Коли Лія знову увійшла в систему після завершення технічного обслуговування, на неї чекало кілька повідомлень. Там було повідомлення про технічне обслуговування, але воно надійшло ще до того, як почалося обслуговування сервера, і вона залишила його не відкритим, подивившись на заголовок повідомлення.
"Батальні сцени, хм? Ну, оскільки мого обличчя не видно, думаю, нічого страшного не станеться, якщо я дозволю їм використовувати ці кліпи. У мене є ідея..." сказала собі Лія і швидко занотувала свою ідею на майбутнє. Вона мала потенціал зробити це цікавим. Потім вона знову звернула увагу на наслідки турніру. "Тепер, гадаю, мені потрібно щось зробити з Вейном".
"Щось сталося з Вейном?" запитала Келлі, яка стояла поруч з Лією, з ледь помітним хвилюванням у голосі. Після їхньої маленької поїздки на полювання з Вейном Келлі проводила більшу частину свого часу тут, у покоях королеви. Здавалося, що прикидатися набагато слабшою, ніж вона є, і нападати на інженерних мурах було для неї великим стресом. Келлі не мала наміру знову спілкуватися з Вейном, якщо тільки Лія не накаже їй це зробити.
"Ми з ним трохи зіткнулися на заході..." Лія зупинилася і пояснила заради своїх Васалів. "Нещодавно, коли мене не було дві години".
<Якщо цей Вейн перешкоджає вашим планам, Ваша Високосте, хочете, щоб я прикінчив його для вас? > - сказав Діас, загрозливо нависаючи над троном, як він це часто робив.
Лія похитала головою. "Ні, тобі не потрібно турбуватися цим... Хм. Гаразд. Зробимо так. Келлі, ти поїдеш до міста, де я за допомогою <Виклик Заклинателя: Дух>. Я знайду Вейна, поки ти будеш під владою, а потім ми заманимо його в ліс і зробимо з нього смачну закуску на очки досвіду".
***
Виклик Заклинателя - це вміння в дереві Виклику, яке відкривалося за допомогою Просторової магії та деяких інших комбінацій умінь. Оскільки Лія отримала величезну кількість навичок, вона не могла знати, які ще передумови були необхідні для "Виклик Заклинателя", але важливо те, що це вміння дозволяло "заклинателю бути викликаним до місця розташування його васала".
Хоча ціль була обмежена "собою", при активації вміння з'являвся список об'єктів для виклику. Всі об'єкти були певним чином пов'язані з тим, кого викликають, і включали в себе предмети, які були на ньому в даний момент. Це означало, що вміння можна було використовувати для телепортації предметів до Васала, навіть якщо ці предмети обмежувалися спорядженням, таким як броня, аксесуари та зброя.
У списку також був запис про "дух", який викликав дух того, хто здійснив Виклик, і поміщав його в тіло васала. По суті, це було протилежним умінням, таким як "Виклик зору", яке викликало почуття васала і поміщало їх у тіло того, хто викликав. Крім того, що вміння дозволяло заклинателю володіти тілом васала, воно також надавало пасивний бонус у розмірі десяти відсотків від балів здібностей заклинателя на додачу до всіх бонусів, отриманих від посилення свити.
Час, протягом якого заклинатель міг володіти васалом, залежав від показника MND заклинателя, і з поточним показником MND Лія могла залишатися в тілі васала протягом декількох днів. Єдиним обмеженням було те, що, оскільки тіло все ще належало Васалу, той, хто здійснив Виклик, не міг використовувати навички, яких не мав Васал, поки володів Васалом.
Вперше, коли Лія використала Виклик Заклинателя: Дух, Лія заволоділа Келлі і, озирнувшись, побачила свій власний аватар, що спав на троні. Вона знайшла сюрреалістичну сцену розважальною, ніби грала у віртуальну гру у віртуальній грі. Це нагадало Лії статтю, яку вона колись читала в бібліотеці, про те, як гравці до VR MMORPG захопилися грою в маджонг всередині гри. Як би сильно не змінилася технологія з тих часів, здавалося, що люди, які грають у ці ігри, не дуже змінилися.
Отримавши повідомлення від Келлі про те, що вона дісталася до Ерфарену, Лія негайно активувала Виклик Заклинателя: Дух і стрибнула в тіло Келлі. Вона не всилялася у Келлі з часів того першого випробування навички, і вона відчувала те ж саме почуття тривоги, відчуття, що вона чужинка, яка оселилася в чужому тілі, коли вона пристосовувалася до свого оточення. З огляду на те, що Лія була, по суті, чужинцем у чужому тілі, можливо, це відчуття тривоги було природним, але все одно це було дивне відчуття.
Воно відрізнялося від того, коли вона була а містері Плейтсі. Тоді містер Плейтс був набагато більшим за неї і мав меншу свідомість, тому вона відчувала себе так, ніби перебувала в кабіні гігантського робота.
"Можливо, це відчуття є більш вираженим, коли персонаж має сильніше почуття самоідентифікації і має власну поведінку та звички", - розмірковувала Лія. У реальному світі люди мають чіткі моделі поведінки та звички мови тіла, які використовуються для біометричної ідентифікації, наприклад, для розпізнавання ходи. Хоча Лія сумнівалася, що вони зайдуть так далеко, щоб відтворити це в грі, вона також не здивувалася б, якби виявила, що саме ця гра змоделювала таку поведінку.
"Гадаю, це старе кліше про те, що будь-яку достатньо розвинену технологію неможливо відрізнити від магії..." пробурмотіла Лія, прямуючи до зали Гільдії Найманців. Вона зрозуміла, що у неї з'явилася звичка розмовляти сама з собою. Це було добре, коли вона перебувала в дружньому місці, наприклад, у покоях королеви, але на людях, як зараз, їй потрібно бути обережною.
Лія увійшла до зали гільдії, очікуючи побачити її майже порожньою, але зала була більш жвавою, ніж зазвичай. Уважно придивившись до більшості зібраних найманців, можна було зрозуміти, що - це переважно персонажі гравців. Здебільшого це було пов'язано з їхньою поведінкою - вони були надто розслаблені, щоб бути задиристими найманцями, які заробляли собі на життя в місті. Якщо говорити більш негативно, то вони були схожі на міських дітей, які на шкільних канікулах приїхали до бабусі з дідусем у село.
Провівши більшу частину свого життя в сільській місцевості, Лія була особливо чутливою до різниці між місцевими та приїжджими. Хоча розвиток технології віртуальної реальності означав, що люди рідше виходили на вулицю, це сприяло збільшенню розриву між міським і сільським життям. Хоча сільське життя вже не мало того виразного відчуття ізольованості, яке було до появи віртуальної реальності, це також означало, що люди були менш зацікавлені у вивченні того, що робить сільську місцевість унікальною - для міських мешканців країна тепер була просто "країною".
"А де Вейн?" - "А ось і він". Лія обвела поглядом зал і побачила Вейна, який сидів на стільці у фойє, втупившись у підлогу. Від нього виходило таке похмуре повітря, що на мить Лія не була впевнена, чи вона все ще в грі, чи випадково потрапила на робоче місце у віртуальній реальності. Не те, щоб вона коли-небудь була на робочому місці у віртуальній реальності.
Вона підійшла до нього й гукнула: "Привіт, Вейне. Я змусила тебе чекати?"
Вейн підняв голову, його очі розширилися, коли він побачив її. "О! Лія... Ні, ти не... Ти прийшла до мене?"
"Так. Схоже, у тебе є якісь питання, а у нас не було часу поговорити з тих пір, як ми ходили в ліс". Лія подумки клацнула язиком від роздратування, навіть коли відповіла йому. Вейн, який вигукнув її ім'я, привернув кілька поглядів інших гравців у залі. Саме ця недбала нездатність прочитати атмосферу зробила його відлюдьком, подумала Лія. Не те, щоб Лія була в тому становищі, щоб критикувати когось за відсутність друзів.
"Я не проти поспілкуватися, але... схоже, ми привернули до себе забагато уваги. Я не хочу, щоб нам хтось заважав, тож чому б нам не піти до лісу? Там не повинно бути ніяких монстрів, - запропонувала Лія, жестом показуючи на двері. Вейн підвівся з напруженим виразом обличчя і кивнув. Вони разом вийшли із зали Гільдії Найманців. Ніхто з гравців не вийшов за ними за двері. Не те, щоб Лію особливо турбувало, якби хтось вирішив піти за ними.
Коли вони попрямували до лісу, Лія з усіх сил намагалася копіювати звичайну ходу Келлі, йдучи так, щоб відчувати себе найбільш природно в цьому тілі, щоб звести до мінімуму відчуття тривоги і незручності.
Хоча Лія й гадки не мала, наскільки уважно Вейн спостерігав за Келлі під час їхніх попередніх зустрічей, з її точки зору, вона відчувала себе так, ніби виконувала місію під прикриттям, щоб взаємодіяти з незнайомцем, не видаючи себе. Таке уявлення про зустріч робило її більш захопливою. І якщо вона була на завданні, то повинна була переконатися, що збереже своє прикриття до кінця.
Дійшовши до лісу, вони ще хвилин двадцять йшли вглиб лісу. Цієї відстані було достатньо, щоб їх ніхто не побачив поза лісом. Ліс був домашньою територією Келлі, і цей додатковий час дав Лії хороший урок орієнтування в ньому. Чим більше вона намагалася триматися природної ходи, тим легше їй було долати лісисту місцевість. Можливо, варто було б приєднатися до регулярних патрулів Райлі, поки буде у тілі Келлі.
Лія озирнулася, вирішила, що вони вже досить глибоко в лісі, і повернулася до Вейна. "Цього має бути достатньо. Отже, Вейне, про що ти хотів мене запитати?"
Він запитав трохи замислившись: "Ти... ти справді Лія?"
"Ну, так, звичайно, я Лія. Без сумніву", - відповіла вона безтурботно. Оскільки Лія володіла тілом Келлі, то, по суті, говорила сама Лія. Якщо вже на те пішло, то "Лія", з якою Вейн спілкувався раніше, була фальшивою.
Вейн подивився на неї за мить до того, як заговорити. "Я... не думаю... що ти та Лія, яку я знаю". Лія вдихнула, здивована словами Вейна. Що вона зробила не так? Він уже бачив, що вона приховує. Невже Вейн виявився набагато спостережливішим і гострішим, ніж вона очікувала?
Вона зробила спантеличений вираз обличчя і відповіла: " Ти так кажеш, але гра використовує перевірку мозкових хвиль при вході в систему. Ти не можеш помінятися акаунтами з кимось іншим. Її не можна обдурити, як старі біометричні системи, що використовували відбитки пальців або сканування сітківки ока". Це було тіло самої Келлі, того самого персонажа, з яким Вейн спілкувався раніше. Людина, що стояла перед Вейном, була Лією, яку Вейн знав, тобто тілом Келлі, в якому перебував реальний гравець "Лія". У певному сенсі, це була найчистіша форма Лії, з якою Вейн коли-небудь взаємодіяв.
"Це те, що ти хотів запитати? Це все?" - запитала вона, немовби ставлячи крапку в цьому питанні.
"Зачекай, ти не відповіла на моє запитання!" втрутився Вейн. Як це вона не відповіла на запитання? А що ще можна було сказати? Чого він хотів від неї?
З іншого боку, як би не було боляче мати з ним справу, якщо Вейн відчував, що щось не так, було б корисно дізнатися, що саме її видало. На майбутнє. Лія кивнула і сказала: "Гаразд. Тоді дозволь запитати тебе дещо. Чому ти думаєш, що я не Лія?"
"По-перше... те, як ти розмовляєш. Лія грала роль свого персонажа і розмовляла так, як очікується від найманця", - зауважив Вейн, нагадавши Лії, що Келлі розмовляла з яскраво вираженим акцентом до того, як Лія навчила її говорити правильно. Коли Келлі спілкувалася з Вейном, у неї ще залишилися шматочки цього акценту. Лія про це зовсім забула.
"Так, гм, ну. Я подумала, що ми можемо припинити прикидатися. Але якщо тобі від цього стане легше, як тобі це?" ледь чутно промовила Лія. Оскільки Келлі та інші тепер говорили офіційним тоном без акценту, Лія не могла пригадати точних деталей їхніх акцентів.
Здавалося, що Вейн ще не закінчив, і він продовжив: "Потім, як ти йшла через ліс. Останнього разу, коли ми були тут, Лія йшла позаду мене... так, ніби вона погано знала місцевість, а ти йшла прямо попереду мене, ніби знала це місце вздовж і впоперек. Хоча з тієї подорожі минуло близько двох тижнів, навіть у грі не так легко зорієнтуватися в лісі".
Він мав рацію. Лія могла виглядати такою натренованою лише тому, що намагалася наслідувати природну ходу Келлі. Але коли Келлі виходила на полювання з Вейном, вона повільно йшла позаду нього. Стрес від прикиданнясь слабшою стосувався не лише бою, але й того, що їй доводилось прикидатись недосвідченою у пересуванні лісом. Це теж було справжньою помилкою з боку Лії.
"І нарешті, ти згадала про верифікацію входу в систему, але під час розмови з Лією у мене склалося враження, що вона не має глибоких знань ні в апаратному, ні в програмному забезпеченні. Для такої людини, як вона, несподівано заговорити про стару біометричну верифікацію - це просто неправильно", - сказав Вейн. І він знову мав рацію. Мешканець цього світу - тобто NPC на кшталт Келлі - не міг знати багато про технологію віртуальної реальності чи програмне забезпечення для неї.
З розмов з Келлі Вейн, мабуть, зрозумів, що вона була гравцем, який не знав багато про технологію, що лежить в основі гри. За звичкою, Лія продемонструвала свої звичайні знання про технологію віртуальної реальності та саму гру. Це теж було ще одним недоглядом з боку Лії. Як соромно; тут був селюк, але це був не Вейн. Це все вона.
"Я припускаю... що ти та подруга, яка спілкувалася з Лією в дружньому чаті, чи не так? А ту Лію, яку я знаю, насправді звуть не "Лія". Оскільки я ніколи не додавав її до свого списку друзів, вона могла називати себе Лією, і я ніяк не міг би перевірити, чи це її справжнє ім'я в грі", - підсумував Вейн.
Хоча Лія була трохи легковажною, встрявши в цю історію, Вейн, ймовірно, виявився гострішим і спостережливішим, ніж вона спочатку вважала. Вона не очікувала, що він візьме ці розрізнені докази і складе їх у гіпотезу, яка була настільки влучною. Лія не думала, що їй доведеться відчути, як це - бути лиходієм у детективному трилері, загнаним у кут дотепним детективом. Це було чудово.
"Зрозуміло... Отже, ти дійшов висновку, що є два гравці, які виглядають абсолютно однаково. Один з них - я, а інший - Лія, з якою ти зустрічався. Це твоя гіпотеза?" Лія недбало підкреслила той факт, що вони виглядають абсолютно однаково і що вони обидва гравці.
Що стосується Лії, то поки правда про її зовнішність і те, що NPC можуть використовувати інвентар і дружній чат, залишалася в таємниці, не мало значення, що ще Вейн може дізнатися про неї. Якби він дізнався, що Лія виглядає зовсім не так, як Келлі, це поставило б питання про те, як Лія контролювала тіло Келлі, що призвело б до того, що навички, які вона тримала в таємниці, могли б стати доступними для світу.
"Отже, це і все...?" зітхнув Вейн, знизавши плечима. Очевидно, він сприйняв слова Лії як зізнання. Вона зуміла підвести його до потрібного їй висновку. Він, безумовно, був гострий на язик, але це виявилося легше, ніж вона очікувала.
"Щодо того, чому ми так вчинили, то на це не було особливої причини", - сказала Лія, знизавши плечима. Справжня причина полягала в тому, що Лія сама хотіла уникнути поїздок до міста, через її альбінізм і поганий зір. Але зізнання в цьому вказувало б на її справжню зовнішність, тож вона не могла використати це як виправдання.
"Це свого роду медова пастка? Я хотіла полювати на гравців, коли вони втрачають пильність. NPC можна вбити лише один раз, але гравців можна вбивати знову і знову, так?" сказала Лія з посмішкою. "Я теж була тестувальником під час закритої бета-версії, і тоді я прикидалася NPC і використовував це, щоб вбивати деяких довірливих гравців..."
"Зачекай, що ти щойно сказала? Прикидатися NPC... у закритій бета-версії...? Це те, що ти сказала?" У голосі Вейна було слабке тремтіння, коли він запитав.
Лія кивнула. "Так. Це було весело. Я робила це кілька разів, але ти не можеш робити це занадто багато разів в одному місті, тому я зупинилася і..."
"Ти!" несподівано вигукнув Вейн. Лія здригнулася від несподіванки. "Довірливий гравець, якого ти вбила... це був я!"
Ах, це мало сенс.
"Ого, який збіг! Це майже схоже на долю!" захоплено сказала Лія. "Тоді я дивувалася, як можна бути таким довірливим... але тепер саме ти розгадав мою схему! Ти став набагато кмітливішим! Я вражена!"
"Аааа... т-тебе...!" Вейн зціпив зуби і потягнувся до руків'я меча.
Лія з цікавістю спостерігала за ним. "О, витягаєш свій меч, хм? Це чудово. Це і був мій план з самого початку".
"Ти назвала це медовою пасткою...! Чому ж ти не зробила це сама?! Якщо у вас однакові обличчя... навіщо ти втягнула Лію... втягнула її в це?!" Голос Вейна тремтів, коли він дивився на Лію. Ну, це було тому, що у них насправді не було однакових облич, а вся ця історія з медовою пасткою була випадковою причиною, яку вона просто придумала на місці.
"Ти, мабуть, помітив з нашої розмови, але... я не сильна в таких речах. Вона набагато більш комунікабельна і чесна в душі... тому я подумала, що вона буде більш переконливою. І ти - доказ того, що це спрацювало. Хоча, схоже, це її трохи виснажило, тож я не планую, щоб вона робила це знову", - недбало сказала Лія.
"Це через тебе вона нервує!" - вигукнув Вейн.
Ні, якщо що, то це твоя провина, подумала Лія. Не те, щоб сказати це вголос, було б чимось хорошим. Розмова майже підійшла до кінця; настав час для останньої реклами перед тим, як попрощатися з Вейном.
"Зараз я використовую ці ліси як свою базу. Про деталі я подумаю пізніше, але відтепер я планую вбивати набагато більше гравців. Ти маєш привілей бути жертвою номер один", - холодно сказала вона.
Вейн витягнув лезо і витріщився. "Серйозно?! Ти думаєш, що тобі це зійде з рук..."
"А як мені це не зійде з рук? Всі об'єднаються і прийдуть вбити мене? Я не проти. Якщо ви вб'єте мене достатньо разів, я врешті-решт стану настільки слабкою, що не зможу перемогти жодного гравця", - відповіла Лія. Смертна кара становила десять відсотків від загальної кількості очок досвіду персонажа. Яким би великим не був запас очок досвіду Лії, після приблизно тридцяти смертей їхня загальна кількість зменшиться до менш ніж п'яти відсотків від поточної, що, по суті, зробить її калікою. Звичайно, вона не мала наміру помирати від рук гравців, подібних до тих, з якими їй довелося зіткнутися на виставковому матчі.
Закінчивши говорити, Лія простягла руку до неба. Примус Шарп, що кружляв над головою, миттєво злетів донизу і приземлився в її руці.
Вейн витріщився на лезо. "Цей меч... він з..."
"Як би там не було. Прощавай, Вейне. Я чекатиму на тебе і всіх, хто захоче кинути мені виклик", - сказала Лія. Потім вона активувала "Піший Флот", скоротила відстань між собою і Вейном, перш ніж він встиг відреагувати, і використала "Розріз", щоб знести його голову з плечей. 
***
Розробники, очевидно, з радістю погодилися на останню пропозицію Лії: при розміщенні рекламних відеороликів, які показували битву Лії на королівській битві, додавати коментар від розробників, в якому зазначалося, що "гравець натрапив на спосіб стати надзвичайно могутнім у грі і взяв участь у заході, щоб продемонструвати цю силу. Розробники розробили гру з урахуванням такої можливості і створили рекламний ролик, щоб продемонструвати можливості, доступні в грі. Однак гравець не має наміру нікому розповідати про свій метод посилення і наразі переховується у великому лісі".
Ідея такого специфічного формулювання полягала в тому, щоб викликати спекуляції з боку інших гравців і привернути більше уваги до гри. Усе в цій заяві було правдою, що дозволило розробникам легко погодитися, і в результаті відеореклама вийшла саме такою, на яку сподівалася Лія. Якщо і можна було причепитися до формулювання опису, то це те, що Лія брала участь у заході, щоб оцінити, наскільки сильні інші гравці, а не для того, щоб просто похизуватися, але оскільки вона була єдиною, хто знав її власні мотивації, розробники говорили правду, наскільки вони знали.
Полум'я, розпалене турніром, ще більше розпалило те, що Вейн публічно виклав усе, що він знав про Лію, у соціальних мережах. Наприклад, про те, як гравець у чорних обладунках з відео неодноразово вбивав інших гравців у Великому Лісі Ліба. Що стосується Келлі, Вейн також розповідав людям, що Лія використовує невинного гравця як приманку для своїх витівок, але оскільки ця інформація була побудована на шарах неправдивих припущень і непорозумінь, Лія переконала себе, що вона не завдає ніякої шкоди.
Виправлення цієї інформації вимагало б від самої Лії вийти в соціальні мережі, щоб опублікувати роз'яснення, а також загрожувало б звести нанівець усі зусилля Вейна, спрямовані на поширення інформації про її ганебні вчинки. Для лиходія краще залишатися тихим і загадковим. Єдиний випадок, коли лиходій може розголошувати інформацію про себе - це коли він загнаний у кут. Так само, як Лія зробила з Вейном нещодавно.
Минув тиждень відтоді, як розпочалася рекламна кампанія. Хоча сама Лія зробила не так багато, різноманітні рекламні зусилля принесли свої плоди. Великий Ліс Ліба - офіційна назва лісу, яку Лія дізналася лише нещодавно - почав приваблювати постійний потік гравців. Найближче місто, яке, як вона нещодавно дізналася, називалося Ерфарен, переживало значний економічний бум завдяки активності нових гравців. Відеореклама та ненавмисний вірусний маркетинг Вейна дали гравцям достатньо інформації, щоб зробити висновок, що Лія здобула свою силу, отримуючи очки досвіду в лісі.
Щоб скористатися сплеском інтересу, Лія перетворила свій ігровий час з класичної рольової гри на управління підземеллям. Вона наказала своїм мурашкам-інженерам перетворити низькоякісні метали, видобуті з шахт, на зброю та обладунки, а потім розкидала їх у випадкових місцях по зовнішніх регіонах лісу, що перебували під її контролем. Ці предмети постійно поповнювалися, коли гравці натрапляли на них і забирали їх під час своїх вилазок до лісу.
Вона також заманювала гравців до лісу, розкидаючи інші цінні предмети, такі як низькоякісні зілля, деревину, заготовлену в глибині лісу, фрукти, шкури монстрів та інші корисні ресурси. Це був зручний спосіб позбутися надлишків ресурсів, які її військо зібрало на середніх ділянках Великого лісу. Замість того, щоб завантажувати зібрані ресурси в мурах-транспортерів, Лія наказала мурахам-піхотинцям, які збирали ресурси, просто вішати їх на себе і скидати в зручних місцях.
Мурахи-розвідники вели постійне спостереження за випадково розподіленою здобиччю та гравцями, які приходили її забирати. Кількість гравців, які прибували до лісу, зростала так швидко, що вона змусила Суґару народити цілу нову армію мурах-розвідників, яких Лія потім об'єднала в спеціалізовані підрозділи спостереження.
Мета полягала в тому, щоб гравці насолоджувалися полюванням на монстрів (переважно мурах) і пошуком пристойної зброї та предметів у Великому Лісі, перш ніж їх неминуче вб'ють сильніші члени її армії, такі як мурахи-драгуни або мурахи-снайпери.
Все це сталося завдяки усвідомленню, яке осяяло Лію на початку цього процесу. Хоча вона не могла отримувати очки досвіду, змушуючи мурах вбивати інших мурах, вона знайшла наступний найкращий спосіб. Вона отримувала більше очок досвіду, коли її мурахи вбивали гравців, які заробляли собі EXP полюванням на мурах.
Ключовим моментом було переконатися, що гравці продовжують приходити до лісу. Предмети самі по собі не були достатнім стимулом, якщо гравці зазнавали чистих втрат EXP, полюючи там на мурах.
З цією метою вона налаштувала ліс таким чином, щоб гравці отримували достатньо очок досвіду перед смертю, щоб вони або залишалися в плюсі, або виходили в ноль після вирахування смертної кари. Звичайно, це вимагало ретельного спостереження і вимірювання сили гравців, що Лія змогла доручити Суґару, значно підвищивши її INT. Це також збільшило середній INT кожної мурахи завдяки Посиленню Свити, що полегшило координацію масштабної операції.
Підвищений INT мав додатковий ефект посилення потужності кислоти, яку виробляють мурахи-інженери. Зокрема, це означало, що інженерні мурахи тепер могли плавити предмети з бронзи. Це означало, що мурахи-інженери були достатньо сильними, щоб кинути виклик гравцям, які мають спорядження з бронзи або кісток слабших монстрів.
Управління підземеллям Лії принесло в Ерфарен не тільки великий приплив гравців, але й, опосередковано, повернення поставок заліза з Великого лісу, які припинилися, коли Лія вторглася і зайняла залізну шахту, оскільки гравці збирали трофеї під час своїх пригод. Це допомогло знизити завищені ціни в місті, але оскільки гравці привозили готові вироби, а не сиру руду чи злитки, часи для ковалів все ще залишалися відносно важкими. Багато з них уже виїхали з міста, а ті, що залишилися, перебивалися ремонтом металевих виробів.
Цю інформацію Лія дізналася від Леммі. Після того, як виробничі лінії були встановлені у Великому Лісі, Леммі більше не потрібно було наглядати за роботою виробничих бригад. Тому Лія відправила Леммі до міста, де вона стала мандрівним алхіміком, який продавав низькорівневі зілля та інші витратні матеріали.
Хоча гравці могли збирати зілля в лісі, мало хто був настільки дурний, щоб піти на полювання, не купивши припасів у місті. Були також гравці, які хотіли продати надлишки зілля, здобуті на полюванні. Існуючі в місті торговці зіллям та алхіміки були суто продавцями зілля і не купували надлишків у гравців. Це було природно, оскільки вони відкрили крамницю, коли були єдиними постачальниками цих витратних матеріалів.
Тепер ситуація була зовсім іншою: з лісу постійно надходили зілля, які не мали помітного виробника, але були такими ж ефективними, як і ті, що можна було знайти в магазинах. Той факт, що крамниця Леммі скуповувала надлишки зілля у гравців, дозволив їй виділитися серед конкурентів, і на даний момент крамниця отримувала чималий власний прибуток.
Перетворення Великого Лісу Ліба на підземелля різко збільшило кількість очок досвіду, що надходили до скарбнички Лії. Фермерство гравців було настільки ефективним, що війська Лії перестали регулярно знищувати ферми гоблінів і монстрів, що призвело до демографічного буму серед здичавілих гоблінів і монстрів. Лія скористалася цим невеликим сплеском, використовуючи своїх мурах, щоб загнати цих монстрів і відправити їх на полювання, роблячи щось дуже схоже на вбивство монстра гравцем (MPKing), [Легат: (Monster Player Kill) — це коли ти навмисно підводиш монстрів до іншого гравця, щоб вони його вбили. По суті — підставляєш когось під атаку мобів]. Це дозволило гравцям боротися з іншими монстрами, окрім мурах, урізноманітнивши процес полювання в лісі і не давши йому стати надто монотонним.
Хоча гобліни були не набагато сильнішими за мурах-інженерів, багато звірів, розведених на фермі, були потужними самі по собі. Сили Лії зазвичай без особливих зусиль знищували їх завдяки чисельності, але монстри були досить сильними, щоб легко вбити непідготовлену партію гравців. Вони, по суті, виконували роль міні-босів, з якими гравці могли змагатися.
З її значно збільшеним INT, Суґару тепер була більш ніж здатна самостійно керувати всією операцією в підземеллі. Група мурах-транспортувальників завжди була поруч з різними припасами, якими вона могла скористатися за потреби, і завжди була можливість відправити Діаса, якщо мурахи Суґару зіткнулися з чимось, з чим вони не могли впоратися.
Іноді Лія відправляла Келлі до лісу з новоствореною молодшою сестрою Містера Плейтса, щоб та підміняла Лію і вистежувала гравців. Важливо було тримати броньованого гравця в полі зору громадськості, щоб він залишався головною визначною пам'яткою лісу, але Лія не завжди була поруч, щоб виконати цю роль сама.
Удача була на боці Лії з самого початку гри, вона випадково з'явилася у відкритій бета-версії Великого Лісу Ліба, яка проходила перед балансуванням, і запустила ланцюжок щасливих збігів, які допомогли їй досягти того, де вона зараз знаходиться. Але не менш важливо, що Лія скористалася цим везінням, щоб створити свою маленьку імперію.
Великий Ліс Ліба був батьківщиною Лії в цьому ігровому світі. Колись його щедрість годувала незліченну кількість тварин, монстрів і людей Ерфарену. Лія перетворила ці ліси на добре змащену машину, використовуючи їхні ресурси як приманку, щоб ефективно збирати очки досвіду.
Це було не зовсім те, чого Лія прагнула досягти в грі, але тепер, коли вона створила свій маленький шматочок світу, вона мала намір взяти на себе роль лиходія і насолоджуватися тим, що буде далі. Зрештою, вона вже встигла зіграти роль лиходійки для гравців, тож могла б зайти так далеко, як тільки могла.
***
"Ось. Сукня, що належала чи то дворянці, чи то спадкоємиці, і форма для лицарів, що служать регіональному лорду", - сказала Леммі, знімаючи зі спини згорток з одягом.
"Дякую, Леммі. Сподіваюся, з грошима не було великих проблем". Келлі взяла згорток і передала його мурасі-інженеру, що стояла поруч.
Леммі похитала головою. "Ні, справи в моїй крамниці йдуть дуже добре. У мене більш ніж достатньо грошей, щоб купити трохи одягу".
Келлі кивнула, але сказала: "Все одно нехай один з мурах-транспортерів відшкодує тобі витрати. Краще мати трохи грошей на майбутні завдання".
Леммі посміхнувся. "Зрозуміла."
Леммі, яка виконувала завдання в Ерфарені, збираючи та маніпулюючи розвідданими під виглядом торговця, тимчасово повернулася до лісу, щоб відвідати інших. Вона була тут, щоб запастися коштами і припасами, скласти свій черговий звіт і взяти участь у регулярних зустрічах керівництва вищих васалів Лії. Келлі також попросила Леммі купити в місті модний вживаний одяг. Келлі залишила визначення того, що є "модним", на розсуд Леммі, але з огляду на те, що Леммі відповідала за всі ремесла до того, як вона поїхала в місто, вона, мабуть, була найбільш кваліфікованою в групі, щоб виносити такі естетичні судження.
Келлі та Леммі спочатку намагалися переконати свою начальницю, Лію, прийняти це рішення, але та відмовилася, заявивши, що у неї немає жодного таланту в плані естетичного смаку. Враховуючи, що їхня начальниця була досить компетентною в усьому, жоден з них не знайшов цю відмовку переконливою, але вони здалися через те, наскільки категоричною була відмова Лії.
<А, так це новий одяг? Хоча, як на новий одяг, він пахне, як інші люди... > - зневажливо промовив пес-переросток Хакума, обнюхуючи згорток з одягом. Чомусь цей пес відчував суперництво з Келлі та іншими дівчатами-кішками і мав набридливу звичку знаходити випадкові речі для критики.
Спочатку Келлі проводила регулярні зустрічі з трьома іншими членами своєї старої банди, але з якихось причин до них долучилися собаки в особі Хакуми, мурашиної королеви Суґару та лицаря терору Діаса. Оскільки метою зборів було звести до мінімуму кількість проблем, з якими босу доводилося мати справу безпосередньо, і забезпечити безперебійну роботу у Великому лісі, їхня присутність була благом, навіть якщо їм доводилося миритися з псом і його безперервним скигленням. Вони запланували зустріч на час, коли бос спатиме.
Келлі похитала головою і зітхнула. "Слухай, це все через одяг, розумієш? На його виготовлення йде багато грошей і часу. З грошима, очевидно, немає проблем, але потрібні зв'язки, щоб отримати доступ до людей з потрібними навичками. Для таких аутсайдерів, як ми, найкраще, що ми можемо зробити, це купити вживаний одяг. Так, Леммі?"
Леммі кивнув. "Келлі має рацію. Крім того, ми не збираємося віддавати цей одяг босові. Ми просто взяли його, щоб мурахи мали з чого брати приклад, коли шитимуть новий одяг з матеріалів, які ми знайшли тут, у лісі".
<А, зрозумів. Мабуть, важко не мати хутра>, - сказав Хакума, зневажливо пирхнувши.
"Зачекай-но секунду, ти, шавко переросток. Ти щойно образив боса за те, що у неї немає хутра?" Келлі вишкірила на Хакуму зуби.
Хакума одразу ж похитав головою. <О, ні, я не це мав на увазі! Так, це, безумовно, була моя помилка... Я маю на увазі, що бос майже ідеальна. Не вистачає лише хутра та вміння ходити на чотирьох ногах.>
Як зауважила Леммі, сукня дворянки буде використана для пошиття нового вбрання для боса. Вони візьмуть за основу загальний дизайн, а потім поєднають його з більш практичними черевиками, призначеними для груп найманців, та аксесуарами, щоб створити остаточний образ. Кінцевий продукт мав бути виготовлений з матеріалів, які вони збирали в лісі, і мав стати новим повсякденним одягом боса.
Оскільки вона заявила, що не має наміру з'являтися на публіці, бос завжди носила просте вбрання, що складалося з хутра, перев'язаного поясом. Незважаючи на свою красу, бос, очевидно, не цікавилася модою. Це було навіть тоді, коли вона вийшла на той "захід". Бос щось говорила про те, що у разі поразки містера Плейтса вона відкриє себе натовпу. Чи планувалося вийти на публіку у своєму хутрі?
Келлі та інші погодилися, що не можуть дозволити своєму улюбленому босу з'явитися на людях у такому вигляді, і вирішили створити вбрання, гідне володарки Великого Лісу Ліба. До того ж, вони вирішили, що Келлі та іншим теж варто було б мати форму, яку вони могли б носити як васали свого господаря. Тому Леммі також купила комплект одягу, що належав лицарю, який служив місцевому лорду.
Здавалося, що більшість лицарів у цьому регіоні були чоловіками, і єдиним доступним вживаним одягом, був чоловічий. Проте, основний дизайн був вдалим, і в поєднанні з чимось на кшталт спідниць, які носили більшість жінок-найманців, Келлі та інші були впевнені, що вони виглядатимуть досить круто, щоб віддати належне своєму босу.
"Так чи інакше, тепер все у ваших руках, інженерні мурахи. Ми розраховуємо на те, що ви зробите нам таке спорядження, яким зможемо пишатися і ми, і наш бос", - сказала Келлі мурасі-інженеру, яка тримала в руках згорток з одягом. Хоча жодна з мурах не мала такого рівня майстерності, як найкращі кравці-люди, всі вони були здатні виконати кожне завдання з пошиття одягу з однаковим рівнем деталізації, могли розділити всі завдання порівну між собою і потребували менше відпочинку, ніж їхні людські колеги. Хоча пошиття одягу зазвичай займає багато часу, мурахи змогли ефективно розділити цей процес, щоб виготовити весь одяг за лічені години.
Лія, начальниця, прокинулася, коли мурахи закінчили звітувати, і збиралася сісти на місце, щоб дочекатися, поки мурахи завершать свою роботу. Бос потягнулася, оглядаючи зібрану групу. "Доброго ранку. Привіт, Леммі. З поверненням додому".
Келлі підвелася і випросталася, вітаючи боса. "Доброго ранку, босе. Леммі, приготуй сніданок для..."
"О," Леммі здригнулася і застигла на місці.
Келлі витріщилася на неї на мить. "Леммі, ти ж..."
Леммі вирвалася з миттєвого заціпеніння і схилила голову. "Вибач, - промовила вона. Я так зациклилася на одязі..."
"Ні, не хвилюйся про це. Не обов'язково, щоб це була їжа з міста. Якщо немає нічого готового на даний момент, то можна приготувати зараз. У нас є багато інгредієнтів, зібраних у лісі", - сказала бос, милостиво пробачивши Леммі те, що явно було помилкою з її боку.
"Ну, так, звичайно. Якщо ви не заперечуєш, що це те, що ми з мурахами зазвичай їмо..." Келлі трохи завагалася.
Бос відповів, сміючись: "О, я не знала, що ваша їжа відрізняється від моєї. Гадаю, це має сенс, враховуючи мій дивний графік. Гаразд, це хороша можливість. Чому б мені сьогодні не спробувати їжу, яку ви всі зазвичай їсте?"
І Леммі, яка за своїми навичками та досвідом був найближчим до кухаря, почала готувати їжу для боса, а їй допомагали кілька мурашок, що не працювали. Це був шанс для Леммі повною мірою використати техніку нарізання та подачі страв, якої вона навчилася в місті. Діас також поділився своїми знаннями етикету, набутими ще з часів, коли він був живим лицарем. Нарешті, Келлі долучилася до всієї вправи, щоб отримати практичний досвід у ролі служниці для своєї шановної господині.
<Почнемо з закусок, Ваша Високість, > - сказав Діас, одягнений як дворецький скелет, ставлячи тарілку на стіл. Келлі було цікаво, звідки взявся костюм дворецького, але, очевидно, мурахи зробили його, поки Леммі готувала їжу, взявши за зразок лицарську форму. Оскільки костюм не потребував захисних підсилювачів чи особливих магічних властивостей, вони змогли швидко його змайструвати.
"Вражаюче. А ця страва... це що саме?"
<За словами шеф-кухаря... це отруйна гусиниця і салат зі свіжих гірських трав>, - сказав Діас після хвилинної паузи.
"Отруйна... що?"
<Отруйна гусениця, Ваша Високість. Велика отруйна гусінь, яку можна знайти в цих лісах, > - недбало пояснив Діас.
"Гусінь?! Відкладемо це на секунду... більшою проблемою є вся ця отрута. Це справді безпечно їсти...?"
Бос нахмурила брови, скептично дивлячись на свою тарілку. Свіжа зелень трав і яскравий, живий фіолетовий колір м'яса гусениць були накриті ідеально, і це виглядало апетитно для Келлі, яка регулярно їла саме таке поєднання. Але боса, з її гострим розумом, не зважала на апетитний вигляд і була занепокоєна отрутою.
<Це абсолютно безпечно, якщо правильно видалити отруйні залози. У місті це вважається делікатесом, і жменька торговців носить його з собою. Хоча, як мені сказали, шеф-кухарі повинні мати ліцензію на поводження з отруйними гусеницями>, - послужливо додав Діас.
Бос продовжував дивитися на тарілку. "Гадаю, це щось на кшталт риби-фуґу...? Гусениця, так? Хм... О, ви згадали про права, але чи є вони у Леммі?"
Діас завагався. <Не думаю, що є, але... все буде гаразд. Ми їмо це весь час без жодних проблем>, - спокійно відповів Діас. Зазвичай гусениць готували з набагато меншою ретельністю, але Келлі ніколи не відчувала нудоти після їхнього споживання.
"Ні, ні, ні, довіряти таким судженням - це найстрашніше, що можна зробити з чимось подібним. Те ж саме стосується і грибів. Не те, щоб я сумнівалася в кулінарних здібностях Леммі, але чому б нам не почекати з отруйними мухоморами, поки вона не отримає сертифікат?" - сказала бос, обережно відсуваючи тарілку. Шеф мав рацію. Те, що після видалення отруйних залоз гусениці стають їстівними, було спостереженням, підкріпленим лише особистим досвідом Келлі та інших. Можливо, вони щось упустили, або ж отрута, хоч і нешкідлива для звіро-людей, все ж могла зашкодити ельфійці, як Лія.
<Що ж, я розумію ваші почуття з цього приводу, Ваша Високість. Коли я ще був людиною, не було прийнято вживати в їжу такі речі... Думаю, краще перестрахуватися. Келлі, тобі та іншим доведеться з'їсти цю страву>, - вибачливо сказав Діас.
Келлі кивнула. "Гаразд. Я з'їм її пізніше".
Діас приніс наступну страву. <На черзі суп, Ваша Високість.>
"Ого... Зачекай... Чому в супі плаває кора дерева?" - похмуро запитала бос.
<"За словами шеф-кухаря, це охолоджений суп з кореня лопуха, ваша високість", - пояснив Діас, показуючи на тарілку з супом.
Бос був явно засмучена цією новиною. "Корінь лопуха?! Це не та їжа, яку люди повинні їсти! Це ж корінь! На смак як бруд!"
<Ваша Високосте! Це вже занадто!> Діас підвищив голос.
"Ну... М-мені шкода... Але я не можу їсти корінь лопуха! Я не граю в гру, щоб їсти корінь лопуха!" Бос виглядала на мить покараною, але потім рішуче відмовилася їсти суп, схрестивши руки, щоб показати свою повну відмову від страви.
Хоча Келлі трохи засмутилася через те, що подала босові те, що їй не сподобалося, вона також дізналася, що подача кореня лопуха - це хороший спосіб викликати милу реакцію боса. Вона подивилася на кухню, де Леммі дивилася прямо на неї. Келлі крадькома показала їй великий палець, на що Леммі відповів підморгуванням. Це був приклад того, чому дівчата-кішки так добре працюють у команді, розуміючи одна одну без слів.
Діас повернувся з великою тарілкою. <Риба, ваша високість. Trout meunière (Торанто Мініоніре).>
Бос заплескала в долоні. "Нарешті, нормальна страва!" Вона зробила паузу. "Але вона така велика?! Хіба форель не повинна бути трохи меншою?"
<Середньостатистична форель у Великих лісах має приблизно такий розмір. У них паразити завбільшки з людський палець, - знову послужливо пояснив Діас.
"Ух... паразити? Ну, я впевнена, що тепер, коли вона приготована, все гаразд, але..." - затнулася бос, коли вона витончено розрізала рибу ножем і виделкою. Її манери за столом були елегантними і точними. Хоча Келлі ніколи не їла з аристократами, вона була впевнена, що її начальниця була принаймні такою ж вишуканою, як і вони.
"Ак! Там палець! Тут палець! Чий він?! Це ж не Леммі, правда?! ПРАВДА?!" Бос відсахнувся від столу, спонукаючи Діаса подивитися на об'єкт, про який йшлося.
<"А-а-а. Це паразит.>
"Паразит... Зачекайте, коли ти сказав, що він завбільшки з людський палець, ти ж не мав на увазі, що він завбільшки з людський палець, а мав на увазі, що він схожий на палець! Що, чорт забирай, відбувається з усіма цими речами в цьому лісі?!"
Діас дочекався, поки Лія заспокоїться, і запитав: "Ваша Високосте, у нас залишилося ще дві м'ясні страви, десерт і дижестив. Що б ви хотіли?"
Лія згорнула серветку і поклала її на стіл. "Боюся, що... у мене сьогодні не дуже великий апетит. Тож я піду відпочивати. А ви всі можете доїдати їжу..."
Після того, як бос повернулася на свій трон, вони всі розділили страву, приготовану Леммі. Вона, безумовно, була набагато кращою за те, що зазвичай готували мурахи. Можливо, частково це сталося тому, що Леммі доклала усіх зусиль, щоб приготувати їжу для боса. Вони запропонували розділити їжу з Діасом, але він ввічливо відмовився, сказавши: "Мені дуже шкода, але я не можу скуштувати їжу, бо я неживий".
***
Тепер, коли все йшло гладко, у Лії нарешті з'явилося трохи часу для себе. У неї також були очки досвіду, щоб провести кілька експериментів. Лія вирішила витратити час і очки досвіду на експерименти з алхімією, поки чекала на повернення Маріон з її завдання.
По-перше, вона використовувала метал і Лицарську образу, щоб зробити нове живе... щось. Оскільки вона вже зробила багато обладунків і мечів, наступним пунктом у списку були людські кістки. Це було оскверненням людських останків і огидним вчинком, але прогрес вимагає жертв. До того ж, Лія не була з тих, хто турбується про свою репутацію.
"Почнемо. Філософське яйце." Лія активувала вміння, здійснивши Виклик кристалічного яйця. Вона помістила всередину металеві злитки і кістки. Лія поклала в кристал велику кількість злитків, оскільки під час масового виробництва Шарпів вона виявила, що якщо в яйці було занадто багато металу, воно не споживало зайві злитки. Яйце, очевидно, не просто поглинало все, що було поміщено всередину, а лише потрібні матеріали і в потрібній йому кількості, мабуть.
Що стосується зворотної ситуації, коли в яйце було б покладено недостатньо матеріалів, то процес створення просто не відбувся б. Кришталеве яйце розбилося б, залишивши інгредієнти недоторканими. По суті, єдине, що було витрачено даремно в цьому випадку, - це МП, необхідний для створення яйця.
Оскільки було невідомо, коли і чи вдасться дістати більше кісток полеглих лицарів, Лія вирішила почати з якомога меншого шматка кістки, помістивши в кристал одне ребро. Потім вона активувала Атанор, і вміст яйця перетворився на вируючу калюжу різнобарвного світла. Успіх. "Ну що ж, добре. Велике Творіння!"
Коли Лія проходила через процес активації алхімічних навичок, вона згадала оголошення розробників про те, що вони додали можливість змінювати ключ активації для навичок. Можливо, їй варто змінити свій на щось більш... драматичне?
Хоча вона не відчувала особливої потреби в зміні ключа активації для таких умінь, як Атанор або Велике Творіння, зміна ключа активації для бойових умінь мала велике тактичне значення. Під час ближнього бою з ворогами це не давало б ворогу вгадати її наступний хід на основі ключа активації.
Наприклад, якби вона могла поміняти місцями клавіші активації для Стріли спалаху та Розрізу, вона могла б зробити так, щоб виглядало так, ніби вона збирається активувати навичку ближнього бою, а потім атакувати вогняною стрілою. Їй потрібно було перевірити, чи можна використовувати ті ж самі клавіші активації, що й для існуючих навичок.
Поки Лія роздумувала над можливостями, які дають спеціальні ключі активації, світло з яйця тьмяніло і врешті-решт зникло. Усередині яйця був чорний скелет, одягнений у чорні обладунки.
"Лицар-скелет... мабуть?" Лія закрутила головою, розглядаючи монстра всередині. Ні, кістки були занадто чорними, щоб бути звичайним скелетом. Кістки зазвичай зображувалися білими, тому було щось неясне, що викликало тривогу в скелеті з чорними кістками.
Лія негайно активувала Васала, коли яйце розбилося, і скелет з'явився зсередини. Це був ще один процес, який тепер став для неї просто рутинною роботою. Після багатьох повторень Лія зрозуміла, що монстри, створені за допомогою її навичок, не чинять жодного опору Васалізації. Можливо, саме тому Суґару могла одразу віддавати накази щойно вилупленим мурахам.
"Тип монстра... адаман... лицар?" Лія зітхнула від каламбуру, але ця каламбурна назва також мимоволі підказала Лії, з якого металу були зроблені Містер Плейтс та інші. Адамантит, один з основних магічних металів. Хоча точна назва зливка могла бути будь-якою, від адамантиту до адамантиуму, було зрозуміло, що він називався адаман чи якось так. У більшості ігор він був відомий як дуже міцний метал. Безумовно, це була правда, що Містер Плейтс мав цю характерну довговічність.
Після завершення процесу не залишалося жодних відходів, і хоча на лицаря адамана пішло чимало металу, йому знадобилося лише одне ребро. Це означало, що Лія зможе виготовити велику кількість таких лицарів.
Було б важко дістати додаткові кістки, просякнуті гнівом загиблих лицарів, але тих кісток, які вона мала під рукою, було достатньо, щоб створити армію таких лицарів, яка була більшою, ніж первісна лицарська рота, що була принесена в жертву цим лісам. З одного лицарського скелета можна було б створити кілька Адаман-лицарів.
Ціла армія Адаман-лицарів могла б стати потужним доповненням до її армії. Вони були зроблені з того ж металу, що і містер Плейтс, і мали приблизно ті ж самі характеристики. Вони мали трохи менші STR і VIT порівняно з містером Плейтсом, але компенсували це трохи вищим INT.
Лія взяла у мурахи-транспортника зілля для відновлення життєвих сил і випила його, перш ніж приступити до завдання масового виробництва армії Адаман-лицарів.
Використовуючи всі наявні у неї кістки для створення нової армії, Лія зробила кілька відкриттів: Використовуючи кістки, з'єднані з тулубом, наприклад, ребра, вона створила адаман-лицаря. З кісток ніг, таких як стегнова кістка, вийшов адаман-скаут. Кістки рук створювали адаман-магів, і, нарешті, черепи створювали адаман-лідерів.
Деякі кістки, такі як кістки пальців, вважалися занадто маленькими для цього процесу, і вміння не спрацьовувало, коли вона намагалася їх використати. У таких випадках вона могла компенсувати малий розмір окремих кісток, вставляючи кілька кісток одночасно. У цих випадках, якщо кістки були сумішшю кісток з різних частин тіла, кінцевим результатом завжди був адаман-лицар, навіть якщо не використовувалися шматки тулуба.
Це означало, що Адаман-лицарів було набагато більше, ніж лицарів інших типів. Лія ретельно посортувала кістки, щоб отримати достатню кількість адаман-скаутів і адаман-магів, але вона нічого не могла вдіяти з кількістю черепів, доступних для неї. Це означало, що їй довелося задовольнитися невеликою кількістю адаманів-лідерів.
Однак жменька адаман-лідерів, якими вона володіла, була приблизно такою ж потужною з точки зору статистики, як Діас, її нещодавно завербований лицар терору. Враховуючи вищий бойовий досвід Діаса, вони, можливо, не змогли б перемогти його на рівних, але це навряд чи було проблемою, коли вони стикалися з гравцями. Всі вони були здатні швидко розібратися з будь-якою групою, яка їм траплялася.
Коли Лія наближалася до кінця своєї роботи, її запас дбайливо оброблених злитків адамантиту почав вичерпуватися. Для останніх кількох партій лицарів вона замінила адамантит на метали, яких у неї було більше.
Новий метал давав ефект карбіду. Лія не одразу зрозуміла, що насправді означає ця назва, але здогадалася, що це гра слів "карбід". У карбіді не було нічого магічного; він просто означав, що це якийсь обвуглений метал, і не давав жодних вказівок на те, що він насправді робить.
Після деяких випробувань вона виявила, що кар-лицар[гра слів від слова карбід] мав обладунки, які були такими ж твердими, як у адаман-лицаря. Карбід у цьому випадку був якимось високоміцним металом на кшталт карбіду вольфраму. Однак, кар-лицарі мали низький VIT, тому, незважаючи на те, що їхні обладунки були дуже твердими, вони не відрізнялися особливою міцністю або витривалістю. Враховуючи, що вони були зроблені з металу, це, ймовірно, було відображенням того факту, що вони були більш схильні до відколів. По суті, як і сам карбід вольфраму, кар-лицар був твердим, але крихким.
Оскільки кар-лицарі мали таку ж фізичну стійкість, як Містер Плейтс і Адаман-лицарі, Лія здогадалася, що кар-лицарі були надзвичайно твердими і міцними, поки їхня здатність була активна, але щойно вона була порушена, вони легко розбивалися на друзки.
Показник STR у кар-лицарів був схожий на показник Адаман-лицарів, тож у поєднанні з їхньою величезною твердістю, вони все ще могли завдати потужного удару. Однак ця твердість також означала, що їх AGI був трохи нижчим.
Оскільки Лія вирішила виснажити рештки своїх кісток, створюючи Кар-Лицарі, під кінець їх стало досить багато. Їх навіть було більше, ніж Адаман-лицарів. Хоча вони були крихкими і легко ламалися порівняно з Адаман-лицарями вони все ще були досить твердими, щоб у будь-кого, хто нападав на них із залізним мечем, рука німіла від удару, а лезо ламалося. З іншого боку, Кар-Лицарі були дещо вразливіші до ударів холодної зброї, наприклад, булави, якщо влучити у відповідні місця завдасть значної шкоди, тож вони мали слабке місце.
Завдяки фізичним властивостям металу, з якого вони були зроблені, вони також були дуже стійкими до жару і не піддавалися більшості видів магії вогню. Магія Води також була проти них неефективна, але вони мали слабке місце: якщо застосувати магію Вогню, а потім магію Льоду в короткій послідовності, то це знімало їхній ефект фізичного опору. Вони також не мали опору магії блискавки і отримували звичайну шкоду від цих заклинань.
Оскільки, як і скелети, вони були вразливі до ударів, їм краще уникати бійців, які спеціалізуються на холодній зброї, але це було лише питанням відносних сильних і слабких сторін. Ці фактори вступали в гру лише тоді, коли супротивник був достатнього рівня, а на даний момент, як уявляла Лія, було не так багато гравців, які могли б скористатися слабкостями Кар-Лицарів.
Фактом залишалося те, що не було ніякого способу дізнатися, як проявить себе в бою Кар-Лицарі, не відправивши їх в бій. Як і у випадку з королівською битвою, Лії потрібно було перевірити здібності Кар-Лицарів проти гравців. Хоча Кар-Лицарі, ймовірно, пройшли б перевірку як недорога альтернатива містеру Плейтсу та Адаман-лицарям, вона все одно хотіла побачити, як вони насправді б'ються.
Саме тому Лія вирішила відправити одного Кар-Лицаря за групою гравців. По суті, вона хотіла випробувати свою нову іграшку.
Лія сподівалася, що достатньо сильна група гравців просто проходитиме повз, але життя рідко складається так зручно. Натомість Лії довелося позичити очі у совиного монстра, якого зловила і приручила Райлі, гігантської лісової сови на ім'я Зловісна, щоб знайти свою здобич - групу гравців.
Вона знайшла групу, яка була приблизно такою ж сильною, як і гравці, з якими їй довелося зіткнутися в чемпіонському раунді королівської битви. Хоча Лія віддала б перевагу сильнішій групі, щоб випробувати більше аспектів Кар-Лицаря, здавалося, що ця група була найкращою, на яку вона могла сподіватися. Вони мали взяти на себе основний тягар випробувань, які вона збиралася провести, тож на знак подяки Лія вирішила відпустити їх з дещо якіснішим спорядженням, ніж зазвичай було доступно.
Лія наказала мурахам непомітно розкласти на їхньому шляху мечі та обладунки, які вона виготовила для випробувань. Ці предмети були вищої якості, ніж типові литі металеві предмети масового виробництва, які можна було знайти в лісі або купити в місті з рук.
Група зраділа, коли знайшла ці предмети, і не гаючи часу, почала їх споряджати. Потім, бажаючи випробувати своє спорядження і шукаючи нових відкриттів, вони вирушили далі в ліс. Допомагали їм у цьому штучно розчищені звірині стежки, які Лія нещодавно встановила, щоб привернути увагу гравців до певних ділянок лісу.
Лія нанесла удар Кар-Лицарями саме тоді, коли група досягла точки, де вони були готові повернутися до міста. Раптова поява нового таємничого ворога викликала паніку в учасників гри. "Схоже, від нього можна чекати неприємностей!" - сказав один з них. "Це що, головний монстр цієї місцевості?!" - запитав інший, а за ним швидко підхопив панічний третій голос: "Ні, цього не може бути! Ми боролися з мурахами та гоблінами... Навіщо їм раптом виводити нежить, щоб він був головним?! Це безглуздо!"
Один з більш врівноважених гравців взяв на себе відповідальність. "Ми можемо посперечатися про це пізніше! Якщо ми не можемо втекти від нього, єдиний вибір, який у нас є - це битися! З тим спорядженням, яке ми підібрали раніше, у нас буде непоганий шанс навіть проти сильнішого супротивника!" За таких обставин швидко згуртувати групу і прийняти рішення про подальші дії було досить вражаюче.
Оскільки Лія не мала наміру дати їм втекти, заклик бути готовими до бою на випадок, якщо вони не зможуть втекти, був, мабуть, мудрим. Однак, якщо вони були на тому рівні, коли вважали, що спорядження, яке вони підібрали, було якісним, вони не зможуть чинити опір Кар-Лицарям, незалежно від того, наскільки правильними були їхні судження.
І хоча вона кинула їм меч як щось на кшталт бонусного предмета, існував великий шанс, що він одразу ж буде зіпсований у битві з Кар-Лицарем. Лія намагалася давати їм речі, які вони були б раді знайти, але, можливо, їй слід було бути більш обережною, вибираючи предмети для морських свинок в якості ласощів.
Цю проблему потрібно було вирішити пізніше. Наразі їй потрібно було зосередитися на тесті, що стояв перед нею. Спираючись на свій минулий досвід, вона вирішила почати з того, що дозволила гравцям напасти на Кар-Лицарів. Якщо він зможе витримати атаку групи гравців такого рівня, цього буде більш ніж достатньо, щоб зробити його гідним доповненням до її сил. Зрештою, в її розпорядженні були десятки таких Кар-лицарів.
Поки Кар-Лицар стояв, зловісно насуваючись, один з гравців рубонув по ньому мечем, який він підібрав кілька хвилин тому. "Хя! Отримай!" Здавалося, вони використали якесь вміння, але Лія не могла зрозуміти, що це було за вміння, лише по ключу активації. Мабуть, гравець встановив ключ активації як щось, що вони зазвичай говорять під час атаки. Це був досить розумний хід з їхнього боку.
Проте, хоча неможливо було дізнатися, яке саме вміння він активував, коли вимовляв ключ активації, наступні рухи показали Лії, що гравець використав вміння "Розріз". Якби такі гравці стали нормою, було б важко залишатися конкурентоспроможним у висококласному PvP, не бачачи навичок, які гравці можуть використовувати на власні очі.
На щастя, адамантитові монстри серії "Скелети" мали цілу низку типів. Якби Лія дала кожному типу різні набори навичок, навіть якщо б сама Лія не взяла цю навичку, вона змогла б вивчити більшість бойових навичок. Хоча, враховуючи, що у неї була буквально армія адамантитових солдатів, їй знадобилася б приголомшлива кількість очок досвіду, щоб провести цей експеримент. Це означало, що їй потрібно було переконатися, що гравці продовжують відвідувати її будиночок жахів.
Поки Лія обмірковувала, що їй робити в найближчій перспективі, битва, за якою вона спостерігала очима Зловісної, тривала. Те, що, ймовірно, було атакою з умінням Розріз, не змогло навіть подряпати Кар-Лицарів. У нещасного гравця, як і у володаря булави з заходу, ударом вибило зброю з руки.
Здавалося, що у групі не було нікого, хто б користувався магією, і інші учасники групи продовжили цю першу атаку своїми власними атаками зі зброєю. Особливу увагу Лія приділяла атакам булавами, але Кар-Лицар, схоже, не зазнав жодного відколу кістки чи тріщини.
Поспостерігавши за битвою кілька хвилин, Лія дійшла висновку, що з цієї групи більше нічого не вийде. Лія відтворила сцену з королівської битви і наказала Кар-Лицарю схопити гравця за голову і розчавити його в своїх обіймах. Здавалося, що показник STR Кар-Лицаря був ідеально продемонстрований його фізичною силою.
Потім вона змусила Кар-Лицаря переслідувати гравців, що тікали, і вбивати їх таким же чином. Хоча AGI Кар-Лицаря був низьким, це було лише в порівнянні з іншими лицарями в її армії. Він все ще був досить швидким, щоб наздогнати гравців, які не були сконцентровані на AGI. Сподіваємося, що група отримала цінний урок про підготовку, і наступного разу, коли вона зустрінеться з ними, вони матимуть трохи більше тактичної гнучкості.
Хоча гравці не надто поступалися в плані очок досвіду, Лія була задоволена тим, що отримала хоч якісь очки досвіду, враховуючи явну нерівність сил між Кар-Лицарем та гравцями. Гравці, безумовно, були чудовим джерелом осок досвіду.
Випробування було успішним з точки зору оцінки здібностей Кар-Лицарі як частини загальної свити Лії, але воно виявилося невдалим з точки зору випробування Кар-Лицарів як потенційного нового доповнення до ротаційного складу монстрів, на яких можна полювати в лісі. Якби такі монстри, як Кар-Лицарі, почали регулярно блукати лісом, інтерес гравців до них швидко б вичерпався. Їй потрібні були монстри, які були б достатньо слабкими, щоб виконувати цю роль. Або, можливо, їй просто потрібно було посилити гравців, які відвідують ліс.
Чи повинна вона наказати мурахам бути поблажливішими до гравців, щоб заохотити їх до зростання? Надавши адамантитовій армії дозвіл виконувати накази Суґару без попереднього схвалення самої Лії, вона вирішила залишити цю проблему на розсуд Суґару.
Враховуючи повну силу мурах у її розпорядженні, плюс адамантитове військо як підкріплення, навіть з деяким зростанням серед гравців, вони не зможуть проникнути в саме серце Великого лісу. Чорт забирай, навіть Лія, з усією її силою, напевно, вважала б це надто складним завданням.
Ця думка змусила Лію визнати, що це може бути проблемою. Хоча не було жодного шансу, що її нинішні сили просто повернуться проти неї як проти ворога, але якщо Лія змогла створити таку армію, було більш ніж можливо, що NPC і монстри вже роблять те ж саме. Або ж самі Шість Королівств були результатом того, що NPC робили саме те, що робила Лія.
Хоча наразі Лія брала участь лише в незначних сутичках і не вважалася ворогом Шістьох Королівств, ні в ній, ні в її васалах не було нічого, що вказувало б на те, що в майбутньому вона матиме з ними сердечні стосунки. Це означало, що їй потрібно було нарощувати свої сили з наміром протистояти усім шести королівствам.
Існувала також важлива інформація, якої їй бракувало: що відбувалося з васалами, коли помирав їхній господар? Якщо васали вмирали разом зі своїм господарем, то загибель Лії могла стати катастрофою. Хоча гравці ніколи не могли назавжди померти, можливо, існувала різниця між NPC-господарями і васалами, на відміну від ситуації, коли гравець був господарем. Проте, з точки зору планування на випадок непередбачених обставин, напевно, краще розглянути найгірший сценарій, коли смерть Лії означатиме, що її васали також будуть мертві, доки вона не відродиться.
Єдиний реальний спосіб захиститися від такої можливості - це переконатися, що Лія достатньо сильна, щоб вбити її було потрібно набагато важче. Оскільки показники Ліїних атрибутів впливали на силу всієї свити завдяки здатності "Посилення свити", Лія вже звикла відкладати певний відсоток отриманих очок досвіду на покращення власних атрибутів. Проте, мабуть, настав час подумати про альтернативні методи розвитку. Їй хотілося чогось особливого. Козир у рукаві, чи то якесь вміння, чи щось інше.
Коли її думки попрямували в цьому напрямку, її розум зачепився за систему "Відродження". Згідно з офіційним оголошенням, той, хто став слугою вампіра, міг відродитися як так званий зомбі-зброєносець. Далі в анонсі йшлося про те, що "персонажі, які відповідають певним умовам і викликають ігрову подію, можуть змінити свою поточну расу". Це мало означати, що існувало більше можливостей, ніж просто зомбі-зброєносець.
У Лії в колоді була карта, яка, схоже, мала відношення до цієї системи. Філософський камінь, предмет, створений за допомогою секретної алхімічної навички "Велике Творіння". Хоча Лія не була впевнена, чи так воно було в цій грі, загалом філософський камінь вважався предметом, який міг дарувати людям безсмертя або перетворювати звичайні метали на дорогоцінні.
Тоді, чи дозволило б використання філософського каменю після виконання попередніх умов персонажам змінити свою расу? Навіть якби це було неможливо, це принаймні перетворило б об'єкт на щось більше.
Традиційно вважалося, що Велике Творіння - це процес, який використовується для створення філософського каменю. Якби Лія змогла створити філософський камінь, це дозволило б їй змінити расу свого персонажа на більш високу. Лія відкрила "Велике Творіння" і подивилася на рецепти.
Найбільш вірогідним кандидатом серед списку рецептів був єдиний рецепт, який не належав до жодного з інших дерев рецептів і стояв окремо. Наразі Лія позначила його як найбільш вірогідного кандидата на філософський камінь.
Рецепт вимагав шість компонентів. Наразі були відкриті ртуть, сірка, залізо, серце монстра та сильна кислота. Залишався ще один невідомий компонент. Той факт, що сильна кислота була відкрита, означав, що Лія бачила її раніше. Єдиною кислотою, яка спала на думку, була кислота, яку виробляють мурахи-інженери, і яка, ймовірно, підходила для цілей рецепту.
Оскільки, ймовірно, не буде ніякої шкоди, якщо вона зробить кислоту якомога сильнішою, Лія вирішила поекспериментувати з рецептом, вона підготувала мураху-інженера для виготовлення кислоти спеціально для філософського каменя і витратила очки досвіду, щоб зробити її кислоту якомога сильнішою. Якби цей рецепт не був філософським каменем, мураха-спеціаліст негайно втратив би роботу, але з цими підвищеннями статів вона, ймовірно, досить легко знайшла б собі нову роль. Ті, хто добре володіють якоюсь навичкою, зазвичай можуть знайти спосіб застосувати її для виконання іншого завдання, коли це необхідно.
Лія видобула з шахти ртуть і сірку. Вона використовувала алхімію, щоб видобути сірку з сульфідів металів, які вони викопали. Лія замислилася над тим, що замість того, щоб добувати ці два елементи окремо, їй потрібно було б використовувати їхню комбіновану форму - кіновар.
[Легат: Кіновар — це мінерал червоного кольору, основний природний сульфід ртуті (HgS).]
Якщо для цього потрібна була особлива комбінація, створена за допомогою алхімії, а не стандартний сульфідний матеріал, вона не збиралася сперечатися.
У деяких стародавніх алхімічних текстах кіновар сама по собі колись називалася філософським каменем. Після того, як Лія набула вміння "Алхімія", вона проводила час поза грою, поглинаючи книги про стародавню алхімію у бібліотеці віртуальної реальності. Кіновари використовувалася не лише в європейській алхімії, а й у різних давньокитайських магічних ліках, таких як шінтан.
[Легат: У деяких алхімічних трактатах Китаю й Японії "шінтан" означав еліксир безсмертя, приготовлений на основі кіновару, також іноді використовувався у ліках.]
Звичайно, насправді це був лише сульфід ртуті, дуже отруйний, тому більшість людей, які приймали його як ліки, в кінцевому підсумку досягали вічного сну, а не вічного життя.
Якщо ртуть і сірка були в списку інгредієнтів, тому що вони були необхідні для створення філософського каменю, відомого як кіновар, то виникає питання, навіщо в рецепті були потрібні інші інгредієнти.
Перше, що впало в око Лії, була вимога щодо заліза. Це був напрочуд банальний елемент для такого екзотичного об'єкту. Можливо, воно було потрібне для збереження ртуті. Ртуть мала звичку зв'язуватися з усіма видами металів, але вона не реагувала на залізо. Чи була якась інша причина?
Якщо залізо мало якесь особливе значення, то Лія могла б здогадатися, що може бути останньою загадковою річчю.
Якщо вона припустила, що кіновар є справжнім філософським каменем, а інші матеріали є матеріалами, необхідними для створення філософського каменю, то іншою відомою сполукою, окрім кіновару, яка колись вважалася філософським каменем, був пруссіат калію. Це давня назва фероціаніду калію, і в Середньовіччі залізо і карбонат калію поміщали в об'єкт, багатий азотом, наприклад, у нутрощі худоби -
"Ага, так ось для чого потрібне залізо", - схвильовано сказала Лія. Тоді серце монстра має бути в списку замість кишок худоби. У такому разі останнім пунктом мала б бути заміна карбонату калію.
Щось, що мало якусь магію, пов'язану з ним, і включало карбонат калію. Якщо на мить забути про чистоту, то найпростіший спосіб отримати карбонат калію - спалити рослини і змішати попіл з водою.
Проте Лія вже зробила щось подібне на публічному заході, королівської битви. Хоча вона випарувала більшість дерев, а не спалила їх на попіл через величезну силу свого закляття, від спалених нею дерев повинен був залишитися попіл. Неподалік було гаряче джерело, тож там мав бути карбонат калію, навіть якщо він був у мізерних кількостях. Це означало, що Лія бачила його. Проте назва інгредієнта залишалася загадкою.
Це означало, що потрібен був не просто карбонат калію, а якась магічна речовина, пов'язана з ним. Лія замислено стиснула губи. "Щось відповідне... попіл якоїсь наземної рослини... і щось фантастичне..." Якщо, наприклад, це означало попіл від світового дерева, Лія була готова розвести руками в знак покори.
Навіть якщо таке дерево існувало, вона не мала жодного уявлення, де воно може бути. Принаймні, воно не було позначене на карті, яку надали розробники.
Якщо рецепт був схожий на рецепт живої броні, і якість інгредієнтів просто змінювала ранг якості та тип готового предмета, але процес все одно працював би з менш якісними предметами, тоді все, що підпадає під широке визначення "попіл з фентезійної рослини", повинно було б спрацювати.
"У такому разі, гадаю, мені слід попрацювати над тим, щоб знайти якесь фантастичне дерево для використання", - пробурмотіла собі під ніс Лія. Дерева, що росли у Великому Лісі Ліба, навряд чи були звичайними деревами. Деякі з них росли аномально швидко, а інші були твердіші за залізо. Оскільки після виготовлення деревного вугілля з цих дерев інгредієнт все ще залишався замкненим, це означало, що вони не були достатньо фантастичними чи магічними. Це трохи роздратувало Лію, але вона вирішила рухатися далі.
Якщо вона не могла дістати таку рослинну сировину в лісі, то мусила дістати її деінде. Матеріали, доступні в місті, ймовірно, були тільки з лугів і цих самих лісів; вона сумнівалася, що вони вирощують магічні рослини на фермах в межах міських стін.
Лія зітхнула. "Гадаю, мені просто потрібно дочекатися відповіді від Маріон..."
Тепер, коли у неї була карта навколишньої місцевості, не було необхідності посилати випадкові розвідувальні групи, щоб нанести на карту місцевість навколо Великого лісу, тому Лія наказала Маріон і Ґінці розвідати найближче царство монстрів.
Судячи з їхніх регулярних звітів, вони, здавалося, досягли значного прогресу. Порівнюючи своє місцезнаходження за допомогою Чуттєвих координат і карти, вони також рухалися в правильному напрямку. З такою швидкістю вони незабаром мали б дістатися до царства монстрів.
Сусіднє царство монстрів було лісом, подібним до Лібу, можливо, через схожий клімат і навколишнє середовище, і Лія хотіла завоювати його і взяти під свій контроль, якщо це можливо. Вона не могла сказати, чи це можливо, поки не побачить його, але як тільки Маріон потрапила в той регіон, Лія просто повинна була використати Виклик Заклинателя, щоб переміститися в координати Маріон, а потім викликати до неї армію адамантитів за допомогою Виклику, щоб почати завоювання.
Ідеальним сценарієм було б, якби сусідній ліс мав іншу біосферу і в ньому також росли фантастичні або магічні дерева.
Лія вирішила вбити час до звіту Маріон, відправивши неймовірно потужних монстрів-босів проти різних груп гравців у своєму лісі. Вона з головою поринула у полювання на гравців, зовсім забувши про те, що треба було трохи полегшити життя гравцям.
***
[Місце полювання для низькорівневих] Тред: Великі ліси Лібу [Схоже, застряг на стадії низького рівня]]
521: НІ Еччі
Аааа.
Я знаю, що маю рухатися далі, але це місце мене просто притягує.
522: Кінзель Круглий
Чи справді це таке чудове місце для полювання?
523: Тансу ні Понзу
Нє ну серйозно. Хоча все дуже добре збалансовано.
Кожного разу, коли я туди йду, мене вбивають саме тоді, коли все стає добре.
Це було б ідеальне місце для полювання, якби ми могли повертатися додому, не вмираючи.
524: Доратаро
Ліб - миле маленьке місце.
До тих пір, поки ви трохи не пополюєте, і вас не вб'є дурнувато сильна нежить. Тоді це досить кисле місце.
Але знаєте... Ні, неважливо.
525: Джинси
Не "нєкай" ту нам! Давай, розказуй!
526: Доратаро
Якщо я це зроблю, це просто приверне більше людей.
Якщо сильніші гравці прийдуть і вб'ють нежить чи ще щось, то багаті стануть ще багатшими, а ми, бідняки, ще біднішими.
527: Тансу ні Понзу
Зрозумів.
Я маю на увазі, я думаю, що ми всі зробили однакові висновки про ту нежить.
528: Джинси
Та ну! Просто розкажи нам вже!
529: Аматаін
Я думав, що вся проблема з Лібом - це мурахи.
Ті, що знищують твоє спорядження. Хіба воно того варте, коли ці тварюки блукають довкола?
530: Антоджі
Ну ті, які знищують спорядження, бісять, але вони також є найслабшими мурахами з точки зору загальної статистики.
Це важко, якщо ти тільки починаєш, але як тільки ти освоїшся, їх не так вже й важко ефективно фармити.
І через деякий час ти зможеш відрізнити руйнівників спорядження навіть здалеку.
531: Сонате Ататака
Ого, це вражає. Ти мурашиний експерт.
532: Антоджі
Ого! Я отримав комплімент від Ататаки!
533: Тансу ні Понзу
Ти впевнений, що це комплімент?
Я маю на увазі, я гадаю, це нормально, якщо ти сприймаєш це як комплімент, але...
534: Орінкіі
Мурахи та нежить - це добре, але як щодо пухнастиків?
Пам'ятаю, я чув, що там є пухнасті тварини.
535: НІ Еччі
Так, вони десь поруч. Я навіть бачив маленьких. Хоча, це все відносно, вони все одно розміром з дуже велику собаку.
Завжди приємно їх бачити, вони такі милі. Це також означає, що твоє полювання закінчилося, бо вони завжди тебе вбивають.
536: Джинси
Добре, що є милі монстри. Це добре, але я хочу знати більше про нежить.
537: Тансу ні Понзу
Це лише теорія, хоча й доволі ґрунтовна, але обладунки, в які був одягнений чемпіон, ймовірно, з'явилися після вбивства тієї нежиті. Вони мають схожий вигляд. А ще у них дуже потужний захист.
538: Доратаро
Тепер ти це зробив. Гадаю, зрештою, хтось ще, та й мав додуматися до цього.
539: Джинси
Серйозно?!
Броня, яка розчавила мені шию своєю рукавицею?
540: Сонате Ататака
Ну... Чи не могли б ми не вдаватися в усі криваві подробиці?
541: Антоджі
Гей, припини! Вони не хочуть про це чути!
542: Джинси
Агов, я просто розповідав про свій власний досвід...
543: НІ Еччі
Це не тільки нежить, але й чемпіон, який, здається, час від часу блукає лісом.
О, і до вашого відома, віе вбиває вас в ту ж секунду, як тільки ви з ними зіткнетеся.
544: Доратаро
Тож, мабуть, це правда, що вони знайшли якесь солодке місце для полювання в Лібі. Не те, щоб я коли-небудь стикався з ними.
545: Тансу ні Понзу
Хм... Не можу сказати.
Таке відчуття, що це не зовсім та сама людина. Чемпіон в лісі рухається трохи по-іншому, ніж на офіційних відеокадрах. А ще ніколи нічого не говорить.
546: Ґальґамеш
Ну, не те, щоб чемпіон взагалі раніше щось говорив. Хоча, це дає підстави вважати, що це насправді персонаж івенту, якого створили розробники...
***