Сказавши Кіріель зібрати речі в дорогу (що вона одразу ж взялася робити), він наповнив кімнату різнокольоровими кулями світла і спустився на кухню, щоб зустрітися з матір'ю. Світлове шоу він влаштовував щоразу, коли починав навчання, оскільки не був упевнений, що Ільза погодиться організувати для нього додаткові заняття, якщо тільки вона не натрапить на нього. Не те, щоб це приносило йому багато користі, оскільки ці короткі петлі, в яких він застрягав, закінчувалися занадто рано, щоб він міг щось з цього отримати, але він продовжував це робити, незважаючи ні на що. Про всяк випадок. Хтозна, можливо, саме цей перезапуск стане тим, завдяки якому Зак перестане вмирати так швидко.
Мати розглядала його, як яструб, коли він спускався сходами, шукаючи будь-яку ваду в його зовнішності, яку вона могла б розкритикувати. Він знав з досвіду, що вона знайде, до чого причепитися, але йому було байдуже. Він був одягнений досить добре, щоб уникнути тривалої лекції про сімейну честь, і це було все, що мало значення. Деякий час він намагався використовувати свою петлю часу, яку він знав наперед, щоб здаватися "ідеальним", але це не спрацювало на неї. Поговоримо про високі стандарти. Може, вона й справді навмисне намагалася його роздратувати, щоб переконатися, що він відмовиться взяти з собою Кіріель?
Сидячи за столом, він відсунув холодну кашу вбік і почав їсти яблука, не звертаючи уваги на роздратування матері через відмову від її їжі. Зрозумівши, що він не збирається нічого говорити, вона драматично зітхнула і почала один зі своїх довгих монологів, танцюючи навколо справжнього питання, про яке хотіла з ним поговорити - про можливість того, що він візьме Кіріель з собою до Кіорії.
"Тепер, коли я подумала про це, - сказала мати, нарешті вирішивши перейти до суті, - я ніколи не говорила тобі, що їду з твоїм батьком до Кота, щоб відвідати Даймена, чи не так?"
"Ти хочеш, щоб я взяла Кірі з собою в Кіорію", - "здогадався" Зоріан.
"Я... що?" - вона на секунду здивовано закліпала очима. Потім злегка похитала головою і зітхнула. "Вона тобі сказала", - підсумувала вона.
"Ага, - підтвердив Зоріан.
"Ось тобі і вибрали правильний момент, як ми й домовлялися", - сказала мама. "Мабуть, мені треба піти і заспокоїти її.
"А навіщо її втішати?" - запитав Зоріан.
"Я сказав "так". Вона була в екстазі. Вона зараз у своїй кімнаті, збирає речі".
Вона подивилася на нього так, ніби він раптом почав декламувати класичну поезію. Зоріан не знав, що відчувати - провину чи роздратування. Чи справді це було так дивно, що він погодився на це? До вступу в академію він проводив з малим бісеням більше часу, ніж будь-хто інший в сім'ї, включно з матір'ю. Він був для Кіріель більше батьком, ніж вони з батьком коли-небудь були! Справді, якби Кіріель просто сказала йому, що хоче поїхати, замість того, щоб мати говорила за неї, він, напевно, погодився б на це після деяких суперечок, ще до того, як виникла петля часу.
Роздратований. Він, безумовно, відчував до неї роздратування. Він кинув на матір зухвалий погляд, щоб вона наважилася щось сказати.
"Що?" - огризнувся він після кількох секунд взаємного витріщання.
"Нічого", - відповіла вона, зробивши вираз обличчя таким, що його не можна було прочитати. "Я просто здивована, ось і все. Я рада, що ти нарешті починаєш думати про когось, окрім себе. Ти вже думала про житло?"
"Так, - підтвердив Зоріан. "Залежить від того, чи доведеться мені платити за облаштування з власної кишені, чи ти даси мені додаткові гроші на оренду.
"Ти мене ображаєш, - огризнулася мати. "Звичайно, ми дамо тобі гроші на оренду. Коли це ми змушували тебе платити за найнеобхідніше самостійно? Скільки тобі потрібно?"
Ніби її власне зауваження про те, що він нарешті почав думати про когось іншого, окрім себе, не було таким же образливим. Він просто відповів тим же. Але так, Зоріан неохоче визнав, що вона має рацію - його батьки мали багато недоліків, але вони ніколи не дозволили б йому голодувати чи залишатися без даху над головою, хіба що самі були б повними банкрутами. Він був нелюбимим сином, але все ж таки сином. Наступні кілька хвилин вони обговорювали витрати на життя в Кіорії, сперечаючись про те, скільки грошей йому знадобиться, щоб винайняти якесь житло і прогодувати Кіріель. Він, звісно, схилявся до більших сум, а про економіку Кіорії знав достатньо, щоб надати своїм аргументам вагомості. Мати не приховувала свого здивування його знаннями про ціни на оренду житла в різних районах Кіорії - мабуть, у неї склалося враження, що такі "приземлені" знання його не цікавлять. Зоріан вирішив не пояснювати, що стежить за цінами на оренду житла, щоб мати змогу будь-якої миті виїхати з дому, натомість спробував змінити тему. Це було не дуже ефективно - мама вперто зациклювалася на цьому маленькому факті, але прихід Ільзи врятував його від її допиту. Мама швидко вибачилася, сказавши, що збирається допомогти Кіріель зібрати речі, але Зоріан все одно повів Ільзу до своєї кімнати, коли вона попросила його, щоб вони могли залишитися наодинці. Зрештою, він мусив показати їй усі ті вогники, які "випадково" забув розвіяти.
Спочатку розмова йшла досить стандартно, але звична рутина, до якої він звик, була швидко зруйнована, коли вони дійшли до теми житла.
"Згідно з цим, - почала Ільза, миттєво потрясаючи папірцем, який тримала в руках, - протягом останніх двох років ви проживали в академічному гуртожитку. Я припускаю, що ви маєте намір зробити те ж саме і цього року?"
"Взагалі-то, ні, - відповів Зоріан. "Цього року я везу з собою молодшу сестру, тому не можу цього зробити. Хіба що в академії є якісь пільги на такі випадки?"
"Ні", - сказала Ільза.
"Я так і думав", - сказав Зоріан, не дуже здивувавшись цьому. "Ми просто зупинимося в готелі на кілька днів, поки я не знайду житло".
Ільза кинула на нього дивний погляд, який Зоріан не зміг розшифрувати.
"Ти ще не забронював житло?" - запитала вона.
"Ні", - відповів Зоріан. "Я прийняв це рішення несподівано, тож у мене не було часу, щоб підготуватися як слід. А що?"
"Можливо, у мене є рішення для тебе щодо цього", - сказала Ільза, випроставшись і прийнявши трохи серйознішу позу.
"Ви маєте на увазі, що знаєте місце, яке я міг би винайняти?" - запитав Зоріан.
Ільза кивнула. "Мені... пощастило, напевно. І що ви хочете?"
"Насамперед хочу підкреслити, що те, що я збираюся тобі запропонувати, не має нічого спільного з Королівською Академією Магічних Мистецтв Кіорії, - застерегла Ільза. "Це те, що залишиться тільки між нами, зрозуміло?
"Гаразд, - обережно сказав Зоріан. Він почав трохи хвилюватися, але не відчував обману чи злого наміру з боку Ільзи. Він чекав, що вона запропонує.
"Моя подруга здає кімнати за дуже помірними цінами... - почала Ільза.
Після кількох хвилин розпитувань і читання між рядків Зоріан вирішив, що дасть подрузі Ільзи шанс. Її "помірні ціни" були дещо зависокими, але це було прийнятно. Ільза також припустила, що її подруга любить дітей і з радістю доглядатиме за Кіріелле, поки той буде на заняттях, що, якби це було правдою, вартувало б кожної копійки, яку він заплатив за житло, якби це було насправді так.
Після цього розмова перейшла до вибору наставника (точніше, до того факту, що йому не дозволили вибрати наставника), а також до вибору факультативів. Оскільки на той час він вже перепробував усі факультативи, які його хоч трохи цікавили, його вибір був доволі постійним: ботаніка, астрономія та анатомія людини. Він обирав їх виключно тому, що точно знав, що вчителів цих предметів анітрохи не хвилює, якщо він вирішить не приходити на уроки, і тому, що Акоджо не обирала жодного з них як факультатив (а отже, не знала, що він їх пропускає).
Щойно Ільза повернулася до академії, Кіріель, не звертаючи уваги на мамині застереження вибігла з кімнати, помчала вниз сходами, наче стадо слонів. Без сумніву, вона вже давно закінчила пакувати речі і просто чекала, коли Ільза піде, щоб вона могла вийти.
"Я готова!" - радісно посміхнулася вона.
"То ти все спакувала?" - запитав Зоріан.
"Так!" - кивнула вона.
"А мої книжки?" - запитав Зоріан.
"Навіщо мені пакувати твої книжки?" - насупилася вона. "Ти сам можеш це зробити, ледацюго!"
"Ну, ти ж взяла їх з моєї кімнати і сховала під ліжко", - зауважив Зорян.
"О!" Її очі розширилися від розуміння. "Ті книжки! Емм... Здається, я забула їх тобі віддати. Я віднесу їх назад у твою кімнату, добре?"
"Про що ви двоє розмовляєте?" - запитала мама, наближаючись.
"Ні про що!" злегка панічним голосом сказала Кіріель, швидко підбігаючи до мами. "Я просто дещо забула, ось і все! Я зараз повернуся!"
Вона швидко збігла сходами, не звертаючи уваги на мамині повторні застереження про те, що не можна бігати в будинку. Зоріан дивився їй услід примруженими очима. Чому Кіріель так боялася, що мати дізнається, що вона брала книжки з його кімнати? Вона не вперше брала його речі, і матір це ніколи не хвилювало. У цій, здавалося б, невинній реакції ховалося щось важливе, він просто знав це.
Йому починало здаватися, що він не знає Кіріель і наполовину так добре, як йому здавалося.
***
"Мені нудно".
Зоріан розплющив очі і подивився на молодшу сестру. Він не міг заплющити очі більше ніж на хвилину без того, щоб вона щось не сказала або "випадково" не штовхнула його по колінах своїми гострими черевичками. А ще він думав, що диктор на станції дратує.
"Я бачу", - сказав він, закотивши очі. "Що ти хочеш, щоб я з цим зробив?"
"Зіграти зі мною в гру?" - з надією запитала вона.
"Хіба ми вже не достатньо цього зробили?" - зітхнув він. "Скільки разів я можу обіграти тебе в "Слова", стільки разів мені це набридне".
"Ти шахраював!" - запротестувала вона. "Асфіксія" - це навіть не справжнє слово!"
"Що?! Звісно, існує!" - відстрілювався він. "Ти просто..."
"Брехун!" - перебила вона.
"Неважливо", - насміхнувся Зоріан. "Це ж не єдина гра, де я виграв".
"То ти визнаєш, що шахраював і в цій грі!" - переможно завершила вона.
Зоріан відкрив було рота, щоб заперечити, але тут же закрив його знову.
"Навіщо я про це сперечаюся?" - запитав він вголос, хоча це було спрямовано більше до нього самого, ніж до Кірі.
Різке потріскування, яке завжди сповіщав голос диктора станції, припинило будь-яку подальшу суперечку, яку вони могли мати.
"Зараз зупинка в Корсі", - відлунав безтілесний голос. Знову потріскування. "Повторюю, зупинка в Корсі. Дякую."
"О, дякувати богам", - пробурмотів Зоріан. Прибуття в Корсу означало не тільки те, що три чверті подорожі вже позаду, але й те, що хтось приєднається до них у їхньому купе, а отже, Кіріелль матиме ще когось, щоб дратувати.
Щоправда, не Ібері - він навмисне уникав свого звичайного купе, щоб вони з Кірі ніколи не зустрілися, бо підозрював, що розмова між ними нічим добрим не закінчиться. Кірі не любила Фортова не менше, ніж Зоріан, і поводилася з ним набагато менш тактовно.
"Так багато людей, - зауважила Кірі, спостерігаючи через вікно за натовпом на вокзалі. "Це все такі ж студенти, як і ти?"
"Більшість з них, так", - відповів Зоріан. "Хоча не всі з них ходять до тієї ж академії, що й я. У Кіорії не одна академія.
"Я думала, що маги зустрічаються рідше, - сказала вона. "Мама каже, що треба бути дуже розумним, щоб ним стати. Як ти думаєш, я теж зможу колись стати магом?"
"Звичайно", - знизав він плечима.
"Справді?" - запитала вона, суміш хвилювання і підозри випромінювалася в її голосі і позі. Зоріан припустив, що вона наполовину очікувала, що він використає свою згоду як підставу для злого жарту або чогось подібного.
"Так, - підтвердив він. "Не бачу причин, чому ти не могла б. З того, що я чув, ти досить добре вчишся в школі, тож я не бачу, чому твій інтелект може бути проблемою. І не схоже, що наші батьки не можуть дозволити собі відправити тебе кудись, навіть якщо це не Кіорія".
Кіріель нічого не відповіла, натомість мовчки дивилася у вікно і категорично відмовлялася дивитися йому в очі. Він саме збирався запитати її, що сталося, коли двері до купе відчинилися, відволікаючи його увагу.
"Бьорн Іварін", - представився хлопець. "Можна я сяду тут?"
Зоріан без жодного слова запросив його досередини. Це був хлопець, який підштовхнув його до пошуку роботи в бібліотеці під час їхньої останньої розмови. Хлопець тоді був досить балакучим, тож він мав би підійти ідеально! Навіть якщо він не був схильний розмовляти з кимось настільки молодим, він сумнівався, що Кіріель дозволить йому проігнорувати її, і він здавався занадто ввІхливим, щоб просто нагрубити їй в обличчя. Сподівався, що йому вдасться зайняти Кіріель до кінця подорожі.
"Я Кіріель Казінскі, - швидко представилася його сестра, - а це мій брат Зоріан. Ти такий же учень, як Зоріан? Вмієш чаклувати?"
"Е-е, ну... так", - сказав Бьорн, розриваючись між бажанням запитати про прізвище і бажанням бути ввІхливим і відповісти на питання Кіріель. ВвІхливість врешті-решт перемогла. "Я лише на першому курсі, тож мені немає чим хвалитися".
На жаль для Бьорна, йому довелося почекати деякий час, перш ніж він зміг запитати про прізвище - Кіріель була в ударі, і негайно атакувала бідолашного хлопця всіма питаннями, які тільки можна собі уявити. Незабаром Зоріан дізнався, що Бьорн був єдиною дитиною двох магів першого покоління з Корси, і що його сім'я покладала на нього досить великі надії. Бьорн був так само радий бути подалі від своїх владних батьків, як і вивчати магію. Принаймні, в цьому Зоріан міг йому поспівчувати.
"Троє старших братів, так?" засміявся Бьорн. "Бідолаха. Хоча... я б і сам хотів мати кількох старших братів. Мої батьки могли б мати когось іншого, на кому можна було б час від часу зосереджуватися".
"Я знаю, що ти маєш на увазі, - сказала Кіріель. "Відколи Зоріан пішов до академії, мама не має на кого звертати увагу, окрім мене. Це жахливо".
Зоріан здригнувся від співчуття. Він не думав про це, але це проливало багато світла на поведінку Кіріель протягом останніх двох років. Без Зоріана, який міг би стати образним громовідводом для материнської критики, час, проведений Кіріеллою вдома, ймовірно, різко погіршився за його відсутності. Частково він був задоволений тим, що маленькому бісеняті довелося пережити дещо з того, через що він пройшов у щоденному спілкуванні з їхньою сім'єю, але здебільшого він вважав, що вона не заслуговує на щось подібне.
"Отже, я хотів запитати, - сказав Бьорн. "Ваше прізвище досить характерне. Не так багато Казінських ходить навколо. Ви випадково не родичі Даймена Казінського?"
"Він наш брат", - сказала Кіріель.
"Справді?" - схвильовано запитав Бьорн. "Знаєте, я давно про нього нічого не чув. Чим він зараз займається?"
"Він у Коті", - відповіла Кіріель. "Здається, він щось знайшов у джунглях, але... я не знаю. Я не дуже часто з ним розмовляю. Він завжди в дорозі. Ти скоріше дізнаєшся про нього з газет, ніж від мене. Зоріан знає його краще, ніж я."
Зоріан кинув на Кіріель швидкий погляд за те, що вона поставила його в незручне становище, та ще й на тему Даймена! Маленьке чортеня лише поцокотіло язиком. Хм.
"Ми з Дайменом не ладнаємо, - відверто сказав Зоріан. "Я мало що можу розповісти тобі про нього, чого б не розповіла Кірі".
"Ох", - сказав Бьорн, явно розчарований. Він трохи натягнуто засміявся, намагаючись розвіяти дещо незручну атмосферу, що запанувала в купе. "І тут я подумав, що отримаю кілька історій зсередини про одного з моїх героїв. Хоча, гадаю, в якомусь сенсі я це зробив, чи не так? Трохи сумно, що у нього не вистачає часу на сім'ю".
"Хм", - недбало хмикнув Зоріан.
Решта подорожі пройшла без особливих подій, за винятком того, що Бьорн вирішив приєднатися до них на деякий час після того, як вони зійшли на станцію. І Бьорн, і Кіріелль були вражені (і навіть трохи налякані) розмірами та активністю залізничного вокзалу Кіорії, тож Зоріан вирішив бути люб'язним і провести для них коротку екскурсію по місту. Однак екскурсія виявилася не такою короткою, як він планував, оскільки Кіріель наполягала на перегляді магазинів. Він намагався пояснити їй, що всі магазини на вокзалі та навколо нього продають товари за дуже завищеними цінами (тому що вони можуть це робити завдяки своєму вигідному розташуванню), і що він нічого їй не купуватиме, але це її анітрохи не зупинило. Вона "просто подивиться". Бьорн, з незбагненних причин, став на бік Кірі. Мабуть, він теж любив ходити по магазинах. Божевілля.
Однак, оскільки вони змарнували стільки часу, дощ вже почав накрапати, коли вони були готові до від'їзду. Звісно, у Бьорна не було парасольки, а якби й була, то з його валізами йти під дощем було б проблематично. Зоріан неохоче запропонував допомогу - хлопець виглядав таким нещасним від такого раптового повороту подій, що Зоріану не вистачило духу просто піти геть.
До того ж, Кіріель не дозволила б йому цього зробити, а він не хотів влаштовувати сцену, тягнучи її геть, щоб вони могли розійтися по дорозі.
"Я тобі дуже вдячний" сказав Бьорн, з цікавістю проводячи пальцями по куполу дощового закляття, що оточувало їх. "Не знаю, що б я робив, якби не ти. Здається, дощ не збирається припинятися найближчим часом".
"Востаннє кажу, все гаразд, - зітхнув Зоріан. "Я живу для того, щоб допомагати.
Бьорн "нишком" подякував Кіріель, яка безсоромно гралася з дощовим бар'єром, висовуючи руки й ноги за межі захисного купола, а потім засовуючи їх назад, чим викликала у нього піднятий вгору великий палець.
Мабуть, хлопець знав, кому дякувати за свою удачу. Хм. Якби у нього закінчилася мана на півдорозі до їхнього нового будинку після того, як він доставив Бьорна в академію, це було б на її совісті. Дощовий бар'єр був досить виснажливим, і йому довелося збільшити його так, щоб він покривав усіх трьох плюс плавучий диск, який ніс їхній спільний багаж.
"Це заклинання дивовижне", - заявила Кіріель. "Наскільки воно складне? Як думаєш, ти зможеш навчити мене, як його накласти? Я нікому не скажу!"
"О, будь ласка", - пирхнув Зоріан. "Ти навіть не відчуваєш свою ману, не кажучи вже про те, щоб її формувати. Це не питання законності, це питання майстерності. Це займе місяці, якщо ти якийсь геній, рік чи два, якщо ні. Зачекай, поки сама не вступиш до магічної школи, гаразд?"
Кіріель одразу здулася.
Зрештою, їм вдалося без проблем відвести Бьорна в безпечний від дощу корпус академії, а потім піти своєю дорогою. Насправді, вони майже дісталися до місця призначення, перш ніж у Зоріана закінчилася мана, що призвело до того, що дощовий бар'єр підморгнув і припинив своє існування.
Наголос на "майже". Він сподівався, що подруга Ільзи не була чутливою до того, що люди приносять воду в будинок.
***
"Треба було почекати! Чесно кажучи, що змусило тебе гуляти в таку жахливу погоду? Нинішні діти думають, що вони непереможні..."
Зоріан закотив очі на лайку господині, анітрохи не приховуючи своєї реакції, адже вона була зайнята тим, що порпалася в комоді, і дивилася не на нього, а в бік. Дощ мав би йти всю ніч - хоча він не міг точно сказати їй, звідки він це знає, - тож перечекати його не було ніякої можливості. До того ж, вони б чудово впоралися, якби Кіріель не наполягала на тому, щоб Бьорн першим потрапив на територію академії. До того ж, не схоже, що їхня коротка пробіжка під дощем була такою вже травматичною. То чому ж вона так хвилювалася через це?
Його думки перервав удар рушника по обличчю.
"Ось. Можеш використати його, щоб висушити волосся", - сказала вона. "Я піду подивлюся, чи не потрібна допомога твоїй сестрі. Сподівайся, що вона не захворіє, інакше я тобі влаштую, чуєш?"
"Вона не цукерка", - пробурмотів Зоріан. "Вона не розвалиться від того, що трохи промокне."
Чи то це було сказано занадто тихо, щоб вона почула, чи то вона вирішила проігнорувати його, але в будь-якому випадку вона просто пройшла повз нього і вийшла з кімнати. Зоріан безтурботно сів на стілець, що стояв поруч, вивчаючи місце, в якому вони опинилися.
Господиня, Імая Курошка, була жвавою жінкою середніх років, яка швидко впустила їх, коли побачила, що вони стоять на порозі наскрізь промоклі і змокрілі. Вона навіть не поцікавилася їхніми документами - лише після представлення Зоріана вона зрозуміла, що вони прийшли не просто сховатися від дощу, коли постукали в її двері, а з якоїсь причини. У Зоріана була спокуса відчитати жінку за наївність і те, що вона впустила в дім незнайомців, але, на відміну від деяких людей, він вирішив не ускладнювати собі життя. Вона здавалася досить милою, зважаючи на всі обставини. Принаймні, вона не належала до тих орендодавців, які намагаються викачати з орендарів усе, з чим ті можуть розлучитися, хоча в цьому важко було бути впевненим так скоро.
Його трохи дратувало те, що Імайя, схоже, вважала їхнє проживання у неї вже вирішеною справою. Він погодився лише оглянути помешкання, не більше!
Коли Імайя повернулася з Кіріель (яка на той момент переодяглася і в основному висушила волосся, і, здавалося, зовсім не зважала на те, що менше години тому бігала під проливним дощем), вони почали розмовляти. Зоріану доводилося час від часу повертати розмову до теми їхнього перебування, оскільки і Імайя, і Кіріель були задоволені тим, що розмова блукала довкола, якщо він їм це дозволяв. Йому також довелося кілька разів штовхнути Кіріель ногою під стіл, щоб вона замовкла - Ільза заборонила йому піднімати тему шлюбу та чоловіків при Імайї з... якоїсь невизначеної причини. Зоріан любив, коли люди поважали його особистий простір, тож задовольнився тим, що зробив те саме з Імайєю, і попередив Кіріель, щоб вона теж дотримувалася цього правила. З чим у неї, вочевидь, були проблеми через її схильність до балаканини.
Якщо чесно, їхня домовленість була йому не зовсім до вподоби. Будинок Імайї явно не призначався для здачі в оренду - це був звичайний, хоч і великий, сімейний будинок з купою порожніх спальних кімнат на другому поверсі. Зоріан і Кіріель мали зайняти одну з них, а решту приміщень ділитимуть з Імайєю та ще двома орендарями, які мали прибути в найближчі кілька днів. Це було набагато менше приватності, ніж йому було комфортно. Не кажучи вже про те, що в їхній кімнаті було лише одне ліжко, а це означало, що йому доведеться спати разом з Кіріель. Зоріан провів кілька ночей з Кіріель, коли вона була молодшою, і достеменно знав, що Кіріель - неспокійна соня та штовхається уві сні, тож він мав великі проблеми з цим. На щастя, вони були єдиними орендарями на той момент, тож Імайя дозволила йому винайняти додаткову кімнату для себе без додаткової оплати, з умовою, що він повернеться до Кіріель, коли вона знайде для неї належного орендаря.
Зоріан вирішив тихенько пошукати завтра інші місця для оренди. Про всяк випадок.
***
Незважаючи на нові умови проживання та присутність Кіріель, наступні кілька днів пройшли досить стандартно. Він подав заяву на роботу в бібліотеці. Він пішов поговорити з Ільзою про курси підвищення кваліфікації і вибрав ворожіння як дисципліну, що його цікавила. Він практикував різні шейпінг-вправи, коли мав вільний час, зосереджуючись здебільшого на пошуку півночі, оскільки ця вправа повинна була допомогти у ворожіннях. Тайвен розшукала його, незважаючи на зміну місця проживання, і Зоріан повідомив їй про "чутки" про магію розуму з використанням гігантських павуків, що бігають по каналізації, щоб переконатися, що вона виживе після зустрічі. Незважаючи на свої побоювання, він вирішив не залишати помешкання Імайї, оскільки Імайя майстерно робила свою роботу, щоб зробити Кіріель щасливою і не заважати йому. Зі свого боку, Кіріель поводилася напрочуд добре. Вона проводила багато часу за малюванням. Він навіть не знав, що вона любить малювати. Наскільки він знав, вона ніколи не робила цього вдома. Можливо, подорож надихнула її на це хобі?
У будь-якому разі, як тільки минули ті перші кілька днів, все просто... зійшло з рейок. По-перше, перезавантаження на цьому не закінчилося, а просто продовжувалося, що вже само по собі заслуговувало на увагу. Але важливіше те, що Ільза знову попросила його привітати Каеля та його доньку на головному залізничному вокзалі Кіорії... лише для того, щоб дізнатися, що Каель також винайняв кімнату в Імайї. Майже з тієї ж причини, що і він - Ільза порекомендувала це місце.
Тож тепер він жив в одному будинку зі своєю молодшою сестрою, морлоком-підлітком та його донькою, а також з господинею, яка насправді не вела себе як господиня. Він нарешті мав зустрітися зі своїм вчителем ворожіння, Ксвім знову кидатиме в нього кульки наступної п'ятниці, Ільза, вочевидь, регулярно відвідувала будинок своєї подруги, а Імайя запросила Тайвена пообідати з ними наступної неділі, поки вона намагалася вмовити Зоріана піти з ними в каналізацію. Очевидно, що це не був звичайний перезапуск.
"Мені все ще здається, що я використовую тебе, - сказав Каель, висипаючи повний кулак синього порошку в прозорий скляний контейнер.
"І я досі не можу уявити, чому", - сказав Зоріан, не відриваючи погляду від крихітних синіх грибів, які він зараз розтирав на порошок. "Я забезпечую твою лабораторію інгредієнтами, а ти дозволяєш мені бути твоїм асистентом, поки ти працюєш. Ти заощадиш трохи грошей на реагентах, а я отримаю трохи практичного алхімічного досвіду. Що в цьому поганого? Ось."
Він тицьнув порошкоподібні гриби біловолосому хлопцеві, той розгублено зітхнув і повернувся до роботи. Зоріан знайшов час, щоб оглянути майстерню, не надто впадаючи у вічі.
Майстерня Каеля була досить дивовижною, якщо врахувати, що насправді це був просто підвал, який Імайя подарувала хлопцеві, щоб він зміг переобладнати його для своїх цілей. Облаштування майстерні було першим, що зробив Каель після переїзду, а Імайя напрочуд спокійно поставилася до того, що простий студент академії працює з небезпечними магічними сумішами прямо під її будинком. "Ільза запевнила мене, що Каель знає, що робить", - сказала вона. Що ж, можливо, так воно і було, але все ж таки. Що ж до обладнання, то його Каелю позичило керівництво академії. За словами Каеля, воно було досить застарілим, але морлок не міг дозволити собі бути перебірливим і був щасливий, що отримав хоч щось.
"Я просто не думаю, що ціна поповнення моєї майстерні варта того досвіду, який ти отримаєш", - сказав Каель, наливаючи окріп у наповнену порошком ємність і додаючи якісь дивні маленькі чорні кульки, яких Зоріан не впізнав. "Насправді, враховуючи, як добре ти це вмієш, я, мабуть, повинен платити тобі за допомогу.
"Не хвилюйся про це", - повторив Зоріан, сподіваючись, що цього разу це не пройде. Він точно не міг сказати хлопцеві, що його банківський рахунок спонтанно поповниться, коли цикл перезапуститься, тож було важко пояснити, чому гроші для нього не надто важливі.
Загалом, цього разу його взаємодія з Каелем була набагато дружнішою. Неохоче, але він мусив визнати, що Кіріель багато в чому винна - вона досить швидко знайшла спільну мову з Каною, незважаючи на те, що інша дівчина була практично немовлям, що, здавалося, дозволило Каелю невимушено спілкуватися з ними обома. Згодом вони виявили, що непогано ладнають, і Зоріан вирішив допомогти морлоку з його алхімією, а заодно і сам дечому навчитися. Що й призвело до їхньої нинішньої ситуації.
"Уся ця ситуація страшенно дивна, - сказав Каель після хвилини мовчання. "Але не в поганому сенсі. Кана зараз щасливіша, ніж будь-коли, коли я її бачив. До речі, я дуже вдячний твоїй сестрі за все, що вона для неї зробила".
"Чесно кажучи, я не знаю, як довго це триватиме, - зізнався Зоріан. "Поки що вона вважає Кану милою, і їй, напевно, приємно, що хтось приділяє їй таку пильну увагу. Але вона дуже швидко нудьгує. І в будь-якому випадку, вона в Кіорії лише тимчасово, поки моя сім'я гостює у мого брата в Коті".
"Що ж, це дуже погано", - зітхнув Каель. Потім він посміхнувся до Зоріана. "Хоча я гадав, що ти відчуєш полегшення, коли вона нарешті поїде".
"Ну, хто знає", - сказав Зоріан. "Побачимо, як все піде далі. Зараз вона не така вже й погана, тож, можливо, не буде такою шкідницею, як зазвичай. Сподіваюся, що з часом поведінка твоєї доньки передасться і їй".
"О, це було б дуже прикро", - сказала Каель. "Було б прикро, якби така жвава дівчинка втратила свою іскру життя. Я сам хотів би, щоб Кана мала трохи того безмежного ентузіазму".
"То, може, поміняємося?" - запропонував Зоріан.
"Ні, - пирхнула Каель. "Принеси мені водяної селери і помовч трохи. Мені треба зосередитися на цій частині".
Так Зоріан мовчки стояв і спостерігав за роботою Каеля, а сам думав про те, що принесе решта місяця.