---Швидкоплинний медовий місяць ---
Територією академії підготовки магів «Сад Порожнечі» повільно їхав інвалідний візок.
У ньому сиділа Рурі Фуяджо, Лицар Саду - хоча мало хто впізнав би її з першого погляду.
Але цього слід було очікувати. Зрештою, вона виглядала зовсім не так, як зазвичай.
Її очі, зазвичай сповнені життєвої енергії, втратили свій блиск, дивлячись у порожнечу, а подвійні хвостики були такими ж тьмяними, і здавалося, що вони можуть розсипатися, як пісок, якщо хтось спробує їх розчесати.
На її колінах була розстелена м'яка ковдра, на якій сиділи дві м'які іграшки ручної роботи. Одна з них була схожа на Сайку, інша - на Мушікі, і час від часу вона гладила їхні голівки кінчиками пальців, її губи ледь помітно тремтіли.
Вона була схожа на невиліковно хворого інваліда, якому залишилося жити зовсім небагато часу, і всі студенти, проходячи повз неї, пришвидшували крок.
«Поглянь, Рурі! Сьогодні така гарна погода», - сказала добра на вигляд дівчина, що штовхала інвалідний візок і тримала над головою парасольку, - Хізумі Наґекава.
Рурі повільно підвела погляд до неба у відповідь.
«...Воно... гарне...»
«Гарно, чи не так? Давай сьогодні в школі викладемося на повну.»
«...Гаразд...»
«Що ти робиш?» - притишеним голосом запитала Курое, ставши перед інвалідним візком.
Рурі лише стиснула губи, як золота рибка, не видаючи жодного звуку.
Натомість Хізумі відповіла вимушеною посмішкою. «А, Карасума. Доброго ранку.
«Доброго ранку. Отже, Рурі. Що на тебе найшло?»
«А... Так. Ну, як ти знаєш, Куґа поїхав на допоміжні курси кілька днів тому", - відповіла Хізумі. «І на додачу до цього, пані Відьма була відсутня останні кілька днів.»
«Так... І що з того?»
«Ось як вона стала такою...»
«Я пропустила щось важливе?» запитала Курое, схиливши голову набік.
Їй здавалося, що причинно-наслідковий зв'язок був зовсім незрозумілим.
Хізумі, здавалося, сама розуміла, що говорить нісенітницю, і знервовано посміхнулася Курое. «Я й сама дивуюся, але іншого способу пояснити це немає...»
«Пані Сайка і раніше надовго відлучалася з Саду», - зауважила Курое.
«А, так. З Рурі завжди так ставалося коли Пані Сайка відїжджала."
«...»
Курое нахмурила брови. Вона не знала. З іншого боку, звідки їй було знати, коли вона була в своєму первісному тілі?
Згадуючи, вона пригадала, що щось подібне сталося з Рурі, коли вона опинилася в пастці в Ковчегу Порожнечі, не маючи змоги бачити ні Сайку, ні Мушікі протягом кількох днів. Курое було важко це пояснити, але, можливо, тіла Сайки і Мушікі виділяли якісь життєво важливі поживні речовини, необхідні для її виживання.
Поки Курое мовчала, Хізумі продовжувала підтримувати подругу. «Але не хвилюйся. Вона може виглядати не дуже добре, але вона все ще серйозно ставиться до своїх занять, і вона все ще може боротися з будь-якими факторами анігіляції, що з'являються. Вона знає, що має стати на захист Саду, поки пані Відьма у від'їзді».
«У такому стані?»
«Так. Вона вбиває один фактор анігіляції за іншим, не змигнувши оком, тому люди почали називати її Богнею Смерті.»
«Богиня Смерті...», - повторила Курое це зловісне прізвисько собі під ніс.
...Що ж, якщо вона могла виконувати свої обов'язки, перебуваючи в такому стані, вона дійсно заслужила свій титул Лицаря Саду.
Проте було б проблемою, якби Рурі ставала такою щоразу, коли Мушікі та Сайка мали кудись іти, тож Курое витягла з кишені телефон і направила на неї камеру.
«Рурі? Рурі?»
«Ах... Ку... Ро... е...?»
«Так. Доброго ранку. Я розумію, що ти почуваєшся пригніченою, але, будь ласка, спробуй взяти себе в руки. Ти ж Лицар Саду. Показуючи свою вразливість таким чином, ти заважатимеш іншим учням.»
«Але... я...»
«До речі, я відправляю це відео Мушікі та пані Сайці.»
«Поклади цю штуку на місце!» вигукнула Рурі, підстрибнувши з такою силою, що пробила ногою сидіння інвалідного візка.
Вона закрутилася в повітрі, щоб зробити ідеальну посадку, а потім простягнула руки, щоб зловити іграшки Сайки і Мушікі, які злетіли в небо, в обидві руки. На довершення всього, ковдра злетіла вниз і приземлилася на її плечі, наче королівська накидка.
«Ого!» вигукнула Хізумі, аплодуючи.
Але Рурі не пишалася своїм виступом, а обережно поклала м'які іграшки назад на інвалідний візок і повернулася обличчям до Курое.
"Що ти робиш, Курое?! Ти не можеш ходити і знімати дивні відео про людей без їхнього дозволу!" закричала Рурі, роздуваючи ніздрі.
Хоча вона все ще виглядала трохи втомленою, вона майже повернулася до своєї звичайної поведінки.
«Я розчарована, що ти вважаєш це відео дивним. Це просто ти, яка живеш своїм повсякденним життям».
«У будь-якому разі, не надсилай його! Видали його негайно! Негайно!»
«Ти так сильно його ненавидиш?»
«Звісно, ненавиджу! Я не змогла б жити з собою, якби пані Відьма або мій брат побачили мене такою!»
«Не думаю, що вони були б розчаровані.»
«Справа не в цьому! Я не хочу, щоб вони бачили мене такою!»
«Розумію. Ти ними дуже захоплюєшся, чи не так, Рурі?»
«Звичайно!»
«До речі, Рурі, може, заспокоїшся і вислухаєш мене?»
«Що таке?»
«Я все ще записую.»
«Кяаааррррггггг!»
Почувши це, Рурі видала пронизливий крик, простягнувши руку, щоб спробувати вирвати телефон з її рук. Курое, однак, відкинулася назад, щоб убезпечити себе.
Проте її супротивник все ще був лицарем, навіть якщо він був ослаблений. Розпочавши неймовірну атаку, Рурі блискавично звалила її на землю.
«Хаа... Хаа... Ти змусила мене це зробити...»
«Це боляче. Будь ласка, відпусти мене, Рурі. Не треба насильства.»
"Яка ж ти зухвала! Це ти змусила мене... Стривай, ти все ще знімаєш?!"
«Фу. Будь ласка, не чіпай мене там. Що завгодно, тільки не це», - безпристрасно благала Курое, видаючи легкий стогін.
«Припини! Припини поводитися так, ніби я роблю щось дивне!» Рурі в паніці закричала.
Саме в цей момент на телефоні Курое з'явилося екстрене сповіщення.
«Що тут у нас...? На острові Нірай ледь помітна присутність. Можливо, фактор анігіляції міфічного класу. І ми втратили зв'язок з Лицарем Ерулькою та іншими...»
«Що?!»
Курое та Рурі здивовано переглянулися.
***
«Сподіваюся, з Асаґі та іншими все буде гаразд. Мені неприємно залишати їх ось так...», - занепокоєно пробурмотів Мушікі, коли вони досягли східного кінця острова. Минуло близько тридцяти хвилин відтоді, як вони втекли від Ісесері та її вовчиць.
» Тобі не варто хвилюватися. Їхньою здобиччю є ти, самець, тож тобі варто турбуватися про себе... Хоча їхньою первісною ціллю була я», - сказала Ерулька з відстороненим виглядом.
Мушікі здивовано підняв брову. «Пані Ерулько, це ті люди...?»
«Це дощ. Дощ», - сказала вона, морщачись.
«Га?»
Але одразу після цього очі Мушікі широко розплющилися. Причина була проста - останнім часом не було дощу.
Але за мить небо перетнули темні хмари, і з них посипалися великі краплі дощу.
«Ого, дощ іде! Звідки ви знали?"
"Я відчула запах у повітрі. Головне, щоб ти не змок», - сказала вона, показуючи великим пальцем праворуч.
Неподалік була печера, що вела в гору. Вона не виглядала особливо великою, але була добре прихована від центральної частини острова, що робило її ідеальним місцем для пошуку притулку. Мушікі відчував, що вони, мабуть, залишаться тут, доки не припиниться дощ.
Останні тридцять хвилин він біг без упину, і йому треба було трохи відпочити. Тому, втомлено зітхнувши, він ступив до печери.
Ерулька пішла за ним, енергійно струшуючи тіло, щоб обсохнути.
І тут, наче за командою, по небу прогримів грім.
«Нам пощастило. Тут нас ще довго не знайдуть.»
«А що б ми робили, якби не почався дощ?»
«Їх ніс не обдуриш. Ніде на цьому острові не було б безпечно.»
«Розумію...» Мушікі занепокоєно кивнув головою.
Ерулька почала збирати і розщеплювати мертві гілки в печері, складаючи їх у невелику купу.
Потім, стиснувши губи, вона видала тихий звук: «...Грррауг...»
Цей звук вразив Мушікі одночасно і як незнайома мова, і як звіряче гарчання.
Від цього звуку в повітрі затріщали іскри, підпалюючи сухі гілки.
«Це...?» - пробурмотів він, його очі розширилися, коли він дивився на це.
І справді. Те, що Ерулька щойно використала, було тією самою технікою, яку використовувала Ісесері та її народ - тусу.
«Хм. Спочатку це була моя спеціальність. Хоча тепер, коли я працюю в Саду, я в основному використовую техніки обґрунтування», - відповіла вона з ледь помітною посмішкою. Її обличчя, освітлене мерехтливим полум'ям, дивно зачаровувало.
Враховуючи їхні спільні риси і те, що він щойно побачив, Мушікі вже почав підозрювати, що Ерулька та люди Ісесері належать до одного племені. Але навіть знаючи це, він був шокований, побачивши, як вона використовує невідоме закляття у нього на очах.
Так чи інакше, він ще багато чого не розумів, тож вирішив набратися хоробрості й спробувати зібрати всі шматочки докупи.
«Пані Ерулько?»
Проте він не зміг вимовити решту речення.
Причина була проста - Ерулька без жодних вагань почала знімати свій білий лабораторний халат.
«Гей! Що ви робите?» - запитав він, відчуваючи, як жар приливає до щік.
«Хм? Мокрий одяг забирає тепло тіла, не кажучи вже про те, що в ньому важко рухатися. Тобі теж треба просушити свій, поки є можливість», - відповіла Ерулька, не відволікаючись.
...Це було напрочуд логічне пояснення. Мушікі, зніяковівши, відвів погляд.
«Я не дуже мокрий, тож обсохну біля вогнища.
«О? Шкода, що зараз не сезон.»
« Сезон?»
«Якби зараз була зима, ми б мали чудовий привід зігрівати один з одним в голяка», - сказала Ерулька, заливаючись сміхом.
Мушікі застогнав. Він відчув, як його щоки ще більше почервоніли.
«У будь-якому разі, що відбувається? Відколи я прокинувся сьогодні вранці, всі поводяться дивно... Це через Ісесері?"
"Ні. Я не знаю, як вона до цього причетна, але сумніваюся, що її люди несуть пряму відповідальність... Це робота фактора анігіляції. Можливо, класу міфології.»
«Міфології...?!» Мушікі ахнув.
Існувало багато різних типів факторів знищення, кожен з яких класифікувався відповідно до рівня загрози.
Лише найпотужніші були калібру Міфології, надзвичайних істот, що існували поза межами звичайних класифікацій. Традиційна мудрість стверджувала, що лише Сайка, наймогутніший маг у світі, має достатньо сили, щоб впоратися з ними.
"Хм. Міфічний фактор анігіляції класу Купідон. Ніщо інше не може пояснити все це.»
«Купідон...?» Мушікі був вражений несподівано милим ім'ям.
«Так.» Ерулька кивнула. "Фактор анігіляції кохання. Кажуть, що коли з'являється Купідон, будь-яка жива істота навколо нього шалено закохується.
"Це... дуже романтично, як на фактор анігіляції. Але чому він вважається міфологією?" невпевнено запитав Мушікі.
За останні кілька місяців він зіткнувся з кількома факторами знищення міфічного класу, кожен з яких міг знищити сам світ, якщо його не зупинити.
Побачивши реакцію Мушікі, Ерулька злегка насміхнулася і блиснула йому посмішкою. «Ти думаєш, що це щось незначне, сила, яка змушує людей масово закохуватися?»
«Я б так не сказав...»
«Ну, це зрозуміло. Такі слова, як любов і романтика, зазвичай сприймаються в позитивному світлі... Але неприборкана хіть - це страшна річ. Потрапивши під чари Амура, його жертви не переслідують нічого, окрім власних чуттєвих бажань, нехтуючи їжею та сном, аж поки їхні тіла врешті-решт не зламаються і вони не зустрінуть свій кінець. Якби Сайка не поспішила перемогти його, коли він востаннє з'явився кілька сотень років тому, цілі народи були б знищені».
«...»
Мушікі відчув, як піт виступив у нього на лобі.
...Так. У певному сенсі, це було схоже на те, що основні інстинкти виживання його жертв давали збій. Тепер він розумів, чому це була така грізна сила.
Але якщо цей Купідон був тим, хто сіяв хаос по всьому острову, то залишалася ще одна річ, яку він не розумів.
«Чому з нами все гаразд?» - запитав він, дивлячись на власне тіло.
Принаймні, він не з'їхав з глузду від хтивості та бажання.
Ерулька вже виділялася своїми дивацтвами, тож, якщо бути до кінця відвертим, він не міг сказати напевно, що вона не перебувала під впливом Амура. Можливо, вона просто була більш вправною у збереженні своїх раціональних функцій, ніж Ріндог та інші.
Ерулька провела пальцем по контурах свого тіла. «Моя вроджена магічна енергія більш концентрована, ніж у середньостатистичної людини. Моя слина, піт та інші біологічні рідини мають здатність прискорювати зцілення - що також робить мене менш сприйнятливою до зовнішніх магічних впливів».
«Справді?»
«Хм. До певної міри, звичайно. І я лише припускаю, але...» Вона зупинилася на мить, її губи скривилися в пустотливій посмішці. «Коли ми з тобою були наодинці, і проявилася його сила, ти мабуть скористався мною що б захиститись .
"Н-не кажіть так, ви дасте людям неправильне уявлення! Ви напали на мене, а не..."
Він зупинився, відскочивши назад з поштовхом.
«...! Тільки не кажіть мені, що ви знали, що це станеться, і намагалися захистити мене...?!"
«Я просто збудилася», - категорично відповіла Ерулька.
«...Ясно.» Мушікі скривився.
«Ну, це лише припущення. Можливо, є інше пояснення... Що ми знаємо напевно, так це те, що сила Купідона заволоділа всіма іншими на острові, і всі вони блукають у пошуках самця. Ми повинні знищити Купідона якомога швидше... але я не бачила жодних його фізичних ознак. Де він може ховатися?» Ерулька погладила підборіддя, занурившись у роздуми.
Це справді була проблема. Ріндо, Асаґі, Райму і Нене, не кажучи вже про Ісесері та її людей, звідки б вони не прийшли, всі прочісували острів у пошуках його. Їм з Ерулькою було б нелегко намагатися знайти фактор анігіляції, уникаючи їхніх пильних очей.
«Якби це були лише студенти, все було б гаразд. Але Лісові люди мають дуже гострий нюх. Що ж нам робити?» вголос запитувала Ерулька зі стурбованим виглядом.
Лісові люди. Мушікі підняла брову від цього незнайомого терміну.
"Пані Ерулька?лВи ж знаєте Ісесері, так?
«Хм? А, ну так.»
«Що між вами сталося? Здається, вона затаїла на вас велику образу...»
«Гм...» Ерулька заплющила очі, почухала потилицю. "Нам справді треба якнайшвидше знайти Купідона, але, мабуть, варто дочекатися, поки дощ вщухне, перш ніж вирушати в дорогу. Гаразд. Ми можемо поговорити до того часу».
Подумавши ще кілька секунд, Ерулька почала розповідати про свою спільну з Ісесері історію.
Засніжений ліс практично потопав у білому, наче міг зникнути.
Стискаючи в руках кошик, дівчина видихнула шлейф туману, поринувши у власні думки, продовжуючи йти білою дорогою.
У цьому північному краї, який вона називала домом, подих зими занурював дерева, землю, річки - все і вся - у свої тихі глибини.
«...»
Якби ж то, думала вона, сніг поглинув усе назавжди.
Дівчинка безрадісно зітхнула, але швидко потрусила головою, щоб повернути собі самовладання. Коли вона це робила, вуха на її голові та хвості, що стирчав позаду, сіпалися.
Великі Окамі мали гострі інстинкти. Якщо вона виглядала незадоволеною, вони одразу бачили її наскрізь, як на долоні.
Глибоко вдихнувши, дівчинка кілька разів моргнула очима і продовжила йти.
Її сліди розбігалися по засніженій дорозі далеко вдалину. Зрештою, вона дійшла до старого дерев'яного будинку.
Цей вираз не зовсім відповідає дійсності, але іншого слова для нього не було. Це виглядало так, ніби велике житло було видовбане у великому дереві, або, можливо, ніби існуючий будинок був поглинутий деревом з плином часу. У будь-якому випадку, і будинок, і дерево були органічно переплетені між собою.
Саме тут жило божество-охоронець, що наглядає за Лісовим народом.
Кажуть, що вона була найстарішим членом клану, єдиним вцілілим воїном, який колись боровся за захист лісу - хоча дівчинка не знала цього напевно. Про Великих Окамі ходила незліченна кількість історій, але більшість з них були розказані ще до народження дівчинки.
Але одне вона знала напевно - їй зовсім не так вже й не подобалося розмовляти з божеством, як вона думала.
«Великий Окамі», - гукнула вона, відчинивши двері.
Фігура в глибині кімнати підвелася зі сплячого положення. «...Хм? Ох. Ісесері», - сказала вона, потираючи очі й голосно позіхаючи.
Селяни шанували її, даючи їй показні прізвиська, такі як Старійшина або Велика Окамі, але, дивлячись на неї, вона була просто молодою дівчиною. Звісно, ходили чутки, що їй понад сто років і що вона є майстром тусу, але на вигляд вона була вродливою молодою дівчиною, не старшою за двадцять років.
Гострі вуха, що стояли дибки, блискучий хвіст, гарні пропорційні кінцівки...
У цю мить дівчинка-Ісері скривила кисле обличчя.
На Великій Окамі - Ерульці - не було одягу.
"Знову спала гола? Ти ж застудишся, знаєш?"
«Мені не потрібен одяг, коли я сплю.»
"Ну, то хоч одягнися, коли прокинешся. Ось, одягни цю куртку», - наполягав Ізесері.
З роздратованим виглядом Ерулька неохоче накинула куртку на плечі. "А ти любиш пиляти мене. Коли це ти стала моєю дружиною?»
«Одна справа, коли це відбувається при мені, а якби зайшов чоловік?»
«О? Це було б цікаво...»
«Серйозно, як ти можеш таке казати?»
«О-хо. Не хвилюйся. Ти єдина дивачка, яка любить заглядати до мене», - сказала Ерулька безтурботним тоном.
Почувши ці слова, Ісесері відчула, як її охопило почуття полегшення - не стільки від того, що чоловіки не натраплятимуть на Ерульку голою, скільки від того, що цей простір належить лише їй. Збентежена власним захопленням, Ісесері сховала обличчя.
«У будь-якому разі, чи не ти тут нечемна, що вдираєшся, навіть не відрекомендувавшись?» знизала плечима Ерулька.
"Вибач, - вибачилася Ісесері.
"Ти була боязкою, як кроленя, коли твоя мама вперше привела тебе до мене в гості, - продовжила Ерулька з веселою посмішкою. «А тепер подивися, якою сміливою ти стала».
«Це було дуже давно», - застогнала Ісесері, її щоки стали яскраво-червоними. Зробивши глибокий вдих, вона простягнула кошик, затиснутий в руках. «Ось. Це від моєї матері. Сушене м'ясо та риба. І трохи вина».
«О? Дуже дякую. Це допоможе мені пережити зиму.»
«Вона просила передати, щоб ти не випила все за один раз.»
«Так, так, я знаю. Ерулька прийняла кошик, з любов'ю потершись об нього щокою. «Ти не проти, якщо я поверну її наступного разу, коли ти прийдеш?»
«А... Гадаю, що ні», - відповіла Ісесері, хоча в глибині душі хвилювалася, що тон її голосу видав її емоції. Вона намагалася бути обережною, але відтінок меланхолії все ж таки прокрався в її виразі обличчя від несподіваного запитання.
Ерулька не могла цього не помітити, і її брови сіпнулися. «Щось сталося?» - запитала вона, і її ясні очі, здавалося, пронизали молоду дівчину наскрізь.
Ісесері не була ані достатньо дорослою, ані достатньо досвідченою, щоб відвести погляд. Вона покірно зітхнула. «...Можливо, я не зможу прийти сюди ще довго».
«О? Що ти маєш на увазі?»
«На мій наступний день народження я маю вийти заміж. Оскільки у моїх батьків є лише доньки, батько хоче обрати гідного чоловіка, який стане його спадкоємцем».
Описуючи свою скруту словами, Ісесері не могла стримати смутку, що закрадався в її голос.
В її голові промайнув жаль. Вона завжди знала, що настане день, коли їй доведеться поділитися цим з Великим Окамі, але ось вона забруднила цей будинок, призначений лише для зцілення, своїми отруєними емоціями.
«Ти збираєшся заміж...?» Ерулька підняла брову і погладила підборіддя. «А, твій батько - нинішній вождь, так?
«Так. Ісесері кивнула з важким серцем.
Для Лісового Народу продовження роду було справою великої ваги - тим більше для дочки вождя. Ісесері ніяк не могла відмовитися від цієї пропозиції.
Було б неправдою сказати, що вона не проклинала свою долю, але той факт, що їй було доручено піклуватися про потреби Великого Окамі, також був пов'язаний з тим, що вона була дочкою вождя. Тож, зі змішаними відчуттями, вона продовжила: «Я чула, що вони збирають усіх вправних воїнів у селі, щоб битися один з одним. Останній, хто вистоїть, стане моїм майбутнім чоловіком, чи щось таке».
«О-хо, він, мабуть, буде вже старим.»
«...»
Ісесері промовчала, змусивши Ерульку нахмурити брови і втупитися в неї допитливим поглядом. «Ти не виглядаєш особливо щасливою від цього. Чи є якийсь інший чоловік, до якого ти прикипіла серцем?»
«Ні. Тобто, я ще навіть не знаю, що таке кохання».
Почувши це, Ерулька довго вдивлялася в очі Ісесері. «Розумію», - прошепотіла вона нарешті. «Що ж, на жаль, боюся, що з цього нічого не вийде. Істерика нічого не змінить».
«...Не треба мені цього казати», - пробурмотіла собі під ніс Ісесері.
Вона не очікувала, що Ерулька вирішить цю проблему за неї, але все одно була розчарована реакцією Великої Окамі, яка виявилася набагато тупішою і байдужішою, ніж вона очікувала.
Ні, точніше було б сказати, що вона відчула огиду до самої себе за те, що покладала надії та очікувала так багато від іншої жінки. Чомусь у неї виникло непереборне відчуття, що вона не може більше перебувати в присутності Ерульки, і вона опустила очі донизу.
«...Я йду. Дякую за все», - сказала їй Ісесері, витягаючи з кишені намисто з блакитним камінням і простягаючи його Ерульці.
«А це що?
«Оберіг. Я зробила його сама, вкладаючи в нього свої почуття, коли нанизувала кожен камінчик... бо знаю, що без мене ти занедбаєш себе, Велика Окамі. Бережи себе.»
«Хм, я бачу. Ти дуже вправна», - злегка махнувши рукою, сказала Ерулька.
Її легке, безтурботне ставлення, яке в минулому завжди заспокоювало Ісесері, зараз змусило її груди болісно стиснутися.
Мабуть, вона була єдиною, хто вважав це місце святинею, з нетерпінням чекаючи на розмови з Великою Окамі. Можливо, Ерулька просто вважала Ісесері тим, з ким можна згаяти час.
Та не встигла ця думка промайнути в її голові, як на очі їй навернулися сльози.
Вона кинулася геть, з усіх сил намагаючись приховати їх від Ерульки.
«...Ах, так. Ісесері?"
Але не встигла вона дійти до дверей, як голос Ерульки зупинив її.
«...Що?» - запитала вона, не обертаючись.
«Коли саме у тебе день народження?» - перепитала Велика Окамі тим же спокійним тоном, що й раніше.
Через п'ять днів Ісесері виповнилося п'ятнадцять років, і Люди Лісу зібралися на центральній площі селища.
Окрім тих, хто, як і Ісесері, мав спорідненість з вовками, тут були й люди з іншими звіриними рисами, зокрема ведмеді, кролики, олені, білки та сови.
Звичайно, не всі були тут, щоб боротися за її руку і серце. У цьому віддаленому селі, де майже не було розваг, вибір чоловіка для доньки вождя був великою подією. Більшість людей прийшли сюди, щоб просто поглянути на обличчя майбутнього вождя або подивитися, як юнаки демонструють свою доблесть у бою.
Ставки, звісно, були заборонені, хоча різні торговці продавали їжу, напої та різноманітні сувеніри, вирізьблені з дерева. Здавалося, що все село зібралося, щоб взяти участь у цьому дійстві.
«...»
Всередині будівлі, що слугувала оглядовим майданчиком поруч із сільською площею, Ісесері ніяково здригнулася.
Але це жодним чином не дивувало. Адже вона була виставлена напоказ, сиділа перед великою аудиторією у весільній сукні, схожій на трофей майбутнього конкурсу.
На її губах з'явилося глибоке зітхання, але вона вчасно стримала його. Зрештою, вона була призом.
Переможець конкурсу сьогодні візьме її руку і серце. Її власні думки не мали значення. Було б краще для всіх, якби вона не мала власних думок - для її сім'ї і для всього клану.
Вона дивилася в небо в кам'яному мовчанні. У такі дні їй хотілося, щоб увесь світ був укритий білим, але сьогодні небо було нестерпно чистим.
«...Вибачте, що змусив вас чекати!» Невдовзі її батько, Нотекаріма, з'явився поруч із нею, гукаючи до натовпу.
За мить селяни, що гомоніли, затихли, приділяючи йому всю свою увагу.
«Церемонія відбору незабаром розпочнеться. Переможець одружиться з моєю донькою Ісесері і стане моїм спадкоємцем на посаді сільського вождя... Якщо ви вважаєте себе гідним, виходьте на середину площі».
Кілька чоловіків вийшли вперед, вигукуючи нетерплячими голосами.
Їхні галантні постаті викликали радісні вигуки натовпу.
«...»
У різкому контрасті із захопленням глядачів, Ісесері втупилася поглядом у підлогу.
Десять чоловіків вийшли на площу - деякі знайомі, деякі ні. Ісесері добре знала, що не має права вибору, але в глибині душі молилася, щоб це не був величезний чоловік з густою бородою. Різниця в розмірах між ними, без сумніву, унеможливила б подружнє життя.
Оглядаючи учасників одного за одним, вона здивовано підняла брови.
Один з них був загорнутий у плащ з голови до ніг.
«Що за...?»
Ісесері насупилася, дивлячись на їхню підозрілу появу, але це залишилося непоміченим для оточуючих.
«Змагання розпочнеться за моїм сигналом, - вигукнув її батько, що сидів поруч з нею. «Переможе той, хто встоїть останнім. Зброя заборонена. Ви можете використовувати магію тусу, але якщо це призведе до смерті вашого супротивника, ви будете дискваліфіковані. Зрозуміло?»
«Зрозуміло!» - безстрашно відповіли учасники, що зібралися.
Нотекаріма глибоко кивнув їм, а потім підняв обидві руки вгору. «Дуже добре. Вперед, хоробрі воїни. Покажіть нам свою силу! Починайте!»
Наступної миті
Дев'ять м'язистих чоловіків легко піднялися в повітря.
«А...?»
На мить Ісесері здивувалася, чи не підскочили вони всі одночасно.
Але, мабуть, ні. Кінцівки воїнів безглуздо махали в повітрі, і так само безсило опускалися на землю, всі сили покинули їхні тіла.
Не було ні криків болю ні крові - всі дев'ятеро знепритомніли, впавши обличчям донизу на площі.
Ісесері витріщилася назад широко розплющеними очима на неймовірне видовище.
І не тільки вона. Всі присутні, навіть її батько, були явно приголомшені, не в змозі збагнути того, що щойно сталося.
«Що?»
«Що це таке...?»
Поки решта мешканців села ошелешено спостерігали, єдиний учасник, який все ще стояв на ногах - той, що був закутаний у плащ з голови до ніг, - заговорив. «Переможцем буде останній, хто залишиться на ногах. Чи можу я вважатись переможцем?"
Нотекаріма злегка здригнувся, раптом прийшовши до тями. «Звичайно. Це неочікувана честь - видати мою доньку заміж за чоловіка твого калібру. Але я повинен запитати, хто ти такий? Чи не знімеш ти свій плащ і не покажеш нам своє обличчя?"
«О, перепрошую», - легко промовив воїн, швидко опускаючи капюшон.
«-!»
Ісесері поперхнулася, коли побачила обличчя під капюшоном.
Це було не дивно. Зрештою, на неї дивилася не хто інша, як Ерулька, божество-охоронець села, яке самотньо жило на краю їхнього поселення.
«Великий Окамі», - не думаючи, пробурмотіла Ісесері.
Її серце, здавалося, пропустило удар, а по жилах розлилося неймовірне тепло.
«В-Великий Окамі...», - розгублено вигукнула Нотекаріма серед галасливого гомону натовпу. «Будь ласка, давайте без ваших ігор... Це вирішальна церемонія, яка визначить майбутнього чоловіка моєї доньки.
«Я знаю. Саме тому я взяла участь і виграла. Якісь проблеми?» запитала Ерулька, схрестивши руки.
Нотекаріма скривився. «Ви ж жінка, Великий Окамі...»
«О? Але я не чула, щоб ви казали, що тільки чоловіки можуть брати участь.»
«Це... Звісно, це для чоловіків! Я шукаю прийомного сина!»
«Тоді візьміть собі за сина одного з тих чоловіків, які не змогли перемогти жінку.»
«Немає нікого серед живих, хто міг би перемогти тебе!» закричала Нотекаріма, а Ерулька глузливо засміялася.
«Не хвилюйся ти так. Я тут не для того, щоб розбити твою сім'ю чи покласти край твоєму роду. Через два, може, три роки, якщо Ісесері знайде коханого чоловіка, я тихенько відійду вбік».
«Що...?»
Очі Нотекаріми розширилися. Без сумніву, він зрозумів наміри Ерульки.
Великий Окамі розплився в широкій посмішці, повернувшись обличчям до молодої жінки. «То ось воно що. Ти йдеш, Ісесері?»
«...Так!» - без найменших вагань відповіла вона, підхопившись у весільній сукні і зістрибнувши з помосту.
«...! Ісесері!» - кричав їй услід її батько, а публіка здійняла галас.
Але вона не хвилювалася. Адже на неї чекала її нова подруга, жінка, на яку можна покластися, як ні на кого іншого.
«Я запитала, чи ти йдеш, але це було досить необачно», - сказала Ерулька, підхопивши Ісесері на руки і ніжно опустивши її на землю.
«Тоді прощавайте! Я з радістю прийму будь-які святкові подарунки, тож не соромтеся приносити їх до мого дому. Особливо я буду рада доброму вину».
«Великий Окамі! Ісесері!» вигукнув Нотекаріма з помосту.
Але Ерулька не звернула на нього уваги, міцно стиснувши руку Ісесері. «Я збираюся стрибнути. Тримайся.»
«Гаразд!» відповіла Ісесері - і з цими словами Ерулька відштовхнулася і стрибнула в небо.
«...Спочатку це мало бути тимчасово, але якийсь час ми були парою. Якщо подумати, вона була такою граціозною і скромною, а тепер подивись, яка вона сильна», - сказала Ерулька, завершуючи свою розповідь під звуки проливного дощу і потріскування багаття.
«...То це все?» знервовано запитала Мушікі.
Здавалося, це не мало жодного сенсу.
«Хм? Тобі мало?»
«Це не те, що я маю на увазі. Просто...»
Він не скаржився. Він зрозумів стосунки Ерульки та Ісесері, які відповідали на багато його запитань, і йому здавалося, що він багато чого дізнався про минуле Ерульки, що було оповите таємницею.
Але все одно найважливіші шматочки, здавалося, не зовсім пасували один до одного. Тож він вирішив допитати далі.
«З того, що ви розповіли, звучить так, ніби історія має щасливий кінець. Але я не розумію, чому вона так сильно на вас образилася..."
Ерулька схрестила руки і звузила очі. «А... Так. Ну, багато чого сталося, - пробурмотіла вона.
«Не може бути... Мушікі насупився. «Ти їй зраджувавюла...?!
«Ніколи б не зробила такого.»
«...Справді?»
А ще кілька годин тому вона так палко домагалася його.
Ерулька прокашлялася, щоб прочистити горло. «Тіло і розум - це дві різні речі...»
«Ого.
«Жартую», - знизала плечима Ерулька. Трохи подумавши, вона неохоче продовжила свою розповідь. «Що ти хочеш від мене почути? Наш дивний спосіб життя продовжувався ще деякий час після цього. Ісесері завжди ненавиділа ідею одруження, але коли ми були разом, вона дуже хотіла цього».
«Чи вийшла Ісесері вдруге заміж за іншого чоловіка?»
«Хм. Наскільки я знаю, ні, але це могло змінитися», - сказала вона, поринувши в роздуми. Вона підняла руку, щоб почухати груди. «Тоді одного дня...»
«Так?»
«Дещо сталося, і я втекла, залишивши Ісесері та свій дім позаду», - коротко пояснила вона.
«...Га?» Мушікі був ошелешений.
«Це, мабуть, і є причина всього цього».
«...Не думаю, що тут є якесь «мабуть»... Але що саме сталося?» - запитав він цілком серйозно.
«Гм... Ерулька схрестила руки. «Різне.
Мушікі не був упевнений, чи була причина, через яку вона не могла йому розповісти, чи просто не хотіла, але так чи інакше, вона вкотре опустила деталі.
Було б брехнею сказати, що це не тиснуло на нього, але кожен має принаймні одну чи дві таємниці зі свого минулого, які він хотів би тримати похованими, незважаючи ні на що. Крім того, він сумнівався, що знання правди допоможе їм знайти вихід із нинішнього становища. Тож, тихо застогнавши, він вирішив промовчати.
Однак наступної миті Ерулька знизала плечима і додала: «З нею було непогано жити. Я впевнена, що вона відчувала те ж саме. Я досі відчуваю провину за те, що зробила».
«Пані Ерулько...»
Її слова та вираз обличчя лише додали Мушікі розгубленості. Принаймні, це звучало так, ніби їхні стосунки не були такими вже й поганими.
Вона полегшено зітхнула, ніби розвіюючи вогкість у повітрі. "Справа з Ісесері зачекає. Поки що треба розібратися з Купідоном. Поки його вплив обмежується цим островом, ми можемо впоратися з ним. Але якщо він пошириться на більшу територію, нам буде непереливки, тож ми повинні знайти його до того, як це станеться, і знищити.»
«Так... Але ми не маємо жодних зачіпок, чи не так? Я маю на увазі, як він взагалі виглядає?» запитав Мушікі.
Ерулька підняла вказівний палець догори і покрутила ним у повітрі. «Коли ми з Сайкою перемогли його багато століть тому, він мав золоте сяйво і крила, які були прикріплені до цієї круглої форми... Можна сказати, що він був схожий на глиняне немовля».
«З-зрозуміло...»
Мушікі наморщив брови, намагаючись уявити це в своїй уяві. Це звучало якось моторошно, коли вона так говорила.
«Ну що ж...» Ерулька підвелася на ноги. Він не помітив, коли вона сіла, але нижня частина її тіла була оголена, і Мушікі поспішно відвернувся.
Однак Ерулька, не виказуючи жодних ознак збентеження, почала робити вправи на розтяжку.
«Дощ починає вщухати. Зараз саме час почати прочісувати острів, але я не хочу залишати тебе тут, поки Ісеріс та інші студенти все ще шукають тебе. Зможеш не відставати?»
«Ти ж казала, що не можна мочити одяг?»
«Хм? Я думала залишити його тут і піти ось так.»
«Гм...»
«Я жартую. Це ж не питання життя і смерті», - знизала плечима Ерулька, а Мушікі роздратовано зітхнула.
Все ж таки, її пропозиція була не безпідставною. Зціпивши зуби, Мушікі зустрівся з нею поглядом. «Я теж піду. Давай знайдемо цього Купідона.»
«Гм. Тоді вирушаймо», - сказала вона з посмішкою.
Як раптом...
Величезний поштовх струсонув печеру, в якій вони вдвох ховалися.
«Землетрус?!» злякано вигукнув Мушікі.
«...Ні! Виходь назовні!» крикнула над ним Ерулька.
Він підхопився і вибіг з печери так швидко, як тільки могли нести його ноги.
Не встигли вони опинитися назовні, як земля піднялася, і з'явився величезний змієподібний силует, який без особливих зусиль зруйнував усю печеру.
«Це...?!»
«Угх. Вірм. З усіх можливих..." Ерулька скривилася, розчаровано прицмокуючи язиком.
Придивившись уважніше, велетенський силует явно відрізнявся від змії чи рептилії, хоча й мав товсту, схожу на мотузку форму. Натомість його тіло, здавалося, складалося з низки циліндрів, і на ньому була відсутня луска. Його безока голова була розділена круглою пащею з гострими, як бритва, зубами. Загалом, він був більше схожий на дощового хробака, ніж на щось інше.
Мушікі затамував подих, націливши камеру свого телефону на масивну істоту. За мить пролунав невеликий звуковий ефект, і на екрані з'явився текст.
Вірм. Складність придбання: 9. Рейтинг матеріалу: 8. Використовується в тонізуючих тоніках.
Високорівневий монстр. Переключившись на карту, він побачив, що місцевість, в якій вони опинилися, тепер забарвлена в червоний колір. Здавалося, тікаючи від Ісесері та інших, вони випадково потрапили в небезпечну зону.
Точно. Як він міг забути? Звісно, їхнім першочерговим завданням було знайти і знищити фактор анігіляції - але цей острів від самого початку був розсадником незліченної кількості різноманітних монстрів.
«У нас немає на це часу. Давай вирішимо це швидко». Ерулька загострила погляд, нахилившись вперед, щоб зустрітися з вирмом.
Потім, грубим, гавкаючим голосом, вона промовила: «Третє обґрунтування: Упас Аміп».
Наступної миті з'явився червоний, сяючий, тришаровий світовий ореол, що вкрив її руки і груди.
Звідти світло розширилося і охопило все її тіло, перетворившись на короткий плащ, що вкривав обидві руки, і фартух, що звисав з її талії, прикрашений унікальним візерунком. Здавалося, це дуже нагадувало одяг, який носили Ісесері та її Лісові Люди.
Це було третє обґрунтування - техніка асиміляційного рангу, яка покривала тіло людини фізичним проявом її магічної енергії.
Іншими словами, це була техніка, яку обирає сучасний маг, коли приходить час вести війну.
«А-а-а-а-а!»
З ревом, схожим на штормовий вітер, Ерулька кинулася навтьоки.
Здавалося, вона зникла - і в наступну мить глибокі рвані рани вкрили величезного хробака, від чого кров і рідина розліталися, а істота корчилася в агонії.
«...!»
За мить Мушікі зрозумів. Ерулька з неймовірною швидкістю розрізала Вірма.
«Кімумпе: Ам», - вигукнула вона, скручуючи своє тіло в повітрі і широко розкидаючи руки.
За лічені секунди магічна енергія об'єдналася навколо її рук, утворивши пару величезних ведмежих кігтів.
Ні, це було не все. Її ноги, які щойно підняли її в повітря, тепер були оснащені вовчими кігтями, а зі спини стирчала пара крил, схожих на совині. Це було так, ніби вона взяла частини з усіх трьох своїх других сутностей, щоб повністю вкрити своє тіло.
А потім -
«Грррауг...!»
У ту ж секунду, як це характерне виття вирвалося з вуст Ерульки, магічна енергія почала збиратися навколо найближчих дерев, змушуючи її тіло спалахнути, як смолоскип.
Вона використовувала магію обґрунтування і тусу одночасно.
Цілком ймовірно, вона була єдиною людиною на землі, здатною на такий подвиг.
Вона наносила смертоносні удари кожним помахом кігтів і кожним помахом лап, розрізаючи величезного Вірма на шматки, як горбок м'якої глини.
«Ого...»
Мушікі не міг не дивуватися, коли вона билася, як блискавка під проливним дощем.
Це був перший раз, коли він став свідком третього обґрунтування Ерульки - і це було приголомшливо.
Вірм, безсумнівно, був неймовірно могутнім монстром - але він зовсім не міг з нею зрівнятися.
Якби Мушікі довелося описувати це видовище, то вона була б схожа на кулю з власним розумом - чисте втілення дикого варварства, яке не давало своєму супротивникові завдати жодного удару. Це неперевершена демонстрація магії, звісно, відрізнялася від Сайки, але обидві вони були кінцевим продуктом індивідуальної доблесті, спресованої в грубу атакувальну міць.
Лицар Ерулька Флаєра - найстарший Лицар Саду і найдовіреніший маг Сайки Куодзакі.
Мушікі ніколи не сумнівався в її репутації, але побачивши її зблизька, він гостро зрозумів, чому всі ставляться до неї з таким трепетом.
Раптом...
«...!»
Йому перехопило подих.
З Ерулькою не було нічого поганого, та й з боку Вірма теж не було ніяких підозрілих рухів.
Ні, навпаки, краєм зору він помітив золотисте світло.
«...Т-ти...»
Він крутнувся, наче гумка, і повернувся назад, підтверджуючи, що його очі не грають з ним злий жарт.
Там, з-поміж дерев, стояла жінка, оповита слабким золотистим сяйвом, і дивилася на нього під дощем.
Коротко підстрижене волосся. Обличчя в шрамах. Вуха, що ростуть на голові. Вовчий хвіст.
З нею не можна було помилитися. Це була Ісесері.
«Знайшла... тебе...» Вона звучала як мандрівник, який продирається через пустелю в пошуках води, хитаючись взад вперед.
Наступної миті з-поміж дерев навколо неї з'явилося ще кілька постатей.
Лише тоді Мушікі зрозумів - Лісові Люди повністю оточили його.
«Як?»
Але не встиг він закінчити своє запитання, як здригнувся від усвідомлення.
Якщо Ерулька сказала правду, то дощ мав би приховати його запах від будь-кого, хто б його не вистежував.
Однак руйнування печери, спричинене появою Вірма, мало б бути чутне по всьому острову. Ці вовчиці з їхнім гострим слухом не могли цього не помітити.
«Гррраааах!»
Айзері та її люди накинулися на нього всі разом, вивільнивши магію тусу, щоб оточити його з усіх боків.
«Нгх ...!»
Мушікі почухав обличчя, зосередив свою свідомість і підняв праву руку перед собою.
«Порожній край!»
З цим криком над його головою розгорнувся двошаровий світовий ореол, коли він обхопив пальцями руків'я меча.
Змахнувши прозорим мечем, він розсік потоки магії, що починали чіплятися за його тіло.
«О... Меч, що пронизує рамат? Дуже незвично...», - пробурмотіла Ісесері, біжучи по землі, в її голосі бриніла недовіра. Однак наступної миті вона зачаровано звузила очі. «Але це добре. Це робить все ще цікавішим."
«Сильна кров.»
«Сильний чоловік.»
«Я хочу його насіння.»
«Віддай його мені.»
«Дозвольте мені взяти його.»
Навколо нього інші Люди Лісу повторювали ці слова.
Мушікі продовжував відбивати натиск магії тусу своїм Мечем Порожнечі, але їх було явно більше. Невдовзі вовчиці накинулися на нього, схопили за руки та ноги і притиснули до землі.
«Ух...!»
«Ааа... Ха...»
Ісесері, з розпашілим від спеки обличчям, вилізла на нього зверху.
Зібравши всі свої сили, Мушікі спробував погладити її по хвосту і розтерти живіт, як вчила його Ерулька, але його руки були міцно притиснуті.
Коли Ісесері наблизилася до нього, вона видихнула п'янкий, солодкий запах.
Але потім...
«...Ти. Це був ти? Той, хто спокусив Ерульку?»
«Га...?»
Мушікі насупилася від такої абсурдності свого запитання.
«...Чорт забирай. Дай мені своє насіння. Якби не ти... Ти мене принизила. Чому... Ерулька...?» Ісесері несамовито бурмотіла, коли її язик пробігав по його шкірі. Сльози виступили в її очах, капаючи на нього.
Вона явно була не в раціональному стані розуму. Її голос не був ні мстивим, ні хтивим, але сповнений глибокого смутку. Було схоже на те, що якась її частина відмовлялася здаватися, навіть коли сила Міфології впливала на її судження.
« Мушікі!»
Саме в цей момент Ерулька, яка все ще боролася з хробаком, гукнула згори.
Вона закружляла в небі, її крила вдарили в повітря, коли вона кинулася до землі. Люди Лісу розташувалися навколо Мушікі, охороняючи його від крадіжки, і Ісесері звернула свій погляд вгору.
«...Еруль...ка!»
«...!»
Це був його шанс. Мушікі вивернувся і вирвався з рук Ісесері.
«Нгх...!» Ісесері з болісним гарчанням впала на спину.
Він скочив на ноги, вислизаючи з оточення.
Проте, загальна ситуація не змінилася. Люди Лісу все ще тримали його в оточенні, і навіть якщо йому вдасться втекти, поки вони перебувають під впливом Амура, вони продовжуватимуть переслідувати його.
«Ах...»
З цією думкою Мушікі коротко зітхнув.
На думку спало рішення, спосіб вирватися з цього глухого кута.
Якщо йому це вдасться, то, можливо, це навіть завадить Ісесері та вовчицям переслідувати його далі. Звичайно, йому все одно довелося б знищити самого Амура, але це значно полегшило б пошуки.
Але була одна проблема. Йому потрібна була якась річ, щоб втілити цей план у життя.
Він швидко озирнувся, оглядаючись довкола. Ерулька була зайнята боротьбою з Лісовим народом. Вона явно не могла дозволити собі розкіш простягнути йому руку допомоги. Та й від Ісесері та її людей не було б ніякої користі. Ріндо, Асаґі та інших теж ніде не було видно. До того ж, існувала велика ймовірність, що вони ж його і схоплять до того, як він досягне своєї мети.
«Нгх. Якби тільки я мав це...»
Він раптово замовк.
Причина була проста - в кутку його зору з'явився об'єкт.
«...! Не може бути!»
Він затамував подих, кинувшись до нього.
З мокрої від дощу гілки дерева звисала чарівна плюшева іграшка розміром з долоню.
Він не міг помилитися - це була лялька Сайки, яку Рурі зробила для нього. Він загубив її під час десантування на острів, але ніколи б не подумав, що знайде її тут.
«Вибач, що покинув тебе так надовго».
Наче сама удача повернула його йому. Простягнувши ніжну руку, він зняв її з гілки дерева.
«А де самець? Де він?!»
«Он там!»
Позаду до нього наближалися Люди Лісу.
Але Мушікі не намагався втекти. Його не паралізував страх, і він не вважав втечу марною. Просто останній шматочок його плану став на своє місце.
Слухай уважно, Мушікі.
У його голові знову прозвучали слова Курое про вихід із Саду.
Взагалі, будь ласка, утримайтеся від використання цього під час допоміжного курсу. Однак у малоймовірному випадку, якщо ситуація вийде з-під контролю, я дозволяю тобі використати її.
З цими словами вона простягнула йому іграшку Сайку розміром з долоню, яку Рурі виготовила для нього - щойно просякнуту її власною магічною енергією.
«...!»
Коли Лісові Люди наблизилися, Мушикі ніжно поцілувала маленьку іграшку.
«Що?!»
переляканий крик Ерульки долетів до нього здалеку.
Але її реакція була не зовсім безпідставною. Адже в ту мить, коли він поцілував ляльку Сайки, його тіло почало мерехтіти, змінюючи форму.
Зміна стану. Завдяки свіжому потоку магічної енергії, що протікав через цей поцілунок, тіла Сайки та Мушікі, злившись воєдино, помінялися місцями, наче підкинута монета.
Спочатку це явище могло бути викликане лише безпосереднім поцілунком Курое; однак, якщо вона застосувала свою магічну формулу заздалегідь, її могла б активувати інша людина.
Однак це було б надто недобросовісно - тож вона вклала в плюшеву іграшку рівно стільки магічної енергії, щоб Мушікі міг викликати одну-єдину трансформацію.
Лісовий народ, в розгубленості спостерігаючи, як Мушікі перетворюється на вродливу молоду дівчину.
«Що...?!»
«Це дивно.»
«Де самець?!»
«Знайти його!»
Вигукуючи одне за одним, вони розгублено сканували навколишнє середовище.
«Хм. То вони втрачають інтерес, як тільки я змінюю стать?» пробурмотів Мушікі, скориставшись цим відкриттям на повну.
«Стелларіум».
З цим словом над його головою з'явився двошаровий світовий ореол у формі янгольського німба, а в руках матеріалізувався гігантський посох.
Наступної миті земля зрушила з місця за його волею, а з-під землі звилися гілки, які потягнулися до Лісового народу, щоб звязати їх.
«Га!»
«Ух...»
Болісні крики наповнили повітря, коли вовчиці впали на землю.
Посеред повалених фігур Ерулька наблизилася до нього, оглядаючи його з ніг до голови.
«...Сайко», - прошепотіла вона.
«А, так, Ерулько. Розумієш...»
Нічого не вдієш, вона на власні очі бачила, як він пережив трансформацію. Він не зміг би просто відговоритися. Мушікі надовго замовк, роздумуючи, як краще пояснити те, що щойно сталося.
Але потім...
«...Зрозуміло. То це і є умова твого перетворення - поцілунок. Чи, точніше, запас магічної енергії, що передається через поцілунок, мабуть?»
«Хм?» відповів Мушікі, піднявши брову. «Ти не здивована, Ерулько?»
«Ну, я вже помітила, що ви з Мушікі злилися воєдино».
«... Га?» - ахнув він, приголомшений цією заявою.
Однак це було дуже не схоже на Сайку, тому він вдав, що кашляє, щоб приховати своє здивування. «Дозвольте запитати, як давно ти про це знаєш?»
«Хм... З тих пір, як орда драконів напала на Сад, напевно.»
«А, ясно.»
«Відтоді, як я злизала твій піт, щоб вилікувати тебе, я знала, що щось не так... Але я знаю тебе, тож подумала, що в тебе є свої причини мовчати, і не стала допитуватися далі».
«...»
Отже, вона знала про це вже давно. Мушікі відчув холодний піт на спині.
Ерулька схрестила руки. "Але я сумніваюся, що навіть ти могла б легко розділити злиття такого рівня, Сайко. Ти б не робила цього заради забави чи вчкості гри. Що ж сталося?»
«Давай поки що почекаємо з детальним поясненням. Нашим першочерговим завданням має бути пошук Купідона, чи не так?" сказав Мушікі, сподіваючись відмахнутися від питання.
«Мабуть, так», - відповіла Ерулька.
І в цю мить...
«...Еруль...ко...»
Ісесері, яка була прикута до землі другим обґрунтуванням Сайки, зуміла використати заклинання тусу, щоб вирватися на волю, і тепер вона невпевнено піднялася на ноги.
«Чому...? Чому ти, ти, ти... покинула мене...?! Чому? Чому? Чому...?»
Вона говорила, наче в трансі, повторюючи одні й ті ж слова знову і знову, як заїжджена платівка.
А навколо неї танцювало золоте світло.
«Ісесері...»
Обличчя Ерульки спотворилося, і вона насупилася, наче щось усвідомила, як і Ісесері, і стала схожою на обличчя Ісесері.
Потім, після довгої хвилини мовчазного споглядання -
«...Сайко», - вигукнула вона з рішучим виглядом.
«Так?»
«Раніше ти казала, що наше першочергове завдання - знайти Купідона».
«Так, казала. І що з того?»
«Дозволь мені з цим розібратися?»
«Що?» Мушікі скептично підняла брову.
Ерулька тим часом сягнула рукою до своєї прикраси у волоссі, витягнула щось схоже на намисто з блакитного каміння, яке мовчки простягла йому.
«Що це?
"Це те саме, що та лялька для Мушікі. Потримай його для мене деякий час. Може, буде нелегко». З цими словами Ерулька підійшла до Ісесері. «Я мала б здогадатися раніше. Або... Може, це техніка Сайки мені зараз все прояснила.
«Ерулько? Що ти...?
"Фактори анігіляції не завжди з'являються у своєму первісному вигляді. Неможливо дізнатися, чи повернувся він як інша людина з тими ж здібностями, чи був трансформований третьою стороною... Але в усьому цьому не можна не помітити руку Уробороса - Токішіми Клари.»
«...!»
У Мушікі перехопило подих.
Тепер він зрозумів, що вона зрозуміла - і що вона намагалася сказати.
«Ерулько, ти...» Його слова обірвалися, оскільки погляд Ерульки залишився прикутим до золотого сяйва, що танцювало навколо них.
"Світло, що їх оточує... Спочатку я подумала, що це просто луска з якогось примітивного організму. Але я помилилася - це сама сутність Купідона. Поглянь, він все ще сяє під цим дощем, - сказала вона, махнувши рукою, щоб відмахнутися від луски. «Я підозрюю, що він потрапляє через дихальні шляхи, порушуючи природні інстинкти господаря. Але навіть знаючи його справжню природу, його буде нелегко знищити. Якщо ми хочемо знищити Купідона цього разу, нам потрібно зібрати ці спори в одному місці». З цими словами вираз обличчя Ерульки затьмарився. «Якби ти справді зневажала мене, Ісесері, і прийшла вбити, то я була б готова прийняти все, що б не сталося». Вона зупинилася, загостривши погляд. «Але це інше... Будь ти проклята Токішіма Клара. Я ніколи не пробачу їй, що вона так заплямувала твою рішучість».
«...Ерулько...»
Нарешті вираз обличчя Ерульки розслабився, коли вона обійняла Ісесері.
«-!»
«Великий Окамі...» Крізь заціпеніння Ісесері ледве змогла звернутися до Ерульки. «Чому... ти... покинула мене...?»
"Пробач, Ісесері. Я прив'язала тебе до себе, і все через власний егоїзм». Ерулька зупинилася, дивлячись через плече на Мушікі. «Я розберуся з рештою. Просто виграй мені трохи часу».
«Що ти плануєш, Ерулько?»
«Я поглину всі спори Купідона у власне тіло».
«Що...?!» Мушікі ахнув. «Якщо ти це зробиш, ти...»
«Я не маю наміру вбивати себе. Це буде змагання між мною і фактором анігіляції... Я вберу все це в себе і очищу, - відповіла Ерулька. «Але це буде нелегко. Не дайте мені вийти з-під контролю... Я розраховую на тебе, Мушікі, чи то пак, Сайко».
З цими словами вона видала низьке виття.
«Грррауг...»
Це був звук, який він вже чув незліченну кількість разів - ревіння Лісових Людей, коли вони використовували заклинання тусу.
Керуючись заклинанням Ерульки, вітер здійнявся навколо них.
Усі золоті спори з Ісесері, повалених Лісових Людей і звідусіль по всьому острову здійнялися в повітря і втяглися в тіло Ерульки.
«Ерулько!» стривожено вигукнула Сайка.
Але замість відповіді Ерулька дозволила своїм рукам обхопити Ісесері, яка впала на землю.
«...»
Ерулька повільно обернулася, її поза була неприродною.
«Нгх!»
Коли він подивився на неї, хвиля жаху прокотилася по обличчю Мушікі.
Під дощем очі Ерульки, спрямовані на нього, горіли сліпучим золотом.