--- Й нарешті — переконайся, що афтепаті пройде з величезним успіхом. ---

“На цьому сьогоднішнє свято добігає кінця. Як директорка Саду Порожнечі, я, Сайка Куодзакі, оголошую Вечірній Прийом Саду офіційно завершеним.”

Чистий, дзвінкий голос відлунював від динаміків, розкиданих по всьому майданчику.

Приблизно три години минуло з моменту поразки міфічного фактору анігіляції Суртра та битви з Мадокою Куґою. Тепер, коли в небі над Садом з'явилися перші натяки на світанок, розпочалася церемонія закриття заходу.

На центральній сцені, встановленій на площі, стояла, звичайно ж, Сайка Куодзакі, або, технічно, Мушікі, який голосно говорив у мікрофон, що стояв на подіумі.

"Незважаючи на напад міфології, ми завершили сьогоднішній захід без жодної жертви. Я вважаю, що ми маємо чим пишатися. Також я висловлюю свою глибоку подяку за ваші зусилля... На знак вдячності, кафетерій у центральному корпусі школи буде відкритий протягом обмеженого часу, безкоштовно. Будь ласка, використовуйте його для афтепаті. Я також чула, що Анвієт Сварнер підготував спеціальне меню з цієї нагоди".

Студенти Саду, що зібралися неподалік, вигукнули радісні вигуки та оплески.

"Ооо...!"

"Це ж наша пані відьма! Така щедра!"

"Ми любимо вас, пані директорко!"

"Зачекайте, що?! Афтепаті вже починається?!"

З натовпу пролунав невеличкий хор панічних голосів, але їх швидко заглушили радісні вигуки, коли за сценою вибухнув феєрверк. Якби не бар'єр, мешканці прилеглих районів, напевно, подали б скарги на шум від усього цього галасу.

З балкона центрального шкільного корпусу за всім цим спостерігали дві постаті - Курое, точніше, Сайка, у своєму звичному вбранні, і Мадока.

"...Зрозуміло. Схоже, що без Мушікі ти справді не змогла би все це зробити".

"Соромно зізнаватися, але поки що ми повністю покладаємося на його акторські здібності". Оскільки поруч не було нікого, хто міг би підслухати, Сайка говорила своїм звичним тоном.

Мадока, все ще спостерігаючи за Мушікі на сцені, тихо зітхнула. "...Подумати тільки, що той самий Мушікі, який весь час бігав за мною, одного дня познайомить мене зі своєю нареченою. Здавалося б, я мала б радіти, але все так складно".

"...Не те, щоб ми були заручені чи щось таке", - відповіла Сайка, і її щоки зашарілися рожевим рум'янцем.

Мадока з цікавістю глянула на неї. "...Справді? Ти здавалася дуже схвильованою, коли вибирала обручки".

"Зачекай. Це була лише фантазія Мушікі. Цього насправді не було."

"...Цікаво, ви будете вінчатися в каплиці? Треба підготувати сукню заздалегідь."

"Ти не чула, що я щойно сказала?"

"...Хех. Жартую. Поки що", - сказала Мадока, незворушно знизавши плечима.

Сайка втомлено зітхнула.

Після короткої паузи Мадока недбало підняла чорний чохол для гітари, що стояв біля стіни, і закинула його за спину.

"О? Уже йдеш?"

"...Так. Я зробила те, заради чого прийшла. Тепер я розумію, на чому стоїть Мушікі. А ти, здається, заслуговуєш на більшу довіру, ніж про тебе говорили".

"Це дуже лестить". Сайка криво посміхнувся. "Тим не менш, афтепаті тільки починається. Чому б тобі не залишитися і не провести час з Мушікі та Рурі перед тим, як підеш?"

"...Не хотілося б псувати настрій. Ніхто не хоче, щоб опікун вештався без діла навколо під час афтепаті. Я проведу час з ними іншим разом." Мадока розвернулася, щоб піти з балкона - і зупинилася, ніби раптом щось пригадавши. "Точно. Мало не забула. Ще одна річ".

"Що саме?

"Обіцянка є обіцянка. Дозволю тобі називати мене зовицею, лише цього разу."

"Дякую." Сайка примусила себе кволо усміхнутися.

Вона сама підняла цю тему, але тепер, коли це було офіційно, вимовити це вголос було набагато незручніше, ніж вона очікувала.

Мадока, однак, стала серйозною. "...Якщо ви двоє коли-небудь розділитеся на власні тіла і насправді одружитеся, я чекатиму на офіційне знайомство сімей".

Сайка почервоніла від останнього зауваження. "Хто знає. Я можу не погодитися на його пропозицію. І немає ніякої гарантії, що Мушікі не передумає до того часу".

"...Перша частина залежить від тебе. Але друга? Цього не буде. Ти ж розумієш це, чи не так?"

"..." Сайка опустила очі, обличчя ще більше почервоніло, губи мовчки стиснулися.

Голос Мадоки пом'якшав, коли вона продовжувала. "...Зізнаюся, у мене є трохи комплекс старшої сестри. Але Мушікі – гарний хлопець. Звичайно, іноді він буває нерозважливим, але у нього є сильне почуття добра і зла, і він також співчутливий. Найголовніше, якщо він когось любить, то ніколи не зрадить. Я в цьому впевнена."

"...Ну... Так..."

"Але й ти не розслабляйся".

"Га?" Сайка здивовано моргнув.

Тон Мадоки залишався спокійним. "Якщо ти розібралася зі своїми почуттями, то зустрінься з ними по-справжньому. Мушікі може цього не усвідомлювати, але він природжений фліртувальник. Якщо ти будеш надто довго приховувати свої почуття, хтось може просто вкрасти його у тебе".

"Хм..."

Сайка відчула, як їй перехопило подих. Ці слова вразили її, як удар в груди.

Помітивши вираз її обличчя, Мадока трохи розслабилася. "...Упс. Мабуть, я перегнула палицю".

З цими прощальними словами вона розвернулася і пішла.

Мадока вийшла з центральної будівлі школи, пройшла повз галасливу площу і прослизнула тихою бічною дорогою, що виходила з території Саду.

Переступивши бар'єр, вона зупинилася, щоб озирнутися через плече.

Феєрверки та радісні вигуки, що лунали навколо неї кілька хвилин тому, тепер зникли, наче сам Сад поринув у сон.

На зовнішній стіні Саду то тут, то там виднілися чорні сліди опіків, обгороджені жовтою попереджувальною стрічкою. Їй довелося на мить замислитися, перш ніж пригадати.

"...Ах. Точно."

Вона розбила тут мотоцикл по дорозі сюди.

Схоже, вона піде додому пішки. Вона полегшено зітхнула і рушила темною дорогою сама.

Важко сказати, як довго вона йшла, коли

"Зачекай! Привіт, красуне!"

"...Хм?"

Почувся голос ззаду. Мадока зупинилася і обернулася.

Там, силуетом на тлі місяця, стояла фігура в костюмі, схожому на дивну суміш кота і скелета - ймовірно, це був хтось, хто вислизнув з Нічного Прийому в Саду. Бачити їх там, на тихій нічній вулиці, було більш ніж трохи сюрреалістично.

"...Що це на тобі?"

"А ти не знаєш? Хіба ти не чула про кішку-череп, Хонеко? Вона зараз в тренді, і я намагаюся зробити її суперпопулярною, розумієш?" - відповіла костюмована фігура дурнуватим тоном.

Мадока злегка насупилася. "...Я не це мала на увазі. Ти розмовляєш з кимось із закритим обличчям?"

"Ой, вибач! Але я ж така відома персона. Якщо я не буду ховати обличчя і все таке, мої фанати будуть накидатися на мене! Це так приголомшує, розумієте?" З цими словами фігура з тріском підняла голову свого величезного талісмана.

Під нею була дівчина з яскравим, привертаючим увагу виглядом: волосся, пофарбоване в рожеві та блакитні смуги, сміливий макіяж, який робив її очі виблискуючими, і вуха, прикрашені дзвенячими пірсингом і наручниками.

"...А ти хто?" насторожено запитала Мадока.

"Приємно познайомитися", - відповіла дівчина, починаючи знімати решту костюма. "Я Клара Токішіма, колишній маг з місця, що зветься Вежа, неперевершена стрімерка і горда кандидатка в дівчини Мушіпі!"

"...Мушіпі?"

"О. Мушікі Куґа, я маю на увазі."

"...Хм." Мадока злегка звузила очі на дівчину, Клару. "То що ти хочеш від мене?"

"Ну, я, можливо, підслухала дещо на вечері. І подумала, що хотіла б познайомитися зі старшою сестрою Мушіпі! Я маю на увазі, якщо я вийду за нього заміж, ти станеш моєю зовицею, так? І, навіть з допомогою першого обґрунтування, ти перемогла Сутра у плоті! Це повне божевілля! Тож так, я вирішила, що мені краще представитися... І давай об'єднаємося і врятуємо Мушіпі від цієї маніпулятивної відьми Сайки Куодзакі!"

"...Я вирішила не втручатися. Що б не сталося далі, це між ним і нею. Але є одна річ, яку я знаю напевно..." Мадока кинула на Клару гострий погляд. "Ти жахлива брехуха."

"Ііп! Це було так очевидно?" Клара підморгнула, абсолютно незворушно.

"...Ну, неважливо. Якщо ти збираєшся називати себе кандидаткою на роль дівчини Мушікі, то тобі залишається тільки одне", - спокійно сказала Мадока, сягнувши рукою в чохол для гітари і витягнувши звідти меч у піхвах. "Доведи це. Побий мене."

"Ух! Ти така крута, сестричко!"

У місячному світлі губи Клари скривилися в зубастій посмішці.

Виголосивши свою заключну промову, Мушікі повернувся до себе і попрямував до кафетерію, але виявив, що він уже перетворився на повноцінне афтепаті.

Столи були заставлені закусками, солодощами і чимось схожим на фірмові страви, приготовані Анвієтом в останню хвилину. Навколо студенти дзвеніли паперовими стаканчиками, наповненими безалкогольними напоями, виголошуючи святкові тости.

Оскільки Вечірній Прийом у Саду відбувався вночі, афтепаті завжди тривав до світанку. Всі мали б бути смертельно втомленими від роботи в неробочий час, але чи то від задоволення від проведення заходу, чи то від припливу адреналіну після пережитої атаки міфічного фактору знищення, навряд чи хтось виглядав сонним. Навпаки, всі були з широко розплющеними очима, жваві та заглиблені в розмову.

"Гей, Куґа! Куди це ти пропав? Ти запізнився, ми вже почали!"

"Ти завжди зникаєш, коли відбувається щось веселе! Ти був на конкурсі краси? Пані Відьма була на ньому! І вона була в костюмі Великої Відьми!"

Однокласники покликали Мушікі, щойно побачивши його.

Звісно, він точно знав, що сталося на сцені - адже саме він був там. Але оскільки він, очевидно, не міг цього визнати, він натягнув своє найкраще розчароване обличчя і сказав: "Що?! Не може бути, справді? Шкода, що я цього не бачив".

Здавалося, Хідзумі теж це помітила, коли проходила повз. Тепер, коли всі обов'язки на заході були завершені, її вираз обличчя став трохи світлішим, а очі знову стали майже людськими.

"О, Куґа. З твоєю сестрою все владналося?"

"Так. Тобто... думаю, що так", - туманно відповів він, приймаючи від неї газовану воду.

Саме тому він і повернувся, щоб дізнатися, як усе обернулося.

Звісно, йому якось вдалося вмовити Мадоку. Але йому все одно довелося займатися підбиттям підсумків і заключним словом, а це означало, що у нього не було іншого вибору, окрім як залишити наслідки на розсуд Курое. Він не міг перестати дивуватися, як пройшла їхня розмова.

З іншого боку, Курое була проникливою і досвідченою. Вона, мабуть впоралася без проблем. І все ж...

"А..."

Помітивши знайому постать, він кинувся до них.

Трохи осторонь від натовпу сиділа Курое.

"Ось ти де! А я тебе шукав".

"...!"

Вона здригнулася, коли він злегка поплескав її по спині.

"Я ж просив не підкрадатися до мене так, хіба ні?"

"А? О... Вибач", - заїкнувся він, схиливши голову на знак вибачення.

Вона випустила невеликий кашель і сіла прямо. "То що ж це?"

"Гм, ну... Про мою сестру. Що сталося після того як я відійшов?

"...Не хвилюйся. Вона пішла додому без пригод. Щодо твоєї ситуації, то вона погодилася деякий час поспостерігати, перш ніж приймати якісь рішення.

"Справді? Це чудово. Дякую тобі. Вибач, що змусив тебе пройти через все це."

"Нічого страшного. Зрештою, ти важлива фігура для Саду. Для Саду. Так. Ти важлива для Саду, і це цілком розумно".

"...Курое?"

Він спантеличено подивився на неї. Було щось дивно непохитне в тому, як вона продовжувала це повторювати.

"Щось сталося? Ти поводишся трохи дивно після того бою з моєю сестрою..."

"Га? Нічого. Не думай про це занадто багато", - коротко відповіла Курое, перш ніж раптом щось згадав. "До речі, про те, що я сказала твоїй сестрі за допомогою телепатії...

"А, це. Точно..." Щоки Мушікі почервоніли.

Він точно знав, що вона мала на увазі.

—Я кохаю тебе, Мушікі.

Це було те, що вона прошепотіла йому на вухо.

Так, вона пояснила йому план заздалегідь, але ця репліка була чистою імпровізацією з боку Курое. Шок від цього посилив його уявний образ до крайності, що дозволило йому прорватися крізь захист Мадоки з її екстрасенсорним посланням.

І все ж -

"Ти ж розумієш, що це була просто тактика, щоб підвищити твою розумову активність, вірно? Сподіваюся, ти не зрозумів мене неправильно", - сказала Курое, не дивлячись на нього, її тон був абсолютно холодним і діловим.

Її цілковита відсутність делікатності змусила Мушікі спітніти від нервового хвилювання.

Звичайно, вона завжди була холодною і прямолінійною, і він знав, що ці слова були розрахованим ходом, щоб перемогти Мадоку... Але це було явно інше. Щось було не так. Панікуючи всередині, він зробив крок, щоб зустрітися з нею обличчям до обличчя.

"Я тебе чимось засмутив?"

"Не будьте абсурдним. Ніби я зміню свою поведінку через те, що ти зробив. Постарайся не лестити собі". Вона відвернула обличчя від нього.

Мушікі міг тільки роззявити рота, коли...

"Куууурооооооооеееее!"

Пролунав пронизливий, мстивий голос.

За мить на сцену вискочила Рурі з двома ліхтариками, незрозумілим чином прикріпленими до чола, як роги.

"Ось ти де, злодійкувато вороно! Краще б тобі пояснити, що саме ти мала на увазі там, у Відьминому маєтку!" Вона кинула на Курое лютий погляд.

Однак об'єкт її обурення лише нудно зітхнув. "Ах, це. Це була ще одна тактика, щоб переконати твою сестру. Можеш бути спокійна, між мною і Мушікі немає ніяких особливих почуттів. Зовсім ніяких."

"...!"

Від того, як вона це сказала, так категорично й рішуче, Мушікі ледь не впав на коліна.

...Не те, щоб він чогось очікував. Але почуте вголос все одно вразило його, як куля в серце.

І все ж -

"...Що? Це повна нісенітниця. Ти, очевидно, в режимі "дивно поводжуся, бо він мені подобається".

"А...?"

"...?!"

Очі Мушікі широко розплющилися від відвертої заяви Рурі, а Курое практично перестав дихати.

"Поводжуся дивно, бо він мені подобається...?"

"Ага! Ти схвильована, бо нарешті зрозуміла, що маєш до нього почуття, і тепер не можеш поводитися нормально! Це класична поведінка закоханих! Тобі що, дванадцять років?!"

"..."

Курое замовкла, а потім різко підвелася і пішла геть.

"Гей, зачекай! Я ще не закінчила кричати на тебе!" Рурі крикнула їй услід, ледь не розпалившись.

Мушікі, тим часом, залишився стояти, не в змозі зрозуміти, що відбувається перед ним.

"...Ух... Ух-ох..."

Курое - чи то пак, Сайка - притиснулася до стіни, щойно опинилася в тихому, безлюдному місці.

Вона мусила визнати, що втекти, не сказавши ні слова, було жахливим кроком. Але не було жодного способу - жодного способу - вона не могла дозволити Мушікі чи Рурі побачити її обличчя зараз.

Їй не потрібно було дзеркало, щоб знати - воно було яскраво-червоним. Напевно, палало. Вона затулила обличчя обома руками, ніби це могло б його охолодити.

"...Що мені робити...? Це... Це може бути дуже погано..."

Сховавшись у тінистому кутку шкільної будівлі, Сайка Куодзакі - наймогутніший маг у світі - пробурмотіла щось, що анітрохи не відповідало її репутації.

--- Післямова Автора ---

Всім привіт. З вами Коші Тачібана. Дякую, що придбали сьомий том "Пропозиції Королю", "Служниця Чорних Барв". Сподіваюся, вам сподобалося.

Цього разу на обкладинці не хто інша, як Курое Карасума - одна з найперших персонажів, представлених у першому томі, і одна з головних гравців у цій історії.

Гостроокі читачі, можливо, вже помітили, що обкладинка цього тому є дзеркальним відображенням обкладинки першого тому. Спробуйте покласти їх поруч - це маленький хитрий трюк. Розумний хід, чи не так? І знаєте, насправді є щось таке в Курое... (відредаговано для тих, хто ще не читав перший том)!

Ми подумували над тим, щоб помістити на обкладинку сестру Мушікі та Рурі, Куґу Мадоку, - адже вона вперше з'являється в цьому томі, - але за сюжетом, це не може бути ніхто інший, окрім Курое. Тим не менш, Мадока - моя особиста улюблениця, тож я трохи розривався. Проте, оскільки вона не була готовою до обкладинки, мені довелося викластися на повну з примхами в її дизайні персонажа, тож я б сказав, що в результаті все вийшло на славу.

Як завжди, ця книга існує лише завдяки багатьом чудовим людям.

Величезна подяка ілюстраторці Цунако, - ти знову вбила це знову. Я знаю, що викидав всілякі безглузді прохання щодо дизайну Мадоки. "Зробіть її очі злішими!" "Не такими злими!" "Давай націлимося на щось нішеве та інтенсивне!" "Більше тіней під очима!" "Так! Це правильний вид божевілля!" "Б'юся об заклад, ти втратила сон, малюючи стільки темряви на ній!" І якимось чином тобі все одно вдалося її ідеально оживити. Серйозно, дякую.

Дизайнеру, Кусано, і моєму редактору - дякую вам, як завжди. Те, як ви придумали зробити відсилку з дизайном між першим і сьомим томами, було геніально. Я буквально аплодував, коли побачив це.

Усім, хто брав участь у редагуванні, виданні, розповсюдженні та продажах - і вам, хто зараз тримає цю книгу в руках, - дякую вам, я складаю вам свою сердечну подяку, як велику розквітлу квітку вдячності.

Куди ж Мушікі та Сайка вирушать далі?

Щоб дізнатися це, вам доведеться дочекатися 8-го тому!

Листопад 2024, Тачібана Коші

Післямова Легата ---

Аааа, це просто неймовірно, ну бляха автор вміє!!! Ну вміє, і хрин ви у нього це заберете, я просто в екстазі від тому, такі повороти сюжеті, така напруга, такий розвиток персонажів, ах це просто словами не передати, ну дуже класно, автор з часів “Date a Live/Побачення з Життям” не втратив хватку а навіть краще став, бо це просто щось, як же я чекаю на 8 том, але він ще хрин зна коли буде, поки дати виходу англійською немає, але станом на лютий 2026, всіх томів налічує 8, тобто ми за один том щоб бути з японським онгоінгом! І я надіюся ми наздоженемо його!!! Гаразд з вами був Легат, усім до зустрічі у 8 тому, надіюся це буде швидко!)

Ps. Я вставив нижче обкладинки 1 і 7 томів щоб ви могли їх порівняти)

01:24 ночі - 22 Лютого 2026, Легат