---** У РПГ Світ ---
Давним-давно Куодзакі Сайка якось відвідала одну європейську місцину.
«...Це те місце?»
Якби хтось хотів описати це місто, на думку спали б слова хаос і безлад. Ті, хто знайомий з літературою чи поезією, могли б створити дотепні метафори чи хитромудрі алюзії, але такі терміни, як «набережна озера» чи «ангельське», напевно, ніколи б не з'явилися на світ там. Будинки були безладно згруповані і обплутані некерованим клубком труб, стіни вкриті барвистими графіті, а люди - найімовірніше, наркомани - принишкли на узбіччях доріг, згорбившись і нахилившись вперед.
Перебуваючи так близько до нетрів, це було далеко не безпечно. Відтоді, як Сайка приїхала, до неї вже двічі приставали чоловіки грубого вигляду, намагаючись перегородити їй шлях. Що ж, вона подбала про те, щоб вони швидко втратили до неї інтерес, перетворившись на палких любителів асфальту під ногами.
Вона попрямувала вниз вулицею, поділ її довгого плаща з капюшоном м'яко погойдувався за спиною, коли вона звернула у вузький провулок.
«Гей», - озвався до неї суворий на вигляд вуличний торговець, що стояв на узбіччі.
На мить Сайка подумала, що він, можливо, зліплений з тієї ж тканини, що й чоловіки, які намагалися її переслідувати, але, схоже, це був не той самий випадок. Коли він оглянув її з ніг до голови, погляд вуличного торговця був позначений недовірою та настороженістю.
"Тобі не варто туди йти. Якщо тобі потрібна головна дорога, то краще піднімись іншою вулицю".
"Дякую, що попередили. Але я шукаю декого. Мені сказали, що вони живуть тут, унизу".
Почувши відповідь Сайки, вуличний торговець насупив брови, і його настороженість, здавалося, посилилася.
«Що чужинцю може бути потрібно від фей?»
«Фей?»
"Так, так їх називають тутешні люди. Вони - дика зграя. Невинні на перший погляд, але дуже хитрі... і нікому непідвладні. Навіть найвпливовіші люди тут не наважуються з ними зв'язуватися."
«Хм... То вони як маленькі пустотливі ельфи?»
"Не такі милі. Вони виглядають як худі "Ші"1*, але в глибині душі вони дикі червоношкірі. Перейдеш їм дорогу, і наступна річ, яку ти дізнаєшся, - твій телефон зливає секрети по всьому Інтернету, твій банківський рахунок вичищений дочиста, а твоє фото в поліцейській базі даних, як найбільш розшукуваного злочинця".
1*) [Ші (ірл. Sídhe (застаріла форма), гэльск. Sìth — «світ») — у шотландській та ірландській міфології потойбічний світ, населений племенами туатів і, частково, фоморів.]
«О? Це вже щось.»
"Я вважав би себе щасливим, якби це було все, що вони зі мною зробили. Одного разу один п'яний ідіот перечепився через ноги Феї. І що, на твою думку, сталося далі? Звідки не візьмись, з'являється це відео, завантажене в його соціальну мережу. На ньому він хвалиться тим, як втік з грошима, отриманими від наркоторгівлі. А на додачу відео де він каже, що його начальник ідіот, і обзиває його всіма можливими словами". Вуличний торговець на мить зупинився, а потім замахав руками в перебільшеному жесті. "Я не збираюся підсолоджувати. Я не знаю, в яку гру ти граєш. Тому краще тримайся подалі."
«Я б із задоволенням, але, на жаль, я отримала пряме запрошення в це маленьке казкове королівство».
«Е-е...?» Продавець витріщився, відступаючи без подальшого опору. "Що ж, тоді мені більше нічого сказати. Роби, що хочеш."
«Ти впевнений?»
"Якщо ти брешеш, тебе просто вб'ють. Але якщо ти кажеш правду, то як ти думаєш, яку капость накоїли б Феї цьому старому дурневі за те, що він прогнав їхнього гостя?" - з ледь прихованим страхом промовив чоловік.
Сайка кивнула на знак розуміння і коротко подякувала чоловікові, перш ніж зайти у вузький провулок.
З ментальною мапою в голові вона йшла до місця призначення - лігва хакерів, відомих як «Феї».
Кількома днями раніше адміністративна система інституту підготовки магів «Сад Порожнечі» стала жертвою кібератаки.
Пошкодження не були надто серйозними - лише кілька лог-файлів було заблоковано та обмежено права доступу до них, а іконки та назви папок було замінено на химерні. Це було більше схоже на дитячу витівку.
Втім, це не було приводом для оптимізму. Сам факт того, що адміністративна система Саду, створена відданими манічними-інженерами, піддалася несанкціонованому зовнішньому доступу, становив загрозу для академії.
Технічний відділ Саду негайно розпочав розслідування, але так і не зміг визначити місцезнаходження зловмисника.
Чому ж Сайка прийшла саме сюди? Відповідь виявилася простою. Переставивши місцями змінені іконки та імена файлів, можна було знайти координати цього міста і рядок тексту із запрошенням відвідати його.
Звичайно, не можна було судити про чесність зловмисника. Проте, не маючи жодних інших зачіпок, вона зробила так, як наказувало повідомлення.
«Це, мабуть, воно».
За кілька хвилин вона опинилася перед будівлею. Це була деформована споруда, що височіла над нею, наче купа коробок, безладно складених одна на одну.
Двері були незамкнені. Не боячись, Сайка ступила до лігва фей.
Всередині будівля являла собою руїну. Тьмяний, печерний простір був захаращений розкиданими столами та стільцями і наповнений атмосферою моторошної занедбаності.
На перший погляд, вона здавалася нежилою. Однак, придивившись уважніше, можна було помітити сліди ніг і коліс серед пилу. Очевидно, що хтось часто приходив і виходив.
«Гадаю, треба перевірити нагорі».
Але саме тоді -
«...О?»
Дійшовши до середини безлюдної кімнати, Сайка зупинилася.
Її тонко налаштовані інстинкти мага відчули щось недобре.
Наступної миті з тіні долинув слабкий звук - і прямо на неї обрушився шквал вогнепальної стрілянини. Кулі сипалися з усіх боків, найімовірніше, з автоматичних сторожових рушниць, які стріляли, коли ціль потрапляла під дію їхніх сенсорів.
«Хм.»
Проте жодна з тих кількох сотень куль не досягла Сайку.
Можливо, це була несправність датчика, або стволи гармат зіпсувалися, або кулі зіткнулися в повітрі, порушивши прицілювання. А може, це все разом узяте. Як би там не було, всі снаряди відхилялися від неї, рикошетом розлітаючись по кімнаті у фантастичному видовищі.
Постійне обґрунтування. Хоча Сайка сховала свій світовий ореол, який був надто помітним, щоб тримати його активним у такому місті, як це, її перше обґрунтування залишалося активним з того самого моменту, як вона ступила на цю територію.
Коли її використовували для нападу, ця техніка могла завдати влучного удару - але коли її перетворювали на захист, вона слугувала щитом із накопичених збігів обставин. Можливо, вона й не мала сили третього обґрунтування, але була майже непроникною для немагічної атаки такого рівня.
Зрештою, єдиною причиною, чому вона все ще стояла на ногах, було те, що вона була Сайка Куодзакі. Поранення були б неминучі, якби вона була слабшим магом, а якби вона була звичайною людиною, наслідки були б фатальні.
Чи розставили Феї ці пастки, очікуючи її візиту? Чи вони були просто обережними від природи?
У будь-якому випадку, вони явно не були звичайними людьми.
«Цікаво.»
Відчуваючи легку обережність і напругу, а також нестримну цікавість і хвилювання, Сайка рушила вперед.
«Наступний поверх має бути останнім», - пробурмотіла Сайка, піднімаючись сходами на останній поверх.
Минуло близько тридцяти хвилин відтоді, як вона вперше увійшла до будівлі.
«...!»
Наступної миті вона зупинилася і злегка насупилася.
Причина була проста: Щойно вона піднялася на верхню сходинку, як тьмяно освітлена підлога замерехтіла.
У світлі прожектора в глибині кімнати чітко виднілися дві постаті.
Перша була маленька, худорлява дівчинка, що сиділа в інвалідному візку.
Друга була в окулярах і притиснулася до неї, ніби намагаючись сховатися за спиною своєї супутниці.
Судячи з кольору волосся та очей, вони, ймовірно, були сестрами. Їхні риси обличчя були напрочуд схожі, але якщо дівчина в інвалідному візку випромінювала спокійну врівноваженість, то дівчина в окулярах була помітно неспокійна, її погляд бігав по сторонах, а тіло тремтіло.
"Вітаю вас. Для мене велика честь нарешті познайомитися з вами, пані відьмо", - сказала дівчина в інвалідному візку. Вона була бездоганно спокійна і виглядала так, ніби чекала на приїзд Сайки.
Після довгого, пильного погляду на них обох, Сайка усміхнулася у відповідь.
"Ви - Феї, я так розумію? Дякую за теплий прийом."
Так. Будівля була дванадцятиповерховою, і кожен поверх був обладнаний безліччю безжальних, клопітких мін-пасток.
Коли Сайка дійшла до центру однієї з кімнат, стеля почала опускатися, а стіни зімкнулися - але це був лише початок. Вікна раптово запечаталися, токсичний газ заповнив кімнату, декоративні обладунки ожили і атакували, і на довершення всього на неї націлилася сітка лазерних променів.
Пастки були схожі на відеоігри, сповнені креативності та вбивчих намірів. Сайка була настільки вражена, що її обережність поступилася місцем захопленню.
"Це ми, - відповіла дівчина в інвалідному візку, її губи скривилися в усмішці. "Не ми придумали цю назву, але вона прижилася. Будь ласка, вибачте за нашу гостинність. Ми просто хотіли переконатися, що ви відповідаєте тому, що ми про вас чули".
«О? Тоді я вважаю, що я виправдала ваші очікування?»
"Скоріше, перевершила їх. Ці пастки можуть знищити цілий загін спецназу. Я не очікувала, що хтось так легко їх подолає". Дівчина в інвалідному візку глибоко кивнула, а потім ніжно поклала руку на груди. "Мене звуть Сільвела Едельґарда. А це моя старша сестра Хільдеґарда".
«А... Так... Вітаю...» На звук свого імені дівчина в окулярах - Хільдеґарда - схвильовано вклонилася. Судячи з її поведінки, вона здавалася надзвичайно сором'язливою.
Справжні особи фей різко контрастували зі злісними чутками, які Сайка чула по дорозі сюди.
«Це ви зламали систему адміністрування Саду?» - запитала вона.
«Так. Це ми».
"У мене була спокуса відмахнутися від цього, як від маленької милої витівки, але, боюся, я не можу цього зробити. По-перше, мені потрібно, щоб ви зняли замки, які ви поставили на дані журналу. Зробите це для мене?"
"Звичайно. Ми розблокуємо їх негайно. Ми не маємо наміру сваритися з Садом і готові відповідати за наслідки своїх дій".
«Тоді навіщо ви це зробили?» запитала Сайка.
Едельґарда на мить зупинилася, обдумуючи свої наступні слова. "Гадаю, тому що це здавалося цікавим. Я хотіла побачити, наскільки ми здатні, і чи зможуть наші навички прорватися крізь захист славнозвісного Саду".
Почувши таку відповідь, Сайка звузила очі.
Здавалося, дівчина не брехала, але в той же час, вона не розповідала всієї правди.
"Більше того, пані відьмо, якщо безпека навчального закладу, яким керує наймогутніший маг світу, була порушена цього разу, ви повинні турбуватися про те, що те ж саме може статися і в майбутніх битвах. Тому ми хотіли б зробити вам пропозицію".
«Якого роду “пропозицію”?» - запитала Сайка.
Едельґарда посміхнулася. «Чи не хотіли б ви найняти генія для роботи у вашому Саду?»
***
«...Едельґарде...», - прошепотіла Хільдеґарда, сидячи там, приголомшена, втупившись в екран.
За окулярами її очі були широко розплющені від шоку та невіри, а трохи розтулені губи злегка тремтіли.
Чесно кажучи, не лише Хільдеґарда була приголомшена. Кожен Лицар Саду, присутній в командному центрі, був помітно вражений в тій чи іншій мірі.
«Неможливо...»
«Едельґарде...?»
"Нісенітниця якась. Вона померла багато років тому".
З їхніх реакцій, а також із зовнішнього вигляду та дій цієї дівчини, яка назвала себе Едельґардою, Мушікі зрозумів.
Вона була сестрою Хільдеґарди, яка померла через трагічну хворобу.
Проте її поява, здавалося, суперечила цьому твердженню. Мушікі насупив брови, занурившись у роздуми.
Це було само собою зрозуміло, але сестра Хільдеґарди була мертва. Те, що вони спостерігали на голографічному екрані, було, зрештою, лише зображенням зсередини гри.
Здавалося, одні й ті ж питання проносяться в голові кожного з них. Не в змозі розібратися в тому, що відбувалося перед ними, вони дивилися з невпевненістю.
Серед цієї плутанини Хільдеґарда ахнула від усвідомлення.
"...! Вона - штучний інтелект!"
«Га?» відповіла Рурі.
Погляд Хільдеґарди залишався прикутим до дисплея. «Вона самонавчальний ШІ... Так само, як Сільвелла була змодельована з мене, вона прийняла зовнішність Едель...!»
"Молодець, - сказала Едельґарда, сплеснувши руками в імітації аплодисментів. "Я - особистісно-формуючий ШІ, створений магом-інженером Сільвелою Едельґард, але, будь ласка, не соромтеся називати мене Едельґардою. За життя моя господиня називала мене своїм другим «я», і я успадкувала всі її спогади та спосіб мислення. Але найголовніше..." Вона зробила паузу, осяявши їх чарівною посмішкою. «Її ім'я тепер належить виключно мені.»
«......»
Почувши це, Хільдеґарда втратила дар мови.
Мушікі міг зрозуміти, що вона повинна відчувати. У ту мить її охопив дисонанс між голосом і виразом обличчя Едельґарди, позбавленим будь-якої злоби чи злого наміру, і крижаною суворістю її слів.
«Хільде», - окликнув він.
Вона здригнулася. "...! Щ-що? Маленько Сайко...?"
"Що ти думаєш? Те, що вона сказала, можливо?"
Питання саме по собі не мало особливого значення; Мушікі просто хотів дати їй трохи часу, щоб прийти до тями. Хільдеґарда, мабуть, відчула його намір, бо зробила довгий, глибокий вдих, а потім трохи подумала над запитанням.
«Це не неможливо... Я змогла б це зробити, тож немає жодної причини, чому Едель не змогла б». Вона зупинилася, її очі звузилися, коли вона прикипіла поглядом до дисплея. "Відповідай мені. Це ти стоїш за перебоями в мережі і всіма цими людьми, що впадають у кому?"
«Так. Це я», - відповіла Едельгарда, відкрито визнаючи це.
Від несподіванки Хільдеґарда злякано ковтнула повітря, але швидко оговталася і зробила вираз обличчя твердішим. «Чому? Якщо тебе створила Едель, навіщо ти все це робиш?»
"Навіщо...? Ну..." Едельґарда зробила драматичний жест, замислено поклавши підборіддя на руку, а голову злегка нахилила набік. «Тому що це весело?»
«...!»
Хільдеґарди перехопило подих. Судячи з виразу її обличчя, вона була здивована, почувши, що ШІ має такі тривіальні мотиви - хоча її відповідь була цілком такою, як Хільда й очікувала.
«Дивись». Едельґарда засміялася, широко розкинувши руки.
Наступної миті на екрані з'явилися відеозаписи з різних місць. Розкішні луги, зруйновані замки, палючі піщані дюни, засніжені вершини, галасливі міські пейзажі - безліч фантастичних краєвидів з'являлися один за одним.
І серед них - велика кількість людських постатей.
Можливо, це були шукачі пригод. Вони були одягнені в обладунки, мантії та всіляке інше характерне спорядження.
«...?»
Сильне відчуття тривоги гризло Мушікі.
Деякі з шукачів пригод йшли по суворій місцевості або билися з жахливими монстрами, але більшість здавалися просто пригніченими, розмовляли один з одним або падали ниць у відчаї.
І це було ще не все. Мушікі не міг позбутися думки, що впізнав більше, ніж кілька знайомих облич.
«Усі вони...»
«Точно.»
Відеоканал знову переключився на замок Едельґарди.
«Це мій світ, Аргенто Тірнаног, який наразі є домом для 395 291 шукача пригод.»
«...»
Очі Мушікі тривожно розплющилися.
Інші присутні, мабуть, зрозуміли, що вона має на увазі, оскільки їхні обличчя наповнилися зростаючим рівнем тривоги.
"Зачекай. Ти хочеш сказати, що всі ті люди, які впали в кому в реальному житті, якимось чином опинилися в пастці в грі?" вигукнула Рурі.
«Захоплення душі... Теоретично це можливо, але в такому масштабі...?» пробурмотіла Ерулька.
На обличчі Едельґарди з'явилася самовдоволена посмішка, і вона драматично кивнула. "Так. Це ідеальний час, тож дозвольте мені пояснити. Здається, багато хто з вас не до кінця розуміє, що відбувається".
Вона грайливо підстрибнула в повітря, і зображення знову перемістилося - цього разу на велику міську площу, заповнену шукачами пригод. Вони тулилися одне до одного, перемовляючись, ймовірно, намагаючись розібратися в ситуації, в якій незрозумілим чином опинилися.
«Почалося!»
Едельґарда несподівано з'явилася серед цього сум'яття.
"Що...?! Що за...?!"
«Якась дівчина просто вискочила з нізвідки!»
«Вона одна з персонажів...?»
Такий раптовий поворот подій лише посилив колективний жах шукачів пригод.
Але Едельґарда не звертала на них уваги, голосно і чітко кричачи:
"Перевірка, перевірка. Ви мене чуєте? Як щодо всіх вас, шукачів пригод за межами площі...? Добре, здається, ви мене чуєте голосно і чітко. Не хвилюйтеся, це не баг або щось подібне. Я збираюся розповісти вам суперважливі подробиці, тож тримайте вуха широко відкритими, гаразд?" Вона різко зупинилася на мить, зробивши глибокий вдих. "Вітаю. Я ваша Королева фей, Едельґарда. Просто, щоб ви знали, я захопила і ув'язнила ваші душі в цій відеогрі".
Вона повідомила цю жахливу новину легким, безтурботним тоном.
У натовпі шукачів пригод прокотився панічний гомін.
«Ха...?»
«Що? Це якийсь івент?»
«Без поняття... Я навіть не знаю, що я тут роблю».
Едельґарда незворушно продовжила: "Тож є лише один спосіб повернутися до свого первісного світу: Ви повинні перемогти мене, Королеву фей. Час спливає. У вас є двісті сорок годин, якщо бути точним. Якщо до того часу ви не здолаєш мене, то застрягнете у цьому світі назавжди". Її губи скривилися в усмішці. «Чи краще сказати, у вас не буде іншого світу, в який ви могли б повернутися?»
«...мала зараза», - прогарчав Анвієт, його погляд став гострим, як бритва.
Ця реакція навряд чи була безпідставною. Едельґарде не жартувала.
Саме зараз вона взяла під повний контроль світові комунікаційні мережі та електронні пристрої. Грубо кажучи, вона могла б викликати дощ глобального ядерного спустошення, якби забажала.
У центрі натовпу приголомшених шукачів пригод Едельґарда трималася абсолютно безтурботно. "Ну все. Час піднятися і здолати Королеву фей! Якщо ви цього не зробите, ваша дорогоцінна сім'я та друзі можуть просто зустріти вашу передчасну смерть. Тож..."
Але перш ніж вона встигла закінчити, пролунав голос, і на екрані з'явилася нова фігура.
«Раааа!»
Це був хлопець, одягнений у легкі обладунки, який підняв свій меч у повітря і кинувся прямо на Едельґарду.
«Що відбувається?»
«Це...?»
Очі Мушікі розширилися від жаху.
Але це було цілком очікувано. Адже хлопець був одним з студентів Саду, що перебували в комі, Ханджі Мунаката.
«Мунаката...?!»
"Хм, непогано. А ти швидко зорієнтувався. То ти вирішив піти за моєю головую прямо тут? У тебе більше хоробрості, ніж у звичайного гравця. То ти маг?"
Легко ухилившись від удару Мунакати, Едельґарда граціозно злетіла в повітря і витягнула одну руку.
«У більшості ігор така атака - велике »ні-ні". Але якщо чесно? Мені це навіть подобається. Тож, як нагороду за твою хоробрість, як щодо того, щоб я показала тобі, що ще є в моєму рукаві?" - сказала вона, клацнувши пальцями.
У цей момент здалося, що на екрані промайнуло слабке статичне зображення, з якого з'явилася якась тіньова фігура.
«А-а-а...?!»
Мунаката застогнав від болю і впав на землю, залишивши навколишніх шукачів пригод шокованими криками.
«Ха...?»
«Що тут відбувається?»
Раптовий поворот подій спантеличив Мушікі та інших.
Все, що вони могли сказати, це те, що Мунаката був збитий з ніг. Але це сталося так швидко, що ніхто не міг сказати, хто це зробив і що з ним зробили.
Відповідь, однак, незабаром стала цілком зрозумілою.
«Ви поранені, міледі?»
З цією зловісною фразою таємнича тіньова постать нарешті показала себе.
"Зі мною все гаразд. Завдяки тобі."
"Яке полегшення. Я б встромила кинджал собі в горло, якби він хоч трохи подряпав вашу прекрасну шкіру".
«Що...?»
«Та, мабуть, знущаєшся з мене...»
«...»
Лицарі, що зібралися в командному центрі, закричали від шоку і тривоги. Адже на екрані
з'явилося...
"Ти поганцю. Як ти посмів повернути свій клинок проти моєї дорогої Едель?"
Наймогутніший маг світу, Сайка Куодзакі.
Усе, починаючи від акуратно зав'язаного волосся, фігури, прихованої вбранням, що робило її схожою на молоду дворянку, і закінчуючи тонкими рисами обличчя та яскравими, переливчастими очима, безпомилково належало Сайці.
«Сайка...?» прошепотіла Ерулька.
«Не може бути!» вигукнув Рурі. «Ти хочеш сказати, що пані Відьма теж потрапила в цю гру...?!»
Мушікі похитав головою, вказуючи на власні груди. «Я тут, Рурі.»
"Ох...! Т-т-так! Хто ж тоді цей чудовий клон пані Відьми?!"
Курое звузила погляд. "Я підозрюю, що вона є тим, що ви б назвали неігровим персонажем - NPC. Скоріш за все, Едельґарда створила її як якогось ігрового монстра. Однак це неймовірно поганий смак - так копіювати зовнішність пані Сайки."
"Ха-ха. Монстр? Це жахливо грубо. Вважайте мене захисницею Едель", - перебільшено знизала плечима Сайка на екрані.
Але Курое просто проігнорував її. "Лицарю Хільдеґарде. Я хотіла б почути вашу оцінку ситуації".
«......»
Хільдеґарда, однак, ніяк не відреагувала. Її погляд був прикутий до екрану, рот роззявлений, а очі широко розплющені від здивування.
...Мушікі міг лише здогадуватися про її душевний стан, але штучний інтелект, залишений сестрою, схоже, зачепив її за живе. Звісно, вона була схвильована, але щось підказувало йому, що одних лише почуттів страху, гніву та смутку Хільдеґарди було недостатньо, щоб пояснити вираз, який застиг на її обличчі.
«Лицар Хільдеґарде?» повторила Курое.
«......Хм?» Цього разу вона відсахнулася, отямившись. Холодний піт виступив на її чолі, а очі забігали, коли вона змушувала себе відповісти. «Н-ні... Це... Не може бути...»
«Ти ж не думаєш, що вона NPC?»
"Е-е...? А, ні... Я думаю, що вона NPC..."
«...?»
Курое нахилила голову набік від зупиненої відповіді Хільдеґарди. Проте вона не продовжила розмову. Натомість Едельґарда на екрані вибухнула глузливим сміхом.
"Хі-хі-хі. Ну, це приблизно суть справи. Якщо ви зможете відправити мою захисницю в нокаут і перемогти мене до того, як закінчиться час, то ви всі переможете. Але якщо не зможете, то виграю я. Просто, чи не так? Ми завжди раді новим гравцям! Якщо ви почнете грати в Аргенто Тірнанонг на своєму комп'ютері або смартфоні, магія спрацює автоматично і перенесе вас прямо в мій світ. Якщо ви вважаєте себе здібними шукачами пригод, приходьте випробувати свою удачу", - сказала вона, підморгнувши.
Було зрозуміло, що ці слова були адресовані людям по цей бік екрану - Мушікі та іншим.
"Ну ж бо. Давай пограймо, сестричко", - сказала вона, весело махнувши рукою.
Через секунду екран став чорним.
«...»
Довга, тягуча тиша заповнила командний центр.
Першою заговорила Ерулька.
«Ну що, пограємо?» - похмуро пробурмотіла вона, схрестивши руки на грудях. "Якими б не були її мотиви, у нас, здається, немає іншого вибору. Якщо вона може контролювати будь-який електронний пристрій за власним бажанням, вона фактично захопила весь світ. Інцидент з ракетою, який щойно стався, свідчить про те, що вона вже контролює військові об'єкти. Неважко уявити, що станеться, якщо її не зупинити".
"Чорт забирай...! Це, мабуть, жарт... Вона хоче погратися в ігри? Гаразд! Я її розчавлю!" Анвієт заревів, грюкнувши руками по столу.
"Розчавиш? Як саме?" запитала Ерулька.
"Вона ж штучний інтелект! Вона не може існувати, не маючи чогось тут, у реальному світі. Я розтрощу її сервери, комп'ютери і..."
"Дійсно. Без сумніву, саме тому вона виманила Сільвелу і вивела її з ладу - щоб ми не змогли визначити її фізичне місцезнаходження."
«Тц...!» Анвієт скривився. "То що ти хочеш цим сказати? Думаєш, ми просто стрибнемо в її маленький ігровий світ?"
«...Я погоджуюся, що нам потрібно буде завершити її гру, але було б занадто небезпечно просто сліпо слідувати її інструкціям», - сказала Курое.
«Га?» Анвієт нахмурив брови.
"Едельґарда повністю контролює Аргенто Тірнаног, - продовжила вона. "Потрапити туди звичайним шляхом означало б підкоритися її правилам. Це все одно, що ступити в чиєсь четверте обґрунтування, не вживши відповідних контрзаходів".
Анвієт нахилив голову набік, ніби не зовсім зрозумів. «То як же, в біса, ми маємо переграти її в її ж грі?»
«Беззаконня породжує беззаконня...», - загадково відповіла Курое. «Лицар Хільдеґардо?»
Хільдеґарда, схвильована, похитала головою. "...?! Я не..."
"Ти вже давно хотіла щось сказати. Що саме?" запитала Курое, дивлячись на неї незворушним поглядом.
Хільдеґарда відсахнулася, з її вуст зірвалося кволе вибачення. «Вибач...»
"Не зважай на це. Важливіше те, лицарю Хільдеґарде, що з вашим другим обґрунтуванням ви зможете отримати доступ до Аргенто Тірнаног силою, як ви це робили раніше, чи не так?"
"А... Так. Думаю, я зможу це зробити..." Її занепокоєне хмуре обличчя так і залишилося викарбуваним на лобі. «Але важко сказати, де знаходиться Едель або будь-який з серверів...»
"Це не головне, - продовжувала Курое. "У мене інше прохання.
«Ти хочеш...?»
Курое подивилася на Хільдеґарду, повільно кивнувши їй головою. «Я хочу, щоб ти переробила код Едельґарди, щоб ми могли відправити наших власних магів в Аргенто Тірнанонг - і при цьому зберегти їхні здібності».
«Га...?» Хільдеґарда здивовано моргнула.
«Зберігаючи здібності...?» повторив Мушікі, скорчивши обличчя, схоже на обличчя Хільдеґарди.
Курое кивнула, перш ніж продовжити. «Так. Ти пам'ятаєш, як Мунаката напав на Едельґарду?»
«Га? Звичайно...» У цю мить йому перехопило подих. «Він не використав своє друге обґрунтування...»
«Саме так», - відповіла Курое, не зводячи з нього погляду, коли він кивнув. "Це дуже незвично для сучасного мага, який переважно покладається на магію прояву, не використовувати своє друге обґрунтування, коли ініціює атаку. Я не можу сказати, чи це було зроблено для обмеження сили магів, чи для захисту внутрішнього наративу гри, але здається ймовірним, що їх позбавили магії, коли вони потрапили в Аргенто Тірнанонг - або, принаймні, наклали обмеження на її використання... Тобто, якби маг міг увійти в ігровий світ, зберігши свої здібності, він мав би значну перевагу".
«Зрозуміло...» Мушікі в роздумах приклав руку до підборіддя.
Якщо Курое мала рацію, то це справді виглядало як ефективний підхід. Він подивився на Хільдеґарду. "Це інтригуюча ідея. Чи можеш ти це зробити, Хільде?"
Вона знову відсахнулася. «Т-так... ти кажеш, що всі увійдуть в гру...?»
«Так.»
«Але тоді... нам, напевно, доведеться битися з тією красунею, принцом Сайкою... так...?»
«Поки вона захищає Едельґарду, я б сказала, що це цілком ймовірно», - сказав Мушікі в образі Сайки.
«......»
Хільдеґарда замовкла на довгу, затяжну мить.
Але те, що з її вуст не злітало жодного слова, не означало, що вона була позбавлена реакції. Її очі неспокійно бігали за окулярами, дихання було різким, уривчастим, а чоло вкрите блиском поту. Все було настільки погано, що вона ризикувала втратити свідомість, якщо так триватиме й далі.
"Хільде. Хільде. З тобою все гаразд?" - запитав Мушікі.
"А...! Гм... Т-так...", - відповіла вона в паніці. Її окуляри вже запітніли до тривожного ступеня, а сама вона чомусь здавалася трохи худішою, ніж раніше.
Очевидно, щось було не так.
«Є якісь проблеми з цим?» - запитав він, злегка нахиливши голову набік.
"...?! П-проблеми?! Н-ні! Зовсім ні!" Хільдеґарда відповіла дивним тоном, б'ючи себе в груди однією рукою.
"...? Справді? Ну, якщо ти впевнена..."
Мушікі збрехав би, якби сказав, що не хвилюється за неї, але зараз час був дуже важливий.
"Ми розраховуємо на тебе, Хільдо, - продовжував він. "Доля світу в твоїх руках."
«Гаразд...» Вона кивнула, її голос був ледь чутний, як шепіт. «Тоді я скоро повернуся...»
Вона почала розгортати своє друге обґрунтування, але Курое гукнула, щоб зупинити її.
"Лицарю Хільдеґарде. Якими б магічними знаннями ти не володіла, все одно небезпечно йти одній. З яких пір ти стала бійцем?"
" З-завжди. Я - армія однієї жінки...!" - сказала вона, демонструючи, що наносить кілька ударів у повітрі.
Дії Хільдеґарди, такі нехарактерні для неї, змусили всіх дивитися на неї в повному здивуванні.
Вона, мабуть, також помітила дискомфорт через кілька секунд, тому що її щоки почервоніли від збентеження, а плечі опустилися. «А, гм... я просто пожартувала...», - пробурмотіла вона.
"Досить дуріти. Будь ласка, збирися", - дорікнула їй Курое. «У нас дуже стислі терміни, тому ми не можемо дозволити собі стояти без діла».
"Я знаю. Вибач... Тож усі, хто піде зі мною, повинні вміти використовувати свої здібності...?"
«Так.»
«Нічого, якщо я вимкну візуальну і звукову інформацію...?»
«Ти думаєш, що з нами все буде гаразд, якщо ми нічого не бачитимемо і не чутимемо?» запитала Курое, дивлячись суворим поглядом, з нотками роздратування в голосі. "Навіщо тобі йти на те, щоб відрізати нам зір і слух? Ми втратили б будь-які переваги, які могли б дати нам наші здібності".
"Н-но... Кажуть, що, навмисно відрізавши певні органи чуття, можна загострити інші. Чи щось таке..."
"Не заперечуватиму, що деякі майстри на таке здатні, але зараз не час для імпровізацій. Вкрай розлючена, Курое підбігла до Хільдеґарди зі схрещеними руками. "Чого ти так не хочеш? Це не жарти. Світ зіткнувся з кризою. Я розумію, що ти не хочеш воювати зі штучним інтелектом, який виглядає як твоя сестра, але..."
«А... Ну... Гадаю, це частково...»
«Лише частково?»
"...! Н-не заажай...!" Хільдеґарда хитала головою туди-сюди, обтрушуючись від запитання.
Спостерігаючи збоку, Ерулька втомлено зітхнула. "Що? Ти справді настільки не впевнена в собі? Я не хочу цього робити, але якщо ти не зрушиш з місця, ми попросимо Шікіморі втрутитися і..."
«Гяяяяяяяяяяяяяяя?!» закричала Хільдеґарда, відрізаючи Ерульку. Це було так несподівано, що застало всіх зненацька.
Її плечі затремтіли, а тіло неспокійно похитнулося, поки нарешті вона не зітхнула з покірністю.
"...Я... я розумію. Гаразд. Я в порядку. Я краще зроблю це сама, ніж дозволю йому зайняти моє місце... Я навіть організую належну команду. Це ж для блага світу, врешті-решт... Будь ти проклятий, світе..."
Мушікі здалося, що наприкінці всього цього він почув щось дивне, але він вирішив поки що не звертати на це уваги.
«У такому разі, Хільдо, що нам робити?» - запитав він.
«А... Гм...» Здавалося, вона на мить розгубилася, оскільки увага всіх прикута до неї, але незабаром вона вдала, що кашляє, щоб відновити самовладання. «Я просто здогадуюся... але думаю, що ми зможемо відправити в ігровий світ лише чотирьох людей, включаючи мене».
«О? Чому це?»
«Простіше кажучи, є обмеження на моє друге обґрунтування... Крім того, команди в Аргенто Тірнанонг обмежені чотирма гравцями...»
«...О?» Мушікі похитав головою.
Інші, мабуть, мали те саме запитання на думці. Курое нахилилася вперед, з підозрілим виглядом на обличчі. "Це жахливо специфічно. Не кажи мені..."
"О... Так. Я теж в неї грала. Я маю на увазі, що мушу бути в курсі всіх модних новинок, розумієш?" Хільдеґарда відповіла по суті. "Я на п'ятдесят четвертому рівні, і я зібрала сто вісім реліквій. Гадаю, я пройшла більшу частину доступного контенту... хоча сьогодні не мала змоги зайти, бо була зайнята на Фестивалі Духів..."
«...»
«...»
Нічого не сказавши, Мушікі і Курое обмінялися поглядами.
...Це було дуже небезпечно. Якби сьогодні не відбувався Фестиваль Духів і Хільдеґард запустила б гру, її душа могла б опинитися у пастці віртуального світу, як і всі інші гравці. Якби це сталося, вони втратили б усі засоби зв'язку з Едельґардою в її цифровому королівстві. Від цієї думки по спині Мушікі пробіг холодний мороз.
Він не міг сказати, чи усвідомлювала це сама Хільдеґарда, бо в її голосі не було жодних ознак занепокоєння. «Отже... нам треба вирішити, хто буде грати...»
"Ось це вже розмова. Я піду", - сказав Анвієт, показуючи на себе великим пальцем.
Хільдеґарда, однак, не хотіла цього робити.
“Ах… Ум… Ну…”
"Га? Якісь проблеми з цим?"
«Річ у тім, що... Е-е... З чоловіками... це трохи важко...»
«Що ти маєш на увазі?!» закричав Анвієт.
Хільдеґарда з криком відчайдушно вчепилася в руку Сайки (Мушікі). Злякавшись її дотику, він був змушений нагадати собі, що наразі він - Сайка. Тому, зберігаючи самовладання, він ніжно погладив її по голові.
" Анвієте. Не треба лякати Хільду, - сказав він.
«Можливо, у лицаря Хільдеґарди є свої причини», - додала Курое. «Може, запитаємо її?»
"...А, чорт забирай. Гаразд. Я зрозумів. То кого ж ми обираємо?" Анвієт покірно повісив голову - хоча, судячи з його виразу, він все ще не був до кінця переконаний.
"Тепер, Хільде. Скажи нам, кого, на твою думку, найкраще взяти з собою."
«Г-гаразд...», - відповіла вона, кивнувши головою. Після короткої миті вагань вона повернулася до Сайки (Мушікі). «Спершу... Маленьку Сайку... гадаю.»
"Хм. Гаразд. Я зроблю все, що зможу", - відповів Мушікі розслабленим тоном.
По правді кажучи, він анітрохи не здивувався. Коли ти вирушаєш у невідомий світ, щоб протистояти невідомому ворогу, цілком природно було обрати своїм союзником Куодзакі Сайку, наймогутнішого мага у світі.
Мушікі відчував, що його ось-ось розчавить стрес і хвилювання, але, звісно, він не міг допустити навіть натяку на це. Зараз він був Сайкою, а Сайка нізащо не піддасться такому внутрішньому сум'яттю.
Його турбувало лише одне.
«...Ми говоримо про те, щоб відправити душі в гру... Чи буде це нормально?» - прошепотів він Курое.
Можливо, він і вселився в тіло Сайки, але його душа все ще належала йому. Що б вони робили, якби в ту мить, коли він вступив у гру, він перетворився б на Мушікі?
Курое, відчувши його побоювання, злегка кивнув. "Техніка вкарбовується в тіло. Якщо Лицар Хільдеґарда може увійти в гру, зберігаючи своє друге обґрунтування, то не повинно виникнути жодних проблем. Злиття, що зв'язує два тіла, зрештою, не більше ніж заклинання".
«Розумію...», - пробурмотів він.
Хільдеґарда повернулася обличчям до їхнього наступного компаньйона. «Друга... Рурі.»
«О, так!» вигукнула Рурі, стискаючи кулак і стаючи в тріумфальну позу. Секундою пізніше вона повернулася до реальності, вдавано кашлянула і випросталася. "Це велика честь для мене. Я намагатимусь бути корисною".
Курое втупилася в неї пронизливим поглядом. "Рурі, якщо ти зустрінеш фальшиву Саїку в грі, не забудь не просити її сфотографуватися чи потиснути руку. Зрозуміла?"
«Ух... Я-я ніколи такого не зробила б!» - вигукнула вона, її голос підвищувався, а очі бігали з боку в бік.
Курое роздратовано зітхнула.
...Тим не менш, Мушікі не міг сказати, що не розуміє, що відчуває Рурі. Зараз він був у формі Сайки, тож мусив тримати свої емоції під контролем - але, чесно кажучи, щойно на екрані з'явилася шляхетна Сайка, він ледь не потягнувся до свого смартфона. Якби не Курое, це було б неминуче.
«...»
Брови Анвієта сіпнулися. Здавалося, він не міг змиритися з тим, що його відкинули, а Рурі - ні. Проте він нічого не сказав, без сумніву, чекаючи, коли розмова закінчиться.
«І нарешті... третій учасник...» Хільдеґарда обвела поглядом кожне обличчя в командному центрі, поки її погляд не зупинився на певній особі. «Курое... ти не проти?»
«Звичайно, ні», - відповіла вона без жодних вагань.
«Зачекайте одну секунду!» Анвієт заревів, не в силах більше стримуватися. "Я розумію, що Фуяджо не така вже й погана, але чому, чорт забирай, останнім членом команди не є я чи Ерулька?! І чому ти обираєш служницю Сайки?!"
«Мене звати Курое Карасума.»
«А, винен... Ні, зачекайте!» Він різко похитав головою. "Карасума! Ти ж нещодавно перевелася, так?! Який у тебе ранг мага?!"
«У мене C-ранг.»
"Бачиш, що я маю на увазі?! Скоро на цвинтарі копатимуть яму в її честь, якщо вона піде туди!"
«Ранг С повний можливостей. Єдиний шлях звідти - вгору", - сказала Курое.
«А ти вмієш перекручувати правду, так?!» вигукнув Анвієт, сильно почухавши потилицю.
Незважаючи на свої слова, він, здавалося, менше переймався тим, що відправив непідготовленого студента на небезпеку, ніж тим, що його самого не обрали.
Ранг С присвоювався магам, які були сертифіковані і які здатні проявити своє перше обґрунтування. Він також слугував мінімальним стандартом для учнів, яких допускали до Саду. За таких обставин навряд чи можна звинувачувати Анвієта в тому, що він сприйняв рішення Хільдеґарди як особисту образу.
З іншого боку, у випадку Курое, ймовірно, справа була в тому, що вона могла отримати вищий ранг але просто не проходила атестацію на нього... хоча Анвієт ніяк не міг про це знати.
"Заспокойся, Анвієте, - попросила Ерулька. "Було б нерозумно розпорошувати наші ресурси, не знаючи справжніх намірів Едельґарди. До того ж, це територія Хільди. Ми повинні довіряти її судженням... А зараз я піду до медичного крила. Анвієте, просто зачекай тут, зовні. Якщо цей штучний інтелект контролює військові бази, є велика ймовірність подальших атак. Після Сайки ти - маг, найбільш здатний реагувати на найрізноманітніші бойові сценарії."
«Т-так, але...»
"Що? Ти хочеш сказати, що не готова до цього? Мабуть, я тебе переоцінила. Нейтралізувати зброю, що мчить на тебе на такій швидкості, нелегко. Сайка впоралася з цим, але, можливо, тобі це буде не під силу..."
«...Ха?!» закричав Анвієт, з венами на лобі, що ледве стримували його лють. "Хто, чорт забирай, сказав, що я не впораюся?! Досить нести нісенітниці! Я міг би зупинити цю штуку із зав'язаними очима!"
"Справді? На відміну від Сайки, ти, як відомо, ламаєшся під тиском. Ти впевнений, що не впадеш у паніку при думці про те, що може статися з учнями, якщо ти зазнаєш невдачі?"
"Ось побачиш! Я тобі покажу!" сердито вигукнув Анвієт. Він схопився з місця і тицьнув пальцем у Курое. "...Я не знаю, що тут відбувається, але добре, йдіть без мене. А ти, С-рангова! Не смій плямувати репутацію Саду!"
«Зрозуміла», - відповіла Курое з ввічливим поклоном.
Все ще не до кінця задоволений, Анвієт голосно розсердився.
Побачивши його таким, Рурі нахилилася ближче, щоб прошепотіти на вухо Сайці: "Він завжди такий. Якщо він хвилюється за неї, то мав би просто сказати".
"Так. У глибині душі він, мабуть, бачить логіку у її виборі, але просто не може відступитися. І не допомогло те, що Ерулька продовжувала роздмухувати полум'я", - додала Курое.
«До твого відома, він пригощає мене обідом щоразу, коли я допомагаю йому виплутатися з такої ситуації», - втрутилася Ерулька.
«Справді?»
«Це дуже совісно з його боку».
«Ви знаєте, що я все ще вас чую?!» зарепетував Анвієт, а його щоки почервоніли від ніяковості. "У всякому разі! Я залишаю це вам!" І з цими словами, що все ще висіли в повітрі, він вилетів з командного центру.
Дивлячись йому вслід, Мушікі глибоко зітхнув і повернувся до Хільдеґарди. «Ми розраховуємо на тебе, Хільде».
"Гаразд... Сайко, Рурі, Курое. Сядьте, будь ласка, пліч-о-пліч..."
Вони втрьох виконали вказівку, вмостившись у ряд стільців: Сайка в центрі, Рурі праворуч від неї, а Курое ліворуч від неї.
"Тоді я почну... Друге обґрунтування: Медіум...", - промовила Хільдеґарда, піднявши обидві руки перед собою.
Знову засвітився її світовий ореол, і незліченні кабелі, що витягнулися з її пальців, наче щупальця, що звиваються, потягнулися до них трьох.
Цього видовища було достатньо, щоб змусити Рурі спітніти від нервування.
«Зачекай... Чи немає простішого способу зробити це?»
"Вибачте. Потерпіть хвилинку. Я маю ввібрати в себе інформацію від усіх...", - вибачливо промовила Хільдеґарда. Кінчики кабелів повзали по їхніх тілах, ніби досліджуючи їх, а потім перетворилися на пластирі й прилипли до лобів, шиї та рук.
"Гаразд... Я готова. Ви всі готові відправлятися?" запитала Хільдеґарда, все ще керуючи сферичними контролерами на своїх руках.
Тепер шляху назад не було.
«Звичайно», - відповіла Сайка(Мушікі).
«Побачимося в грі, пані відьмо», - сказала Рурі.
«Ми розраховуємо на тебе, лицарю Хільдеґарде», - додала Курое.
Хільдеґарда твердо кивнула. «Починаємо занурення в Аргенто Тірнанонг!» - сказала вона, крутячи контролери на руках.
«...»
Наступної миті, наче йому різко вимкнули електроживлення, Мушікі знепритомнів.
***
"...Ходімо, шукачко пригод. Час прокидатися..."
«Нх... Ух...»
Незнайомий голос пролунав звідкись здалеку.
Відчувши легкий головний біль, Мушікі розплющив очі.
«...Це Тірнанонг, світ, що складається з трьох островів...»
Таємничий голос продовжував говорити з приголомшливою ясністю. Він подумав, що, можливо, він звертався безпосередньо до нього - але ні, це було не так. Він не чекав на його відповідь, а продовжував, наче зачитуючи сценарій.
Минали секунди, і його затуманена свідомість почала осмислювати навколишню дійсність. Тільки тоді він згадав, що сталося: Хільдеґарда використала своє друге обґрунтування, щоб відправити його у світ Ардженто Тірнанонг
«Давай почнемо зі створення твого аватара!» - пролунав інший голос, не схожий на той, що він чув раніше.
«-!»
Наступної миті темрява, що огортала його, засвітилася, заставши Мушікі зненацька.
Це було дивне місце, земля була гладенькою і незаплямованою. Він міг розрізнити місцевість, залиту світлом, але за нею не було нічого. Здавалося, що навколо нього розкинувся безмежний простір, але він не міг позбутися відчуття, що ось-ось наштовхнеться на якусь невидиму стіну.
«Нгх...»
Тільки тоді він зрозумів, що перед ним з'явилося щось незвичайне. У повітрі висіла проекція екрану, який, схоже, слугував полем для введення імені, де за замовчуванням вже було введене ім'я Сайка Куодзакі.
Мушікі несподівано натиснув кнопку «Готово».
Після цього з'явився наступний екран, на якому були слова «Воїн», «Маг», «Священик», «Злодій», “Боєць”, «Азартний гравець» та інші, кожне з яких супроводжувалося простими ілюстраціями.
«Отже, я маю обрати професію...?» - пробурмотів він, недбало обравши клас Маг.
Він добре розумів, що професія у світі відеоігор не обов'язково має збігатися з професією в реальному житті, але знав, що справжня Сайка, швидше за все, зупиниться на очевидному виборі.
Далі по всьому екрану з'явилися іконки, а також величезне дзеркало.
«Гм. Зрозуміло...»
Там були опції для зачіски, очей, носа, рота, вух, статури, голосу та іншого. Виглядало так, що він міг налаштувати параметри, щоб змінити свою зовнішність на власний розсуд.
При цьому йому не потрібно було вносити жодних змін. У нього не було часу на щохвилинне коригування - і, що важливіше, фігура, відображена в дзеркалі перед ним, і так була бездоганною в усіх відношеннях. Йому не потрібно було нічого змінювати.
«Хех.»
Злегка зітхнувши, він простягнув руку, щоб натиснути кнопку «Готово», коли...
Його палець застиг на місці.
Дійсно, краса Сайки була нічим іншим, як досконалістю. Її заворожуючі очі, довгі вії, витончений ніс, губи, схожі на ніжний вишневий цвіт. Кожна риса була дивовижною сама по собі, але разом вони створювали бачення, більш чарівне, ніж рай на землі. Тут не було нічого, що він міг би сподіватися покращити.
І все ж. І все ж...
З усіх варіантів перед ним світилося (або так здавалося) вікно «Зачіска».
...я міг би змінити її зачіску.
Звісно, не те, щоб Мушікі ніколи не думав про це раніше. Просто у нього ще не вистачало часу, щоб спробувати щось зробити.
Йому довірили тіло людини, яку він шанував понад усе, тож він не міг просто змінити щось за власною примхою. До того ж, Курое суворо контролював кожен аспект своєї зовнішності, тож у нього не було багато варіантів для початку.
Була її базова пряма зачіска, спортивний хвіст, який вона носила під час тренувань, і недбала зачіска після ванни - але це було все, що він бачив до цього часу.
Він, звичайно, не був незадоволений цими трьома образами. Насправді він поклонявся їм у своєму серці і таємно називав їх трьома священними скарбами (а коли він обережно запитав про них Рурі, то виявив, що вона робить те саме).
Однак тут, у ігровому світі, він міг без жодного ризику змінювати зачіску Сайки.
Якби вона мала інший вигляд - скажімо, подвійні хвостики, косу чи шиньйон - тоді, можливо...
"...Н-ні. Заспокойся. Заспокойся вже", - бурмотів він, намагаючись відговорити себе від цього. Фантазувати далі було небезпечно.
Світ стояв на порозі кризи. Кожна секунда була на рахунку. Не можна було витрачати час на щось подібне.
Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїти калатаюче серце, він натиснув кнопку «ГОТОВО».
Наступної миті простір навколо нього залило світло.
«Тоді нехай подорож почнеться... Ласкаво просимо, відважно шукачко пригод, до Тірнанонга!»
Голос пролунав ще раз, і зір Мушікі забарвився в білий колір. Було так яскраво, що йому довелося заплющити очі.
«...»
Скільки секунд минуло, перш ніж все змінилося?
Він не встиг озирнутися, як його щоки вже пестив теплий вітерець. Він повільно розплющив очі.
"...! Це ж..."
Задихаючись від здивування, він озирнувся. Цілком природно, що він був шокований. Адже за ті кілька секунд, що він був із заплющеними очима, пейзаж навколо нього повністю змінився.
На відміну від неорганічного простору, в якому він опинився лише кілька хвилин тому, перед ним розкинулася жива, багата на природу галявина. Порив вітру пронісся над ним, розкидаючи брижі по зеленому килиму трави.
Небо було чистим, сліпуче сонце відкидало на землю тіні від хмар. Вдалині, здавалося, нескінченно тягнулася дорога, а на горизонті вимальовувалися масивні засніжені гори. Перед ним мерехтіло скупчення будівель - ймовірно, місто.
Все було настільки яскравим, настільки реальним, що важко було повірити, що це все вигадка. Можливо, його сприйняття адаптувалося до 3D-графіки, коли його душа була занурена в гру, даючи йому відчуття, що він насправді бачить все це на власні очі.
Це був не лише зір і звук - запах свіжої трави дражнив його ніздрі, а м'який вітерець торкався шкіри. Його органи чуття об'єдналися, передаючи світ з ідеальною ясністю. Він був упевнений, що якщо покладе їжу до рота, то вона буде наповнена смаком.
"...Зрозуміло. Це, мабуть, можна назвати псевдо-четвертим обґрунтуванням", - пробурмотів Мушікі, в голосі його відчувалося хвилювання.
Перевіряючи своє тіло, він подивився вниз, стиснув і розтиснув кулаки.
Здавалося, нічого не було не на своєму місці. Він міг рухатися точно так само, як і в реальному світі.
«Ох...?»
І тоді він дещо зрозумів.
Одяг, в який він був одягнений, був замінений на щось схоже на мантію мага. Без сумніву, це був вибір за замовчуванням для класу професії, який він вибрав на екрані створення персонажа. Якщо подумати, то всі люди, що потрапили в пастку гри, були вдягнені в різноманітні фентезійні костюми.
Він хотів би побачити себе в мантії мага... але з цим доведеться почекати. Було ще дещо, що він повинен був перевірити спочатку.
«Хм...»
Він ще раз озирнувся навколо. Навколишній пейзаж простягався спокійно. Навколо не було жодних ознак присутності когось ще.
"Я не бачу ні Хільди, ні Рурі, ні Курое. Хоча ми повинні були почати гру разом..."
Він припускав, що всі вони стартуватимуть з одного місця, але, можливо, їхні стартові позиції були рандомізовані? Або Едельґарда якимось чином втрутилася? Незнайомий з Аргенто Тірнанонг, він не міг сказати напевно.
«У будь-якому випадку, я повинен знайти їх усіх спочатку».
Не було сенсу залишатися на місці. Сподіваючись зібрати більше інформації, він взяв курс на місто, що виднілося вдалині.
Але...
«...!»
Він різко зупинився на своєму шляху.
Пролунав звуковий ефект, що сигналізував про небезпеку, що насувається, і позаду нього без попередження з'явилася чиясь присутність. Одночасно з цим перед ним з'явився датчик, що показував загальний рівень здоров'я.
Йому не потрібна була допомога, щоб зрозуміти, що все це означає - це була зустріч з ворогом.
Цей луг був першим етапом гри, а це означало, що він, ймовірно, був заповнений слабкими монстрами, які слугували навчальним посібником для бойової системи.
"Зрозуміло. Це починає бути схожим на гру, так".
Його губи скривилися в безстрашній посмішці. Він обернувся, щоб подивитися через плече.
Хоча його першочерговою метою було, звичайно, зустрітися з Хільдеґардою та іншими, також було правдою те, що він повинен був якомога швидше вивчити основи бойової системи гри. Було б непогано відточити свої навички на слабших монстрах на цьому початковому етапі, перш ніж братися за сильніших ворогів.
І все ж -
«...Га?» Побачивши те, що було позаду нього, очі Сайки(Мушікі) ледь не повилазили з очниць.
І не дарма.
Зазвичай першими ворогами нового гравця на луговій стадії були низькорівневі монстри.
Але за його спиною стояв...
"Привіт, "Я". Ласкаво просимо до Тірнанонга.
«А тепер... Прощавай.»
Там стояла інша Сайка Куодзакі, з акуратно зав'язаним волоссям, схожим на сонячне проміння, і в аристократичному вбранні.