Очі Зоріана різко розплющилися, коли гострий біль пронизав його живіт. Все його тіло здригнулося в конвульсіях, притискаючись до предмета, що впав на нього, і раптом він прокинувся, без жодного сліду дрімоти в голові.
"Добро..."
"Ні, це не так, - перебив його Зоріан. "Як це може бути добрий ранок? Мене знову вбили! Цього разу мене з'їв гігантський хробак. І таке прокидання вже починає діяти мені на нерви! Чи не могла б петля часу початися на день пізніше абощо?"
Він вичікувально подивився на свою маленьку сестру. Вона подивилася на нього у відповідь, розгублена і, мабуть, трохи налякана.
"Ем, що?" - нерішуче запитала вона.
Зоріан без слів перекинув її через край ліжка. Вона впала на підлогу з глухим ударом і обуреним зойком, а Зоріан швидко схопився на ноги, щоб краще реагувати на будь-яке насильство, яким вона могла б вирішити відповісти. Засвоївши урок під час попередніх рестартів, він негайно попрямував до ванної кімнати, перш ніж вона встигла зорієнтуватися.
Вона швидко зрозуміла, що він робить, але на той час він уже зачинив за собою двері. Її крики обурення були музикою для його вух, тим більше, що зрештою вони змусили матір вийти до неї і насварити її.
Можливо, зрештою, це був таки добрий ранок.
***
Потяги... Зоріан і раніше їх не дуже любив, але з того часу, як потрапив у цю петлю часу, він почав відчувати до них сильну неприязнь. Регулярні подорожі потягом дратували майже так само, як і Кіріель, що стрибала на нього на початку кожного перезапуску. Він бавився ідеєю вбити час, зав'язавши розмову з Ібері, щоб вона була знайома з ним, коли він влаштується на роботу в бібліотеку, але через деякий час відкинув цю ідею. Здебільшого тому, що він вирішив не подавати заявку на роботу під час цього перезапуску. Робота в бібліотеці, якою він займався раніше, забирала багато часу, а у нього був набагато перспективніший проект - освоїти всі шейпінг-вправи з книги Ільзи, щоб він міг вмовити її взяти його учнем. Бібліотечна магія була корисною, але позбутися Ксвіма було б абсолютно безцінним.
Його не буде в Кіорії, коли прийде вторгнення. Ні під час цього перезапуску, ні під час будь-якого найближчого. Навіть якби через це йому довелося розкрити свою таємницю Заку, він би виїхав з міста першим же потягом напередодні літнього фестивалю. Він знав, що найрозумніше і найвідповідальніше було б залишитися в місті і спостерігати за тим, що відбувається - як просувається вторгнення і що можна зробити, щоб його зупинити. Він знав це, але... це було занадто для нього. І не тільки тому, що втручання в цю метушню, здавалося, неминуче призводило до його загибелі. Емоційні американські гірки "евакуації" дуже сильно діяли на його нерви, але це був лише симптом справжньої проблеми. Він якусь мить боровся зі своїми думками, намагаючись визначити корінь проблеми. Кожна причина, яку він міг придумати, здавалася... неправильною.
А потім до нього дійшло. Це була безпорадність. Щоразу, коли його думки поверталися до теми вторгнення, він не міг позбутися думки, що сили, спрямовані проти нього, значно перевищують його можливості, і що єдиною причиною того, що він вижив так довго, було чисте везіння. Йому спало на думку, що спосіб його останньої смерті може бути алегорією всього цього вторгнення. Отже, ти відбив смертоносну зграю зимових вовків, дістався до безпечного місця, допоміг зірвати зрадницьку засідку, і тепер думаєш, що найгірше вже позаду? Ні, дурню, з-під землі раптом вискакує гігантський хробак і відкушує тобі голову! Як ти повинен був боротися з чимось подібним? Як він мав боротися з чимось подібним?
Може, і не треба було. Багато речей про вторгнення здавалося... неправдоподібними. Приблизно так само неправдоподібно, як те, що Зак став супер-вундеркіндом за одне літо, що Зоріан вивчив усі 15 шейпінг-вправ з книги Ільзи за місяць, або що подорожі в часі існують насправді. Що, якби його теорія про існування третього мандрівника в часі була правильною, і цей хтось був натхненником вторгнення? Це б багато чого пояснило. З іншого боку, це також поставило б багато запитань... наприклад, чому цей ворожий мандрівник у часі ще не розправився з Заком? Ліч вже довів, що цілком можливо заподіяти шкоду таким людям, як Зак і Зоріан, і вже працював на загарбницькі сили.
Незважаючи на це, він мав намір знову взяти участь у вторгненні лише після того, як опанує серйозну магію, або після того, як дещо заспокоїться і відчує себе емоційно здатним протистояти ситуації, що склалася. Дивлячись, що настане раніше. У будь-якому разі, він не міг вивчити вторгнення в деталях, якщо продовжував помирати на самому його початку.
Врешті-решт потяг прибув до Кіорії, і Зоріан розпочав свій довгий шлях до академії. Цього разу він не поспішав, бо нарешті знайшов заклинання для захисту від дощу під час останнього рестарту, і йому не терпілося його випробувати. Насправді він знайшов кілька захисних заклинань, призначених для боротьби з дощем та іншими несприятливими погодними умовами, але лише одне з них було в межах його можливостей. Втім, нічого страшного, адже заклинання "бар'єр від дощу" все одно найкраще підходило для його цілей - воно забезпечувало найповніший захист, хоча й коштувало жахливих витрат мани на його підтримання. Він розумів, чому виснаження мани може стати серйозною проблемою для тих, хто хотів би використовувати заклинання інтенсивно, але Зоріану воно було потрібне лише для того, щоб протриматися годину чи дві у винятково багатій на ману місцевості Кіорії.
До того ж, будучи укладеним у невидиму сферу, яка відштовхувала воду, він виглядав набагато ефектніше, ніж більш тонкі, витончені закляття. Бар'єр насправді працював проти води загалом, а не лише проти дощових крапель, тож йому навіть не доводилося турбуватися про те, що він може наступити в калюжу і замочити взуття. Бачити воду яка розступалася перед ним, наче перед якимось небесним посланцем, було дуже кумедно. А ще це трохи підняло його самооцінку, що було йому вкрай необхідно після того, як він так сильно постраждав під час вторгнення під час попереднього рестарту.
Він, мабуть, ніколи не використав би заклинання після виходу з петлі часу, оскільки парасолька була достатньою для більшості випадків і не споживала мани, але знайти магазин, який продавав би їх уздовж його звичайного маршруту від залізничного вокзалу, виявилося напрочуд складним завданням. Тепер, коли він подумав про це, він припустив, що, ймовірно, використовуватиме закляття час від часу, оскільки сумнівався, що це буде єдиний раз у його житті, коли він опиниться без парасольки, яку можна легко придбати.
Він похитав головою. Йому справді не варто фантазувати про те, що він робитиме, коли вийде з часової петлі, адже не схоже, що це станеться найближчим часом. Треба було зосередитися на сьогоденні... і це звучало дивно, враховуючи його ситуацію. Наприклад, що він збирається робити з Заком? У нього була страшенна спокуса просто зізнатися у всьому хлопчикові, щоб вони разом спробували розібратися в цьому безладі - адже дві голови краще, ніж одна? Може, він і імпульсивний, але Зак не зміг би зайти так далеко, як він це зробив, не маючи гарної голови на плечах. Однак йому не дуже подобалася ця ідея - він підозрював, що Зак - це щось більше, ніж здається, і він ненавидів втручатися, не знаючи, у що він вплутується.
Він вирішив подивитися, як Зак буде взаємодіяти з ним під час цього перезапуску, перш ніж вирішувати.
***
"Зоріане! Я тут!"
Зоріан подивився на щасливого Бенісека, який махав йому рукою, наче божевільний, і замислився, що йому робити. Йому не дуже хотілося з ним розмовляти. Бенісек, можливо, був його найближчим другом серед студентів, але часом він був доволі дратівливим, і не схоже, що він міг розповісти Зоріану щось таке, чого той сам не знав на даний момент. Врешті-решт він зітхнув з поразкою і пошкутильгав до усміхненого хлопця. Петля часу чи ні, але було неправильно відверто відштовхувати того, хто так явно був радий його бачити, тим паче, що з Бенісеком його пов'язувало стільки спільної історії.
Йому було цікаво, що Бенісек був присутній у кафетерії в цей час, оскільки це не було його звичайною поведінкою під час перезавантажень, які Зоріан переживав до цього часу. Такі незрозумілі розбіжності траплялися постійно, чого й слід було очікувати - у часовій петлі блукало щонайменше двоє мандрівників у часі, змінюючи як несуттєві, так і важливі речі, - але було дивно бачити зміну так швидко в часовій петлі. Минув лише день відтоді, як він прибув до Кіорії. Зазвичай минав щонайменше тиждень, перш ніж усе виходило з-під контролю, і навіть тоді багато чого повторювалося. Більшість вчителів, наприклад, дотримувалися якогось фіксованого плану викладання і рідко відхилялися від нього. Наскільки він знав, Фортов завжди звертався до нього по допомогу з маззю фіолетового плюща, хоча його нещасний випадок з Ібері стався лише в самому кінці часової петлі. Що, тепер, коли він подумав про це, наводило на думку, що нещасний випадок не був таким вже й випадковим. Якось підозріло, щоб випадковість була такою нечутливою до змін...
"Ти щойно приїхав до Кіорії, так?" схвильовано запитав Бенісек, щойно Зоріан сів поруч із ним.
Зоріан нерішуче кивнув головою. Бенісек бував таким схвильованим лише тоді, коли говорив про особливо гарячу дівчину або коли йому потрапляла до рук особливо соковита плітка. Сподіваюся, що це було останнє, бо інакше Зоріан нізащо не залишився б тут.
"Ти не повіриш!" схвильовано сказав Бенісек. "Ти знаєш Зака? Знаєш Зака Новеду, останнього нащадка шляхетного роду Новед? Він ходив з нами на заняття останні два роки".
Звичайно, це Зак. Він мав би знати.
"Звичайно, я знаю його", - сказав Зоріан. "Він... дуже запам'ятовується".
"Справді?" - моргнув Бенісек. Він похитав головою. "Тобто, звісно, так. Але я не думав, що ти знаєш про це, адже він невдаха як маг, і ти ніколи не спілкувався з ним".
Зоріан знизав плечима. По правді кажучи, він дуже рідко забував чиєсь ім'я, незалежно від того, як часто він з ним спілкувався або скільки часу минуло відтоді, як він бачив його востаннє. Ще до часової петлі Зоріан миттєво зрозумів би, про кого говорив Бенісек.
"Так чи інакше, - продовжував Бенісек, - Зак вчора втік зі свого родинного маєтку.
"Що?" - недовірливо перепитав Зоріан. Що значить "втік"? Навіщо йому тікати з власного маєтку?"
"Ну, це питання, чи не так?" сказав Бенісек. "Очевидно, він посварився зі своїм опікуном, що врешті-решт призвело до повномасштабної магічної дуелі. Дуель, яку, уяви собі, виграв Зак! Половина маєтку була розгромлена, а Зак втік до міста і досі не знайдений. Його шукають скрізь!"
"Ого, - сказав Зоріан, чесно кажучи, втративши дар мови. Що це, в біса, було?
"Ти сам це сказав", - погодився Бенісек. "Але я не впевнений, що вірю в офіційну версію. Я маю на увазі, що Зак ніяк не міг перемогти свого опікуна в магічному поєдинку! Тесен Звері - маг 7-го кола чи щось таке, а Зак ледве пройшов власну атестацію! З іншого боку, щось точно зруйнувало маєток Новеди..."
"Звідки ти це знаєш?" - запитав Зорян.
"У всіх газетах пишуть, - відповів Бенісек. "Крім того, всі про це говорять. Я не можу повірити, що один з наших однокурсників міг бути причетним до чогось подібного. Що ти думаєш, Зоріане?"
"Бен... Я, чесно кажучи, не знаю, що про це думати", - відповів Зоріан.
І він дійсно говорив це серйозно. Він ні на секунду не сумнівався, що Зак може вибити дурь зі свого опікуна, сьоме коло чи ні - чоловік був політиком, наскільки Зоріан знав, а не бойовим магом - але навіщо йому це робити?
"Мабуть, цього разу він не прийде на заняття", - подумав Зоріан вголос. З іншого боку, він не міг не помітити, що Зак одного дня просто зайшов до класу, наче нічого не сталося.
"Сумніваюся, - засміявся Бенісек.
"Він когось убив?" - запитав Зоріан. Бенісек заперечливо похитав головою. "Значить, нічого серйозного він не зробив. Що найгіршого може статися з ним, якщо він просто здасться?"
"Ну, Тесен, мабуть, не дуже ним задоволений, і він занадто впливовий, щоб від нього відмахнутися, навіть для такого, як Зак", - сказав Бенісек. "Напад на одного зі старійшин Ельдемару насправді є досить серйозним злочином, і Тесен міг би дуже зіпсувати Заку день, якби був схильний до помсти. Не те, щоб я думав, що він це зробить, оскільки це просто привернуло б ще більше уваги до того, що сталося. Для нього все це - гігантський політичний скандал. Думаю, Зак повернеться десь через місяць, коли трохи охолоне, і Тесен "великодушно" йому все пробачить".
Зоріан промовчав. Зак розповідав йому, що дуже рідко бував у Кіорії на перезавантаженні, а ще рідше відвідував заняття. У світлі цього, було нерозумно з його боку очікувати, що Зак буде поруч на цьому перезапуску. Можливо, Зак і знайшов Зоріана цікавим під час попереднього рестарту, але, мабуть, не настільки. Проте, це було більш ніж трохи дивно. Якби він хотів піти і зайнятися власними справами, хіба він не міг би просто вийти зі свого маєтку одного дня і піти далі? Хто б його зупинив? Його опікун? Навіщо Тесену це робити? Очевидно, що він був дуже безтурботним у стосунках зі своїм підопічним, про що свідчать часті прогули Заком академії протягом останніх двох років, а також жахлива успішність Зака до того, як він потрапив у петлю часу.
Очевидної відповіді не було, а Зорян не мав бажання розшукувати Зака. Він, напевно, не зміг би його знайти, навіть якби спробував, і у нього були більш досяжні цілі, які він переслідував.
Наприклад, вирватися з безжальних лап Ксвіма. Що може бути важливішим за це?
***
Решта перезавантаження пройшла напрочуд спокійно. Зака не було, оскільки хлопець так і не з'явився в школі, і ніхто не зміг його знайти. Приблизно через тиждень газети перестали висвітлювати цю історію, оскільки не було ніяких нових подій, які б виправдовували статті, а чутки, що ходили серед учнів, незабаром вщухли. Зі свого боку, Зоріан з головою поринув у виконання вправ з книжки Ільзи. Він нехтував практично всім іншим, часто прогулюючи заняття, коли вважав, що це зійде йому з рук. Акоджа була розлючена, оскільки він, вочевидь, псував записи про відвідування занять, і одного разу примусила Ільзу поставити його в куток через це. На щастя, здатність Зоріана отримувати найвищі оцінки на кожному іспиті, незважаючи на його нерегулярне відвідування, притупила вплив критики Акоджі, і Зоріан зумів переконати Ільзу, що він працює над особистим проектом, який забирає більшість його часу... а не прогулює заняття, як стверджувала Акоджа. Він запевнив її, що проект буде завершено протягом місяця, і що він відновить регулярне відвідування занять після літнього фестивалю. Вона змусила його пообіцяти, що він покаже їй, над чим він працює, коли закінчить, і він з ентузіазмом погодився з нею.
Його цілеспрямованість швидко дала результати - до кінця перезапуску він опанував як вертикальну, так і фіксовану левітацію. Він не потрудився показати ці просунуті навички Ксвіму, який все ще змушував його працювати над вправою з обертанням ручки, оскільки сумнівався, що отримає гідну реакцію. Здавалося, ніщо не могло сподобатися цьому хлопцеві.
Звісно, його не було в місті, коли почалося вторгнення. Без персня Зака він був ще більш марним у бою, ніж під час останнього перезапуску, тож навряд чи він зміг би довго протриматися серед усього цього. Але він не забував тренуватися з бойовими заклинаннями, яких навчився від Зака, щодня, сподіваючись відточити їх до такого ж рефлексивного стану, який демонстрував Зак. Звичайно, на це підуть роки практики, але це просто означало, що йому краще почати якомога швидше. Він також не поїхав потягом, як зазвичай, а пішки піднявся на один із пагорбів, що височіли над містом, і спостерігав за ним звідти.
Спостерігати за розгортанням вторгнення з такого високого місця було не тільки набагато легше для нервів Зоріана, ніж перебувати в самій гущі подій, але й досить інформативно. Було цікаво побачити, як відбувалося вторгнення в загальних рисах. Схоже, воно мало кілька етапів, першим з яких був, звісно, замаскований артилерійський магічний шквал. Вибухові спалахи здебільшого були спрямовані на три найважливіші об'єкти - міську ратушу, місцеву військову базу та одну групу будівель, яку Зоріан не впізнав. Академія не була головною ціллю, можливо, тому, що загарбники хотіли, щоб вона залишилася цілою і неушкодженою. Окрім початкового вибуху, зони ураження, здавалося, породили десятки вогняних елементалів, з якими потрібно було боротися. На щастя, багато будівель у Кіорії були принаймні помірно захищені від вогню, бо Зоріан ні на секунду не сумнівався, що в іншому випадку все місто було б охоплене полум'ям за лічені хвилини. Як тільки вогняні елементалі встигли накоїти галасу, з каналізації повилазили монстри, і після того, як вони трохи побешкетували містом, нарешті прибули заклинателі.
Битва все ще вирувала, коли годинник нарешті пробив другу годину ночі, і все навколо раптово потемніло.
Зважаючи на все, армія монстрів була найменш руйнівною частиною вторгнення - якби він зміг якось запобігти початковому шквалу, який з самого початку підірвав оборону міста, або вивести з ладу багатьох атакуючих магів, що йшли слідом за монстрами... що ж, варто було спробувати, коли у нього нарешті з'являться деякі навички за плечима.
Наступні три перезапуски були по суті однаковими, аж до того, що Зак бився на дуелі зі своїм опікуном і втік у ніч. Очевидно, що це був не єдиний випадок, а досить рутинна подія. Точні деталі варіювалися, але кожного разу він грубо бив Тесена перед тим, як вирушити бозна-куди. На жаль, Зоріан не зміг з'ясувати нічого суттєвого про Тесена - він був високопоставленим політиком, а отже, не зовсім доступним, і ніщо в загальнодоступних джерелах не пояснювало очевидної ворожості Зака до нього.
Його робота над книгою Ільзи невпинно просувалася вперед, але він, відверто кажучи, вже трохи втомився від неї. Він міг витримати лише одну безперервну шейпінг-практику, перш ніж втратив будь-який ентузіазм. Крім того, Ільза сказала, що більшість студентів проходять через них 6 разів на рік, а він вже був більш ефективним, що він приписував своїй незвичайній зосередженості в цьому питанні. Чи багато людей могли дозволити собі зосередити всю свою енергію на шейпінг-вправах? Було так багато речей, які змагалися за увагу типового студента, що шейпінг-вправи, без сумніву, опинилися в кінці списку його пріоритетів.
Саме тому він зараз перебував у кабінеті Ільзи, намагаючись зрозуміти, чи зможе він отримати щось від неї, не опанувавши всю книгу.
"Що я можу для вас зробити, пане Казінскі?" запитала Ільза.
"Ну, я трохи стурбований програмою, яку ви виклали на першому занятті", - відповів Зоріан. "Я не впевнений, що зможу щось з неї отримати, оскільки я вже добре засвоїв усі теми, про які ви говорили".
Ільза підняла на нього брову. Гей, це спрацювало з Кайроном, чому б це не спрацювало і з Ільзою?
"Зрозуміло", - сказала вона після секундної мовчанки. "Ти не заперечуєш, якщо я проведу кілька швидких тестів, щоб підтвердити це?"
Впевнений, що може впоратися з усім, що вона йому запропонує, він погодився. Ільза почала порпатися у своїх шухлядах і дістала два різних тести. Один був точною копією того самого тесту, який Ільза давала всьому класу перед літнім фестивалем, і Зоріан заповнив його за 10 хвилин по пам'яті. Другий був несправедливо важким, бо охоплював складні теми, які взагалі не з'являлися в класі. Зоріан встиг відповісти лише на чверть запитань до закінчення часу, і він був майже впевнений, що не всі його відповіді були правильними.
Ільза швидко переглянула їх, а потім кивнула сама собі.
"Твої теоретичні знання доволі розрізнені", - сказала Ільза з театральним зітханням, і Зоріан ледве стримався, щоб не насупитися. Це була повна нісенітниця! Вона дала йому другий тест, щоб переконатися, що він провалився! "Ось... я дам тобі список додаткової літератури, яку ти зможеш опрацювати у вільний час".
Через дві хвилини Зоріана практично виштовхали за двері, а в руці він тримав аркуш паперу з нашвидкуруч списаним текстом. Він втупився в список назв книг, відчуваючи сильну спокусу спалити його на місці. У будь-якому разі, він мав би почати вправу з розпалювання полум'я. Але він цього не зробив.
Він не був би переможений так легко! Якщо він так довго витримував наставницькі методи Ксвіма, то точно міг би прочитати кілька теоретичних посібників. Він повернеться. Вона могла бути в цьому впевнена.
***
"Доброго раночку, братику! Доброго раночку, доброго раночку, доброго раночку!!!"
"Доброго раночку, Кірі, - привітно сказав Зоріан. "Дякую, що розбудила мене".
Кіріель витріщилася на нього пару секунд, а потім розчаровано пирхнула через відсутність реакції і злізла з нього сама. Чорт забирай - він мав би спробувати це вже давно.
"З тобою не весело", - звинуватила вона.
Зоріан просто кивнув на знак згоди.
"Мама хоче з тобою поговорити, - сказала Кіріель. "Ти не міг би показати мені трохи магії перед тим, як підеш? Будь-ласка?"
Ну... чому б і ні? Він швидко вимовив заклинання "плавучого ліхтаря", і над його долонею з'явилася куля світла. Він змусив кулю літати по кімнаті, а потім повторив заклинання ще двічі, щоразу створюючи кулю іншого кольору.
Книги, які Ільза радила йому читати, були здебільшого нудним лайном, але в них він знайшов дещо цікаве. Усі ті варіації, які він практикував, очевидно, мали більше застосування, ніж просто вдосконалення його навичок формування - вони також дозволяли йому підлаштовувати певні заклинання під свій смак. Та сама варіація вправи на випромінювання світла, яка дозволяла йому виробляти кольорове світло, також давала йому змогу змінювати колір кулі, що світилася за допомогою заклинання "плавучий ліхтар". Опанування цілої низки вправ, пов'язаних зі світлом, очевидно, також зробить заклинання, засновані на світлі, потужнішими і менш маноємними, і той самий принцип застосовувався і до інших груп заклинань... наприклад, вправи, пов'язані з вогнем, покращували заклинання, засновані на вогні і теплі, а вправи, засновані на левітації, покращували заклинання, що спираються на телекінетичні сили. Дізнавшись про це, він значно менше дратувався через необхідність проходити всі ці вправи на формування, коли дізнався про це. Чорт забирай, якби вони були настільки корисними, він би, мабуть, пошукав ще, коли закінчаться ті, що були в Ільзиній книжці.
"Ще! Ще!" вимагала Кірі.
Відволікаючи Кірі ще кількома кулями, Зоріан тихенько вислизнув з кімнати і пішов до ванної, перш ніж Кірі встигла усвідомити, що відбувається. Чому вона завжди так прагнула потрапити туди першою? Це було жахливо дріб'язково, навіть для Кіріель. Він мав би запитати її про це під час одного з перезапусків.
На жаль, він трохи забув, що заповнив усю кімнату різнокольоровими кулями світла, коли Ільза прийшла до нього в гості, тож навіть не подумав запросити її до своєї кімнати. Він поспішно змахнув рукою перед собою, щоб усі вони зникли, але було вже пізно - Ільза вже побачила їх і з цікавістю дивилася на нього.
"Це не дуже схоже на закляття другого курсу", - зауважила Ільза, втупившись у нього очима.
"Даймен може бути досить хорошим вчителем, коли захоче, - сказав Зоріан з нахабною посмішкою, безсоромно покладаючись на славу Даймена, щоб відволіктися від будь-яких турбот. Викладати заклинання першого кола несертифікованим магам було незаконно, але якщо Зоріан чогось і навчився у своєму житті, так це того, що Даймену може зійти з рук все, що завгодно.
"І ти знаєш, як створити щось, окрім білого світла", - зауважила Ільза. "Вражаюче. Гадаю, тоді це буде для тебе легко".
Вона простягнула йому дуже знайомий сувій, і Зорян саме збирався залити його маною, щоб зламати печатку, коли зрозумів, що щось не так. Ільза вивчала його, як яструб, очікуючи і насторожено. Вона ніколи раніше не виявляла такого інтересу до того, як він розгортав сувій, тож чим же цей сувій був особливий? Кілька секунд він дивився на сувій, не в змозі побачити жодних відмінностей від звичних йому сувоїв. Навіть символи на печатці були ті ж самі. Зачекай...
Через кілька миттєвостей він згадав, де бачив символи, нанесені на печатку, і враз відчув, що хочеться битися головою об стіну абощо. Як... чому... ці підступні маленькі...
Він все робив неправильно! Весь цей час він просто вливав ману в печатку, щоб зламати її, тоді як замість цього він повинен був направити ману в неї дуже специфічним чином, щоб зняти її цілою і неушкодженою! Так було написано прямо на клятій печатці! Це вимагало більшого контролю над маною, ніж просто залити печатку маною, але нічого такого, на що він не був здатний, ще до петлі часу. Весь цей час він думав, що символи на печатці мають суто декоративний характер, але ні, це були інструкції. Інструкції, написані в дещо незрозумілій формі, але все ж таки. Як він міг це пропустити?
Він спрямував свою ману по боках печатки, змусивши її відскочити без опору.
"Молодець, - з посмішкою сказала Ільза. "Небагато учнів настільки міцно володіють магією на цьому етапі. Я бачу, що хтось продовжує йти слідами Даймена".
Зоріан ввІхливо посміхнувся у відповідь. Він не повинен хмуритися, не повинен хмуритися...
"На жаль, я трохи поспішаю, тому нам доведеться продовжити цю розмову пізніше", - сказала Ільза. "Зайди до мене в кабінет, коли приїдеш до Кіоріб. А тепер про твої факультативи..."
***
Ільза витріщилася на нього. Він подивився у відповідь. Вона подивилася на два повністю заповнені тести на своєму столі, а потім знову повернула погляд до нього, цього разу вже із замисленим виглядом. Зоріан мовчав.
Насправді було приємно збивати когось із пантелику, вирішив Зоріан. Очевидно, Ільза не так холоднокровно ставилася до неймовірних здібностей, як Ксвім.
"Мушу зізнатися, я не зовсім очікувала такого рівня знань і навичок формування, коли запрошувала тебе до себе, - задумливо сказала Ільза. "Другий іспит, який я тобі склала, - це той, який я складаю студентам наприкінці третього року навчання, і ти відповів лише на 2 питання неправильно. Крім того, ти знаєш 10 різних варіацій основних трійок, що є астрономічною кількістю для студента третього курсу".
Вона постукала ручкою по столу, занурившись у роздуми.
"Можливо, ти надто просунутий для того, чого я маю намір навчити твою групу цього року", - нарешті визнала Ільза. "Мої заняття здебільшого спрямовані на те, щоб переконатися, що учні не мають явних прогалин у своїх навичках формування та теоретичних знаннях, а також навчити їх кільком різним заклинанням, які мають загальну користь для більшості магів. Ти ж набагато вище цього. Що мені з тобою робити?"
"Перевести мене подалі від Ксвіма, щоб ви мали змогу навчати такого багатообіцяючого учня?" спробував Зоріан.
Вона засміялася з нього.
"Вибач", - сказала вона. "Ти хороший, але не настільки. До того ж... тобі має бути легше, ніж більшості ві... д-д-д... підопічних Ксвіма. З твоїми дивовижними навичками формування і всім іншим".
"Ви будете здивовані, наскільки мало це для нього щось змінює", - зітхнув Зоріан.
"Облиште, пане Казінський, ви навіть не мали з ним жодного заняття", - дорікнула Ільза. "Я впевнена, що всі чутки, які ви чули, були сильно перебільшені".
"Так, - сказав Зоріан, не втримавшись від того, щоб не закотити очі. "Можете хоча б дати мені письмовий дозвіл пропускати ваші лекції? Ви ж самі сказали, що мені все одно нема чому там вчитися".
Це було не зовсім те, чого хотів Зоріан, але він вважав, що це краще, ніж нічого. Це дало б йому купу вільних періодів протягом тижня, що було не дуже корисно, поки він перебував у часовій петлі (де він міг просто пропускати заняття, якщо йому потрібно було більше вільного часу), але стало б у пригоді, коли і якщо він вибереться з неї. Крім того, письмовий дозвіл зменшив би кількість ниття Акоджі, якщо не більше.
"Ні, - сказала Ільза. "Ти потрібна мені в класі, хоча б для того, щоб мотивувати решту твоїх однокласників старанніше вчитися. Не хвилюйся, я подбаю про те, щоб тобі не було нудно на уроках".
От лайно. Може, йому не варто було її про це питати...
"Тим часом, я зроблю тобі послугу, - продовжила Ільза. "Хоча особисто я надто зайнята, щоб навчати тебе, я подивлюся, чи зможу я знайти вчителя, який погодиться дати тобі кілька приватних уроків. У тебе є якась область магії, яка тебе особливо цікавить? Особисто я б порекомендувала тобі зайнятися ворожінням або перевтіленням, але це твій вибір".
"Формули заклинань", - твердо сказав Зорян.
"О? Амбітно, - зауважила Ільза. "Це складний предмет. І твої навички шейпінгу тобі в цьому не допоможуть".
"Я впевнений", - підтвердив Зоріан. Формули заклинань захоплювали його відтоді, як він почав вивчати магію, тож він не міг змарнувати таку можливість.
"Дуже добре, - знизала плечима Ільза. "У такому разі я не передбачаю жодних проблем. Я впевнена, що міс Бул буде в захваті від такого талановитого і цілеспрямованого учня".
"Міс Бул"? Це та сама Нора Бул, помаранчева маніячка, яка вимагала від студентів прочитати 12 книжок за тиждень і кожну другу лекцію давала їм "тести" на 60 запитань? Зоріан втримався від бажання зітхнути. Чому він не може мати нормального наставника хоч раз?