--- Насолоджуйтеся широким вибором заходів ---
—Ти справді в цьому впевнена, Курое? подумав Мушікі, зосередившись на пасмі волосся, намотаному на мізинець.
За мить голос Курое спокійно відлунював у його голові.
—Впевнена у чому?
—Що ти гратимеш роль Сайки.
—Це здається найприроднішим рішенням.
—Тобто, так, мабуть, так. Але все ж...
Це було не просто природно, це було ідеально. Кращого варіанту й бути не могло.
Зрештою, Курое і була Сайкою.
Так. Людини, відомої як Курое Карасума, технічно не існувало. Дівчина, що стояла перед Мушікі, була душею Сайки, тимчасово поміщеною в експериментальне синтетичне тіло.
Але те, що Курое була Сайкою, було такою ж таємницею, як і злиття їхніх тіл - можливо, навіть більшою. Навіть якщо все це було підлаштовано так, що вона просто грала свою роль, натякнути на правду було чимось, чого вони хотіли уникнути за будь-яку ціну.
Звісно, навіть якби хтось із Саду побачив цю сцену, ймовірність того, що вони просто спишуть її на чергову маленьку гру Мушікі та його друзів, була б дуже високою.
Проте, можливо, одна людина зі ста - або одна людина з тисячі - згадала б, що Курое видавала себе за Сайку.
І можливо, лише можливо, хтось із них відчув би що щось... не так.
Можливо, це була чиста параноя. Але навіть якщо так, для такої людини, як Курое, яка понад усе цінувала ефективність і логіку, було вкрай нехарактерно йти на такий ризик.
І все ж вона робила це з однієї чіткої причини: переконати Мадоку, щоб Мушікі міг залишитися в Саду.
"..."
Усвідомивши це, він раптом відчув, як по його щоках потекли теплі сльози.
"Чому ти плачеш?
"А...? Ох. Нічого."
Мадока, злегка насупившись, явно вважала його сльози підозрілими. Мушікі поспішив витерти їх тильною стороною долоні. Курое кинула на нього рівний, незворушний погляд.
Мадока коротко зітхнула, почухала потилицю, а потім продовжила. "...Так от. Отже, ця молода пані - та людина, про яку ти говорив?"
"Так, це вона", - твердо відповіла Мушікі, зустрівши її погляд у вічі.
На відміну від попереднього разу, в його очах не було жодних вагань.
Мадока ледь помітно кивнула, а потім перевела погляд на Курое, яка сиділа поруч. "...Тоді дозволь мені належно представитися. Я Мадока Куґа, старша сестра Мушікі. Приємно познайомитися."
"Дякую за таке приємне знайомство. Мені теж дуже приємно", - з досконалим етикетом відповіла Курое, не виказуючи жодних ознак того, що її злякала тиха наполегливість Мадоки.
Мадока якусь мить уважно вивчала її, перш ніж заговорити знову. "...Я хочу дещо запитати. Ти не проти?"
"Якщо це те, на що я зможу відповісти, звичайно". Курое кивнула, спокійна і впевнена.
І справді, не було жодного шансу, що вона схибить. Зрештою, вона була єдиною і неповторною Сайкою Куодзакі.
"...Гаразд, перше питання".
Те, що пролунало далі, застало Мушікі зненацька.
"...Що це за місце?" - запитала вона, роззираючись довкола.
У пошуках тихого місця для розмови, вони попрямували до кафе, звернувши з головної вулиці до будівлі центральної школи.
Зазвичай це приміщення слугувало багатоцільовим залом, але зараз воно було гарно переобладнане. Тут були люстри, свічники, оксамитові килими; зала виглядала так, ніби її було вирвано прямо з маєтку в західному стилі.
Рівень деталей та елегантності був набагато вищим, ніж у середньостатистичному кафе на шкільному святі. Справа не лише в матеріалах - уся філософія дизайну мала сильне, єдине бачення.
Насправді це не дивно. Всім цим керували Мушікі та Рурі, а Курое лише спостерігав за тонкощами виконання.
"Це проект 2-А класу: кафе під назвою "Маєток відьми".
"Маєток відьми"?
Мушікі сказав це так, ніби це була найочевидніша річ у світі, але Мадока витріщилася на нього, виглядаючи трохи спантеличеною.
"Так. Ідея полягає в тому, що ви потрапляєте в таємничий маєток у західному стилі глибоко в лісі, а він виявляється домом відьми", - додав він, показуючи жестом навколо них.
Персонал, що пересувався кафе, був одягнений не у звичне вбрання покоївок чи дворецьких, а в елегантні сукні та строгі костюми, наче персонажі готичного роману.
Кожна з них носила перуку того ж сонячного відтінку. Стилі та аксесуари були різноманітними, але натхнення, що стояло за ними, було кришталево чистим - вони всі перевтілювалися в одну конкретну людину.
А якщо цього було недостатньо -
"Ласкаво просимо, шановний гостю. Будь ласка, розслабтеся і відчувайте себе як вдома."
"Сідайте, де вам зручно".
"Чи можу я запропонувати вам щось випити?"
Персонал поводився радше як аристократичні господарі, ніж як працівники кафе.
З пишним декором і офіційним тоном це місце більше нагадувало приватний салон аристократа, аніж шкільне святкове кафе.
"...Це досить нішева концептуальна кав'ярня".
"Справді? Насправді, тут це вже стало мейнстрімом", - безтурботно знизав плечима Мушікі.
Замислившись, Мадока підперла рукою підборіддя. "...Тепер, коли ти про це згадав, ти й раніше поводився так само. Ти мав працювати тут?"
"...Щось таке", - відповів він з овечою посмішкою.
Його звернення до неї як до Сайки зовсім не стосувалося кав'ярні, але це була правда, що він мав допомагати керувати нею.
Так і було. З одного погляду на макет і костюми було очевидно, що це справа рук Мушікі.
У той час як усі в його класі вже домовилися про організацію кафе, він подав детальну, повністю розроблену концепцію, з темою, нотатками щодо дизайну та ролями.
Звісно, це викликало певний ажіотаж під час зустрічі з планування, але оскільки технічно ідея не порушувала жодних правил, то врешті-решт була прийнята відповідно до демократичних принципів у стилі "Гарден-стайл".
...Щоправда, тепер йому було трохи незручно, враховуючи, що він не допомагав керувати проектом через хаос із сестрою.
Поки він думав про це, до них повільно підійшла одна з його однокласниць - Хідзумі, переодягнена відьмою.
"Ласкаво просимо до відьминого маєтку. Ви, мабуть, втомилися блукати лісом. Дозвольте нам запропонувати вам дещо", - сказала вона, відкриваючи меню і простягаючи його з розмахом.
Мадока переглянула його, а потім злегка насупилася. “…Мушікі?”
"Що?"
"...Ось ця страва – “Відьомські сутінки у супроводі вірша” - що це таке?"
"А, це. Вона має викликати образ відьми на заході сонця, яка сидить на балконі з книжкою віршів на колінах".
"...Іншими словами?"
"Чорний чай."
"Зрозуміло."
Важко було сказати, чи то вона не була перебірливою, чи просто не хотіла морочитися з рештою меню, але Мадока відповіла просто: "...Тоді я буду це". Мушікі та Курое наслідували її приклад і замовили те саме.
"Дуже добре. Будь ласка, зачекайте хвилинку." Хідзумі ввічливо кивнула і пішла геть.
Дивлячись їй услід, Мадока задумливо кивнула головою. "...Тепер я зрозуміла. Вона поводиться так само, як і ти колись".
"Ну, тобто, так. Строго кажучи, це не зовсім те саме. Бачила, як вона зараз вклонилася? Їй треба було трохи більше зігнути коліна. Це зробило б її більш характерною. Це тонка річ, але диявол криється в деталях, - майже несвідомо пробурмотіла Мушікі.
"..." Плечі Хідзумі ледь помітно сіпнулися.
З-за завіси, що відділяла приміщення для персоналу, почали перешіптуватися люди.
"Чорт... Як і очікувалося від Куґи. Він такий прискіпливий до манер пані Відьми!"
"І не схоже, щоб він працював на сцені!"
"Приходить як гість, щоб критикувати? Як можна бути таким садистом?!"
"..."
Ой-ой. Мушікі здригнувся.
Він думав, що стримувався, але цього явно було недостатньо. Навіть якщо вони не відповідали його стандартам, кожен робив усе, що міг. Змучений почуттям провини, він вибачливо згорбився.
Але Хідзумі не збиралася змиритися з цим. Вона розвернулася і пішла до заднього входу, гукнувши одну з дівчат, що стояли там. "У нас немає вибору. Поклич Велику Відьму."
Очі дівчини широко розплющилися. "Велику Відьму?! Ти впевнена?! Але ж вона..."
"Куґа - просто ще один заблукалий мандрівник. Якщо ми хочемо, щоб він пішов задоволений, нам потрібна Велика Відьма."
"...Зрозуміла... Велика Відьмо! Ти нам потрібна!"
На її поклик завіса, що відділяла підлогу кафе від задньої частини, повільно розсунулася, і зсередини з'явилася ще одна дівчина.
Вона була вбрана в елегантну сукню, доповнену перукою сонячного кольору, зібраною у два хвости.
Її вбрання нічим не відрізнялося від вбрання інших співробітників. Але якимось чином у неї було щось, чого не було в інших.
Вона повільно, неквапливо підійшла до столика Мушікі. Потім, з безтурботною посмішкою, вона сказала: "А, вибачте, що змусила вас чекати. Я не можу запропонувати багато, але, будь ласка, відпочиньте хвилинку".
Вона клацнула пальцями. За мить над їхнім столом спалахнуло м'яке блакитне полум'я, а разом з ним з'явився вишуканий заварник і відповідні чашки.
"...Гаразд, я буду".
Голос Мадоки був напрочуд спокійним, майже не видаючи її думок.
Потім дівчина підняла праву руку. Від неї чайник злетів у повітря і почав розливати рубіново-червону рідину по трьох чашках.
"...Хм..."
Коли Велика Відьма опустила руку, чайник м'яко опустився назад на стіл.
"Будь ласка, насолоджуйтеся. Хоча я не гарантую, що він відповідає вашим смакам". Її тон був грайливо-сором'язливим, але її рухи були не що інше, як граціозні.
"Ооо..." Мушікі затамувавши подих.
Хоча, якщо бути відвертим, його вразив не яскравий виступ. Блакитне полум'я, плаваючий чайник - це були типові трюки, які можна було б побачити на шкільному фестивалі академії магів. Звісно, вони були трохи ефектними, але, зрештою, це був лише результат рун, вирізьблених під столом і на дні чайника. Знаючи механіку, Мушікі вважав, що це так само вражає, як і магічне шоу з дзеркалами та дротами.
Ні, його вразила аура, яку випромінювала сама дівчина.
Те, як вона носила костюм. Точність її жестів. Витонченість рухів очей. Кожна дрібна деталь складалася в щось набагато більше, ніж просто косплей.
Вона була на зовсім іншому рівні, ніж інші працівники кафе. Це була не студентка, яка переодягається, а театральний актор у головній ролі. Різниця в її присутності, знаннях, нюансах і, перш за все, любові до персонажа, була приголомшливою.
Тільки тоді він це зрозумів.
"...Рурі?"
"...?!"
Щойно Мадока прошепотіла це ім'я, як крізь ідеальну маску дівчини пробігла тріщина.
Звісно. Так звана Велика Відьма, зірка кафе, була ніким іншим, як Рурі Фуяджо, молодшою сестрою Мушікі, яку Хідзумі викрала раніше.
А це означало, що вона також була молодшою сестрою Мадоки.
Здавалося, Рурі була настільки заглиблена в себе, що зовсім не помічала Мадоку - доти, доки не прозвучало її ім'я, тобто доти, доки вона не вимовила його. Тепер її обличчя раптом стало мокрим від поту.
"М-мадо...? Що ти тут робиш?"
"...Це моє питання. Що ти тут робиш, Рурі? Тільки не кажи, що ти теж ходиш до цієї школи?"
"Е-е... Ну... Так..."
"...А що це за справа Великою Відьмою? Звучить вражаюче."
"...!"
Непідробна цікавість Мадоки тільки погіршила ситуацію. Щоки Рурі несамовито сіпалися, коли вона корчилася.
Відчуваючи неприємності, Хідзумі поспішила до неї. "Що сталося, Рурі? Ти ж досі на сцені."
"...Вибач. Але я думаю, що мені треба вийти звідси... Я просто... Я не можу зробити це на очах у сестри..."
"Чому ні? Перед Куґою все було добре."
"Ну, з Мушікі ми споріднені душі. Але з Мадо, це як... Я не знаю... Як раптом змусити твоїх суперконсервативних батьків читати еротичний журнал, повний твоїх найглибших, найсумнівніших збочень..."
"...Це не дуже вдала метафора. У мене навіть немає, з чим це співвіднести."
Хідзумі подивилася на неї стурбованим поглядом, але, схоже, зрозуміла, що Рурі досягла своєї межі. Вона рушила, щоб підтримати її за плече і м'яко відвела її назад до завіси.
Після цього вона повернулася до Мушікі та інших з дещо напруженою посмішкою. "Ну що ж, шановні гості. Я ненадовго відлучуся, але, будь ласка, насолоджуйтеся своїм перебуванням в нашому маєтку".
І з цим, незважаючи на нервовий піт, що виступив на її чолі, вона швидко підморгнула їм.
У грудях Мушікі закипіли емоції. Техніка Хідзумі, можливо, все ще була дещо грубуватою, але навіть так, вона безсумнівно була професійною відьмою.
Але не було часу вічно сидіти і чекати, поки її перемістять.
"...Ну що ж, тоді", - тихо пробурмотіла Мадока, готова змінити тему.
Мушікі ковтнув, випроставшись на своєму місці.
Так. Справжня розмова тільки починалася.
"...Я поговорю з Рурі ще раз, коли буду виходити. Наразі це має пріоритет". З цими словами Мадока зробила ковток чаю зі своєї чашки і повернулася обличчям до Курое. "Куодзакі, що ти знаєш про ситуацію Мушікі?"
"Я знайома з більшістю деталей. Зрештою, саме я завербувала його до цієї академії".
"...Хм..." Мадока трохи звузила очі на цю відповідь.
Цієї ледь помітної зміни було достатньо, щоб Мушікі відчув, що температура впала на кілька градусів.
"Якщо не заперечуєш, я б хотіла почути, як ви з Мушікі познайомилися.
"Звичайно." Курое анітрохи не здригнулася, говорячи зі спокійною, непохитною впевненістю. "Це було майже півроку тому, я гадаю. Мушікі знайшов мене біля академії, поранену, і допоміг мені".
"...О?"
Мадока коротко глянула на Мушікі. Той збентежено почухав голову.
Деталі були трохи не ті, але час і загальна ситуація були недалекі від правди. Враховуючи все, що вони вже розповіли, Курое, незважаючи на те, що не мала прямого зв'язку з Мадокою, ймовірно, вирішила, що спроба сфабрикувати всю історію означала б ризик бути викритою.
"Саме під час цієї зустрічі я помітила потенціал Мушікі як мага і запросила його приєднатися до цієї академії, Саду Порожнечі".
"...Його потенціал як мага?"
"Це трохи складно описати однією фразою, але в даному контексті можна сказати, що це свого роду чутливість або схильність до осягнення невідомих елементів магії. Насправді, прогрес Мушікі в оволодінні магією був рекордним тут, у Саду".
Це була правда... Хоча технічно, це було тому, що він вже мав попередній досвід використання магії через тіло Сайки, тож він трохи шахраював. Але все одно.
Мадока, схоже, не зрозуміла всіх деталей, але кивнула, розуміючи достатньо, щоб рухатися далі.
"...Зрозуміло. Але я не впевнена, що це справді добре."
"Що ти маєш на увазі?"
"Мушікі стверджує, що перевівся сюди не для того, щоб вивчати магію, а тому, що хотів одружитися з тобою. Ти знаєш про це?
"Гех! Гах! Кхе!" Він несамовито закашлявся.
Так, це він сказав Мадоці, і так, Курое теж знала, але вона не очікувала, що вона кине це їй в обличчя прямо тоді і там.
"...Ти занадто голосний, Мушікі."
"Будь ласка, тихіше, Мушікі."
"...В-вибачте..."
Коли вони обидві відчитали його, він відчув, що в'яне, наче висварене цуценя.
Мадока і Курое повернули свої погляди одна до одної, зчепившись очима.
"...Ну що ж. Що ти на це скажеш, Куодзакі?"
Напруга в повітрі раптом посилилася, майже відчутно.
Але Курое і оком не моргнула. "Так. Я знаю."
"..."
Мадока знову звузила очі. "То ти хочеш сказати, що навмисно залишаєш почуття Мушікі без відповіді, щоб прив'язати його до цієї академії?
"Мадо, це..."
Мушікі спробував заперечити, але Курое підняв руку, зупиняючи його.
"Я не можу повністю заперечувати це. Принаймні, це правда, що Мушікі є безцінним надбанням для Саду. Було б важко стверджувати, що це ніяк не вплинуло на процес прийняття мною рішень". Вона зробила паузу, а потім додала: "Я сама ще студентка. Сподіваюся, ти розумієш, що я не в тому становищі, щоб легковажно реагувати на його пропозицію".
"...Справедливо. У цьому питанні Мушікі - той, хто квапить події... Тобі варто поміркувати над цим", - сказала вона, стріляючи в нього поглядом, який міг би вбити.
Він вклонився. "Так..."
"Однак, - продовжувала Куроме, все ще не реагуючи, - з точки зору опікуна, я можу зрозуміти, як мої дії можуть здатися ухильними або навіть нечесними... Тому сьогодні я вирішила сказати це прямо".
"...Сказати що?" Мадока підняла брову, спонукаючи її продовжувати.
"Зовице*... Будь ласка, дозволь мені забрати Мушікі."
(*Зовиця — для дружини це сестра її чоловіка)
"..."
"...?!"
Від її раптової заяви Мадока втратила дар мови, а Мушікі перехопило подих.
Не більше того.
"Зачекайте!"
Завіса, що відокремлювала залу від приміщення для персоналу, почала несамовито коливатися, а потім звідти вискочила Рурі, незважаючи на те, що Хідзумі щойно випровадила її геть.
"Куроооооеее...! Ти нарешті показала своє справжнє обличчя, підступна, перната ворона, що руйнує сім'ї! Я знала, що ти нечиста на руку! Завжди сновигаєш навколо Мушікі, причаївшись і чекаючи свого шансу, щоб... м-м-м?!"
У цю мить її пристрасний порив різко обірвався.
Причина була проста. Відьми, які стежили за нею з-за завіси, поспішили несамовито стримати її.
"...Ще одна душа, втрачена у темряві. Трагічно."
"Мррр! Ммммммм!"
"Нехай це буде уроком для всіх вас. Ніколи не забувайте про відповідальність і гідність, які приходять з володінням магією."
З цими невиразними репліками, які не мали жодного значення, Хідзумі та інші відьми почали тягнути Рурі, що опиралася, назад за занавіс. Навіть серед цього хаосу вони ніколи не переставали грати ролі. Їхній професіоналізм був справді гідний захоплення.
Через кілька секунд до зали повернувся спокій. Мадока злегка кивнула і вклонилася Курое.
"...Прошу вибачення. Моя сестра вийшла за рамки".
"Ні, нічого страшного. Я також маю вибачитися за поведінку нашої Великої Відьми", - сказала Курое, вклонившись у свою чергу.
Це був сюрреалістичний обмін.
Проте Мушікі не мав достатньої пропускної здатності, щоб обмірковувати його прямо зараз.
І на це була вагома причина. Ще до того, як він встиг подумати про пропозицію, Курое - ні, Сайка - випередила його.
Він зосередив свої думки на пасмі волосся, зав'язаному навколо пальця.
—К-Курое...! Ти це серйозно?!
—Чому ти так хвилюєшся, Мушікі? відповіла вона, спокійна, як ніколи.
—Ч-чому?! Через те, що ти щойно сказала! Ти...
—Так. Це був найефективніший спосіб завоювати твою сестру... Звісно, я не серйозно, тому не хвилюйся.
—...Ах.
І тут Мушікі різко впав духом.
—Так... Звичайно... Так... Я знав це... - подумав він.
—Це удар батогом? запитала Курое.
Чи то з жалю, чи то з прагматизму, але за мить вона лагідно продовжила звертатися до нього.
—Зосередься, Мушікі. Переконати твою сестру - зараз головне. Крім того... - все ще незворушна зовні, вона додала через їхній зв'язок: - Ти будеш тим, хто зробить справжню пропозицію, коли наші тіла роз'єднаються, чи не так?
...!
Його очі розширилися. Її голос належав Курое, але в той же час він не належав їй.
Так. Це був елегантний і вишуканий тон Сайки, що промовляв зсередини тіла Курое.
Пасмо волосся, прив'язане до його пальця, здавалося, випромінювало тепло, як хвиля, що поширюється назовні.
Він міцно стиснув кулаки. Так...!
Так. Його мета зовсім не змінилася з того дня, коли він уперше зустрів Сайку, півроку тому.
Його завдання полягало не в тому, щоб зациклюватися на кожному маленькому повороті, а в тому, щоб продовжувати рухатися вперед, крок за кроком, до своєї кінцевої мети: довести Сайці свою цінність, коли цей момент нарешті настане.
Він не міг дозволити собі спіткнутися тут.
Сповнений нової рішучості, він підняв голову.
"...Мадоко. Ти сама це чула. Я знаю, що це звучить божевільно, але я серйозний у цьому. Про переїзд до Саду, - він зробив паузу, глибоко вдихнув, а потім продовжив, - і про одруження з Сайкою. Мені потрібне твоє благословення".
"..."
Мадока надовго замовкла, а потім перевела погляд на Курое.
"...У мене багато запитань, - сказала вона нарешті, її голос був трохи кислий. "Але, по-перше, я не твоя зовиця.
"Звісно", - спокійно відповіла Курое, не зважаючи на похмурий тон Мадоки.
Мадока зітхнула, провела рукою по волоссю і продовжила. "Я розумію, про що ти говориш. І мені приємно бачити когось, хто так високо цінує мого брата... Але як опікун Мушікі, я не можу дати свій дозвіл так просто. Особливо, коли справа стосується цієї частини... Партнером Мушікі має бути той, кого я схвалюю. Це те, що я вирішила вже давно."
"Що?!" Очі Мушікі широко розплющилися. Він вперше чув про таке. "Зачекай секунду! Ти можеш бути моєю опікункою, Мадоко, але ти не можеш просто..."
Але щойно він зібрався протестувати, Курое підняла руку, щоб змусити його замовкнути.
Вона повернулася до Мадоки, врівноважена, як завжди. "Що я маю зробити, щоб заслужити твоє схвалення?"
"...Все просто." Мадока повільно підняла праву руку і вказала великим пальцем на свої груди. "Побий мене."
"Ха?"
Ця жорстоко проста умова застала зненацька навіть Курое.
Цього разу її очі розширилися від подиву.
***
"..."
Під тьмяним сяйвом магічних ламп, що освітлювали ніч, Асаґі Шірануі, початківець маг з інституту підготовки магів "Ковчег Порожнечі", схопилася за свій болючий живіт.
Вона була одягнена в білу матроську форму та плащ хаорі, а її обличчя було приховане під лисячою маскою - дивне вбрання за будь-чиїми мірками. Насправді, відвідувачі крадькома поглядали на неї відтоді, як вона з'явилася.
Але Асаґі анітрохи не переймалася дивними поглядами. Її плащ хаорі та маска були офіційним одягом Лазурних, дисциплінарного комітету Ковчега. Що важливіше, порівняно зі справжньою причиною її болю в животі, щось подібне було дрібницею.
Так. Сьогодні Лазурні прийшли на Вечір у Саду всією групою. І все ж -
"Хм. Давненько я не була у Саду. Коли я востаннє була тут особисто?"
Серед них була дівчина, яка, на відміну від інших, не носила ні плаща хаорі, ні маски.
На вигляд їй було років шістнадцять-сімнадцять. Її очі були гострими, вираз обличчя сповнений впевненості, а довге волосся акуратно підв'язане шпилькою.
Вона теж була одягнена в білу матроську форму, що позначала її як студентку "Ковчега", але чомусь вона виглядала на ній незграбно, ніби вона не звикла її носити.
Але це не було несподіванкою. Зрештою, вона була єдиним членом групи, який взагалі не був студентом "Ковчега".
Її звали Ао Фуяджо, і вона була головою престижного клану Фуяджо і багаторічною директоркою Ковчега Порожнечі.
Вона могла виглядати молодою, але вона була багатовіковим архімагом.
"Чималий натовп на сьогоднішньому вечері. Поглянь на це, Асаґі! У них навіть є солодка вата з зоряного пилу. Чому б нам не взяти трохи?"
Не чекаючи відповіді, Ао попрямувала до яток з їжею, що вишикувалися вздовж головної вулиці, змусивши Асаґі та інших поспішити за нею.
"...Будь ласка, намагайтеся не відходити від нас надто далеко, пані. Це небезпечно."
"О? Не будь такою напруженою. Це ж фестиваль. Розслабся!"
"Навіть якщо так..."
"І крім того, ми повинні бути під прикриттям, так що перестань називати мене пані. Я замаскована під студентку, пам'ятаєш? Якщо ти не заспокоїшся, люди це зрозуміють."
"..."
Для початку Асаґі воліла б покласти цьому край.
Вона мовчки подякувала за маску, що закривала її обличчя. Без неї Ао змогла би побачити вираз цілковитого відчаю, що застиг на її обличчі.
Помітила Ао чи ні, але вона драматично зітхнула. "Як би там не було, продовжуймо рухатися. Наша перша зупинка - кабінка 2-А класу. Ти ж не забула, для чого ми тут, правда?" Вона зупинилася на секунду, схрестивши руки. "Я маю на власні очі побачити, як просуваються справи між Рурі та Сайкою, або, можливо, між Рурі та Мушікі".
І справді. Ао прийшла до Саду не для того, щоб просто розважитися - хоча Асаґі та інші воліли б, щоб це було причиною.
Асаґі скривилася за маскою, але з усіх сил намагалася зберігати рівний голос. "Дозвольте зробити пропозицію, дирек..."
"..."
Ао вистрілила у неї крижаним поглядом. Асаґі злегка кашлянула і виправилася. "... пані Ао."
"Це все ще звучить трохи жорстко, але я пропущу це повз вуха. Ну, то що? Які пропозиції?" запитав Ао.
Асаґі випрямилася і продовжила: "Так, добре. Я б хотіла дещо запропонувати".
"Що?"
"Якби ви раптово з'явилися перед Рурі, пані Ао, вона, без сумніву, відреагувала б на це зі значним шоком. Враховуючи минулі обставини, вона, здається, відчуває до вас складні почуття. Звернення до неї напряму може мати негативні наслідки."
"Хм. Продовжуй."
"Моя пропозиція така: Ми розділимося на дві групи. Одна група, зосереджена навколо вас, пані Ао, залишиться тут і чекатиме. Тим часом, друга група, на чолі зі мною, буде спостерігати за Рурі та іншими на відстані. Потім ми доповімо про все, що дізналися, і тоді ми всі зможемо повернутися до Ковчега".
"Розумію... Але..." Брова Ао злегка сіпнулася. "Це означає, що я просто сидітиму склавши руки весь цей час! Чому ти так відчайдушно намагаєшся втримати мене від зустрічі з Рурі та іншими?!"
"Справа не в цьому! Я придумала цей план виключно з огляду на ваші та Рурі почуття. Це не має нічого спільного з тим, як боляче дивитися, як ви косплеїте старшокласницю, і як сильно ми хотіли б мінімізувати кількість свідків..."
"Що ти щойно сказала?!" Ао зірвалася, кинувшись вперед, щоб схопити її за комір і з силою струснути.
Все, що могла зробити Асаґі - це брязкати і стукати в своїй лисячій масці.
У цей момент -
"...Хм? Це ти, Асаґі?" - вигукнув хтось з-за її спини.
Ао відпустила її хватку. Асаґі вдавано кашлянула і випросталася, обернувшись на голос.
Там стояла приголомшливо красива дівчина - або так здавалося. Насправді це був хлопець.
Зі сліпучо-світлим волоссям і ляльковими рисами обличчя, хлопець мав тендітну статуру, яка, здавалося, ось-ось зламається, якщо до неї доторкнутись. Він був одягнений у темну форму Сутінкового міста, хоча вбрання секретного агента виглядало на ньому кумедно недоречним.
"Хімемія!
"Салют. Давно не бачилися. З виправного табору на острові Нірай, так? Ти все ще носиш це божевільне вбрання, так?" - сказав хлопець - Райму Хімемія - з посмішкою, яка зробила його ангельське обличчя більш ніж трохи пустотливим.
Це був маг і творець магічних пристроїв з іншого навчального закладу, з яким Асаґі познайомилася під час спільних тренувальних зборів. Якби не той досвід, навіть їй було б важко зрозуміти, що він хлопець. Можливо, через спеку його волосся було недбало зібране у подвійний пучок, що робило його ще більш дівочим.
"А що це за велика компанія? Що ви тут робите?"
"Ну... Це довга історія". Асаґі ніяково кашлянула, не в змозі легко пояснити ситуацію сторонній людині. "А ти, Хімемія? Що ти тут робиш?
"А ти як думаєш?
Він підняв обидві руки. Вони були набиті такоякі, солодкою ватою та водяними кульками - явний доказ того, що він насолоджувався фестивальними ятками на повну.
"Такий фестиваль буває раз на рік, розумієте? Ви повинні насолоджуватися ним, поки він триває. Також я вирішив спробувати побачити обличчя Мушікі, поки я тут. Інакше я б не пройшов весь цей шлях до іншої школи. До того ж..."
"Так?"
"Знаєш, як кажуть. "Де натовп, там і гроші".
"..."
Під маскою Асаґі нервово спітніла, коли Райму зробив пальцями форму монети.
Потім він хитро посміхнувся і додав: "Ну, це лише побічна вигода... Чесно кажучи, це, мабуть, те ж саме для тих двох".
"Тих двох...?"
Асаґі простежила за його поглядом, її очі розширилися під маскою.
Дві фігури стояли позаду Райму.
Одна з них була крихітною дівчинкою, одягненою в форму середньої школи Тіньової Вежі.
Інша - висока, м'язиста дівчина у формі Піку Ембера.
Ріндо Шіонджі та Нене Мушанокуджі. Обидві також відвідували виправний тренувальний табір на острові Нірай.
"Ріндо, Нене. Давно не бачились. Я й не знала, що ви обидві тут".
"Привіт."
"Привіт. Як поживаєш?"
Ріндо вклонився, а Нене спокійно кивнула.
Тоді Райму, широко посміхаючись, показав на них великим пальцем. "Я натрапив на Ріндо, яка скрадалася по саду з підозрілим виглядом, і побачив, як Мушанокуджі розбиває вщент автомат з грушею для вимірювання сили в одному з кіосків. Я подумав, що вони тут з тієї ж причини, тож потягнув їх за собою".
"Вибачте. Я не хотіла його розбити".
Ріндо заперечила, її обличчя почервоніло, тоді як Нене виглядала щиро розкаяною, її масивні біцепси злегка посмикувалися.
Вони були, ну, такими ж хаотичними, як і завжди. З часу виправного табору минуло не так багато часу, але, побачивши людей, з якими вона ділила їжу та намети, Асаґі відчула дивну ностальгію.
"До речі..." І тут Райму наче щось пригадала, озирнувшись через плече Асаґі. "Хто це там? Присягаюся, вони дуже схожі на тебе..."
"...!"
Від цих слів Асаґі здригнулася, її плечі сіпнулися.
Вона настільки відволіклася на знайомі обличчя, що зовсім забула про те, що поруч з нею, прямо в полі зору Райму, була не хто інша, як Ао.
Асаґі мало не впала в неконтрольовану паніку. Тепер, коли вона подумала про це, всі троє бачили її справжнє обличчя під маскою ще під час інциденту на острові Нірай.
Звісно, Асаґі та Ао були схожі. І не тільки вона - всі жінки клану Фуяджо були без винятку копіями та замінниками самої Ао.
Але це була надсекретна інформація клану Фуяджі. Стороннім не можна було її знати. Не кажучи вже про те, що глава клану Фуяджо пробралася на Вечірній прийом Саду під виглядом старшокласниці з вкрай дурних - чи то пак, особистих - причин. Це було дуже засекречено.
Поки Асаґі намагалася зрозуміти, як вона може відповісти, Ао вийшла вперед з маленькою, безтурботною посмішкою. "Приємно познайомитися. Я... двоюрідна сестра Асаґі."
"Що?" Асаґі задихнулася, не встигнувши зупинитися.
Але Ао не звернула на неї уваги, ставши в чарівну позу, продовжуючи: "Я Аой Шірануі, мені сімнадцять!"
"...?!"
Відчуття було таке, ніби паливно-повітряна бомба вибухнула в упор.
Кожен з Лазурових, включно з Асаґі, застиг у повному шоці.
Неймовірний мороз пробіг по їхніх спинах. Асаґі не знала, як це описати. Якби їй довелося висловити це словами, то це було б схоже на жахливу незручність, коли ти випадково застаєш маму за чимось дуже особистим. Крім того, фальшиве ім'я ледве відрізнялося від справжнього, і це якось робило все ще гірше... Не те, щоб у них був вибір, оскільки Ао Фуяджо була надто відома у світі магів.
Поки Асаґі та інші Лазурні продовжували намотувати котушку, Ріндо з цікавістю нахилила голову і заговорила з Ао. "То ти двоюрідна сестра Шірануі...?"
"Саме так! Називай мене просто Ао, добре?"
"Зрозуміло...", - нервово відповіла Ріндо.
Якщо Асаґі не помилялася, Ріндо вже бачила Ао одного разу, хоча й крізь бамбукову ширму. Можливо, вона помітила щось дивне.
А можливо, простіше кажучи, просто поза й аура Ао були схожі на олдскульного ідола з іншої епохи.
Не допомагало й те, що Асаґі та інші помітно тремтіли і ховали обличчя в долонях.
А потім -
"Хм?"
Лазурні все ще були зігнуті назад, наче підтанцьовка Ао, коли Райму перевів погляд на головну вулицю, мабуть, щось відчуваючи.
"Що це за натовп? Схоже, там щось відбувається".
Під впливом коментаря Райму всі подивилися в тому ж напрямку.
Наче за командою, слабкі голоси з натовпу долетіли до них.
"Гей, гей, що там відбувається?"
"Не знаю, але я чув, що служниця пані Відьми бореться за одруження, чи щось таке?"
"Ха, ого! Ніколи б не подумала, що таке може статися."
"..."
Щойно вона почула ці слова, Асаґі інстинктивно відштовхнулася від землі, кинувшись у бік метушні, щоб побачити все на власні очі.
Власне кажучи, вона була не одна така. Ао та Ріндо були одразу за нею, обидві рухалися, щоб оцінити ситуацію. Ріндо, будучи трохи замалою на зріст, підстрибувала в кінці натовпу, намагаючись краще роздивитися, а Нене, побачивши, що Ріндо бореться, без зусиль підняла її.
"Ах..." Асаґі тихо зітхнула, коли побачила сцену за натовпом.
Ніхто не міг звинуватити її в цьому. Там, ясно як день, стояла Курое Карасума, особиста служниця Сайки, і ще одна жінка, що стояла проти неї.
А прямо між ними стояв Мушікі Куґа.
***
"Гм..."
Мушікі та інші щойно вийшли з Відьминого маєтку в кафе центральної школи (хоча він міг би заприсягтися, що чув обурений голос Великої Відьми, який кричав їм услід) і повернулися на головну вулицю, заставлену кіосками та ятками з їжею.
Трохи поблукавши та оглянувши ятки, Мадока зупинився перед однією з них.
Це був тир. На задній полиці стояли коробки з цукерками, а на прилавку було розкладено кілька гвинтівок.
Вона якусь мить дивилася на будку, а потім повернулася до Мушікі та Курое. "...Це підійде. Почнемо одночасно. Хто виб'є більше мішеней за одну хвилину, той і виграє... Як тобі?"
"Це?" здивовано перепитала Курое.
"...Так, легко сказати, хто виграв, а хто програв. Чесно кажучи, все було б добре. Наскільки я розумію, якщо ти не можеш перемогти мене в чомусь, ти не одружуєшся з Мушікі."
"..."
"Не заперечуєш?
"Я заперечую", - категорично відповіла Курое.
Мадока з цікавістю нахилила голову. "Ти не впевнена, що зможеш перемогти мене в цьому?
"Справа не в цьому. Ти дещо забуваєш. Це Сад Порожнечі, навчальний інститут для магів. Атракціони тут не такі, як зовні", - сказала Курое, вказуючи на банер над кабінкою з написом “МАГІЧНА СТРІЛЬБА ПО ЦІЛЯХ”.
"...Це не звичайна гра в стрілялки?"
"Бачити краще, ніж чути. Мушікі, чому б тобі не продемонструвати нам?"
"Га? О, звісно, добре", - відповів він.
На пропозицію Курое, він заплатив студенту, який працював на стенді, і взяв одну з гвинтівок. Студент запропонував йому жменю коркових куль, загалом десять.
Мушікі зарядив патрон, ретельно прицілився і натиснув на спусковий гачок. Із задоволеним хлопком коркова куля влучила в найбільшу мішень.
І все ж вона не зрушила з місця. Навіть не ворухнулася. Було схоже на те, що вона була міцно прикручена.
"Га...?"
"Як бачиш, - сказала Курое, злегка насупившись, пояснюючи, - це магічна стрільба по мішенях. Мішені падають лише тоді, коли магічна енергія, вкладена в кулю, перевищує її міцність. Іншими словами, це простий спосіб вимірювання магічної сили. Відсутність магії в пострілі означає відсутність ефекту, незалежно від того, скільки разів ти влучила. Ти не зможеш збити жодної мішені, бо ти не маг. Це було б нечесним змаганням".
Іншими словами, не те, щоб Курое сумнівалася у власних навичках, але скоріше, її турбувало те, наскільки вивіреною була гра проти Мадоки.
"...Хм..."
Мадока взяла одну з решти куль на столі, задумливо перекочуючи її між пальцями. Потім вона подивилася на студента, який керував стендом. "...Просто для підтвердження, якщо я влучу в мішені і збиваю їх, я виграю?"
"Так, правильно."
"...А мені треба буде стріляти з гвинтівки?"
"А? Ні, в правилах про це не сказано... Але як же ти без неї стрілятимеш?"
"...Зрозуміло, - сказала Мадока, повертаючись до Курое. "Я не заперечую. Давай зробимо це за цими правилами."
"Ти чула, що я щойно сказала?"
"...Звичайно. Але це я повинна тебе питати: Ти справді думаєш, що зможеш перемогти мене з такою форую?"
"..."
Брови Курое сіпнулися.
Зазвичай спокійна та врівноважена, Курое була в глибині душі надзвичайно конкурентноздатною. Незалежно від того, чи хотіла Мадока спровокувати її, чи ні, це спрацювало; жінка, здавалося, запалила вогонь у грудях Курое.
"Дуже добре. Я тебе попереджала. Якщо ти все ще не проти, я прийму твій виклик".
"...Це гарна відповідь."
Мадока заплатила кіоску і зайняла своє місце за прилавком. Курое зробила те саме, ставши поруч із нею.
"Мушікі, не міг би ти дати нам зворотній відлік? І запустити таймер?"
"А, так." Він намацав свій телефон і запустив додаток з таймером. "Гаразд. Готово... Поїхали!"
Коли Мушікі постукав по екрану і опустив руку, даючи сигнал до старту, Курое миттєво рушила з місця. Одним плавним рухом вона схопила гвинтівку правою рукою, лівою підхопила кулю і наповнила снаряд темним сяйвом магічної енергії.
Вона зарядила і вистрілила за мить.
Навіть не витрачаючи часу на ретельне прицілювання, куля полетіла прямо в центр мішені, орієнтуючись на смугу чорного світла. Із задоволеним тріском найбільша мішень відлетіла назад.
Натовп навколо них вибухнув радісними вигуками, вітаючи її точний, бездоганний постріл.
"Що сталося, зовице? Просто стоячи на місці, ти не зібʼєш жодної мішені", - легенько пожартувала Курое, вливаючи енергію в другу кулю, кидаючи їй услід попередні слова Мадоки.
"...Не змушуй мене повторювати. Я не твоя зовиця", - відповіла Мадока, навіть не глянувши на гвинтівку, недбало підбираючи кулю зі столу.
"...?"
Курое злегка насупилася, спантеличена дивною поведінкою жінки.
Наступної миті Мадока прошепотіла студентці, що стояла біля кіоску: "...Відійди трохи назад. І переконайся, що інші студенти та клієнти теж відійдуть".
"Е? Гаразд..." Розгублена, і вона, і глядачі відступили на кілька кроків назад.
Коли вони відійшли, Мадока врівноважила кулю на зігнутому вказівному пальці, притримуючи її великим пальцем.
А потім -
"..."
Клацнувши пальцями, вона з криком послала кулю вперед.
Пролунав гучний тріск, ніби щось вибухнуло, а потім ударна хвиля, яка вдарила по всіх, наче невидимий ляпас по обличчю. Світ на мить розплився і спалахнув, і Мушікі ледь не спіткнувся, відступивши назад.
"...?!"
Але це було ще не все.
З боку мішеней пролунав оглушливий тріск.
Всі обернулися - і побачили, що ціль просто зникла.
Вона не була перекинута - вона зникла. Як і пояснювала Курое, без магічних куль мішені повинні були б залишатися на місці. Формула складу, яку студенти використовували для створення стенду, мала б це забезпечити.
Але тепер не було навіть платформи, до якої була прикручена мішень.
Точніше, гігантський шматок стенду був відірваний від нього, а уламки, включно з мішенню, були вмуровані в стіну будівлі далеко позаду стенду, де все ще тліла пожежа.
"Що?"
Приголомшений голос Курое пролунав луною через мовчазний Сад.
Вона, мабуть, теж зрозуміла, що куля, яку випустила Мадока, знищила свою ціль і платформу одним махом.
Але навіть усвідомлення того, що сталося, не полегшило їй розуміння того, як це сталося.
Мадока не була магом, і вона не наповнювала свій постріл магічною енергією. Мішень взагалі не повинна була зрушити з місця.
І все ж результат був ясний, як день.
Тиша серед магів була абсолютною.
"...Агов, ти так і будеш там стояти?" тихо запитала Мадока.
"-."
Курое вдихнула і змусила свої руки знову почати рухатися.
Вона, мабуть, зрозуміла, що розуміння може зачекати. Зараз головне було закінчити матч. Вона перезарядила і плавно вистрілила.
"..."
Тим часом Мадока, абсолютно незворушна, підняла свою другу кулю. Цього разу вона стиснула пальці ще міцніше - так міцно, що кінчики пальців побіліли, а вени вискочили на тильній стороні долоні. Куля ледь не заскрипіла під тиском.
Ще раз клацнувши, вона висмикнула її. Куля вибухнула в повітрі, розлетівшись на осколки.
На секунду Мушікі подумав, що вона просто розтрощила її своєю силою, але це було не так. Уламки, що розлетілися, наче дробові кулі, врізалися в усі мішені, що залишилися на стенді, розбиваючи їх на друзки.
"Що...?"
На цьому етапі не було сенсу стежити за часом.
Мушікі міг лише стояти в заціпенінні, зовсім забувши про телефон у руці.
***
Вони попрямували головною вулицею, заставленою продуктовими кіосками.
—...Хто вона? - почувся телепатичний голос Курое крізь пасмо волосся, прив'язане до мізинця Мушікі.
Він примусив себе зробити незграбний, стурбований вираз обличчя.
—Так... Я так само шокований, як і ти...
Коли Мушікі відправив цю ментальну відповідь, витираючи піт зі своєї щоки, Курое роздратовано стиснула кулаки.
Не те, щоб її можна було звинувачувати в цьому. Після магічної гри у стрілянину Курое та Мадока ще кілька разів кидали виклик одна одній у кіосках - і щоразу Мадока бездоганно перемагала.
У грі "Совок для збору слизу", де потрібно було за допомогою магії покрити крихкий совок для збору слизу, Мадока зуміла маніпулювати розірваним совком як справжній майстер, закручуючи воду і витягаючи величезну кількість слизу наверх.
У конкурсі "Вирізання в повітрі", де потрібно було за допомогою магії утримувати крихке тістечко в повітрі, а потім вирізати його голкою, вона впоралася із завданням з такою шаленою точністю і швидкістю, що здавалося, ніби вона утримує солодке частування силою волі.
І до того часу, як хтось усвідомив, що відбувається у Великому Левовому кидку кілець, Курое вже програла. Навіть зараз Мушікі не мав жодного уявлення про те, що там відбувалося.
Коротше кажучи, Мадока повністю проклала собі шлях у всіх цих нібито тільки для магів іграх, покладаючись виключно на абсурдну фізичну майстерність.
І її супротивником був не хто-небудь. Це була Курое - а точніше, Сайка Куодзакі, найсильніший маг у світі. Можливо, зараз вона не перебувала у своєму первісному тілі, і, звісно, не була в повній бойовій готовності, але її магічний контроль все одно мав бути надзвичайним.
Проте навіть проти досвідченого мага Мадока вигравала всі поєдинки в кабінках, призначених виключно для магів.
Навіть такий новачок, як Мушікі, міг сказати, наскільки це ненормально.
Простіше кажучи, його сестра була занадто сильною.
...І в кожному матчі не було жодних ознак того, що вона використовувала магію.
—Твоя сестра кіборг чи що?
—Н-ні, я так не думаю... - Мушікі замовк, на мить затамувавши подих.
—А може це...?
—Ти щось знаєш?
—А... Вибач, напевно, нічого.
—Нічого страшного. Будь ласка, розкажи це.
—Ну... Моя сестра, вона завжди пила багато молока з дитинства, і вона дуже, ну знаєш, сильна.
—Будь ласка, не витрачай мій час на недоречні нісенітниці.
Курое миттєво замовкла, і Мушікі з сорому опустив плечі.
Водночас Мадока, яка йшла трохи попереду, озирнулася через плече.
"...То що далі? Вибирай, що хочеш".
"Ти впевнена? Я можу вибрати щось, що поставить тебе в невигідне становище.
"...Неважливо. Я все одно виграю."
"..."
Брови Курое знову сіпнулися від цієї холодної заяви.
Вираз її обличчя залишався спокійним, але, знаючи, наскільки вона цінує перемогу понад усе, вона ніяк не могла заспокоїтися.
—Хех... а ти любиш тріпати язиком...?
—Заспокойся! Може, це й телепатія, але ти знову повертаєшся до своєї старої манери говорити, - зауважив Мушікі.
—...Прошу вибачення. Курое випросталася.
—Але ми в скрутному становищі. Сад не може дозволити собі втратити тебе, Мушікі. Ми повинні виграти хоча б один матч, незважаючи ні на що. Пристанемо на пропозицію Мадоки і виберемо змагання, де перемога гарантована, навіть якщо воно нечесне.
—Але хіба "Стрільба по магічних мішенях" та "Черпання слизу" не передбачали гарантованої перемоги? запитав Мушікі.
—Ну, річ у тім, що... - Курое тихо застогнала і схрестила руки, занурившись у глибокі роздуми.
Аж раптом -
"Хто?!"
Студент, що йшов до них, раптом спіткнувся, від чого таця з такоякі, яку він ніс, злетіла в повітря.
Наступної миті вісім маленьких кульок такоякі попливли по красивій дузі, обрушившись на Мадоку, наче метеоритний дощ.
"Мадо!" вигукнув Мушікі.
"..."
Без жодного натяку на паніку, вона підняла очі, блискавично простягнула руку, вихопила тацю з повітря і ненароком встигла повернути кожну кульку такоякі на своє попереднє місце.
"...З тобою все гаразд?"
"А...? Ого!"
Коли Мадока спокійно повернула відреставровану тацю, учень витріщився на неї, наче на інопланетянку, а потім несамовито вклонився.
"Мені дуже шкода! Дуже вам дякую...!"
"...Не турбуйся про це. Таке часто трапляється."
"Гаразд..."
Учень, все ще виглядаючи приголомшеним, знову вклонився і поспішив геть.
...Що ж, Мадока ледве відвернула катастрофу завдяки своїм надзвичайним фізичним здібностям, але її удача залишалася такою ж жахливою, як і раніше. Якби вона була нормальною людиною, учениця була б зараз вимазана соусом. Мушікі слабко й безпорадно посміхнувся.
І тут він помітив, що Курое дивиться на сестру широко розплющеними очима, наче вона щойно щось зрозуміла.
Курое?
—...Зрозуміло. Як я могла пропустити щось таке просте? З цим ми, можливо, зможемо її перемогти.
—А? Що за “цим” таке? запитав Мушікі.
Курое, однак, не відповіла, натомість швидко обвела поглядом навколишню місцевість.
Через кілька секунд вона вказала на сусідній кіоск.
"...Зовице, давай проведемо наш наступний матч там".
"...Хм?" пробурмотіла Мадока, обернувшись, щоб подивитися.
Мушікі простежив за її поглядом до яскраво прикрашеного кіоску з великою вивіскою “КРАКЕН-ЯКІ”. Якби він здогадався, то, мабуть, це були просто такоякі з химерною назвою.
Спочатку Мушікі здивувався, що вони взагалі можуть там змагатися, але потім побачив вивіску, вивішену попереду.
КИНЬТЕ ВИКЛИК КРАКЕН-РУЛЕТЦІ! (ПОПЕРЕДЖЕННЯ: НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕ ПЕРЕНОСЯТЬ гостру їжу.)
"...Кракен-Рулетка?"
"Так", - пояснила Курое. "Ви замовляєте партію, і один з восьми такоякі дуже гострий. Ми по черзі з'їдаємо по одному. Кому дістанеться найгостріший, той програє. Як щодо цього?"
"...Хм..." Мадока задумливо поклала руку на підборіддя.
—Курое? покликав Мушікі по телепатичному зв'язку.
—Не кажи мені...
Так. З якоїсь причини твоїй сестрі не щастить. Тому, замість того, щоб думати про щось, ми кинемо їй виклик, покладаючись лише на фортуну.
—О-о-о... Мушікі кивнув, трохи спітнівши від такої відчайдушної пропозиції.
Однак він мусив визнати, що вона мала сенс. Про невезіння Мадоки ходили легенди. До того ж, у такому змаганні, як це, фізична доблесть зовсім не допоможе. Перемогти міг будь-хто.
"...Гаразд. Я приймаю виклик."
На його подив, Мадока з готовністю погодилася, хоча конкурс був практично створений для того, щоб вона програла. Можливо, вона настільки звикла до свого невезіння, що навіть не усвідомлювала цього, а можливо, просто не хотіла відхиляти виклик Курое після того, як він був кинутий.
Так чи інакше, наступна подія була вирішена. Курое різко кивнула і швидко попрямувала до кіоску.
"Одну Кракен-Рулетку, будь ласка."
"Зрозумів! Який рівень гостроти ви хочете?"
"А є рівні? Тоді найвищий, будь ласка."
"...!"
Щойно Курое вимовив це, помітна хвиля напруги пробігла через персонал за кіоском.
"...Ви серйозно, пані?"
"Так, цілком", - недбало відповіла Курое суворому на вигляд студенту, що стояв за кіоском.
Студент тихо засміявся, потім простягнув руку і витягнув маленьку, зловісного вигляду пляшечку з найвищої полиці в глибині.
"Хех... Ніколи не думав, що буду використовувати її сьогодні ввечері..."
"Що це?"
"Під час експерименту деякі дослідники випадково створили супер-перець чилі. Потім вони змішали його з маслом саламандри і коренем дріади, щоб отримати пекельно гострий смертельний соус, який назвали "Агонія Повелителя"... Хе-хе-хе... Як ви думаєте, чому наш кіоск припаркований поруч з медичним відділенням?"
"Що ти робиш?" запитала Курое з напіввідблиском.
Однак здавалося, що оператора кіоску вже не зупинити.
"Одне замовлення “Кракен-Рулетки”, рівень “Інферно”!" - проревів він глибоким голосом.
"Слухаюсь!"
На його поклик за кіоском з їжею затягли масивне щупальце яке звисало, прикуте ланцюгом.
"Це...?" Колір обличчя Мушікі потьмянів.
"Щупальце кракена", - пояснила Курое. "Будь-який екземпляр, визначений як фактор анігіляції, не повинен був залишати після себе труп, тож на нього або полювали в спеціальній зоні, як на острові Нірай, або виростили в алхімічному відділі".
"Це не просто страшна назва...? Зачекайте, це справді можна їсти?"
"Він нібито нетоксичний. Я чула, що смак трохи грубуватий, але якщо запекти його в клярі та полити соусом, то вона не сильно відрізняється від інших."
Поки Мушікі та Курое розмовляли, кухар, який, здавалося, відповідав за підготовку, раптом розширив очі і вигукнув: "Ху! Перше обґрунтування: Коса-рубанок!"
Світовий ореол на його стегні коротко спалахнув, і невидимим лезом він розрізав щупальце Кракена на частини.
Поки він працював, оператор кіоску стиснув кулак і захоплено вигукнув: "Спочатку ми наріжемо підготовлене щупальце Кракена кубиками вакуумним лезом!"
"Уууу...!"
"Потім ми замішуємо кляр, збагачений бульйоном морського змія, використовуючи водну магію для ефективного перемішування!"
"Ух ти!"
"Далі ми виливаємо кляр на сковорідку, і, захищаючись магією ілюзії, потайки додаємо смертельний соус в один-єдиний шматочок!"
"Ух ти..."
"А потім, вправними руками, ми перевертаємо кожну кульку по черзі!"
"То це все ще робиться вручну?"
"Покладатися на магію у всьому - погана звичка, малий."
Усміхаючись, оператор кіоску перевернув ідеально круглі кульки вручну. Чесно кажучи, таку делікатну роботу, мабуть, краще робити вручну.
"Гаразд! Одна "Кракен-Рулетка" рівня "Пекло" готова до гри! Я вже подзвонив у медичний відділ, тож можете спокійно їсти!" - сказав він з тривожно-широкою посмішкою, передаючи запаковану коробку з кракен-які.
Курое заплатила і взяла пачку, пильно вдивляючись у вісім акуратно розкладених сфер. "Хм. Ти не можеш сказати, яка з них яка, дивлячись на них".
"Саме так", - відповів оператор кіоску. "Це вбило б інтригу, якби ви могли. Вони абсолютно безбарвні і не мають запаху, але як тільки ви відкусите, у вас вгризаються зуби самого пекла. Незалежно від того, наскільки затятим фанатиком спецій ви є, ви вкриєтесь потом, ваші м'язи зведуть судоми, і ви втратите здатність стояти на ногах. Вони називають цю речовину отрутою, яка тільки й чекає, щоб її наздогнав закон".
"Я подам заяву в адміністрацію, як тільки цей матч закінчиться". Зітхнувши, Курое повернулася до Мадоки. "Ось така ситуація. Вона виявилася більш напруженою, ніж я очікувалв. Ти можеш відмовитися від бою, якщо не готова до нього".
"...Якщо я виграю, немає ніяких проблем. Але якщо ти хвилюєшся, можеш відмовитися."
"..."
І знову брови Курое сіпнулися в ледь прихованому обуренні.
Знаючи її характер, подібний виклик лише зменшить ймовірність того, що вона відступить... Хоча, чесно кажучи, Мадока, схоже, не намагалася її спровокувати.
"Гаразд. Будемо їсти по черзі. Хто перша зомліє, та програє. Домовилися?"
"...Я не проти", - відповіла Мадока, кивнувши головою.
"Дуже добре", - сказала Курое, відкриваючи коробку.
Зубочисткою вона підчепила найближчу кульку Кракен-які і поклала її до рота.
"Хм... Ммм... Майстерно приготовано".
Пожувавши свіжоприготовану кульку кракен-які, Курое винесла свій вердикт. Мабуть, це було нормальним.
"Твоя черга."
"...Угу."
Мадока схопила зубочистку, без жодних вагань вибрала кульку і кинула її до рота.
"...Так. І справді смачно."
Оскільки не було ніякої видимої реакції, здавалося, що її кулька теж була в безпеці. Вона жестом запросила Курое продовжувати.
"Ха..."
Спостерігаючи за ними, очі Мушікі розширилися. Враховуючи легендарне невезіння своєї сестри, він був упевнений, що вона влучила б у гостру страву одразу ж після воріт.
З іншого боку, результат не був гарантований. Матч тільки-но розпочався. Він склав руки в мовчазній молитві, спостерігаючи за грою.
"Ум-ум..."
"..."
Курое та Мадока по черзі впевнено прокладали собі шлях крізь кульки Кракен-які, але скільки б вони не з'їли, ніхто не доторкнувся до смертельного соусу. Кількість кульок зменшувалася.
Нарешті Курое з'їла сьомий кракен-які.
"Цей теж безпечний. Схоже, я виграла", - оголосила вона.
Залишилася лише одна кулька Кракен-які. Оскільки до цього часу ніхто не потрапляв у смертельний соус, він мав бути останнім.
"...Ти в цьому впевнена?"
Мадока, однак, не виглядала наляканою. Вона просто поклала останню кульку до рота, прожувала і проковтнула.
"...Ні. З цим теж усе гаразд."
"Що...?" Курое озирнулася, витріщивши очі, стріляючи поглядом на оператора кіоску. "Що відбувається? Ви забули додати соус смерті?"
"Не може бути! Я точно його поклав!"
"...То соус зіпсувався?"
"Не думаю..."
Підозріло насупившись, оператор кіоску капнув трохи смертельного соусу на запасну кульку Кракен-які і запхав її до рота одному зі своїх працівників.
Наступної миті -
"Ґґґґґяаааааахххх!"
З криком, що міг би розбити скло, бідолашний працівник підлетів у повітря, наче пружинна іграшка. Його обличчя стало багряним, піт струменів з пор, а тіло з кожним хрипким зітханням несамовито здригалося від спазмів.
Медичний персонал, який стояв напоготові, швидко відніс його до лазарету.
Побачивши цю сумну сцену, оператор кіоску повернувся до Курое.
"Бачите?"
"Скажи чесно, що ти робиш?" з важким зітханням відповіла Курое, а потім взяла себе в руки. "У такому випадку, єдине пояснення - це те, що або не додали соус, або не додали кульку з соусом в упаковку. Принесіть мені ще одну "Кракен-Рулетку" рівня Інферно. І цього разу зробіть дві з них гострими."
"Щ-що?! Ви серйозно...?!" Власник затремтів, але на його спітнілому обличчі промайнув проблиск азарту.
За кілька хвилин він передав ще одну свіжу пачку.
"Кракен-Рулетка, Інферно Подвійна! Я не несу відповідальності, якщо ви помрете, гаразд?!"
"Дякую. У такому разі..."
Куроме повернулася до Мадоки, відкриваючи нову колоду. Йшов другий раунд рулетки Кракен.
Але навіть з'ївши всі кульки до останньої, ні Мадока, ні Курое не виявили жодної реакції, не кажучи вже про те, щоб зірватися на пронизливий крик. Натовп, що зібрався навколо них, почав розгублено гомоніти.
"Зачекайте. Щось не так. Цей матч не знову не визначив переможця. Давайте зробимо паузу."
"...Хм. То ти визнаєш поразку?"
"Що...?!" Курое скривилася від глузування Мадоки.
Не бачачи хорошого рішення, вони неохоче замовили третю пачку.
І так Кракен-Рулетка продовжилася.
Коли вони досягли десятої пачки, половина кульок - чотири з восьми - були заряджені смертельним соусом. Кожен раунд приносив 50-відсоткову ймовірність того, що пекло розгорнеться у вашому роті.
І все ж, жодна з них не проявила ніякої реакції. Щось було явно не так.
"Н-не може бути..."
Нервово спостерігаючи, Мушікі випустив дух.
Він не міг повірити, що власник продовжуватиме помилятися. І це було майже неможливо, щоб Мадока, саме втілення невезіння, жодного разу не витягнула кульку зі соусом.
...А може, вона від самого початку витягала влучні?
На перший погляд, це була проста гра - хто з'їсть супер-гострий Кракен-які, той і програє.
Та насправді за правилами програє той, хто впаде першим, а не той, хто з'їсть гострий такаякі. Лише сама людина могла знати, чи зʼїла вона гострий кракен-які.
Курое! Зупини матч! Негайно припини! Мушікі відчайдушно закричала через телепатію - але було вже запізно.
"...Ух!"
Переступивши через свої фізичні межі, Курое нарешті впала на коліна, затуливши рота рукою.
"З тобою все гаразд, Курое?" запитав Мушікі зі стурбованим виглядом невдовзі після матчу з рулеткою "Кракен".
"...Так. Я перевела своє попереднє тіло в режим очікування... Як дивно. Хоча мій шлунок порожній, я все одно відчуваю, що наїлася досхочу", - з гримасою відповіла Курое, потираючи живіт.
Очевидно, вона зробила невелику перерву і переселила свою душу у вільне тіло. Але відчуття, які вона пережила раніше, чомусь не давали їй спокою. Невже це те, що вони називали "синдромом фантомної кінцівки"? Мушікі не міг не відчувати захоплення перед таємницями людського тіла.
"...Що ще важливіше."
Прочистивши горло, Курое перевела погляд на Мадоку, яка сиділа трохи осторонь і радісно жувала шматок курчати якіторі. Незважаючи на те, що вона наїлася кракен-які раніше, вона все ще їла.
Обличчя Курое розчаровано скривилося, побачивши це видовище.
"Наразі я зазнала повної і цілковитої поразки. Я не можу дозволити собі програти наступний матч".
"Так, але що нам робити в наступному?" - почав запитувати він, коли...
"Привіт, Мушікі!" - озвався ззаду знайомий голос.
"Га?"
Він різко обернувся, його очі розширилися, коли він побачив свою молодшу сестру Рурі.
Принаймні, йому так здалося.
Але ні, це було не так. Її обличчя було точною копією обличчя Рурі, але волосся було зачесане в стилі, який Рурі ніколи б не носила, і вона була одягнена в білу матроську форму Ковчега. Однак найбільше про це свідчив вираз обличчя дівчини та тон її голосу, який повністю відрізнявся від тону голосу Рурі.
А позаду неї Мушікі помітила групу людей у лисячих масках і куртках хаорі - видовище, яке неминуче викликало в пам'яті певне ім'я.
"...Не може бути..."
"Директоре Фуяджо. Що ви тут робите?" Курое, також усвідомивши це, пробурмотіла собі під ніс.
Так. Там стояла Ао Фуяджо, директорка інституту підготовки магів "Ковчег Порожнечі".
Ао, однак, не звертала уваги на їхній шок і роздратовано підвищила голос. "Що тут відбувається? Я вже давно підслуховую вас і чую, що ти одружуєшся з служницею Сайки? А як же Рурі? Що буде з Рурі?!"
"Будь ласка, заспокойтеся, пані Ао."
Явно схвильована, дівчина в масці намагалася заспокоїти Ао. Мушікі одразу впізнав її - голова Лазурних, Асаґі.
"Заспокоїтися?! Як я можу бути спокійною?! Де Сайка?! Вона повинна була доглядати за Рурі, а тепер ось що відбувається?! Присягаюся, я збираюся..."
"Будь ласка, п-просто дайте мені секунду."
Мушікі швидко спробував заспокоїти її, знизивши голос і давши їй найкоротше можливе пояснення - щоб отримати дозвіл сестри на переїзд до Саду, він попросив Курое зіграти роль Сайки і прикинутися його нареченою.
Ао погладила своє підборіддя. "Хм... Ти кажеш мені, що ця жінка - твій опікун ззовні Саду? Я не знала, що у Рурі є старша сестра."
"Ну... Вона дочка першої дружини мого батька, так що..."
"Яка жахлива. Втручатися в кар'єру та особисте життя свого молодшого брата? Вона занадто опікується ним. Деякі речі треба залишати на розсуд людини. Ось що означає мати особисту свободу." Ао схрестила руки, промовляючи все це так, ніби це була найприродніша річ у світі.
Важко було повірити, що це була та сама жінка, яка намагалася прикувати Рурі ланцюгом лише кілька місяців тому. Мушікі міг лише безсило розсміятися.
Секундою пізніше Ао нахилилася, знизивши голос. "Мушікі, ти повинен приєднатися до нас. Ти все одно збираєшся стати магом, і це зробить твоє життя набагато простішим. Я підпишу все, що ти захочеш. Подумай про це. Мушікі Фуяджо - гарно звучить, тобі не здається?"
"...Я ціную вашу пропозицію, але гадаю, що це лише ще більше все ускладнить". Він ввічливо відмовився.
"Ну, тепер я розумію ситуацію, - відповіла Ао, знизавши плечима. "По суті, тобі просто потрібно перемогти її, так?
"Ну... Так. Але це не так просто".
"Звісно, що ні. Тому ти й обираєш змагання з невизначеною умовою перемоги", - з максимальною впевненістю заявила вона.
"Га...?" Він шоковано витріщився на неї.
Недбало махнувши рукою, вона почала сміливо крокувати до Мадоки. "Агов, ти."
"...?" Мадока злякано підняла брови. "Рурі...? Ні, зачекай, ти інша. Ти виглядаєш так само, як вона, але ти не вона... Хто ти?"
"Аой Шірануі. Я двоюрідна сестра Рурі з боку матері. Приємно познайомитися."
"...Зрозуміло. Мені теж дуже приємно."
Незважаючи на явно вигадане знайомство, Мадока прийняла його без протесту. Зрештою, зовнішність Ао була настільки переконливою. Вона була так схожа на Рурі, що це майже лякало.
"Я все підслухала, - продовжила Ао, гордо випинаючи груди. "Я вирішу, яким буде наступне змагання".
"...О? Я не проти. То що це буде?" запитала Мадока.
Ао витягла з кишені листівку.
Побачивши надруковані слова, Мадока звузила очі. "...Конкурс Міс Саду?"
"Саме так. Хто посяде перше місце, той і виграє. Звучить непогано, так?" запитала Ао, блиснувши безстрашною посмішкою.