---** Фінальний пазл ---
«Що...?» Мушікі застогнав, приголомшений болем, що пронизував його груди.
Його навряд чи можна було звинувачувати в розгубленості. Будь-хто інший на його місці, безсумнівно, відреагував би так само. Його сестра, член його групи, з якою він розділив стільки труднощів і радощів, раптом виявилася ворогом усього людства.
"Ого, гарна реакція! А ти досить милий, знаєш? Мабуть, я садистка, бо мені дуже подобається бачити тебе таким", - пожартувала Клара, кружляючи навколо нього неймовірно легкими кроками.
«Кла...ро...», - прохрипів Мушікі, і піт виступив на його обличчі.
Вона, мабуть, використала творця гри, щоб замаскуватися під Рурі, і все для того, щоб застати Мушікі та інших зненацька і завдати удару, коли вони найменше цього очікували.
Але вона не могла зайняти місце Рурі від самого початку. Мушікі чітко пам'ятав вираз обличчя сестри, коли вона впала на коліна, щоб вибачитися в першому місті, і те, як блаженно вона поводилася коли її гладила Сайка як кішку. Важко було повірити, що за цими діями міг стояти самозванець.
Але відтоді Рурі була з ними. Не повинно було бути можливості...
"...! Ах... Коли нас розділили в тих кімнатах..."
Курое, намагаючись зупинити кровотечу, напружився. «Так, напевно... Я думала, що ті кімнати були половинчастим відволікаючим маневром, але, можливо, в цьому і полягала їхня справжня мета...» Вона втупилася в Клару огидним поглядом. "Я повинна була зрозуміти це раніше. Рурі ніяк не могла не відреагувати, коли я провела трансформаціб твого тіла, Мушікі".
Ясно. Якщо подумати, то вона взагалі ніяк не відреагувала.
Він також пам'ятав, що тоді звернув на це увагу, але, зважаючи на обставини, вирішив не брати до уваги.
"Бінго! Ти влучила у саме яблучко! Я знала, що ти здогадаєшся!" Клара хіхікнула. "Твоя дівчинка-зайчик була дуже надокучливою, але я вирішила, що Еделун з нею впорається, і проблем не буде. Тож я трохи образилася на тебе за це. З іншого боку, я б ніколи не впоралася з Куодзакі Сайкою в її розквіті сил, розумієш? Тож я дуже вдячна тобі за це, Мушіпі", - сказала вона, акуратно кружляючи на місці. Перш ніж хтось зрозумів, що сталося, її одяг перетворився на вбрання некроманта, доповнене дрібничками у формі черепа.
"Мм-мм! Так набагато краще! Обладунки дуже милі і відчуття наче це рольова гра у нас з тобою, але в них важко пересуватися, розумієш? Хоч мені й справді цікаво, що це за обладунок такий — у формі бікіні. Це взагалі як? Бахаха!" Вона вибухнула сміхом, її тон голосу був абсолютно недоречним у напруженій атмосфері.
Весь цей час Мушікі дивився на неї з виразом страху, викарбуваним на його обличчі.
Причина була проста. Присутність Клари тут натякала на щось інше.
Не могло бути, що те, що вона знала правду про Ардженто Тірнанонг, створила персонажа, ідентичного Рурі, і зайняла її місце в грі, було просто збігом обставин.
Те, що вона зараз тут, могло означати лише те, що вони з Едельґардою працювали разом.
Мушікі зціпив зуби. Едельґарда сама по собі була грізним ворогом, але з Кларою на її боці, вага відчаю тяжіла над ними. І все ж.
.. "...Зачекай, - перебила Едельґарда, обернувшись до Клари з піднятою бровою. "Що ти робиш? Ти руйнуєш велику битву з босом, на яку я з нетерпінням чекала!" - роздратовано вигукнула вона.
Навіть Клара, мабуть, не очікувала такої реакції.
«Е...?» Вона обернулася, на її обличчі було написано здивування. "Серйозно? Я допомогла тобі впоратися з супер-набридливим ворогом. Чому б нам не об'єднатися і не битися з ним разом?"
«Ти анітрохи не розумієш психологію геймерів!» продовжувала Едельґарда. "Слухай, є величезна різниця між боєм на високому рівні складності і просто боєм без шансу на перемогу! Як би ти почувалася, якби дійшла до останнього підземелля, щоб зустрітися з останнім босом, а потім тебе змусили не використовувати одного з членів твоєї групи?! Я могла би змиритися з цим, якби на те була вагома сюжетна причина, але коли новий персонаж з'являється з нізвідки без жодних попередніх ознак і сіє хаос у групі гравця - це повне розчарування".
«...мені не можна просто так з'явитися?»
"І ти неправильно вибрала час! Якщо ти збиралися атакувати зненацька, то треба було робити це саме в той момент, коли гравець майже впевнений у своїй перемозі. Це одне з головних правил драматургії! Звичайно, це може бути інший медіум, але ти ж артист! Ти не можеш просто ігнорувати це!"
«Ух...!» Клара похитнулася, наче її вдарила якась невидима сила. «Мені починає здаватися, що я дуже сильно облажалася абощо...!» Але незабаром вона відкинула цю думку, похитавши головою. "Що ж, що є, те є, розумієш? Я маю на увазі, що отримати удар по Відьмі Яскравих Барв і побачити, як її нокаутують - це круто, так що я просто збираюся взяти те, що можу. Крім того..." Навколо її живота розгорнувся двошаровий світовий ореол, а в руках з'явилася бензопила її другого обґрунтування, Нескінченність. "Далі буде ще цікавіше, тож приготуйтеся! Після цього ми будемо квити!" - сказала вона зі зловісною посмішкою.
Нгх..."
"Сайко! Курое...!"
Курое стала перед Мушікі, витягнувши кинджал, щоб захистити його, в той час як Хільдеґарда зіткнулася з Едельґардою.
"Е? Ти хочеш піти? Ти така віддана, Куроетчі! Мені це в тобі подобається... Але ти тут у невигідному становищі, тобі не здається? Просто кажу!"
"Ти граєш лише в ті ігри, в яких знаєш, що можеш перемогти, Токішімо Кларо. Ти нудна", - сказав Курое рівним голосом.
"...То це один з тих днів, коли я повинна продовжувати бути грушею для биття для всіх, так? Угх!" сказала Клара, обливаючись потом. "Неважливо. Якщо ти не збираєшся відступати, тоді тримайся за свою вірність до кінця... Мені байдуже. Я зроблю з цього епічне відео і заберу всі доходи від реклами собі."
«...»
«Не треба, Курое...», - прохрипіла Сака/Мушікі, відчайдушно намагаючись відтягнути її назад.
Перед ним заревіло друге обґрунтування Клари, і вона підняла його догори.
Але в ту ж мить -
«А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
Різкий крик пролунав з-за спини Клари, і довге синє полум'я простягнулося, як батіг, щоб відхилити Нескінченість.
«Оооо?!» - зойкнула вона, стрибнувши ліворуч.
За мить на місці, де стояла Клара, приземлилася дівчина.
Вона була з ніг до голови вбрана в обладунки з синім світовим ореолом на голові. В руці вона стискала не меч воїна, а довгу наґінату - свій палаючий блакиттю Клинок.
«Ру...рі...», - задихаючись промовила Сайка/Мушікі.
"Я тут...! З вами все гаразд, пані відьмо?! Вибачте, я так спізнилася...!"
Так. Це була справжня Рурі, яка повернулася після того, як Клара зайняла її місце, поспішаючи на допомогу їм з Курое.
"Дякую тобі за це. Рада бачити, що ти в безпеці, Рурі. Де ти була?" запитала Курое.
"Я була замкнена у якійсь дивній кімнаті. Вибач, мені знадобилося більше часу, щоб вибратися звідти, ніж я гадала.
«Зрозуміло... Я так і думала.»
«До речі, інструкція була така: »Ніхто не повинен вийти з цієї кімнати, не сказавши сто тисяч слів про те, як він любить пані Відьму".
«Тобі не здається, що ти втекла досить швидко?» запитала Курое, дивлячись на неї байдужим поглядом.
Рурі, однак, здавалося, ледве помітила цей коментар, з розмаху розмахнувши наґінатою, коли вона зайняла оборонну позицію. "У будь-якому випадку, я вибачуся пізніше. А зараз..." Вона звузила свій погляд, втупившись у Клару гострим поглядом. «Давай провчимо цю волоцюгу».
"Хе-хе... Ти стаєш дуже напруженою, Рурірін. Ти справді думаєш, що зможеш впоратися зі мною?" Клара дражнилася, облизуючи губи від задоволення. І з викликом потягнулася на Рурі.
У погляді Рурі промайнув вогненний гнів, але її голос був холодний.
«Курое, подбай про пані Відьму».
«Так. Залиш це мені», - відповіла вона.
Через долю секунди Рурі кинулася прямо на Клару, залишаючи за собою слід синього полум'я.
«Світловий клинок!»
«Нескінченність!»
Їхні другі обґрунтування зіткнулися, посилаючи іскри магічної енергії, що розлітаються в повітрі, коли величезний сплеск необробленої сили спалахнув навколо двох магів S-рангу.
«Ух... Рурі...», - пробурмотіла Сайка/Мушікі, намагаючись піднятися.
"Не треба. Ви не повинеі рухатися", - сказав Курое, утримуючи його рукою, покладеною на поранені груди.
Вона опустила погляд, і її губи почали ворушитися. Це було заклинання другого покоління, яке вплітало заклинання у формули композиції. Долоні Курое ледь-ледь світилися, і тепле світло пестило рану на грудях Сайки/Мушікі, коли вона намагалася вилікувати його поранення.
Але...
«...!»
Мушікі перехопило подих, коли його шкіра почала світитися, а тіло повернулося з форми Сайки на його власну.
"Це...? Тіло змінилося через заклинання, яке ти щойно наклала?" - запитав він.
"Ні. Це була проста техніка зцілення. Життєва сила пані Сайки, мабуть, слабша за твою, тому твоє тіло Мушікі змінило її."
«...»
Він важко ковтнув.
Раптом йому здалося, що пара холодних рук стиснула його серце, а дихання стало поверхневим. Слова Ерульки відлунювали в глибині його свідомості.
Це сталося не вперше.
Невдовзі після того, як вони з Сайкою злилися в одне ціле, він програв Сайці Куодзакі з майбутнього, і його форма Сайки була смертельно поранена.
З цією смертю його половина Мушікі взяла гору, спричинивши трансформацію форми.
Його тіло і тіло Сайки були як дві сторони однієї медалі. Навіть якщо життєва сила однієї сторони критично зменшувалася, поки інша залишалася живою, вона трималася і мала час на зцілення. Це було те, чого він навчився на власному досвіді.
Але була одна річ, яка все ще турбувала його - він нічого не чув від самої Сайки про смертний вирок, який винесла їй Ерулька.
Смерть Сайки означала смерть усього світу. Цього вона боялася понад усе.
Якби вона усвідомлювала межі власного тіла, то, безперечно, передала б ці побоювання Мушікі.
Як міг маг її калібру не знати про те, що її власне життя скорочується?
На думку спадало дві основні можливості.
Перша полягала в тому, що оцінка Ерульки була помилковою або ж навмисно оманливою.
Друга - що це сталося після того, як тіло Сайки злилося з його тілом.
Якщо останнє припущення було правильним, то найімовірнішою причиною була її смерть під час його битви з Сайкою майбутнього.
Смерть була смертю, навіть якщо її тіло трималося, чіпляючись за його життєву силу. Пошкодження, завдані йому, були далеко не дрібними....
І це неприродне злиття, можливо, ще більше скоротило час, що їй залишився.
Ця можливість розривала Мушікі зсередини, ніби він проковтнув колючку.
«—шікі. Мушікі. Тобі потрібно заспокоїтися», — вигукнула Курое.
Він повернувся до реальності.
Курое випустила невеликий подих, мабуть, полегшено від його реакції. «Поки ти дихаєш, леді Сайка все ще жива. А зараз просто зосередься на тому, щоб подолати це».
«...Так. Вибач», — сказав він, кивнувши і підводячись на ноги.
Серце Мушікі все ще билося швидко, але він розумів, що якщо він помре тут, це означатиме кінець усього. Він плеснув себе по щоках, щоб спробувати зосередитися на поставленому завданні.
Едельґарда, похмуро дивлячись на розвиток подій, тихо зітхнула. «Ах. Який безлад. Це мав бути мій великий момент. Хтось тут хоча б усвідомлює, що це фінальна битва з босом?» — похмуро запитала вона. «З іншого боку, можливо, весь цей хаос — це просто частина привабливості бою між гравцями. Мабуть, здатність гейм-майстра керувати непередбачуваною ситуацією — це те, де його вміння справді виявляються».
Сказавши це, вона піднялася в повітря, розкинувши руки, ніби вітаючи свого коханого.
«Дуже добре. Ваша Королева Фей любить вас усіх однаково. Я обійму вас усіх».
Її тіло почало мерехтіти, і за нею з'явився складний візерунок, схожий на пару ніжних крил метелика.
«Вона йде. Будьте готові», — попередив Курое.
«Так...!»
«Д-добре...!»
Мушікі та Хільдеґарда зайняли оборонні позиції.
У наступну мить стовп світла пронизав тронну залу Едельґарди.
Це не була метафора. У той момент, коли Едельґарда підняла праву руку, срібний стовп сяючого світла злетів від підлоги до стелі.
«Гах!»
«Еее...?!»
Сліпуче, ефірне сяйво засліпило Мушікі. Неважко було уявити долю того, хто наважився торкнутися цього світла. Він відскочив і встиг ухилитися в останній момент.
Але це був не кінець атаки Едельґарди. Більше стовпів світла з'являлися і зникали в швидкій послідовності, їх траєкторії були далеко не рівномірними. Деякі вистрілювали від стелі до підлоги, інші від стіни до стіни. Вони розрізали повітря з нестримною швидкістю з усіх боків.
«Ого! Що таке, Еделун?! Я ж тут, внизу, ти знаєш?!»
«Я знаю. Але ти ж можеш регенерувати»
"Серйозно?! Ти кажеш, що переповнена любов'ю, але все ще ображаєшся на мене за мій вишуканий вихід?!" Клара закричала, викреслюючи дугу в повітрі, як стовп світла, що прорізав простір, де вона щойно стояла.
Едельґарді, здавалося, було байдуже до своїх союзників. Проте, з такою швидкістю було б неможливо підібратися достатньо близько, щоб напасти на неї.
Існував лише один вихід з цієї ситуації.
«Хільде!» покликала Мушікі, ухиляючись від променів світла. «Твій вихід!»
«Г-гаразд...!» - відповіла вона, піднявши обидві руки перед собою. "Четверте обґрунтування: Фанатікархейм...!"
І все ж -
«...А-а-а...?»
Скільки б вони не чекали, простір навколо них залишався незмінним. Спантеличена, Хільдеґарда втупилася в свої руки.
«Хільде...!» крикнув Мушікі. «Як ти думаєш, Едельґарда щось зробила?»
«Не давай людям хибного уявлення про мене». Голос Королеви фей пролунав, коли вона пурхала в повітрі. «Це може бути потужна техніка, але не та, яку можна використовувати знову і знову протягом одного дня»
«Що...?»
"...Н-не може бути. Це тому ти продовжувала посилати за нами цих NPC Сайки?" запитала Мушікі, широко розплющивши очі.
Хільдеґарда стурбовано нахмурилася.
Едельґарда зітхнула. «І це все?» - запитала вона, покірно знизавши плечима. "Здібності, які ти відкрила під час своєї пригоди, повинні бути охріненними. Так, ви уже скористалися кількома короткими шляхами. У такому разі, використовуйте будь-яку магію, трюки чи навіть чіти, які ви маєте в рукаві... Інакше це буде ваш кінець."
«Нгх...!» Мушікі стиснув кулаки, його обличчя потемніло.
У цьому світі Едельґарда була всемогутньою, сильнішою навіть за NPC Сайки з найвищими показниками. Враховуючи хитросплетіння внутрішніх систем гри, перемога здавалася майже неможливою.
Саме тому він сподівався використати четверте обґрунтування Хільдеґарди, щоб змінити правила гри. Однак це вже не було можливим.
Що ще гірше, Мушікі не зможе повернутися в тіло Сайки, доки воно не зцілиться, а Рурі, їхній найсильніший боєць, був зайнятий тим, що утримував Клару на відстані.
Вся надія була втрачена. Це була найгірша з можливих ситуацій.
Але не встиг він впасти у відчай, як поруч з ним з'явилася фігура Курое.
«Чому у тебе такий вираз обличчя?»
«Курое?»
"Тобі не можна помирати. Або здатися. Ти не можеш здатися через щось подібне".
"...Ти маєш рацію. Звісно.
«Я рада, що ти швидко взяв себе в руки», - сказала вона, перш ніж знизити голос до шепоту. "Ти не помітив? У тебе все ще залишився один варіант."
"...! Справді?"
«Так. Твої сили, Мушікі, незамінні.»
«Але...»
У нього перехопило подих.
Йому не потрібно було, щоб Курое вимовляла це вголос, щоб знати, про що вона думає.
"...Розумію. У такому разі..."
«Так. Ми почнемо одночасно».
Вони обмінялися розуміючими поглядами - і в ту ж мить розбіглися в протилежні боки.
Очі Едельґарди заблищали від цікавості. "О? Що це? Ти все ще думаєш, що можеш перемогти? Мені це подобається - протистояти всемогутньому ворогові, використовуючи свій розум і винахідливість", - сказала вона, розмахуючи руками по широкій дузі.
Ще більше сріблястих стовпів світла вистрілило, здавалося, з наміром заблокувати їм шлях.
«Але я все одно зроблю все можливе, щоб зупинити тебе!»
«Нгх...!»
Мушікі зціпив зуби, розвертаючись, щоб ухилитися від зустрічного вибуху. Але він був занадто повільний. Його мантію зачепив промінь, і з легким шипінням її поділ розчинився в повітрі.
«Мушікі!»
Курое, що бігла в протилежному напрямку, спритно ухилилася від атак Едельґарди і витягнула з-за пояса невеликий кинджал - метальний ніж, основна зброя в арсеналі будь-якого злодія.
«Хаа!» Все ще не втримавши рівноваги, вона жбурнула його в Едельгарду, і лезо полетіло по дикій траєкторії прямо на неї.
Але не встигло воно долетіти до неї, як відхилилося, ніби заблоковане невидимою стіною.
"Ах-ха-ха! Що це було?! Ти справді думала, що якийсь дешевий трюк зі мною спрацює?" З жалісливим сміхом Едельґарда підняла руки перед собою.
Наступної миті там, де щойно стояла Курое, здійнявся колосальний стовп світла. Вона ледве встигла ухилитися від нього, скотившись по підлозі в безпечне місце.
Звичайно, Курое ніколи не очікувала, що ця атака матиме якийсь значущий ефект.
Насправді, ніж виконав свою роль саме так, як і мав.
Відвернувши увагу Едельґарди, вона дала Мушікі короткий проміжок часу.
Він не міг змарнувати цю можливість, навіть ризикуючи власною безпекою. Коли він загострив свою свідомість, над ним з'явився двошаровий світовий ореол, схожий на корону.
"Друге обґрунтування: Порожній край".
З цими словами в його правій руці з'явився меч з прозорого скла, який виглядав зовсім не так, як його мантія мага.
«Ха!»
Зібравшись з силами, він замахнувся Порожнистим Вістрям на свою ціль.
«...!»
Едельґарда, мабуть, відчула його наближення, бо відвела погляд від Курое.
"Ха-ха! Ти мене не чув? Така атака не..."
Але слова застигли у неї на язиці.
Вістря Порожнистого Краю Мушікі наскрізь пробило її захисний бар'єр і продовжувало рухатися прямо на неї.
«Ух...!» - буркнула вона, розвертаючись, щоб ухилитися від його меча.
Порожнисте вістря розсікло повітря, не досягнувши своєї мети.
Едельґарда погладила легку рану на щоці, її губи скривилися в усмішці. "Ти молодець, що прорвався крізь мій захист. Гадаю, ти нуліфікував моє закляття. Чи ця техніка розсіює магічну енергію...? Так, зрозуміло. Останньою атакою ви заманили мене в оманливе почуття безпеки, а потім розкрили свої справжні наміри. Розумно. Дуже розумно ". Вона знову широко розвела руки. "Але тепер я розгадала ваш трюк. Він був непоганий, але несподіваний напад спрацьовує лише один раз... Що ти покажеш мені наступного разу?"
Її очі заблищали від хвилювання, наче вона щиро чекала, що Мушікі та інші застануть її зненацька.
Однак Мушікі слабо засміявся, деактивував свій світовий ореол і підняв руки догори. "Вибач, але це все, що у мене було. Напевно, в цьому світі більше немає нічого, що могло б до тебе дістатися".
«...»
Едельґарда шоковано замовкла.
"Зрозуміло, - нарешті пробурмотіла вона, розчарована. "Тоді, гадаю, нічого не вдієш. Було весело, поки це тривало". Її голос став таким холодним, ніби вона втратила будь-який інтерес, і вона вказала на нього пальцем. На його кінчику почало збиратися сріблясте світло.
Мушікі продовжував стояти, не піддаючись відчаю і не здаючись. «Я міняю гравців».
«...Га?» пискнула Едельґарда.
Наступної секунди -
"...О ні, ти не можеш цього зробити, Еді. Ти граєшся... Але я тобі пробачу. Тому що любов твоєї старшої сестри вища за гори, глибша за океани і більша за обсяг пам'яті будь-якого суперкомп'ютера".
З-за спини Едельґарди пролунав м'який, добрий голос.
«Що?»
Вона обернулася, її очі розширилися від шоку.
Але хто міг її звинувачувати?
Зрештою, там ширяла Сільвела, адміністративний штучний інтелект Саду, який мав бути зв'язаний і позбавлений свободи.
Так. Атака Мушікі з Порожнистим Краєм не закінчилася невдачею.
Едельґарда ніколи не була його ціллю - скоріше, він цілився в колону позаду неї та в сяючі ланцюги, що зв'язували Сільвелу.
Яка б сила не керувала ланцюгами, що підкорили ШІ, вона, безумовно, була далека від нормальної. Проте, враховуючи, що його друге обґрунтування було здатне стерти будь-яку техніку та магію, Мушікі подумав, що Порожнистий Край повинен бути здатний звести і його нанівець.
І, звісно ж, він зробив саме це.
Сільвела була досконалим штучним інтелектом, створеним неперевершеним Магом-інженером Саду, Сільвелою Хільдеґардою, сестрою покійної геніальної Сільвели Едельґарди.
А поруч ширяла її сестра, так би мовити, прототип ШІ Едельґарди, яка мала спогадами про свою творчиню та її особистість.
«Сільвело...», - здивовано вимовила Едельгарда.
"Ні, ні, - відповіла Сільвелла, заперечливо покрутивши пальцем. «Я твоя сестричка»
«Ха-ха...»
Обличчя Едельґарди скривилося від цієї провокації (хоча Сільвела, мабуть, мала на увазі зовсім не це), і вона махнула рукою в повітрі.
Потім з кінчиків її пальців Сільвелу вдарили сконденсовані промені світла.
«Обережно!» крикнула Мушікі.
Проте без жодного натяку на паніку Сільвелла розвернулася в повітрі, розтягнувшись, як нитка, і пройшовши крізь павутину світла, що наближалася до неї.
Потім вона знову з'явилася поруч з Мушікі з чутним «Пуф!».
«Ого!»
"Дякую, Муккі! Але не хвилюйся. Твоя старша сестричка не постраждає від чогось подібного", - заявила вона, випнувши груди.
Курое глибоко зітхнула. «Але минулого разу ти дозволила себе схопити».
"Не можу цього заперечувати... Але на те була вагома причина."
«Була?»
"Так. Подумай про це. Якби ви досліджували таємничий ігровий світ і перед вами з'явився хтось, хто має таку саму базову структуру, як і ви, - можливо, ваша рідна сестра, - хіба вашою природною реакцією не було б обійняти її? Будь-хто вчинив би так само. І ось так просто моя свідомість відключилася".
«Ти хочеш сказати, що потрапила в її пастку?» запитала Курое, не зводячи з неї очей.
Сільвела підморгнула їй, висунувши язика.
"Просто для ясності, з тобою все гаразд, Сільвело? Сестричко?" запитала Курое.
"Звісно! Я завжди мріяла мати щось на кшталт молодшої сестрички, тож моя аура старшої сестрички зараз на висоті! Сьогодні мене ніщо не зупинить!"
«Щось на кшталт молодшої сестрички?» запитала Курое.
«Не думаю, що мені подобається, як це звучить...», - додав Мушікі.
Едельґарда голосно пирхнула, втупившись у підлогу. "Хоча це правда, що ми з Сільвелою базуємося на одній програмі, моя дата створення випереджає її. Якщо що..."
"Біп! Ні, ні, ні! Відфільтровані слова! Я тебе не чую!" закричала Сільвела, затуляючи вуха руками.
З точки зору стосунків між двома людьми, з яких вони були змодельовані, можна було б, звичайно, сказати, що Сільвела була старшою сестрою. Однак факт залишався фактом: Едельґарда була створена першою. То хто ж була старшою сестрою, а хто молодшою?
Чіткої відповіді не було. У всякому разі, Сільвела була єдиною, хто, схоже, вважав це серйозною проблемою.
Едельґарда роздратовано зітхнула. "Ну, мені все одно, так чи інакше. Навіть якщо Сільвела на вашому боці, це не змінить результату... Це мій світ. Мій замок. Ніхто не зможе перемогти мене тут."
«...Справді?» запитала Курое.
Сільвела кивнула. «Боюся, вона говорить правду.»
«...»
Хільдеґарді перехопило подих.
Сільвела граціозно ширяла в повітрі, кружляючи навколо неї і поклавши руку їй на плече. «Тобто, тільки якщо все залишиться так, як є зараз».
«Га...?» Очі Хільдеґарди розширилися.
Сільвела повернулася до Едельґарди. "Так, твоя базова програма здається такою ж, як і моя - але є щось більше, ніж це. Я підозрюю, що в неї було додано щось ще".
«Щось ще?»
«Так. Справжня Еді була геніальним магом-інженером».
«Т-так... Без сумніву.»
"Тоді в тобі має бути щось особливе. Цей світ, безумовно, може похвалитися неймовірною обчислювальною потужністю... але як би це сказати?" Сільвела на кілька секунд підперла підборіддя рукою, глибоко замислившись, а потім підняла вказівний палець догори. «Це не красиво.»
«...»
«-!»
Це було двозначне, абстрактне звинувачення - не те, що можна було б очікувати почути від штучного інтелекту.
Проте Едельґарда роздратовано насупила брови, а Хільдеґарда втупилася у відповідь широко розплющеними очима.
"Гм... А ти вмієш добирати слова. Отже, прекрасно Сільвело? Як саме ти збираєшся мене зупинити?" запитала Едельґарда з гострим поглядом.
Сільвела нахилилася до Хільдеґарди і прошепотіла їй на вухо.
«Хіллі?»
«Т-так...?» відповіла Хільдеґарда, її плечі злегка затремтіли.
"Ти віриш у мене? У мої здібності? У мій потенціал?" - запитала вона. «У майстерність мага-інженера, який мене створив?»
«-!»
Хільдеґарда ахнула, почувши ці слова, які були так не схожі на Сільвелу. Вона збентежено подивилася на Мушікі, який твердо кивнув їй головою.
"Усе гаразд. Я ж казав тобі раніше: Ти найкращий маг-інженер у світі", - повторив він свої слова, сказані раніше, коли вони опинилися в пастці в кімнаті.
Він не перебільшував і не намагався їй лестити. Він мав на увазі кожне своє слово.
Так, Едельґарда була генієм. Вона володіла якостями, яких не мала Хільдеґарда.
Проте Хільдеґарда продовжувала відточувати свою майстерність і після смерті сестри, завжди прагнучи жити маючи її як прикладом.
Якби Едельґарда була тут..., думала вона про себе. Якби вона була ще жива... Незважаючи на почуття безпорадності та неповноцінності, Хільдеґарда продовжувала йти вперед, непохитно виконуючи свої обов'язки. Мушікі ж було важко змиритися з тим, що вона чимось поступається Едельґарді.
«Мушікі...» Хільдеґарда стиснула кулак на грудях. "Гаразд, я тобі повірю. Моя Сільвелла не програє штучному інтелекту Едель...!" - непохитно заявила вона.
Сільвела розплився в широкій посмішці. "Чудово. Дякую, сестричко."
З цією фразою з тіла Сільвели вирвалося променисте світло, яке розлетілося на пікселі, схожі на шматочки.
І це було не тільки з нею. Шкіра Хільдеґарди світилася так само.
"Ого! Що відбувається...?"
"Моє тіло - це, зрештою, сукупність даних. Хоча я можу виглядати як ти, Хіллі, моя структура повністю відрізняється від твоєї фізичної плоті. Але тепер, коли твоя душа була оцифрована завдяки твоїм здібностям...!"
Перш ніж Мушікі зрозуміла, що відбувається, два сліпучих силуети Хільдеґарди та Сільвели почали зливатися в один.
«Нгх ...!»
Сплеск світла залив кімнату, змусивши Мушікі заплющити очі.
Коли через кілька секунд сяйво вщухло, залишилася лише одна з них - Хільдеґарда, вбрана в разюче відмінне від попереднього вбрання.
На ній була блискуча сукня з крилами, як у метелика, і захистом для тіла, що обгортав її, наче вбрання для бондажу в рольових іграх 18+. На спині у неї сяяв тришаровий ореол світу, схожий на електричну схему, що світиться.
"Це... моє третє обґрунтування: Ґеспенст", - приголомшено прошепотіла Хільдеґарда, не вірячи своїм очам.
«Так. Здається, твої здібності автоматично збільшилися, щоб прийняти мої можливості», - пролунав у відповідь голос Сільвелли, з нізвідки.
З чола Хільдеґарди виступив піт. «Я б хотіла, щоб ти не активовула його без дозволу... М-мені ніяково в цьому вбранні... Я б вважала за краще не використовувати його...», - ніяково сказала вона. Потім вона розвернулася, ніби щойно згадала, що Мушікі та інші все ще спостерігають за нею.
Відчуваючи докори сумління, Мушікі обернувся до Курое. «Що це щойно сталося...?»
"Підозрюю, що це техніка часткового злиття. Зараз наші тіла складаються з даних, так само, як і у Сільвели, що дозволяє їм тимчасово злитися в одне ціле.
"Розумію. Тоді це означає...«
"Так, - відповів голос Сільвели. "Зливши реальне і віртуальне, ми народили досконалу старшу сестричку. Природно, наша виснажена магічна енергія також була повністю відновлена... А тепер, Еді. Чи зможеш ти встояти перед нашою близнюковою аурою?" - голосно і впевнено заявила вона.
Хільдеґарда, однак, залишалася зніяковіло згорбленою, що різко контрастувало зі сміливими заявами Сільвели.
"Хіллі! Ти маєш стати в круту позу!" закликала Сільвела.
«А? О... О-ось так?» запитала Хільдеґарда, незграбно підводячись.
Вона була схожа на косплеєра-початківця. Її поза, коли вона склала докупи у форму пістолета цілилася з пальця в Едельґарду, була нічим іншим, кумедною.
«Ха-ха...!» Едельґарда відкинулася назад з глузливою посмішкою. "Мені було цікаво, що ви задумали. Злиття? Хех. Від старшої сестри я нічого іншого й не очікувала. Ти справді знаєш, як викликати захоплення у мене". Вона посміхнулася їм, театрально розкинувши руки в сторони. "Але невже ти справді думаєш, що зможеш мене так перемогти? Мене? Найвеличніший штучний інтелект, створений найвеличнішим генієм світу, королевою Фнй Едельґардою...?!"
Коли вона говорила, променисті крила за її спиною засяяли ще яскравіше, вивільняючи непереборний тиск, який розчавив усіх навколо під своєю вагою.
Проте Сільвела була незворушна. "Звісно. Правда, Хіллі?"
"...Так. Ми зупинимо тебе, Едель!" Хільдеґарда твердо кивнула, піднявши обидві руки догори.
«Четверте обґрунтування...!»
Коли вона вимовила назву своєї найсильнішої та найпотужнішої техніки, тканину світу було переписано.
«Фанатікархейм...!»
В одну мить навколо неї розгорнувся незайманий білий простір, неорганічний світ, що складався лише з ліній сітки.
Едельґарда вибухнула несамовитим сміхом. "А-ха-ха! Знову це? Ви об'єднали сили, і це найкраще, на що ви спромоглися? Ви вже забули? Я вже знаю, як протистояти..." Її
різко обірвала Хільдеґарда.
"Тип гри: Головоломка...!"
«Що...?» Очі Едельґарди розширилися.
Наступної миті перед Хільдеґардою та Едельґардою матеріалізувалася пара велетенських панелей керування, а простір навколо них перетворився на світ пастельних кольорів.
«Це... не схоже на її останнє четверте обґрунтування...!» вигукнув Мушікі.
"Четверте обґрунтування Лицарки Хільдеґарди лише забезпечує дотримання заздалегідь визначених правил, - задумливо кивнула головою Курое. "Правила, які вона застосовувала до цього часу, є лише одним із прикладів.
«То ти хочеш сказати, що...?»
«Так. Я вважаю, що лицарка Хільдеґарда вважає, що це найбільш підходяще місце для протистояння з Едельґардою».
У цей момент Едельґарда, з відкритою цікавістю оглядаючи місцевість навколо них, видала тихий сміх. "Хе-хе... Зрозуміло. Ти змінила жанр, коли тема симулятора побачень себе вичерпала. І ти вибрала гру-головоломку...?" Вона глянула на Хільдеґарду з посмішкою, яка водночас була тривожною і водночас дивним чином розважальною. "Ти знову мене недооцінила. Чи це злиття роздуло твою впевненість у собі?"
Хільдеґарда довго мовчала, зосередившись на панелі управління перед собою, перш ніж відповісти. "Це проста гра-головоломка у стилі падаючих блоків. Коли ти поєднуєш кольори та візерунки, блоки на твоєму боці зникають, а блоки на боці твого суперника падають вниз, загороджуючи їх. Якщо блоки досягають вершини вашої ігрової зони, ви програєте... Зрозуміло?"
"Звісно. Ти не проти? Я не думала, що ти настільки божевільна, щоб викликати мене на гру-головоломку. Ти все ще можеш змінити жанр, якщо хочеш, щоб тобі було легше..."
"Ти занадто багато говориш. Хіба ти не впевнена, що зможеш перемогти?" втрутилася Хільдеґарда.
«...Хм...» Едельґарда підняла брову, роблячи крок вперед, щоб розташуватися перед своєю панеллю керування. "Гаразд. Я змушу тебе з'їсти ці слова", - сказала вона, готова до бою.
« Хільде, Сільвело...», - вигукнув Мушікі.
«Удачі!» сказала Курое.
Хільдеґарда подивилася на них, кивнула їм, а потім повернулася до гри. Тихим голосом вона віддала наказ:
"Гра: Старт".
Після цього між двома гравцями з'явився таймер зворотного відліку - і битва почалася.
«...!»
«Хаа!»
Хільдеґарда та Едельґарда, обидві з жахливими, моторошними поглядами, нахилилися вперед до своїх пультів управління.
Курое схрестила руки, її обличчя набуло урочистого вигляду. "Головоломка. Це здається досить нехарактерним вибором для лицаря Хільдеґарди".
"Ти так думаєш...? Це більш барвисто і мирно, ніж я очікував...", - відповів Мушікі, почухавши щоку.
Хоча гра вже розпочалася, не було майже ніяких видимих змін. Незважаючи на те, що це була гра-головоломка з падаючими блоками, жоден блок так і не з'явився. Натомість двоє гравців стояли обличчям одна до одної, з напруженими обличчями, повністю зосереджені. Якусь мить Мушікі не міг зрозуміти, що відбувається.
«Подивись уважно», - сказала Курое, примружившись. Вона вказала на підлогу позаду Хільдеґарди.
Лише тоді Мушікі зрозуміла, що вона мерехтить - ні, блимає.
"Що? Не може бути..."
Ще через кілька секунд він нарешті зрозумів: Хільдеґарда та Едельґарда стирали блоки так швидко, що їх було майже непомітно неозброєним оком.
Придивившись уважніше, Мушікі побачив, що вони обидві під'єднали кінчики свого довгого волосся безпосередньо до панелі управління, ймовірно, щоб безпосередньо взаємодіяти з нею. На екрані їхні бали зростали з дивовижною швидкістю.
«Вони такі швидкі...!»
"Так. Звичайна людина не змогла б за ними встигнути. Це можливо лише тому, що Едельґарда - штучний інтелект, а лицар Хільдеґарда злилася з Сільвелою... Головоломки, як правило, є мирним, розслаблюючим процесом, але для цих двох це зовсім не так. Це - оголена, майже жорстока форма конфлікту. По суті, вони безпосередньо порівнюють комп'ютерні здібності один одного", - сказалазала Курое спокійно, наче неупереджений суддя на дуелі, не на життя, а на смерть.
Мушікі ковтнув, випрямляючи спину. Але перш ніж він зміг відповісти -
"Гаразд, типу, вау, так? Це справді епічна битва між двома професіоналами. Але, чесно кажучи, це занадто складно для пересічного глядача, розумієш?"
Він почув голос прямо біля себе.
«Що...?!» Мушікі здригнувся.
Будь-хто на його місці відреагував би так само. Зрештою -
"Ой. Я налякала тебе? Але ж я завжди поруч з тобою! Я твоя супер-чудова дівчина, Клара Токішіма, і я тут, щоб додати трохи гостроти твоєму життю!"
Не встиг він озирнутися, як Клара - яка мала битися з Рурі - націлилася на нього.
«Кларо...?!»
"Ні. Навіть коли ти такий серйозний, ти все одно дуже милий, Мушіпі. ♡
Але тобі треба розслабитися, гаразд? Нам дуже пощастило, що ми зустрілися тут, тож давай пізнаємо один одного ближче!" Клара сказала це голосом, який звучав майже як муркотіння.
Але в ту ж мить -
«Рааааааааааааааааа!»
Пронизливий крик пролунав над ними, і лезо блакитного полум'я пройшло крізь голову Клари.
Рурі атакувала. Усе сталося так швидко, що Мушікі аж задихнулася від шоку.
«Ти в порядку, Мушікі?!» - запитала вона.
«Т-так.»
А Клара, яку щойно мали б проткнути Наґінатою у голову, розсміялася. "Ня-ня-ня-ня! Твої атаки тут не спрацюють! Ми зараз у грі-головоломці, якщо ти не помітила! Ти ж мала б хоча б знати, як діє магія твоїх друзів. Хоча, навіть якщо мені розтрощать голову чи ще щось, мене це не вб'є!" презирливо сказала Клара. "Оскільки наші атаки зараз не спрацюють, давайте просто розслабимось і подивимось гру разом, гаразд? Це досить мило, ти так не думаєш? Хто ж знав, що гра-головоломка може вирішити долю світу?"
Рурі, однак, продовжувала невпинно встромляти свій Палаючий Клинок в голову і живіт Клари. Її атаки не викликали жодної крові, але бачити Клару з лезом Наґінати, що стирчало з неї, було сюрреалістично.
"Серйозно, припини! Ти не робиш ніякої шкоди, але це все одно дуже дратує, розумієш? Мені зовсім не подобається бути проштрикнутою бз усіх боків!" Клара роздратовано закричала.
Рурі розчаровано клацнула язиком.
"Я навіть не можу змиритися з тим, якою драматичною ти іноді буваєш, Рурірін. Але неважливо. Давай просто пожмемо руки і підемо..."
"Удар по зап'ястку, удар по зап'ястку. Лоб в лоб, лоб в лоб. Удар ззаду по колінах!"
"Ургх! Серйозно! Припини робити щось, що не вважається нападом!" Клара загарчала, розмахуючи руками, намагаючись відігнати нападника.
Рурі сховалася за спиною Мушікі, дивлячись на неї і видаючи низьке гарчання.
«...Кларо», - сказав Мушікі, лагідно звертаючись до дівчини, яка лише кілька хвилин тому вдарила Сайку ножем у спину.
Він, безумовно, був злий на неї, але зараз не буде жодної користі від того, що він покаже свої почуття. Натомість він заспокоїв своє калатаюче серце і продовжив.
"То це ти смикаєш за ниточки? Чого саме ти хочеш?"
"Хм? Хі-хі. Ти намагаєшся вивідати інформацію чи що? Це, типу, підступно, але в милому сенсі?" Клара розсміялася так, ніби бачила його наскрізь, а потім відвернулася. "Ти впевнений? Ти точно пропустиш щось дуже важливе, якщо продовжуватимеш відводити погляд, розумієш?"
«Що?»
Мушікі перевів подих.
Поки він відволікся на розмову з Кларою, патова ситуація між Хільдеґардою та Едельґардою була на межі розриву.
За спиною Хільдеґарди починали нагромаджуватися блоки, хоча й несуттєво, але нагромаджуватися. Крихкий баланс сил починав руйнуватися.
"Хільде! Сільвело!" - гукнув він.
Хільдеґарда виглядала далеко не нормально. Її обличчя було мокре від поту, плечі здіймалися вгору і вниз, а з порожніх очей сочилася кров.
«А-ха-ха!» - засміялася Едельґарда. "Добре виглядаєш, сестричко! Це злиття було даремним! Я впевнена, що ти вже все пригадала, так? Ти ніколи не перевершувала мене у...!"
«...»
Але в цей момент Хільдеґарда повільно підняла обличчя, щоб зафіксувати свої порожні очі на Едельґарді.
«-Неправильно...»
"Ох...? Ти остаточно з'їхала з глузду? Що ж, нехай буде так. З такими темпами..."
"Ти помиляєшся... Я так і знала... Ти не Едель..."
«...Га?» Брови Едельґарди сіпнулися.
Хільдеґарда продовжувала незворушно: "Ти краща за мене...? Я не можу перевершити тебе...? Я знаю це краще за всіх. Але все ж..." Вона ляснула руками по панелі управління, її голос підвищився до реву. "Едель ніколи, ніколи не говорила зі мною так! Жодного разу!"
«Що ти...?» Едельґарда неприємно насупилася на неї.
Але Хільдеґарда не злякалася, натомість блиснула до неї безстрашною посмішкою. "А, точно... Тепер я згадала. Завдяки тобі я згадала... Дозволь мені навчити тебе дечому, самозванко. Якби вона була тут зараз, вона б сказала: «Тримайся, сестричко». Вона міцніше стиснула контролер і нахилилася вперед.
Краплі поту впали на панель управління.
Тієї ж миті блоки, що накопичувалися позаду неї, зникли, а інші почали накопичуватися позаду Едельґарди.
«Що...?!» Обличчя Едельґарди, яке до цього часу залишалося розслабленим і врівноваженим, спотворилося в похмуру гримасу. «Ні... Ти не можеш...!» Зціпивши зуби, вона вклала всю свою силу в руки і тіло. «Не жартуй зі мною...!» - репетувала вона. «Я найсильніший ШІ, набагато сильніший за якусь недороблену імітацію на кшталт тебе...!»
"Не смій...! З таким обличчям... З таким голосом...! Не смій поводитися, як моя сестра!"
«Прокляття... яяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяя!» закричала Едельґарда, коли з нею щось сталося.
Не встиг Мушікі помітити появу двох звірячих очей, як з голови Едельґарди з'явилася пара довгих вух, а ззаду у неї проріс хвіст. Все її тіло затріщало і замерехтіло, наче заряджене електрикою.
«Тепер ти зробила це... Змусила мене розкрити свою справжню сутність...!» Немов монстр, звільнений від кайданів, Едельґарда випустила жахливий рев.
Блоки за її спиною знову розчинилися в повітрі.
"...! Вона...?!" Мушікі витріщилася.
Курое насупила брови.
«Що це?» - запитав він. «Едельґарда поводиться, як якесь чудовисько...»
"Ти не помилився. Це Гремлін - найслабший з усіх факторів знищення міфічного класу."
«Найслабший...?» Мушікі повторив, не розуміючи, що вона мала на увазі.
Курое кивнула. "Так. Зіткнувшись з ним на відкритій місцевості, навіть маг С-рангу повинен бути в змозі перемогти його. Однак, завдяки своїй здатності проникати в електронні пристрої, він є однією з найнебезпечніших загроз для сучасного суспільства".
«То ти кажеш, що Едельґарда...»
"Так. Здається, нею маніпулював Гремлін, якого оживила Клара Токішіма. Я повинна була здогадатися про це раніше."
«Не може бути!» вигукнула Клара, висолопивши язика. «Ти здогадалася... Ну що ж...» Її губи скривилися в усмішці. «У такому разі, гадаю, настав час для завершальної фази».
"...! Хільдо! закричав Мушікі.
Він міг лише спостерігати, як вона опускається на коліна, далеко за межею своїх можливостей.
«-, -, -.»
Хтось, десь, щось сказав.
Прокинувшись від заціпеніння, Хільдеґарда повільно розплющила очі.
Перед нею була панель управління, її поверхня потріскувала від статичного електрики. За нею стояла Едельґарда, її гремлінські риси обличчя були відкриті.
«Ах... Я так і знала...»
Всі ці злі дії не були справою рук її сестри.
Полегшення розлилося в її серці від усвідомлення цього - і разом із нею з'явилася нестримна лють від того, що хтось наважився скористатися пам'яттю її сестри.
Але Хільдеґарда більше не мала сил, щоб чинити опір. Навіть з допомогою Сільвели розрахунки, необхідні для продовження, вивели її за межі її можливостей і завдали серйозної шкоди її мозку.
У міру того, як зникали блоки Едельґарди, все більше почало накопичуватися на боці самої Хільдеґарди.
Ні, точніше, простір навколо неї ставав статичним, перш ніж блоки встигали досягти стелі, відкриваючи замок Едельґарди, що повільно рематеріалізувався навколо неї. Вона явно відчувала труднощі з підтримкою свого четвертого обґрунтування.
Її власне четверте обґрунтування і тронна зала Едельґарди - побачивши, як вони накладаються одне на одне, Хільдеґарда не могла втриматися від сміху.
Те, як перепліталися два світи, нагадало їй про гру, яку вони колись створили разом.
...Озираючись назад, вона визнає, що це була груба робота, але вона приносила їм нескінченну радість. Вони обидві були дуже самовпевненими, тому часто стикалися головами в суперечках, і все ж... «Але,
нам насправді потрібен був — —, чи не так?»
«...»
Голос раптово відлунав у її голові, змусивши Хільдеґарду від несподіванки перевести подих.
Це була розмова, яку вона колись вела з Едельґардою.
Ах, так. У них обох були різні смаки щодо відеоігор, але були моменти, коли їхні погляди збігалися. Вони разом працювали над кількома проектами, але в кожному з них обов'язково додавали якусь додаткову функцію.
При цій думці її губи почали рухатися, здавалося, самі собою.
«...Утримувати ВИБІР... потім натисніть ЛІВО... ВГОРУ... ПРАВО... НИЗ...»
Кінчики її волосся струменіли по строкатому ландшафту, з'єднуючись з тронним залом Едельґарди, коли вона вводила свою волю у світ Аргенто Тірнанонга.
«...Га...?» здивовано вигукнула Едельґарда.
Її сестра - тепер наполовину перетворена на звіра - повинна була помітити, що вона робить.
Але вона запізнилася. Хільдеґарда вже ввела послідовність кнопок, яку так багато разів повторювала раніше.
«...A, X, Y, B... A...»
І в цей момент -
"Що...?! Що це...?!"
Панічний крик Едельґарди пролунав по всій кімнаті.
"...! Що це таке?" Мушікі запитав, широко розплющеними від шоку очима, стоячи в хаосі четвертого обґрунтування Хільдеґарди.
У ту мить, коли Хільдеґарда впала на землю, бурмочучи щось собі під ніс, Едельґарда почала корчитися від болю.
"Га...! Ти...! Що ти зробила...?!" - лютувала вона, втупившись у ворога ненависним поглядом.
Хільдеґарда повільно підняла голову.
«Хех... Хех... Чарівність прихованого чіт-коду... в тому, що фактор анігіляції ніколи не зможе зрозуміти...»
«Прихований чіт-код...?!» Закричала Едельґарда, її обличчя спотворилося від шоку.
Хільдеґарда слабо посміхнулася. "Я знала це... Тебе контролюють... але ти все ще ШІ Едель. Незалежно від твоєї форми чи призначення, ти не могла не використати наші приховані коди..." Вона почала друкувати в повітрі перед собою. «Доступ до адміністративних даних... Передача прав адміністратора Хільдеґарді Сільвелі...»
«Стоп...»
"Команда: Відхилити...!"
Але благання Едельґарди залишилися непочутими, і Хільдеґарда стиснула кулаки.
«-!»
З пронизливим, пронизливим криком тіло Едельґарди спалахнуло, виганяючи істоту, схожу на рогату лисицю.
Це була справжня форма Гремліна, найслабшого і найнебезпечнішого фактору анігіляції, міфічного класу.
«...Сила старшої сестри... вивільнена...!» Налиті кров'ю очі Хільдеґарди загострилися, коли її волосся знову підключилося до панелі управління.
В одну мить позаду Гремліна почали складатися блоки - і електронний звір зник з пронизливим криком.
«...Я... зробила це...», - із задоволеною посмішкою промовила Хільдеґарда, падаючи на землю.
Коли вона падала, її четверте обґрунтування зникло, і їхнє оточення повернулося до тронної зали замку.
« Хільде!» закричав Мушікі, підбігши до неї і обійнявши її безвольне тіло.
Коли він тримав її, шкіра Хільдеґарди почала випромінювати м'яке сяйво. Сільвела відокремилася від неї, і її одяг повернувся до свого первісного вигляду.
"Не хвилюйся, Муккі. Ми вже впровадили програму відновлення. Скоро все повернеться до нормального стану", - пояснила Сільвела.
«...Нх...», - застогнала Хільдеґарда, ніби підтверджуючи слова Сільвели.
Мушікі полегшено зітхнув.
За мить позаду них пролунав сильний звук.
Озирнувшись, Мушікі побачила Рурі, яка кинулася на Клару зі своїм другим обґрунтуванням.
"Боже, Рурірін, ти така бойова маніячка! Ти щойно перемогла! Ти не можеш трохи розслабитися і насолодитися моментом?"
"Замовкни, Уроборос! Я покінчу з тобою...!"
"Ня-ня-ня-ня! Неможливо. Якщо ти не помітила, я ж, типу, безсмертна і все таке", - пожартувала Клара. Вона відскочила назад, щоб уникнути нападу Рурі, перш ніж переключити свою увагу на Мушікі. "Здається, цього разу я програла, так? Я думала, що поєднання найслабшої міфології з найсильнішим ШІ буде суперзахоплюючим поворотом, але неважливо. Я просто витру сльози і піду. І, чесно кажучи, вам, народ, теж варто забиратися геть! Після того, як Гремлін пішов, я не думаю, що це місце залишиться тут надовго."
«Га...?» Мушікі витріщився назад, широко розплющивши очі.
У цю мить стався сильний поштовх, від якого Невидимий Замок почав руйнуватися.
«Що...?!»
"Упс. Ну, ось і все. Клара пішла!" - сказала вона, зникнувши легким помахом руки якраз перед тим, як блакитний клинок Рурі зміг пронизати її наскрізь.
«Тц... Вона втекла», - похмуро сказала Рурі.
У цей момент круглий силует аватара директора Шікіморі виплив зі сходів, якими Мушікі та інші увійшли до школи.
"Бачу, ви перемогли боса. Молодець. Але не можна гаяти часу. Треба поспішати і виходити з системи. Справа не тільки в замку - весь ігровий світ розвалюється на частини."
«Що...?!» Мушікі закричав в тривозі, коли Курое підбігла до нього.
"Директоре Шікіморі. А як же всі інші, хто застряг у грі?"
«Ми вже підготували для них вихід», - відповів Шікіморі.
Курое кивнула, наче нічого іншого й не очікувала. "Тоді все гаразд. Нам теж треба тікати".
«Так», - відповів Мушікі, перш ніж замовкнути, коли Хільдеґарда потягнулася, щоб смикнути його за рукав сорочки.
«...Зачекай. Мені просто потрібно... більше часу... Ще трохи... Це все...», - сказала вона, її дихання переходило в уривчасті подихи.
«Ах...»
Відчувши причину її благання, Мушікі підставив Хільдеґарді своє плече і допоміг їй йти.
«Що ти робиш?» занепокоєно вигукнув Шікіморі. "Немає часу. Якщо ми не поспішатимемо...»
"Вибачте. Нам просто потрібна хвилина", - сказав йому Мушікі.
Шікіморі, здавалося, відчув, що це важливо, тому що він глибоко зітхнув. "Три хвилини. Ми не можемо чекати довше."
«Дякую.»
Мушікі повів Хільдеґарду через кімнату до Едельґарди, яка лежала на підлозі позбавлена сил.
«Едель...», - сказала Хільдеґарда.
Едельґарда підвела обличчя. "...Голос ідентифіковано. Сілвела Хільдеґарде. Чим можу допомогти?" Її голос здавався дивно механічним порівняно з попереднім.
Мушікі насупив брови. «Це...?»
"...Гадаю, її особистісну програму було перезавантажено. У нас, мабуть, немає часу, щоб її відновити..." На обличчі Хільдеґарди з'явилося розчарування, але вона швидко зібралася з думками. «Скажи мені - ти той штучний інтелект, що самонавчається, який створила Едель, так?»
"Так. Сільвела Едельґарде - мій творець."
«...Для чого вона тебе створила?»
«Метою моєї господині було відтворити себе в цифровому світі».
Хільдеґарда насупилася. «Для чого?»
«Щоб Сільвелі Хільдеґарді не була самотньою після її смерті», - відповіла вона.
«...»
Хільдеґарда не знайшла слів.
"Моя господиня знала, що їй залишилося жити недовго, - продовжувала Едельґарда. «Вона турбувалася про ваше благополуччя після її смерті, тому ще за життя подбала про ваше майбутнє в інституті магів... Наостанок вона створила мене як прототип самонавчального штучного інтелекту, який мав слугувати її альтер-его».
«Нх, ххх...!» Хільдеґарда схлипнула під гуркіт замку, що руйнувався навколо них.
За мить її очі наповнилися сльозами.
...Ах. Вона завжди була такою... завжди мене любила... просто я не помічала...
Геніальна маг-інженер Сілвела Едельґарде присвятила своє життя створенню штучного інтелекту не для того, щоб змінити світ, не для того, щоб зробити внесок у розвиток людства, а для того, щоб її улюблена сестра не залишилася самотньою.
"Моя господиня має для тебе послання. Хочеш, щоб я його відтворила?"
«...Будь ласка», - сказала Хільдеґарда.
З горла штучного інтелекту пролунав голос - передсмертний голос Едельґарди.
"Якщо ти слухаєш це, сестричко, то це означає, що мене вже немає. Мені шкода, але я нічого не могла вдіяти, щоб зупинити це... Хоча я шкодую про одне: що тобі бракує впевненості в собі... Ти завжди казала мені, яка я дивовижна, але правда в тому, що твої навички як мага-інженера давно перевершили мої. Ти просто ще не усвідомила цього... Ну, я казала тобі це вже неодноразово, але ти чомусь постійно не віриш мені... Цікаво ти ще не усвідомила цього? Той геній, про якого я тоді говорила пані Відьмі, - це була ти, сестричко".
Хільдеґарда стиснула зуби, сльози котилися по її щоках.
Мушікі відчув, що кожне з цих слів вона закарбовує глибоко в своєму серці.
"Намагайся не засиджуватися допізна, коли мене не буде, - тихо продовжувала Едельґарда. "Час від часу провітрюй свій матрац. Ладнай з усіма в Саду. І пам'ятай..." На її губах з'явилася усмішка.
«Я люблю тебе, сестричко».
З цими останніми словами Невидимий Замок завалився.
Мушікі та інші вийшли з системи за мить до того, як руйнація могла досягти їх.