадки. Через це багато чоловіків не хочуть одружуватися з дочкою відьми".
"Розумію", - сказав Зоріан. Він ніколи не чув про таку проблему, але це звучало досить правдоподібно - відьми мали справді погану репутацію через те, що займалися різними неетичними та забороненими магічними діями.
"Минуло багато років відтоді, як я востаннє бачив Каеля та його дружину, - сказав Сілверлейк. "І Фрію, якщо вже на те пішло. Напевно, мені слід було бути трохи менш суворою, коли вони приїжджали востаннє, але... що ж, що зроблено, те зроблено. Дивно, що морлок вважав за потрібне послати тебе сюди, коли сам не наважився показати мені своє обличчя".
Зоріан насупився. "Я... думаю, ви дещо невірно інтерпретуєте ситуацію. Я не знаю, що сталося між вами, але причина, по якій вони не прийшли до вас, полягає в тому, що вони мертві. Фрія і дружина Каеля заразилися Плачем і померли. Щодо Каеля, то він був надто зайнятий горем і турботою про доньку, щоб вирушити в таку подорож. Та й ви досить далеко живете".
Вперше з моменту знайомства Сілверлейк, здавалося, була вражена його відповіддю.
"Померла? Фрія... і весь цей час я думала..." - пробурмотіла вона, перш ніж зупинилася і подивилася на нього уважним поглядом. "Зачекай. Ти сказав про Каела і його дочку. Зрозуміло... хм..."
Наступні кілька хвилин Сілверлейк провела, щось обдумуючи. Зоріан знайшов час, щоб поспостерігати і вивчити котедж, що стояв поруч з ними. Він виглядав досить хистким і старим, але засяяв, як маяк, коли він непомітно наклав на нього магічне заклинання виявлення. Якого біса він не помітив цю річ раніше, коли шукав її? Мабуть, вона наклала на нього якісь потужні чаклунські закляття. Але він не міг зрозуміти, як вона їх живила - настільки сильні закляття потребували потужного джерела магії, а це місце не було колодязем з маною. Не могло ж бути, щоб Сільверлейк була настільки сильною, щоб забезпечити достатньо мани для всієї споруди? Каель згадував, що вона надзвичайно сильна і вправна в магії як ікосіанського, так і відьомського походження, і що він ніколи не повинен недооцінювати її, але це все одно було за межами його очікувань.
Якщо не брати до уваги неймовірно складну і потужну систему захисту, котедж виглядав нічим не примітним. Поруч стояло кілька стелажів, на яких сушилися на сонці різні трави та гриби, але не секрет, що мисливці та лісоруби мали побічний бізнес - збирали трави для продажу в сусідньому місті, тож навряд чи це саме по собі викликало б тривогу.
Сілверлейк клацнула пальцями перед його обличчям, розбризкавши краплі крові саламандри та інших біологічних рідин по його окулярах і виріала його з огляду. Незважаючи на свою рішучість бути ввІхливим з нею, Зоріан не зміг втриматися, щоб не блиснути на неї у відповідь. Вона лише посміхнулася йому, показавши два ряди блискучих білих зубів. Мабуть, за всі свої 90 років життя вона не втратила жодного зуба.
Так, безумовно, магія.
"Якщо ти закінчив витріщатися на мій будинок, ми можемо продовжити нашу розмову", - сказала вона. "У мене до тебе прохання. Ти знаєш, як зв'язатися з Каелем, так?"
"Звичайно, - відповів Зоріан. "Ми з ним друзі, він і я. Або будуть друзями, коли він повернеться в Кіорію під час одного з майбутніх перезапусків.
"Тоді я хочу, щоб ти передав йому повідомлення", - сказала вона. "Нічого термінового, але я хочу, щоб він знав... що я шкодую про те, як закінчилася наша остання зустріч, і що я б дуже хотіла, щоб він відвідав мене зі своєю донькою колись у майбутньому. І що я хочу навчити його доньку секретів моєї магії. Вона нащадок гордого роду відьом, що тягнеться з незапам'ятних часів, і це її право за народженням - продовжити його... якщо вона захоче. Зрозуміло?"
"Звучить досить просто, щоб запам'ятати", - сказав Зоріан. "І... чи можу я тепер потурбувати вас причиною, по якій я прийшов сюди?"
"Ні", - пирхнула вона. "Що, ти думаєш, що тільки тому, що ти знаєш пару близьких мені людей, і погодився допомогти мені з таким простим проханням, як це, я кинуся в будь-яку божевільну проблему, в якій тобі потрібна допомога?"
"Ви навіть не знаєте, чому я тут, - зауважив Зоріан.
"Ніхто ніколи не звертається до мене за допомогою в дрібницях, - сказала вона з посмішкою. "Якщо Каель послав тебе до мене, це означає, що він справді не може знайти рішення.
"Я... гадаю, я не можу з цим сперечатися", - зізнався Зоріан. "Розумієте, я...
"Я не хочу цього чути", - сказала Сілверлейк, вказуючи закривавленою долонею на нього, щоб він замовк. "Поки ти не зробиш це вартим мого часу, я не хочу слухати твою слізливу історію. Якщо ти хочеш моєї допомоги, тобі доведеться її заслужити".
"Звідки мені знати, що ви взагалі зможете мені допомогти?" - запитав Зоріан. "Зрештою, я можу заплатити вам ні за що".
"Можеш, - посміхнувся Сілверлейк. "Тобі доведеться ризикнути".
Клята відьма. Вона, мабуть, просто марнувала його час, але...
"Гаразд", - зітхнув він. "Чого ви хочете від мене?"
Якщо на те пішло, то її посмішка стала ще ширшою.
***
Простір навколо Зоріана розплився, а потім він знову опинився в Князівських дверях, на одній з найменш відвідуваних вулиць, де він був упевнений, що ніхто не побачить, як він телепортується туди-сюди. Це не було б великою проблемою, якби стало відомо, що він може телепортуватися, але в той же час це було б помітно і привернуло б до нього увагу. Мало хто з магів захоче навчити цьому заклинанню 15-річного підлітка, і ще менше 15-річних підлітків будуть здатні його вивчити. Було б краще, якби він поки що не показував цього.
Побачивши, що його прихід залишився непоміченим, він швидко вийшов з вулиці і попрямував до міської площі, щоб перекусити, але його відволік крик рознощика газет.
"Шокуюча новина!" - кричав хлопець. "Рота найманців "Кіорії" знайшла мертвим чоловіка у власному будинку! Монстри переслідують вулиці міста! Збіг обставин чи змова, про все це читайте у сьогоднішньому випуску! Шокуючі новини, шокуючі новини!"
Що ж... звучало цікаво. Зоріан мовчки змінив курс на хлопця і купив газету, про яку йшлося. Потім знайшов тихий куточок, де можна було притулитися, і почав читати.
Як він і підозрював, рота найманців, яку знайшли мертвою, була тією, яку вони з Аранеями найняли для участі в засідці - поруч зі статтею була фотографія чоловіка, який очолював групу, і Зоріан упізнав би цього чоловіка де завгодно завдяки характерному шраму над правим оком. Судячи з усього, всі вони були знайдені мертвими на початку перезавантаження, без жодних зачіпок щодо того, хто і чому їх убив. Звісно, це одразу ж викликало великий інтерес, оскільки це явно не було природним. Очевидний висновок - що комусь вдалося вбити цілу групу досвідчених бойових магів протягом однієї ночі, причому не всі з них спали в момент смерті, а деякі перебували під сильним наглядом - це було дуже тривожним, але альтернативних варіантів було дуже мало.
Ще одним ускладненням стало те, що одразу після цього відкриття почався потік інцидентів, пов'язаних з різноманітними монстрами, які виходили з Підземелля в каналізацію... а іноді навіть виходили на вулиці міста. Експерти були спантеличені, чому це відбувається саме зараз, а керівництво міста поспіхом організовувало операцію зі спуску в Підземелля, щоб взяти ситуацію під контроль до початку літнього фестивалю.
Що ж, це, безумовно, поставило хрест на планах загарбників. Зоріан замислився, як вони з цим впораються. Озираючись назад, було неважко пояснити, чому монстри захоплювали каналізацію та вулиці міста - загарбники тиснули на них знизу, тож у відповідь вони піднялися вгору. У минулих перезапусках аранеї виконували роль мимовільного ковадла для молота загарбників, не даючи мешканцям Підземелля прорватися на верхні рівні. Але тепер аранеї були мертві, а разом з ними впав цілий пласт оборони Кіорії, про який більшість людей навіть не підозрювали.
Зоріан не зміг придушити неприємну посмішку від думки, що, можливо, Червона мантія зрештою вистрілив собі в ногу, коли влаштував свою істерику з "вбивствами душ".
Цікаво, що загадкові вбивства і напади монстрів, схоже, вплинули і на академію. Поруч з основною статтею була коротка підзаголовок про сім'ї, які забрали своїх дітей зі шкіл в Кіорії, в тому числі і з його власної академії. Джейд, одну з його однокласниць, батьки забрали з академії. Вона була в списку відомих студентів, які вирішили покинути місто заради власної безпеки - її батько був високопоставленим членом дому Вітелсін - а серед інших відомих імен був... він?
Так, не було жодної помилки - "Зоріан Казінський, молодший брат Даймена Казінського", був вказаний у статті як один з учнів, яких батьки забрали зі школи. Йому стало цікаво, на чому це ґрунтується - він був упевнений, що ніхто не встиг зв'язатися з батьками до їхнього від'їзду в Кот, тож чи то в академії, чи то в газеті вирішили інтерпретувати його відсутність у світлі поточних подій і тенденцій, але як би там не було йому це тільки на користь, червона мантія не подумає звертати увагу на його відсутність.
Зоріан похитав головою і закрив газету, перш ніж продовжити свій шлях.
***
Провівши тиждень у Князівських дверях, Зоріан вирішив, що містечко йому навіть подобається. Це було жваве місце, де прибуття такого новоспеченого мага, як він, було нічим не примітним і ні в кого не викликало здивування, але не настільки велике і процвітаюче, щоб такі люди, як він, були звичайними і недооціненими. Завдяки тому, що місто було регіональним центром, а також наявності помітного джерела мани та входу до підземелля, привабливого для авантюристів, у місті було повно крамниць, що обслуговували магів або потребували працівників-магів, а отже, пропонували багато можливостей для працевлаштування молодого мага... достатньо, щоб люди іноді пропонували йому роботу, навіть не питаючи його про те зто він.
Він не приймав жодної пропозиції, оскільки постійна робота з'їдала б багато часу і просто відволікала б його від справжніх пошуків, але це було те, що слід мати на увазі, якщо він коли-небудь вийде з часової петлі.
"О, привіт. Не проти, якщо я приєднаюся до тебе ненадовго?"
Зоріан підняв погляд від карти навколишньої місцевості, яку він вивчав, і уважно подивився на чоловіка, який його перервав. Той був середнього віку, з помітними вусами і пузатим животом, а на його обличчі застигла широка посмішка. Незважаючи на те, що Зоріан кілька секунд мовчки розглядав його, посмішка чоловіка не сходила з його обличчя. Судячи з одягу, він належав до більш заможних мешканців - можливо, дрібний торговець, або один з ремісників-магів, що мали крамниці в місті.
Напевно, він збирався отримати чергову пропозицію про роботу.
"Звичайно, - сказав Зоріан, жестом показуючи на порожній стілець на іншому кінці столу. "Сідайте, будь ласка".
Він на мить замислився, чи не позбутися карти, поки розмовляє з чоловіком, але потім вирішив не турбуватися. На ній все одно не було нічого викривального - кілька позначених місць, які нічого не означали б для чоловіка без певного контексту, та кілька не менш непотрібних нотаток, надряпаних на полях. Сілверлейк дала йому завдання зібрати рідкісні магічні рослини по всьому клятому лісі, але дала лише найтуманніші підказки про те, де їх можна знайти, тож йому довелося розшифровувати її висловлювання та консультуватися з місцевими травниками за додатковою інформацією. А місцеві знахарі не надто охоче йшли на контакт. У нього було відчуття, що це тільки початок її вимог, тому він намагався швидко закінчити.
"Дякую", - радісно промовив чоловік, падаючи на запропоноване місце. "Боюся, ці старі кістки вже не ті, що були колись. Стояння робить жахливі речі з моїми колінами. Напевно, роки взяли своє, так?"
"Пузо, мабуть, не допомагає", - подумав Зорян, хоча зовні мовчав, чекаючи, що чоловік скаже йому, чого він від нього хоче.
"Маю сказати, що це місце виглядає як гарний варіант для відпочинку", - сказав чоловік, байдуже дивлячись на аркуш паперу, на якому були вказані ціни на деякі страви та напої. "Трохи дорого, але тихо і далеко від дороги. Приватний. У будь-якому випадку, ви не заперечуєте, якщо я замовлю нам випити, чи не так?"
"Я не вживаю алкоголь", - відповів Зоріан, похитавши головою. Та й безалкогольним напоям у такому місці він не довіряв - це був не надто елітний заклад, що б там не казав чоловік. "Я змушений відмовитися".
"Це просто несправедливо", - сказав чоловік. "Що ж, тоді, мабуть, мені доведеться пити на самоті. Вибачте за неввІхливість, але я дуже пересох, і це просто неправильно - вести розмову в таверні без кухля пива".
Через кілька хвилин чоловік зробив ковток зі свого кухля і перейшов до суті.
"А, це якраз те, що треба", - сказав він. "А тепер дозвольте мені представитися: Я Гурей Квілі з компанії "Оснащення Квіла і Рофолтіна". Хоча, на жаль, старий Рофолтін помер два роки тому, тож тепер я єдиний власник. Але я залишив назву такою, якою вона є. Традиція."
Зоріан не заперечував йому, щоб той продовжував.
"Я бачу, що ти зайнята людина, тож перейду одразу до справи - я чув, що ти ходиш до лісу збирати алхімічні інгредієнти та полювати на зимових вовків. А також, що ти продаєш магічні предмети на стороні".
"Так, і що з того?" - запитав Зоріан. Ніщо з того, що він робив, не було протизаконним. За кожну шкуру зимових вовків, принесену до найближчого осередку гільдії, платили чималу винагороду, щоб заохотити людей полювати на них, адже вони полювали на худобу, дітей та самотніх мандрівників, а продаж магічних предметів та алхімічних інгредієнтів навряд чи вважався злочином. У деяких місцях існували таємничі обмеження щодо того, що можна продавати, а що ні, і ким, але зазвичай вони були наслідком регіональних монополій, наданих комусь, а Князівські двері не були під чиєюсь монополією. Він перевірив. "Я сертифікований маг, якщо це вас турбує".
У нього навіть був значок, щоб довести це. Він коштував дорого, але він занадто часто спілкувався з магами в місті, щоб ризикувати бути спійманим на тому, що займається бізнесом без ліцензії. Тим більше, що у нього склалося враження, що кілька власників крамниць обурювалися його конкуренцією і залюбки донесли б на нього до гільдії, якби знайшли привід.
"Говорячи прямо, я хочу, щоб ти продавав свої алхімічні інгредієнти та магічні предмети мені, а не моїм конкурентам, - сказав чоловік. "Тільки не подумайте, що це якась погроза чи шантаж - я готовий доплатити вам за цей привілей.
Зоріан моргнув. Такого він не очікував.
Годиною пізніше чоловік уклав із Зоріаном угоду. Додаткові гроші не мали для Зоріана великого значення, але чоловік мав те, що він хотів - повністю обладнану алхімічну майстерню, якою він не користувався весь час. В обмін на право користуватися цією майстернею час від часу і на право переглядати ботанічні книги в приватній бібліотеці чоловіка, Зоріан погодився запропонувати йому всю свою продукцію, перш ніж той продасть її комусь іншому. Чоловік був дуже задоволений тим, що уклав таку угоду. Чесно кажучи, Зоріан теж був задоволений - місцева бібліотека мала мізерний вибір книг про рослини і трави, але Гурей стверджував, що його власна приватна бібліотека не була такою обмеженою. Зручним було й те, що він мав доступ до справжньої алхімічної майстерні, чого не можна було легко отримати деінде, якщо тільки він не хотів телепортуватися до Корси щоразу, коли хотів щось виготовити. Та й мани у нього було не так вже й багато, щоб її спалювати.
"Звідки тут такий попит на зілля та магічні предмети?" - запитав Зоріан. "Це місто здається трохи замалим для такої кількості магічних крамниць. Я розумію майстерні, адже вони завжди можуть експортувати свою продукцію кудись, але як такі крамниці, як ваша, досягають такого обсягу на місцевому ринку?"
"О, це легко, - відповів Гурей. "Мандрівники. А точніше, переселенці та шукачі пригод. Розумієте, це місто - одна з останніх зупинок для поселенців, які прямують далі на північ в рамках "Великого північного поштовху", як його любить називати уряд. Як один з останніх осередків "справжньої цивілізації" на їхньому шляху, ми отримуємо великий попит на всі види критично важливих товарів".
"Великий Північний Поштовх?" - перепитав Зоріан.
"Я так розумію, ви не читаєте газет? Це вся ця історія з колонізацією Сарокійського нагір'я, яку уряд так наполегливо просуває останнім часом. Ви, напевно, помітили плакати з рекламою безкоштовної землі та податкових пільг і таке інше. Це частина поточної стратегії Ельдемара по досягненню панування над Суламноном і Фалкринеєю. Ідея полягає в тому, що, приборкавши північну пустелю, країна отримає значний приріст населення та ресурсів. Всі країни, які мають кордон з дикими землями, роблять це в більшій чи меншій мірі, але Ельдемар дійсно багато вклав у цю справу. Не впевнений, чи буде воно того варте в кінцевому підсумку, але я точно не проти того трафіку, який воно мені дає!"
Хм, тепер, коли він подумав про це, сліди цього були ще в академії - в цьому не було нічого жахливо кричущого, але підручники та класні завдання часто згадували Сарокійське нагір'я набагато частіше, ніж можна було б очікувати, враховуючи його малу заселеність та нинішню важливість.
Так чи інакше, чоловік незабаром пішов, а Зоріан знову втупився в мапу. Клята відьма.
***
"Не думаю, що тепер, коли я приніс вам рослини, про які ви просили..."
"Не будь дурником, хлопче, - сказала Сілверлейк, вихоплюючи з його рук згорток з рослинами. "Ти ж не думаєш, що такий дурнуватий маленький квест на кшталт "принеси" - це все, що потрібно, щоб отримати мою допомогу? Подумай про це як про... раунд на вибування. Ти все одно був жахливо повільним."
"Повільним..." недовірливо повторив Зоріан. "У мене пішло всього три дні. Єдина причина, чому я зміг зробити це так швидко, полягала в тому, що я міг телепортуватися з місця на місце. Не кажучи вже про небезпеку - ви ніколи не казали мені, що ці ваші "червоні гриби" вибухають хмарами паралізуючого пилу, якщо з ними неправильно поводитися."
"Ну, це загальновідомо, - сказала вона, зневажливо махнувши рукою. "Всі це знають. Ось, подрібни для мене мушлі цих равликів, будь ласка".
Зоріан подивився на маленьку шкіряну торбинку, повну барвистих червоно-синіх мушель равликів, і насупився. Він знав цей вид равликів. Їх використовували у виробництві певних наркотиків, і збирати їх було дуже незаконно. Що ще важливіше, їхні розтерті мушлі були потужним галюциногеном, і вдихнувши навіть жменьку пилу, він втрачав свідомість і ставав недієздатним. Він кинув короткий погляд на настирливу стару, а потім просто наклав на себе закляття "пилового щита" - те саме, яке використовував для захисту від паралізуючих грибів - і взяв ступку та товкачик, щоб взятися до роботи.
Коли він закінчив, стара відьма швидко передала йому той самий пучок рослин, на який він витратив три дні, виголосила низку коротких інструкцій і вказала йому на старий казан, притулений до стіни її хати. Чудово - очевидно, він збирався варити зілля старим способом. У дитинстві його навчала інша відьма, тож він не зовсім розгубився, але зілля, яке вона хотіла, щоб він зварив зараз, було йому незнайоме. Не кажучи вже про те, що була причина, чому традиційне виготовлення зілля вважалося застарілим порівняно з сучасною алхімією - воно було складнішим, менш безпечним і, як правило, давало гірші результати.
Будемо сподіватися, що зілля, яке вона змушувала його варити, не вибухне в нього перед обличчям і не отруїть його випарами, якщо він не впорається з завданням. О, кого він обманював, звісно ж воно було таким. Відверто кажучи, якби не петля часу і, як наслідок, імунітет до простої смерті, він би вже пішов звідси.
Як він і підозрював, він облажався з тим зіллям. На щастя, щоразу, коли він збирався зробити особливо згубну помилку, Сілверлейк зупиняла його. Він просто хотів би, щоб вона знайшла кращий спосіб попередити його про помилку, ніж бити його вербовою гілкою. Вона могла б виколоти йому око цією штукою!
Він ніколи не думав, що скаже це, але він почав сумувати за Ксвімом і його кульками. Його старий наставник був святим у порівнянні з цією божевільною старою.
"Ну, це не годиться", - сказала Сілверлейк, заглядаючи в казан і ліниво помішуючи смердючу фіолетову гидоту, яку зрештою зварив Зоріан (це мала бути в'язка, солодко пахнуча, абсолютно прозора рідина). Вона усміхнулася до нього. "Гадаю, тобі доведеться зібрати цілу нову партію інгредієнтів, перш ніж ти зможеш спробувати ще раз, чи не так?"
Зоріан витріщився на усміхнену жінку, відчуваючи її передчуття через свою емпатію. Вона цілком очікувала, що він вибухне від цього, і з нетерпінням чекала на це! Садистська сука. На жаль для неї, її чекало розчарування. Він без слів сягнув рукою до свого рюкзака і дістав свіжий пакет з інгредієнтами.
Її посмішка не сходила з обличчя, але Зоріан все одно відчував її розчарування. Це змусило його усміхнутися всередині, хоча він зберіг покерний вираз обличчя.
"Я маю великий досвід роботи з абразивними матеріалами", - просто відповів Зоріан. "У мене є ще одна пачка, окрім цієї".
"Добре. Вона тобі знадобиться", - сказала Сілверлейк, постукавши по обідку казана. "Це було жахливо. Не думаю, що двох спроб буде достатньо. Чорт забирай, я скептично ставлюся до того, що ти зможеш зробити це з третьої! Іди висип те лайно, що ти наробив у ямі для нейтралізації, і почнемо спочатку".
Зоріан зітхнув і левітував казан на силовому диску, перш ніж рушити в напрямку ями нейтралізації. Насправді це була просто відкрита яма, викладена камінням і замазана алхімічною смолою, щоб алхімічні сполуки, вилиті в неї, не просочувалися в землю або найближчі джерела води. Його вчитель алхімії в академії був би в жаху від такого поводження з алхімічними відходами, але якщо велика Сілверлейк вважає, що відкритого котловану достатньо для утилізації алхімічних відходів, то хто такий Зоріан, щоб з ним не погоджуватися?
Зробивши це, він поставив казан назад біля каміна і почав все спочатку. Мабуть, Сілверлейк мала рацію, що і в наступні два рази у нього не вийде - зілля явно вимагало досить делікатного регулювання температури, але при використанні дров і звичайного каміна цю змінну було дуже важко контролювати. Стара відьма з великим досвідом, як Сілверлейк, напевно, інстинктивно знала, як контролювати вогонь, але Зоріан не мав ані найменшого уявлення про те, як це робити.
У цьому й полягала головна проблема "традиційної алхімії", як її іноді називали. Вона значною мірою покладалася на здатність практикуючого змінювати свої методи на льоту, щоб отримати придатний для використання продукт. На відміну від сучасної алхімії, яка спирається на стандартизоване обладнання і точні вимірювання, традиційна алхімія спиралася на окомір та імпровізацію. Такі вирази, як "жменька листя", "повільний вогонь" і "помірна кількість часу" були надзвичайно поширеними в традиційних алхімічних рецептах. Зорян знав про це, бо одного разу зламав бабусину шафу з рецептами, щоб подивитися, чи зможе він чогось навчитися з них. "Дрібка солі", вочевидь, означала для нього і його бабусі зовсім різні речі, якщо результати його таємних спроб приготувати зілля були хоч якимось свідченням цього.
Ще однією проблемою для нього було те, що він був по-справжньому вправним у виготовленні зілля по одному, а метод казана був розрахований на виготовлення партій зілля. Існувало кілька дуже важливих відмінностей між методами виготовлення одиничних зіллей та серійних, але чорт його знає, чи міг Зоріан зараз пригадати, які саме.
"Хто тебе навчав?" несподівано запитала Сілверлейк.
"Га?" пробурмотів Зоріан. "Що ти маєш на увазі? Ти хочеш знати мого вчителя алхімії?"
"Я хочу знати твого вчителя зіллєваріння", - поправила вона. "Ти все ще досить жахливий, але вже не такий нетямущий біля казана, як я думала. Хто тебе навчив?"
"Мабуть, моя бабуся", - відповів Зоріан.
"Відьма чи просто домогосподарка, яка підхопила кілька рецептів? запитав Сільверлейк.
"Відьма, - відповів Зоріан. "Хоча, гадаю, не дуже віддана. Вона давала мені кілька уроків, коли я був дитиною, але це тривало недовго. Моїй матері не дуже подобалося, що вона мене навчає".
Насправді Зоріан був майже впевнений, що його мати не любила його бабусю, і крапка. У їхньому випадку мати і дочка не ладнали між собою. Зоріан завжди вважав лицемірством те, що мати витрачала стільки часу на проповіді про цінність сім'ї, коли сама терпіти не могла власну матір, якби від цього залежало її життя.
"Хм. Цікаво. Але не сподівайся, що через це у мене з'являться якісь почуття", - сказала Сілверлейк.
"І не думав, - легковажно відповів Зоріан.
"Що ж, добре. Ти будеш радий дізнатися, що я визначилася з ціною моєї допомоги для тебе".
"О?" - сказав Зоріан, несподівано пожвавішавши.
"Так. Розумієш, одна пташка сказала мені, що ти блукаєш лісом, б'єшся з дикими тваринами. Тож це має бути тобі до душі. Скажи мені... ти коли-небудь чув про так званого "сірого мисливця"?"