Очі Зоряна різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося від болю, і раптом він прокинувся, не відчуваючи ані найменшого сліду сонливості в голові.
"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос прямо над ним. "Доброго раночку, доброго раночку, доброго РАНОЧКУ!!!"
буркнув Зоріан, грубо відштовхуючи від себе Кіріеля. П'ятий раз! Це був п'ятий раз, коли перезавантаження завершилося лише через кілька днів! Скільки разів Заку потрібно було б померти, щоб зрозуміти, що він повинен відступити на деякий час і спробувати знову пізніше? Чесно кажучи, Зоріан переглянув би свій підхід після другої спроби...
Він схопив окуляри з тумбочки біля ліжка і пошкандибав до ванної, перш ніж Кіріель встигла зібратися з думками. Короткі, нерегулярні перезавантаження руйнували всі його плани, не кажучи вже про те, що вони порушували його концентрацію. Він дійсно не міг робити нічого суттєвого, поки це відбувалося, окрім як переглядати бібліотеку в пошуках корисних текстів і сподіватися, що Зак припинить регулярно вбивати себе. Якого біса хлопець взагалі намагався зробити?
Він не повинен був так перейматися через це - зрештою, як довго це могло тривати? 10, 15 перезавантажень?
Так. Так, це звучало приблизно так...
***
"Привіт, Тарган!"
Зоріан безсловесним жестом запросив Тайвен зайти всередину, а потім повільно зачинив двері і пошкандибав слідом за нею. Він відчував її нетерпіння через свою повільну ходу, але не звертав на це уваги. Він навмисне тягнув час, намагаючись вирішити, що робити.
Він мав намір поспілкуватися з дивними павуками-телепатами, що мешкали в каналізації, але йти туди зараз було б божевіллям. Не було жодної гарантії, що вони будуть такими ж привітними, як минулого разу, а їхня магія розуму робила їх небезпечними навіть у часовій петлі. Йому потрібен був спосіб захистити свій розум перед тим, як відправитися в підземний світ Кіорії, і поки що він знайшов лише одне відділення, яке захищало розум заклинателя, в архівах академії. На жаль, саме цей оберег блокував усе, що пов'язане з розумом, включно з заклинаннями, що базуються на спілкуванні з розумом. Йому потрібно було щось більш вибіркове, ніж це.
Але тільки тому, що він не бажав спускатися в Підземелля, не означало, що він задовольниться тим, щоб дозволити Тайвен загинути, пішовши туди. Він не був упевнений, чому його це хвилює - прагматично кажучи, він не повинен був би турбуватися, оскільки через пару днів все відновиться, і з нею знову буде все гаразд. Проте його це турбувало, і оскільки він був змушений вести цю розмову повторно кожні кілька днів, він міг би знайти спосіб відговорити її від поїздки.
Він ні на мить не сумнівався, що це буде легко. Тайвен була, можливо, навіть більш упертою, ніж Зак.
"Ну, Тайвене, як твоє життя?" - почав він.
"Так собі", - зітхнула вона. "Я намагаюся знайти роботу, але поки що не дуже вдало. Ти знаєш, як це буває. Цього року Ніртак взяв мене асистенткою до себе в клас, так що ось так. Ти, випадково, не обрав немагічний бій як один з факультативів?"
"Ні", - бадьоро відповів Зоріан.
"Зрозуміло", - закотила очі Тайвен. "А варто було б, знаєш? Дівчата..."
"...люблять хлопців, які займаються спортом, так, так", - мудро кивнув Зоріан. "Що ти тут робиш, Тайвен? Ти розшукав мене тут, хоча я тільки вчора приїхав і нікому не казав, яка кімната моя. Гадаю, ти використала ворожіння, щоб знайти мене?"
"Так, - підтвердила Тайвен. "Це було досить легко зробити.
"Хіба в цих кімнатах не має бути якоїсь базової схеми охорони?" - запитав Зоріан.
"Я впевнена, що це лише елементарні речі, такі як запобігання пожежі та основні поля виявлення, щоб попередити персонал про бійку в коридорі та спроби виклику демонів і таке інше", - знизала плечима Тайвен. "У будь-якому разі, я тут, щоб попросити тебе приєднатися до мене і ще кількох людей на завтрашньому завданні".
Зоріан нічого не відповів, терпляче слухаючи, як вона розповідає про свою пропозицію. Насправді це було в понеділок, а не завтра - визначення поняття "завтра", яке давала Тайвен, значно відрізнялося від стандартного, - але в іншому вона була досить чесною у своєму поясненні ситуації. Вона навіть згадала, що існує невелика ймовірність того, що вони можуть натрапити на щось дуже неприємне, але підкреслила, що вона та її друзі цілком здатні протистояти будь-чому, що вони можуть там знайти. Гаразд.
"Будь-чому?" недовірливо запитав Зорян. "Знаєш, я читав про магічні породи павуків, і вони можуть бути досить могутніми. Відомо, що один сірий павук здатен знищити цілий мисливський загін магів, а вони не більші за людину в найбільшому розмірі. Фазові павуки можуть буквально стрибнути на вас з нізвідки і затягнути у свій власний кишеньковий вимір. Деякі з них навіть мають розум і володіють магією розуму".
Останнє твердження було не просто жартом. Екологія підземель була величезною загадкою навіть для магів, які спеціалізувалися на ній, а інформація про монстрів, які там мешкали, була дуже мізерною. Тож, мабуть, не дивно, що він не зміг знайти нічого про розумних павуків-телепатів у бібліотеці академії, навіть залучивши до пошуків Іберію та Кірітішлі.
Чи йому здалося, чи бібліотека академії виявилася набагато менш корисною, ніж він собі уявляв? Щоразу, коли він намагався щось там знайти, на нього чекало розчарування. З іншого боку, речі, про які він намагався знайти інформацію останнім часом, як правило, були незрозумілими, межували з протизаконними або ж і те, і інше разом.
"О, будь ласка, - зневажливо пирхнула Тайвен. "Не будь таким параноїком. Ніби щось подібне може бути прямо під Кіорією. Заради богів, ми ж не будемо заглиблюватися в глибини Підземелля."
"Я не думаю, що тобі взагалі варто йти, - наполягав Зоріан. "У мене дуже погане передчуття щодо цього.
Тайвен закотила очі, і в її голосі пролунали нотки роздратування. "Кумедно. Я ніколи не вважала тебе забобонним хлопцем".
"Час змінює людей", - урочисто сказав Зоріан, посміхнувшись своєму приватному жарту, перш ніж випрямити риси обличчя до серйозного виразу. "А якщо серйозно: У мене дуже погане передчуття щодо цього. Невже це дійсно варте того, щоб заради цього вмирати?"
Очевидно, це був неправильний підхід, оскільки Тайвен одразу ж розлютилася. Він припустив, що вона сприйняла його коментар як образу її навичок як мага. Перш ніж він встиг вибачитися і перефразувати свій аргумент, вона вже кричала на нього.
"Я не збираюся вмирати!" роздратовано вигукнула Тайвен. "Боги, ти говориш прямо як мій батько! Я не маленька дівчинка і не потребую захисту! Якщо ти не хотіла йти, треба було просто сказати, замість того, щоб читати мені нотації!" Вона сердито затупотіла геть, бурмочучи собі під ніс про пихатих дітлахів і змарнований час.
Зоріан здригнувся, коли Тайвен грюкнула за собою дверима. Він не був упевнений, чому вона так сильно відреагувала на його слова, але, очевидно, вказівка на потенційну небезпеку роботи була неефективною і тільки розлютила її.
Що ж, він і не сподівався на успіх з першої спроби.
***
"Привіт, Таргане!"
"Добре, що ти прийшла, Тайвене, - сказав Зоріан з серйозним виразом обличчя. "Заходь, нам є про що поговорити".
Тайвен підняла брову на його поведінку, а потім знизала плечима і попрямувала всередину. Зоріан намагався зобразити серйозну, зловісну присутність, але це, здається, розвеселило її більше, ніж будь-що інше.
"Отже... я так розумію, ти хотів мене бачити?" - запитала вона. "Мабуть, тобі пощастило, що я вирішила зайти?
"Не зовсім, - відповів Зоріан. "Я знав, що ти сьогодні прийдеш, так само, як і те, що ти хочеш забрати мене з собою на каналізаційний пробіг.
"Це не..." почала Тайвен, але Зоріан перервав її, перш ніж вона встигла закінчити.
"Пробіжка по каналізації", - повторив Зоріан. "Забрати кишеньковий годинник, який охороняють дуже небезпечні павуки, з верхнього шару підземелля під містом".
"Хто тобі це сказав?" - запитала Тайвен після кількасекундної розгубленої паузи. "Звідки вони могли знати? Я нікому не казала, куди йду і навіщо йду до тебе".
"Мені ніхто не казав, - відповів Зорян. "У мене було видіння про цю зустріч... і про те, що станеться, якщо ти спустишся в тунелі.
Що ж, в деякому сенсі це було правдою...
"Видіння?" недовірливо перепитав Тайвен, не вірячи.
Зоріан серйозно кивнув. "Я ніколи не говорив тобі цього раніше, але я маю пророчі здібності. Час від часу я отримую видіння майбутнього, бачу проблиски важливих подій, які вплинуть на мене особисто в найближчі дні".
Це було не зовсім неправдоподібно - такі люди справді існували у світі, хоча їхні здібності були дещо обмежені, ніж ті, що він мав у своєму розпорядженні завдяки часовій петлі. Наскільки він зрозумів, їхні видіння були не стільки детальним записом майбутнього, скільки загальним окресленням якоїсь майбутньої події. Майбутнє завжди змінювалося, завжди було невизначеним, і намагатися отримати чітке уявлення про нього було все одно, що намагатися вхопити жменю піску - чим більше стискаєш, тим більше речей вислизає з-під пальців.
На жаль, хоча бути пророком не було неможливо, Тайвен явно не купилася на його твердження.
"Невже?" з викликом сказала Тайвен, схрестивши руки перед грудьми. "І що ж це твоє “видіння” розповіло тобі про цю роботу?"
"Те, що це буде твоєю смертю", - відверто відповів Зоріан. "І моєю теж, якщо я піду за тобою. Будь ласка, Тайвене, я знаю, що це звучить безглуздо, але я говорю серйозно. Видіння рідко бувають такими ясними, як цього разу. Я не буду спускатися в каналізацію, і ти теж не повинна".
Секунди минали в тиші, і Зоріан почав думати, що вона справді його послухає. Це враження було зруйноване, коли вона раптом почала сміятися.
"О, Таргане, ти мене майже впіймав!" - прохрипіла вона, нестримно регочучи після кожної пари слів. "Видіння з майбутнього... Таргане, у тебе найсмішніші жарти. Знаєш, мені не вистачало твого химерного почуття гумору. Пам'ятаєш... пам'ятаєш, як одного разу ти вдав, що запрошуєш мене на побачення?"
Як Зоріан стримався, щоб фізично не відсахнутися від цього, він ніколи не дізнається. Їй просто треба було про це згадати, чи не так? Він з силою відігнав від себе спогади про той вечір, вирішивши не зациклюватися на ньому.
"Так, - беземоційно промовив Зоріан. "Який же я кумедний хлопець".
Чому він знову намагався її врятувати?
"Отже..." сказала вона, нарешті взявши під контроль своє хихотіння. "Як ти дізнався, що я прийду?"
***
"Привіт, Т..." Тайвен почала, але зупинилася, побачивши його порожній, порожній вираз обличчя. "Ого, Тарган, що в біса з тобою сталося?"
Зоріан ще кілька миттєвостей дивився в простір, а потім похитав головою, ніби намагаючись трохи прояснити свої думки.
"Вибач, - сказав він тихим голосом, запрошуючи її зайти всередину. "Просто сьогодні вночі мені наснився дуже яскравий кошмар, і я не виспався.
"О?" сказала Тайвен, падаючи на ліжко, як зазвичай. "Про що?"
Зоріан подивився на неї довгим поглядом. "Взагалі-то, ти була в ньому".
Тайвен перестала дуріти і подивилася на нього шокованим поглядом. "Я!? Якого біса мені бути у твоєму кошмарі? Здавалося б, така вродлива дівчина, як я, має автоматично створювати приємні сни! Тепер я зрозуміла, про що він був".
"Я йшов каналізацією з тобою і ще двома хлопцями, яких я ніколи не бачив, - почав Зоріан зацькованим тоном, - коли раптом на нас накинувся рій гігантських павуків. Їх було так багато... Вони просто облетіли нас, почали кусати і..."
Він зробив кілька глибоких вдихів, вдаючи, що знаходиться на межі гіпервентиляції, перш ніж нарешті заспокоївся.
"Вибач, це просто... це було так реально, розумієш?" - сказав він, дивлячись на Тайвена найпорожнішим поглядом, який у нього був. Через кілька миттєвостей він опустив погляд на свої тремтячі руки і дуже помітним рухом стиснув їх у кулаки. "Відчуття їхніх іклів, що впиваються в мою шкіру, отрута, що тече по моїх венах, як рідкий вогонь... вони навіть не вбили нас, вони просто загорнули нас у павучий шовк і потягли наші паралізовані тіла до своїх лігв, щоб потім ними харчуватися. Таке жахливе, яскраве бачення - не думаю, що я коли-небудь знову зможу дивитися на павуків".
Тайвен нервово посунулася з місця, де вона сиділа, виглядаючи вкрай незручно і невиразно хворою.
"Але це був просто нічний кошмар", - сказав Зоріан у вимушеній усмішці. "Чим я завдячую цьому візиту? Ти про щось хотіла зі мною поговорити?"
"Н-ні!" вигукнула Тайвен, і з її вуст зірвався нервовий сміх. "Я просто... Я просто зайшла поговорити з одним із моїх друзів, ось і все! А як взагалі життя з тобою повелося? Окрім цього... кошмарного... випадку..."
Вона знайшла привід піти за лічені хвилини. Пізніше він дізнається, що вона все одно пішла в каналізацію і більше не повернулася.
***
"Павуки?" - перепитав Зоріан, роблячи все можливе, щоб виглядати стривоженим. "Тайвене, хіба ти не прислухаєшся до чуток час від часу?"
"Емм... Останнім часом я була дуже зайнята", - ніяково хіхікнула Тайвен. "Чому, що кажуть чутки?"
"Про те, що в міських каналізаціях повзають павуки, які використовують магію розуму, - відповів Зоріан. "Кажуть, що місто намагається їх викорінити, але істоти поки що вислизають від них. Вони намагаються приховати цю інформацію, бо тоді вони виглядатимуть некомпетентними і все таке".
"Ого, добре, що я тоді з тобою поговорила, - сказала Тайвен. "Інакше я б ніколи не додумався накласти на себе психіатричну палату перед тим, як спуститися туди".
"Ти все ще збираєшся туди спуститися?" недовірливо запитав Зоріан. "Чому ти думаєш, що цього твого закляття вистачить?
"Магія розуму - тонка річ, - сказала Тайвен. "Вона використовує крихітну кількість мани дуже витонченими способами, що дозволяє легко протистояти грубій силі. Якщо ти заздалегідь знаєш, що тобі доведеться зіткнутися з магом розуму, то легко створити собі ефективний імунітет. Повір, тепер, коли я знаю, чого очікувати від цих гадів, я не попадуся на їхні виверти".
Зоріан відкрив було рота, щоб заперечити, але потім передумав. Чи мала рацію Тайвен? Може, він дивився на речі з неправильної перспективи? Він намагався допомогти Тайвен вижити, а це не обов'язково означало зупинити її від спуску в каналізацію.
"Мабуть, - нарешті визнав він. "Але я не піду з тобою".
"Та годі тобі!" запротестувала Тайвен. "Я цілком можу забезпечити тобі безпеку!"
"Ні", - наполягав Зоріан. "Не піду. Знайди когось іншого, хто піде з тобою."
"Як щодо..."
"Ніяких боїв", - перебив Зоріан. "Слухай, ти не зможеш мене вмовити погодитися на це. Але потім розкажеш мені, чим усе це закінчиться. Я не хочу перевіряти, чи ти вижила".
Вона справді відвідала його через кілька днів і розповіла, що похід у каналізацію був невдалим, оскільки годинник не знайшли, але на них теж ніхто не нападав.
Хм. Можливо, Бенісек мав рацію, коли так високо оцінював силу чуток і пліток.
***
Очі Зоряна різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не маючи ані сліду сонливості в голові.
"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос прямо над ним.
"Доброго раночку, Кірі!" - вигукнув Зоріан у відповідь, обіймаючи шоковану Кіріель в обійми. "О, який чудовий, чудовий день сьогодні! Дякую, що розбудила мене, Кірі, я тобі дуже вдячний! Не знаю, що б я робила без моєї чудової сестрички".
Кірі незручно звивалася в його обіймах, не звикнувши до такого жесту і не знаючи, як реагувати.
"Хто ти такий і що ти зробив з моїм братом!?" - нарешті запитала вона.
Він лише міцніше обійняв її.
***
"Що я можу для тебе зробити, синку?" - запитав Кайрон. "Урок закінчився, якщо ти не помітив".
"Так, я помітив, - підтвердив Зорян. "Я просто хотів порадитися з вами про дещо, якщо у вас є час".
Кайрон нетерпляче жестом показав йому, щоб він переходив до справи.
"Мені цікаво, чи знаєте ви якісь засоби протидії магії розуму", - сказав Зоріан.
"Ну, є базове заклинання щита розуму, - обережно відповів Кайрон. "Більшість магів погоджуються, що це все, що потрібно для захисту від магії розуму.
"Так, але це заклинання трохи... грубе, - сказав Зоріан. "Я шукаю щось більш гнучке, ніж це.
"Так, грубе, - погодився Кайрон, раптом зацікавившись розмовою. "І часто марне. Досить простого розсіювання, щоб зняти захист з цілі, а справжній маг розуму захопить твій розум ще до того, як ти усвідомиш, що на тебе націлилися.
"Тоді чому більшість магів вважають, що цього достатньо?" - запитав Зоріан.
"Ти знаєш, чому більшість магії розуму обмежена або заборонена? запитав Кайрон. Мабуть, це було риторичне запитання, бо Кайрон одразу ж почав пояснювати. "Це тому, що вона найчастіше використовується для нападу на цивільних та інших, переважно беззахисних цілей. Більшість ментальних магів - дрібні злочинці, які використовують свої сили на слабкодухих, і їх не можна назвати майстрами чогось, не кажучи вже про ментальну магію. Магам рідко доводиться стикатися з магами розуму, які вміють правильно використовувати свої здібності. Проте, навіть помірно талановитий маг розуму може легко зіпсувати вам життя, не кажучи вже про магічних істот, що володіють силою впливу на свідомість. Існують методи боротьби з магією розуму без застосування захисних заклинань, але більшість вважає, що простіше тренувати щит розуму до тих пір, поки він не стане повністю рефлекторним, і вони зможуть застосувати його в будь-яку хвилину. Або просто постійно носити формулу заклинання при собі".
"А що це за інші методи?" допитувався Зоріан, зрозумівши, що Кайрон більше нічого не скаже.
Кайрон недобре посміхнувся. "Я радий, що ти запитав, синку. Бачиш, не так давно клас бойової магії мав набагато складнішу навчальну програму, включаючи те, що називалося "тренуванням опору". По суті, викладач бойової магії неодноразово накладав на студентів різні розумові заклинання, а ті намагалися боротися з їхнім впливом. Це було досить ефективно для того, щоб зробити студентів вроджено стійкими до поширених заклинань, що впливають на свідомість, таких як сон, параліч і домінування. На жаль, було багато скарг від студентів, які реагували на це особливо погано, і після низки скандалів, коли викладачі та асистенти студентів були викриті у використанні тренувальної вправи як приводу для покарання студентів поза належними процедурами, цю практику було припинено. На мою думку, це була надмірна реакція, але мене не послухали".
Зоріан якусь мить стояв мовчки, намагаючись переварити цю інформацію. Невже це був найкращий спосіб боротися з магією розуму? Він зрозумів, у чому полягала її ідея - вона працювала за тим самим принципом, що й шейпінг-вправи та рефлексивна магія, вкарбовуючи захисні процедури в його душу так само, як повторювані рухи вкарбовують певні реакції в м'язову пам'ять. Це звучало так... безглуздо. І, напевно, дуже боляче.
Тоді він помітив, що Кайрон дивиться на нього дуже хижим поглядом.
"Як щодо цього, синку?" запитав Кайрон. "Ти думаєш, що в тебе є те, що потрібно, щоб пройти через це? Чесно кажучи, я вже давно хотів відновити цю практику. Обіцяю, що буду з тобою м'яким".
Він збрехав. Першим закляттям, яке він наклав на Зоріана, було закляття "Кошмарне видіння". Що б там не казали павуки, краще б воно того вартувало.
***
Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, без жодного сліду сонливості в голові.
"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос просто над ним. "Доброго раночку, доброго раночку, доброго РАНОЧКУ!!!"
Зорян глибоко вдихнув і зосередився на образі того, чого він хотів досягти, поки він не став настільки реальним, що відчув, що може майже доторкнутися до нього. З його рук вирвалися потоки мани, невидимі неозброєним оком, але легко відчутні органами чуття - маг завжди відчував власну ману, особливо в процесі її формування. Трохи більше ніж за секунду все було готово, і він випустив ефект на маленького шкідника, що лежав на ньому.
Нічого не сталося.
Зоріан розплющив очі і видав довге роздратоване шипіння. Це було не структуроване заклинання, яке він намагався застосувати, а чиста неструктурована магія - зокрема, він намагався левітувати Кіріель від себе, використовуючи базову вправу з левітації. Він знав, що така спроба буде набагато складнішою, ніж левітація простої ручки над його долонею, але нічого?
"Лоскотно", - сказала Кіріель. "Ти намагався щось зробити?"
Зоріан примружив на неї очі. Гаразд, це? Це був виклик.
***
"Що я можу для вас зробити, пане Казінський?" запитала Ільза. "Зазвичай я припустила б, що ви прийшли поскаржитися на Ксвіма, але у вас ще не було з ним жодного сеансу".
Зоріан широко посміхнувся. Це була єдина світла пляма в цій серії коротких рестартів - вони завжди відбувалися до п'ятниці, тож йому не доводилося мати справу з Ксвімом, поки вони тривали.
"Взагалі-то, я тут, щоб попросити поради щодо особистого проекту, - сказав Зоріан. "Чи знаєте ви тренувальний режим, який дозволить мені підняти людину телекінетично, не застосовуючи структурованого заклинання?"
Ільза здивовано моргнула. "Тобто, використовуючи чисту навичку формування? Навіщо тобі це може знадобитися?"
"Після того, як я опанував усі вправи з шейпінгу в “Розширених основах” Емпатіна, у мене закінчилися вправи на формування, - відповів Зоріан. "Мені здалося, що це цікавий проект".
"Усі 15?" недовірливо запитала Ільза.
Замість відповіді Зоріан вирішив продемонструвати. Він взяв зі столу Ільзи особливо велику і важку книгу і змусив її крутитися в повітрі над своєю долонею. Крутити таку книгу насправді було набагато важче, ніж ручку, бо книга набагато важча за ручку і має властивість розгортатися, якщо тільки маг не використає магію, щоб примусити обкладинку закритися під час її левітації. Цьому трюку його навчила саме Ібері - вона стверджувала, що вміння тримати книгу закритою під час левітації є обов'язковою умовою для деяких заклинань, яких вона мала намір його навчити. На жаль, Ібері знадобилося кілька тижнів, щоб прихилитися до нього і вирішити навчати його серйозно, а за ці короткі перезавантаження він не встиг цього зробити.
Через деякий час він змусив книгу світитися зловісним червоним кольором. Використання чистих навичок шейпінгу, щоб крутити книгу в повітрі, тримаючи її закритою, і змусити її світитися кольоровим світлом, було досить вражаючим шоу для третього курсу, і повинно було стати достатнім доказом його навичок.
Ільза глибоко вдихнула і відкинулася на спинку стільця, явно вражена.
"Що ж..." - сказала вона. "Тобі навичок шейпінгу, безумовно, не бракує. Проте, підняття людини в повітря без заклинання... це не зовсім те, що описано в інструкції. Ніхто цього не робить, наскільки я знаю. Якщо у них є потреба в левітації на місці, вони просто постійно тримають відповідний фокус на своїй особі. Зазвичай це каблучки, оскільки вони маленькі і ненав'язливі. Я б дуже рекомендувала вам зосередитися на чомусь іншому, якщо ви хочете відточити свої навички шейпінгу далі. Кількість шейпінг-вправ, що існують, практично нескінченна, і в бібліотеці академії є чимала колекція. Наприклад, надзвичайно корисними є вправи на дроблення камінців та пошук півночі, але їх зазвичай не викладають більшості студентів через брак часу".
"Дроблення камінців і пошук півночі?" - перепитав Зорян.
"Кида каміння полягає в тому, що ви кладете камінчик на долоню, а потім змушуєте його розпастися на пил. Однак це не бездоганний результат, і більшість людей задоволені, якщо їм вдається розбити камінчик на піщинки. Це корисна вправа для тих, хто планує зосередитися на заклинаннях зміни, оскільки першим кроком при реструктуризації матерії майже завжди є розбиття існуючого стану. Пошук півночі - це вправа для ворожбитів, що передбачає використання фіктивного компаса для визначення магнітної півночі. Тим, хто має достатній рівень майстерності, компас навіть не потрібен - вони просто відчувають, де знаходиться північ у будь-який час".
"Звучить корисно, - погодився Зоріан. "Я обов'язково спробую їх вивчити. Але ви впевнені, що не можете допомогти мені з проблемою левітації людини?"
Ільза роздратовано глянула на нього. "Ти все ще не готовий відмовитися від цього? Чому так багато талановитих студентів так прагнуть витрачати свій час на безглузді витівки?"
Зоріан хотів було заперечити, але потім зрозумів, що вона має рацію. Він, по суті, намагався розіграти Кіріель. Ільза простягнула руку і вихопила книгу з повітря, змусивши Зоріана здивовано кліпнути. Він все ще левітував її? Після секунди самоаналізу він зрозумів, що так, він тримав книгу в повітрі протягом усього спілкування. Він перестав її крутити, і вона більше не світилася, але, мабуть, левітувати об'єкт над долонею стало для нього настільки легко, що він навіть не помітив, як це робив. Хм.
Його роздуми обірвалися, коли Ільза жбурнула книгу на стіл, де вона з оглушливим гуркотом вдарилася об дерево. Вона посміхнулася його здивуванню і жестом показала йому, щоб він звернув увагу.
"Як я вже казала, для цього немає інструкції, - сказала вона. "І я ніколи не пробувала робити щось настільки безглузде. Тож май на увазі, що з мого боку це чистісінькі домисли, гаразд?"
Зоріан охоче кивнув головою.
"Перше, що я б зробила на твоєму місці, - сказала Ільза, - це перестала б покладатися на руки при левітації речей. "Фокусування магії через руки робить процес набагато простішим, так, але тільки для певної категорії завдань. Насправді, левітація предмета над долонею не є "справжньою" неструктурованою магією - долоня забезпечує точку відліку для ефекту, яка одночасно спрямовує його і обмежує. Якщо ти засвоїв усе, що написано в книжці Емпатіна, то ти знайомий з левітацією у фіксованому положенні?"
Зоріан взяв ручку з коробки, що стояла поруч, і підняв її над долонею. Через секунду він поворушив рукою вліво і вправо, але ручка залишилася висіти в тому самому місці в повітрі, де він її залишив, вперто відмовляючись слідувати за рухами його руки.
"Бездоганна демонстрація, - похвалила Ільза. "Але дозволь запитати: чи не здається тобі, що левітація у фіксованому положенні досягає своєї мети якимось заплутаним, обхідним шляхом? Навіщо тобі потрібні складні шейпінг-вправи, щоб досягти того, що можна зробити за допомогою простого заклинання левітації предметів?"
Перш ніж він встиг відповісти, Ільза простягнула руку і скрутила його долоню вбік. Ручка миттєво впала на стіл.
"Тому що використання руки як точки опори обмежує те, що ти можеш зробити з маною, яку ти формуєш", - сказала Ільза, відкинувшись на спинку крісла. "Хоча ручка здавалася незалежною від твоєї руки, це була лише ілюзія. До того ж досить заплутаною. Навіщо тобі це? Ти по суті поставив обмежувач на потік мани, зробивши його залежним від положення твоєї долоні, а потім спробував зруйнувати цей самий обмежувач, щоб від'єднати його від долоні".
Книга, яку Ільза кинула на стіл, щоб привернути його увагу, раптом злетіла в повітря. Ільза не зробила жодного руху, але він знав, що це її рук справа.
Не в останню чергу тому, що вона посміхалася до нього.
"Поглянь, - сказала вона. "Без рук. Звичайно, це лише межа того, що я можу зробити, не використовуючи жодного жесту, щоб допомогти мені у формуванні. Цьому важко навчитися, але, ймовірно, воно не знадобиться тобі в чистому вигляді тільки заради цього твого "проекту". Тобі просто потрібно зменшити ступінь залежності шейпінгу від рук і зробити їх більш гнучкими. Вивертання руки вбік не повинно призводити до того, що ручка падає вниз, як камінь".
"Ви мене просто здивували, - обурився Зоріан. "Зазвичай я не втрачаю контроль над маною так легко.
"Я дотримуюся своїх слів", - добродушно посміхнулася Ільза. "Ти дуже вражаючий для учня, та й для звичайного мага, але тобі належить пройти довгий шлях, якщо ти хочеш приєднатися до лав справді великих. Але в будь-якому випадку, якщо і коли ти досягнеш певного прогресу в цьому, тобі варто спробувати левітувати якусь живу істоту, меншу за людину. Набагато меншу. Для початку спробуйте комах, потім переходьте до мишей і так далі. Загалом, це займе у тебе лише... ох, близько 4 років або близько того".
Якщо вона думала, що це його знеохотить, то вона глибоко помилялася. Мало того, що він мав сумніви щодо точності її прогнозованого графіка, він дійсно не мав нічого кращого, щоб зробити на даний момент.
"Тоді, мабуть, мені краще почати як найшвидше", - це все, що він сказав.
***
Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не відчуваючи ані сліду сонливості в голові.
"Доброго раночку, братику!" - пролунав настирливо бадьорий голос прямо над ним. "Доброго раночку, доброго раночку, доброго РАНОЧКУ!!!"
Зоріан розгублено втупився в стелю над головою, не знаходячи слів. Той прогноз, який він зробив на те скільки ці короткі петлі ще повторюватимуться, був помилковий? Він збився з рахунку, скільки перезавантажень пройшло за цей час, але число було набагато більшим, ніж 15. І з того часу нічого не змінилося - рідко який перезапуск тривав більше 3 днів, і жоден з них не тривав більше 5. Що б Зак не робив, це було смертельно важко, а Зак був занадто впертим ослом, щоб здатися найближчим часом.
"Зоріан? З тобою все гаразд? Годі, я ж не так вже й сильно тебе вдарила. Вставай, вставай."
Зоріан проігнорував Кіріель, яка все сильніше щипала його за бік, дивлячись у стелю і придушуючи в собі бажання смикнутися. Біль був незначним у порівнянні з парою особливо неприємних больових заклинань, які Кайрон застосував до нього під час одного з їхніх "тренувань опору". На щастя, Кайрон ніколи не використовував жодного з них більше одного разу за перезапуск. Кіріель кілька разів дала йому ляпаса, а потім зробила вигляд, що збирається вдарити його в обличчя. Коли він не відреагував на це, її кулак зупинився за мить до удару по обличчю.
"Емм... Зоріан?" сказала Кіріель, насправді звучачи дещо стурбовано. "Серйозно, з тобою все гаразд?"
Повільно, механічно, Зоріан повернув голову, щоб зустрітися з очима Кіріель, зберігаючи якомога більш порожній вираз обличчя. Після кількох секунд мовчазного витріщання він повільно відкрив рот... і закричав на неї. Вона відсахнулася від раптового спалаху і видала свій власний дівочий крик, коли її відступ призвів до того, що вона впала з ліжка.
Кілька миттєвостей він спостерігав, як Кіріель почала червоніти від люті, а потім не зміг більше стримуватися. Він почав сміятися.
Він продовжував сміятися, навіть коли маленькі кулачки Кіріель почали сипати на нього удари.
***
Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, не маючи ані сліду сонливості в голові.
"Доброго р..."
З невиразним криком Зоріан перевернув Кіріель на спину і почав нещадно лоскотати її. Її крики лунали по всьому будинку, аж поки до кімнати не піднялася мати і не змусила його зупинитися.
***
"Доброго раночку, братику! Доброго раночку, доброго раночку, доброго РАНОЧКУ!!!"
Настала коротка тиша, яку порушував лише шелест ковдри Зоріана, коли Кіріель нетерпляче переверталася на ній.
"Кірі, - нарешті сказав він. "Здається, я починаю тебе ненавидіти"
Він, звісно, перебільшував, але боги, як же це дратувало. Забавно, але Кіріель, схоже, була стурбована його заявою.
"Вибач!" - сказала вона, поспішно піднімаючись з ліжка. "Я просто..."
"Воу, воу, воу, воу", - перебив Зоріан, втупившись у Кіріель насмішкуватим поглядом. "Моя молодша сестричка вибачається? Такого не буває. Хто ти така і що ти зробила Кіріель?"
Кіріель на мить здалася ошелешеною, але її вираз обличчя швидко став бурхливим, коли вона зрозуміла, що він має на увазі.
"Дурак!" Вона надулася, по-дитячому тупнувши ногою, щоб підкреслити це. "Я теж вибачаюся! Коли я не права!"
"Коли тебе загнали в кут", - поправив Зоріан. "Ти, мабуть, хочеш від мене якоїсь дуже великої послуги, якщо так відчайдушно намагаєшся зберегти мою прихильність. Що це за послуга?"
Він справді теж хотів це знати. Вона не давала жодних ознак того, що хоче чогось від нього, весь цей час, коли він проходив через це, але, мабуть, це було дуже важливо для неї, якщо вона була готова вибачитися, щоб отримати це. У цьому не було особливого сенсу - Кіріель не була сором'язливою дівчинкою, і в минулому не мала жодних проблем з тим, щоб заявити про свої бажання. На мить у нього виникла спокуса зробити висновок, що він неправильно витлумачив ситуацію, але потім Кіріель відвела погляд і почала щось розбірливо бурмотіти.
"Що ти кажеш?" - запитав він.
"Мама хоче поговорити з тобою", - сказала Кіріель, все ще уникаючи його погляду.
"Так, ну, мама може почекати", - сказав Зоріан. "Я нікуди не піду, поки ти не скажеш мені, чого ти від мене хочеш.
Вона на мить надулася на нього, а потім зробила глибокий вдих, готуючись до розмови.
"Будь ласка, візьми мене з собою в Кіорію!" сказала вона, склавши руки перед собою в благальному жесті. "Я завжди хотіла туди потрапити, і я не хочу їхати в Кот з мамою і..."
Зоріан замовк, шокований цим одкровенням. Як він міг бути таким сліпим? Він знав, що є щось дивне в тій легкості, з якою йому вдалося переконати матір не змушувати його брати з собою Кіріель, але не хотів ставити під сумнів сприятливий результат і тому проігнорував це. Звичайно, це було легко... вона теж не хотіла, щоб він брав її з собою! Це Кіріель хотіла поїхати з ним. Мама лише робила символічну спробу, щоб сказати Кіріель, що вона намагалася і зазнала невдачі. Не дивно, що Кіріель завжди виглядала такою похмурою по дорозі на вокзал.
"Зоріан? Будь ласка?"
Він потрусив головою, щоб очистити свої думки, і посміхнувся до Кіріель, яка дивилася на нього, затамувавши подих, з надією в очах. Як він міг відмовити їй? Те, що це зруйнує мамині плани, було просто бонусом.
"Звичайно, я візьму тебе з собою", - сказав він.
"Справді?"
"До тих пір, поки ти будеш добре поводитися..."
"Так! Так! Так!" радісно вигукнула Кіріель, підстрибуючи від хвилювання. Він ніколи не міг зрозуміти цю безмежну енергію, яку вона мала. Він ніколи не був таким буйним, навіть у дитинстві. "Я знала, що ти погодишся! Мама казала, що ти точно відмовишся".
Зоріан збентежено відвів погляд.
"Ага, - сказав він непевно. "Видно, що вона знає. Значить, я так розумію, що ти вже маєш дозвіл мами на цей план?"
"Так, - підтвердила Кіріель. "Вона сказала, що не проти, якщо ти погодишся."
О, ця диявольська жінка... сказати "ні", але змусити його взяти на себе провину за це. Озираючись назад, план був майже чудовим у виконанні - вона навіть прочитала йому лекцію про належний одяг і сімейну честь, щоб ввести його в поганий настрій перед тим, як поставити запитання.
Зітхнувши, він надів окуляри і підвівся з ліжка. "Я йду до ванної кімнати".
Секундою пізніше його мозок зрозумів, що він сказав, і він застиг. Озирнувшись на Кіріель, він здивувався, побачивши, що вона не намагається догнати його до місця призначення, а розгублено дивиться на нього.
"Що?" - запитала вона.
"Нічого", - відповів Зоріан, перш ніж вийти з кімнати. Він припустив, що єдиною причиною, чому вона робила це під час звичайного перезавантаження, було бажання змусити його якомога швидше зіткнутися з матір'ю. Поганий хід, бо він тільки більше розлютився на неї, але вона була ще дитиною і, мабуть, не дуже добре все продумала.
Це мав бути цікавий перезапуск.