Розділ 26: Душогубство

Храм був таким же величним, як і минулого разу, коли Зоріан відвідував його - ті ж самі ангели-охоронці, що дивилися на нього, та ж сама безлюдна будівля і та ж сама історія створення світу, вирізьблена на важких дерев'яних дверях. Цього разу він вивчав різьблення на дверях з більшим інтересом, ніж минулого разу, оскільки деякі зображення були досить цікавими у світлі того, що він відкрив для себе після першого візиту. Зокрема, деякі з нижніх різьблених фігур зображували монстрів, що з'явилися з розірваного серця Світового Дракона, і ці монстри явно були первісними. Вони мали вигляд "неможливого клаптикового створіння", що, здавалося, було єдиною визначальною рисою первісних, і вони відповідали описам відомих первісних, про яких він читав у книгах.

Нечестивий гібрид скорпіона, бабки і сороконіжки, очевидно, був Гінтом, Повелителем сарани, чий бронзовий панцир був непроникним майже для всього, окрім божественно викуваної зброї, а чотири клішні могли розривати сталь, як папір. Здатність випускати хмари кусючих, пожираючих комах з пор на своєму тілі, які спустошували сільську місцевість на кілометри навколо, і все це в той час, як первісний боровся з будь-ким достатньо сильним, щоб зупинити їх, довершувала образ живого стихійного лиха. Скупчення крил, що висіло над Хінтом, ймовірно, було Гатессом, який нібито був кулею, зробленою з різнокольорових пташиних крил - і тільки пташиних - і створював бурі та торнадо, куди б він не потрапляв, спрямовуючи матерію в центр своєї сфери, де вона, здавалося, просто зникала безслідно. Кабаном/крокодилом/дикобразом був Ушкечко - потвора з незламного чорного скла, яка отруювала будь-кого, хто хоча б подряпався об один з її численних лезовидних виступів, і могла стріляти цими виступами, як стрілами, у супротивників. Слизоподібнв істота, вкрита очима і ротом, була...

"Можу я вам чимось допомогти, юначе?"

Зоріан відірвався від пильної уваги до дверей і подивився на Батака. Минулого разу, коли він був тут, він просив поговорити з Кайлі, але цього разу йому було б достатньо того, хто стояв перед ним. Можливо, він навіть був би кращим, враховуючи, що Кайлі вважалася майстром-віщуном. Він нервово посміхнувся чоловікові і заговорив.

"Я... хотів би поговорити з вами, якщо це не дуже велика проблема".

"Звичайно!" - радісно відповів чоловік і швидко провів Зоріана всередину. Зоріан пригадав, що минулого разу до храму приходило небагато відвідувачів. Мабуть, доволі самотньо існувати, щоб служити хранителем цього місця. Незабаром вони обидва сиділи перед маленьким столиком у кімнаті, схожій на кухню, де Батак зазвичай приймав відвідувачів, а перед ними димів заварений чайник.

"Отже... Про що ти хотів зі мною поговорити?" запитав Батак після невеликої розмови, підносячи чашку до рота і роблячи довгий ковток.

"Я хотів запитати про первісних, - відповів Зоріан.

Батак швидко поперхнувся чаєм і наступні кілька секунд кашляв.

"Чому ти хочеш знати про них?" - недовірливо запитав Батак.

"Я... не впевнений, що повинен вам розповідати. Я не хочу неприємностей".

Батак подивився на нього цікавим, незворушним поглядом, але Зоріан відчув нотку занепокоєння в його думках.

"Не знаю, чи ви знаєте, але ходять чутки, що дехто збирається зірвати літній фестиваль", - почав Зоріан.

"Так, я чув про це, - зітхнув Батак.

"Кілька днів тому я з друзями пішов на верхні рівні Підземелля, щоб виконати роботу для клієнта. Проста робота - знайти і принести, але ми натрапили на підземну базу, повну бойових тролів, і ледь не загинули в процесі. Поліція наразі тримає це в таємниці, але я так розумію, що їхнє розслідування показало, що це була не єдина база внизу. Хтось місяцями готував плацдарм для цієї атаки, і у них є ще багато об'єктів..."

Після більш ніж години пояснень і роз'яснень Батак, здавалося, погодився, що напад був чимось набагато серйознішим, ніж він думав, і (що важливіше), що це був лише відволікаючий маневр для спроби первісного виклику. На щастя, все, що розповідав йому Зоріан, було цілковитою правдою, тож який би метод виявлення істини чоловік не використовував, його пояснення виявилися правдивими. Той факт, що у Кайлі приблизно в той же час стався провал у передбаченнях, ймовірно, зробив багато для легітимізації претензії в очах священика, оскільки успішний виклик першопредка міг бути причиною її невдалих ворожінь. Власне, тому Зоріан і прийшов саме до цього храму, а не, скажімо, до головного храму міста.

"Я повідомлю церковну ієрархію, вони повинні виділити наряд чи два слідчих для перевірки, - сказав Батак. "Особливо, якщо у них є вагомі докази, а не просто анонімний дзвінок. Може, у вас є якісь письмові свідчення?"

"Ось, - сказав Зоріан, діставши з сумки стос документів і блокнотів і передавши їх Батаку. "Це все, що у мене є про вторгнення. Я намагався бути максимально ретельним і методичним. Але я б дуже хотів, щоб моє ім'я ніде не згадувалося".

Батак задумливо подивився на стос. "Я не можу цього гарантувати. Якщо ваше ім'я спливе під час розслідування..."

"Не спливе", - перебив Зоріан.

"Ну, тоді я не передбачаю жодних проблем, - знизав плечима Батак. "Трохи дивно, що ви володієте такою великою кількістю інформації про цю групу, якщо ви не перебіжчик з їхніх лав".

Зоріан нічого не відповів.

"Гаразд", - сказав Батак, підбадьорившись і злегка похитавши головою, ніби прочищаючи її. "Тобі все ще цікаво слухати про первісних, чи це був просто виверт, щоб привернути мою увагу?

"Так, мені все ще цікаво, - відповів Зоріан. "Мені справді цікаво, чому вони вважали за потрібне організувати все це лише для того, щоб викликати одного з них.

"Чесно кажучи, я не думаю, що знання про первісних задовольнить твою цікавість в цьому відношенні", - сказав Батак. "Той, хто хоче викликати одну з цих істот, явно божевільний. Але незважаючи на це, скажіть мені, що ви взагалі знаєте про першопочатківців?"

"Це якісь могутні духи, що походять з давніх часів, - спробував Зоріан. "Щось на кшталт фей чи елементалів, тільки старше, дивніше і набагато небезпечніше.

Батак зітхнув. "Я знав, що ти це скажеш. На майбутнє, коли тебе зацікавить якийсь аспект духовного світу, будь ласка, спершу звертайся до релігійних текстів, перш ніж заглиблюватися у твори магів. Я знаю, що церква може бути дещо упередженою щодо багатьох речей, але ми дійсно знаємо свою справу, коли йдеться про духів і все, що з ними пов'язано. З тих пір, як боги замовкли, духи - це єдине, що у нас залишилося, тому ми провели велику роботу над ними. І ми цього не приховуємо".

Зоріан покірно кивнув головою. Йому навіть не спадало на думку зазирнути в релігійні тексти на цю тему. Він звинувачував свого міського священика в Циріні, старого фанатичного лицеміра, який створював проблеми для Зоріана щоразу, коли вони перетиналися, і, як наслідок, це зіпсувало йому думку про Церкву в цілому.

Батак кілька секунд барабанив пальцями по столу, збираючись з думками.

"Гаразд. По-перше, дозвольте мені розповісти тобі дещо про справжніх духів. Вибач, якщо це тобі вже знайоме, але я маю пояснити, чому первісні абсолютно не можуть бути духами".

Зоріан запропонував йому продовжити.

"З практичної точки зору духи поділяються на дві основні групи: духи-чужинці та місцеві духи. Чужинці проводять більшу частину свого часу у власних духовних світах і можуть потрапити в наш, лише якщо їх покличе хтось з цього боку. Демони та Ангели - найвідоміші з чужих духів, хоча об'єднання всіх демонів в одну групу здебільшого зроблено людьми для зручності - не існує демонічного еквіваленту ангельської ієрархії, і два демони з однаковою ймовірністю можуть як воювати один з одним, так і співпрацювати заради спільної мети. Місцеві духи - це безліч духів, які існують на матеріальному рівні за замовчуванням - ти вже згадував елементалів і фей, які є двома найпоширенішими типами місцевих духів. Цілком ймовірно, що місцеві духи колись були духами-чужинцями, які поступово пристосувалися до життя в матеріальному світі, оскільки вони мають ключову особливість, притаманну всім духам. А саме те, що вони не мають тіла, як люди і тварини: вони є безтілесними душами, які потребують певної посудини, щоб утримувати їх і дозволяти їм взаємодіяти з навколишнім світом".

"Отже, духи - це душевні сутності, - розмірковував Зоріан. "Як воші або викрадачі тіл.

"Так, дуже схожі, - погодився Батак. "Насправді, деякі духи дуже схожі на викрадачів тіл і віддають перевагу тілам людей і тварин. І цілком ймовірно, що процес перетворення на ліча був розроблений на основі вивчення духів і того, як вони взаємодіють зі своїми судинами. Так чи інакше, первісні. Первісні мають тіла. Власне, тіла з плоті та крові. Більшість людей, навіть маги, вважають їх духами через їхні дивні форми та велику стійкість до пошкоджень, але насправді вони мають більше спільного з драконами та іншими магічними істотами, ніж з духовними сутностями. Духи, як правило, дивні, тому що їхні тіла зазвичай є лише ектоплазматичними оболонками, які вони можуть скручувати в будь-яку неприродну форму, яку їм заманеться прийняти. Первісні - це істоти матеріального світу, так само, як ми з тобою".

"Але зачекайте, - сказав Зоріан. "Якщо первісні - це не духи, а якась дивна магічна істота, то як нападники планують її викликати?" - запитав Зорян.

"Ніяк, - відповів Батак. "Не хотів вас перебивати, але ви майже напевно щось не так зрозуміли. Первісних не можна викликати, бо вони вже тут, внизу, з нами. Зв'язані, приспані, замкнені, але все ще з нами. Те, що вони можуть зробити, - це випустити їх на волю".

Зоріан відчув, як по його спині пробігли мурашки. Він зрозумів, що первісні нікуди не зникнуть. Ібасанські загарбники думали, що викликали химерного демона, щоб той розправився зі своїми ворогами, але ця істота ніколи не повернеться на свою рідну площину сама. У нього його не було.

"Чому вони були запечатані?" запитав Зоріан. "Чому просто не вбили їх?"

"Первісні не вмирають так, як більшість істот, - відповів Батак. "Вони - залишок, реліквія тієї епохи, коли світ був ще свіжий, а Світовий Дракон тільки-но був прив'язаний до центру нашого світу. Вони є його первісними дітьми, найчистішим вираженням його люті та ненависті, і вони знайшли способи завдати удару по людству та богам навіть у своїй смерті. У передсмертних муках вони породжують менших, слабших первісних істот, і часто спричиняють згубний вплив на місцевість, де вони померли. Навіть богам було важко впоратися з наслідками смерті одного з них, тому вони врешті-решт просто стримали їх і замкнули в пастці в далеких куточках землі".

"І нападники вважають, що один з них знаходиться в Кіорії", - заявив Зоріан.

"Мабуть, - сказав Батак. "Особисто я не знаю - ніхто ніколи не бачив жодної з цих в'язниць, а письмові джерела навмисно розпливчасті щодо їхнього розташування. Проте, з історичної точки зору, Кіорія до недавнього часу була фактично "далеким куточком світу". Тож я припускаю, що це можливо. Хоча дивно, що за весь цей час ніхто не знайшов жодних вказівок на неї, враховуючи, скільки магів регулярно занурюються в глибини мана колодязя..."

"Зрозуміло", - сказав Зоріан. Незабаром він вибачився. Хоч це й було цікаво, але, правду кажучи, мало що змінювало, і його завдання вже було виконано.

***

Зоріан був задоволений тим, що організував цю маленьку подію. Якщо підготовка Кіріель до зустрічі з Новизною була зроблена виключно заради розваги і просто цікавості, як Кіріель відреагує на витівки Новизни, то знайомство Тінамі з Новизною було... ну гаразд, це також було зроблено здебільшого заради його цікавості та розваги. Але це не означало, що він не скористався цим, щоб отримати щось від маленької міс "заборонена магія" Аопе. Наприклад, щоб вона навчила його заклинання невидимості. Він знав, просто знав, що Тінамі навчилася накладати це закляття, незалежно від того, заборонена магія чи ні, і він мав цілковиту рацію! Тож тепер він нарешті завершив свій "список заклинань, які має вміти кожен справжній маг", і все, що для цього було потрібно, - це пообіцяти зробити те, що він і так збирався зробити, безкоштовно.

А вишенька на торті? Новизна полюбила його за те, що він пообіцяв познайомити її з двома новими людьми. Йому не потрібно було ніяк перед нею віддячувати, адже вона вважала, що він робить їй послугу!

Так, Зоріан був дуже задоволений собою. Тепер йому залишалося лише дочекатися разом з Кіріель, коли з'являться їхні гості, а потім стояти осторонь і спостерігати за феєрверком. Новизна прийде першою і спочатку зустрінеться з Кіріель, оскільки ця зустріч буде коротшою і невимушеною, а потім залишиться привітати Тінамі, коли його однокласниця нарешті з'явиться в будинку Імайї. Проблем не повинно було виникнути, але про всяк випадок, якщо проблеми виникнуть і вони якимось чином переростуть за межі його можливостей, Зоріан влаштував собі невеличку підстраховку

"То аранеї завбільшки з собаку?" запитала Кіріель.

"Велику собаку", - відповів Зоріан. "Але Новизна зовсім не страшна, і я впевнений, що ви з нею чудово поладнаєте. Вона, до речі, нагадує мені тебе".

"Гігантський павук нагадує тобі мене?" запитала Кіріель, і це питання прозвучало напрочуд загрозливо для 9-річної дитини.

"Скоро ти дізнаєшся, чому", - відповів Зоріан, розвеселившись більше, ніж будь-що інше. "Вона йде сюди, поки ми говоримо".

Він приділяв лише половину своєї уваги розмові з Кіріель, намагаючись навчитись звертати увагу на свої розумові відчуття і говорити одночасно, і тому відразу помітив Новизну, коли вона опинилась у зоні досяжності, незважаючи на те, що вона намагалась приглушити свою ментальну присутність, щоб заскочити його зненацька. Він негайно розпочав телепатичну атаку на неї, і вона швидко відмовилася від спроби сховатися на користь короткої ментальної перепалки, в результаті якої Зоріан був швидко витіснений з її свідомості. Незважаючи на невдалий виступ, Зоріан був задоволений. Він практикував такі "привітання" вже кілька днів, відколи зрозумів, що Новизна не вважає такі телепатичні "забавки" ворожими, і порівняно з його початковими результатами це було просто дивовижно.

Було трохи кумедно, що Новезна відмовилася навчати його телепатичного бою через наказ матріарха, але без проблем допомогла йому потренуватися в такий спосіб. Насправді, після його перших кількох спроб, вона іноді навіть сама ініціювала такий імпровізований телепатичний бій, або намагалася вистежити і здивувати його, як це було сьогодні. Він припускав, що вона не вважала це навчанням - для неї це була просто гра. Вона б дуже розсердилася на нього, якби зловила його на цій думці, але вона справді багато в чому була ще дитиною.

[Сьогодні було не краще, ніж учора, - поскаржилася Новизна, вочевидь, не поділяючи його оптимістичної самооцінки. [Ось чому я вважаю, що нам слід було скористатися моєю ідеєю щодо твого навчання. Це було б у мільйон разів швидше, ніж наші уроки досі.]

[Ти не замкнеш мене в одному зі ваших інкубаторів з дітьми, - сказав їй Зоріан.

[Але ж ти за тиждень став би майстром телепатичного бою, - запротестувала Новизна. [Ну, майстром за людськими мірками, в усякому разі.]

[Ні, - відповів Зоріан.] Раптом він помітив, що Кіріель смикає його за сорочку. "Що таке, Кірі?"

"Ти заснув?", - відповіла вона.

"Я просто розмовляв з Новизною", - відповів він. Вона дивно подивилася на нього. "Телепатично, я маю на увазі."

"О", - сказала Кіріель, її очі розширилися від усвідомлення. "Я так тобі заздрю, що ти можеш це робити. Я б хотіла розмовляти з людьми так, щоб мене не підслуховували. Це було б так корисно від мами".

"Якби я не знав, - зітхнув Зоріан. "Якби я міг це зробити раніше, багато чого було б простіше. Хоча, можливо, це було б і благословенням - багато людей у Циріні злякалися б, якби почали чути голоси в голові, а зловживання магією розуму дуже суворо карається гільдією магів. Ходімо, я познайомлю тебе з Новизною."

До честі новизни, вона не кинулася одразу до Кіріель і не почала повзати по ній. До честі Кіріель, вона не закричала від страху і не спробувала сховатися за ним, побачивши величезного чорного павука, що застрибнув до кімнати. Замість цього вони вдвох зіткнулися обличчям до обличчя, стоячи на значній відстані один від одного, і уважно розглядали один одного.

[Міні-людина!] - телепатично вигукнула Новизна, розриваючи протистояння. [Велике Павутина, вона набагато менша за тебе! Вона вже вміє розмовляти?]

"Щ-що!?" запротестувала Кіріель. "Звичайно, я вмію говорити! Я навіть навчилася читати і рахувати минулого року! За кого ти мене маєш, за дитину!?"

[О, ти можеш говорити, це чудово! Чудово! А я вже думала, що ти немовля, - зізналася Новизна, розвертаючись направо й наліво, щоб роздивитися Кіріель з різних боків. [Не те, щоб у тому, щоб бути немовлям, було щось погане, але мене призначили нянькою на дуже довгий час, і через деякий час це стає дуже нудним, розумієш? Вони всі такі нужденні і хапають все підряд, і ніколи не знають нічого цікавого...].

"Гм, так", - сказала Кіріель. Вона кинула на Зоріана підозрілий погляд, але той надлюдським зусиллям зберігав незворушний вигляд. Його губи сіпнулися в усмішці лише тоді, коли вона повернула свою увагу назад до Новизни. "Гадаю, я можу це зрозуміти. Але я вже точно не дитина! Мені вже дев'ять років, а це дуже багато!"

[Ого, це багато!] - погодилася Новизна. ["Ти лише на рік молодший за мене! Чому ж тоді твій брат набагато більший за тебе?]

"Він... старший за мене?" спробувала сказати Кіріель. "Зачекай, якщо тобі десять, хіба ти не така ж дитина, як і я?"

["Ні!" - запротестувала Новизна. [Я пройшла церемонію дорослішання минулого року, тож я повністю дорослий член племені, і ніхто не може сказати інакше!]

Зоріан спостерігав, як Новизна і Кіріель переживали зіткнення культур у мініатюрі, поступово приходячи до якогось порозуміння. Вони обидві скаржилися на те, що їх не сприймають серйозно люди навколо (чому - загадка, та ні, насправді), і обмінювалися деякою інформацією про свої види. Зоріан дізнався про аранею кілька нових речей, про які він ніколи не думав запитувати. Очевидно, аранеї мають набагато меншу тривалість життя, ніж люди, і 55 років вважаються дуже старим віком. Він знав, що вони вміли плести павутиння здавна, але, очевидно, павутиння зовсім не використовувалося для полювання на здобич, а натомість використовувалося виключно як будівельний матеріал для зведення стін, мостів тощо. Він також думав, що вони були повністю підземними за своєю природою, і лише колонія Кіорії так інтенсивно взаємодіяла з поверхнею, але виявилося, що всі вони воліли полювати на поверхні і використовували Підземелля лише для побудови своїх поселень.

Зрештою, Новизна вирішила спробувати щастя і підійшла до Кіріель, що призвело до того, що його хоробра молодша сестричка негайно відступила і перервала зустріч. Не те, щоб Зоріан був дуже здивований таким поворотом подій - якщо вже на те пішло, то набагато краще, ніж він думав. Чорт забирай, Кіріель навіть натякнула, що не проти зустрітися в майбутньому.

Новизна зів'яла, жалюгідно опустившись на диван, який вона зараз займала. [Я її відлякала.]

"Вона сказала, що ви можете зустрітися за кілька днів, - зауважив Зоріан.

[Але я хотіла ще поговорити, - телепатично надулася Новизна.

"Просто дай їй трохи часу, щоб переварити все це. І не намагайся наступного разу її обійняти.

[Але ж люди люблять обійми! Я точно читала про це в одній з твоїх книжок!" - запротестувала Новизна.

Зоріан подумав, як би пояснити їй, що це не зовсім так серед людей - його батьки ніколи не були прихильниками фізичного контакту, ні з ким із дітей, і Зоріан не пам'ятав, коли його востаннє обіймав хтось інший, окрім Кіріелль. Не те, щоб він сам був особливо схиблений на обіймах, зауважте. Він вирішив не робити цього.

"Боюся, що аранеї просто не мають того, що потрібно для справжніх обіймів", - мудро кивнув Зоріан. "Сумно, але факт".

[Невже ми справді виглядаємо такими потворними для вас, людей?]

"Страшнимм", - виправив Зоріан. Слово, яке ти шукаєш - "страшний". Мабуть, не варто було витрачати стільки часу на любовні описи того, як ваші ікла легко пробивають кістки і затверділу шкіру, або як ви вбиваєте свою здобич, вганяючи ікла в шию жертви і перебиваючи хребет.

(Але ж коти роблять те ж саме, а коти милі! Ти ж сам пояснював!)

"А потім ти втрутилася, щоб зауважити, що коти "смачні", тим самим повністю перекресливши мою спробу зробити тебе менш загрозливою", - зауважив Зоріан.

Новизна надіслала йому незрозуміле телепатичне повідомлення, що супроводжувалося ноткою роздратування. Зоріан лише знизав плечима і повернувся до своєї книги, поки вони чекали на появу Тінамі.

***

"Боже мій, - сказала Тінамі, дивлячись на Новизну так, ніби вона була найкращим створінням на світі. "Вона прекрасна!"

[Ну так, я не хочу здатися зарозумілою, але мені казали, що я досить гарна,] - причепурилася Новизна, випроставшись і намагаючись виглядати більш гідно.

"І вона справді розмовляє телепатично, як і розповідають!" - вигукнула Тінамі. 

Вона повернулася до Зоріана. "Де ти познайомився з нею? Як ти з нею подружився? Можна до неї доторкнутися? Як ти думаєш, вона навчить мене своїх звичаїв, якщо я попрошу? Ти..."

"Не думаю, що я здатен на рутину "так, так, ні, так", тому по одному питанню за раз, будь ласка", - сказав Зоріан. "До того ж, більшість цих запитань ти мала б ставити Новизні, а не мені".

"О! Вибач, я не хотіла проявити неповагу і проігнорувати тебе", - сказала Тінамі, повертаючись до Новизни. "Я просто була схвильована, і мені здавалося природним поговорити з хлопцем, який привів мене сюди. Чесно кажучи, я була наполовину переконана, що це його розіграш, і вже приготувала невеличке прокляття..."

"Агов!" запротестував Зоріан. "Це абсолютно незаконно!"

"- Але, гадаю, тепер це не знадобиться, і це, мабуть, на краще", - безтурботно продовжила Тінамі, наче її зовсім не перебивали. Вона глибоко вдихнула. "До речі, я Тінамі Аопе".

Через 30 хвилин Зоріана безцеремонно вигнали з кімнати, щоб вони могли побути наодинці. Невдячні мерзотниці, обоє. Він подумував про те, щоб підглянути за ними за допомогою скрадливого заклинання, але зважаючи на те, що їхня розмова здебільшого складалася з того, що Тінамі підлещувалася до Новизни, а молода аранея почувалася дуже самовдоволеною від уваги, він насправді небагато втрачав. Він залишався поруч ще півгодини, на випадок можливих проблем, але через деякий час стало очевидно, що він нікому не потрібен (і не дуже бажаний), і він увійшов до кімнати, щоб сказати їм, що йде на прогулянку.

Щойно він опинився достатньо далеко від Тінамі, щоб більше не відчувати її на самому краю своєї свідомості, він знайшов тихий куточок і накрив його елементарними захисними засобами від ворожіння.

"Ти можеш вийти", - сказав він ні до кого конкретно. Матріарх швидко вийшла з сусіднього затіненого кутка, зникаючи з поля зору. Тепер, коли він міг повторити подвиг і сам стати невидимим, трюк не здавався таким вражаючим. "І що?"

[Вона не мандрівниця в часі і ніяк не пов'язана з вторгненням, - сказала матріарх. [І, наскільки їй відомо, її сім'я теж.]

Зоріан кивнув. Він очікував цього - аопе були частиною правлячої еліти Ельдемара і надто тісно пов'язані з його владною структурою, щоб брати участь у таких диких трюках, як це вторгнення, а Тінамі була надто щирою до своїх почуттів, щоб постійно прикидатися, - але було приємно отримати підтвердження. "У вас не було проблем з її психічним захистом?"

[Були, але вони були не того типу, як ті "просунуті", які ти продемонстрував Новизні, - сказала матріарх. [Я впевнена, що вона не помітила мого вторгнення, а я нічого не зробила, окрім того, що приглядалася, тож не залишилося жодних слідів, які б хтось міг знайти.]

"Вона ніяк не могла тебе обдурити? запитав Зоріан. "Я читав багато історій, де люди вдають, що перебувають під владою заклинання, накладеного лиходієм, а потім несподівано для нього завдають удару в спину, як тільки той втрачає пильність".

[Мабуть, це магія людського розуму. Я не можу уявити, щоб таке відбувалося з психіком. Ну, хіба що мішень сконструювала фальшивий розум поверх свого справжнього і обдурила нападника, змусивши його думати, що це і є справжній розум мішені. Але це майже ніколи не трапляється. Сконструювати фальшивий розум, який був би насправді переконливим, дуже, дуже важко].

Зоріан моргнув. Він навіть не знав, що створення "фальшивого розуму" можливе.

"Ну, вибач, що я тебе потурбував", - сказав Зоріан.

[Дурниці, це була обґрунтована підозра, і я насправді знайшла низку корисних деталей, покопирсавшись у її свідомості. Мало того, що її сім'я зовсім не дружелюбно налаштована до загарбників, вони, швидше за все, дуже роздратовані їхніми планами. Кіорія - їхня енергетична база, і вони не хочуть, щоб її зруйнували. А оскільки Новизна там, зачарувала юну спадкоємицю Аопе, ми матимемо простий спосіб увійти в контакт з Головою Роду. Заручившись підтримкою такого видатного шляхетного роду, ми зможемо гарантувати, що докази змови про вторгнення будуть сприйняті серйозно. Ти говорив зі священиком?]

"Так, - підтвердив Зоріан. "Він сказав, що церква пришле когось, щоб розібратися з цим.

["Ще один доказ нашої легітимності", - задоволено констатувала матріарх.

"Сподіваюся, мене не будуть викликати на допит, - сказав Зоріан. "Не думаю, що мої напівправди і применшення зможуть протистояти професійним слідчим".

[Моя павутина намагається відвернути від тебе будь-які поточні розслідування, тож це не повинно бути великою проблемою, - сказала матріарх. [Ми вже влаштували засідку і вбили три різні слідчі групи, організовані Культом Світового Дракона, і ми непомітно перенаправили офіційні кіоріанські розслідування на нас.]

"Ви?" - здивовано перепитав Зоріан.

[Було вирішено перетворити цей перезапуск на щось на кшталт тестового запуску, - пояснила матріарх. [Як я вже казала тобі раніше, мета моєї павутини - врешті-решт відкрити себе місту в цілому і приєднатися до населення як повноправні громадяни. Хоча повне розкриття було б занадто руйнівним для того, чого ми зараз намагаємося досягти в цьому перезапуску, ми вирішили відкрити себе деяким видатним людям Кіорії під час цього перезапуску - як для кращої координації реакції на вторгнення, так і для того, щоб почути їхню реакцію".]

"І?" - запитав Зоріан, щиро цікавлячись.

[Реакція неоднозначна, і те, що ми приносимо новини про вторгнення, не допомагає людям заспокоїтися. Ми підслухали кілька "таємних" зустрічей, на яких обговорювали, як поводитися з нами вороже, і, на щастя, дійшли висновку, що їм слід почекати до закінчення літнього фестивалю, перш ніж щось робити, але також було кілька зустрічей, на яких обговорювали, як отримати вигоду від нашої присутності.]

"З чим у вас немає проблем", - здогадався Зоріан.

[Ніхто не хоче вбивати курку, яка несе золоті яйця, - сказала матріарх. [Не ображайся на свій рід, але я довіряю вашій жадібності більше, ніж вашому співчуттю. До речі, я говорила з Заком про те, про що ти хотів поговорити. Ти мав рацію. Він не пам'ятає жодного перезапуску, який би переривався з будь-якої причини - твоя смерть, здається, не обнуляє часову петлю].

"Я так і знав, - сказав Зоріан. "Навіть Зак зрозумів би, що щось не так, якби продовжував перезавантажуватися щоразу, коли мене вбивали раніше за нього. Це ще один доказ того, що Зак є якорем петлі".

Зоріан колись бавився ідеєю, що за петлею часу стоїть справжній розум - можливо, бог, який вирішив порушити Мовчання, або якийсь дуже могутній дух. Однак було багато дрібних деталей, які краще узгоджувалися з ідеєю про те, що петля часу - це якесь закляття, і жодна з них не була настільки зрозумілою, як те, як закляття реагує на виявлення мандрівників у часі. Очевидно, що на якомусь рівні закляття знало, що саме Зак був якорем часової петлі, а всі інші були її супутниками. Однак, в той же час, воно могло легко заплутатися (через невелике змішання душ), включивши кількох людей в усвідомлення петлі. Це більше нагадувало тупу функцію заклинання, яка намагається узгодити несумісні директиви між собою, ніж вольовий, розумний розум, який приймає рішення.

Проблема була в тому, що заклинання передбачало наявність людини-мага. А людина-маг не може відкотити час назад один раз, не кажучи вже про повторні спроби.

[Якщо нам вдалося спровокувати третього мандрівника в часі на розкриття, то на більшість питань про часову петлю повинні з'явитися досить прості відповіді, - зауважила матріарх. [Підозрюю, що вони знають, що таке петля часу і як вона функціонує.]

"Так, - погодився Зоріан. "Будемо на це сподіватися.

***

Минали дні. Коли Зоріан не виконував жодного зі своїх численних зобов'язань (у майбутньому він ніколи не намагатиметься робити стільки справ одночасно!), він по черзі створював різні пастки та предмети, необхідні для засідки третього мандрівника в часі, і допомагав аранеям викорінювати головоногих щурів з міста.

Зрештою, вибір місця для засідки та її підготовка лягли здебільшого на плечі Зоріана. Аранеї, звісно, вміли влаштовувати пастки і засідки, але більшість з них були засновані на смертоносній силі або атаках магії розуму. Враховуючи, що третій мандрівник у часі майже напевно знав, як протистояти аранійській магії розуму, і що він був потрібен їм живим, мало що з цього могло бути корисним для їхніх цілей. Тому Зоріану довелося розробити щось, що могло б утримати і вивести з ладу їхню ціль, або принаймні відволікти її, поки аранея не зможе позбавити їх ментального захисту і зробити свою справу. Каель допоміг Зоріану виготовити суміш потужних алхімічних заспокійливих засобів для виведення з ладу, а матріарх стала його помічницею, оскільки вона була найздібнішою аранеєю, коли справа доходила до структурованої магії, і знала багато про місцевий потік мани в поселенні. Вона також очолила б саму засідку разом з іншими аранеями, тож вона мала бути дуже добре обізнана з тим, як пастка має спрацювати.

Зрештою, Зоріан зупинився на пастці, що складалася з трьох частин, і встановив її посеред поселення аранеїв. Першою частиною був досить екзотичний ефект на підлозі, який тимчасово перетворював камінь на рідину. Ефект активувався лише на мить, одразу ж вимикався і повертав камінь до нормального твердого стану, як тільки жертва занурювалася по коліна в кам'яну підлогу. Наскільки Зоріан міг судити, для мага не існувало простого способу вибратися з каменю, коли дія ефекту закінчувалася. Закляття не можна було розвіяти так само, як попіл знищеної вогняною кулею книги не можна було розвіяти назад до первозданного стану, а спроба підірвати камінь могла призвести до того, що разом з ним підірвуться і ноги заклинателя. Єдиним зручним способом вибратися з пастки був фазовий перехід або телепортація, тому другою частиною пастки був просторовий замок, який вимикав більшість просторових маніпуляцій. Нарешті, остання частина полягала в тому, щоб облити зону бою димом, наповненим потужними заспокійливими препаратами, які Зоріан виготовив за допомогою Каеля.

Це було трохи просто, але Зоріан читав, що найкращі плани завжди прості. Про всяк випадок він збудував запасні пастки в кількох інших аранійських печерах. Вони були набагато менш витонченими і зводилися до "вибухів". Дуже багатьох вибухів.

Крім того, Зоріан виготовив чимало бойового спорядження для аранеїв, які брали участь у засідці: захисні диски, які вони могли прикріпити до тіла, щоб захиститися від слабших атакуючих заклинань, кам'яні кубики та алхімічні флакони, які виробляли різноманітні ефекти, коли їх підривали, а також деяке спорядження для себе та жменьки магів-найманців, яких матріарх непомітно найняла як додаткові м'язи під час засідки. Звісно, в ідеальному випадку Зоріану взагалі не довелося б ні з ким битися, а спорядження, яке він змайстрував для себе, виявилося б марною тратою часу... але, справді, які шанси на ідеальний сценарій? Досі все складалося для нього надто добре.

Що ж до полювання на головоногих щурів, то це була його власна ідея, і він був задоволений, що додумався до того, до чого не додумалися аранеї, з усіма їхніми зв'язками та псі здібностями. Основна ідея полягала в тому, щоб спіймати одного з пацюків, а потім використати цей зразок як зв'язок для визначення місцезнаходження решти пацюків. Для араней ця ідея була не зовсім новою, але вони мислили в термінах магії розуму і намагалися відстежити телепатичні зв'язки, що з'єднували спійманого щура з рештою розуму вулика - що швидко зазнало невдачі, оскільки основний колектив негайно переривав зв'язок з будь-якими спійманими щурами. Зоріан, з іншого боку, використовував старі добрі локаторні заклинання - ворожіння, призначені для пошуку і відстеження всіляких речей, за умови, що заклинатель мав щось пов'язане з тим, що ви намагаєтеся знайти. Головастого пацюка, навіть якщо він був відірваний від колективу, було достатньо для того, щоб ці ворожіння працювали. Зрештою, Зоріан простежив за зв'язками, поки не виявив головні тіла зграй пацюків (як виявилося, їх було 4), а потім, за допомогою жменьки араней, що діяли як підтримка і пригнічували психічні здібності, зігнав їх у щільну формацію, яку можна було знищити одним заклинанням вогняної кулі. До кінця місяця головоногих щурів було фактично знищено.

Коли він закінчив спалювати четвертий щурячий рій, одна з араней, призначена його охоронцем під час операції, сказала йому, що нарешті зрозуміла, чому люди матріарх каже, що люди дуже страшні і небезпечні.

Зоріан був не єдиним, хто був зайнятий. Кіріель наполегливо намагалася навчитися магії, більш вперто і старанно, ніж Зоріан коли-небудь бачив її. Як для початківця, у неї виходило дуже добре, але сумним фактом було те, що за талантом вона була ближче до нього, ніж, скажімо, Даймен чи якогось іншого вундеркінда. Новизна стала чимось на кшталт неофіційного зв'язкового між аранеями та родом Аопе, і, як наслідок, пройшла прискорений курс дипломатії та належної поведінки від матріарха - на що вона постійно скаржилася Зоріану, коли вони зустрічалися. Тінамі, зі свого боку, набагато більше зацікавилася своїми уроками з Зоріаном, коли дізналася деякі подробиці про те, що означає бути психіком, і, схоже, працювала над якимось особистим проектом, який поглинав більшу частину її вільного часу. Зоріан запідозрив, що вона намагається якимось чином штучно зробити себе психіком, судячи з уривків думок, які ненадовго проскакували в її свідомості під час їхніх уроків. Це здавалося йому шалено небезпечним, оскільки означало втручання у власну свідомість і все таке, але це був Рід Аопе. Каель також займався якимось особистим проектом, про який він відмовився розповісти Зоріану - хоча, очевидно, це було пов'язано з формулою заклинання, бо він постійно позичав книги Зоріана на цю тему. Зоріан залишив його працювати - Каель був неймовірно корисним протягом усього місяця, чомусь взявши на себе обов'язок допомагати Зоріану, чим міг. Зоріан не думав, що це була просто щедрість, і не забув, як хлопець був зачарований петлею часу минулого разу, тож йому було цікаво, коли той підійде до нього і скаже, чого він насправді хоче від Зоріана.

Очевидно, відповідь була "перед самим літнім фестивалем".

"Привіт, Зоріане, - сказав Каель. "Ти щось робиш?

"Нічого особливого. Просто чекаю, коли прийде Акоджо, щоб піти на танці, - відповів Зоріан. "Немає сенсу щось починати, бо вона все одно з'явиться дуже рано. Що таке?"

А, Акоджа. Він все ще не був упевнений, чому попросив її бути його парою на цей вечір. Напевно, тому, що вона дала зрозуміти, що хоче цього, а він не хотів засмучувати її без причини. Не те, щоб вона насправді прийшла і сказала про це - чорт, вона навіть ухилилася від зустрічі, про яку домовилася, і зробила так, ніби їй потрібна була порада щодо школи, а не... ну, що б це не було, про що вона насправді хотіла поговорити. Сподіваюся, цього разу вона буде менш настирливою, і вечір не закінчиться такою катастрофою, як минулого разу.

"У мене є... подарунок і прохання, - сказав Каель. Зоріан подумки переклав це як "хабар і вимога". "По-перше, я думав над твоїми розповідями про попередні перезавантаження і не міг не помітити, що на боці загарбників присутній потужний ліч. З ними... дуже важко боротися, особливо за допомогою класичної магії.

"Але не магією душі?" - здогадався Зоріан.

"Ну, трохи. Це нелегко, навіть з магією душі, але є деякі трюки, які ти можеш провернути з лічем, якщо знаєш, як повозитися з душами. Треба пам'ятати, що душа ліча автоматично повертається назад у філактерію, коли знищується його фізична форма. Це відбувається тому, що знищення тіла розриває зв'язок між душею і тілом... очевидно, оскільки тіла більше немає, про яке можна було б говорити. Проте, якби можна було розірвати зв'язок між душею і тілом - що набагато легше зробити з істотами, чия душа штучно з'єднана з тілом за допомогою магії, - то їхні душі негайно повернулися б назад до своїх філактерій, навіть якщо їхнє тіло технічно неушкоджене".

"Вони будуть фактично вигнані, - підсумував Зоріан. "Це не вб'є їх, але..."

"Процес отримання нового тіла не такий вже й швидкий для ліча - їм потрібен цілий день, як мінімум, і це за умови, що у них вже є нове тіло, готове до використання. Вигнати ліча назад у його філактерію все одно, що вбити його, принаймні для твоїх потреб".

"Ти кажеш, що можеш навчити мене заклинання, щоб зробити це?" - схвильовано запитав Зоріан.

"Ну, ні", - відповів Каель, швидко луснувши мильну бульбашку Зоріана. "І навіть якби я міг, це мало б сумнівну цінність. Заклинання вимагає, щоб ти доторкнувся до цілі".

Зоріан здригнувся. "Так, я не бачу себе на відстані дотику до ліча".

"Тому я приніс тобі це", - сказав Каель, простягаючи йому невеликий срібний диск, що нагадував дуже велику срібну монету. Однак, придивившись уважніше, стало зрозуміло, що це якийсь інструмент для заклинань, покритий формулою заклинання замість типових зображень, притаманних грошам.

"Я не повинен торкатися ліча!" збагнув Зоріан, замислившись над "монетою" на кілька миттєвостей. "Я просто повинен переконатися, що монета торкнеться його!"

"Так", - сказав Каель. "Я помітив, що твій стиль бою, схоже, заснований на предметах, тому я вклав заклинання в цей диск ... воно повинно спрацювати, але я не даю ніяких гарантій, так що використовуй його на свій страх і ризик. Я намагався зробити його якомога меншим і безпечнішим, але..."

"Але немає жодного способу бути впевненим, що ліч дозволить йому доторкнутися до себе", - закінчив за нього Зоріан. "Намагатися не допустити, щоб дивний предмет, кинутий твоїм ворогом, торкнувся тебе, - це здоровий глузд. Я не думаю, що для цього достатньо влучити в щити цілі, чи не так?"

"Боюся, що ні."

"Так, саме цього я і боявся. Але все одно дякую. А як щодо твого... прохання?"

"Ну... правда в тому, що я хочу отримати послугу в обмін на допомогу тобі. Я знаю, що ти майже напевно будеш використовувати мене в майбутніх перезапусках, і я не маю жодних проблем з цим... крім того, що я теж хочу отримати щось з цього".

"Не знаю, що я можу зробити для тебе такого, що не стане порожнім після перезапуску, але гаразд, - знизав плечима Зоріан. "Яке твоє бажання, о великий Каель?"

"Я хочу того ж, що і ти - використовувати часову петлю для вдосконалення своїх навичок, - відповів Каель. "У випадку з магією, що вимагає навичок формування і тому подібного, це, очевидно, майже неможливо без залучення до петлі часу, але є магічна дисципліна, яка набагато менше залежить від навичок формування. Та, в якій я, як виявилося, досить добре розбираюся".

"Алхімія, - підказав Зоріан.

"Саме так. Практика алхімії на моєму рівні передбачає багато експериментів - випробовування ефектів твоїх варива, їх вдосконалення та розробку оригінальних рецептів. На це потрібно багато коштів і часу, але коли ти маєш рецепт зілля..."

"Ти хочеш, щоб я допоміг тобі створювати готові рецепти зілля, а потім давав тобі результат при наступних перезапусках, таким чином дозволяючи тобі вдосконалювати свої рецепти далі, а потім брати ці результати і..."

"Саме так!" сказав Каель. "А потім, коли петля часу закінчиться, ти віддаси мені плоди цієї праці, і я заощаджу собі місяці, а може, й роки моєї роботи! Це вимагатиме від тебе глибшого занурення в тонкощі алхімії, ніж зараз, але я не бачу в цьому великої проблеми для тебе - тобі це явно знадобиться, якщо ти маєш намір так покладатися на предмети".

Як виявилося, Каель провів більшу частину місяця, проводячи різні експерименти, і невдовзі приніс йому зошит з результатами. Там було багато тексту, але Каель пояснив, що він потрібен йому лише для запам'ятовування останніх двох сторінок, де перераховано, які напрямки досліджень були тупиковими, а також викладено частково готовий рецептів якогось протилихоманкового зілля. Каель пояснив, що надання йому цих результатів при наступних перезапусках не лише допоможе Каелю вдосконалити своє ремесло, але й дозволить Зоріану переконати іншого хлопця, що він справді мандрівник у часі, набагато швидше, ніж це було б можливо в іншому випадку. А ще це зробило б Каеля більш охочим допомагати, швидше (підморгніть, підморгніть, підштовхніть, підштовхніть, ви ще не зрозуміли?). Не бачачи в цьому нічого поганого, Зоріан провів решту часу очікування, запам'ятовуючи результати, а потім гортаючи решту дослідницького блокнота Каеля. Зрештою, не кожного дня магу доводилося уважно вивчати методологію дослідження іншого мага, і Зоріан міг би скористатися деякими підказками на майбутнє.

"Зоріане, твоя дівчина прийшла!" покликала Кіріель, намагаючись, щоб це звучало дражливо, але в підсумку вийшло лише насмішкувато і дратівливо.

"Іду", - відповів Зоріан, закрив блокнот і вийшов привітатися з Акоджею, яка намагалася не виглядати надто незграбно перед Імайєю та Кіріель. І це їй катастрофічно не вдавалося, бо вона, здавалося, зовсім розгубилася, як реагувати на безтурботні дражнилки сестри та поради Імайї, що робити, якщо Зоріан буде надто чіплятися протягом вечора ("дати йому копняка в пах", здається, звучало як "вмазати"). Через кілька хвилин він вирішив змилостивитися над нею і відтягнути її подалі від тих двох, щоб вони могли йти своєю дорогою.

Настав час вирушати в дорогу.

***

Вечір проходив чудово. Акоджа все ще була досить роздратована, але оскільки цього разу побачення не було завданням Ільзи, вона не так наполегливо тягнула його на безглузді знайомства і тому подібне, а натомість задовольнялася критикою кожні 5 хвилин і взагалі була занадто сором'язливою і напруженою для того, що нібито було невимушеним танцем. Що ж до загарбників, то справи у них йшли неймовірно погано. Зоріан продовжував стежити за ситуацією через телепатичні реле, які він залишив з аранеями, і було очевидно, що все вторгнення тріщить по швах. Хоча місто не вірило, що вторгнення було такого масштабу, як описала аранея, і значно недоукомплектувало свої сили реагування (хоча, наскільки Зоріан зрозумів, реакція міста вважалася величезною надмірною реакцією значною частиною керівництва), вони були готові відповісти на будь-яке вторгнення... і нападники були лише оболонкою їх звичайної сили, через відсутність передових баз і цілу низку вбитих керівників. Початкового бомбардування не було, бо артилерійські маги потрапили в засідку, перш ніж встигли зробити свою справу, академія вирішила змінити схему захисту, щоб нападники не могли просто телепортуватися, куди їм заманеться, а їхні маршрути вторгнення активно оскаржувалися силами оборони, які постійно зростали, коли місто усвідомлювало масштаби вторгнення і залучало всі наявні в нього бойові ресурси.

Сказати, що Зоріан здивувався, коли двері до танцювальної зали раптово і з силою розлетілися на друзки, засипавши нещасних гостей, які стояли надто близько до входу, дощем уламків і струсом мозку, було б дуже применшенням. Через кілька хвилин, ще до того, як пил встиг осісти, а крики вщухнути, до зали увійшли троє людей.

У центрі цієї трійці стояв ліч. Він був таким, яким його пам'ятав Зоріан: імпозантна скелетна фігура, кістки якої чорніли і віддавали металевим відтінком, у короні та металевих обладунках. У скелетних руках він тримав скіпетр, що довершувало його королівський вигляд. Ліворуч від ліча йшла жінка в чорному одязі, що нагадував військову форму - прості штани, звичайна куртка з нашитим на ній якимось гербом ( Зоріан не міг чітко розгледіти, але, схоже, головним мотивом був череп; хто, в біса, ставить на герб клятий череп?), і важкі шкіряні чоботи. Усе це було дуже просте й утилітарне, хоча й дещо зловісне через свій чорний колір. Вона цілеспрямовано йшла вперед, стискаючи пристебнутий до пояса меч, вираз її обличчя був кам'яним і суворим, і Зоріан не міг не помітити, що її бліда шкіра і вугільно-чорне волосся (в даний момент зав'язане в тугий хвіст) робили її схожою на вампіра.

...вона була вампіром? Боги, кожного разу, коли він думав, що сили Ібасана не може виглядати більш зловісно, вони витягували щось зі своєї шафи, щоб показати йому, що вони цілком можуть.

Останньою частиною тріумвірату була людина в криваво-червоній мантії, яка покривала його з голови до ніг. Його обличчя було невидимим за плямою темряви, яка, здавалося, заповнювала кожну відкриту частину мантії, приховуючи риси його власника. На відміну від ліча та дівчини-вампіра, які з усіх сил намагалися виглядати гідно та імпозантно, Червона Мантія (так Зоріан миттєво охрестив його в голові) йшов обережно та зацікавлено сканував шокований натовп, а його накрита капюшоном голова розгойдувалася вліво-вправо в пошуках чогось. Або когось, як виявилося: щойно його очі зупинилися на Заку, він одразу ж зупинився і заговорив.

"Його", - промовив Червона мантія, його голос магічно спотворювався і резонував, вказуючи своїм посохом на Зака.

Ніби для того, щоб перервати цю заяву, невеликий потік бойових тролів і (коричневих) магів у мантіях раптово влився в танцювальну залу через розбиті двері, і всі вирвалися зі свого заціпеніння і зрозуміли, що вони піддалися нападу.

Зчинився справжній хаос.

***

План, який розробили Зоріан і матріарх аранеїв, передбачав, що третій мандрівник у часі нападе на Зака, переможе його, а потім витягне з його свідомості інформацію про аранеїв. Зоріан не був упевнений щодо багатьох з цих кроків, але найбільше він сумнівався в тому, що Зак може так легко програти третьому мандрівникові в часі. Попри всі свої недоліки, перший мандрівник у часі здавався здібним бійцем.

Зоріану не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що Червона мантія був третім мандрівником у часі, і спосіб, у який він мав намір перемогти Зака, був одразу ж очевидний - він прийшов не один. Здавалося, що Заку було важко впоратися з лічем самотужки, а з Червоною мантією та дівчиною-вампіром, що приєдналися до мага нежиті, результат не викликав жодних сумнівів.

Слід визнати, що Зак перебував у кімнаті, повній магів, які також боролися проти трьох нападників, але інші сили, які вони привели з собою, відволікали увагу і зв'язали більшість з них. Кайрон намагався допомогти, як і кілька інших, але вони просто не були на рівні своїх супротивників.

Але вони, безумовно, намагалися. Кайрон викликав якийсь сяючий батіг сили, який відрубав руку дівчини-вампіра по плече, а потім тим же батогом відкинув її меч (який був явно магічним, палаючи дивним фіолетовим вогнем, що проїдав силові поля) за межі її досяжності. Саме це остаточно підтвердило його підозри, що вона була якоюсь нежиттю, оскільки її відрубаний обрубок зовсім не кровоточив, а раптова втрата руки, здавалося, лише завдала їй незручностей - вона швидко витягнула ніж іншою рукою і знову повернулася до нападу на людей. Червону мантію фактично знекровив один з учнів, коли їм вдалося подолати його егіду скоординованим шквалом магічних ракет, але, на жаль, цей трюк майже знищив їх усіх, і він був досить цілий після того, як вони перестали атакувати його. Що ж до ліча, то він був абсолютно непереможний - здавалося, ніщо не подряпало його кістки. Заку вдалося рознести його блискучі обладунки на шматки якимись чорними болтами і навіть збити з його черепа корону, але на кістках не залишилося жодної подряпини. З чого, в біса, воно було зроблене?

Зоріан неохоче не втручався в це питання. План не передбачав цього, і, чесно кажучи, він, швидше за все, загинув би, якби спробував. Він допоміг покласти кілька бойових тролів і одноразових магів, які наважилися підійти надто близько до його позиції, але в іншому він просто з тривогою спостерігав, як Зак повільно розбирається на частини трьома його супротивниками.

Але все ніколи не йде за планом. Врешті-решт Кайрону набридло, що однорука дівчина-вампір втручається в його бій з лічем, і він відкинув її геть. Вона приземлилася поруч з Акоджею.

Він відокремився від Акоджі раніше під час нападу і вирішив не йти за нею, оскільки вона була явно налякана і хотіла б, щоб він тримався подалі від будь-якої небезпеки, а він особисто не мав наміру стояти осторонь, коли гинуть люди. Однак тепер дівчина-вампір раптом вирішила піти за Акоджею, замість того, щоб повернутися до своєї попередньої сутички. Чому? Чорт його знає - може, їй потрібен був заручник? У будь-якому випадку, Зоріан негайно кинув їй під ноги малопотужний вибуховий куб, щоб зупинити її на шляху, а потім влив більшу частину своєї мани в спалювальний промінь, спрямований прямо в її груди.

Заклинання променя не були ідеальною формою бойової магії Зоріана: вони наносили багато шкоди, але також дуже інтенсивно витрачали ману, і було легко витратити більшу частину енергії променя на оточення, якщо ви не могли постійно тримати промінь на цілі. А в кімнаті, щільно заповненій панічно налаштованим, "оточенням" часто означало "безневинні жертви". Зоріан знав, що потрібно вбити вампіршу швидко, але вона була надзвичайно швидкою, а її леза легко проникали крізь силові поля, а це означало, що йому переріжуть горло, як тільки вона наблизиться до нього, тож йому довелося застосувати найбільш руйнівне заклинання зі свого репертуару. На щастя, вона була настільки приголомшена вибухом, що Зоріан не мав жодних проблем з утриманням променя на цілі, і він знав, спостерігаючи за її боротьбою з Заком і Кайроном, що вона досить вразлива, щоб він міг відкрити вогонь.

Він тримав промінь на ній цілих п'ять секунд, перетворивши її на трохи більше, ніж сильно обвуглений скелет і купку попелу.

Акоджа, здавалося, була шокована як раптовим кидком божевільної нежиті, так і жорстоким способом її знищення. Інші студенти навколо спостерігали за ним зі змішаним страхом і трепетом, а Червона мантія продовжував свою боротьбу з Заком, не реагуючи на це. А от ліч...

О, чорт, ліч витріщився на нього.

І справді, ліч кинув один погляд на димлячий труп дівчини-вампіра, а потім зійшовся своїми порожніми очницями з Зоріаном, і його погляд, здавалося, дивився прямо крізь нього. Кайрон скористався моментом відволікання, щоб запустити ще один з тих сяючих батогів, які розірвали руку дівчини-вампіра, наче папір, але замість того, щоб відступити, ліч просто вихопив батіг з повітря однією зі своїх скелетних рук, кістки пальців якої зімкнулися навколо нитки розсікаючого світла без жодних негативних наслідків, які міг би побачити Зоріан, і потягнув. Кайрон майже одразу відпустив батіг, але не настільки, щоб утримати рівновагу. Ліч миттєво вистрілив гнівним червоним променем нерівного світла і провів лінію між Кайроном і Заком. Вони обидва впали в бризки крові.

"Обережно!" крикнув Червона мантія. "Це могло вбити його! Я ж казав, що він потрібен мені живим!"

"Я втомився від цього", - відповів ліч. "Він досить живий для твоїх цілей, і так він буде менше пручатися. А ти, малий, слідкуй за своїм тоном - ти тут не головний, і я можу вбити тебе, коли захочу, і ніхто й оком не змигне. Досить того, що твоя "інформація" виявилася невірною, щоб поставити під сумнів твою цінність".

"Я ж казав, у нас витік інформації, - сказав Червоний Плащ. "Тому Зак мені потрібен неушкодженим.

"Він не потрібен тобі цілим, щоб вирвати інформацію з його свідомості", - сказав ліч. "Роби свою справу і поквапся. Підкріплення з міста вже на шляху сюди".

Червона мантія, здавалося, хотіла щось сказати, але ліч вже повернувся до вивчення Зоріана і, а Червона Мантія врешті-решт, просто нахилився до нерухомої фігури Зака і почав вимовляти якесь складне заклинання, перш ніж покласти руку на голову Зака.

Нерухома фігура Зака раптом розплилася в русі, коли виявилося, що Зак лише прикидався непритомним і намагався вдарити Червону мантію по обличчю. На жаль, хоча Зак і не був повністю непритомним, але й не був у найкращій формі, і Червона мантія відвернула атаку, а потім кілька разів вдарила Зака головою об підлогу, поки той не закляк, а потім повторила заклинання.

Ліч порожньо хіхікнув. "Ну і хто тепер занадто грубий? Ти міг би проломити йому череп цим трюком, знаєш? Живі істоти такі тендітні..."

"Аранеї?" через деякий час сказав Червона мантія. "Повірити не можу, ніколи б не подумав, що ці тричі прокляті жуки можуть бути... неважливо, мені треба йти. Час завершити деякі справи."

"Аранеї ніколи не були частиною..." - почав було ліч, але Червона мантія вже телепортувалася геть. "Хм. Я вб'ю цього дурня, коли зустріну його пізніше. Від нього більше клопоту, ніж він того вартий."

Він повернувся до Зоріана через кілька хвилин, і люди навколо нього відсахнулися від нього.

"Я ненавидів її, знаєш?" - промовив ліч, вказуючи на димлячі рештки дівчини-вампіра. "Вона думала, що вона набагато краща за старого доброго Кватч-Іхл. Вона казала, що я був пережитком, а вона - наступним поколінням нежиті чи ще якимось мотлохом. А тепер подивіться на неї, вбиту недосвідченим учнем простим вогняним заклинанням. І все ж, хоча я знаходжу цю ситуацію кумедною, я не можу дозволити тобі уникнути покарання, розумієш? Вона була важливою людиною, і я не можу просто повернутися додому і сказати: "Пам'ятаєте ту спадкоємицю роду Золтан, про яку ви просили мене подбати? Я ніби як втратив її! Голова роду захоче щонайменше твою голову за це, якщо не твою душу".

Лайно, лайно, лайно. То він тепер вбив якусь спадкоємицю якогось Роду? З іншого боку, було приємно мати підтвердження, що ліч був Кватах-Іхл. Кватах-Іхл був чоловічої статі, чи не так? Тепер він міг перестати називати ліча "воно". Якби тільки він міг вийти з цього з неушкодженою душею...

"Я не думаю, що ти візьмеш хабар за те, щоб прикинутися, що не зміг мене зловити?" - запитав Зоріан якомога спокійніше, виймаючи срібний диск, який дав йому Каель, і кидаючи його в бік ліча.

На щастя, на диво, ліч відреагував саме так, як очікував Зоріан: він простягнув руку і вихопив монету з повітря. Зоріан подумав, що ліч зробить це замість того, щоб відкинути її щитом чи ще чимось, оскільки він, схоже, вважав себе невразливим - небезпідставне припущення, враховуючи його дивні кістки. У будь-якому випадку, в ту мить, коли скелетна рука ліча зімкнулася зі срібним диском, він на мить застиг на місці, а потім впав на підлогу, наче маріонетка з обрізаними нитками.

"Що?" - запитав один зі студентів позаду нього. "Що сталося? Що ти, в біса, з ним зробив?"

Зоріан проігнорував його. Замість цього він кинувся до Кайрона і Зака і почав оглядати їхні травми. Через кілька секунд його відтягнула дівчина, яка виглядала на кілька років старшою за нього і стверджувала, що вона кваліфікований медичний працівник, тому він дозволив їй робити свою справу.

Натомість він витягнув з кишені телепатичне реле і заплющив очі, щоб зв'язатися з аранеями і побачити, що відбувається на їхньому фронті.

***

А все починалося так добре. Зловмисник у червоному одязі, ймовірно, третій мандрівник у часі, безтурботно зайшов у пастку, його впевненість була підкріплена знайомим розташуванням аранійської оборони біля входу, а також кількома перемогами над вартовими, якими матріарх навмисно пожертвувала, щоб приспати ворога хибним відчуттям безпеки. Щойно він опинився в центрі кімнати, підлога перетворилася на рідину, і він занурився в неї, перш ніж вона знову застигла.

Аранеї та людські найманці, яких матріарх найняла на вечір, негайно атакували, обливши кімнату заспокійливим і відключивши заклинання.

Але щось було не так, заспокійливе, здавалося, не мало жодного впливу на чоловіка, і багато заклинань також не мали жодного ефекту. Навіть знерухомлений, він якимось чином примудрявся ефективно захищатися, використовуючи будь-які отвори, щоб випускати дивні фіолетові промені, які миттєво вбивали всіх, в кого потрапляли. Вони були повільними і націленими лише на поодиноких супротивників, тому втрати були незначними, але це все одно було прикро. Нарешті, один з фіолетових променів влучив в одного з людських найманців, і його супутникам не витримали нерви, і вони відповіли шквалом сяючих списів, які пробили щит одягненого в мантію чоловіка і влучили йому в груди.

На мить матріарх злякалася, що вони вбили чоловіка, зробивши всі її приготування і змови безглуздими... але реальність виявилася набагато гіршою. Замість того, щоб вибухнути зливою крові та крові, чоловік просто... перетворився на дим.

Противник, з яким вони билися, не був третім мандрівником у часі. Це була лише ектоплазматична оболонка, наповнена деякими його вміннями та магією. Симулякр, призначений для того, щоб промацати ґрунт і відволікти їх.

Конус фіолетового світла омив кімнату, миттєво вбивши всіх людських найманців і десятки її вірних араней. Прокляття - їхній супротивник скористався відволіканням, яке забезпечив їхній симулякр, і влаштував власну засідку. Вона обернулася, щоб озвучити відступ до...

***

Зоріан прокинувся від трансу, оскільки його зв'язок з матріархом наприкінці був жорстоко розірваний. Спостерігати за подіями, що розгорталися з її точки зору, було дивно і трохи неприємно, і Зоріану доведеться пізніше поговорити з матріархом про те, як можна робити такі речі, не питаючи дозволу, але з огляду на раптове закінчення передачі? Матріарх, ймовірно, була мертва. І решта аранеїв, напевно, незабаром також.

Вони зазнали невдачі. Стільки підготовки, а вони все одно зазнали невдачі. Прокляття.

"Зоріане?" - хрипкий голос з підлоги поруч з ним вирвав його з роздумів. Це був Зак, який, очевидно, знову прийшов до тями, важка пов'язка була обмотана навколо його голови. "Ти знову з нами? Ти на якийсь час відключився".

"Хух, - видихнув Зорян. 

"Зі мною... все гаразд.

"Кажуть, ти вбив ліча", - сказав Зак, слабо вказуючи на купу чорних кісток на деякій відстані від них. Кілька сміливіших студентів скупчилися навколо поваленого тіла ліча, перешіптуючись і показуючи пальцями. "Як тобі, в біса, вдалося це зробити?"

"Я розірвав зв'язок між його душею і фізичним тілом, таким чином змусивши його повернутися назад у свою філактерію. Насправді він не мертвий, просто вигнаний".

"О," сказав Зак. "Проте, це... мені ніколи не вдавалося зробити нічого навіть близького до цього. Як ... як це сталося, що ти знав, як це зробити? Ти... ти..."

"Мені треба йти, - сказав Зоріан, підводячись на ноги.

"Гей, зачекай!" сказав Зак, намагаючись піднятися, перш ніж здригнутися від болю і відмовитися від цієї ідеї. "Ти не можеш просто проігнорувати мене і піти... Зоріане! Зоріане!"

Зоріан проігнорував Зака, а також питання Акоджі про те, куди він йде. Він просто продовжував йти до виходу, подумки прокладаючи шлях до найближчого каналізаційного входу. Ніхто не поворухнувся, щоб зупинити його.

"Зоріане, ти козел! Присягаюся, що наступного разу, коли я тебе побачу, я наб'ю тобі пику!" крикнув Зак у нього за спиною.

"Вибач, Заку, - прошепотів собі Зоріан. "Але це важливіше".

***

Коли Зоріан прибув до аранійського поселення, там уже все було мертве, а Червона мантія кудись зник. Ймовірно, щоб вистежити аранеїв-втікачів, які розбіглися по місту - Зоріан знав, що кілька аранеїв були над землею в той час, коли відбувалася засідка. Якою б не була причина, Зоріан подякував долі і почав обстежувати місце, щоб знайти додаткові підказки про те, що сталося, з вцілілих самців аранеї.

Бій був запеклим, але Зоріан не міг не помітити, що найбільшої шкоди поселенню завдали самі аранеї, які марно намагалися зупинити просування Червоної мантії, використовуючи подаровані ним кубики заклинань і власні пастки. Червона Мантія вбивав неймовірно чисто, не залишаючи на тілах полеглих жодного сліду пошкоджень - очевидно, це були ті дивні фіолетові заклинання, але навіщо йому було так старатися вбити всіх араней так безкровно, коли він міг просто кинути вогняну кулю і підсмажити їх усіх?

Але він був ретельним. Зоріан не знав, чи то він не знав, що самці аранеї не розумні, чи то йому просто було байдуже, але чимало самців постраждало від його бажання вбити якомога більше аранеїв. Ця ретельність була ще однією дивною річчю - чоловік не виглядав істеричним чи розлюченим у танцювальному залі, то чому ж він так наполегливо намагався вбити всіх до останньої аранеї до того, як петля часу завершиться? Заради Бога, він навіть знищив дитячі ясла! Так, очевидно, що вбивство їх усіх гарантувало б, що серед них точно будуть мандрівники в часі, але все одно - всі вони повернулися б при наступному перезапуску.

Тривожно. Хоча емоційний вплив від того, що ціле поселення було винищене до останньої дитини, був дещо притуплений їхньою очевидною нелюдською анатомією, Зоріана все одно нудило і тривожила холоднокровна жорстокість третього мандрівника в часі.

Що ж. Можливо, послання матріарха з того світу дасть якісь відповіді. За допомогою свого віщого компаса і чуття розуму він повільно відстежував вцілілих чоловіків аранеїв одного за одним і витягував шматки послання, які вони тримали.

Незабаром Зоріан зрозумів, що послання складалося з двох частин. Перша була простою розповіддю - голосовим повідомленням, яке залишила йому матріарх, пояснюючи свої дії. Друга була детальною мапою підземного світу Кіорії, з кількома місцями, позначеними як важливі. Обидва повідомлення були неповними через ретельність, з якою червоні мантії полювали на аранеїв, і, схоже, матріарх вважала мапу важливішою, оскільки кілька самців мали дублікати деяких розділів мапи.

Коли часова петля невблаганно наближалася до свого кінця, Зоріан підбивав підсумки того, що йому вдалося зібрати докупи.

[...значить, все пішло шкереберть. Я знаю, ти думаєш, що я сама напросилася, поспішаючи з цим, але... [Пропущено] ...все просто: часова петля деградує. Я не можу сказати, скільки часу пройде, перш ніж... [Відсутній] ...зможе піти в будь-який момент. Таким чином, зупинивши його... [Нерозбірливо] ...у цій грі може бути лише один переможець. Я дуже... [Нерозбірливо] ...сподіваюся, що це не знадобиться, але про всяк випадок я поклала карту на... [Нерозбірливо] ...цілий інший континент. Я не думала, що це можливо, навіть за допомогою...

Так і було. Карта також була повна дірок, хоча Зоріан зазначив, що наразі він все ще має неймовірно точну карту підземного світу Кіорії за комерційними стандартами.

Перш ніж він встиг як слід обміркувати повідомлення, цикл закінчився, і все занурилося в темряву.

***

Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не маючи ані сліду сонливості в голові.

"Боже мій!" почала було Кіріель, але не встигла договорити, як Зоріан миттєво випростався і сів, стискаючи Кіріель у міцних обіймах. Раптовість руху шокувала Кіріель, і на кілька секунд запанувала тиша, поки Зоріан робив кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися.

"Що сталося?" запитала Кіріель, звиваючись у його обіймах, але не намагаючись вирватися з його рук. Зоріан швидко відпустив її і спробував придумати гарну відповідь. Йому не вдалося нічого придумати.

"Н-нічого", - видихнув він. "Це просто нічний кошмар. Вибач, що потурбував тебе".

І це справді був кошмар. Всі їхні маніпуляції та приготування, вся його бойова практика, всі трюки, які він придумав, і вони все одно програли. Вони програли жалюгідно. Аранеї... їх вистежили, як бродячих собак, і вирізали. Чому? Чого сподівався досягти третій мандрівник у часі такою безглуздою жорстокістю? І послання, яке залишила йому матріарх, теж мало що пояснювало.

"Ніби я справді хвилювалася", - буркнула вона, різко штовхнувши його і відскочивши від нього. "Мама хоче з тобою поговорити, тож тобі краще спуститися".

"Добре", - сказав Зоріан, підводячись і роблячи рух до дверей. Як і слід було очікувати, Кіріель побігла до ванної кімнати, а Зоріан одразу ж замкнув двері до своєї кімнати, як тільки вона пішла, і почав ходити по кімнаті, наче тигр у клітці.

Йому треба було попередити аранеїв, і попередити якнайшвидше. Цього разу він не збирався брати з собою Кіріель, і в ту мить, коли потяг зійшов у Кіорії, він... ні, ні, ні. Це було занадто повільно. Надто повільно. Враховуючи дії Червоної мантії під час попереднього рестарту, і той факт, що він "знав", що вони тепер мандрівники в часі, він міг перебити їх усіх на початку рестарту цього разу.

Аранею потрібно було попередити прямо зараз, а не до кінця дня. Йому доведеться телепортуватися прямо в Кіорію. Він подумки вибачився перед матір'ю та Кіріеллою, адже у них мала бути істерика, коли вони зрозуміють, що він зник із замкненої кімнати, і почав заклинання.

Він не міг телепортуватися прямо до поселення аранійців. Аранеї фактично захистили більшу частину свого поселення від телепортації, і в будь-якому випадку аранеї жили глибоко під землею. Телепортуватися під землю було поганою ідеєю - через величезну кількість каміння на шляху та магічні перешкоди, створені підвищеним рівнем навколишньої мани (який тільки погіршувався в таких джерелах мани, як Кіорія), існувала велика ймовірність того, що він вб'є себе. Як би сильно Зоріан не поспішав, вбити себе під час телепортації було ще гірше, ніж запізнитися, до того ж у нього не було мани, яку можна було б витрачати даремно. Телепортуватися до телепортного маяка Кіорії було б досить складно для мага з його мізерними можливостями в цій галузі.

Телепортація мала репутацію небезпечної серед більшості магів. Це було пов'язано з тим, що за своєю суттю класичне закляття телепортації не було закляттям чистого виміру - воно мало значний компонент ворожіння, який визначав точні координати місця, куди заклинатель намагався потрапити, і якщо заклинатель неправильно налаштував ворожіння... що ж, могли трапитися всілякі дивні та неприємні речі. Крім того, деякі люди дуже не любили, коли люди телепортувалися в їхній дім і на їхню територію, і встановлювали обереги, які не просто спричиняли невдачу телепортації, а катастрофічну невдачу. Такі обереги були нелегальними, але певна частина людей все одно ними користувалася.

В іншому, телепортація була досить безпечним і зручним способом пересування. Допоки місце призначення не знаходилося за стінами. Або під землею. Або кудись, де ви ніколи не ступала нога людини. Так.

Неважливо, суть в тому, що це могло доставити його до Кіорії за лічені миті. На щастя, Кіорія мала в місті телепортний маяк, який спрямовував мандрівників у центральне місце і водночас робив телепортацію простішою (і менш маноємною) для мага, який її здійснював. Це означало, що Зоріан не витрачатиме більшу частину своєї мани на телепортацію, що було дуже добре.

Його світ неприємно змістився - він все ще недостатньо добре володів заклинанням, щоб зробити плавний перехід, як це вдавалося Ільзі - і раптом він опинився в точці перенаправлення телепорту в Кіорію. Він швидко побіг до самого міста і почав готуватися. Якою б спокусливою не була ідея негайно спуститися в Підземелля і розшукати аранею, він мусив спершу подумати про власну безпеку. Араней можна було врятувати при наступному перезапуску, але якщо його схопить третій мандрівник у часі, то все буде втрачено. Йому довелося почекати десь півгодини, поки його запас мани відновиться настільки, що він зможе безпечно спуститися в Підземелля, тому він вирушив на пошуки магазину, де можна було б купити якесь спорядження, оскільки часу на виготовлення власного не вистачало.

Що ж, знайти магічну крамницю в Кіорії виявилося не надто складно. На жаль, їхній вибір заклинательних паличок, легально доступних для таких, як він, був дуже скупим. Він купив захисний браслет і жезл з магічними ракетами, але на все інше потрібні були дозволи, яких у нього не було.

"Не хочу здатися божевільним вбивцею, але хіба у вас немає чогось більш смертоносного?" - нетерпляче запитав Зоріан.

"Звичайно, але я не можу продати їх вам без неприємностей, чи не так?" - променисто посміхнувся торговець, анітрохи не збентежений його запитанням. "Гільдія магів пильно стежить за продажем заклинань і подібних речей, і я не дуже хочу потрапити в неприємності через жменьку монет. Вибачте."

Потім він пильно подивився на нього. "Але знаєш, якщо тебе турбує смертельна небезпека, можу я запропонувати дещо... нетрадиційний вибір?"

Він сягнув рукою під прилавок і дістав звичайну дерев'яну коробку, поклавши її на прилавок. З великими фанфарами він відкрив коробку і показав її вміст Зоріану.

Зорян кілька секунд дивився на вміст, обдумуючи його. Так, це було незвично, але...

"Я візьму", - сказав він.

Чоловік посміхнувся і почав виписувати рахунок.

***

Він зрозумів, що щось не так, як тільки наблизився до аравійського поселення, не будучи перехопленим вартовими. Його мали б уже перехопити, тим більше, що він навмисне роздував свою телепатичну присутність, щоб бути якомога помітнішим. Але ніхто не вийшов йому назустріч, і ніхто не відповів на його голосні привітання. Це нервувало, і в міру того, як Зоріан наближався до поселення Аранеїв, у його свідомість почав просочуватися підводний потік страху.

Чи не запізнився він? Але ж він прийшов сюди так швидко, як тільки міг!

Через кілька хвилин він нарешті зустрів одного аранея, а ще через 30 секунд - іншого. Обидві були мертві. Зоріан не побачив жодних ознак фізичних ушкоджень ні на мертвій аранеї, ні на навколишньому середовищі, а також не виявив жодних магічних слідів, які б вказували на важкі заклинання. Це виглядало моторошно, як наслідки атаки Червоної мантії під час попереднього перезапуску. Він негайно зупинився, щоб накласти на себе 3 різних захисних заклинання: невиявлення, щоб зупинити просте ворожіння, невидимість, щоб сховатися від очей, і заклинання, щоб підвищити свою природну стійкість до заклинань. Він не знав, що це за фіолетові закляття, але вони виглядали як закляття прямої дії, а не прості проекційні атаки, тож опір заклинанням мав би працювати проти них. Нарешті, він дістав дешевий шарф, який він купив на поверхні саме для цієї мети, і обмотав його навколо голови, щоб приховати свою особистість. Так, зараз він був невидимим, але це буде порушено в ту мить, коли він накладе закляття, і на це не можна було покладатися.

Потім він більш обережно увійшов до самого поселення.

Це був цвинтар. Куди б він не подивився, скрізь лежали мертві аранеї, мовчазні та нерухомі, з підігнутими всередину ногами і скляними чорними очима, що дивилися в нікуди. Найжахливішим було те, що ніде не було жодних ознак боротьби - ні пошкоджень від заклинань, ні тривалої концентрації мани, ні груп трупів, які намагалися затримати нападника в якомусь вузькому місці. Насправді, більшість араней, здавалося, просто впали замертво посеред якоїсь буденної діяльності, наприклад, харчуючись трупом щура або роблячи якусь скульптуру з павутиння.

Після тридцяти хвилин спроб зібрати докупи те, що сталося, Зоріан дійшов висновку, що третій мандрівник у часі застосував якийсь широкомасштабний ритуал, який продублював дію його фіолетових променів і вбив усіх аранеїв у поселенні в одну мить, ще до того, як вони усвідомили, що відбувається. Проблема полягала в тому, що загинули не всі аранеї. Деякі самці вижили після того, як закляття знищило всіх самок і приблизно половину самців. І те, що вони були просто за межами поселення, коли закляття набрало чинності, не виглядало правдивим, оскільки передові охоронці, яких він пройшов раніше по дорозі до поселення, також були мертві, і вони були досить далеко від самого поселення.

Захопивши кількох чоловіків і заглибившись у їхні думки, він почав дещо помічати. Всі чоловіки, яких він спіймав, здавалися йому... знайомими. Він вже заглиблювався в їхні думки раніше, під час попереднього перезапуску, коли витягував з них послання матріарха.

Ні. Цього не може бути! Аранеї не були мандрівниками в часі, то чому б...

Шиплячий звук, що супроводжувався спалахом світла, сповістив про відкриття магічного порталу десь позаду нього, і він негайно розвернувся, щоб зіткнутися з новоприбулим. Сподіваюся, це був Зак і...

Звичайно, це був третій мандрівник у часі.

Цілих дві секунди обидва маги стояли мовчки, здивовано дивлячись один на одного. Третій мандрівник у часі був у тому самому вбранні, що й під час попереднього перезапуску - криваво-червоний плащ, що закривав кожен сантиметр його тіла, оповитий якимось захисним закляттям, яке залишало його обличчя порожньою, безформною плямою темряви під капюшоном. Зоріан був технічно невидимим, і інший маг не повинен був його бачити, але з того, як той дивився прямо на нього, він знав, що закляття не має на нього ніякого впливу.

Момент був порушений, коли Червона мантія швидким, відпрацьованим рухом вихопив заклинання і випустив у Зоріана рій з 5 магічних ракет. Захоплений зненацька, Зоріан не зміг нічого зробити, окрім як поглинути удар своїм захисним браслетом. На щастя, щит витримав, але він знав, що йому не виграти жодного бою з хлопцем, який перевершив Зака. Йому вдалося накласти на підлогу печери між ними закляття дезінтеграції, яке здійняло в повітря хмари пилу і дозволило йому вийти з бою.

Він побіг.

***

Далеко він не втік.

"Ти захищаєшся від ворожінь", - сказав Червоний Халат своїм спотвореним голосом. "Добре. Принаймні ти розумніший за цього дурня Зака. Ти можеш повірити, що навіть після стількох десятиліть у часовій петлі він так і не навчився ховатися від найдитячіших заклинань локатора? З іншого боку, ти перебуваєш у часовій петлі вже скільки? Три, чотири роки? І вже знаєш, як захиститися від мого душевного сприйняття".

Зоріан нічого не відповів, намагаючись ще глибше зануритися в щілину, в якій ховався, і ламаючи голову над тим, як позбутися цього чоловіка. Добре, що Каель навчив його, як захиститися від душевного зору, бо Червона Мантія, вочевидь, був довбаним некромантом!

Йому просто пощастило, що він з'ясував, як той чоловік його бачить, інакше він був би вже мертвий.

"Вони назавжди мертві, якщо тобі цікаво", - продовжував Червона мантія. Здавалося, що він не міг визначити його місцезнаходження через активний захист душі, але він чітко відчував, що він десь поруч. І він повільно наближався до Зоріана. "Коли я вбив їх під час останнього перезапуску, я не просто вбив їхні тіла. Скільки б разів не повторювалася петля часу, аранеї завжди починатимуть петлю мертвими, їхні тіла будуть присутні, але душі назавжди зникнуть. Магія душі захоплююча, скажи?"

Незважаючи на те, що він підозрював це, Зорян все ж відчув, як його серце впало при визнанні. Аранеї... померли назавжди? Це ж... Він відчув, як у ньому здіймається буря обурення і провини, і безжально придушив її. Зараз був не час. Для зривів і самозвинувачень буде час пізніше, але зараз він повинен був подбати про те, щоб це "пізніше" настало.

"Але я не такий жорстокий і нерозумний, як може здатися на перший погляд, знаєш?" промовив Червоний Плащ. "Якщо ти назвеш мені імена інших людей, яких аранеї затягли в петлю часу, я обіцяю, що залишу тебе в спокої. Можливо, я навіть навчу тебе дечому".

Зоріан моргнув. Чи не тому Червона мантія не залила всю кімнату вогнем, щоб вигнати його звідси? Тому що він думав, що поруч з ним можуть бути ще мандрівники в часі? Хм. Озираючись назад, це здавалося розумним висновком: зрештою, матріарх дійсно сказа Заку, що їх більше ніж один.

Раптом Червона мантія кинулася вперед і схопила його за сорочку. Перш ніж Зоріан встиг щось зробити, інший маг кілька разів вдарив його об грубу стіну печери аранеї, від чого перед очима Зоріана закрутилися плями, і він опинився на межі свідомості. Він намагався вирватися, але ніколи не був особливо обдарованим у фізичній сфері, а сила Червоної мантії була абсолютно надлюдською і абсолютно непропорційною з його розмірами та статурою.

"Скільки ще людей аранея затягнула в петлю часу?" грізно запитав Червона мантія, відкинувши всі претензії на ввІхливість і дружелюбність.

Хтось інший міг би спробувати збрехати, але Зоріан знав, що краще промовчати. Висловлювання можна було розгадати на предмет прихованих смислів і правдивості. Але не можна було розгадати значення мовчання.

"Гаразд, будь по-твоєму", - сказав Червона мантія з драматичним зітханням. "Гадаю, мені доведеться просто вирвати це з твоєї голови, як я зробив із Заком. Незалежно від того, що ці зарозумілі жуки сказали тобі, аранеї не єдині, хто здатний до магії розуму."

Зоріан відчув, як інший маг намагається встановити зв'язок з його свідомістю, але одразу ж зрозумів, що спроба була неймовірно грубою і спрощеною. Зоріан був кращим і знав це. Не бажаючи дозволити цій помилці з боку свого супротивника пропасти даремно, він швидко затиснув з'єднання і розніс телепатичну атаку Червоної мантії на шматки, перш ніж зустрічно вторгнутися в його свідомість. Знаючи, що у нього немає досвіду в тонких атаках, він просто продовжив підривати свідомість Червоної мантії нецілеспрямованим телепатичним криком. Червона мантія відсахнулася і спробувала розірвати зв'язок. Коли це не вдалося, він потягнувся до свого заклинательного жезла, але Зоріан викликав спазм у його руці, і він швидко вислизнув між його пальцями і з гуркотом впав на підлогу печери.

Через кілька секунд Зоріан зрозумів, що, хоча інший маг не міг зрівнятися з ним у телепатичному бою, він також не був беззахисним. Він не міг перемогти Червону мантію ментально, і в ту мить, коли його концентрація впаде, інший маг розірве зв'язок і поб'є його до напівсмерті у фізичному світі. Він спробував заволодіти рукою Червоної мантії, щоб звільнитися від її хватки і втекти, але рука залишалася рішуче обмотаною навколо його шиї.

Ну що ж, добре. Зорян сягнув за пояс і дістав револьвер, який купив у торговця, і в упор вистрілив у Червону мантію, розрядивши весь барабан.

Він втратив концентрацію, коли револьвер вистрілив, вибух здивував його своєю гучністю, але коли перші дві кулі влучили в груди Червоної мантії, той одразу ж відпустив Зоріана, натомість поспіхом затулившись навколо себе щитом. Останні чотири кулі марно розплескалися об площину сили, яку інший маг встиг підняти перед собою, але шкоди вже було завдано, оскільки перші дві кулі вже влучили в ціль, пробивши будь-який захист, який мав інший маг на мантії, і заливши його кров'ю.

Зорян скористався наслідками, щоб втекти, сподіваючись, що свіжі рани Червоної мантії перешкоджатимуть його переслідуванню. Відсутність слідів свідчила про те, що він не помилився.

Промінь дезінтеграції, що ледь не зачепив його голову, також підказав йому, що його супротивник ще не вийшов з бою.

"Ти підстрелив мене!" - істерично закричав голос Червоної мантії позаду нього. "Що це за маг, який користується пістолетом!?"

Зоріан не удостоїв його відповіддю і натомість вирішив продовжувати бігти. Ідея просто активувати свої бомби (єдиний предмет, який він потрудився зробити перед тим, як спуститися сюди) і вбити себе була спокусливою, але він зрозумів, що це було б жахливою ідеєю. Його супротивником був некромант - самогубство не захистить його від Червоної мантії, принаймні, жодним чином. Не схоже було на те, що вся петля часу перезапуститься разом з іншими мандрівниками після його смерті - вона робила це лише для Зака.

Ні, він повинен був знайти спосіб вбити себе так, щоб Червона мантія не змогла потім повернути його тіло. Трохи поламавши голову, він відкрив карту підземного світу, яку залишила йому матріарх, і почав шукати щось... там! Цей тунель вів до довгої вертикальної шахти, яка закінчувалася гігантським підземним озером, позначеним як "небезпечне". Це, ймовірно, означало, що там щось живе, готове з'їсти будь-кого, хто наважиться зайти у воду. Його тіло, швидше за все, буде з'їдено задовго до того, як Червона мантія зможе його повернути. Він помчав до місця призначення.

Йому ледве вдалося уникнути двох наступних заклинань, Червона мантія постійно був напоготові, але не настільки скалічений своїми ранами, як мав би бути. Він вистрілив йому в груди, заради богів! Двічі! Що він, в біса, зробив з собою, щоб отримати таку стійкість? Може, якийсь заборонений ритуал?

Червона мантія, здавалося, остаточно втратила терпіння і залила весь коридор вихором потріскуючих синіх блискавок, які миттєво змусили м'язи Зоріана скутитися і змили всі його думки в море болю. Але він запізнився, бо Зоріан вже переступив через край отвору, що вів у вертикальну шахту, і за інерцією швидко перекинувся і впав туди.

Зоріан перекинувся в повітрі, чомусь думаючи, що це забавно, що він робить все можливе, щоб вбити себе, в той час як третій мандрівник у часі намагається зупинити його. Йому вистачило розуму активувати вибухівку в кишені якраз перед тим, як він вдарився об поверхню води, і його світ закінчився у світлі та болю.

Кінець 1 Арки