У тунелях під Кіорією Зоріан сидів, схрестивши ноги і заплющивши очі, намагаючись відчути думки сусідніх аранеїв своїм розумом. Це було завдання, яке дала йому матріарх як перший урок, і воно неприємно нагадувало йому вправу Ксвіма з відчуття мани.
Воно йшло не надто добре. Це була ще одна спільна риса з дурнуватими уроками Ксвіма.
[Минуло лише три дні, - напучував його безтілесний голос матріарха. [Ти ледве почав. Не будь нетерплячим.]
"Має бути кращий спосіб навчитися цього", - поскаржився Зоріан. Цей метод спроб і помилок він міг би застосувати і без її допомоги. Наскільки він міг бачити, єдиним способом, яким матріарх дійсно допомагала в даний момент, було те, що вона була досвідченим практиком, готовим втрутитися, якщо щось піде не так. Що, тепер, коли він подумав про це, було досить цінним, коли бавишся з чимось на кшталт магії розуму. Або з будь-якою магією, якщо вже на те пішло.
[Це, а також той маленький факт, що легше відчувати і контактувати з відкритими розумами, ніж з... не психікам , - зауважила матріарх, трохи замислившись під кінець. [Я чомусь сумніваюся, що ти знайдеш багато Відкритих людей, на яких можна було б практикувати, повернувшись на поверхню. Ще менше тих, хто захоче дозволити тобі з'єднатися з ними. Як би там не було. Я розумію, що ці початкові етапи можуть бути нудними, але вони необхідні. І якщо я пояснила щось не дуже зрозуміло, прошу вибачення, але я не знаю, як це зробити краще. Це вміння не є чимось, чого я навчилася, це те з чим я наро і що я роблю так само легко як дихати. Аранеї вчаться цьому в дитинстві, так само, як людські діти вчаться ходити і розмовляти. Чи можеш ти пояснити людині, яка все життя була паралізована, як ворушити ногами?]
Зоріан насупився. То він навіть не зміг оволодіти телепатичними дитячими навичками? Чудово. Просто чудово. Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїтися, він спробував обміркувати завдання, що стояло перед ним, і шляхи його вирішення. Так, так, матріарх наполягала, щоб він просто продовжував намагатися, поки врешті-решт не досягне успіху через величезні зусилля, але ж він був магом, чорт забирай! Маги робили речі розумніше, а не важче.
Бути психіком означало бути природженим магом розуму. Незважаючи на те, що матріарх продовжувала привносити в це свою дивну аранійську духовність, ось до чого все це зводилося. Психік міг читати думки та емоції, ритися в пам'яті людей, перехоплювати їхні почуття та моторику, спілкуватися з ними телепатично і боги знають, що ще, але все це було пов'язано з розумом. Навіть матріарх визнавала, що аранеї використовували модифіковану людську магію для таких речей, як заклинання мови та решта їхнього нементалістського магічного арсеналу.
Він вважав, що ворожіння були ключовими. Якщо здібності до психіки були засновані на розумі, то чому вони також покращували ворожіння?
[Не всі ворожіння, - зауважила матріарх збоку, очевидно, слідкуючи за ходом його думки. [Тільки ті, що передають інформацію безпосередньо в твій розум. Дар допомагає легше інтерпретувати результати таких заклинань, а оскільки більшість ворожінь високого рівня вливають хоча б частину інформації прямо в твою свідомість... ну, ти можеш уявити, наскільки це може бути корисно].
Раптом у голові Зоріана щось клацнуло. Якщо вірити книжкам про магію розуму, які він читав у бібліотеці академії, заклинання, що мали читати думки людей, в принципі, не були надто складними. Проблема полягала в тому, що результат був абсолютно незрозумілим для більшості користувачів, якщо тільки вони не витратили роки на тренування, щоб навчитися інтерпретувати результати. Заклинання, спрямовані на встановлення телепатичного зв'язку, також страждали від цієї проблеми, хоча і в меншій мірі - поки люди, про яких йде мова, розмовляли однією мовою, вони могли принаймні обмінюватися вербальною комунікацією в такий спосіб. Іншими словами, заклинання людського розуму були напрочуд схожі на ворожіння, яке намагалося просто скинути свій результат у свідомість заклинателя... що не було чимось, з чим більшість магів не були здатні впоратися.
Зважаючи на все це, Зоріану здавалося очевидним, що однією з визначальних здібностей психіка є його здатність осмислювати інформацію, що потрапляє в його свідомість безпосередньо - чи то думки інших людей, чи щось більш екзотичне, на кшталт результатів ворожіння. Одразу ж цікавим було те, що це була пасивна навичка. Він не мусив його спеціально активувати, це був стан буття, тож якщо він хотів відчувати думки сусідніх аранеїв, можливо, йому слід припинити намагатися виштовхнути свою силу назовні, а сконцентруватися всередині себе. Він зробив глибокий вдих, візуалізував результати у вигляді проблисків світла навколо себе, а потім просто... відкрив свій розум.
Навколо нього спалахнули палаючі сонця, в тому числі кілька в тих місцях, де він навіть не очікував побачити аранеї. Очевидно, матріарх привела з собою більше охоронців, ніж відкрито показала йому.
[Твій перший успіх, - зауважила матріарх, її телепатичний зонд порушив його концентрацію, і все видіння розвіялося, наче сон. [Молодець. Відтепер справи повинні йти набагато швидше. Я б привітала тебе з таким швидким прогресом, але мушу бути чесною і зізнатися, що поняття не маю, як швидко люди зазвичай просуваються в цьому).
"Можливо, справа пішла б швидше, якби ви сказали мені, що я роблю щось не так, - роздратовано сказав Зоріан. "Чому ти не сказав, що мені треба зосередитися всередині, а не зовні?"
[Я казала; я не винна, що ти відкинув це як безглузді аранійські забобони, - сказала матріарх повітряно. [І я насправді не знала, що проблема полягає саме в цьому. Гадаю, моя схильність відповідати на твої думки змушує тебе думати, що я можу зрозуміти їх у повному обсязі, так? Боюся, правда не така вражаюча. Телепати, як ти і я, працюють в умовах тих самих обмежень, що й людська магія розуму, просто ми розвиваємося набагато швидше і не потребуємо структурованих заклинань, щоб використовувати наші здібності. Якщо ти не структуруєш свої думки в реальну мову, найбільше, що я отримаю від тебе за допомогою поверхневого сканування, - це дуже розмитий образ твого поточного емоційного стану і загальних намірів. Це подвійно вірно, бо ти людина, а я аранея, два радикально різних види, які навіть не мають спільного загального плану тіла, не кажучи вже про ментальність].
"Хм, тож мова і вид мають значення для психіків, - зауважив Зоріан. "Мені це було цікаво".
[Зазвичай це не є великою проблемою, оскільки більшість істот схильні мислити словами, коли вони займаються свідомим мисленням, - сказала матріарх. [Поки дві істоти розмовляють однією мовою, вони можуть вільно вести телепатичну розмову, незалежно від того, наскільки різними є їхні глибинні думки. Якщо вони не розмовляють однією мовою... що ж, слід визнати, не все втрачено. Психіки потенційно можуть спілкуватися з абсолютно чужим розумом. Це передбачає структурування ваших думок у загальні поняття, які, як ми сподіваємося, достатньо широкі, щоб їх зрозумів одержувач, але не настільки широкі, щоб бути безглуздими. На жаль, цей метод дуже грубий і, як правило, болючий і дезорієнтує ціль. Гадаю, ти вже відчув це на собі, коли зустрівся з одним із менш підкованих у людських справах араней під час одного з попередніх перезапусків].
"То ти так легко розмовляєш зі мною не лише тому, що ти сильніша?" - запитав Зоріан.
[Ні. Я витративла час, щоб вивчити людську мову, менталітет і культуру. Як і багато інших аранеїв, які час від часу взаємодіють з людьми. Однак наша павутина досить розгалужена, тому більшість аранеїв можуть залишатися в значній мірі необізнаними з людськими звичаями, займаючись своїми справами, і саме тому більшість моїх охоронців мовчать поруч з тобою. Повір, зазвичай вони не такі замкнуті, але якби вони спробували заговорити з тобою, то просто завдали б тобі головного болю].
"Чи означає це, що ментальні атаки легші, ніж спілкування?" - запитав Зоріан з цікавістю. "Я маю на увазі, що якщо невдале телепатичне спілкування - це практично ментальна атака, то не повинно зайняти багато часу, щоб просто підсмажити мозок істоти і покінчити з нею."
["Це називається “вибух розуму”, і це найпростіша телепатична атака, яка тільки існує", - сказала матріарх. [Від неї також найпростіше захиститися. Тобі справді варто перестати турбуватися про те, що я на тебе нападу. Хіба вибухівки, яку ти постійно носиш у кишені, недостатньо, щоб заспокоїти тебе?]
"Вона допомагають, - відповів Зоріан. "Але в цьому конкретному випадку я не натякав на можливість бойових дій між нами. Мені просто було цікаво".
[Що ж, добре. У будь-якому випадку, нам слід повернутися до розвитку твого розумового чуття, поки ми не збилися зі шляху, - сказала матріарх. [Ти зробив першу успішну спробу, але вона надто хитка, щоб нею можна було користуватися. Тобі потрібно вміти миттєво відчувати думки навколо себе, не сидячи на місці з заплющеними очима і, бажано, займаючись чимось зовсім іншим.]
Зоріан зітхнув. У нього виразно промайнули спогади про Ксвіма.
***
Решта місяця пройшла досить нічим не примітно, і здебільшого була присвячена відточуванню відчуття розуму та спробам відчути інтенсивність джерел магії через хмару мани. Хоча матріарх відмовлялася вчити його чомусь, поки він не опанує (відносно) розумом, він вже помітив, що її уроки дали йому деякий рудиментарний контроль над своєю емпатією - достатньо, щоб він міг тримати її закритою при достатній концентрації, але недостатньо, щоб зосередити її на конкретних людях або іншим чином вдосконалити її. Вже одне це робило уроки корисними, оскільки це мало б зробити соціальні події нескінченно більш терпимими для нього.
До речі, про соціальні заходи: Зак дедалі більше наполягав на тому, щоб взяти його з собою на літню фестивальну вечірку. Після того, як хлопець кілька разів набридав йому, Зоріан поступився. Так, це призвело б до незручного зближення з іншим мандрівником у часі на цілий вечір, але йому було цікаво, як його придушення емпатії спрацює в реальній ситуації, а також як виглядає маєток Зака зсередини. Крім того, він намагався ближче познайомитися з однокласниками, і це була гарна можливість поспілкуватися з деякими з них, не виглядаючи при цьому зовсім не в своїй тарілці.
"Мені справді можна піти з тобою?" запитала Тайвен, коли вона йшла поруч з ним.
"Востаннє кажу тобі, Тейвен, так. Зак чітко дав зрозуміти, що чим більше людей ми запросимо з собою, тим краще", - сказав Зоріан. Не дивно, якщо знати, чого Зак намагався досягти. "Слухай, якщо ти не хочеш йти..."
"О, ні, я дуже хочу. Не щодня випадає нагода побувати на вечірці в маєтку " Новеди". Просто мені це здається трохи дивним, от і все. Хоча я трохи здивована, що ти погодився прийти - хіба такі речі не є для тебе анафемою?"
"Або це, або офіційні танці, організовані академією, - відповів Зоріан. "Мій єдиний реальний вибір - вибрати собі сильнішу чи слабшу отруту".
"А, ясно, - кивнула Тайвен. "Гадаю, що в такому разі це справді кращий варіант.
Зоріан подивився на Тайвена краєм ока, відчуваючи легку провину. Правда полягала в тому, що головною причиною, чому він запросив її з собою, було бажання особисто побачити, як вона впорається із загарбниками. Він знав, що вона набагато краще за нього володіє бойовою магією, але, мабуть, не набагато краще, і йому потрібна була точка порівняння, яка не була б такою безглуздою, як Зак або досвідчений бойовий маг, як Кайрон.
З іншого боку, це була Тайвен - вона, напевно, все одно билася із загарбниками під час кожного перезапуску, просто не там, де він міг її бачити. Принаймні, цього разу вона матиме перевагу - битиметься пліч-о-пліч з бійцем калібру Зака.
Вони ледве постукали у двері, як з'явився Зак і ввів їх всередину. Він, напевно, знав, що вони прийдуть, як тільки вони переступили через зовнішні ворота, тепер Зоріан подумав про це - мало б сенс мати якесь поле виявлення, вплетене в схему охорони, яка захищала це місце.
"Я радий, що ти вирішив прийти, - сказав Зак, ведучи їх до зали, де, вочевидь, мала відбутися вечірка. "Зважаючи на те, як ти поводився зі мною останнім часом, я майже очікував, що ти проігноруєш свою обіцянку прийти і залишишся у своїй кімнаті".
"Я не розумію, про що ти говориш", - різко відповів Зоріан. З одного боку, Зак навіть не дуже турбував його в цьому конкретному перезавантаженні. Чи намагався інший мандрівник у часі виманити його на приманку, щоб викрити себе, чи він просто провів у цій часовій петлі стільки часу, що вже не міг впорядкувати події відповідно до того, в якій часовій петлі вони відбулися?
"Що тут відбувається?" запитала Тайвен, невпевнено дивлячись між ними. "Є щось, що я повинна знати або ..."
Зак подивився на неї, а потім повернувся до Зоріана і підняв догори великий палець. "Нова дівчина, так? Чоловіче, у тебе є нова кожного разу, коли я тебе бачу. Ніколи б не подумав, що ти такий жеребець".
"Що?" - перепитали одночасно Зоріан і Тайвен.
Зоріан на мить був чесно спантеличений, але потім зрозумів, що Зак знову переплутав свої перезавантаження. Акоджа, Ібері та Тайвен: Зак бачив його з усіма трьома в різних рестартах. Але це... це було зовсім інше! Ніхто з них навіть не цікавився ним!
"Зоріан - прастіту?" запитала Тайвен тривожно-спокійним голосом.
"Ні!" Зоріан гаряче заперечив, перш ніж зосередити свою злість на Заку, який виглядав дуже веселим. "А ти! Припини поширювати про мене дурні чутки! Я точно знаю, що ти ніколи не бачив мене з дівчиною до сьогоднішнього вечора! І ти ще дивуєшся, чому я уникав тебе цілий місяць..."
Зак здригнувся. "Вибач, вибач, я просто жартував над тобою. Не хвилюйся, я впевнений, що твоя дівчина не кине тебе через пару дурних зауважень твого покірного слуги. А якщо й кине, то вона не варта того, щоб з нею зв'язуватися з самого початку".
"Справді?" сказала Тайвен. "Ти ж не думаєш, що він буде спустошений, втративши таку сильну, розумну і сексуальну дівчину, як..."
"Тайвене, не починай, - зітхнув Зоріан. "Зак, вона не моя дівчина. Вона просто друг."
"Який, до речі, жіночої статі", - сказав Зак, ворушачи бровами.
"Так", - відповів Зоріан, роздратовано скрегочучи зубами.
"Ну, принаймні, у тебе вже є дівчина, з якою ти можеш потанцювати ввечері", - сказав Зак легковажно.
Зоріан трохи засумнівався в цьому. Тайвен була дуже привабливою дівчиною, з гарною спортивною фігурою та обличчям ангела, і їй подобалися чоловіки, які були так само обдаровані у сфері зовнішності. Були високі шанси, що Тайвен знайде когось іншого, щоб потанцювати з ним, як тільки вони потраплять у натовп. Можливо, Зака, якщо те, як вона роздивлялася його сідниці, свідчило про це.
"Знаєш, тут досить порожньо", - прошепотіла Тайвен до Зоріана, коли вони йшли. "Я знаю, що він останній з свого родк і все таке, але я навіть не бачу слуг, які б снували навколо".
"Більшість слуг були звільнені з роботи моїм опікуном, коли я був ще маленькою дитиною", - відповів Зак. Зоріана не здивувало, що він почув її - Тайвен дуже погано говорила пошепки. "Оскільки мої батьки померли, коли я був ще немовлям, він мав повну свободу робити те, що вважав за потрібне, щоб зберегти "Рід Новед", поки я не стану достатньо дорослим, щоб перебрати на себе його обов'язки. Як частина цього, більшість обслуговуючого персоналу та інших підрядників були визнані непотрібними і звільнені".
"І ти не погоджуєшся з його діями?" здогадався Зоріан. Він виразно відчув підводну течію ворожості, коли Зак говорив про свого опікуна, що узгоджувалося з тим фактом, що він регулярно жорстоко бив його до півсмерті на початку багатьох перезапусків.
Зак допитливо подивився на нього, перш ніж зітхнути.
"Скажімо так, у нас з ним є розбіжності, і зупинимося на цьому", - сказав Зак.
"Знаєш, я так і не дізнався, що сталося з твоєю родиною, - сказала Тайвен. "Як так сталося, що ти став останнім з твого роду?
Зоріан штовхнув Тайвен у плече за те, що вона поставила таке запитання господареві дому, і пронизав її рішучим поглядом, коли вона вистрілила в нього скандальним поглядом. Він не був упевнений, що саме її обурило - чи вона справді не зрозуміла, наскільки недоречним було її запитання, чи просто здивувалася, що цього разу її вдарив він, а не воно його як завжди.
"Облиш, вона просто не приховує своєї цікавості", - сказав Зак. Він чомусь знав, що сталося, хоча й стояв до них спиною, коли це сталося. "Якщо чесно, мені навіть подобається її поведінка".
"Зрозуміло", - буркнув Зоріан. Тепер, коли він подумав про це, Тайвен і Зак обидва мали однакове ставлення до речей, тож, можливо, це була не найкраща ідея, щоб вони зустрілися один з одним...
І на цьому Зак пустився в довге пояснення причин падіння "Роду Новеди"... більшу частину якого Зоріан повністю проігнорував, розглядаючи по дорозі різні картини і портрети. По правді кажучи, Зоріан вже відстежив всю інформацію про Зака і Дім Новеда, яку міг дістати, тому дуже мало з того, що говорив Зак, було для нього новим.
Попри всю свою трагічність, історія Зака аж ніяк не була унікальною, і її можна було б звести до двох основних причин: Війна за незалежність і плач.
Старий Альянс був складною конструкцією, клаптиковою імперією з безлічі ворогуючих, напівнезалежних держав, які лише іноді прислухалися до наказів Ельдемара, але, незважаючи на всі свої недоліки, він був досить успішним у придушенні відкритої війни між своїми державами-членами. Збройні конфлікти були рідкісними і дуже обмеженими за масштабами, тим більше, що Альянс не мав серйозних зовнішніх ворогів, від яких потрібно було б захищатися. Таким чином, коли Старий Альянс розпався, а країни, що входили до його складу, почали мобілізацію своїх сил для війни, вперше за майже століття в регіоні розпочалася справжня війна. І це було відром холодної води прямо в обличчя кожному бойовому магу в Алтазії, оскільки вперше в історії вогнепальна зброя була застосована у війні в масовому масштабі.
До цього моменту вогнепальна зброя була відома в Алтазії протягом століть, але генерали та керівники Ельдемару та інших могутніх країн не дуже високо цінували її. Перші спроби її використання показали, що вона була громіздкою і майже такою ж небезпечною для користувача, як і для цілі. Артилерійські маги були набагато мобільнішими та ефективнішими за будь-які гармати, а про ручну вогнепальну зброю взагалі не говорили, і чим менше про неї говорили, тим краще. Тим не менше, нею цікавилося достатньо людей, тому технологія ніколи не вмирала і поступово вдосконалювалася з плином часу. Однак навіть після того, як морські держави почали озброювати свої кораблі гарматами, навіть коли кілька груп найманців почали успішно використовувати гвинтівки, ручна вогнепальна зброя все ще вважалася глухим кутом. Не було нічого, що стрілець не міг би зробити краще, ніж належно навчений лучник, а лук і стріли було набагато легше вдосконалити за допомогою магії, ніж гвинтівки та боєприпаси до них. Єдиною перевагою гвинтівок над іншими видами зброї було те, що вони майже не потребували навчання для ефективного використання, а країнам Старого Альянсу не потрібні були ледь навчені призовники.
Тобто, до війни за незалежність. З розпадом Старого Альянсу кожна країна раптово кинулася озброюватися до майбутнього конфлікту, і мати боєздатну армію негайно було важливіше, ніж мати належну армію через десять років. Невеликі країни, за своєю природою нездатні змагатися з такими, як Ельдемар, коли мова йшла про магічну міць, вкладали особливо багато коштів у вогнепальну зброю як альтернативу бойовій магії. Ельдемар, будучи однією з небагатьох країн з повноцінною традиційною армією, не відчував потреби бавитися цими "іграшками для простолюдинів".
Ніхто не очікував, що вогнепальна зброя буде настільки руйнівно ефективною, наскільки вона виявилася. Навіть ті країни, які активно використовували її, очікували, що вона не зробить нічого, окрім як призупинить просування класичних армій і, можливо, спонукатиме їх шукати деінде легшу здобич. Натомість масовані стрілецькі армії абсолютно здичавіли проти традиційних армій, заставши традиційні держави зненацька. Замість того, щоб великі держави поглинули всі менші держави і міста-держави навколо себе, а потім поділили їх між собою (результат, якого всі очікували), великі держави натомість послабили самі себе, часто розпадаючись на складові частини, коли їхні внутрішні вороги відчували запах слабкості. І хоча нації врешті-решт адаптували свої війська і бойові доктрини до вогнепальної зброї, шкоди було завдано, і кожна наступна Війна за незалежність лише поглиблювала політичну фрагментацію Алтазії.
Це було особливо вірно, тому що Війна відколів призвела до величезних втрат серед родів магів, які були інтелектуальною та політичною елітою народів Алтазії. Причина була проста - бути бойовим магом було дуже престижним заняттям, і багато Родів використовували свою військову участь як спосіб здобути вплив і репутацію, які вони потім використовували як важіль у просуванні своїх політичних і меркантильних інтересів. З початком Війн між Родами попит на бойових магів тільки збільшився, що змусило багатьох магів вступати до різних армій у пошуках слави та багатства. Це призвело до вражаючих наслідків, оскільки кількість жертв почала зростати. Незнайомі з перевагами та недоліками вогнепальної зброї, а часто й відверто зневажливо ставлячись до неї, багато магів стали жертвами снайперів, артилерійських обстрілів та масованого вогню з гвинтівок. Багато шляхетних родів були глибоко підірвані втратами, яких вони зазнали, і Дім Новеда був одним з них.
Рід Новеда був у своїй основі військовим родом, хоча вони були активні і в багатьох інших сферах. За словами Зака, керівництво Роду вважало, що військова служба загартовує характер, і кожен член чоловічої статі повинен був відслужити принаймні кілька років у молодості. Досить багато жінок також служили в армії. Дуже тісно пов'язана з королівською родиною Ельдемарів і дуже традиціоналістично налаштовані, "Новеди" щиро підтримувала військові амбіції Ельдемара, призиваючи кожного боєздатного члена до участі у військових діях. Все це означало, що коли Ельдемар розпочав війну Осколків, розпочавши масований, багатосторонній наступ на своїх менших сусідів, члени Поду Новед опинилися на передньому краї наступу.
І вони дорого за це заплатили.
Проте, хоча чисельність Дому Новели значно зменшилася одразу після війни осколків, це ще не означало, що з ними було покінчено. Маючи ще кілька десятиліть, Рід міг би дещо відновитися і повернути собі колишню славу та політичний вплив. На жаль, саме тоді прийшов Плач і все зруйнував.
Ніхто не знав, звідки взявся плач. Одного дня він просто почав поширюватися серед воїнів, смертельна невиліковна хвороба, яка вражала кожного, хто заражався нею, незважаючи на вік, здоров'я чи навіть магію. Як тільки людина заражалася, її смерть була майже неминучою - спочатку вона падала в лихоманку і марення, потім сліпнула, а потім починала текти кров з очей, перш ніж остаточно померти. Звичайні лікарі були марні, ніяка магія не могла вилікувати цю хворобу, і навіть церква з її втраченими таємницями богів не змогла зупинити її поширення. Зрештою, ніхто не міг нічого вдіяти, окрім як чекати, поки хвороба згорить сама, що врешті-решт і сталося. Так само загадково, як і з'явився, Плач зник, охопивши весь континент.
Точна кількість смертей від Плачу досі обговорюється, але більшість авторів сходяться на думці, що від епідемії загинуло десь від 8 до 10 відсотків населення Алтазії. Деякі групи постраждали більше, тоді як інші залишилися абсолютно неушкодженими, здавалося б, без жодних на те причин. Наприклад, сім'я Зоріана залишилася абсолютно неушкодженою - його батьки та всі його брати і сестри пережили епідемію абсолютно неушкодженими, що зробило їх дуже, дуже щасливими. І навпаки, Зак втратив абсолютно всіх через Плач. Нечисленні Новеди, які пережили Війни Розколів, захворіли і померли, залишивши після себе порожню оболонку Роду, єдиним вцілілим членом якого була маленька дитина, занадто мала, щоб навіть подбати про себе.
"...і так закінчилася вся ця сумна історія, - закінчив Зак. "Якщо не сказати більше, Плач нарешті поклав кінець війнам Розколів. Але досить таких депресивних тем. Ми на місці!"
Так воно і було, і Зоріан був радий, що елементарно контролює свою емпатію - обрана Заком зала для зустрічей була набагато меншою, ніж танцювальний зал академії, а настрій був набагато більш неформальним і нестриманим, що робило натовп щільнішим і галасливішим. У його звичайному стані це було б справжнім пеклом.
Саме тоді, коли він обмірковував, як краще приєднатися до інших студентів (сподіваючись, що це дасть йому можливість розкопати особисту інформацію, поки вони спілкуватимуться), вибір у нього відібрали. Тайвен теж хотіла поспілкуватися, хоча її причини були майже напевно більш доброзичливими, ніж у нього, і вона вирішила, що найкращий спосіб зробити це - попросити Зоріана познайомити її з іншими. Зручно.
Поспілкувавшись з кількома людьми, з якими він був досить добре знайомий і знав, що може поговорити, переважно з Каелем і Бенісеком, Зоріан перейшов до людей, які, здавалося, були не проти, щоб їх перервали. Звичайно, в групі такого розміру було б нерозумно очікувати, що тільки вони будуть підходити до інших.
"Гаразд, кого ти ще тут знаєш?" запитав він Тайвен.
"Ну, та висока, зелена дівчина, яка палко сперечається з тими двома хлопцями - це Коприва Рід".
"Стривай, вона та сама Рід?" запитала Тайвен. "Один з тих гангстерів ходить в один клас з тобою?"
"Чому, Тайвене, ти вважаєш, що Дім Рід має якесь відношення до організованої злочинності?" з легкою посмішкою запитав Зоріан. "Це досить серйозне звинувачення, знаєш. Зрештою, нічого так і не було доведено.
"Неважливо. Суть в тому, що я і близько не підійду до гангстерської принцеси. Хтось ще?"
Зоріан знову обвів поглядом натовп. Чесно кажучи, він завжди вважав Коприву досить приємною співрозмовницею, принаймні в тих небагатьох випадках, коли їм доводилося спілкуватися. Вона була трохи прямолінійною і мала звичку лаятися, як моряк, коли все йшло не так, як вона хотіла, але вона ніколи не робила нічого... ну, гангстерського. Невеличка група дівчат, які дивилися в його бік, раптом привернула його увагу.
"Бачиш ту групу з п'яти дівчат?" - сказав він Тайвену. "Це Джейд, Неола, Майя, Кіана та Елсі".
"Вони виглядають... хіхікаючими", - сказала Тайвен з кислим виразом обличчя. "Я пас."
"О, вже запізно", - сказав Зоріан. "Бачиш, як вони дивляться в наш бік? Вони вже помітили нас і обговорюють, як краще підійти і допитати".
"Зоріане, не випробовуй долю, - застерегла його Тайвен.
"Це не випробовування долі, а знання свого ворога. Вони щойно побачили, як один з їхніх однокласників гуляє з дівчиною, про яку вони нічого не знають - ці п'ятеро нізащо не залишать це без розслідування", - сказав Зоріан, навіть коли група дівчат, про яких він говорив, кивнула головою і рушила в їхньому напрямку. "Бачиш, що я тобі казав? Вони вже йдуть сюди".
Тайвен тихо застогнала, але потім швидко зробила приємне обличчя, коли дівчата наблизилися. Зоріан чудово розумів її - він не дуже чекав на майбутню розмову, але знав, що вона відбудеться, щойно увійшовши до кімнати, тож був готовий до неї. І хоча він не думав, що хтось із цих п'ятьох був третім мандрівником у часі, він пообіцяв собі, що не пропустить жодного кандидата, не вивчивши його хоча б побіжно.
Вечір мав бути довгим.
***
Як він і передбачав, щойно закінчилися знайомства і почалися танці, Тайвен знайшла собі якогось високого, вродливого старшого студента і залишила його шукати когось іншого на самоті. Неважливо, він все одно не любив танцювати. Він швидко використав своє вміння уникати уваги, щоб відступити на периферію танцюючого натовпу, шукаючи якийсь куточок, де його ніхто не потурбує. Він швидко помітив, що не тільки йому прийшла така думка. Тінамі Аопе, схоже, вже знайшла такий куточок і... виглядала досить ніяково. Хо-хо-хо. Чомусь він сумнівався, що вона справді хоче, щоб її залишили на самоті з таким обличчям.
"Привіт, Тінамі", - привітався він, змусивши її шоковано смикнутися від того, що до неї звернулися.
"Гм..." вона заплуталася. "Зоріан, вірно?"
"Це я", - підтвердив Зоріан. "Хочеш потанцювати?"
"О. О! А ти хіба не з дівчиною прийшов? Вона не буде проти?" запитала Тінамі.
Зоріан показав на місце, де танцювала Тайвен зі своїм партнером. "Крім того, Тайвен просто друг, а не дівчина".
"А", - сказала вона, ніяково соваючись. Зоріан без слів простягнув їй руку. "Гм, тоді добре..." - сказала вона, з несподіваною силою схопила простягнуту Зоріаном руку і слухняно пішла за ним на танцмайданчик.
Протягом наступних 30 хвилин Зоріан безуспішно намагався завести з Тінамі розмову, і він підозрював, що лише через ці вельми специфічні обставини вона була готова хоч трохи відкритися йому. Вона справді була дуже сором'язливою дівчиною, і він чомусь сумнівався, що вона потайки прикидається третьою мандрівницею в часі. Її незручність здавалася цілком реальною, і, звичайно, такий дорослий мандрівник у часі, як Зак, мав би вже вирости з цього?
"Отже, твоє хобі - розводити... павуків?" - з цікавістю запитав Зоріан.
"Тарантулів, - наполегливо виправила вона. "Але, гм, мені подобаються павуки всіх видів. Знаю, це дивно, але..."
"Дурниці, - невимушено заперечив Зоріан. Що може бути дивного в тому, що сором'язлива, тендітна на вигляд дівчина розводить великих волохатих павуків завбільшки з людську долоню? "Павуки справді досить дивовижні створіння. Хоча я сам віддаю перевагу павукам-стрибунам - ці два велетенські очі спереду якось роблять їх більш схожими на людей і ближчими для мене".
Тінамі подивилася на нього недовірливим поглядом, а потім насупилася. "Ти з мене смієшся", - звинуватила вона.
"Ні, - відповів Зоріан з легкою посмішкою. "Насправді, є особливо велика колонія павуків-стрибунів, яку я регулярно відвідую. Дивовижно, чого можна навчитися, спостерігаючи за світом природи".
Тінамі звузила на нього очі і почала ставити все більш езотеричні запитання про павуків. Оскільки Зоріан провів багато часу, вивчаючи різні види павуків у рамках своїх досліджень аранеї, він знав, як відповісти на більшість її запитань. Тоді він спробував переграти її, розпитуючи про магічні різновиди більших, жахливіших різновидів павуків, сподіваючись, що її цікавлять переважно менші, "приємніші" породи. Він помилився. Вона не лише знала більше про павуків-монстрів, ніж він, вона також знала багато про види монстрів, які лише виглядають як павуки (наприклад, різні види павучих демонів), а також про монстрів з павучими рисами.
Йому стало цікаво, що буде, якщо він познайомить її з аранеєю, і він вирішив, що обов'язково зробить це в одному з перезапусків. Це мало бути кумедно, якщо не сказати більше.
"Я бачу, тобі не знадобилося багато часу, щоб знайти нову дівчину, коли твоя прекрасна пара на вечір покинула тебе", - сказав Зак позаду нього, змусивши його здригнутися від несподіванки. Він витріщився на хлопця у відповідь, дивуючись, чому не відчув його наближення - зазвичай він завжди... а, так, він відключав свій розум на вечір, щоб спільні почуття натовпу не переповнювали його. Той факт, що йому вдавалося тримати його закритим, не докладаючи жодних свідомих зусиль, занурившись у розмову з Тінамі, був обнадійливим знаком для його розумових здібностей, що розвиваються.
"Чому ти тут, Заку?" Зоріан зітхнув.
"Я господар, - сказав Зак. "Це моя робота - перевіряти, як там гості, чи немає у них проблем з обслуговуванням і таке інше. Хоча в даному випадку я просто цікавився, чи хочеш ти побачити феєрверк, чи ні".
О так, Зоріан, безумовно, хотів побачити феєрверк і одразу ж сказав про це. Таким чином, вони з Тінамі приєдналися до чималої групи людей в саду, де вони могли безперешкодно спостерігати за небом. Втім, Зоріан більше уваги приділяв Заку, аніж небу. Якщо план матріарха піде за планом, Зак неодмінно матиме цікаву реакцію.
Зоріан ухилявся від дій проти загарбників, і не тільки тому, що був надто слабкий, щоб зробити щось суттєве. Річ у тім, що спроба саботажу вторгнення неодмінно привернула б увагу третього мандрівника в часі, який його очолює, а Зоріан не хотів афішувати своє існування. Тому він обмежився збором інформації про загарбників і чекав, поки не стане достатньо сильним, щоб пережити ворожу увагу. Аранея не мала наміру робити те ж саме - сили вторгнення, схоже, витратили більшу частину місяця, що передував вторгненню, на знищення аранеї як цілісної сили, а матріарх не мала наміру приховувати критично важливу інформацію заради обману. На щастя, у лідерів вторгнення не було жодного способу зв'язати аранеїв із Зоріаном, і матріарх погодився з ним, що йому не варто вплутуватися, стверджуючи, що він занадто корисний як розвідник і носій пам'яті, щоб ризикувати, необачно розкриваючи себе.
Тож три дні тому вони з матріархом сіли, щоб обговорити план дій. Зоріан спостерігав за перебігом вторгнення з різних точок міста протягом останніх кількох перезавантажень і був переконаний, що найкращий і найпростіший спосіб зірвати вторгнення - це запобігти початковому артилерійському обстрілу, який передував власне вторгненню. Це було особливо вірно, тому що він точно знав, звідки вони стріляли - тріангуляція розташування їхніх вогневих позицій була абсолютно тривіальною, коли ви відстежували яскраво сяючий снаряд, що відносно повільно рухався по небу. На жаль, йому так і не вдалося наблизитися до однієї з цих вогневих точок, щоб побачити, які у них оборонні споруди, оскільки він загинув обидва рази, коли намагався здійснити цей подвиг. Матріарх погодилася, що штурм цих позицій до того, як вони зможуть відкрити вогонь, буде найкращим способом завдати критичного удару по загарбникам, і план було втілено в життя.
Почався феєрверк... і жодне артилерійське заклинання не супроводжувало його. Вираз зростаючого здивування на обличчі Зака був безцінним.
"Що сталося, Заку?" невинно запитав Зоріан. "Ти поводишся так, ніби ніколи раніше не бачив феєрверків".
"Е-е, ні, я маю на увазі, що бачив, просто... неважливо", - зітхнув Зак.
Зоріан знизав плечима і повернувся до Тінамі, пропонуючи їй руку. "Як ти дивишся на те, щоб повернутися всередину і потанцювати ще один танець?"
"Так!" - з ентузіазмом погодилася вона. "Ходімо!"
Поволі люди втомилися від вибухів вогнів у небі і потягнулися назад, залишивши похмурого Зака на самоті дивитися на небо.
***
Гарний настрій Зоріана був недовгим. Хоча загарбники дійсно сильно постраждали від відсутності початкового бомбардування, вторгнення не було скасовано, і, схоже, вони зробили маєток Зака однією зі своїх головних цілей, ймовірно, тому, що саме там знаходився Зак, і саме на нього вони націлилися. Можливо, якби студенти стали свідками артилерійського обстрілу міста, Зак міг би скористатися цим, щоб взяти все під контроль і організувати якусь належну оборону, але напад застав їх усіх абсолютно непідготовленими. Навіть Зак, з усією своєю могутньою магією, не зміг зупинити потік загарбників, які увірвалися в маєток, після чого кілька груп студентів були ізольовані від основної групи, в якій знаходився Зак. Зоріан був в одній з них.
Він, Тінамі, Тайвен, Браям і ще четверо незнайомих йому студентів забарикадувалися в одній з небагатьох недоторканих кімнат особняка, відчайдушно намагаючись утримати нападників на відстані. Чотири невідомі студенти були майже повністю марні, але інші троє були на вагу золота. Браям викликав свого вірного вогняного дракона на свій бік, щойно зрозумівши, що на них напали, Тайвен вмів створювати якийсь неймовірно руйнівний вогняний вихор, який фактично змусив загарбників не продовжувати атаку цілих 10 хвилин, а Тінамі... що ж, вона явно була не новачком у боях і поводилася в бойовій обстановці зовсім інакше, ніж у звичайній взаємодії. Вона не знала жодного вогняного заклинання, але вміла стріляти якимись фіолетовими променями, від яких навіть найбільші бойові тролі з криком падали на землю. Промені не завдавали очевидної шкоди, тож він припустив, що це просто больові заклинання, але це було досить корисно саме по собі - Тінамі не використовувала ці промені бездумно, натомість зосереджуючись на створенні скупчень, розбиванні зарядів і перериванні ворожих заклинателів.
"Зоріане, я дуже сподіваюся, що ти скоро закінчиш, бо ця позиція швидко стає нестерпною", - крикнула Тайвен.
Зоріан проігнорував її, ретельно виписуючи останній набір вибухових рун на стінах коридору позаду них. З таким завданням не поспішали, якщо тільки не хотіли підірвати себе ще до того, як вороги дістануться до вас. За хвилину він закінчив набір і підвівся на ноги, коліна боляче потріскували від довгого перебування навпочіпки.
"Готово!" - крикнув він. "Всі відступаємо через коридор!"
Так само, як Браям, Тайвен і Тінамі прикривали його, поки він встановлював вибухові руни, тепер він зосередився на тому, щоб прикрити їх, поки вони бігли вглиб маєтку. Технічно один з невідомих хлопців допомагав йому в цьому, але він не дуже добре володів цим закляттям - його єдиним наступальним закляттям були магічні ракети, і він стріляв ними в бойових тролів, що атакували їх (які могли легко поглинати такі удари і продовжувати йти далі), а не в одягнених магів, що підтримували їх (які були набагато вразливіші і повинні були зосередитися на заклинаннях). Зоріан, розуміючи, що у нього не вистачить мани, щоб витримати весь ворожий штурм, вирішив спочатку вивести магів з рівняння. Тому він підняв заклинательський жезл, який таємно проніс до маєтку, і випустив у їхній бік слабкий промінь дезінтеграції. Він цілився не в самих магів - це б нічого не дало, - а в підлогу перед ними, яка не була захищена закляттям, щоб захистити її. Промінь прорізав у підлозі нерівну лінію, здійнявши в повітря дратівливі хмари пилу. Це повинно було принаймні зіпсувати їм прицілювання.
Потім він переключив свою увагу на бойових тролів, що стрімко наближалися. Існувало дуже мало трюків, які він міг зробити, щоб зупинити атаку бойових тролів, і жоден з них не міг бути виконаний миттєво. Тому він вирішив просто пожертвувати значною частиною своїх запасів мани і вдарити по них надпотужним вогнеметом.
Це не вбило їх - вогнемет Зоріана був недостатньо сильним, а ці бойові тролі, схоже, були особливо витривалими після того, як Тайвен наклала на них закляття вогняного вихору, - але розбило їхній заряд, і Зоріан скористався цим миттєвим перепочинком, щоб викликати ще одну хмару пилу за допомогою свого заклинательного жезла і побіг коридором слідом за рештою студентів. Інший хлопець, нікчемний боягуз, уже давно покинув свою позицію і побіг, тож він дуже сподівався, що їхнє замішання триватиме достатньо довго, щоб він зміг відірватися на деяку відстань. Він не був достатньо швидким, щоб обігнати бойового троля.
Навколо нього пролунав несамовитий вереск, і він раптом почув, як один із бойових тролів стрімко наздоганяє його. Чорт забирай, він ненавидів вмирати.
Зловісний фіолетовий промінь несподівано розрізав повітря поруч з його головою, влучивши в бойового троля позаду нього. Монстр знову закричав, цього разу від болю, і впав на підлогу. Зоріан пробив ще одну лінію в підлозі своїм заклинательним жезлом, вкриваючи коридор ще більшою кількістю пилу, а потім опинився всередині їхнього нового сховища.
"Дякую, - сказав він, важко дихаючи.
"Нема за що, - відповіла Тінамі, бавлячись зі срібним амулетом, який носила на собі, і спостерігаючи за хмарою пилу, що вкривала коридор, на предмет будь-яких ознак руху. Здавалося, амулет був формулою заклинання, яку вона використовувала, щоб випромінювати фіолетові промені.
"Вони йдуть", - сказав Браям.
"Пам'ятайте про план, - сказала Тайвен. "Нехай вони всі вийдуть у коридор, перш ніж ми активуємо вибухові руни.
"А якщо вони помітять пастку?" - запитала одна з невідомих дівчат.
"Тоді вони принаймні вагатимуться, перш ніж так наполегливо просуватися вперед", - відповіоа Тайвен.
Вони не стали зачиняти двері - це лише призвело б до того, що їх закидало б дерев'яними уламками та шрапнеллю, коли маги силоміць виламали б двері. Вони втратили двох учнів, перш ніж засвоїли цей урок.
Звісно ж, атаці бойових тролів передував шквал променів і таранів. Після того, як Браям і Тайвен відбили першу атаку досить анемічним захистом, маги вийшли в коридор, щоб забезпечити підтримку, відчуваючи, що перемога близька. Тоді Зоріан випустив імпульс мани в бік найближчого скупчення вибухових рун, і весь коридор обвалився в оглушливому вибуху. Величезний шлейф пилу і гравію влетів у крихітну кімнату, яку вони зараз займали, але Тайвен була готова і негайно створила велику бульбашку чистого повітря, щоб вони не задихнулися.
"Що ж, - кашлянула Тайвен, бо не встигла захистити їх від пилу, що затуляв кімнату. "Це повинно зупинити напади на деякий час. Проте, у нас є невелика проблема. Ця кімната - глухий кут. Єдиний вихід - цей коридор і вікно назовні".
"Зовні повно ворогів, - каже Зоріан.
"У нас немає особливого вибору, чи не так?" риторично запитав Браям. "Ми не можемо тут залишатися.
"А як ми будемо спускатися?" - запитала одна з невідомих дівчат. "Ми на другому поверсі, ми не можемо просто вистрибнути з вікна".
"Гм... гаразд, хто з вас знає, як накласти закляття плаваючого диска?" - запитала Тайвен.
Зоріан був єдиним, хто підняв руку, щоб відповісти.
"Гаразд, добре, мабуть, так і буде. Гаразд, Зоріане, я піду першою і спущу цих чотирьох з мертвого грузу, а ти йди за мною з тими двома".
"Гей!" - поскаржився один з баласту.
"Вибач, але я називаю речі своїми іменами", - безжально сказала Тайвен. "Ходімо, поки ще більше цих виродків не збіглося до нас, щоб дізнатися, що це був за вибух".
Зоріан створив за вікном великий плавучий силовий диск і стрибнув на нього, а за ним - Браям і Тінамі. Спочатку здавалося, що все пройде бездоганно - внизу на них не чекали вороги, Тайвен вдало приземлився, а його диск не подавав жодних ознак того, що може провалитися під спільною вагою людей, які стояли на ньому. Аж раптом з-за рогу з'явилася зграя залізних дзьобів, і Зоріан гнівно вилаявся.
Він нічого не міг вдіяти зі зграєю залізних дзьобів, та й Браям з Тінамі були не набагато кращі. Їх було близько 50, тож навіть якби він зміг підстрелити пару з неба, це б нічого не означало. Тінамі, мабуть, не змогла б спрямувати свій больовий промінь у ціль, а залізні дзьоби були дуже спритні літуни. Що ж до Браяма, то його можливості нападу, схоже, були суворо обмежені його вогняним драконом, і зграї не було сенсу наближатися досить близько, щоб потрапити під його вогняне дихання, коли вони могли просто обсипати їх залізним пір'ям на відстані.
Він все одно вистрілив самонавідним пробійником і краєм ока помітив, що Тайвен запустила невеликий рій з 7 самонавідних магічних ракет. Вісім залізних дзьобів впали, але це була крапля в морі, а потім настала черга залізних дзьобів. Повітря перед ними затуманилося, і в них полетіла хмара блискучого пір'я.
Опинившись перед вибором: спробувати влучити в кілька сотень магічних залізних пір'їн і спробувати пережити досить небезпечне падіння, Зоріан знав, на що він хоче ризикнути. Він негайно відпустив плаваючий диск, і всі троє стрімко полетіли до землі.
На цьому, мабуть, і закінчився б цей конкретний рестарт - знаючи, як йому пощастило, він збирався зламати собі шию, коли вдарився об землю, - але з іншого боку, йому вдалося уникнути смертоносного пір'я! Коли він падав у повітрі, його очі на мить зустрілися з очима вогняного дракона Браяма, і він не міг позбутися думки, що той дивиться на нього. Важко було сказати, коли ця тварюка сердилася, бо Зоріанові вона завжди здавалася дуже розлюченою.
Раптом, якраз перед тим, як вони мали вдаритися об землю, їхнє падіння зупинилося, і вони м'яко, наче пір'їнка, приземлилися на землю. Перш ніж Зоріан встиг запитати, що сталося, звідкись ззаду вирвався величезний рій палаючих ракет, які знищили всю зграю залізних дзьобів.
"Знаєш, Зоріане, - сказав Зак у нього за спиною, - іноді мені здається, що ти хочеш померти. Як ти потрапляєш у такі ситуації? Ти майже такий же невуєезучий, як і я!"
"Я не знаю, про що ти говориш", - пробурмотів Зоріан, піднімаючись на ноги і допомагаючи піднятися Браяму і Тінамі. Дивно, але вони не виглядали злими на нього за те, що він зробив. Приголомшені пережитим, але не злі. Може, вони не знали, що він викинув диск навмисне?
"Що ж, я радий бачити ще одну групу вцілілих, але нам дійсно треба йти", - сказав Зак. "Залишатися під відкритим небом небезпечно. Ходімо, я знаю місце, де ми будемо в достатній безпеці".
Зоріан озирнувся навколо. Дивовижна кількість студентів пережила напад і слухняно йшла за Заком. Власне, вони, мабуть, вижили саме тому, що йшли за Заком. У будь-якому випадку, Зоріан і його група вирішили, що нічого страшного не станеться, якщо вони приєднаються до групи - не схоже, щоб у них була краща ідея, так чи інакше.
Вони не встигли далеко відійти, як нападники повернулися з новими силами. Зоріан почув, як Зак вилаявся про нещастя, і насміхнувся. Це не було невезінням - нападники чітко відстежували його рухи і цілилися безпосередньо в нього. Чи вжив Зак хоч якихось запобіжних заходів, щоб переконатися, що для того, щоб вистежити його, знадобиться щось більше, ніж пара простих ворожінь? Знаючи Зака, мабуть, ні.
Але у Зоріана були й інші причини для занепокоєння, адже поки Зак був зайнятий черговою зграєю залізних дзьобів, з-під землі виринув гігантський коричневий черв'як і почав сіяти хаос прямо посеред студентського натовпу. Зоріан зустрічав цих істот лише чотири рази під час різних перезапусків, і вже встиг зненавидіти їх - вони могли пересуватися по землі майже як по воді, а їхня шкура була абсолютно непроникною для фізичної сили. Вони також не були особливо вразливі до вогню. Зорян безсило дивився, як черв'як самотужки розбивав учнівські загони, змушуючи їх у паніці розбігатися, щоб їх одного за одним підхопили зимові вовки, які кружляли навколо натовпу.
Тінамі, очевидно, не хотіла просто спостерігати. Вона вистрілила в черв'яка одним зі своїх фіолетових променів і нарешті досягла певних результатів. А саме, вона змусила хробака закричати від болю, перш ніж він негайно розвернув свою зубасту пащу в її бік, його вбивча увага тепер була міцно сфокусована на ній. Ух ох.
З ревом, який обіцяв помсту, черв'як пірнув назад у землю. Зоріан негайно заплющив очі і спробував заблокувати звуки битви, зосередившись на своєму чутті розуму, намагаючись відстежити його рухи. Це було не надто складно - навіть якщо черв'як не був псизіком, це був єдиний розум, який знаходився під землею, і тому його було легко виокремити з-поміж усіх інших. Він відкрив свій розум, стежачи за думками черв'яка, коли той плив під землею. Тінамі, здавалося, стала як укопана, усвідомлюючи, що не може відірватися від групи, щоб її не схопили, як решту учнів, які припустилися цієї помилки... і тому не може втекти від хробака.
Якраз перед тим, як черв'як виринув на поверхню, Зоріан відвів Тінамі вбік і кинув вибуховий куб туди, де вона була лише за долю секунди до цього. Черв'як вивергнувся з місця лише за мить після цього, його зубаста паща зімкнулася навколо грудки землі... так само, як і вибуховий кубик. Коли він повернув голову в їхньому напрямку, Зоріан активував куб, і хробак здригнувся, почав верещати і битися, як божевільний, перш ніж несамовито вивергнути частину своїх розтерзаних нутрощів. Хвіст хробака зачепив Тінамі, і її відкинуло на зовнішню периферію поля бою, де вона лежала, не рухаючись. Зоріан швидко підбіг до неї і з полегшенням побачив, що вона все ще дихає і не має видимих ран. Він переключив свою увагу на хробака, сподіваючись, що той нарешті загинув, поки він не звертав на нього уваги.
Хробак погойдувався в повітрі, наче п'яний, і на одну солодку мить Зоріан подумав, що переміг... але потім хробак розмахнувся зубастою пащею прямо на нього і заревів, кидаючи йому виклик. Цього разу він не потрудився пірнути в землю, витягнувшись на вражаючу довжину набагато швидше, ніж це може зробити істота такого розміру.
Він не помер. Хробак зупинився на волосині від його обличчя, напружуючись на якихось невидимих зв'язках, а потім раптово повернувся вбік і вкусив зимового вовка, який намагався підкрастися до нього, поки він відволікся.
[Я бачу, ти встиг, - пролунав у його свідомості голос матріархи, а потім вона з'явилася фізично, вистрибнувши з тіні найближчого дерева так, ніби це було найзвичайнісінькою річчю у світі.
"Дякую, - сказав Зоріан. "Але я не зовсім розумію, що ти тут робиш. Я думав, ми домовилися, що під час вторгнення між нами повинно бути якомога менше контактів".
[Я вирішила, що важливіше оновити твій пакет пам'яті інформацією, яку ми сьогодні дізналися].
Зоріан зітхнув і озирнувся навколо. Всі були надто зайняті боротьбою за своє життя, щоб звертати на них увагу, та й аранеїв було нелегко помітити в темряві ночі.
"Зроби це швидко", - сказав Зоріан, і матріарх одразу ж взялася до роботи. З усім, що намагалося підкрастися до них, розправлявся гігантський черв'як, який, очевидно, все ще перебував під контролем матріарха.
А потім, через п'ять хвилин, вона знову зникла, і Зоріан підхопив Тінамі і спробував знову приєднатися до Зака, але не встиг він зробити і п'яти кроків, як нерівний червоний промінь заповнив його зір, зануривши його світ у темряву.