--- Не соромтеся зізнаватися у коханні ---
"А...?"
З напівзруйнованих глядацьких місць Рурі ошелешено спостерігала, відкривши рота.
І хто міг її звинувачувати? Адже Мадока щойно з'явилася з нізвідки і відтяла голову гігантському фактору анігіляції.
Вона скорчила гримасу. Це було безглуздо. Звичайно, вони з Мадокою провели не так багато часу разом, але одне вона знала напевно - її сестра не була магом.
Але це лише робило те, що вона зараз спостерігала, ще більш абсурдним. Як нормальна людина може знищити фактор анігіляції одним ударом меча?
"Рурі!"
"Що тут сталося?"
Два голоси вигукнули одночасно, коли вона стояла там, застигла в роздумах.
Обернувшись, вона побачила Ао, оточену Лазурними, і Ерульку, що наближалися з різних боків.
У ту мить, коли жінки помітили одна одну, вони зустрілися поглядами, обидві здивовано піднявши брови.
"Божечки, Божечки, Ерулько. Давно не бачилися. Бачу, все ще ходиш в цьому смішному вбранні".
"...Ао? Ти не з тих, хто знається на моді." Ерулька пирхнула на укол Ао, а потім повернулася до Рурі. "Так чи інакше, що сталося? Я думала, що Сайка знищила фактор анігіляції?"
"У тому-то й річ..."
Рурі витерла піт з чола і швидко пояснила, що вона щойно бачила.
Ерулька недовірливо насупила брови. "Зовсім без магії...? І вона все одно перемогла його?"
"Так... Принаймні, мені так здалося... Але хіба таке взагалі можливо?"
Ерулька зупинилася, обдумуючи сказане. За мить її плечі здригнулися від усвідомлення. "Не може бути... Трансцендент?!"
"Що...?!" Ао затамувала подих, дивлячись на Мадоку так, ніби щойно побачила неможливе.
Їхні реакції лише поглибили розгубленість Рурі.
"Трансцендент...? Що це таке?"
"Не дивно, що ти ніколи не чула про них. За всі ці століття я бачила лише одного на власні очі... Це особливі аномалії, народжені збоєм у світовій системі. Люди, які перевершують людство. Трансцендент - це той, хто завжди йде пліч-о-пліч зі смертю, щоб зберегти рівновагу світу... Якщо Сайка - найсильніший маг, то вона була б, - очі Ерульки загорілися різким блиском, - найсильнішою людиною.
***
Мушікі витріщився на сцену перед собою, його серце калатало в грудях, як барабанний дріб. З його горла вислизало неглибоке дихання, а кілька пасом волосся прилипли до чола і щік, мокрих від поту.
Не було потреби думати про те, чому його серце калатало.
Очевидно, частково він був зобов'язаний своїм хвилюванням Мадоці, яка загнала його в кут і змусила відчути, що він справді на порозі смерті. Можливо, якби він зупинився і подумав раціонально, то зрозумів би, що вона, ймовірно, не мала справжнього наміру вбивати його - але інтенсивності її аури було більш ніж достатньо, щоб змусити його інстинкти кричати про протилежне.
А інша причина -
"..."
- полягала в тому, що Курое, яка стала між ним і небезпекою, була абсолютно приголомшливою.
Це був її третє обґрунтування, асиміляція, техніка обґрунтування, яку маг зливав з власним тілом. Відповідно до свого імені, вона була одягнена в чорну сукню, що переливалася, наче змащені маслом крила ворона, під сяйвом магічного світла, випромінюючи заворожуючий блиск.
У руці вона тримала залізний посох - ймовірно, її друге обґрунтування. Гротескна, схожа на кігті голова на вершині нагадувала нещадне знаряддя для тортур, і все ж у ній було щось моторошно сюрреалістичне.
На шиї та зап'ястях, наче кайдани, розквітли кругові світові ореоли, утворюючи вигадливі світлові кільця.
Кожен аспект її зовнішності поєднувався в приголомшливо красиве і потойбічне ціле.
"..."
Ні. У Мушікі перехопило подих, коли він намагався відігнати цю думку.
Це правда, що він ніколи раніше не бачив її другого чи третього обґрунтування, і було б брехнею сказати, що вона не виглядала приголомшливо.
Але те, що справді змусило його затамувати подих, було не лише зовнішньою красою - це була хоробрість людини, яка без жодних вагань поставила себе між ним і небезпекою.
Це була її врівноважена грація, яка ніколи не похитнеться, навіть на полі бою.
І це були її холодні, ясні очі, сповнені непохитної рішучості.
Незалежно від того, як змінювалася її зовнішність, благородство, яке випромінювала вся Курое, могло належати лише одній людині: Сайці Куодзакі, Відьмі Яскравих Барв.
Вона була схожа на богиню, що спустилася на землю…
—...Будь ласка, не думай надто голосно, Мушікі. Я все чую, - пролунав голос у його голові.
—Ох.
Він поспішив закрити свої думки. Не те, щоб він боявся, що вона може їх почути; скоріше, він не хотів відволікати її в цей критичний момент.
Курое все ще була зосереджена на Мадоці. Вираз її обличчя був стриманим, але, якщо Мушікі не помилялася, щоки трохи почервоніли.
Немов за командою, Мадока відскочила назад, підозріло дивлячись на свій клинок, який Курое щойно перехопила своїм посохом.
"...Це було дивне відчуття. На мить мій меч перестав рухатися". Вона втупилася в Курое гострим поглядом. "Що ти зробила? Тільки не кажи, що ти заблокувала мій удар своїми худими руками?"
"Хто знає? Дозвольте мені запитати тебе: чи усвідомлюєш ти, що означає підняти зброю проти пані Сайки? Якими б не були твої причини, ти впізнаєш у цій людині Мушікі, так? Ти справді намагалася його вбити?"
"...Звичайно, ні", - коротко відповіла Мадока. Потім одним плавним рухом вона провела лезом по власній шиї.
"Що?"
"..."
Мушікі та Курое обоє задихнулися від шоку.
Але кров не бризнула. Насправді, на ній не було навіть подряпини.
"...Як бачите, цим мечем нічого не можна розрубати. Це просто міцна копія", - сказала вона, піднявши тьмяне лезо, щоб вони обоє могли його побачити.
"Ти, мабуть, жартуєш, - пробурмотіла Курое з похмурим виглядом. "Жодна копія, незалежно від міцності, не здатна вбити фактор анігіляції. Особливо не Суртра. Той факт, що твій клинок витримав зіткнення без жодного сліду, вже ненормальний..."
Але вона зупинилася на цьому, наче можливість щойно з'явилася сама собою.
"Курое?" невпевнено запитала Мушікі.
Краплина поту сповзла по її щоці, коли вона прошепотіла: "Тільки кажи мені... Номер 118, Безіменний Клинок...?"
"Що це?" прошепотіла Сайка/Мушікі, нахилившись.
"...Меч, створений легендарним магом-ковалем і мечником Кемпохо Таймою. Відомий як найслабший з усіх його творінь.
"Найслабший...?" - спантеличено повторив він.
Курое злегка кивнула. "Саме так, як це звучить. Кажуть, що цей меч ніколи не міг нічого розрубати. Не тому, що він був тупий чи тьмяний, а тому, що він був зачарований формулою композиції третього покоління, викарбуваною прямо на вістрі леза, щоб зробити його нездатним різати що-небудь взагалі."
"Хм... Навіщо робити щось подібне?"
"Тому що в магії є давня концепція обміну. По суті, ти віддаєш щось, щоб отримати щось інше. І чим більша жертва, особливо якщо це щось важливе, тим більша віддача".
"І якою була віддача в цьому випадку?"
Брови Курое були вологими, коли вона відповідала. "Незламний клинок. В обмін на те, що він не міг нічого розрізати, він отримав властивість ніколи не ламатися, незалежно від того, по чому б він не вдарявся.
"...Зрозуміло." Сайка/Мушікі кивнула.
Мадока, підслухавши все це, з новою цікавістю подивилася на меч, уважно розглядаючи його. "...Отже, ця річ все ж таки була магічною. Не дивно, що він витримав.
"Ти не знала?"
"Ні. Я намагалася знайти зброю, яка б не розбивалася при використанні, і друг дав мені цей. До того ж, його не треба було особливо обслуговувати. Він мені дуже допоміг".
Від її невимушеного тону Мушікі важко ковтнув.
Причина була проста. Тепер, коли була відома справжня природа меча, сцена, свідком якої він був раніше, набула жахливого нового контексту.
Якщо здогад Курое була правильна, то було зрозуміло, чому клинок Мадоки зміг вижити після контакту з тілом Суртра.
Але це також означало ще одну річ.
"...Вона обезголовила Сутра мечем, який не може різати?"
"...Так. Схоже на те."
"Як?"
"Швидше за все, через чисту грубу силу. Просто зламавши йому шию своєб неймовірною грубою силою."
"Це божевілля", - не вірячи своїм очам, пробурмотіла Мушікі.
Мадока злегка похитала головою, а потім кинула на Курое гострий погляд. "...Ти не помиляєшся. Я, мабуть, дуже сильна. Але це не означає, що я шукаю бійки. Якби ти просто тихо віддала Мушікі, ми всі могли б уникнути непотрібних неприємностей".
"Боюся, я не можу цього зробити. Мушікі життєво важливий для Саду... - Курое зробила паузу, хитаючи головою. "Ні... Він важливий для мене."
"Курое...?"
Він знав, що це була лише репліка, щоб відбитися від Мадоки, але її слова пронизали його серце. Він поклав руку на груди, насолоджуючись їхнім сяйвом.
Але це тепло тривало лише найкоротші миті.
"...Розумію. Шкода", - відповіла Мадока і з цими словами зникла.
Наступної миті пролунав гучний металевий гуркіт.
"Га...?!"
Мушікі здригнувся, напружившись від раптового шоку.
Якусь мить він не міг зрозуміти, що сталося, але швидко здогадався.
Не встиг він і оком змигнути, як Мадока кинулася на нього, щоб завдати удару - але Курое знову перехопила його.
Швидше, ніж око могло простежити. Ні, швидше, ніж сама думка. Якби Курое не була там, він би впав на землю і втратив би свідомість або ще що гірше.
Мадока здавалася такою ж здивованою. Цього разу її очі трохи розширилися від шоку.
"...Вражаюче. Я не очікувала, що ти заблокуєш мій меч не один раз, а двічі".
"Це честь для мене. Хоча мушу сказати, що твоя техніка теж була вражаючою", - сказала Курое, міцно тримаючи свій залізний посох проти незламного клинка Мадоки.
Ця холодна відповідь явно зачепила за живе, бо Мадока трохи звузила очі.
"Я не намагаюся тебе вбити. Але якщо ти наполягатимеш на тому, щоб стати у мене на шляху, то пошкодуєш про це", - пробурмотіла вона, стискаючи руків'я свого клинка.
Вираз обличчя Курое потемнів. "Пані Сайко. Будь ласка, відійдіть назад".
"Але..."
"Щось мені підказує, що цей танець не буде особливо граціозним".
Не встигли ці слова вилетіти з її вуст, як навколо двох бійців вибухнув залізний вихор.
Мушікі здригнулася, хитаючись від шоку.
"Нгх...!"
Не було нічого особливо складного в тому, що вони робили. Мадока наносила удар за ударом, а Курое блокувала, ухилялася або прослизала повз кожного з них.
Але швидкість і чиста сила, що стояли за ними, були жахливими.
Це було схоже на те, як стояти посеред бурі металу і вогню - підійди занадто близько, і тебе миттєво розірве на шматки.
З самого серця цієї бурі, під дзенькіт металу об метал, пролунав голос Мадоки, наполовину здивований, наполовину захоплений. "...Ти справді не відстаєш. Жодній людині чи монстру ще не вдавалося так відбиватися від мого клинка. Ти заслужила мою повагу."
"Для мене... велика честь... чути це..."
"...Але цього все одно недостатньо, щоб дістатися мене."
"-."
Наступної миті -
Мадока кинулася з усієї сили. Цього разу її удар пробив захист Курое, розсікши її тулуб по жорстокій діагональній дузі.
"Ух... Нх..." Курое буркнула, коли її відірвало від землі і відправило в політ.
Атака Мадоки не пролила крові - ймовірно, завдяки унікальним властивостям клинка - але удар був достатньо сильним, щоб розірвати навіть третє обґрунтування, накладене навколо тіла Курое, оголивши бліду шкіру на грудях і животі.
Курое пролетіла дугою в повітрі, важко впавши на спину в землю. Ореоли світу на її шиї та зап'ястях зникли, а одяг повернувся до своєї звичайної форми.
"Курое!" закричала Сайка/Мушікі, кидаючись до неї.
"Пані... Сайко..."
Вона намагалася говорити, але перш ніж вона змогла сказати щось ще, її очі заплющилися, і вона заклякла.
Мадока повільно зітхнула, опускаючи меч. "...Все скінчилося. Ти добре билася. Але обіцянка є обіцянка - я забираю Мушікі назад з..."
Однак...
"..."
Мадока раптом напружилася, очі розширилися, і замахнулася мечем вгору.
Знову пролунав різкий металевий брязкіт.
"Ха...?"
Мушікі не одразу зрозуміла, що це було.
Хтось з'явився позаду Мадоки після того, як вона втратила пильність і почала підступну атаку.
Удар нападника було заблоковано, але замість розчарування в голосі пролунали нотки захоплення.
"Навіть після того, як ти думала, що бій виграно, ти все одно заблокували мене. Я вражена, зовице".
"...Що?" Мадока обернулася, розгублено насупившись, дивлячись на людину, що стояла позаду неї.
Вона мала всі підстави бути збентеженою. Адже там стояла не хто інша, як...
"Зрештою, Сад - це клітка ілюзій. Втратиш пильність - і може статися все, що завгодно".
-Курое Карасума, та кого вона щойно перемогла.
"...Неможливо. Мій удар влучив. Навіть якщо він не вбив тебе, ти ледве могла б дихати, не кажучи вже про те, щоб підкрастися до мене ззаду".
Проте Мадока зупинилася.
Тому що перед нею - там, де Мушікі впав на коліна - все ще лежало тіло Курое, не рухаючись.
Так. Дівчина, що з'явилася позаду неї, повністю одягнена в своє друге і третє обґрунтування, була іншою Курое.
"...Що це таке? Близнюки? Ні, це не схоже на правду..."
"Я з радістю поясню, якщо ти даси своє благословення нам із Мушікі бути разом".
"...Не говори дурниць." Мадока насупилася ще дужче. Клацнувши зап'ястям, вона вдарила свою супротивницю.
Курое парирувала, і почався другий раунд.
Знову вони зіткнулися на шаленій швидкості, розриваючи святковий сад, наче два живі шторми. Від сили їхнього бою злітали з місця ятки, а студенти розбігалися в різні боки, щоб не потрапити в хаос.
"..."
"Нгх...!"
Але навіть нова Курое не змогла встояти. Приголомшена величезною силою Мадоки, вона незабаром отримала сильний удар, який відправив її падати на землю.
"Курое…!"
Мушікі ледве встиг покликати її на ім'я, коли з даху позаду Мадоки стрибнула ще одна фігура, з повністю активованим третім обґрунтування з залізним посохом напоготові.
"..."
"...Згори, так?"
Цього разу Мадока передбачила можливість ще однієї засідки. Вона спокійно подивилася вгору і приготувалася зустріти нападника в повітрі.
І все ж -
"Це теж..."
"...було в межах..."
"...моїх розрахунків."
Голоси лунали з усіх боків.
Щільна завіса пилу розірвалася, коли з'явилися ще три Курое - під номерами чотири, п'ять і шість.
"...Що...?"
Навіть Мадока була захоплена зненацька. Її очі розширилися, і вона різко вдихнула.
Троє Курое, що лежали на землі, без вагань рушили, скориставшись цією короткою миттю відволікання, щоб замахнутися залізними посохами і завдати удару.
Зверху і з усіх боків - неминуча, скоординована атака насувалася на Мадоку.
"...Тц..." Клацнувши язиком, Мадока низько присіла, а потім атакувала вгору.
Вона скрутилася в повітрі, щоб ухилитися від удару Курое над нею, а потім встромила руків'я меча собі в живіт.
"...?!"
Курое, що летіла в повітрі, задихано хрюкнула, падаючи з неба, прямо на інших, що лежали на землі. Інстинктивно вони зупинилися, щоб зловити падаюче "я", на мить припинивши атаку.
"Хм..."
Мадока була не з тих, хто дозволить цьому відкриттю пропасти даремно. Вона відштовхнулася від сусідньої стіни, перекинулася в повітрі і звалилася вниз, швидко збиваючи з ніг усіх трьох Курое шквалом точних, сліпучих ударів.
"...Це не ілюзія. Ці тіла справжні. Але вони занадто ідентичні, щоб бути окремими людьми. Як може бути стільки однакових людей?"
Вона подивилася вниз на полеглих Курое, її брови нахмурилися в тривозі.
Але потім, з коротким вдихом, її погляд загострився.
"...Проте, це все, що у вас є. Самі по собі цифри нічого не змінять. Якщо це ваш козир, то я розчарована".
Але щойно вона закінчила говорити -
"Ну що ж, тоді..."
"Давай подивимось."
"Так, твоя фізична доблесть просто дивовижна."
"Я все ще не можу повірити, що ти здолала фактор анігіляції голими руками."
"Але, можливо, ти недооцінюєш, на що здатна величезна кількість людей?"
З хмар пилу. З тіней будівель. З уламків кіосків. З-поміж студентів, що розбігаються.
Десять... П'ятдесят... Сто...
З'явився потік Курое, оточивши Мадоку з усіх боків.
"...Що ж це таке...?" пробурмотіла Мадока, скрививши обличчя в похмурій гримасі.
Чесно кажучи, вона мала повне право так реагувати. Це було неймовірне видовище, яке виходило далеко за межі того, що мало б бути можливим у реальному житті. Дійсно, це було більше схоже на щось, що вирвалося прямо з нічного кошмару.
Однак, незважаючи на це, Мушікі був напрочуд спокійний. Причина була проста. Він здогадувався, що стоїть за цією сюрреалістичною сценою.
"Це... гомункули?"
"...Саме так..." Курое на його руках - оригінал, той, якого вдарила мечем Мадока - слабко кашлянув.
"З тобою все гаразд, Куро?"
"...Так. Усе гаразд. Окрім зламаної грудної клітки."
Мушікі скривився. "Це звучить як протилежність до “добре”."
Курое, однак, здавалося, це анітрохи не турбувало. "Як ти вже здогадався, це експериментальні гуманоїдні тіла, запасні частини для Курое Карасуми, які зазвичай зберігаються в підземній лабораторії маєтку Куодзакі. Я пілотую їх одночасно. Звісно, є певні відмінності в тому, як рухається кожна одиниця, але всі вони діють за єдиною волею. Безсмертна армія з ідеальною координацією". Вона зупинилася, блиснувши йому рідкісною посмішкою. "Давай покажемо твоїй сестрі, що не завжди перемагає найсильніший".
"-!"
Рой гомункулів кинувся на Мадоку.
Контролюючи сотні тіл одночасно, Курое спостерігала за сценою, що розгорталася з незліченних синхронізованих перспектив.
Зазвичай одна душа володіла одним тілом. Для звичайної людини контролювати навіть два тіла одночасно було б неможливо.
Однак душа, що населяла ці штучні тіла, належала до найвидатнішої у світі відьми - принаймні, з точки зору магічної інженерії. Отже, численні підрозділи Курое Карасуми рухалися як одне ціле, функціонуючи як неможлива армія, підпорядкована єдиній волі.
І це ще не все. Кожна Куро на території Саду несла її сяючий тришаровий світовий ореол.
Це було її перше обгрунтування, Слідче Око, безперервне заклинання, яке виявляло найслабші м'язові посмикування, передбачаючи рухи Мадоки ще до того, як вони відбудуться.
Але, звісно, навіть цього було недостатньо, щоб впоратися зі сліпучою швидкістю жінки.
Тоді з'явилося друге обґрунтування Курое - Ікла Істини. Вони зв'язували і обмежували супротивників на основі певних тригерів. Курое використала своє перше обґрунтування, щоб визначити ключові рухи Мадоки, а потім вдарила другим, щоб обмежити її рухливість.
Нарешті, її третє обґрунтування, Шати Чорного Ворона, позбавило Куру будь-якого відчуття фізичного болю. Поєднавши це з магією вдосконалення, яка ігнорувала її фізичні обмеження, вона дозволила гомункулам рухатися і реагувати швидше, ніж будь-хто з людей коли-небудь міг.
Цю техніку ніхто не повинен був наслідувати. Навіть якби Курое продовжувала викладати, вона б ніколи не передала її учням, незважаючи на ставки. Занадто важкі наслідки для організму.
Лише два типи людей могли використовувати цю стратегію: ті, кому було байдуже, чи помруть вони сьогодні, або ті, хто мав зайві тіла в запасі.
Саме так. Використовуючи як унікальні риси гомункулів Курое Карасума, так і всю повноту вписаних у них формул складу, вона стала чимось, що виходить за межі людського.
Але навіть так...
"Гхх-!"
У неї перехопило подих, коли вона заблокувала удар, схожий на падіння метеорита.
Увімкнувши своє Слідче Око, Курое тепер чітко бачила, що тіло Мадоки було просто нелюдським.
М'язи і кістки стиснуті до абсолютної межі, щільність, яка не відповідала її статурі - жінка мала важити понад двісті кілограмів. Органи та сенсорні системи, що перевершували все природне. Нервова система настільки витончена, що дозволяла миттєво реагувати.
Вона була, по суті, досконалою формою людського ідеалу, помилкою в системі, настільки досконалій, що це могло бути тільки божественним - або жахливим.
Це була не битва між магами, і навіть не зіткнення із загрозою на рівні фактору анігіляції. Це був чистий бій у його найсирішому вигляді.
Ніяких сил. Ніяких заклинань. Тільки швидкість і сила.
Одних лише цих елементів було достатньо, щоб Мадока здолала Курое.
"...Хм. Не знаю, що це за трюк, але це дуже боляче, - пробурмотіла Мадока після того, як здолала чергового гомункула. "Проте, ти не дуже схожа на чутки. Для початку, вони нічого не говорили про те, що ти розпадаєшся на копії".
На це останнє зауваження Курое підняла брову. "Ти колись чула про пані Сайку?"
"...Лише чутки. Старійшини Адзамура - ті відлюдники в горах - попросили мене вбити тебе. Сказали, що дуже тебе ненавидять. Стверджували, що ти робиш жахливі речі."
"Адзамура..." Курое на мить замислилася, а потім кивнула. "А, вони. Клан магів-ізгоїв. Вони вступили в бій з пані Сайкою близько ста років тому і були знищені. Я знала, що деякі з них вижили, але не думала, що вони все ще тримають на неї образу. Вираз її обличчя злегка посилився. "І ти, з усіх людей, дозволила їм смикати тебе немов маріонетку? Якщо це так, то я не можу не бути трохи розчарованою".
"Я ніколи не погоджувалася на цю роботу, - категорично заявила Мадока.
"Невже?"
"Я не збираюся вірити купі озлоблених старих на слово. Люди, які наймають інших вбивати, не заслуговують на довіру".
"З цим не посперечаєшся", - перебільшено кивнула Курое.
Але Мадока не закінчила.
"...Але ж ти теж брешеш. Навіть зараз ти приховуєш свою справжню сутність. Як я можу тобі довіряти? Як я могла залишити свого молодшого брата в руках такої людини?"
"..."
Курое здригнулася. І Мушікі, і Рурі попереджали її про надзвичайно гострі інстинкти Мадоки. І було зрозуміло, чому. Слідче Око дало зрозуміти Курое, що чуття її супротивниці були надзвичайними. Мадока, мабуть, вловлювала кожне ледь помітне посмикування, кожне випадкове слово, навіть не усвідомлюючи цього.
Не дивно, що вона відчула щось неладне. Зрештою, Курое навіть не була справжньою людиною - лише оболонкою того, кого насправді не існувало.
"..."
Вона просканувала навколишнє середовище кількома парами очей.
Навколо нікого не було. Між загрозою фактору анігіляції та їхнім власним зіткненням, місцевість фактично очистилася. Наразі було безпечно говорити.
Прийнявши таке рішення, Курое на мить опустила погляд і тихо видихнула.
Потім вона підняла очі, наче в її голові клацнув вимикач.
"...Пробач мені. Є обставини, які я не могла пояснити раніше. Ти маєш рацію, я була нечесною. Тому відтепер я присягаюся говорити тільки правду".
"...О?"
Мадока підняла брову, коли Курое - чи то пак, Сайка - вперше заговорила своїм справжнім голосом.
"Ти змінилася. Ти більше не прикидаєшся. То це справжня ти...? Щось ти довго, Сайко Куодзакі.
"Так. Вибач за запізніле знайомство, Мадоко Куґо."
Сайка відвела свій залізний посох убік - якраз вчасно, щоб перехопити меч Мадоки, який врізався в неї з пронизливою силою. Незважаючи на її третє обґрунтування, удар завдав шкоди її руці. Якби не знеболюючий ефект, вона б облилася потом.
"Ну що ж, ось це привітання".
"...Хм. Не прикидайся, що не збиралася вдарити мене ззаду, як тільки я втратила б пильність".
"О? Цікаво, що ти маєш на увазі?" Сайка усміхнулася кривою посмішкою. "Ще раз прошу вибачення. Я ж тільки що пообіцяла не брехати".
"...Кумедно. Тепер, коли я бачу твою справжню сутність, ти здаєшся мені ще менш гідною довіри".
"Ха-ха. Вибач. Деяких звичок важко позбутися."
Мадока знову втрутилася, щосили розмахуючи своєю зброєю.
Це було занадто багато, щоб заблокувати. Сайка дозволила удару підняти себе в повітря, навмисно відкинувшись назад.
Одночасно вона переключила головні тіла. Хоча вона контролювала сотні одночасно, мати основне полегшувало координацію.
"Стаєш трохи грубішою, га? Тільки не кажи, що хочеш продовжувати в тому ж дусі?" - озвалася вона ззаду.
Мадока повернулася до неї обличчям. "...Я можу дізнатися про тебе більше таким чином. Чи магам потрібно сідати, щоб поговорити?"
І з цим -
"-!"
Мадока різко замахнулася, націливши лезо прямо в нове первинне тіло.
Але Сайка, передбачивши це своїм Слідчим Оком, наказала іншим своїм підрозділам наблизитися і перехопити.
Незламний меч зустрівся з нівелюючим посохом, зіткнувшись знову і знову в розмитому русі.
"...Дозволь запитати тебе ще раз, - прошепотіла Мадока посеред шквалу, дивлячись глибоко в очі Сайки. "Про тебе і Мушікі.
"Серйозно? Ти хочеш поговорити зараз?" Сайка не могла не скривити губи в кривій посмішці.
Проте вона не була роздратована. Насправді, в цьому дивному обміні думками було щось захоплююче.
"Мадоко Куґо, - відповіла вона, злегка примружившись і парируючи ще один удар. "Я мушу попросити тебе тримати те, що я тоьі скажу, при собі. Я ділюся цим з тобою з найглибшої поваги".
"Присягаюся", - відповіла Мадока без жодних вагань.
Це були лише слова, але з якоїсь причини Сайка знала, що ця жінка не з тих, хто порушує свої обіцянки.
"Ти мала рацію - це тіло не моє. Те, в якому зараз перебуває Мушікі, - моє справжнє тіло. Я вмирала, і щоб врятувати нас обох, нам довелося злитися. Відтоді Мушікі живе і як він сам, і як я."
"...Зрозуміло. Я не розумію, як це можливо, але гадаю, що зможу вловити ідею. Мадока кивнула. "Чи можливо вас розділити?"
"Це не неможливо, але й не просто. Боюся, реальність така, що ми не зможемо зробити це одразу... І хоча мені неприємно про це говорити, я - одна з найважливіших фігур у магічному світі. Якщо я помру, світ піде зі мною. Я не перебільшую. Гадаю, ти розумієш, що я кажу правду."
"..."
Вираз обличчя Мадоки став жорсткішим. Вона, без сумніву, відчувала це - Сайка мала за істину кожне слово що промовила.
Сайка отримала удар і переключилася на інше тіло, кинувшись на Мадоку зі своїм посохом, коли вона напружено говорила. "Ось чому я не можу дозволити собі втратити Мушікі! Тому що у нього моє тіло!"
"..."
Але Мадока обернула своє тіло, наче дзиґа, одним рухом розрубавши передню і задню частини.
"Тц...!"
Первинне тіло врізалося в стіну. Болю не було, але щось точно зламалося. Сайка покинула це тіло, намагаючись переключити її увагу на іншу -
Але перш ніж вона встигла, меч Мадоки був вже в дюймах від її щоки, ніби намагаючись пронизати саму її душу.
"-." Дихання Сайки перехопило в горлі.
Мадока нахилилася, її низький голос був майже стогоном. "...Це не має значення."
"Що ти маєш на увазі, що це не має значення...?" Сайка здивовано закліпала очима від такої несподіваної відповіді.
Але це було цілком природно. Зрештою, Мадока щойно відмахнулася від долі світу, як від дрібниці.
Для Сайки, яка провела все своє життя, оберігаючи цей світ, не було образи більш глибокої.
І все ж, можливо, тому, що заява Мадоки була такою різкою і позбавленою злоби, вона була надто приголомшена, щоб відчути гнів.
Мадока присунулася ще ближче, дивлячись Сайці просто в очі. "...Тож скажи мені - ти кохаєш Мушікі?"
Це питання.
"А..."
У Сайки від шоку відкрила рот.
Однак тон Мадоки був смертельно серйозним. "...Раніше ти казала, що хочеш вийти за нього заміж. Але це був лише зручний привід, щоб переконати мене, чи не так? Тепер, коли маска знята, я хочу почути правду".
"З усього, що ти могла спитати..."
Вона про це питала? Чи кохала вона Мушікі?
Сайка пережовувала цю думку. Якщо вони говорили про симпатію чи антипатію, то, очевидно, він їй подобався. Але Мадока не говорила про загальну симпатію. Вона мала на увазі щось зовсім інше - романтику, прихильність, щось таке.
Це було просте запитання. І все ж для Сайки це було одне з найскладніших, на яке було відповісти.
Протягом п'ятисот років - відтоді, як вона вперше доторкнулася до таємниць магії і сформувала п'яте обґрунтування, світ —
Відтоді, як вона вийшла за межі людства і зійшла на трон Світового Короля -
Вона не була здатна мати особливих почуттів до якоїсь окремої людини, хоча вона любила людство глибше, ніж будь-хто з живих.
Мабуть, не допомогло й те, що завдяки магії вона звільнилася від кайданів старіння і смерті. Перед обличчям смерті живі істоти керувалися інстинктом збереження виду. Але коли тіло могло залишатися молодим і здоровим нескінченно довго, природний потяг до передачі своїх генів почав згасати.
І хоча, можливо, це було неминуче, ніхто в цьому світі ніколи не намагався залицятися до Сайки Куодзакі, істоти, яка стала монолітною присутністю для всіх магів.
Так. Ніхто, окрім цього хлопця, якого вона зустріла на порозі смерті.
Мушікі. Мушікі Куґа. Згадуючи його, вона зрозуміла, що він був сповнений сюрпризів з самого початку. Так, те, що він був братом Рурі - це одне, і так, він мав рідкісний магічний талант - але більше того, це була його абсолютна неординарність як людини.
Він був буквально на порозі смерті, злитий з абсолютно незнайомкою, і якимось чином, все, про що він міг думати, було про неї.
І правда полягала в тому, що було більше, ніж кілька разів, коли вона не змогла б пройти через це без нього.
Його гостре око на її поведінку - його здатність до бездоганної гри, хоч і лише тоді, коли йшлося про наслідування, - провело їх крізь незліченну кількість небезпек. Його заклинання, що розквітли в бою, не раз прокладали їм шлях уперед.
Ні, справа була не тільки в цьому. Його постійний оптимізм - можна сказати, що він був зосереджений виключно на ній - давав їй сили більше разів, ніж вона могла порахувати.
А потім -
"...У чому справа? Це не таке вже й складне питання" Мадока схилила голову набік, спостерігаючи, як Сайка бореться з вихором думок.
На лобі Сайки виступив піт. "Це... Гм...", - спробувала відповісти вона, майже стогнучи.
"...Так?" Мадока закликала її продовжувати.
Повільно Сайка зібрала свої заплутані емоції в щось схоже на послідовність. "Мушікі попросив мене дати йому право освідчитися мені, коли ми знову розділимося в наші початкові тіла. Коли він це сказав... думаю, я трохи затремтіла. І щоб це сталося зі мною, хранителькою світу..."
Вона продовжувала, крок за кроком.
Було схоже на те, що вона нарешті давала ім'я тим невиразним, дрейфуючим почуттям, які сиділи в глибині її свідомості хтозна-скільки часу.
Це було схоже на ритуал, коли ти даєш ім'я безформному духу, визначаючи його форму, щоб підкорити його собі.
"...Він така дивна людина. Навіть коли він загнаний у кут, він поводиться так безтурботно. Ніби все, про що він думає - це я. Іноді я серйозно замислююся, чи все у нього в порядку з головою... Але з іншого боку, я не можу прикидатися, що мене не врятувала його дивність... Що б не сталося - навіть якщо все піде саме так, як вона тоді передбачила, і настане кінець світу, - я не можу не вірити, що Мушікі все одно думатиме про мене... Це не має сенсу. Але я щиро вірю в це... І, можливо, я не так сильно ненавиджу цю ідею, як думала".
Бо це означало б, що навіть якби все людство тонуло у відчаї, Мушікі все одно мріяв би про світле майбутнє.
...Навіть якщо це майбутнє було, слід визнати, трохи викривленим.
І тоді в її голові тихо виникло питання.
Що, як вона перестане подобатися Мушікі? Що, як він втратить до неї інтерес?
Це було так безглуздо, що вона мало не розсміялася. Мушікі? Мушікі Куґа може перестати думати про неї? Та такого не станеться і за мільйон років.
Якщо щось подібне й станеться, то, мабуть, через те, що він помре... З іншого боку, знаючи його, навіть якщо він і помре, то, мабуть, залишиться примарою або якоюсь мислеформою, переслідуючи живих, щоб розказувати, яка вона дивовижна.
"...Ну, знаєш..." Вона тихо зітхнула, забавляючись своїми безглуздими думками.
Мадока знову нахилила голову, зацікавлена. "Знаєш що?
"Він завжди каже, що не зводить з мене очей, але потім йде і поводиться так мило з іншими дівчатами, а також ніяковіє біля них. Хіба це трохи не насторожує?"
"...Можливо. Але хіба не тому, що він обирає лише одну людину, його почуття мають цінність?"
"Можливо, це правда, але..." Сайка почала щось говорити, коли Мадока обірвала її дивним поглядом.
"Ти ревнуєш?"
"Що-що? Не говори дурниць. Ти хоч знаєш, хто я?"
Але вона зупинила себе на цьому.
Її першим інстинктом було заперечити запитання. Але в ту мить, коли вона подивилася на себе збоку, в ту мить, коли вона зупинилася, щоб ретельно проаналізувати власні думки, свою поведінку - це було важко назвати інакше, ніж запереченням.
Вона подобалася молодому чоловікові, і це її анітрохи не бентежило.
Вона знала, що він ніколи не зможе її зненавидіти, причому без жодної реальної причини.
Але коли він починав зближуватися з іншими дівчатами, це неминуче починало її турбувати.
Так воно і було.
Зрештою, вона нічим не відрізнялася від усіх дурних, милих людей, за якими вона спостерігала протягом століть.
"...Зачекай. Зачекай..." Її очі широко розплющилися від усвідомлення, а голос ледь-ледь переходив на шепіт.
"...Це кохання?"
***
"Ух...!"
Мушікі з обличчям Сайки стояв на колінах біля побитого гомункула Курое, кривлячись від болю.
Поле бою було оповите роєм Курое, що унеможливлювало чітке розуміння ситуації. Але з періодичних громових ударів і видовища гомункулів, що підкидалися в повітрі, було зрозуміло, що Курое і Мадока все ще застрягли в бою.
З точки зору чисельності, армія Курое повинна була мати перевагу, але Мушікі не міг уявити, що Мадока може програти. Навіть трохи.
"..."
У його голові промайнула та частка секунди, коли він побачив Мадоку в дії.
Вона здійснила теоретичний найкращий сценарій боротьби з магом - те, що існувало лише в підручниках неможливих теорій - і зробила його реальним. Її фізичні здібності межували з абсурдом. Навіть з силою Сайки за спиною, ці гомункули не могли їй протистояти. Не мало значення, скільки вона їх кидала в неї.
Хоча все могло б бути інакше, якби Сайка билася у своєму справжньому тілі і мала доступ до свого четвертого обґрунтування...
"Ах..."
Неглибоке зітхання вирвалося з губ Мушікі.
Зачекайте. Це було воно. Прямо зараз, коли Мадока оточена роями гомункулів Курое, у нього, можливо, є шанс активувати четверте обґрунтування Сайки. Навіть якщо його сестра помітить, що він робить, гомункули можуть виграти йому достатньо часу, щоб завершити заклинання.
Після активації четверте обґрунтування Сайки ставало абсолютним. Нездоланим.
Якби він зміг його здійснити, навіть Мадока...
"...Ні..."
Він прикусив губу.
Він майже дозволив змести себе самою силою бойової доблесті своєї сестри, але перемогти її не було метою. Він був тут не для цього.
Його справжньою метою було змусити її погодитися на те, щоб він залишився в Саду. І - хоча це могло бути трохи поспішним кроком - визнати його стосунки а потім і шлюб з Сайкою.
Саме тому це було так важко. Як би він не намагався пояснити, змусити її зрозуміти, що він відчуває, буде майже неможливо.
Але потім -
...Зачекайте... Це...?
Нізвідки не візьмись, уривчасті слова пролунали в його голові. Брови Мушікі сіпнулися.
Телепатія. Слабка і спотворена, як відповідь на телефонний дзвінок, але безсумнівно реальна. Що б це не було, воно не повинно було бути надіслане. Просто емоції, що стояли за ним, були настільки сильними, що вирвалися назовні ненавмисно.
"...Курое? Ти щось сказала?"
"..."
Первинні гомункули здригнулися, очі широко розлетілися в рідкісному спалаху здивування. Далі -
Крижана сила - активувати! Розгромити армію Хабанеро! Вперед, Кексова Людино!
Нереальне видіння заполонило розум Мушікі: супергерой з кексом замість голови, в комплекті з життєрадісною піснею-темою.
Здавалося, ніби Курое навмисне заповнювала свої думки нісенітницями, щоб він не прочитав нічого серйозного.
"...Що це було? У мене в голові якісь дуже дивні образи..."
Він притиснув руку до скроні, намагаючись відігнати видіння. Зі свого боку, зосереджена на битві Курое ледве ворушила губами, коли прошепотіла: "Будь ласка, не розмовляй зі мною ні з того, ні з сього. Ти мене налякав".
"Га? О, вибач."
Він був трохи вражений тим, наскільки вона була нехарактерно різкою, але він запропонував чесне вибачення.
Курое, явно схвильована, відвернула обличчя. "Крім того, ти стоїш надто близько. Не міг би ти, будь ласка, трохи відійти?"
"Щось не так, Курое...?"
"Що? Звісно ж, ні. Не будь смішним. Ти намагаєшся похвалитися своєю спостережливістю чи що?"
"Ні..." Він почухав щоку, починаючи трохи пітніти -
"..."
І тут йому перехопило подих, коли раптова можливість промайнула в його голові.
"...Зрозуміло. Це може спрацювати..."
"Що це?" запитала Курое, розпалена цікавістю.
Мушікі подивився на неї. "Я хочу попросити тебе про послугу. Власне..."
Коли він описав свій спалах натхнення, очі Курое витріщилися від невіри.
"...Ти серйозно?" - запитала вона з більш ніж натяком на підозру.
Але саме тоді, коли він збирався подвоїти ставку -
"Будь-хто інший, без сумніву, сказав би "ні".
Від цих несподіваних слів він аж засвітився.
"Курое...?"
"Мені це дуже не подобається... Але, можливо, варто спробувати."
***
"..."
Незважаючи на те, що Мадока Куґа тримала свій меч напоготові, вона стояла захоплена, спостерігаючи за сценою, що відбувалася перед нею.
Але це було цілком природно.
"Зачекай, зачекай, зачекай. Ні. Це не може бути правдою."
Завжди спокійна і гордовита Пані Відьма, Сайка Куодзакі, зараз була схвильована, помітно панікуючи.
Відверто кажучи, вона була схожа не стільки на наймогутнішого у світі мага, скільки на дівчинку підлітка, яка вперше зрозуміла, що закохалася.
"Ні. Не може бути. Я маю на увазі, ну ж бо. Я ж відьма. Я з тих, хто використовує людей для своїх цілей, грає ними, як пішаками. Тільки тому, що якийсь симпатичний молодий хлопець продовжує казати мені, що я йому подобаюся - що, я повинна просто розтанути? Я тебе прошу. Я не така проста. І взагалі, він якийсь дивний, тобі не здається?"
"...Це досить грубий спосіб говорити про чийогось молодшого брата."
"Я маю на увазі, що він буквально зробив про мене картярську гру без мого дозволу..."
"Це якось моторошно."
"Правда? Я маю на увазі, ну, можливо, "моторошно" трохи перебільшено..."
"...То що ж це?" Мадока насупилася.
Сайка, однак, продовжувала бурмотіти собі під ніс, занурена в роздуми. "А що, якщо - просто що, якщо, гаразд? - це тепле, розпливчасте відчуття справді таке? І тоді, коли він вперше перетворився, і тоді, коли він попросив права на пропозицію, і все це... Це все якось збігалося б, так...? Ні. Це неможливо. Зв'язуватися зі своїм учнем - це найжахливіший відьомський вчинок, який тільки можна уявити. Я маю на увазі, після того, як прожила сотні років? Я думала, що дрібні людські емоції вже позаду. Я не хочу, щоб люди міряли мене звичайними мірками, розумієш?"
"...Тобто ти хочеш сказати, що не маєш до нього абсолютно ніяких романтичних почуттів, а просто використовувала його почуття у своїх цілях?"
"Саме так! Саме це я й кажу!"
"...Це все дуже заплутано, - відверто зауважила Мадока.
"...Так, ти маєш рацію." Сайка застогнала з болісним виглядом.
Ця жінка виявилася набагато цікавішою, ніж Мадока спочатку думала.
"...До того ж, останнім часом ти говориш досить невимушено."
"-."
Сайка здригнулася, ніби сама щойно це зрозуміла. Вона прокашлялася, випроставшись. "Прошу вибачення. Здається, я втратила самовладання.
"...Нічого страшного. Говори, як хочеш. Мені більше подобається ця твоя версія."
"Угх..." Щоки Сайки спалахнули від збентеження, але вона трохи похитала головою і змусила себе знову зосередитися. "Хех... Ти багато говориш, але, здається, ти дещо пропустила, Мадока Куґо."
"...Що?"
"Вся ця розмова була спектаклем - все, щоб змусити тебе послабити свою пильність."
"...Насправді все виглядало зовсім не так."
"Ну, це була гра, ясно?" Сайка різко звузила очі, а потім раптом розплилася в лукавій посмішці. "І ось доказ. Готова."
"...Що...?"
Як тільки вона заговорила, Мадока відчула - щось було не так. Глибоко неправильно.
Небо, земля, весь світ навколо неї почав зміщуватися і викривлятися. Починаючи ззаду Сайки, хмарочоси тягнулися до глибокого блакитного неба, коли туди вривався густий вітер.
Це було безпомилково. Це була та сама магія, яку Мушікі використовував раніше проти вогняного велетня.
"..."
Вона не знала точної природи заклинання, але її інстинкти кричали їй, щоб вона не залишалася на місці.
Звузивши очі, Мадока вчепилася ногами в те, що залишилося під нею, і кинулася вперед.
Її мета була позаду Сайки. Джерело ілюзії. Мушікі мав бути там.
Якби вона змогла вирубити його одним ударом, ілюзія б зруйнувалася.
Зрозумівши, що її мета ясна, вона кинулася вперед по прямій лінії.
"Ти думала, що я тобі дозволю?"
Звичайно, Сайка передбачила це. Її копії, ідентичні за обличчям і формою, з'явилися, щоб перегородити шлях Мадоці.
Сайка, мабуть, не думала, що це її зупинить - але їй це й не було потрібно. Її метою, швидше за все, було просто затримати Мадоку, створивши стіну з тіл. Якби вона змогла виграти достатньо часу, магія нейтралізувала б жінку. Сайка явно вірила в такий результат.
"...Цікаво."
Очі Мадоки звузилися, коли вона міцніше стиснула свій меч. З такою силою будь-який менш міцний клинок миттєво розбився б на друзки - але її незламний, тупий клинок навіть не тріснув.
Її стратегія була дуже простою. Якщо на її шляху опинялася стіна плоті, вона миттєво прорубувала її наскрізь. Це було безглуздо? Безрозсудно? Звичайно. Але вона мала силу, щоб зробити це реальністю.
Вона вступила в бій, прагнучи одним рішучим ударом прорвати лінію Сайк.
І все ж -
"...!"
Наступної миті сталося щось несподіване, що змусило її різко перевести подих.
Височезний лабіринт хмарочосів навколо неї почав руйнуватися і розчинятися в повітрі.
Мадока ще навіть не зазнала жодної шкоди. Навіщо закінчувати заклинання зараз? Це була якась відволікаюча атака? Чи Сайка вже досягла своєї мети? Чи щось пішло не так з ілюзією?
Поки вона перебирала варіанти, ще один поворот застав її зненацька.
Перед нею з'явилася тінь, а потім зупинила її горизонтальний удар на середині замаху.
На мить вона подумала, що це ще один з клонів Сайки - але ні.
Там...
"Досить, Мадо."
“…Мушікі?”
Це був її молодший брат, Мушікі Куґа, який повернувся до своєї первісної форми.
Ну, майже.
Тепер Мушікі носив світлу корону, що плавала над його головою, і тримав кришталевий меч, схожий на скло.
Одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти - це була не звичайна зброя. Швидше за все, вона була магічною за походженням. Якби це було не так, він ніяк не зміг би зупинити її замах, навіть якщо б вона стримувалася.
"..."
Ні. Вона відкинула цю думку.
Вона не могла цього пояснити, але відчуття від схрещення мечів з Сайкою раніше було іншим, ніж зараз, коли вона стикалася з Мушікі.
Там, де Сайка билася з нашаруваннями магії та розрахованої майстерності, клинок Мушікі випромінював щось набагато простіше: чисту, непохитну рішучість.
"Хм... Дякую, - тихо почав Мушікі, поки Мадока все ще намагалася збагнути сенс того, що відбувається. "За турботу про мене. За те, що намагалася захистити мене. За те, що намагався врятувати мене."
Він зробив паузу, а потім додав: "Але я прийняв рішення. Я залишаюся в Саду. І буду битися як маг, щоб захистити людство... Тому що Сайка врятувала мені життя, і я збираюся віддати цей борг. І... я хочу бути з нею, - закінчив він, дивлячись їй прямо в очі.
"...Розумію. То ось що ти відчуваєш". Мадока зустріла його просту, прямолінійну силу своїм пронизливим поглядом. "Але це все?"
"-."
Мушікі втягнув повітря.
Мадока притиснулася до нього, спокійно, але твердо. "...У тебе є свої почуття. А я маю свої. Якщо вони конфліктують, то так завжди і буде... Я ж казала тобі, якщо ти хочеш, щоб твої почуття до мене достукалися, тобі доведеться мене перевершити".
"Зрозумів", - відповів Мушікі, його очі загострилися від новознайденої рішучості. "Я покажу тобі, Мадо. Я хочу, щоб ти зрозуміла, наскільки я серйозно налаштований."
"...Так?"
Мадока насупилася, збентежена цією заявою.
Тоді Мушікі повільно видихнув, зосереджено заплющивши очі.
Заплющувати очі, коли твій супротивник був прямо перед тобою, було чистим божевіллям. Проте Мушікі не поворухнув жодним м'язом, щоб атакувати - жодних змін у позі, жодного напруження в кінцівках. Лише сфокусований намір.
Мадока не мала жодного уявлення, що він робить - і саме це робило його таким тривожним.
А потім щось змінилося.
"..."
Один з численних клонів Сайки зробив крок до Мушікі.
Її щоки почервоніли, як у сором'язливої дівчини, і майже пошепки вона сказала йому на вухо: "Я кохаю тебе, Мушікі".
У цей момент -
"-".
Його очі розплющилися.
І потік інформації увірвався в свідомість Мадоки.
Слова, образи, голоси, відчуття, запахи, почуття - все це обрушилося на неї в одну мить. Але найбільше її шокувало те, що ця неймовірна хвиля даних, здавалося, вказувала лише на одне.
І це було...
...
Прийшовши до тями, Мадока виявила, що стоїть у дивному місці: у величезному білому просторі, такому великому, що, здавалося, тягнеться вічно.
...Де я?
Привіт, Мадо. Ласкаво прошу.
Вона обернулася від несподіваного голосу.
Позаду неї стояла Мушікі, зі спокійною, лагідною посмішкою.
…Мушікі?
Я Мушікі, але не зовсім. Я більше схожий на його версію, яку створив твій мозок - ти можеш називати мене своїм внутрішнім оповідачем, Мушікі.
...Оповідачем? Оповідач чого? запитала вона.
Мушікі продовжував посміхатися, опускаючись на невидимий стілець.
Потім він клацнув пальцями.
У ту ж мить у порожньому білому просторі з'явилися книжкові полиці - полиці на полицях, заповнені, як здавалося, нескінченною кількістю книг.
Один з томів злетів з полиці і приземлився в його руці.
Про те, яка Сайка дивовижна, звісно. І як сильно я її кохаю.
Його посмішка поглибилася, коли він розгорнув товстий фоліант у руках.
Ну що, почнемо? Почнемо з того, як я з нею познайомився -
Поки він говорив, сторінки почали гортатися самі собою.
Враз біла порожнеча перетворилася на безглуздий міський лабіринт під сюрреалістичним нічним небом, утворений незліченними височенними хмарочосами.
Там стояла Мадока, самотня.
Ні, перед нею лежала дівчина, що впала на землю, а на її грудях, наче квітка, розцвіла кров.
Це був Мушікі в його жіночій подобі - Сайка Куодзакі, якою вона була насправді.
-.
Щойно Мадока побачила її, її серце сильно закалатало.
Її накрила хвиля емоцій, якої вона ніколи раніше не відчувала. Солодкий, як мед, але всепоглинаючий, як прокляття.
Саме тоді до неї нарешті дійшло. У цьому місці вона була собою, і в той же час не була собою.
Вона бачила все очима Мушікі. Вона переживала його спогади.
...Я довіряю тобі свій світ...
З їхнім першим поцілунком декорації знову змінилися.
Шкільне містечко. Великий маєток. Спортивний майданчик. Окрема кімната. Місто під водою. Усередині відеогри -
Сцени часу, проведеного Мушікі з Сайкою, промайнули в запаморочливій метушні.
І разом з цими образами в мозок і серце Мадоки вривалися необроблені, нефільтровані емоції.
Якими яскравими були ті дні з Сайкою.
Яким дорогоцінним стало їхнє повсякденне життя в Саду.
Це був не жарт - з того дня, як вони зустрілися, Мушікі відчув, що його справжнє життя нарешті почалося. Сила цього почуття була приголомшливою, наче приливна хвиля, що розбивається об маленький човен. Мадоку охопила хвиля почуттів.
Коли вона наступного разу озирнулася, місце дії знову змінилося. Тепер вони були в ресторані з видом на блискуче нічне місто.
—Красивий краєвид, скажи, Мушікі?
—Ти в рази прекрасніша, Сайко.
—О? Намагаєшся завоювати мене за допомогою кліше?
—Це не лестощі. Я серйозно.
—Хм... Я знаю.
Сайка м'яко, весело усміхнулася, її райдужні очі звузилися в любові.
Декорації знову змінилися - цього разу на елітний ювелірний магазин.
—Ах. Олександрит, так?
—Так. Тобі дуже личить, Сайко.
—О-хо-хо. Це робить мене щасливою. О, так, мій розмір обручки -
—восьмий. Правильно?
—Ха-ха. Ти запам'ятав.
Світ знову став білим, і звідкись пролунав дзвін.
Приєдналася труба, граючи безтурботний весільний марш.
—...Це...
Не встигла Мадока закінчити свою думку, як її оточення знову змінилося.
Велика каплиця. Багата червона доріжка. Злива блискучого рису і радісні вигуки натовпу.
Там стояв Мушікі у білому смокінгу і Сайка у весільній сукні.
Якимось чином Мадока опинилася одягненою в шикарну сукню, святкуючи разом з гостями.
—А... Зрозуміло.
Вона не знала як, але розуміла.
Це вже був не просто спогад.
Це було щось більше - те, чого ще не було.
Бачення ідеального майбутнього, про яке мріяв Мушікі.
Сайка підійшла до вівтаря і підкинула свій букет високо в повітря.
Рурі кинулася за ним з дикими очима, але букет прослизнув повз її руки і акуратно приземлився в руки Мадоки.
Сайка і Мушікі обернулися до неї з теплими, радісними усмішками.
Дякую за все, що ти для нас зробила, Мадоко.
Справді, дякую. Ми будемо дуже щасливі.
Тримаючи в руках букет, а пара посміхалася до неї, Мадока відчула, як щось дивне розквітає в її грудях.
Побачивши довгий, болісний шлях, який вони пройшли очима Мушікі, цей ідеальний момент наповнив її чимось, що вона не могла точно назвати, і вона відчула, що усміхається разом з ними.
"А-а-а-а-а-а-а-а-а!"
"...!"
Цей рев, сповнений дикої сили, змусив очі Мадоки широко розплющитися.
Її розум був десь в іншому місці. На секунду вона була абсолютно дезорієнтована, не в змозі навіть згадати, де вона знаходиться.
Її очі забігали навколо, вбираючи в себе навколишнє оточення.
В її руці був меч. Перед нею Мушікі, що б'є по ньому прозорим лезом. І відьма Сайка Куодзакі, інша "я" Куодзакі, теж була там.
Саме тоді все повернулося назад; вона була замкнена в бою з Мушікі.
Вона не розуміла, що з нею сталося, але відчувала себе так, ніби потрапила в пастку довгого, яскравого сну.
І все ж, судячи зі сцени перед нею, минуло зовсім небагато часу. Все виглядало точно так само, як і перед тим, як вона втратила свідомість.
"Навіть якщо це ти, Мадо, я нізащо не програю, коли справа доходить до цих почуттів!"
З бойовим кличем, здатним розколоти повітря, Мушікі рушив вперед, його напівпрозорий меч переливався м'яким сяйвом.
"..."
Захоплена зненацька, Мадока напружилася, намагаючись повернутись в оборонну позицію.
Але в ту саму мить в її голові промайнуло відчуття неправильності - те, чого не повинно було бути.
Крик.
Звук, якого вона ніколи раніше не чув, виходив з руків'я її улюбленого клинка, нібито незламного.
Здавалося, ніби сам меч стогнав під тиском її хватки, волаючи на знак протесту.
"Що...?"
Від сильного шоку її рука на мить затремтіла.
"Порожній Край!"
З ідеальним розрахунком часу, Мушікі вивільнив свою повну силу, рубаючи вниз прозорим мечем.
Різкий, дзвінкий тріск пролунав у повітрі.
А потім, неймовірно, незламний клинок Мадоки розламався навпіл і полетів у небо.
"Ха... Ха..."
Мушікі обливався потом, його груди здіймалися, коли він переводив подих після змаху Порожнистим Краєм.
Здавалося, це спрацювало. Він важко проковтнув, дивлячись на меч Мадоки, тепер чисто зламаний навпіл.
Його друге обгрунтування, Порожнистий край, було мечем знищення, з силою стирати магію і обгрунтування. Він поставив все це на ризиковану авантюру: Якби він зміг знищити чари, що робили клинок Мадоки незламним, у нього міг би з'явитися шанс.
Але цього було б замало. Якби Мадока була б у повній готовності, вона, напевно, якось протистояла б йому, навіть якщо б чари зникли.
Він зміг застати її зненацька лише завдяки пасмам волосся, намотаним на її мізинець.
Так. Це був ключ до його плану.
Мушікі наклав на пасмо волосся заклинання, люб'язно надане Курое, і зумів обмотати його навколо пальця сестри. Використавши це, він здійснив приголомшливий телепатичний вибух, подібно до того, як раніше витівка Рурі змусила Курое повністю застигнути.
Звичайно, намотати пасмо волосся на чийсь палець посеред бійки було легше сказати, ніж зробити.
Ось тут і з'явилося його четверте обґрунтування, Сад Порожнечі. Йому знадобилося лише кілька секунд.
Щойно він викликав його, він дозволив вітру від активації розвіяти своє волосся - і поставив усе на те, що воно намотається на палець Мадоки.
Логічно кажучи, не могло бути, щоб щось настільки щасливе могло просто так статися. Шанси були астрономічно низькими.
Але четверте обґрунтування Сайки мало силу спостерігати і вибирати з нескінченних можливостей.
Якщо щось могло статися - навіть з найменшою ймовірністю - воно обов'язково сталося б.
Звісно, йому вдалося вилити всі свої почуття до Сайки в цей зв'язок, переповнивши розум Мадоки рівно настільки, щоб вивести її з рівноваги... Хоча, слід визнати, що несподівана допомога Курое, безумовно, допомогла.
"..."
Мушікі стояв, намагаючись взяти дихання під контроль.
"...Молодець", - пробурмотіла Мадока, дивлячись на чистий злам на своєму лезі.
Нарешті вона повернула свій погляд до нього. "Як ти називаєш цю техніку? Мені здалося, що я прожила роки всього за секунду".
Вона, мабуть, говорила про телепатію. Мушікі ледь помітно кивнув.
"...Мій супер промінь кохання Сайки".
"...Ти не міг придумати кращого імені?" - пролунав слабкий голос з-за його спини - Курое, чи то пак, Сайка.
Мушікі озирнувся і побачив, що вона тримається за лоб, її обличчя яскраво-червоне.
"Що з тобою? Ти виглядаєш так, ніби ось-ось зомлієш".
Лише тоді до нього дійшло. Так. Вона все ще тримала його волосся, зав'язане навколо свого мізинця. Можливо, вона не отримала прямого удару, як Мадока, але зворотна реакція, мабуть, все ж таки досягла її.
"Вибач! Я забув..."
"Ні, все гаразд. Зі мною все гаразд. Нічого страшного. Зі мною все гаразд..." Вона трохи похитала головою, явно не в повному порядку.
Мадока подивилася в її бік. "...Це була жахлива техніка. Таке відчуття, що ти просвердлив і влив всю сутність Сайки Куодзакі прямо в мій мозок. Якби я не була собою, я б, мабуть, закохалася в тебе."
"Ах... Вибач за це...", - сказала Сайка з овечою посмішкою.
Мадока, з іншого боку, повільно, задоволено зітхнула. "...Здається, я програла. Я не маю іншого вибору, окрім як визнати тебе, Сайко Куодзакі."
"Мадо..."
"...Я не вирубила тебе. Не я зламала твій меч. Це зробив Мушікі. Ти впевнена, що хочеш віддати мені цю перемогу?" Сайка дражнилася.
"...В ту мить я зрозуміла, - відповіла Мадока, озирнувшись через плече. "Він любить тебе більше, ніж мене. Це єдина перемога, яка дійсно має значення. Крім того..."
"Крім того..."
"...Можна я скажу?"
"..."
Сайка здивовано моргнула, а потім відвернулася, ніби не хотіла, щоб Мушікі побачив її вираз обличчя.
Помітивши це, Мадока скривила губи у слабкій посмішці. "...Я ніколи не хотіла втручатися в особисте життя Мушікі. Я просто хотіла дізнатися, що за людина підкорила його серце. І чи вистачить у нього рішучості залишатися вірним цьому вибору". Вона криво посміхнулася. "А може, я просто ревнувала".
"Ревнувала...?" розгублено повторив Мушікі.
"Ти ж казав, що одружишся зі мною, коли виростеш." Мадока надулася.
"Га...?!"
Голос Мушікі підскочив на октаву від чистого шоку.
Сайка подивився на нього з глузливим осудом. "О? Невже? Мушікі, ти весь час казав, що я для тебе єдина, але виявляється, що ти дуже любиш жінок."
"Зачекай, зачекай! Коли я таке казав, Мадо?! Я цього зовсім не пам'ятаю!"
"...Ах. То я була просто ще однією дівчиною, яку ти обдурив. Як трагічно."
"Ні! Це все непорозуміння! Мадо?! Ну ж бо, Мадо?!"
"...Хм..."
Мушікі кликав її просячи допомоги, але Мадока лише ледь помітно усміхнулася.