Вирвавши аркуш паперу з одного з блокнотів, Зоріан написав коротке повідомлення для Імайї, пояснивши, що у нього ще один урок ворожіння з Гаслуш, і тому він сьогодні запізниться. Він все ще не розумів, що такого страшного в тому, що він запізниться, але сперечатися про це йому не хотілося.
Звісно, написати повідомлення - це одне, а доставити його Імайї - зовсім інше: зараз він був в Академії, а звідти до будинку Імайї було дуже далеко. Але він був майже впевнений, що знайшов рішення. Він знайшов багато заклинань для зв'язку на великі відстані, і хоча небагато з них були йому під силу або підходили для його цілей, одна з комбінацій заклинань здавалася багатообіцяючою. По суті, він збирався зробити паперовий літак і оживити його, щоб він літав під дією власної сили. Просте заклинання локатора мало б спрямувати його до Імайї. Метод спрацював, коли він тестував його з Кіріель, але це було на значно менших відстанях.
Не зважаючи на дещо експериментальний характер своїх дій, він склав аркуш паперу в паперовий літачок і наклав на нього заклинання, перш ніж викинути його з найближчого вікна. Незабаром він зник з поля зору, слідуючи за своєю метою.
Що ж... заняття закінчилися, і повідомлення відправлено. Час знайти Гаслуша.
Не дивно, що Зоріан виявив, що Гаслуш призначив їхню другу зустріч в іншій таверні. Звісно ж. Не розгубившись, Зоріан зайшов туди і, намагаючись ігнорувати погляди інших відвідувачів, почав шукати серед них Гаслуша.
Гаслуша там не було. Чи Зоріан знайшов не правильне місце, чи Гаслуш просто вирішив не з'являтися? Йому було нелегко знайти це місце, оскільки Гаслуш дав дуже розпливчасті вказівки, але Зоріан був упевнений, що це саме те місце. Він уже збирався вийти з таверни, щоб перевірити, чи не пропустив чогось, як раптом все зрозумів.
Щось було не так. Він відчув майже неприродне бажання покинути це місце. Якби він не провів з десяток перезавантажень, страждаючи від "тренувань опору" Кайрона, він, мабуть, не помітив би цього, але ефект примусу був спрямований на нього.
Він витягнув свій віщий компас і прошепотів швидке локаторне заклинання, шукаючи Гаслуша. Голка відразу ж вказала на скромного кароокого чоловіка у фабричному одязі, що сидів у лівому кутку. Зітхнувши, Зоріан підійшов до нього і сів на один зі стільців, що стояли навпроти його столу.
"Чим можу допомогти?" - запитав чоловік болісно дряпаним голосом, дивлячись на Зоріана порожніми, налитими кров'ю очима. Дуже моторошно. Дуже непривітно.
Замість відповіді Зоріан пробурмотів швидке заклинання. Хвиля сили розсіювання кинулася до чоловіка, руйнуючи ілюзію. Моторошний чоловік розтанув, показавши, що Гаслуш дується на нього, як маленька дитина.
"Мушу сказати, я не очікував цього, - сказав Гаслуш. "Я думав, що ти зайдеш і вийдеш з таверни щонайменше тричі, перш ніж зрозумієш, що до чого. Смію стверджувати, що ти просто побив усі ставки - лише двоє людей проголосували за те, що ти одразу все зрозумієш".
Краєм ока Зоріан побачив, як двоє відвідувачів бару підняли догори великий палець.
"Тепер ти можеш зняти закляття примусу?" Зоріан зітхнув. "Я не думаю, що зможу слухати вас, коли воно постійно висітиме над моєю головою".
"А, точно", - сказав Гаслуш, клацнувши пальцями. В голові Зоріана одразу ж прояснилося, а бажання втекти з таверни випарувалося.
"То що ж це було?" - запитав Зоріан.
"Я хотів перевірити твою спостережливість, - відповів Гаслуш, роблячи ковток зі свого келиха. "Ворожіння - одна з найскладніших магічних дисциплін, бо помилка тут не очевидна. Ти можеш виконати ворожіння бездоганно, але нічого з нього не отримати. Можна все зіпсувати і навіть не здогадатися, що зробив щось не так. Задати не те питання, неправильно інтерпретувати результати або не врахувати важливу змінну - і все це лише даремно витрачені зусилля. Досвід може допомогти тобі звести до мінімуму такі проблеми, але він також допомагає бути природно сприйнятливим".
"Гадаю, якщо я одразу все зробив правильно, то це означає, що я набрав дуже багато балів?" поцікавився Зоріан.
"Це означає, що ти добре почав", - відповів Гаслуш. "Ми ще не закінчили".
І з цими словами Гаслуш простягнув руку через стіл і схопив його за зап'ястя, перш ніж той встиг відсмикнути руку. Всі види і звуки навколо Зоріана миттєво зникли, його оточення замінила чорнильна мовчазна порожнеча. Єдине, що він міг бачити і чути - це власне тіло і Гаслуша, який, здавалося, сидів у повітрі, а його стілець був замінений такою ж темрявою, яка поглинала все інше.
"Не треба", - застеріг Гаслуш, коли Зоріан спробував вирвати свою руку з руки Гаслуша. "Це нешкідливе закляття, і воно зникне, як тільки ми розірвемо шкірний контакт. Якщо тобі від цього стане легше, я страждаю від тих самих наслідків, поки воно діє."
"Тоді який у цьому сенс?" - запитав Зоріан.
"Скільки людей було в таверні, коли я наклав на тебе це закляття? сказав Гаслуш.
"Що?" Зоріан спробував роззирнутися довкола і одразу зрозумів, що мала зробити темрява. "О, ви хочете побачити, як багато я помітив про стан таверни".
"Скільки людей?" - перепитав Гаслуш.
Зорян на мить замислився. Він добре роздивився відвідувачів таверни, коли сканував їх, намагаючись помітити Гаслуша, але так і не зміг їх порахувати. Цілком можливо, що хтось вийшов з таверни, поки він розмовляв з Гаслушем, і він цього не помітив.
"Двадцять... три?" - спробував він.
"Близько. А скільки трофеїв вишикувалося на стіні біля нашого столика?"
На жаль, Зоріан хоч і помітив трофеї, але не кинув на них більше одного погляду. Ще 15 запитань від Гаслуша в такому ж дусі, і Зоріан вже не відчував себе настільки впевненим у собі. Гаслуш нарешті відпустив його руку, і в таверні знову з'явилася решта відвідувачів.
"О, не засмучуйся, - сказав Гаслуш. "Ти не такий вже й поганий. І, чесно кажучи, я б не скасував наші заняття тільки тому, що ти погано впорався з чимось подібним. До речі, як у тебе з ворожбою? Стандартний випускник другого курсу чи маєш щось особливе?"
"Я знаю купу бібліотечних ворожінь і освоїв вправу на формування фігури "Пошук півночі", - відповів Зоріан.
"Що, вже вправу з пошуку півночі?" - здивовано запитав Гаслуш. Особисто Зоріан вважав, що ця вправа дуже легка. "Ну, ось і домашнє завдання, яке я мав намір дати тобі після сьогоднішнього заняття. Так чи інакше, сьогодні я навчу тебе аналізувати об'єкти".
Він сягнув рукою до кишень свого довгого пальта і виклав перед ними на стіл кілька предметів: запечатаний конверт, старий кишеньковий годинник, замкнену скриньку, якийсь гігантський горіх, паличку для заклинань і чудернацьку рукавичку.
"Аналіз предметів - це те, що я часто роблю, тож я вирішив, що з цього варто почати. Визначити, що робить предмет, з'ясувати, хто тримав його в руках востаннє, які магії та захисти накладені на нього... на цьому можна зробити цілу кар'єру, і дехто так і робить", - каже Гаслуш. "Я чув, що ти хочеш працювати в кузні заклинань, тож тобі це буде дуже корисно.
"А що я робитиму?" - запитав Зоріан.
"Зараз я навчу тебе заклинань, які тобі знадобляться, а ти потренуєшся на цьому, - сказав Гаслуш, показуючи на різні предмети на столі.
Після цього заняття пройшло дуже продуктивно і змусило Зоріана замислитися. Судячи з різних коментарів чоловіка, Гаслуш явно посідав досить високе місце в поліцейській ієрархії Кіорії. Можливо, він міг би зробити щось корисне з інформацією про вторгнення, не виказавши організаторам? Можливо, варто було б померти один чи два рази, щоб це з'ясувати.
"Я дійсно повинен подякувати вам, пане Ікзетері, - сказав Зоріан. "Ви набагато кращий у цьому, ніж я спочатку думав".
"Нічого страшного, - відповів Гаслуш. "Я активно культивую дещо невтішний фасад. Це допомагає людям розслабитися поруч зі мною. То чого ж ти намагаєшся мене підмазати?"
Зорян зітхнув. Як би це сказати?
"Ви не могли б спершу побудувати кілька приватних палат?" попросив Зоріан.
Гаслуш підняв брову на це прохання, але незабаром кивнув на знак згоди. Він швидко наклав кілька заклинань над їхнім столом і почав вичікувально чекати. Йому доведеться попросити чоловіка навчити його деяких з цих захисних заклинань під час одного з перезапусків.
"Я чув, що під час літнього фестивалю в місто планують завезти бойових тролів, а потім обстріляти місто артилерійською магією під час запуску феєрверків, - сказав Зоріан.
Гаслуш одразу ж випростався, тож принаймні здавалося, що його не збираються випускати з рук. Тепер він просто мав переконатися, що його не відвезуть у відділок.
"І я не думаю, що ти скажеш мені, де ти це почув?" - підозріло запитав Гаслуш.
"Не можу, - підтвердив Зоріан. "Але мені здалося, що це достовірне джерело.
"Розумію, - зітхнув Гаслуш. Він налив собі в склянку ще спиртного і зробив ковток. "Ненавиджу літні фестивалі, знаєш? На час його проведення практично в усіх будівлях послаблюється охорона, через величезну кількість відвідувачів важко вчасно виявити порушників спокою, а мер та інші можновладці хочуть зробити всілякі дурниці, готуючись до нього. Це ідеальний час для злочинців і терористів усіх мастей, щоб розгулятися в місті".
Хм. Зоріан насправді не знав цього дотепер.
"Тож як ці люди збираються провезти клятих бойових тролів, і чого вони намагаються досягти?"
"Через підземелля, - відповів Зоріан. "Щодо мети, я, чесно кажучи, не знаю."
"Щось ще можеш розповісти?" запитав Гаслуш.
"Нічого особливого.
"Тоді я маю ще одне запитання", - сказав Гаслуш. "Чому ти розповідаєш це саме мені, з усіх людей?"
"Тут замішані дуже високопоставлені люди, і я не впевнений, кому я можу довіряти", - відповів Зоріан. "Ви здаєтеся досить впливовою людиною, яка навряд чи буде в цьому замішана. Крім того, я сподіваюся, що ви не потягнете мене в камеру на допит".
Звичайно, він не знав, чи були задіяні високопоставлені люди, але відчував, що це було дуже ймовірно. Він не розумів, як можна було організувати вторгнення такого масштабу без співпраці з якоюсь дуже впливовою особою в міській адміністрації.
"У мене є спокуса, - зізнався Гаслуш. "Але все, що вам потрібно зробити, це заявити, що це був жарт, і мені доведеться тебе відпустити". Гільдія магів була заснована тому, що маги не вірили, що цивільні правоохоронці будуть судити їх справедливо, і вони ревно оберігали свої привілеї. Вони витягли б тебе за кілька днів і провели б власне розслідування. Ти отримав би ляпаса за свою дурість, а я провів би наступний рік, будучи покараним начальством за те, що повівся на дитячу витівку і викликав на нас гнів гільдії магів".
"Гм", - знітився Зоріан. Гаслуш звучав більш ніж трохи гірко. Він не знав, що поліція Кіорії затаїла таку образу на гільдію магів.
"Все гаразд, - сказав Гаслуш. "Я не серджуся на тебе. Думаю, я проведу деяке розслідування, і ми поговоримо про це після нашої наступної зустрічі. А ти спробуй дізнатися більше з твоїх таємничих джерел".
Зоріан вийшов з таверни в гарному настрої, хоча його дещо притлумлював страх перед убивцями. Сподівався, що Гаслуш буде обережним у своєму розслідуванні.
Коли він прийшов до Імайї, вона сказала йому, що отримала його повідомлення, але все ще незадоволена ним - очевидно, паперовий літачок врізався їй прямо в потилицю, коли вона отримувала його послання, а це було небезпечно. А що, якби він врізався їй в обличчя і виколов око?
Деякі люди ніколи не були задоволені.
***
У будинку було спокійно, єдиними двома мешканцями на даний момент були Зоріан і Кіріель... і, на щастя, Кіріель розважалася, малюючи у своєму блокноті, замість того, щоб чіплятися до нього. Це було добре, бо намагатися левітувати равлика, як це зараз робив Зоріан, було зовсім нелегко. Мало того, що равлик був живим, а отже, за своєю природою стійким до магії, він ще й активно боровся з ефектом левітації, звиваючись і вигинаючись у повітрі, намагаючись звільнитися від невидимої сили, що утримувала його в повітрі.
Він трохи шахраював - насправді він левітував мушлю, яка була майже нерухомою і набагато твердішою, ніж сам равлик. Справжнім випробуванням майстерності було б левітувати равлика або щось подібне, але... що ж, у нього було достатньо проблем з цим клятим равликом в даний момент.
"Бідолашний равлик", - зауважила Кіріель збоку. "Чому б тобі не відпустити цього і не знайти іншого, щоб катувати? Він буде травмований, якщо ти продовжуватимеш це робити".
"Я не катую його, - заперечив Зоріан, намагаючись розділити свою увагу між утриманням равлика в повітрі та розмовою з Кіріеллою. "Він абсолютно неушкоджений. Я навіть не впевнений, що мозок равлика достатньо складний, щоб його можна було травмувати. Ця клята тварюка з таким же ентузіазмом намагається втекти, як і тоді, коли я все це затіяв".
Кіріель виглядала так, ніби збиралася сперечатися, але потім просто буркнула і розчинилася у своєму кріслі.
"Де він?" - запитала вона після хвилини мовчання.
"Я не знаю, Кірі, - зітхнув Зоріан. "Наберися терпіння. Він ще навіть не запізнився.
"Може, почнемо без нього?" - спробувала вона.
"Ні, не варто!" - огризнувся Зоріан. Равлик захитався в повітрі, його вічка дико замахали, коли він відчув, що його зв'язки слабшають, і подвоїв свої зусилля. "Чесно кажучи, Кірі, іноді ти буваєш такою черствою. Єдина причина, по якій я це роблю, - це те, що Каель попросив мене про це. Ти маєш бути вдячною йому за те, що він дозволив тобі взяти участь".
"Це ти говориш про черствість, - буркнула Кіріель. "Ти радше допоможеш незнайомцю, з яким познайомилася тиждень тому, ніж власній молодшій сестрі. І я вдячна, я просто..."
"Тоді будь чемною і почекай". Зоріан перебив її, повільно опускаючи равлика собі в руку. Він явно не збирався більше працювати сьогодні. "Він скоро прийде. Якщо хочеш чимось зайнятися, відпусти равлика назад у сад".
"Що? Нізащо!"
Зоріан підняв брову. "Хіба ти не відстоювала його свободу?"
"Ну, так, але я не збираюся до нього торкатися. Він слизький, огидний і гидкий".
Зоріан закотив очі і поклав равлика в маленьку коробочку, що стояла поруч з ним. Пізніше він випустить його на вулицю. Звук відчинених дверей сповістив про прибуття Каеля.
"Я тут, - сказав Каель. "Сподіваюся, я не запізнився?
"Звідки ти знав, що він прийде?" підозріло запитала Кіріель, обертаючись до Зоріана.
"Тривожні заклинання, - зневажливо відповів Зоріан. "І ні, Каель, ти не запізнився. Хоча Кіріель, як завжди, була нетерплячою. Ти казав, що тобі потрібна моя допомога, щоб наздогнати програму третього курсу, так? З якою саме частиною тобі потрібна допомога?"
"Я справді не знаю, - відповів Каель. "Як я вже казав, моя освіта була дещо несистемною, тому, хоча я багато чого знаю, є речі, які формально навчені маги сприймають як належне, а я про них навіть не здогадуюсь. Чому б тобі не дати мені короткий огляд твоїх перших двох років, і ми подивимося, куди рухатися далі? Ільза сказала, що перевірить мене через три місяці, тож часу для роботи буде вдосталь".
Зорян подивився на сестру, але вона уникала його погляду. Він був упевнений, що Каель точно знає, в чому йому бракує знань, але Кірі, напевно, попросила його підіграти їй, оскільки сама була мало обізнана в магії. Він справді не знав, чому вона так наполегливо хотіла вивчати магію саме зараз, а не пізніше, у справжньому шкільному середовищі.
Чесно кажучи, як би він не піклувався про сестру і як би йому не подобався Каель, він, мабуть, не брав би Кіріель з собою в Кіорію занадто часто. Він проводив більшу частину часу в будинку, займаючись з Кіріель, Імайєю або Каель (і зрідка з Каною), залишаючи мало часу для свого особистого самонавчання. Відносно кажучи, звичайно - Кіріель вже скаржилася, що він витрачає занадто багато часу на навчання і недостатньо розважається або приділяє їй увагу.
Але, зважаючи на всі обставини, він міг би час від часу розслаблятися. Він міг би виділити кілька годин, щоб допомогти Каелю підготуватися до іспиту, навіть якщо він ніколи не доживе до нього під час петлі часу, а якщо Кіріель захоче послухати, то що з того?
Він коротко розповів їм обом про перші два роки навчання в академії. З точки зору магії, більша частина першого року була витрачена на навчання студентів тому, як свідомо і послідовно використовувати своє магічне ядро, в основному, змушуючи їх активувати різні магічні предмети. На першому курсі навіть був предмет, який називався "Робота з магічними предметами", і саме про це йшлося в його назві. Вони також працювали над запам'ятовуванням, виконуючи дедалі складніші ланцюжки жестів і співів заклинань, які їм показували вчителі, - практика для подальшого вивчення заклинань. Решта була теорією: знайомство з різними магічними традиціями та дисциплінами, вивчення основ ікосійської мови, біології, історії, географії, права та математики. Не все це мало безпосереднє відношення до магії, але - зачекайте, хто це?
"Нам доведеться відкласти це на деякий час", - сказав він, дивлячись на двері. "Хтось..."
Перш ніж він встиг щось сказати, двері грюкнули, і до кімнати увірвалася Тайвен у своїй звичайній агресивній манері. Вона швидко просканувала кімнату і одразу ж кинулася до нього, коли помітила його.
"...йде сюди". закінчив він з багатостраждальним зітханням.
"Тарган!" - схвильовано вигукнула вона. "Ти саме та людина, яку я... зачекай, я не заважаю?"
"Так?" спробував Зоріан.
"Нічого, це займе лише хвилину". Вона тицьнула йому в обличчя газету. "Ти це бачив?"
Він зітхнув і вихопив газету з її рук, щоб покласти її на стіл. Ось, тепер він дійсно міг бачити, про що вона говорила. Погляньмо...
Студент Академії вбиває Оганджа!
Вчора вранці Зак Новеда шокував світ, коли оголосив перед зібраними журналістами, що він убив Оганжа, страшного дракона, який тероризував північну Алтазію більше століття. Звичайно, така смілива заява вимагає відповідних доказів, і молодий спадкоємець Новеди, безумовно, надав їх, коли викликав труп дракона для огляду. Представники Альянсу, запрошені з цієї нагоди, підтвердили, що тіло майже напевно належить сумнозвісному Жаху Півночі, хоча необхідна подальша експертиза, перш ніж вони будуть готові вручити Заку обіцяну винагороду за вбивство звіра...
Зоріан читав статтю в кам'яному мовчанні. Він тьмяно усвідомлював, що Кіріель і Каель дивляться через його плече, щоб побачити, що так захопило його увагу, але він не дозволяв цьому відволікти себе.
Чи це було причиною всіх цих коротких перезавантажень? Тому що Зак хотів убити дракона? Зоріан не знав, що про це думати. З одного боку, дракон-маг був загрозою, і вбити його було вражаючим подвигом. З іншого боку, це здавалося марною тратою часу і сил - що Зак отримав від цього, окрім бойового досвіду? Магія драконів не була корисною для людей, а Зак вже був настільки багатим, що не отримав би багато зі скарбу Оганжа.
У яку б гру не грав Зак, Зоріан не міг її розгадати. Чи інший мандрівник у часі просто робив те, що спадало йому на думку в кожну конкретну мить?
"Гей, Тарган, ти ходив на заняття з цим хлопцем, так?" поцікавився Тайвен через деякий час.
"Так", - підтвердив той. "Цього року він теж мав бути в моєму класі, але не з'явився, коли почалися заняття.
"Він втік з дому, - сказала Тайвен. "Тиждень тому з цього приводу був нещодавній скандал. Його питали про це в статті, але він ухилився від відповіді".
Зоріан кивнув. Зак просто сказав журналістам, що у нього було "багато розбіжностей зі своїм колишнім опікуном", і відмовився деталізувати. Зоріан був упевнений, що там була цікава історія, але якщо газетам не вдалося щось розкопати, то Зоріан точно не збирався багато чого досягти, пхаючи свого носа туди, куди він не належав.
Зак також сказав газетам, що має намір повернутися до школи "на кілька місяців", коли його запитали про його найближчі плани. Чудово. Йому доведеться залягти на дно під час наступних кількох перезапусків, поки Заку знову не набридне академія.
"Хіба Оганж не той дракон, який знищив армію, послану вбити його?" запитала Кіріель. "Чи мама просто намагалася мене налякати?"
"Невелике військо, і Оганж заманив його в пастку", - сказав Каель. "Генерал, схоже, думав, що Оганж буде чекати у своєму лігві, поки армія наблизиться. Натомість він вирішив щось зробити, перш ніж військо дійде до нього. Він вирізав вибухові руни на стінах каньйону і заманив армію всередину. Єдина причина, по якій хтось вижив, це те, що деякі маги телепортувалися до того, як все це обрушилося на них".
"А ще я чув, що він убив одного з Безсмертних Одинадцяти, - сказала Тайвен. "Так як же, в біса, цей Зак убив ту тварюку? Він що, якась легенда, чи що? Чому ти не сказав мені, що у твоєму класі є такий хлопець?"
Зоріан зітхнув. Що, чорт забирай, він мав їй сказати?
"Дозвольте мені сказати так, - сказав він обережно. "Протягом перших двох років Зак мав проблеми майже з усім. Він був настільки поганим магом, що люди не були впевнені, чи пройде він атестацію, а ти ж знаєш, як це легко".
"Це... не має сенсу, - сказала Тайвен. "Навіть якщо вбивство Оганжа - це якийсь трюк, він все одно викликав труп дорослого дракона. Навіть я поки що не можу викликати щось настільки велике".
"Напевно, все змінилося під час шкільних канікул, - знизав плечима Зоріан. "Якимось чином між другим і третім роком він перетворився з невдахи на дивовижного генія.
"Це просто смішно", - пробурчала Тайвен. "Як це взагалі можливо?"
"Подорож у часі?" - безсоромно припустив Зоріан.
"Як я вже сказала, безглуздо", - негайно заперечила Тайвен. "Ти впевнений, що він не прикидався некомпетентним?
"Я ні в чому не впевнений, Тайвен", - сказав Зоріан. І він справді не був упевнений - навіть після цілого року перебування в пастці всередині часової петлі він все ще відчував, що вся ця ситуація була божевільною. "А ті кілька речей, які я знаю, настільки божевільні, що ти не повіриш жодному слову".
"О, тепер я просто повинна їх почути", - сказала Тайвен, демонстративно схрестивши руки перед грудьми. "Давай, тільки спробуй".
"Розказуй, розказуй!" - погодилася Кіріель. Каель нічого не сказав, але Зоріан міг сказати, що йому теж було цікаво.
Хм. Він міг би розповісти їм про часову петлю, але навіть якщо б вони йому повірили, що б це дало? Вони були не більш кваліфіковані, щоб розгадати цю таємницю, ніж він, і якщо вони будуть розповідати цю історію людям, то можуть розкрити його прикриття перед Заком або можливими третіми особами. З іншого боку, він уже розповів Гаслушу про вторгнення, тож у цьому перезапуску він уже грався з вогнем...
А, до біса, ніби вони йому все одно повірять.
"Якби я сказав тобі, що ми з Заком - мандрівники в часі, які вічно проживають цей перший місяць навчання в школі, і що гігантська армія монстрів і ворожих магів вторгається в місто під час літнього фестивалю, що б ти відповіла?"
Тайвен підняла на нього брову.
"Ну, продовжуй", - спонукала ална Зоріана.
"Ти маєш рацію, - зітхнула Тайвен. "Я не вірю жодному слову. То ти кажеш, що те, що ти знаєш, є настільки божевільним?"
"Як мінімум", - підтвердив Зоріан.
"Хм", - задумливо сказала Тайвен. "Звучить цікаво, але тобі доведеться розповісти мені ці історії іншим разом. Гадаю, я затримала тебе досить довго. Побачимося, Таргане!"
Зоріан подивився, як Тайвен пішла, перш ніж повернутися до Каеля і Кіріель. "Отже, продовжимо з того, на чому зупинилися?"
Вони обидва мовчали, дивлячись на нього.
"Гм", - сказав він. "Чому ви так на мене дивитеся?"
"Це правда?" злякано запитала Кіріель. "Ти справді мандрівник у часі?"
Зоріан відкрив рот і закрив його знову. Що?
"Твоя подруга, можливо, занадто забудькувата, щоб розпізнати відповідь, сформульовану як гіпотетичну, але ми не такі", - пояснив Каель. "Ти справді в це віриш, чи не так? Що ти мандрівник у часі?"
"Я... так. Якщо це ілюзія, то дуже переконлива, - обережно сказав Зоріан. "Магія, яку я вивчаю в кожній ітерації цього місяця, переходить в наступний. Божевілля не дає жертві заклинання і навички формування".
"Я не розумію, - поскаржилася Кіріель.
"Ми з тобою обоє, Кірі, - зітхнув Зоріан. "Ми з тобою обоє".
"Можливо, тобі варто пояснити все з самого початку?" терпляче запропонував Каель. "Розкажи нам, що ти розумієш.
"Я пережив цей місяць раніше, - сказав Зоріан, трохи подумавши, щоб зібратися з думками. "Першого разу, ще до того, як дізнався про часову петлю, я не взяв Кіріель з собою в Кіорію.
"Що!?" - запротестувала Кіріель. "Зоріан, ти придурок!"
"Я жив в одній з квартир, наданих академією, і ходив на заняття, як зазвичай", - сказав Зоріан, ігноруючи її. Він подивився на Каеля. "Ти теж ходив, але я тебе тоді не знав. Проте, у нас був ще один одногрупник".
"Зак?" здогадалася Каель.
"Так, - підтвердив Зоріан. "На відміну від попередніх двох років, коли я вчився з ним в одному класі, цього разу він був дивовижним. Він вирішив кожен тест на відмінно, він опанував сотні заклинань, і він був досить хороший в алхімії, щоб вразити тебе, з усіх людей".
Каель підняв на нього брову.
"Так, - запевнив Зоріан. "За час літніх канікул він ніби повністю змінився. Тоді мене це не дуже хвилювало - мені було цікаво, як йому це вдалося, але не моя справа втручатися. А потім прийшов літній фестиваль, і все пішло шкереберть. З неба на місто обрушилися артилерійські заклинання, а слідом за ними - армія монстрів. Коли я біг через палаюче місто, я побачив, як Зак бореться із загарбниками. Він кидався високорівневими заклинаннями, наче цукерками, і бився з майстерністю, яку не міг би мати жоден студент третього курсу. Спочатку він тримався досить добре, але потім на місце події прибув ліч і знищив його".
Він зробив паузу, щоб обдумати наступні слова, але Кіріель, вочевидь, не хотіла чекати так довго.
"І що далі?" запитала Кіріель. "Що було далі?"
"А що ще?" насміхнувся Зорян. "Ми померли. Ліч наклав на нас якесь дивне закляття - некромантичне, як мені сказали - і ми миттєво загинули".
"То як же ви тоді повернулися в минуле?" - підозріло запитала Кіріель.
"Не маю поняття. Все, що я знаю, це те, що я раптом знову опинилася у своєму ліжку в Кіорії, а ти побажала мені доброго раночку у своїй неповторно чарівній манері Кіріель. Спочатку я подумав, що це зробив ліч, але незабаром дізнався, що це не поодинокий випадок. Щоразу, коли я помираю, або наприкінці Літнього фестивалю, якщо я не помираю, моя душа переноситься назад у той ранок у Циріні, перш ніж я сяду на потяг до Кіорії".
Вони дивилися на нього кілька секунд, і Зоріан уже був упевнений, що вони раптом почнуть сміятися і глузувати з нього, коли Кіріель вирішила заговорити знову.
"Отже, ти мандрівник у часі, але можеш повернутися лише на один місяць у минуле і лише до одного конкретного дня, - обережно сказала Кіріель. Зоріан кивнула. Вона зрозуміла це набагато краще, ніж Зоріан думав, що зрозуміє. "І ти не можеш контролювати нічого з цього, окрім як навмисно вбити себе.
"Так, - підтвердив Зоріан.
"Ти найгірший мандрівник у часі з усіх", - висловила свою думку Кіріель.
І так само, як і раніше, напруга була знята.
***
Минуло три дні відтоді, як він розповів Кіріель і Каелю про часову петлю, і він, чесно кажучи, був трохи розчарований їхньою реакцією. Здавалося, вони обоє йому повірили, але ні на кого з них це не справило особливого враження. Обоє продовжували розпитувати його про це, коли могли застати наодинці, і він знав, що Каель досліджує цю тему у вільний час, але вони продовжували займатися своїми справами, наче нічого не сталося. Вони навіть не кидали на нього дивних поглядів, коли думали, що він не дивиться абощо!
"Я вже казав тобі, що перебуваю в петлі часу лише трохи більше року, - сказав Зоріан Кіріель. "Я навіть близько не всезнаючий і не можу відповісти на питання, які ти мені ставиш.
"Не можу повірити, що ти весь цей час ходив до школи, - буркнула Кіріель. "Я б кинула після другого разу".
"Ти б закінчила тим, що стала б рабинею Зака, - відповів Зоріан, - і в одну мить опинилася б у рабстві у нього". "Є причина, чому я роблю це повільно і обережно".
Обережний стукіт у двері перервав їхню суперечку. Зоріан був трохи параноїком щодо відвідувачів з тих пір, як розповів Гаслушу про вторгнення, а розповідь Каелу і Кіріель тільки посилила його страх. Хоча він просив Каеля і Кіріель не поширювати частину одкровення про "вторгнення на фестивалі" іншим людям, він ніколи не міг бути впевненим, що вони його послухали. Особливо Кіріель. Він продовжував очікувати, що з дня на день до будинку увірвуться вбивці, але його параноя, на щастя, поки що була безпідставною. Оскільки лише Каель постукав так легенько, Зоріан здогадався, хто це був.
"Заходь", - запросив Зоріан.
Однак замість того, щоб увійти, Каель залишився стояти в дверях.
"Нам треба поговорити", - сказав Каель, і в його голосі прозвучала нотка нервозності. "Можеш зайти до моєї кімнати на хвилинку?"
"Це про подорожі в часі?" схвильовано запитала Кіріель.
Каель зітхнув. "Кіріель, я знаю, що тобі це не сподобається, але можеш залишитися в своїй кімнаті, поки я поговорю з твоїм братом? Це пов'язано з подорожами в часі, але це трохи... особисте".
На мить здалося, що Кіріель збирається поскаржитися, але потім вона кинула на нього задумливий погляд і кивнула на знак згоди. Дивлячись, як вона йде до своєї кімнати, бурчачи всю дорогу, Зоріан мусив визнати, що трохи заздрить здатності Каеля контролювати Кіріель. Вона ніколи не слухала його, коли він намагався зробити щось подібне.
Знизавши плечима, Зоріан пішов за Каелем до його кімнати, де морлок швидко витягнув скриню з-під ліжка і дістав звідти таємничу чорну книгу без назви.
"Я досліджував твою... проблему... останні кілька днів", - сказав Каель. "Можливо, я дещо знайшов.
"Справді?" схвильовано запитав Зоріан.
Каель відкрив книгу, яку тримав у руці, і кілька секунд гортав її, перш ніж знайшов те, що шукав. Він простягнув йому відкриту книгу і вказав на сторінку.
"Судячи зі співу, який ти запам'ятав у лічі, і всього іншого, що ти мені розповів, я думаю, що це найбільш ймовірне заклинання, яке він використовував, - сказав Каель.
"Злиття душ", - прочитав вголос Зоріан. "Потрібно щонайменше дві цілі. Змушує душі мішеней злитися і перетворитися в одну. Зазвичай використовується як компонент більш складних ритуалів, які сильно змінюють ефекти. Якщо заклинання використовується ізольовано, то істота, що з'являється в результаті, практично завжди стає божевільною або іншим чином дефектною від стресу злиття. Зазвичай використовується при... створенні знайомих зв'язків, і взагалі душевних зв'язків..."
Це, безумовно, звучало як ймовірний кандидат на заклинання, але де Каель знайшов це? Насупившись, Зоріан погортав решту книги. Вона була повна заклинань магії душі, і більша її частина була написана кількома невідомими письменами, які Зоріан не міг прочитати. Це... було не те, що можна було знайти в бібліотеці Академії, принаймні, з простим студентським допуском.
Це означало, що це, ймовірно, була особиста книга Каеля.
"Каель... ти некромант?" - обережно запитав Зоріан.
"Складне питання", - відповів Каель після короткої паузи. "Я не поневолюю мертвих і не проклинаю людей. Але магія душі - це набагато більше, ніж просто магія".
Що ж, це було просто чудово - він розповів свою таємницю одному з небагатьох людей, які дійсно могли зробити щось, щоб приспати його назавжди. А ще кілька хвилин тому він сварив Кіріель за нерозважливість. Іноді він справді був справжнім ідіотом.
Але що зроблено, те зроблено, і принаймні зараз Каель не виглядав дуже вороже. Навпаки, здавалося, що другий хлопець більше боявся Зоріана, аніж навпаки.
"Я не буду доносити на тебе, якщо ти про це турбуєшся", - сказав Зоріан. Частково тому, що він смертельно боявся того, що інший хлопець зробить з ним, якщо він спробує. Некромант, зрештою... - Ти погодився мовчати про мою таємницю, тож було б лицемірством з мого боку безпідставно зраджувати твою. Все ж таки, некромантія? Е-е, я маю на увазі, магія душі?"
Каель слабо посміхнувся. "Це цікава дисципліна, якщо її справедливо оцінювати. Мій вчитель цікавився нею, і я хотів продовжити традицію.
Традицію, так. Зоріан подумав про те, щоб продовжити розмову, але вирішив не робити цього. Помилився він чи ні, але з цього можна було б отримати хоч якусь користь - він щойно познайомився з пристойним на вигляд некромантом, готовим відповісти на його запитання. Як часто таке трапляється?
"То якщо ліч здійснив злиття душ, то чому я все ще... ну, я?" - запитав Зоріан.
"Наскільки я розумію, таке заклинання повністю злило б мою душу з душею Зака. Ми обидва перестали б існувати як окремі люди".
"Що ж, мушу визнати, що я аж ніяк не фахівець з магії душі, - сказав Каель. "Моїми основними сильними сторонами є алхімія і медицина, а магія душі - лише побічний інтерес. Тим не менш, я припускаю, що заклинання було просто зупинено до того, як воно встигло завершити свій ефект. Цілком можливо, що Зак наклав на себе руки, коли зрозумів, що його душа стала мішенню".
"У його випадку це було б розумним рішенням, - погодився Зоріан. "Хоча, коли я з ним розмовляв, у мене не склалося враження, що він усвідомлював небезпеку. Гадаю, це могла бути амнезія, яка зіграла з ним злий жарт".
"Або на нього може бути накладено закляття, яке вб'є його, якщо виявить несанкціоноване втручання в його душу. Ти вже казав, що він не може бути творцем часової петлі. Той, хто наклав на нього закляття, безсумнівно, усвідомлював небезпеку, оскільки часова петля, в якій ти опинився, явно є роботою досвідченого мага душі".
"Зрозуміло. Отже, оскільки заклинання подіяло лише на мить, ми були врятовані від найгіршого ефекту, - розмірковував Зоріан. "І в мене з'явився якийсь душевний зв'язок, який тягне мене за собою. Можливо. У всякому разі, тут явно мало місце якесь злиття душ. Чи можеш ти дізнатися, що насправді зробило заклинання?"
"Можливо", - повільно промовив Каель. "Хоча для цього потрібні заклинання. Заклинання магії душі, якщо бути точним. Ти впевнений, що хочеш довірити це злісному, слизькому некроманту?"
"Так, - підтвердив Зоріан, закотивши очі на драматизм Каеля. Можливо, це була не найрозумніша річ - погодитися, але він щиро відчайдушно потребував відповідей, і він чесно відчував це від Каеля. Зазвичай він добре розбирався в людях. "Це правда, що я з пересторогою ставлюся до магії душі, але це не означає, що я автоматично зненавиджу тебе зараз. Давай, накладай заклинання, які тобі потрібні".
Після 15 хвилин таємничого заклинання (яке не справило на нього жодного видимого ефекту і навіть не викликало неприємних відчуттів), Каель був змушений визнати, що не отримав багато чого. Єдине, що міг сказати йому інший хлопець, це те, що у нього точно не було класичного душевного зв'язку з Заком - якщо він і був пов'язаний з іншим мандрівником у часі, то через щось більш екзотичне і тонке, ніж це.
"Вибач, - сказав Каель. "Я думав, що така велика магія душі, як ця, буде очевидною, але, мабуть, я помилявся. Може, якщо я спробую її на Заку...?"
"Неможливо провести обстеження, не сказавши йому правду, - сказав Зоріан. "Я ще не впевнений, що хочу цього робити.
"Звичайно", - сказав Каель. "Хоча я не знаю, що ще я можу зробити. Щоб допомогти тобі, я повинен бути набагато кращим магом душі, а якщо ти маєш рацію, у мене просто немає часу на те, щоб ним стати. Навіть якби ти переконав мене в цьому на самому початку часової петлі - а я не впевнений, що ти зміг би зробити це так швидко, до того, як я дізнався про тебе трохи більше - одного місяця недостатньо, щоб досягти чогось в такій області, як магія душі."
"Е-е, - промовив Зоріан після кількох секунд мовчання. "Може, ти навчиш мене магії душі?
"А ти хотів би це зробити?" запитав Каель з легкою забавою.
"Ти казав, що магія душі - це більше, ніж прокляття людей і поневолення мертвих, - сказав Зоріан. "І мені справді потрібні відповіді, які може дати лише магія душі.
Крім того, якби він навчився магії душі особисто, йому більше не довелося б довіряти незнайомцям, щоб вони гралися з його душею. Якби комусь довелося застосовувати магію душі, він волів би, щоб це був він сам.
"Хоча мені лестить, що ти готовий відкинути свої упередження, правда в тому, що ти ніколи не будеш достатньо хорошим для того, що ти хочеш з нею зробити, - сказав Каель. "Хоча більшість магії душі можуть виконувати звичайні маги, такі як ти, справді складні заклинання вимагають певного сприйняття душі - вміння, яке можна отримати, лише випивши спеціальне зілля, приготоване з правильно зібраної лялечки дріжджової молі."
"А зілля рідкісне?"
"Більшу частину свого життя п'ядуни проводять у землі, - каже Каель. "23 роки вони живуть як личинки, а потім масово з'являються з ґрунту як рої отруйних молі. Метелики живуть рівно один день, після чого відкладають яйця і вмирають. Якщо тобі цікаво, востаннє рої молі з'являлися менше десяти років тому".
"Принаймні ще десять років не буде лялечок вогнівки", - збагнув Зоріан.
Каель кивнув. "А для зілля потрібні свіжі лялечки - їх неможливо зберегти.
"І немає іншого способу отримати сприйняття душі?
"Може, і є, але я знаю тільки про цей, - сказав Каель. "Існують деякі ритуали, що передбачають людські жертвоприношення, які, як стверджують, дають таку ж користь магу, але я ніколи не пробував їх і підозрюю, що ти теж не захочеш цього робити.
"Безумовно, ні", - погодився Зоріан.
Після ще кількох хвилин дискусії Зоріан вийшов з кімнати Каеля, занурений у свої думки.
Він не зовсім хотів відмовлятися від ідеї навчитися магії душі, але зараз у нього було більш ніж достатньо справ, тому він не хотів відкладати їх на потім. Було багато інших перезапусків, в яких можна було спробувати пізніше.
Щойно він увійшов до кімнати і зачинив за собою двері, як відчув дуже знайомий дотик до свого розуму. Він не був схожий на той, коли він наважився з Тайвеном спуститися в каналізацію, але набагато тонший і менш чужий, наче павутиння, що торкалося країв його думок.
Він одразу ж запанікував, його очі кидалися з одного кутка кімнати в інший у пошуках нападника, поки він намагався подумки заблокувати його присутність у своїй свідомості. Незважаючи на його практику з Кайроном, він виявився нездатним це зробити.
["То ти відкритий?" - пролунав у його голові чіткий, впевнений голос. На відміну від минулого разу, не було ні болю, ні заплутаних образів... але від цього було ще страшніше. Під час останньої зустрічі його супротивник явно не звик мати справу з людьми. Цей точно знав, що робить. [Цікаво. Ти вже зустрічався з кимось із нас раніше? Це буде легше, ніж я думав.]
Он там! Тіні в тому кутку ворухнулися? Він уже збирався кинути туди магічну ракету, як раптом усе його тіло завмерло і відмовилося його слухатися.
Темна тінь несподівано вистрибнула з темряви в кутку кімнати і приземлилася на ліжко - прямо перед ним. Це був павук, як він і підозрював, але він виглядав зовсім не так, як він очікував. Павук був відносно невеликим для гігантської породи павуків, не більшим за груди Зоріана, і набагато компактнішим, ніж ті веретеноподібні, довгоногі різновиди, які люди зазвичай асоціюють з павуками. Поламавши голову, Зоріан визначив, що це один із видів павуків-стрибунів.
Коли істота розвернулася до нього обличчям, Зорян раптом побачив пару гігантських чорних очей, які надавали павуку напрочуд схожого на людське обличчя. На його "лобі", за браком кращого слова, була ще одна пара менших очей, але два великих ока привертали увагу Зоріана. Ще однією річчю, яку він помітив, звичайно ж, була пара велетенських іклів, які виглядали так, ніби могли б з легкістю проткнути його череп.
[Вітаю_,_ Зоріане Казінскі,] - телепатично промовив павук. [Я давно хотів з тобою зустрітися . Нам зтобою требадовго-довго поговорити...]