Зоріан відчув, як заряджений маною камінець наближається до нього, але не ворухнувся. Він не міг сказати, куди він був спрямований - вліво чи вправо, але знав, що не в лоб. Він завжди міг сказати, коли це було. Завжди. Він не знав, як він міг сказати це з абсолютною впевненістю, коли насправді не міг точно визначити, куди летить камінчик, але він був вдячний за це. Він просто хотів би повторити цей успіх у вправі загалом.
Камінчик пролетів повз нього, і він з усіх сил намагався визначити, з якого боку він пролетів повз нього.
"Зліва", - спробував він.
"Неправильно", - сказав Ксвім незацікавленим тоном. "Знову праворуч".
У нього кинули ще один камінчик. Цього разу теж не в лоб. Що не дивно - Хвим припинив це робити, коли зрозумів, що Зоріан може ідентифікувати такі камінці з ідеальною точністю. Зрештою, не варто було давати Зоріану безкоштовні бали.
"Правильно", - сказав він.
"Неправильно", - одразу ж відповів Ксвім. "Знову".
Зоріан насупився за пов'язкою на очах. Чи це тільки здавалося, чи з часом у нього справді ставало все гірше і гірше? Щось тут було дуже неправильно. Якщо на початку сеансу він вгадував більше половини запитань, то тепер постійно помилявся. Він думав, що час від часу буде вгадувати правильно, через статистичну неминучість, якщо не більше. Але ж існувало лише дві можливості!
Ось чому, коли Ксвім кинув наступний камінчик, Зоріан швидко зняв пов'язку, щоб побачити, в чому справа.
Камінчик пролетів прямо над його головою.
От сучий син!
"Я не казав, що ти можеш зняти пов'язку", - спокійно промовив Ксвім, наче Зоріан не спіймав його щойно на гарячому.
"Це ж шахрайство!" запротестував Зоріан, повністю ігноруючи зауваження Ксвіма. "Звісно, я не міг вгадати, якщо ви навіть не збираєтесь дотримуватися власних правил!"
"Ви не повинні вгадувати, пане Казінскі, - без вибачень відповів Ксвім. "Ви повинні відчувати.
"Я відчував", - заперечив Зоріан.
"Якби ви відчували, то зрозуміли б, що відбувається, набагато раніше, і вам не потрібно було б знімати пов'язку, щоб визначити проблему, - сказав Ксім. "А тепер перестань гаяти час і одягни пов'язку назад, щоб ми могли продовжити".
Зоріан подумки прокляв Ксенія, але зробив те, що йому було сказано. Як би йому не хотілося це визнавати, Зоріан мусив визнати, що в словах Ксвіма було багато правди. Він здебільшого вгадував, через яке плече летять камінці, покладаючись на інтуїцію, а не на чітке сприйняття їхнього розташування. Але навряд чи він був винен у тому, що не міг надійно відстежити об'єкт, який швидко рухається, за слабкими викидами мани - якщо вірити книжкам, це було дуже складне вміння, на опанування якого йшли роки! Чесно кажучи, вимагати від студента опанувати таке на третьому курсі було абсолютно нерозумно. Але цілком у дусі Ксвіма, вважав він. Принаймні, йому більше не треба було боятися, що його вдарять у голову.
Решта сесії була типовою, тобто повторюваною і нудною. З іншого боку, яка частина школи не була нудною в цей момент? Він застряг у часовій петлі трохи більше року тому, і вдавати увагу на уроках ставало дедалі важче. У нього була спокуса взяти приклад з Зака і піти поблукати десь в іншому місці, щоб перезавантажитись, але він не міг. З одного боку, було б безвідповідально гаяти час, коли він міг би працювати над навичками, необхідними для того, щоб розібратися в цій справі. З іншого боку, він не хотів привертати до себе увагу. Пам'ять про їхню взаємодію, ймовірно, все ще була свіжою в голові Зака, і була можлива третя сторона, яку варто було б розглянути. Повністю прогулювати заняття було б зовсім не в його характері і викликало б багато запитань. Він і так вже грав на межі, беручи з собою Кіріель і пропускаючи майже чверть занять, щоб займатися своїми справами, але ці зміни принаймні можна було легко пояснити. Якщо його нинішній спосіб дій не дасть результатів, йому доведеться відмовитися від маскараду, щоб зберегти здоровий глузд, але це не було нагальною проблемою. У нього були нагальніші проблеми, тож він відклав це питання на потім, коли і якщо воно стане актуальним.
Закінчивши сеанс з Ксвімом, він пішов до бібліотеки, щоб відзвітувати перед Кірітішлі. Зазвичай по п'ятницях він не ходив на роботу, оскільки спілкування з Ксвімом дуже швидко псувало йому настрій, але сьогодні він почувався просто чудово. Здавалося, він вже звик до витівок дратівливого чоловіка.
"Зоріане!" - привіталася Кірітішлі.
"Якраз вчасно! Ми тільки сьогодні отримали нову партію, і Ібері мала піти додому раніше".
"Гаразд", - повільно промовив Зоріан. Він збирався запитати, що за вантаж прибув, але потім вирішив, що це дурне запитання. Звичайно ж, це був вантаж з книжками. "Що ви хочете, щоб я зробив?"
"Просто розпакуй книги з коробок і розділи їх на приблизні категорії", - відповіла Кірітішлі, вказуючи в напрямку невеликої гори коробок. "Пізніше я огляну їх більш детально, щоб зрозуміти, що з ними робити".
"Ви не знаєте, що з ними робити?" - здивовано запитав Зорян. "Тоді навіщо ви їх замовили?"
"Я не замовляла, - похитала головою Кірітішлі. "Хтось подарував академії свою особисту бібліотеку. Таке трапляється час від часу. Іноді люди залишають нам свої книги у заповітах, або ж люди, які їх успадковують, не знаходять їм застосування і не можуть їх продати. Багато старих книг корисні лише як історичні цікавинки, а іноді й не тільки. Більшість книжок у цих коробках будуть утилізовані, якщо чесно".
"О?" - запитав Зоріан, відкриваючи одну з коробок і витягаючи одну з книжок, складених всередині. Це був посібник з вирощування слизу. На обкладинці було написано, що він був виданий 20 років тому. "Мене це дивує. Я чітко пам'ятаю, як ви казали, що бібліотекарі повинні зберігати все, що можуть, а не вибирати те, що вони вважають "добрим" чи "корисним".
"Та замовкни, - буркнув Кірітішлі, замахнувшись на нього, але той ухилився. "Це ідеал, до якого треба прагнути, а не непорушний закон. У бібліотеці не так багато місця, якою б великою вона не здавалася. До того ж, більшість цих книжок - дублікати тих, що вже є у нас. Годі мудрувати, берися до роботи".
Зоріан з головою взявся за справу, розпаковуючи коробку за коробкою. Кірітішлі дала йому величезну книгу, що містила список за списком найпоширеніших книг, які вони отримували в таких поставках, і сказала, щоб він використовував її, щоб відокремити очевидні дублікати від решти. Звичайно, користуватися книгою вручну, щоб знайти збіги, було б суцільним кошмаром, особливо зважаючи на те, що літери були надруковані дуже дрібним шрифтом, щоб втиснути якомога більше слів на кожну сторінку, але Зоріан знав, що книга була створена з якоюсь іншою метою. Одне з заклинань, якого він навчився у Іберії під час попередніх перезапусків, полягало в тому, щоб скласти список термінів, які ви хочете знайти, а потім з'єднати цей список за допомогою заклинання ворожіння з цільовою книгою, в якій ви хочете шукати. Тоді це здавалося йому трохи безглуздим, але тепер він зрозумів, що це було зроблено саме для цього. А величезна, щільно упакована довідкова книга, ймовірно, була зроблена з урахуванням цього заклинання, у свою чергу.
Майже через 2 години і 20 нашвидкуруч списаних списків він відокремив дублікати від решти книг і саме гортав одну з книг заклинань, які знайшов у ящиках, коли Кірітішлі нарешті повернулася з того місця, де вона зникла після того, як дала йому своє завдання. Його швидкий прогрес здивував її, адже вона й гадки не мала, що він так добре знається на бібліотечній магії, і, вочевидь, трохи розчарував її.
"З тобою зовсім не весело", - драматично зітхнула вона. "Я хотіла показати тобі цей фокус, коли повернуся, після того, як ти 2 години старанно шукав сірники в цьому монстрі-книзі. Вираз твого обличчя був би безцінним".
Зоріан лише підняв на неї брову, але в іншому промовчав. Кірітішлі продемонструвала свою зрілість, висолопивши язика, як п'ятирічна дитина, перш ніж поглянути на книгу, яку він гортав.
"Знайшов щось цікаве?" - запитала вона.
"Не дуже", - відповів Зоріан, клацнувши книжкою. У ній і так не було нічого особливо цікавого. "Я сподівався, що знайду книгу про потужну стародавню магію і тому подібне, але не пощастило.
Кірітішлі пирхнув. "Навіть якби ти і знайшов щось подібне, це не принесло б тобі користі. Всупереч тому, що тобі могли навіяти різні пригодницькі романи, стародавня магія майже завжди поступається тій, яку ми маємо зараз. Ті заклинання, які втрачені, зазвичай втрачені з поважної причини - як правило, через те, що вони занадто непрактичні, вимагають інгредієнтів або умов, яких більше не існує, або тому, що вони вважаються вкрай неетичними в сучасну епоху. Наприклад, у наш час важко знайти учасників для ритуальної магічної оргії, а вулканічні заклинання Херуана покладалися на умови, притаманні одному конкретному вулкану, який не діяв вже понад 200 років".
Зоріан моргнув. "О. Ну, це розчаровує."
"Цілком, - погодилася Кірітішлі. "І навіть коли ці заклинання можна накласти без проблем, вони, як правило, надзвичайно негнучкі і довгі у виконанні. Старі маги не мали таких навичок формування, які мають сучасні маги, тож вони компенсували це тим, що робили свої заклинання довгими і вузькоспеціалізованими. Наприклад, існували сотні заклинань, що змінювали колір, але більшість з них відрізнялися лише тим, на який колір заклинання перетворювало об'єкти, що піддавалися впливу. У наш час спостерігається стійка тенденція до узагальнення заклинань, оскільки кращі методи навчання дозволяють сучасним магам компенсувати недостатню точність заклинань і абсолютним контролем над своєю магією".
"Це робить багато старих заклинань застарілими для належно підготовленого мага", - закінчив Зоріан. Він завжди знав, що більшість історичних книг подають сильно ідеалізований образ їхніх предків - їхнє зображення спустошення північної Міасіни (він відмовлявся називати це "Катаклізмом", ніби це було якесь природне явище поза контролем Ікосіан) і подальший вихід на Алтазію був достатнім доказом того, що їм дали приукрашену версію історії - але він не усвідомлював, що Вкосіанці були ще й паскудними магами на додачу до того, що вони були короткозорими засранцями. "І ти повинен бути таким, якщо плануєш отримати сертифікат. Знаєте, мені завжди було цікаво, чому так багато дійсно простих заклинань класифікуються як заклинання першого кола. Я думав, що це може бути навмисною політикою Гільдії, щоб заохотити сертифікацію, але, гадаю, багато з них не були такими тривіальними, коли їх вперше оцінювали."
"Так, але ти також повинен розглядати речі з точки зору творця заклинання", - сказав Кірітішлі. "Набагато престижніше і вигідніше створити заклинання 1-го кола, ніж заклинання 0-го кола. Тому вони майже ніколи не класифікують заклинання як щось нижче 1-го кола, і гільдія дозволяє їм спускаючи це з рук, ймовірно, з тієї самої причини, яку ти назвав. Цілеспрямована людина, ймовірно, могла б змусити Гільдію знизити класифікацію для багатьох з цих заклинань, але ти наживеш багато ворогів, особливо в групах за інтересами, що займаються створенням заклинань. Це було б невдячною справою, і тобі постійно доводилося б остерігатися людей, які намагалися б відкотити зміни назад".
Зоріан мовчки переварював цю інформацію. Звичайно, він не мав наміру втручатися в політику такого високого рівня, ні в часовій петлі, ні поза нею. Якщо щось і вбили йому в голову батьки своїми нескінченними проповідями, так це те, що його сильні сторони лежать не в цій сфері. Звісно, можливо, ці проповіді не були спрямовані на це, але це не було його проблемою. Проте, такі речі було корисно знати. У майбутньому йому доведеться розпитувати Кірітішлі про інші історії.
***
Коли Кірітішлі сказала йому йти додому, Зоріан був дуже радий виконати її прохання. Це був довгий (і нудний) день, з регулярними заняттями, сеансом з Ксвімом та роботою в бібліотеці, і все, чого він насправді хотів, - це повернутися до Імайї та відпочити. На жаль, цього не сталося, бо щойно він вийшов з бібліотеки, до нього причепився якийсь підозрілий чоловік, що чекав на нього біля входу.
Ну, можливо, "причипився" - це занадто сильно сказано: технічно, чоловік, про якого йде мова, просто спирався на стовп біля входу, не перегороджуючи йому шлях і навіть не розмовляючи з ним. Проте, як тільки чоловік підняв голову і їхні очі зустрілися, Зоріан зрозумів, що цей чоловік чекав на нього, і тільки на нього одного. Середнього віку, одягнений у дешевий, зім'ятий костюм, неголений, він був схожий на одного з численних безхатченків Кіорії, але в його поставі відчувалася впевненість, яка не вписувалася в цей образ.
Він миттєво зупинився, і на сцені запанувала тривожна тиша, поки вони обоє аналізували один одного. Зоріан не мав жодного уявлення, хто цей чоловік і що він хоче з ним зробити, але він не був схильний до милосердя. Він не забув, як його вбили під час одного з перших перезапусків, і не мав бажання повторювати цей досвід.
"Зоріан Казінський?" - нарешті перепитав чоловік.
"Це я", - підтвердив Зоріан. Він не думав, що брехня спрацює, і краще було б зіткнутися з ним біля бібліотеки, ніж потрапити в засідку на порожній вулиці по дорозі додому.
"Детектив Гаслуш Ікзетері, поліція Кіорії, - сказав чоловік. "Ільза прислала мене, щоб я став твоїм інструктором з ворожіння".
Зоріан не знав, що відповісти. Ільза обрала детектива його інструктором? Ось тобі й ідея вмовити свого нового інструктора навчити його обмеженим навичкам ворожіння, необхідним для розслідування цієї справи з петлею часу. Чому це мали бути саме правоохоронні органи, з усіх можливих?
Не Офіційна Ілюстрація Гаслуша
"Це чудово", - категорично сказав Зоріан. "Я все думав, коли ж Ільза когось знайде".
Якщо його відсутність ентузіазму і турбувала чоловіка, він не показав цього. Він розвернувся і пішов геть, жестом запросивши Зоріану йти за ним.
"Ходімо, хлопче, знайдемо таверну, де можна посидіти", - сказав він, засунувши руки в кишені куртки.
О так, таверна - ідеальне середовище для навчання. Боги, мало того, що цей чоловік був детективом, він ще й був непрофесійним. Його неохайний вигляд видавав це з самого початку, але Зоріан завжди намагався не судити надто суворо лише за зовнішнім виглядом - надто багато людей робили це з ним, і його це завжди дуже дратувало.
Мабуть, його думки були більш помітними в його поведінці, ніж він думав, бо чоловік швидко почав виправдовуватися.
"Облиш, не дивись на мене так, - сказав чоловік. "Не схоже, що ми сьогодні будемо робити щось надто серйозне. Це був довгий день для нас обох, я думаю - ти втомився, я втомився, ми не знаємо один одного, і ми нічого не досягнемо, якщо одразу ж почнемо уроки. Чорт, може, ми вирішимо, що не подобаємося одне одному, і все це припинимо. Тож сьогодні ми просто вип'ємо і поговоримо".
Гаразд, можливо, Гаслуш був розумнішим і здібнішим, ніж Зоріан вважав. Він повинен був припинити судити людей так швидко. Хоча...
"Я не вживаю алкоголю", - попередив Зоріан.
Гаслуш з цікавістю подивився на нього. "Релігійне табу?"
Зоріан похитав головою. Він ніколи не був дуже релігійним - боги мовчали століттями, і, наскільки Зоріан знав, це означало, що вони або повбивали один одного, або покинули свої творіння напризволяще. Чорт забирай, слухаючи деякі історії з епохи богів, він не міг позбутися думки, що людству було б краще без них - вони мали тривожну тенденцію розкидатися пошестями і проклинати цілі міста під найнікчемнішими приводами. Він не вважав збігом те, що людство почало розвиватися, як соціально, так і технологічно, лише після того, як боги замовкли.
"Поганий досвід", - просто сказав він, не бажаючи обговорювати цю тему далі.
"А, - сказав Гаслуш, задоволений його відповіддю. "Нічого страшного, можеш замовити фруктового соку чи ще чогось. Чорт забирай, я навіть можу показати тобі заклинання, яке я використовую, коли я на службі, але не хочу ображати людей, відмовляючись від запропонованого напою".
Ось це звучало корисно! Зоріан подивився на Гаслуша, і той правильно витлумачив це як дозвіл продовжувати.
"Це невеличке закляття, яке перетворює алкоголь на цукор, - сказав Гаслуш, піднявши праву руку, щоб показати звичайний металевий перстень на середньому пальці. "Я закарбував його в каблучці, щоб не накладати заклинання явно - видиме накладання закляття на напій часто викликає навіть більше обурення, ніж відверта відмова від нього, віриш чи ні. Щойно я торкнуся келиха, справу зроблено".
"Зручно, - вдячно сказав Зоріан. Це заклинання врятувало б його від багатьох неприємностей протягом багатьох років. "Але я думав, що органічна матерія не може бути реструктурована за допомогою заклинань зміни?
"Зазвичай ні, але це тому, що більшість з них неймовірно складні і маловивчені, а не тому, що органічні сполуки якимось чином неможливо відтворити", - відповів Гаслуш, вивчаючи різні вивіски таверн, поки вони йшли. Очевидно, він не просто шукав найближчу. "І етанол, і глюкоза - досить прості молекули, і досить добре вивчені, тому немає ніяких труднощів у перетворенні одного в інше". Він раптом зупинився перед найближчою вивіскою, якусь мить розглядав її, а потім знову повернувся до Зоріана. "Я думаю, що це гарне місце. Що скажеш?"
Досвід Зоріана з тавернами був дуже обмежений і загалом неприємний, тому він просто жестом запросив Гаслуша зайти, перш ніж піти слідом за ним.
Все виявилося не так погано, як Зоріан побоювався: всередині таверни було темно, повітря трохи затхле, але столики були чистими, а шум - помірним. Після того, як вони обидва замовили випивку, Гаслуш вибрав столик у кутку і наклав на нього довге, складне заклинання. Напевно, це була якась приватна палата.
Зоріан очікував, що чоловік почне його допитувати, як тільки заклинання стане на місце, але все склалося не так, як гадалося. Якщо Гаслуш і допитував його, то робив це надто тонко, щоб Зоріан міг помітити. Чорт забирай, він навіть не запитав його про Даймена, що було приємно. Поступово Зоріан розслабився і почав ставити свої запитання. На кшталт "звідки у детектива є час і бажання навчати третьокурсника магії ворожіння"?
"Ха, - пирхнув Гаслуш. "Гарне запитання. Зазвичай щось подібне було б останньою річчю в моїй голові, але вчора мій командир скинув мені на коліна дійсно дурнувату справу. Очевидно, містом ходять чутки про павуків-менталістів, що ховаються в каналізації, і я маю це перевірити". Він зітхнув і закотив очі. "Павуки-менталісти..." - пробурмотів він.
Зоріан намагався не виказати свого здивування, і йому це якось вдалося - значною мірою тому, що Гаслуш у цей момент більше уваги приділяв своєму напою, ніж йому. Він розпустив плітку, навіть не усвідомлюючи цього? Він вважав, що не повинен дивуватися, адже розповів Тайвену про павуків прямо перед Імайєю та його сестрою - між Тайвеном і цими двома, вони, напевно, проговорилися про це щонайменше дюжині людей.
"Так чи інакше, після роботи я пішов на зустріч з моєю доброю подругою Ільзою, щоб ми могли поскаржитися один одному на наші проблеми за келихом-другим, коли вона сказала мені, що у неї проблеми з пошуком репетитора з ворожіння для тебе. І тоді я зрозуміла, що у мене є ідеальне рішення для моєї проблеми. Я міг би перекласти цю справу на якогось іншого бідолаху, допомогти другу, який цього потребує, і одним махом вирішити давню суперечку між мною і моїм командиром. Розумієш, пару років тому бюрократи в Ельдемарі вирішили запустити ініціативу, щоб зацікавити більше магів кар'єрою в правоохоронних органах. Тільки замість того, щоб зробити щось конкретне для залучення нових талантів, вони попросили магів, які вже працювали в поліції, з власної ініціативи піти і познайомити з професією магів, що навчаються."
"А, - сказав Зоріан. "То вам і так доводиться займатися подібними речами?"
"Так, але я дещо розслабився в цьому плані, тому мій командир постійно пиляє мене за невиконання своєї квоти. Але хіба можна мене звинувачувати? Нам за це доплачують, але це копійки, якщо врахувати, скільки клопоту".
"Вам краще знати, ніж мені, - знизав плечима Зоріан. Але як, е-е, "знайомство з професією" звільняє вас від справи з павуками?
"Я не маю часу робити і те, і інше", - сказав Гаслуш. Він на секунду насупився, а потім похитав головою, ніби прояснюючи. "Так. Це моя історія відмазка, і я її дотримуюся".
Після цього розмова припинилася, і Гаслуш пообіцяв зустрітися з ним знову в понеділок. Повертаючись до будинку Імайї, Зоріан занурився в роздуми, гадаючи, чи вийде щось з усього цього павукового розслідування. Мабуть, ні, враховуючи, наскільки серйозно до нього поставився Гаслуш, але все ж таки. За тиждень-другий йому доведеться розпитати чоловіка про додаткові подробиці.
***
Зоріан нетерпляче постукував ногою, чекаючи, поки Імайя відчинить двері. У нього був ключ від вхідних дверей, але це не допомагало - Імайя мала прикру звичку залишати ключ у замку, і сьогоднішній день не став винятком. Він не міг увійти без її допомоги.
Мабуть, їй так подобалося.
Звук відмикання повернув його увагу до самих дверей, які відчинилися, і на нього витріщилася стурбована Імайя.
"Щось сталося?" - запитав він. Кіріель зробила якусь дурницю, поки його не було?
"Це я повинна про це питати", - відповіла вона. "Де ти був? Ти мав повернутися кілька годин тому.
"Е-е..." Зорян розгубився. "А в чому проблема? Я ж не прийшов серед ночі, чи щось таке..."
Роздратований погляд, яким вона подивилася на нього, підказав йому, що не варто було цього говорити. Не те, щоб він розумів чому - адже не було такого правила, що він повинен був поспішати додому після уроків. У Циріні його батькам було байдуже, чим він займається у вільний час, аби тільки він не нехтував своїми обов'язками і не ставив їх у незручне становище. Це було чужим для нього відчуттям, що хтось турбується про нього лише тому, що він не прийшов додому вчасно.
"Слухайте, мені дуже шкода, але я повинен був зустрітися з моїм інструктором з ворожіння після уроків, і ця зустріч трохи затягнулася", - сказав він. "Пані Курошка, ви втратите свої нерви, якщо будете хвилюватися кожного разу, коли я запізнююсь з уроків. Це не перший раз, коли мене затримують після уроків, і точно не останній".
Вона зітхнула і заштовхала його всередину, очевидно, дещо заспокоєна його промовою.
"У майбутньому намагайся попереджати мене, коли запізнюєшся, - сказала Імайя. "Напевно, є якась магія, яка може передавати повідомлення в межах міста, так?"
Це була гарна ідея, мусив визнати Зоріан. "Я подивлюся, що зможу знайти", - пообіцяв він.
"Добре, - сказала Імайя. "Твоя сестра вже давно про тебе питає, ти знаєш?
Зоріан застогнав. "Вона ж вам не набридає, правда?"
"Ні, вона маленьке янголятко", - сказала Імайя, відмахнувшись від його занепокоєння. Зорян мовчки закотив очі на думку про те, що Кіріель - янголятко. Якщо Кіріель була такою гарною, то чому Імайя так сильно хотіла, щоб він повернувся додому? "Вона провела більшу частину дня, малюючи, граючись з магічним кубиком, який ти їй дав, і розмовляючи з Каною. Чи то пак говорячи до Кани? Присягаюся, ця дитина занадто тиха. Треба якось поговорити про це з Каелем. Це ненормально для дитини бути такою замкненою..."
Зоріан мовчки кивнув, задоволений тим, що зроблений ним кубик мав такий успіх. У ньому не було нічого особливого, звичайний кам'яний куб з купою світловипромінюючих знаків, складених у дитячу головоломку. Він знайшов схему в одній з книжок, які Нора рекомендувала йому, коли навчала його формулам заклинань, і вирішив, що створення такого кубика буде подвійно корисним: він отримає практичний досвід використання формул заклинань і дасть Кіріель щось, з чим можна було б весело згаяти час.
"Схоже, їй сьогодні було весело", - зауважив Зоріан. "Тоді навіщо я їй був потрібен?
Імайя якось дивно подивилася на нього. "Ти її старший брат. Їй не потрібна особлива причина, щоб сумувати за тобою".
"А справжня причина?" Зоріан натиснув.
"Кана задрімала, а у твоєї іграшки закінчилася мана і вона стала неактивною", - нарешті зізналася Імайя після секундної мовчанки.
"А, - кивнув Зорян. Він помітив, що в конструкції було дуже мало місця для зберігання мани, але не відчував себе достатньо впевнено, щоб переробляти її під час створення куба. Зрештою, існувала причина, чому куб мав такі рудиментарні запаси мани - великі концентрації мани мали тенденцію вибухати при неправильному поводженні, а куб призначався для тренувань для початківців. Початківців, які могли повністю облажатися під час перших кількох спроб. Враховуючи, скільки проблем у нього виникло з простим відтворенням дизайну на кам'яному кубі, він відчув, що зробив правильний вибір, коли вирішив не втручатися в базовий дизайн. Він просто зробить більше таких кубиків, якщо Кіріель все ще захоче погратися з одним із них - у будь-якому випадку, це була хороша практика. "Вона, мабуть, у своїй кімнаті?"
"Ні, вона у твоїй кімнаті, читає твої книжки", - недбало відповіла Імайя.
Око Зоріана сіпнулося, опираючись бажанню попрямувати до своєї кімнати і вигнати звідти Кіріель. Насправді йому пощастило, що він взагалі мав кімнату, яку міг назвати своєю. Імайя досі не знайшла бажаючих винайняти іншу кімнату в будинку, і Зоріан був вдячний за це, оскільки це означало, що він може залишити кімнату за собою. На жаль, у нього не було жодної можливості не пускати туди Кіріель. Кіріель не мала жодних заборон приходити і йти туди, коли їй заманеться, і Імайя була ще менш схильна зупиняти її, ніж їхня мати в Циріні. Здавалося, вона вважала поведінку Кіріель "природною".
І маленьке чортеня знало це! Вона знала, що їй може зійти з рук майже все, оскільки вона подобалася Імайї більше, ніж він, і вона використовувала це на повну котушку. Ось чому, коли Зоріан голосно увійшов до кімнати, вона повністю проігнорувала його. Вона лежала на його ліжку з відкритою книгою перед собою, зручно поклавши ноги на подушку. Поки він спостерігав за нею, вона потягнулася до тарілки з печивом, яку принесла Імайя, маючи намір розсипати ще більше крихт на його простирадла.
"Гей!" - запротестувала вона. "Це моє! Візьми собі своє печиво!"
Зоріан проігнорував її і вивчав тарілку, повну печива, яку він вихопив у своєї демонічної молодшої сестрички. "Знаєш, спочатку я просто хотів привернути твою увагу і не дати тобі наробити ще більшого безладу, ніж ти вже наробила, але вони виглядають дуже смачно..."
"Нііііі!" заволала Кіріель, коли він відкрив рота, погрожуючи проковтнути жменю печива за один раз. Однак вона, здавалося, не хотіла залишати його ліжко, щоб забрати їх назад. Вона, мабуть, знала, що він не дозволить їй легко повернути своє місце, якщо вона коли-небудь відмовиться від нього, розумне маленьке чортеня.
"Знаєш що, - сказав він, закриваючи рот і кладучи печиво назад на тарілку. "Я віддам тобі печиво, якщо ти позбудешся всіх крихт, які ти насипала на моє ліжко".
Кіріель одразу ж кілька разів провела руками по простирадлах, зіштовхуючи всі крихти на підлогу перед ліжком. Своє завдання вона виконала, і блиснула йому зухвалою посмішкою.
"Ха-ха", - сказав Зоріан без гумору. "Тепер іди візьми віник і прибери як слід. Я буду їсти печиво за кожну хвилину, що цей безлад залишиться в кімнаті".
Він перервав свої слова, запхавши одне з печива до рота. Насправді воно було досить смачним.
Кіріель випустила крик протесту і зіскочила з ліжка в розпачі. Вона безуспішно намагалася повернути свою тарілку з печивом, але коли зрозуміла, що не може змусити його віддати її (і коли він з'їв друге печево), вона побігла за віником і совочком. Мабуть, вона також поскаржилася Імайї, тому що через кілька хвилин вона з'явилася з іншою тарілкою печива, "щоб він не крав у своєї молодшої сестрички". Неважливо.
На жаль, навіть після того, як він визволив своє ліжко з лап Кіріель, вона все одно повернулася до нього в кімнату. Тепер вона лежала на його грудях, звалившись на нього, коли він на секунду заплющив очі.
"Чому ти все ще тут, Кірі?" зітхнув Зоріан.
Кіріель спершу не відповіла, надто зайнята тим, що лазила по тілу Зоріана, ніби він був неживим об'єктом, який не відчував болю та дискомфорту. Коли вона міцно вляглася з ним на ліжку, вивільнивши для себе достатньо вільного простору, вона заговорила.
"Мені нудно, - сказала вона. "До речі, твій пазл зламався.
"Він не зламався, - сказав Зорян. "Просто закінчилася мана. Я можу зробити тобі новий завтра, якщо хочеш."
"Гаразд."
Між ними запанувала коротка тиша, і Зоріан заплющив очі, щоб трохи подрімати.
"Зоріане?" несподівано запитала Кіріель.
"Так?" запитав Зоріан.
"Що таке морлок?"
Зоріан розплющив очі і подивився вбік, втупившись у Кіріель з цікавим виразом обличчя.
"Ти не знаєш, що таке морлок?" - недовірливо запитав він.
"Я лише знаю, що це такі біловолосі блакитноокі люди, - відповіла Кіріель. "І що люди їх не дуже люблять. І що Каель - один з них. Але мама ніколи не хотіла розповідати мені, що з ними відбувається".
"Не хотіла?" - пробурмотів Зоріан.
"Ні", - підтвердила Кіріель. "Вона казала, що така молода дівчина, як я, не повинна говорити про такі речі.
Щоб уникнути суперечки, Зоріан утримався від уїдливого коментаря про те, чи є Кіріель леді, чи ні. Навіть глузливого пирхання. Хтось має дати йому медаль за витримку.
"По суті, - сказав Зоріан, - це раса підземних людей. Хоча більшість з них більше не живе під землею. Зникнення богів сильно вдарило по їхній цивілізації, і інші мешканці підземного світу значною мірою витіснили їх на поверхню. Ікосіанські поселенці трохи допомогли цьому процесу, побивши їх, коли вони падали, і спаливши кілька їхніх найвідоміших поселень".
"О, - сказала Кіріел. "Але це не пояснює, чому люди їх не люблять. Схоже, що вони повинні бути злими на нас більше, ніж ми на них. А Каель не схожий на того, хто нас ненавидить".
"Каель, мабуть, зовсім не знає культури своїх предків. Я думаю, що багато морлоків не знають. І причина, чому люди їх не люблять, полягає в тому, що старі морлоки мали досить варварські звичаї. Вони любили приносити людей у жертву своїм богам і, здається, були канібалами", - сказав Зоріан.
"Канібалами!?" заверещала Кіріель. "Вони їли людей!? Чому!?"
"Важко сказати, - знизав плечима Зоріан. "Ікосіанські поселенці були більше зацікавлені в тому, щоб засудити їх за їхні звичаї, ніж у тому, щоб зрозуміти, чому вони робили те, що робили.
"Ну так, вони їли людей, - сказала Кіріель. "Це зло і огидно. Тільки не кажи мені, що вони й досі це роблять?"
"Не будь смішною, - насміхнувся Зоріан. "Влада ніколи не дозволить їм робити щось подібне".
"О," сказала Кіріель. "Це добре. Тому люди їх не люблять? Вони бояться, що морлоки їх з'їдять?"
"Це сприяє, - зітхнув Зоріан. "Я вже й не пам'ятаю, скільки чуток чув про те, що морлоки нібито викрадають дітей з вулиці, щоб їх з'їсти, абощо. Але це ще не все. У морлоків була своя власна магія, яка зараз заборонена майже скрізь, але багато морлоків все ще практикують її. Гільдія називає її "магія крові".
"Звучить зловісно", - зауважила Кіріель.
"Так і є, чи не так?" сказав Зоріан. "Офіційної інформації про те, що таке магія крові, немає, але більшість людей вважає, що вона пов'язана з жертвоприношенням. Історія полягає в тому, що морлоки могли використовувати ритуальне вбивство людини або тварини, щоб підсилити свої заклинання. Сучасні морлоки не можуть вбити купу людей за власною примхою, але припускають, що вони все ще беруть участь у жертвоприношеннях тварин, як з магічних, так і з релігійних причин".
Кіріель притиснулася до нього ближче, здригаючись.
"Я рада, що Каель і Кана не такі", - сказала вона.
"Я теж, Кірі, - сказав Зоріан, погладжуючи її по голові. "Я теж".