Нарешті Лія отримала звістку, що Маріон дісталася до сусіднього царства монстрів. Лія дочекалася темряви, а потім телепортувалася до Маріон з Келлі та Діасом на буксирі, залишивши Суґару та Райлі наглядати за Великим Лісом Ліб. З тих пір, як на ній з'явилися Містер Плейтс, Лії не потрібно було чекати темряви, але вона настільки звикла до подорожей вночі, що це стало для неї другою натурою.
"Приємно знову бачити вас особисто, Маріон, Ґінко", - звернулася Лія до двох дослідників.
"Ласкаво просимо, босе, ваша присутність, честь для нас", - відповіла Маріон.
<"Я теж рада вас бачити, босе", - відповіла Ґінка, показуючи мордою в бік лісу. <Це територія нашого сусіда.>
Сусідній ліс мав дещо іншу ауру, ніж Великий Ліс Ліб. Згідно з мапою, на відміну від Лібу, який мав кордон, що відокремлював утримувані монстрами території від решти лісу, людські королівства, вочевидь, вважали весь цей ліс територією монстрів. Як і в Лібі з Ерфареном, тут, очевидно, було укріплене місто, яке слугувало перевалочним пунктом для найманців.
Однак Лія та її група перебували на значній відстані від цього міста. Головна дорога до цього міста була прокладена так, щоб не перетинатися з цим лісом, і саме нею Маріон і Ґінка дісталися до цієї точки. Місто і дорога слугували для того, щоб відгородити ліс. Це був різкий контраст з Ерфареном і Лібом, які існували по суті пліч-о-пліч.
Лія підозрювала, що причиною того, що Ерфарен був побудований так близько до Лібу, було те, що до недавнього часу там не мешкали потужні монстри. Можливо, саме тому Хакума та крижані вовки обрали Ліб своїм притулком. Хоча Лія не була впевнена, як Лібу вдалося залишитися такою мирною територією, вона припускала, що це тому, що боги призначили Ліб служити колискою для Суґару та її мурах. Можливо, він також мав стати колискою для Діаса та його лицарів, але в будь-якому випадку, Ліб був створений для того, щоб дозволити босу рейдів зростати в його межах.
Ймовірно, задум полягав у тому, щоб Суґару та її мурашина армія повільно жирували на очках досвіду, отриманих за вбивства гравців, оскільки кількість гравців у Ерфарені постійно зростала. З огляду на це, той факт, що місто і головна дорога оминали цей ліс, швидше за все, означав, що цей ліс був більш смертоносним царством монстрів, ніж Ліб. Людство вже вважало його загрозою на момент запуску гри. У цьому сенсі цей ліс, ймовірно, міг багато чому навчити Лію та її васалів.
"Я з нетерпінням чекала на цю подорож. Подивимося, чого ми можемо навчитися у наших предків", - сказала Лія, показуючи жестом у бік лісу.
Діас одразу ж відгукнувся. <Я піду в авангарді, Ваша Високосте. Ваше життя має першорядне значення; я прошу вас триматися подалі від лінії фронту.>
Лія зітхнула. "Не можу сказати, що я не розчарована, але ти маєш рацію. Весь сенс мого приїзду сюди полягав у тому, щоб отримати підкріплення і не загинути. Якщо я помру тут, це буде повна поразка нашої цілі". Діас був сильною особистістю і був більш ніж здатний утримувати передову лінію їхньої групи. Оскільки Лія ніколи не бачила, як він б'ється, ця вилазка також мала ту перевагу, що дала їй змогу отримати уявлення про його бойові здібності.
Лія схрестила руки і повернулася до Діаса. Я планую здійснити виклик частини адамантитової армії. Як ти думаєш, скільки їх нам знадобиться?"
<Я хотів би сказати, що вони не потрібні, Ваша Високість, але я припускаю, що ви також хочете оцінити мої здібності як командира. У такому разі, я просив би вас здійснити виклик одного взводу, Ваша Високість. Більше було б надмірно для цього лісу", - пробурчав Діас.>
"Я вважав, що цей ліс небезпечніший за Ліб, але якщо ти вважаєш, що взводу буде достатньо..." Лія кивнула головою. "Просто скажи, якщо тобі буде потрібно більше".
Тоді Лія здійснила виклик взводу, що складався з Адаман-лідера, дев'яти адаман-магів, шести адаман-скаутів(розвідників) і чотирнадцяти адаман-лицарів. Це був лише один взвод з її армії, але група відчувала себе великою в густому лісі.
"Я знаю, що в грі немає ніякої системи для цього, але я думаю, що це саме те, що треба для рейдової групи. Б'юся об заклад, що зібрати тридцять гравців - це нелегко", - сказала Лія, оглядаючи групу. З її теперішнім рівнем сили вона могла б легко впоратися з групою такого розміру, навіть якщо б вона складалася виключно з адаман-лідерів. Це було правдою навіть без містера Плейтса. За умови, звичайно, що це не було серед білого дня.
Лія повернулася до Діаса. "Я налаштувала армію адамантитів і Кар-Лицарів так, щоб за моєї відсутності вони підкорялися наказам тебе або Суґару. Коли нікого з вас не буде на місці, думаю, Келлі буде старшою за званням. Якщо нікого не буде поруч, я припускаю, що вони діятимуть на власний розсуд, але як монстри типу живих об'єктів, вони не мають багато ініціативи чи свідомості, і самі по собі, я думаю, вони просто зосередяться на тому, щоб вбити ворога якомога ефективніше".
<Я вважаю, що цього має бути достатньо. Давайте почнемо оцінювати їхні здібності, а я продемонструю свою майстерність командира.> Після цього Діас віддав коротку серію наказів солдатам-адамантитам. Виконуючи його накази, шестеро розвідників розбіглися і попрямували до лісу. Вони рухалися швидко і тихо, незважаючи на те, що були повністю зроблені з металу, і незабаром зникли між густими рядами дерев.
Адаманські розвідники були легшими, ніж здавалися, вдягнені в легкі бойові обладунки і позбавлені м'язів, органів та жиру. Лія підрахувала, що кожен розвідник важив приблизно стільки ж, скільки й представник однієї з цивілізованих рас. Оскільки вони були конструкціями, а не теплокровними тваринами, вони не виділяли тепла і могли уникати інфрачервоного зору, за допомогою якого змієподібні монстри могли бачити в темряві. Вони мали всі необхідні інструменти, щоб непомітно виконувати свою місію.
Лія озброїла членів своєї адамантитової армії та Кар-Лицарів. Враховуючи їхню чисельність, вона була змушена озброїти їх зброєю масового виробництва відносно низької якості. Більшість з них були озброєні клинковою зброєю того чи іншого типу, щоб вони могли наносити ушкодження, відмінні від тих, які вони могли наносити кулаками. З огляду на це, Лія підозрювала, що якби вона хотіла максимізувати їхню ефективність, то, можливо, просто змусила б їх битися з цілями.
Ідеальним варіантом було б дати кожному з них живу зброю, але мечів з Лицарською Образою просто не вистачало. Частково причиною, чому Лія прийшла до цього лісу, була надія на те, що тут може бути ще одна похована братська могила лицарів із занепалого королівства. Рота Діаса просто не була достатньо великою силою для королівства, яке правило цілим континентом. Напевно, можна припустити, що братські могили цих лицарів були розкидані по всьому континенту.
Як тільки адаман-розвідники зникли в лісі, Діас наказав решті свого війська наступати. На відміну від розвідників, їхній наступ був повільним і обережним. Вони ретельно розчищали кожен кущ, який міг стати перешкодою в бою, розширюючи простір для ведення бою в міру просування вперед. Хоча зазвичай при оцінці здібностей командира враховується, наскільки добре йому вдається нав'язати свою волю підлеглим, Лія дійшла висновку, що в осяжному майбутньому в цьому не буде потреби, і вирішила зосередитися виключно на тактичних здібностях Діаса в польових умовах. З цієї точки зору, до цього часу Діас демонстрував обережне, але логічне і ефективне розуміння як сил, що перебували під його командуванням, так і обстановки навколо нього.
Лія відчувала почуття задоволення, спостерігаючи за Діасом і солдатами-адамантитової армії. У Великому Лісі Ліб на неї чекала достатня кількість вояків, щоб створити кілька взводів такого розміру. Якби вони змогли зіткнутися з іншою фракцією під час цієї вилазки, це дозволило б Лії об'єктивно оцінити силу військ Ліба.
Лія повільно йшла стежкою, прокладеною Діасом і його військами. Келлі і Маріон йшли з флангу, а Ґінка прикривала тил. Усі, включно з живою бронею, мали навички посилення відчуттів. Лише набагато сильніший супротивник міг сподіватися на засідку. Вона могла б взяти лісового пугача Зловісного в якості повітряного розвідника, але він не був особливо сильним бійцем. Існувала велика ймовірність того, що він стане легкою здобиччю для будь-яких літаючих монстрів, яких вони зустрінуть у цьому лісі.
Пройшовши певну відстань, Діас і його загони раптово зупинили своє просування. Очевидно, розвідники зіткнулися з якимось чудовиськом. Вислухавши доповідь розвідників, Діас відправив Лії повідомлення в дружньому чаті. <Ваша Високість, ми зіткнулися з ворогом. Схоже, що цей ліс вже знаходиться під контролем однієї фракції.>
Лія скривила брову і відповіла в дружньому чаті: <Он як? Приємно це чути. Чи означає це, що якщо ми ліквідуємо цю фракцію або змусимо їх підкоритися, ми зможемо взяти під контроль цей ліс? Отже, хто наші вороги? Це ж не група цивілізованих рас, чи не так?
Діас замислився, щоб відповісти. <Ні, Ваша Високість. Монстри, які контролюють цей ліс, неживі. Судячи з їхніх обладунків... я вважаю, що колись вони були моїми соратниками.> Це означало, що, як і Ліб, цей ліс постраждав від таємничого масового розмноження нежиті.
<Я не розраховувала, що вони будуть тут, але... хех, думаю, нам пощастило, - відповіла Лія. >
Ситуація кричала про якесь зовнішнє втручання, але чи був тут серед нежиті унікальний монстр, подібний до Діаса? Якщо так, то Лія прагнула завербувати його до своєї свити. Частково це було пов'язано з тим, що вона хотіла дати Діасу компаньйона, але це також полегшило б визначення того, чому серед нежиті був єдиний розумний екземпляр, якби у неї було більше одного зразка для вивчення.
<Скажи, Діас> - почала Лія, але її одразу ж перебив сам Діас.
<Дякую за вашу доброту, Ваша Високосте. Я припускаю, що ви збиралися запропонувати спробувати мирно привести боса під наш прапор. Якщо ви хочете зробити це від мого імені, то можете не турбуватися.>
<Ні. Що ж, можливо, так і станеться, але це не є моєю мотивацією. Я зацікавлена в тому, щоб додати їх до своїх сил, а оскільки ходять чутки, що в Лібі блукає якийсь неживий бос, було б непогано мати якісь слабші варіанти>, - пояснила Лія. У такому випадку їй доведеться відмовитися від отримання ще більшої кількості проклятих предметів. За прикладом Діаса і його команди, після оживлення як нежиті, обладунки і зброя більше не містили в собі прокляті образи лицарів і повернулися до мирських матеріалів для ремесла. Але якщо відмова від цих речей означала отримання цілої армії нежиті, це був компроміс, на який Лія була готова піти.
<Отже, якщо це можливо, я б хотіла, щоб армія нежиті поповнила наші ряди. Діасе, ти можеш здобути мені таку армію? > - сказала Лія в дружньому чаті.
Після короткої паузи Діас відповів: <Як накажете, Ваша Високість. >
Після того, як був відданий наказ, війська Діаса перейшли з прямого маршу на вільний зигзагоподібний рух. Очевидно, вони просувалися, уникаючи ворожих постових. Розвідники непомітно знищували будь-які пости, яких їм не вдавалося уникнути.
У Лії була можливість домінування над усією нежиттю за допомогою Некромантичного кола, але, хоча вона могла здійснювати домінування над нежиттю, яка вже була під контролем іншого персонажа, вона не могла використовувати на них вміння Васала. Це призвело до тієї ж помилки, яку вона отримала, коли вперше зіткнулася з мурахами і спробувала додати одного до своєї свити.
У той час як нежить, що з'явилася разом з Діасом, була "дикою", Діас з'явився з обома навичками Дерева Некромантії та навичкою Васала. Якби він залишився напризволяще, то врешті-решт перетворив би всю цю нежить на своїх васалів і підкорив би Великий Ліс.
Це ознаменувало б народження нового рейдового боса, який би склав конкуренцію Суґару. Лія дивувалася, чому в Лібі з'явилося два нових боси, але, можливо, мета полягала в тому, щоб один з них поглинув іншого як джерело очок досвіду.
Якщо цей ліс починався в подібному стані, то це означало, що нежить виграла битву за панування - і той, хто ними командував, був цілком зрілим рейдовим босом.
"Це буде весело..." сказала собі Лія. Це був чималий ліс. Щоб дістатися до центру, знадобилося б чимало часу. Діас і адамантитові солдати могли бути невтомними і не потребувати відпочинку, але це не стосувалося живих членів їхньої групи. Їм потрібно було знайти місце для табору. Оскільки очки досвіду перестали надходити, коли Лія вийшла з системи, вона вважала за краще, щоб її війська не вступали в бій, поки вона відпочиває.
<Я була б вдячна, якби ти спланував все так, щоб більшу частину бою вів ти, поки я не сплю>, - сказала Лія Діасу.
<Це буде можливо, якщо на нас не нападуть, але... > - Діас завагалася.
Лія заспокійливо відповіла: <Просто вважай це метою, до якої треба прагнути. Немає сенсу турбуватися про те, як відреагує ворог, ми просто повинні визнати, що це не в наших руках.>
Після цієї дискусії Діас збільшив темп просування взводу, віддаючи перевагу сміливому, агресивному просуванню вперед, але не відкидаючи обережність на вітер. Нежить, з якою вони час від часу стикалися, виявилася скелетами-лицарями того чи іншого виду. Розвідники не пропускали їх, а просто ігнорували, бо вони були занадто великими групами, щоб впоратися з ними поодинці. Хоча для розвідників їх було забагато, вони не могли зрівнятися з адаман-лицарями, які з легкістю вирізали їх. Лія не була впевнена, що "труп" - це правильне слово для того, що залишилося від скелетів, але вона подбала про те, щоб зібрати всі рештки, перш ніж вони рушили далі.
Місце, яке вони обрали для табору тієї ночі, було, згідно з картою, приблизно на третині шляху до лісу. Враховуючи величезні розміри лісу, вони досягли значного прогресу. Частково це було пов'язано з тим, що вони майже не зупинялися на перепочинок по дорозі. Хоча вони збиралися розбити табір на цьому місці, це був радше денний табір, ніж нічний, тому що Лія в основному вела нічний спосіб життя, тобто була активною вночі, а вдень спала.
Коли табір було встановлено, Лія повернулася до Діаса та його бійців і сказала: "Гаразд, я, мабуть, трохи посплю. Подивимось, я, мабуть, прокинусь десь через п'ять годин, тож охороняйте табір, поки мене не буде. Ви можете йти вперед, якщо хочете, але якщо з'являться нові монстри або матеріали, я б хотіла, щоб ви дочекалися мого пробудження, перш ніж братися за них".
Діас пробурчав: <Це буде непросте завдання, тож будемо поводитися чемно і пильнуватимемо табір. >
Лія кивнула, а потім повернулася до Келлі, Маріон і Ґінки. "Я збираюся повернутися до Ліба, щоб поспати. А як щодо вас усіх? Хочете повернутися зі мною?"
"Так, босе, ми хотіли б супроводжувати вас", - шанобливо відповіла Келлі.
"Гаразд, тоді до зустрічі", - сказала Лія, активуючи сенсорні Координати в місці розташування Суґару, перш ніж використати Виклик Заклинателя. Повернувшись до покоїв королеви, Лія викликала Келлі, Маріон і Ґінку за допомогою вміння "Виклик".
Лія, як завжди, сіла на свій трон, відкинулася на спинку крісла і приготувалася вийти з системи. Келлі зняла містера Плейтса і разом з Маріон зникла за перегородкою, розташованою в глибині кімнати. Там були встановлені ліжка в спальній зоні, щоб Васали Лії могли відпочивати в одній кімнаті, поки Лія виходила з системи. Ґінка згорнулася калачиком біля ніг Лії. Як крижаний вовк, вона була більш ніж задоволена тим, що згорнулася калачиком на гігантському килимі з ведмежої шкури, щоб поспати.
"Скоро побачимося. На добраніч."
Лія повернулася в систему через кілька годин і виявила, що настав наступний день полювання. Повернувшись до табору, вона вислухала звіт Діаса про те, що сталося за її відсутності. "Чи були напади, коли ми спали вдень?"
<Так, Ваша Високість. На нас напало таємниче чудовисько, і ми були змушені перемогти його. Прошу вибачення.> Діас злегка схилив голову.
Лія похитала головою. "Не треба вибачатися. Але ви зіткнулися з чимось іншим, окрім нежиті? Чи означає це, що в цьому лісі нежить активна вночі, а вдень тут блукає щось інше?"
<Я вважаю, що це можливо>, - відповів Діас. <Те, з чим ми зіткнулися, було жахливим деревом. У нас є залишки його тіла, які зберігаються в інвентарі.>
"Я думаю, що як монстр рослинного типу, він стає більш активним вдень, тому що він може фотосинтезувати...? Але той факт, що він напав на вас, ймовірно, означає, що він не може отримати достатньо поживних речовин лише через фотосинтез. Якщо він може пересуватися, це означає, що у нього розвинені кінцівки, які менш ефективні як коріння, тому я розумію, чому йому потрібно більше поживних речовин. Здається, воно зробило неправильний поворот на еволюційному дереві", - розмірковувала про себе Лія. Але в цілому це була хороша новина. Рослинні монстри - існувало небагато видів рослин, які були б більш фантастичними або магічними, ніж ці. Лія планувала зловити кілька з них і почати вирощувати їх на гігантській плантації в Лібі. Вона сказала Діасу: "Наразі давай зловимо наступну рослину, яка нам трапиться. Думаєш, ми ще натрапимо на когось?"
Діас не наважувався зробити остаточну заяву. <Я не впевнений. Оскільки сонце ще не сіло, хтось може з'явитися.>
Лія знизала плечима. "Що ж, давайте подумаємо про це, коли ми просуватимемося. Якщо вдень нежить не з'являється, то це гарний час для того, щоб просунутися вперед. Якщо ці тварюки нападають на табори, я впевнена, що вони нападуть і на групу на ходу".
Слова Лії були, наче пророчими, оскільки вони потрапили в засідку, щойно вирушили в дорогу. "Ага! То вони замаскувалися під дерева, що ростуть у лісі! Не дивно, що розвідники їх не помітили!" Неможливо було не помітити дерево, що рухається, щоб атакувати табір, але якщо група сама наближалася до них, вони могли просто сидіти спокійно і ховатися серед звичайних дерев, що робило майже неможливим зловити їх до того, як вони завдадуть удару.
Незважаючи на те, що дерева навколо них раптом перетворювалися на монстрів і нападали, Діас і загін під його командуванням спокійно справлялися з ситуацією. З іншого боку, Лія не була повністю впевнена, що у них була інша обстановка, окрім "спокійної".
Тридцять непохитних солдатів були силою, з якою треба було рахуватися. Навіть потрапивши в засідку і будучи оточеними з усіх боків, вони навіть не спітніли. Невдовзі битва закінчилася, залишивши після себе завалену деревиною місцевість.
"Чи є вони... іншою фракцією, ніж мерці, що ділять ліс? Або одна істота контролює і тих, і інших...?" задавалася питанням Лія, збираючи свіжу деревину. У будь-якому випадку, вона вирішила, що відповідь вони знайдуть в глибині лісу.
Група продовжила просування лісом. На цьому марші вони змогли підтвердити, що рослини нападали вдень, а нежить - вночі. Хоча, судячи з того, як Діас поводився вдень, Лія не була впевнена, чому нежить впадала в сплячку вдень. Чи не тому, що Діам, будучи вищим типом нежиті, не відчував жодних обмежень, пов'язаних із сонячним світлом?
Про рослинних монстрів можна сказати протилежне. Принаймні, у їхньому випадку було зрозуміло, що вони не могли активно полювати, не беручи участь у фотосинтезі під сонцем.
Так чи інакше, вороги, які атакували до цього моменту, були натовпами низькорівневих монстрів. У кращому випадку їх можна було порівняти з мурахами Великого лісу. Вони могли бути сильнішими за мурах-інженерів чи мурах-піхотинців, але за індивідуальною силою вони мало чим відрізнялися від мурах-драгунів чи мурах-штурмовиків.
Враховуючи, що цей ліс був більш зрілим царством монстрів, ніж Ліб, сили, з якими вони зіткнулися, були напрочуд скромними. Лія не була впевнена, чому головна дорога або місто розташовані так далеко від лісу. І хоча вона не була впевнена, як давно існують рослинні монстри, якщо брати до уваги появу Діаса, можливо нежить масово розплодилася відносно недавно. Напевно, їх ще не було, коли будували місто і дорогу.
У лісі все ще були таємниці, якими він не ділився. "З такою швидкістю, я не думаю, що нам варто надто хвилюватися. Хоча завжди є шанс, що вони граються з нами так само, як ми гралися з гравцями в Лібі".
Того дня Лія та її підрозділ без проблем завершили запланований марш і розбили новий табір, щойно зійшло сонце. Вони пройшли приблизно дві третини шляху до центру лісу. Якби Лія була господинею лісу, навіть якщо б вона гралася з групою відвідувачів, вона б ніколи не дозволила їм безперешкодно зайти так глибоко в ліс. Вони були далеко за червоною лінією, яку Лія встановила б, щоб вбити будь-якого порушника на місці. І все ж єдине, що сталося протягом дня, був напад, подібний до того, що стався напередодні. Можливо, володар лісу не зовсім контролював істот, що жили в ньому.
Після двох днів також не було сумнівів у здібностях Діаса як тактичного командира. Не було ніякої необхідності продовжувати оцінку. Лія наказала йому уникати зайвих демонстрацій і зосередитися на тому, щоб якомога швидше і безпечніше дістатися до центру лісу. Поки що в цьому лісі не було монстрів, здатних завдати шкоди адамантитовим солдатам, і вторгнення в нього було таким же простим, як просто продовжувати йти по прямій лінії і бити все, що траплялося на їхньому шляху.
Завдяки такій зміні стратегії, вони прибули до центру лісу на світанку наступного дня, трохи раніше запланованого терміну. "Не схоже, що тут є щось особливе. Це просто ліс", - сказала Лія з легкою ноткою розчарування. Однак братська могила, в якій поховали Діаса та його компанію, не була мертвою точкою посеред Лібу, і цей ліс теж не був ідеальним колом. Тож чи було правильним рішенням розташуватися тут і повільно просуватися вглиб лісу?
Лія хотіла б здійснити виклик мурах-інженерів, щоб ті почали споруджувати тимчасові укріплення з підручних матеріалів, але оскільки вони були прямими васалами Суґару, Лія не могла здійснити виклик їх на першу-ліпшу вимогу. "Цікаво, чи зможу я створити майстрів адамантиту, якщо знайду інші речі, окрім Лицарської образи. Наприклад, образу теслі або кухаря?" роздумувала Лія. Хоча це, безумовно, було можливо, не схоже, що роздуми про це принесуть їй якусь користь у теперішньому часі.
У будь-якому випадку, якщо вона збиралася керувати цим лісом, їй потрібен був хтось, хто міг би керувати і наглядати за його роботою. Робоча сила, яку Лія могла привезти до цього лісу за допомогою Виклику, була скелетами з важкого металу, і їхньою спільною характеристикою було те, що вони були здатні лише битися.
"Якщо я збираюся додати цей ліс до своїх земель, то я хотіла би, щоб хтось із місцевих міг за ним доглядати. Хоча би принаймні додати до своєї свити босів для нежиті та рослин". Лія зітхнула. Настав час виходити з системи. Вона вирішила поки що повернутися до лігва, наказавши Діасу почати будівництво тимчасових укріплень. Оскільки Діас командував лицарською ротою, якій було доручено здійснювати далекі походи, це був принаймні набір навичок, якими він володів.
Коли наступного дня Лія повернулася в систему трохи пізніше полудня, вона побачила Діаса та інших бійців, які рубали деревину. "Доброго ранку. Схоже, ви уже зайняті", - привіталася вона.
<Доброго ранку, Ваша Високість. Я б не сказав, що ми були особливо зайняті, Ваша Високосте,> - досить різко відповів Діас.
Лія озирнулася на велику кількість пиломатеріалів, розкиданих по всій території. "Здається, вони досить агресивно нападають на вас, поки хоч сонце ще й не зійшло". Величезні купи пиломатеріалів, що лежали навколо, були лише видимими плодами денної праці. Лія не сумнівалася, що Діас і його загони вже склали частину деревини в інвентар, тож це, мабуть, була справжня армія деревних монстрів.
"Якщо вони продовжують атакувати після того, як ви вбили так багато, це означає, що або вони дуже швидко розмножуються і дозрівають, або вони є чиїмись васалами і просто відроджуються", - сказала собі Лія. У будь-якому випадку, підкорення цього лісу було б для неї величезним благом. Вона могла б побудувати тут гігантську ферму очок досвіду або перетворити його на другий тематичний парк підземель. Це місце було багате на можливості.
"Я б хотіла зробити трохи деревного вугілля з цієї деревини, але давайте спочатку приберемо те, що перед нами. Думаю, завжди краще залишити десерт наостанок", - сказала Лія. Вона здійснила виклик додаткових адамант-розвідників з Ліба і передала їх під командування Діаса.
"Першочергове завдання - дослідити цей ліс. Давайте дочекаємося доповідей розвідників. А поки чекаємо, я сам спробую вполювати цих монстрів. Якщо вони не можуть завдати шкоди адамантичним воїнам, то нічого не зможуть зробити і мені", - сказала Лія, витягнувши Примус Шарп, який вона носила на стегні містера Плейтса, і вийшла на передову разом з Адаман-лицарями.
<Як забажаєте, ваша високість>, - відповів Діас.
Лія розрубувала дерев'яних монстрів з таким рівнем майстерності, що Адаман-лицарям було соромно. Для цього навіть не потрібно було активувати жодних навичок. Саме тоді, коли Лія думала про те, як вона може підтримати солдатів за допомогою своєї магії, їй спала на думку інша думка. "Стривайте, це нагадало мені. Я вже й забула, бо останнім часом не мала змоги нею користуватися, але якщо я застосую Васала на цих монстрів, ми зможемо дізнатися, чи належать вони комусь або чомусь іншому".
Це також була гарна можливість перевірити, чи працюють заклинання зачарування на рослинних монстрів. Лія повернулася до атакуючих дерев. "Почнемо з Дисоціації! Хм, без змін, мабуть? Сон, Плутанина... Ні, не працює. Страх... Зачарування... О, агов, Зачарування працює. Цікаво, чому? Це тому, що рослинні монстри мають розум, але влаштовані по-іншому?" Важливим було те, що один з них спрацював. Лія негайно розіграла "Домінування", а потім "Васала".
Деревний монстр, [Камфорний Тріант], не чинив особливого опору і перестав рухатися. Тоді воно - подивилося? в усякому разі, звернуло свою увагу на свого господаря, Лію. Якщо їх можна приручити, це значно спрощує завдання.
"Давай почнемо приручати всю групу", - сказала Лія.
Через деякий час, можливо, трохи довше, ніж знадобилося б, щоб просто вирубати їх усіх, Лія закінчила приручати всіх нападників-Тріантів і взяла їх під свій контроль.
"Їх можна приручити, отже, це дикі монстри. Це означає, що їх або величезна кількість, або вони ростуть зі смішною швидкістю", - розмірковувала Лія, переглядаючи їхні вміння.
У них було спеціальне дерево навичок під назвою "Хащі", яке містило такі навички, як "Обрізання коренів" і "Фотосинтез". Здавалося, що всі навички, пов'язані з ростом і розмноженням рослин, були зосереджені в цьому дереві навичок. Виходячи з розблокованих навичок, було зрозуміло, що камфорні дерева мають швидкий цикл розмноження.
"На ці навички накладаються якісь дивні умови. Наприклад, якщо на певній території є більше певної щільності рослин одного виду, вони починають відмирати... Гадаю, що з цими атрибутами і цими вміннями ліси швидко поглинули б будь-які цивілізовані землі, тому мабуть ця умова була для їх стримування".
Лія не могла відкинути можливість того, що ця навичка була результатом еволюції, спрямованої на максимізацію кількості поживних речовин для кожної рослини на певній ділянці землі, але безпечніше було б припустити, що це було дизайнерське рішення розробників.
"Цікаво, чи зможуть вони прижитися в Лібі. Хоча, "прижитися" - це дивний спосіб сказати, адже вони можуть просто пересуватися самостійно." Лія подивилася на одне з дерев. Хоча вони виглядали точно так само, як будь-яке інше дерево, якщо б просто стояли на місці, але вони були схожі на людину, яка закопала свої ноги по щиколотки в землю. Якби вони захотіли, то могли б легко витягнути коріння і продовжити рух.
Лія поплескала по стовбуру одного з дерев. "Найбільше візьмемо з собою до Ліба і посадимо там. Використання навичок, пов'язаних з корінням, у дереві навичок Хащі, можливо, змусить його прижитися і стати трохи більш схожим на дерево. Інші ми залишимо тут. Вони розмножуватимуться тут і вбиватимуть тих, хто не є частиною нашої групи".
Лії також було цікаво, що станеться, якщо Васал розмножиться. Очевидно, що якби з насіння виросло нове дерево, то це була б нова окрема рослина, і, на відміну від мурах, вони не були тваринами з соціальною ієрархією... якщо припустити, що вони взагалі були тваринами, і Лії довелося б приручати їх як окрему істоту. Але що сталося б, якби рослина розмножувалася за допомогою такого процесу, як відгалуження коренів? [Легат: Це явище називають вегетативним розмноженням кореневими паростками (або відгалуженням коренів). Від кореня дерева відходять нові пагони, які пробиваються на поверхню ґрунту. З часом вони утворюють власний стовбур і крону, але залишаються сполучені з материнським деревом кореневою системою. Такі дерева часто ростуть групами чи "гронами", утворюючи невеликі лісо-клонові колонії.]
Чи правильно було б припустити, що це буде вважатися дублікатом тієї самої особини? Якщо це так, то чи був би новостворений "клон" також васалом Лії? Лія подумки знизала плечима. "Думаю, це треба перевірити".
Тепер залишилася тільки нежить. Хоча вони не з'являлися вдень, особливо сильна особина могла бути активною. Оскільки метою була саме вона, то не було жодних проблем з продовженням полювання в світлий час доби.
Лія віддала нові накази розвідникам, наказавши їм ігнорувати Тріантів на користь нежиті. Якщо бос знаходиться біля центру лісу, то, враховуючи радіус пошуку розвідників, вони повинні бути досить близько до його знаходження. Так чи інакше, сонце незабаром мало сідати. Нежить ось-ось прокинеться. Хоча це ускладнить пошук конкретної нежиті, яка може пересуватися вдень, це принаймні дозволить їм спостерігати за загальними особливостями поведінки лісової нежиті.
Наближалися сутінки. Хоча щойно приручені Тріанти не сповільнювали темп, Лія наказала їм знову стати деревами і відпочити, поки вона чекатиме на появу нежиті.
<Ваша Високість>, - сказав Діас, сигналізуючи про кінець очікування.
"Гаразд, зрозуміла. Спробуємо", - кивнула Лія.
Розвідник доповів, що в сутінках група нежиті вже активно пересувається. Оскільки решта нежиті навіть не заворушилася, присутність активної групи нежиті вказувала на те, що або вона знаходилася поблизу місця спавну нежиті, або в цій місцевості була якась інша важлива річ чи істота.
<Я не рекомендую ділити наші сили, але чи не хотіла б ви залишити частину тут?"> - запитав Діас.
Лія похитала головою. "Ні, підемо разом. Це може бути нашою тимчасовою базою, але у нас тут нічого немає. Лише наші сплячі Тріанти. Немає сенсу захищати її".
Вони вже мали приблизне уявлення про місцевість і відстань до групи мерців з цього місця завдяки звітам розвідки. Поблизу не було жодної активної нежиті, а оскільки Транти в цьому районі тепер були під контролем Лії, це означало, що в безпосередній близькості не залишилося жодних ворожих сил.
Хоча і тимчасова база, і група нежиті знаходилися недалеко від центру лісу, це було вірно лише відносно. Через величезні розміри лісу, дорога до нежиті все одно займала чимало часу.
Коли вони наближалися до місця призначення, останні промені сонця зникли з-за обрію, і мерці почали ворушитися. Оскільки мерці виповзали з-під землі, то за звичайних умов війська Лії мали б потрапляли в засідку, але Лія і Діас приблизно відчували, де вони можуть з'явитися. Можливо, це було тому, що у них обох було багато очок досвіду, вкладених у некромантію. Це було схоже на стрілки, що вказували на місце, де ось-ось з'явиться кріт, коли граєш у гру "вбий крота". Вони розчавлювали тих, що розмножувалися, або порушували їхній стрій, або ставали на їхньому шляху, кількома ефективними ударами, перш ніж рухатися далі.
Містер Плейтс автоматично виконував частину роботи, пов'язану з ходьбою, тож не було жодних проблем з тим, що Лія витрачала свій час на роздуми замість того, щоб зосередитися на шляху вперед. Єдиний раз, коли їй потрібно було щось робити, це вказувати, де нежить збирається відродитися, але навіть без цього містер Плейтс впорався б із завданням вбити крота. Це був чудовий спосіб подорожувати.
<Здається, ми прибули, Ваша Високосте,> - сказав Діас. Вони стояли біля основи дерева, яке було помітно більшим за всі навколишні. Біля його коріння клубочилася нездорова міазма.
Лія не була впевнена, чи бачить вона цю міазму через те, що там було так багато енергії, що її можна було побачити неозброєним оком, чи через те, що у неї було стільки балів в некромантії, але вона чітко бачила її в повітрі. Посеред цього вихору стояв чорний лицар-скелет, обладунки якого були схожі на обладунки Діаса. Навколо нього постійно з'являлися скелети. Здавалося, можна було зробити висновок, що вони досягли епіцентру епідемії нежиті.
Лія тихо промовила: "Хтось із твоїх знайомих, Діасе?"
Діас зробив вигляд, що нахилився вперед і дивиться на фігуру. <Хм... Судячи з обладунків, є велика ймовірність, що це один з моїх колег, але він досить сильно змінився за ці роки. Боюся, я не можу сказати напевно.>
Лія тихо хіхікнула. "Я впевнена, що він сказав би те саме про тебе". Зрештою, плоть давно зсохла з обох облич, залишивши голі черепи.
Лія вирішила, що просто зайде всередину і приборкає могутнього скелета, не відкладаючи на потім. Оскільки заклинання не дуже добре діяли на нежить, вона мала намір підкорити його своїми бойовими здібностями, перш ніж силоміць застосувати до нього Васала. Коли вона приручила Суґару, їй не вистачило бойової сили, але зараз ситуація була зовсім іншою.
До того ж, завдяки Діасу, вона добре уявляла, як буде атакувати лицар. Шансів на те, що він застане її зненацька, було небагато. Лія на мить обернулася до Діаса. "Гаразд, залиш це мені, а сам відступай... Зачекай, ні, ти можеш спробувати стримати скелетів навколо нас? Я б хотіла поповнити наші ряди якомога більшою кількістю, тож постарайся не ламати їх надто сильно".
<Як накажете. Будьте обережні.> - сказав Діас. Потім вони з Келлі мовчки схилили голови. Лія залишила їх позаду і попрямувала до боса. Наближаючись, вона все чіткіше відчувала неприродну енергію в повітрі. Здавалося, що кожен крок був важчим за попередній. Оскільки саме містер Плейтс рухався, емоційний стан Лії не мав нічого спільного з темпом кроків, тож це, мабуть, означало, що енергія насправді сповільнювала їх.
"Він генерує поле, яке відволікає ворогів навколо нього? Мабуть, це робить його сильнішим за Діаса", - пробурмотіла Лія. Аура лицаря була явно потужнішою, ніж у будь-якого іншого персонажа, з яким Лія зустрічалася до цього часу. Вона припускала, що він з'явився на світ приблизно в той самий час, що й Діас, але якщо аура була хоч якимось свідченням, то він, мабуть, з'явився як нежить дуже давно.
"Гаразд, ходімо, містере Плейтс". Лія негайно скоротила відстань до лицаря, використовуючи піший Флот, і атакувала Примус Шарпом. Удар меча був посилений навичкою Розріз. До цього моменту ніхто не міг уникнути або заблокувати цю атаку від Містера Плейтса. Атака була настільки швидкою, що більшість не встигла відреагувати, навіть якщо знала про її наближення.
"Ого!"
Однак бос, що стояв перед нею, зумів відхилити її. Він миттєво вирішив, що не зможе уникнути атаки і що його меч зламається, якщо він заблокує її, і замість цього він використав свій меч, щоб відхилити атаку від себе.
Уникнення атаки, від якої неможливо ухилитися або заблокувати, було ознакою того, що сила і бойові здібності - це не все, що відображається на екрані статистики персонажа. Цей лицар мав бути людиною з великим бойовим досвідом, ймовірно, його соратником, капітаном лицарів, який служив з Діасом.
Містер Плейтс провів ще кілька атак, але ворог вміло орудував мечев, уникаючи при цьому серйозних ушкоджень. Всі вертикальні рубаючі атаки були або відбиті, або він ухилився від них, в той час як лицар уникнув горизонтального удару, від якого було важче ухилитися, пожертвувавши своїм щитом, щоб зробити крок назад. Лицар ухилився від штовхаючих атак з мінімальним відривом, і хоча Примус пробив частину обладунків і плаща лицаря, скелет під ними залишився неушкодженим.
"Стріла спалаху!" Лія використовувала магічні заклинання між цими атаками, щоб тримати рухи лицаря під контролем. Оскільки вона намагалася не вбити лицаря, то цілилася або в ноги, або в плечі, щоб вибити його з бою.
Бос нежиті вправно реагував на ці заклинання. Але хоча він і уникав прямих влучень, повністю уникнути пошкоджень йому не вдалося. Лія встигла спалити частину його гнилого тіла та плече. Крім того, здавалося, що він трохи сповільнився.
"Блискавка!" Лія скористалася проломом, використовуючи інше, більш швидке заклинання, і вибух блискавки розтрощив коліно лицаря. Навіть бос нежиті не зміг уникнути заклинання, відбиваючи атаки містера Плейтса і підлаштовуючи свій захист під швидкість "Блискавичної стріли". Лицар впав на коліна.
Лія зробила крок назад і спостерігала, чи зможе він встояти. Бос використав свій меч як тростину, щоб піднятися, але заклинання Лії розтрощило одне з його колін, і найкраще, що він міг зробити, це залишитися на ногах. Враховуючи його ймовірні показники STR і DEX, він, ймовірно, був здатний битися на одній нозі, але отримав занадто багато пошкоджень, щоб продовжувати бій.
Лія подивилася неживому лицарю в очі. Що ж, очі вже давно згнили, тому вона втупилася в порожні очні ямки черепа. Судячи з його поведінки, здавалося, що він змирився зі своєю долею. Вона не відчувала ніякої ворожості, що виходила від лицаря. Можна було з упевненістю припустити, що Лія підкорила його.
"Тоді ти приймеш це? Васал." Лія активувала вміння, і без жодного опору неживий лицар терору [Зіґ] приєднався до її свити.
"Гадаю, цей бій був, по суті, твоєю спробою опору", - сказала Лія з тихим сміхом. Це був практично той самий спосіб, яким вона залучила групу Келлі до своїх лав, коли вона вирубила їх і завербувала.
***
Як тільки Зіґ опинився під її контролем, нежить навколо нього перестала розмножуватися. Очевидно, постійне відтворення нежиті було наслідком дії вміння "Призов" у дереві загальних навичок нежиті Зіґа. Воно тимчасово породжувало нежить, яка підкорялася наказам творця, але під впливом сонячного світла нежить випаровувалася. Перевагою цього вміння було те, що для його використання користувачеві потрібно було витратити лише LP і MP.
<Так це був ти, Зіґ... Давно не бачились...> - почула Лія слова Діаса в чаті друзів.
Зіґ відповів серією стогонів і бурчання: "Нрргх... аррр... мрраах..." Лія не була впевнена, що саме він сказав, але суть повідомлення вона вловила: "Радий бачити, що у вас все добре, сер".
Очевидно, Зіґ був досить відкритою людиною, щоб похвалити Діаса за те, що він добре справляється зі своїм нинішнім становищем лицаря терору. Або він був так далеко, що єдине, що спало йому на думку, - це формальне привітання.
Так чи інакше, їй потрібно було мати можливість поговорити з ним, тому вона силоміць навчила його, як отримати доступ до його інвентарю, і додала його до свого списку друзів. "Це повинно спрацювати. Отже, схоже, що це був хтось, кого ти знав, Дісе. Ви колишні колеги?"
Зіґ замислився, перш ніж відповісти.
<Так, міледі. Я капітан третьої роти. Я був відносно недовго на цій посаді, ніж сер Діас.>
У занепалому королівстві, якому служили Діас і Зіґ, було шість лицарських рот, кожна з яких виконувала свою роль. Перша рота Діаса служила королівською гвардією, тоді як Третя рота Зіґа і аж до Шостої роти були суто військовими підрозділами, що складали постійну армію королівства. Хоча індивідуальні якості лицарів Третьої роти Зіґа поступалися лицарям Першої роти, Третя рота була набагато більшим підрозділом.
Однак до цього лісу було відправлено лише Перший загін, який очолював безпосередньо Зіґ, і який представляв лише частину сил Третьої роти. Отже, це не виглядало так, ніби тут похована чверть всієї армії країни.
"Це пояснює, чому Зіґ і його військо спочивали тут, але чому ви з королівською гвардією не були в Лібі?" запитала Лія.
<Ваша Високосте, є лише одна причина, чому королівська гвардія нікуди не їздить> - урочисто відповів Діас.
Лія моргнула і сказала трохи недовірливо: "Чекай, то член королівської сім'ї похований в Лібі...?"
Діас кивнув. <Так...>
Діас згадував, що правлячий клас королівства змовився відправити Діаса і його війська на смерть, але, очевидно, ця змова також включала в себе вбивство членів королівської сім'ї. Це пояснює, чому капітан королівської гвардії відчував таку ненависть, що палала ще довго після того, як його життя закінчилося. Навіть якщо змовники були давно мертві, вона розуміла, чому Діас хотів би знищити всі королівства, засновані ними і керовані їхніми нащадками.
Для Лії це була хороша мотивація, яку вона використовувала для досягнення своїх цілей у грі. Тенденція в сучасних VRMMO полягала в тому, щоб підкреслити механічне зростання персонажа як рушійний мотиватор для гравців, уникаючи чіткої мети, як-от всеохоплююча сюжетна лінія. Натомість більшість ігор мали постійно еволюціонуючий набір згенерованих штучним інтелектом міні-квестів які доповняли колорит живого світу навколо.
Ця гра належала до цього жанру, і в ній не було фіксованої мети, встановленої як сценарій за замовчуванням. Водночас, хоча багато гравців були щасливі, зосередившись на розвитку власного персонажа, було так само багато гравців, які прагнули досягти більшої мети у своїх іграх. Деякі знаходили цю мету, виконуючи послідовні квести, які формували мініатюрні сюжетні лінії. Інші чухали цю сверблячку, вбиваючи "цивілізаційно руйнівних" монстрів, яких розробники створили як рейдових босів, і захищаючи те, що вони вважали самою цивілізацією.
Послухавши історії Діаса та Зіґа, Лія також відчула бажання прагнути до більшої мети. По суті, NPC з її свити попросили її "знищити цивілізовані королівства" в якості квесту. Босом рейду в кожному випадку було сама правляча інституція королівства.
Лія відчувала запаморочення від передчуття, навіть коли розмовляла з Зіґом. "Отже, Зіґ, ти також хочеш помститися Шістьом Королівствам, які зараз правлять континентом?"
Зіґ зробив паузу, перш ніж відповісти: <На відміну від сера Діаса... я... не був змушений бути свідком вбивства людини, яку я присягнувся захищати, тому не можу сказати, що мої емоції такі ж, як і його. Однак... в чому я впевнений, так це в тому, що я присягав своєму королівству і відчуваю почуття відповідальності перед своїми підлеглими, які тут полягли. Якщо шлях до миру в моєму теперішньому стані лежить через знищення цих Шістьох Королівств, то ви отримаєте мій меч разом з сером Діасом у досягненні цієї мети.>
Лія кивнула і сказала: "Я розумію. Тоді так і зробимо... Хоча, чесно кажучи, я весь цей час відсиджувалася у своєму лісі, тож маю лише вторинну інформацію про те, що собою являють ці Шість Королівств. Також важливо визначити, що ми маємо на увазі під знищенням..." На даний момент єдиними членами її свити, які хотіли знищити Шість Королівств, були ці двоє нежиті. На відміну від Келлі та інших котячих, вони були монстрами. А це означало, що якщо вона продовжуватиме брати під свій контроль царства монстрів, як вона зробила з цим лісом, і розширюватиме їх, поки вони не поглинуть території, де жили цивілізовані раси, це буде вважатися знищенням цих королівств.
Лія виклала свої думки з цього приводу Діасу і Зіґу і закінчила словами: "Що думаєте?".
Діас пробурчав: <Це звучить справді чудово, Ваша Високосте!>
Зіґ схилив голову на знак згоди.
<Коли це буде зроблено, принцесо Ліє, давайте заснуємо нове об'єднане королівство для всіх пригноблених монстрів цих земель з вами, Ваша Високість, як королевою. Рід, якому ми присягали на вірність, давно відійшов в історію, а це означає, що ви - людина, найбільш гідна трону.>
Зіґ був, вочевидь, набагато більш напруженим і схильним до пихи, ніж Діас. Але оскільки Лія вже була правителькою мурашиного королівства, навіть якщо вона створить нове королівство, вона може просто доручити одному зі своїх васалів займатися дрібними деталями. Це робило перспективу легшою для Лії.
"Гаразд, тоді до справи: давайте візьмемо під повний контроль цей ліс. Сили Зіґа... га, більші, ніж я думала, але розкидані по всьому лісі, як я бачу. Тоді, Зіґ, я залишу тебе командувати цим лісом як місцем, де зникають люди. Проклятий ліс, так би мовити", - сказала Лія.
Проконсультувавшись із Зіґом про стан лісу, Лія дізналася, що відтоді, як Зіґ прокинувся тут, жодна людина, яка забрела до лісу, не вийшла звідти живою. Тепер він був відомий як Ліс неповернення, і люди рідко туди потрапляли. Оскільки Тріанти дбали про те, щоб убити будь-якого порушника вдень, ніхто не знав, що за чудовиська мешкають у лісі.
Принаймні, це було б так, якби серед людей, яких Зіґ, його нежить і Тіранти вбили, не було гравців. Якщо ж серед убитих були гравці, то цілком можливо, що ті, кого вбили вдень, ніколи не бачили Тріантів, які на них напали, а ті, кого вбили вночі, знали б, що їх вбила нежить, бо гравці просто відроджувалися в місті кожного разу, коли помирали.
"Мої Тріанти будуть розважати наших гостей вдень. Якщо вони з'являться і вночі, Зіґ, ти відправиш своїх слабших васалів битися з ними і дозволиш непроханим гостям виграти кілька сутичок. Це допоможе залучити більше людей і врешті-решт дозволить нам вбити більше з них", - сказала Лія, пояснюючи план Зіґ, який кивнув головою.
<Звучить дуже розумно. Як тільки я став вашим васалом, Ваша Високосте, я відчув, що туман розвіявся з мого розуму. Я більше не відчуваю себе приреченим на безцільні блукання.>
Думаючи про показники здібностей Зіґа, ця новознайдена ясність, ймовірно, була пов'язана з тим, що Посилення свити підвищило його INT і MND, але це не пояснювало драматичних змін у поведінці або особистості. Лія не здивувалася б, якби акт перетворення NPC на васала також включав у себе певну зміну типу їхнього ШІ.
"Що ж, я рада чути, що твій розум ясний. Тоді давай ти проведеш трохи часу з... давай подивимось, Діасом. Він був поруч зі мною і бачив, як я змінила Великий Ліс Ліб, тож він зможе дати тобі кілька порад, як керувати цим лісом. Коли все трохи заспокоїться, просто зв'яжися зі мною, і я здійсню для тебе Виклик назад до Лібу...",- Лія продовжувала викладати свої плани щодо лісу.
Діас трохи кисло пробурчав: <Мм. Якщо ви накажете, я підкорюся. Однак, Ваша Високість, будь ласка, не робіть нічого надто небезпечного, поки мене немає...>
"Знаю, знаю, - промовила Лія, видихнувши щось середнє між зітханням і сміхом. "О, я хотіла дещо перевірити", - сказала вона, посвітлішавши і повернувшись до гігантського дерева, біля якого вони зустріли Зіґа, що насувався на них. Лія вказала на дерево. "Це просто дерево? Або ж це дерево-Тріант? Зараз неможливо сказати, бо вночі вони не рухаються..."
<Наскільки мені відомо, це дерево ніколи не рухалося>, - відповів Зіґ, повертаючись, щоб простежити за поглядом Лії.
Лія на мить стиснула губи і сказала: "Зрозуміла. Але є... можливо... шанс, що він просто прикидається, але не може рухатися, тому що не хоче, або тому що йому буде дуже важко боротися з тобою, або ще щось... Не завадить перевірити теорію."
Навіть якщо він не активний в даний момент, якби він був монстром, він все одно мав би власний розум. Він повинен реагувати на будь-яке заклинання, накладену на нього. “Зачарування!” Гілки дерева раптом зашелестіли і ожили.
"Босе!" Келлі поспішно спробувала стрибнути, щоб захистити Лію.
Лія підняла руку, щоб заспокоїти її. "Все гаразд". Лія відчувала значний опір своєму заклинанню Зачарування, але вона була впевнена, що все під контролем. Поряд з монстрами, які були просто несприйнятливими до заклинання, це був найбільший опір, який вона коли-небудь відчувала проти Зачарування.
Проте, зрештою, вона подолала цей опір за допомогою грубої сили. "Ага! Я так і думала! Ти все ж таки Тріант! Домінування!” Незважаючи на те, що Тріант був зачаруваний, він чинив значний опір Домінуванню. Це підняло можливість того, що це був не просто більший за звичайних Тріантів, а більш розвинена версія монстра. "Ти добре бився, але я все одно перемогла. Васал."
Врешті-решт гілки, що несамовито шелестіли, заспокоїлися і повернулися в нерухоме положення. Тріант погодився стати васалом Лії. Очевидно, це був надзвичайно сильний монстр. Початкові зачарування пройшли через її високі показники та вроджену особливість, але, можливо, цей монстр був настільки потужним, що вона ще не могла додати його до своєї свити.
Однак, якщо воно прикидалося деревом, бо не хотіло битися з Зіґом, то принаймні з точки зору чистої бойової сили воно було менш потужним, ніж він. Можливо, воно прийняло навички васала Лії, бо бачило, як Лія перемогла Зіґа. Вона отримала відповідь, коли подивилася на статистику Тріанта.
"Зрозуміло. Отже, ти старший камфорний Тріант. Гадаю, ти більш розвинена версія..."
<<"Васал виконав умови для [Переродження]. Васал може бути переродженний, витративши 5,000 очок досвіду. Дозволити переродження васала?> >
Несподівано з'явилося системне повідомлення. У повідомленні згадувалося про Переродження. Лія не очікувала, що один з її васалів виконає умови для Переродження раніше за неї.
Проте, це була чудова можливість. Пізніше їй доведеться подумати про те, якими були умови, але зараз вона повинна була скористатися своїм шансом. Так, навіть якщо це коштуватиме мені певного досвіду, зачекайте... п'ять тисяч?! СЕРЙОЗНО?!
Навіть Лія довелося відмовитися від перспективи витратити 5,000 очок досвіду. Ні, не те, що вона не могла собі цього дозволити, але - "Чи не можу я взяти позику... чи щось таке?"
Діас повернувся до Лії. <Щось сталося, Ваша Високість?>
Вона відмахнулася від нього. "Ні, нічого страшного. Мені просто потрібно, щоб ви зачекали секунду..."
<ЗАВДАННЯ на утриманні.> Лія зітхнула.
"Ні, я не мала на увазі тебе... неважливо. Думаю, я повинна тобі подякувати."
Лії потрібно було вирватися зі спіралі плутанини, в якій вона несподівано опинилася. Це був момент, який вимагав спокою, навіть якщо їй довелося примусити себе.
Чи була це можливість, яка випадає їй лише раз? Якщо вона її упустить, чи буде ще одна? Успіх Лії в приборканні цього старшого тріанта мав бути принаймні частиною умов для запуску переродження. Ключове питання полягало в тому, чи була ця умова "коли Тріант буде приборканий", чи "як тільки Тріант буде приборканий".
Якщо це було перше, то це був би єдиний шанс запустити його Переродження. Але якщо це було б друге, це означало б, що вона могла б запустити Переродження в будь-який час на свій розсуд. У певних сферах життя різниця між тим, щоб успішно скористатися можливістю, і тим, щоб спостерігати, як вона зникає на очах, полягала у виборі часу.
Вона, мабуть, повинна була це зробити. Це було не без значних ризиків, але вона не повинна була втратити цю можливість. Крім того, вона просто не могла стримати свою цікавість.
Це було П'ЯТЬ ТИСЯЧ очок досвіду. Лія навіть уявити собі не могла, що існують персонажі, які можуть випадково зібрати стільки. Хто ж міг змусити цю річ викликати Переродження? Хто, крім Лії?
Гаразд, я заплачу. Я дозволю Переродження.
<<Запуск [Переродження]. > >
З цими словами гілки старшого камфорного дерева почали трястися, розкидаючи те, що виглядало як проблиски світла. Ці промінчики світла огорнули гілки, листя і сам стовбур дерева, і дерево почало світитися.
<Що це?!> - Діас різко звернув свою увагу на дерево.
"Босе?! Що..." з тривогою запитала Келлі. Вона та інші вже знали, що Тріант був одним з їхніх союзників, тому не відчували ніякої небезпеки від раптового світлового шоу, але все одно були здивовані тим, що побачили. Оскільки Діас і Зіґ колись були живими лицарями, а тепер стали мерцями, вони повинні були пройти процес Переродження в якийсь момент, але, можливо, вони ніколи не бачили цього процесу ззовні.
Сяючий Тріант затремтів на місці і почав рости, а його гілки з шумом потягнулися до неба. Раніше це було найвище дерево в лісі, але тепер воно виросло таким високим, що з землі неможливо було побачити його верхівку.
Стовбур зростав пропорційно до його висоти, змушуючи Лію та інших відступати назад. Стовбур став таким товстим, що простягнувся повз те місце, де раніше стояв Зіґ, а коріння виштовхувало землю, продовжуючи рости.
Лія та інші раптом злякалися звуку падіння дерев позаду них. Вони обернулися і побачили, що коріння старшого камфорного дерева почало виривати з корінням і відкидати вбік дерева, які стояли на їхньому шляху. Ні, це був уже не камфорний Тріант. На екрані перед Лією було написано, що тепер це "Світове дерево".
Лія переглянула статистику, потім подивилася на гігантське дерево, пробурмотівши собі під ніс: "Тепер я зрозуміла... Не дивно, що на нього пішло 5,000 очок досвіду".
<<Особливі умови для [Переродження] виконано. Персонаж має право на переродження в расу [Вищий ельф]. > >
"Серйозно?!" вигукнула Лія голосніше, ніж планувала. Перше питання, яке спало їй на думку, було "хто" розблокував можливість відродитися як вищий ельф, але враховуючи, що в системному повідомленні не використовувалося слово "Васал", можна було з упевненістю припустити, що воно стосувалося самої Лії.
Хоча вона з нетерпінням чекала на те, що сама скористається цією можливістю, така раптова пропозиція застала її зненацька. Не те, щоб були якісь сумніви щодо того, зробить вона це чи ні. Система навіть була достатньо люб'язна, щоб повідомити їй про її нову расу.
Це була різниця між гравцем і васалом NPC. Хоча вона не могла відкидати можливість того, що система намагалася повідомити старшому камфорному Тріанту, що тепер воно "має право на відродження до раси Світового Дерева".
Вона негайно схвалила Відродження. Вона знала, що спричинило це. Судячи з часу, це, ймовірно, було "поставити Світове Дерево під своє командування".
<<[Переродження] вимагає витратити 200 додаткових очок досвіду. >>
Не було ні найменшого сумніву щодо того, щоб витратити це EXP. Це було майже як угода на мільйон. Але Лія змушена була нагадати собі, що 5,000 Світового Дерева були абсурдно високими, а 200 очок за Вищого ельфа все ще були на висоті за звичайними стандартами.
<<Запуск [Відродження]. >>
У цей момент Лія відчула дивне, лоскотливе відчуття, що розлилося по всьому тілу. Розплющивши очі, вона на мить осліпла від кількості світла, що виходило з її тіла. Вона, напевно, виглядала так само, як і Тріант, вкрита сяючими плямами світла.
"Босе!" Вона почула стурбовані вигуки своїх васалів. <Ваша Високість?!> Але вона спокійно підняла руку, щоб запевнити їх, що все гаразд.
Переродження у вищого ельфа закінчилося швидко, і світло згасло разом зі зміною. Можливо, це сталося тому, що, на відміну від перетворення старшого камфорного Тріанта на Світове дерево, ельфи та вищі ельфи не дуже відрізнялися за фізичними розмірами. Хоча фізично Лія не стала більшою, вона відчувала, що стала якоюсь більш повною, те саме відчуття, яке вона отримувала, коли вливала купу очок досвіду в оцінку здібностей. Це було приємно.
"Я щойно переродилася як вищий ельф, але... як я виглядаю? Щось змінилося?" запитала Лія, позуючи перед своїми васалами.
"Так, гм... риси вашого обличчя не змінилися... і все ж, здається, ви стали ще красивішою, ніж раніше...?" Келлі говорила повільно, немов все ще перебираючи в пам'яті побачене.
"Так... І волосся відросло. Разом з вухами", - Маріон згадала останнє так, ніби це була незначна деталь, ніби вуха зазвичай ростуть так само, як і волосся. Це, безумовно, була деталь, на яку варто було звернути увагу. Довжина вух, мабуть, була головною ознакою, яка відрізняла вищих ельфів від звичайних ельфів.
Що ж до краси, яку Келлі намагалася описати, то вона, ймовірно, була пов'язана з расовою ознакою.
Расова ознака: Піднесена краса
Ваша раса надзвичайно красива. Все живе існує для того, щоб схилитися до ваших ніг.
Дає бонус до спорідненості з NPC (великий).
Всі персонажі під вашим командуванням отримують постійний бонус до бойового духу.
Це була расова риса для раси, покликаної панувати над іншими. На додаток до цієї риси з'явилися нові дерева навичок, які чітко призначалися для використання з деревом навичок васал. Вони не були розблоковані для придбання, а скоріше були додані до списку навичок Лії. Схоже, це були особливі расові навички. Лія сумнівалася, що вищий ельф може народитися з цими навичками, не володіючи навичками васала. З огляду на це, єдиним розумним висновком було те, що представники раси вищих ельфів народжувалися, вже володіючи навичками васала.
У системному повідомленні від розробників згадувалося про те, що певні NPC можуть стати васалами, наприклад, дворян. Ці NPC, ймовірно, всі володіли навичкою васала від народження як однією з расових навичок. Це, ймовірно, означало, що всі дворяни ельфійського королівства були вищими ельфами. Це також підвищує ймовірність того, що інші раси, такі як люди, мали якусь вищу версію, яка йшла з навичками, пов'язаними з васалами. Наприклад, правлячий клас Королівства Хіліт міг складатися з тих вищих людей.
Коли Лія вперше прочитала це оголошення, вона була стурбована тим, що воювати з королівством означало мати справу з заклинанням [Зачарування], якими володіла його правляча знать. Це було пов'язано з тим, що дерево навичок зачаруванням було необхідною умовою для отримання Васала, але якщо дворяни були схожі на Суґару і мали Васала як початкову расову навичку, це різко зменшувало можливість того, що дворяни володіють зачаруванням, Некромантією або Викликом.
"Хм, отже, я додала Світове Дерево до своєї колекції, а заодно виконала свою мету Відродження без необхідності робити філософський камінь з цього Світового Дерева... Я трохи перескочила до кінця своїх короткострокових цілей, але, мабуть, це не страшно" - розмірковувала Лія про себе.
"Якщо магічний карбонат калію, необхідний для філософського каменю, - це попіл зі Світового Дерева, то я зможу масово виробляти його для своїх експериментів".
Додавання старшого камфорного Тріанта до її свити пояснило, чому він не спав, поки нежить наводнювала ліс. Тріанти були просто непристосовані для боротьби з нежиттю. Як монстри, що представляли природне життя, Тріанти, як і Світове Дерево, були полярною протилежністю нежиті.
Міазма, яку генерував Зіґ, мала постійний і потужний дебафінговий ефект на старшого Тріанта. Навіть якщо він вирішив би битися, то починав у невигідному становищі. Саме тому воно спало і прикидалося звичайним деревом відтоді, як Зіґ з'явився в лісі і почав наводнювати його своєю нежиттю. Дебаффи від міазми також могли бути причиною того, що Лія успішно застосувала Зачарування на ньому.
Причина, чому інші Тріанти були активні лише вдень, полягала не в тому, що їм потрібен був фотосинтез для пересування, а просто в тому, що від присутності нежиті вночі їм ставало надто погано, щоб рухатися.
Лія замислено постукала себе по підборіддю. У такому разі ми не можемо залишити Зіґа і його нежить тут...
"Гадаю, я попрошу Містера Світове Дерево керувати цим лісом, а нежить заберу до свого лісу. У нас тут повно роботи. Діас, ти не проти приглянути за ними, поки ми будемо там? Ми випустимо мерців на волю в Лібі, щоб вони розважали наших гостей."
<Як накажете. Я обов'язково потреную новобранців> - буркнув Діас у дружньому чаті, викликавши сміх Зіґа.
<Хех, це, безумовно, навіює ностальгію. Було б чудово знову мати сера Діас в якості інструктора зі стройової підготовки.>
Незважаючи на те, що ця пара була порожньоокими неживими скелетами, настрій розмови більше нагадував жваву маленьку зустріч старих колег.
"Ну що ж, з цим покінчено, час повертатися додому і продовжувати дослідження. Пане Світове Дерево, чи не могли б ви розлучитися з однією зі своїх гілок?" запитала Лія, простягаючи руку до дерева.