Зоріан затупотів до своєї кімнати, зачинивши за собою двері з набагато більшою силою, ніж потрібно. Він мав би знати, що не дізнається нічого нового про душевні зв'язки, але все одно було прикро повертатися з порожніми руками після цілого дня, проведеного в бібліотеці.
Усі книги повторювали ті самі застереження, які він отримав ще на першому курсі: зв'язок душ був небезпечною і маловивченою галуззю магії, здатною викликати досить жахливі побічні ефекти при необережному використанні. Час від часу якісь необізнані пари вирішують, що зв'язати свої душі - це найромантичніша річ у світі, але через кілька місяців все закінчується сльозами та судовими позовами, коли з'являються ускладнення. Основна проблема полягала в тому, що один з учасників зазвичай починав ментально і духовно домінувати над іншим, роблячи його більш схожим на себе розумом і душею, не кажучи вже про тривожну покірність і шанобливість. Це було добре, коли зв'язували тварин як знайомих, оскільки майже завжди саме тварина домінувала над людиною, а тварини, як правило, отримували вигоду від такого домінування, розвиваючи вищий інтелект і краще контролюючи свої магічні здібності (якщо вони мали такі). Однак живі істоти зазвичай мали проблеми з тим, що хтось магічно підривав всю їхню особистість і світогляд. Принаймні доти, доки зв'язок душ не закінчувався, перетворюючи їх на підневільного клона, тобто.
Зоріан провів тремтячою рукою по волоссю і почав протирати окуляри подолом сорочки, щоб заспокоїтися. Він дуже, дуже сподівався, що помилився і між ним і Заком немає ніякого душевного зв'язку. Зак мав у 6 разів більший запас мани, ніж теоретичний максимум Зоріана, був від природи більш товариським і впевненим у собі, і - завдяки тому, що перебував у петлі часу набагато довше, ніж Зоріан, - був, мабуть, на десятки років старший за нього. Не варто було й гадати, хто з них домінуватиме!
Найгірше було те, що він навіть не міг звернутися до когось по допомогу. Він був майже впевнений, що їхній душевний зв'язок, чи що б це не було, був причиною того, що він кружляв по колу разом із Заком. Якби він попросив когось про допомогу, вони б наполягали на розриві зв'язку (цілком зрозуміле прагнення, на яке він охоче погодився б за звичайних обставин), що призвело б до того, що він втратив би все, що здобув у часовій петлі, включно зі спогадами, як тільки Зак почав би все спочатку наприкінці місяця.
Так, він був у повній дупі.
Він зробив кілька глибоких вдихів і знову надів окуляри. Можливо, він дивився на речі занадто фаталістично. Враховуючи величезну різницю між ним і Заком, він мав би вже пережити досить серйозні особистісні зміни, але він не помічав нічого подібного. Він точно не відчував себе покірним по відношенню до будь-кого, найменше до Зака. Очевидно, все було не так погано, як здавалося. Він цілком міг перегнути палицю і не помітити якогось іншого, цілком розумного пояснення незапланованого перезапуску...
Хтось стукав. Хто б це міг бути?
Ох. А, точно. Тайвен.
Він важко зітхнув. Якраз те, що йому зараз було потрібно. Стукіт перетворився на грюкіт, спонукаючи його нарешті відчинити двері.
"Привіт, Тарган!"
"Привіт, Тайвен", - сказав Зоріан трохи страдницьким тоном. "Як мило, що ти завітав до мене. Хочеш зайти?"
Тайвен негайно зробила те, що вона завжди робила, коли він впускав її всередину - вона стрибнула на його ліжко і влаштувалася зручніше. Зоріан знизав плечима і пішов за нею. Краще покінчити з цим якнайшвидше.
"Ти хіба не закінчила університет?" - запитав він. "Ти казала, що збираєшся піти в геологорозвідку, коли закінчиш навчання, що з цим сталося?"
Вона кинула на нього кислий погляд. "Не все так просто. Жодна експедиція не візьме з собою такого новачка, як я. Мені потрібен досвідчений дослідник, який візьме мене в учні. Я працюю над цим."
"Дивно, я чув, що ти працюєш асистентом Ніртхака", - зауважив Зоріан. "Це не завадить тобі шукати іншого майстра?"
"Ну, типу того", - зізналася вона. "Але я не шукаю іншу роботу в буквальному сенсі цього слова. Насправді я намагаюся побудувати свою репутацію і змусити людей помітити мене, виконуючи місії і таке інше. Власне, про це я і прийшов з тобою поговорити - я хотіла б, щоб ти приєднався до мене і ще кількох людей на завтрашньому завданні".
"Звучить підозріло, - сказав Зоріан. "Чим тобі може допомогти жалюгідний третьокурсник?"
"Гм, доповнити нас кількістю в бланку учасників?" відповіла Тайвен. "Ми не можемо взятися за цю роботу, поки нас не буде 4 або більше, а нам не вистачає одного".
"А чому для цієї роботи потрібно четверо?" - запитав Зоріан, знаючи з попередніх перезапусків, що це був найшвидший спосіб припинити відмовки Тайвена. "Напевно, роботодавець не просто так поставив цю вимогу, щоб відмовити від участі такі групи, як ваша".
"Це нібито небезпечно", - пробурчала Тайвен, склавши руки на грудях. "Старий перебільшує. Павуки не такі вже й великі, як він нам розповідав".
"Павуки?" - перепитав Зоріан.
"Так", - нерішуче відповіла Тайвен, мабуть, розуміючи, що їй, мабуть, не варто було про це говорити. "Павуки. Знаєш, волохаті восьминогі..."
"Тайвен", - застеріг Зоріан.
"Ну ж бо, Тарган, благаю тебе!" заскиглив Тайвен. "Присягаюся, це не так небезпечно, як здається! Ми були в тунелях сотні разів, і це було зовсім не так небезпечно! Ми легко тебе захистимо!"
"Сотні разів?" - недовірливо перепитав Зоріан.
"Ну, з десяток разів принаймні", - поступилася вона.
Зоріан уже збирався сказати їй "ні", як він зазвичай робив у цей момент, але потім зупинився. Він, мабуть, не зможе займатися чимось віддалено продуктивним щонайменше тиждень, зважаючи на можливість душевного зв'язку між ним і Заком, що тяжіє над його свідомістю, і все таке інше. Приємна відволікаюча прогулянка по каналізації може бути саме тим, що доктор прописав, так би мовити.
"Звичайно", - сказав він.
"Справді?" - заволала вона.
"Так, справді", - підтвердив Зоріан. "Тільки скажи, де ми зустрінемося завтра, поки я не передумав".
Через кілька хвилин Тайвен пішла, щедро подякувавши йому і поцілувавши його в щоку "за дружбу", перш ніж побігти... кудись, як він припускав, вона збиралася. Він не запитав, будучи занадто шокованим її поцілунком, яким би безневинним він не був. Він трохи розсердився на себе за те, що його так зачепив дурний поцілунок у щоку, але вирішив, що не варто бути занадто суворим до своєї підсвідомості. Зрештою, вона була його колишнім коханням.
Він вирішив, що на сьогодні з нього досить, і випив одне зі снодійних зілля, яке тримав у заначці. Сподіваємось, після гарного нічного відпочинку все стане яснішим.
***
Наступного ранку він прокинувся трохи більш тверезим, ніж був після відвідин бібліотеки, і все вже не здавалося таким безнадійним, як напередодні. Він робив поспішні висновки і потребував більше інформації. У нього була спокуса пропустити заняття на цілий день, щоб ще раз відвідати бібліотеку, але він підозрював, що йому не вистачає ні дослідницьких навичок, ні рівня доступу, щоб належним чином розібратися в такій обмеженій темі, як душевні зв'язки. Крім того, в його класі був дехто, з ким він просто зобов'язаний був поговорити - Браям, хлопець з вогняним драконом, якого він знав. Безумовно, хтось, хто вже пов'язав свою душу з кимось іншим, навіть якщо це була магічна тварина, а не людина, міг би розповісти йому більше про ці кляті штуки.
"Бачу, твоя сім'я подарувала тобі власного вогняного дракона, - промовив він, сідаючи поруч із Браямом і не звертаючи уваги на загрозливе шипіння вогняного дракона. Чомусь під час попередніх перезапусків недоброзичливий звір ніколи не вважав за потрібне нападати на нього, тож він не думав, що це почнеться зараз. "Він уже твій фамвльяр?"
"Так, - підтвердив Браям, явно задоволений цим. "Я познайомився з ним лише цього літа. Спочатку було трохи дивно, але я думаю, що вже звик до цього".
"Дивно?" - перепитав Зоріан. "Чому?"
"Ну, здебільшого через те, що ми з ним пов'язані, розумієш?" сказав Браям.
"Тобто зв'язок можна відчути?" замислено запитав Зоріан, намагаючись не виказати свого хвилювання. Він нічого не відчував. "Це нормально? Чи кожен, хто пов'язаний душею, може відчувати свій зв'язок?"
"Ні, не кожен, - хіхікнув Браям. "Лише крихітна меншість може, і ніхто не знає, чому. А я відчуваю. Мабуть, мені пощастило."
Зоріан притлумив похмурість. Він сподівався, що якщо не може відчути жодних зв'язків, то це означає, що їх не існує, але, вочевидь, це не було доказом. Прокляття.
"Знаєш, - спробував Зоріан, - у мене завжди був... академічний інтерес до фамільярів і душевних зв'язків..."
На щастя, Браям не вважав інтерес Зоріана чимось підозрілим і був радий задовольнити цікавість Зоріана. Те, що розповів йому Браям, було, м'яко кажучи, цікавим. За словами Браяма, заклинання зв'язку душ насправді було своєрідним ритуалом, який займав щонайменше 10 хвилин, а зазвичай і більше. Це не те, що ви вимовляєте як звичайне заклинання. Крім того, навіть найбільш забудькуваті учасники, як правило, відчували щось через кілька тижнів, після того, як зв'язок належним чином закріпився між учасниками.
До цього часу в часовій петлі Зоріан пережив багато речей, які можна було б кваліфікувати як ознаки розвитку зв'язку душ, але важко було сказати, наскільки це було просто наслідком божевільної ситуації, в якій він опинився. Ефекти були надто слабкими порівняно з тим, що, за словами Браяма, повинно було статися. Наприклад, його запаси мани були трохи більшими, ніж на початку часової петлі, але в цьому збільшенні не було нічого особливого. Це могло бути наслідком його регулярних занять бойовою магією, а не наслідком того, що зв'язок душ намагався викривити його душу так, щоб вона більше відповідала душі Зака. Закляття, яке наклав на них ліч, теж не було ритуалом... але з іншого боку, це був ліч. Хто знав, якою магією володіє ця істота?
Загалом, схоже, йому пощастило - зв'язок між ним і Заком був або дуже слабким, або іншого типу. А може, він був лише наполовину сформований? За словами Браяма, зв'язок вимагав фізичної близькості і багато особистої взаємодії між учасниками, щоб повністю дозріти. Саме тому він носив свого вогняного дракона з собою всюди, куди б не пішов у той час. Враховуючи, що він взаємодіяв із Заком лише під час одного з перезапусків, і що хлопець провів практично всі перезапуски далеко від Кіорії, зв'язок, можливо, так і не отримав шанс зміцнитися. Якщо це так, він не повинен дозволити йому повністю сформуватися - відтепер він уникатиме контакту з іншим мандрівником у часі, доки не з'ясує більше про те, що відбувається.
Що, слід визнати, може зайняти деякий час. Будемо сподіватися, що його ідея уникати Зака якомога більше вбереже його від того, щоб зв'язок не поглинув його тим часом. Йому справді варто було б скласти для себе план навчання. Досі він вивчав речі досить безсистемно. Поспішати, наскільки він знав, було нікуди, і він не знав, з чого почати. Крім того, він хотів трохи вирости як маг, перш ніж вирватися з часової петлі, оскільки такої можливості більше ніколи не буде. Однак такий неорганізований підхід більше не підходив - він хотів якнайшвидше розірвати зв'язок душ, а це означало якнайшвидше знайти вихід з часової петлі.
Але з цим доведеться почекати, бо на вечір у нього була запланована зустріч з Тайвен та її друзями. Чому він знову погодився на це? Ах так, Тайвен вибрала дуже незручний момент, і у нього стався миттєвий напад божевілля. Він повинен був принаймні отримати від неї якусь послугу за це. Ну що ж, живи і вчись.
Тайвен вибрала дратівливо далеке місце зустрічі, тож Зоріанові довелося подолати довгий шлях. Очевидно, в одному з парків Кіорії було місце зустрічі шахістів, і один з друзів Тайвена був його постійним відвідувачем. Він ніколи не відвідував цей парк, але стежка до нього була йому чимось знайома, і він не міг збагнути чому.
Він зрозумів, чому вона була знайома, через кілька хвилин, коли натрапив на невеликий місток всередині парку. Саме тут він зустрів ту маленьку заплакану дівчинку, велосипед якої впав у струмок, ще до того, як дізнався про петлю часу. Якщо подумати, він ніколи не відвідував це місце після цього, чи не так? Просто не було сенсу, адже він заздалегідь знав, що на його шляху будуть перешкоди, якщо він піде цим шляхом. Він з цікавістю подивився на ділянку струмка під мостом, намагаючись побачити, чи велосипед все ще там. Не дивно, що його там не було. Вчорашній сильний дощ перетворив струмок на бурхливий потік, і велосипед, без сумніву, був підхоплений течією і віднесений далі.
Дівчинки, звісно, цього разу не було, але це не означало, що він був на мосту сам. Там був невеличкий кіт, ймовірно, дуже молодий, який безнадійно дивився на бурхливі води потоку. Зоріан зазвичай не переймався долею тварин, але коли кіт повернувся, щоб подивитися на нього, і їхні погляди зустрілися, його охопило сильне почуття смутку і втрати. Знервований пережитим, він прискорив крок, поспішаючи залишити дивного кота позаду.
Нарешті, після майже 30 хвилин блукань парком, він знайшов місце зустрічі. Тайвену варто було б колись навчитися давати правильні вказівки. Це було досить спокійне місце, хоча й населене майже повністю старими людьми. Тобто дуже старими людьми. Група підлітків Тайвена стирчала тут, як хворий палець, але ніхто зі старих дідуганів, що їх оточували, здавалося, не заперечував, тож Зоріан вирішив не зважати на це і обережно наблизився до них.
Іншими друзями Тайвена були двоє грубих, м'язистих хлопців, які виглядали більш доречно на боксерському рингу, ніж у школі магів. Один з них насуплено дивився на шахову дошку перед собою, обдумуючи наступний хід, а Тайвен і другий хлопець сиділи по обидва боки від нього. Тайвен була явно нетерплячою і втомленою від нудьги, в якийсь момент вона навіть спробувала схопити фігурку з дошки, щоб згаяти час, але її зупинили гравці. Інший хлопець був більш розслабленим, ліниво спостерігаючи за всім навколо, наче сторожовий пес. Саме цей хлопець помітив його і вказав на нього двом іншим.
"Тарган!" Тайвен махнув рукою. "Слава богам, я вже почав хвилюватися, чому ти запізнюєшся!"
"Я не запізнився, - заперечив Зорян.
"Ну, ти точно виробив звичку запізнюватися, відколи ми востаннє бачилися", - звинуватила вона. "Але як би там не було. Тарган, познайомся з двома моїми поплічниками, Хрюком і Мямлею. Хрюк, Мямля, це мій добрий друг Тарган".
Зоріан закотив очі. Принаймні, не тільки йому дісталося дурнувате прізвисько.
"Чорт забирай, я ж казав тобі не представляти нас так!" запротестував один з хлопців. Скоріше за звичкою, ніж тому, що він чесно очікував, що Тайвен зміниться, якщо Зоріан все правильно зрозумів. Він зітхнув і повернувся до Зоріана. "Привіт, хлопче. Я Урік, а хлопець, що грає в шахи - Оран. Дякую, що допомагаєш нам. "Я Зоріан, ми подбаємо про те, щоб з тобою нічого не сталося, тож ні про що не хвилюйся".
Шахіст хрюкнув, можливо, на знак згоди. Тоді це, мабуть, Хрюк.
"Я Зоріан", - відповів він. Хлопець ніколи не називали йому своїх прізвищ, тож чому він мав би називати їм своє?
"Правильно!" - з ентузіазмом сказала Тайвен. "Знайомство закінчилося, тож давайте почнемо?"
"Не раніше, ніж я закінчу цей раунд", - категорично відповів шахіст.
Плечі Тайвена понуро опустилися. "Ненавиджу цю гру", - заскиглила Тайвен. "Знайди собі місце, Тарган. Це може зайняти деякий час".
Зоріан роздратовано прицмокнув язиком. Цього разу Зоріан поділяв нетерпіння Тайвена. Він теж не був великим шанувальником шахів.
***
Підземелля було надзвичайно небезпечним місцем. Відоме також як Підземний світ, Лабіринт і мільйон інших назв, воно являло собою приголомшливо розгалужену мережу печер і тунелів, що пролягали під поверхнею світу. На перший погляд, це місце здавалося втіленням мрії кожного мага - рівень мани зростав, чим глибше спускався в нескінченні глибини печерної системи Підземелля, а нижні рівні практично купалися в корисних мінералах з фантастичними магічними властивостями. На жаль, маги були лише одними з багатьох істот, які процвітали в такому середовищі. У тунелях жили всілякі монстри, і чим глибше спускалися, тим сильнішими і чужішими вони ставали. Навіть найвеличніші з архімагів мусили пильнувати, щоб не заглиблюватися у Підземелля, досліджуючи його, щоб не зустрітися віч-на-віч з тим, кого вони не мали надії перемогти.
Кіорія, як і багато інших міст, скористалася перевагами Підземелля під собою, коли будувала місто. Верхня частина підземелля була очищена від усього агресивного чи особливо небезпечного, а потім систематично відгороджена від глибших рівнів. Потім ці тунелі перетворилися на укриття, сховища, системи контролю повеней... і міську каналізацію. Людські поселення використовували Підземелля як каналізацію так довго, що кілька видів узусів та інших монстрів пристосувалися спеціально для того, щоб скористатися цією унікальною екологічною нішею, і люди часто переносили їх з одного міста до іншого, коли будували нові поселення. Звичайно, відокремлення цього верхнього шару від глибинних частин Підземелля ніколи не було на 100% ефективним - тим більше, що багато мешканців Підземелля були дуже вправними копачами. Для того, щоб все це функціонувало належним чином, потрібне було регулярне технічне обслуговування.
Межа Підземелля Кіорії була широко відома тим, що мала більше дірок, ніж губка. Це було досить молоде місто, і місцеве Підземелля було особливо великим. Воно розросталося надто швидко, а належне розмежування між рівнями так і не було завершене. Ймовірно, саме тому загарбникам вдалося завести в місто цілу армію монстрів, змусивши їх висипатися прямо з тунелів - хоча як саме загарбники склали карту Глибокого Підземелля, щоб знайти маршрут, достатній для проходу цілої армії, залишається тільки здогадуватися. Ще один приклад того, наскільки до смішного добре підготувався ворог, подумав Зоріан.
Незважаючи на очевидну небезпеку, Зоріан не надто переймався, йдучи за Тайвеном у тунелі. Підземелля Кіорії не було найбезпечнішим місцем у світі, але й не було смертним вироком. І він сумнівався, що загарбники зараз там, адже гігантську армію монстрів, що живе просто під містом, абсолютно неможливо сховати, незалежно від того, наскільки хороші організатори вторгнення - їм довелося б прокладати свій маршрут в день вторгнення, щоб уникнути виявлення. Звісно, йому було б легше, якби він мав фокусуючий предмет для бойової магії, але наразі це було поза межами його можливостей. Якщо не брати до уваги уроки Нори, він все ще не був достатньо добре обізнаний з формулами заклинань, щоб виготовити його з нуля, а купити його без дозволу не міг.
На жаль, їхній роботодавець, схоже, не поділяв впевненості Зоріана.
"Це вже четвертий учасник, якого ви знайшли?" - недовірливо запитав старий. "Він що, навіть не закінчив навчання?"
Зоріан подивився на похмурого чоловіка, який зневажливо махав йому рукою, і миттєво вирішив, що може зрозуміти роздратування Тайвен через хлопця. Якщо цей хлопець так хвилювався за їхню здатність досягти результату, чому він не найняв справжнього професіонала, щоб відновити свій клятий годинник? А, точно - він не хотів платити професіоналу зарплату! Відверто кажучи, Тайвен та її група - це, мабуть, найкраще, на що він міг сподіватися, враховуючи те, де він шукав допомоги.
Сама робота була досить простою - старий загубив кишеньковий годинник у тунелях, тікаючи від дуету гігантських павуків, і тепер вони повинні були повернути його назад. Дідусь спробував його знайти, але коли повернувся на місце, де він його впустив, його там вже не було. Особисто Зоріан був упевнений, що його з'їв слиз або якийсь інший металоїдний падальщик, що мешкає в тунелях, але старий наполягав, що він все ще цілий і знаходиться у павуків. Звідки він це знав, можна тільки здогадуватися. Що б купка павуків, гігантських чи інших, робила з годинником? Чи вони, як сороки, збирають блискучі предмети просто так?
"Ні, - сказав Зоріан, абсолютно не розкаюючись. "Я на третьому курсі".
"Третій курс!" - скрикнув чоловік. "І ти думаєш, що зможеш там вижити? Ти хоч знаєш якусь бойову магію?"
"Звичайно, знаю", - одразу ж підтвердив Зоріан. "Магічна ракета, щит і вогнемет.
"І це все?
"За що платиш, те й маєш", - знизав плечима Зоріан.
"Слухай, в чому твоя проблема?" втрутилася Тайвен. "Нас четверо проти двох великих павуків. Мене однієї було б достатньо для цього!"
"Те, що я зустрів лише двох, не означає, що їх немає більше, - буркнув чоловік. "Я не хочу, щоб ви натрапили на ціле гніздр цих тварюк і були вбиті. Вони швидкі. І непомітні - я навіть не помітив їх, поки вони не опинилися прямо наді мною. Мені пощастило, що я живий і розмовляю з вами чотирма."
"Що ж, серед нас є чотири пари очей, - міркувала Тайвен. "Ми будемо прикривати один одного, тож нехай щастить, якщо вони підкрадуться до нас. Я не думаю, що ти нарешті скажеш нам, що такого важливого в тому годиннику, який ти загубив?"
"Це не ваша справа, - відстрілювався чоловік. "Він не є цінним, я просто маю сентиментальні причини, щоб повернути його назад". Він похитав головою. "Гадаю, хлопець має рацію. Я зробив все, що міг, враховуючи винагороду, яку я пропоную. Тільки... не будьте необережним. Я не хочу, щоб життя купки дітей обтяжували мою душу, коли я нарешті помру".
Через кілька хвилин і багато безглуздих суперечок Тайвен нарешті привела їх усіх до найближчого входу в Підземелля. Там стояла охорона, але Тайвен мала дозвіл на вхід і могла привести з собою людей, тож вони могли вільно пройти. Це принаймні заспокоювало - це означало, що хтось у відділі дозволів вважав Тайвен достатньо спроможною, щоб забезпечити безпеку таких відносно небойових людей, як вона сама, внизу. Вочевидь, вона не зовсім здуріла, коли сказала, що зможе його захистити.
Самі тунелі виявилися набагато менш зловісними, ніж Зоріан собі уявляв, принаймні на цій ділянці - гладкі кам'яні стіни і нічого більш загрозливого, ніж щури, що блукають навколо. Камінь, що вкривав коридори, досить добре відбивав світло, тож чотири плавучі ліхтарі, що висіли над ними (Тайвен наполягла на тому, щоб усі кинули по одному і розташували їх подалі один від одного, щоб вони не занурилися в темряву, якщо раптом натраплять на щось, що може їх розвіяти), освітлювали тунелі досить непогано. На жаль, не було жодних ознак ні зниклого годинника, ні гігантських павуків. Тайвен думала, що павуків буде легко знайти за допомогою простого заклинання "знайти істоту", і була спантеличена, коли це заклинання - як і всі інші ворожіння, які вона спробувала - виявилися марними.
Як виявилося, Тайвен та двоє її друзів не дуже добре зналися на бойовій магії і не мали ані найменшого уявлення про те, як знайти годинник чи павуків, коли їхні елементарні спроби ворожіння зазнали невдачі. Зрештою, вони просто блукали довкола, сподіваючись натрапити на павуче лігво, час від часу повторюючи ворожіння, але безрезультатно. Приблизно через 2 години після цього Зоріан був готовий припинити пошуки. Він уже збирався запропонувати їм здатися і прийти завтра, як раптом відчув, що йому дуже-дуже хочеться спати.
Бути магом вимагало неабиякої ментальної дисципліни - правильне формування мани вимагало зосередженості та здатності з кришталевою ясністю візуалізувати бажаний результат. Тому всі маги були певною мірою стійкі до магії розуму та інших впливів, спрямованих на розум. Це була єдина причина, чому Зоріан все ще не спав і відчайдушно боровся із закляттям сну, замість того, щоб впасти на землю в глибокій дрімоті. Перед собою він побачив Тайвен і одного з її друзів, які розгойдувалися на місці, намагаючись протистояти чарам, а інший хлопець вже лежав на підлозі, розпластавшись на всі боки.
Він боровся із закляттям секунду чи дві, а потім ефект сну просто... відступив. Перш ніж він встиг щось зробити, його поставив на коліна потік спогадів і образів, які врізалися прямо в його свідомість.
Плутанина. Спогад про те, як він втупився в особливо заплутану задачу з формулою заклинання, роздратовано стукаючи ручкою по столу. Образ двох плаваючих водяних кульок, з'єднаних колекцією постійно мінливих потоків води, що перетікають з однієї кулі в іншу. Чужий спогад про бойового троля, що проривається крізь ніжні білі стіни, які, здавалося, були зроблені виключно з павутиння. Запитання.
[Ти... - пролунав голос у його голові, перш ніж розчинитися в іншій психоделічній колекції образів та чужих спогадів. Злива на мить вщухла, ніби чекаючи на відповідь. Потім почалася знову. Розчарування. [Братство. Павутиння, що тягнеться через безпросвітні прірви, кулі світла в пастці в них. [Не розумієш мене, чи не так? Смуток. Жалість. Ще більше розчарування. Покірність.
Потік образів різко припинив штурмувати його свідомість. Зоріан схопився за голову, щоб вгамувати несамовитий головний біль, що пульсував у голові, і озирнувся навколо. Тайвен і двоє її друзів були непритомні, але, схоже, неушкоджені. Ніде не було жодних слідів нападника. Він спробував розбудити їх, але вони не хотіли рухатися.
Вирішивши, що найкращою ідеєю буде повернутися на поверхню, перш ніж щось вирішить їх прикінчити, Зоріан швидко наклав закляття плаваючого диска і поклав на нього трьох непритомних товаришів, а потім попрямував до входу в підземелля.
Він лише сподівався, що голова перестане вбивати його до завтра.
***
Зоріан прокинувся дуже розгубленим. Частину його душі цікавило, що він взагалі робить у лікарні, а інша частина була здивована, що він не прокинувся в Циріні з Кіріель, яка бажала йому "доброго раночку", як і кожного разу, коли він починав все спочатку. Через кілька секунд його свідомість прояснилася, і він згадав, що сталося вчора. Він не починав все спочатку, бо не загинув у тунелях - у нього просто переплуталися думки. Насправді це було набагато страшніше, ніж просто смерть, оскільки будь-яке пошкодження його свідомості переноситься на наступні перезавантаження, але, схоже, він не зазнав жодних постійних ушкоджень.
Він невиразно пам'ятав, що лікар прийшов до такого ж висновку, коли його привезли вчора, перед тим, як запхати його в цю кімнату і сказати, щоб він проспався. Якийсь лікар. Для цього йому не потрібна була лікарня. Він поцікавився, як справи у Тайвен та двох її друзів - вони все ще були в повній комі, коли він вискочив із входу в Підземелля, охоронці поспішили відвезти їх до найближчої лікарні.
"Бачу, ти нарешті прокинувся", - сказала Ільза з порога. " Ти готовий до розмови, чи мені зайти пізніше?"
"Пані Зілеті?" запитав Зоріан. "Що ви тут робите?
"Оскільки ти наш студент, Академія зобов'язана представляти тебе в юридичних справах", - сказала Ільза, підходячи до його ліжка. "Це підходить. Як ти себе почуваєш?"
"Я в порядку, - знизав плечима Зоріан. У нього навіть голова більше не боліла. "Я міг би піти додому, як тільки ви закінчите мене допитувати.
"Допитувати тебе?" перепитала Ільза. "Звучить майже зловісно, коли ти так кажеш. Навіщо мені тебе допитувати?"
"Е-е, ну..." Зоріан розгубився. "З мого досвіду, поліція має тенденцію бути жорсткою по відношенню до свідків. На випадок, якщо вони щось приховують і все таке".
На мить Зоріан подумав, що вона запитає його, звідки у нього такий досвід спілкування з поліцією, але вона лише похитала головою і захихотіла.
"Ну, я не з поліції, - сказала Ільза. "Хоча я прийшла, щоб запитати, що сталося. Твої друзі не пам'ятають нічого суттєвого, бо на них наклали сонне закляття на самому початку нападу".
"З ними все гаразд?" запитав Зоріан.
"Так, - підтвердила Ільза. "Вони прокинулися вчора без жодних наслідків. Твої поранення були набагато серйознішими, з медичної точки зору". Вона криво посміхнулася. "Я думаю, що найбільше постраждала їхня гордість. Третьокурсник встояв перед закляттям, яке їм не під силу, і врятували свої життя. Кордон підземелля Сіорії сумнозвісний... пористий. Якби не ти, вони, мабуть, були б мертві до ранку".
Зоріан ніяково відвів погляд. Чи не тому Тайвен ніколи не зв'язувалася з ним після того першого запрошення піти з нею на початку кожного перезапуску? Він вважав її черствою.
Але як він міг протистояти цьому сонному закляттю, якщо Тайвен і двоє її друзів не змогли? І те, що сталося потім... це було боляче і неприємно, але він відчував, що це не напад. Нападник міг прикінчити його в будь-який момент, але вирішив цього не робити. Слова, образи... це було так, ніби щось намагалося поговорити з ним, але не знало, як правильно спілкуватися з людьми.
Враховуючи кількість павутиння у спогадах про чужинців, якими його бомбардували, це, ймовірно, були павуки. Однак він ніколи не чув про розумних павуків, які мають доступ до магії розуму.
"Я не зовсім розумію, що сталося, - нарешті сказав Зоріан. "Після того, як закляття сну не спрацювало, на мене одразу ж обрушився шквал образів, від яких я ледь не втратив свідомість. Це було дуже боляче і дезорієнтувало. Після того, як це припинилося, я спробував зорієнтуватися, щоб відповісти на подальші атаки, але через хвилину або близько того я зрозумів, що ніхто не прийде, і вирішив тікати звідти. Не маю жодного уявлення, чому нападники зупинилися".
"Хм, - хмикнула Ільза. "Є багато варіантів. Може, замість того, щоб потрапити в навмисну засідку, ви просто натрапили на когось, хто не хотів, щоб його бачили, і вони зробили рух, щоб вивести вас з ладу, щоб вислизнути непоміченими. Можливо, хтось з якихось причин залишив на цій ділянці тунелів заклинання-пастку, і ви натиснули на спусковий гачок. Можливо, ви чинили опір двом закляттям поспіль і налякали їх, змусивши піти. Гадаю, ми цього ніколи не дізнаємося".
Так, це всі можливі варіанти. Це точно не були гігантські розумні телепатичні павуки, ні, пані!
"А Зоріан?" продовжила Ільза. "Тобі заборонено спускатися в тунелі до подальших вказівок. Я розумію, що ти хотів допомогти подрузі, але все одно це був нерозумний вчинок".
"Е-е, так, професоре", - погодився Зоріан. "Зрозумів".
Через 10 хвилин після того, як Ільза пішла, прийшла медсестра і сказала, що він може йти додому.
***
"Це нудно!" поскаржилася Тайвен.
Зоріан розплющив одне око, щоб подивитися на неї.
"Ти казала, що хочеш загладити свою провину, - нагадав він.
"Але я мала на увазі навчити тебе крутих заклинань, а не... - вона насупилася, дивлячись на миску з кульками, що стояла перед нею. "...кидати камінці тобі через плечі. Може, принаймні, поцілити парочкою тобі в лоб? Б'юся об заклад, так у тебе буде набагато більше мотивації, щоб зробити все правильно".
"Якщо ти це зробиш, я вистежу тебе в твоїй кімнаті і задушу уві сні", - гаряче погрожував Зоріан. Він змушував її робити це лише для того, щоб відпрацювати цей дурнуватий трюк, не страждаючи від методів Ксвіма.
Він заплющив очі і глибоко вдихнув. Через кілька секунд він відчув, як заряджений маною мармур пролетів поруч з його обличчям, але не міг точно визначити, над яким саме плечем він пролетів.
"Ліве", - спробував він.
"Ні, в праве", - відповіла Тайвен. "Тепер ти просто здогадуєшся, чи не так? Забудь про це на сьогодні, ти нічого не доб'єшся, якщо будеш роздратований".
"Ні, мені просто потрібно пару хвилин, щоб заспокоїтися", - зітхнув Зоріан. Тайвен застогнала у відповідь, і він розплющив обидва ока, щоб як слід подивитись на неї. "Чому ти так вперто ставишся до цього? Ти ж знаєш, що я не можу попросити когось іншого зробити це для мене? Я не знаю нікого, хто міг би кидати досить точно, і ніхто з них не зміг би заряджати кульки більше ніж півгодини, не вичерпавши свої запаси".
"Знаю, знаю, - зітхнула Тайвен. "І я рада, що ти звернувся до мене по допомогу. Це найменше, що я можу зробити після... ну, ти знаєш. Але ти не використовуєш мене як слід!"
Зоріан підняв брову.
"Е-е, це прозвучало неправильно, - нервово хіхікнув Тайвен. "Я маю на увазі те, що Я можу зробити набагато більше, ніж це. Мої навички влучного метання мармуру - не єдиний мій дар. Я знаю, що виглядаю доволі жалюгідно, бо була нокаутована одним закляттям, але годі тобі!"
"Я ніколи не вважав тебе жалюгідним через це, Тайвене, - зітхнув Зоріан. "Ну та гаразд. Що може зробити для мене велика Тайвен?"
"Навчити тебе битися, звичайно ж!" - посміхнулася вона.
"Сподіваюся, магічним способом, - застережливо зауважив Зоріан.
"Ніколи не варто недооцінювати корисність кулака в обличчя, навіть у магічному поєдинку", - буркнула Тайвен. "Але так, я мала на увазі магічний спосіб. Ти казав правду, коли сказав старому, який нас найняв, що вмієш створювати магічні ракети, щити та вогнемети?"
"Звичайно", - відповів Зорян.
"Що ж, давайте подивимось на них, - сказав Тайвен, махнувши рукою в бік дуету манекенів на іншому кінці кімнати.
"А твої батьки не будуть заперечувати, якщо я зламаю їхні тренувальні манекени?" запитав Зоріан.
Вона закотила очі. "Я покликала тебе до себе саме тому, щоб ми могли тренуватися тут. Вся кімната під охороною, а ці манекени особливі. Ти їх навіть не подряпаєш, повір мені".
Знизавши плечима, Зоріан швидко створив магічну ракету, надавши їй форму пронизувача і вплівши в неї функцію самонаведення, щоб вона влучила в голову манекена. Стріла з силою пролетіла через кімнату і влучила манекену прямо в лоб. Безлика дерев'яна голова манекена прогнулася назад від сили удару так, що зламала б шию справжній людині в кількох місцях, але потім швидко повернулася у вихідне положення, наче нічого не сталося.
"Непогана магічна ракета, - похвалила Тайвен. "Мені подобається, що ти можеш запустити її без фокусування заклинання - я думала, що це буде перше, чого мені доведеться тебе навчити".
Її руки розплилися в запаморочливій демонстрації майстерності, а заклинання прозвучало так тихо, що він ледве почув його. З її рук вирвався справжній рій магічних ракет, які помчали до манекена з набагато більшою швидкістю, ніж пронизувач Зоріана, і врізалися в нього з такою силою, що підняли його з ніг і розтрощили об стіну позаду нього. Хоча вони були просто розбивачами, Зоріан знав, що вони набагато небезпечніші, ніж випущений ним пронизувач, навіть поодинці.
Вона не виглядала анітрохи напруженою через зусилля, витрачені на створення цієї вистави.
"Тож чи була якась мета для цього, окрім того, щоб втерти мені, наскільки ти вища за мене?" запитав Зоріан. "Запуск такої кількості магічних ракет, навіть послідовно, вичерпав би всі мої запаси на місці. Не думаю, що мені вдасться повторити твій подвиг найближчим часом.
"Справді?" запитала Тайвен. "Я гадала, що твої запаси мани величезні, як і у твоїх братів. Скільки магічних ракет ти можеш випустити за один раз?"
"11", - відповів Зоріан, явно проігнорувавши її перше зауваження. "Спочатку було 8, але я дещо збільшив їх кількість".
"Вісім!?" Тайвен роззявив рота. "Але ж це... практично нижче середнього!"
Зоріан знав, що нічого доброго не вийде з того, що він зірветься на неї. Це була Тайвен. Вона не думала, перш ніж говорити, і якщо вас це турбувало, то не варто було з нею спілкуватися.
"Чи означає це, що ти визнаєш свою поразку і ми повинні повернутися до кульок?" - запитав він з оманливою радістю.
"Ні!" - закричала вона. "Ні, я... я просто здивувалася, ось і все. Я хотіла навчити тебе запускати кілька магічних ракет одним заклинанням, але, гадаю, з такими крихітними запасами мани це не принесе тобі багато користі. Тобі слід цінувати кожне своє заклинання, а не гнатися за кількістю. Покажи мені свій щит і вогнемет, поки я щось придумаю".
Спробувавши спалити манекен до хрусткої скоринки і зазнавши невдачі, Зоріан швидко виготовив щит, думаючи, що його існування буде достатнім доказом для Тайвен. Очевидно, ні, бо вона негайно вихопила з-за пояса заклинательний жезл і вистрілила в щит маленьким фіолетовим снарядом. Очі Зоріана розширилися від несподіваної атаки, але снаряд нешкідливо бризнув об напівпрозору площину сили і розчинився в клубочку фіолетового диму, який незабаром повністю зник без сліду.
"Що це, в біса, було?" запитав Зоріан.
"Я просто перевіряла, чи витримає щит", - відповіла йому Тайвен. "Заклинання нешкідливе, просто звичайне фарбувальне заклинання, яке несе в собі певну силу".
Зоріан хотів сказати їй, що його щит встояв проти ворожого мага, який насправді намагався його вбити, але не зміг цього зробити. Він обмежився роздратованим поглядом.
Зрештою, Тайвен зізналася, що зараз не може нічого придумати, і неохоче почала знову кидати камінці через його плечі. Однак вона дала йому зрозуміти, що найближчими днями звернеться по допомогу до батьків, і що такий спосіб тренувань буде одноразовим. Зоріану вдалося домовитися про щонайменше годину кидання камінців щотижня, на додачу до якоїсь божевільної схеми, яку вона зрештою вигадає.
Правду кажучи, бойова магія була лише побічним інтересом на даний момент. Він починав усвідомлювати, що не може продовжувати помилятися наосліп. Як би йому не хотілося просунутися в магічному навчанні, перш ніж знайти вихід, він не міг просто ігнорувати небезпеку, пов'язану з можливістю зв'язку душ - чим довше він залишався всередині, тим більшим був шанс, що зв'язок активується на повну силу і поглине його волю і особистість. Психічна атака, яку він нещодавно пережив, лише підкреслила, що петля часу має свої небезпеки, і що було б безвідповідально ставитися до них легковажно.
У його голові формувався приблизний план. Йому потрібно було з'ясувати все, що можна, про петлю часу - як вона з'явилася, як саме вона функціонує, і як він може з неї вибратися. Крім того, якою була природа його зв'язку з Заком? І що було з вторгненням - воно здавалося надто зручним, щоб бути збігом обставин, тож як воно пов'язане з петлею часу? Пошук відповідей на ці питання вимагав навичок ворожіння, збору інформації та інфільтрації, тож саме на цьому слід було зосередити основну частину зусиль. Звісно, він мав намір вивчити й інші речі, але ці три речі були обов'язковими і пріоритетними.
Він мав закінчити своє напівпідмайстерство в бібліотеці і вивчити всі хитрощі цієї професії, наскільки це було можливо в умовах обмеженого часу. Бібліотека Академії була неймовірним ресурсом, і він був упевнений, що йому доведеться активно користуватися нею, якщо він хоче знайти відповіді на питання, які його мучили. Поки що його спроби використати її не принесли особливих результатів, але це, ймовірно, було наслідком недостатнього дозволу та браку дослідницьких навичок з його боку, а не фактичної відсутності інформації на відповідні теми. Йому потрібно було знати, як обійти захист захищених секцій бібліотеки і як ефективно шукати в них, коли він туди потрапить, і Кірітішлі та Ібері були його найкращим шансом потрапити туди. Завтра вранці він першим ділом подасть заяву на роботу в бібліотеці.
І хоча в цьому конкретному перезапуску для цього було вже запізно, він повинен був знову вразити Ільзу і обрати ворожбу як свій інтерес цього разу. Якби вибір Ільзи був хоча б наполовину таким же вмотивованим, як у Нори Бул, він мав би особливо легкий шлях у вивченні цього складного предмета.
А потім, коли він піднімався сходами у своєму будинку, все навколо потемніло, і він прокинувся від того, що Кірі стрибнула на нього і побажала доброго ранку. Очевидно, Зак знову помер. Цього разу теж лише через кілька днів після перезапуску. Будемо сподіватися, що Зак дуже скоро навчиться робити те, що він намагався робити, тому що бути затягнутим без попередження в черговий рестарт може дуже швидко набриднути.
Незабаром він зрозуміє, що не варто випробовувати долю такими думками.