Він мав би знати - щоразу, коли він хоч трохи наближався до розгадки, з'являлося якесь ускладнення, яке гальмувало його прогрес. Це було моторошно. Він був наполовину схильний зробити висновок, що (поки що непідтверджений) третій мандрівник у часі грає з ним, але в такому випадку він очікував би чогось набагато рішучішого, ніж зграя бойових тролів, якби це було правдою.
...і тепер, коли він подумав про це, стало трохи страшно, наскільки радикально мав змінитися його світогляд за останній рік, якщо він почав вважати бойові групи тролів радше неприємністю, аніж екзистенційною загрозою.
[Тільки не це знову, - телепатично поскаржилася аранея-матріарх. [Як ці тварюки знаходять нас? Я ж всю павутину захистила від ворожінь і всього такого...]
Зоріан пригадав, що матріарх не вперше стикається з бойовими тролями, але зараз у нього не було достатньо часу, щоб обдумати цю маленьку деталь у всіх деталях. Він обмінявся знаючим поглядом з Каелем, а потім вони обидва розвернулися і почали бігти в тому напрямку, звідки прийшли. Зоріан махнув рукою аранеям, щоб ті бігли за ними, і в свою чергу отримав знак згоди від матріарха.
[Ми не можемо від них втекти, - зауважила матріарх, коли вони побігли. [Особливо ми, аранеї - крім коротких сплесків швидкості, ми насправді набагато повільніші за людей.]
[Нічого страшного, - подумав Зоріан, впевнений, що аранея це зрозуміє. [Ми з Каелем підготували пару сюрпризів для переслідувачів позаду нас. Вони повинні сповільнити тролів настільки, щоб ми встигли вийти на поверхню.]
[Страховка на випадок, якщо переговори не вдадуться, - здогадалася матріарх. [Ти добре сховав його від мого поверхневого сканування. Якби я справді планував обдурити тебе, мене б застали зненацька. З іншого боку, я не думаю, що змогла б наздогнати тебе, якби ти все одно вирішив тікати, тож це були здебільшого даремні зусилля. Або були б, якби не бойові тролі].
[Інформацію про швидкість бігу аранеїв важко знайти в людських книгах, - роздратовано подумав Зоріан, сповільнюючи крок, щоб дати аранеям наздогнати його. Вони якраз збиралися минути першу пастку, і йому не хотілося запечатувати аранея по той бік силового поля разом з тролями. [Хіба ти не можеш використати магію розуму, щоб втихомирити цих тварюк?]
Бойові тролі завернули за ріг у щільно упакованій масі зеленої плоті, виючи, як божевільні, і розмахуючи своїми величезними мечами та булавами, наче гілками, але Зоріан був готовий до цього моменту. Він послав імпульс мани в пару сусідніх кубів, покритих знаками, і силовий щит запечатав коридор. Це не тривало б довго, якби зграя тролів продовжувала бити в нього, але він ніколи не розраховував на те, що це буде нездоланною перешкодою в першу чергу.
["На жаль, той, хто їх контролює, навчився захищати свій розум від нас після перших же конфліктів, - сказала матріарх. [Це не надійний захист, але ми не встигнемо розібрати його до того, як вони розчавлять нас на шматки.]
Позаду них почувся страшенний гуркіт, і Зоріан кинув погляд на бар'єр, щоб побачити, що відбувається. Видовище, яке його зустріло, викликало задоволену посмішку на його губах - тролі, очевидно, не змогли належним чином зупинити свій імпульс і в кінцевому підсумку врізалися головою в бар'єр. Можливо, тому, що відносно вузький коридор не дозволяв тролям просуватися в одну лінію, а ті, що стояли ззаду, не давали тим, що попереду, розбити шалену атаку. А може, вони просто не розпізнали силове поле? Неважливо, суть в тому, що зараз вони всі були сплутані на підлозі у величезну плутану масу, і їм знадобиться деякий час, щоб реорганізуватися. Це дасть їм достатньо часу, щоб втекти, навіть незважаючи на повільних аранеїв, які їх обтяжуватимуть.
Для певності він активував наступні дві бар'єрні пастки, але два кубики з вибуховими пастками він просто підхопив і забрав з собою. По правді кажучи, це була зброя відчаю, і він не був упевнений, що зможе активувати їх, не підірвавши себе разом з мішенню. Крім того, він був майже впевнений, що вони не мають достатньої потужності, щоб серйозно зашкодити тролю, будучи розрахованими на набагато слабкіші цілі.
Зоріан хвилювався, як вони збираються пронести трійцю гігантських павуків повз вхідну охорону, але йому не варто було хвилюватися - аранея, схоже, була здатна редагувати чужі відчуття в реальному часі, фактично стираючи їх присутність для жертви. Зоріан мусив визнати, що не думав, що магія розуму аранеї настільки... тонка. Схоже, він все ще ставився до них занадто легковажно.
Але як би там не було, вони повернулися на поверхню і були в цілковитій безпеці. Хм. Він не очікував, що все закінчиться так... сприятливо. Коли він зрозумів, що за ними йде зграя тролів, він цілком очікував, що його чекає достроковий перезапуск. Здавалося, хороші речі іноді трапляються з хорошими людьми. Проте, як би він не радів своїй нинішній долі, його розмова з аранеєю ще не була закінчена, тож вони вчотирьох швидко перемістилися в безлюдну алею, щоб продовжити свою розмову.
"Тут ми будемо в достатній безпеці, щоб поговорити", - сказала матріарх своїм магічним голосом. "Я не відчуваю присутності жодного чужого розуму. Навіть тих проклятих головоногих щурів".
"Кого?" - запитав Зоріан.
"Ще одна психічна істота, з якою ми нещодавно розділили це місто, - пробурчала матріарх. "Вони дуже схожі на звичайних щурів, за винятком того, що верхня частина їхньої голови виглядає так, ніби її відпиляли, залишивши мозок видимим.
"О, - сказав Зоріан. "Я дійсно бачив щось подібне одного разу, ще під час мого першого переживання в цьому місяці. Однак я ніколи не ходив цією вулицею в жодному з наступних перепроходжень".
"Можливо, це й на краще, - сказала Матріарх. "Цілком ймовірно, що вони працюють на сили вторгнення. Вони з'явилися зовсім недавно, і тролі почали переслідувати нас, коли ми намагалися їх знищити".
"А щури розумні?" - запитав Каель. "Здається, ти натякаєш, що вони якісь шпигуни, так?"
"Вони психіки, як і ми, - сказала матріарх. "Їхні розуми телепатично пов'язані між собою, утворюючи колективний інтелект. Поодинці вони трохи більше, ніж особливо хитрі щури, але чим більше їх групується разом, тим розумнішими вони стають. І тим сильнішими стають їхні телепатичні здібності. Вони досить малі, щоб дістатися будь-куди, і смерть кожного окремого щура не має значення. Кожен з них діє як ретранслятор всієї сили та інтелекту цілого рою. Вони майже ідеальні шпигуни, кращі навіть за нас, аранеїв. Як я вже казала, ми намагалися позбутися їх до того, як вони встигли проникнути на нашу територію... але ми не врахували той факт, що вони працюють не самі".
"Чорт, - сказав Зоріан. "Не дивно, що загарбники так добре поінформовані, коли ці штуки бігають по місту. Вони можуть витягувати інформацію прямо з людських голів, і ніхто цього не помітить. Все, що їм потрібно, це знайти одну людину, яка володіє секретною інформацією і чий розум незахищений, і вони можуть пробити діру в усій системі".
"Так, - підтвердила матріарх. "Аранеї може зробити щось подібне, але не в такій мірі. Ми занадто великі, щоб вільно пересуватися людськими поселеннями, як це роблять головоногі щури, і наші окремі члени не такі видаткові, як окремі головоногі щури. Вони можуть проникати туди, куди ми не можемо, особливо в охоронювані місця - гігантські павуки долають захисні споруди так, як пара кумедних щурів не можуть".
Зоріан насупився, бо раптом дещо зрозумів. З цими головоногими щурами, що розгулюють по місту і співпрацюють із загарбниками, організатори вторгнення не могли не знати про петлю часу при кожному перезапуску. Сам Зоріан не надто афішував свою ситуацію, але Зак це робив. Іноді дуже помітно і явно, якби Зак не говорив гіперболізовано, коли Зоріан розмовляв з ним. Отже, той, хто контролював головоногих щурів, знав про те, що Зак був мандрівником у часі принаймні в деяких перезапусках... і нічого з цим не робив. Зоріану було важко це пояснити. Невже вони просто відмовлялися вірити тому, що говорили їм їхні агенти на землі? Це звучало нехарактерно недбало, враховуючи, наскільки добре загарбники були організовані в інших відношеннях.
"Цікава думка, - сказала матріарх, вирвавши його з роздумів. "Я починаю розуміти, чому ти так неохоче маєш справу з цим Заком. Але ми відволікаємося, танцюємо навколо справжньої проблеми. Ти чув мою пропозицію, Зоріане. Досі я була дуже щедрою щодо своєї інформації, але боюся, що зараз мені доведеться поставити крапку в цьому питанні. Мені потрібна пряма відповідь - ти дозволиш мені відправити через тебе пакет пам'яті чи ні?"
Зоріан зітхнув. Яке складне питання. Він хотів - ні, потребував - того, що пропонувала матріарх... але насправді не довіряв їй у цьому. Та й справді, як він міг? Магія розуму була лише на волосину кращою за магію душі з точки зору потенціалу зловживання, і то лише тому, що магія розуму мала добре встановлені лічильники, тоді як магія душі - ні.
"Ти забагато просиш, - поскаржився Зоріан.
"Я багато пропоную, - заперечила матріарх. "До того ж, я ризикую не менше за тебе. Я не маю жодної гарантії, що ти не вистежиш мене при кожному перезапуску і не попередиш про спогади, які я зберігаю у твоєму мозку. Що заважає тобі підігравати мені кілька перезапусків, поки не отримаєш від мене все, що хочеш, а потім ретельно уникати контакту зі мною до кінця часової петлі? Нічого. Я зробила стрибок віри і вирішила довіритися тобі. Хіба це так погано - очікувати від тебе подібного зобов'язання у відповідь?"
На сцені запанувала коротка тиша, поки Зоріан переварював її слова в голові. Він припускав, що в тому, що вона говорила, була певна слушність, хоча й не зовсім вірив у те, що вона ризикує так само, як і він. Його ризик був більш остаточним і безпосереднім, ніж її.
Ну що ж. Без болю, нема і вигоди.
"Гаразд", - сказав він. "Я згоден на твої умови".
***
"Ти хоробріший за мене", - сказав йому Каель, коли вони повільно поверталися до будинку Імайї.
Зоріан неуважно потер чоло, замість того, щоб дати йому належну відповідь. Чесно кажучи, він не відчув помітних змін після того, як аранея закінчила процедуру. Каель турбувався про можливі сплячі командні заклинання, які матріарх могла імплантувати разом з пакетом пам'яті, але...
"Насправді у мене є причина думати, що це може бути не так небезпечно, як здається", - нарешті сказав Зоріан.
"О?" підказав Каель.
"Так. Я досліджував обмеження магії розуму перед тим, як ми пішли поговорити з матріархом, як класичний тип заклинань, так і телепатичні здібності магічних істот, які, як відомо, використовують їх. Я навіть запитав поради в Ільзи та нашого інструктора з бойової магії. Напевно, я викликав у них підозри щодо того, якого біса я роблю, але неважливо. Так чи інакше, всі, здається, згодні, що навіть досвідчені маги розуму не можуть просто переписати чийсь мозок за примхою або непомітно. Це займає дуже багато часу, і ви, по суті, повинні вибити жертву з колії, інакше вона буде повністю усвідомлювати, що ви намагаєтеся з нею зробити, і боротися з цим усіма силами - фізичними і розумовими. Якби матріарх намагалася зробити зі мною щось справді жахливе, ми б дізналися про це досить швидко".
"Я не впевнений, що зміг би багато зробити для тебе, навіть якби помітив, що угода пішла не так, як треба, - сказав Каель. "Я володію деякими скромними бойовими навичками, але сумніваюся, що їх вистачило б, щоб відбитися від трьох гігантських павуків, які перебувають на відстані стрибка від мене.
"Це не має значення", - сказав Зоріан, простягаючи руку до кишені, щоб дістати один з двох невитрачених вибухових кубиків. Він тримав кам'яний куб на долоні, щоб Каель міг його бачити. "Все, що мені потрібно було зробити, це послати імпульс мани в них, і я і матріарх розлетілися б на шматки. Я дуже сумніваюся, що матріарх могла б вивести мене з ладу швидше, ніж я зможу відправити імпульс мани."
"Самогубство?" здивовано перепитав Каель. Він похитав головою. "Я залишаюся при своїх словах. Ти хоробріша людина, ніж я".
"Як одного разу сказав мені Зак, петля часу викривляє твоє уявлення про смерть", - сказав Зоріан, кладучи кубик назад у кишеню. Тепер, коли він подумав про це, його імпровізована система безпеки нагадала йому подібну систему, яка захистила Зака від заклинання злиття душ ліча. Йому, напевно, варто почати носити щось подібне постійно, про всяк випадок. Щось набагато легше і менш помітне, ніж два великих кам'яних кубика.
"Хоча, можливо, вона використала щось менш всеосяжне, ніж повне переписування твоєї особистості", - сказав Каель через кілька секунд.
"Я знаю, - сказав Зоріан. "Але ти чув, що вона сказала в кінці. Пакету пам'яті має вистачити щонайменше на рік. Я планую уникати аранеї під час наступних кількох перезавантажень, поки шукатиму спосіб перевірити свій розум на подібні речі. Навіть якщо магічна експертиза мені не під силу, я впевнений, що зможу найняти експерта, щоб він мене оглянув".
"А, гарна ідея, - кивнув Каель. "Звичайно, це означає, що пройде деякий час, перш ніж ти зможеш знову розпитати матріарха. Вона сказала, що нічого не скаже, поки ти не доставиш спогади її відродженому "я" під час наступного перезапуску".
"Прийнятна затримка", - знизав плечима Зоріан. Не те, щоб йому було нічого робити, поки він чекав, і Зак повідомив, що наступні кілька перезапусків він також проведе на Кіорії. Чорт забирай, навіть у цьому конкретному рестарті він повинен був побачити, що Гаслуш буде робити з вторгненням, і що Зоріан може зробити, щоб допомогти йому. Якщо він взагалі залишиться в Кіорії під час літнього фестивалю. Він не був упевнений, що хоче цього, зважаючи на всі обставини. "Тож... ти хочеш розповісти мені свій генеральний план, як потрапити в цю часову петлю, зараз чи пізніше?"
"Пізніше", - буркнув Каель. "Я ще навіть не обміркував усі деталі в голові. Дурний павук і її великі щелепи..."
"Я майже впевнений, що її мова ніяк не була пов'язана з щелепами, - сказав Зоріан. "Це була чиста звукова ілюзія.
"Справді? Хіба моє заклинання щита розуму не повинно було захищати мене від таких впливів на розум, як ілюзії, навіть якщо вони корисні?" - запитав Каель, збентежено хмурячись.
"Заклинання матріарха не було націлене на твій розум. Воно створило справжні звукові хвилі, - сказав Зоріан.
"Але тоді це звукове заклинання, а не ілюзія, чи не так? Каель сказав більше, ніж запитав.
Офіційно, будь-яке закляття, що створює "фальшиві" обриси, є ілюзією, незалежно від того, які засоби воно використовує для цього. Багато ілюзій створюються переважно за допомогою світла і звуку, але вони все одно залишаються ілюзіями".
"Це... напрочуд неточно, - сказав Каель.
"Я розумію, що це тому, що багато структурованих заклинань з ілюзорних дисциплін поєднують ментальні ілюзії з... ну, назвемо їх фізичними. Теоретично, можна було б розділити їх на різні категорії, і багато хто намагався, але врешті-решт гільдія магів Ельдемара вирішила просто визнати поразку і об'єднати їх разом".
"Напрочуд практична гільдія, - сказав Каель. "Гадаю, навіть у них час від часу трапляються напади здорового глузду.
Зоріан нічого не відповів. Йому не потрібна була емпатія, щоб зрозуміти, що його супутник-морлок з якихось причин має певний зуб на Гільдію. Особисто Зоріан вважав, що Гільдія магів загалом непогано справляється зі своїми обов'язками, але він не був настільки вражений ними, щоб захищати їх перед іншими.
Решта прогулянки пройшла у відносній тиші.
***
З наближенням початку літнього фестивалю Зоріан дедалі більше переконувався, що Гаслуш не збирається нічого робити з вторгненням. Він не був упевнений, чи чоловік вирішив, що "підозри" Зоріана були лише чутками, чи йому наказали закрити цю тему, але, схоже, його більше не дуже цікавила вся ця справа. Для Зоріана це був знак, що він повинен забрати Кіріель і забратися з міста до початку вторгнення - він не хотів, щоб його знову вбили загарбники, а ще менше - щоб Кіріель загинула разом з ним.
Йому треба було подивитися, чи вдасться вмовити Каеля та Імайю піти з ними.
Але хоча дата швидко наближалася, такі проблеми поки що не були нагальною проблемою. Наразі він просто хотів поїсти і трохи полежати. Кірітішлі дала йому на сьогодні кілька справді запаморочливих завдань, і він був не в настрої для змов. До того ж, щойно він увійшов до будинку, його атакував запах їжі, що доносився з кухні. Наполегливість Імайї тримати її в курсі його приходів і відлучень дещо дратувала, але Зоріан мусив визнати, що це було зручно, коли вона підлаштовувала свої прийоми їжі під їхній з Каелем графік.
Він увійшов на кухню, і його одразу ж схопила Кіріель.
"Брате, я поранила руку!" - заволала вона, розмахуючи рукою перед його обличчям. "Поспішай, ти мусиш її вилікувати!"
Зоріан схопив її за зап'ястя, щоб вона не ворушила рукою, і оглянув "тяжку травму". Це був неглибокий поріз - скоріше подряпина - яка, ймовірно, заживе сама по собі до кінця дня. Краєм ока він побачив, що Імайя намагається не сміятися.
Зоріан придушив бажання зітхнути. Він знав, що його сім'я буде сміятися з нього, якщо дізнається, що він емпат, але чесно кажучи, він не очікував, що Кіріель опуститься до такого рівня. Вона знала, що він не був цілителем, незважаючи на зв'язок між емпатією та мистецтвом лікування. Хоча, враховуючи його чудові навички формування мани, з нього, ймовірно, вийшов би хороший цілитель при достатньому тренуванні... принаймні, є над чим замислитися.
Надавши своєму обличчю серйозного виразу, він повільно повернув "поранену" руку Кіріель то в один бік, то в інший, вдаючи, що детально її вивчає. Нарешті, задумливо хмикнувши, він подивився Кіріель прямо в очі.
"Боюся, що тут вже нічого не вдієш, міс. Нам доведеться його відрізати", - серйозно підсумував він. Потім він повернувся до Кани, яка сиділа за столом, але уважно спостерігала за всією цією розмовою, і подивився на неї глибоким, багатозначним поглядом. "Принеси пилку".
Кана серйозно кивнула йому і зробила рух, щоб вийти з-за столу, але її зупинила розсміяна Імайя, яка запевнила її, що він "просто жартує". Зоріан був майже впевнений, що дівчинка все чудово зрозуміла і просто підігравала йому. Чи була у них вдома пила?
У будь-якому випадку, Кіріель вирвала свій зап'ясток з його рук на його заяву і надулася на нього.
"Дурак", - заявила вона, висолопивши на нього язика.
Обід пройшов відносно спокійно, за винятком випадкових спалахів з боку Кіріель. Але то була Кіріель - вона була гучною людиною за своєю природою, хоча Зоріан із задоволенням відзначив, що час від часу у неї бували спокійні періоди. Здебільшого, коли вона читала або малювала. Він все ще трохи дивувався щоразу, коли бачив її за цим заняттям, оскільки здавалося, що для такої людини, як Кіріель, це було зовсім нехарактерно - бути настільки поглиненою книгою чи малюнком. Тим більше, що він знав з власного досвіду, що батько й мати не надто схвалювали подібні захоплення і намагалися якомога більше перешкоджати їм.
Після вечері Зоріан повернувся до своєї кімнати, а Кіріель пішла слідом за ним. Зоріан не був налаштований проганяти її і відпускати, але вона, схоже, була сьогодні в досить приємному настрої і залишила його в спокої. Наразі він сидів, схрестивши ноги, вправляючись у формуванні форм, а Кіріель лежала на животі й щось малювала на підлозі, навколо неї була розкидана невеличка купка паперу. Зрештою, її ручка перестала рухатися, і вона провела наступні кілька хвилин, нервово жуючи її кінчик. Зоріан вже досить добре знався на її тиках і знав, що його спокій і тиша скоро закінчаться.
"Зоріане?" - раптом запитала вона.
"Так?" - зітхнув він.
"Чому ти так старанно вчишся?" - запитала вона, дивлячись на нього з цікавістю. "Навіть якщо нічого не має значення в цій часовій петлі, в якій ти застряг, ти все одно продовжуєш працювати весь час. Хіба ти не хочеш іноді розважитися?"
"Ти помиляєшся, - сказав Зоріан. "Перш за все, все має значення. Ти - це те, що ти робиш, і якби я почав робити дурниці тільки тому, що за них не буде ніяких наслідків, ці вчинки з часом стали б визначати мене. По-друге... я насправді знаходжу навчання цікавим. Ну, може, не все, але суть ти зрозуміла". Запанувала коротка мовчанка, але Кіріель, здавалося, не бажала продовжувати розмову, хоча явно хотіла щось сказати. Зоріан вирішив їй допомогти. "Чому ти питаєш? Чи є щось, чим би ти хотіла займатися?"
Кіріель кілька разів перевела погляд між ним і купою малюнків на підлозі, перш ніж нарешті прийняла рішення. Вона зібрала папірці в акуратний стосик і швидко стрибнула на коліна Зоріану.
"Ти можеш подивитися на мої малюнки і сказати мені, що ти думаєш?" - схвильовано запитала вона.
Ох. Що ж, це було не так вже й погано. Він ніколи не звертав особливої уваги на її малюнки, тим паче, що вона ховала їх щоразу, коли він намагався роздивитися краще, але з того, що він побачив, вони були досить непогані. Чорт забирай, він був у гарному настрої, тож навіть не став би з неї глузувати... занадто... сильно...
Прокляття.
Зоріан мовчки спостерігав і слухав, а Кіріель жваво демонструвала плоди своєї праці, пояснюючи, що зображено на малюнках. Не те, щоб вона потребувала цього, бо малюнки були страшенно реалістичними. Вона була не просто гарною - вона була до біса дивовижною. Зоріан міг би заприсягтися, що дивиться на малюнки професійного художника, а не на якісь дитячі малюнки своєї молодшої сестри. На одному з малюнків була дуже детальна сцена міського пейзажу Кіорії, настільки переповнена дрібними деталями, що Зоріан був шокований, що у Кіріель вистачило терпіння перенести їх на папір, не кажучи вже про те, щоб намалювати їх належним чином.
"Кіріель, це просто дивовижно", - чесно сказав він. Спочатку він мав намір зробити кілька уколів щодо її майстерності, але, чесно кажучи, не побачив у них нічого такого, з чого варто було б насміхатися. "Чому мама не хвалиться перед усіма, що в неї донька - маленька художниця-початківець?"
Кіріель незручно посунулася на його колінах. "Мама не схвалює, що я малюю. Вона не купує мені ніяких матеріалів і кричить на мене щоразу, коли застає за цим заняттям".
Зоріан спантеличено подивився на неї. "Що?" - "Чому? З якого б це дива вона так робила? Мати була недалекою і одержимою статусом, але не активно злісною чи ще чимось. Він узяв стос малюнків Кіріель і знову перегорнув їх, зупинившись на дуже гарному портреті Берна, хлопчика, з яким вони з Кіріель спілкувалися в поїзді до Кіорії. Кіріель ніколи не бачила хлопця після того дня, але вона змогла створити його дуже точне зображення, ймовірно, працюючи лише з пам'яті.
"Зачекай, - раптом сказав він. "Це тому ти постійно крадеш мої зошити та письмове приладдя?"
"А! Я думала, що ти навіть не помічаєш, - зізналася вона. "Адже ти ніколи не скаржився на це мамі. Дякую за це, до речі".
Ну, він ніколи нічого не казав, бо думав, що мама нічого не зробить, навіть якщо дізнається. Але добре те, що добре закінчується, і він, звичайно, не збирався розповідати Кіріель правду і руйнувати ту вдячність, яку він щойно заслужив...
"А що ж тоді з книжками? Гадаю, вона і їх не схвалювала?" здогадався Зоріан.
"Так, - відповіла Кіріель, притискаючи до грудей свої малюнки. "Вона не хоче їх мені купувати. Каже, що леді не повинна витрачати час на такі речі".
Чесно кажучи, він цього й очікував. Мати не любила, коли він проводив свій час за читанням, тож він уявляв, що вона буде не надто рада бачити, як її люба донька обирає таке хобі. Але так і не пояснила, чому вона не хотіла, щоб Кіріель малювала.
"Ну, така вже в тебе мама", - сказав Зоріан. Здавалося, вона дуже засмутилася, і Зорян цілком міг її зрозуміти. Здавалося, її ситуація мала більше схожості з його власною, ніж він коли-небудь міг собі уявити. "Не хвилюйся про це. Зі мною спочатку було так само. Вона відчепиться, як тільки побачить, що не може примусити тебе до покори".
"Це не те саме!" несподівано огризнулася на нього Кіріель.
І що тепер?
"Кірі..."
"Ти не розумієш! Це не те саме, тому що тебе немає вдома більшу частину року, і вона не може нічого тобі зробити, поки тебе немає! Ви з Дайменом і Фортовим тут, вивчаєте магію і робите все, що хочете, а я ніколи не зможу цього зробити!" Вона сховала голову на грудях Зоріана, її крихітні пальчики боляче впилися в його руки. "Це не те саме, бо я дівчинка..."
Зоріан обійняв Кіріель, ніжно погойдуючи її, щоб заспокоїти, поки він переварював те, що вона йому розповідала. Нарешті його осяяло усвідомлення. Традиціоналісти в Циріні часто дотримувалися думки, що навчання дітей жіночої статі - марна трата часу і грошей. Чорт забирай, деякі з них навіть йшли проти закону і відмовлялися віддавати своїх дочок до початкової школи, щоб навчити їх читати і писати! Не допомагало й те, що академії магів, як правило, були досить дорогими, та ще й низькоякісними...
"Вони не збираються відправляти тебе в академію магів..." вголос підсумував Зоріан.
Кіріель похитала головою, все ще ховаючи обличчя у нього на грудях.
"Вони кажуть, що мені це не потрібно, - сказала вона, сумно сопучи. "Вони вже домовилися про мій шлюб, коли мені виповниться 15".
"Ну, хіба це не добре для них", - холодно промовив Зоріан. "Знаєш що, Кірі? Ти маєш рацію. Це не те саме. Я мусив сам кидати виклик батькові й матері... А ти, з іншого боку, маєш мене".
Кіріель відірвала обличчя від його грудей і пильно подивилася на нього.
"Ти ніколи не хотів мені допомогти, - звинуватила вона. "Щоразу, коли я просила тебе навчити мене магії, ти мене відштовхував.
"Я не знав, з чим ти маєш справу, - знизав плечима Зоріан. "Я думав, що ти просто нетерпляча і не хотів витрачати мій час на те, чого ти все одно навчишся у свій час. Але будь певен, якщо батько з матір'ю не передумають з роками, ти завжди матимеш у мені вчителя".
Вона дивилася на нього кілька секунд, а потім схопила одну з його рук за зап'ястя і стиснула її в позі клятви.
"Обіцяєш?" - запитала вона.
Зоріан стиснув її руку міцніше, викликавши у неї зойк.
"Обіцяю", - підтвердив він.
***
За два дні до літнього фестивалю Каель нарешті виклав Зоріану свій план. Він був набагато менш конкретним, ніж у матріарха, і в основному включав в себе розмови з кількома людьми, які, на думку Каеля, могли б знати щось про магію душі або подорожі в часі. Однак ніхто з них не був у Кіорії, і це вимагало б від Зоріана фактично прогулювати академію, щоб подорожувати через всю країну (а в деяких випадках навіть через кордони). Морлок також натякнув, що знає кількох людей, які живуть у Великому Північному Лісі, але визнав, що, можливо, не варто відвідувати їх, поки він не навчиться захищати себе належним чином. Зоріан запам'ятав імена та місцезнаходження, але мине чимало часу, перш ніж він зможе відвідати когось із них.
Кінець перезавантаження пройшов зовсім без подій - він, Кіріель, Каель і Кана сіли на потяг, що прямував з Кіорії в ніч фестивалю, і провели останні години, що залишилися, граючи в карткові ігри, щоб згаяти час. Імайя відмовилася їхати з ними, що було досить несподівано, враховуючи раптовість їхнього прохання і уривчастий характер їхніх попереджень.
А потім, як завжди, Зоріан прокинувся в Циріні, Кіріель побажала йому доброго раночку. Цього разу він не взяв її з собою, що виявилося гарною ідеєю, оскільки Зак дійсно прийшов на урок в той самий перезапуск. Інший мандрівник у часі спробував зав'язати з ним розмову, але Зоріан був налаштований уникати його і відштовхнув його холодним плечем. Через кілька днів Зак, здавалося, визнав свою поразку і здався, але Зоріан бачив, що інший хлопчик спостерігає за ним набагато уважніше, ніж більшість людей. Свобода Зоріана діяти так, як він вважав за потрібне, була дещо обмежена, і він здебільшого розважався тим, що відточував свої навички шейпінгу, бойової магії, ворожінь та формул заклинань. Тайвен не була поінформований про "чутки" про гігантських павуків-телепатів у каналізації, оскільки не хотів поки що зустрічатися з матріархом.
Так пройшов цілий рестарт. І наступний. І наступний. Загалом пройшло шість рестартів, перш ніж Зак перестав підходити до нього на початку кожного рестарту і взагалі звертати на нього увагу. Незважаючи на це, Зоріан був задоволений тим, чого він досяг.
Три з шести перезапусків він провів, навчаючись у вічно ентузіастичної Нори Бул (інші три перезапуски він провів, навчаючись у Гаслуша), і став достатньо вправним у формулі заклинання, щоб створити легшу і непомітнішу версію свого вибухового перемикача самогубства. Це все ще був кубик, хоча й набагато менший, виготовлений з поєднання дерева та каменю - тепер він робив по два таких кубики під час кожного перезапуску і прикріплював їх до свого ключа, щоб вони виглядали як прикраса.
Він також знайшов мага, що спеціалізується на магії розуму, і попросив його перевірити свій розум на предмет імплантованих навіювань та інших неприємних сюрпризів. На жаль, чоловік був спантеличений пакетом пам'яті і не зміг підтвердити, що він містить лише спогади. Однак він підтвердив, що наразі він перебуває в сплячому режимі, а також, що ніяких інших магічних впливів на його свідомість наразі не відбувається. Якщо в пакеті пам'яті і була якась пастка, то вона ще не спрацювала.
Після сьомого перезапуску Зак все ще був у класі, але, схоже, він остаточно махнув рукою на Зоріана як на безнадійну справу. Настав час братися до справи.