[[Шановні гравці,
Дякуємо вам за те, що ви є цінними членами спільноти гравців Boot Hour, Shoot Curse.
Ми раді оголосити про другий офіційний захід.
Захід буде великомасштабною наступальною/оборонною кампанією.
Є повідомлення про ознаки того, що монстри, такі як нежить, виллються з монстрових царств навколо континенту і почнуть атакувати сусідні міста і села.
Гравці зможуть вибрати, на чиєму боці вони будуть — монстрів чи людства — і взяти участь у заході з метою успішного вторгнення або захисту місцевості.
Ми плануємо, що захід триватиме один тиждень у реальному світі, або приблизно десять днів у грі.
Під час події всі гравці отримають додаткові десять відсотків до своїх очок досвіду як бонус за участь у події.
Під час події ми послабимо штрафи за смерть, прибравши штраф до досвіду і замість цього застосувавши п'ятивідсоткове зниження всіх показників здібностей на одну годину за кожну смерть.
Ми створимо нову категорію на нашому форумі для тем, присвячених події. Будь ласка, використовуйте її для координації між містами або створення нових спільнот під час події.
Цей захід не має особливих вимог щодо реєстрації.
* Захід буде проводитися на всьому континенті. Навіть у районах, де вторгнення або оборона були завершені до закінчення заходу, бонуси заходу будуть продовжувати діяти протягом періоду заходу.
* Бонус заходу та зменшене покарання за смерть закінчаться після періоду заходу, але вторгнення будуть продовжуватися доти, доки не буде визначено остаточний результат.
* Ми плануємо впровадити функцію телепортації, яка перенесе вас із безпечної зони у вашому поточному місті до безпечної зони в сусідньому місті. Цю функцію можна використовувати один раз на день, і вона не має обмежень щодо відстані між містами. Використовуйте цю функцію, щоб перемістити сили туди, де вони потрібні.
Дякуємо, що граєте в Boot Hour, Shoot Curse, і чекаємо на вас у грі.]]
***
<<Гравцю [Лія],
Великий ліс Ліб у східній частині Королівства Хіліт, де ви зараз проживаєте, та ліс Трей, де ви нещодавно посадили Світове дерево, наразі складають території, що перебувають під вашим контролем.
Таким чином, монстри, яких ми планували випустити з цих територій для нападу на сусідні міста, є вашими підданими, і ми не можемо провести заплановане вторгнення.
Тому, якщо це можливо, ми хотіли б попросити вашої співпраці в нападі на Королівство Хіліт.
Звичайно, вибір залишається за вами, чи приймати пропозицію, і якщо ви вирішите не приймати її, ми повідомимо гравців, що ці міста не братимуть участі в заході. Ви можете вільно брати участь у заході на боці, який ви хочете підтримати.
Якщо ви погодитеся з нашою пропозицією, ми підготуємо спеціальну нагороду за вашу допомогу.
Просимо вас розглянути нашу пропозицію.
—Підпис, команда розробників Boot Hour, Shoot Curse>>
***
"Хм. Якраз коли я нарешті готова вирушити на південь і подивитися на той вулкан", — пробурмотіла Лія, читаючи оголошення про майбутню подію.
Повідомлення застало Лію саме тоді, коли вона планувала взяти своїх головних васалів, щоб оглянути вулканічний гірський хребет на півдні. Це зайняло деякий час, але вона нарешті закінчила перевіряти свої риси та нові доступні навички як Королева Руйнування, набула цих нових навичок і підвищила своїх васалів. Оголошення про подію застало її саме тоді, коли вона обговорювала деталі своєї експедиції.
Згідно з картою, яку вона отримала після події "Королівська битва", на південь від Великого лісу Ліба був великий вулкан, який вважався царством монстрів. Оскільки у неї не було монстрів або матеріалів, пов'язаних з вулканами або вогнем, ідея дослідити цю місцевість була для Лії досить привабливою.
"Ні, ну, так, трохи. Очевидно, що з царств монстрів буде велике вторгнення на землі людства. І я отримала прохання допомогти. Тож, мабуть, нам доведеться відкласти похід до вулкана, поки це не закінчиться", — пояснила Лія зі зітханням.
"Масштабне вторгнення? Звучить досить похмуро. Я не пригадую, щоб щось подібне траплялося в наші часи", — пробурмотів Діас.
Інші васали продовжували називати її просто "босом", і сама Лія не робила жодних зусиль, щоб це змінити. Вона очікувала, що Діас, який був дещо педантичним щодо протоколу та формальностей, буде більш наполегливим у тому, щоб інші зверталися до неї належним чином, але, здавалося, він мав власні стандарти щодо того, які форми звертання він вважав прийнятними.
"Ну, ніхто з обох сторін мене не запитував, але якщо ми будемо брати участь, то підемо в атаку. Якщо ні, то залишимося нейтральними. Трохи запізно намагатися підтримати людство", — сказала Лія, посміхнувшись і знизавши плечима. Згідно з системними повідомленнями, якщо вона обере нейтралітет, розробники оголосять, що навколо Ліба нічого не відбуватиметься. Це виключало нейтралітет як варіант.
Якщо розробники нічого не скажуть і навколо Ліба нічого не відбуватиметься, гравці, ймовірно, не звернуть на це особливої уваги, але фактичне оголошення підкаже багатьом з них, що тут щось відбувається. Навіть якщо з лісу не вийде потік монстрів, гравці, ймовірно, взагалі перестануть приїжджати до Ліба.
Зіґ знову заговорив.
<ЯКІ монстри очолюватимуть це вторгнення? Від цього залежатиме, чи зможемо ми співпрацювати з ними, чи в кінцевому підсумку будемо боротися за здобич.>
Ні, це було неможливо. А це означало, що ця подія була навмисно спланована розробниками. Діас і Зіґ були відправлені в Ліб і Трей саме з цією метою. Можливо, розробники планували провести цю подію раніше. Згадуючи, розробники згадували про зміну першої офіційної події на битву всіх проти всіх, оскільки не могли провести подію, яку спочатку планували.
Чи могло це бути тому, що Лія приручила Діаса? А що, якщо розробники просили її допомоги в цій події, тому що вона стала Королевою Руйнування і тепер вони вважали її гідною статусу рейдового боса? Лія задумливо погладила підборіддя.
"Хм, це проливає трохи світла на ситуацію..."
Вона повинна була допомогти повернути все на свої місця. Так само, як Лія користувалася можливостями, щоб отримати максимальне задоволення від гри, інші гравці також мали право на таку можливість. Було б неправильно, якби через відсутність співпраці з боку Лії гравці з сусідніх міст залишилися поза заходом.
"Оскільки я сама є гравцем, то, якщо я виграю і зруйную місто, думаю, ми можемо просто записати це як частину результату події, чи не так?" — сказала Лія, більше до себе, ніж до своїх васалів.
Вона почула, як Суґару клацнула щелепами у відповідь.
<Я не зовсім розумію все, що ви сказали, босе, але мені приємно, що вам подобається ідея цього вторгнення. А тепер щодо наших... ну, не зовсім союзників, а атакуючих монстрів. Вони всі будуть нежитью?>
"Давай подивимося. Це, мабуть, безпечна ставка. Хоча, можливо, є місця, де монстри іншого типу виходять на свободу, винищуючи мерців, що заполонили їхні царства."
Потім вона подивилася на Діаса і Зіґа, зробила паузу і продовжила.
"Це все ще лише можливість, але є досить велика ймовірність того, що нежить буде вашими колишніми колегами. Якщо ваше королівство колись об'єднувало весь континент, то цілком логічно, що занепалі душі воїнів цього королівства розкидані по всьому континенту."
<Зрозуміло... >- сказав Зіґ. Він обмінявся поглядами з Діасом, який заговорив далі більш розгорнуто.
<Ваша Величносте, нам пощастило, що доля присягнути вам на вірність. Але це все, не треба вважати інших такими ж, як і ми.>
Зіґ кивнув. <Так, сер Діас має рацію. Ми давно померли. Те, що нам пощастило присягнути вам, слід вважати радше винятком, аніж правилом. Будь ласка, вважайте наших колег давно померлими і робіть те, що має бути зроблено.>
Лія трохи ніяково почухала щоку від їхніх відповідей.
"Ну, якщо ви двоє наполягаєте..."
І все ж Лія хотіла, якщо це можливо, привести когось із них під свої прапори. За словами Зіґа, командири четвертої-шостої рот не відрізнялися особливими бойовими здібностями. Говорячи неблагородно, ці капітани отримали підвищення лише завдяки своєму благородному походженню.
Це означало, що Лія не особливо цікавилася зниклими ротами, але Друга рота була винятком. Лію цікавило, якщо Перша рота була Королівською гвардією, а Третя рота - елітним авангардом на передовій, то яку роль виконувала Друга рота? За словами Зіґа і Діаса, вона була еквівалентом військової поліції.
Васальна система за своєю природою утримувала васалів Лії від непокори її наказам. Це повинно було бути так само навіть за часів стародавнього об'єднаного королівства. В такому випадку, навіщо взагалі потрібна була військова поліція? Усі військові сили, включно з лицарями, які мали тримати інших у покорі, були б непохитно віддані королівській родині.
Лія хотіла знати, навіщо вони були потрібні, і якщо вони виконували корисну роль, вона хотіла додати Другу роту до своєї свити.
"Якщо ми нападатимемо на міста, то, ймовірно, зіткнемося з лицарями або військовими підрозділами, які спеціально призначені для захисту цього міста, - сказала Лія.
"Якщо вони є васалами когось, скажімо, регіонального лорда, навіть якщо ми їх вб'ємо, вони повинні десь відродитися, наприклад, у своїх казармах."
Подія триватиме один тиждень в реальному світі або десять ігрових днів. Якщо гарнізони, що захищали міста, відроджувалися доти, доки живий лорд, то подія могла б стати чудовою нагодою для походу за очками. Це стосувалося і гравців. Якщо її війська утримуватимуть будівлі на кшталт заїжджих дворів недоторканими, чи не могли б вони теоретично просто спостерігати здалеку і швидко вбивати гравців, коли вони відроджувалися і виходили назовні?
<З усією повагою, Ваша Величносте, я не вірю, що є так багато лицарів, які присягнули б на вірність лорду у віддаленому куточку королівства, як Ерфарен.>
Коментар Діаса перервав хід думок Лії, і вона запитала: "Що ти маєш на увазі?".
<Це нормально, коли такі лицарі, як ми, тобто капітани рот або генерали, присягаємо на вірність королівству і правителю тілом і душею, але це не той випадок, коли ми говоримо про молодших офіцерів, таких як командири загонів>, - пояснив Діас.
<Обряд вірності є тягарем і для тих, хто приймає присягу, тому більшість солдатів, які помирають, так і залишаються мертвими. Лише певні підрозділи, такі як королівська гвардія, проходять цей обряд.>
Лія кивнула. Це мало сенс. Мабуть, саме тому була потрібна Друга рота. Хоча Діас цього не сказав, але, швидше за все, єдиними підрозділами, які повністю складалися з присяжних васалів, були Перша рота і Друга рота, як королівська гвардія і військова поліція. Те, що для васалів так званий "Обряд Вірності" є тягарем, не зовсім зрозуміло Лії, але якщо це правда, то система, описана Діасом, була досить раціональною і ефективною.
"Гадаю, це означає, що ми, мабуть, зможемо поглинути місто легше, ніж очікувалося?",- запитала Лія, нахиливши голову.
Це була Леммі, яка відповіла.
"Ви кажете "легше, ніж очікувалося", босе, але з огляду на те, як виглядає середньостатистичний найманець в Ерфарені, їм пощастить, якщо вони протримаються хоч годину проти наших сил."
Враховуючи, що Леммі вела справи з найманцями міста, вона була найкраще обізнана з їхніми можливостями.
Лія обробила цю інформацію і кивнула.
"А як щодо солдатів? Цікаво, наскільки сильним є середньостатистичний солдат, який не є частиною свити?"
Леммі змогла лише знизати плечима.
"Цього я не знаю. До моєї крамниці такі люди не ходять... Однак, здається, міська варта приблизно така ж за силою, як і найманці."
Це може стати проблемою. Захід мав тривати десять днів, але вони закінчили б за лічені години. Але Лія не мала наміру стримуватися. Це було б знущанням над гравцями з іншого боку.
Крім того, Лія теж була лише людиною. Вона витратила багато часу і зусиль, щоб досягти свого нинішнього рівня сили і влади, навіть якщо це було лише в грі. Вона мала повне право хотіти похизуватися плодами своєї праці.
"Гаразд, принеси мені мапу. Почнемо з припущення, що ми легко зможемо знищити Ерфарен і місто біля Трае, де знаходиться Світове Древо... Ллірід, здається, так...",-сказала Лія, проводячи вказівним пальцем по головній дорозі, намальованій на карті.
"Візьмемо ще місто Рокіллейн. Це якраз те місце, де перетинаються всі відгалуження головної дороги. Це майже серце, що качає кров торгівлі королівства. Захопивши його, ми, ймовірно, заробимо місце в списку неслухняних дітей королівства Хіліт. Сподіваюся, це означає, що вони будуть намагатися повернути його, навіть після завершення заходу."
***
У перший день змагань Лія зібрала своїх головних васалів у покоях королеви. Оскільки командири підрозділів мурах і адамантитові солдати склали власну невелику армію, вона розпорядилася розширити Королівські покої за кілька днів до цього. І навіть так, залишалося ще кілька Васалів, таких як Світове Дерево, які були надто великими, щоб поміститися навіть у додатковому приміщенні.
Зібрання навіть цієї невеликої частини її сил являло собою вражаюче видовище. У тьмяно освітленому середовищі лігва стояли ряди блискучих чорних фігур, вишикуваних з військовою точністю. Оскільки мурахи і адамантитові солдати були схожі за забарвленням, єдине, чим вона могла їх відрізнити, був їхній зріст. У суворій одноманітності зібраного нею війська була певна краса.
Діас і Зіґ стали на коліна попереду самих військ. Розмір Суґару означав, що вона повинна була стояти позаду Лії. Якби вона стояла перед Лією, то заповнила б усе поле зору собою.
Містер Плейтс стояв позаду неї з тієї ж причини - Лія підвищила містера Плейтса за допомогою великого філософського каменю, щоб зробити з нього обладунок, гідний Королеви Руйнування. В результаті підвищення, містер Плейтс став монстром, якого називали божественною фортецею. Порядок, очевидно, пішов жива броня, божественна броня і, нарешті, божественна фортеця. Лія не мала жодного уявлення, чому саме в такому порядку.
Містер Плейтс все ще зберігав свій стрункий, жіночний силует, але надзвичайно збільшився в розмірах. Тепер його зріст сягав приблизно трьох метрів. Знову ж таки, Лія не змогла б побачити нічого іншого, якби така велика фігура маячила перед нею.
П'ять Шарпів також збільшилися в розмірах, щоб відповідати Містеру Плейтсу. Під час переродження Лії дали можливість вибрати між довгим мечем і великим мечем. Вона вибрала великий меч для всіх п'яти мечів. Тепер це були такі масивні мечі, що в реальності не знайшлося б жодної живої людини, яка могла б підняти їх і володіти ними, але в цій грі будь-хто з достатнім рівнем STR міг це зробити. Їхній розмір ідеально підходив Містеру Плейтсу, божественна фортеця могла володіти ними так, наче це були одноручні леза.
Тепер Шарпи були чимось, що називається божественною зброєю. Зброєю богів. Ця назва не здивувала Лію, бо вона вже бачила, на що перетворився містер Плейтс.
Як і раніше, містер Плейтс носив усі п'ять мечів, але Лія змінила місця їх кріплення. Вона зняла три на спині і один на правому стегні і переставила їх так, щоб у містера Плейтса було по два на кожному плечі. Для цього довелося переробити плечові пластини так, щоб вони мали спеціальні кобури для мечів.
Щодо Келлі, Райлі, Леммі та Маріон, то вони стояли по обидва боки від Лії в однаковій військовій формі. По боках від них сиділи Хакума та Ґінка, які, наче статуї сторожових псів, розташувалися по обидва боки помосту. Цуценята були в окремій кімнаті і гралися з мурахами. На такій офіційній церемонії, як ця, дітям було не місце.
Так, це була церемонія. Це була особлива подія. Вона вимагала певних фанфар. Оскільки вона та її армія готувалися оголосити війну цивілізованому королівству, Лія хотіла влаштувати церемонію та парад, щоб насолодитися славним видовищем своїх сил. Допомагало те, що її васали також були палкими прихильниками цієї пропозиції.
"Мої дорогі друзі. "Прийшов час нам відкритися нашим ворогам"", - красномовно промовила Лія, проектуючи свій голос так голосно, як тільки могла. Вона відчула, що увага всієї кімнати прикута до неї.
"До цього моменту я багато просила вас утримуватися від вбивства людей, яких ви могли б легко вбити, підраховувати їхні очки досвіду і вбивати їх лише тоді, коли вони досягли певного порогу. Я боюся, що це було великим психологічним тягарем для вас усіх. Дозвольте мені скористатися моментом, щоб вибачитися - ні, дозвольте мені скористатися моментом, щоб подякувати вам за ваші жертви. Дякую вам. Ви добре справились. Але сьогодні це закінчиться."
Лія на мить зупинилася, щоб перевести подих. Вона відчула на собі непорушний погляд своїх васалів і рефлекторно випрямила спину. Лія продовжила говорити, її голос лунав у залі.
"З цього дня ми вийдемо з тіні і займемо своє законне місце під сонцем. Ми почнемо з цього Королівства, з Королівства Хіліт. Ми знищимо місто Ерфарен, яке вторглося в наші володіння, оголосивши війну всім цивілізованим королівствам! Ми більше не будемо сидіти склавши руки. Розплавляйте, спалюйте, пронизуйте, руйнуйте і вбивайте все, що стоїть на вашому шляху. Навчіть їх боятися ваших унікальних дарів. Покажи їм, що Ліб - наш. І своєю силою доведіть їм, що я - володарка цього континенту. Знайте, що це не наказ і не прохання. Це проста констатація факту. Я знаю, що як тільки ми зробимо перший крок, всі падуть перед нами."
Вона почула гучне клацання, що прокотилося кімнатою. Більшість монстрів у кімнаті не могли говорити, але синхронне клацання їхніх щелеп було для них еквівалентом бойового кличу.
"Почнімо ж!"
***
Розробники дали зрозуміти, що, на відміну від попереднього заходу, ця подія виникла з повсякденного життя мешканців планети і була побудована на ньому. Час старту минув без жодних урочистих оголошень чи ознак того, що земля рухається під ногами жителів континенту. NPC нічого не знали. Здавалося, що мешканці міста живуть своїм життям, насолоджуючись простими радощами повсякденного життя.
Проте, були найманці, які поспішно приходили і йшли, привертаючи здивовані погляди місцевих жителів. Це, мабуть, гравці.
Лія спостерігала за всім цим, спостерігаючи за Ерфареном з неба. Не очима сови Зловісної чи Шарпа, а власними очима, навіть якщо технічно вона була всередині Містера Плейтса.
Очевидно, що вона не могла просто одягнути триметровий обладунок з пластинчастої броні. Технічно на ній навіть не було обладунків. Кіраса на Містері Плейтсі відкрилася, як двері ззаду, що дозволило Лії зайти всередину. Потрапивши всередину, вона опинилася в невеликій просторовій кишені розміром приблизно з три килимки татамі.
[Легат: кімната розміром у 3 татамі буде приблизно 2,7 м × 1,8 м (або інші комбінації, залежно від розкладки матів).]
Перебуваючи в цьому кишеньковому вимірі, містер Плейтс рухався разом з рухами Лії.
Кімната показувала весь зовнішній світ, окрім простору за дверима, що використовувався для входу і виходу. Це означало, що не було жодних сліпих зон, окрім тієї, що знаходилася одразу за дверима. Щоб побачити, що знаходиться позаду, Лія повинна була повернути голову містера Плейтса, але це нічим не відрізнялося від звичайних обладунків. На відміну від звичайних обладунків, тут не було шолома чи забрала, що звужували б поле зору. У конкретному випадку містера Плейтса він володів навичками "Погляд спостерігача" та "Вухо вартового", ефекти яких відтворювалися видовищами та звуками зовнішнього світу, що відображалися в кишеньковому вимірі. Це означало, що в цілому Лія могла краще чути і бачити світ, перебуваючи в обладунках.
З точки зору бойової міцності, Містер Плейтс тепер був гідний називатися фортецею. Лія зіставила Містера Плейтса з адамантитовими солдатами в інсценованому бою. Жодна з атак адамантитових солдатів навіть не подряпала містера Плейтса. Зрештою, адаман-лідер відклав убік свій меч, щоб максимізувати свою вогневу міць, б'ючись з містером Плейтсом. Замість того, щоб завдати якоїсь шкоди обладункам, результат, кулак лідера розбився вщент.
Так само було і з магією. Незалежно від того, яку стихію використовували адаман-маги, вони не завдавали містеру Плейтсу жодної шкоди. Так було навіть тоді, коли адамани-маги були озброєні посохами з деревини Тріанта. Заклинання блискавичної магії з посоха світового дерева пробивали захист обладунків, але пошкодження швидко зводилися нанівець завдяки здатності обладунків до швидкої регенерації.
Коли містер Плейтс перейшов в атаку, навіть голіруч він зміг збити з ніг кількох адаман-лицарів одним ударом. Якби у нього був Примус Шарп, він би розрубав їх усіх навпіл.
Що стосується того, чому Лія висіла над містом, то це сталося завдяки вмінню Лії "Політ". Хоча Лія не стільки носила Містера Плейтса, скільки керувала ним, як гігантським роботом, з кабіни, ігрова система все одно вважала Містера Плейтса обладунком, в який була вдягнена Лія. Її навички нормально працювали в навколишньому світі, і вона могла накладати заклинання у вибраному місці, навіть використовуючи сенсорні координати за допомогою покращеного зору обладунку.
Коли Лія носила Містера Плейтса, вона могла використовувати свої нові навички польоту і Високошвидкісного польоту, щоб ширяти в небі. Однак, оскільки це були навички Лії, для польоту їй потрібно було безпосередньо контролювати Містера Плейтса. Це означало, що якщо вона хотіла влаштувати бій у повітрі, вона повинна була вручну взяти керування на себе.
Лія могла б виграти битву за місто, просто використавши Сенсорні координати і випустивши залп потужних заклинань по самому місту. Вона була цілком готова потішити себе цією ідеєю, але для Лії її "сила" полягала не лише в її власних індивідуальних бойових здібностях. Якщо її військам загрожували більші втрати, ніж очікувалося, вона була готова втрутитися і використати свою магію, щоб рознести ворога на друзки, але якщо цього не траплялося, вона мала намір грати роль королеви руйнування і віддавати накази, поки її поплічники виконували більшу частину брудної роботи.
Лія чекала на Зіґа. Можливо, це й не була облога замку, але стіни, що оточували місто, були досить грізними, щоб вважати її такою. І це була чудова нагода випробувати артилерійських мурах, які були надто небезпечні для використання у Великому лісі.
Це також буде перший раз, коли її війська підуть у наступ за межами лісу, що дасть їй можливість випробувати і відчути руйнівну силу штурмових мурах та їхніх вогнеметів. Сьогодні їм буде дозволено випустити стільки вогню, скільки вони забажають.
Лія заплющила очі і запозичила зір її прирученої сови Зловісної. Зараз вона була далеко, ширяла над Проклятим лісом Трей, коли армія Тріантів вийшла з лісу. За тиждень, що минув відтоді, як Лія отримала сповіщення про цю подію, вона встигла витратити чималу кількість додаткових очок досвіду на підвищення рангів треантів. Тріанти могли використовувати своє вміння "Обрізання коренів", щоб витрачати очки досвіду і створювати своїх клонів.
Коли треанти діловито шикувалися в шеренги і виходили з лісу, здавалося, що ліс сам розширюється. Здавалося, ніхто з мешканців Лліріду не помічав, що ліс за їхніми стінами насувається на них. На відміну від Ерфарену, через брак гравців, тут також не було найманців, які б напружено чекали, коли щось станеться.
Оскільки між Лісом неповернення та самим містом була певна відстань, Тріанти, ймовірно, не могли здійснити повноцінну підступну атаку, але Лія не думала, що стіни міста довго протримаються проти величезної кількості Тріантів, що насувалися на нього. Здавалося, у пана Світового Дерева все було під контролем.
Лія розплющила очі і знову кинула погляд на місто внизу. Вона побачила, як із сусіднього Великого Лісу Ліб з'явилися мурахи. З центру лісу здійнялася в повітря формація шершнів-солдатів, без жодної зрушеної з місця антени, і попрямувала до міста. Оскільки вони не мали можливості атакувати на великі відстані, вони мали слугувати захистом від будь-якого повітряного десанту, який міг бути у ворога. Якби виявилося, що в Ерфарені взагалі немає здатних до польоту захисників, вони могли б перетворитися на велику групу глядачів, що ширяють над містом.
"О, тепер, коли вони отримали достатню кількість STR від підсилення свити і Підсилення послідовників, цікаво, чи можуть вони літати, коли несуть артилерійських мурах. Якщо так, то я зможу використовувати їх як бомбардувальники, а з мурахами-снайперами вони зможуть знищувати ворогів з надвеликих висот", - розмірковувала про себе Лія.
Можливості були безмежні. Трохи поміркувавши над цими можливостями, Лія знизала плечима. 3
"Ех, вже запізно пробувати цього разу. Думаю, ми можемо спробувати, коли нападемо на Рокіллеан. Хм, тепер, коли я подумала про це, оскільки нам не потрібно захоплювати їхні об'єкти неушкодженими, або брати полонених, немає нічого поганого в тому, щоб просто розбомбити все вщент".
Її військам потрібно було лише зруйнувати все і вбити всіх на своєму шляху. Оскільки саме так вони поводилися з монстрами щодня, то розворот був чесною грою. До того ж, у такому великому торговому центрі, як Рокіллеан, обов'язково знайшлися б якісь вельможі з великою свитою лицарів. Було б цікаво подивитися, як NPC, які накопичили тонни EXP, реагували б на такі речі, як бомбардування або обстріл з неба.
Звичайно, в цей момент Лія була впевнена, що не так багато персонажів, гравців чи інших, які могли б стати з нею пліч-о-пліч. Але, можливо, знайдеться щось настільки сильне, що їй доведеться битися з ним самій.
"Здається, всі гравці покидають місто. Гадаю, час починати. Я з нетерпінням чекаю на це..."
Першими, хто помітив мурах, що наступали, були найманці, ймовірно, гравці, які блукали містом, то входили, то виходили з нього. Як тільки вони щось вигукнули, з боку міської брами почали з'являтися ще найманці. Вона була надто далеко, щоб почути, про що вони говорять, тому Лія вирішила знизити висоту і використати Маскування зі школи Світлої магії, щоб уникнути виявлення. Заклинання Маскування змусило ціль візуально зникнути.
"Це мурахи! Як ми і думали, монстри подій у цьому місті - лісові мурахи!" - крикнув іншим гравець, який помітив перших мурах.
"Хм, я чув, що подія повинна була включати в себе переважно нежить, але, схоже, у нас будуть лісові монстри"
Третій гравець сказав: "Проте, є повідомлення про те, що люди бачили в лісі неживих монстрів-босів. Так що, можливо, нежить теж прийде!"
"Одна справа, якби це був темний, моторошний ліс, але я впевнений, що перебування під прямими сонячними променями зробить нежить трохи слабкішою! Крім того, у нас тут стільки гравців, і якщо монстри атакують місто, я впевнений, що найманці NPC допоможуть нам! Ми зможемо принаймні відтіснити їх назад до лісу!", - сказав досить оптимістично налаштований гравець іншим.
Здається, серед гравців сьогодні були цікаві персонажі. У всякому разі, здавалося, що всім було весело.
"Чорт забирай! Чому монстри нападають саме зараз...?! Що в біса відбувається?!" Не всі голоси були задоволені розвитком подій.
"Ті новачки, мабуть, розлютили їх! Чорт забирай!"
Ці гнівні вигуки, ймовірно, належали NPC. Новачки, про яких йшлося, явно були гравцями, але це вторгнення не було їхньою провиною.
Хоча, оскільки Лія сама була гравцем, в певному сенсі вони мали рацію, що винні гравці. А враховуючи, що це була подія, яку розробники підготували заради гравців, знову ж таки, було б цілком справедливо сказати, що гравці відповідальні за їхнє теперішнє становище.
"Це починає викликати плутанину. Знаєте що? Давайте просто звинувачувати гравців. Гравці просто найгірші, чи не так?" сказала Лія, роздратовано хитаючи головою.
"Я думаю, що настав час цим грішним гравцям заплатити за свої злочини життям, хм? Почнемо з артилерії. Мені, мабуть, варто тримати кілька гармат у резерві для Зіґа, але з логістикою ми розберемося, як тільки подбаємо про захисників. Добре, тоді! Заряджайте гармати!"
<Заряджайте гармати> - повторила Суґару з командного центру в покоях королеви. Після того, як Суґару повторила наказ, звістка повинна була поширитися до всіх артилерійських мурах. Лія спостерігала, як артилерійські мурахи внизу перестали рухатися і піднялися вгору, спрямувавши свої черевця на ворога.
"Що це в біса таке...? Вони виглядають не так, як звичайні мурахи..." - пролунав спантеличений голос.
"Я не знав, що мурахи на таке здатні. У такій позі вони майже схожі на скорпіонів... - сказав інший.
"Гм, чи не варто нам сховатися абощо? Вони виглядають так, ніби збираються стріляти в нас", - запропонував третій, більш обережний голос.
"Не будьте смішним, це ж мурахи, як вони..." Останній голос не встиг закінчити своє речення.
Лія віддала наказ, який розв'язав пекло: "Вогонь".
<Вогонь>, - повторила Суґару єдине прокляте слово. За мить повітря наповнилося звуком мінометних пострілів, які випускали артилерійські мурахи. Шквал мчав у бік найманців біля міської брами.
"Аргх."
"Га!"
Найманці, які ошелешено дивилися на мурах, були вбиті, не встигнувши вимовити жодного слова, а їхні понівечені тіла зникли через кілька секунд. Залишилося кілька трупів. Ймовірно, це були NPC.
"Якщо їхня мета - захистити місто, то моя - знищити його. Нічого особистого, це просто гра, в яку ми граємо. Зрештою, немає нічого кращого в такій грі, ніж просто вбити ворога заради очок досвіду."
Лія схилила голову в бік полеглих гравців, перш ніж негайно віддати наказ перезарядити зброю. Вона не була впевнена, що думали гравці, але перший залп, очевидно, повністю зламав бойовий дух охоронців NPC, і вони зачинили ворота міста, щоб зосередитися на обороні.
"Як мило. Як тільки ворота будуть повністю зачинені, давайте спробуємо їх атакувати. Я впевнена, що якщо ми зруйнуємо браму після того, як вони пройшли через всі труднощі, щоб закрити її, це добряче підірве їхній бойовий дух", - сказала Лія, плескаючи в долоні.
Суґару безпристрасно відповіла: <Зрозуміла.>
Невдовзі брама Ерфарен повністю зачинилася, і місто, наче черепаха, сховалося за своїми стінами.
<Вогонь> Ще один артилерійський обстріл, цього разу спрямований на ворота. Снаряди вибухали, влучаючи у ворота, розкидаючи уламки і полум'я на всі боки.
Ворота витримали лише кілька пострілів, перш ніж були повністю зруйновані, і Суґару, схоже, переключилася на обстріл стін. Артилерійський вогонь мурах швидко з'їв великі шматки кам'яної стіни. Судячи з того, якої шкоди завдавали мурахи-артилеристи, Лія, ймовірно, могла б зруйнувати стіну за допомогою простих катапульт. Якби шершні-солдати виявилися здатними переносити артилерійських мурах для проведення бомбардувальних рейдів, все, що їй потрібно було б зробити, це наказати їм атакувати саме місто, і вони б швидко перетворили його на вигорілу пустку.
"Прибережемо це на наступний раз. Так чи інакше, як тільки стіна впаде, давайте відправимо в місто штурмових мурах і піхотних мурах. Нехай штурмові мурахи очолять атаку, використовуючи свої вогнемети, а піхотні мурахи добʼють виживших за ними", - сказала Лія, спостерігаючи за побоїщем.
<ЗРОЗУМІЛА,> відповіла Суґару.
За мить штурмові та піхотні мурахи, що чекали біля артилерії, вишикувалися в колони, переповзли через уламки зруйнованих стін і влилися в місто. Чимало міських вартових було розірвано на шматки разом зі стіною, але ті, що вижили, і кілька найманців, схожих на гравців, вишикувалися в колону, щоб заблокувати мурахам вхід до міста.
Один з гравців вигукував накази. "Вони можуть бути монстрами, але я сумніваюся, що вони будуть продовжувати обстріл, коли їхні власні сили намагаються прорватися крізь стіни! Ми знищимо їх у ближньому бою!"
Інший виступив зі словами підбадьорення. "Ми звикли боротися з мурахами! Як тільки ми дамо їм відсіч тут, ми попросимо магів дати цим гарматним мурахам скуштувати їхніх власних ліків!"
Оскільки мурахи робили більшу частину важкої роботи, зустрічаючи гостей у Великому лісі, більшість найманців мали досвід боротьби з ними. Однак, оскільки штурмові мурахи не могли бути використані в лісі, їх ніколи не посилали боротися з мисливськими загонами. Це був, мабуть, перший раз, коли хтось із найманців бачив їх. На щастя , вони встигнуть добре і довго роздивитися їх, перш ніж їх забере вогонь.
Коли найманці наблизилися, мурахи-штурмовики спокійно виставили свої черевця назустріч найманцям і привітали їх потоками полум'я. "Агггг!" Пролунав агонізуючий крик, за яким послідували вигуки здивування. "Що за?! А-а-а-а!" Полум'я не зважало на металеві чи шкіряні обладунки, воно спалювало всіх однаково. Штурмові мурахи вправно рухали своїми тулубами з боку в бік, створюючи віялоподібні бризки полум'я, які спалювали все навколо. Магічний легкозаймистий гель, який розбризкували мурахи, продовжував горіти ще кілька секунд, завдаючи болю найманцям, яким якимось чином вдалося уникнути прямого попадання під полум'я. Штурмові мурахи перетворили місцевість на своєрідну піч, яка безперервно завдавала шкоди ворогам.
Маги-найманці намагалися загасити полум'я за допомогою заклинань школи Води та Льоду, але мурахи значно переважали їх за чисельністю. Їхні зусилля шипіли і випаровувалися, як краплі, що намагалися загасити океан полум'я.
Лія хіхікнула, дивлячись, як мурахи-штурмовики обрушили пекло на захисників. "Що ж, це цікаво, але вони не зовсім схожі на штурмових мурах з одними лише вогнеметами. Хотілося б, щоб у них були штурмові гвинтівки, але... вони ж мурахи. Гадаю, вони не змогли б ними користуватися, навіть якби вони у нас були". Крім того, це була б зовсім інша гра. У цьому світі звичайний солдат бився в ближньому бою, використовуючи холодну або колючо-ріжучу зброю. З точки зору тактики, їй, ймовірно, слід було б відправити піхоту вперед, а снайпери забезпечили б прикриваючий вогонь. Але тоді вона не змогла б випробувати штурмових мурах та їхні вогнемети.
"Гадаю, результати говорять самі за себе", - задоволено кивнула Лія. Маги, що стояли позаду, перестали гасити полум'я і змінили тактику, атакуючи штурмових мурах безпосередньо своїми заклинаннями.
Оскільки єдиними захисниками залишилися лише бійці на дальніх дистанціях, не було жодної користі від того, щоб вести змагання, відокремлене вогняною стіною. Лія наказала штурмовим і піхотним мурахам тимчасово відступити, а артилерійські мурахи обстріляли магів з-за уламків, що колись були міською стіною.
Суґару наказала їм вести нецільовий вогонь, випускаючи снаряди дугою над уламками, використовуючи шершнів, що ширяли над містом, як артилерійських коректувальників, - ефективно перетворюючи магів на фарш. Захисників, які ховалися за будівлями, або підсмажували вогнеметами, або вбивали, обрушуючи на них будівлю за допомогою артилерії. З практикою мурахи ставали все більш ефективними і невпинно просувалися вглиб міста.
Зовнішнє кільце оборони міста повністю перестало функціонувати. Охоронці були знищені, всі найманці, крім гравців, лежали мертвими, а мешканці міста, які ніколи не очікували, що мурахи прорвуть стіни, в паніці тікали. Лія віддала наказ вбивати всіх персонажів, здатних до бою, щоб отримати очки досвіду, але ігнорувати цивільних. Мета полягала в тому, щоб знищити місто, а не вбивати його населення. Цивільні були занадто слабкими, щоб бути джерелом очок досвіду. Вони гинули, бо потрапляли в бої, а не через навмисні спроби їх вбити.
"О, мабуть, це тому, що маєток лорда знаходиться в центрі міста", — сказала Лія через хвилину.
"Справа не в тому, що вони з'явилися, а в тому, що ми дісталися до місця, де були розміщені лицарі".
Оскільки вони зайшли так далеко, Лія розглядала можливість дозволити мурахам-штурмовикам спалити лицарів, щоб закінчити всю цю битву, але вона відчувала провину за те, що солдати-шершні служили лише артилерійськими спостережниками. Вона хотіла дати їм щось вартісне, що вони могли б зробити. Якщо це королівство практично не мало повітряних сил, солдати-шершні відтепер билися б з наземними ворогами. Їм, мабуть, не завадило б трохи потренуватися. Лія прийняла рішення і сплеснула в долоні.
"Тож, залишимо лицарів шершням. Я дозволю вам вирішити, як це зробити. Нехай штурмові мурахи та піхотні мурахи відступають до артилерії".
Лицарі, які були зосереджені виключно на боротьбі з мурахами, були повністю здивовані, і паніка швидко поширилася серед їхніх лав.
"Ого!" Вони безладно махали руками, намагаючись відбитися від шершнів.
"Я думав, ми боремося тільки з мурахами?! Звідки вони взялися, чорт забирай?!"
Лицарі, здавалося, були більше зацікавлені в тому, щоб знайти винних, ніж у тому, щоб з'ясувати, як боротися з ворогом. "Ці кляті найманці! Не можуть навіть надіслати нормальні звіти!"
Лицарі продовжували виливати образи на нібито недоліки найманців, але це не принесло їм полегшення. Солдати-шершні опустилися майже до рівня землі, швидко схопили лицарів, а потім знову злетіли в повітря.
"Чорт! Зупиніться! Відпустіть!" — кричали лицарі, намагаючись вирватися з лап шершнів. Але коли вони досягли висоти близько п'ятдесяти метрів, шершні виконають їхню вимогу і відпустили їх.
"Ааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа" На відміну від міських вартових, вони були одягнені в дорогі обладунки. Однак, здавалося, що обладунки не могли ніяк пом'якшити фізичний удар від падіння з неба. Повністю в обладунках лицарі впали на землю, а їхні обладунки призвели до того, що вони були наполовину закопані під землею від удару.
Удар був явно більш ніж достатнім, щоб вбити людину всередині, і жоден з впавших лицарів навіть не ворухнувся.
Лія створила солдатів шершнів, щоб боротися з будь-якими потенційними повітряними силами цивілізованих рас. Це означало, що їх було досить багато, і вони переважали лицарів. В результаті лицарі були швидко знищені, оскільки армія солдатів шершнів відправила їх усіх у бездротовий банджі-джампінг. Однак, хоча гравці відроджувалися негайно, NPC, які не могли чути системні повідомлення, відроджувалися рівно через годину. Це означало, що відродження NPC було насправді неефективним використанням ресурсів. З такими слабкими персонажами, вони не давали багато досвіду при вбивстві, тому чекати годину, щоб вбити їх вдруге, було марною тратою часу.
"Тоді, мабуть, я піду подивлюся на Лірід. Ми тут майже закінчили, але мені цікаво, як там справи", — сказала Лія, оглядаючи навколишню місцевість. Оскільки вона мусила керувати бронею, щоб літати, вона приземлилася, щоб уникнути ризику польоту наосліп. Опинившись на землі, вона могла просто передати кермо Містеру Плейтсу. Лія дозволила Містеру Плейтсу повернути контроль над своїм тілом, а потім заплющила очі і перейняла зір Зловісної.
***
Минуло кілька годин з того часу, як вона востаннє бачила Ллірід. Місто тепер було оточене кількома гігантськими деревами-людьми, а його стіни були вкриті чимось, схожим на лози. Однак стіни міста були величезними, і Лія зрозуміла, що вони лише здавалися вкритими лозами, бо вона дивилася на місто здалеку. Місто було затоплене зеленню, яка простягалася аж до лісу Тріанів. З відстані здавалося, ніби місто було поглинуте деревами.
Навіть коли вона дивилася, будинок обвалився, коли гілка всередині нього виросла назовні. Швидко зростаючий стовбур дерева поглинув те, що залишилося від будинку. Насіння Тріантів, яке було розкидане по всьому місту, проростало і росло з вражаючою швидкістю.
Насіння, яке було створене за допомогою навички дерева "Розкидати насіння", зазвичай не мало здатності рости так швидко. Це стало можливим завдяки світловим частинкам, що заповнювали повітря навколо міста. Ці світлові частинки спускалися вниз, як пилок з гілок гігантських Тріанів, що оточували місто — ці тріанти явно відрізнялися від інших.
Це були старші камфорні Тріани, створені за допомогою " Відрізання коренів " Світового дерева. Для звичайних треантів використання " Відрізання коренів " вимагало витрачання очок досвіду для створення ідентичної копії себе. Однак Світове Дерево не могло клонувати себе за допомогою "Відрізання коренів". Натомість воно створювало оригінальну рослину, з якої еволюціонувало Світове Дерево: Старші камфорні дерева.
Хоча версія "Відрізання коренів" Світового Дерева створювала гірші копії себе, це коштувало Світовому Дереву лише LP і MP замість EXP. Новостворені камфорні дерева також могли передавати і розширювати деякі навички Світового Дерева.
Наприклад, коли Лія хотіла скористатися навичками розсіювання або навичками посилення/ослаблення області дії Світового Дерева, ці клоновані дерева могли служити ретрансляторами Світового Дерева і передавати навички Світового Дерева навколо себе. Звичайні рослини, що росли в місті, також швидко росли, але оскільки їхні квіти в'янули, не встигнувши запилитися, майже всі вони загинули, не встигнувши принести плоди або насіння.
На відміну від звичайних рослин, дерева не мали фіксованого терміну життя. Зазвичай їм потрібно було близько року, щоб досягти розміру звичайного дерева, а потім вони десятиліттями і століттями повільно росли, стаючи все більшими і більшими, і зрештою перетворювалися на старі дерева.
Однак ефект Великого Благословення змусив розсіяні насіння миттєво дозріти і швидко вирости в більших Тріантів. Оскільки навичка "Розсіяти насіння" не вимагала очок досвіду, як "Відрізання коренів", вона не могла миттєво створити повністю дорослий клон, як це робила "Відрізання коренів", але Велике Благословення зробило це обмеження безглуздим.
Навичка була настільки потужною, що камфорні дерева, які спочатку оточували місто і служили ретрансляторами Великого Благословення, за лічені години виросли в старші камфорні дерева.
У місті не було багато дерев, які активно атакували людей. Це було тому, що в цьому не було потреби. Коріння дерев було настільки густим, що неможливо було побачити саму землю, і в усьому місті не залишилося жодного цілого будинку. Люди, які жили в цих будівлях або просто гуляли містом, були миттєво поглинуті деревами, що виросли в одну мить, або розчавлені під зростаючою масою рослинності, або застрягли всередині і не могли рухатися.
Жоден з невеликої групи найманців і лицарів, яким якось вдалося уникнути розчавлення першою хвилею росту рослин, не зміг продовжувати ухилятися від хаотично зростаючих гілок і коренів.
"Я думала, що Ерфарен був у поганому стані після того, як його знищили мурахи, але в Ліріді теж все досить жахливо. Сумніваюся, що тут залишилася хоч одна жива душа. Ти можеш вимкнути Велике Благословення. Думаю, робота виконана", — сказала Лія Містеру Світовому Дереву в чаті друзів.
< Так, схоже на те. У мене почина'в закінчуватися MP, тож зараз гарний час зупинитися>, — відповів Світове Дерево, і світлові частинки поступово почали зникати. З цим ріст дерев сповільнився, і зрештою місто стало настільки тихим, що здавалося, ніби сам час зупинився.
Лія зупинилася, щоб помилуватися краєвидом, повільно вдихаючи повітря.
<Місто в жахливому стані, але це такий епічний вигляд... Це вражає. Чудова робота.>
<Для мене велика честь заслужити таку похвалу від такої божественно прекрасної особи, як Ви, Ваша Величносте.>
Лія знала, що Містер Світове Дерево мав на увазі кожне своє слово, але їй все одно було неприємно, що васали, які за замовчуванням мали бути їй беззаперечно віддані, хвалили її таким чином. Вона вирішила, що на даний момент буде робити вигляд, ніби не чула цих слів, і продовжила спостерігати за містом.
<Я не бачу, щоб там щось рухалося. Цікаво, чи всі мешканці міста загинули? >
Зазвичай гравці мали б змогу відразу відродитися, але будівлі, в яких вони мали відродитися, були повністю зруйновані і поглинені монстрами. Вони не відроджувалися в Лліріді. Лія спочатку сподівалася влаштувати з гравцями пастку для відродження, але, судячи з того, як склалися обставини в Ерфарені та Ліріді, здавалося, що у неї не буде такої можливості.
<Як забажаєте, Ваша Величносте.>
Тріанти вирвалися з лісу Трей і почали заповнювати дорогу, щоб поглинути її. І Ллірід, і дорога були побудовані так, щоб огинати ліс і максимально віддалити його від міста. Після того, як ліс поглине місто і дорогу, Ліс неповернення, ймовірно, стане вдвічі більшими за свій початковий розмір.
"У будь-якому разі, продовжуйте робити те, що робиш тут. Я піду закінчувати справу в Ерфарені", — досить недбало сказала Лія.
Вона наказала артилерійським мурахам, які терпляче чекали, поки вона закінчить перевірку Лліріда, обстріляти маєток. Якби він був живий, Лія хотіла б убити його, щоб отримати досвід, але скільки б досвіду він не був вартий, порівняно зі знищенням цілого міста, це було б лише дрібницею.
"Це місто занадто близько до лісу, щоб бути корисним як база для наших військ, тож можете сміливо знищувати все", — сказала Лія. Коли Ерфарен буде повністю знищено, вона залишить зачистку піхотним мурахам, а сама візьме шершнів і артилерійських мурах на пікнік у Рокілліан. Якщо вони захоплять це місто, то зможуть ефективно зупинити пересування в королівстві, перекривши його комунікації.
Лія все ще хотіла створити нове царство монстрів, під назвою зруйноване місто. Але ця подія надихнула її на ідею. Якщо вона збиралася створити підземелля у зруйнованому місті, то могла б зробити це на найбільшій можливій арені. Єдиним підходящим місцем для цього була столиця. Вона збиралася захопити королівську столицю, символ королівства, і перетворити її на руїни. Це мало стати ідеальним лігвом для нежиті.