---** Повзучий жах ---
"...Ммм. Який чудовий аромат. Твої навички знову покращилися, Курое", - сказав Мушікі Куґа, елегантно піднімаючи свою чашку. Він сидів на передньому дворі маєтку Куодзакі.
До цього часу Мушікі навчився приділяти особливу увагу своїм манерам, коли йшлося про пиття чаю.
Тримай спину рівно.
Не просовуй пальці крізь ручку чашки.
Не видавай жодного звуку, коли ставиш чашку назад на блюдце.
І найголовніше, робити все це так, щоб це виглядало абсолютно природно.
Йшлося не про намагання дотримуватися належного етикету, а про те, щоб зробити гарні манери невід'ємною частиною себе.
Лише справляючи таке враження, він міг зіграти роль Сайки Куодзакі.
«...Для мене це честь», - сказала чорноволоса з чорними як ніч очима дівчина, що стояла збоку від столу, схиливши свою маленьку голівку.
Її звали Курое Карасума, вона була однокласницею Сайки Куодзакі та її служницею. Вона тримала в руках вишукано прикрашений чайник.
«Хм?» пробурмотів Мушікі, злегка нахиливши голову.
На секунду йому здалося, що в спокійному погляді Курое з'явився натяк на розгубленість.
"Щось не так? Можливо, у мене щось з обличчям?"
«Ні. Нічого подібного», - ухильно відповіла Курое - дуже дивно, враховуючи її зазвичай гострий язик.
Спантеличений, Мушікі подивився через стіл на дівчину, що сиділа навпроти нього.
"Як дивно. Ти так не думаєш, Рурі?"
«Е-е-е...», - відказала дівчина, яка також виглядала дещо збентеженою.
З довгим волоссям, зав'язаним у два хвостики, і рішучими очима, вона була молодшою сестрою Мушікі, Рурі Фуяджо. Як і він, вона тримала в руках повну чашку, але, мабуть, її щось турбувало, бо вона ще не зробила жодного ковтка.
"О? Тобі не подобається? Це мій найкращий чай".
«Н-ні, це не те...», - пробурмотіла Рурі. Після хвилинного вагання вона продовжила. «Можна щось запитати?»
"Хм? Звичайно."
«Чому ти сьогодні говориш так пишно, Мушікі?»
«Га?»
Він ахнув.
Наступної секунди Мушікі з гучним брязкотом впустив свою чашку на блюдце.
Але він не мав часу турбуватися про це. Він поплескав себе по щоках, а потім втупився в чашку.
У рідині рубінового кольору відбивалося обличчя юнака, років сімнадцяти. Його риси можна було б описати як ніжні або, якщо бути менш милосердним, як ненадійні.
«...»
Не було жодної помилки - це було його звичайне обличчя.
Кілька секунд розминаючи щоки, він повільно підняв очі.
"...Вибачте. Винен."
«Що?!» вигукнула Рурі, грюкнувши кулаком по столу.
Чесно кажучи, її реакція була цілком логічною. На думку Мушікі, якби вони помінялися ролями, він був би так само розгублений, як і вона.
Обставини, в яких опинився Мушікі, були, м'яко кажучи, унікальними.
Відтоді, як кілька місяців тому він злився з помираючою Сайкою Куодзакі, він жив подвійним життям, іноді як Сайка, а іноді як він сам.
Він занадто занурився у власні думки і переплутав дві особистості та голоси.
«...»
Курое втупилася в нього пронизливим поглядом.
Вона не промовила жодного слова, але її очі красномовно передавали те, про що вона думала: Що ти робиш? Я не можу повірити, що ти міг бути таким необережним. Я покараю тебе пізніше... (Втім, останнє, можливо, було лише уявою Мушікі).
Рурі знала, що тіла Мушікі та Сайки були злиті в одне ціле. Однак у неї склалося враження, що свідомість Сайки контролювала його, поки він перебував у стані Сайки, тож природно, що це викликало б підозру, якби він прикидався, що діє як вона. Мушікі намагався придумати якесь правдоподібне пояснення.
«Гм, ну... Це складно.»
«Що складно?»
«Е-е-е, я потайки тренувалася наслідувати манери Сайки...»
«Мушікі?» застерегла Курое, її голос був сповнений докору. Він майже чув, як вона сказала: «Вона нізащо не прийме такого абсурдного виправдання».
І все ж...
"...О, я зрозуміла. Це все пояснює".
Рурі кивнув на знак розуміння.
Вираз обличчя Курое залишався таким же незворушним, як і раніше, але здавалося, що вона ось-ось впаде обличчям на стіл.
«А! З тобою все гаразд, Курое?» - запитала Рурі.
"Ти не виспалася? Може відпочинеш? - відповів Мушікі.
«...Зі мною все гаразд», - відповіла Курое. «Важливіше, чому тебе Рурф влаштовує таке виправдання?»
«Я маю на увазі... хіба кожен не намагався копіювати голос пані Відьми хоча б раз у житті?» сказала Рурі, складаючи руки.
«Ні.» Різко відповіла Курое.
"Справді? Може, це регіональна особливість?"
«Я не знаю жодного такого регіону», - сказала Курое, звузивши очі.
Рурі, однак, не звернула на це уваги, граціозно схрестивши ноги. Наступної миті вона подивилася на покоївку стриманим поглядом і розплилася в усмішці.
"Не будь такою замкнутою, Курое. Світ набагато більший, ніж ти думаєш", - сказала вона трохи глибшим тоном, ніж зазвичай.
Її поведінка, її постава, її голос - все це було ідеальним відтворенням Сайки, коли вона говорила.
"Ого...! Ти навіть влучно відтворила кут нахилу її ніг!" вигукнув Мушікі, стискаючи кулаки.
"Хех. Я не очікувала від тебе меншого, Мушікі. Я знала, що ти це зрозумієш", - відповіла Рурі голосом Сайки.
Побачивши сестру в такому стані, Мушікі почав відчувати себе неспокійно. Він набув такого ж стриманого вигляду, як і Рурі, а його губи скривилися в ледь помітній посмішці.
"...Для мене велика честь чути вашу похвалу. Ви теж чудово попрацювали.
"Як і ви. Я так розумію, ви уважно спостерігали за мною, щоб досягти такого рівня."
«О-хо-хо.»
«О-хо-хо.»
Мушікі та Рурі сміливо посміхнулися одне одному.
«...»
Курое дивилася на це з невимовним виразом.
Скільки часу минуло, поки вона так стояла? Нарешті задзвонив телефон Рурі, розвіявши дивну атмосферу.
"Алло? Щось сталося? ...Е, ні, це не помилка. Це я. Я."
Рурі одразу ж повернулася до свого звичного тону після того, як взяла слухавку, все ще розмовляючи як Сайка.
Людина на тому кінці дроту, мабуть, подумала, що набрала неправильний номер.
"...Мм-хмм. Так, зрозуміла. Гаразд."
Обмінявшись ще кількома словами, Рурі поклав слухавку.
«Хто це був?»
"Хізумі. Вона сказала, що у них не вистачає людей для підготовки до Фестивалю Духів. Їй потрібна допомога", - сказала Рурі і поклала телефон назад у кишеню.
З того, що пам'ятав Мушікі, Фестивалем Духів називалася подія, яка мала відбутися в Саду цього місяця. Це була церемонія молитви за душі магів, чиї цілі залишилися нездійсненими через те, що вони загинули від хвороб, нещасних випадків або в боротьбі з факторами анігіляції. Їх однокласниця, Хізумі Наґекава, входила до складу організаційного комітету.
"Мушікі, Курое. Чи не могли б ви нам допомогти, якщо ви вільні?" запитала Рурі.
"А, звісно. Не проти, Курое?"
«Так», - відповіла вона, кивнувши головою. "Однак є дещо, що ми з Мушікі повинні зробити спочатку. Рурі, ти не проти піти вперед?"
«А? Що ти маєш зробити?»
"Нічого особливого. Ми скоро тебе наздоженемо."
Рурі мала сумнівний вигляд, але врешті-решт зітхнула і знизала плечима. "Гаразд. Я буду в головній аудиторії центральної будівлі школи". Помахавши рукою і сказавши «До зустрічі», вона вийшла з саду маєтку Куодзакі.
«Ну що ж.» Курое видихнула і повернулася обличчям до Мушікі.
Чому вона це зробила? Сповнений неясного передчуття, він почав підводитися зі стільця.
Але в цю мить Курое схопила його за плечі.
«Щ-що таке, Курое?» Заїкнувся Мушікі.
Вона нахилилася вперед, втупившись у нього жорстким поглядом. «Ти щось недоговорюєш, Мушікі?» - запитала вона зовсім іншим тоном - дуже схожим на той, що вони з Рурі імітували.
Але вона не наслідувала Сайку. Курое Карасума насправді була справжньою головою Саду Порожнечі і наймогутнішим магом у світі, Сайкою Куодзакі.
Мушікі відвів погляд і покірно зітхнув.
«...Перебуваючи в тілі Сайки, я потайки зробив зліпки її рук і ніг», - зізнався він.
«Я не це мала на увазі», - обірвала його Курое-Сайка. "Це на тебе не схоже - плутати особистості. Ти виглядаєш чимось стурбованим. Скажи мені, що тебе турбує. Що саме так тяжіє над твоїм розумом?"
«Ну...», - нерішуче пробурмотіла Мушікі.
Причина була проста: Як і казала Сайка, причиною його помилки було те, що він дозволив своєму розуму блукати, через дещо...
[«...Після того, як Сайка так довго підтримувала свою світобудову, її
організм наближається до своєї межі. Найімовірніше, вона зможе
протриматися лише ще півроку»]
Слова Ерульки, сказані на острові Нірай, пронеслися відлуням в глибині його свідомості.
Точно. Буквально на днях Сайці винесли смертний вирок.
«Ну то що?»
Сайка зазирнула в очі Мушікі. Здавалося, що вона досліджує глибини його душі, і він відвів погляд.
Не знаючи, який вплив це одкровення може мати на розум і тіло Сайки, Ерулька вмовила його не розповідати про це Сайці, доки вона не завершить більш детальне обстеження.
Але це не означало, що він міг відверто їй збрехати.
Після довгих тривожних роздумів
"...Я не можу тобі сказати. Поки що", - чесно відповів він.
«О?» Сайка нахмурила брови, здивована і трохи розважена демонстрацією непокори Мушікі. «Знаючи тебе, ти кажеш це, бо думаєш, що це для мого ж блага, так?»
«Так», - відповів він без вагань. Цього разу він подивився їй прямо в очі.
Вона тихо засміялася, ймовірно, заінтригована його відвертою відповіддю. "Розумію. У такому разі я утримаюся від подальших запитань".
«...Вибач.»
"Нічого страшного. Якщо ти коли-небудь зробиш щось, що мене зрадить, це буде лише свідченням масштабів моїх талантів".
«Я б ніколи не зрадив тебе, Сайко.»
"Я знаю. Саме тому я довіряю тобі", - сказала вона, відпускаючи його плечі.
Це була безтурботна, заспокійлива відповідь, але в цих простих словах Мушікі відчув хвилю сильних емоцій. Не встиг він і оком моргнути, як на його очах з'явилися сльози.
Сайка, здається, помітила це, бо криво посміхнулася, а потім змінила тему розмови. «До речі...»
«Так?»
«Для чого потрібні зліпки рук і ніг?»
«О! Ти хочеш знати?» - запитав він з новим ентузіазмом.
«...Ні. Прибережи це на наступний раз». Можливо, відчуваючи неприємності, Сайка похитала головою. «- Наразі ми змушуємо Рурі чекати».
Посеред розмови її вираз обличчя раптом став беземоційним.
Так само, як Сайка Куодзакі, директорка «Саду Порожнечі», помінялася місцями зі своєю помічницею, Курое Карасумою.
"Ну що ж. Ходімо, Мушікі. Це ж у головній аудиторія центральної будівлі академії, так? Ми не можемо дозволити тобі відволіктися і зробити ще одну помилку. Тільки Рурі купилася б на це останнє виправдання."
"Гаразд. Я буду обережним", - слухняно відповів він, дозволивши Курое вести себе якнайкраще.
Пройшовши через одні з портальних воріт, встановлених для пересування Садом, вони опинилися в центральній частині школи. Звідти не зайняло багато часу дістатися до головної аудиторії.
Усередині вже було кілька учнів, які щось акуратно писали на папірцях, розкладених на столах.
"А! Куґо! Карасумо!"
Серед метушні одна студентка помітила їхній прихід і гукнула до них. Вона мала ніжні риси обличчя, обрамлені волоссям, що сягало лише до плечей - це була однокласниця Мушікі, Хізумі Наґекава.
"Слава Богу! Нам як раз потрібна була ще допомога. Ось, сідайте!"
Хізумі запросила Мушікі та Курое сісти за пару парт. Вираз її обличчя передавав поєднання нагальності та заспокоєння, наче вона відчувала полегшення від того, що в неї більше помічників, і водночас була сповнена рішучості не дати їм втекти від неї.
«Ви прийшли», - сказала Рурі, сідаючи на місце поруч з Мушікі.
Здавалося, вона вже завзято працювала, переписуючи знайомою рукою ескіз.
Перед кожним з них лежали чисті аркуші паперу та використані ручки.
«Що це...?»
"Це аркуші паперу, які ми використовуємо для ліхтариків душі на Фестивалі Духів. Ручки наповнені чутливими до магії чорнилами, тож я хочу, щоб ви скопіювали ними формулу складу, як показано на прикладі", - сказала Хізумі, відкриваючи якийсь підручник.
На сторінці був зображений складний малюнок, який не можна було назвати ні письмом, ні візерунком.
«Ти хочеш, щоб ми це скопіювали?»
"Так. Ця частина для люмінесценції, а ця для левітації. Зверніть особливу увагу на кути тут. Якщо ви помилитеся, він може засвітитися дивним кольором або полетіти в неправильному напрямку".
Після цього короткого пояснення Хізумі, здавалося, щось помітила і обернулася до людини, що стояла перед ними.
"Агов! Не розслаблятися. У нас не так багато часу до вирішального дня".
Учень, що сидів за партою і мав би старанно працювати, натомість грав у відеогру на своєму смартфоні під столом.
Коли його спіймали на гарячому, він збентежено посміхнувся. "Можна мені хвилинку? Я ще не ввійшов у систему сьогодні..."
«Ні. Поки не виконаєш свою квоту.»
«Гаразд...»
Отримавши різку догану, учень неохоче відклав телефон.
Хізумі роздратовано зітхнула і схрестила руки. "Я не жартую. Тут немає місця для недбалості".
«А-ха-ха... Схоже, у тебе багато справ».
"Ну чесне слово. Зараз в моді якась гра для смартфонів під назвою «Ардженто». Люди намагаються ухилитися від роботи і грають в неї там, де я їх не бачу. Це викликає у нас справжній головний біль".
«А...», - пробурмотів Мушікі, пригадуючи.
Він чув про цю гру раніше. Нещодавно однокласники запрошували його приєднатися, але він ввічливо відмовився, бо в той час зосередився на вдосконаленні власної карткової гри з Рурі на тему сайки.
«Я не переживаю, що хтось із вас халтуритиме... Але під час багатозадачності легко припуститися помилки, тож будьте уважні.»
«Зрозумів...», - кивнув Мушикі. Він взяв ручку і почав ретельно копіювати дизайн на чистий аркуш паперу. "Ого... Це досить нервово. Скільки нам потрібно зробити таких?"
«Гадаю, близько трьох тисяч», - незворушно відповіла Курое.
«Та ви знущаєтеся». Долоні Мушікі спітніли.
Легко простеживши за ходом роздумів, вона продовжила: «Пані Сайка цінує ефективність, тому кілька разів пропонувала просто надрукувати копії».
«І?»
«Багато хто стверджував, що недоречно ставити ефективність на перше місце для того, що використовується в молитвах за померлих».
«Розумію...», - відповів Мушікі з натягнутою посмішкою.
...Так, він не міг сказати, що не розуміє, чому вони так вирішили.
Але в той же час він не міг не погодитися з позицією Сайки. Хоча це могло здатися дещо холодним, вона, без сумніву, міркувала, що якщо у них є вільний час, то краще відточити свої навички для майбутніх битв. На її думку, це був би найкращий спосіб вшанувати своїх загиблих соратників, чиї прагнення залишилися нездійсненими. Сайка Куодзакі не була людиною, яка б запропонувала використовувати фотокопії лише для того, щоб зекономити час.
Проте, не в її характері було нав'язувати свою думку іншим, і вона з великою повагою ставилася до тих, хто мав протилежні погляди. Людей не можна переконати одним лише розумом. Без сумніву, вона вирішила, що залишити цю справу в спокої буде в найкращих інтересах Саду в цілому.
Яке великодушне серце! Яке спокійне судження! Мушикі здивовано зітхнув, і сльози потекли по його щоках.
«Ти найкраща, Сайко».
«Чому ти плачеш?» запитала Курое з роздратованим виглядом, перш ніж спокійно повернутися до своєї роботи.
Наслідуючи її приклад, Мушікі витер сльози тильною стороною долоні і продовжив переписувати формулу композиції.
Це було заклинання третього покоління - заклинання, яке справляло ефект, спрямовуючи магічну енергію через символи або візерунки, викарбувані на предметі. Хоча вони не такі складні, як магічні техніки четвертого покоління, що використовують комп'ютери, вони були надійнішими і простішими у використанні для широких верств населення.
Що ж, можливо, з ними було легше впоратися, але для такого мага-початківця, як Мушікі, розуміння значення формули композиції завдавало йому неабияких клопотів.
Після ще кількох хвилин письма він підняв голову, почувши слабкий шум.
«Хм...?»
Оглянувши аудиторію, він помітив, що двері, через які вони з Курое увійшли, трохи прочинені. Крізь цю крихітну щілину він відчув, що хтось зазирнув до кімнати.
«Вам щось потрібно?» - гукнув він.
«...!»
Двері раптово зачинилися, і Мушікі здивовано витріщився на них широко розплющеними очима.
«Що сталося, Мушікі?» запитала Рурі.
«Мені здалося, що хтось щойно зазирнув всередину...», - відповів він, почухавши щоку.
За мить двері знову повільно прочинилися.
Цього разу щілина була трохи ширшою, і він помітив різкий відблиск з іншого боку - ймовірно, це було відбиття світла від окулярів.
«Чим можу допомогти?» - покликав він знову.
«...!»
Двері знову грюкнули.
Потім, секунд через десять, настільки обережно, наскільки це було можливо, вони почали повільно відчинятися.
«Гм...»
«...!»
Двері злегка здригнулися від звуку його голосу.
Однак цього разу вони залишилися відчиненими.
«Скільки разів ти збираєшся це робити?»
Причина була проста: Курое, не витримавши цієї шаради, схопила внутрішню ручку і схопила її навстіж.
«А-а-а-а...!»
Втративши рівновагу, жінка, якій на вигляд було близько двадцяти років, влетіла в кімнату головою вниз.
У неї було довге сріблясте волосся, бліда шкіра, яка, мабуть, дуже рідко бачила сонце, і трохи згорблена постава. Незважаючи на пропорційне обличчя, очі за окулярами надавали їй майже приниженого вигляду. Вона була висока на зріст, і її пропорції вражали. Проте ці риси затьмарювала чорна сукня, яка облягала її тіло так, наче хотіла приховати кожен сантиметр шкіри.
"Хільдо! Що ти там робиш?" запитала Мушікі.
Жінка - Хільдеґарда Сілвел, голова технічного відділу Саду - застигла, її очі запливли, а губи скривилися в невиразній посмішці.
«А... Гм... Ух...» Опинившись у центрі уваги, вона незручно зіщулилася під загальними поглядами. "Нічого такого. Вибачте, що потурбувала вас...", - прошепотіла вона тихим голосом, згорбившись і розвернувшись, щоб піти.
Однак наступної миті Курое схопила її за плече.
"Куди ви прямуєте, лицарю Хільдеґарде? Ви ж прийшли сюди, щоб допомогти, чи не так?"
«...І-і-ік...» Хільдеґарда видала голос, схожий на дзижчання комара, коли Курое затягнула її в крісло.
Хізумі, немов зачаївшись, поклала ручку та папір на стіл перед нею.
"Дуже дякую, Хільде. Ми зробимо все, що в наших силах".
«А... Т-так...» Хільдеґарда кволо кивнула.
Здавалося, вона не мала жодних заперечень проти самої роботи. Без нарікань вона взяла ручку і почала переписувати формулу композиції.
«Ооо...», - сказав Мушікі, вражений її технікою.
Незважаючи на її догідливий погляд і невтішну позу, формула композиції, яку вона малювала, була такою красивою, що здавалося, ніби вона світилася.
"Дивовижно, - вигукнув Мушікі. «Ви так точно скопіювали її...»
«...»
«Лицарю Хільдеґарде», - прошепотіла їй на вухо Курое. «Мушікі щойно похвалила вас.»
«Що...?!» Хільдеґарда відскочила назад, ніби думка про те, що він хвалить її, була поза межами розуміння. «Т-ти так думаєш...?»
«Так. Виглядвє дуже красиво», - щиро відповів Мушікі. «Як ви навчилися так малювати?»
Хільдеґарда мала складний вигляд, водночас задоволений, збентежений і сумнівний.
Рурі, що сиділа поруч, відповіла замість неї. "Ну, вона очолює технічний відділ Саду. Її навички як мага-інженера першокласні, а її досвід в магії четвертого покоління - це не привід для насмішок".
"Зрозуміло. Ви така талановита."
«Гм... Е... Е-е-е...»
"Мушікі. Рурі. Будь ласка, припиніть це. Через вас вона може зіпсувати формулу композиції", - категорично відповіла Курое.
Придивившись уважніше, Мушікі помітила, що лінії, які малювала Хільде, злегка похитнулися.
«Ах...»
"Вибач. Я повернуся до роботи".
З цими словами вони обоє повернулися на свої місця та до своїх завдань.
"...Це якось незвично, - пробурмотіла Мушікі.
"Що саме? " відповіла Хільда.
"Я не думав, що ви з тих людей, які беруть участь у подібних заходах. Ви прийшли, бо їм потрібна була допомога?"
«О... Ні... Не зовсім...», - прошепотіла Хільдеґарда таким тихим голосом, що він майже зник.
Курое підняла очі, дивлячись на неї. "Справді, лицарка Хільдеґарда рідко бере участь у заходах у кампусі. Вона навіть не з'явилася на міжшкільному показовому матчі, вирішивши просто спостерігати за ним з монітора у власній кімнаті. Насправді, вона настільки рідко блукає Садом, що деякі студенти кажуть, що побачити її - це знак удачі, тоді як інші стверджують, що вона приносить нещастя".
«Ух...» Хільдеґарда повісила голову.
"Проте, - продовжила Курое, - вона жодного разу не пропустила Фестиваль Духів.
«Справді?» запитав Мушікі.
Хільдеґарда довго мовчала, а потім ледь помітно кивнула головою.
"У мене була молодша сестра... Вона померла від хвороби...
"Я не знав. Мені дуже шкода. Це було нетактовно з мого боку.
"А... Ні. Не хвилюйся. Це було дуже давно." Хільдеґарда замахала руками і похитала головою, а потім почухала щоку. «Я не дуже вірю в потойбічне життя, і не думаю, що ці ліхтарі дійдуть до неї, але... Не знаю чому, але я продовжую дотримуватися цього ритуалу... Можливо, це більше для мене, ніж для неї...», - сказала вона, примусивши себе посміхнутися.
Мушікі сидів, не знаючи, як реагувати, коли Курое заговорила.
«Якщо хочеш знати мою думку, то я думаю, що це нормально.»
«...Га?»
«Це не те, що варто говорити вголос надто часто, але я розглядаю Фестиваль Духів як подію не заради померлих, а заради тих, хто залишився... Принаймні, якщо хоча б одна людина відчує, що ці ліхтарі для душ, які ми створили, принесли їй мир, то це не буде даремно».
«Курое...»
На цих словах Хільдеґарда заплющила очі, занурившись у роздуми. «Ти така добра... Я люблю тебе...»
«Не треба заходити так далеко», - відповіла Курое, махнувши рукою, ніби відганяючи собаку.
Хільдеґарда впала в депресію. Вона була сором'язливою жінкою, і спілкування не було її сильною стороною, але якщо вона відкривалася комусь, то ставала надзвичайно залежною від нього. Насправді це була досить небезпечна риса характеру. Мушікі примусив себе гірко посміхнутися, намагаючись змінити тему.
«Твоя сестра теж була магом?» - запитав він.
«О... так», - відповіла вона, злегка кивнувши головою. «Як і я, вона спеціалізувалася на магії четвертого покоління... Маленька Сайка знайшла нас, щоб ми приєдналися до Саду... Ми були відповідальними за управління кампусом».
«Ого. Якщо вона була твоєю сестрою, то, гадаю, вона була дуже талановитою», - сказав Мушікі.
Хільдеґарда втупилася в далечінь. «...Вона була не просто дивовижною.»
«О?»
"Вона... була генієм. Я ніколи не змогла б зрівнятися з нею..."
Мушікі був приголомшений самопринижуючою відповіддю Хільдеґарди.
"Не кажи так. Ти теж дивовижна, Хільде. Ти створила Сільвелу, і вона досі керує Садом, так?"
Хільдеґарда похитала головою. "Це правда, що я створила її... але самонавчальний ШІ, який послужив її прототипом, був спільною роботою мене та Едель, моєї сестри. Є кілька речей у внутрішній роботі, які я досі не до кінця розумію. Без Едель, Сільвель ніколи б не з'явилася на світ..."
«Справді?»
"Якби я спроектувала її на сто відсотків, вона б не набула такої зовнішності та характеру...
«А...»
На обличчі Мушікі з'явився складний вираз. Це був неймовірно переконливий аргумент.
«О? Ти щойно згадувала свою старшу сестру?»
Не встиг цей голос пролунати в кімнаті, як перед Мушікі та іншими з'явилася жінка в одязі, схожому на одяг святої діви, що служила в храмі. У неї було довге сріблясте волосся і світла шкіра - точна копія Хільдеґарди.
Це був адміністративний штучний інтелект Саду, Сільвела.
«Сільвело... Сестричко», - вигукнув Мушікі, його очі розширилися від подиву.
Зрозуміло, що Сильвелла не була йому сестрою.
Але через особливість її особистісної матриці вона реагувала лише тоді, коли до неї зверталися як до старшої сестри. Мушікі подумав, що це дивна особливість для адміністративного ШІ.
"Так, це я! Чим можу допомогти?"
«Гм, тебе ніхто не кликав...», - втомлено відповіла Хільдеґарда.
Хоча вони виглядали як дзеркальні відображення одна одної, їхні вирази обличчя та пози були настільки різними, що вони справляли зовсім різне враження.
Щодо ЩІ Сільвели...
"О, привітики... Ти теж тут, Хільдеґарде. Рада бачити, що у тебе все добре".
Щойно вона побачила Хільдеґарду, її вираз обличчя сполотнішав. Вона привітала її рівним тоном.
«Ти знову відштовхуєш мене холодним ставленням...!» Хільдеґарда скривилася, грюкнувши кулаками по столу перед собою.
Вони завжди були такими, подумав Мушікі з кривою посмішкою.
«Ти все ще завдаєш Хільді клопоту, Сільвело?» - запитав він.
"Це не так... Я старша сестра всього людства, тому розмовляти з кимось, хто старший за мене, не можна. А вона схожа на мене, хоч ми й не близнюки. Це лякає".
«Ц-це ти копіюєш мене...!» вигукнула Хільдеґарда, не вірячи своїм очам.
Зазвичай така сором'язлива та стримана, Хільдеґарда могла нормально розмовляти зі створеним нею штучним інтелектом. Це було приємно бачити.
"Я просто жартую, - сказала Сільвелла, широко розводячи руками. «Можливо, я трохи чутлива до людей похилого віку, але нещодавно я знайшла новий спосіб впоратися з цим: уявляти себе старшою сестрою ШІ, яку створив досвідчений технік, що мріяв про старшу сестру і врешті-решт створив її після тонни важкої роботи... Тож у певному сенсі ти теж моя чудова молодша сестричка, Хіллі».
«...Це трохи дивно...», - пробурмотіла Хільдеґарда, стиснувши губи в дудочку.
Перш ніж він зміг зупинити себе, Мушікі розсміявся. «До речі, чому ти використала Хільду як модель для свого інтерфейсу, Сільвело?»
Це питання не давало йому спокою вже деякий час.
«Га?» Очі Сілвелли розширилися від несподіванки. "Хм... Це складне питання. Я ж не навмисно це зробила. Перш ніж я зрозуміла, що роблю, я вже звикла до цього вигляду... майже так, ніби мене запрограмували імітувати мою *біп*".
"Я не пам'ятаю, щоб я тебе так програмувала...! Зачекай, що це було за «біп» щойно?!"
"Вибач. Це відфільтроване слово."
«Ти хотіла сказати про мене якусь непристойність...?!» Хільдеґарда обурено заволала.
Можливо, це тому, що вона зазвичай не говорила так голосно, але голос Хільдеґарди був напрочуд напруженим.
Рурі, яка досі слухала, підвела очі від своєї роботи.
«Якщо ти не запрограмувала її таким чином, чи не думаєш ти, що це може бути одним з тих »внутрішніх механізмів« прототипу, про який ти згадувала?»
«Га...?» Хільдеґарда витріщилася назад, широко розплющивши очі. "...Так. Едель, напевно, вважала б таке кумедним..."
"Розумію. Еді любила таке."
«Ти знала сестру Хільди?» запитав Мушікі.
Сільвела склала руки, поринувши в роздуми. "На жаль, я ніколи не зустрічалася з нею особисто. Я знаю її лише за записами в моїй базі даних. Оскільки вона була сестрою Хіллі, її волосся та риси обличчя мали бути дуже схожими на мої... Я б хотіла з нею познайомитися. Хотіла б... хоча б раз... Гааа!" Вона закричала в розпачі, крик виривався з глибини її душі.
Сільвела справді вважала себе старшою сестрою всього людства. Її захоплення молодшою сестрою жінки, з якої вона була зліплена, було надзвичайним.
"Прошу вибачення. Я захопилася. Що ж, якщо це все, то вибачте мені...", - сказала вона, починаючи згасати.
У цей момент Хізумі підняла руку, ніби щось пригадавши. "А, Сільвело? Сестричко? У тебе є хвилинка?"
"Звісно. Що я можу для тебе зробити?" І тут Сільвелл засяяла, акробатично повернувшись до Хізумі. Здавалося, вона була в захваті від того, що її попросили допомогти.
Хізумі тихо хіхікнула від такої надмірної реакції. "Взагалі-то, кілька членів організаційного комітету Фестивалю Духів так і не з'явилися. Можеш допомогти мені знайти їх...? Вони не відповідають на дзвінки і не читають моїх повідомлень".
"Хм... Відсутні члени. Це, мабуть, Ханджі та Нат, так?" Сільвела озирнулася, а потім склала руки. "Звісно! Сильвелла - твоя супер старша сестричка! Я можу легко відстежувати місцезнаходження моїх чарівних маленьких братиків і сестричок за допомогою їхніх смартфонів, але є питання конфіденційності..."
"Я впевнена, що ти можеш щось з цим зробити. Ну будь ласка, сестричко? ♡" запитала Хізумі милим, благальним голосом, склавши руки перед обличчям.
"Чесно кажучи, - сказала Сільвелла, радісно вигинаючись. "Гадаю, з цим нічого не вдієш. Тільки цього разу, гаразд?"
«Справді...?»
«Тобі справді не варто...»
«Я б хотіла, щоб ти не робила таких речей, коли ти в моєму образі...»
Мушікі та інші були приголомшені, але Сільвелла відповіла на це помахом пальця. "Ви всі користуєтеся пристроями, наданими вам Садом, так? В умовах користування є пункт, що дозволяє використовувати інформацію про ваше місцезнаходження в разі надзвичайної ситуації. Вам справді варто було б прочитати його як слід, перш ніж натискати кнопку «Згоден».
«Га? Справді?»
«Гадаю, це звучить знайомо...»
Ігноруючи їхні бурхливі відповіді, Сільвела зосереджено опустила погляд. Потім, через кілька секунд, вона відкрила очі.
"Бінго. Я знайшла їх. Здається, і Ханджі, і Нат у своїх кімнатах у гуртожитку. Судячи зі слідів, вони грають у відеоігри на своїх смартфонах".
За мить –
«...Що?» Незважаючи на слабку посмішку, голос Хізумі був неймовірно холодним. "Вони в своїх кімнатах у гуртожитку? Грають в ігри? Коли ми так зайняті...? Ах..." Вона зробила паузу на мить, її тон пом'якшав. "Так, я розумію. Якщо подумати, Мунаката і Мабучі останнім часом часто грають у цю гру. Вона, мабуть, дуже затягує. Вони навіть грали в неї під столами, вдаючи, що працюють. Я попереджала їх знову і знову, але вони не зупинялися. Тепер вони вирішили взагалі відмовитися від своїх обов'язків".
Ще за мить Мушікі почув тоненький скрип. Він озирнувся і побачив, що ручка в руці Хізумі зігнулася і чорнило капає на аркуш паперу.
«Ііп...»
"О? Я, мабуть, зіпсувала ручку. Я забруднила папір. Мені справді потрібно бути обережною, особливо коли у нас так мало людей. Але нічого страшного. Все вийде, якщо я зроблю все, що зможу".
Її голос і поведінка були такими ж спокійними, як завжди, але чомусь Мушікі відчув, як крижаний мороз пробіг по його спині, і він затремтів.
"Наґекаво? Я піду до гуртожитку і приведу Мунакату, добре?"
Щось підказувало Мушікі, що він не може залишити цю ситуацію на самоті, і тому, сповнений трепету, він запропонував піти на пошуки одного зі зниклих членів комітету.
Витираючи чорнило з рук, Хізумі блиснула йому яскравою посмішкою. "Ти підеш? Це буде величезна допомога. Дякую.
"Н-ніяких проблем. Залиш це мені", - сказав він, підводячись зі стільця.
За секунду Рурі та Курое також піднялися зі своїх місць.
"Ти не можеш піти сам, Мушікі! Я піду з тобою!"
"Справді. Невідомо, що ти можеш там знайти. Я піду з тобою."
«Га? Я впораюся...»
Але він зупинився, не закінчивши те, що збирався сказати, помітивши мовчазний заклик у їхніх поглядах: Я не можу працювати, коли все так напружено.
Він дуже добре розумів, що вони відчувають. І якщо він поставить ще якісь запитання, Хізумі може передумати. Прикусивши язика, Мушікі попрямував до виходу.
Хільдеґарда проводжала його поглядом зі сльозами на очах, але її природна боязкість не дозволяла їй заговорити.
...Не можна сказати, що йому не було шкода її, але Хільдеґарда була незамінною для їхньої підготовки до фестивалю, тож він був упевнений, що Хізумі не відпустить її. І тому, пропонуючи їй мовчазне вибачення, Мушікі відчинив двері.
«Куґа?» покликала його Хізумі.
«Т-так?» - запитав він, злегка тремтячи плечима.
«Тільки переконайся, що він все ще зможе користуватися руками, будь ласка», - промовила Хізумі, усміхаючись.
Мушікі змусив себе посміхнутися. «Що ти маєш на увазі...?»
"Нічого. У нас чудове медичне відділення... Як тільки я закінчу тут, я сама перевірю Мабучі".
«......»
Не знаходячи слів, Мушікі та інші вибігли на вулицю.
"Кімната 205. Ця..."
За кілька хвилин вони прийшли до гуртожитку хлопців і постукали у двері.
"Є хто там? Це я, Куґа. Ти там, Мунакато?" голосно покликав Мушікі.
Вони чекали й чекали, але з кімнати не було жодної відповіді.
"Він не відповідає... і двері зачинені. Як ти думаєш, він міг кудись піти?" вголос запитав Мушікі, пробуючи смикнути за ручку.
Рурі втомлено зітхнула. «Якщо він прогулює, то не буде настільки дурним, щоб відповісти нам».
"Гаразд. Тоді що нам робити?"
«Виламати двері», - в'їдливо відповів Рурі.
«Завжди поспішаєш перейти до вирішення проблем за допомогою сили...», - пробурмотіла Курое позаду неї. "На щастя, я вже пояснила ситуацію коменданту гуртожитку і позичила ключ. Тримай."
«Дякую, Куро.»
Мушікі взяв у неї картку-ключ і доторкнувся нею до пристрою на ручці. Двері відчинилися зі звуковим сигналом.
Обережно Мушікі знову спробувала ручку, а потім повільно штовхнув двері.
«Вибачте...»
Щойно він зайшов всередину, очі Мушікі розплющилися.
Причина була проста: Мунаката лежав обличчям донизу на своєму ліжку.
Він спав? Навіть коли вони втрьох увійшли до його кімнати, він не відреагував.
Мушікі підійшов до ліжка, поклав руку на плече іншого хлопця і злегка потряс його. "Гей, Мунакато. Прокидайся. Наґекава на тебе злиться... Дуже сильно. Серйозно."
Але скільки разів він не кликав його, Мунаката не ворушився.
Він був абсолютно нерухомий. Здавалося, ніби його душу вирвали з тіла.
«...Мушікі?» покликала Курое. «Поглянь на це.»
«Га?» - відповів він, піднявши брови.
Руки Мунакати були простягнуті над головою, наче він вітався, а неподалік від них на підлогу під ліжком впав його смартфон.
«Що він там робить...?»
Мушікі підняв його і глянув на екран.
Він не був у сплячому режимі, і додаток залишився запущеним. На ньому були зображені складні моделі персонажів на тлі CGI, різні показники та значення, а також елементи керування...
«Це ігровий екран...»
"Хм. Засинати під час гри у відеоігри? Мабуть, приємно, - пробурчала Рурі, схрестивши руки.
«...»
Мушікі, однак, продовжував мовчки дивитися на екран.
Чому він це робив? Це був звичайний екран відеоігри, але щось у ньому здавалося трохи неправильним.
Наступної миті -
«...Га?»
Телефон Рурі задзвонив веселою мелодією, вказуючи на вхідний дзвінок.
Вона натиснула на екран і поклала телефон на ліжко, увімкнувши режим гучного зв'язку, щоб поділитися дзвінком з Мушікі та Курое.
На іншому кінці лінії вони почули голос Хізумі.
"Алло? Як ти там, Рурі?"
"А, добре. Ми знайшли його, - відповіла Рурі. "Він спить у своїй кімнаті. Але не прокидається..."
«Га? Мунаката теж?» загадково відповіла Хізумі.
«Ти маєш на увазі...?»
«Так. Я зараз у кімнаті Мабучі... Вона теж не прокидається... Хоча, щоб ти знала, я ще нічого не зробила.»
«...Г-гаразд.»
"Вона лежала в ліжку, все ще тримаючи свій телефон. Я перевірила, чи є якісь зачіпки, але схоже, що вона грала у відеогру аж до того, як заснула..."
«...Га?» пробурмотіла Рурі, насупивши брови.
Але саме тоді...
"Це термінове повідомлення для директорки Куодзакі та всіх Лицарів Саду. Будь ласка, негайно з'явіться в центральній адміністративній будівлі. Повторюю, це термінове повідомлення для директорки Куодзакі і всіх Лицарів Саду. Будь ласка, негайно з'явіться в центральній адміністративній будівлі".
За вікном на весь Сад лунала трансляція.
«Екстрені збори...?»
"Мабуть, щось сталося. Ходімо, Мушікі, - сказала Курое.
«...Т-так», - відповів він, повертаючись до тями.
«Вибачте, що змусила вас чекати».
Приблизно через десять хвилин після виходу з чоловічого гуртожитку Мушікі увійшов до командного центру в центральній адміністративній будівлі в супроводі Рурі та Курое.
Його голос і поведінка були зовсім іншими, ніж хвилину тому, але цього слід було очікувати. Адже він щойно перетворився на жінку незрівнянної краси.
Волосся, немов шовкові нитки, обличчя, що випромінювало позитивний блиск, і райдужні очі, які, здавалося, ловили погляд глядача і не хотіли його відпускати. Кожен елемент поєднувався в ідеальній гармонії, перетворюючись на красу, яку можна назвати божественною.
Цією прекрасною постаттю була директорка Саду, наймогутніший маг у світі, Куодзакі Сайка.
Так. Оскільки Сайка була серед тих, кого викликали до командного центру, Мушікі по дорозі з чоловічого гуртожитку трансформувався на іншу людину.
"Не хвилюйся. Цього разу я поводитимусь як завжди."
«Про що ти говориш, Сайко?»
Привітала їх мініатюрна дівчина в білому лабораторному халаті, дуже недоречному в напруженому командному центрі. Але ніхто з тих, хто зібрався тут сьогодні, не наважився б її недооцінити. Це була Ерулька Флаєра, найстаріший маг Саду і голова його медичного відділу.
"...Хм? Що сталося з тими двома?" - запитала вона, проводжаючи спантеличеним поглядом постаті позаду Мушікі.
Її реакція була зрозумілою. Зрештою, і Рурі, і Курое були надзвичайно напружені.
...Ні, це було не зовсім так. Рурі дивилася на Курое, яка залишалася незворушною, в той час як Рурі дихала так важко, що її плечі здіймалися і опускалися. Вона була схожа на кішку, готову накинутися за найменшої провокації.
«Ох. Ну, це складно», - сказала Сайка, відмахнувшись від питання з натягнутою посмішкою.
Нічого серйозного, як такого, не сталося. Для того, щоб перейти з власного тіла в тіло Сайки, потрібне було зовнішнє джерело магічної енергії, а поцілунок у поєднанні з заклинанням був найшвидшим і найефективнішим варіантом. Ось і все.
Проте, коли Рурі побачила, як Курое цілує Мушікі, вона з люттю вигукнула: «Що це все означає?!»
...Вона вже мала б знати, що саме так вони викликали зміну його стану, але, схоже, вона ще не зовсім змирилася з цим.
«Гм... Ну, неважливо», - сказала Ерулька, без сумніву, вирішивши, що є більш нагальні справи. "Важливіше, як ти себе почуваєш, Сайко? Тебе нічого не турбує?"
Мушікі відчув глибокий зміст цього запитання, і йому перехопило подих.
"...Хм. Я в порядку, - відповів він.
"...Зрозуміло. Це добре, - відповіла Ерулька. Вона, мабуть, вирішила не з'ясовувати стосунки з усіма присутніми, бо відвела погляд і змінила тему розмови. "У будь-якому випадку, ми маємо справу з надзвичайною ситуацією. Сідайте. Анвієт уже тут", - сказала вона, показуючи жестом на місце в кінці кімнати.
Там ліниво згорбився високий, грізний чоловік. У нього була засмагла шкіра, а волосся було заплетене в косу. Він був одягнений у добре пошиту сорочку і штани, а на шиї і руках виблискували золоті прикраси.
Це був Анвієт Сварнер, лицар Саду і член його викладацького складу.
"Привіт, Анвієте. Ти завжди швидко приїжджаєш. Щось я не бачу твоєї дружини сьогодні з тобою", - прокоментувала Сайка/Мушікі.
"...Га? Вона школярка. У неї уроки", - відповів він, сердито підперши підборіддя однією рукою.
Його відповідь прозвучала досить сумнівно, хоча ніхто на це не звернув уваги. Усім присутнім було відомо, що дружина Анвієта, Сара, після різних перипетій долі переродилася і тепер вивчає магію як учениця середньої школи в Саду.
«Тепер ми просто чекаємо на Хільде... О». Ерулька озирнулася і замовкла, насупивши брови. "Нічого страшного. Здається, вона вже тут. Ходи, сідай", - сказала вона, махнувши рукою в куток кімнати.
Придивившись уважніше, Мушікі помітив довге сріблясте волосся, поділ чорної сукні та кінчик грудей, що визирав з тіні.
«Гаразд...»
На заклик Ерульки Хільдеґарда повільно вийшла з тіні. Вона підійшла до них так обережно, наче її переслідували вбивці, а потім сіла на місце.
Сайка та решта лицарів наслідували її приклад, а Курое продовжувала стояти, випроставшись, позаду неї.
"Тепер ви, без сумніву, зрозуміли, чому я покликала вас сюди, - почала Ерулька, дивлячись на кожного з них по черзі. "Сад опинився в епіцентрі масового психогенного захворювання. Вже п'ятдесят два учні, вчителі та співробітники впали в кому, і жоден з них не прокинувся".
«...!»
Брови Мушікі стривожено сіпнулися.
У цьому не могло бути жодних сумнівів: Це, мабуть, те, що сталося з Мунакатою. Мушікі й гадки не мав, що це торкнулося стількох учнів і вчителів.
"І це ще не все. Я отримала повідомлення про те ж саме явище з Вежі, Ковчега, Міста і Піку".
«Що...?» вигукнула Рурі, насупивши брови.
Її здивування було зрозумілим. Це були назви кожної з інших академій підготовки магів, розташованих в Японії.
"Зачекай секунду. Ти хочеш сказати, що вони націлені на людей, які навчаються в академіях магії? Але ж це...«
»Ні, це не зовсім так, - перебила Ерулька.
«Га...?» Рурі витріщилася назад широко розплющеними очима.
"Таке ж явище було зафіксовано і серед звичайного населення, ззовні, - продовжила Ерулька з похмурим виразом обличчя. "Здається, це вже зачепило кілька сотень тисяч людей.
«Що?!»
«Стільки...?»
І Рурі, і Хільдеґарда помітно здригнулися від цієї шокуючої новини.
По правді кажучи, Мушікі був вражений не менше за них. Єдина причина, чому йому вдавалося зберігати видимість спокою, полягала в тому, що він і так щосили намагався бути фізичним втіленням безтурботності.
"...Що, чорт забирай, відбувається? Ти з'ясувала причину?" запитав Анвієт.
"Так, - кивнула Ерулька. «Ми ще не можемо бути повністю впевнені, але, здається...» Вона зупинилася і гукнула в порожнечу: «Увімкни запис».
У відповідь на її голос над столом з'явилося зображення. На ньому був стильний логотип назви, що відображався поверх комп'ютерного зображення трав'янистого поля і величезного замку.
«Аргенто Тірнаног...?»
«Це схоже на титульний екран відеогри», - зауважила Курое.
«Гра...?» Мушікі перехопило подих.
Рурі, схоже, дійшла того ж висновку, що й він, бо підняла голову. «Ти хочеш сказати, що ця гра відправила їх усіх у кому?!»
Ерулька кивнула. "Усі, кого ми знайшли вчора ввечері і до сьогоднішнього ранку в комі, грали в цю гру в той час. Я наказала негайно провести розслідування, і ми з'ясували, що в програму гри була вбудована магія четвертого покоління.
«...!»
На цьому всі обличчя за столом раптом похмурішали.
Історія магії була пронизана п'ятьма великими відкриттями.
Відкриття сили магічної енергії вважалося першим поколінням, а усвідомлення того, як маніпулювати цією енергією за допомогою заклинань, - другим. Третім - вміння складати формули за допомогою візерунків, схем і символів для надання різних магічних ефектів.
Четверте покоління з'явилося після цього і було розвинене лише в наш час. Однак це мало сенс, оскільки магія четвертого покоління стосувалася методів контролю та управління формулами заклинань за допомогою комп'ютерних технологій.
Завдяки цьому стало можливим зберігати формули заклинань величезного масштабу навіть на найменших пристроях, що дозволило людям без особливих зусиль використовувати складні техніки, які в попередні епохи різні школи магії вважали б таємницями, що ретельно охороняються.
"Зачекайте хвилинку. Ви кажете, що це робота мага?"
"Ми ще не знаємо всіх деталей. Однак ми впевнені, що ці коми викликані заклинаннями, вбудованими в гру. Аргенто Тірнаног вийшов у світ лише минулого місяця. Її високі виробничі показники швидко привернули значну кількість користувачів, і як тільки гра набрала достатню кількість гравців, заклинання були активовані для всіх користувачів одночасно. Ми все ще ведемо розслідування, але, схоже, компанія, яка випустила і експлуатує гру, існує лише на папері", - сказала Ерулька, зачитуючи документи, що лежали перед нею.
Рурі нервово насупився. "Ти кажеш, що вони використовують для цього навіть не спеціальні пристрої, а власні телефони людей? Звичайних людей ззовні я ще можу зрозуміти, але як можна вирубати мага, просто глянувши на екран?"
«Хм. Боюся, вони не просто сплять.»
«Що це означає?» запитала Рурі.
На обличчі Ерульки з'явився занепокоєний вираз. "Ми госпіталізували кількох жертв, але не можемо виявити жодних мозкових хвиль. Це схоже на те, що їхні душі були вирвані з тіл".
«Їхні душі...?»
"Це страшенно складна, делікатна техніка. Наскільки мені відомо, на такий подвиг здатні лише міські Шікіморі або наша Хільда.
«Що?»
«Це була не я...!» Хільдеґарда, раптово опинившись у центрі уваги, несамовито затрясла головою.
Ерулька роздратовано зітхнула і знизала плечима. "Звісно, ні. Якби я думала, що це так, я б тебе заарештувала".
«І-і-іп...» Хільдеґарда злякано відсахнулася, все її тіло затремтіло.
"Те ж саме стосується і Шікіморі. Він може бути нерозважливим, але він не зайде так далеко.
"Так. Я не можу собі уявити, щоб міський голова зробив щось подібне", - додала Рурі.
"Швидше за все, він не скоїв би такого злочину, який би вказав на нього як на одного з головних підозрюваних.
Рурі скривилася. Вона, мабуть, не розглядала цю сторону рівняння.
"У будь-якому разі, - продовжила Ерулька, не виявляючи особливого занепокоєння, - тут має бути задіяний маг-інженер їхнього калібру.
"Хм... Це буде досить проблематично. Як ми повинні реагувати?" запитала Сайка/Мушікі.
«Звісно ж, ми залишимо це експертам», - кивнула головою Ерулька, незворушно киваючи.
«Експертам?» перепитала Скйка, коли
"Це! Це! Непростимо!" - пролунав голос, коли перед ними з'явилася Сільвела. "Я не знаю, хто відповідальний за це, але ніхто не сміє знущатися над моїми милими маленькими братиками і сестричками! Я змушу їх заплатити...! Ніякого прощення - поки вони не стануть на коліна і не вибачаться повзаючи ниць!" - кричала вона, її кулаки тряслися від гніву. Цей додатковий штрих був не зовсім необхідний, щоб донести її думку, але, тим не менш, це був прекрасний зразок емоційного артистизму.
"Так. Старша сестра Сільвела більш ніж впорається з цим завданням", - задоволено кивнула Сайка/Мушікі.
Кіберсвіт був територією Сільвели. Яким би вправним інженером-магом вони не мали справу, тіло з плоті та крові не могло зрівнятися зі швидкістю реакції та обчислювальними можливостями штучного інтелекту.
«Так! Доручіть це мені!»
«Хм. Ми розраховуємо на тебе, сестро... Хільдо, зроби все можливе, щоб підтримати її.»
"Почнемо, Хіллі! З твоєю старшою сестрою Сільвелою за роботою, ніщо не стане нам на заваді!"
«...Що ж... гадаю, я мушу...»
Підхоплена Ерулькою, Хільдеґарда непевно підвелася на ноги. Вона все ще не була задоволена тим, що створений нею штучний інтелект поводиться з нею, як з молодшою сестрою, але не заперечувала проти допомоги.
З дещо незадоволеним виглядом Хільдеґарда обвела поглядом своє оточення.
"...Мм, гадаю, все буде гаразд. Ми могли б скористатися бездротовим зв'язком, але хто знає, що там? Про всяк випадок візьму кабель..."
Вона ніжно погладила консоль, вже встановлену на столі, потім звузила очі.
"Друге обґрунтування: Медіум".
Не встигла вона вимовити ці слова, як на її спині розгорнувся блискучий сріблястий візерунок, що нагадував витончений набір казкових крил з усіма технічними деталями складної електричної схеми. Це був її світовий ореол - магічний герб, який з'являвся щоразу, коли маг активував силу обґрунтування.
У той же час сферичні об'єкти, схожі на контролери для відеоігор, огортали обидві її руки. Коли вона маніпулювала ними, від куль до консолі на столі потекли вусики світла, що складалися з чогось схожого на комп'ютерний код, а навколо неї з'явилося кілька голографічних екранів.
«Ого...» Мушікі затамувала подих від захоплення.
Курое, що стояла змирно позаду нього, нахилилася і прошепотіла так, щоб тільки він міг почути: "Це друге обґрунтування лицаря Хільдеґарди, Медіум. Кажуть, що він має можливість отримати доступ до будь-якого електронного пристрою".
Мушікі відповів ледь помітним кивком, намагаючись не реагувати надто голосно чи явно.
"...Мм. Я готова. Давай, Сільвело."
"Гаразд... Тоді я піду. Я знаю, що тобі може бути самотньо без старшої сестрички, але спробуй трохи потерпіти", - грайливо підморгнувши, відповіла Сільвела.
Всі інші в кімнаті спостерігали за цим із веселою посмішкою, незграбною посмішкою або виразом роздратування.
Фігура Сільвели почала розпадатися на блокові фрагменти, кожен з яких всмоктувався в консоль, до якої торкалася Хільдеґарда.
Наступної миті вона знову з'явилася на одному з голографічних екранів.
Виглядало так, ніби Хільдеґарда використала своє друге обґрунтування, щоб відправити Сільвелу у кіберпростір, хоча як штучний інтелект вона вже була мешканкою цифрового світу. Можливо, Сільвела просто хотіла трохи драматичного флеру. Зрештою, вона любила іноді похизуватися.
«...Ти можеш відстежити мережу, через яку можна проникнути до Аргенто Тірнанога?» запитала Хільдеґарда.
«Так. Довірся своїй надійній старшій сестричці!» Сільвела відповіла, піднявши вгору великий палець.
За секунду на екрані хаотично затанцював шквал цифр і літер, поступово перетворюючись на захоплюючий 3D-пейзаж.
Знайома галявина. Старовинний замок. Помилки бути не могло: Це був Аргенто Тірнаног.
"Я всередині. Хі-хі. Вони доклали чимало зусиль для безпеки, але твоя старша сестричка Сільвелла буквально в іншому вимірі!" - пожартувала вона, кружляючи в піднесеному настрої.
Хільдеґарда похмуро зітхнула. "...Досить балачок. Зосередься на тому, щоб відкопати те, що стоїть за всіма цими комами. І спробуй з'ясувати, де знаходяться сервери і хто ними керує".
«Так, так, знаю...», - відповіла Сільвела, коли...
Без попередження хвиля статичних перешкод прокотилася по екрану, і по кімнаті почав лунати дисонуючий вереск.
«Що...?!»
"Що відбувається? Що сталося?!"
«Зачекайте секунду...!»
Хільдеґарда, з широко розплющеними від подиву очима, швидко маневрувала сферичними контролерами, що прикривали її руки. Екран, однак, не повернувся до нормального стану. Кімнатою прокотилася глибока розгубленість від несподіванки, що сталася.
У такі моменти дуже важливо зберігати спокій. Тому, намагаючись вгамувати калатання серця, Мушікі покликав Хільдеґарду.
"Розслабся Хільде. Спочатку..."
Але не встиг він навіть закінчити своє речення, як його заглушила оглушлива тривога, що пролунала по всьому командному центру - ні, по всьому Саду.
«Що відбувається?!» закричала Ерулька, перекрикуючи шум.
«Щось мчить до Саду з неймовірною швидкістю...!» - панічно відповів співробітник за пультом в глибині командного центру. «Триста шістдесят секунд до зіткнення...!»
«Фактор анігіляції?!»
«Я не знаю...!»
«...Пані Сайко?»
"Так.
Зрозумівши, що має на увазі Курое, Сайка зробила швидкий вдих і заговорила чистим, дзвінким голосом.
"Ця розмова може зачекати. Зараз ми повинні захистити Сад. Я сама розберуся із загрозою. Мені потрібно, щоб всі інші евакуювали учнів".
«З-зрозуміло!» відповіла Рурі.
«...Тц!» Анвієт відповів роздратовано клацнувши язиком.
«Курое?»
«Так. Все вже зроблено», - сказала вона, відчиняючи двері в задній частині командного центру.
За ними відкривався вид назовні. Це був один з декількох портальних воріт, встановлених по всьому Саду для негайного переміщення між його ключовими об'єктами.
Сайка і Курое пройшли крізь них, миттєво опинившись перед центральною будівлею школи.
Дуже вчасно через гучномовці, встановлені по всьому Саду, пролунав голос. "Це термінове повідомлення від лицаря Ерульки Флаєри. Невідома істота наближається до Саду. Сайка Куодзакі вступить у бій з нею, тож усім учням і працівникам необхідно евакуюватися до підземних сховищ. Повторюю..."
Щойно пролунало це оголошення, вони почули галас і кроки учнів, що долинали з боку центральної будівлі школи.
Охоплена дивним відчуттям, Сайка/Мушікі подивилася на чисте блакитне небо.
На ньому не було жодної хмаринки - ідеальна погода для прогулянки. Важко було повірити, що за кілька хвилин до них наблизиться невідома істота.
"Леді Сайко. Двісті сорок секунд до прибуття. Якщо дозволите, чи можу я запропонувати контрзаходи?" розміреним тоном запитала Курое, поглянувши на кишеньковий годинник.
«Звичайно», - впевнено відповіла Сайка/Мушікі, поклавши руки на стегна. "Давай послухаємо."
"Дякую. Враховуючи швидкість, з якою летить об'єкт, ви не зможете дочекатися, поки він опиниться в зоні видимості. Тому -
«Я повинна розгорнути своє четверте обґрунтування якомога ширше, щоб утримати ціль», - сказав він, все ще спостерігаючи за небом.
Курое здригнулася, явно вражена. "Я не очікувала цього. Як ти дізнався?" - запитала вона своїм справжнім голосом.
Губи Мушікі розслабилися в ледь помітній посмішці. "Я просто запитав себе, що б зробила Сайка. Вона б хотіла зробити більше, ніж просто переконатися, що Сад у безпеці".
"Молодець. Тоді все, що тобі потрібно зробити, - це зробити так, щоб так і було", - весело сказала вона.
Мушікі тихо засміялася, зосередившись і піднявши руки перед собою.
«Час до прибуття, шістдесят секунд... П'ятдесят... Сорок...»
«......»
«...Зараз.»
Щойно Курое подала сигнал, Мушікі відчув, як його руки наповнилися силою.
"Створення всього сущого. Небо і земля що лежать у моїй долоні."
Він промовив ці слова, активуючи найбільшу і найпотужнішу техніку Куодзакі Сайки, Відьми яскрамих Барв.
«Обіцяйте вірність...»
Магічна енергія пронизала його тіло.
Над його головою розгорнувся чотиришаровий світовий ореол, набуваючи форми відьомського капелюха.
«Бо я зроблю вас своїми нареченими».
Це зайняло лише мить. І ось світ перефарбувався, розкинувся новий пейзаж, у центрі якого - Мушікі.
Безмежне блакитне небо, що тягнеться без кінця.
У цьому світі незліченні хмарочоси височіли в небі і на землі, немов пащі якогось могутнього звіра, що очікує на здобич, яка нічого не підозрює.
Четверте обґрунтування. Вища форма магії, в якій людина змінювала своє оточення за допомогою власної магії прояву.
«...Там!»
Магія обґрунтування була лише відображенням внутрішнього «я» людини. Незалежно від того, наскільки грандіозним був її масштаб, це ніколи не змінювалося.
Форма літаючого об'єкта, яку майже неможливо розгледіти неозброєним оком, раптом вимальовувалася з вражаючою чіткістю.
«...?!»
Мушікі побачив загрозу такою, якою вона була. Не дракон чи будь-який інший фактор анігіляції - а неорганічний циліндричний об'єкт.
«...Ракета...?!» - заїкнувся він.
«Що за...?» Курое затамувала подих.
Це не була нерозумна реакція. Ракети, зрештою, були зброєю, створеною людиною. На відміну від біологічних факторів анігіляції, вони мали бути запущені людськими руками.
Іншими словами, хтось вирішив атакувати Сад.
Однак прийняти таке рішення було нелегко. Сад був розташований у місті Оджо в Токіо, галасливому мегаполісі з мільйонами мешканців. Жодна розумна людина не випустить ракету по такій цілі. Це було б безглуздям, практично оголошенням війни.
«...!»
Але зараз був не час витрачати свою розумову енергію на такі думки.
Тепер, коли Мушікі знав, що загрозою є вибуховий пристрій, він повинен був скоригувати свої плани щодо протидії йому. Просто розчавити його, як фактор анігіляції, не стримає вибух. Якщо, з якоїсь випадковості, його концентрація похитнеться і четверте обґрунтування буде порушено, вибух пошириться на зовнішній світ.
«Ха...!»
Мушікі загострив свою увагу і стиснув кулаки, на його лобі виступили краплини поту. У відповідь на це високі хмарочоси, що висіли над головою, наче вартові, почали зближуватися, рухаючись, щоб розчавити ракету між собою, коли вона розривала повітря.
Вибух, сліпучий спалах і оглушливий гуркіт накрили місцевість.
«Нгх...»
Але це було четверте обґрунтування. Тут закони природи, логіки, божественного провидіння підкорювалися волі практикуючого. Мушікі спотворював саму тканину простору, обволікаючи ракету і пригнічуючи ударну хвилю.
В результаті, ця зброя викривленої науки закінчила своє існування не спаливши очі Мушікі, не пробивши барабанні перетинки, не обпаливши шкіру, а просто у спалаху світла.
«...Хаа... Хаа...»
Дихання його стало нерівним, Мушікі повільно розтиснув кулаки.
Потім, немов за командою, його світовий ореол зник, а блакитне небо, що оточувало його, розтануло.
«Пані Сайко...»
Курое потягнула руку, щоб заспокоїти його.
"Молодець. Це було чудово."
«А... Схоже, я впорався...», - пробурмотів він, витираючи піт з чола.
Курое кивнула на знак вдячності, але вираз її обличчя знову став суворим. "Повертаймося до командного центру. Нам потрібно з'ясувати, що відбувається."
«Пані Відьмо!» привітав його голос Рурі, коли вони повернулися до командного центру. "З вами все гаразд?! Ви не поранені, ви..."
Раптом її стурбований голос обірвався, і вона відскочила назад, усвідомивши, що сталося.
"Звісно, ні! Я б ніколи, ніколи не сумнівалася у вас, пані відьмо...!"
"Я знаю. Дякую, Рурі", - відповіла Сайка, погладжуючи її по голові. Її щоки почервоніли, а на обличчі з'явився вираз блаженства.
Тепер, коли Мушікі нейтралізував ракету, все виглядало так, ніби попереднього хаосу ніколи не було, і учасники їхньої зустрічі вже повернулися до командного центру.
Щоправда, був один виняток. За головним столом Хільдеґарда, все ще використовуючи своє друге обґрунтування, продовжувала вдивлятися в статичний дисплей перед собою.
"Сільвело...! Відповідай, Сільвело!" - вигукувала вона, ретельно маніпулюючи руками сферичними контролерами.
Єдиною відповіддю, однак, була оглушлива статика.
"То ми досі не можемо до неї додзвонитися? Ерулько, щодо того літаючого об'єкта..."
"Хм. Я не очікувала, що це буде ракета. Ми досі не знаємо, що саме сталося. Ми намагалися зв'язатися з об'єктом, який її запустив... але мережа не працює. Ніякої інформації не надходить."
«Хм...?»
Насупивши брови, Мушікі витягнув з кишені телефон. Як і казала Ерулька, у правому верхньому куті екрану з'явився напис «Немає сигналу». Він спробував зателефонувати, але зв'язок з мережею, схоже, був відсутній.
Він продовжував підозріло дивитися на екран, коли двері до командного центру несподівано розчинилися. Панічно переляканий співробітник кинувся всередину.
"Пані відьмо! Пані Ерулька!"
«Що за переполох?»
"Перепрошую! Ми не змогли зв'язатися, тож я мусив повідомити безпосередньо...!"
"Зрозуміло. Дуже добре. Говори. Що сталося?"
"Т-так! Електронні пристрої виходять з ладу як у Саду, так і за його межами! Все, від попереджувальної тривоги анігіляцій до блоків управління в автомобілях...! Усе місто в хаосі!"
«Що...?» Ерулька здивовано насупила брови.
На обличчях решти так само викарбувався шок.
"Ми втратили контроль над більшістю обладнання в медичному відділенні, а лікарі завалені пацієнтами! Нам потрібна ваша допомога...!"
"...Я розумію. Дякую за повідомлення", - лаконічно відповіла Ерулька, перш ніж з'єднати пальці і зробити знак.
Наступної миті над її руками з'явився світовий ореол, а навколо неї матеріалізувалася зграя вовків - її друге обґрунтування, Хорк'ю.
"Іди вперед. Я зараз буду."
«Так...!» Співробітниця з полегшенням кивнула, а потім вибігла з кімнати у супроводі зграї вовків.
"...Тц. Що це все означає?" - запитав Анвієт.
"Це не може бути збігом, - відповіла Курое. "Відеогра, яка вводить людей, що в неї грають, в кому, раптове відключення зв'язку, електронні пристрої, що виходять з ладу... і запуск ракети з військової бази. Все це контролюється електронікою".
«Але хто міг зробити щось подібне?» запитала Ерулька, на її обличчя впала темна тінь.
Саме тоді -
"...! Ах..."
Хільдеґарда застогнала, коли статика зникла з екрану, відкриваючи чітке зображення.
Це був складний 3D-пейзаж, ймовірно, заставка з відеогри, про яку йшлося. Мушікі не був до кінця впевнений, але трав'яниста галявина зникла, натомість на її місці з'явився зловісний інтер'єр темного замку.
Посередині кадру стояла фігура Сільвели зі зв'язаними руками та ногами, яка безпорадно дивилася в підлогу.
«Це...?»
«Сільвело...?!»
Усі в кімнаті витріщилися, приголомшені несподіваною сценою.
"Зачекайте секунду. Що, чорт забирай, тут відбувається? Ти хочеш сказати, що Сільвелу звʼязали?" запитав Анвієт.
"Сільвелл - це штучний інтелект. Її зовнішність, створена за зразком лицарки Хільдеґарди, є лише інтерфейсом для взаємодії з людьми. Вона не може бути зв'язана ланцюгами", - відповів Курое.
«Я розумію, про що ви говорите, але як ви це поєднуєте з цим?»
Губи Хільдеґарди ворухнулися, на чолі виступив холодний піт.
«...Напевно, це... послання...»
«Га?»
«...Мені здається... що це послання людям, які дивляться це відео... нам... у візуально інтуїтивно зрозумілій формі... Принаймні, немає сумнівів, що воно спрямоване до людей...», - пояснила Хільдеґарда тремтячим голосом.
Немов у відповідь, з дисплея пролунав звук плескання в долоні.
"Бінго. Я знала, що ти зрозумієш".
За мить на екрані з'явилася фігура, яка повільно йшла від переднього плану до Сільвели.
Вони не могли розгледіти її обличчя, оскільки вона була повернута до них спиною, але завдяки мініатюрній статурі та струнким кінцівкам, не було жодних сумнівів, що це була молода дівчина. Її довге сріблясте волосся коливалося з боку в бік при кожному кроці, майже торкаючись землі.
"Але, звісно, справа не лише у візуальному сприйнятті. Сільвела тепер повністю під моїм контролем. І не тільки Сільвела, кожен електронний пристрій, підключений до вашої мережі, зараз у моїй владі. Сад опинився у скрутному становищі".
Дівчина зробила паузу і повільно обернулася.
Її бездоганно зроблені риси обличчя, здавалося, посміхнулися Сайці/Мушікі та іншим.
У цю мить очі Хільдеґарди здивовано розплющилися, а з її вуст зірвався тремтячий голос.
«Едельґарде...»
Посмішка жінки - Едельґарди - розширилася.
"Угу. Давно не бачилися... Я скучила за тобою, сестричко".