---** Втекти із замкненої кімнати ---
«Хннннннннн...!»
Мушікі з усієї сили штовхав стіну, по його лобі стікали краплі поту.
«Хаа... Хаа... Марно... Вона не зрушиться з місця...» - сказав він, важко дихаючи, наче витратив усі свої сили.
Так. Мушікі намагався знайти вихід відтоді, як опинився в цій кімнаті, але всі його зусилля були марними.
Кімната була розміром лише близько дванадцяти квадратних метрів. Стіни виросли, здавалося, з нізвідки, щоб відгородити величезну залу, створюючи цей тісний, стискаючий простір.
Стіни і підлога були міцними, не було жодного вентиляційного отвору. Все було повністю герметично. На щастя, це була лише відеогра. Якби вони опинилися в такій пастці в реальному житті, вони б задихнулися в найкоротші терміни.
«Це що, якийсь натяк...?» вголос запитав Мушікі, повертаючи погляд до напису на стіні.
Слова «Ніхто не вийде з цієї кімнати, не закохавшись» дивилися на нього.
«Як ти думаєш, що це означає, Хільдо?» - запитав він.
«А-а-а?!» Вона злякано відступила на крок назад.
«Ум, Хільдо?»
«Гяааргх?!»
«Я ще навіть нічого не сказав.»
«Кяааааа?!» Вона продовжувала відступати назад, все ще видаючи ці дивні крики.
Кімната, однак, не була великою, і втекти було нікуди. Загнана в кут (хоча Мушікі не мав наміру заганяти її в кут) і зі сльозами на очах, Хільдеґарда видала пронизливий свист, який міг бути як криком, так і погрозою.
«Ц-це проблема...»
Їй завжди було некомфортно поруч з чоловіками, і їх раптове ув'язнення разом, ймовірно, почало розхитувати її нерви.
Тим не менш, вони не могли обговорювати це питання ось так. Мушікі тихо притулився до стіни, вирішивши зачекати, поки вона заспокоїться.
Він переключив свою увагу на те, що їм робити далі. Чи все гаразд з Рурі та Курое? Як вони мали вибратися звідси? І навіть якби вони змогли вибратися...
«...Залишилися ще ті чотири NPC Сайки...», - пробурмотів він.
«...»
Хільдеґарда, що сиділа в кутку кімнати, ледь чутно сіпнулася у відповідь.
"Вони всі такої високої якості... Я ніколи не думав, що вона може бути такою багатогранною. Це витвори мистецтва, без сумніву. Я просто не можу перестати придумувати всілякі різні зустрічі з ними, яких вони, напевно, ніколи не мали раніше..."
«...!»
Краєм ока Мушікі побачив, як Хільдеґарда злегка заворушилася. Можливо, він зацікавив її...?
Він повинен був діяти обережно. Зараз не було часу поспішати.
Продовжуючи, Мушікі згадав документальний фільм про дику природу, який він колись дивився, про те, як підходити до насторожених тварин.
"Сайка-деліко: Будні - Версія для хлопців!" відбувається в сучасній школі, але мені цікаво, чи це всі персонажі. Може, є ще один, прихований", - розмірковував він, схрестивши руки в роздумах. "Є дві дівчини в одному класі з головною героїнею, одна старша, а інша - вчителька-стажерка... а як щодо молодшої? Хм... Яка з них підійшла б Сайці?"
«...Н-ну...», - почала Хільдеґарда, ніби нерішуче ступаючи на непевний ґрунт. "Це подруга дитинства, яка є старшою за героїню гри. Вона прокидається після тривалої коми після нещасного випадку і вступає до старшої школи... і коли вона зустрічається з головним героєм після стількох років, вона грайливо каже: «Хі-хі... Давно не бачилися».
"...?! Справді?!" Мушікі відчув, як тремтять його руки. «З-зрозуміло... Помістивши її в кому, вона одночасно і доросліша за головного героя, і мила учениця молодших класів...!»
"Т-так... Зріла старшокласниця. Ідеально, так?"
«Так. Дивовижно... Гм, ти сказала, що вона зріла, але вона лише на рік старша, я так розумію?»
"...Га?! Звідки ти знаєш?!"
"Я так і знав! У мене не було ніяких доказів, але ця неко покоївка Сайка на рік старша за головного героя! Я знав, що ти не проґавиш можливість, щоб у них був якийсь зв'язок!"
"Ого...! Ти маєш рацію! Неко покоївка Сайка та зріла молодша школярка Сайка раніше були найкращими друзями! Залежно від руту, який ти обереш, вони можуть навіть працювати разом на одному підробітку...!"
«Га...?!» Мушікі скрикнув, ледь не відкашлявшись кров'ю. Він повернувся обличчям до Хільдеґарди, випрямивши спину і приділивши їй всю свою увагу, поки вона продовжувала розповідати про різні Сайки.
Він втратив лік часу, скільки часу вони провели за такою розмовою.
«...Ах!»
Хільдеґарда голосно зітхнула. Здавалося, вона нарешті зрозуміла, що насправді розмовляє з чоловіком. Тепер, коли вони трохи поговорили, напруга принаймні дещо розвіялася. Цього разу, замість того, щоб випустити дивний крик і спробувати втекти, вона схилила голову на знак вибачення.
"...Вибач. Я була заскочена зненацька і втратила самоконтроль..."
"Ні, я просто радий, що ти заспокоїлася. І мені сподобалося слухати про всіх цих Сайок. Тепер я знаю, чим закінчилася історія із зрілою-молодшокласницею Сайкою... Дякую, майстре.
«Майстре...?» - збентежено повторила вона.
Мушікі прочистив горло, зрозумівши, що, можливо, був надто відвертим зі своїм виливом поваги.
«У будь-якому випадку, давай оцінимо нашу ситуацію і подумаємо, як нам звідси вибратися», - запропонував він.
Хільдеґарда кивнула, а потім несміливо додала: «Гм... Е... Можна я щось скажу...?»
«Звичайно. Говори».
"...Що сталося з Сайкою? Одну секунду вона була тут, а потім ти..."
«...Так.»
Її питання було цілком природним. Мушікі глибоко зітхнув.
Якщо можливо, він хотів би тримати їхню з Сайкою ситуацію в таємниці. Але зараз було вже надто пізно, тож він міг би зізнатися.
Тож він пояснив, наче говорив про когось іншого, як вони з Сайкою опинилися в стані злиття.
«...Ось як це сталося.»
«...Ого...» Хільдеґарда ахнула від невіри. Коли вона встигла повністю переварити його розповідь, вона кивнула на знак мовчазного визнання.
«Розумію... Звучить дуже складно...»
«Так, можна і так сказати...»
«...Га?» Хільдеґарда здригнулася, наче тільки-но щось усвідомила. "Це означає, що весь цей час ти був Сайкою? Чи вона все ж залишалася собою...? Чи..." Але чим більше вона думала про це, тим більше різні можливості, здавалося, лякали її, тому що незабаром Хільдеґарда видала пронизливий звук. "...Т-так. Деякі питання краще не задавати."
«Т-так, це правда...»
Вдячна за зрілу відповідь, Мушікі змінила тему розмови. "Так чи інакше, нам треба розібратися з цією кімнатою. Що це взагалі таке?" - запитав він, оглядаючи стіни.
«...Ніхто не вийде з цієї кімнати, не закохавшись», - відповіла Хільдеґарда тихим голосом.
"Так... Так тут написано. Але що це означає насправді?"
"Саме те, що тут написано. Щоб вийти звідси, треба закохатися..."
«...Га?» - сказав він, і піт раптом виступив на його лобі.
«Н-ну, ми нічого не можемо з цим вдіяти...!» сказала Хільдеґарда, її голос збільшувався в гучності. «Спочатку я хотіла зробити так: »Ніхто не повинен покинути цю кімнату, не маючи...". Але це дало б грі рейтинг R! Не те, щоб я особисто мала якісь проблеми з цим, але це було б не зовсім доречно з Сайкою в якості любовного інтересу... Це викликало б всілякі непорозуміння..." Що більше Хільдеґарда говорила, то пристраснішою ставала її розповідь, аж поки не зупинилася, ледь чутно зітхнувши.
Але було вже надто пізно.
"Хільдо, - сказав Мушікі з суворим виразом обличчя. "Ти хочеш сказати, що і цю кімнату теж створила ти?
«...Вибач... Це з "Сайка-деліко: Будні ІІІ"...», - похмуро відповіла вона.
«Зрозуміло...»
Ну, враховуючи, що її моделі персонажів були використані повторно, це не повинно було стати несподіванкою.
"Отже, в оригінальній грі гравець і Сайка опинилися в пастці в кімнаті і не можуть втекти, поки один з них не закохається в іншого...? Це так працює?" - запитав він, поклавши руку на підборіддя.
"...Т-так. Дуже допомагає те, як швидко ти все це розумієш..."
Мушікі почав прокручувати сценарій з серйозним виразом обличчя. "Отже, у грі ви обоє замкнені в кімнаті і змушені співпрацювати. Але для того, щоб закохатися, потрібно щось більше. Ви обоє абсолютно розгублені... Ви починаєте розмовляти, і через вашу невимушену бесіду кожен з вас вчиться бачити іншу людину в новому світлі, і це зачіпає ваші серця... Потім, замкнені двері раптово відчиняються. Га?! Ти думаєш. Це щойно було...? В нестямі, ви дивитеся один на одного, і бачите, що обидва почервоніли. Не може бути... Хто з нас це був?!"
"А...? Т-ти грала в ню...?" Хільдеґарда відсахнулася назад із захопленням, що межувало зі страхом.
Мушікі, однак, залишався незворушним.
"Хільде.
«Т-так...?»
«Ти геній», - сказав він, його серце калатало від безлічі емоцій.
Вона злегка почервоніла, все ще налякана, але далеко не незадоволена. «Ти так думаєш...?»
"Так... Але ми в дуже скрутному становищі. Якби це була гра, ми могли б просто розіграти сценарій, але насправді ми в пастці всередині цієї штуки..."
"...Т-так... Ох... Цей дурний штучний інтелект. Йому було замало тих маленьких Сайок. Йому треба було ще й цей сценарій вкрасти...", - застогнала вона, охоплена гнівом і ніяковістю.
Мушікі не міг не посміхнутися до неї. «Просто хочу переконатися, але чи зможе твоя техніка обґрунтування витягнути нас з цього...?»
"Я думаю... це, мабуть, буде складно. Кращим варіантом було б друге обґрунтування Сайки... Ти ж не можеш повернутися в її тіло?"
«А. Ну...» Він замовк, і на його обличчі з'явився стурбований вираз.
Щоправда, друге обґрунтування Сайки, Стелларіум, цілком могло переробити кімнату, щоб дати їм шлях до втечі. Але існувала певна непереборна проблема, яка заважала йому це зробити.
"Насправді, я не можу повернутися назад сам... Є дещо, що я повинен зробити, щоб запустити зміни. Раніше мені завжди допомагала Курое."
«Ох... Якщо я можу чимось допомогти...»
"Що?! Н-ну, боюся, це може бути трохи... складно."
"Ніколи не дізнаєшся, поки не спробуєш. Можеш розповісти мені? Як ти зазвичай це робиш...?" - запитала вона.
Замислившись на мить, Мушікі змирився з неминучістю.
"Ну, якщо говорити просто, мені потрібне зовнішнє джерело магічної енергії. І спосіб її надходження..."
«Так?»
"Через поцілунок."
"А... Зрозуміло, зрозуміло. Так... Поцілунок..." Хільдеґарда кивнула, перш ніж -
«Що?!» - закричала вона, нарешті зрозумівши значення цього слова. «Н-но це те, що роблять, коли закохуються...!»
«Н-ну, звісно, але в цьому випадку...!» Голос Мушікі підвищився у відповідь на її цілком розумне заперечення, і він відчув, як його обличчя почервоніло.
Їхні голоси відлунювали один над одним у тісній кімнаті, але наступної секунди обидва замовкли.
Фактом залишалося те, що, не повернувшись до своєї форми Сайки, він не міг використати її друге обґрунтування. Іншими словами, поцілунок був їхнім єдиним прямим способом вийти з кімнати.
«...Хільдо?» - запитав він, після того, як кілька секунд збирався з думками та контролював своє дихання.
"...! Що...?"
"Вибач. Я знаю, що це несподівано, і це прозвучить досить дивно ... але як ти думаєш, ти могла б закохатися в мене?"
"Що...? Що?! Чого ти раптом...?"
«Просто, щоб прояснити ситуацію, я не думаю, що коли-небудь зможу закохатися в тебе», - сказав він, відкинувши її назад в шоці.
"Так, я так і знала... Хто може полюбити таку похмуру жінку, як я? Я не краща за мокрицю... Наче риба, яку залишили сушитися на сонці...", - сказала вона, опускаючись на підлогу.
«Ні, я не це мав на увазі», - поспішила пояснити Мушікі. "Вибач. Я не так сформулювала. Я вже маю людину, яку кохаю. З тобою все гаразд, Хільдо. Просто я не можу відчувати цього до когось іншого".
«А... Розумію... То ось що ти мав на увазі...» Вона кивнула, її голос перейшов на шепіт. «Гм... Ти не проти розповісти мені, хто вона...?»
«О, звичайно. Це Сайка», - відповів він без вагань.
Хільдеґарда здригнулася, в її голосі одночасно пролунало здивування і розуміння. "Що?! Справді?! Ого...! Зрозуміло... Я зрозуміла. Сайка... Вона справді щось, так?"
"Так. Це точно..."
Ці двоє знавців усього, що пов'язано з Сайкою, провели мить у мовчазній вдячності, перш ніж плечі Хільдеґарди підскочили, наче вона раптом щось зрозуміла.
"Мушікі? Ти кажеш, що злився з людиною, яку кохаєш...?"
"А, так. Це майже все пояснює."
Хільдеґарда почала важко дихати, її хвилювання вихлюпувалося на поверхню. «Ділити тіло з коханою людиною... Коли ти є своїм справжнім “я”, коханої людини не існує... Вона ближча до тебе, ніж будь-хто інший у цілому світі, але ви ніколи не зможете по-справжньому зустрітися... Як день і ніч... Ого... Це так глибоко... Це запалило в мені творчу іскру...».
«Хільдо?»
"...! Ой! Вибач... Я просто обдумувала ідеї для «Сайка-деліко: Будні Х»..."
«Ти вже створила їх дев'ять частин?!»
[Примітка від Легата: Тут використовуються римсь кі цифри де ІІІ - цифра це 3 а Х - це цифра 10]
Вираз обличчя Хільдеґарди став ухильним, ніби вона намагалася приховати те, що щойно сказала.
За мить її очі розширилися, прийшовши до ще одного усвідомлення.
«Мушікі... Ти щойно сказав, що тобі потрібен поцілунок Курое, щоб активувати режим Сайки...?»
«А... Так...», - нервово відповів він. Насправді, Курое сама була справжньою Сайкою, але він вважав за краще приховати цю маленьку деталь.
Втім, це зізнання лише посилило ілюзії Хільдеґарди.
"...Ого, серйозно? Страшно... Діти в наш час - це щось... Але, мабуть, інакше в Сайку не перетворишся... Молодець... Ні, стривай, не те сказала... Якось серце розбиваюче...", - тихо пробурмотіла вона сама до себе.
Можливо, це була її звичка, коли вона поринала в роздуми, але її пальці витанцьовували, ніби друкуючи на невидимій клавіатурі.
Як фанат її симуляторів побачень, Мушікі хотів бути обережною, щоб не перервати роздуми про нові продовження. Але зараз був не час для таких турбот. Вдаючи кашель, він спробував повернути розмову в потрібне русло.
"...Отже, Хільдо? Що ти думаєш?"
"Що...? Що?! Ти ж не хочеш...?!" - вигукнула вона, почервонівши аж до вух. Після довгої паузи вона видихнула напружено. «Вибач... Може, не варто було питати, чи ти в неї закоханий...»
"...! Ох... Т-т-так... Вибач, це було необачно з мого боку..."
"Н-ні, це не твоя провина, Мушікі...! Це ж я тебе запитала..."
Вони схилили голови один до одного, і їх огорнуло незручне мовчання.
Мушікі зціпив зуби, його думки неслися наввипередки.
Усе, що вони робили, призводило до того, що вони просто гаяли час. Він хвилювався за Курое та Рурі, і не міг позбутися занепокоєння щодо зовнішнього світу.
Найгострішою проблемою було те, що їм залишалося мало часу. Завдяки Хільдеґарді вони змогли скоротити шлях, але час вислизав, поки вони були замкнені в цій кімнаті. Він не міг розраховувати на те, що інші шукачі пригод переможуть NPC Сайку і виведуть їх звідси.
Вони билися б об стіну. Та й чи змогли б вони взагалі протистояти Едельґарді? Наскільки він знав, їхня пригода добігла кінця.
«...Але чому...?»
«Га?»
"А, ні, вибач. Мені просто цікаво, чому Едельґарда замкнула нас тут. Невже вона просто намагається саботувати нас?"
"Хм... Напевно, частково. Ми багато чого обходили, щоб потрапити сюди... Але головна причина, гадаю, в іншому..."
«Що?»
«...Вона думала, що це буде кумедно...»
«Зрозуміло...» Мушікі насупив брови від такого переконливого пояснення.
Це було основною мотивацією Едельґарди від самого початку. Її вчинки не залежали від того, що було раціональним чи ірраціональним, а від того, чи буде щось цікавим чи ні. Навіть коли вона організовувала події, що змінювали світ, коли все було сказано і зроблено, вона все ще шукала задоволення.
Добре обміркувавши ситуацію, він знову заговорив.
"Хільдо? Якщо не заперечуєш, розкажи мені, якою була твоя сестра перед смертю?"
«Едель...?» - відповіла вона, розширивши очі. «Я не проти... Але навіщо?»
"Я просто хочу зрозуміти більше про людину, з якою ми маємо справу... Звичайно, я знаю, що твоя сестра і цей штучний інтелект - не одна і та ж людина. Але я подумав, що якщо ШІ базується на спогадах і способах мислення твоєї сестри, то, можливо, це допоможе нам знайти спосіб вирватися назовні..."
Хільдеґарда обміркувала це, нарешті кивнувши на знак згоди.
"З-зрозуміло... Гаразд. Ми все одно нічого не доб'ємося, просто сидячи мовчки."
«Дякую.»
"Хм..., - почала вона, немов викликаючи в пам'яті далекі спогади. "З чого б мені почати? Чесно кажучи, спогади про дитинство досить слабкі... Ми з Едель були сиротами, і до того часу, як ми зрозуміли навколишній світ, наших батьків вже не стало... Вихованням нас займався наш наставник. Він був вправним магом, але не міг мати власних дітей, і хотів, щоб у нього був спадкоємець, який би унаслідував його техніку".
"Я цього не знав... То ви навчилися магії у нього?
"Так. Він дійсно навчив нас. Хоча то було все, що ми знали, тож тоді ми не вважали це особливо поганим", - сказала вона з відстороненим виглядом. "Від самого початку Едель дійсно була винятковою. Коли їй виповнилося дванадцять, вона вже знала, як складати конструкти швидше і точніше, ніж наш майстер".
«Ого... Це неймовірно.»
"Так. Вона була. Я теж тоді так думала, але зрозуміла, наскільки вона була незвичайною, тільки коли ми пішли в Сад. Наш майстер, напевно, хотів, щоб вона стала його наступницею..."
«Напевно»?
"А... Так. Він був убитий приблизно в той час..."
«Його вбили...?» Мушікі пробурмотіла, збентежена.
«Так...» Хільдеґарда почухала щоку. "Очевидно, він шантажував політиків і мафію, щоб ті фінансували його дослідження. Він викликав на себе багато обурення з усіх боків... Одного разу я зайшла в майстерню і знайшла там його труп, поцяткований кульовими отворами... Це було жахливо... Зараз я вже пережила це, але ще довго не могла їсти м'яса...".
«Я не знав...»
"На відміну від мене, Едель була незворушна. Вона спокійно позбулася трупа і розібрала речі та прилади нашого майстра... Зрештою, ми успадкували все - його зв'язки, його майстерню, його дослідницьку інфраструктуру - і зберегли все в тому вигляді, в якому він залишив. Цікаво, чи хтось із його старих знайомих хоч зрозумів, що його не стало... Едель сказала, що знайшла вбивцю і змусила його заплатити. Втім, вона не вдавалася в подробиці..."
«...Ого...»
Мушікі кивнув, і піт виступив на його лобі. Він зрозумів, чому Хільдеґарда вважала сестру генієм. Вона була не просто надзвичайно вправною - її вирізняла здатність діяти під тиском і тверда рішучість.
"Після цього ми були тільки вдвох. Мені подобається думати, що ми ладнали... але я не можу сказати, що відчувала з цього приводу Едель, - самокритично сказала Хільдеґард. "Можливо, вона вважала мене незграбною або просто повільною в усьому... Я повинна була бути старшою сестрою, повинна була захищати її, але в підсумку покладалася на неї у всьому... Зараз я очолюю технічний відділ Саду, але якби Едель була жива, я впевнена, що ця посада належала б їй... Я все ще думаю про це іноді. Що, якби я народилася кволою замість неї? Якби я померла тоді, а вона була жива сьогодні, Сад і світ, можливо, були б у кращому стані, ніж зараз..."
«Як ти можеш таке казати?» вигукнула Мушікі.
"...Хі-хі. Дякую. Ти дуже добрий, - сказала вона зі слабкою посмішкою. "Але це правда. Вона була дуже обдарована... Вона бачила речі не так, як усі... Я весь час була з нею, але так і не змогла зрозуміти, що вона робить. Я ніколи не вловлював важливих деталей. А тепер... я ще більше розгубилася", - сказала Хільдеґарда тонким голосом, чухаючи потилицю. "Цікаво, про що вона думала, коли створювала цей штучний інтелект... Піддавати життя людей небезпеці і занурювати світ у хаос... Невже вона дійсно цього хотіла...? Помститися? Чи вона хотіла жити вічно у вигляді даних? Я не знаю. Вона мені нічого не розповідала по це. Може, вона вважала, що я не варта того, щоб про мені розповідати... Я провалилася як старша сестра..."
«...»
Мушікі мовчки дивився їй в очі.
Він не був знайомий з Едельґардою за її життя і нічого не знав про її стосунки з сестрою. Будь-які слова розради, які він міг би запропонувати, звучали б порожньо.
Але було одне, що він міг зробити...
Маючи молодшу сестру, він був у цьому впевнений.
Подарувавши Хільдеґарді теплу посмішку, він тихо запитав: «Яка її улюблена страва?»
«Га...?»
«Що любила їсти Едель?» - перепитав він.
На обличчі Хільдегарди промайнув розгублений вираз. "Тушковане м'ясо... мабуть. Вона любила яловичі гомілки, приготовані так, щоб вони танули в роті. Щоразу, коли я казала їй, що у нас буде тушковане м'ясо, її очі сяяли від захвату..."
«А що вона не любила?»
"А... Це легко. Цибуля-порей. Щоразу, коли я клала її в рагу, вона залишала її недоторканою. Тож я подрібнювала її і змішував з м'ясним фаршем, щоб заховати. Хоча мій успіх все одно був лише п'ятдесят на п'ятдесят..."
"Так, я знаю, як це. Рурі ненавиділа болгарський перець. Вона завжди знаходила його, як би хитро він не був захований. Це було вражаюче."
«Хі-хі... Так... Що ж, людська неприязнь краще любого детектора». Куточки губ Хільдеґарди скривилися в усмішці.
«Тоді як щодо...?» Тепер, коли крига скресла, Мушікі ставив одне запитання за іншим.
Чи були у неї якісь хобі? Чи було щось ще, що вона вміла робити? Які книжки вона любила? Якісь дратівливі звички? Чи було щось, у чому вона ніколи не піде на компроміс?
Самі питання були досить тривіальними. Це був тип розмов, до яких вдавалися люди, коли їм більше не було що обговорювати, або ж питання, які могли ставити одне одному друзі з початкової школи.
З огляду на жахливу ситуацію, їхня розмова здавалася абсолютно недоречною. Але завдяки запитанням Мушікі напруга Хільдеґарди, здавалося, спала, і вона відповіла йому природно.
"А, так. Ми з Едель любили відеоігри ще з дитинства, і ми писали свої власні прості програми, коли могли. Але у нас були різні смаки. Або, можна сказати, ми пішли в різних напрямках."
«О? В яких саме?»
"Мене завжди більше цікавив розвиток персонажів і всі емоційні повороти, а Едель більше переймалася хитросплетіннями внутрішніх систем. Це не було проблемою, коли ми працювали окремо, але коли ми вперше вирішили співпрацювати, ми обидві були здивовані тим, наскільки ми різні", - сказала Хільдеґарда, емоції в її голосі зростали. «Едель навіть запитала в якийсь момент: "Чи справді нам потрібні такі складні стосунки між персонажами?". Можеш в це повірити?! Я маю на увазі, ну чесно! Це не просто необхідно - це основа всієї історії...! А потім, ні з того ні з сього, вона вставила цю до смішного складну комбо-систему! У рольову гру! Коли я їй на це вказала, вона подивилася на мене таким незворушним поглядом і сказала: "Га? Ти це серйозно...? Ти моя сестра, але не розумієш романтики комбо...?"
«Так що ж сталося в кінці?»
"...Скільки я не намагався їй пояснити, вона просто не розуміла. Я запропонувала систему, за якої рівень спорідненості персонажів збільшував би або зменшував би їхню статистику в бою, і тоді до неї нарешті дійшло... Едель погодилася, але за умови, що вона зможе тонко налаштувати параметри складності. Зрештою, ми розповсюдили гру онлайн, але мені цікаво, скільки людей насправді змогли пройти найвищий рівень складності..."
«Ага... Схоже, це було неабияке випробування», - усміхнувся Мушікі.
"Але, - продовжила Хільдеґарда, - це змусило нас замислитися. Були елементи, які нам неодмінно потрібно було включити, а були й такі, що ідеально підходили один до одного. Знаєш, приховані персонажі, таємні команди і таке інше... Ми сміялися, коли зрозуміли це". Вона задумливо хіхікнула.
Мушікі глибоко зітхнув, побачивши, що Хільдеґарда виглядає значно розслабленішою, ніж кілька хвилин тому.
"Хільдо, - сказав він.
"Хм...? Так?"
«А ти багато про неї знаєш»
«...!» У неї перехопило подих. «Ну... Це зовсім інше, ніж все це, хоча...»
«Знаєш, - сказав він, перебиваючи її, - у мене теж є молодша сестра».
Звісно, він мав на увазі Рурі.
«Т-так... Тобто, я знаю це, звичайно...», - знервовано відповіла Хільдеґарда.
Мушікі злегка кивнула їй. "Моя сестра теж геній. Принаймні, так кажуть люди. У моєму випадку я негідний старший брат... І мені соромно зізнатися, що донедавна я не знав, що вона була магом у Саду. Я чув, що вона багато чого пережила, але нічого з цього не пам'ятаю..."
«О-о-о...», - пробурмотіла Хільдеґарда, ніби намагаючись зрозуміти, до чого він веде.
Мушікі зітхнув, на його обличчі з'явився стурбований вираз. "...Я впевнений, що вона повинна ненавидіти мене. Адже я лише її жалюгідний, ненадійний, ганебний старший брат".
«Я не думаю, що вона бачить тебе таким...»
«Чому ти так думаєш?»
"Я маю на увазі, я ніколи не чула, щоб вона говорила щось подібне... Насправді, я думаю, що вона любить тебе. Дуже сильно. Ти її старший брат. Вона завжди про тебе говорить..."
«Саме так», - сказала Мушікі.
Хільдеґарда здивовано розплющила очі.
«Що...?»
"Щойно ти казав, що Едель вважала тебе незграбною і невмілою. Але вона коли-небудь говорила це прямо?"
«...Н-ну, ні, але...»
«Тоді звідки ти знаєш, що вона так думала?»
«Я...» Хільдеґарда запнулася, невпевнена.
"Ти також сказала дещо інше, - спокійно продовжив Мушікі. "Що ти не знаєш, навіщо вона створила той штучний інтелект. Що вона ніколи не говорила з тобою про це."
«...»
«Є тільки один спосіб дізнатися напевно.»
«Який...?» - несміливо запитала вона.
«Все просто», - відповів він, кивнувши головою. "Ти маєш запитати її безпосередньо.
«Га...?» Брови Хільдеґарди злегка нахмурилися. «Але ж Едель вже...»
"Я знаю. На жаль, вона вже померла... Але хіба ми не намагаємося знайти її штучний інтелект, той, що успадкував її пам'ять?"
«-!»
У Хільдеґарди перехопило подих.
Тепер вона, мабуть усвідомила це.
Але цей ШІ, копія її сестри, став загрозою для людства. Напевно, тому вона не могла думати ні про що інше раніше.
Він не міг сказати, що не розуміє цього почуття. Якби Рурі передчасно померла, а на її місці з'явився ворог, схожий на неї, Мушікі був би так само засмучений і розгублений. Але саме тому він чудово розумів її.
Він подивився Хільдеґарді просто в очі.
«Я не можу говорити це занадто голосно, враховуючи ситуацію, але я думаю, що це неймовірно цінна можливість для тебе... Ти думала, що більше ніколи не побачиш свою сестру, але тепер у тебе є шанс дізнатися, що вона насправді відчуває».
«...Н-но... це означає...» Голос Хільдеґарди затремтів від страху.
Він так добре розумів її страх, що майже відчував його в своїх руках.
Вона була налякана. Боялася, що якщо попросить Едельґарду, то отримає відмову або відкриє у своїй сестрі таку темряву, якої ніколи не знала раніше.
Але навіть якщо так...
Він ніжно похитав головою. «Хільдо, ти казала Едель, як сильно ти її любила, коли вона була ще жива?»
"...Га? Я не намагалася це сказати... Ні...", - пробурмотіла вона, суплячи брови.
Навіть для таких близьких сестер, як вони, мабуть, рідко траплялися такі розмови. Особливо для Хільдеґарди, яка від природи була сором'язливою і стриманою.
"Але ти ж любила її, так? Відколи вона померла, ти брала участь у підготовці до Фестивалю Духів. Ти не пропустила жодного року".
Так. Це, безумовно, було правдою.
Хоча вона часто пропускала інші шкільні заходи, Хільдеґарда взяла за правило щороку відвідувати Фестиваль духів, щоб помолитися за душі померлих. Вона б нізащо не стала докладати таких зусиль, якби не піклувалася про свою сестру.
«Я... е-е...» Вона завагалася, перш ніж опустити голову.
"Ти думаєш, що вона ненавиділа тебе, хоча ти любила її. Чи не так? Якби мова йшла про мою сестру, це було б для мене ще більшим шоком".
«...!»
Вона здригнулася, вся затремтіла.
"Вибач. Я зайшов надто далеко, - вибачився Мушікі. "Ти була вражена, коли побачила ШІ. Тому що в глибині душі ти ніколи не думала, що вона може зробити щось подібне. Так?"
Хільдеґарда кілька секунд збиралася з думками, перш ніж заговорити.
"Вона була генієм... вона творила справжні дива… більше разів, ніж я можу порахувати, я просто не встигала за нею... Але вона ніколи не робила нічого, що могло б мене засмутити. Вона не зробила б нічого подібного, навіть помилково... Тому я не могла повірити, що штучний інтелект, який вона створила, міг зробити все це... Я думала, що, можливо, я ніколи не розуміла її по-справжньому...", - прошепотіла вона, і на її очі навернулися сльози.
Мушікі зробила маленький вдих. "Приємно це чути.
«...Га...?» Вона витріщилася назад, широко розплющивши очі.
"Ти віриш у неї, тож мусиш запитати її. Що могло спонукати її створити штучний інтелект, настільки схожий на неї саму? Заради чого вона пішла на таке...? І що вона насправді думала про тебе...? Є речі, про які люди не можуть говорити, не вкладаючи їх у слова".
«Мушікі...» Хільдеґарда витерла сльози тильною стороною долоні, а потім повільно підняла очі. «Ти маєш рацію... Дякую».
М'яка посмішка засяяла на її вустах - і в цю мить страх і тривога, що затьмарювали її думки весь цей час, раптом розвіялися, нехай навіть лише ненадовго.
«Так... Навіть якщо я не зможу зрівнятися з нею як маг-інженер, я все одно її старша сестра… Я повинна вірити в неї...», - сказала вона так тихо, що здавалося, ніби вона розмовляла сама з собою.
Але її слова неможливо було ігнорувати.
Мушікі підняв руку і подивився на неї серйозним поглядом.
"Зачекай. У мене є інша думка.
«Га...?»
"Ти сказав, що ти їй не рівня, але я так не вважаю. Як мінімум, я думаю, що ти найкращий Маг-інженер у світі на сьогоднішній день."
«Ти...?» - невпевнено запитала вона.
Мушікі випнув груди. «Людина, що стоїть за цими чудовими NPC Сайки, просто повинна бути генієм!»
«...»
Хільдеґарда на мить спантеличилася, а потім -
"...Пффф! Ха-ха! А-ха-ха-ха...!" Не в силах стриматися, вона розреготалася. "Що...? Хі-хі... Це не має нічого спільного з майстерністю мага-інженера!" - засміялася вона, перш ніж взяти дихання під контроль. "Дякую, Мушікі. Мені потрібно вийти з цієї кімнати, щоб я могла запитати Едель, що вона насправді думає ".
"Так. Давай зробимо все, що в наших силах", - відповів він, твердо кивнувши головою.
Хільдеґарда замовкла, збираючись з думками.
"...Агов, Мушікі? Якби ти знову перетворився на Саїку, твоє друге обґрунтування змогло б пробити дірку в цій стіні, так?"
"А...? Так. Змогла б..."
Щоки Хільдеґарди зашарілися від збентеження. "Гм, як би це сказати...? Якщо ти не проти... я могла б... е-е..."
«Е-е...?!» Нарешті зрозумівши, що вона мала на увазі, Мушікі відчув, як його щоки почервоніли. «Гм... Е-е...»
"...Вибач, це, напевно, прозвучало дивно, сказати щось подібне так раптово. Я зрозумію, якщо ти не хочеш... Я просто подумала, що якщо це допоможе нам вибратися звідси... А! Це не означає, що ти мусиш чи щось таке...!"
«Н-ні, це не те, що я не хочу... Я просто відчуваю себе винним, ось і все», - пояснив Мушікі. "Вибач... Я не пояснив як слід. Коли я отримую запас магії від будь-кого, окрім Курое, на них треба попередньо накласти закляття... Тож поцілунку самого по собі буде недостатньо...", - вибачився він.
«...Га?!» Хільдеґарда задихалася, дим майже виходив з її вух.
«З-з-з-зрозуміло... Вибач, що я зробила такі поспішні висновки...»
«Н-ні... Це я повинен вибачатися...»
Не в силах заспокоїтися, Хільдеґарда схопилася за голову.
"А-а-а-а-а-а! Я-я просто стара збоченка...! Будь ласка, не кажи нікому в Саду...! Я ж не намагалася поцілувати хлопчика чи щось таке! Я просто хотіла вибратися звідси... Зазвичай "Я" не сказала б нічого подібного... Я... я навіть не знаю, чому я це зробила... Я просто подумала, що, можливо, це буде добре..." Її очі розгублено розбіглися, коли...
Кімната почала трястися, супроводжувана зловісним, важким звуком, який відлунював навколо них.
«Що-що-»
"...?! А-а-а...?!"
На їхній спільний подив, по стінах кімнати побігли тріщини, і повільно з'явився отвір, схожий на набір подвійних дверей, що відчиняються.
Хільдеґарда ахнула, наче щось зрозуміла, її і без того почервоніле обличчя стало ще яскравішим відтінком червоного.
"Що...?! Цього не може бути... Зачекайте...! Ні! Це не рахується! Це має бути якась випадковість! Якщо вона мала відкритися, чому це не могло статися в кращий час?!"
"Х-Хільдо? Що з тобою? Будь ласка, заспокойся", - закликав Мушікі, заскочений зненацька її раптовим хвилюванням.
Тим часом стіни відкривалися все ширше і ширше.
«...Нарешті.»
«Чесно кажучи, це була важка робота...»
З щілини в стіні з'явилися Курое та Рурі.
"Куро! Рурі!
"Що...? Що?! Як...?!"
Вони обоє виглядали спантеличеними, побачивши шоковані вирази обличчя Мушікі та Хільдеґарди.
«Що ти маєш на увазі під “як”?» - запитала Курое.
«...Що ви обоє там робили?» запитала Рурі, дивлячись на них підозрілим і суворим поглядом.
Мушікі та Хільдеґарда, затамувавши подих, відвели погляди.
Хоча Курое і Рурі продовжували спостерігати за ними з явним скептицизмом, вони вирішили поки що відкласти це питання вбік.
"Ми з Рурі опинилися в пастці в маленькій кімнаті, але нам вдалося втекти, - пояснив Курое рівним голосом. "Ми намагалися допомогти вам обом ззовні.
"Точно! Вона була досить міцною, але я рада, що нам вдалося вибратися!" сказала Рурі, гордо випнувши груди.
Мушікі полегшено зітхнув. «Зрозуміло... Дякую.»
"...Т-так ось що сталося...! Це було близько... А я думала..." Хільдеґарда замовкла, щось бурмочучи собі під ніс.
Спантеличена, Мушікі глянув на неї. "Хільдо? Ти щось сказала?"
«Н-нічого...!» - заїкнулася вона, рум'янець знову заливав її щоки, коли вона енергійно хитала головою з боку в бік.
Це була дивна реакція, але він знав, що не варто розпитувати.
«Але як вам обом вдалося втекти?» — запитав він, звертаючись до Курое і Рурі. «У якій кімнаті ви були зачинені?»
«…»
«…»
Курое залишалася безвиразною, а Рурі відвела погляд, почервонівши.
«Ну, головне, що ми тепер на волі».
«…Т-так! Це ж просто гра… Це ж просто гра, правда…?!» «Д-добре…» Що це була за кімната? Хоч Мушікі йбуло цікаво, він розумів, що краще не ставити більше запитань.
[Легат: Ой, щось мені здається, що та хтива кімната яку спочатку планувала Хільдеґарада виконала своє призначення😏]
«У будь-якому разі, дякую», — сказав він, прочистивши горло і змінивши тему.
«Я просто трохи здивований. Не знав, що можна проникнути ззовні».
Курое і Рурі знову подивилися на Мушікі.
«Ні, ці кімнати з пристосуваннями побудовані так, щоб бути стійкими до зовнішнього втручання. Навіть Рурі не змогла б їх відкрити силою», — сказала Курое.
«Що? Тоді як…?»
Але перш ніж Мушікі встиг закінчити, пролунав електронний голос.
«Схоже, ти вже закінчив розмову».
Наступної миті з тіні за Курое з'явилася кругла силует.
«Ого!» — вигукнув Мушікі, заскочений зненацька.
З'явився дивний об'єкт, який не був ані біологічним, ані неорганічним. Він був розміром близько тридцяти сантиметрів і виглядав як надзвичайно карикатурна людина. Якщо порівняти його з чимось, то це було схоже на тривимірну ретро-піксельну графіку.
Таємничий об'єкт плавно ширяв у повітрі, викликаючи у всіх зрозуміле здивування. «Що... що це таке...?»
«Невжетак так ви вітаєте свого рятівника?»
«Е...?» Мушікі здивовано розширив очі.
Він знав, хто це. Він уже чув цей голос.
«Так. Одразу після інциденту з Токішімою Кларою, під час зустрічі з деректорами інших академій підготовки магів».
«Ви… директор Шікіморі?» — запитав він. «О-го». Плаваюча піксельна картинка розпливлася в задоволеній посмішці — хоча,власне кажучи, вона просто зменшила вдвічі кількість пікселів навколо очей. «Вражаюче, щоти цезрозумів, маючи так мало інформації. Яй не очікував іншого від людини, яка зупинила Міфологію, Куґо Мушікі», — сказав піксельний об'єкт — Шікіморі.
Курое прочистила горло, мабуть, щоб він не заглиблювався в цю тему. «Вибачте, що не представила вас раніше. Як ви вже здогадалися, це директор Байто Шікіморі з Сутінкового міста. Як і Сад, місто стало жертвою кібератаки Едельґарди. На щастя, їм вдалося швидко відновити контроль над основними комп'ютерними системами і тепер вони прийшли нам на допомогу».
«Розумію. То це ви допомогли нам втекти з тієї кімнати…?»
«Саме так… Двері відкрилися трохи швидше, ніж передбачав мій аналіз… але, мабуть, це було в межах похибки».
«Зрозуміло. Дякую», — вдячносказав Мушікі.
Хільдеґарда з якоїсь причини злегка почервоніла і відступила в тінь за ним.
«... Я... я вдячна, але як ви опинилися в такому стані?» — запитала вона.
Мушікі задавався тим самим питанням. У цьому світі, який був настільки реалістичним, що його можна було сплутати з реальністю, Шікіморі виглядав як персонаж із гри, створеної кілька десятиліть тому.
Шікіморі незграбно знизав плечима. «Не зрозумійте мене неправильно. Це лише аватар. Моя свідомість все ще перебуває в реальному світі. На відміну від деяких людей, я не настільки безрозсудний, щоб з головою зануритися у відеогру, яка краде душі своїх гравців».
«...»
Члени їхньої безстрашної, відчайдушної атакувальної групи раптом замовкли, а на їхніх чолах виступив піт.
Однак сам Шікіморі залишався байдужим, оглядаючи околиці.
«Тож ви четверо — єдині, хто проник з Саду? А як же Сайка Куодзакі? Я думав, вона була лідером».
«…Не хвилюйтеся. Леді Сайка підтримує нас по-своєму», — відповіла Курое.
Підозра Шікіморі була очевидною. «Як на мене, то вона, здається, зникла безвісти…»
Але саме в цей момент…
Навколо них пролунав важкий, зловісний гуркіт, як і раніше, і стіна ліворуч від них відкрилася, відкривши чотирьох NPC Сайки в милих костюмах.
«Ну-ну-ну. Мені здалося, що я почула тут якийсь галас».
«Хочеш реванш? Я знову надеру вам дупи».
«Схоже, у нас з'явився незваний гість, няв».
«Які ж ви погані хлопчики та дівчатка. Схоже, вам усім потрібні додаткові уроки».
Асклубу плавання Сайка, Самотня геймерка Сайка, Неко Покоївка Сайка та Вчителька-стажерка Сайка вискочили, розбігшись вліво і вправо.
«…Вона дублювалась з того часу, коли я бачила її востаннє?» — здивовано сказала Шікіморі. «Знаючи Відьму, це не неможливо».
«Не роби вигляд, що це нормально», — різко сказала Курое, її вираз обличчя став суворим, і вона прийняла бойову стійку.
«Правильно. Вибратися з тієї кімнати було одним, але нам ще доведеться мати справу з цими чотирма. Тож спочатку...» Мушікі спокійно пройшов повз насторожену Курое і став перед чотирма NPC Сайка.
«Мушікі...?» — запитала вона, не в змозі вгадати, що він планує.
І як вона могла? Ці супротивники були найсильнішими охоронцями Едельґарди, і вони навчилися протидіяти четвертому субстанціації Хільдегарди. Ще недавно він сам був пригнічений їхньою чуттєвою атакою і змушений трансформуватися проти своєї волі.
І все ж...
«Залиш це мені, Курое».
З того часу в ньому щось змінилося. З новою впевненістю Мушікі вигукнув: «Давай, Хільде!»
«Д-добре…!» — відповіла вона, активуючи свій світовий Ореол. «Четверте обґрунтування: Фанатікархейм!»
У той момент, коли вона промовила заклинання, їхнє оточення змінилося на те саме післяшкільне середовище, що й раніше. Перед Мушікі з’явилося напівпрозоре вікно з декількома варіантами вибору.
«О? Я вже зацікавилася, що ти плануєш. Але це...»
«Ти вже забув, як ми минулого разу перевернули ситуацію на свою користь?»
NPC Сайки з зухвалими посмішками оточили його, мабуть, сподіваючись знову спокусити його.
«...»
Навіть не поглянувши на доступні варіанти, Мушікі наблизився до NPC і прошепотів їм.
«Я знаю, що ти турбуєшся про свої травми від аварії. Але ти не можеш надто себе перенапружувати. Я знаю, що ти зможеш знову плавати, Сайко. Я вірю в тебе».
«Що...?!» Очі аса плавального клубу Сайки розширилися від подиву.
Але Мушікі ще не закінчив. Далі він підійшов до Самотньої Геймерки Сайки, Неко Покоївки Сайки і Вчительки-стажерки Сайки.
«Хто виграє три матчі поспіль, той може наказати іншому робити все, що забажає, правильно? Хе-хе-хе… Тоді давай ще одну битву, Сайко».
«…Що…?!»
«Ти маєш на увазі, те, коли наш класний керівник майже дізнався про твій підробіток…? Не переймайся. Мені подобається бачити тебе там. Доки моя мила маленька покоївка з котячими вушками продовжує вітати мене зі своєю звичною посмішкою, мені цього достатньо».
«…Але ми ж тільки що познайомилися…?!»
«О? Застібка на твоєму костюмі для косплею зламалася, і ти не можеш його застебнути? Ось, одягни мою куртку. Все гаразд, ти не замерзнеш. Насправді, мені трохи спекотно, коли ви тут, міс Куодзакі».
«…Звідки ти про це знаєш…?!»
Як і у випадку з асом плавального клубу Сайкою, інші три NPC були вкрай збентежені.
«Га…?!» — вигукнули вони. Їхні тіла тремтіли, ніби їх щойно вразила якась надзвичайна сила.
«Ц-це відчуття… Що це таке…?!»
«Я не пам’ятаю, щоб таке траплялося…!»
«Цього не було… Я впевнена… Але…» «Чому? Як це…?» NPC Сайки відсахнулися від шоку. І не дивно. Це були події, які гравець мав відкрити, проходячи відповідні рути в оригінальній грі. Але Хільдеґарда,творець, розкрила їх Мушікі, коли вони були заблоковані в кімнаті раніше.
«До побачення, Сайко. Наступного разу ми зустрінемося в наших справжніх формах», — сказав Мушікі, і з цими словами чотири NPC Сайки перетворилися на світло і зникли, задоволені.
За мить навколишнє середовище повернулося до свого первісного стану.
«Ти це зробив...! Ти неймовірний, Мушікі...!» — вигукнула Хільдеґарда, стискаючи кулаки від хвилювання.
Курое, натомість, дивилася на все це з подивом. «Я хотіла б попросити тебе пояснити, що щойно сталося... але добре, що ти зміг перемогти всіх чотирьох». Хоча вона здавалася надзвичайно зацікавленою, Курое, мабуть, дійшла висновку, що зараз не час зациклюватися на цьому. Вона подивилася вперед, підштовхуючи їх. «У будь-якому разі, нам слід поспішати... Директоре Шікіморі, будь ласка?»
«А, так», — відповів він, торкнувшись задньої стіни.
Наступної миті на її поверхні заблимали цифри та літери. Вона відкрилася вліво та вправо з гучним гуркотом, відкривши приховані сходи на верхні поверхи.
«Час іти. Тронна зала Королеви Фей лежить попереду».
«Ви не йдете, директоре Шікіморі?» запитав Мушікі.
Піксельний аватар похитав головою. "Є ще багато інших справ, які я маю вирішити. І крім того..."
«Так?»
«Чесно кажучи, твій спосіб боротьби настільки кардинально відрізняється від того, до якого я звик, що я не думаю, що зможу за тобою встигати».
"...Ах. Точно." Мушікі посміхнулася йому і кивнув.
Після цього вони пішли нагору, залишивши Шикіморі позаду.
***
«То це і є тронний зал Королеви Фей...?» пробурмотів Мушикі, коли вони підійшли до високих дверей в кінці довгих сходів.
Відтоді, як вони вперше ступили до замку, стільки всього сталося, але вони нарешті дійшли до неї.
За дверима на них чекала Едельґарда, королева Тірнанонгу.
Мушікі стиснув кулаки з новознайденою рішучістю.
"Ви готові, Хільдо? Рурі? Курое?"
«Т-так...!» - сказала Хільда.
«Звичайно», - відповіла Рурі.
«Ні», - незворушно відповіла Курое.
Мушікі мало не впала на підлогу від шоку.
«Т-ти не...?»
«Ні. Є ще одна важлива справа, яку ми повинні обговорити», - сказала вона, дивлячись на Хільдеґарду. «Чи знає про це лицар Хільдеґарда?»
"Ах... Я повинна був розповісти їй. Я не міг тримати це в таємниці", - відповів він.
«Розумію.» Курое кивнув, ніби цілком очікуючи цього. «А умови для зміни форми?»
«І це теж».
«Тоді немає потреби це приховувати».
«Так... Чекай, що?» Мушікі витріщилася назад, широко розплющивши очі.
Наступної секунди Курое різко смикнула його за мантію мага, притиснувшись губами до його губ зі сміливістю, що застала всіх зненацька.
«-?!»
Його тіло почало мерехтіти, і він поступово перетворився на Сайку.
Їхній шок можна було зрозуміти, якщо замислитися над цим. Мушікі перебував у своєму первісному тілі відтоді, як NPC Сайка запустили зміну його тіла.
«А-а-а...?!» Хільдеґарда ахнула, вперше побачивши його трансформацію. Її щоки почервоніли, і вона закрила обличчя обома руками - хоча її очі визирали крізь щілини між пальцями. «Т-то це правда... Поцілунок справді перетворює тебе на Сайку...»
"...Ах. Здивована?" - запитав він.
По правді кажучи, він і сам був приголомшений - але в ролі Сайки він не міг дозволити собі виглядати схвильованим. Роблячи все можливе, щоб зберегти самоконтроль, він розслаблено посміхнувся їм.
"Е-е-е... Ого... н-невже я щойно це бачила...? Е-е-еп...", - вигукнула Хільдеґарда, її дихання переходило в швидкі подихи.
Курое роздратовано зітхнула. "Будь ласка, не втрачайте через це остатки розуму. Тепер, коли ви дізналися таємницю пані Сайки та Мушікі, ви стали співучасницею. Я повинна попросити вас, щоб ця справа залишилася тільки між нами."
«З-звісно...» - кивнула Хільдеґарда. "Тепер, коли я знаю, є всі шанси, що ти знову перетворишся на моїх очах... Так?
«Це можливо.»
"Гм... А-а можу я зробити фото...? Для прикладу...?"
«Ха?» Курое подивилася на неї.
"...Вибачте. Нічого страшного." Хільдеґарда відвела погляд, з її чола капав піт.
Мушікі не міг втриматись від сміху - але тут він дещо помітив.
«Хм?» Він нахилив голову набік. "Рурі? З тобою все гаразд? Тобі погано...?"
«Га? Ні, я в порядку... А що?» - розгублено запитала вона.
Той факт, що вона бачила, як він пережив трансформацію, не видаючи жодних дивних звуків, не скрегочучи зубами, не проливаючи сліз і не бурмочучи прокльони під ніс, здався йому дуже дивним. З іншого боку, вони збиралися зіткнутися з фінальним босом цієї гри, який в іншому випадку незабаром правив би світом, тому вона, ймовірно, просто розуміла всю серйозність ситуації.
"Ні, не хвилюйся про це. Забудьте, що я сказав". Він похитав головою, повертаючись до справи. «Повертаємося до справи... Цього разу почнемо по-справжньому».
З цими словами над ним з'явився двошаровий світовий ореол, а в його руках матеріалізувався величезний посох. Стелларіум, друге обгрунтування Сайки, яке він не зміг використати, перебуваючи в пастці в кімнаті раніше.
Грандіозним жестом він вдарив посох об підлогу, і навколо пролунав різкий звук.
Наступної миті важкі двері, що вели до тронного залу Едельґарди, почали відчинятися.
Обмінявшись поглядами з іншими, він увійшов всередину.
«...»
Кімната за дверима була такою величезною, що важко було повірити, що вони все ще перебувають у замку.
Всюди мерехтіли таємничі вогні, розсіюючи тьмяне сяйво, але за ними простягалася безмежна темрява, якої не могло бути в жодній справжній будівлі. Неможливо було зрозуміти, де закінчується кімната.
Але зараз був не час відволікатися на подібні речі.
Там, у центрі кімнати, вони знайшли того, кого шукали.
«Сильвело...!» крикнула Хільдеґарда, і її крик багато чисельним відлунням повернувся до них.
Так. До колосального стовпа в центрі зали, схожого на світове дерево, що підтримує небеса над головою, була прив'язана м'яко сяючими ланцюгами дівчина, яка виглядала точнісінько як Хільдеґарда-Сільвела.
А на троні під нею сиділа...
"А, ласкаво просимо. Ти прийшла раніше, ніж я очікувала, сестричко."
Це була Едельґарда, яка спостерігала за ними з цілковитим спокоєм.
«Едель...» Легка нахмуреність насупила брови Хільдеґарди, коли вона звернулася до сестри.
«Мм...» Едельґарда простягнула руки над головою, а потім стрибнула вниз зі свого трону неприродною параболою, наче навколо неї якось ослабла сила тяжіння.
Вона подарувала їм янгольську посмішку і прочистила горло. "Ви молодці, що дійшли так далеко. Я - Едельґарда Сілвела, королева цієї землі Тірнанонг... О зарозумілі, нешанобливі шукачі пригод, що прагнуть узурпувати мій трон! Якщо перед моєю величністю ви наважилися чіплятися за свої безглузді амбіції, то вийдіть і зійдіться зі мною!" - наказала вона, широко розкинувши руки.
У відповідь Курое нахмурила брови. «Що ти робиш?»
"О, не будь такою занудою. Ви нарешті дійшли до останнього боса. Ми повинні принаймні зіграти свою роль" Едельґарда відповіла, сердито схрестивши руки. "Хм... Твій стиль гри залишає бажати кращого, знаєш? Я можу не звертати уваги на твої методи обґрунтування, але використовувати старі збережені дані? Це вже занадто. І швидка подорож прямо до мого замку? Відверта грубість. Я розробила гру таким чином, що ви все одно зможете встигнути, якщо йтимете правильним рутом у хорошому темпі. Я навіть потурбувалася про спеціальні події та зустрічі на всіх трьох островах..." Вона продовжувала докоряти їм, постукуючи пальцями по руці.
...Навіть якщо не брати до уваги її зовнішність, Мушікі починав розуміти, наскільки вона схожа на сестру Хільдеґарди.
Тим не менш, Едельґарда все ще була загрозою. Він відповів, не зводячи з неї очей.
«На жаль, ми тут не для того, щоб грати в твої маленькі...»
«Я маю на увазі, що Фестиваль купальників пані відьми на другому острові був абсолютним шедевром, якщо я можу так сказати».
«...»
«Не треба так засмучуватися», - прошепотіла Курое до Мушікі.
Той прочистив горло. «Дивно чути, що ти критикуєш мій стиль гри, коли ти створила всіх своїх найсильніших персонажів на моїй основі».
"О? Ті пані Відьми? Вони були особливими . Я натрапила на них, коли порпалася в комп'ютерних файлах Хільди. Вони були настільки детальними, що я просто повинна була їх позичити... Чесно кажучи, ти значно покращилася з тих пір, як я востаннє заходила до тебе. Хоча, гадаю, використовувати реальний предмет для ігрового персонажа - не зовсім те, чим варто хвалитися. Б'юся об заклад, ти навіть не спитала її дозволу. Ти завжди була такою".
«У-угх..» Хільдеґарда відсахнулася назад у нервовому поту. Однак за мить вона похитала головою і зробила крок вперед. «...Ти справді знаєш мене»
"Так. Я ж казала тобі, хіба ні? Може, я й штучний інтелект, але все, чим я є, я успадкувала від Сільвели Едельґарди".
Сповнена рішучості, Хільдеґарда зробила хоробре обличчя. "У такому разі... дай мені відповідь. Про що думала Едель, коли створювала тебе? Це те, чого вона хотіла? І що...?" Слова на мить застрягли в її горлі, але вона швидко оговталася. «...що вона насправді думала про мене?»
Так. Ось він, результат її розмови з Мушікі.
Очі Едельґарди розширилися від здивування та цікавості. "Ох...? З тобою щось сталося? Зазвичай ти не така відверта, сестричко".
"...Дай мені відповідь. Будь ласка", - наполягала вона, і Едельґарда раптом опустила погляд.
"Гаразд. Але спочатку..." Її губи скривилися в усмішці, коли вона відштовхнулася від підлоги і попливла в повітрі. «Тобі доведеться перемогти мене!»
З цими словами її тіло почало випромінювати слабке світіння, а навколишнє середовище наповнилося потужним сплеском магічної енергії.
«...!»
Мушікі аж скривився під вагою цього тиску.
Аура Едельґарди була набагато сильнішою за ауру NPC Сайки. В одну мить ця крихітна дівчинка, тендітна, як пушинка, перетворилася на Королеву фей, яка правила цим світом.
«Пані Сайко!» вигукнул Курое.
«Так...!» відповів Мушікі, міцніше стискаючи свій посох.
Решта наслідували його приклад, готуючись до бою.
Але ніхто з них не міг здогадатися, що станеться далі.
«Що?» Мушікі задихався.
Гострий біль пронизав його спину, просочившись у груди, і він побачив бризки червоних крапель.
Йому знадобилася мить, щоб зрозуміти, що сталося.
Хтось вдарив його ножем у спину.
«Ух... Нх...!»
Кашляючи кров'ю, він впав на коліна.
«Пані Сайко?!» закричала Курое, підбігаючи до нього.
«Ух...»
Він встиг озирнутися назад, коли його зір затуманився. Коли він впізнав фігуру, що стояла над ним, голос покинув його.
Це була не хто інша, як Рурі, із закривавленим мечем у руці та тонкою посмішкою на вустах.
"Ру...рі...? Чому...?"
Вона подивилася вниз, насупившись, а потім кивнула в усвідомленні.
"А, точно, так. Я зовсім забула переключитися на свій початковий дизайн персонажа", - радісно сказала вона, швидко відкривши вікно конфігурації та змінивши кілька налаштувань.
За мить вона мала зовсім інший вигляд - пофарбоване у яскраві кольори волосся, вишкірені ікла, вуха, прикрашені пірсингом, і вушні кульчики.
«Що?»
Очі Мушікі ледь не вилізли з очниць.
Його реакція була цілком розумною. Зрештою...
"Хе-хе! Тке відчуття наче вічність не бачилися. Чи не так, пані відьмо...? Чи я можу називати вас просто Мушіпі?"
Це був не хто інший, як маг з фактором анігіляції міфічного класу Уроборос - Токішіма Клара.
