На мить запанувала тиша (як буквальна, так і душевна), поки Зоріан дивився в немиготливі очі свого супротивника. Зоріан не належав до тих людей, які мають фобію павуків, але важко було не злякатися істоти, яка може читати твої думки і повністю підпорядковувати собі завдяки індукованому паралічу. Він не міг навіть спробувати фізично побороти цей ефект, оскільки параліч був суто ментальним - він був буквально позбавлений контролю над власним тілом.
Ситуація була не зовсім безнадійною. Як маг, Зоріан майже за замовчуванням був стійкий до читання думок. Здатність очищати свої думки та емоції, а також іншим чином дисциплінувати свій розум, була обов'язковою для будь-якого мага-початківця. Проте, контролювати свої думки протягом тривалого часу було втомливо. Це було лише питанням часу, коли блукаюча думка вислизне від нього, і він проговориться... про важливу таємницю клятому павуку. І опір читанню думок не приніс би йому ніякої користі, якби істота не розчарувалася в його спротиві і не вирішила взяти метафоричну кувалду і вдарити по його розуму.
Зрештою, павук вирішив заговорити першим. Точніше, спочатку зв'язатися з ним телепатично, оскільки це виявилося його єдиним способом спілкування. І це мало сенс - у павука не було жодного видимого рота, з якого можна було б заговорити.
[Ти не навчений, - вважав павук. [А шкода. Я б із задоволенням обмінявся техніками з людиною-психіком. Хоча, гадаю, цього слід було очікувати, враховуючи нездорове ставлення до магії розуму у вашого виду].
...Що?
[Звідки така плутанина? Ти ж не можеш не знати про Дар, - сказав павук, розриваючись між здивуванням і забавою від цієї думки. [Бачиш, ось тут! Ти щойно відчув мої емоції. Що це, по-твоєму, як не емпатія?]
Мозок Зоріана на мить завмер. Він, емпат? Це... це було смішно! Він не був ані товариським, ані достатньо приємним, щоб бути емпатом!
[Який дивний ланцюг думок, - подумав павук. [Аранеї, як і я, всі відкриті, але серед нас є багато одинаків і неприємних особистостей. Мені сумно констатувати, що дехто навіть використовує свою емпатію, щоб навмисно сприяти розбрату в Павутинні.]
Розум Зоріана на мить спалахнув можливостями, перш ніж він примусив себе стриматися і відкинув ці потоки думок на задвірки свого розуму. Зосередься! Це був жахливий час для того, щоб відволікатися. Йому треба було подумати про набагато серйозніше питання.
[Ти, мабуть, помиляєшся, - відповів Зоріан, знаючи, що павук вловить його думку. [Набагато ймовірніше, що ти випадково додав якісь свої емоції до телепатичного повідомлення, яке відправив мені.]
[Не треба ображатися, - негайно відповів павук. [Я матріарх аранеїв. Якби я долучила до нашого спілкування щось інше, окрім мови, то це було б не випадково. Але неважливо - якщо ти хочеш заперечувати очевидну істинність своїх емпатичних здібностей, я тобі поки що підіграю. Що я хочу знати, так це те, через що ти посварився з моєю Павутиною. Наскільки мені відомо, ми ніколи нічого тобі не робили, тож я не розумію, чому ти відчув потребу нацькувати на нас карателів].
Що вона... Ох. Попередження, яке він зробив Тайвен, щоб та остерігалася телепатичних павуків, і подальші пошуки цих створінь силови органами або карателями як назвала їх матріпрх. Зрозуміло. З усіх речей, про які він турбувався протягом останнього тижня, те, що павуки можуть вистежити його, за те, що він нацькував на них правоохоронців, ніколи навіть не приходило йому в голову. Дивно, як вони працюють...
[Не знаю, чи ти мені повіриш, але я ніколи не збирався посилати за тобою карателів, - відправив Зоріан. [Я лише попередив подругу, щоб вона була обережною, коли піде до каналізації. Здається, звідти все пішло по наростаючій.]
[З чого б мені тобі не вірити? Я буквально читаю твої думки, - зауважила павук. [Але це все одно не пояснює, як ти про нас дізнався. Ми, як правило, трохи потайливі. Або, якщо вже на те пішло, чому ти вважав за потрібне попередити свою подругу, щоб вона остерігалася нас, адже насправді ми не нападаємо на людей без провокації.]
От лайно. Як він може це пояснити, не розкриваючи нічого делікатного?
[Гадаю, це якось пов'язано з петлею часу, в якій ти опинився?] - безневинно запитала павук.
Зоріан зціпив би зуби, якби міг. Чорт забирай, але як? Він явно не подумав про це!
[Твоя здатність контролювати хід своїх думок досить вражаюча, як для дилетанта, але це форма ментального захисту, яка працює лише тоді, коли ти знаєш, що твої думки читають. Я спостерігала за тобою і твоєю групою досить довго, перш ніж влаштувала цю засідку. І хоча ти відкритий, а отже, тебе важко читати приховано, твої друг і сестра практично беззахисні перед моїми здібностями. Вони навіть не помітили, як я рилася в їхніх спогадах, не кажучи вже про те, що я пробіглася по їхніх поверхневих думках].
Зоріан відчув, як хочеться дати собі ляпаса за такий очевидний недогляд. Звісно, якщо він поділиться своїми секретами з такими, як Кіріель, це буде переслідувати його - таємниця надійна лише настільки, наскільки надійно захищена її найслабша ланка. Він на мить замислився над ситуацією, перш ніж подумки зітхнути. Вона була безнадійною. Павук повністю перехитрив його, і зараз він був на волосині від смерті. Істота здавалася досить розумною, але він майже волів би, щоб вона була смертоносною - він міг би оговтатися від смерті досить легко, але те, що міг би зробити з ним вправний маг розуму, залишилося б з ним і при наступних перезапусках.
[Твоє наполегливе сприйняття мене як безкомпромісної загрози, незважаючи на відсутність ворожих кроків з мого боку, чесно кажучи, починає набридати, - послала павучиха, і Зоріан відчув виразні нотки роздратування в її погляді. Зоріан замислився, як би шановна матріарх описала її нинішню засідку і грубе порушення приватності його друзів, якщо не як ворожу. [Я прийшла сюди поговорити, а не битися. Силовики навіть не змогли нас вистежити, не кажучи вже про те, щоб когось із нас вбити, тому немає причин для образи з мого боку. Це не помста, а спроба розрядити ситуацію, поки вона не вийшла з-під контролю. Я знаю, що наш вид лякає вас, але, будь ласка, перестаньте думати про мене як про звіра, який хоче вас з'їсти, або садиста, який має намір катувати вас до божевілля без жодної причини. Ми нічим не гірші за людей.]
[Я не впевнений, що це мене заспокоює. Люди можуть бути досить жахливими, - зауважив Зоріан. [Але я розумію, що ти маєш на увазі. І що тепер? Силовики досить швидко втомляться від своїх пошуків і залишать вас у спокої, а я не маю наміру вживати жодних подальших заходів проти вас і вашої... Павутини. Значить, проблему вирішено?]
[Ну так, - погодилася матрарх. [Але в процесі протистояння з тобою я знайшла дещо в сто разів цікавіше, ніж людська дитина, яка образилася. Ти ж не думаєш, що я просто проігнорую всю цю історію з петлею часу?]
[Я на це сподівався, - зізнався Зоріан. [Це не ваша справа...]
[О, дозвольте не погодитися, - втрутився павук. [Я щойно з'ясував, що мені через певні проміжки часу ефективно стирають пам'ять. І я дуже занепокоєна.]
Зоріан поламав собі голову над тим, як відповісти, щоб відмовити її від участі у цій справі, але через пару секунд здався. Павук справляв на нього враження рішучості та впертості, і він відчував, що всі аргументи, які він міг би навести, були приречені на глухий відсіч. Він не знав, як йому вдається читати мову тіла гігантського павука, але, мабуть,якось міг. Можливо, в її твердженні про його емпатичні здібності було щось правдиве.
[Слухай, - спробував Зоріан, - якщо ми збираємося серйозно поговорити про це, я був би дуже вдячний, якби ти звільнила мене від паралічу. Це дуже незручно, і я був би набагато дружелюбнішим, якби не був таким застиглим].
[Я тобі не дуже довіряю, - відверто сказав павук. [Варто тобі лише закричати, і все може стати дуже незручно.]
[Я не збираюся цього робити, - запевнив Зоріан.] [Це лише наразить на небезпеку мою сестру та друзів. Я впевнений, що ти впораєшся з усім, що може кинути в тебе будь-хто в цьому домі.]
[Ну, це не так. Я прожила надто довго, щоб недооцінювати магів,] - сказала павучиха. [Знаєш, що я тобі скажу. Чому б мені зараз просто не відпустити тебе і не піти? Пізніше, коли ти трохи заспокоїшся, ти зможеш спуститися в міські тунелі і вистежити мене для милої дружньої бесіди на нейтральній території, де ми обоє почуватимемося набагато безпечніше.]
Це... звучало як чудова ідея, насправді. Ну, за винятком питання навіщо...
[Навіщо тобі вистежувати мене, якщо ти можеш прикинутися, що цього ніколи не було, і повністю ігнорувати моє існування?" - здогадався павук. [Ну, з одного боку, я можу сказати, що ти зацікавлений у тому, що я маю на увазі, коли кажу, що ти Відкритий, незважаючи на те, як сильно ти намагаєшся це приховати. Ти ніколи не отримаєш задовільної відповіді, якщо не будеш шукати мене. По-друге, є причина, чому я прийняла ідею про те, що ти потрапив у часову петлю, не відкидаючи тебе як божевільного. У мене є важливі підказки, які можуть допомогти вам вирішити цю головоломку і вирватися з петлі, але я не поділюся ними, поки не отримаю щось натомість. Я впевнена, що ми зможемо домовитися про справедливу ціну. І нарешті, робота зі мною не буде просто непотрібною рутинною роботою, як ти, мабуть, думаєш. Я очолюю тіньову групу павуків-телепатів, які читають думки і мають свої щупальця по всьому місту - ти ж розумієш, як така група може бути корисною в розгадці цієї події?]
Зоріан важко ковтнув, нарешті усвідомивши всю серйозність ситуації, в якій опинився. Її група була настільки великою і організованою? Він знав, що павук перед ним був представником більшої групи, оскільки вона представилася "матріархом аранеї", але він думав, що це просто вільна зграя, що складається з дюжини павуків або близько того в кращому випадку. Раптом чорні очі, що витріщилися на нього, здалися йому набагато загрозливішими, ніж хвилину тому. Боги, у що він вляпався?
[Я рада, що ми нарешті змогли порозумітися, Зоріане Казінський. Відпочивай, а ми поговоримо, коли ти трохи заспокоїшся.]
Зоріан раптом відчув, як задушлива ковдра телепатичної сили м'яко, але міцно притиснулася до його свідомості. Він намагався чинити опір, але ментальна атака, здавалося, повністю ігнорувала його ментальний захист. Незважаючи на відважні зусилля, Зоріан незабаром втратив свідомість. Коли він прокинувся через кілька хвилин, він був сам у кімнаті, і ніде в будинку не було жодного сліду гігантського павука.
***
Згодом Зоріан довго думав над "пропозицією" матріарха і врешті-решт вирішив, що не має особливого вибору. Він чомусь сумнівався, що вона терпляче чекатиме на нього, якщо він ігноруватиме її надто довго, а підняття галасу з приводу її дій приверне до нього небажану увагу і може викликати помсту з боку матріарха. А оскільки вона знала про часову петлю, то обов'язково вибере щось, що переслідуватиме його і після цього конкретного перезапуску. Звісно, було ще й те, що дещо з того, що вона сказала під час їхньої короткої розмови, його дуже зацікавило. Потенційні вигоди від укладання угоди з нею були просто надто великими, щоб їх ігнорувати.
Проте він не мав жодного наміру кидатися до клятого павука за першої-ліпшої нагоди - це лише створило б враження, що він у відчаї. Нехай трохи почекає. У будь-якому разі, перед тим, як зіткнутися з матріархом, варто було добре підготуватися.
Перш за все, йому потрібно було дізнатися більше про цих "араней", з якими він зустрінеться. Його попередні пошуки інформації про павуків залишили його з порожніми руками, але тепер він був озброєний справжньою назвою виду, і його пошуки були набагато успішнішими. Він знайшов багато описів, хоча вони були набагато гіршої якості, ніж він сподівався. Очевидно, аранеї вважалися напівміфічними через свою рідкісність, і про них ходило багато суперечливих свідчень. Всі сходилися на тому, що вони були розумними і магічними за своєю природою, але далі деталі сильно розходилися. Залежно від автора, їм приписували всілякі здібності, від здатності приймати людську подобу до вміння маніпулювати тінями та інших, більш божевільних здібностей. Зоріан бачив три можливих пояснення цьому. По-перше, аранея мала запаморочливу кількість підвидів, кожен з яких мав дико різний зовнішній вигляд і здібності. Друге - автори просто вигадували. І по-третє, аранеї були магами в людському розумінні, озброєні гнучкою системою заклинань, здатною викликати найрізноманітніші ефекти. Знаючи його везіння, це, безумовно, був номер три - найбільш тривожний з можливих варіантів. Група поні-одноденок, обмежених магією розуму, була небезпечним супротивником, але йому можна було протистояти за умови достатньої підготовки. Група магів, які використовують абсолютно нову систему заклинань, з обмеженнями якої він не був знайомий? Це було практично визначенням непередбачуваності.
Втім, аранеї, яких він зустрічав, ніколи не давали жодних ознак того, що знають якусь іншу магію, окрім магії розуму, тож, можливо, ця група спеціалізувалася в цій галузі чи щось подібне. Перш ніж вирушати назустріч їм, безумовно, потрібно було знати, як боротися з їхніми здібностями, що впливають на свідомість. В одній з книг також йшлося про те, що аранеї вразливі до світлових атак, оскільки ведуть нічний спосіб життя і не мають повік. Зоріану це здалося правдоподібним, і він був упевнений, що його знань формул заклинань вистачить, щоб змайструвати кілька світлошумових гранат. Ще кілька загальних захисних заходів, і він буде готовий. Ну, настільки, наскільки міг бути готовий маг його калібру і ресурсів - це було небагато, але, сподіваюся, дасть йому достатньо часу, щоб втекти, якщо справи підуть погано.
Іншою річчю, яку він намагався зрозуміти, було твердження матріарха про те, що він був емпатом. Ця ідея здавалася йому такою неправильною. Історії, які він чув про емпатів, малювали йому образ співчутливої, товариської людини, яка володіє великою мудрістю, повагою до традицій і має багато друзів. Зоріан не дуже вписувався в цю картину. Але хіба це щось доводило? Емпати були настільки рідкісним явищем - принаймні, серед людей, - що будь-який "факт" про них викликав підозру. Як би дивно це не звучало, він оцінив думку гігантського павука-телепата вище, ніж думку людських авторів. Однак, якщо він справді був емпатом, чому він... ну, не знав про це? Здавалося б, здатність відчувати емоції інших людей має бути дуже очевидною. Він припускав, що, можливо, його здібності були занадто слабкими і нестабільними, щоб проявлятися однозначно. Звідси випливало питання - як тоді розпізнати істину?
На щастя, емпатія не була особливо чутливою темою, тому ніщо не заважало йому звернутися до Ільзи або інших вчителів за допомогою та інформацією. Однак перед тим, як це зробити, він вирішив спробувати знайти допомогу ближче до дому. Він помітив, що їхня господиня цікавиться езотеричними галузями магії, хоча сама вона не була магом. У її будинку було достатньо книг, щоб зібрати невелику бібліотеку. Він подумав, що не завадить запитати, а Імайя була набагато доступнішою, ніж будь-хто інший, до кого він міг би достукатися.
Одного вечора він підійшов до неї, коли вона мила посуд.
"Пані Курошка, чи не могли б ви приділити мені хвилинку?" - запитав він. "Я хотів би поговорити з вами про дещо".
"Я ж просила називати мене Імайя", - сказала вона, відірвавшись від роботи, щоб кинути на нього легенький погляд. "Звичайно, я можу поговорити з тобою, але спершу я маю закінчити ось це. Сідай на стілець і зачекай, поки я закінчу".
Однак замість цього Зоріан рушив, щоб допомогти їй із завданням. З його допомогою вона впоралася б швидше, і це був дешевий спосіб заробити кілька балів перед тим, як попросити про допомогу. Здавалося, вона на мить здивувалася його жесту, але швидко опанувала себе і продовжила роботу так, ніби його дії були цілком очікуваними.
Коли вони закінчили, Імайя сіла за кухонний стіл і запросила Зоріана приєднатися до неї.
"Отже... - почала вона. "Що саме так тяжіє над головою мого найбуркотливішого мешканця, що він прийшов до мене за порадою? Зважаючи на те, як ти уникав мене весь цей час, я майже подумала, що ти мене ненавидиш".
"Я не ненавиджу вас, міс К... е-е-е, Імайя, - закінчив Зоріан, виправившись, побачивши, як вона скоса на нього подивилася. "Я просто був дуже зайнятий, ось і все. Кіріель монополізувала весь мій вільний час тут".
"Вона справжня неприємність, чи не так?" задумливо сказала Імайя. "Проте я не розумію, чого від мене хоче такий зайнятий хлопець, як ти. Ти ж не намагаєшся мене спокусити?"
"Що!? Ні!" - вигукнув Зоріан. Заради Бога, вона була щонайменше вдвічі старша за Зоріана! "Я не..."
Він зупинився, побачивши ледь стримувану радість, що виходила від Імайї.
"Дуже смішно, пані Курошка", - промовив він, навмисне не називаючи її “Імайя”, щоб позлити. "Дуже, дуже смішно..."
"Це з моєї точки зору", - сказала Імайя, і в її голосі затанцював сміх. "Але я бачу, що ти не дуже добре сприймаєш жарти на свою адресу, тому давай перейдемо до причини, через яку ти мене розшукала.
"Ну..." - почав Зоріан, підкреслено ігноруючи її зауваження про те, що він надто чутливий до жартів. "Насправді це пов'язано з магією. Я помітила, що у вас вдома багато книг про езотеричну магію.
"Це моє хобі", - відповіла Імайя. "Я завжди цікавилася магією, особливо рідкісними її видами. Я навіть ходила до академії магів у підлітковому віці, як і ти. Власне, там я і познайомилася з Ільзою - ми тоді були однокласницями. Але... це було дуже давно".
Зорян кивнув, сприйнявши її останнє твердження таким, яким воно було - проханням не розвивати цю тему далі. Його це влаштовувало.
"Тож я припускаю, що ви прочитали всі ці книги?" - запитав він.
"Кожну з них", - підтвердила вона.
"Може, якась із них стосувалася емпатії?" запитав Зоріан. "Зокрема, як ти можеш визначити, чи ти сама є емпатом?"
"Я читала дещо на цю тему, хоча книги, про яку йдеться, у мене з собою немає". Вона з цікавістю подивилася на нього. "А що? Ти вважаєш себе емпатом?"
"Ну... можливо, - зізнався Зоріан. "Мені це здається не дуже правдоподібним, але нещодавно я зустрів справжнього емпата, і вона була впевнена, що я теж емпат. Тож мені неприємно відкидати таку можливість".
"Хм, - хмикнула Імайя. "А чому ти вважаєш, що це так малоймовірно, якщо інший емпат сказав тобі, що ти емпат?"
"Хіба емпатія не повинна бути очевидною для того, хто її має?" запитав Зоріан. "Ну, для мене це не очевидно. Я не можу пригадати нічого, що б вказувало на те, що я емпат".
"Нічого?" з цікавістю перепитала Імайя. "Мені важко в це повірити - ознаки емпатії настільки поширені і буденні, що помилкові результати, як правило, є великою проблемою. Насправді, багато експертів наполягають на тому, що в емпатіях немає нічого надприродного - що деякі люди просто набагато краще читають мову тіла і сигнали навколишнього середовища, ніж більшість людства. Набагато ймовірніше, що ти просто ігноруєш ці знаки. Наприклад, чи можеш ти чесно сказати, що у тебе ніколи не виникало інстинктивного "передчуття" щодо людини, з якою ти щойно познайомився?"
"Ну, ні, я не можу цього сказати, - зізнався Зорян. "У мене постійно виникають такі відчуття. У цьому немає нічого незвичайного".
"Можливо", - сказала Імайя. "Як часто у тебе бувають такі передчуття і наскільки вони достовірні?
"Я..." Зоріан завагався. "У мене виникають такі відчуття майже кожного разу, коли я з кимось розмовляю. Вони, як правило, досить точні, наскільки я можу судити. А що? Це так незвично?"
Імайя зацікавлено подивилася на нього. "Трохи, так. Щоразу, коли ти з кимось розмовляєш, ти говориш? А як щодо випадкових незнайомців, які займаються своїми справами? У тебе теж виникають ці... "відчуття" щодо них?"
"Е-е, іноді?" - зізнався Зоріан, нервово соваючись на своєму сидінні. "Знаєте, деякі люди дуже яскраві особистості. Ти можеш впізнати їх у натовпі з іншого кінця кімнати, навіть не намагаючись".
"Цікаво. А як щодо груп людей? Чи можеш ти здогадатися про настрій групи, не розмовляючи ні з ким?"
"Ну, ні", - відповів Зоріан. "Чесно кажучи, тиск витісняє всі інші відчуття, коли я перебуваю в досить великій групі. Якщо я перебуваю під ним досить довго, то втрачаю навіть здатність судити про окремих людей, не кажучи вже про групу в цілому".
"Тиску?" перепитала Імайя, дивлячись на нього спантеличеним поглядом.
"Це... а, особиста проблема, - завагався Зоріан. "Щоразу, коли я потрапляю у досить великий натовп, я відчуваю цей дивний психічний тиск, який викликає головний біль, якщо я залишаюся всередині досить довго".
Зоріан незручно поворухнувся на своєму сидінні. Він ненавидів розповідати людям про тиск, оскільки більшість людей одразу ж вирішували, що він або марить, або щось вигадує. Його сім'я, наприклад, ніколи не вірила йому, коли він намагався описати їм це явище в дитинстві, вважаючи, що він вигадує, щоб не ходити за ними на різні соціальні заходи. Врешті-решт вони втомилися від його тверджень і пригрозили відправити його до божевільні, якщо він не зізнається, що бреше, тож він більше ніколи не піднімав цю тему.
"Це... цікава проблема, - обережно сказала Імайя. "Скажи мені, тиск є постійним чи він змінюється відповідно до якихось критеріїв?"
"Змінюється", - відповів Зорян. "Чим більше людей у натовпі і чим щільніше вони упаковані, тим він сильніший. Також сильніше, якщо натовп..."
Він замовк, бо раптом щось зрозумів. Боги, яким же він був дурнем!
"Так?" підштовхнула Імайя. "Якщо натовп що?"
"...чомусь емоційно заряджений", - мляво закінчив Зоріан.
На сцені запанувала коротка тиша, перш ніж Зоріан піднявся зі свого місця і почав сердито ходити по кімнаті.
"Твої емпатичні здібності настільки сильні, що ти буквально відчуваєш емоції натовпу як відчутний психічний тиск, що тисне на тебе, - сказала Імайя після того, як він трохи походив по кімнаті, - і ти думаєш, що немає нічого, що вказувало б на те, що ти емпат?"
"Це не так просто! Звідки мені було знати, що на мене тиснуть?" заперечив Зоріан, нервово проводячи рукою по волоссю. "Це просто... там. Воно завжди було там, постійне роздратування, яке було зі мною з самого дитинства. Ви хоч уявляєте, скільки неприємностей воно мені завдало? Хіба емпатія не повинна бути благом? Більшість часу я намагалася ігнорувати це, марно сподіваючись, що з часом це пройде".
"Ну, так, - погодилася Імайя. "Зазвичай емпатію зображують як великий дар для людини, яка нею володіє. Але є багато повідомлень про емпатів, чиї здібності настільки сильні або мінливі, що натомість вони стають каліками. Враховуючи деякі жахливі історії, про які я читала, твій випадок відносно легкий. Могло бути гірше".
"Могло бути гірше" - це легко могло б слугувати підсумком усього його життя до цього часу. Що ж, мав же бути спосіб якось приборкати його нестримні емпатичні здібності, і він мав достатньо часу, щоб знайти його. Аранея, мабуть, знала як, хоча він підозрював, що йому не сподобається те, що вони попросять натомість.
"Зоріан?" запитала Імайя після кількох хвилин мовчання. "Я бачу, що це дещо делікатна тема для тебе, але чи можу я задати тобі питання? Точніше, два запитання".
"Звичайно", - погодився Зоріан. Вона врешті-решт допомогла йому, навіть якщо він не уявляв собі, що її допомога буде такою, тож найменше, що він міг зробити, - це задовольнити її цікавість.
"У мене таке відчуття, що тобі не подобалася ідея бути емпатом ще до того, як ти дізнався, чим що ти ним є", - сказала вона. "Чому так? Можливо, я дещо перебільшую, але я не можу уявити, чому ти не хотів би володіти вродженими магічними здібностями. Сподіваюся, ти не вважаєш себе потворою тільки тому, що..."
"Ні, ні, нічого подібного, - швидко запевнив Зоріан. "Я знаю, що багато студентів, народжених цивільними, погано реагують на все, що може зробити їх... ненормальними... але я не такий. Ні, справжня причина, чому мені не подобалася ідея бути емпатом... набагато дурніша, ніж це. Насправді, мені навіть соромно в цьому зізнатися, тож давай просто підемо далі?"
"Ні", - сказала Імайя з посмішкою на обличчі. "Це я точно повинна почути".
Зоріан закотив очі. Так йому і треба за те, що він визнав, що йому було соромно. Ну що ж, не схоже, що вона згадає цю розмову, коли петля перезапуститься.
"Гаразд, але нікому про це не розповідайте, добре?"
Імайя зробила вигляд, що затулила рота печаткою.
"Це тому, що емпатія зазвичай зображується як жіноча здатність, зарезервована для дівчат і хлопців", - зізнався Зоріан.
"А-а-а, - кивнула Імайя. "Звісно, хлопця щось подібне турбувало б..."
"Я не сексист абощо, - поспішно додав Зоріан. "Але я вже отримую багато коментарів про мою нібито недостатню маскулінність, і вони й так досить дратують. Я дуже не хочу бачити, наскільки погано їм буде, якщо вони матимуть такі "докази"".
Його сім'я була найгіршим кривдником у цьому відношенні, особливо батько, але він тримав цю маленьку таємницю при собі.
"Я нікому не скажу, - сказав Імайя. "І якщо тобі від цього стане легше, немає жодних доказів того, що емпатія проявляється у жінок частіше, ніж у чоловіків".
"Я так і думав, - сказав Зоріан. "Дуже мало магічних здібностей залежать від статі, якщо тільки вони не були штучно створені таким чином.
"А ще я думаю, що ці люди поняття не мають, про що говорять", - сказала Імайя з нібито невинною посмішкою, за якою ховався натяк на пустотливість. "Я думаю, що ти дуже гарний юнак, який колись зробить якусь дівчину дуже щасливою".
"Д-дякую. А про що ви хотіли запитати, нагадайте?" - сказав Зоріан, намагаючись змінити тему на щось менш сором'язливе. Вона вже повеселилася, не було потреби мучити його далі.
"Я припускаю, що ти будеш намагатися розвивати свої здібності далі? запитала Імайя. Зоріан кивнув. "У такому разі, я б хотіла, щоб ти інформував мене про свій прогрес. Я знаходжу такі речі неймовірно цікавими".
Зоріан погодився, хоча по суті це була порожня обіцянка. Після наступного перезавантаження вона нічого з цього не згадає. На цьому їхня розмова закінчилася, Імайя повернулася до своїх домашніх справ, а Зоріан пішов до своєї кімнати, щоб спланувати візит до аранеї. Йому дуже не хотілося дізнаватися, що матріарх зробить з ним, якщо він не з'явиться найближчим часом.
***
"Ну, ось і все", - промовив вголос Зоріан, стоячи перед входом до каналізації. Матріарх не сказала йому, де саме в каналізації вона сподівається зустрітися з ним, але він знав, де зустрів павуків, коли був там востаннє, тож мав намір почати звідти. "Точка неповернення. Я ще раз пропоную тобі шанс повернутися назад. Ти не мусиш ризикувати своїм життям зі мною, Каелю".
Він пильно подивився на морлока, що йшов за ним, намагаючись використати свої нещодавно знайдені (нещодавно визнані?) емпатичні здібності, щоб оцінити настрій іншого хлопчика. На жаль, емоції хлопця були занадто добре контрольовані в даний момент, а його контроль над своєю емпатією був відстійним. Незалежно від того, як Каель насправді ставився до цієї подорожі, він був явно налаштований довести її до кінця. Чому, Зоріан не знав. Коли він розповів Каелю про засідку матріарха аранеїв і про розмову, що відбулася в результаті, він зробив це тому, що хотів мати когось, з ким можна було б обмінятися ідеями, і Каель здавався йому найкращим вибором (він вже знав про часову петлю і, очевидно, був дуже розумним), а не тому, що хотів, щоб Каель пішов з ним. Каель, з іншого боку, наполягав, що приходити на таку зустріч самому - верх ідіотизму, і що Зоріану потрібен напарник, який би його прикривав. Зоріан неохоче погодився, йому не дуже хотілося ризикувати чиїмось життям у цій справі, якою б логічною вона не була. Каеля, здавалося, розважало те, що Зоріан дбав про його безпеку більше, ніж про свою власну, враховуючи, що Каель повернеться до нормального стану, як тільки петля перезапуститься, а Зоріан, можливо, ні, але моральне почуття Зоріана ще не адаптувалося до наслідків часової петлі, і йому страшенно не подобалася думка про те, що він приведе Каеля до смерті в тунелях і залишить його дочку саму в цьому світі... навіть якщо це триватиме всього лише тиждень або близько того.
"Я ж казав тобі кинути це, - зітхнув Каель. "Я точно піду з тобою. Хоча б для того, щоб ми з цією "аранейською матріархальницею" могли поговорити про етичність використання магії розуму".
А, так, - Каелю все ще було трохи гірко від того, що павучиха порпалася в його спогадах, намагаючись зрозуміти, якими були мотиви Зоріана.
Нарешті вони спустилися в тунелі, Зоріан йшов попереду. Він ретельно вибирав шлях, час від часу залишаючи за собою магічні пастки у вигляді кам'яних кубів, вкритих формулами заклинань. Якби їм довелося тікати, пастки повинні були застати переслідувачів зненацька, якщо вони повернуться туди, де вони стояли. Більшість з них просто створювали силове поле, щоб затримати нападників, але кілька мали більш... агресивний ефект. Як мінімум, вони мали змусити переслідувачів сповільнитися, щоб впоратися з кубами і дати їм достатньо часу, щоб дістатися до поверхні.
Каель, тим часом, був їхньою антименталістською підтримкою. Він наклав на себе заклинання щита розуму і постійно перебуватиме під його дією. Якби зустріч в якийсь момент зіпсувалася, Каель негайно наклав би закляття і на Зоріана. Каель був упевнений, що павуки мають інший спосіб спілкування з людьми, окрім телепатії, і запропонував їм обом використати закляття з самого початку, але Зоріан знав, що він повинен тримати свій розум "відкритим", якщо хоче, щоб ці переговори були хоч якось продуктивними. Інстинкти, які Зоріан тепер визнав як свої неконтрольовані емпатичні здібності, підказували йому, що аранеї надають великого значення спілкуванню. Повна відмова від них була б сприйнята як образа, навіть якщо б вони мали альтернативні методи спілкування.
Коли вони наблизилися до місця, де Зоріан вперше зустрівся з аранеєю під час своєї прогулянки каналізацією з Тайвеном та її групою, він відчув телепатичний контакт, що торкнувся його свідомості. Як і першого разу, коли він зустрівся з розумними павуками, цей дотик був грубішим, сильнішим, ніж легкий, як пір'їнка, дотик матріарха під час її "візиту" до будинку Імайї.
Потік психоделічних образів і чужих емоцій вдарив по його свідомості, як кувалдою, змусивши його шоковано відступити назад. Каель одразу ж зайняв оборонну позицію, але Зоріан подав йому знак відступити. На той момент він був майже впевнений, що аранея, з якою він контактував, не мала ворожих намірів. Очевидно, свідомість людей і аранеїв була настільки різною, що телепатичне спілкування було складним, а ця конкретна аранея так і не навчилася робити це належним чином.
Так само несподівано, як і виникло, "спілкування" припинилося. Однак присутність залишилася, і невдовзі Зоріан відчув, як інша аранея зв'язалася з ним, використовуючи першу як своєрідний телепатичний ретранслятор.
[А, то ти таки знайшов нас, - пролунав у його свідомості виразний ментальний голос матріарха. [Добре, а то я вже почала боятися, що треба було залишити інструкції, як нас знайти. Залишайтеся, будь ласка, на місці, я скоро буду".]
"Вона йде, - сказав Зоріан Каелу, і той серйозно кивнув.
Їм не довелося довго чекати. Матріарх незабаром з'явилася в полі зору, оточена двома іншими охоронцями аранеїв. Той факт, що він зміг впізнати матріарха серед трьох араней, незважаючи на те, що всі троє були майже ідентичні його очам, був, мабуть, ще одним доказом того, що він справді був емпатиком. Такі речі змусили його замислитися, чому йому знадобився балакучий павук, який вказав йому на це, перш ніж він сам це зрозумів.
[Спочатку я хотіла, щоб це була приватна розмова лише між нами двома, - промовила матріарх до його свідомості. [Але оскільки ти вважав за потрібне взяти з собою охоронця, я вирішила зробити те ж саме. Ну, принаймні, ти не відгородився від мене, як твій друг, так що ти все одно кращий за більшість людей, з якими мені доводилося спілкуватися].
"Каель тут не просто як охоронець, - сказав Зоріан, говорячи вголос для Каеля. "Він бере участь у цій справі так само, як і ти, і я хотів би, щоб він брав повноцінну участь в обговоренні. Можливо, у вас є спосіб голосової комунікації для його зручності?"
Матріарх, здавалося, на мить замислилася, перш ніж раптом почала вимахувати перед собою чотирма передніми лапами, вимальовуючи в повітрі якийсь складний жест. Зоріан якусь мить намагався розшифрувати, що вона намагається повідомити, перш ніж зрозумів, що вона не намагається розмовляти з ним.
Вона вимовляла заклинання.
"Ось, - пролунав жіночий голос з боку матріарха, хоча її нижня щелепа зовсім не рухалася. "Це аранійський еквівалент заклинання "чарівні вуста", з яким ти, без сумніву, знайомий. Це лише звукова ілюзія, але цього має бути достатньо".
Хм. Отже, в їхньому арсеналі було щось більше, ніж просто магія розуму.
"Дякую за вашу увагу, - обережно промовив Каель, явно наляканий павуками, але намагаючись залишатися ввІхливим.
"Я не з тих, хто відмовляє у такому простому проханні", - так само обережно відповіла матріарх. Очевидно, вона сама трохи підозріло ставилася до Каеля, можливо, тому, що його розум був захищений заклинанням щита розуму. Закляття робило його несприйнятливим до її здібностей, але воно також, здавалося, малювало його як загрозу для аранеї.
"Будь ласка, дитино", - насмішкувато мовила матріарх. Зоріан почув ці слова своїми вухами з плоті і крові, але він також відчув, як вони транслювалися в його свідомості - можливо, вона вимовляла свої слова для вигоди Каеля, але вона явно не збиралася відмовлятися від спілкування з Зоріаном "належним чином". "Я могла б пройти повз твою дурнувату магію людського розуму в будь-який момент, коли б захотіла. Ні, причина, по якій мене турбує його розумовий блок, полягає в тому, що він повністю блокує мене від його розуму. Як я можу йому довіряти, якщо він навіть не дозволяє мені читати його емоції та поверхневі думки? Це грубо".
Зоріан здивувався, що люди, які вважають, що виставляти свої поверхневі думки на загальний огляд - це елементарна ввІхливість, але він припустив, що для вас це видові відмінності. Каель, схоже, не був таким розуміючим.
"НеввІхливість!?" - зажадав він, обурений звинуваченням. "Ти думаєш, що маєш право вдиратися в чужі думки, як тобі заманеться, без дозволу, і ще й називаєш мене грубим!? Ви шпигували за моїми особистими спогадами, чорт забирай, у мене є всі підстави захищати себе!"
Матріарх послала йому телепатичний еквівалент зітхання, хоча жодного звуку на користь Каеля не пролунало. "Я теж, - спокійно сказала вона. "Твій друг був можливим ворогом, про якого мені потрібно було дізнатися більше, а ти був одним із слабких місць, на які я могла б поцілити, щоб отримати необхідну інформацію. Зрештою, твій розум був абсолютно незахищеним".
"Так чому ж ти тоді не просіяла спогади Зоріана? Хіба це не було б швидше і більш доречно для твоїх пошуків?" запитав Каель.
"Гей!" запротестував Зоріан.
"Я обмежилася лише поверхневими думками з ввІхливості, тому що він Відкритий, - сказала матріарх. "Серед Аранеї існує неофіційний звичай питати дозволу, перш ніж заглиблюватися в свідомість не ворожих психіків, незалежно від виду".
Каель примружив очі. А якщо людина не... "Психік"?
"Мерехтливі розуми - чесна гра", - зневажливо сказала аранійська матріарх.
"Гаразд, давайте припинимо з'ясовувати стосунки і повернемося до справи!" - плеснув у долоні Зоріан, сподіваючись припинити суперечку, поки вона не вийшла з-під контролю. "Ми говорили про часову петлю і про те, як ти можеш мені з нею допомогти. Але перш ніж ми перейдемо до цього, я повинен запитати - коли ти кажеш, що я "відкритий", ти маєш на увазі мою емпатію?"
Каель здивовано подивився на нього, оскільки Зоріан ніколи не говорив йому нічого про емпатію.
"Бути відкритим означає бути емпатичним, але це не одне й те саме. Емпатія - це лише одна з твоїх здібностей, до того ж досить проста, тому ти можеш нею користуватися, незважаючи на те, що не маєш жодної підготовки в галузі психіка. Відкритість часто проявляється як низька, неконтрольована емпатія на початку, в поєднанні з даром ворожіння і випадковими пророчими снами".
"Я... що?" - пролепетав Зоріан, намагаючись осмислити цю нову інформацію. Тільки-но він подумав, що вже трохи розібрався, як сталося щось подібне. Що, в біса, значить бути "відкритим" чи "психіком"? Вона казала, що він повноцінний телепат чи щось таке?
"Так, ти можеш ним стати, якщо достатньо потренуєшся", - підтвердила матріарх. "Я можу навчити тебе більше... за умови, що ми прийдемо до якоїсь взаємоприйнятної угоди щодо цієї справи з петлею часу.
"А що саме ти хочеш від Зоріана в цьому плані?" - підозріло запитав Каель.
"О, мій дорогий Каелю, того ж, що і ти хочеш від нього", - з відтінком насмішки відповіла матріарх. "Я хочу бути в цій часовій петлі.
На мить Зоріан здивувався, про що вона говорить, але потім його очі розширилися, коли він зрозумів, що вона має на увазі.
"Ти хочеш зберігати свої спогади з кожним перезапуском? Щоб повертатися зі мною і Заком?" - недовірливо запитав Зоріан.
Каель незручно посунувся на своєму місці, відмовляючись дивитися йому в очі, в той час як матріарх аранеїв дивилася прямо на нього без жодного натяку на сором на обличчі.
"Я... думаю, я розумію, чому ти цього хочеш, - нерішуче промовив Зоріан. "Я маю на увазі, що я не надто задоволений своїм становищем, але навіть я бачу, що отримую від нього величезну вигоду. Але ви, здається, неправильно зрозуміли - ви обидва". Він глянув на Каеля, але морлок все ще уникав його погляду. Він, напевно, думав, що Зоріан розсердиться на нього за те, що той хоче "скористатися ним", але Зоріан не був насправді злий. Просто розгубився. "Річ у тім, що я не знаю, як втягнути когось у цю петлю. Я навіть не знаю подробиць того, як я в неї потрапив, не кажучи вже про те, як це повторити. Я не можу втягнути вас у це".
"Ми не помилилися, Зоріане, - зітхнув Каель. "Ми не дурні. Ми знаємо, що ти не можеш зробити це зараз. Ми знаємо, що ти не зможеш цього зробити до того часу, як закінчиться ця петля часу". Він подивився на матріарха слабким поглядом. "Принаймні, я знаю. Можливо, велика аранійська матріарх знає щось таке, чого не знає цей бідолашний мерехтливий розум".
"Я згодна з морлоком, - сказала матріарх, відмовляючись піддаватися на провокацію Каела. "Вкрай неправдоподібно, що ти зможеш перенести нас у часову петлю так, як ти це робиш зараз.
"Ти мене зовсім не розумієш", - поскаржився Зоріан. "Чого ж ти хочеш?
"Моя ідея полягала в тому, щоб зберегти пакети пам'яті в твоїй свідомості і дозволити твоїй душі переправити їх, коли час обнулиться", - незворушно відповіла матріарх. "Це не так добре, як відправити назад усю душу, але для моїх цілей цього було б достатньо.
"І я б погодився на це... чому?" - недовірливо запитав Зоріан. Звучало так, ніби це вимагало б серйозного втручання в його свідомість. У всякому разі, набагато більше, ніж йому хотілося б.
"Я впевнена, що зможу знайти, чим тебе спокусити, - сказала матріарх, перериваючи своє повідомлення подумки знизуючи плечима. "Тобі потрібна інформація про петлю, якою я володію. Ти хочеш навчитися контролювати свою емпатію. Тобі потрібна моя допомога у протистоянні загарбникам. Мені продовжувати?"
Зоріан зітхнув і замість відповіді повернувся до Каель.
"Я хотів би познайомити тебе з деякими людьми, щоб ти з їхньою допомогою з'ясувала, як працює твій зв'язок із Заком. Тоді ти зможеш застосувати ці знання, щоб повернути мене в часову петлю, - сказала Каель. "Це, ймовірно, займе досить багато перезапусків, і у мене немає нічого настільки ж спокусливого, як у нашої шановної матріархи, але з іншого боку, це те, що безумовно допоможе тобі дізнатися більше про цю петлю часу в процесі".
Не було сказано, що ті люди, з якими Каель хотів його зв'язати, ймовірно, були некромантами, і що дозволити їм гратися з його душею було так само небезпечно, як дозволити аранеям гратися з його розумом, а можливо, навіть і більше.
"Зрозуміло, - зітхнув Зоріан. "Що ж, я поки що відкину пропозицію Каеля, оскільки ми прийшли сюди не це обговорювати.
"Я не проти, - швидко відповів Каель. "Мені ще є над чим подумати з цього приводу.
"Гаразд, - сказав Зоріан. "Тоді давай перейдемо до деталей пропозиції матріарха. Просто з цікавості, у тебе є ім'я? Якщо ми збираємося вести бізнес, особливо такий делікатний, я хотів би знати, з ким саме я розмовляю".
Матріарх не відповіла усно. Замість цього вона послала короткий спалах телепатії, що містив ту саму психоделічну мішанину образів і понять, якою менш досвідчена аранея засипала його у першому привітанні. На щастя, цей конкретний сплеск не був болючим, лише збивав з пантелику - можливо, тому, що він був відносно коротким. Подумки розібравши хаотичне повідомлення в голові, він зрозумів, що це саме те ім'я, яке він просив. Однак перекласти концепції на щось придатне для людської комунікації виявилося дещо складним завданням.
"Спис Рішучості, що влучає в саму суть справи?" - з цікавістю запитав Зоріан.
"Це таке ж гарне наближення до мого справжнього імені, як і будь-яке інше", - відповіла матріарх. "І так, я знаю, що воно занадто громіздке, щоб використовувати його в людській розмові. Ваша мова дуже груба, тому важко перекладати нею імена аранеїв, не отримуючи в результаті такої драматично звучної нісенітниці. Можеш і далі називати мене "матріархом", і я не буду тримати на тебе зла".
Каель насмішкувато пирхнув на випад матріарха проти людської мови, але нічого не сказав. Зоріан, зі свого боку, обмірковував, як діяти далі.
"Гаразд, - сказав Зоріан. "Ти сказала мені, що є причина, чому ти серйозно ставишся до петлі часу. Чому б тобі не розповісти нам, що ти маєш на увазі?".
Перш ніж матріарх встигла відповісти, відносну тишу тунелю пронизав гучний рев, за яким швидко послідувало ще кілька подібних. Колір потьмянів з обличчя Зоріана, коли він зрозумів, хто були ті істоти, що видавали цей рев.
Їм назустріч йшов загін бойових тролів.