У ніч на п'ятнадцяте жовтня -
"Ого..."
Очі Мушікі розширилися від побаченого.
В одному з куточків токійського району Оджох стояв інститут магів "Сад Порожнечі".
Зазвичай тихе, відокремлене місце, де ті, хто володів магією, щоб захистити світ, відточували своє ремесло, зараз кипіло активною діяльністю.
Доріжка від вхідних воріт до головної будівлі школи була прикрашена блискучими орнаментами, а з обох боків - барвистим набором яток. Учні заповнили площу в кількості, що значно перевищувала кількість учнів у звичайний навчальний день, гомоніли і весело сміялися.
Їхнє вбрання було настільки ж різноманітним. Дехто був одягнений у шкільну форму під фартухами, працюючи біля кіосків з їжею, а дехто дефілював у яскравих костюмах, тримаючи в руках плакати з рекламою своїх класних проектів. Уздовж головної дороги дивні талісмани - деякі схожі на котів, інші на скелети - привертали увагу своїми надмірно захопленими витівками.
І це були не лише студенти Саду. Тут прогулювалося багато людей у формі інших інститутів Магії, що готують магів - червоні блейзери, білі матроські форми та інші незнайомі моделі.
Це був Вечір у Саду, щорічне свято академії.
Зазвичай Сад був місцем, де вивчали дива, що не піддаються людському розумінню, і протистояли кризам, що загрожували світу, але сьогодні він мав вигляд звичайного шкільного фестивалю.
Ну, дещо нетрадиційного фестивалю... Придивившись уважніше, можна було побачити декорації, виконані у 3D-проекції, а багато яток явно припускали, що їхні покупці вміють користуватися магією. Мушікі, можливо, і міг би зрозуміти, що таке "Магічна стрільба по мішенях" або "Совок слизу", але він не міг здогадатися, як можна було грати в такі речі, як "Виклик повітря" або "Велике кидання левового кільця"...
"Це справді щось особливе. Досить рідко проводять шкільний фестиваль вночі, - пробурмотіла Мушікі.
"Як випливає з назви заходу, його коріння сягає відьомських вечорниць", - відповіла Курое, що сиділа поруч.
"Відьомські вечорниці...?”
"Те, що можна назвати шабашем".
"Га?" Він моргнув на це.
Ніби очікуючи такої реакції, Курое продовжила. "Я гадаю, що ти собі уявляєш - але ці темні елементи, такі як поклоніння демонам, були додані пізніше. Спочатку це слово означало просто день відпочинку".
"А, ясно..." Мушікі задумливо кивнула, а потім знову озирнулася. "Отже, гості тут - вони всі теж маги?
"Здебільшого, так. Запрошуються лише студенти з інших закладів, люди з магічної спільноти та родичі наших студентів, - спокійно відповіла Курое. "Хоча, звичайно, ми робимо винятки, як у твоєму випадку. Опікуни-немаги, як твоя сестра, не такі вже й рідкісні".
Мушікі кивнув, але не сказав, що не забув про головну причину свого сьогоднішнього перебування тут.
І справді. Сьогодні був не лише вечір "Ніч у саду", а й день, коли його сестра та законний опікун, Мадока Куґа, відвідає школу з екскурсією.
"Просто щоб підтвердити, їй дозволено бачити більше, ніж тільки призначені для цього громадські місця, так?"
"Так. І якщо вона попросить пояснень, ти маєш право розкрити конфіденційну інформацію, включаючи подробиці про магію. Деякі учні з немагічних сімей воліють не розкривати такі речі своїм опікунам, але в таких випадках, як цей, коли вимагається повне пояснення, прозорість, як правило, сприяє кращому розумінню".
"...А якщо це її не переконає?"
"Ми готові до будь-якого розвитку подій. Якщо це буде необхідно, у нас є варіанти обробки пам'яті".
"Ти маєш на увазі..."
"Вона забуде все про Сад. Навіть те, що колись ставила під сумнів твоє переведення сюди", - пояснила Курое по суті.
"Зрозуміло... - знервовано відповів Мушікі.
Якщо подумати, то, можливо, причина, чому Сад так швидко схвалив розкриття інформації, полягає в тому, що існував останній засіб позбуття проблем...
"Не варто хвилюватися, - додала Курое, без сумніву, відчуваючи його занепокоєння. "Ми використовуємо стирання пам'яті тільки в тому випадку, якщо всі інші заходи не спрацьовують. Звісно, ми вважаємо за краще, коли в ситуації розбираються опікуни".
"З-зрозуміло."
"На сьогоднішній день було лише сто два таких випадки.”
"Лише...?"
Мушікі насупив брови, але не встиг сказати більше, як зліва від нього, з боку Рурі, пролунав голос.
"Немає сенсу хвилюватися до того, як щось станеться. Ти маєш переконати її, Мушікі. Будь мужнім. Ти не можеш ходити з таким занепокоєним виглядом, якщо хочеш показати Мадоці, як багато ця школа означає для тебе. Вона одразу це зрозуміє, - впевнено заявила вона, тримаючи руки на стегнах.
Для того, хто колись намагався змусити Мушікі покинути школу через страх за його безпеку, це був напрочуд сильний прояв підтримки. Він не міг не захоплюватися її стійкістю. Це було похвально - і водночас цинічно.
І звичайно, якщо навіть Рурі підтримала його, то, можливо, переконати Мадоку теж було не так вже й складно.
"Так. Дякую. Я зроблю все, що зможу", - сказав він, стискаючи кулаки з новознайденою рішучістю.
"Ось так-то краще. Тепер, давай..."
Але Рурі різко зупиниласч посередині.
Мушікі спантеличено кліпали очима, аж поки позаду них не пролунав новий голос.
"Рурііі? Куґааа? Карасумааа?"
Відскочивши назад, він обернувся і побачив дівчину у фіолетовій формі Саду: коротке волосся, акуратно зачесане на плечі, ніжні риси обличчя, м'яка посмішка на вустах. І все ж, чомусь, вона випромінювала невимовно лякаючу інтенсивність.
Сусідка Рурі Хідзумі Наґекава та їхня однокласниця.
"Що ви всі робите на вулиці? Наш клас керує кафе, знаєте, і воно знаходиться в будівлі школи, а не тут. Ви ж не забули?"
"Хідзумі...", - сказала Рурі, її голос тремтів.
Хідзумі доброзичливо посміхнулася і продовжила. "Я розумію. Ти просто хотіла трохи поринути в атмосферу, так? Так, зрештою, це лише раз на рік. Але ти, Рурі... Ідеальна учениця, прогулюєш у день свята? У залі та на кухні зараз такий безлад, тож якби ти могла повернутися до роботи, це було б чудово".
"Звісно! Мені просто треба було дещо зробити..."
"Щось, що тобі потрібно зробити?" Усміхаючись, Хідзумі схилила голову набік.
Рурі безпорадно повернувся до Мушікі та Курое. Останній важко зітхнув, а потім прийшов на допомогу.
"Так сталося, що сестра Мушікі незабаром має приїхати до школи з екскурсією. Ми чекали на неї тут, щоб зустріти".
"А, ясно. Тож сестра Куґи...”
"не маг", - категорично заявила Курое.
Хідзумі стерла наклеєну посмішку з обличчя, її брови зморщилися, коли вона склала руки. "А... Я зрозуміла... Це буде важко".
У її голосі прозвучало знайоме кільце. Мушікі не міг не задатися питанням, чи були такі речі звичайним явищем в Саду - або, можливо, Хідзумі сама походила з немагічної сім’ї?
"...Якщо це так, то, гадаю, твої руки зв'язані. Щасти тобі. Тільки не забудь прийти і допомогти, коли закінчиться тур твоєї сестри, добре?" Вона зітхнула, звучачи трохи переможеною.
Мушікі кивнув. "Так. Вибач. Я допоможу одразу після цього".
"О, і до речі, - плавно додала Курое, - ми з Мушікі займемося візитом, тож не соромся забирати Рурі з собою".
"Що?! Курое?!" Рурі підвищила голос від такої раптової зради, але було вже запізно.
Хідзумі, посмішка якої вже повністю відновилася, вже міцно тримала обидві руки на плечах Рурі. "Треба було одразу так і сказати. Ходімо, Рурі. Нас чекають клієнти."
"Будь ти проклята, Курое! Ти горлорізка! Я цього не забуду!"
Примарні крики Рурі відлунювали вдалині, коли її тягнули геть.
Провівши її, Курое зітхнула з полегшенням. "Тепер, коли її прибрано з дороги, давай готуватися до зустрічі з твоєю сестрою".
"З дороги - це трохи різко...", - сказав Мушікі з незграбною посмішкою.
Курое вистрілила в нього незворушним поглядом. "Якби Рурі збиралася побачити твою сестру, це було б одне. Але якби вона просто стояла поруч, як минулого разу, вона б більше заважала, ніж допомагала. Для всіх буде краще, якщо вона допоможе класу". Висловивши цю різку оцінку, вона знову звернулася до Мушікі. "Вже майже час. Я чекатиму в призначеному місці. Дотримуйся плану, і якщо щось трапиться, зв'яжися зі мною за допомогою телепатії", - сказала вона, показуючи на пасмо волосся, намотане на один з пальців Мушікі.
"Зрозумів. Дякую."
Востаннє кивнувши головою, Мушікі повернув на південь і попрямував головною вулицею, де вже юрмилися гості, до воріт школи.
Незабаром він опинився біля дверей кампусу, які були екстравагантно прикрашені масивною тривимірною проекцією, стилізованою під готичний замок. Над ними висів жирний напис ВЕЧІРНІЙ ПРИЙОМ У САДУ, оточений танцюючими талісманами - милими чібі-версіями адміністративного штучного інтелекту Саду, Сільвели.
Очевидно, 3D-візуалізація була зручнішою для таких великих подій, як ця, оскільки її можна було просто вимкнути після закриття заходу. Це могло здатися дещо знеособленим, але така ефективність, ймовірно, була відображенням прагнення Сайки до практичності.
При цьому, увесь кричущий декор існував лише на території Саду.
Щойно Мушікі виходила за головну браму, школа поверталася до свого звичного невибагливого вигляду. Звісно, святкування, що відбувалися всередині, теж були непомітними, і все завдяки бар'єру, який оточував Сад.
Він уже звик до цього, але все одно це було дивне видовище. Мушікі кинув швидкий погляд на ворота, а потім відійшов убік, щоб не загороджувати вхід гостям.
Оскільки його сестра Мадока не була магом, вона не могла увійти без супроводу та представлення когось із нинішніх студентів. Тому вони домовилися зустрітися за межами Саду.
Він не знав, як довго чекав, коли вдалині почувся гуркіт, що змусив його підняти голову.
"Що?"
Піднявши голову, він побачив масивний мотоцикл, що розривав ніч і прямував прямо до нього.
"Це...?"
Він відійшов, насупившись. Мотоцикл зовсім не зменшував швидкості, незважаючи на те, що був так близько до Саду.
"Тпру!"
Чорно-сріблясте чудовисько машини з ревом промчало повз нього і з вогняним вибухом врізалося в зовнішню стіну школи.
"А-а-а?! Що за...?!"
"Це нещасний випадок! Мотоцикл врізався в стіну!"
"Гасіть вогонь! Хто-небудь, візьміть вогнегасник! Або хто-небудь, хто вміє користуватися магією води!"
"Щ-що...?"
Серед криків і вигуків Мушікі стояв, застиглий в шоці.
Потім крізь полум'я і дим з'явилася фігура з гітарним чохлом на плечах і в шоломі на все обличчя.
Вона підійшла прямо до нього і, не кажучи ні слова, зняли шолом, щоб відкрити знайоме обличчя.
"Мадо?!"
"...А."
Його сестра коротко кивнула, ховаючи шолом під пахву і струшуючи волосся. Різкий контраст між її драматичним входом і непорушним спокоєм викликав бурчання глядачів.
"Гм... З тобою все гаразд?" нерішуче запитав Мушікі.
"...Гальма раптово перестали працювати."
"О-о-о... Звучить жахливо."
"...Це було вже втретє."
"Третє?"
"...Цього року."
"Цього року?!"
У цей момент було б небезпідставно підозрювати, що хтось активно намагається їй вбити. Навіть Мушікі, несприйнятливий до невдач своєї сестри, був приголомшений.
"Я радий, що ти в безпеці... Але якщо це продовжуватиметься, це, мабуть, коштуватиме цілого статку. Чи не краще було б просто сісти на автобус або таксі...?"
"...Якщо я візьму мотоцикл, то наражу на небезпеку лише себе."
"..."
Вагомість її слів вдарила, як камінь, змусивши його замовкнути.
І тут, як по команді, в його голові пролунав голос Курое.
—Бачу, їй все ще не щастить, як і раніше. Але рада, що вона в безпеці. Я займуся прибиранням з нашого боку, тож, будь ласка, проведи її всередину.
—Гаразд, зрозуміло.
"Ходімо всередину. Шкільний персонал про все подбає."
"...Ні, так не годиться. Я маю викликати поліцію."
"Не хвилюйся про це. Тут все трохи по-іншому."
Ніжно підштовхуючи її вперед, Мушікі повів свою напрочуд розсудливу сестру до вхідних воріт Саду.
"...То це і є Академія Саду". Мадока озирнулася, роздивляючись довкола. "Не схоже, що тут відбувається фестиваль.
"Я знаю. Ти зараз побачиш дещо дивне, тому... постарайся не злякатися, добре?"
"...? Гаразд, спробую." Вона здивовано подивилася на нього на мить, але все ж таки погодилася.
Мушікі ледь помітно кивнув їй, завершив процедуру входу і провів її через ворота.
Пройшовши крізь бар'єр, вони потрапили в зовсім інший світ, перед їхніми очима розгорнулася жива, барвиста картина.
"...Ну що ж..." Мадока спокійно оглянула навколишнє середовище, а потім тихо зітхнула. "Захоплююче. Дійсно, дуже дивно.”
Мушікі аж спітнів від її стриманої реакції. "Ти не здивована...?"
"...Ти ж сам казав мені не дивуватися."
"О... Так."
Вона мала рацію. Він більше нічого не міг на це сказати.
Хоча не було схоже, що вона прийняла все беззаперечно.
"...Отже. Що саме щойно сталося?" - запитала вона, дивлячись у його бік. "Ти ж збираєшся пояснити, чи не так?"
"Звичайно". Він кивнув, беручи себе в руки. "Те, що ти бачила, було викликано магічним ефектом, який називається бар'єром нерозпізнавання. Він приховує все ззовні."
"Магічним?
"Так. Власне... я тут вивчаю магію. Для цього і існує ця академія.
"..." Мадока насупила брови на це зізнання і замовкла.
Але в цьому не було нічого нерозумного. Він щойно сказав їй, що вчиться використовувати те, що, на думку більшості людей, існує лише в міфах, казках, манзі та відеоіграх. Цілком природно, що вона була збентежена.
Після кількох хвилин роздумів вона нарешті подивилася йому в очі і заговорила. "...Ця “магія”..."
"Так?"
"...її вивчення покращує твої шанси отримати роботу?"
"Га?" Мушікі ошелешено зойкнула. "Роботу...?"
"...Так. Ти ж, по суті, відвідуєш професійно-технічне училище, так? Подальше навчання - це, звичайно, добре, але краще думати наперед і мати план кар'єри ще до закінчення навчання".
"Я не це мав на увазі..." Він потер лоба, намагаючись зібратися з думками. Я очікував чогось на кшталт: "Що в біса таке магія?!" або "Ти хочеш сказати, що магія існує?". А не поради щодо кар'єри..."
"...Якщо це прямо перед моїм обличчям, який сенс сумніватися? Питання в тому, наскільки ця магія буде корисною для твого майбутнього.
"Е-е-е..." Мушікі трохи відсахнувся від серйозності її слів.
Вони з Курое моделювали, які питання можуть задавати сторонні після того, як дізнаються про магію, але це не входило в їхні плани.
Намагаючись пригадати, що колись казала йому Курое, він відповів якнайкраще. "Після закінчення навчання деякі студенти залишаються в школі, а інші влаштовуються на роботу. Здається, існує багато компаній та організацій, якими керують маги, і більшість людей приєднуються до однієї з них... Принаймні, я так чув."
"...Розумію. Схоже, це дуже мережева індустрія." Мадока схрестила руки, задумливо киваючи.
...У цей момент Мушікі не був упевнений, чи говорила вона про магію, чи про школу.
Секундою пізніше його сестра розвела руки і переключила передачі. "Я знаю, що ти збираєшся показати мені школу, але ти ж не забув про іншу причину, через яку я тут?
"...Звісно, ні." Його брова сіпнулася, але він кивнув.
Інша причина, звісно ж, полягала в тому, чому він вирішив змінити школу в першу чергу.
Іншими словами - представлення дівчини, яку він обрав. Це була головна подія дня.
Однак була одна проблема: Вона на той момент була злита з ним в єдине ціле.
На щастя, ця ситуація була передбачена заздалегідь, і вони з Курое вже розробили план.
"Я все влаштував. Піду подзвоню їй. Мадо, можеш зачекати тут секунду?"
"...Не треба мені заважати. Я сама її зустріну."
"Н-ні, все гаразд! Залишайся тут!"
Збентежений, Мушікі залишив сестру там, де вона стояла, і майже втік, звернувши в бічний провулок і забігши за безлюдну будівлю.
"Курое."
"Так. Я чекала на тебе, Мушікі."
Вона стояла там, де він залишив її кілька хвилин тому.
Побачивши його, вона вклонилася, а потім сказала з ледь помітною посмішкою: "Я думала про це днями, але твоя сестра - це щось особливе".
"Ну, так... Мабуть, це на неї схоже. Але я не очікувала, що вона побачить справжню магію, а потім запитає, чи допоможе вона мені знайти роботу", - відповіла Мушікі.
"Без сумніву, це збіг обставин. Якось я розповіла про магію з деким із сторонніх, але він їх повністю проігнорував.
"Зачекай, ти серйозно? Деякі люди справді зроблені зі сталі?"
"Так, “деякі”". З якоїсь причини Курое подивилася на нього холодним, безпристрасним поглядом.
Мушікі спантеличено нахилив голову.
"Так чи інакше, у нас немає на це часу. Давай покінчимо з цим процесом".
"...! Так, ти маєш рацію."
"Тоді..."
Перш ніж він встиг закінчити, Курое тихо потягнулася і обвила його шию руками.
Це було не вперше, і він підготувався до цього, але все ж таки нерви взяли гору. Він не міг не почервоніти.
"Нгх..."
Курое, незворушно, нахилила і ніжно притиснула свої губи до його губ. М'яке дихання залоскотало йому ніс, а відчуття її дотику пронизало його тремтінням.
Купаючись у п'янкій ейфорії, яка, здавалося, пронизувала його мозок - майже як сп'яніння - тіло Мушікі почало світитися.
А потім, в одну мить, воно метаморфозувало в зовсім іншу форму.
Волосся кольору променистого сонячного світла, прекрасне навіть у темряві ночі. Обличчя, як у порцелянової ляльки. І очі - яскраві, мерехтливі, випромінюючі блиск усіх кольорів, які тільки можна собі уявити.
На місці, де хвилину тому стояв Мушікі, стояла дівчина, від якої перехоплювало подих; це була не хто інша, як наймогутніша у світі відьма і директорка Саду Порожнечі, Куодзакі Сайка.
Трансформація завершена. Злившись з Сайкою за допомогою магії, Мушікі зміг змінити свою фізичну форму на її, використовуючи зовнішнє джерело магічної енергії.
Так, це був простий, але елегантний план, який вони з Курое розробили, щоб впоратися з Мадокою.
Якщо Мушікі і Сайка були двома сторонами однієї медалі, то він міг просто перетворитися на неї непомітно для неї і повернутися до Мадоки.
Звичайно, той факт, що він і Сайка не могли існувати одночасно, був недоліком, але з цим нічого не можна було вдіяти. Головне було постати перед Мадокою в образі Сайки і переконати її прийняти його переведення. За потреби він міг просто перевтілюватися туди-сюди.
"Гаразд, тоді. Я пішов". З тихим зітханням він витонченим рухом простягнув руку і ніжно погладив Курое по голові.
Його голос, його слова і його рухи були зовсім не схожі на ті, що були хвилину тому.
Голос змінювався разом із тілом, але ці дві інші трансформації були результатом його надзвичайної спостережливості та невпинних тренувань. Його імітація Сайки була настільки ретельною, що одного разу він обдурив навіть Рурі Фуяджо, генерального секретаря Міжнародної федерації Сайки, думаючи, що він був справжньою Сайкою.
"Так. Щасти вам, пані Сайка", - сказала Курое з шанобливим поклоном.
Мушікі злегка помахав у відповідь рукою і пішов стежкою, якою прийшов, а його шовкове волосся розвівалося на вітрі.
"Ах...!"
"Це ж пані відьма!"
"Не може бути, справді?! Ого..."
"Вона справді тут..."
Голоси піднялися навколо, коли інші учні почали помічати його. У той час як ті з Саду, можливо, звикли помічати Сайку, більшість відвідувачів з інших академій підготовки магів, ймовірно, бачили її вперше, тому їх реакція була зрозумілою.
Мушікі м'яко посміхнувся, злегка махнув рукою і попрямував до місця призначення.
Попереду стояла Мадока, точно така ж, як і тоді, коли він залишив її кілька хвилин тому.
Він зробив вдих, щоб загартуватися, і продовжив йти до неї розслабленим кроком.
З витонченою, врівноваженою посмішкою він вигукнув: "Добрий день".
"...Хм?"
"Ви, мабуть, сестра Мушікі. Я багато про вас чула. Приємно познайомитися з вами. Я Сайка Куодзакі, директор цієї академії..."
І тут він зупинився.
Причина була неймовірно проста.
"...Що ти робиш, Мушікі?"
Так, Мадока нахмурила брови і звернулася до дівчини, що стояла перед нею, як до Мушікі, незважаючи на те, що він носив обличчя і тіло Сайки і перейняв її голос і рухи.
"..."
Зовсім розгублений, Мушікі застиг у паніці. У нього похололо в животі, і він відчув, як його спина вкрилася потом.
Але це тривало лише мить. Сайка Куодзакі була не з тих, хто піддається неочікуваним обставинам.
Перевтілившись у неї, Мушікі зміг досягти рівня душевної рівноваги, що виходив далеко за межі його звичайних можливостей.
"Ха-ха, який кумедний жарт. У тебе гарне почуття гумору."
"...Це магія трансформації тіла? І чому ти так розмовляєш?"
Але поки Мушікі намагався залишатися в образі, Мадока незворушно продовжувала.
Не те, щоб вона відчувала, що з дівчиною перед нею щось не так, або підозрювала його причетність. Ні - вона знала. Вона чітко сприймала людину, що стояла перед нею, як Мушікі. Його зріст, обличчя, довжина волосся - навіть стать - були зовсім іншими, і все ж вона бачила його наскрізь.
Це не мало жодного сенсу. Намагаючись якнайкраще зберегти усмішку, він обережно запитав: "...На майбутнє, чи можу я запитати, що саме змусило вас помилково прийняти мене за Мушікі?"
"...Помилково? Про що ти говориш? Ти і є Мушікі. Кут нахилу твого тіла, час, коли ти моргаєш, твоє дихання - все це мій брат до дрібниць."
"Що...?"
"Єдине, що відрізняється - це твоя зовнішність і голос."
"..."
...Якби у тебе була інша зовнішність і голос, хіба це не зробило б тебе зовсім іншою людиною?
Почувши, що вона сказала це так, ніби це була найочевидніша річ у світі, Мушікі замовк.
Йому ледве вдалося зберегти свою останню лінію захисту - натреновану посмішку, але по його блідій щоці вже пробігли краплинки поту.
Він завжди знав, що Мадока має надзвичайно гострі інстинкти, але це було за межею норми. Кут нахилу його тіла? Його моргання? Його дихання? Вона ідентифікувала його за цими ознаками?
Звісно, він чув про спеціальні техніки ідентифікації людей за їхньою ходою, але чи справді звичайна людина може вловити такі тонкі відмінності?
Поки Мушікі намагався знайти в цьому сенс, Мадока раптом нахилилася ближче. "Це не голограма. Тіло здається справжнім... Воно надто тверде, щоб бути костюмом... Ти справді перевтілився?"
Вона почала торкатися його, натискати то тут, то там, примружуючи очі й розглядаючи його з різних боків, навіть обнюхуючи. Мушікі інстинктивно відвернувся.
"Агов...!"
"...Ні, воно занадто деталізоване, щоб бути штучним... Це тіло має історію. Воно не могло бути зроблене за одну ніч. Воно мусить бути засноване на реальній людині. Чи це позичене тіло? Закляття, яке міняє особистості...? Таке взагалі можливо? А може..."
"..."
Вона підійшла ще ближче, принюхуючись до шиї Мушікі, вдивляючись в його обличчя.
Її погляд змусив його задихнутися.
Це було так, ніби вона була новітнім високоточним сканером, що аналізував внутрішню структуру об'єкта з усіх боків.
Або собачий хижак, що впізнає здобич з одного понюху.
Під її пильним поглядом Мушікі відчував, що кожна таємниця між ним і Сайкою може вийти назовні.
"...Прискорене серцебиття. Піт. Запах шлункового соку. Нервуєш?"
Навіть його хвилювання не залишилося непоміченим. Його очі різко забігали в очницях.
"Вибачте, я щойно згадала, що маю дещо зробити. Вибачте мені."
Він важко ковтнув, щоб змочити пересохле горло, востаннє вичавив з себе голос Сайки, а потім швидко відступив.
Мадока лише злегка нахилила голову. Вона не зробила жодної спроби піти за ним. Можливо, їй справді було просто цікаво спостерігати за його зміною форми.
"Хаааа..."
Пробившись крізь натовп студентів та відвідувачів на головній вулиці, Мушікі пірнув назад у сусідній провулок, щоб сховатися.
Тієї ж миті його тіло ледь-ледь замерехтіло, і він перейшов з форми Сайки назад у свою власну.
В той час як перетворення на Сайку вимагало зовнішнього джерела магічної енергії, повернення до власної форми не вимагало. Якщо його психічний стан дестабілізувався настільки, що його магія витікала природним чином, його тіло за замовчуванням переходило в більш ефективну форму — Мушікі.
Він ледве встиг це зробити. Якби він перетворився на людях, Мадока та інші учні й відвідувачі побачили б усе... Хоча, можливо, Мадока й оком не моргнула б на це.
"Мало не влип."
"Га!"
Раптовий голос змусив його здригнутися від несподіванки.
Озирнувшись через плече, він побачив Курое. Він відступив в інший провулок, ніж раніше, але здавалося, що вона пішла за ним після того, як він залишив Мадоку.
"К-Курое..."
"Так, - відповіла вона, підперши підборіддя рукою з похмурим виглядом і дивлячись у той бік, звідки він прийшов. "Дозвольте мені запитати ще раз: Що за жінка - твоя сестра?"
Що ж, ніхто не міг її звинувачувати. Зрештою, Мушікі сам хотів поставити те саме запитання.
"Ти хочеш сказати, що вона вирахувала твою справжню особистість лише з того, як ти моргав і дихав? Рурі не могла бачити тебе наскрізь. Але вона змогла?"
"...Все так, як ти сказала. І так, навіть Рурі не здогадалася", - сказав він, урочисто кивнувши головою.
До речі, коли він сказав "навіть Рурі", він мав на увазі найвищу можливу похвалу. Якби Рурі це почула, вона, мабуть, скорчилася б на місці, стогнучи від гордості та збентеження.
Насправді, він був шокований не менше.
Адже Мадока з першого погляду розгадала його образ Сайки, в якому він був абсолютно впевнений. Шок і напруга вразили його першим, але за мить хвиля безпорадності та приниження обрушилася на нього. Мушікі притулився спиною до стіни і заховав обличчя в долонях.
"Н-ні, не може бути... Як можна було так легко оголоти мою Сайку...?" - стогнав він, готовий впасти на землю.
"Таке формулювання легко викликає непорозуміння", - пробурмотіла Курое, дивлячись на нього суворим поглядом. "Зараз не час розслаблятися. Візьми себе в руки. Не можна змушувати її довго чекати. Ти повинен поспішати до неї".
"Але якщо моя гра не працює, я ніяк не зможу представити Сайку. Її ніколи не переконати...", - сказав він, замислившись.
"...Що зроблено, те зроблено", - сказала Курое з напруженим виглядом. Якщо нас викрили, треба переходити до плану "Б".
"План Б?" Очі Мушікі здивовано розширилися. "У тебе є інша ідея?"
"Як я вже згадувала раніше, я підготувала кілька запасних варіантів дій про всяк випадок. Але деталі поки що зачекають. Твоя сестра прямує сюди - вона, мабуть, хвилюється за тебе. Піди і привітай її, і поки що просто почни показувати їй школу, як і планували".
"...! Зрозумів!"
Йому до смерті хотілося знати, яким був план Б, але він не міг залишити Мадоку без нагляду. Він швидко кивнув і розвернувся, щоб повернутися в той бік, звідки прийшов.
Вона вже була в полі зору, наближаючись з головної вулиці.
"Вибач", - сказав він, помахавши рукою. "Я змусив тебе чекати?"
"...Ні. Важливіше те, що з тобою все гаразд? Ти виглядав дуже схвильованим щойно".
"Га? Про що ти говориш?"
Мадока, здавалося, вже зрозуміла, що Сайка - це насправді він, але він не міг зізнатися в цьому. Він примусив себе посміхнутися, намагаючись втримати нерви і прикинутися дурником.
"...Тільки що, ти..."
"Д-давай не будемо про це хвилюватися! Ходімо, я покажу тобі школу!" - перервав він, перш ніж вивести її назад на головну вулицю.
Мадока пішла за ним з сумнівним виглядом.
"Отже, сад розділений на п'ять основних частин. Ми зараз у південній частині, де гуртожитки та магазини. Якщо підемо прямо, то дійдемо до центральної частини, де знаходиться головний навчальний корпус.
"...Хм..."
"У мого класу захід проводиться в центральній будівлі школи. Ми могли б піти туди спочатку, якщо ти не хочеш побачити щось інше?"
Мадока озирнулася, щоб роздивитися довкола. "...Я залишу фестивальні заходи на тебе. Мені цікавіше побачити приміщення, викладачів та студентів. Але..."
"Але?"
"...Мене найбільше цікавить та людина, яка тобі подобається. Ти ж обіцяв мене познайомити, хіба ні?"
"..."
Тільки-но він подумав, що йому вдалося ухилитися від цієї теми, як вона знову повернулася до неї. Його посмішка застигла на місці, коли в ньому знову з'явилася паніка.
Відчувши щось неладне в його реакції, Мадока з підозрою звузила очі. "...Що ти так дивишся? Тільки не кажи мені, що ти справді збирався перевтілитися? З'явитися в образі дівчини і сказати, що ти - та, в кого він закоханий?"
"Не зовсім..."
Вона не зовсім помилялася. Це було неминуче, оскільки його тіло зʼєдналося з тілом Сайки, але звинувачення сестри було недалеким від правди.
І вона бачила його провину наскрізь. Це була не просто здогадка - це була впевненість. Зважаючи на проникливість Мадоки, напівфабрикатна брехня могла стати фатальною.
Але його невиразна відповідь, здавалося, лише поглибила її скептицизм. Вона втупилася в нього гострим поглядом, наче зазирала йому просто в душу. "...Тоді що все це було щойно? У мене не склалося враження, що ти хотів мене здивувати. Якби це було так, то викриття не було б достатньою причиною для втечі. Тільки не кажи... Це справді одностороннє кохання? Ти їй не сказав? А може, все, що ти казав про закоханість, було лише приводом, щоб приховати справжню причину твого переходу сюди...?"
"Ні! Вона справжня, і я їй сказав!"
Ця частина була правдою. Він енергійно похитав головою, коли Мадока постукала себе по підборіддю, глибоко замислившись.
Вона, мабуть, відчула, що він не бреше, але це лише додало їй сумнівів.
"...Тоді чому ти не представив її? Ти ж казав, що підеш за нею. Є якась причина, чому вона не може показати своє обличчя?"
"Я... Е-е..." Він запнувся на словах, не в змозі відповісти.
У цей момент...
"Привіт. Вибач, що змусив тебе чекати, Мушікі. І... це твоя сестра?"
Голос пролунав позаду них.
"А...?!"
Захоплений зненацька, він обернувся, його дихання перехопило в горлі.
Вони з Сайкою були в одному тілі. Завдяки техніці злиття, що зв'язувала їх разом, тільки один з них міг існувати в будь-який момент часу. Ось чому він так довго жив подвійним життям, перемикаючись між собою і Сайкою.
Але цей голос, що пролунав у нього за спиною -
"...Цього не може бути..."
Від несподіванки він озирнувся через плече, його обличчя спотворилося в чисту розгубленість, а з губ вирвався тремтливий подих.
Але це було зовсім не безпідставно. Зрештою, людина, що стояла там, зовсім не була схожа на Сайку.
Скоріше, це була жінка в тонких окулярах у дротяній оправі.
На вигляд їй було близько двадцяти років, довге сріблясте волосся спадало по спині так далеко, що, здавалося, торкалося землі, а шкіра була такою блідою, що було зрозуміло, що вона дуже давно не бачила сонячного світла. Вона була вища навіть за Мадоку і мала фігуру, яку можна було описати лише як неймовірну, але чомусь була вдягнена у шкільну форму дівчат Саду. Її вбрання явно не пасувало їй - воно було тісним у всіх неправильних місцях, розтягнутим до межі.
А ще було її обличчя. Вона ніби грала виставу свого життя. Її щоки розчервонілися, на лобі виступив піт, а на обличчі була вимушена посмішка, через яку здавалося, що її м'язи бунтують.
Не було жодної помилки. Абсолютно ніякої. Це була Хільдеґарда Сілвела - голова технічного відділу школи і Лицар Саду.
Принаймні, це Мушікі міг зрозуміти.
Він кинув на неї пильний погляд і почав питати: "Що ти робиш, Хільде?"
—Будь ласка, зачекай, Мушікі. Телепатичне повідомлення Курое обірвало його.
Курое? Зачекай, вона - це той план Б, про який ти говорила раніше?
Так. На щастя, твоя сестра ніколи не бачила обличчя пані Сайки. Це означає, що дублер повинен бути достатнім.
...мабуть, так?
Це був не той підхід, на який він міг легко погодитися, але він не міг сказати, що він не має якогось сенсу. Він дав розпливчасту, ні до чого не зобов'язуючу відповідь.
І все ж... Чому саме Хільда? Вона зовсім не схожа на Сайку... І я не думаю, що вона підходить для цього...
Він подивився на Хільдеґарду, яка помітно напружувалася і щось бурмотіла собі під ніс.
Хільдеґарда була відомою сором'язливістю, не кажучи вже про те, що вона страшенно соромилася незнайомців. Думка про те, що вона зголоситься на щось подібне з власної волі, здавалася в кращому випадку неймовірною.
І так, хоча вона поділяла глибоке захоплення Мушікі та Рурі Сайкою, вона була радше тихою прихильницею. На відміну від них, вона ніколи не намагалася наслідувати мову чи манери Сайки. Звичайно, можливо, вона робила це наодинці, але вона точно ніколи не робила цього перед кимось іншим. Подібно до того, як любителі поїздів бувають різними - хтось їздить, хтось фотографує, - так і фанати Сайки мали власні способи демонструвати свій ентузіазм.
—Це правда, - відповіла Курое. Але в кампусі небагато людей знають про вашу з пані Сайкою ситуацію.
—...Справедливе зауваження.
Він не міг з цим сперечатися. Просити про таку допомогу міг лише той, хто вже розумів його скрутне становище, а це значно звужувало коло осіб, які могли б допомогти.
—Під час останнього інциденту вона сказала, що якщо тобі знову знадобиться допомога, вона буде поруч, щоб підтримати тебе. Тож я попросила.
—Хільде...
Для людини, яка уникала уваги, як чуми, це був неймовірний жест. Той факт, що вона зробила це, незважаючи на погано підібране вбрання і все інше, наповнив його теплим припливом емоцій.
Він не міг дозволити її зусиллям піти намарно. Прочистивши горло, він повернувся до Мадоки.
"Мадо, дозволь представити тебе. Це…"
"С-Сайка Куодзакі... Приємно познайомитися... Фух...", - Хільдеґарда затиналася, як по команді.
Вона явно намагалася імітувати голос і характер Сайки, але її природна сором'язливість давалася взнаки. Її обличчя було застиглим, голос хрипким, і чомусь вона стала в драматичну позу, ніби пробуджувала якусь злу, давню силу... Чи такою вона бачила Сайку?
Мушікі відчайдушно хотів виправити її, але стримався.
Зараз був не час для того. Більше того, та сама жінка, яка ледве могла розмовляти зі своїми учнями, тепер ось так виставляла себе перед незнайомцем. З боку Мушікі було б страшенно неввічливо звернути увагу на цю невідповідність.
“…”
Очі Мадоки повільно й неквапливо ковзнули по всій постаті Хільдеґарди.
...Чи йому здалося? Чи в цих зазвичай меланхолійних очах було щось невиразно недовірливе?
З огляду на те, як все розгорталося до цього часу, певна підозра була, мабуть, неминучою. Але її погляд здавався не просто настороженим - він був відверто ворожим.
Хільдеґарда, здавалося, теж це відчула. Її плечі злегка сіпнулися. "Щ-щось не так...?"
"...Нічого." Зрештою, Мадока випрямилася і вклонилася. "Дякую за те, що завжди піклуєшся про мого брата. Я Мадока Куґа, старша сестра Мушікі."
Її тон був напрочуд офіційним. Звичайно, це було буденне звернення, але воно нагадало Мушікі, що його сестра справді доросла.
"А, т-так... Дуже дякую..."
Хільдеґарда рефлекторно вклонилася, але щось у її русі, мабуть, здалося їй недостатньо Сайківським, бо після миті вагань вона підняла одну руку, щоб прикрити око, у драматичній позі, схожій на олдскульний плакат яскравої рок-групи.
До речі, правильним рухом у такій ситуації було б підняти поділ спідниці в реверансі. Ця грайлива елегантність була частиною того, що робило Сайку такою чарівною... Не те, щоб Мушікі міг зараз сказати про це вголос.
Коли він намагався змусити свого внутрішнього критика замовкнути, Мадока знову заговорила, її очі все ще блукали по вбранню Хільдеґарди. "...Можна щось запитати?"
"Т-так. Щ-що саме...?"
"...Ти навчаєшся в цій академії?"
"Е? Гм... О, е... Т-так, це так... Просто, ну, за цим стоїть невеличка історія. Я учениця, так, але водночас і викладач..." Вона на мить завагалася, але, вочевидь, вирішила дотримуватися справжньої історії Сайки.
Мадока розгублено насупилася. "...Учениця і вчитель?"
"Т-так... Спершу я була вчителькою, але були речі, які я хотіла вивчати знову, тож тепер я теж ходжу на уроки. Це також дозволяє мені оцінювати інших вчителів заодно... Ті-хі-хі...", - оголосила Хільдеґарда, надуваючись від гордості - і трохи надто напружуючи своє вбрання.
Бац! Ґудзик з її переобтяженої блузки злетів у повітря.
Мадока спокійно зловила його однією рукою, коли він пролетів повз її обличчя.
"Мені дуже шкода! Тобто, мої щирі вибачення..."
"...Неварто. Таке постійно трапляється." Мадока повернула ґудзик з нерозбірливим виразом обличчя.
Хільдеґарда зніяковіло згорбилася, коли взяла його в руку. "Справді...?"
"Так. Предмети, що летять мені в обличчя, є повсякденним явищем".
"О, я розумію..." Хільдеґарда повільно кивнула, а потім моргнула. "Га?"
Однак вона не озвучила своє запитання.
Чому? Тому що Мадока злегка примружила очі й сказала: "...А ще важливіше те, що ти вчителька, чи не так?"
"А? А... Так. А чому ти питаєш...?" запитала Хільдеґарда, схиливши голову набік.
Відповідь Мадоки пролунала спокійним, холодячим від холоду голосом. "...Іншими словами - ти вчителька, яка підняла руку на свого учня, та ще й неповнолітнього?"
"Що?!"
Сама сила цих слів змусила Хільдеґарду здригнутися і затремтіти, наче її вдарили фізично.
Не те, щоб хтось міг звинувачувати її. Тон Мадоки міг бути ввічливим, але її голос був досить різким, щоб застудити кров. Здавалося, що вона була на відстані одного подиху від того, щоб перерізати Хільдеґарді горло.
Мушікі поспішив стати між ними. "Стій, Мадо! Ти все не так зрозуміла!"
"...Не так? Але хіба ти не хочеш вийти заміж за Куодзакі?"
"Ну... так! Це саме те, що я відчуваю! Сама Сайка про це ніколи не говорила!"
"...То ти кажеш, що не зробив нічого такого, що порушило б закон?"
"Звичайно, ні!" - наполягав він.
"Навіть поцілунку?
"Ну, це..."
"Чому ти вагаєшся з відповіддю? Коли Мадока втупилася в нього кинджалом, Мушікі відсахнувся, не в змозі зустрітися з нею поглядом.
Він не міг прямо сказати "так", тому дав розпливчасту відповідь. Погане рішення, озираючись назад. У грудях у нього з'явився жаль. З іншого боку, якби він сказав "ні", сестра все одно побачила б його наскрізь. Він був приречений з того моменту, як вона запитала.
Проте альтернативи не було, коли мова йшла про поцілунок між ним і Сайкою. Зрештою, Сайці потрібно було доторкнутися до його губ, щоб злитися з його майже бездиханним тілом. І відтоді, як Мушікі прибула до Саду, він цілував її числені рази (так, він рахує). У магії фізичний контакт і тілесні флюїди мали велике значення. Коли він трансформував власное тіло у тіло Сайки, прямий контакт був найефективнішим способом спрямувати магію.
Тим не менш, він ніколи не уявляв, що його перше кохання буде пов'язане з тим, що він пропустить всі звичайні кроки і перейде до поцілунків ще до того, як вони офіційно зустрічатимуться.
"Я маю на увазі... Е-е... У нас ще не було справжнього поцілунку!"
"...Що це означає?" запитала Мадока, піднявши одну брову.
Мушікі почервонів, намагаючись пояснити. "Поцілунок, коли ми обоє, знаєш, щось відчуваємо. Такого ще не було. Для неї це просто щось, що потрібно зробити. Як... місія, або робота..."
Він заплутався у словах, від чого вираз обличчя Мадоки став ще похмурішим.
"Ти хочеш сказати, що це відносини на умовах “послуга за послугу”?"
"Я зовсім не це мав на увазі!"
Неважливо, як він це сказав, все, що він зробив, це зробив так, що це звучало ще більш схематично. Він почухав голову, ніяково скривившись.
Тільки тоді він помітив - поки вони з Мадокою сперечалися, Хільдеґарда буквально намагалася втекти.
Мадока зупинила її, ставши перед нею. "...Куди це ти, по-твоєму, йдеш?"
"Ііп! Будь ласка...!" Хільдеґарда видала жалюгідний вереск. "Н-ні! Це не так...! Я нічого не зробила! Я просто виконувала наказ...!"
"...О? То ти кажеш, що це Мушікі винен? Але ж ти прийняла оплату, чи не так?"
"Я-я не це мала на увазі!" Хільдеґарда застогнала, її очі наповнилися слізьми.
Мушікі кинувся зупинити сестру. "М-мадо! Будь ласка, заспокойся...!"
"...Не хвилюйся. Я не та, хто збирається її вбити. Це зробить суспільство."
"Це зовсім не краще...!"
Її безмовна лють змусила Хільдеґарду в жаху відступити.
У цей момент...
"Зупинись. Це не Сайка Куодзакі. Вона просто дублерка."
Новий голос пролунав позаду них.
"А...?"
"...Що?"
Мушікі та Мадока здивовано обернулися.
Там стояла, впевнено схрестивши руки, молода дівчина. Її пухнасте волосся було прикрашене витіюватими аксесуарами, а на очах була невелика оправа. На перший погляд вона виглядала досить юною, щоб зійти за ученицю середньої школи.
Але Мушікі знав краще. Вона не була невинною дівчинкою, якою здавалася.
Це була лицар Ерулька Флаєра, голова медичного відділу Саду і найдовіреніший маг Сайки.
Побачивши її, Мушікі пересмикнув плечима від запізнілого поштовху впізнавання.
Без сумніву, вона втрутилася, щоб врятувати Хільдеґарду, яка була явно приголомшена.
Але вона сказала занадто багато. Видавши, що Хільдеґарда не була справжньою Сайкою, Ерулька, по суті, відкрила скриньку Пандори.
"...Дублерка? Ти хочеш сказати, що ця жінка - фальшивка?" запитала Мадока.
"А... Ну, це..."
Як і побоювався Мушікі, Мадока відреагувала з неприхованою підозрою. Він ламав голову над тим, як би це приховати.
Але Ерульку це, здавалося, не турбувало. Натомість вона весело розсміялася. "Все вірно. Я лише хотіла трохи подражнити тебе, але, мабуть, перегнула палицю".
"Що...?"
Мушікі моргнув. Це не було схоже на те, що сказав би простий перехожий. За цим стояло занадто багато ваги.
Мадока, мабуть, відчувала те саме. Звузивши очі, вона обережно запитала: "...А ти?"
Ерулька посміхнулася, гордо випнувши свої скромні груди. "Це має бути очевидно... Я справжня Сайка Куодзакі".
"-?!"
"...Що ти щойно сказала?"
Слова Ерульки повисли в повітрі.
Очі Мушікі широко розплющилися, а Мадока з підозрою звузила свої.
На секунду він був абсолютно розгублений, не розуміючи, що Ерулька мала на увазі.
Але потім вона швидко підморгнула йому, ніби посилаючи сигнал.
"...!"
З цим він зрозумів.
У той же час, голос відлунав у його свідомості.
—Курое! Не кажи мені...
—Правильно. Я також попросила підтримки у лицаря Ерульки. Лицар Хільдегарда, схоже, не вдалося добре впоратися з роллю.
—Це знову зовсім інший напрямок...
—Не прискіпуйся. Мені більше не було кого просити. Просто підіграй.
Після цієї підказки він знову прочистив горло. "Т-так, так. Вибач, Мадо. Це справжня Сайка."
"...Що це за ідея - знайомити когось під чужим ім'ям?" запитала Мадока, недовірливо насупившись.
Вона мала рацію, що була скептично налаштована. Мушікі й сам розгубився, не знаючи, що відповісти. На щастя, Ерулька з легкою посмішкою і знизуванням плечима відповіла за нього.
"Та так, трохи розважилися. Це ж фестиваль, врешті-решт. Не треба бути такою хмурою - розважайся". Вона хіхікнула.
На відміну від Хільдеґарди, вона навіть не намагалася імітувати мову Сайки.
Що ж, Мадока не знала, якою була справжня Сайка Куодзакі. Можливо, краще залишатися природною, ніж надто старатися і схибити.
"..."
Сестра оглянула Ерульку з ніг до голови, потім нахилилася і прошепотіла йому: "...Мушікі. Ти впевнений, що ця дівчинка та, за кого себе видає?"
"П-про що ти...?" - нервово запитав він, і піт виступив у нього на лобі.
Чи була якась очевидна видача?
"...Вона практично в нижній білизні", - відповіла Мадока так, ніби це було очевидно.
"Ах..." Він видав якийсь німий звук.
Справді, Ерулька була вдягнена у форму Саду, як і Хільдеґарда, але куртка була просто накинута на плечі, а спідниці на ній навіть не було. Інакше кажучи, її тонкі спортивні лосіни були на повному видноті.
...Він уже звик до її дивного вбрання, коли жив у Саду, але тепер, коли Мадока звернула на це увагу, вбрання Ерульки було відверто обурливим. Занепокоєння Мадоки було цілком зрозумілим.
І це було ще не все.
Поки Мадока продовжувала підозріло дивитися на неї, Ерулька недбало витягла з-під пальта пляшку у формі масивного гарбуза, піднесла його до губ і почала ковтати його вміст...
"Фух. Прямо в точку. Це те, що треба на фестивалі", - видихнула вона, її щоки злегка почервоніли.
"...Це алкоголь?"
"Агов...!"
Але щойно підозри Мадоки досягли критичної межі -
"Не дай їй себе обдурити! Я справжній Сайка Куодзакі!"
Як то кажуть, на третій раз щастить, або як там кажуть. І саме тоді, як грім серед ясного неба, пролунав свіжий голос.
Привернутий звуком, Мушікі обернувся і побачив дівчинку, яка виглядала навіть молодшою за Ерульку.
Її золотисте волосся було акуратно заплетене в косу, і вона носила комічно велику форму Саду.
Вона теж була тією, хто знав правду про нього і Сайку, Сара Сварнер, нещодавно перероджена дівчинка, яка колись була носієм фактора анігіляції, відомого як Колесо Долі, Фортуна.
"Чи не так, любий?"
"Е?!" вигукнув Мушікі.
Сара взяла його за руку, нахилившись до нього з перебільшеною, театральною грацією. Для такої юної на вигляд, вона, безумовно, знала, як поводитися по-дорослому - настільки, що це застало його зненацька.
—Курое...? Хіба Сара не є проблемою?
—Згідна.
—Курое?!
Він подумки роззявив рота від її відповіді.
Сара була неподалік, коли я попросила лицаря Ерульку про допомогу, і вона наполягла на тому, щоб приєднатися. Я не змогла змусити себе відмовити.
—Ясно...
Це телепатичне пояснення змусило Мушікі скривитись.
Сара була дуже стриманою особистістю. Зазвичай вона була не з тих людей, які роблять щось подібне.
Але вона завжди казала, що хоче віддячити Сайці та Мушікі за ту доброту, яку вони виявили до неї, і тепер, коли вона знайшла таку можливість, здавалося, що вона збирається йти ва-банк. Можливо, навіть занадто.
Мабуть, поділяючи її почуття, Мадока ледь помітно насупилася. "...Це правда, Мушікі?"
"Е-е... Так".
Ця невиразна відповідь лише зробила її більш стурбованою. "...Вона виглядає страшенно молодою."
"Любов не знає віку! Через десять років ніхто навіть не помітить цього розриву!" драматично заявила Сара, стискаючи руку Мушікі, щоб підкреслити свою думку. "Скажи їй, любий! Скажи, що колись одружишся зі мною!"
"Я-Я-Я..."
"Що, в біса, тут відбувається?!" - втрутився різкий голос, заглушивши все, що хотіла сказати Мушікі.
Високий чоловік, якому на вигляд було близько двадцяти років, увірвався до них, проштовхуючись крізь натовп, його плечі були напружені від люті.
Заплетене волосся, смаглява шкіра, гострі, як бритва, очі, сповнені люті та емоцій - це був Анвієт Сварнер.
Хоча в це було важко повірити, він був чоловіком Сари.
"Куґо! Не хочеш пояснити це?! Ти знущаєшся з мене?!"
"П-пане Сварнер...! Я-я можу пояснити...!"
Але перш ніж Мушікі встиг вимовити ще одне слово, Сара повернулася до своєї ролі, її очі блищали від сліз. "Пробач мені, Ан! Мушікі зробив мені пропозицію!"
"Що...?!"
Обличчя Анвієта перекосилося від ще більшої люті. У буквальному сенсі, електрика почала тріщати навколо нього, іскри летіли в повітрі, а волосся стало дибки. Він був схожий на розлюченого бога-громовержця. В голові Мушікі промайнуло слово "смерть".
Але потім Анвієт зупинився і перевів подих. Лють повільно згасала, коли він повернувся до Сари.
"...Так. Ти колись померла і відродилася. Технічно кажучи, ми з тобою більше не чоловік і дружина. Тож якщо Куґа хоче зробити пропозицію... можливо, я не маю права втручатися. Можливо."
"Ан..." Сара кинула на нього розпачливий погляд.
"Але, - продовжував Анвієт. "Послухай, мої почуття не змінилися за сто років. Жінка, яку я кохаю - це завжди була ти. Тільки ти. Все моє життя. Більше ніхто", - сказав він, простягаючи одну руку.
Сара зітхнула, її очі наповнилися сльозами. Наступної миті вона відірвалася від Мушикі і стрибнула в обійми Анвієта. "О, Ан. Ан... Моя найдорожча любов. Я збрехала, але, будь ласка, пробач мені, що зрадила тебе. Моє серце завжди належало тобі. Тоді, зараз і назавжди - тільки тобі". Все ще плачучи, вона обернулася до мене з дивною умиротвореною посмішкою. "Вибач, Мушікі! Схоже, що Ан для мене все ще єдиний!"
"А... Звичайно..."
Що я щойно побачив?
Це було все, про що міг думати Мушікі, і він спромігся лише на саму м'яку, суху відповідь, яку тільки можна було собі уявити.
Поки він стояв, як олень у світлі фар, Анвієт і Сара вже заспокоїлися і йшли разом, пліч-о-пліч.
"Г-гей. Ти не занадто прижався, тобі не здається...?"
"О? Я просто в одному з тих настроїв, коли хочеться поділитися трохи щастя зі світом".
Все ще загорнуті у власну маленьку любовну бульбашку, Сварнери розчинилися у натовпі.
Коли вони зникли з поля зору, Мадока обернулася до Мушікі.
"...Ти не проти? Просто дати їм піти?"
"Т-так... Все гаразд..."
Упродовж кількох хвилин йому фальшиво освідчилися, а потім кинули - і він ні на що не погодився.
Він засміявся слабким, виснаженим сміхом. Це випробування залишило його дивним чином виснаженим.
Проте, незважаючи на всі емоційні потрясіння, реальна проблема не стала ближчою до вирішення. Він озирнувся на наслідки хаосу, а потім повернувся, коли Мадока знову опинилася перед ним.
"...І що? Хто справжня Сайка? Я знаю, що це шкільний фестиваль, але ця витівка зайшла надто далеко, чи не так?"
"Я... Е-е..." Знову поставлений на місце, Мушікі не втримався.
Він був вдячний усім, хто зголосився йому допомогти, але жоден з їхніх виступів не зміг переконати Мадоку.
І тепер не залишилося нікого, до кого можна було б звернутися. З тих небагатьох людей у Саду, які знали, що Мушікі та Сайка зєдналися, залишилася лише одна: Рурі, яку Хідзумі викрала раніше.
Якби хтось і зміг вдало зіграти Сайку, то це була б вона. Але обдурити власну сестру? Такого просто не могло бути. Незалежно від того, наскільки досконало Рурі грала роль, все, що Мушікі міг уявити, це як Мадока звужує очі і каже: "...Хіба це не ти, Рурі?"
Саме тоді, коли Мушікі мучився над тим, що робити далі, в його голові пролунав голос Курое.
—У нас немає вибору. Я використаю наш останній засіб.
—...! У тебе є ще щось у рукаві?!
—Так. Я не хотіла цього робити, але відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів... Я відправлю нашу останню заміну.
—Останню... заміну? Але ж ніхто не знає, що ми з Сайкою...
"Що з тобою, Мушікі? Твоя сестра нарешті тут, а ти виглядаєш так, ніби тебе щойно вдарили цеглою."
—А...?
В ту ж мить його очі широко розплющилися.
Йому не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що сталося. Цей голос лунав не в його голові.
Він був реальним.
Він з розгону обернувся - і побачив її. Якимось чином, сам того не помічаючи, Курое опинилася поруч з ним.
"...А ти хто?" запитала Мадока, не зводячи з неї погляду.
На це питання...
"Вибачте, що змусила вас чекати. Мене звати Сайка Куозакі."
...Курое Карасума відкрила своє справжнє ім'я.