«А-а-а-а-а-в-в-в-в-в-в-у-у-у-у-у-у-у...»
Далеко-далеко, здавалося, ревіння просочувалося в небо.
Це було вовче виття - крик Великого Окамі, який правив лісом.
Одягнена у своє третє обгрунтування, Лицарка Саду Ерулька Флаєра випустила рев, подібний до далекого грому, даючи знати про свою силу.
«Ерулько! Тримайся! Ти мене чуєш?!»
Проте вона не відповіла на заклик Мушікі. Замість цього її очі блищали, коли вона вигнула своє тіло в дугу, схожу на півмісяць.
«...Нгх...»
Це Ісесері, що лежала на землі, підняла болісний голос. Повільно піднімаючись на ноги, вона трималася рукою за голову, ніби борючись з розколюючим головним болем, її обличчя було сповнене розгубленості.
«Хто ти? Звідки ти взялася? Або, що важливіше, де я...?»
Здавалося, вона не пам'ятала, як Мушікі перетворився на Сайку, і не знала, що робити з незнайомцем, який дивився на неї.
Проте Мушікі довелося витримати її спантеличений погляд лише кілька коротких миттєвостей.
Причина була проста - Ісесері швидко збагнула хаос, що розгортався поруч, і, пригнувшись, кинулася в бійку.
«Ерулько...! Ти, з твоїми дивними техніками...!» - загарчала вона, демонструючи гнів, від якого у Мушікі волосся стало дибки.
«Зачекай, Ісесері!» - вигукнув він, піднявши руку, щоб закликати її залишитися.
«Хто ти? Звідки ти знаєш моє ім'я?»
«Як багато ти пам'ятаєш? Твої імпульси припинилися?»
«Імпульси...? Про що ти говориш?»
«Я питаю, чи ти все ще відчуваєш потребу знайти собі пару?»
«Звідки ти це взяв?! Як вульгарно!» Ісесері здригнулася від невіри.
...За кілька секунд повітря ніби завмерло, наче він запитав її про щось неймовірно недоречне. Мушікі не знав, як відповісти.
Проте Ісесері нахмурила брови, приклавши руку до чола з болісним стогоном. «Ох... Мої спогади... Це я зробила? Чому...?» Тихий стогін вирвався з її горла, коли вона згадала все, що сталося.
Здавалося, вона пам'ятала, що в неї вселився Купідон, тож Мушікі вирішив, що може перейти одразу до справи. Не втрачаючи пильності, він запитав: «Зрозуміла? Ерулька врятувала тебе».
«Що...?» Ісесері звела брови, наче не розуміла, про що він говорить.
Але в ту саму мить...
Ерулька похитала головою, і її вигнуте тіло перекинулося вперед.
Потім, наче за невидимі ниточки, її губи склалися в слова: «Четверте... Обґрунтування...»
«...!»
Мушікі миттєво закам'янів.
«Рамат Нітай».
З цими словами біля основи хвоста Ерульки з'явився четвертий шматок її червоного світового ореолу - і в ту ж мить від її ніг почав віялом розходитися зовсім інший пейзаж, ніби реальність повільно розмивалася.
Незабаром він поглинув землю під Мушікі та Ісесері, зафарбувавши навколишній краєвид і навіть поширившись на небо над головою.
За мить вони опинилися в зовсім іншому просторі - глибоко в густому лісі, оповитому снігом. Небо над головою було темним, і криваво-червоний місяць освітлював місцевість навколо них.
Четверте обґрунтування - апогей магії, що змінює ландшафт навколо себе.
Оскільки Рурі та Анвієт, також Лицарі Саду, могли застосовувати такі техніки, природно було припустити, що Ерулька теж зможе. Але тепер, коли Мушікі опинився в цьому просторі, він ледь не впав на коліна від приголомшливого прояву сили.
...І це було ще не все.
«А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-в-в-в-в-в-в-в-в-в-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!»
Коли це виття прокотилося лісом, магічна енергія почала закручуватися, збираючись навколо Ерульки, а з її тіла виходило променисте сяйво.
Незабаром її поглинуло світло, залишивши від неї лише яскравий силует, який розширювався, поки...
«Що...?»
На місці, де кілька хвилин тому стояла Ерулька, стояв велетенський вовк.
Він був величезний - набагато вищий за самого Мушікі. Його гнучкі кінцівки поєднували в собі брутальність і грацію, кожна з них була вкрита кігтями, які можна було б прийняти за довгі кинджали. Багряне хутро, що вкривало його тіло, виблискувало, стаючи ще червонішим у світлі місяця та його світового ореолу.
Враховуючи, що Ісесері та Люди Лісу мали здатність перетворюватися на вовків, це не було несподіванкою.
Однак її розмір і зовнішній вигляд настільки перевершили очікування Мушікі, що він не міг не озирнутися, роззявивши рота.
Від неї віяло величчю і силою, що не піддається людському розумінню, і це викликало благоговіння. У цей момент він навіть не був упевнений, чи можна назвати його звіром.
Не дивно, що стародавні люди приписували руйнівну силу природи богам - адже ця істота справді здавалася божественною.
«Угх... Нгх...»
«Це...?»
Можливо, розбуджені оглушливим ревом Ерульки, один за одним почали прокидатися лісові мешканці.
Щойно вони побачили Ерульку в її теперішньому вигляді, як на їхніх чолах виступив піт.
«Вождю...»
«Це...?»
«...Це звіриний вигляд Ерульки. Не дайте їй себе з'їсти. Ми гострили наші ікла саме для того, щоб вбити її», - сказала Ісесері, намагаючись підбадьорити своїх людей.
Але лісові люди не могли протистояти величезному тиску, який створювала Ерулька. Дехто вже впав на коліна, дехто змахував сльози, а дехто підносив руки до рота, ніби намагаючись зупинити блювоту.
А потім, що ще гірше -
«Раааааааааааааарррррррррррррррррррррррррррррррррр...»
Ерулька заревіла довгим, відлунюючим ревом.
Приголомшені, лісові люди, здавалося, втратили волю до бою, відступаючи від велетенського вовка.
Але... Ні. Мушікі задихнувся.
Цей рик не мав на меті залякати їх - скоріше, це був заклик.
І у відповідь по всьому лісі з'явилося більше вогнів, ніж можна було порахувати.
Це були очі, всі вони.
Так, вони з'явилися з глибини цього засніженого лісу, з-поміж хащів і дерев, з неба над головою.
Вовки, сови, яструби, ведмеді, олені - очі багатьох диких звірів дивилися на Мушікі та інших.
«...?!»
Ісесері, мабуть, теж це помітила, бо з широко розплющеними очима озирнулася довкола.
Їх були сотні, тисячі, десятки тисяч - нескінченний пейзаж істот, що заповнювали землю і небо, скільки сягало око. Мушикі не міг порахувати їх усіх.
Зіткнувшись з цим химерним видовищем, він раптом зрозумів справжню природу її четвертого обґрунтування.
«Ра-а-а-а!»
знову завила Ерулька, ніби віддаючи команди.
Лісові звірі, як один, без жодної хвилини затримки почали атаку.
Кожен звір був грізний сам по собі, такий же сильний, як і друге обґрунтування Ерульки - і ось вони кинулися на нього, Ісесері та Лісових Людей зі смертельним наміром.
Вони рухалися, як вітер, обрушуючись, наче сам світ прагнув знищити Мушікі та інших раз і назавжди.
«...Грррауг...!»
Ісесері вимовила заклинання тусу, щоб спалити зграю вовків, що наближалися, і, надихнувшись прикладом свого ватажка, Люди Лісу почали відбиватися.
Але скільки б звірів вони не збили з ніг, скільки б не вбили, свіжі звірі продовжували з'являтися один за одним.
Ліс був здатний давати нескінченне життя - і він, без сумніву, продовжував би це робити, доки не поглинув би все на своєму шляху.
Опір був марним, а будь-яка спроба втечі була б придушена з величезною силою. Це було кінцеве четверте обґрунтування, просте й абсолютне. Потрапивши в його межі, не було жодних засобів для втечі.
...За винятком одного.
«...!»
Регулюючи дихання і загострюючи свої відчуття до граничних меж, Мушікі пустив магічну енергію крізь своє тіло.
«Створення всього сущого. Небо і земля що лежать у моїй долоні»
Обіцяйте вірність
«...Бо я зроблю вас своїми нареченими.»
Так. Назва найпотужнішої магії, що була в його - чи то пак, у Сайки - розпорядженні.
"Четверте обґрунтування: Сад Порожнечі!»
В ту ж мить над ним засвітився чотиришаровий світовий ореол, випромінюючи яскраве райдужне світло.
З ним у центрі новий простір почав розгортатися в засніженому, освітленому місяцем лісі.
Поглинаючи своє оточення каскадом поштовхів, хмарочоси здіймалися з землі та неба, щоб розтерти диких звірів на частинки світла, що зникали в порожнечі.
Так. Четверті обґрунтування були втіленням магії, настільки потужної, що, як тільки вони були активовані, їм не могло бути ніякого опору. Поразка була неминучою.
Існував лише один порятунок - дати відсіч власним четвертим обґрунтуванням.
Як тільки супротивник активував техніку такого масштабу, ваша єдина надія на виживання полягала в тому, щоб змагатися за домінування з технікою рівної або більшої потужності.
«Угх! Угхх!»
Блідо-блакитне небо просочилося в простір навколо Мушікі, деформуючись, зливаючись з краями Рамат Нітай Ерульки і борючись з ними. Сова, що мчала до Мушікі, впала на землю, втративши відчуття напрямку, коли перетнула межу між ними.
Четверте обґрунтування Сайки, «Сад Порожнечі», використовувалося для спостереження за всіма потенційними можливостями і дозволяло користувачеві вибрати найбільш ідеальну для нього можливість. Це була техніка надзвичайної сили, що порушувала правила світу, і одна з ключових причин, чому вона вважалася найсильнішим магом на землі.
Однак це стосувалося лише тоді, коли вона була повністю активована - коли вона впіймала супротивника в своїх межах.
На жаль, Мушікі вже опинився в іншому, четвертому обґрунтуванні. І, звісно, він не був справжньою Сайкою - лише магом-початківцем, який позичив її тіло.
Образно кажучи, завдання, що стояло перед ним, було схоже на спробу надути повітряну кульку, перебуваючи глибоко під водою. Людині зі звичайним об'ємом легенів це було б майже неможливо, і з часом їй би не вистачило дорогоцінного кисню, і вона б не витримала величезного тиску води.
«Нгх... Угх... Ах...!»
Повільно, крок за кроком, почала наступати ніч.
На нього напав сильний біль, немовби спалювався сам мозок.
Перед очима у Мушікі замиготіло, а свідомість попливла кудись у далечінь.
І все ж...
«...!»
Зціпивши зуби, він подивився на Ісесері та Людей Лісу внизу.
Якщо його Сад Порожнечі, який він ледве встигав утримувати разом, розвалиться, їх теж поглинуть за лічені секунди.
Він знав лише те, що Ерулька розповіла йому про своє минуле з Ісесері, але навіть попри це, він не хотів, щоб вони загинули.
Тож він напружився щосили, його світовий ореол спалахнув ще яскравіше, коли він розсунув межі простору навколо себе.
«А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
Голосом, схожим на бойовий клич, він наказав небу розвернутися навколо нього, і все більше хмарочосів виростало зверху і знизу, наче ікла, що зближувалися.
День і ніч, блакитне небо і темрява, залізо і дерево, цивілізація і природа - два протилежні ландшафти жорстоко зіткнулися, руйнуючи один одного, поки, нарешті, перетнувши критичний поріг, не розбилися на друзки.
Тріщини пробігли крізь небо, крізь землю, крізь саму тканину простору, поширюючись назовні, як павутиння, і в цих тріщинах нескінченні легіони хмарочосів і тварин були розбиті на розрізнені фрагменти в міру того, як ландшафт розвалювався на частини.
Ці уламки світів-близнюків навіть не впали на землю - вони просто зникли, розчинившись у чистому небутті.
Нарешті вони повернулися на острів Нірай. Дощ значно послабшав, хоча густі хмари все ще висіли над головою.
"Хаа...! Хаа...!"
Побачивши, де він знаходиться, Мушікі впав на коліна.
Він добре знав, що не може дозволити собі розкіш розслабитися чи втратити пильність, але він був надто виснажений, щоб продовжувати стояти.
Намагаючись контролювати своє нерівне дихання, він помітив що якесь - слабке сяйво огорнуло його з голови до ніг, і перш ніж він усвідомив це, його тонкі білі пальці перетворилися на пальці незграбного юнака.
«Н-ні...»
Напівпритомний, він почув, як з його вуст вирвалося стривожене зітхання. Цей звук він добре впізнав, він був далекий від блискучого, дзвінкого, схожого на дзвіночок голосу Сайки.
Так, він повернувся у своє початкове тіло.
Зміна форми від Сайки до Мушікі відбувалася зовсім по-іншому, ніж при трансформації у зворотному напрямку. По суті, величезний викид магічної енергії - навіть просто через емоційне збудження або збудження - викликав перехід у стан, який по суті був малопотужним. Іншими словами, його власне тіло.
Він ніколи раніше не повертався до цієї форми після використання четвертого обґрунтування Сайки, але, поміркувавши, зрозумів, як це сталося. Мабуть, він вивільнив величезну кількість магічної енергії, більше, ніж могло витримати його злите тіло.
«Ах...»
У цю мить у нього перехопило подих, і ще одна можливість осяяла його.
Колись, не так давно, щось інше функціонувало як своєрідний перемикач. Існував ще один спосіб, яким він міг повернутися до своєї форми Мушікі - смерть тіла Сайки.
Їхні тіла були як дві сторони однієї монети. Минулого разу Мушікі уникнув смерті, занурившись під воду, дозволивши тілу Сайки виринути на поверхню і взяти на себе удар. Якби щось подібне сталося зараз -
«...»
Він не міг пояснити це в деталях, але, схоже, це сталося, коли його тіло відчуло небезпеку. Враховуючи, що він вже використав заклинання, яке Курое залишила у ляльці Сайки, мабуть, найкраще було припустити, що він не міг викликати ще одну зміну стану.
«Ти...» Ісесері витріщився на нього широко розплющеними очима. «Що ти тут робиш? Куди поділася та жінка?» - підозріло запитала вона.
Її питання, безумовно, було слушним, але Мушікі не звернув на нього уваги, натомість показав тремтячим пальцем уперед.
Існувало багато причин, чому він не міг обговорювати їхню з Сайкою таємницю з іншими.
Але в той момент було щось важливіше, про що він мав розповісти Ісесері.
«Зараз... я не можу... використати ще одне четверте обґрунтування... Якщо Ерулька активує своє...»
«Що...?» Ісесері підняла голову.
Попереду них Ерулька, все ще у вигляді масивної вовчиці, дивилася вниз на Мушікі та Ісесері, її передні лапи зігнуті, готові до стрибка.
Зображення біля основи її хвоста - четвертої частини її світового ореолу - ніде не було видно.
Четверте обґрунтування було найвищою формою магії. За звичайних обставин воно не належало до тих технік, які можна розгортати у швидкій послідовності. Однак було б нерозумно припускати, що Ерулька була обмежена звичайними стандартами.
Якби у неї залишилася хоч якась надлишкова сила, і якби вона знову активувала своє четверте обґрунтування, Мушікі не зміг би прорватися, як це було хвилину тому.
«Раааааааарррррррррррррррр...»
Рев Ерульки пронизав небо.
Її лапи та груди раптом засвітилися червоним, її світовий ореол загорівся.
«Тц...! Грррауг...!»
Відчуваючи гостроту ситуації, Ісесері атакувала вогняним заклинанням тусу.
Але вона була занадто повільною. Ерулька відскочила назад, щоб уникнути його, її виття збільшувалося в гучності та інтенсивності.
Вони опинилися в жахливому становищі. Мало того, що репертуар технік Сайки був практично закритий, але й Мушікі не міг навіть вільно поворухнути тілом. Якби Ерулька зараз активувала своє четверте обґрунтування, результат був би майже гарантований.
Але вона не проявила його.
Точніше, в останню мить їй завадили.
«Метеоритний удар!»
«Сліпучий клинок!»
«Руйнування».
Три голоси одночасно прорвали туман, що оселився над місцевістю.
«...!»
На подив Мушікі, на Ерульку з різних боків обрушилися три атаки.
Першим було сталеве лезо, сила якого посилювалася силою тяжіння.
Другий - меч із постійно мінливим блакитним полум'ям.
І третій - лютий кулак, наповнений магічною енергією.
«Ріндо! Асаґі! Мушанокуджі!» Мушікі майже кричав.
Троє учасників допоміжного курсу кивнули на знак підтвердження, коли вони зіткнулися з велетенським вовком.
Ріндо, однак, пробурмотіла щось собі під ніс. «Ріндо...? Ріндо...? З яких це пір ми перейшли на «імена»? Хоча, мабуть, я не проти..."
Як і Ісесері та Лісові люди, вони теж прийшли до тями і говорили твердими голосами, без натяку на нещодавнє ошелешене марення.
«З тобою все гаразд, Мушікі?» крикнула Асаґі.
«Так, якось так...! Дякую за порятунок!»
За маскою вона полегшено зітхнула.
Саме тоді він помітив дещо - одного з їхніх членів не вистачало.
«Де Райму?» - запитав він.
«А...»
«Хімемія виснажився, намагаючись не відставати, тому ми залишили його позаду».
«Він наздожене нас.»
«...Зрозуміло», - ніяково відповів Мушікі.
Це було все, що вони могли сказати на цю тему.
«Що важливіше..., - почала Нене з нотками страху в голосі. «Той монстр - він є фактором анігіляції...? Я ніколи не відчувала такого непереборного тиску.»
«Ні», - почав Мушікі. «Ну, в певному сенсі, можна сказати, що... Вовк - це пані Ерулька. Усі були одержимі спорами Купідона, тож вона ввібрала їх у своє тіло, щоб врятувати вас усіх!"
«...?!»
Не лише Ріндо, Асаґі та Нене втратили дар мови, почувши це - Ісесері також відреагувала з недовірою, повернувшись і дивлячись на Ерульку у вовчій подобі.
«Це... Ерулька?»
«Будь ти проклятий, фактор анігіляції, за те, що довів пані Ерульку до такого стану!» Нене блиснула очима.
...За всіма ознаками, перетворення Ерульки не було пов'язане з фактором анігіляції, але зараз не було часу пояснювати все це. Мушікі мусив викласти свій план якомога лаконічніше.
«Так чи інакше, мені потрібно, щоб ви всі виграли мені трохи часу! Вона повинна бути виснажена, принаймні до певної міри! Ви повинні відволікти її і не дати їй використати четверте обґрунтування!»
Усі троє як один кивнули, а потім почали діяти.
«Хаааа...!»
«Хмф!»
«Раааааа!»
Цілеспрямовані у своїй рішучості, три дівчини почали атакувати здоровенного вовка. Завдяки своїй міцній шерсті Ерулька залишилася неушкодженою, але принаймні вдалося привернути її увагу. Аура її світового ореолу посилилася, коли вона видала жахливий рев і ще одне заклинання тусу.
«...Гррраауууггггг...!»
Від цього виття повітря почало закручуватися, наче торнадо, що пронісся над місцевістю. Ріндо, однак, не забарилася з відповіддю, завдавши ще одного удару між заклинаннями тусу своєї супротивниці.
Якби Ерулька йшла напролом, у них не було б жодного шансу - можливо, троє проти одного, але їхня вчителька була магом світового класу. За звичайних обставин навіть просто виграти час проти неї було б неможливо.
Але чи то через те, що Купідон з силою рухав її тілом, чи то через те, що Ерулька чинила опір, її рухам бракувало вправності. Звісно, міцна статура та величезний запас магічної енергії все ще робили її грізним супротивником, але було зрозуміло, що точні рухи проти кількох супротивників - це занадто для неї. Існувала величезна різниця між тим, що вона робила зараз, і тим, що вона продемонструвала проти Вірма. Якби її сила волі справді пронизувала кожну клітину тіла велетенського вовка, вони б усі вже стали жертвами його пазурів та іклів.
Але це не означало, що вони могли дозволити собі втратити пильність. Щойно Ерулька вирішила активувати своє четверте обґрунтування, навіть якщо це означало завдати собі шкоди, їм усім настав би кінець.
І тому, вирівнявши дихання, Мушікі підвівся на ноги.
«...»
Побачивши, що він підводиться, Ісесері стиснула кулаки і зробила крок вперед.
Сподіваючись зупинити її, Мушікі простягнув руку, щоб схопити її за поділ одягу.
«Що ти робиш?» - запитала вона.
»...Це я маю це казати. Що ти робиш?»
"Я дещо зрозуміла - у мене більше ніколи не буде такої нагоди. Я візьму голову Ерульки... Наші інтереси збігаються, чи не так?»
«Це божевілля... Ми боремося, щоб допомогти Ерульці. Хіба ти не допоможеш і нам?» запитав Мушікі.
«Досить жартів», - відповіла Ісесері, незручно насупившись. "Я точила свої ікла з єдиною метою - вбити її. Тепер уже запізно для чогось іншого...»
«Ти назвала її зрадницею... І так, з її боку було неправильно покинути село і залишити тебе, але хіба це достатня причина, щоб вбити її...?»
Брови Ісесері піднялися на його запитання. Без сумніву, вона була здивована, почувши, що Мушікі знає про її минуле.
Інші лісові люди, що оточували їх, похмуро дивилися на нього.
«Справа була не тільки в цьому».
«Вона безжально вбила десять наших одноплемінників, а потім зникла.
«...! Вона...?!» Очі Мушікі вилізли з очниць від такого одкровення. Очевидно, Ерулька проскочила цю частину під час свого пояснення.
«Ми виявили на їхніх тілах сліди її магії тусу.
«Ми вважаємо вбивство своїх найтяжчим гріхом. За нього треба платити смертю.
«Винятків не робиться. Навіть для наших найстаріших старійшин.
«Весь цей час ми шукали Ерульку, щоб помститися за наших одноплемінників.
«...»
Ісесері замовчала.
За словами Ерульки, Ісесері була її дружиною, хоч і тимчасово. Вона, мабуть, найболючіше відчула зраду, адже вона прийшла від того, хто був їй дуже дорогий.
Але тепер, коли він знав про це...
Мушікі підняв на неї очі. «Вона, мабуть...»
«Що?»
«У неї, мабуть, були свої причини. Або це, мабуть, було непорозуміння», - сказав він просто.
«...Що?» Ісесері зробила суворе обличчя, не переконана. «І чому ти так думаєш?»
«Я маю на увазі, що пані Ерулька ніколи б не зробила нічого подібного», - відповів він.
Ісесері насупилася, вишкіривши зуби від гніву. «Не вдавай, ніби ти там був! Ти нічого не знаєш про Ерульку!» - сплюнула вона.
Її гнів був, безумовно, виправданий. Мушикі сумнівався, що на її місці став би слухати третю сторону.
Але він не просто так це сказав.
«Ти маєш рацію, я не знаю Ерульку так добре, як ти. Я ніколи не знав, що вона може перетворюватися на вовка до того, як потрапив на цей острів. Але Ерулька - найдовіреніший маг Сайки в Саду. Вона навіть вважає її своєю найближчою подругою і союзницею. Ось чому я вірю в неї - тому що вірить Сайка», - сказав він без найменшого сумніву.
«Га...?» Ісесері роззявила рота від здивування.
«Хто така Сайка?»
«Сайка Куодзакі. Жінка, яку я кохаю найбільше на світі."
«...Ти, мабуть, жартуєш.»
«Я не жартую. Ти думаєш, вона може помилитися в чомусь подібному?»
«...»
Скривившись, Ісесері потерла лоб. «Це безглуздо. Ти б сказав те саме, якби ця Сайка Куодзакі зрадила тебе, як Ерулька мене?»
"Якби Сайка коли-небудь вирішила зробити щось подібне, я впевнена, у неї були б на те причини. І я сумніваюся, що вони були б егоїстичними. Вона зробила б це заради всього людства і всіх, хто називає цей світ домом».
«...Хм...» Ісесері пирхнула, її обличчя спотворилося від обурення.
Мушікі все ж таки замовк.
Великий Окамі... Чому...? Чому ти... покинула мене...?
Слова Ісесері, що прозвучали в голові Мушікі, коли нею оволодів Купідон, відлунювали в його пам'яті.
Можливо, вона просто дозволила їм вирватися під впливом Купідона, але Мушікі не міг змусити себе повірити, що в глибині душі вона справді ненавиділа Ерульку.
«Ісесері. Ти справді віриш, що Ерулька вбила твоїх одноплемінників і покинула твоє село з егоїзму? Ти справді вважаєш її своїм ворогом?»
«...Що це означає?»
«Я просто не можу змусити себе прийняти це. Ти справді хочеш її вбити?»
«...»
Наступні слова застрягли в горлі у Ісесері.
В одну мить перед очима Ісесері знову постала сцена з минулого.
Це, мабуть, якась помилка! Великий Окамі ніколи б не зробили нічого подібного...!
Це був спогад про день, коли її щасливе життя перевернулося з ніг на голову.
А, точно. Коли її одноплемінників знайшли мертвими на околиці села, Ісесері пішла благати свого батька, сільського вождя.
Вона вірила в Ерульку і була впевнена, що та ніколи б не зробила того, в чому її звинувачували.
На тілах знайшли сліди магії тусу В_еликого Окамі._ Це не помилка.
Н-но у неї повинна була бути причина! Де вона?!
Пішла. Які ще докази її провини тобі потрібні?
Не може бути...! Зачекайте, будь ласка! У неї повинна була бути причина! Я впевнена, що вона повернеться.Будь ласка, зачекайте і вислухайте її. Будь ласка, будь ласка! Благала вона у відчаї.
Але скільки б років не минуло, скільки б вона не чекала, Ерулька так і не повернулася.
Минув час, і було організовано другий турнір, щоб знайти відповідного партнера для Ісесері.
Після того, як її тимчасовий супутник пішов, було вирішено, що дочка вождя не може залишатися незаміжньою вічно.
Проте Ісесері не мала наміру брати чоловіка. Вона була дружиною Великого Окамі, незалежно від того, що говорили інші.
Але поки вона називала село домом, вона не могла піти проти своєї сім'ї та її кодексу.
Втекти, залишити село позаду, ніколи не було варіантом. Зрештою, якщо вона поїде, Ерульці не буде куди повертатися.
Тож для неї був відкритий лише один шлях.
Що це означає, Ісесері? Твоє волосся...
Подивіться самі, батьку. Я хочу взяти участь у церемонії відбору. Я не маю наміру брати чоловіка слабшого за себе.
Не будь дурепою. Ця церемонія має визначити наступного вождя села.
Я це знаю. Якщо я виграю, я буду вождем... Якщо мій партнер навіть не може встояти проти мене, люди не будуть йти за ним, чи не так?
І так вона переконала батька дозволити їй взяти участь.
Батько, мабуть, списав це на її впертість, хоча й неохоче дав дозвіл за умови, що якщо вона програє, то покірно візьме переможця за чоловіка.
Однак... У селі не було воїна, здатного зрівнятися з нею тепер, коли вона навчилася маніпулювати раматом, живучи під одним дахом з Великим Окамі.
Вона не була такою грізною, як Ерулька під час останньої церемонії кілька років тому... але все одно перемогла всіх претендентів і забезпечила собі посаду майбутнього вождя.
І все для того, щоб залишитися подругою Ерульки. Щоб вона могла й надалі чекати на неї в їхньому домі.
Але після того, як вона офіційно стала вождем, на плечі Ісесері лягла місія - притягнути зрадника до відповідальності.
Існувало небагато гріхів, більших за вбивство своїх одноплемінників. Якби вона, як вождь, залишила це безкарним, це зруйнувало б почуття єдності клану.
Тепер на неї покладалася відповідальність вбити саму Ерульку, щоб захистити місце, яке вони колись називали домом.
Ісесері чекала на Ерульку. І чекала. І чекала.
Вона не мала ані найменшого сумніву, що Ерулька, майстриня магії тусу, все ще була жива, навіть після багатьох років, набагато більше, ніж будь-хто зі звичайних людей з їх тривалістю життя міг би прожити, .
Коли вона побачила на сході когось, схожого на Ерульку, вона негайно поспішила туди.
Коли до неї дійшла звістка про великого вовка, якого бачили на заході, вона кинула всі справи, щоб перевірити це на власні очі.
Якщо вона отримувала якусь інформацію, то поспішала здобути її з усією швидкістю, не звертаючи уваги на те, наскільки ненадійним може бути джерело.
Воїни клану, що йшли за нею, могли б повірити, що Ісесері невтомно працює над тим, щоб притягнути зрадника до відповідальності.
Але в глибині душі вона хотіла лише ще раз побачити свою кохану...
І запитати, чому вона не забрала Ісесері з собою багато років тому.
«...Що ти взагалі знаєш?» Ісесері блиснула очима, і її голосі затремтів.
Мушікі притримав язика. Здавалося, що його питання було прямо в точку.
Ісесері чекала на Ерульку. Вона шукала її. Все для того, щоб знову побачити її. І дізнатися правду про те, що сталося.
Але як вождь свого села, вона також повинна була захищати свій народ, підтримувати його закони і кодекси: «Зрадників треба вбивати».
Сильна суміш сорому і потрясіння закрутилася в її голові при думці про те, як цей молодий юнак, який тільки познайомився з нею цього дня, побачив протиріччя і тривоги, що давно терзали її серце.
Проте Мушікі продовжував говорити прямо: «Я чув, що ти говорила, коли в тебе вселився Купідон, Ісесері. "Я люблю Велику Окамі. Все, чого я хочу - це побачити її знову".»
«Що...?!» Щоки Ісесері спалахнули яскраво-червоним кольором.
"Вибач, - сказав Мушікі, чухаючи потилицю. «Я, мабуть, трохи переплутав слова.
«Не смій вигадувати щось подібне!» - в паніці сказала вона, відводячи погляд.
»...Як я вже казав, я не знаю Ерульку так добре, як ти, - зітхнувши, продовжив Мушікі. «Але в Саду всі її поважають. Вона уважна, добра, сильна. Вона завжди поруч зі мною, коли я її потребую».
«...»
Здавалося, він не брехав. Те, що Ерулька працювала лікарем у місці під назвою «Сад», збігалося з інформацією, яку вона отримала від тієї підозрілої жінки, Токішіми Клари. А знаючи Ерульку, її, напевно, обожнювали всі, хто її оточував. Хоча Ісесері збрехала б, якби сказала, що не злилася на неї за те, що вона вирішила залишитися там, а не повернутися в село...
«Звісно, вона не може зрівнятися з Сайкою, але...»
«Ха?!» вигукнула Ісесері, перериваючи розповідь Мушікі.
Можливо, відчувши, що вона не така, як завжди, Лісові Люди здивовано відсахнулися назад.
Але Ісесері не збиралася вдавати незворушність. Нахмуривши брови, вона втупилася в Мушікі поглядом, наче кинджалами. «Це твоя власна егоїстична оцінка ситуації, чи не так? Я не знаю, хто така ця Сайка, але немає нікого сильнішого за Ерульку».
«Ну, пані Єрулька сильна - можливо, найсильніша у вашому лісі. Але світ великий...»
«Е?!»
Ісесері не могла не підвищити голос, кровоносні судини на лобі запульсували, бо не могла відповісти цьому нахабному хлопчиську.
Проте Мушікі анітрохи не злякався.
«Зрештою, Сайка - найсильніший маг у світі, - продовжував він з упевненою посмішкою. «І вона не просто сильна - вона ще й красива та благородна. Навіть у пані Ерульки немає жодних шансів проти неї».
«Краса і благородство?! У Великого Окамі всього цього вдосталь!»
«Ні, ні, Сайка ідеальна. Її милий бік - це те, що робить її такою сильною. Нещодавно вона зробила помилку в документі, і вона потайки від усіх виправила її, щоб ніхто не помітив. Це було мило.»
«Що?! Це ж Велика Окамі - втілення милості! Навіть якщо вона лягає спати одягненою, вона якимось чином примудряється роздягнутися уві сні і прокинутися повністю голою! Вона навіть притискається до мене так, не прокидаючись!»
«А... Так, вона дійсно любить роздягатися. Це може бути невеликою проблемою, коли вона раптом вирішує, що зараз шлюбний період. Не думаю, що зможу з нею впоратися, якщо вона знову так до мене підійде...»
«Зачекай! Що з тобою сталося?! Скажи мені, покидьку!" закричала Ісесері, хапаючи Мушікі за комір.
З цим, ніби не в силах більше стримуватися, він вибухнув сміхом.
«Що смішного, виродку?!»
«Ти справді кохаєш її, чи не так, Ісесері?»
«...Замовкни.»
Цей хлопець домігся успіху, подумала вона, фіксуючи його поглядом.
«Вибач. Але я просто не можу змусити себе повірити, що ти справді хочеш завдати їй болю. Ти нагадуєш мені Рурі».
«А хто це?» вголос з сумнівом запитала Ісесері, насупившись. Вона відчула з його виразу обличчя, що Мушікі не мав на увазі нічого поганого.
«...Я не знаю, що сталося в минулому, або що відбулося між тобою і нею. Але хіба це не боляче - обманювати себе, ховати свої справжні почуття?» запитав Мушікі. «Будь ласка. Допоможіть нам врятувати пані Ерульку».
«...Припини говорити так, ніби ти мене знаєш...», - пробурчала Ісесері, все ще тримаючи Мушікі за комір, а потім обвела поглядом інших Лісових Людей.
«...»
Бійці виглядали однаково спантеличено... Що ж, це не повинно було стати несподіванкою. Ситуація вже вийшла з-під контролю, а їхній вождь сильно хвилювався, не в змозі дати правильний наказ.
У глибині душі Ісесері мусила визнати, що не може спростувати те, що говорить Мушікі. Якщо вже на те пішло, вона з радістю перехопила б ініціативу і поспішила б на допомогу Ерульці. Зрештою, її улюблений Великий Окамі був зовсім поруч, у межах досяжності.
Але це було б рівнозначно відмові від обов'язків вождя свого народу. Вона не могла так вчинити на очах у своїх родичів.
«...Га?»
Посеред її страждань і болю, очі Ісесері широко розплющилися від шоку.
Обернувшись навколо лівого зап'ястя Мушікі, вона помітила нитку блакитних камінців.
Це виглядало як браслет... але не було ним. Більше схоже на старомодне намисто, обмотане вдвічі. Робота була досить грубою, і його важко було назвати красивим, навіть з натяжкою на уяву.
Проте воно мало неймовірний вплив на Ісесері, майже зачаровувало її.
Причина була проста - вона подарувала Ерульці цей амулет дуже, дуже давно.
«Ти... Чому він у тебе...?»
«А? А...» Здається, помітивши щось за її пильним поглядом, Мушікі зняв з його зап'ястя намисто і простягнув їй. «Ерулька попросила мене приглянути за ним, коли стало небезпечно. Якщо я правильно пам'ятаю...» Він махнув рукою в повітрі, ніби пригадуючи попередню взаємодію. «Вона сказала, що це важливіше за її життя.»
«-!»
Ісесері втупилася в намисто на своїй долоні.
Незабаром сльози почали капати вниз під дощем.
Поки Мушікі та Лісові люди дивилися на це, Ісесері повільно підняла очі.
«...Я безнадійна», - прошепотіла вона, випустивши довгий, тонкий подих.
Це було так, ніби шари осаду, що накопичилися всередині неї за всі ці роки, вивільнилися, коли вона видихнула.
«Люди Лісу», - вигукнула вона тихим голосом. «Я, ваш вождь, наказую вам допомогти цим людям і врятувати Ерульку.
«Що?!»
Інші вовчиці ахнули від її слів.
«Що ти кажеш, вожак?»
«Хіба Ерулька не зрадниця? Вбивця роду?»
«Її не можна відпускати на волю.»
«Я знаю. Ісесері кивнула. «Моє рішення суперечить кодексу нашого клану... Саме тому я складаю з себе обов'язки вождя. Це мій останній наказ «.
«...!»
Люди Лісу втратили дар мови від цієї заяви.
»...Відповідальність за це, звичайно, лежить не на вас, - продовжувала Ісесері. «Якщо ви не можете прийняти мої вказівки, чекайте тут. Мені байдуже, чи помститеся ви мені потім, але, будь ласка, зараз позичте мені свої сили».
Звернувшись до своїх людей, Ісесері повернулася до Мушікі, знизавши плечима. «Завдяки тобі я тепер поза законом. Що ти збираєшся з цим робити?»
«Я впевнений, що пані Ерулька з цього добряче посміється».
«Без сумніву.» Суворий вираз обличчя Ісесері пом'якшав, коли вона повернулася до величезного вовка, який все ще лютував перед ними. "Ходімо, магу. Не байдикуй.»
«Гаразд!» твердо відповів Мушікі.
«...Грррауг...»
Ісесері видала низький, горловий рев, закликаючи рамат по всьому тілу, щоб зміцнити руки і ноги і загострити відчуття.
Опустившись навпочіпки, вона стрибком зірвалася з місця. Ні, вона не бігла, а стрибала. Відштовхуючись ногами до межі, вона відштовхнулася від землі з руйнівною силою, просуваючи себе вперед.
За мить вона досягла величезного вовка, змусивши магів, які відчайдушно намагалися утримати звіра, здивовано підняти очі.
«Що?»
«Ти...!»
«...Хм...»
Ісесері слабо пирхнула, дмухнувши в коло, зроблене пальцями.
Вогняне тусу, що перетворює дихання на полум'я, яким вона обпалила шерсть Ерульки. Але величезний вовк відповів таким же виттям, посилаючи своє полум'я назад на неї. Дві атаки зіткнулися в повітрі, заливши тьмяно освітлене небо яскраво-червоним кольором.
Озирнувшись, вона помітила, що Мушікі ще не дістався до Ерульки, він усе ще рішуче мчить до них.
А я ж казала йому не баритися, подумала вона з роздратованим зітханням.
«...Ні...»
Однак за мить вона переглянула свою оцінку. Від самого початку було зрозуміло, що він не володіє її гострими фізичними здібностями, але вона все одно покладала на нього невиправдані сподівання.
Чому? Тому що він їй не подобався.
А точніше... тому що ревнувала його.
Він не був обдарований особливою статурою, не володів надзвичайним інтелектом. Він був звичайним хлопцем, який програв би їй у будь-якому двобої віч-на-віч.
І все ж у нього був хтось, кого він любив, ким захоплювався і в кого вірив усім серцем - так само, як колись вона.
«Ах...»
Так. Відтоді, як вона стала вождем села, щоб захистити їхній з Ерулькою дім, життя Ісесері було сповнене страждань і суперечностей.
Вона хотіла продовжувати вірити в Ерульку. Вона була розчарована, що Ерулька не повернулася, навіть після стількох років. Її серце розривало почуття провини за те, що вона обдурила своїх рідних... І якщо бути чесною з собою, то вона не раз сумнівалася в невинності Ерульки.
І все ж - ні, саме тому вона ненавиділа його, цього хлопця, який сліпо довірився комусь, як невинне немовля.
Вона заздрила йому і його сліпучій наївності.
«...»
Кружляючи в повітрі, вона випускала заклинання тусу за заклинанням у швидкій послідовності, використовуючи кожну техніку, якої навчилася від Ерульки багато років тому - заклинання, призначені не для вбивства, а для порятунку.
Це було таким полегшенням.
Ах... Так... Вона нарешті зрозуміла - просту істину, давно поховану під міркуваннями дисципліни, статусу та кодексу її народу.
Вбивство своїх одноплемінників було непрощенним, смертним гріхом.
Але навіть якщо Ерулька справді вбила своїх людей...
Якби вона простягнула руку і попросила Ісесері піти з нею, та взяла б її і втекла з села нероздумуючи.
Навіть якби це означало, що їй самій доведеться нести тягар цих гріхів.
Навіть якби це означало, що на неї полюватимуть її ж люди.
«Мені було б байдуже, якби це означало бути з тобою», - пробурмотіла вона собі під ніс.
Ці слова розчинилися в повітрі, ніким не почуті.
Принаймні, вона так думала. І все ж...
«Раааааааааааааааааааарррррррррррррррррррррррррррррррррр!»
У цю мить Ерулька здійняла несамовитий рев - ніби у відповідь на слова Ісесері.
У той же час дивні візерунки, що світилися на передніх лапах Ерульки, спалахнули червоним кольором, а рамат прийняв інший вигляд.
«Що...?»
Її рамат прийняв форму зграї вовків. Це було не заклинання тусу, а скоріше, якщо вона правильно запам'ятала термін, так зване друге обґрунтування.
Атака була спрямована прямо в її сліпу зону, і запізнення Ісесері на частку секунди призвело до того, що вона опинилася у смертельній небезпеці.
Вовки-рамати, дуже схожі своїми звіриними формами на Людей Лісу, атакували всі разом.
Ісесері не могла не розсміятися з такого повороту долі. Це було так, ніби її власні одноплемінники, яких вона так довго обманювала, тепер злісно накинулися на неї.
Але не встигли їхні ікла впитися в її плоть -
«...Порожній Край!»
Яскравий спалах потрапив у поле її зору, і вовки зникли у спалаху світла.
«Ти...»
«З тобою все гаразд, Ісесері?!»
Це був Мушікі, що наближався до неї. Над його головою висіла круг схожиц на корону корон, а в руці він тримав напівпрозорий меч. Якимось чином він, мабуть, знищив вовків-рамату і врятував їй життя.
Ні, це було не все.
» Вождю! З вами все гаразд?!»
«Не поспішайте вперед самі!»
«Ми сильніші, коли б'ємося зграєю!»
Підбігши ззаду, інші Люди Лісу розбіглися, немовби захищаючи Ісесері.
«Ви всі тут...!»
«Зрозумій нас правильно. Ми не віримо в цю злочинницю Ерульку.
«Ми просто виконуємо ваш наказ, вождю.»
«Ми стежили за вами весь цей час, і ви заслужили нашу повну довіру вже давним давно, тому ми будемо слідувати за вами.»
Ісесері принизливо зітхнула. «Не змушуйте мене плакати більше, ніж я вже заплакала».
«Га?»
«Не зважайте. Вибачте, що пішла сама. Давай обійдемо її з флангу... Ти теж, Мушікі.»
«Так!» - рішуче відповів він, швидко рухаючись позаду неї.
«Хаааа!»
Виблискуючи своїм прозорим Порожнистим Краєм, Мушікі прорізав заклинання тусу Ерульки і другі обґрунтування, які, здавалося, з'являлися в найнепередбачуваніший час.
Будучи магічними конструкціями, істоти були швидко розвіяні його Порожнистим Вістрям. Заклинання тусу Ерулька, хоч і відрізнялися за формою, були, зрештою, ще одним різновидом магії, і його меч був так само ефективний проти них.
Але, звісно, він діяв не сам. Ісесері бігла вперед надто швидко, щоб він міг за нею встежити, безперервно випускаючи свої власні атаки тусу.
Ліворуч і праворуч від нього запекло билися Ріндо, Асаґі та Нене, а один за одним до бою приєднувалися Лісові Люди.
Вони оточили велетенського вовка. Їхні атаки були настільки розосереджені, що навіть Мушікі, хоч і був недосвідченим, зумів утриматися на ногах.
Зрештою, це було все, на що вони поки що були здатні.
Сама Ерулька не зазнала значних ушкоджень, і навіть в оточенні їй вдавалося відбивати більшість атак.
Але, звісно, їхньою метою було не перемогти її. Для досягнення своїх цілей їм було достатньо просто створити патову ситуацію.
Водночас це означало, що рівновага, яку вони намагалися підтримувати, може бути порушена навіть найменшою помилкою.
«Раауууууууууггггг».
Тоді, ніби відчувши побоювання Мушікі, Ерулька здійняла громоподібне виття.
Від цього крику навколо її тіла запалали світові ореоли.
«Ой-ой...!»
«Це що...?»
«Її четверте обґрунтування! Зупиніть її!» закричав Мушікі.
Ріндо та інші побіліли, посилюючи свої атаки. Ісесері та її люди чітко пам'ятали, як важко було зупинити її минулого разу, випускали ще більше заклинань тусу, намагаючись вивести з ладу величезного вовка.
Проте Ерулька не намагалася ухилитися або відбити ці удари, приймаючи їх усі в лоб, одночасно викликаючи четвертий рівень свого світового ореолу біля основи хвоста.
«Нгх ...!»
Досі її анітрохи не бентежили атаки другого обґрунтування чи заклинання тусу. Вона поводилася так, ніби знала, чого від них чекати, ніби оцінила їхні різні техніки та здібності.
Якщо вони не зроблять чогось, щоб зупинити її, вона зрештою запустить своє четверте обґрунтування - і доки Мушікі не зможе знову перетворитися на Сайку, жоден з них не матиме сили протистояти їй.
Іншими словами, це означало б неминучу приреченість.
А смерть Мушікі означав смерть Сайки - що означало б смерть усього світу. Попередження Курое знову прозвучали в його голові. Ні, він не міг дозволити собі померти - він мав жити заради Сайки, заради всього світу.
«...!»
Зробивши глибокий вдих, він міцніше стиснув свій Порожнистий Край.
Його друге обґрунтування, Порожнистий меч, мало здатність зводити нанівець магічну енергію, в тому числі і обґрунтування. Можливо, якщо він проткне ним тіло Ерульки, йому вдасться запобігти четвертому обґрунтуванню до того, як воно повністю розгорнеться.
Але разом з цією думкою в його голові промайнула інша можливість.
Він, звісно, не міг стверджувати, що опанував власну магію. Порожнистий Край цілком міг стирати інші обґрунтування та магічні техніки, але сам Мушікі не міг вибрати ціль, якій він протидіяв.
Ерулька попросила його виграти їй час, поки вона поглинала Купідона у власне тіло.
Якби він націлився на неї безпосередньо Порожнистим Краєм, то міг би знищити не лише її четверте обґрунтування, але й усі техніки, які вона використовувала, щоб підкоритися Купідона.
А якщо Купідон досягне успіху і повністю підкорить її, у них не залишиться варіантів.
Чи був інший спосіб зупинити її четверте обґрунтування...?
«...Ах...» Очі Мушикі розширилися від усвідомлення.
Існувала можливість, хоча й тонка, як шовкова нитка.
Але він не бачив іншої альтернативи. Не було часу на роздуми. І тому, наполовину керуючись інстинктом, він кинувся навтьоки.
«»Ісесері! Допоможи мені! Ти можеш пролізти під нею?!»
«...! Так!» - без вагань крикнула вона у відповідь.
Мушікі сумнівався, що вона зрозуміла, що саме він мав на увазі, але вона знала, в якому скрутному становищі вони опинилися, і беззаперечно виконала його прохання. Вони були знайомі лише один день, але Мушікі відчувала дивне почуття солідарності з нею.
Була проста відповідь, чому він звернувся саме до Ісесері - серед усіх присутніх вона, безсумнівно, була найспритнішою і провела з Ерулькою найбільше часу.
«Ха...!»
Встромивши Порожнистий Край у землю, Мушікі використав лезо як опору, щоб злетіти в повітря.
Приземлившись на спину Ерульки, він міцно вчепився в неї, щоб не відірватися. Ерулька ігнорувала всі їхні атаки, зосередившись виключно на прояві свого четвертого обґрунтування, тому відповіла лише легким дриганням.
Це був їхній шанс.
«Зараз!» - гукнув він до Ісесері, що ховалася під величезним вовком. «Погладь її живіт!
«А...?» Ісесері розгублено задихалася. «Ти ж не хочеш... Ні, це може спрацювати... Але що, як...»
«Не можна гаяти часу! Поквапся!»
"Угх... Не роби висновків тільки тому, що ти погладив її по хвосту! Це надзвичайна ситуація, тому це не рахується! Я друг Великого Окамі!»
«Про що ти говориш?! Просто зроби це!»
«Нгх...!»
Мушікі чув, як Ісесері приготувалася і зайняла позицію під ним.
Простягнувши руку до кореня її хвоста, де матеріалізувався її світовий гребінь, він почав рухати пальцями, ніжно розчісуючи його.
Так - саме так, як Ерулька навчила його під час першого нападу Ісесері.
Тоді Ісесері та її народ були одержимі Купідоном, але цього було достатньо, щоб змусити їх закричати і ненадовго впасти. Якщо цей трюк спрацював з усіма лісовими людьми, то, як сподівався Мушікі, він міг би так само ефективно подіяти і на Ерульку.
«Пані Ерулько! Візьміть себе в руки! Ви ж не дозволите якомусь фактору анігіляції взяти над собою гору, правда ж...?! Ви ж подруга і соратниця Сайки! Проявіть бойовий дух!» - кричав він, продовжуючи гладити її пухнастий хвіст.
А потім...
«Хррррррррррр.»
Її голос змінився, і вона голосно пирхнула, приємне тремтіння пробігло по її тілу.
Потім, просто так, вона перевернулася на правий бік.
«А-а-а...?!»
З точки зору Ерульки, вона, ймовірно, просто лежала. Однак її тіло було надто масивним, і Мушікі відкинуло від неї, і вона покотилася по землі.
«Ух! Га...!»
Після кількох перекидів він нарешті зупинився.
Але у нього не було часу зосередитися на болі. Поспішаючи піднятися, він повернувся до впалої фігури Ерульки.
» Ісесері! Пані Ерулько...»
Він зупинився на півслові.
Як тільки він озирнувся, стало зрозуміло, що більше не потрібно ставити жодних запитань.
Велетенського вовка ніде не було видно.
На його місці стояла Ерулька, повернувшись у людську подобу, і глибоко дихала, поклавши голову на коліна Ісесері.
«Пані Ерулька!» вигукнув Мушікі, підбігаючи.
«Ух... Нх...»
Ерулька повільно розплющила очі.
Золотий блиск з них зник. Вони повернулися до своєї звичайної форми.
"Ох... Мушікі. Ти молодець, що втримала мене.»
"З вами все гаразд?! Купідон...?!"
«Не хвилюйся... У мене все під контролем», - сказала вона з легким смішком, потираючи живіт і випускаючи невелику відрижку.
«Га...?!»
«Фактор анігіляції... Ви з'їли його...?!»
«Що у вас за шлунок...?"
Ріндо, Асаґі та Нене були в невірі. Що ж, не важко було зрозуміти чому. Навіть Мушікі, який заздалегідь знав про свій план, не міг повірити в такий результат.
«Ха-ха... Якби це був той самий старий Купідон, що й минулого разу, все б так не вийшло. І якби не ви всі, це було б занадто ризиковано. Добре, що ви мене зупинили. Я вам дуже вдячна.»
«М-ми ннічого...»
«Це були не ми.
«...»
Цього разу троє зніяковіло відсахнулися, їхні погляди попливли, наче вони щойно побачили неймовірне видовище.
Мушікі, все ще не в змозі змиритися з тим, що вони справді боролися з фактором анігіляції міфічного класу, знесилено впав назад.
«Гм?»
Ерулька, усвідомивши, що її голова лежить на чиїхось колінах, повернулася обличчям догори.
«...»
Ісесері озирнулася на неї з нечитабельним поглядом.
Ерулька надовго застигла в такому положенні, перш ніж врешті-решт глибоко зітхнула. "Пробач... Ісесері. Я змусила тебе чекати... довго чекати».
«...!»
При цих словах Ісесері випустила невеликий подих. «...Занадто довго, Великий Окамі», - нарешті відповіла вона тремтячим голосом.
Не встигли вони й оком змигнути, як дощ вщух, і крізь розірвані хмари засяяло сонячне світло.