---** Перемога - лежить у Симуляторі Побачень ---
«Що...?» Мушікі роззявив рота, дивлячись на фігуру перед собою.
Це була цілком розумна відповідь. Зрештою -
"О, Боже, яке у тебе обличчя. Тоді ти, мабуть, вже знаєш про мене. Я захисниця леді Едель, Сайка Куодзакі."
Ось і вона. Шляхетна Сайка яка мала захищати Едельґарду.
"...Це екстравагантний прийом, - відповів Мушікі, намагаючись не показувати свої нерви. «Ти одна з тих низькорівневих кормових персонажів, що з'являються на початку гри?»
"Ха-ха. То ти і є та, з кого мене сиворили", - сказала шляхетна Сайка з легким сміхом. "Не хвилюйся. Я пишаюся тим, що стою серед найсильніших істот цього світу. Ти маєш знати, що я не персонаж з «Аргенто Тірнанонг». Я - щось на кшталт аномалії, введеної леді Едель ззовні, щоб служити їй захисником".
«То ти кажеш, що вона змоделювала свого найсильнішого персонажа з мене?»
"Так. Гадаю, це було її наміром. Твоє обличчя та ім'я мають особливе значення для магів", - сказала інша Сайка з натяком на жарт у голосі.
Посмішка Мушікі залишалася непохитною. "Що ж, це велика честь для мене. Але я так розумію, ти ніколи не чула про авторські права?"
"Ха-ха. Зізнаюся, я не очікувала такої критики. Гадаю, є важливіші юридичні звинувачення, які варто висунути... До того ж, леді Едель не створювала цього мого тіла, вона просто запозичила те, що вже було".
«Що...?» Мушікі насупив брови.
Інша Сайка, однак, явно не мала наміру уточнювати, махнувши рукою в перебільшеному жесті. "Повернімося до нашої теми... Тепер, Сайко. Ти коли-небудь замислювалася, чому в рольових іграх вороги спочатку слабкі, а по ходу сюжету стають сильнішими? Темний володар, який прагне світового панування, може легко послати сильніших монстрів, щоб перемогти героїв до того, як вони встигнуть вирости, а ще краще - розчавити їх самостійно".
«...»
Від надмірної впевненості шляхетної Сайки Мушікі кидало в холодний піт. Вона навряд чи була схожа на людину, з якою можна вести світські бесіди чи легковажні люб'язності.
"Причина, звичайно, в тому, що це гра. Кінцева мета - дозволити гравцеві отримати задоволення, а комп'ютер є лише засобом для його розваг... Але подумайте про це. Якби вони змагалися всерйоз, комп'ютер без жодних сумнівів розчавив би гравця. Це було б нещадно. Ти згідна?" Інша Сайка широко розкинула руки, її вираз обличчя був сповнений абсолютної впевненості та садистської розваги.
Але Мушікі блиснула до неї зухвалою посмішкою. "Зрозуміло. Ти маєш рацію. Але ти бачиш це лише з точки зору комп'ютера. Ти випустила з уваги важливий елемент".
«Ох? І що б це могло бути?» - весело запитала шляхетна Сайка.
Мушікі підняв праву руку перед собою і підвищив голос. «Якщо гравці не дбають про те, щоб насолоджуватися грою, нам немає потреби починати пригоди на першому рівні!»
Зосередившись, він пропустив крізь себе магічну енергію.
"Друге обґрунтування: Стелларіум!"
На крик Мушікі над його головою з'явився двошаровий світовий ореол, а в правій руці матеріалізувався величезний посох. Це було друге обґрунтування Куодзакі Сайки, Відьми Яскравих Барв: садові ножиці для обрізання тканини реальності на власний розсуд.
Цієї сили не повинно було б існувати в цьому світі, але вона з'явилася завдяки хакерству Хільдеґарди.
«Ха...!»
Спрямувавши свою силу через руку, Мушікі міцно встромив кінчик посоха в землю. Наступної секунди модель Землі, що оточувала його, наповнилася тьмяним сяйвом, і земля викривилася. Трав'яниста рівнина хвилеподібно вигиналася, наче жива істота, перетворюючись на колосальну хвилю, яка загрожувала поглинути іншу Сайку.
«О...?!» - здивовано вигукнула вона, скрививши губи в посмішці. Вона швидко згорнулася в клубок, ніби збиралася котитися вперед, якраз перед тим, як хвиля повністю накрила її.
Мушікі лише за мить зрозумів її наміри - інша Сайка низько присіла не для того, щоб втекти чи приготуватися до удару, а для того, щоб витягнути зброю зі свого стегна.
Вона різко вдихнула, і світло затанцювало в усіх напрямках крізь насип землі, що поглинула її цілком. Земляна клітка розвалилася на купу кубиків, відкриваючи іншу Сайку, яка тримала в руках вишукано прикрашену рапіру.
"Зрозуміло. Це інтригуюча сила. І все ж..." Шляхетна Сайка направила свою рапіру на Мушікі, роблячи випад прямо перед собою. «Здається, ти все ще не розумієш, наскільки нерозважливо ти чиниш, беручись за найсильнішого персонажа в цьому світі!»
«Нгх...!»
Вона кинулася на нього зі швидкістю, на яку не здатні людські ноги. У нього була лише найкоротша мить, щоб відповісти.
Маючи в запасі лише частку секунди, Мушікі перетворив світ навколо себе на бар'єр - але інша Сайка з легкістю пробила його.
Кінчик її леза промайнув у нього перед очима. Кілька пасом волосся з його чубчика розвіялося на вітрі.
«О, я зрозуміла», - сказала інша Сайка. "Я впевнена, що ти справді наймогутніший маг на світі. У реальному світі ніхто не зміг би зрівнятися з тобою. Але цей світ створила пані Едель. Кожна деталь, кожна піщинка просякнута її волею. Кожне явище, кожен закон природи визначений нею! У цьому світі я найсильніша!"
В одну мить бар'єр Мушікі був розірваний на шматки, клинок його супротивниці пронісся, наче буря, що розбушувалася. Він відскочив назад, його ноги ковзали по землі, коли він викликав кілька яскравих кольорових потоків світла.
«Падай...!»
Його перше обґрунтування, Домінакрафт. Залп сліпучих вогнів прокреслював шляхи, що наближалися до іншої «Сайки».
Ці промені обирали найкращий результат з безлічі спостережуваних можливостей. Як тільки вони були спрямовані на ворога, вони неминуче влучали в ціль.
Вогні зійшлися на іншій «Сайці», і повітря наповнилося оглушливим гуркотом.
І все ж -
«Це марно!»
Її плащ розвівався на вітрі, інша Сайка вийшла з диму вибуху. Здавалося, вона не зазнала жодних ушкоджень. Насправді, навіть жодна плямочка бруду не заплямувала її блискуче волосся, красиву шкіру чи елегантний одяг.
«Що...?!»
"Всі мої показники на максимумі. Жодна атака не зможе знищити мій запас здоров'я!" Інша Сайка низько присіла, ніби збираючи кожну унцію сили в своїх ногах. «Ніхто не зможе перемогти мене в цій грі!»
Кулі. Жодне інше слово не могло б краще описати майбутній залп ударів меча.
Досі її атаки, мабуть, не були серйозними. Цього разу вона скоротила дистанцію в одну мить.
Навіть максимально загостривши слух, Мушікі ледве встигав вловлювати її рухи. Його тіло, однак, не було достатньо швидким, щоб відреагувати - і її срібне лезо ось-ось мало зануритися глибоко в його незахищене горло.
Але в цю мить...
«Обережно!»
Голос пролунав позаду нього, і перед очима Мушікі все перевернулося догори дригом.
«Що?»
Якусь мить він не розумів, що сталося.
Лише коли він відчув біль від удару обличчям об землю, він зрозумів.
Хтось висмикнув його за долю секунди до того, як друга рапіра Сайки встигла простромити йому горло.
Завдяки цьому він був врятований від смертельного удару - але виведений з рівноваги раптовою силою, він впав обличчям на землю.
"Ого...! Ой-ой...! Вибач, Сайко...", - пролунав панічний голос, коли щось знову смикнуло його за ноги.
Це була не рука, яка смикала його за ноги, а код з другого обґрунтування Хільдеґарди.
«...Хільде», - сказав він, висячи догори ногами.
"Гм, так...! Я тут, щоб допомогти, Сайко...!" Вона кивнула, піт стікав по її обличчю, а на спині світився її світовий ореол.
І все ж щось у ній здалося Мушікі дивним.
«...У що ти вдягнена?» - запитав він, роздивляючись її.
І справді. Було безліч речей, які він хотів передати - подяку, шок, застереження, - але жодне з них не зачепило його так сильно, як це питання.
І звісно ж, це питання не залишило його байдужим. Зрештою, Хільдеґарда була вбрана у вбрання, абсолютно не пристосоване для поля бою.
Облягаючий боді з глянцевої емальованої тканини, колготки в сіточку, що обтягували ноги, комір і манжети на шиї та зап'ястях, які слугували лише прикрасою, а на голові - прикраса, що нагадувала пару кролячих вух.
Простіше кажучи, вона була дівчиною-зайчиком.
Враховуючи статуру Хільдеґарди, це був досить вражаючий вигляд.
«Ах...!»
Вона задихалася, ніби тільки зараз усвідомивши це для себе.
Тієї ж миті вусики, що обплутали його ноги, послабили свою хватку, і Мушікі з важким стукотом упав на землю.
«Уф.»
«А! З тобою все гаразд...?!»
"...Так. Я в порядку. Це набагато краще, ніж як би мені проштрикнули шию".
Намагаючись зберегти самовладання, Мушікі підвівся з землі. По правді кажучи, йому хотілося плакати на все горло від думки про те, що прекрасне обличчя Сайки вдарилося об землю не раз, а двічі, але він знав, що саму Сайку це не збентежило б.
Хоча вона явно відчула полегшення, побачивши, що він підводиться, очі Хільдеґарди бігали, намагаючись придумати виправдання. "Гм... Е... Е... Я згадувала, що грала в цю гру раніше, так...? Коли я увійшла, то подумала, що зможу використати свої старі збереження... Але я ніколи не хотіла викривати себе у світі відеоігор абощо...! Мені шкода, що тобі доводиться дивитися на моє потворне, в'яле тіло...", - сказала вона, згорбивши плечі, намагаючись приховати себе. Звичайно, це мало допомогло приховати її фігуру. "Але знаєш...?! Я горда геймерка! Я не можу відмовитися від надпотужного спорядження тільки тому, що воно виглядає незручно!"
«Ти хочеш сказати, що це спорядження, яке ти вже мала у грі?»
"Саме так...! Ця екіпіровка дивовижна! Збільшення статистики та опору, які вона дає, неймовірні, але найкраще в ній - це ефект чарівності, який вона додає до звичайних атак! Є ймовірність, що ти зможеш вирубити ворога, коли вдариш його! До того ж, він такий милий! Я збожеволіла, коли він вийшов! Ти не повіриш, скільки мені довелося витратити, щоб досягти максимуму ... Ой ...! "
Її слова вилетіли з вуст, а в куточках очей з'явилися сльози. Мушікі важко було зрозуміти її пояснення, але, незважаючи на це, здавалося, що вона пройшла через багато чого, щоб отримати це спорядження.
Але вони не могли розмовляти вічно. Змахнувши пил з одягу, Мушікі підняв погляд.
Інша Сайка дивилася на нього з невеликої відстані, її очі звузилися від задоволення.
"Це несподівано. Я не очікувала підкріплення. Схоже, фортуна все ж таки прихильна до тебе".
"...Дійсно. Богиня удачі посміхається мені останні п'ятсот років", - пожартувала Сайка/Мушікі.
Друга Сайка скривила губи в усмішці. "Але це нічого не змінює. Ти маєш розуміти, що просте збільшення кількості не покращить твоїх шансів".
«Ааа.» Мушікі безстрашно посміхнувся. «Яке полегшення... То ти все ж таки несправжня.»
«Ох...?» Очі іншої Сайки звузилися в пронизливому примруженні.
Незважаючи на безперечну напругу, Мушікі намагався зберігати самовладання. "То ти думаєш, що я привела лицаря лише для того, щоб побільше набити собі ціну? Здається, твій господар не дав тобі можливості оцінити справжню силу твоїх супротивників".
«Я можу не звертати уваги на те, що ти зневажаєш мене, але я не закрию очі на будь-кого, хто наважиться образити леді Едель», - сказала інша Сайка. Вона намалювала свою рапіру, її рухи були точними і плавними, як у актора в театрі.
«Вона йде до тебе, Хільдо», - попередив Мушікі, його голос був сповнений тривоги.
Сама Хільдеґарда, однак... «Хххх!»
З якоїсь причини її обличчя стало яскраво-червоним, і вона звивалася туди-сюди.
Якби Мушікі міг висовувати здогадки, то вона корчилася чи то від радості, чи то від сорому.
"Хільдо? Що ти робиш?"
"А...?! Е... Я просто... Гм...", - тихо пробурмотіла вона, бігаючи очима. "Я відчуваю, що помираю, а на мене дивляться і принц Сайка, і справжня Сайка. Це схоже на якийсь дивний поштовх у моєму мозку, ніби я під якимось наркотиком... Пробач, що я така..."
«...Що?» насупившись, запитав Мушікі. Він не міг навіть почати розшифровувати все це.
Наступної миті Хільдеґарда сухо засміялася, наче нарешті вирвалася на волю.
«Хе-хе-хе... Гадаю, я зайшла так далеко... Знаєш... Я почуваюся нормально... Так... Якщо це не спрацює, я завжди можу просто померти... Так...?» З цими словами вона випрямила спину і витягнула руки, наче клацала пальцями по клавіатурі.
Друга Сайка опустилася нижче, в куточках її губ грала усмішка.
"Цікаво. Не знаю, чого ти сподіваєшся досягти, але мій меч розрубає всі твої маленькі хитрощі".
Повільно і цілеспрямовано вона приготувала свій клинок до різкого удару.
«Хільдо!» крикнула Сайка/Мушікі.
Хільдеґарда кивнула, не зводячи погляду з іншої Сайки. «Статистика принца Сайки затьмарює всіх інших в цій бойовій системі RPG». Вона зробила коротку паузу, на її обличчі промайнув натяк на нерви. «Але ігри - це більше, ніж просто бої».
Перш ніж Мушікі зрозумів, що відбувається, вона почала співати тихим голосом. "Будь ласка, будь ласка, почуй моє благання... Країна мрій чекає за порожнім морем. Нехай ми знайдемо мить спокою в непохитному відлунні".
Здавалося, що вона бурмоче сама до себе, але її слова линули плавно.
"Вийдіть з моїх покоїв і прийміть форму! Скороминущі насолоди, запропонуйте себе на дошці!"
Всі ці слова були новими для Мушікі, але в глибині душі він відчував, що вона намагається зробити.
Так. Аура Хільдеґарди зараз була майже такою ж, як у Рурі, Анвієта, Ерульки - чи взагалі у будь-якого Лицаря Саду, коли він відкривав секрети своєї магії.
Її очі розплющилися.
"Четверте обґрунтування: Фанатікархейм...!"
Не встигла Хільдеґарда вимовити це ім'я, як на її спині з'явився чотиришаровий світовий ореол у вигляді електричної схеми - і світ був переписаний, поглинутий блоковою статикою.
Луги і блакитне небо, які ще мить тому простягалися навколо, зникли, натомість на їхньому місці з'явився неорганічний білий простір, заповнений сіткою однакових за розміром квадратів. Це виглядало так, ніби з гри зняли фонові текстури.
Це було четверте обґрунтування, апогей магії, що використовувала здібності до втілення для трансформації ландшафту навколо заклинателя.
«Що це за місце...?» - запитала інша Сайка. Вона озирнулася, явно заскочена зненацька.
Хільдеґарда глибоко вдихнула, насунувши окуляри на ніс. Лінзи вловили світло, на мить зблиснули, і від неї почала виходити дивна інтенсивна аура, зовсім не схожа на її звичайну боязкість.
«Моє четверте обґрунтування, Фанатікархейм, запроваджує нові правила для будь-якого суб'єкта, що потрапляє в нього...»
«Правила...?»
«Так...»
Хільдеґарда простягнула руки до сферичних контролерів, що з'явилися перед нею, і почала маніпулювати ними складними рухами пальців.
"Тип гри: Симулятор побачень...!" - вигукнула вона, і ландшафт знову змінився. "Ситуація: Старша школа Академії Королівської Меморії!"
З цими вказівками фон набув форми, перетворившись на внутрішню частину величезної шкільної будівлі. Це була не сучасна будівля, як будівлі в Саду, а класичний західний замок. Точніше, це була фантастична споруда, подібна до тієї, яку можна побачити у відеогрі чи аніме, де не чіпляються до дрібних архітектурних деталей чи історичної достовірності.
"Ціль: Увімкнено. Статус: Відкрито".
Наступної миті перед Мушікі розгорнулося напівпрозоре вікно.
Зазирнувши у нього, він побачив обличчя іншої Сайки поряд із різними цифровими значеннями. Здавалося, це був якийсь дисплей статусу.
«Гм...?»
Помітивши щось несподіване, він вигнув брову.
Зазвичай у рольових іграх використовувалися такі показники, як рівень здоров'я, рівень життя, сила атаки, захист і тому подібне. Але атрибути, що відображалися у вікні - прихильність, настрій, рівень близькості - не мали жодного відношення до бою...
"Гра: Старт...!" голосно крикнула Хільдеґарда, незважаючи на його розгубленість.
Оглянувши оточення, шляхетна Сайка знизала плечима і драматично зітхнула. "Зрозуміло. Дивовижно. Хто б міг подумати, що ти можеш повністю змінювати текстури світу? Але який саме в цьому сенс? Незалежно від поля бою, я все одно найсильніша істота в цій грі!"
Не встигла вона закінчити, як інша Сайка почала бігти по оксамитовому килиму шкільної будівлі, з мечем, готовим до удару.
«...!»
Її швидкість була сліпучо швидкою, такою ж вражаючою, як і раніше.
Сталеве вістря її рапіри пролетіло з безпомилковою точністю, пронизавши наскрізь шию Мушікі.
Або, принаймні, повинне було.
«А...?»
«Що?»
Приголомшені голоси Мушікі та шляхетної Сайки пролунали через величезну шкільну будівлю.
Їхнє здивування було цілком виправданим. Зрештою, цей удар мав би бути смертельним, але Мушікі не отримала навіть подряпини.
Не було ніякого болю. Зовсім не боліло. Так само не був зламаний і меч іншої Сайки. Його срібне лезо сяяло так само яскраво, як і раніше, без жодних плям.
Мушікі охопило непереборне відчуття дисонансу. Ніби якийсь негласний закон природи забороняв їм завдавати один одному шкоди.
"Так не піде, принце Сайка, - сказала Хільдеґарда, лагідно похитуючи головою і поправляючи окуляри. "Це вже зовсім інший жанр.
«...Що...?» - спантеличено перепитала друга Сайка.
І тут, як на зло, перед Мушікі з'явилося нове вікно з наступним текстом:
1. Відповісти: "Гей, що ти робиш? Ти можеш когось поранити".
2. Впасти на спину: "Х'яааааа! Допоможіть!"
3. Похвалити її: "Твої навички вражають. А твій меч ще блискучіший".
4. Відповідайти невпевнено: «А-а-а... Е-е... Що це було...?»
На вибір пропонувалося чотири варіанти.
«Це...?» - почав він, здивовано витріщивши очі.
"Гм... Можливо, ти раніше не грала в такі ігри, Сайко. Це симулятор побачень... Ти робиш різні вибори з персонажами, щоб впливати на такі речі, як рівень їхньої прихильності та близькості. Твої рішення змінюють їхню реакцію і навіть саму сюжетну лінію..."
«Ти кажеш, що я маю вибрати варіант, який найкраще спрацює на мене?»
"...! Точно! Я знала, що ти швидко зрозумієш!"
«А хіба не ти маєш у неї грати?»
«Гм... я... я... не думаю, що зможу це зробити перед людьми...», - пробурмотіла вона.
Мушікі не знав, у чому саме полягала проблема, але Хільдеґарда явно мала на те свої причини.
«У будь-якому випадку, будь ласка!» - сказала вона. «Час обмежений, тож ти мусиш вибрати!»
«Хм...»
Він збрехав би, якби сказав, що не відчув запаморочення від такого раптового повороту подій. Але все ж...
"Гаразд. Я зрозуміла."
Не мозок, а душа миттєво вловила ситуацію, що склалася.
Мушікі загострив погляд і приклав пальці до чола. Позаду нього (в його голові) із запаморочливою швидкістю з'являлися і зникали незліченні математичні рівняння, графіки, фотографії та профіль Сайки.
"Якщо це симулятор побачень, і метою є шляхетна я, то я б остерігався будь-кого, хто намагався б мені лестити, експлуатувати мене чи чіплятися до мене. Коли я була дитиною, у мене могли бути друзі, з якими я могла вільно гратися, але коли я виросла, всі стали більше усвідомлювати нашу соціальну нерівність... Люди можуть подумати, що я народилася з усім, але правда в тому, що я не отримала нічого з того, чого дійсно хотіла. А чого б хотіла я - Сайка Куодзакі? Хм... Я б шукала когось, хто бачить у мені просто людину, яку не турбують ні титул, ні статус".
Шепочучи собі під ніс, Мушікі елегантно простягнув руку і торкнувся першого варіанту.
"Що ти робиш? Ти що, не розумієш, що можеш так поранити когось?" - сказав він, перефразовуючи слова відповідно до манери розмови Сайки.
«Гм...?!»
Незважаючи на те, що Сайка не постраждав від його попередніх нападів, інша Сайка раптом похитнулася, наче її вразила якась невидима сила.
«Ц-це відчуття... Що це...?!» - закричала вона, її голос був десь між екстазом і болем. Вона притиснула руку до грудей.
«Ого...!» вигукнула Хільдеґарда, стискаючи кулак. "Влучно! І з першої спроби! Як ти змогла так детально її проаналізувати?!"
"Хех. Я постійно досліджую кожну свою варіацію, - відповіла Сайка/Мушікі.
«Га?»
«Неважливо», - сказав він, вдаючи, що кашляє. «Важливіше, Хільде, це твоє четверте обґрунтування?»
"Т-так. У цьому четвертому обґрунтуванні жанр гри більше не є рольовою грою. Це симулятор побачень... Тут немає ні нападу, ні захисту... Єдиний спосіб перемогти - завоювати серце суперника...!" - палко пояснила вона.
Мушікі зітхнув, наповнений безліччю емоцій.
«Яка чудова техніка», - сказав він цілком серйозно.
"...Еге ж? Н-ну... Т-так, це... Хі-хі-хі..." Хільдеґарда почервоніла, і на її обличчі розпливлася усмішка.
Мушікі сказав це не для того, щоб лестити їй. Її техніка, яка могла нав'язати інший набір правил ворогу, якого неможливо перемогти звичайними засобами, була безперечно потужною. Але ще важливіше було те, що йому не потрібно було перемагати іншу Саїку, а можна було зробити її своєю.
Однак інша Сайка, схоже, не була задоволена. Її спокійний і врівноважений вираз обличчя ще мить тому змінився вогненною люттю.
"Не жартуйте зі мною...! Інший жанр?! Я обрана захисниця леді Едель! Найсильніший персонаж у грі...! Ця дурна здатність нізащо не зможе..."
У цю мить перед Мушікі знову з'явилося напівпрозоре вікно з чотирма новими варіантами:
1: "Будь ласка, не сердься. Ти мене лякаєш..."
2: "Саме так. Ти обрана. Тому не дозволяй таким речам тебе засмучувати".
3: "Ти обрана? Ти найсильніша? Не будь ідіоткою. Ти - це ти."
4: «Ехе-хе-хе... Навіть коли ти злишся, ти така мила...»
«Сайко!» гукнула Хільдеґарде.
«...Зрозуміла», - кивнула Сайка/Мушікі.
Йому знадобилася лише мить. В голові він сплів воєдино образ Куодзакі Сайки та архетип шляхетного принца, аж поки не виринула чітка картина.
Згідно з його профайлінгом, існував лише один вибір, здатний розтопити серце цієї шляхетної Сайки.
М'яко посміхнувшись, він постукав у вікно.
«Тобі не здається, що це досить безглуздо - говорити про обраність, про те, що ти маєш бути найсильнішою і тому подібне?» - сказав він лагідним голосом. "Коли справа доходить до цього, ти - це ти. Хіба ні?"
«...!»
Щойно він закінчив говорити, інша Сайка відсахнувся, наче від удару блискавки.
«Н-ні... Моє серце наче розривається...» Вона хрипко застогнала, нахилившись вперед і схопившись за груди. "Я перемогла незліченну кількість ворогів, вірно виконувала волю леді Едель, але ніколи ще не відчувала такого. А... Я розумію. Це... це не роль, дана мені. Я сама..."
Вона повернулася до Мушікі, м'яко посміхаючись, ніби звільнившись від усіх земних зв'язків.
«Ти справді... дуже цікава... дівчина...»
І з цими словами вона розчинилася в серпанку цифрового шуму і зникла.
За мить шкільна будівля, що оточувала їх, повернулася до свого первісного стану розлогих лугів.
Очі Мушікі звузилися, коли він поринув у глибокі роздуми.
"Шкода, що ми не зустрілися за інших обставин. Тепер ти нарешті можеш спочивати з миром..."
«Маленько Сайко...», - прошепотіла Хільдеґарда, опустивши очі. "Так... думаю, ти врятувала її. Принц Сайка народився від третьої королеви, яка здобула прихильність короля, і з дитинства була трагічним пішаком у політичних суперечках. Все, чого вона коли-небудь хотіла, це щоб хтось побачив її такою, якою вона є, незалежно від її становища..."
Але поки Хільдеґард розповідала про тонкощі налаштування симулятора побачень -
«Молодець, леді Сайка, лицарю Хільдеґарде!» - пролунав голос позаду них.
Від шоку і Мушікі, і Хільдеґарда розвернулися на місці.
Ні, було б неправильно описувати їхні реакції одними й тими ж словами. Мушікі здивовано подивилася на нового гостя, а Хільдеґарда втратила рівновагу і впала на землю з гучним «А-а-а-а-а-а!».
"Не робіть вигляд, що ви здивовані. Я не монстр."
«Курое!» гукнула Сайка/Мушікі, і вона відповіла шанобливим поклоном.
Курое була одягнена в легке, практичне вбрання - плащ з капюшоном. Якби він вгадував, то вона обрала професію злодійки.
«Так. Це було чудово, пані Сайко... Ви теж, звичайно, лицарю Хільдеґарде», - сказала вона, простягаючи руку жінці, що лежала на землі. Хільдеґарда глибоко вдихнула, щоб заспокоїти своє калатаюче серце, потім прийняла жест і повільно підвелася на ноги.
«Як довго ти там була?» запитала Сайка/Мушікі.
"Я тут відтоді, як прибігла сюди лицарка Хільдеґарде. Я утримувалася від розмов, щоб не відволікати вас, але я була всередині четвертого обґрунтування з самого початку".
«Ясно.» Мушікі кивнув.
Курое сказала, що вона не хотіла їх відволікати, але щось підказувало йому, що вона, ймовірно, просто спостерігала за ними, знаючи, що вони з Хільдеґардою можуть подбати про іншу Сайку самі.
"Як би там не було, це не що інше, як благословення, що ми змогли так швидко нейтралізувати шляхетну Сайку. Від вас, пані Сайко, я і не очікувала меншого. І від вас, лицарю Хільдегарде". Вона вклонилася ще раз.
За мить Хільдеґарда, схоже, зрозуміла, що її щойно похвалили, бо вона здригнулася, і рум'янець заливав її щоки. «Н-ні... Нічого особливого...»
"Однак є одна річ, яка мене турбує, - почала Курое.
«А...?»
«Здається, ви дуже багато знаєте про цю шляхетну Сайку, лицарко Хільдеґарде.»
«......»
Друга жінка відвела погляд, і на її лобі виступили крапельки поту.
"Лицарко Хільдеґарде? Чому ви не хочете дивитися на мене?"
«...У мене астигматизм...»
«В обох очах?»
«Я маю на увазі, що маленька Сайка мала неймовірні аналітичні здібності...»
"Пані Сайка - особливий випадок. Вона вже трохи особлива."
«О-о-о...», - слабо пробурмотіла Хільдеґарда, не в змозі поставити під сумнів її логіку.
Курое, однак, продовжувала тиснути. "Я не звертаю уваги на те, наскільки це банально. Якщо ви щось знаєте, будь ласка, поділіться. Це може бути ключем до майбутньої стратегії".
У цей момент брова Мушікі сіпнулася, коли він щось згадав. «Якщо подумати, вона сказала щось трохи дивне».
«Що?»
«Вона сказала, що Едельґарда не створила своє тіло, а лише позичила те, що вже існувало».
«Що вже існувало?» перепитала Курое, прийнявши позу, яка свідчила про її глибоку замисленість. "Зрозуміло. Едельґарда зараз контролює більшу частину всесвітньої телекомунікаційної мережі. Для неї було б простіше простого вкрасти і перепрофілювати модель персонажа, зроблену кимось іншим". Вона зробила паузу на мить. «Питання в тому, хто б міг створити модель, яка так вигадливо віддзеркалює леді Сайку?»
«......»
Хільдеґарда знову відвела погляд, ледь не розвернувшись на всі сто вісімдесят градусів. Обличчя її було мокре від поту.
"Лицарко Хільдеґарде? Ви все ще не хочете дивитися на мене."
«...Я завжди була сором'язливою...»
«У минулому житті ви були совою?»
Курое майже змусила її обернутися, і Хільдеґарда покірно зітхнула.
"Ти не розсердишся?
"Звісно, ні.
«...Ти не злякаєшся?»
«Це залежить від вашої відповіді.»
«Уууу...!» Очі Хільдеґарди заблищали від сліз.
Мушікі ніжно погладила її по голові. "Все буде добре. Я обіцяю. Давай, ти можеш нам розповісти".
Витираючи піт і сльози, Хільдеґарда відповіла: «Взагалі-то... я знаю, хто зробив модель принца Сайки... Це була я...»
«Так, я так і думала», - відповіла Курое. "Можу я запитати, навіщо?
«...Гм... Відеогра...»
«Гра?» розгублено перепитав Сайка/Мушікі.
«Так...», - неохоче кивнула Хільдеґарда, перш ніж продовжити. «Гра для знайомств, яку я створила для власного користування, називається "Сайка-делік будні"...»
«...Що?» в один голос вигукнули Мушікі та Курое.
«Ого!» Хільдеґарда скрикнула зі сльозами на очах. "Ви ж обіцяли...! Ви ж казали, що не злякаєтесь...!"
"Ми не боїмося. Правда, Курое?"
«Ні», - відповіла вона, похитавши головою. "Просто трохи здивовані. Отже, лицарю Хільдеґарде. Що це за гра?"
"...Гм, це звичайна гра для побачень... Єдиний нюанс у тому, що модель персонажа для любовного інтересу заснована на Сайці. Також я інтегрувала простий розмовний ШІ, щоб персонажі могли вільно виражати свою особистість, хоча він не такий складний, як у Сільвели. Там є груба сюжетна лінія, але їхні індивідуальні реакції майже всі створюються автоматично, тож навіть я, її творець, можу насолоджуватися нею... Хі-хі, хі-хі-хі-хі..."
Це, звісно, не було схоже на «нормальний» симулятор побачень, але Мушікі вирішив притримати цю думку при собі. Було більш нагальне питання, яке йому потрібно було вирішити.
«...Чому саме пані Сайка?» запитала Курое, очевидно, думаючи в тому ж дусі. «Маючи такі передові технології, чи не краще було б створити оригінальних персонажів?»
«...Я-я нервую...»
«...Що?» Мушікі та Курое вигукнули майже синхронно вже вдруге за сьогодні.
"Я знаю, що вони просто персонажі в грі, але коли вони говорять зі мною так, як я не очікую, це змушує моє серце калатати, і я не можу просунутися вперед... Особливо з персонажами чоловічої статі. Я починаю панікувати..."
«То ти створив персонажа, схожого на мене?»
«Т-так... З тобою легко спілкуватися, тож я подумала, що зможу це зробити», - сказала вона, почервонівши, коли нарешті зустрілася з його поглядом.
«Розумію...», - пробурмотів Мушікі, схрестивши руки та зітхнувши. "Хільдо?
«Т-так...?»
«Як тільки все вирішиться, я хочу, щоб ти дозволила мені зіграти на ній.»
«Пані Сайко?» Курое кинула на нього гострий погляд.
У відповідь він посміхнувся їй двозначною посмішкою, і вона легенько зітхнула.
"Як би там не було, - продовжила Курое, - я розумію ситуацію. У мене все ще є багато питань, але зараз ми повинні зосередитися на пошуку Рурі".
"А, ясно. Сайка/Мушікі кивнула. "Сподіваюся, вона не зайшла надто далеко."
«Ух...» Брови Хільдеґарди сіпнулися, ніби вона хотіла щось сказати.
«Що таке?» запитала Курое.
«Гм... Ну, можливо, це не має великого значення, але...»
Але поки Хільдеґард незграбно намагалася донести свою думку -
"Гм. Принц загинула, так?"
«Ну, вона була найслабшою з нас...»
«Це не привід для самозаспокоєння.»
Перед ними з'явилися три ворожі персонажі.
«Що...?»
«Це...?»
Мушікі та Курое прийняли бойові позиції, їхні очі були широко розплющені від тривоги.
І не дарма: Усі троє новоприбулих мали обличчя Сайки Куодзакі.
На першій був обладунок, на другій - традиційне кімоно, а на третій - чорна пов'язка на очах. Це був добре збалансований склад, здатний реагувати на широкий спектр потреб. Крім того, всі вони були одягнені як чоловіки.
"Лицарко Хільдеґарде? Що це?"
"Е-е-е... Це Імперський гвардієць Сайки. Це Сайка зі Східних островів. А це Сайка Піратка..."
«...Вони теж персонажі твоєї гри?»
Хільдеґарда завагалася на кілька секунд, перш ніж кивнути. «Це гра для побачень... тому має бути більше, ніж один об'єкт для твоїх почуттів... Я подумала, що було б добре, якби вони всі билися за мене...» Вона слабо засміялася, відводячи погляд.
Мушікі оглянув трьох нових NPC Сайки вздовж і впоперек.
«Зрозуміло... Зовсім непогано...»
«Пані Сайко?» - пролунав крижаний голос Курое.
Вдаючи кашель, він повернувся до Хільдеґарди. «Скільки персонажів у твоїй грі?»
«Гм... П'ять, якщо врахувати прихованого персонажа...»
«Прихованого персонажа?»
«Т-так... Якщо ти пройдеш усі чотири основні любовні рути і виконаєш певні умови, то зможеш відкрити спеціальний рут...»
«У будь-якому випадку, ти кажеш, що їх повинно бути тільки п'ять?» запитала Курое.
Щоки Хільдеґарди вкрилися бісером поту. "Так... П'ять... у першій грі...
«У першій грі?» вигукнула Сайка/Мушікі.
«А скільки всього ігор?» Курое натиснуланула.
«Ум... Хе-хе... ♡» Хільдеґарда кволо відповіла, натягнуто посміхнувшись.
"...У будь-якому випадку, всі ці питання нічого не вирішать, - сказала Курое.
"Вони йдуть. Підготуйтеся.
«Гаразд.»
«Гаразд...!»
Мушікі та Хільдеґарда приготувалися до бою з трьома NPC, що наближалися до Сайки.
***
«...Ту.»
Стоячи на вершині однієї з високих стін, що оточували Сад, Анвієт роздратовано прицмокнув язиком.
Внизу місто було охоплене хаосом.
А чого ще можна було очікувати? Глобальні комунікаційні мережі та всі підключені до них електронні пристрої були захоплені зловмисним штучним інтелектом. Це було не смішно і цілком могло означати кінець самої цивілізації. Системи безпеки та запобігання катастрофам вийшли з ладу, телекомунікації були розірвані, а транспортні мережі зупинилися. Цілком ймовірно, що по всьому світу розігрувалися ще більш тривожні сцени.
Інші співробітники Саду також були на сторожі, разом з учнями старших класів. На їхніх обличчях читався страх, розгубленість і гнів.
«Потерпи, Анвієте», - почувся ззаду заспокійливий голос.
Озирнувшись через плече, він помітив маленьку постать у білому лабораторному халаті.
"...Ерулька. Що з твоїми пацієнтами?"
"Я вжила всіх необхідних заходів, щоб подбати про них. Вовки та медики подбають про решту, - відповіла вона, перевівши погляд на нього, щоб повернути розмову в потрібне русло. "З катастрофою такого масштабу світова система, без сумніву, класифікує її як фактор анігіляції. Якщо ми зможемо усунути першопричину, є велика ймовірність, що нам вдасться виправити всю шкоду, завдану ззовні. Не варто діяти необдумано і марнувати наші ресурси. Пріоритетом для нас має бути захист учнів".
«...Мені не потрібно, щоб ти пояснювала мені це по буквах.»
"Я знаю, але ти, здається, все ще хочеш діяти. Ось чому я кажу це."
«...Тц.»
Анвієт знову роздратовано клацнув язиком.
Через кілька секунд з неба спустилися чотири сови, дрейфуючи на своїх великих, граціозних крилах.
Котанкур. Одне з других обґрунтувань Ерульки.
"А, ви повернулися. Молодці", - сказала вона, відкриваючи трубочки, прикріплені до лапок сов, і дістаючи з кожної по аркушу паперу.
«Що це?»
"Звіти з інших шкіл. Оскільки зв'язок перерваний, це найшвидший і найнадійніший спосіб, який у нас є".
Коли вона розгорнула папери і прочитала їхній зміст, її обличчя насупилося.
«Що там написано?»
"Я так і підозрювала, але, здається, інші школи зіткнулися з подібними ситуаціями. Наприклад, «Ковчег» був змушений спливти на поверхню після того, як була порушена його екологічна система. Ми не можемо очікувати від них ніякої підтримки".
Інститут підготовки магів «Ковчег Порожнечі» був мобільним академічним містом, яке мандрувало світовим океаном. Якби щось пішло не так з його екологічними системами під час занурення, це, безумовно, стало б великою проблемою. У них не було б іншого вибору, окрім як спливти на поверхню, щоб подихати повітрям, навіть ціною ослаблення своєї безпеки та оборони.
"Місто має намір вжити контрзаходів проти гри після того, як відновить контроль над своїм кампусом. Сподіваюся, вони встигнуть допомогти Сайці та іншим..."
У цей момент вдалині пролунав дзвін.
Це була повністю аналогова сигналізація, але це було найкраще, що вони мали, враховуючи поточні обставини. Радар не працював, тож маги, здатні бачити на великі відстані, піднялися в повітря і передавали важливі повідомлення на землю.
Ерулька опустила погляд і звернулася до магів, що зібралися на стіні.
"Наближається кілька підозрілих об'єктів! Будьте напоготові!"
Маги зайняли бойові позиції.
Анвієт здивовано підняв брову. «Ти це почула?»
"Хех. Не варто недооцінювати мої вуха", - сказала Ерулька, ворушачи вухами з гордою посмішкою. Вона примружилася і подивилася на небо. «А ось і наші гості».
У цю мить вдалині матеріалізувалися незліченні крихітні силуети. Їхні химерні тіні заповнили повітря, нагадуючи орду драконів фактору анігіляції.
Але це було щось інше. Коли розпливчасті тіні набули більш твердих форм, стало очевидно, що їхні крила і тіла були більш жорсткими і кутастими, ніж у драконів.
«Вони...»
"Винищувачі, - закінчила за нього Ерулька. "Точніше, безпілотні дрони. Не втрачай пильності. Магу легко недооцінювати технології, але за своєю руйнівною силою сучасна зброя не поступається магії.
"З ким, по-твоєму, ти розмовляєш? Безпілотні дрони, керовані електронікою? Це для мене як знак долі, посланий небесами!"
"Хех. Дійсно. Тоді я залишу їх тобі, - сказала Ерулька, низько присідаючи.
«Ага?» Анвієт насупив брови, тільки тоді зрозумівши, що вона робить.
Залізні крила, що здіймалися до них, були не єдиною загрозою, що наближалася до Саду.
З віддаленим гуркотом почали з'являтися нові силуети, що проникали крізь проміжки між будівлями. Тупі, страхітливі форми, їхні протектори розчавлювали асфальт під собою і все, що траплялося на їхньому шляху. Кожен з них мав башту, спрямовану прямо на них.
Танки - чемпіони сучасної війни на суші. Здавалося, ворог прислав і їх.
«Я розберуся з наземною загрозою», - недбало сказала Ерулька, згорбившись.
Наступної миті її загорнута в лабораторний халат постать стала більшою.
Це зайняло лише кілька секунд. Зникла маленька дівчинка, яка була хвилину тому, натомість з'явилася висока, красива жінка з вовчими вухами і хвостом.
Це був справжній вигляд Ерульки, Володарки Лісу.
І це було не все. По зовнішніх краях Саду намоталася стрічка темряви, з якої повільно виходили вовки, ведмеді та незліченна кількість інших звірів.
«...!»
Це було вже четверте обґрунтування Ерульки, яке хизувалося величезною силою. Анвієт варто було лише побачити чотиришаровий світовий ореол, що вкривав її тіло, щоб зрозуміти це. Активувавши своє четверте обґрунтування, Ерулька відкрила край бар'єру, щоб викликати у світ орду звірів.
Навіть якщо це було лише на коротку мить, активувати своє четверте обґрунтування і з'єднати його із зовнішнім світом було непростим подвигом. Це було зовсім не те, що проявляти своє друге обґрунтування в реальному світі. Анвієт розумів теорію того, що робила Ерулька, але голова йшла обертом від величезної кількості магічної енергії та складних формул, необхідних для її активації.
Можливо, відчувши його побоювання, Ерулька блиснула до нього пустотливою посмішкою.
«О, ти раптом вирішив проявити повагу до старших?»
«Випендрюєшся», - зневажливо пробурчав Анвієт, активуючи власний тришаровий світовий ореол. Золота броня огорнула його тіло. «Вперед!» - крикнув він. «Ми піднімаємося вгору!»
«Направо...!»
«Зрозуміли!»
Наслідуючи його приклад, маги навколо нього активували свої власні обґрунтування.
Коли всі були готові, Анвієт подивився на Ерульку. "У тебе довгий язик. Дивись, щоб нічого не вислизнуло."
"Ха-ха. Я покажу їм, що можу."
«Хех.»
І з цими прощальними словами битва почалася.
Кожна група мчала назустріч своїм ворогам: Анвієт та інші маги в небі, Ерулька та її звірі на землі.
"Ха... Ви тільки погляньте на весь цей мотлох! Ну ж бо, підлітайте! Я вас усіх знищу, чорт забирай."
Опинившись у повітрі, Анвієт став до сонця спиною, обличчям до винищувачів, що наближалися. Він сумнівався, що машини реагують на його провокацію, але все ж таки головний винищувач випустив циліндричний об'єкт з-під одного крила.
Це була авіаційна керована ракета. Жахливий винахід сучасної науки, що несе смерть і руйнування на величезній швидкості завдяки силі реактивного руху.
І все ж -
«Вайдола!»
Анвієт підняв руки вгору, і одна з пар ваджр, що плавали навколо нього, вистрілила вперед, наче з власної волі, випускаючи гострі електричні розряди з їхніх наконечників.
Пролунав вибух. Ракета, не долетівши до цілі, перетворилася на вогняну ударну хвилю, від якої по тілу Анвієта пробігли сильні дрижаки.
Ударна хвиля цілком могла докотитися до поверхні - або, що ще гірше, уламки могли посипатися зверху, - але бар'єр, що захищав Сад, мав би заблокувати їх. Анвієт намагався не надто замислюватися над цим, натомість переключивши свою увагу на наступну ціль.
Озброєні кулеметами та ракетами, більше десятка винищувачів одночасно відкрили вогонь.
Маги Саду чинили гідний опір, але вони не звикли протистояти такому ворогу. Багато хто почав втомлюватися. Анвієт знав, що найкраще було б залагодити цю справу якомога швидше.
"Який же геморой. Треба швидше закінчувати", - пробурмотів він, широко розводячи долоні і здіймаючи руки в повітря.
"Наказую тобі. Збудуй мою фортецю в золотому саду, де небо і земля не владні, де немає місця навіть богам".
Його світовий ореол засяяв за спиною, як німб, і на його краю з'явився четвертий ореол.
"Четверте обґрунтування: Аксара Нірсварна!"
Не встиг він закінчити вимовляти це ім'я, як світ почав трансформуватися, новий пейзаж охопив місцевість навколо нього і винищувачів.
Море хмар, кожна з яких переливалася світлом. Його золотий палац визирав з проміжків між ними, разом з незліченними плаваючими ваджрами.
Це було четверте обґрунтування Анвієта, Аксара Нірсварна, рай грому і блискавки, в якому все було віддано на милість його магії.
Люди, наприклад, стануть нерухомими.
А що стосується дронів з електронним управлінням... «
Це кінець», - пробурмотів він, і спрямувинищувачі впали на його золотий палац, зіткнувшись з його ваджрами, або ж влетіли один в одного, спричинивши потужні вибухи.
Там, у своєму раю світла, звуку і тепла, Анвієт полегшено зітхнув і опустив простягнуті руки. Наступної миті світ повернувся до нормального стану.
«...Гаразд.»
Переконавшись, що інші маги в безпеці, він спустився на землю, приземлившись на стіну, що оточувала Сад по периметру.
Внизу танки були зупинені армією звірів Ерульки. Деякі з них були перевернуті догори дном, а в інших грубою силою відірвані башти. Це було справжнє звірство.
"Що за чортівня? Це займе більше часу, ніж я думав. Гадаю, мені доведеться піти і допомогти їй, перш ніж..."
Він зупинився на півслові.
Причина була проста. Слабке електричне поле, що оточувало його тіло, виявило сторонній предмет.
Він був крихітний, швидше за все, безпілотний дрон. Холодний, механічний вбивця беззвучно з'явився позаду нього, оснащений лише найнеобхіднішим - пропелерами, процесором, батареєю та зброєю.
«Тц...»
Швидше, ніж він встиг зреагувати, ствол дрона націлився на нього.
Але в цей момент -
«Обережно, Ан!»
Вигукнув звідкись голос, і дрон, що висів позаду нього, впав з неба, розбившись у зливі іскор.
«Га...?»
Очі Анвієта розплющилися від такого несподіваного розвитку подій. Він був здивований не тільки тим, що його застали зненацька, але й тим, що хтось його врятував. Проте питання, яке зараз домінувало в його свідомості, полягало в тому, чому вона була тут.
"А... Ан. Слава Богу, ти в безпеці. Ти не поранений?"
Не звертаючи уваги на його переляк, дівчина кинулася бігти і обійняла його. Вона була мініатюрна, зі світлим, як сонце, волоссям. Судячи з її зовнішнього вигляду та зросту, вона мала б навчатися в початковій школі - щонайбільше в середній школі.
"...Саро. Що ти тут робиш?" запитав Анвієт напруженим голосом, намагаючись побороти запаморочення.
Це була Сара Сварнер, реінкарнація його покійної дружини. Після низки перипетій вона повернулася в його життя як учениця маг, що навчається в середній школі Саду.
«І подивись на себе...», - пробурмотів він, зморшки прорізалися на його чолі.
Сара була одягнена в червоно-біле вбрання, а навколо неї було кілька чакрамів, один з яких вона, ймовірно, використала, щоб збити дрона. Біля її ніг яскраво світився тришаровий світовий ореол.
"Так. Це щойно сталося. Я знала, що повинна тобі допомогти, і тоді я змогла", - невинно сказала вона.
«...»
Анвієт втратив дар мови.
Навчитися використовувати друге обґрунтування було досить складно, але третє обґрунтування було чимось зовсім іншим. Вони були настільки рідкісним і неординарним явищем, що лише дуже небагатьом магам вдавалося їх здійснити.
Але це не було неможливо. Сара вже одного разу проявила псевдо-обґрунтування силою Фортуни, фактора анігіляції. Її розум і тіло вже пізнали таємниці магії, тож не дивно, що іскра могла спалахнути знову за сприятливих обставин.
Але це не було справжньою проблемою. Анвієт потрусив головою, сподіваючись прояснити свої думки.
"Що ти тут робиш? Здається, вийшов наказ про евакуацію".
Сара підбадьорила його чарівною посмішкою. "Я прийшла сюди заради тебе!♡"
«Мені байдуже, як мило ти намагаєшся поводитися, деякі речі просто не пролітають.»
«Га? Що ти сказав?»
«Я сказав, що це не пройде...»
"Ні, до цього. Хм? Я не розчула, що ти сказав. Можеш повторити?"
«...Нізащо», - буркнув Анвієт. Його щоки палали, він відвів погляд.
«Ого», - сказала Сара, надувшись.
"У будь-якому випадку, тут небезпечно. Повертайся в укриття і не виходь, поки я не скажу, що тут безпечно".
"Як ти можеш таке казати? Якби я не з'явився, тобі б загрожувала справжня небезпека".
"...Та ні, він був малокаліберний, а у мене тут вже третє обґрунтування. Навіть якби я прийняв на себе удар, він не завдав би великої шкоди, і..."
Голос Анвієта обірвався.
Він помітив, що ніс Сари почервонів, а очі були вологі від сліз.
«Так... Ти сильний, Ан. Тобі не потрібна моя допомога».
«Е? Ні, я не це мав на увазі... Я намагаюся сказати, що ти повинна...» Але перш ніж Анвієт встиг пояснити,
знизу пролунав голос: "Ви фліртуєте у такий час?»
Поглянувши вниз, він побачив Ерульку, яка вилізла назовні, видершись на зовнішню стіну.
"Е-Ерулько...?! Давно ти там?!"
«Приблизно відтоді, як ти сказав, що я маю піти й допомогти їй».
«Але це було давно!» Анвієт застогнав, його обличчя почервоніло.
Ерулька перелізла через край стіни. "Закінчуйте те, що ви робите. Друга хвиля наближається", - сказала вона, озирнувшись через плече.
І справді, вдалині виднілися силуети чергової хвилі літаків, а по землі наближалося все більше танків.
"...Ха. До речі, про впертість. Гаразд. Я збиватиму їх знову і знову", - пробурмотів він, озирнувшись на Сару.
Її непохитний погляд, однак, змусив його намацувати наступні слова.
"Ан, - почала вона. "Будь ласка. Я тепер студентка Саду. Я хочу бути корисною."
«Саро...» Він почухав потилицю, думки крутилися в його черепі. "Тц. Чорт забирай... Гаразд, слухай сюди. Той безпілотник, який ми бачили раніше? Він був не надто потужний, але якщо в Сад пробралося більше таких, то вони налякають дітей... Тож, якщо помітиш хоч один, збивайте їх. Зрозуміло?"
"...! Ан! Ти маєш на увазі...«
»Не перегинай палицю. Мова йде не про те, щоб знищити ворога. Наша мета - утримати позиції, поки Куодзакі та інші не знищать ШІ, який ними керує."
«...Так!» Сара радісно кивнула головою.
Анвієт почухав потилицю, повністю позбавлений будь-яких негативних думок, побачивши її невинну реакцію.
«Знаючи пані Відьму та Рурі, я впевнена, що вони переможуть».
"...Га? Вона обдурила мене прибравши з дороги, щоб потрапити в цю гру. Я нізащо не дозволю їй викрутитися, якщо вона виставить себе на посміховисько", - пробурчав Анвієт перед тим, як знову злетіти в небо.
***
«Спи, моя люба принцесо.»
«Мм... Мммрр...»
У найпершому місті на найпершому острові Тірнанонг...
Рурі, одягнена в обладунки воїна, влаштувала ганебне шоу.
Вона практично перетворилася на кішку, поклавши голову на коліна Сайки (сама в сліпучо-білому костюмі з ламе), ніби пропонуючи себе на розтерзання.
Її щоки були яскраво-червоними, з обличчя капали всілякі рідини, а очі безтямно дивилися кудись у далечінь. Щоразу, коли Сайка гладила її по голові, тіло Рурі здригалося у відповідь. Вона не хотіла б, щоб хтось став свідком цього.
Але незабаром -
«Рурі...»
«...»
«Ааа...»
Сайка/Мушікі, Курое та Хільдеґарда дивилися на Рурі, кожна занурена у власні думки. Точніше, на їхніх обличчях читався вираз: «Я трохи ревную...», «Що вона робить?» і «Як я її розумію». Справді розумію, Рурі... Мушікі та компанія
прибули до міста не більше ніж десятьма хвилинами раніше, подолавши NPC Сайку, з якою їм довелося зіткнутися на лузі. Вони вирішили спробувати знайти інформацію про Рурі на міській площі, але, на свій подив, натрапили на неї, яка майже повністю перетворилася на кішку, що відпочиває на лавці.
До того ж, коліна, на які поклала голову Рурі, належали іншій NPC Сайки.
Мушікі, помітно злякавшись, нахилилася ближче до Хільдеґарди.
«Що це за...?» - прошепотів він.
«Гм... Одна з можливих любовних інтриг у "Сайка-делік: Будні II". Сумний нічний метелик, який не знає справжнього кохання, але щедро обдаровує любов'ю інших. Це моя фаворитка Сайка номер один«, - пояснила Хільдеґарда, трохи збентежена тим, що її серію симуляторів побачень "Сайка" було викрито. Тим не менш, вона була набагато спокійнішою, ніж раніше. Можливо, щось змінилося відтоді, як вона підкорила «Сайку» на лугах. У неї з'явився певний дух, як у бувалого воїна.
«Хіба твоя гра не була заснована на фантастичному світі?» скептично запитала Курое.
Хільдеґарда стиснула кулаки. "У другій частині відбувається зіткнення двох світів, що переносить фентезійних персонажів у сучасну епоху! Серед любовних інтересів - вчителька-садистка в окулярах Сайка, втомлений світом офісний працівник Сайка, молодий бос якудзи Сайка і навіть кур'єр Сайка! Ха-ха-ха... Що ж мені придумати далі?!" - сказала вона, ще більш пристрасно, ніж зазвичай, обговорюючи цю тему.
«Невже?» прохолодно відповіла Курое, повністю махнувши на неї рукою. "У всякому разі, Рурі цілком може втратити себе, якщо ми залишимо її тут. Лицарю Хільдегарде?"
«Т-так...!» - відповіла вона, розгорнувши свій крилоподібний світовий ореол.
«Мені так шкода!!!»
Через десять хвилин Рурі стояла на колінах і низько вклонялася їм на центральній площі міста.
Вона робила це не тому, що відчувала себе зобов'язаною. Ні, це був щирий вираз вибачення, сорому і жалю, занадто величезний для її душі, і він мав безпомилкову красу.
Так. Коли Мушікі запозичив силу Хільдеґарди і переміг цю Сайку, Рурі раптом прийшла до тями, зблідла і притиснулася чолом до землі.
"Я маг, покликаний допомогти врятувати світ! І я дозволила собі потрапити у ворожу пастку...! Я, Рурі Фуяджо, ніколи цього не переживу! Я проведу все своє життя, намагаючись спокутувати свою невмілість...!"
«Заспокойся, Рурі», - закликала Сайка/Мушікі, боячись, що якщо так триватиме, вона може вчинити сеппоко/харакірі. З кривою посмішкою він намагався втішити її. "Сайка - найсильніший персонаж, а Едельґарда підвищила її показники до максимального рівня. Я рада бачити, що ти ціла й неушкоджена. Чому б нам не відсвяткувати той факт, що ми тебе знайшли?"
«П-пані відьмо...» Рурі підняла голову, її очі блищали від сліз.
"Все гаразд, - продовжив він, погладжуючи її почервоніле чоло.
«Я вражена, що ти не ушкоджена...», - здивовано промовила Курое.
Мушікі нахилив голову набік. «Тебе щось турбує?»
«Мені здається, що остання NPC Сайка не була особливо ворожою до нас», - відповіла Курое, все ще виглядаючи дещо збентеженою. Можливо, зрозумівши, що вона може ніколи не розгадати цю таємницю, вона вирішила змінити тему. «У будь-якому випадку, ми всі тут, тож продовжимо... Лицарю Хільдеґарде, ти знаєш, де Едельґарда?»
«А... Т-так», - сказала Хільдеґарда, кивнувши і постукавши пальцем по повітрю.
Наступної миті перед нею з'явилося вікно, що відкрило мапу трьох великих островів - без сумніву, місце дії відеогри.
"Гм, зараз ми тут, біля цієї піктограми. Перше місто на першому острові".
«Хм.»
"І, е-е, Едель називає себе Королевою фей, так? Тож, гадаю, ми знайдемо її тут, у Невидимому Замку."
«У Невидимому Замку?» Мушікі повторив.
«Так.» Хільдегарда кивнула, вказуючи на місце в морі між трьома островами. "Він має бути десь тут на карті... Це замок, оповитий хмарами, що пливе над морем. Це має бути дім правителя Тірнанонга. Невидимий Замок."
«Гаразд. І як ми туди потрапимо?»
"Якщо опустити дрібні деталі... ми повинні перемогти боса на кожному з трьох головних островів, щоб отримати ключі. Потім нам знадобиться літаючий ковчег, Титанія, щоб прорватися крізь хмарний бар'єр...", - пояснила Хільдеґарда.
Вираз обличчя Курое потемнів. «Звучить так, ніби це займе багато часу».
«Т-так... Ну... Поки що я над цим працюю...» Хоча Хільдеґарда не була винна в тому, що вони опинилися в такому становищі, вона вибачливо знизала плечима.
Мушікі озирнувся на трьох своїх супутників і посміхнувся їм. "Це не схоже на легку подорож, але, знаючи нас, ми зможемо це зробити. Ви згодні?"
«Так, звичайно!» відповіла Рурі, твердо кивнувши головою.
Курое та Хільдеґарда подивилися одна на одну, перш ніж відповісти взаємністю.
Так почалася пригода, яка визначить долю цілого світу.
***
«То це і є Невидимий замок...?»
"Пф. Королева фей чи ні, але я тобі покажу".
«Не втрачай пильності, Рурі.»
Нарешті група шукачів пригод дісталася до Невидимого замку.
Величезна фортеця, що височіла над трьома островами Тірнанонг, була оповита хмарами далеко над морем. Велична і водночас зловісна, вона випромінювала страхітливу ауру, покликану відлякувати будь-кого, хто наважиться наблизитися.
«Зачекайте секунду», - промовила Курое, звучачи якось незручно.
«Що, Курое...?»
"Як ми так швидко сюди дісталися? Хіба ми не покинули перше місто лише кілька хвилин тому?"
«Гм...», - нервово пробурмотіла Хільдеґарда. «Завдяки швидкій подорожі...»
«Швидка подорож?» запитала Курое, піднявши брову.
За допомогою швидкої подорожі гравці могли переміщатися до будь-якої контрольно-пропускної точки, яку вони відвідали раніше. Ця функція була характерна для відеоігор з великими, розлогими картами.
«Я вже розповідала про це Сайці, але коли я проникла в ігровий світ, то змогла синхронізувати свої попередні збереження...», - пояснила Хільдеґарда. «Якби ми увійшли звичайним шляхом, нам, напевно, довелося б починати все з нуля...»
"Зрозуміло. А я думала, що не впізнала вашу професію", - сказала Курое.
Сайка Куозакі була магом, Рурі Фуяджіо - воїном, Курое Карасума - злодійкою, а Сільвела Хільдеґапде - мудрецем. Одна з них явно виділялася як набагато більш просунута, ніж інші.
"Це велика допомога, чи не так, Курое? Як на мене, за все, що економить нам час, варто бути вдячним", - сказала Сайка/Мушікі.
Курое полегшено зітхнула. "Ти маєш рацію. Прошу вибачення за прискіпливість. Давайте продовжимо."
«Т-так...!» Твердо кивнувши головою, Хільдеґарда підійшла до високих подвійних дверей Невидимого замку і простягнула руку.
Наступної миті з її долоні випали три ключі - червоний, зелений і синій. Двері засвітилися, перш ніж розчинилися з глибоким, гучним звуком.
Зсередини повіяло прохолодним повітрям, яке ніжно торкнулося їхніх щік. Вхід до тьмяного, нескінченного коридору нагадував великого змія, що підстерігає свою здобич, роззявивши пащу.
"А, відчинено. Далі доведеться йти пішки. Крім того, Едель могла змінити механіку гри. Треба бути обережними...", - сказала Хільдеґарда, її чоло блищало від поту.
Курое ступила крок уперед, вдивляючись в обличчя Мушікі. "Ось так. Попереду на нас чекає небезпека... Що ж нам робити, пані Сайко?"
Очі Куроме втупилися в його очі, і Мушікі ковтнув. Він збрехав би, якби сказав, що не боїться. Але цей страх належав Мушікі Куґо.
І тому, як Сайка Куодзакі, він відповів безтурботною посмішкою. "Якщо ворог чекає на нас, ми будемо шукати його і зустрінемось з ним віч-на-віч. Якщо вона розставила для нас пастки, ми розберемося і з ними. Це шлях Куодзакі - долати все на своєму шляху".
«Саме так», - кивнула Курое, наче саме такої відповіді вона й чекала.
Крім перевірки його рішучості, Курое хотіла, щоб він вийшов із закликом до Рурі та Хільдеґарди. І справді, почувши це, обидві надули щоки і з новою рішучістю стиснули кулаки.
«Ходімо, всі разом», - сказала Сайка/Мушікі. «Ми покажемо цій нешанобливій правительці, як виглядає справжнє лідерство».
«Зрозуміло.»
«Так!»
«Т-так...!»
Вони вчотирьох увійшли до замку. Рурі йшла попереду, прикриваючи їхній фронт, за нею йшла Курое, яка пильнувала, чи немає пасток. Мушікі та Хільдеґарда йшли за кілька кроків позаду.
Замок був тихим, нерухомим, позбавленим життя. Освітлення в стінах було не від смолоскипів, а від якогось таємничого джерела, що випромінювало тьмяне блакитне сяйво. Не було чути навіть звуку палаючих вогнищ. Єдиними звуками були їхнє власне дихання та кроки по холодній, твердій підлозі.
Як довго вони так йшли?
"Зупиніться. Зупиніться, всі, зупиніться", - гукнула Курое спереду.
"Курое? Що таке?" запитала Сайка/Мушікі.
«Хвилинку, будь ласка», - відповіла вона, оглядаючи стіни та підлогу.
Потім, через кілька секунд, вона кивнула сама собі і вказала на підлогу. "Лицарю Хільдеґарде. Будь ласка, станьте тут".
"А-а...? Тут...?" - прошепотіла вона, ступивши туди, куди вказала Курое.
Наступної миті з нізвідки вилетіла стріла, ледь зачепивши її обличчя, перш ніж встромитися в дальню стіну.
«Ііп...!» заволала Хільдеґарда, падаючи на спину.
Курое, однак, була незворушна. «Хм», - пробурмотіла вона, підперши рукою підборіддя. "Ясно. Отже це справді була пастка."
«...Могла б і сказати!» Хільдеґарда застогнала, впавши на землю.
«Прошу вибачення», - сказала Курое, схиливши голову. "Це був перший раз, тому я не була цілком впевнена.
«Навіть якщо так... чому ти змусила мене наступити на неї...?»
"Я просто подумала, що серед нас ти найкраще знаєшся на цій грі. Звісно, я це зробила не тому що подумала, що за твоєю реакцією буде найцікавіше спостерігати."
"Гммм! Це саме те, про що ти думала!" Хільдеґарда замахала руками й ногами на межі сліз, і Рурі присіла навпочіпки, щоб заспокоїти її.
«Тепер зрозуміло», - продовжувала Курое. "Здається, що підвищення статусу від класу роботи не зовсім безглузде. Я нутром відчувала, що десь поблизу є пастка, і ось вона".
"Справді? Приємно це чути", - сказала Мушікі. "Ти відчуваєш інші?
«Так. Скрізь.»
«...Га?» - сказав він, збентежений. "Скрізь? Що ти маєш на увазі?"
"Саме те, що я сказала. Звідси кожен відрізок шляху наповнений пастками. Це вже навіть не схоже на стежку - більше на місце страти", - сказала вона, не кривлячи душею.
Рурі занепокоєно насупилася. "Зачекай. То як же нам далі йти?"
«Це було б неможливо - для звичайного шукача пригод, тобто».
Курое витріщилася на Мушікі.
Він одразу зрозумів, на що вона натякає. Глибоко кивнувши, він зробив крок вперед.
"Відійдіть назад. Я розберуся з цим". Він підняв праву руку перед собою, коли над його головою з'явився двошаровий світовий ореол. "Друге обґрунтування: Стелларіум."
Після цього в його руці з'явився величезний посох, яким він вдарив по підлозі.
З різким відлунням по всьому замку прокотився яскравий спектр магічного світла. Коли він поширився досить далеко, Мушікі розвіяв обгрунтування.
«Ну що, продовжимо?» - запропонував він, неквапливо ступаючи до місця, про яке Курое щойно сказала їм, що воно сповнене пасток.
Рурі затамувавши подих від шоку. "Пані відьмо! Це надто небезпечно!"
Але нічого не сталося.
Її очі розплющилися від здивування. "А-а-а...? Що відбувається?"
"Все просто. Я використала свій Стелларіум, щоб реконструювати замок".
Друге обґрунтування Куодзакі Сайки - Стелларіум був технікою, яка втручалася в навколишній світ, підкоряючи його своїй волі. За її бажанням земля могла перетворитися на клітку, дерева - на списи, а коридори з пастками - на гладкі, легкі стежки.
"Якби її метою була приємна відеогра, то це не було б похвальною поведінкою. Але якщо вона просто хоче перешкодити нам, незважаючи ні на що, то ми відповімо тим же", - сказала Сайка/Мушікі з безстрашною посмішкою.
«Так тримати, пані відьмо!» вигукнула Рурі, стискаючи руки в поклонінні.
Як би там не було, пастки були розставлені, і Мушікі з компанією продовжили рух у тому ж строю, що й раніше (хоча Хільдеґарда виглядала помітно стурбованою після того, як запустила пастку раніше).
Однак це не означало, що вони збиралися втратити пильність. Хоча пастки більше не викликали занепокоєння, вони були не єдиною загрозою. Едельґарда, як вони припускали, не дасть їм спокою.
«...!»
І, як і очікувалося, нова загроза з'явилася досить скоро.
Щойно компанія Мушікі увійшла до великої зали, як кілька голосів покликали їх.
"...Хм. Нарешті ви тут. Ми на вас зачекалися."
«Я завжди знала, що ви будете першими, хто до нас добереться.»
«Але, на жаль, ваша подорож закінчується тут.»
«Ми вчотирьох заклинаємо тебе на смерть».
Наступної миті перед ними прокотилася хвиля статики, і вони побачили чотири фігури.
«Що...?!» Мушікі витріщився, його подих перехопило в горлі.
Але який інший варіант у нього був? Чотири фігури були NPC Сайки, хоча цього разу вони були одягнені не як чоловіки, а в надзвичайно миле вбрання.
На першій був шкільний купальник, наче вона щойно вилізла з басейну.
Друга - у шкільній формі з капюшоном на голові.
Третя - у вбранні покоївки з котячими вушками та хвостиком.
І четвертий - окуляри та костюм, який вона явно не звикла носити.
Кожна Сайка Куодзакі була смертоносною силою сама по собі - і насправді Рурі вже падала під вагою їхніх аур, ледве тримаючись на ногах.
«Га? Ці четверо...!» Хільдеґарда задихалася від впізнавання. «Це ж любовні інтереси з "Сайка-делік: Будні": Версії для хлопців! Клуб плавання «Ас Сайка»! Самотній геймер Сайка! Неко покоївка Сайка! І незграбна вчителька-стажерка Сайка...!"
«О?» пробурмотів Мушікі, його інтерес розпалився.
Курое, однак, відповіла спантеличеним тоном. «Чому симулятор побачень, який ти створила для власної розваги, має "версію для хлопців"?»
"...Тц-тц-тц. Ви що, не знаєте? Іноді навіть жінкам хочеться помилуватися гарненькими дівчатами...", - відповіла Хільдеґарда, перш ніж почати пояснювати всіх персонажів. "Ас Сайка з клубу плавання дуже весела і походить із зовсім іншого середовища, ніж ваш персонаж-гравець, але вона таємно є великою шанувальницею аніме. Одного разу гравець випадково впускає свій брелок з аніме-персонажем, і це перший крок до дружби, що зароджується... Самотня геймерка Сайка може бути досить страшною, і у неї репутація поганої дівчини - але під час гри вона викликає вас на поєдинок, і ви стаєте суперниками...! Неко покоївка Сайка - зразкова учениця в класі, але ви випадково дізнаєтесь, що вона підробляє, що суперечить шкільним правилам, а потім виявляєте, що у вас з нею таємні стосунки...! А ще вчителька-стажерка Сайка, що захоплюється косплеєм, про що ви випадково дізнаєтесь! Хі-хі-хі... Що ж вибрати?!"
«Хм.» Курое кивнула, позбавлена будь-яких емоцій. "Здається, всі ці стосунки виникають завдяки випадковому відкриттю того, що хтось за межами твого кола спілкування поділяє твої інтереси, або ж ти натрапляєш на їхню таємницю. Цікава динаміка - і, без сумніву, відображення особистості їхнього творця".
«Т-ти не мусиш це так аналізувати...!» Хільдеґарда затиналася, хитаючи головою, а її щоки палали червоним.
Курое, мабуть, теж зрозуміла, що зараз не час продовжувати дискусію, тому що вона повернулася до поточного завдання. «У будь-якому випадку, вони наші вороги... Ви знаєте, що робити, лицарю Хільдеґарде».
«Т-так...!» Хільдеґарда підняла руки перед собою. "Четверте обґрунтування: Фанатікархейм!"
Світ викривився навколо неї, так само, як і в попередні рази, коли вона використовувала цю техніку.
"Тип гри: Симулятор побачень! Ситуація: У школі після уроків!"
Тьмяне підземелля перетворилося на залиту заходом сонця будівлю школи, від чого Мушікі та інші учасники у своїх фантастичних костюмах відчули себе абсолютно недоречно.
"Гра: Старт!"
«Гаразд.»
Перед Сайкою/Мушікі з'явилося напівпрозоре вікно.
Хоча йому знадобився деякий час, щоб звикнути, здатність Хільдеґарди до обґрунтування стала для нього другою натурою. Все, що він мав зробити, це вибрати найбільш підходящі варіанти, щоб підкорити серця чотирьох NPC.
«О, ні!»
У цей момент до Мушікі кинулася Ас Сайка з плавального клубу, маючи намір зупинити його до того, як він встигне прийняти рішення. Однак її стратегія належала до іншого жанру. Фізичні атаки не мали сенсу у сфері симулятора знайомств.
І все ж -
"Ой, вибач. У мене трохи паморочиться в голові".
Її дії були світом, відмінним від того, чого він очікував.
Замість того, щоб напасти на нього, вона похитнувшись зробила крок в.перед... змусивши його зловити її в обійми.
«Га...?!»
Мушікі скривився від несподіваного шоку... І це був саме шок. У буквальному сенсі, він відчув, як електричний струм пробіг по його плоті.
Ні, це було не все.
"Хм... Непогано. Чому б нам не зіграти ще одну гру завтра, тільки ти і я?"
"Ніхто не знає, що я тут працюю. Ти ж вмієш зберігати таємниці... чи не так?"
«Залишся після школи... Здається, тобі потрібні додаткові заняття.»
Інші три NPC Сайки почали безперервний шквал атак одна за одною.
Перед очима Мушікі замерехтіло, і він майже втратив свідомість.
«С-Сайко...!» Рурі задихалася.
«...Я боялася, що до цього дійде», - насупившись, промовила Курое.
«Що ти маєш на увазі, Курое?!»
"У четвертому обґрунтуванні Лицарки Хільдеґарди напад на супротивника є актом агресії... але це стосується обох сторін. Ворог підпорядковується тим же правилам, що і ми."
«Що...?!»
"Я мала б це зрозуміти після того, що сталося з ведучим номер один Сайкою, що пестила Рурі. Ворог вчиться битися, як ми."
Вираз обличчя Курое був незвично похмурим, і вона звернулася безпосередньо до Мушікі. "Не втрачайте самовладання, пані Сайко. Вам потрібно прийняти варіант реакції."
«Т-так...»
Його зір затуманився, і Мушікі простягнув руку до списку варіантів. Але...
«О? І куди це ти зібралася?»
«У-ух...!»
По його тілу прокотилися нові поштовхи, коли четверо NPC Сайки продовжували штовхати його.
Йому довелося подумати. Це були Ас Клубу Плавання Сайка, Самотня Геймерша Сайка, Неко Покоївка Сайка та Вчитель-стажер Сайка. Всі вони наївні, керовані своїми бажаннями... і все ж такі чудові.
Відколи Мушікі занурився у цю гру, його засипало витонченими репродукціями Сайки. Вони могли б бути просто NPC, але з такою кількістю їх він був близький до досягнення своєї межі...
І ось він був прямо перед ними, відчутний і реальний. Світ, який існував лише у фантазії - ні, який він боявся споглядати навіть уві сні! Він був так близько до раю!
"Пані Сайко! Ви не повинні!"
«...»
В ту мить він досяг своєї межі.
Його шкіра випромінювала яскраве сяйво - і Сайка Куодзакі перетворився на Мушікі Куґу.
Зміна стану, явище, яке зачепило дві форми, злилися в одну. Коли Мушікі в режимі Сайки піддавався інтенсивній стимуляції і ставав психічно неврівноваженим, він повертався до свого початкового стану. Здавалося, цей принцип діє навіть у світі відеоігор.
«Мушікі!»
«Мушікі...!»
"Що...? Що?!"
У його вухах пролунали три різні голоси, найгучніший належав Хільдеґарді, яка не знала про їхню з Саїкою ситуацію.
"М-Мушікі...?! Щ-що...?! Як?!" Можливо, через емоційний шок, а можливо, навмисно намагаючись зменшити шкоду, якої зазнавав Мушікі, четверте обґрунтування Хільдеґарди зникло, і приміщення класу після уроків знову перетворилося на тьмяні інтер'єри замку.
«Хм. Добре.»
Чотири NPC Сайки, здавалося, були здивовані таким поворотом подій, але вони відскочили назад, блиснувши зухвалими посмішками.
Потім, здавалося б, з нізвідки, гучний, резонансний голос вигукнув.
"Майстер Едель! Зараз!"
Після цього замок почав гуркотіти і трястися.
«Що відбувається?»
«Ми повинні відступити, перш ніж...»
Кричачи на весь голос, і Рурі, і Курое обірвалися на півслові. Від підлоги до стелі з'явилася стіна, що розділила кімнату посередині. І це було ще не все. Такі ж стіни з'явилися попереду і позаду них, перекриваючи їм шлях.
За лічені секунди Мушікі опинився в пастці в кімнаті з Хільдеґардою.
«...Нх...»
Борючись з болем, який поступово вщухав, Мушікі змусив себе сісти.
Хільдеґарда озирнулася на нього, її обличчя було переповнене тривогою.
"З тобою все гаразд? Мушікі? Чи ти Сайка...?"
«...Мушікі.»
«Гаразд... Але що щойно сталося...?» - запитала вона, розгубленість була написана на її обличчі.
Мушікі розуміюче кивнула їй. "...Вибач. Я поясню пізніше. Зараз нам потрібно з'ясувати, що..."
Але далі він не зміг промовити.
На стіні перед Мушікі з'явилися слова, яких ще мить тому там не було.
Хільдеґарда, відчувши, що щось не так, повернулася, щоб побачити, що його налякало, і завмерла.
Будь-хто завмер би, побачивши це повідомлення:
Ніхто не вийде з цієї кімнати, не закохавшись.