Зоріан не любив храми. Частково це було пов'язано з його поганим досвідом перебування в них у дитинстві, але здебільшого через нездатність зрозуміти, з яким благоговінням священнослужителі говорили про зниклих богів, яким вони мали б поклонятися. Практично в кожній історії, яку він читав або чув про епоху богів, божества виглядали велетенськими придурками, тож навіщо комусь хотіти їх повернути? Ніхто ніколи не міг дати йому задовільної відповіді на це питання, найменше його батьки, які були релігійними лише доти, доки на них дивилися сусіди.
Храм, перед яким він стояв у цей момент, нічим не розвіяв цю тривогу. Велика куполоподібна будівля на околиці Кіорії була більшою і набагато імпозантнішою, ніж будь-який інший храм, в якому Зоріан бував раніше, хоча його описували як один з найменших у Кіорії. Проте матріарх аранеїв стверджував, що в цьому храмі мешкає найкращий (людський) провісник майбутнього в місті, тож заради виконання місії йому доведеться відкласти вбік свою тривожність.
Він нерішуче ступив до важких дерев'яних дверей, що слугували входом до храму, насторожено поглядаючи на величезних кам'яних ангелів, що стояли по обидва боки дверей. Живі і похмурі, ангели, здавалося, дивилися на нього, коли він наближався, оцінюючи його і вважаючи його недосконалим. Як не старався Зоріан, він не міг повністю позбутися свого занепокоєння щодо статуй, оскільки існувала цілком реальна можливість того, що вони були големами-охоронцями або якоюсь іншою охороною. Він уже збирався відчинити двері і зайти всередину, коли помітив серію зображень, вирізьблених на дверях, і зупинився, щоб вивчити їх.
Хоча різьблення на дверях було досить стилізованим і розрізненим, він миттєво зрозумів, що вони означали. Вони утворювали грубувату подобу коміксу, що зображав знайому історію про те, як був створений світ за уявленнями ікосіанців (і, відповідно, більшості релігій, що черпають свої традиції з них). Згідно з ікосійцям, світ спочатку був безформним хаосом, в якому мешкали лише 7 первісних драконів. Одного разу боги спустилися з вищих планів буття і вбили їх усіх, окрім одного. Цього останнього вони перетворили на матеріальний світ, який зараз населяють люди, перетворивши його тіло на бруд і камінь, кров - на воду, подих - на повітря, а вогонь - на магію. Широкі мережі тунелів, що тягнуться під поверхнею світу, - це драконячі вени, нині порожні від крові, що перетворилася на моря, але все ще наповнені магією, що виходить із Серця Світу - вогняного, все ще б'ється серця первісного дракона, що спочиває десь глибоко під землею. Далекий від того, щоб задовольнитися своєю долею, Світовий Дракон все ще лютує проти своїх поневолювачів, породжуючи природні катаклізми, такі як вулкани та землетруси. Не маючи змоги завдати удару у відповідь самим богам, дракон зганяє свою злість на їхніх найулюбленіших творіннях - людях - використовуючи своє серце, єдине, що боги не вважали за потрібне забрати у нього. Шматки його постійно відшаровуються від основної маси, народжуючи жахливих монстрів, коли вони падають на землю, і тоді ці монстри починають своє сходження на поверхню, щоб тероризувати людство...
І так далі. Зоріан не вірив, що в старій історії було багато правди, але все це було досить жахливо, якщо сприймати її за чисту монету. З такими богами не дивно, що старі вірування постійно втрачали новонавернених вірян які перейшли до нових релігій, які з'явилися після зникнення богів.
"Можу я вам чимось допомогти, юначе?"
Зоріан відірвався від своїх роздумів і подивився на чоловіка, який до нього заговорив. Перед ним стояв молодий, зеленоволосий чоловік у священицьких шатах. Розслаблена постава і привітна посмішка чоловіка заспокоїли Зоріана, але він не міг не здивуватися, що це за зелене волосся. Наскільки Зоріан знав, єдиними людьми, які мали від природи зелене волосся, були члени роду Рідів, і це здавалося досить нехарактерним для одного з них, щоб стати священнослужителем. Цей рід був сумно відомий своїми зв'язками зі злочинними синдикатами.
"Можливо", - допустив Зоріан. "Я Зоріан Казінський, маг за освітою. Я хотів би дізнатися, чи жриця Кайлі тут і чи не бажає вона поговорити зі мною? О, і вибачте, що потурбував вас. Мабуть, я занадто довго дивився на вхід".
"Молодший жрець Батак, - представився чоловік. "І не хвилюйтеся, багато людей бояться воріт. Ось чому я люблю вітати новоприбулих особисто ось так. Щодо Кайлі... ну, вона зараз у розпалі ритуалу, але якщо ви готові почекати годину, я впевнений, що вона буде рада вас вислухати".
"Звичайно", - погодився Зоріан. Чесно кажучи, це було набагато краще, ніж він очікував - він наполовину очікував, що чоловік піддасть його якомусь релігійному випробуванню, перш ніж дозволити йому побачити головну жрицю. Зачекати годину чи дві - це була незначна ціна, яку треба було заплатити. "Е-е, то мені прийти пізніше чи...?"
"Дурниці", - насміхався чоловік. "Заходьте всередину, я зроблю нам що-небудь випити, поки ми чекаємо. Буде приємно поспілкуватися з кимось новим для різноманітності. У нас так мало відвідувачів останнім часом..."
Здавалося, що його все ж таки піддадуть перевірці, тільки у формі "випадкової" розмови, а не чогось відвертого.
"Тяжкий тиждень?" запитав Зоріан, коли вони увійшли до храму. Всередині було приємно прохолодно, досить темно, з променями різнокольорового світла, що струменіли з кількох високо розташованих вітражів, а також абсолютно порожньо. Він був вдячний за відсутність натовпу, але було незвично бачити храм повністю безлюдним.
"Якби ж то", - зітхнув Батак. Він повів Зоріана через ряди дерев'яних лавок, що заповнювали головну залу храму, і його кроки відлунювали за спиною. "Скоріше повільне десятиліття. Наслідки Плачу не були добрими до цього місця".
"Що ви маєте на увазі?" запитав Зоріан. "Яке відношення має Плач до цього місця?"
Батак окинув його оцінюючим поглядом, перш ніж важко зітхнути. "Хоча боги замовкли, жрецтво ніколи не було повністю безсилим. Більшість жерців володіють певними навичками магії, а вищі чини зазвичай можуть закликати на допомогу ангелів та інших менших духовних сутностей, але наша справжня претензія на владу походить від різних прихованих таїнств, які були довірені нам перед тим, як боги відійшли в невідомість. З часом багато з них було вкрадено або іншим чином втрачено, але єдине, в чому ми завжди були неперевершеними, - це мистецтво зцілення. Тому, коли Плачуча Чума почала поширюватися землями, наче лісова пожежа, від нас очікували, що ми зможемо щось з цим зробити. На жаль, ми не тільки були безсилі проти неї, як ніхто інший, але й наш тісний контакт з інфікованими швидко призвів до масових втрат у наших рядах. З подальшою нестачею кваліфікованих священиків, периферійні храми, подібні до цього, були майже покинуті як віруючими, так і Святим Тріумвіратом".
Зоріан озирнувся навколо, але не побачив жодних ознак занепаду в інтер'єрі храму. Храм був чистим і неушкодженим, а вівтар - зроблений з білого мармуру і обрамлений шовком або якоюсь іншою дорогою тканиною - виглядав практично як новенький. Безліч кам'яних статуй були розкидані по всій будівлі, плавно зливаючись зі стінами або опорними балками, а більшу частину простору, що залишився без прикрас, займали дерев'яні панелі, на поверхні яких, як і на головних дверях, були вирізані різні релігійні зображення. Коротше кажучи, це була абсурдно розкішна будівля за мірками сільських храмів, таких як той, що в Циріні, та ще й у кращому стані. Зоріан майже боявся запитати, як виглядає головний храм Кіорії, якщо цей не вважався достатньо важливим, щоб продовжувати працювати.
Батак підвів його до невеликих, непримітних дверей поруч з вівтарем і провів до того, що, очевидно, було більш неформальною обстановкою. Замість того, щоб бути класичним офісом, це було поєднанням кухні та вітальні, набагато безладнішим, але не таким млявим, як у головному храмі. Батак одразу ж почав готувати чай і засипав його запитаннями. Запитання були досить стандартними - хто він, чим займається, звідки родом, хто його сім'я і тому подібне - тож Зоріан почував себе комфортно, відповідаючи на них чесно. Як не дивно, Батак не поставив йому жодного питання про його релігійність, чому Зоріан був дуже радий. Зоріан, у свою чергу, поставив кілька запитань про Батака і Кайлі, намагаючись зрозуміти, що вони взагалі тут роблять, якщо храм покинутий.
Батак із задоволенням просвітив його. Очевидно, церковне керівництво не відчувало себе комфортно, коли просто зносило храм... або ще гірше, коли залишало його на поталу стихії та мародерів. Цілком зрозуміле почуття, на думку Зоріана - мало того, що було б соромно віддати таку величну будівлю на поталу забуттю, так це ще й було б відвертим визнанням слабкості з боку церкви. Зрештою, Батак і Кайлі були приставлені до храму, нібито для того, щоб підтримувати храм у належному стані, але насправді більше для того, щоб підтримувати його презентабельний вигляд і відлякувати злодіїв і самозахоплювачів.
Нарешті, допивши чашку чаю, Батак вирішив, що вже досить довго ходить навколо цього питання.
"Отже, - сказав Батак. "Ви так і не сказали мені, чому ви тут, пане Казінський. Чи не могли б ви сказати мені, про що ви хочете поговорити з Кайлі, чи це занадто делікатна тема для вух простого молодшого священика?"
Зоріан на секунду замислився, перш ніж вирішив, що, мабуть, не завадить розповісти чоловікові, навіщо він прийшов. Зрештою, передбачення майбутнього не є чимось протизаконним.
"Ну... - почав Зоріан. "Для початку, я чув, що жриця Кайлі вміє передбачати майбутнє за допомогою ворожінь.
Батак трохи напружився, але швидко змусив себе розслабитися. Однак посмішка все ж зійшла з його обличчя.
"Так і є", - сказав він. "Це складна сфера для практики, і я сумніваюся, що хтось може стверджувати, що володіє нею в повному розумінні, але вона настільки близька до експерта, наскільки ти, ймовірно, коли-небудь зможеш стати ним".
"Але є й інші люди, які, незважаючи на це, займаються цим, і один з них любителів послав мене поговорити з Кайлі про її знахідки", - сказав Зоріан, потай насолоджуючись уявною картиною того, як матріарх аранеїв шипить на нього за те, що він назвав її “любителькою” в цій галузі. "Деякі з результатів, які вона отримала зі своїх прогнозів, були дуже... незвичайними".
До того часу, як він закінчив говорити, з обличчя Батака зникла будь-яка удавана веселість. Мовчання розтягнулося на незручні секунди. Зоріан вже почав думати, чи говорити на цю тему було якимось табу, чи він чимось образив чоловіка, коли молодший священик заговорив знову.
"А ці... порушення... коли саме вони з'явилися? Як далеко ваша таємнича покровителька спроектувала свої передбачення, перш ніж вони зійшли з рейок?"
Саме в цей момент Зоріан зрозумів: Батак уже знав. Він був не більше, ніж простий молодший жрець, а Зоріан - лише безневинним посланцем.
"Є лише одна справжня невідповідність, і вона з'являється в день літнього фестивалю. Зокрема, після цієї дати пророцтво повертається порожнім... так, ніби весь світ зникає після цієї точки. Але ж ви це вже знали, чи не так?" - риторично запитав Зоріан.
Замість відповіді Батак виплюнув нецензурну лайку і почав схвильовано ходити по тісній кімнаті.
"Мабуть, це означає “так”, - зітхнув Зоріан.
Батак перестав ходити і насторожено подивився на нього. Через кілька хвилин священик помітно примусив себе розслабитися.
"Вибач, - сказав Батак, - я не хотів бути грубим, просто... ну, напевно, буде краще, якщо я зараз піду і приведу Кайлі, щоб ми могли обговорити це разом.
"Хіба вона зараз не проводить ритуал?" з цікавістю запитав Зоріан. Він знав, що це дуже погана ідея - припиняти магічні ритуали на півдорозі, але, можливо, ритуал, який виконувала Кайлі, мав суто релігійну природу?
"Ну, типу того", - відповів Батак боязко. "Не думаю, що вона буде дуже стурбована, якщо я її перерву. У всякому разі, не через це. Будь ласка, зачекай тут, поки я піду за нею."
Дивлячись, як Батак поспішно йде, Зоріан не міг не задатися питанням, чому Батак так злякався дати закінчення терміну, яку вони розкрили. Зоріан, безумовно, був наляканий, але це тому, що він точно знав причину цього, але для Батака і Кайла це не повинно виглядати жахливо незвично. Подібно до магії, пов'язаної з душею, сфера передбачення майбутнього була дуже погано вивчена, і дивні події, з якими ніхто ніколи не стикався, напевно, не були чимось незвичайним. Зоріан щиро сподівався, що хвилювання Батака означало, що вони знають щось важливе про аномалію, що вони з аранійською матріархом пропустили.
Невдовзі Батак повернувся з жінкою середнього віку на буксирі. Першою думкою Зоріана було те, що вона напрочуд молода для верховної жриці, але він припустив, що через брак кадрів серед жрецтва вони не можуть дозволити собі бути надто прискіпливими до таких речей. Жриця, зі свого боку, окинула його довгим пильним поглядом, коли він увійшов до кімнати, а потім натягнуто посміхнулася і сіла поруч з Батаком, так що вони обидва опинилися обличчям до нього.
"Вітаю, пане Казінскі, - сказала вона. "Я Кайлі Куосі, верховна жриця цього храму. Я чула, що ви хотіли поговорити зі мною. Зокрема, що ви хотіли поговорити зі мною про передбачення майбутнього?"
"Про дату закінчення в день літнього фестивалю, так", - підтвердив Зоріан.
Відбувся короткий обмін думками, під час якого обидва підтвердили, що говорять про одне й те саме, а потім жриця відкинулася на спинку стільця і подивилася на Батака легким поглядом.
"Я ж казала тобі, що це не було помилкою, - сказала вона.
"А я казав, що проблема не в тобі, - відповів Батак. "Гадаю, ми обоє мали рацію".
Кайлі зітхнула, перш ніж перевести погляд на Зоріана. "Не думаю, що ви могли б представити мене вашій господині, щоб я могла обговорити це безпосередньо з нею? Не те, щоб я мала щось проти тебе, але ти просто не володієш необхідними знаннями, і вся твоя інформація з необхідністю отримана з других рук..."
"Вибачте, - сказав Зоріан. Боюся, що моя "господиня" бажає залишитися невідомою. Я згоден, що вона могла б допомогти вам краще при особистій зустрічі, але так склалися обставини на даний момент".
І малоймовірно, що це зміниться найближчим часом. Згідно з чинною церковною догмою, аранеї були класифіковані як монстри - слуги Світового Дракона, якщо бути точним - і тому з ними не можна було мати справу. Кайлі і Батак здавалися досить ліберальними, як для священиків, але, мабуть, не настільки ліберальними. Визнання того, що він говорив від імені гігантського розумного павука, в кращому випадку призвело б до того, що його силоміць вигнали б з храму.
"Дозвольте запитати, чому це вас так налякало?" - запитав Зоріан. з цікавістю запитав Зорян. "Я розумію, чому ми з моєю господинею стурбовані, але чому вас це так турбує?"
Жриця з цікавістю подивилася на нього. "А чому ти стурбований, якщо дозволиш запитати?"
"Торгівля?" - запропонував Зоріан, придушуючи посмішку на користь якнайневиннішого виразу обличчя, на який тільки був здатен.
Жриця мовчки перезирнулася з Батаком, якось без слів спілкуючись зі своїм побратимом. Очевидно, вони добре знали одне одного, якщо їм це вдавалося. Може, вони були коханцями? Якщо Зоріан правильно пам'ятав, священикам заборонялося мати стосунки один з одним, а отже, доводилося шукати романтичні варіанти поза церковною ієрархією, але це був не перший випадок, коли такі правила ігнорувалися. У всякому разі, через кілька секунд вони, здавалося, прийняли рішення і знову повернулися до нього.
"Ми поділимося з вами нашими побоюваннями, але тільки якщо ви підете на те ж першими, - сказала священиця. "І застерігаю - я відчуваю, коли мені брешуть. Це надприродна здатність, і вона ще ніколи мене не підводила, тому, будь ласка, не витрачайте мій час на брехню і напівправдою".
Що ж. Це було трохи незручно. Зоріян не помітив жодної спроби вдертися в його свідомість, тож яка б здібність у неї не була, вона, мабуть, не була пов'язана з розумом за своєю природою. Чи вона інстинктивно розгадувала правдивість його тверджень? Зазирала в його душу? Він припускав, що вона могла блефувати, але чомусь сумнівався в цьому.
Зрештою, він вирішив ризикнути. Він провів кілька ворожінь, щоб переконатися, що вони не підслуховуються і що навколо немає головоногих щурів, а потім почав говорити, коли вони повернулися з негативним результатом.
"Тоді подивимося, чи буде це достатньою ціною за вашу допомогу", - зітхнув Зоріан. "Ми стурбовані тим, що існує добре фінансована, добре організована група терористів, яка планує скористатися літнім фестивалем, щоб спричинити неприємності. Деякі частини їхнього плану - наприклад, використання артилерійських заклинань і бойових тролів, що контрабандою проникають через Підземелля - були досить банальними. Але є й більш екзотичний компонент їхніх планів - той, що за своєю природою руйнує передбачення майбутнього".
Настала коротка хвилина мовчання, коли двоє священиків недовірливо витріщилися на нього.
"Це... не те, що я очікувала почути, - сказала жриця. "Боги і богині, це вище моєї компетенції. Я... не думаю, що хочу знати більше, якщо чесно. Я не хочу вплутуватися в такі речі".
"Можливо, це й на краще, - погодився Зоріан.
"Якщо це справді справжня причина нерегулярності, то мої власні причини панікувати з цього приводу здебільшого недоречні, - розмірковувала жриця.
"Я все одно хотів би почути про це, якщо це не проблема, - сказав Зоріан.
"Це про ангелів, - втрутився Батак. "Відтоді, як боги замовкли, ангели ніби зайняли їхнє місце. Вони не можуть дарувати священнослужителям магічну силу або творити чудеса, як це робили боги, але їх можна викликати, щоб вони дали пораду або допомогли своїми чималими особистими здібностями".
"А що вони сказали про аномалію, яка вас так налякала?" з цікавістю запитав Зоріан.
"У тому-то й річ, - зітхнула жриця. "Ми не можемо їх запитати, бо вже близько тижня ніхто не може викликати їх. Ми зв'язалися з церквами аж до Кота, і вони повідомляють те саме - навіть найдоступніші небожителі ігнорують нас. Чорт забирай, до мене навіть доходили чутки, що демонопоклонники більше не можуть зв'язатися зі своїми мерзенними господарями. Ніби щось відрізало весь матеріальний план від духовних сфер".
Зоріан важко проковтнув. Тиждень тому... початок часової петлі, очевидно.
"Досить тривожно, чи не так?" - сказала Кайлі. "У поєднанні з тим, що часова лінія просто обривається через кілька тижнів, мушу визнати, це мене дуже налякало. З'ясувавши, що ці дві події в принципі не пов'язані між собою, мені стало легше".
Після цього відбулася подальша розмова, але вона не була дуже продуктивною. Він пообіцяв Батаку і Кайлі не розповідати про їхні проблеми з контактом зі світом духів і пішов.
На відміну від жриці, Зоріан не відчув, що розмова зменшила його тривоги.
***
Після відвідин храму Зоріан вирішив сісти в одному з численних ресторанів, розкиданих по всьому місту, і обміркувати нову інформацію за їжею та напоями. Він не сумнівався, що розрив зв'язку між духовним і матеріальним планами був спричинений часовою петлею, але що це означало, було менш зрозуміло. Чи матеріальний план був єдиним, що відчував петлю часу, ізольований від усього іншого в якійсь "часовій бульбашці"? Той факт, що його поточна часова лінія, здавалося, буквально закінчувалася, коли петля часу перезапускалася, сильно на це вказував. Очевидно, заклинання не вихоплювало купу душ і не поміщало їх у їхні минулі тіла, як він спочатку припускав, - воно буквально відмотувало час назад у цільовій області, залишаючи при цьому пару душ неушкодженими. Не дивно, що закляття так легко передавалося - порівняно з поверненням усього на місяць назад, вартість зациклення додаткової душі чи двох, ймовірно, була абсолютно несуттєвою.
І це, якщо це правда, було дуже тривожним. Це була не людська магія. Сотня або близько того магів, що володіють колодязем мани і мають багато часу на підготовку, могли вплинути щонайбільше на країну середнього розміру. Часова петля повинна була охопити весь континент, принаймні, щоб кордон не був помічений через день або два. У наш час новини поширюються швидко. І, чесно кажучи, Зоріан здогадувався, що часова петля охопила всю планету. Це було схоже на щось прямо з епохи богів... але якщо до цього причетні вищі істоти, то чому петлі часу дозволили так сильно зійти з наміченого курсу?
Його роздуми перервав скрегіт стільця, що стояв поруч. Хтось вирішив приєднатися до нього.
"О," - сказав він. "Це ти".
"Хіба так вітають друзів, Таргане?" поскаржилася Тайвен.
Зоріан закотив на неї очі.
"Привіт, Тайвен", - сказав він м'яко. "Дивно бачити тебе тут. Це місце досить далеко від твоїх звичних місць проживання. Це майже так, ніби ти вирішила вистежити мене..."
"Тому що я так і зробила", - сказала Тайвен. "Що ти взагалі робиш на околиці міста?
"Я відвідував храм неподалік, - відповів Зоріан. У нього гарна архітектура."
"Ти, відвідуєш храми?" насмішкувато запитала Тайвен. Зоріан нічого не відповів. "Гаразд, нехай буде так. Не буду лізти не в своє діло. Якщо тобі цікаво, я тут через те, що порозпитувала, чи не знайдеться серед людей емпат, який би допоміг тобі контролювати твої здібності".
"І ти знайшла?" - запитав Зоріан, несподівано відчувши, що розмова стала набагато цікавішою та захопленішою.
Тайвен ніяково посміхнулася. "Я знайшла декого, хто готовий тобі допомогти, але я не впевнена, що це те, на що ти готовий піти. Ця жінка - цілителька в одній з великих лікарень Кіорії, і вона готова навчити тебе, тільки якщо ти підпишеш з нею контракт учня і станеш повноцінним цілителем".
Зоріан розчаровано прицмокнув язиком. Він справді мав намір колись у майбутньому вивчити основи магічного лікування, але до цього було ще дуже далеко. Вивчення медицини - це не те, чим можна займатися у вільний час, і, безсумнівно, вимагало б від нього присвятити більшу частину перезапуску опануванню цієї галузі. У нього і так було надто багато справ.
"Ні, це мені зовсім не підходить, - зітхнув Зоріан. "Я нічого не маю проти цілителів, але це не та кар'єра, до якої я прагну.
"Так, я так і думала", - сказала Тайвен. "Було б дуже прикро, якби вся та праця, яку ти вклав у формули заклинань, пішла намарно. Гадаю, павуки все ще залишаються твоїм найкращим вибором, так?"
"Так, - погодився Зоріан. "Хоча... по правді кажучи, вони не поспішають мене навчати. Може, якби вони знали, що у мене є реальна альтернатива їхній допомозі, то трохи поквапилися б? До речі, як звати ту цілительку?"
Тайвен звузила очі. "Ти знову був там і сам?"
Ох, ох.
"Можливо..."
Вона простягнула руку через стіл і надягла наручники на його плече. Це було боляче.
"Зорян, ти ідіот", - поскаржилася вона. "Я ж казала тобі не робити таких речей наодинці! Навіть якщо ти так довіряєш дивним гігантським павукам - а я не думаю, що тобі варто довіряти - там внизу є й інші істоти! Незалежно від того, наскільки ти здатний, завжди розумно мати з собою ще одну пару рук і очей. Хіба що ти думаєш, що я не зможу за тобою встигати?"
"Зовсім ні, - відповів Зоріан. "Я просто не хотів тебе обтяжувати і..."
"Я вже сказала, що не проти допомогти", - обірвала його Тайвен. "Ти не можеш використати це як виправдання.
"...і аранеї дещо упереджено ставляться до не психіків", - закінчив Зоріан.
"До кого?" - недовірливо запитала Тайвен.
"Психіки. Людей, які схожі на мене і на них. Я не маю вичерпного пояснення, що означає бути психіком, але, здається, це якась інстинктивна спорідненість до магії розуму. Звідси, мабуть, і походить моя емпатія - аранеї стверджують, що це слабка форма читання думок, і що я зможу досягти більшого, якщо вони мене навчать".
На мить Тайвену, здавалося, не вистачало слів.
"Ти читаєш мої думки?" - нарешті сказала вона. "Я не давала тобі на це дозволу!"
"Я отримую лише невиразні враження від твоїх емоцій, та й то не постійно, - зітхнув Зоріан з важким стражданням. "До того ж, саме тому я й зустрічаюся з аранеєю - щоб навчитися не робити цього, якщо я цього не хочу. Як, по-твоєму, працює емпатія?"
"Я, не знав, - зізналася Тайвен. "Але ми відхилилися від теми - чому те, що я не психік, має значення для твоїх нових павукоподібних друзів?
"Звідки мені знати? Упередження рідко мають сенс".
"Ну так запитай їх, коли побачиш наступного разу!" сказала Тайвен. "Тому що, якщо ти не зможеш дати мені правильну відповідь наступного разу, я піду туди і запитаю їх сама, з твого дозволу чи без нього. Це повна дурня!"
***
Окрім візиту до храму, жоден з інших майбутніх провісників нічим не допоміг Зоріану. Чимало з них навіть не хотіли з ним розмовляти, а ті, що розмовляли, не робили довгострокових прогнозів і не помічали нічого дивного. Щоправда, один з них стверджував, що зробив це і не знайшов нічого примітного, але він виявився явним шахраєм і більшу частину розмови намагався змусити Зоріана розлучитися з грошима в обмін на "більш детальне прочитання майбутнього".
Тоді Зоріан повернувся до питання про своїх однокласників і про можливість того, що хтось із них був третім мандрівником у часі. Зоріан не думав, що це малоймовірно, але краще перестрахуватися, ніж потім жалкувати. До того ж, як на нього, це був непоганий спосіб пошукати зачіпки, та й взагалі, він думав про те, щоб познайомитися з однокласниками ближче.
Разом з ним у класі Зоріана було рівно 20 осіб - 12 дівчат і 8 хлопців. Серед них було троє людей, щодо яких він був майже впевнений, що вони не були третіми мандрівниками у часі - Акоджа, Бенісек і Каель. Перші двоє - тому що він знав, якою була їхня нормальна поведінка та особистість до петлі часу, і досить багато спілкувався з ними обома в різних рестартах, щоб судити про них без змін, а Каель - через події, що відбулися в попередньому рестарті. Намагаючись записати все, що він знав про решту, він швидко знайшов двох однокласників, які були дуже підозрілими: Тінамі Аопе та Естін Грієр.
Шляхетний дім Аопе мав дуже сумнівну репутацію. Дім почав своє існування під час Відьомських війн, коли один з головних відьомських кланів погодився перейти на бік ікосійців, якщо натомість вони отримають статус офіційного Дому. Ікосійці, завжди були прагматичні, і легко погодилися. Без сумніву, вони думали, що зможуть видоїти з перебіжчиків їхні магічні секрети, а потім тихо відсунути їх на узбіччя, поки їх не можна буде офіційно усунути, але цього так і не сталося. Натомість Аопе піднялися по щаблях ікосіанської політичної системи, залишаючи за собою шлейф розбитих суперників, аж поки врешті-решт не опинилися на вершині як один з найпрестижніших шляхетних домів у всій Алтазії. Цей надзвичайний успіх не був результатом того, що вони були дуже компетентними політиками - ходили чутки, що Аопе практикували всіляку темну, заборонену магію, що випливала з їхнього відьомського коріння. Некромантикою. Викликання демонів. Магія розуму.
Звичайно, все це були лише чутки. Ніхто, хто цінував своє життя і кар'єру, ніколи б не припустив, що Тінамі Аопе, первісток нинішнього глави роду Аопе, практикує заборонену магію. Навіть думка про це була б неприйнятною. І справді, дівчинка була хворобливо сором'язливою, замкнутою і взагалі виглядала так, ніби мухи не скривдить.
Втім, це нічого не доводило. Остерігайтеся тихих і все таке. Якщо в класі і був хтось, хто мав легкий доступ до магії, хто міг підставити Зака і викрасти часову петлю для власних цілей, то це, напевно, була Тінамі. Навіть більше, її замкнутий характер гарантував би, що дуже мало людей знали її достатньо, щоб зрозуміти, що вона поводиться дивно, якщо тільки вона не зробить щось зовсім божевільне.
Естін Ґрієр, другий підозрюваний, викликав підозру насамперед через те, звідки він походив. Він і його сім'я іммігрували до Альтазії з Улькваан Ібаса - сумнозвісного Острова вигнанців. Оскільки острів був населений переважно магами, засланими туди після Війни Некромантів, це робило Естіна другою людиною, яка могла без особливих проблем отримати доступ до забороненої магії.
Крім того, Зоріан був майже впевнений, що маги, які очолювали сили вторгнення, походили переважно з Улькваан Ібаса. Острів був одним з небагатьох місць, де можна було знайти достатню кількість некромантів і бойових тролів, щоб пояснити їхню кількість під час вторгнення. Він також був останнім зафіксованим місцем проживання Кватаха-Іхла - генерала ліча, який воював зі Старим Альянсом у Війні Некромантів і чий фізичний опис майже повністю збігався з описом ліча, який так добряче побив Зака у тій фатальній битві, де Зоріана затягнуло в петлю часу.
Звичайно, ці двоє були лише очевидними підозрюваними, а третій мандрівник у часі, якщо й був присутній серед його однокласників, то, без сумніву, був набагато хитріше захований. Усвідомлюючи, що він не знає достатньо про людей у своєму класі, щоб дійсно зробити висновок, Зоріан вирішив звернутися за допомогою до єдиної людини, яка, без сумніву, могла б розповісти йому дещо про кожного з них.
"Привіт, Бенісеку, - сказав Зоріан, сідаючи поруч із, балакучим хлопцем. "Чи можу я попросити тебе зробити мені послугу?
"Звичайно", - відповів Бенісек. "Що тобі потрібно?
"Мені потрібна основна інформація про всіх у нашому класі. Які останні плітки про них ходять і таке інше".
***
[Що ж, це, безумовно, цікавий поворот подій, - зауважила матріарх. [Підтвердження точки відсікання часової лінії і ще одна підказка щодо справжньої природи цієї часової петлі - це набагато більше, ніж я сподівалася. Мушу зізнатися, я не сподівалася, що ти знайдеш щось корисне серед людських віщунів, але це сталося. Гадаю, ти ще нічого не знайшов на своїх однокласників?]
[Не зовсім, - відповів Зоріан. [Я тільки починаю розслідування. Чесно кажучи, це буде завдання, яке потребуватиме багато перезавантажень, тому швидких результатів не варто очікувати.]
[Так, звичайно. Що ж, мені більше нічого додати, тож якщо у тебе немає додаткових запитань, ми можемо зустрітися наступного тижня, щоб перевірити прогрес один одного?]
[Взагалі-то, у мене є два питання, - сказав Зоріан.
[Тоді запитуй.]
[Перше питання: Чи можеш ти пояснити мені, що саме ти маєш на увазі під "миготливим розумом" і чому ти так зневажаєш їх?] запитав Зоріан. [Ти постійно повторюєш це слово, і воно звучить жахливо образливо і фанатично.]
Матріарх смикнула ногами, випромінюючи якусь складну емоцію, яку Зоріан не міг розшифрувати зі своїми обмеженими емпатійними здібностями. Насправді це траплялося часто, оскільки аранеї так сильно відрізнялися від людей як тілом, так і розумом.
[Вибач, якщо ми тебе образили, - нарешті промовила вона. [Минуло досить багато часу з тих пір, як ми мали справжній, тривалий контакт з людьми, і неминуче виникають непорозуміння і спірні моменти].
[Я помітив, що ти так і не відповіла на моє запитання, - зауважив Зоріан.
[Ти, мабуть, здогадуєшся, що мерехтливий розум - це істота, яка не володіє здібностями психіка, як ти і я. Я впевнена, що вони можуть бути чудовими людьми, але мені - як і більшості моїх сестер-аранеїв - важко сприймати їх по-справжньому серйозно. Це все одно, що зустріти суспільство людей, які народилися сліпими... вони, очевидно, можуть обходитися без зору, але ти, ймовірно, все одно вважатимеш їх фундаментально каліками].
[Ти так і не розповіла мені, що означає бути психіком, знаєш?] - зауважив Зоріан.
[Все, від найменшої піщинки до самих богів, пов'язане великою невидимою павутиною, яка пронизує все творіння, - сказала матріарх. [Психіки відкриті до цих зв'язків і вступають у контакт з розумом інших людей або навіть із самим Всесвітом, здійснюючи те, що ви, люди, називаєте магією.]
[Це пояснення звучить... майже релігійно, - сказав Зоріан.
[Велика невидима павутина дійсно займає важливе місце в нашій духовності, - визнала матріарх. [Про що ще ти хотів мене запитати?]
[Ах, так. Я знайшов людину-емпата, яка, можливо, захоче навчити мене деяким своїм навичкам. Я хотіла запитати твоєї думки...]
[Ні! - перебила матріарх. [Це жахлива ідея! Твої людські емпати - погані вчителі! Їхнє "навчання" полягає лише в тому, щоб показати людям, як вимкнути їхній зв'язок з Великою Павутиною і тримати його закритим більшу частину часу! Вони промивають мізки своїм учням, примушуючи їх вірити, що відчуття емоцій - це все, що є в їхніх силах, і що решта мистецтв розуму аморальні! Вони насміхаються з великого дару!].
Зоріан шоковано моргнув. Він мав намір викликати реакцію, зачепивши цю тему, але він і гадки не мав, що матріарх це так сильно зачепить! Гнів і обурення просто фонтанували з матріарха, даючи зрозуміти, що це питання її дуже і дуже хвилює. Вперше з часу своєї першої зустрічі з нею він згадав, що вона насправді була досить страшною істотою.
[Це набагато сильніший осуд, ніж я очікував,] - визнав Зоріан, примушуючи себе зберігати спокій. [Тоді може запропонуєш альтернативу? Я дуже хочу взяти цю здатність під контроль.]
[Хіба я не обіцяла тобі в цьому допомогти? запитала матріарх.
[А потім ти повністю проігнорувала це питання, - відповів Зоріан.
[Я думала, що тобі потрібен час, щоб змиритися з цим. Ти не дуже зрадів, коли я вперше повідомив тобі про твої дари. Може, якби ти не чекав півроку, перш ніж зв'язатися зі мною, ми були б на одній хвилі?]
Ой.
[Але неважливо, - сказала матріарх, - вся ця суперечка не має сенсу. Якщо ти хочеш навчитися ефективно використовувати свій дар, я буду рада допомогти. Приходь завтра в цей самий час, і ми почнемо твої уроки".]
Вона повернулася, щоб піти, перш ніж зробити паузу і послати йому останній прощальний сигнал.
[А потім, коли ти відчуєш Велику Павутину у всій її красі, ти зможеш звернутися до того людського емпата і сам переконаєшся, хто має рацію.]