Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося від болю, і раптом він прокинувся, не відчуваючи ані найменшого сліду сонливості в голові.

"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос прямо над ним. "Доброго раночку, доброго раночку, доброго раночку!!!"

Полегшення одразу ж заполонило його свідомість, а слідом за ним і відчай. Йому це вдалося - він вберіг свою душу від третього мандрівника в часі і пережив цю зустріч цілим і неушкодженим. Але його союзники...

"Зоріане? З тобою все гаразд?"

Зоріан дивився на сестру кілька довгих секунд, мільйон думок проносився в його голові. Вона виглядала незручно під його порожнім поглядом і мовчанням, але Зоріан не міг змусити себе піклуватися про це в даний момент. Він все ще думав про свою відчайдушну втечу від Червоної мантії. На тому, що він ледь не потрапив у полон до некроманта-психопата, який масово вбиває і має незліченний досвід зациклення часу. Про те, що цей некромант тепер знає, що навколо бігають інші людські мандрівники в часі і можуть прийти за ним у будь-яку мить.

Про те, що аранеї були мертві. Мертві і ніколи не повернуться.

Він розсіяно відштовхнув від себе Кіріель, надів окуляри і почав ходити по кімнаті.

Вбити душу було неможливо. Їх не можна було знищити, їх можна було лише змінити. Так казали всі - вчителі, всі книги, які він прочитав, в яких обговорювалася ця тема, Каель, некромант-любитель... чорт, навіть клятий ліч сказав це в одному зі своїх коментарів, коли Зоріан вперше потрапив у часову петлю. Як же тоді Червоній мантії вдалося вбити душі аранеїв?

Він припускав, що найпростіше пояснення полягає в тому, що Червона мантія просто дізнався щось, чого не знали звичайні маги. Він був некромантом з величезною кількістю часу і легким способом уникнути звичайних наслідків різних жахливих експериментів. Можливо, він досяг успіху там, де інші некроманти зазнали поразки. Зоріан не думав, що це можливо - ліч здавався кращим магом, ніж будь-хто з тих, кого він зустрічав досі, включаючи з Червоною мантією, і він, безумовно, вважав заклинання, що вбиває душу, неможливим - але це все могло бути лише видаванням бажаного за дійсне з його боку. Він не хотів, щоб Аранеї зникла назавжди. Чорт забирай, він так полюбив цих дурних павуків! Звичайно, у них були свої розбіжності, але він ніколи не бажав їм зла, і він не думав, що вони бажали зла йому. Новизна точно не бажала, і вона не могла брехати, щоб врятувати своє життя. Якщо... якщо бути абсолютно чесним із самим собою, він практично вважав Новизну другою молодшою сестрою. Але тепер її не стало, як і решти аранеїв під Кіорією.

І що найгірше? Він дозволив цьому статися. Він провів цілий вечір, збираючи останнє послання матріарха, забувши і не звертаючи уваги на те, що відбувається насправді, поки Червона мантія полювала на аранеїв по всьому місту. Він знав, що має справу з ще одним мандрівником у часі, і жодного разу не замислювався над тим, що цей чоловік міг розробити контрзаходи проти інших, подібних до нього. Боги, він відчував себе таким дурнем.

Хоча це було дивно... По-перше, якщо Червона мантія могла назавжди позбутися будь-кого, хто йому заважав, за допомогою такого закляття, то чому він не використовував його частіше? Напевно, вторгнення було б набагато легшим, якби він позбувся кількох ключових каменів спотикання. Проте Зоріан ніколи не чув, щоб хтось із відомих людей прокидався мертвим на початку кожного перезапуску, а він мав доступ до розгалуженої інформаційної мережі, яку підтримували Аранеї. Звичайно, на це була очевидна відповідь: заклинання могло коштувати чималих грошей, які Червона мантія не бажав платити. Але той факт, що він пішов на те, щоб знищити всіх аранеїв у Кіорії, змусив Зоріана засумніватися в цьому. Якби це було пов'язано з серйозними витратами, він би подбав про ретельніше розслідування і позбавив життя лише тих, кого вважав за потрібне.

По-друге, аранеї насправді не були мандрівниками в часі, тож закляття не повинно було спрацювати! Зоріан був цілком упевнений, що петля часу не тягне кожну душу назад у часі - якби це було так, кожен маг відчув би різницю після десятка-другого перезапусків, оскільки їхні навички формування дивовижним чином зросли за одну ніч. Крім того, існують "звичайні" некромантичні заклинання вбивства, які насильно виганяють душу з тіла, щоб убити людей, і Зоріан час від часу бачив, як їх застосовували під час вторгнення. Якби кожна людина, чия душа була вигнана з тіла, померла на початку часової петлі, кількість незрозумілих трупів, що з'являються на початку часової петлі, почала б швидко накопичуватися, і всі б зрозуміли, що щось дуже не так, до того часу, як з'явився б Зоріан. Отже, очевидно, що на душі звичайних людей, які не були мандрівниками в часі, не вплинуло нічого з того, що сталося з ними в попередніх часових петлях. Той факт, що закляття Червоної мантії вплинуло на звичайних людей у майбутніх часових петлях, був щонайменше дивним.

Зоріан перестав ходити і насупився, мимохіть помітивши, що Кіріель в якийсь момент вийшла з кімнати. У нього виникало відчуття, що Червона мантія використовує саму природу часової петлі, щоб якось досягти бажаного ефекту. Сам Зоріан не мав жодного уявлення про те, як насправді функціонує петля часу, але, ймовірно, Червона мантія знала. Без цього знання він, мабуть, ніколи не зміг би розібратися. Як завжди, він потребував більше інформації.

...от тільки його головне джерело інформації - Аранеї - було повністю знищене ворогом, не залишивши йому нічого, окрім загадкового, неповного передсмертного послання.

Чорт забирай.

***

Протягом наступних кількох годин Зоріан просто йшов напролом, намагаючись приховати розчарування, сором і паніку, які він відчував, і виглядати якомога більш нормальним. Він не зміг тримати своє внутрішнє сум'яття при собі, про що свідчили стурбовані запитання матері, але врешті-решт вона прийняла його пояснення, що він трохи не в собі після нещодавнього кошмару, і перестала турбувати його, тож він сприйняв це як перемогу.

І який же це був кошмар! Окрім втрати аранеї, існувала чимала ймовірність того, що Червона мантія з'ясувала його особу і будь-якої миті могла напасти на будинок. Щоправда, він встиг сховати обличчя за шарфом і ніколи не розмовляв, але все ж таки існували способи...

Однак він навіть не думав про те, щоб спробувати негайно покинути будинок в паніці. Першою і головною причиною було те, що якщо Червона мантія впізнала його і йде до Ціріни, то його сім'ї, як і аранеї, загрожувало остаточне знищення, а він не хотів цього допустити. Кірі стала для нього ріднішою за час в петлі, і хоча він не дуже любив свою матір, він не дозволив би якомусь психопатові вбити її. Ні, досить того, що аранея заплатила найвищу ціну за його помилки - будь він проклятий, якщо покине свою сім'ю, щоб врятувати власну шкуру.

Друга причина полягала в тому, що, хоча цілком можливо, що його особистість була скомпрометована, це була лише можливість, а не впевненість. Так, його було б легко вистежити, помітивши, які учні з класу Зака зникли, а потім перевірити їх одного за одним, але цілком можливо, що Червона мантія до цього не додумається. Зрештою, на думку Червоної мантії, таємничий мандрівник у часі був пов'язаний з Аранеями, а не з Заком. Не було жодних причин шукати його серед однокласників Зака. І хоча Зак, напевно, вже знав, що Зоріан - мандрівник у часі, Зоріан сильно підозрював, що його вже не буде в Кіорії, коли Червона мантія постукає в двері. Якби Зак мав хоч краплину здорового глузду (не факт, що він був у цьому впевнений), він би вранці, розпочавши новий рестарт, першим ділом покинув би місто. Враховуючи, що Червона мантія добряче побив Зака під час вторгнення, привівши ліча як підмогу, і що Зак пам'ятав, як це сталося цього разу, Зоріан відчував, що навіть Зак не був би настільки божевільним, щоб залишатися там, де його може знайти ворог, який явно переважає.

Було багато припущень, на які можна було покластися, але що ще йому залишалося? Він був загнаний в кут. Залишалося тільки чекати і сподіватися, що Червона мантія не виявиться не лише майстерним некромантом, але й страшенно добрим детективом, і боги знають, що ким ще.

У будь-якому разі, його план був доволі простим - сісти на потяг, як зазвичай, а потім негайно зійти з нього, як тільки він покине Циріну. Він не мав наміру повертатися до Кіорії найближчим часом. Червона мантія неодмінно зверне увагу на Кіорію, намагаючись зловити будь-яких мандрівників у часі, яких могли затягти в петлю Аранеї, тож вирушати туди так швидко означало б просто накликати на себе біду. Будь-яка незначна помилка могла розкрити його прикриття, а він не вірив, що зможе залягти на дно на кілька перезапусків одночасно. Ні, найкраще було б деякий час уникати міста. Звісно, колись йому доведеться туди повернутися, але він мав стати набагато сильнішим і набагато краще поінформованим, перш ніж знову з'явитися в місті.

Крім рішучості уникнути Кіорії за будь-яку ціну, у нього практично не було ніяких планів. Наразі він почувався розгубленим. Якщо не брати до уваги емоційну прихильність, аранеї були його найкращими союзниками в цій заплутаній історії, і втрата їх фактично вибивала килим з-під його ніг. Що, в біса, він мав тепер робити?

Висновок, до якого він прийшов, полягав у тому, що йому потрібен час, щоб заспокоїтися і примиритися з тим, що сталося. Придумати новий шлях вперед. Ймовірно, він просто блукав би країною, один чи два перезапуски. А може, й десяток перезапусків. Так, тепер, коли він трохи подумав про це, петля часу була ідеальним часом для того, щоб відправитися в тур по всій країні, а може, навіть по всьому континенту. Просто... досліджувати та оглядати визначні пам'ятки. Дуже розслаблююче. Щоправда, в останньому посланні матріарха згадувалося щось про те, що петля часу поступово деградує, але в тих фрагментах, які йому вдалося зібрати докупи, вона не називала конкретних термінів, і він вважав, що вона зробила б більший акцент на цій частині, якби графік був особливо щільним. Ні, ця заява була зроблена лише для того, щоб дати йому зрозуміти, що він не має нескінченної кількості часу для роботи - у нього було досить велике, але й дуже обмежене число, і час невпинно спливав.

Принаймні він сподівався. В іншому випадку він був приречений. З "великим, але скінченним" він міг працювати, але якщо у нього залишилася лише жменька перезапусків? Про це не варто було й думати.

"Пане Казінський?" сказала Ільза, вирвавши його з роздумів. Його думки знову набули похмурого відтінку, і він втомився відчувати себе пригніченим. " Ви мене слухаєте?"

"Слухаю", - збрехав Зоріан. Звісно, насправді він не слухав, але це було тому, що він вже мільйон разів говорив про це з Ільзою.

"Гаразд, - недовірливо сказала Ільза. "Як я вже казала, ти зможеш забрати свій значок, коли закінчиш академію, бо він дуже дорогий і..."

"А якщо я хочу забрати його зараз?" перебив Зоріан. Його заощаджень мало б вистачити на місяць безцільних блукань, тож для роботи значок йому, мабуть, не був потрібен, але йому не подобалася ідея тримати свої здібності до заклинань у таємниці, щоб якийсь надто завзятий полісмен не доніс на нього в гільдію і, зрештою, не притягнув до відповідальності академію. Маючи значок, який би підтверджував його сертифікацію та членство, він міг би робити все, що йому заманеться, здебільшого, що завгодно.

"Ти можеш отримати його в будь-якому з офісів гільдії магів, розкиданих по всьому Ельдемару, - сказала Ільза. "У більшості великих міст і обласних центрів вони є".

О, добре. Він боявся, що зможе взяти його тільки в Академії або що.

Зрештою, Ільза пішла, сказавши на прощання, що з нетерпінням чекає на зустріч з ним у класі. Це було щось новеньке. Чи підозрювала вона, що він має намір втекти з академії, щоб займатися своїми справами? Неважливо, навіть якщо так, це не мало великого значення - в академії завжди досить мляво реагували на студентів, які не з'являлися на заняттях. Його батькам надсилали листа, в якому повідомляли, що він не відвідує заняття, і на цьому все закінчувалося. І, на щастя для Зоріана, на момент отримання листа вдома не буде нікого, хто міг би прочитати пошту, оскільки його батьки їхали до Кота, щоб відвідати свого дорогоцінного Даймена.

Задоволений тим, що його курс на даний момент визначено, він зібрав свої речі і попрямував до залізничного вокзалу.

***

Коли потяг від'їхав від Циріни і почав свій шлях до Кіорії, Зоріан почав дещо розслаблятися. Частково це було пов'язано з тим, що поїздки потягом завжди викликали у нього сонливість, а отже, висмоктували напругу з його тіла та розуму, але значною мірою це було пов'язано з тим, що Червоної мантії ніде не було видно. Минули години - достатньо часу, щоб підготуватися і здійснити напад на будинок Казінських кілька разів для когось зі здібностями Червоної мантії - і жодна ворожа сила не напала на нього або його сім'ю, тож були шанси, що Червона мантія взагалі не прийде. Це означало, що його особистість, ймовірно, наразі в безпеці, що було великим полегшенням. Якби він не дізнався про особу Зоріана під час попереднього перезапуску, то, ймовірно, не дізнався б про неї взагалі - місяць був достатнім часом, щоб вистежити його, якби Червона мантія знав, де шукати. Він не міг повністю розслабитися, доки кілька перезапусків не пройдуть так само мирно, як цей, але це був обнадійливий знак.

Йому просто треба було переконатися, що в майбутньому він не зробить більше дурних помилок.

Потяг на мить зупинився, а потім продовжив рух у напрямку Кіорії. Зоріан вирішив поки що залишитися в поїзді, незважаючи на свій початковий намір вийти з нього на першій же станції після Циріна. Першою зупинкою після Циріна було ще менше село, яке прилягало до Циріна і не мало нічого примітного, щоб його можна було комусь порекомендувати. Люди, які виходили там, помічали його і говорили про нього, і був шанс, що хтось міг його впізнати і повідомити про нього родині до того, як вони зможуть поїхати до Кота. І це була саме та драма, яка йому зараз була зовсім не потрібна. Та й взагалі, що він міг робити в такому крихітному незнайомому селі, як це? Ні, набагато краще було дочекатися Нігельвара, а потім пішки вирушити до Тешинграду. Нігельвар також був невеликим містечком, але досить важливим транспортним вузлом, щоб ніхто не вважав дивним мандрівника, який зійшов там по дорозі. Тешинград був обласним центром. Він не міг зрівнятися з Ельдемаром, Корсою чи Кіорією, але був достатньо великим і впливовим, щоб приїжджі були нормальним явищем.

У Тешинграді також був офіс гільдії магів, тож він міг забрати свій значок там.

Він без проблем зійшов на берег у Нігельварі і одразу ж вирушив до Тешинграду. На його нещастя, дощовий шторм, який незмінно накривав Кіорію в перший день кожного перезапуску, був, очевидно, більш масштабним явищем, ніж він спочатку думав, тому що на півдорозі він опинився посеред несамовитої зливи. Його щит від дощу, на щастя, протримався досить довго, щоб він зміг дістатися до однієї з придорожніх корчм і знайти там притулок. Там він і заночував, трохи роздратований затримкою, хоча й не мав жодних конкретних планів щодо перезапуску. Не допомогло й те, що їжа була жахливою, а люди продовжували кидати на нього кумедні погляди. Ймовірно, справа була в одязі - той, що змусила його носити мати, був явно трохи вигадливим і не по кишені більшості простих людей, а він не мав можливості переодягнутися перед тим, як зайти в корчму. Він подбав про те, щоб поставити в своїй кімнаті елементарну охорону, щоб відлякати потенційних злодіїв і нападників, але, на щастя, ніхто нічого не намагався зробити, поки він спав.

Переживши ніч у готелі без пригод, Зоріан виїхав звідти рано вранці і за кілька годин дістався Тешинграду... і був неприємно здивований, коли спробував забрати свій бейджик. Як виявилося, Ільза не перебільшувала, коли казала, що пропуск коштує дорого. Виготовлення такого значка коштувало б йому половину його заощаджень! На думку Зоріана, це був грабіж серед білого дня, але чоловік, з яким він розмовляв в офісі гільдії магів, і слухати нічого не хотів про те, щоб знизити ціну. Натомість він показав Зоріану на сусідню стіну, де висіло оголошення про вакансії. Вона була схожа на ту, що висіла в академії в Кіорії, тільки ціни на роботу були значно нижчі, оскільки в місті не було такого напливу магів-аматорів, як у Кіорії. На виготовлення значка Зоріану знадобилося б два дні, тож він вирішив, що може заробити трохи грошей, поки чекає поповнивши свій грошовий запас. Не те, щоб йому було чим зайнятися.

Список робіт виявився... більш різноманітним, ніж він сподівався. Він був упевнений, що 2 курки і мішок борошна - це справедлива ціна за ремонт розбитої стіни, але особисто йому це не приносило ніякої користі. А кілька оголошень про роботу, в яких не було вказано конкретної оплати, здалися йому дуже підозрілими. Але він все одно знайшов, чим зайняти свій час. Так, протягом наступних трьох днів Зоріан допоміг з купою ремонтних робіт, розшукав зниклу козу, переніс штабель кам'яних блоків з одного кінця міста в інший на одному зі своїх плаваючих дисків, допоміг місцевій алхіміку зібрати її трави, а також винищив особливо неприємне щуряче нашестя в одному з приватних зерносховищ на околиці містечка. Ніщо з цього не було особливо складним, але Зоріан збрехав би, якби сказав, що нічого не навчився в процесі. Знати заклинання академічно і намагатися використати його для вирішення конкретних проблем - це зовсім різні речі.

"Ну, ось, будь ласка", - сказав чоловік за прилавком, простягаючи Зоріану його бейдж. Він був цілком звичайним на вигляд, хоча Зоріан відчув складну формулу заклинання, коли його пальці торкнулися поверхні. Колись йому доведеться розібрати одну з таких, щоб дізнатися, що це за формула. "З ним можна влаштуватися на будь-яку роботу, а не тільки на неофіційну, як на дошці оголошень. Гарна робота, до речі. Давно вже ніхто не ходив містом і не допомагав його мешканцям".

"Я робив це не зовсім з милосердя", - буркнув Зоріан.

"О, я знаю, - сказав чоловік. "Але є багато магів, які вважали б таку дріб'язкову роботу нижче свого достоїнства і принципово відмовлялися б від неї.

"Багато з них виглядають так, ніби цивільне населення могло б зробити це самотужки, - зізнався Зоріан. "І без образ, але чому б вам не допомогти, якщо це те, що так відчайдушно потрібно зробити? Я трохи сумніваюся, що гільдія призначила б своїм представником у цій місцевості не мага".

"Ха!" - розсміявся чоловік, анітрохи не образившись на звинувачення. "Я справді допомагаю... коли маю час. Ця посада набагато складніша, ніж здається, повір мені. І хоча ці завдання не такі вже й відчайдушні, більшість з них вимагали б великих зусиль і багато часу, щоб виконати без магії, тоді як навіть такий маленький маг, як ти, може вирішити їх менш ніж за годину за допомогою жменьки заклинань. Так, можливо, ти не врятував світ за останні кілька днів, але люди, яким ти допоміг, безумовно, раді, що ти зробив їхнє життя трохи легшим. Мешканці міста заощадили час, ти отримав легкі гроші, а я позбувся деяких з моїх найбільш дратівливих зобов'язань. Всі у виграші, чи не так?"

"Хм", - відповів Зоріан без особливої охоти.

"Тож... у тебе вже є якась конкретна робота, чи ти ще в пошуках?" - запитав чоловік.

"Нічого конкретного", - відповів Зоріан. "Я збирався трохи побродити навколо і подивитися, що мені впаде в око.

"А, ясно. Ну, я можу порекомендувати тобі кілька сусідніх місць, якщо тобі цікаво їх оглянути".

"Звичайно, - знизав плечима Зоріан. "Гадаю, не завадить перевірити, що до чого.

"Крім того, якщо ти шукаєш більш високооплачувану роботу, ніж та, якою ти займався останні кілька днів, я рекомендую тобі поїхати на північ, у бік Сарокійського нагір'я. Там завжди є робота, яка краще оплачується. На кордоні завжди багато роботи, чи то будівництво інфраструктури, чи полювання на монстрів тощо. Набагато небезпечніше, ніж полювання на щурів-переростків, звичайно, але й набагато вигідніше".

"Цікава ідея, - сказав Зоріан. Єдина проблема полягала в тому, що Кіорія була головним плацдармом для експансії у Високогір'я. Наскільки Зоріан міг зрозуміти з мап, оминути Кіорію, йдучи так далеко на північ, було дуже важко, а він не хотів опинитися поблизу міста в осяжному майбутньому. "Знаєте, я не можу не помітити, що гільдія магів досить агресивно проштовхує заселення Сарокійського нагір'я. З чим це пов'язано?"

"А, ну, це все через те, що сталося через війну Розку, розумієш? Держави-спадкоємиці завжди намагаються перевершити одна одну і шукають переваги, які могли б дозволити їм перемогти своїх ворогів. Ельдемар має гарний великий доступ до неприборканої дикої природи на півночі, тож було б трохи нерозумно не скористатися цим. Я чув, що це місце багате на природні ресурси, як магічні, так і земні".

Зоріан провів з чоловіком годину, обговорюючи регіон і свої можливості. Він не дуже хотів осідати в якомусь місці в цей конкретний рестарт, але припускав, що в майбутньому захоче спробувати деякі з варіантів, запропонованих чоловіком, і в такому випадку було б зручно вже побувати в цьому місці і, таким чином, мати можливість телепортуватися туди безпосередньо.

Тож наступні два тижні Зоріан блукав регіоном, відвідуючи різноманітні майстерні, бібліотеки, алхіміків, травників і так далі. Або ж просто оглядав визначні пам'ятки та виконував випадкові доручення для селян і міщан, які траплялися йому на шляху. Магічні тренування він не припиняв, але за відсутності чіткої мети та зручного сховища заклинань, яким була бібліотека академії, вдавався до найпростішого методу розвитку - формувальних вправ. Допомагало те, що більшість сільських магів, яких він зустрічав на своєму шляху, мали якісь приватні вправи на формування, які вони були готові показати йому... і на відміну від Ксвіма, який просто сказав йому кінцевий результат, якого він хотів, і відмовився деталізувати, вони насправді мали детальні інструкції про те, що робити і в якому порядку.

До кінця петлі часу Зоріан навчився відчищати поверхню мармуру шар за шаром; робити те саме з яблуком та іншими фруктами; різати папір, проводячи пальцем уздовж лінії розрізу; викликати легкі брижі у басейні, не торкаючись його; левітувати водяну краплю і надавати їй форму ідеальної сфери, а потім заморожувати цю сферу; і, нарешті, телекінетично малювати геометричні фігури в пилюці. Нічого з цього він не опанував у повному розумінні цього слова, але, на щастя, цього разу Ксвіма не було поруч, тож він міг просто перейти до наступної вправи, коли відчував, що засвоїв її достатньою мірою. Він виявив, що шейпінг-вправи набагато менше дратують, коли йому не потрібно повторювати їх до тих пір, поки вони не будуть виконані бездоганно.

Він також продовжував тренувати силу свого розуму. Він відчував, що вони надзвичайно важливі - якби не вони, він би ніколи не пережив сутичку з Червоною мантією цілим і неушкодженим. Колись він планував знайти інші Коорнії Аранеїв і здійснити свій план "використати петлю часу, щоб повільно висмоктати з них аранейську магію", але зараз він не міг цього зробити. Було ще надто рано, його спогади про Аранеїв та їхню загибель (і про те, яку роль у цьому відіграли його забудькуватість та недбалість) були надто свіжими в його пам'яті. Натомість він просто використовував свою емпатію до кожної людини, з якою розмовляв, і практикував підключення до свідомості різних тварин. Особливо йому подобалося гуляти біля струмків та ставків і керувати бабками, що пурхали навколо, змушуючи їх виконувати запаморочливі акробатичні трюки навколо себе. Комахи мали настільки рудиментарний розум, що отримати повний контроль над ними було надзвичайно легко, хоча з'ясування того, як ефективно керувати ними, вимагало певних зусиль, і він все ще не міг тримати під контролем більше ніж 3 бабки одночасно.

Час минав. Здебільшого йому вдавалося зайняти себе чимось настільки, що у нього не було часу на депресію, але всі його тривоги і почуття безсилля поверталися з новою силою щовечора, коли він готувався до сну. Кожен план, який він намагався здійснити, здавався порожнім, приреченим на провал. Він не був достатньо сильним. Він не знав достатньо. Червона мантія мала над ним роки і роки досвіду, і це ніколи не зміниться.

З наближенням кінця перезавантаження його настрій лише погіршувався. Він уникнув чергового протистояння в цьому перезапуску, але що буде в наступному? Чи прокинеться він наступного разу від моторошної тиші, щоб дізнатися, що Червона мантія дісталася до його сім'ї вже після того, як він пішов, і залишила йому на поталу бездиханні, бездушні оболонки?

В останню ніч перезавантаження Зоріан не спав зовсім, просто спостерігаючи за нічним небом з невеликого відокремленого пагорба, який він знайшов у своїх мандрах, бездіяльно використовуючи силу розуму, щоб відганяти від себе комарів, поки він стояв, поглинений власними думками.

***

Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не маючи ані сліду сонливості в голові.

"Доброго раночку... Гей!" зойкнула Кіріель, коли Зорян міцно обійняв її. "Що за чортівня, Зоріане!? Відпусти мене, звірюко!"

"Все та ж Кіріель, як завжди", - драматично зітхнув Зоріан, і на його обличчі з'явилася слабка посмішка. "А тепер відчепися від мене, поки я не обійняв тебе ще раз".

З його сім'єю все було гаразд, і, як і під час попереднього перезапуску, Червоної мантії ніде не було видно. Таким чином, набагато щасливіший Зоріан знову сів на потяг і зійшов у Найджелварі. Цього разу він не став забирати свій значок - він дійсно був дуже дорогим, та й ніхто не просив його показувати. Натомість він просто телепортувався в останнє місце, де був під час попереднього рестарту, і продовжив свої мандри.

Бути магом там, на периферії, значно відрізнялося від того, щоб бути магом у Кіорії, розмірковував Зоріан. Без величезної кількості мани, що витікала з Колодязя Мани, збереження мани було насправді помітною проблемою - навіть вправи на формування мали тенденцію виснажувати його запаси через пару годин, тоді як в Кіорії його головним обмеженням було терпіння та існуючі зобов'язання, що з'їдали його вільний час. Це була ще одна причина, чому Зоріан зосередився на вправах з шейпінгу, а не на власне заклинаннях під час подорожі.

Він також почав сумувати за академічною бібліотекою. Він уже давно вважав, що її репутація перебільшена, але тепер, коли він більше не міг оббивати пороги її величезних полиць щоразу, коли стикався з якоюсь проблемою, він зрозумів, наскільки це було до біса зручно. У ній було багато прогалин, коли справа стосувалася дійсно екзотичних тем, але вибір основних заклинань і книг на загальні теми був неперевершеним. Тут, на периферії, знайти книгу заклинань, яка б містила саме те заклинання, яке тобі потрібно, було до біса складно. Вони існували, але містили лише найпростіші речі, а якщо ви хотіли чогось екзотичного, вас направляли до іншого поселення, приватної колекції чи ще кудись.

Він також з'ясував, що магічні заклинання виявлення були набагато кориснішими, ніж він спершу думав. За межами Кіорії магічні предмети та істоти справді виділялися, коли піддавалися такій ретельній перевірці. У Кіорії більшість загальних заклинань для виявлення магії постійно давали хибні спрацьовування - доводилося звужувати критерії ворожіння до чогось конкретного, щоб отримати результат.

Зрештою, він починав розуміти, чому маги прагнули потрапити до Кіорії та інших міст, розташованих на вершинах колодязів мани. Такі місця надавали цілу низку ресурсів, які важко було отримати в одному зручному місці в інших місцях.

Але подорож Зоріана тривала. Він був сповнений рішучості відвідати кожне велике місто в країні, хоча б для того, щоб мати можливість телепортуватися в будь-яке з них, коли йому заманеться, і всерйоз подумував про подорож навколо континенту. Єдине, що його зупиняло, це те, що міжнародні подорожі неминуче будуть пов'язані з клопотами, а він здійснював усі ці подорожі, щоб відпочити, а не сперечатися з прикордонниками про дозвіл на перетин кордону.

Коли минув черговий рестарт, а Червона мантія так і не з'явилася, Зоріан нарешті дозволив собі повністю розслабитися. Минуло вже три перезапуски, а Червона мантія все ще не розшукав Зоріана - він був майже впевнений, що це означає, що він ніколи не знайде його. Приємно було усвідомлювати, що він не майстер-детектив. Підбадьорений усвідомленням того, що цього разу він ухилився від кулі, Зоріан серйозно замислився над тим, що робити далі.

Йому потрібно було зв'язатися з Заком, але це не було першочерговим завданням. Зак, швидше за все, не мав жодної важливої інформації, яка б допомогла Зоріану з'ясувати, як функціонує петля часу, а Зоріан все одно не знав, як знайти іншого мандрівника в часі. Вони обов'язково колись зустрінуться, і Зоріан не збирався знову прикидатися дурником, коли вони нарешті зустрінуться, але він не бачив необхідності витрачати час на пошуки хлопця, який, ймовірно, не хотів, щоб його знайшли саме зараз. Не те, щоб йому не було чим зайнятися в цей час. Перш ніж повернутися до Кіорії і шукати Зака, йому необхідно було опанувати низку навичок: дізнатися більше про магію душі, відточити магію розуму до належного інструменту і зброї, як це зробили Аранеї, і підняти свої бойові навички до рівня, який би дозволив йому гідно протистояти Червоній мантії у відкритій сутичці.

Перший пріоритет був досить очевидний: йому потрібно було знати, як принаймні протистояти магії душі, якщо він не збирався знову опинитися в глухому куті, коли матиме справу з Червоною мантією. Бажано було також з'ясувати, що Червона Мантія насправді зробила з аранеями, і - якщо можливо - відмінити це. У нього все ще був список людей, які могли б допомогти йому в цьому, і всі вони перебували за межами Кіорії.

Друге було не менш важливим. Які б знання про часову петлю матріарх не отримала за його спиною, вона майже напевно зробила це, вирвавши їх з чиєїсь свідомості. У когось, хто не був Червоною мантією - можливо, у жменьки звичайних людей, які не знали про часову петлю, але все ще тримали в руках невелику частину пазла. Якби він зміг ідентифікувати цих ключових людей і прочитати їхні думки, то зміг би з'ясувати, в чому полягала велика таємниця. Іншими словами, йому потрібно було розвивати свою магію розуму, незважаючи на етику. Він не думав, що зможе зробити це самотужки, тож йому доведеться шукати для цього інші павутиння Араней.

Нарешті, він був ганебно безсилий проти Червоної мантії під час їхньої останньої зустрічі, і якби інший маг не припустився кількох великих помилок у боротьбі з ним, він би остаточно програв. Йому потрібні були кращі пастки і тактика засідок, кращі бойові навички, щоб не бути приреченим, коли засідка провалиться, і краща магія руху, щоб відступити і втекти, коли бойові навички виявляться недостатніми. Наскільки він міг судити, єдиним ефективним способом вдосконалення тут була проста практика - іншими словами, ходити і шукати неприємностей. Єдина проблема полягала в тому, що це суперечило майже всім його інстинктам.

Але це треба було зробити. Він вирішив, що для початку варто заглибитися в Підземелля і зробити кілька перезапусків, щоб відвідати неприборкану пустелю на півночі, а вже потім вирішити, куди йти далі.

Відповідно до цих цілей, він вирішив, що його третій рестарт після Араней буде трохи більш систематичним, ніж його попередні мандри. Відзначивши на карті місця, де перебували однодумці Каеля, він обрав своїм наступним пунктом призначення невелике містечко під назвою Князівські Двері. Місто знаходилося недалеко від північної пустелі і мало значний доступ до підземелля, тож тут мало бути багато можливостей потренувати свої бойові навички; воно було розташоване на вершині колодязя мани 2-го рангу, який був досить анемічним, як для колодязів мани, але все ж таки краще, ніж нічого; і, нарешті, воно знаходилося приблизно в центрі розсіяної хмари соратників Каеля, розкиданих по всьому регіону, тож він мав би легкий доступ до решти, якби той, що знаходився в місті, опинився в глухому куті. Наскільки Зоріан міг судити, це було ідеальне місце для початку.

Наступного дня він телепортувався до найближчого міста, до якого міг дістатися за допомогою заклинання телепортації, і вирушив до своєї мети.

Арка 2:

28. Казан