Розділ 5: Королівська битва / Battle Royal

Витративши величезну кількість очок досвіду на розблокування Посилення свити і Просторової магії, Лія більше не отримувала очок досвіду від битв з ворогами, що з'явилися у Великому лісі. На щастя для неї, вона могла опосередковано отримувати очки досвіду, змушуючи стандартні піхотні мурашині загони і взводи полювати на такі цілі, як гоблінські села. Це була не надто велика кількість очок досвіду, але, створивши в лісі гоблінські ферму і регулярно відправляючи мисливські загони для винищення популяції, Лія змогла підтримувати пристойний і стабільний потік очок досвіду, що надходили в її резерви. Лія спостерігала, як очки досвіду в її пулі повільно зростають, коли її васали виконують всю важку роботу, а потім вона звернула свою увагу на дерево навичок, яке так і розбурхало її цікавість.

Деревом навичок, про яке йшлося, була Алхімія. Здавалося, що це дерево могло б привести до різних типів магічних створінь, але всі пости в соціальних мережах інших гравців показали, що на даний момент єдиним відомим просунутим вмінням було вміння Трансубстанціювати, яке розблоковувалося шляхом набуття початкових навичок Трансмутації та Фармакології. Звісно, були гравці, які приховували інформацію, як це зробила Лія зі своїми вміннями, пов'язаними з васалами, але це все одно означало, що існували вміння, які були контрінтуїтивними і їх було важко отримати за допомогою стандартних схем набуття навичок.

Що привернуло увагу Лії до Алхімії, так це існування раси гомункулів серед варіантів створення персонажів. Традиційно гомункулів зображували як штучні форми життя, створені за допомогою алхімії. Існування гомункулів як ігрової раси припускало, що для їхнього створення потрібні певні алхімічні навички.

Під час закритого бета-тестування гомункули були людиноподібними істотами, які виглядали в середньому на голову нижчими за людину. Більшість їхніх атрибутів були в тому ж діапазоні, що й у людей, але вони також мали вищий стартовий бал INT, ніж люди. Загалом, вони були сильнішими за людей, але вибір гри за них не вимагав додаткових витрат очок досвіду.

Це було пов'язано з тим, що в Шести Королівствах цивілізованих рас гомункулів вважали монстрами, а не людьми. Хоча ті, хто зміг змішатися з населенням, були залишені в спокої, але якщо їх розкривали як гомункулів, NPC міста вважали їх монстрами і робили все можливе, щоб вбити або захопити їх, що було величезним потенційним недоліком, який більш ніж врівноважував високий показник INT.

Судячи з ворожості, яку цивілізовані раси проявляли до них, було зрозуміло, що гомункулів вважали відхиленням, штучною формою життя, створеною алхіміками, які збожеволіли від сили і наважилися на подвиги, що мали б бути поза межами людських досягнень. Лія сподівалася, що, розблокувавши додаткові навички алхімії, вона сама зможе приєднатися до лав цих божевільних алхіміків і створити власного гомункула.

Для початку вона хотіла б опанувати вміння "Трансмутація". Якщо цього було недостатньо для розблокування додаткових навичок, вона б взяла навичку "Фармакологія". Оскільки у неї був великий запас очок досвіду для гри, вона також була готова спробувати придбати купу дешевих магічних заклинань, які не були особливо корисними в бою. Сухість зі школи Вітру та Жар зі школи Вогню мали мало користі в бою, але їхні назви та ефекти практично кричали про їхню потенційну цінність у таких деревах навичок, як Алхімія.

Лія витратила очки досвіду, зібрані мурахами, на купівлю навичок. Вона почала з фармакології, потім придбала заклинання "Сушити", "Нагрівати", "Омити" зі школи води, "Електрифікувати" зі школи блискавки, "Охолоджувати" зі школи льоду та “Подрібнювати” зі школи землі - саме тоді, коли вона придбала останнє заклинання, на дереві алхімії з'явилося саме вміння "Алхімія".

Вона нарешті розблокувала вміння, яке було однойменним з деревом умінь. Але кількість навичок, які Лія мала розблокувати, перш ніж він з'явився, здавалася дещо надмірною. Типовий крафтер, який вкладав необхідні очки досвіду в алхімію, зазвичай не збирався вкладати їх у вивчення магії, а навіть ті, хто це робив, зазвичай звужували свій фокус до однієї школи. Можливо, розробники не були зацікавлені в тому, щоб майстри отримували або використовували вміння Алхімії.

Як тільки Лія придбала вміння Алхімія, вона одразу ж отримала в нагороду вміння Філософське яйце та Атанор.(Легат: Атанором в давні часи називали алхімічні печі, які використовували алхіміки для тривалого й рівномірного нагрівання речовин). Хоча вміння Алхімія було, ймовірно, останнім кроком, необхідним для їхнього розблокування, вони могли бути вже розблоковані, коли вона придбала інші вміння зі свого списку. Не те, щоб вона могла це перевірити на цьому етапі.

Однак, виходячи з цих імен... "Зачекай... хіба це не просто шматки алхімічного спорядження?" вголос запитала Лія, перечитуючи назви навичок.

Описи обох навичок просто описували їх як "необхідні для активації Великого творіння. Надає бонус до відсотків на успіх для навички "Алхімія"". Гаразд, можливо, вони були необхідними навичками, але навіть у цьому випадку описи здавалися надто розпливчастими.

"З іншого боку, я вважаю, що якщо вдаватися в подробиці, то це може вивести божевільних з рівноваги..." зітхнувши, подумала Лія, перш ніж взяти Філософське яйце та Атанора. Вони мали невиправдано високу вартість очок досвіду, оскільки були необхідними здібностями, але їхнє взяття одразу ж відкривало наступне вміння.

"Велике творіння... Ну, гадаю, це має сенс, враховуючи, що в описах вона не згадується", - кивнула Лія, промовляючи до себе. Термін "Велике творіння" в алхімії історично прийнято вважати кінцевою кульмінацією всіх алхімічних процесів. Якщо на мить забути про те, що в міфічній псевдонауці можна вважати "історичним розумінням", якщо в грі використовується загальноприйняте визначення цього терміну, то оволодіння "Великим творінням" повинно дозволити його користувачеві створити філософський камінь.

Лія не мала жодного уявлення про те, чи так воно працює в грі, та й вартість його придбання була астрономічною - 100 очок досвіду, але на той момент Лія настільки занурилася у все це дерево алхімії, що відчувала, що у неї немає іншого вибору, окрім як опанувати це вміння.

"Що стосується ефектів ... Зрозуміло. Єдина вимога - мати правильні інгредієнти... Це і величезна кількість MP, необхідних для активації Філософського яйця, Атанора і Великого творіння в швидкій послідовності - досить легко для мене на даний момент", - роздумувала Лія, вивчаючи своє новопридбане вміння. Було невелике занепокоєння, що вміння вимагатиме інгредієнтів, які реальні алхіміки вважали необхідними для створення гомункулів, але, на щастя, розробники вирішили доповнити список інгредієнтів матеріалами, які частіше зустрічаються в іграх, такими як компоненти монстрів і магічні метали. Однак було кілька інгредієнтів, які були вказані як "невідомі".

Ці невідомі інгредієнти, швидше за все, були предметами, з якими Лія ще не зустрічалася в грі. Єдине, що Лія змогла знайти в рецепті гомункула - це серце і душа монстра. Хоча Лія ніколи не бачила душу як відчутний ігровий об'єкт, це, ймовірно, означало душі померлих, які вона отримала за допомогою вміння "Зв'язати душу". Вона замислилася над цим фактом і подумала: "Якщо це правда, то чи означає це, що неможливо створити життя з нічого?".

Тепер, коли вона отримала це вміння, Лія відчула сильну спокусу використати його. Серед рецептів, які за рівнем складності були приблизно такими ж, як і в гомункула, був один, де всі інгредієнти були їй відомі. Однак, на відміну від гомункула, реальний предмет, який виготовлявся за цим рецептом, був вказаний як невідомий. Якщо ідентифікація інгредієнтів ґрунтувалася на тому, чи бачила Лія їх у грі, то, ймовірно, це пояснювалося тим, що Лія вже бачила всі інгредієнти, але ще не зустрічала готового предмета.

"Цікаво, що з цього виходить. Оскільки це з тієї ж категорії, що й гомункул, це, мабуть, ще одна мерзота проти природи, як і штучне життя, але всі матеріали - це метали того чи іншого виду..." сказала Лія, постукуючи себе по підборіддю, розглядаючи список. "Єдиною дивною річчю в цьому списку є... Лицарська образа...? Що це в біса таке? Якщо я знаю назву, то, мабуть, десь її бачила..." Єдине, що було пов'язане з лицарями або образами, про які знала Лія, - це місце масового поховання лицарів, з якими вона зіткнулася днями.

"Чи було щось поруч з цією братською могилою, що я пропустила? Якщо так, то мені доведеться докласти чимало зусиль, щоб знайти це. Там було багато речей, але я пам'ятаю, що бачила лише зламані обладунки, щити, мечі та кілька кісток. Я не пам'ятаю нічого, що виглядало б як особливий предмет..." роздумувала Лія.

Суґару відповів через дружній чат: <Чому б нам не спробувати зібрати все, що є на місці поховання? Один з них повинен бути правильним предметом, і якщо жоден з них не буде, то ми знатимемо, що це не звичайні обладунки або кістки.> Можливо, через те, що її васали, як правило, відповідали на її бурмотіння, Лія останнім часом частіше розмовляла сама з собою.

"Слушна думка. Так і зробимо. Можеш попросити патрульних мурах розібратися з цим для мене?" запитала Лія.

<Звісно. Як накажете.>

"Тоді все, що нам треба буде знайти - це метали. Тут сказано лише про злитки рафінованих металів, тож немає жодних натяків на те, що нам потрібно використовувати..." Лія стиснула губи, читаючи список. "Чому б нам не почати з використання найкращих металів, які ми знайшли в нашій шахті. Суґару, можеш попросити когось подбати і про це?"

<Як накажете, босе.> - відповіла Суґару.

Копальня у Великому лісі спочатку належала NPC з сусіднього міста, але зараз вона перебувала під контролем сил Лії. Мурахи-інженери могли використовувати свою кислоту для плавлення каменю та мінералів, але вони не могли плавити мінерали, які мали вищий ранг рідкісності, ніж сама мураха. Скориставшись цією властивістю мурашиної кислоти, зусилля з розширення шахт призвели до отримання величезних запасів високоякісної залізної руди, срібної руди та різних магічних металів, які не мали аналогів у реальному світі.

Наразі ці метали рафінували (очищували від домішок через процес доведення їх до високої чистоти після виплавки) під керівництвом Леммі, використовуючи кислоту інженерних мурах та кокс, виготовлений з вугілля. Думаючи про маленьке промислове підприємство, яким керувала Леммі, Лія сказала вголос, ні до кого не звертаючись: "Хм, думаючи про Леммі, гадаю, настав час навчити її кільком небойовим заклинанням. Це могло б розблокувати купу ковальських, швейних та шкіряних навичок".

Через деякий час група мурах-піхотинців принесла бажані предмети до покоїв королеви.

"Дякую. Отже, ось усі матеріали..." Лія сплеснула в долоні, дивлячись на стоси предметів, розкладених перед нею. Безладна купа зламаних обладунків і кісток лицарів різко контрастувала з мерехтливою стопкою металевих злитків поруч. Ці дві купи повинні містити інгредієнти, необхідні для завершення таємничого рецепту.

"Оскільки для цього не потрібна душа, я припускаю, що він збирається створити щось, що не має власної душі. Найпростішою причиною цього було б те, що кінцевий результат - це річ, але..." Лія замовкла, поринувши в роздуми. Рецепт був віднесений до тієї ж групи рецептів, що й гомункул. Якби це був звичайний неживий предмет, він би значився десь в іншому місці.

Придбання "Великого творіння" відкрило тонни категорій рецептів. Звісно, майже всі рецепти наразі були позначені як "невідомі" разом з їхніми інгредієнтами, що робило їх не більше, ніж цікавинками, які займали місце на екрані навичок Лії.

"Немає кращого часу, ніж зараз, щоб побачити, що він робить. Почнемо з Філософського яйця", - сказала Лія, спалюючи шматок власного MP і створюючи перед собою гігантське кристалічне яйце. В описі навички цей об'єкт називався колбою або мензуркою, але Лія не могла сказати зі своєї точки зору, порожнистий він чи ні. Замість того, щоб думати про те, що це може бути суцільний шматок кришталю, Лія продовжила слідувати інструкціям у рецепті з "Великої творіння" і понесла злитки до яйця. "Буде шкода, якщо у мене не вийде з першого разу... тож почнемо з п'яти кілограмів металу".

Тільки-но злитки торкнулися поверхні яйця, як частина яйця змінила форму і проковтнула злитки. "Ага. А я все думала, як же я мала туди все покласти... Треба було здогадатися, що це буде щось магічне, як це", - сказала собі Лія, а потім похитала головою зі сміхом. Те, що яйце буде магічно самозаповнюватися інгредієнтами, вона повинна була здогадатися сама, враховуючи, що яйце з'явилося нізвідки і просто зависло над землею.

"Проблема в тому, що це "Лицарська образа". Якщо це схоже на душу, з якої створили гомункула, то, напевно, йдеться про щось схоже на душу загиблого лицаря, і тоді..." Лія зупинилася, підняла один зі зламаних мечів і піднесла його до яйця, яке належним чином проковтнуло його. Якщо якийсь предмет спорядження втілював душу лицаря, то, на думку Лії, це, мабуть, був їхній меч.

Лія кивнула сама собі, дивлячись на набір інгредієнтів, що сидів у яйці. "Оскільки все це було трохи азартною грою, давайте почнемо з цього. А тепер... Атанор!" Під плаваючим яйцем одразу ж з'явилася золота лампа, яка почала нагрівати його своїм полум'ям.

"Трохи незвично, коли вміння називається Атанор, а ти отримуєш щось інше, ніж алхімічну піч... Я маю на увазі, що це менше схоже на таємничу піч, а більше на етанолову лампу... Ну ж бо, розробники, ці два слова можуть звучати схоже, але це абсолютно різні речі!" Лія нікому не скаржилася. Це правда, що Лія, яка виросла у світі віртуальної реальності, ніколи не бачила етанолової лампи на власні очі. Єдиний раз вона бачила її під час лабораторних експериментів у віртуальній лабораторії на уроках хімії у своїй школі віртуальної реальності. У певному сенсі ті експерименти не надто відрізнялися від того, що вона робила зараз.

Вміст яйця з часом перетворився на напівпрозорий райдужний візерунок і почав кружляти навколо. "Це так і має виглядати?" запитала Лія, але не отримавши відповіді від порожнього повітря навколо, вона активувала вміння. "Велик творіння!"

Здатність забрала дуже багато MP, навіть зважаючи на те, що в розпорядженні Лії був величезний пул. Яйце почало випромінювати золотисте сяйво, досить яскраве, щоб було важко дивитися прямо на нього.

"Цікаво, чи зможемо ми використати його для освітлення печер". Поки Лія обмірковувала альтернативні варіанти використання яйця, що світилося, світло згасло, залишивши всередині яйця лише один меч. "Схоже, що він просто з'їв металеві злитки... Спроба не вдалася?" промовила Лія вголос, вдивляючись у яйце.

<Босе, будь ласка, подивіться уважніше. Меч всередині - це не той лицарський меч, який ви поклали туди раніше,> - ввічливо втрутилася Суґару через дружній чат, спонукаючи Лію уважніше придивитися до меча в яйці.

"О, ти маєш рацію. Дизайн не надто відрізняється, але виглядає по-новому. До того ж, він просто плаває всередині яйця..." Через кілька миттєвостей після цього зауваження філософське яйце розбилося, і меч повільно спустився з повітря до Лії.

"Філософське яйце - це одноразовий предмет ...? Це не зовсім дешева інвестиція з точки зору МП", - пробурмотіла Лія, її увага була зосереджена більше на розбитих осколках яйця, ніж на мечі, що нерухомо висів перед нею. За мить Лія перевела погляд на лезо. "Що ж, я буду... Це точно не схоже на звичайну зброю... Це що, якийсь монстр-меч?" Лія схрестила руки і на мить задивилася на меч, перш ніж продовжити свої роздуми. "Хм ... Не схоже, що він також не під моїм контролем як Васал ..." Лія замовкла. Незважаючи на відсутність офіційного ярлика Васала, меч перед нею був пов'язаний з нею якимось чином.

"Ну, неважливо. Якщо це монстр, я можу просто зробити його Васалом. <Васал>." Зі зброєю не відбулося жодних видимих змін, але Лія відчула, що зброя стала її васалом, не чинячи жодного опору. Коли вона подивилася на його статистику, його раса була класифікована як "жива зброя".

"О! Зрозуміло! То ти жива зброя! Тепер, коли я знаю, хто ти, ти точно підходиш під опис живої зброї", - сказала Лія, кивнувши самій собі, перш ніж продовжити розмову з мечем. "Хоч ти і живий, але я не відчуваю, щоб від тебе виходило багато свідомості або волі... Гаразд, давайте спробуємо ще..."

"Цей обладунок, безумовно, щось..." Лія сказала собі, розглядаючи обладунок. На відміну від меча, зовнішній вигляд обладунків кардинально змінився. Можливо, завдяки тому, що Лія створила його сама, він був саме того розміру, який їй підходив. Змінився і дизайн: чарівна незграбність старомодного шолома-відра зникла, а новий шолом мав гострий, хижий вигляд, доповнений загостреним забралом. Кіраса, наплечники, рукавиці та поножі також виглядали так, ніби походили з зовсім іншого обладунку, і хоча вони не були прикрашені настільки, щоб їх можна було б вважати парадними обладунками, на товстому, більш грунтовному панцирі було помітне різьблення зі смаком, що прикрашало його. З'єднання та інші отвори тепер були прикриті кольчугою, щоб усунути будь-які очевидні слабкі місця в самому обладунку. І, мабуть, найпомітнішим був колір: чорно-вогняний, можливо, прояв люті полеглого лицаря.

Коли яйце нарешті розбилося, обладунок злетів на землю і одразу ж опустився на одне коліно перед Лією. Вона уважно розглядала обладунок, що стояв перед нею на колінах. "Якщо припустити, що він має таку ж вагу, як і сталь, то повна броня для когось мого розміру, ймовірно, важила б близько тридцяти або сорока кілограмів. Гадаю, що п'ятдесят кілограмів інгредієнтів давали майстерності набагато більше свободи в кінцевому продукті..." Злитки, які Лія вклала в філософське яйце, здавалися їй п'ятдесятьма кілограмами в руці. У звичайному світі вона не змогла б навіть підняти стільки обома руками, але з поточними показниками атрибутів Лії в грі злитки були легкими, як пір'їнка.

Лія повернулася до броні, що стояла на колінах, і клацнула пальцями вгору. "Встань, будь ласка". Обладунок піднявся з брязкотом, коли Лія дала йому додаткові накази. "Спробуй підняти ці злитки". Броня підняла злитки без жодних ознак труднощів. Лія схвально кивнула. "Здається, ти можеш робити все, що можуть робити звичайні люди. Що нагадує мені... Васал". Після того, як обладунок був доданий до її свити, Лія перевірила його статистику.

"Показники атрибутів... здаються жахливо зосередженими на STR і VIT. DEX і AGI приблизно середні, але... вау, INT і MND дуже низькі! У вас не буде жодного шансу протистояти будь-яким заклинанням зачарування. Хоча... ці заклинання взагалі працюють на обладунках?" вголос запитала Лія, озираючись на обладунок. Зазвичай такі істоти, як гомункули і нежить, мали імунітет до заклинань. Згідно з описом Зв’язку Душ, накопичення душ дозволяло чаклуну подолати це обмеження. По суті, витрачаючи зв'язані душі на те, щоб дати душу нежиті або гомункулу, чаклун міг підпорядкувати цих істот своєму впливу.

Але тоді чому гомункули не мають душ, якщо душа є ключовим інгредієнтом у їхньому створенні? Чим відрізнявся гомункул, для створення якого потрібна душа, від цього - "Вибач, забула перевірити. Я, напевно, можу здогадатися, але щоб бути впевненою..." - цього комплекту живих обладунків? "Чи була різниця у здатності проявляти ініціативу...? Або в наявності власної волі?" задалася питанням Лія, дивлячись на два своїх ожилих предмети спорядження. І жива зброя, і живі обладунки не мали нічого спільного зі свободою волі чи особистістю, навіть якщо вони лояльно виконували накази.

"Зрозуміло... Напевно, я можу спробувати зробити гомункула, коли стануть доступні інгредієнти, але, здається, жива зброя і живі обладунки досить корисні", - сказала собі Лія, дивлячись на свої творіння. "Незабаром відбудеться королівська битва. Я з нетерпінням чекаю на те, що ви зможете зробити..."

Врешті-решт Лія створила п'ять живих мечів, назвавши їх від "Прімус Шарп" до "Квінт Шарп", а також костюм з повного панцира "Містер Плейтс".

Закінчивши роботу, Лія з нетерпінням почала відраховувати дні до королівського турніру.

(Легат: Квінт римське ім’я Quintus, що буквально означає "п’ятий". Його давали, п’ятій дитині в сім’ї, ну а Прімус першій і означало відповідно перша, думаю ви логіку Лії тут зрозуміли, ну а Містер Плейтс у середньовічній латині plata / plates могло позначати "металеву пластину" або "обладунок".)

***

Великий день нарешті настав. Лія зареєструвалася до дедлайну напередодні. Вона думала, чи зможе записати своїх васалів, але запрошення на турнір прийшло у вигляді системного повідомлення, що означало, що подія призначена виключно для гравців. Без сумніву, було б важко взяти їх з собою на місце проведення заходу.

Лія попрямувала до зони входу на територію турніру, яка була вказана на офіційному сайті. Ці зони були розташовані у визначених зонах безпеки по всьому континенту, наприклад, у стартових містах. У Великому лісі було п'ять зон безпеки, розташовані на півдорозі між центром лісу та його зовнішніми краями.

Зона безпеки, яку Лія обрала для цього заходу, була розташована біля тихого джерела, оточеного квітучим полем польових квітів. Це було гарне місце, але зараз його красу затьмарювали гігантські мурахи і неживий лицар, що вештався довкола. Зазвичай Діас непомітно стояв напоготові в покоях королеви, але щоразу, коли Лія залишала цю кімнату, він ставив собі за мету супроводжувати її до місця призначення. Навіть під землею він залишався вірним лицарем, завжди готовим прийти на допомогу своїй господині.

Усередині безпечної зони Лія знайшла ледь помітне магічне коло, висічене в землі. Вочевидь, воно було призначене реагувати лише на гравців, оскільки Лія спостерігала, як кілька мурах забігли в нього без жодних помітних наслідків.

<Ваша Високість, вам обов'язково бути присутнім на цьому заході наодинці?> Якщо постійна присутність Діаса була недостатнім доказом його лояльності, він подбав про те, щоб підкріпити її тоном докірливого напучування. Він мав звичку звертатися до Лії "Ваша Високість", або більш неформально - "принцесо". Лія не заперечувала проти того, щоб до неї ставилися як до королівської особи, але їй здавалося дивним, що Діас називає Суґару "королевою", а Лію, начальницю Суґару, звертається до неї як до принцеси. Можливо, він був частиною почесної варти принцеси або хотів нею бути, і "принцеса" Лія давала йому можливість прожити в смерті те, чого він був позбавлений за життя.

"Так, я знаю. Я майже впевнена, що цей портал пропустить лише мене. Ти можеш спробувати піти за мною, але я не думаю, що це спрацює... До того ж, я буду не зовсім одна", - сказала Лія, показуючи на обладунки, в які була вдягнена. Вона була з ніг до голови вкрита бронею, створеною за допомогою "Великого творіння", а поверх пластини накинула плащ з капюшоном. Це повне прикриття від сонця дозволяло Лії блукати серед білого дня.

Під плащем Лія мала п'ять мечів, прикріплених до стегон і спини. Як і обладунки, всі ці клинки були живою зброєю. У такому стані Лія підозрювала, що живі монстри типу спорядження будуть вважатися спорядженням, а не монстрами, що дозволило їй взяти їх з собою в зону проведення заходу.

Похвалившись живим спорядженням, яке мало супроводжувати її, Лія повернулася до Діаса. "Мені пора йти. Діасе, повертайся до покоїв королеви і охороняй Суґару, поки мене не буде... Я повернуся за дві години".

Настала коротка пауза, перш ніж він відповів: "Як побажаєте, Ваша Високість".

"Побачимося пізніше", - недбало сказала Лія, перш ніж ступити в магічне коло в кутку безпечної зони. Як і було зазначено на сайті, в полі її зору з'явилося попередження, але вона лише побіжно переглянула його, перш ніж визнати застереження, які воно містило. За мить поле зору Лії повністю змінилося, коли її броньована форма зникла з джерела.

***

Після телепортації з лісу Лія опинилася на арені, яка нагадала їй римський Колізей. Судячи з кількості учасників, арена мала б бути трохи замалою, щоб вмістити всіх бажаючих, але, що цікаво, натовп не переповнював саму арену. Незважаючи на те, що на арені було явно більше людей, ніж вона фізично здатна вмістити, не було задушливої тисняви, яка загрожувала б будь-якої миті вибухнути панікою.

Простір мав бути набагато більшим, ніж здавалося. Було незрозуміло, чи це тому, що ця конкретна територія була призначена для масштабних подій, чи тому, що це була стандартна частина можливостей гри. Те ж саме можна було сказати і про телепортаційне коло, яке привело її сюди. Це була спеціальна система, призначена для використання лише на масштабних заходах такого роду, чи в світі існували локації, обладнані подібними пристроями?

Погляд на віддалені трибуни показав великий натовп, що сидів і дивився вниз на арену. Ймовірно, це були гравці, які вирішили пропустити святковий день. За словами розробників, гравці, які зазнали поразки під час королівської битви, негайно телепортувалися б на глядацькі трибуни, звідки могли б вільно піти, коли забажають.

Через деякий час, коли час початку заходу був уже зовсім близько, пролунав голос, схожий на системне оголошення. Лія тихо зітхнула від нетерпіння, але, враховуючи, що час у цій зоні біг у шість разів швидше, ніж у зовнішньому світі, прийти за п'ять хвилин до запланованого початку означало чекати цілих півгодини всередині арени, поки подія не почнеться. Ця зона була просто ареною для церемоній відкриттів та закриттів, а також місцем для глядачів, які могли спостерігати за боями. Справжні бійці повинні були телепортуватися на відповідні поля битв одразу після закінчення церемонії відкриття.

Поле бою було відносно великим і поділялося на тридцять два окремі сектори. Учасники турніру також були розділені на тридцять дві групи шляхом випадкового жеребкування і відправлені на призначену їм ділянку поля бою, щоб розпочати групову фазу турніру. Після того, як кожна з тридцяти двох груп мала переможця, розпочиналися основні змагання, в яких брали участь усі тридцять два переможці групового етапу.

Лія потрапила до групи 16. Більша частина поля бою була вкрита лісом, місцевістю, на якій Лія відчувала себе як вдома, адже вона проводила більшу частину часу в грі, спостерігаючи за Великим Лісом над своєю базою очима своїх васалів. Після того, як всі учасники були розподілені на групи, гра не гаючи часу телепортувала їх на відповідні поля битв.

Опинившись на своїй лісовій арені, Лія одразу ж почала досліджувати навколишнє середовище. Лія також тримала свою живу зброю в постійній готовності, щоб вона вбивала гравців, які траплялися їй на шляху під час пошуку. З моменту офіційного запуску гри минуло лише два тижні, але навіть гравці з металевими обладунками були захищені лише низькосортними металами, які виявилися не кращими за папір проти клинків Лії.

Знаєш, мені, мабуть, варто було перевірити, який метал я використовувала щоб створити цих хлопців... Їй щойно спало на думку, що вона й гадки не має, з яких металів були викувані її живі мечі. Хоча Лія трохи тренувалася з нагінатою, вона була аматором, коли справа доходила до поводження з європейськими мечами. Зважаючи на свою необізнаність у цьому питанні, вона дійшла висновку, що мечі самі краще розуміють свої сильні та слабкі сторони, і дозволила мечам самим вирішувати, який замах краще використовувати. Поки рука Лії в рукавичці стискала руків'я меча, меч у її руці фактично вів свій власний бій без жодного втручання власника.

Лія вирішила, що зможе перемогти свою групу, просто рубаючи гравців, як тільки зустріне їх, тому вона почала безцільно блукати по місцевості, здійснюючи випадкову прогулянку полем бою. Через кілька хвилин такої прогулянки один з прив'язаних до її спини шарпів (найімовірнішим кандидатом був Тертій) раптом витягнув себе з піхов і з криком розрубав стрілу, що летіла в її бік.

Цікаво. Навіть якщо я не буду віддавати жодних наказів, вони реагуватимуть на загрози в мій бік...

З цим відкриттям жива зброя набула ще одного рівня важливості та корисності у свідомості Лії. За першими стрілами полетіло ще більше, але тепер, коли вона знала, звідки вони летять, ухилятися від них або навіть хапати їх у повітрі не становило особливого виклику.

"Ч-чорт!" Вона почула, як хтось намагався заглушити слова, що інстинктивно зірвалися з його вуст. Щоб запобігти подібним ситуаціям, Лія витратила очки досвіду на те, щоб дати містеру Плейтсу всі навички посилення чуття, і Лія використовувала його загострені органи чуття замість своїх власних. За загальною кількістю вкладених очок досвіду містер Плейтс тепер посідає третє місце після Лії та Суґару.

Наконечники стріл, здається, зроблені із заліза. Ого, я можу просто зігнути їх кінчиками пальців... і вони навіть не залишають подряпин на рукавицях! Який же метал я використав для містера Плейта? Думаю, відтепер мені навіть не потрібно ухилятися від цих стріл...

Оскільки обладунки виявилися майже непроникними для ворожих стріл, Лії більше не довелося турбуватися про стріли, що летіли в неї. Вона проігнорувала стріли, що летіли в її бік, і почала впевнено крокувати до джерела стріл.

Мені це справді починає подобатися. Мва-ха-ха! Даремно! Ваші атаки марні! Ви не більше ніж мухи!

Лучник продовжував чинити марний опір, поки Лія наближалася. Лише коли Лія підійшла ближче, лучник нарешті зрозумів безглуздість свого становища і зістрибнув з дерева в чагарник під ним, поспішно намагаючись втекти.

Занадто пізно! Занадто пізно для вас! Вам не втекти від гніву містера Плейтса!

Завдяки підвищеному AGI та вмінню "Піший флот", Містер Плейтс був значно швидшим пішки, ніж середньостатистичний гравець. Хоча повний обладунок робив Містера Плейтса громіздким, сам обладунок важив лише близько п'ятдесяти кілограмів. Навіть у поєднанні з усією зброєю, прикріпленою до нього, повний комплект важив трохи більше вісімдесяти кілограмів. Це було легше, ніж середньостатистичний регбіст, який біжить по полю з м'ячем у руці. Що ж до чистої фізичної сили - хоча Містеру Плейтсу бракувало м'язів, які зазвичай забезпечують таку грубу силу, обладунки були дуже міцними.

Дерева на цьому полі бою були набагато менші й тендітніші, ніж могутні, здоровенні дерева Великого лісу, і Лія проривалася крізь них, залишаючи в розтрощених стовбурах обладунку подібні отвори, коли гналася за своєю здобиччю. Почувши звук броньованої фігури, що розривала дерева позаду них, її здобич озирнулася і закричала в розпачі та паніці: "Що за чортівня?! Як це взагалі дозволено?!"

І все ж... Лія помітила, що цей лучник був страшенно впевнений у їхньому шляху втечі. Так, ніби вони вже були в цьому лісі раніше. Це означало, що попереду -

Коли вона вийшла з лісу на галявину, стріли засипали її з усіх боків.

Це пастка! Ще б пак!

Кілька лучників, мабуть, уклали тимчасове перемир'я, щоб влаштувати полювання із засідки, заманюючи нічого не підозрюючих гравців на цю галявину, щоб перетворити їх на щипці. Поки Лія безтурботно блукала місцевістю, інші гравці вдавалися до всіляких хитрощів, а дехто навіть створював зручні для себе альянси.

Згідно з правилами турніру, якщо після закінчення початкового етапу турніру в групі залишалося кілька гравців, тих, хто вижив, силоміць викидали на арену, щоб вони билися до уже на ній як учасники наступного етапу. Це означало, що якби всі лучники об'єдналися і вистежили решту гравців, то в овертаймі ближнього бою на арені було б повно лучників. У тісному просторі арени лучник опинявся у невигідному становищі, якщо йому доводилося протистояти бійцю ближнього бою, але проти інших лучників він зазвичай мав рівні шанси на перемогу.

Хоча... б'юся об заклад, що той, хто придумав цю ідею, теж має купу навичок володіння зброєю ближнього бою...

Лучник, який запропонував цей план, міг би запропонувати його лише в тому випадку, якби мав туз у рукаві, якусь перевагу, що допомогла б йому здобути перемогу, коли пил вляжеться... Принаймні, так би вчинила Лія, якби була на їхньому місці.

Незважаючи на безперервні залпи стріл, жодна з них не змогла навіть подряпати поверхню пана Плейтса. Саме тому Лія повністю ігнорувала стріли, що відскакували від неї, і продовжувала гнатися за первісним лучником, простягаючи руку і хапаючи його за шию. Однак хвилювання гонитви позбавило Лію дрібної моторики, і замість того, щоб просто зловити гравця, вона зламала йому шию, залишивши її з висячим трупом у руках.

Упс! А, ну нічого.

Лія знизала плечима і недбало відкинула труп гравця вбік. Її опоненти, очевидно, не поділяли її розслабленого погляду на ситуацію. "Що за?! Джинсу! Бідолаха!" - пролунав перший голос, а за ним і другий, такий же сповнений паніки.

"Цей темний лорд щойно зламав йому шию рукою?!"

Третій, трохи більш розсудливий голос пролунав слідом. "Заспокойтеся! Він явно вклав всі свої очки в STR(Силу)! Він не може вбити те, що не може зловити!"

Майже впевнений, що Лія не зможе наздогнати лучника...

Лія похитала головою під шоломом, прислухаючись до розмови. Хоча через велику кількість стріл їй спочатку було важко визначити, де знаходяться її вороги, містер Плейтс з його посиленим слухом вловив розмову і дав Лії приблизне уявлення про те, де ховаються її супротивники.

Я маю на увазі, якщо ти збираєшся використовувати зброю, наприклад, лук, навіщо втрачати свою перевагу, скупчуючись в межах чутності один одного...?

Лія роздратовано випустила повітря через ніс. Той факт, що вони розмовляли усно, а не використовували дружній чат, демонстрував, наскільки ситуативною і крихкою була їхня маленька група. Потім Лія витягнула зі стегна Прімус Шарп і, використовуючи імпульс від витягування, кинула меч у бік голосів. Прімус закрутився у повітрі, розсікаючи дерева, що стояли на його шляху. Гравцеві, який намагався сховатися за одним з цих дерев, не пощастило більше, оскільки дерево не поглинало силу обертання леза, і воно розрубувало його на шматки.

"Це просто смішно! Скільки ж треба було вкачати сили, щоб таке зробити?!"

"До біса це! Я забираюся звідси!"

Двоє гравців, що залишилися, побачивши, як Прімус мчить у повітрі, щоб розрубати їхнього соратника-лучника, кинулися навтьоки, але від Прімуса Шарпа не втекти. Живий меч летів у повітрі під дією власної сили, старанно виконуючи накази Лії і рубаючи кожне дерево на своєму шляху, переслідуючи інших гравців. Більшість гравців ніколи б не змогли уявити, що меч може змінювати свою траєкторію в польоті, щоб переслідувати їх... саме тому майже всі жертви Прімус Шарпа опинилися на глядацьких місцях в Колізеї, не маючи найменшого уявлення про те, що їх убило.

Лія не була впевнена, скільки гравців входило до змови лучників, але містер Плейтс не чув, щоб хтось ще намагався втекти з цього місця. Вона усунула безпосередню загрозу навколо себе. Прімус Шарп доповів їй, що він переслідував і вполював одинадцятьох гравців. Дванадцятому Лія зламала хребет... а якщо додати тих, кого вона вбила під час випадкової прогулянки, то вийшло чотирнадцять гравців.

Ясно. Немає сенсу витрачати на це час; давай знайдемо решту.

Лія хотіла якнайшвидше знищити інших гравців своєї групи, щоб мати змогу спостерігати за іншими матчами з глядацької трибуни. Вона хотіла хоча б мигцем побачити, наскільки сильними будуть гравці з інших груп.

Лія намагалася прислухатися до свого слуху та нюху, коли бігала навколо, шукаючи інших гравців. Вона не одразу зрозуміла, що звук її власного бігу створював такий шум, що вона ледве чула власні думки, не кажучи вже про те, щоб виявити гравців, які причаїлися. Зітхнувши, Лія вирішила, що краще призупинити біг, поки не знайде наступну жертву.

***

Після сутички з лучниками Лія тримала шарпи напоготові, посилаючи один з них, щоб убити гравця, щойно він з'являвся на горизонті.

Секундочку... Який сенс давати містеру Плейтсу різні навички володіння мечем, якщо він не може ними користуватися!

Звісно ж, тому, що Шарпи, будучи живою зброєю, були зручно автоматизовані, виконуючи всю важку роботу з переміщення та нанесення смертоносних ударів самостійно. Однак це робило марними всі очки досвіду, які вона витратила на навчання містера Плейтса бойовим навичкам. Лія вирішила, що наступного гравця, якого вона побачить, вона вб'є власноруч.

Коли Лія носила живі обладунки, як Містер Плейтс, вони не вимагали жодних дій від власника. У таких ситуаціях Містер Плейтс сам вирішував, як діяти. Лія, по суті, просто спостерігала за процесом. Це означало, що Лія не могла використовувати свої навички ближнього бою - точніше, не могла б, якби купила їх, щоб використовувати в першу чергу.

Замість цього Лія витратила очки досвіду, щоб дати Містеру Плейтсу навички з дерев навичок "Меч" і "Спритність". Спочатку Лія мала побоювання щодо того, щоб дозволити Містеру Плейтсу повністю контролювати себе, поки вона все ще перебувала всередині, відчуваючи, як її тіло рухається без її власного втручання. Однак, коли вона спробувала, її побоювання виявилися безпідставними. Це не було настільки дезорієнтуючим чи дивним, як побоювалася Лія. Коли гра опосередковано контролює твоє тіло... мабуть, так часто відчували себе більшість гравців, коли використовували свої фізичні здібності.

Лія продовжувала йти лісом, заплющивши очі та зосередивши всю свою увагу на вухах. Поступово вона вловила звук металу, що б'ється об метал. Брязкіт лунав через нерегулярні проміжки часу, час від часу долинали сильні, швидкі кроки. Це звучало так, ніби там були люди, які брали участь у битві. Лія намагалася не зосереджуватися на звуках бою і не втрачати уваги на навколишньому оточенні, крадькома просуваючись у напрямку брязкоту мечів.

На місці призначення вона побачила пару гравців, які билися на мечах. Судячи з того, що вона побачила, обидва гравці вклали свій досвід виключно в дерева навичок, які використовуються в ближньому бою. У поєднанні з їхніми базовими здібностями гравців, вони були грізними воїнами і представляли собою ідеальну мішень для випробування Містера Плейтса.

Лія не намагалася приховати звуки, які видавали її обладунки, коли вона з'являлася перед воїнами, що билися.

"Що за чортівня?! Ще один гравець?" - сказав перший, навіть кинувшись на свого супротивника.

Його супротивник парирував атаку, роздратовано клацнувши язиком. "Тц! Не лізь не в своє діло і чекай своєї клятої черги! Я покінчу з ним за хвилину!" Потім, не звертаючи уваги на присутність Лії, він повернувся до їхньої дуелі.

Лія вийшла вперед і замахнулася мечем на дуельний дует. Це викликало обурену реакцію обох гравців.

"Ах, ти..."

"Ти так хочеш це зробити?! ГАРАЗД! Отримуй!"

Все це тявкання в бою... Гадаю, вони молодці. Показують... характер?

Містер Плейтс активував своє вміння Розріз і змахнув Прімус шарпом по горизонтальній лінії. Як випливає з назви, це вміння наносило ріжучий удар, але гравець міг вибрати, чи буде цей удар вертикальним або горизонтальним, залежно від того, куди буде спрямований клинок після активації вміння.

Лія свідомо не націлилася на жодного з бійців, але, тримаючи меч у правій руці, вона пішла до балакучого фехтувальника, що стояв праворуч від неї. Мечник спробував заблокувати удар своїм клинком. На мить здалося, що його чудові рефлекси дають йому шанс - але його підвела погана якість меча. Замах Лії розсік клинок супротивника наскрізь, наче той був зроблений з паперу, і продовжив розрубувати нещасного фехтувальника навпіл. Чудова співпраця між Містером Плейтсом та Прімусом Шарпом.

Гравець, який отримав удар, помер миттєво, але той, що вижив, все ще мав можливість показати свій шок. "Якого біса?!" Він також відскочив на кілька футів назад, зайнявши оборонну позицію і насторожено дивлячись на Лію. На жаль, цієї відстані було недостатньо, щоб щось змінити для містера Плейтса чи Прімуса Шарпа. Жива броня використала високорозвинену навичку спритності "Зникаючий крок", щоб миттєво скоротити дистанцію і розколоти супротивника навпіл атакою "Розріз вниз".

Він виглядав так, ніби мав якесь вміння щоб дати бій... Але вони обидва були блискучими і надто слабкими проти Лії.

Лія відчула, як її хвилювання яке вона відчувала до цього моменту здувається, як повітряна кулька. Вона не мала жодного уявлення, скільки мішеней залишилося в її районі, але щоб їх знайти, потрібен час. Вона не була впевнена, чи вистачить часу на годиннику, щоб ретельно відшукати і вбити всіх прихованих гравців. Вона вирішила інвестувати в кілька навичок, пов'язаних з пошуком і виявленням, на наступний раз.

Зачекайте, зачекайте...

Лія перевела погляд на п'ять шарпів, які були вдягнені в піхви і пристебнуті до її обладунків. Вони були здатні до самостійного польоту.

<Секундусе, Тертіусе, Кварте, Квінте, ви можете злетіти над деревами і пошукати інших гравців? Коли знайдете їх, доповісте - зачекайте, неважливо. Просто вбийте їх", > - дала вона вказівку через дружній чат. Настав час завершити тестування Містера Плейтса. Лія була задоволена результатами, і на цьому етапі вона більше нічого не могла дізнатися.

Лія спостерігала, як мечі злітають вгору і зникають у небі, перш ніж відновити власний пошук інших гравців. Однак під час блукань Лія не зустріла жодного гравця, а натомість отримала повідомлення про те, що груповий етап у зоні Лії закінчився.

Глядацька секція Колізею була заповнена гравцями, але, здавалося, ніхто не помітив, коли Лія з'явилася на краю оглядового майданчика. Вона одразу ж накинула плащ поверх обладунків, щоб не привертати нічиєї уваги, приховуючи під ним гарно прикрашені чорні обладунки.

Оглянувши колізей, вона побачила велику кількість екранів, що плавали в повітрі, дозволяючи всім глядачам спостерігати за боями в попередніх групах. Екрани обмежували те, що вони показували, відображаючи лише кадри, які, здавалося, надходили з камер, розташованих у схованках у кожній зоні. І, схоже, вони дійсно були зацікавлені лише в тому, щоб зафіксувати бійки. Екрани або не вловлювали, або навмисно не показували нічого, окрім бою, наприклад, стрільців, які формували свій маленький мисливський кооператив.

Усі гравці зараз обговорювали події, які показували на темному, неосвітленому екрані, ймовірно, на тому, що показував групу Лії. Вона зупинилася, щоб вловити уривки гомону.

"Мені справді цікаво, хто цей чорний лицар насправді..." - пролунало з екрану. "Ця штука була занадто сильною. Ми впевнені, що це взагалі гравець? Може, це бос, якого розробники створили для події?" - запитав інший. "Ні, я не думаю, що це так", - пролунав голос розуму. "Якби це було так, я впевнений, що гравці групи 16 подадуть протест проти розробників за те, що вони їх так підставили".

Це пояснення, звісно, не зупинило спекуляцій. "То ця штука - персонаж гравця...? Я маю на увазі... як, чорт забирай, можна отримати повний костюм пластинчастої броні всього за два тижні?" Лія клялася, що чула, як наступний голос знизав плечима. "Хто знає? Може, вони напали на гігантську крамницю торговця абощо. Вони виглядали дуже комфортно, розрубуючи персонажів навпіл... тож я не здивуюся, якщо це той тип гравців, які стають набагато безжальнішими у грі".

Це викликало задумливу відповідь. "Вся ця ідея з розрубуванням навпіл також була відверто дивною. Скільки STR потрібно, щоб розрубати когось навпіл, меч, обладунки та тіло?"

Здавалося, Лія привернула до себе чимало уваги своїми витівками. Вона припустилася помилки в тому, як оцінювала решту поля. Щоправда, Лія мала таку величезну кількість очок досвіду, що, безперечно, була одним з найкращих гравців на сервері. Вона все ще очікувала, що знайдеться кілька гравців, здатних стати пліч-о-пліч з Містером Плейтсом.

У неї навіть був план на випадок, коли вона зіткнеться з такими гравцями. Коли вони переможуть пана Плейтса, вона зачекає кілька драматичних моментів, перш ніж з'явиться із залишків своїх живих обладунків - ідеальна двоступенева трансформація, як у боса-монстра. Принаймні, вона сподівалася на це, але поки що це все залишалося лиш тим, що вона сподівалася зробити в майбутньому.

Лія знову звернула увагу на екрани. Бої демонстрували винахідливість гравців, які використовували широкий спектр тактик і хитрощів, щоб перемогти своїх опонентів. Одним з видів гри, який Лія вважала особливо пізнавальним, було використання хитрощів і пасток, щоб загнати супротивників у кут, і вона уважно вивчала цей вид бою.

***

Юічі любив медсестер.

Він був хворобливою дитиною, тому часто відвідував клініку віртуальної реальності. У цій клініці працювала молода, ніжна медсестра, яка завжди намагалася підбадьорити його перед кожним обстеженням. Юічі був достатньо реалістом, щоб зрозуміти, що ця медсестра, ймовірно, була спеціалізованим штучним інтелектом, і що в реальному світі таких медсестер не існує. Насправді, медсестринство як таке більше не існує в реальному світі, але це не вплинуло на його прихильність до медсестер.

Його любов до медсестер була настільки сильною, що кожного разу, коли він грав у гру, де можна було налаштувати одяг свого аватара, він одягав класичне вбрання медсестри. У наш час це вбрання існувало лише на сторінках довідників, але це допомогло зробити його популярним, навіть повсюдним, у VR-іграх та інших видах художньої літератури.

Це було б чудово, якби не той факт, що Юічі мав сильну огиду до зміни себе у будь-який спосіб, включаючи ігри з будь-чим, він не любить міняти стать та зовнішності в якості аватара, але він робить виключення длч свого справжнього імені, змінюючи його. Саме тому його аватари завжди були чоловічими і використовували ім'я "Юічі".

Хоча в реальному світі Юічі страждав від тендітної будови тіла, це не стосувалося світу віртуальної реальності. Крім того, він не хотів ганьбити костюм улюбленої медсестри, який носив, ставши легкою здобиччю. Юічі провів роки інтенсивних тренувань у різноманітних VR-іграх, відточуючи свої навички та рухи, щоб ніхто не зміг зачепити його дорогоцінну медсестринську форму.

На знак визнання його досягнень, у світі VR-ігор його ласкаво називали "Юічі-медбрат". Юічі подобалося це прізвисько, і йому особливо подобалося бути майстром лука в іграх, в які він грав. Навіть якщо гра робила все можливе, щоб зробити стрільбу з лука жалюгідним досвідом, Юічі завжди піднімався в ряди найкращих гравців. Він також займався кюдо в реальному світі, і в цьому атлетичному лучнику важко було знайти сліди хворобливої дитини.

Хоча гра стартувала лише два тижні тому, загальний консенсус полягав у тому, що лук був пристойною зброєю, без жодних кричущих, незбалансованих недоліків. Зважаючи на це, Юічі відчував, що має непогані шанси на перемогу.

З моменту запуску гри Юічі вкладав усі свої зусилля та очки досвіду у покращення ефективності використання лука. Кількість навичок стрільби з лука, якими він володів, і кількість очків, які він вклав у атрибути, що підвищують влучність стрільби з лука, в поєднанні з його реальними навичками володіння луком, зробили Юічі не лише одним з найкращих лучників у грі, але й гравцем, якому було мало рівних серед усіх володарів навичок, пов'язаних зі зброєю.

З усіма його перевагами як лучника, було цілком природно, що Юічі стане переможцем у своїй групі. Йому навіть вдалося зробити це з великим запасом часу до початку раунду раптової елімінації.

Однак, коли Юічі повернувся на трибуни, на нього чекали тридцять екранів, що показували попередні бої, і два повністю темних. Темні монітори призначалися для груп, де попередній раунд вже закінчився.

Таких груп було дві.

Хтось виграв свою групу раніше за мене...?! Юічі потрібен був час, щоб оговтатися від шоку.

Юічі інвестував у Погляд Спостерігача, Слух Вартового і навіть Ніс Мисливця, щоб максимізувати свою ефективність як лучника. У своїй групі він використовував ці навички, щоб першим знайти ворога і швидко покласти його стрілою.

Якщо гравці були в розпалі бою, він виявляв їх на слух, а потім вбивав здалеку, поки вони були заклопотані своєю дуеллю. Якщо гравець ховався, мовчав і не рухався, він використовував нюх, щоб знайти його, а потім пускав стрілу прямо в його схованку. Якщо ж гравець вирішував зустрітися з ним безпосередньо, Юічі без жодних сумнівів дозволяв ворогові побачити його, перш ніж пустити стрілу в око.

Все це було причиною того, що Юічі був найкращим гравцем у групі 14 з чотирнадцятьма вбивствами. Оскільки Юічі ставив на перше місце ефективність у полюванні, він очікував, що першим вийде зі своєї групи.

Цікаво, що він за гравець... Юічі не міг не замислитися. Це був гравець його рівня. Це був доказ того, що є гравець, який має пристрасну відданість чомусь настільки ж сильному, як і він сам. Юічі з нетерпінням чекав на майбутній фінал.

Після того, як усі попередні групові баталії були вирішені, на арені знову зібралися ті, хто пройде до фінального матчу. Хтось із цієї групи був переможцем групи 16. Більшість присутніх на арені мали впевнений, розслаблений вираз обличчя... хоча жменька з них з тривогою поглядала на Юічі. Якщо ці погляди і турбували його, то він не подавав жодного знаку, а якщо й турбували, то він вже звик до такої пильної уваги.

Через деякий час система оголосила про початок фінальної королівської битви і телепортувала всіх тридцяти двох учасників з арени. Юічі опинився на трав'янистій рівнині - широкій відкритій місцевості, яка не дуже підходила для його стилю гри. Але він побачив неподалік гайок дерев. Там можна було б сховатися. Не було нічого поганого в тому, щоб битися у відкритому бою віч-на-віч, але щоб максимально використати силу лука як зброї, найкраще стріляти у ворога з-за меж його досяжності.

Юічі спокійно повернув у бік лісу і попрямував до нього.

Через кілька хвилин ходьби Юічі почув кроки, що наближалися до нього. Коли він озирнувся, щоб побачити власника цих кроків, то побачив молодого чоловіка, озброєного двома короткими мечами, з дивним для нього забуттям у повітрі. Таким, яке можна забути про нього, перебуваючи в кімнаті, якщо перестати розмовляти.

"Чорт, не думав, що ти почуєш мене", - пробурчав чоловік. "Я навіть використовую активне вміння. Ба! Гадаю, ти дійсно такий, як про тебе говорять".

Юічі залишився пильним, відв'язавши лук і наклавши стрілу, спостерігаючи за чоловіком, що стояв перед ним. Той був повністю одягнений в обтягуючий чорний одяг і чорні колготки. Судячи зі зброї, яку він тримав у кожній руці, він був спритним бійцем ближнього бою. Чи ні? Враховуючи дивне повітря, яке він випромінював, його важко було помітити, його стиль бою, ймовірно, був більше схожий на стиль ніндзя або злодія.

"Чутки? Про мене?" Юічі сказав з удаваною недовірою. "Не думаю, що я зробив у цій грі щось настільки помітне, щоб про мене ходили чутки". Юічі обережно чекав, поки його суперник зробить перший хід. Він не був упевнений, коли і в якій грі цей гравець почув чутки про нього, але це не змінювало того факту, що він знав про Юічі набагато більше, ніж Юічі знав про свого співрозмовника. Оскільки Юічі вперто дотримувався одного і того ж стилю гри в різних іграх, цієї інформаційної прогалини було достатньо, щоб його опонент знав, як Юічі буде битися. Навряд чи це була безпечна позиція.

Чоловік у чорному знизав плечима. "Не те, щоб я багато про тебе знав... але я чув, що ти досить хороший гравець. Принаймні, це схоже на правду". Навіть коли він говорив, чоловік у чорному почав рухатися до Юічі.

Юічі направив свій лук на переслідувача, що наближався, і сказав: "Як вірний прихильник лука, я не можу дозволити переслідувачу підійти надто близько, не отримавши за це винагороду".

Ця заява, здавалося, викликала спалах гніву у гравця в чорному.

"Прихильник?! Ти знущаєшся з мене?! Ти в дзеркало дивився?! Подивись колись на слово “Відданий” у словнику, це точно не буде..."

Юічі не був упевнений, чим саме закінчив свою тираду гравець у чорному, але за мить Юічі знову опинився у глядацькому секторі. Щось вбило його в зоні бою.

Той дивак у чорному щось зробив зі мною...?

Ця думка промайнула в голові Юічі лише на мить. Короткий погляд убік показав, що чоловік у чорному вбрані невіручим поглядом оглядає на навколишнє середовище на глядацьких рядах. Він теж помер. Можливо, одночасно з Юічі.

"Ти, суч... Зачекай, ти теж помер? Коли...? Коли взагалі..." Він обірвалося і пробурмотів саме до себе. Юічі розумів, що він відчуває. Там був гравець, який знищив двох фіналістів, озброєних і насторожених, і жоден з них не помітив, що щось не так. Вони повернулися до екрану, щоб отримати інформацію, будь-яку інформацію, яка могла б пролити світло на те, що сталося. Натомість вони побачили рівнину, на якій стояли кілька хвилин тому. Не було видно жодної істоти, а польові квіти ніжно гойдав вітерець.

***

Як і на груповому етапі, Лія телепортувалася на поле бою в костюмі Містера Плейтса, вкрита плащем з голови до п'ят. Оскільки ніхто з гравців не носив плащ з капюшоном, глядачі, які спостерігали за груповим етапом, напевно знали, що під цим плащем ховається Містер Плейтс, але це не обов'язково стосувалося учасників. Оскільки Лія перемогла у своїй групі найшвидше, ніхто з фіналістів не бачив, як Лія, або, точніше, Містер Плейтс, бився.

Лія матеріалізувалася біля прісноводного джерела. Позаду неї був ліс, а за джерелом - луг, на якому вітер гойдав високі стебла трави, наче морську гладь.

У поточному стані у Лії були активні функції "Виклик", "Виклик слуху" і "Виклик нюху". Завдяки тому, що її органи чуття були синхронізовані з Містером Плейтсом, Лія мала чітке уявлення про пасовища попереду.

Оглядаючи місцевість, їй здалося, що вона вловила рух серед дерев. Лія стала на коліна і зосередила свою увагу на слуху. Вона почула, що щось рухається. Напевно, це був гравець. Вони, пригнувшись, повільно наближалися. Ще кілька кроків - і вони опинилися в межах досяжності навичок містера Плейтса, в тому числі й "Пішого Флоту". Містер Плейтс негайно активував його.

"Попався! Здобич Лії здогадалася, що вона збирається зробити, і готувалася атакувати її за допомогою магії. Однак гравець або не знав про існування вміння "Піший Флот", або просто не очікував, що хтось у повній пластинчастій броні зможе ним скористатися, Лія скоротила дистанцію і розрубала гравця навпіл, перш ніж він встиг закінчити своє заклинання.

Різниця в силі була настільки великою, що Лія не стільки перемогла гравця, скільки вбила його, але незабаром вона згадала, що у неї є дещо, що вона хотіла б перевірити на іншому гравцеві. Вона не змогла перевірити, наскільки Містер Плейтс насправді витривалий у бою. Те ж саме стосувалося і самої Лії, і Шарпів.

Вона й гадки не мала, якої шкоди завдадуть їй різні атаки з її поточними показниками та екіпіровкою. Це було те, що їй потрібно було перевірити, якщо це можливо. Це правда, що витривалість самої Лії не була великою проблемою. Вона не планувала перебувати на відкритій місцевості, і тепер, коли у неї був Містер Плейтс, вона була захищена від будь-яких прямих атак, але це також означало, що Містер Плейтс буде тим, хто прийме на себе основний тягар ворожих атак.

На щастя, залізні наконечники стріл просто відскакували від обладунків, але вона хотіла перевірити їх ефективність проти колючо-ріжучої зброї, такої як мечі та сокири, гамсельної зброї, такої як булави, і навіть проти магічних заклинань. Хоча всі атаки ближнього бою завдавали фізичної шкоди, система гри мала різні розрахунки для конкретних типів фізичної шкоди, таких як проколювання, рубання або удари.

Тепер Лія шкодувала, що не дозволила заклинанню влучити в неї. Навіть якщо вона отримала ушкодження, у неї в інвентарі були зілля. Оскільки вона могла створювати власні зілля за допомогою алхімії, у Лії було достатньо зілля, щоб зцілитися скільки завгодно разів. Мурахи Лії створили ферму для вирощування необхідних інгредієнтів, таких як трави та гриби, а мурахи-інженери, спеціально навчені алхімії, працювали над збиранням матеріалів та виготовленням зілля, а потім зберігали його в інвентарі мурах-транспортерів.

Спочатку Лія намагалася знайти застосування мурахам-транспортникам, але тепер вона використовувала їх як прислугу та пересувні склади.

Тепер Лія шукала іншу мішень, цього разу з наміром отримати від них удар. Це означало, що для неї має сенс бути на відкритій місцевості, а не в зоні з великою кількістю перешкод, за якими можна було б сховатися. Вирішивши так діяти, Лія попрямувала до відкритих пасовищ.

Невдовзі після того, як вона вийшла на рівнину, Лія побачила вдалині пару гравців. Не те, щоб вона намагалася їх розгледіти, але містер Плейтс з його гострим зором зробив це надто легко. Насправді, вона воліла б не бачити їх взагалі, враховуючи, що один з них був диваком, який гордо виставляв напоказ свої волохаті ноги, одягнений у старе вбрання медсестри, і розмовляв з іншим диваком, одягненим з голови до ніг у чорні колготки.

Навіть за допомогою Вартового Вуха вона не змогла розібрати, про що вони говорили, але Лія була переконана, що чим швидше ці двоє припинять своє існування, тим краще буде для світу.

Вона хотіла уникнути нападу з їхнього боку, хоча особливо дивно виглядав хлопець у формі медсестри. На щастя, він був озброєний луком, а вона вже встигла перевірити ефективність своїх обладунків проти стріл.

Лія випустила Тертія і Кварта в повітря і нанизала їх зверху на мечі. Після того, як з цією дивакуватою парою було покінчено, на полі залишилося двадцять вісім гравців. Цього було б більш ніж достатньо, щоб провести всі тести, які вона хотіла. Вона лише сподівалася, що зможе знайти їх до того, як вони почнуть вбивати один одного. Лія пішла вздовж узлісся, щоб переконатися, що гравці на траві та на деревах можуть її помітити.

Як і очікувалося, Містер Плейтс став спокусливою мішенню на відкритій місцевості, і незабаром Лія виявилася мішенню для численних заклинань і стріл. Можливо, через те, що вона була одягнена в металеві обладунки, чимало заклинань, випущених у її бік, були блискавичними, але жодне з них не змогло пробити магічний захист пана Плейтса і потрапити в Лію всередині обладунків. Стріли, звісно, зробили ще менше.

Лія перевірила життєвий рівень містера Плейтса, щоб побачити, чи подіяли якісь заклинання, але він не змінився. Або він отримав так мало пошкоджень, що автоматичне зцілення вже подбало про них, або заклинання не завдали жодної шкоди взагалі. Як би там не було, це означало, що містер Плейтс мав імунітет до атак такого рівня. Це було важливе відкриття.

Тертій і Квартус позбулися гравців, які напали на неї. Вона залишила їх висіти над головою після того, як вони ліквідували тих диваків. Щоразу, коли на Лію нападали гравці, вона змушувала їх чекати, поки вона не буде задоволена результатами тестування, перш ніж наказувати їм налітати і вбивати гравця-порушника.

Після того, як її атакувало близько п'яти гравців, Лія дійшла висновку, що подальше тестування було марною тратою часу. Наразі не було жодного гравця, який би становив для неї загрозу. Це означало, що як тільки подія закінчиться, вона зможе повернутися до свого лігва і трохи більше займатися теорією та тестуванням.

Що стосується соціальних зв'язків, які вона так старанно розвивала, то після цієї події Вейн їй більше не був потрібен. З точки зору загальних здібностей, він навіть не був на тому ж рівні, що й гравці, які залишилися на турнірі. Він нічого не додав до її розуміння гри.

Якщо вона не збиралася отримувати ушкодження, борючись з цими гравцями, то не було потреби продовжувати ходити навколо, намагаючись викликати вогонь на себе. Зарості дерев заважали бачити все поле, але ця ділянка була створена виключно для цієї події. Це означало, що вона не буде використовуватися ні для чого після цієї події. Не було потреби зберігати її недоторканою.

Лія вимовила коротке заклинання: "Пекельне полум'я". Заклинання, яке спрацювало у відповідь, було просунутим заклинанням Вогню, яке стало доступним лише після отримання заклинань в школі "зони дії". Ймовірно, існували додаткові передумови з інших магічних навичок, але оскільки Лія розблокувала майже всі види доступної магії, вона не могла знати, якими могли бути ці передумови.

Хоча містер Плейтс не мав жодних магічних навичок і тому не міг накладати заклинання, на даний момент Лія носила містера Плейтса, як свою броню. Вона могла дозволити містеру Плейтсу керувати фізичними рухами в бою, в той час як сама Лія зосередилася на творенні заклинань зсередини. Це було так, ніби і кінь, і лицар могли битися і атакувати одночасно. На даний момент ця комбінація давала їй найбільшу можливу бойову силу як єдиному персонажу.

Заклинання вибухнуло стовпом полум'я над деревами, високим INT Лії та пасивним умінням ["Магічний фокус": Вогонь і Магічна майстерність: Вогонь] ще більше посилили силу грізного закляття. Полум'я швидко поглинуло весь гай, випаровуючи дерева і не залишаючи по собі нічого, навіть попелу.

Лія ніколи раніше не користувалася цим закляттям і була шокована його силою, як і всі інші, хто бачив його. Зрештою, це було не те закляття, яке можна було випробувати в лісі чи підземній печері. Хоча дерева дійсно затуляли їй огляд, справжня мотивація Лії для використання цього заклинання була простішою, більш первісною. Вона хотіла спалити кілька дерев за допомогою цього заклинання. Вона не мала нічого проти дерев чи природи, але той факт, що підпали з таким рівнем вогневої потужності вважалися табу, представляв собою непереборну спокусу. Іноді люди просто не здатні ігнорувати свої бажання.

Для Лії це був той самий момент, коли вона піддалася своїй первісній потребі руйнувати. Дерева Великого лісу були цінним екологічним ресурсом, який забезпечував Лію та її васалів всілякими благами. Не могло бути й мови про те, щоб спалити їх за власною примхою. Але якщо дерева не були частиною її лісу... яка шкода від їхнього спалення? Зрештою, за цим було так приємно спостерігати.

І ось, маленька галявина зникла з мапи.

Територія, на якій змагалися тридцять два фіналісти, була не такою великою, як на групових етапах. На вигорілому клаптику пустки, що колись була невеличким лісом, не залишилося жодних ознак життя.

Тож Лія звернула свою увагу на луги, розмірковуючи над тим, як вимити решту гравців, що залишилися там. Знову ж таки, її невеличкий підпал нікого не витягнув з укриття. Вона просто перетворила всіх гравців, які ховалися серед дерев, на попіл разом з ними. Тож, можливо, для самої рівнини вона могла б спробувати буквально змити водою решту гравців.

"Гаразд, Приливний колодязю, твій час". Щойно Лія зібралася вимовити своє заклинання, як з рівнини з'явилася велика кількість силуетів, що прямували до неї. Очевидно, спаливши невеликий ліс, їй вдалося викурити гравців, що ховалися в траві, на відкриту місцевість.

"Здалеку ти схожий на мага в цьому капюшоні та плащі... але під ним ти вдягнутий в товстий панцир, - пролунав голос, коли вона наблизилася ближче. "Обладунки лише для того, щоб ти виглядав більш страхітливо?"

Підхопив інший голос. "Здається, ти спеціалізуєшся на магії вогню... Хоча це набагато могутніше, ніж будь-що, що я коли-небудь бачив. Але тепер, коли ми знаємо, що очікувати, ми... можливо, зможемо здолати тебе, якщо нападемо всі разом".

Третій голос додав свою думку. "Я не знаю, чому ти так поспішаєш, але чи не зарано ти розкрив свій козир? Якщо ти привертаєш до себе надто багато уваги, це просто пряме запрошення інших гравців накинутися на тебе".

Здавалося, що гравці, які наближалися, визнали Лію найнебезпечнішим гравцем на полі і сформували імпровізовану групу, щоб розправитися з нею. Якась частина Лії дивувалася, чому вони просто не напали на неї, замість того, щоб заявити про себе своїми коментарями, але, можливо, це суперечило їхньому духу чесної гри. Здавалося, вони не бачили, як Лія вбивала гравців до того, як застосувала Пекельне полум'я, і тому у них склалося враження, що Лія була чистим заклинателем.

Для Лії ця група була ще однією чудовою можливістю зібрати деякі дані. Зрештою, вона цілком могла зіткнутися з організованою групою гравців у майбутньому. Це була гарна можливість отримати практичний досвід боротьби з ними.

"Блискавка!" - в унісон вигукнули двоє з членів групи, зосереджених на магії, випускаючи свої заклинання, коли мечник низько присів і з криком кинувся на Лію. Воїн з булавою і щитом слідував за ним, а також списоносець, який прикривав воїна, коли вони наближалися.

Блискавичні заклинання, які, як виявилося, здебільшого призначалися для прикриття вогнем інших, знову не завдавали шкоди пану Плейтсу. Саме тому Лія проігнорувала заклинателів і повернулася обличчям до мечника, коли той наблизився. Гравець був достатньо вправним, щоб зрозуміти, що пробити клинком суцільну броню не вийде, і націлився на суглоби пана Плейтса.

На жаль, для нього не було особливої різниці, чи влучить його клинок у пластини, чи в лати, що прикривали проміжки. Його меч видав неприємний скрегіт, безрезультатно зісковзуючи з кольчуги, залишаючи по собі неушкоджений метал. Містер Плейтс знову виявився невразливим для нападу гравця. Лія відвернулася від фехтувальника і стала чекати на воїна з булавою.

"Серйозно?! Як вона витримала це закляття?! Хіба це не суцільна металева пластина?! Чи це якась захисна навичка?!" - не вірячи своїм очам, вигукнув один з магів.

Зробивши крок назад, мечник відповів: "Мій меч теж нічого не зробив! Впевнений, що справа в обладунках, а не в умінні!"

"Я розберуся з цим! Граааа!" Володар булави вигукнув бойовий клич, замахнувшись булавою на Лію. Вона повинна віддати воїну належне, такий бойовий клич був ключовою частиною гри персонажа для ближнього бою. У більшості випадків ціль вже знала, що на неї збираються напасти з важкої зброї. Це означало, що краще вичавити з себе все, що можна, випустивши на волю бойовий клич, аніж просто тихо розмахувати зброєю.

Теорія, що стояла за цим, була проста: коли людина кричить, вона здатна мобілізувати як довільні, так і мимовільні м'язи, щоб зібрати фізичну межу своєї м'язової сили. Лія не мала жодного уявлення, чи так само було і в грі, але з огляду на те, наскільки детально розробники пропрацювали саму гру, не було жодних причин відкидати таку можливість. Спробувавши, можна було нічого не втратити, а отримати все. Лія відчувала, що це робило воїна з булавою найбільш прагматичним у групі.

Але, на жаль для воїна, який доблесно кричав, не було жодної гарантії, що мобілізація всієї його енергії дасть результат. Булава безневинно відскочила від обладунків, а удар від удару розірвав хватку воїна на зброї, відправивши її в політ. Це виявиться смертельною помилкою. "Дідько, яка міцна! З чого він, в біса, зроблений?!"

Лія подивилася вниз на булаву, що впала. Вона була погано сконструйована, без особливої обробки, ніби коваль ледве спромігся очистити руду і надати їй форму булави. Фіналісти турніру складали нібито найкраще екіпіровані гравці в грі, але вони не змогли навіть вм'ятини зробити на їі обладунках. Навіть якби вони зібрали більшу групу, скажімо, таку, що в інших іграх вважалася б рейдовим загоном, Лія була впевнена, що це не мало б жодного значення.

Це означало, що у Лії більше не було причин дозволяти їм нападати на неї. Тепер була її черга битися. Містер Плейтс нахилився, підняв булаву, що впала, і кинув її в одного з заклинателів. Булава з силою закрутилася в повітрі, знісши голову заклинателю, перш ніж зникнути в траві. Лія вклала в містера Плейтса навичку метання. Це означало, що він був так само смертоносний на відстані, як і зблизька.

"Агов..." - почула Лія, як мечник намагався заговорити, але вона не мала жодного інтересу до спілкування з цими гравцями. Краще вбити, ніж витрачати час на розмови. Вона взяла голову мечника і розчавила її між пальцями, відірвавши йому голову.

Лія витягла Примус зі стегна і розрубала воїна, який впустив булаву. Вона думала почекати, поки він приготує свій щит, але якби щит був хоч трохи схожий на булаву за якістю, то це не мало б ніякого значення.

Списоносець зберіг спокій під час усієї цієї бійні і завдав удару списом. Лія була вражена. Здавалося, він цілився в забрало шолома містера Плейтса. Відчайдушний крок, але, мабуть, єдиний, який мав хоч якийсь шанс на успіх.

Це не означало, що містер Плейтс дозволить цьому статися. Жива броня схопила вістря списа порожньою рукавицею і розчавила його в своїх обіймах. За мить містер Плейтс активував своє вміння Розріз і відправив голову списоносця в політ.

Залишився тільки останній заклинатель. Він сидів на траві неподалік від нас, втративши будь-яку надію на опір.

Лія подумала, чи залишилося ще щось випробувати. Вона вже встигла перевірити ефективність своїх обладунків та зброї. Вона також змогла вивільнити заклинання, з якими інакше було важко експериментувати. Вона отримала від турніру те, що хотіла; будь-які інші випробування вона зможе провести у Великому лісі. Лія закінчила випробування, наклавши Приливну Хвилю, яка змела мага разом з рештою галявини.

Приливна хвиля, очевидно, вбила решту гравців, а Лія отримала системне повідомлення з привітанням з перемогою в турнірі. За цим повідомленням одразу ж послідував запит на участь у показовому матчі.

До початку турніру не було жодного оголошення про показовий матч, але це правда, що королівська битва закінчилася набагато раніше запланованого терміну. Багато в чому це була провина Лії, і якби вони закінчили подію тут, пройшло б лише близько години або близько того в перерахунку на реальний час. Формат показового матчу був би королівською битвою, з реєстрацією для всіх охочих взяти участь.

<"А що я з цього матиму?"> - запитала Лія. Вона вже закінчила випробовувати здібності містера Плейтса, Шарпа і себе проти інших гравців. Єдине, що вона отримає від участі в показовому матчі, - це похмуре відчуття від того, як вона буде бити кийками тюленят.

Хоча під час цього PvP-змагання не застосовувалася смертна кара, вони, ймовірно, збиралися зробити велике оголошення, яке включало б ім'я переможця - насправді, Лія смутно пригадувала щось про оприлюднення імені переможця під час реєстрації на турнір - а це означало, що існувала ймовірність того, що купка PKers(Вбивць гравців) роїтиметься у Великому лісі в пошуках гравця на ім'я Лія. Вейн вже знав про існування персонажа на ім'я Лія, навіть якщо Келлі використовувала його як псевдонім.

Звичайно, Лія була впевнена, що гравці не зможуть здолати її армію мурах у Великому лісі. Зрештою, мурахи мали перевагу в тому, що перебували на своїй території і могли вести партизанську війну проти гравців за підтримки важкого вогню. Вони також мали перевагу в тому, що були добре навченою і дисциплінованою силою з доступом до цілої мережі підземних тунелів, що дозволяло їм з'являтися, здавалося б, з нізвідки.

За такого сценарію гравці були, в кращому випадку, ходячими мішками з очками досвіду, які чекали, коли їх зберуть її мурахи. А ще краще, оскільки вони відроджувалися, то фактично ставали ходячою бандою мазохістів, що надають поновлювані ресурси. Зачекайте, тепер, коли вона сформулювала це в таких термінах, Лія не бачила негативної сторони в такій рекламі.

Хоча Лія вже схилялася до того, щоб погодитися, вона знала, що в переговорах завжди корисно дати іншій стороні вказати на переваги прийняття їхньої пропозиції, тому вона чекала, щоб почути, що розробники можуть дати.

<<<Пропозиція розробників наступна: "Персонаж гравця [Лія] отримує очки досвіду за вбивства гравців під час виставкового матчу". Чи здається це справедливим обміном?>>

Це була непогана пропозиція, враховуючи, що запланований турнір не давав очок досвіду, оскільки не передбачав смертної кари. Проте, якби Лія хотіла отримати лише очки досвіду, вона б отримала набагато більше, просто чекаючи, поки гравці спробують свої сили в атаці на Великий Ліс. Ні, Лія потребувала чогось, що могли запропонувати лише розробники. Щось, чого вона потребувала зараз, але не мала простого способу отримати.
<Мені не потрібні очки досвіду, тому я хотіла б отримати інформацію, яку я зможу використати в грі.>

<<Наразі розглядається... Це буде залежати від бажаної інформації.>>

<Я б хотіла отримати мапу місцевості навколо мого лісу... Гм, я думаю, навколо Королівства Хіліт? >

Території в грі були величезні. Хоча Лія могла просто закидати проблему тілами, щоб мурахи вийшли і спробували скласти мапу місцевості, це зайняло б багато часу і зусиль з її боку. Уникнення цього клопоту було б гарною винагородою.

Зараз Лія та її військо повністю використовували ресурси, доступні у Великому Лісі. Якби вони хотіли розширити види матеріалів, що були в їхньому розпорядженні, їм довелося б переміститися на нові території.

<<На розгляді... Дякуємо за ваше терпіння... Відповідь від розробників наступна: "Схоже на чесну угоду. Ми надішлемо мапу та приз за перемогу в турнірі до вашого інвентарю після завершення циклу технічного обслуговування. Ви також отримаєте очки досвіду за вбивства під час показового матчу, як ми пропонували раніше".>>

<Чудово! У такому разі я з радістю візьму участь у вашому показовому матчі. Я подбаю про те, щоб ви відбили свої гроші, вбивши якомога більше гравців—>

***

Вейн намагався осмислити те, що щойно почув.

Він не бачив Лію з того дня, коли вони пішли до лісу. Він подумав, що щось сталося в реальному житті, або він просто не входив в систему в потрібний час, щоб побачити її, але оскільки вони з Лією не були друзями в грі, у нього не було способу зв'язатися з нею.

Поки Вейн переймався думками про відсутню Лію, час не бажав чекати, безжально наближаючись до дня події. Вейн намагався знайти розраду в тому, що якщо вона збирається брати участь, то, можливо, він побачить її на турнірі.

Він знову розчарувався, коли прийшов на місце, де не зміг помітити в натовпі нікого, схожого на Лію, і тепер, коли він програв у попередньому матчі в групі 2, єдине, що Вейн міг зробити, - це сидіти на трибунах і дивитися фінал наодинці з собою.

Фінал розвивався набагато швидше, ніж групові етапи, оскільки таємничий гравець, одягнений у чорні обладунки, легко знищив інших гравців на шляху до бездоганної перемоги.

Саме те, що сталося після цього, збило Вейна з пантелику.

<<Дякуємо всім за участь. Вітаю з перемогою. Переможницю першого офіційного турніру: Королівської Битви - [Лію].>>

<<Оскільки турнір завершився набагато раніше, ніж очікувалося, ми проведемо показовий матч за участю переможця турніру [Лії]. Він відкритий для всіх учасників, які бажають приєднатися до нього.>>

<<Показовий матч буде проходити у форматі королівської битви, як і турнірні матчі, але для гравців, які переможуть чемпіона [Лію], буде передбачено спеціальний приз.>>

Лія?! Система щойно сказала Лія...? У цій грі не може бути двох гравців з однаковими іменами. Це означало, що єдиним гравцем на ім'я Лія могла бути лише та Лія, яку знав Вейн. Чи означало це, що постать у чорній броні, яка зловісно вимальовувалася на екрані, була тією самою Лією? Що ж сталося за два тижні, відколи він бачив її востаннє?

Коли вони зустрілися вперше, вона була новачком у стартовому спорядженні і тільки занурювалася в гру. Вона навіть сказала щось про те, що вперше побачила магію. Коли той гравець перетворився на...

Був лише один спосіб дізнатися. Йому потрібно було поговорити з нею безпосередньо. Вейн спустився на арену, щоб записатися на виставковий матч.

Система сповістила всіх присутніх гравців про те, що реєстрація на виставковий матч закрита, і через кілька миттєвостей учасники телепортувалися на поле бою.

Вейн опинився посеред трав'янистої рівнини. Його пріоритет був зрозумілий - йому потрібно було якнайшвидше знайти Лію. Згідно з оголошенням, за перемогу над Лією, чинною чемпіонкою, передбачався спеціальний приз. Це означало, що більшість учасників збиралися зосередитися на ній.

Оскільки в повідомленні було сказано "гравці, які переможуть чемпіонку", це, швидше за все, означало, що якщо група переможе її, то приз отримають всі, так само як система автоматично нараховує очки досвіду всім учасникам бою. А це означало, що малоймовірно, що інші учасники націляться на когось іншого, окрім Лії.

Вейн намагався не привертати до себе зайвої уваги і підійшов до купки гравців, що зібралися біля дерева. Один з гравців гукнув його, коли він опинився в межах чутності. "Гей, ти шукаєш чемпіона?"

Вейн кивнув. "Так, саме так. А як щодо вас, хлопці?"

Ще один з гравців хихикнув і відповів: "Звичайно. Вони можуть називати це королівською битвою, але в поєдинку один на один чемпіон розмаже нас по підлозі. Єдиний спосіб для нас, звичайних гравців, зробити вм'ятину - це об'єднатися і разом взятися за цього боса-монстра".

Вейн стиснув губи і сказав: "Монстр-бос, еге ж...?"

Гравець посміхнувся. "Так, ідеально підходить, чи не так? Навіть якщо ми не зможемо її знищити, я хотів би принаймні зазирнути під шолом". Вейн вже знав. Він єдиний з усіх гравців знав, що під шоломом ховається трохи незграбна жінка-кішка.

"Так, це правда..." сказав Вейн із сухою посмішкою. Він вирішив, що приєднається до цієї групи гравців. Навіть якщо вони просто шукатимуть навмання, в групі буде легше знайти Лію, ніж поодинці.

Коли вони пробиралися вздовж дерев, Вейн побачив інших гравців, які блукали в тому ж напрямку. "Як ти думаєш, ці гравці шукають те саме?" - запитав він, спостерігаючи за процесією.

Гравець поруч з ним кивнув. "Можливо, хтось із їхніх друзів знайшов чемпіона, і вони йдуть, щоб приєднатися до них".
Третій жестом показав на інших гравців і сказав: "Гаразд, ходімо за ними".

Дерева розступилися, відкриваючи галявину з великою групою гравців. Всі вони дивилися в одному напрямку, ймовірно, туди, де стояла Лія. У той момент Вейн більше всього на світі хотів побачити її.

Один з гравців взяв ситуацію під свій контроль і гукнув до інших, сигналізуючи про початок битви. "Гаразд, народ! Гадаю, тут зібралося достатньо людей! Почнемо наш рейд! В атаку!"

Вейн був здатний як до ближнього, так і до дальнього бою, але оскільки його метою була зустріч з Лією, він побіг вперед у сутичку. Коли він вперше побачив групу, він хвилювався, що море гравців не дозволить йому просунутися вперед, але з початком битви всі гравці розпорошилися, щоб забезпечити собі вогневі позиції і пряму видимість, що полегшило йому пробіжку вперед.

Коли він врешті-решт дістався до переднього краю групи, то побачив кількох гравців зі щитами та металевими нагрудниками, що оточували одну фігуру, повністю одягнену в чорні обладунки. Здалеку сипалися заклинання і стріли, між якими гравці, озброєні мечами і щитами, ретельно нанизували луки, щоб атакувати чорного лицаря з-за своїх танкових щитів.

Вейн стрімко рушив вперед, щоб приєднатися до бою. Він кинувся з мечем з-за спини щитоносця і вигукнув: "Лія!".

Лія повернулася до Вейна. Жодна з атак, що обрушилися на неї, не мала жодного ефекту. Вейну не було сенсу хвилюватися: було ясно, що жодна з атак не завдасть їй шкоди. Не відступаючи, він знову гукнув: "Лія! Що з тобою? Звідки у тебе цей обладунок?!"

Гравець поруч з ним відреагував, коли Вейн намагався проштовхнутися повз нього. "Гей! Що ти робиш?! Ти знаєш чемпіона?!"

Інший помітив, що Вейн вигукує ім'я Лії, і крикнув: "Гей! Дозволь мені поставити тобі кілька запитань пізніше!" Навіть просто натякни, як стати таким сильним!"

Вейн ігнорував гравців, які намагалися заговорити з ним. Зараз був не час. Він знову гукнув: "Лія!"

Лія не подала жодних ознак того, що чує когось із них, а замість цього підняла руку і пробурмотіла щось до себе. Через секунду з її руки вирвався потік блискавки, який розірвався у вихорі руйнування, поглинаючи гравців на своєму шляху. Бій Вейна закінчився в ту ж мить.

Вейн стояв у шокованому мовчанні, коли його миттєво повернули на глядацькі трибуни.

"Гей, я бачив, як ти намагався поговорити з чемпіоном. "Ти його друг?" - запитав один з гравців, який безрезультатно намагався захиститися щитом від Лії, просуваючись до Вейна.

Вейн похитав головою і тихо відповів: "Ні. Ми кілька разів полювали разом, але це все".

Гравець, здавалося, здувся від відповіді Вейна. "А, зрозумів. Але ніхто більше не знає гравця. Поки що ти єдине джерело інформації. У тебе є якийсь спосіб зв'язатися з нею?"

"Якщо я її побачу, то запитаю про сьогоднішній день, - відповів Вейн після паузи. "Але, наскільки мені відомо, вона не настільки сильна..." Він замовк.

"О, то чемпіон - жінка, так? Ну, це вже щось, у всякому разі", - сказав гравець, знизавши плечима. "Хм, гадаю, це означає, що є спосіб дуже швидко стати дуже сильним. Інтрига закручується". Гравець на мить замовк, а потім простягнув свою картку друга. "Гей, ти не проти, якщо я додам тебе в друзі? Мені було б цікаво дізнатися, що ти дізнаєшся від неї".

Вейн повільно простягнув руку, взяв картку і поклав її до свого інвентарю.

<<"Персонаж [Ґальґамеш] доданий до вашого списку друзів. >>

"Називай мене Ґіл, добре?" зі сміхом сказав Ґальґамеш. "Я хотів схопити ім'я Ґільґамеш, але хтось інший вхопив його першим".

Скорочене прізвисько "Ґіл" мало сенс лише в цьому контексті, враховуючи його справжнє ім'я персонажа. Але якби Вейн не додав його в друзі, він би навіть не знав, що його справжнє ім'я "Ґальґамеш". Ніщо не обмежувало вас називати когось зареєстрованим ім'ям персонажа -

"Імена..." пробурмотів Вейн. Він відчував, що щойно натрапив на щось важливе, але в голові все ще вирували події дня, і він не міг зрозуміти, що саме. Виснажений, Вейн попрощався з Ґілом і повернувся до Ерфарену, де відключився від мережі на цілий день.

***

[[Нашим шановним гравцям,

Дякуємо вам за те, що ви є цінними членами спільноти гравців Boot Hour, Shoot Curse / Час завантаження, прокляттий постріл.

Турнір "Королівська битва", наш перший великий захід спільноти, пройшов з великим успіхом завдяки вашій активній участі. Ми хотіли б подякувати всім, хто взяв у ньому участь.

У нас заплановано багато різноманітних заходів, тому, будь ласка, слідкуйте за новими анонсами.

Будемо раді бачити вас на наступному заході!

Дякуємо, що взяли участь у грі "Boot Hour, Shoot Curse ", і ми з нетерпінням чекатимемо на вас у грі.]]

***

[[Оголошення про технічне обслуговування сервера,

Дякуємо вам за те, що ви є цінними членами спільноти гравців Boot Hour, Shoot Curse.

Гра буде закрита на технічне обслуговування після нашого першого заходу спільноти за наступною датою:

X місяць Y день, з 10:00 до 19:00 (*Час обслуговування може бути продовжено через технічні проблеми)

В рамках технічного обслуговування ми випустимо оновлення гри, щоб впровадити зміни, спричинені загальними скаргами гравців.

"Навички та заклинання, що активуються голосом, мають погані назви, і їх незручно вимовляти вголос".

Ми дякуємо вам за чесний відгук, і після ретельного внутрішнього обговорення ми впровадили зміну, яка дозволяє персонажам встановлювати власні фрази активації для кожного вміння. Якщо персонаж не встановив власний ключ активації, ви все одно можете використовувати погано названу і незручну ключову фразу для активації ваших навичок.

Дякуємо вам за гру Boot Hour, Shoot Curse, і ми з нетерпінням чекаємо на нові зустрічі з вами у грі]].

***

<<Часті запитання

У цьому розділі ви знайдете відповіді на найпоширеніші запитання, які надсилають користувачі, а також способи вирішення проблем, що найчастіше виникають. Перш ніж звертатися до служби підтримки, будь ласка, перевірте тут, чи розглядалося ваше питання.

Ми не можемо відповісти на деякі питання, що стосуються ігрового контенту або ігрових систем, і просимо вас з розумінням ставитися до надання інформації, яка повинна бути знайдена в грі.

Q: У грі є персонаж, який має неймовірну силу. Чи були її здібності надані командою розробників, чи вона може використовувати якийсь баг у грі?

A: Ми розібралися з цим питанням і не знайшли жодних проблем з гравцем.

У зв'язку з тим, що інформація про внутрішньоігрові системи та механіки дає велику перевагу в грі, жодному співробітнику нашої компанії не дозволено грати в гру.

Як вам, можливо, відомо, системи віртуальної реальності 5-го покоління і більш пізніх версій структурно унеможливлюють шахрайство на стороні клієнта в іграх такого типу. Крім того, в нашій грі використовується системний штучний інтелект, який має повні можливості для виявлення та закриття будь-яких вразливостей, що виникають через баги. Це унеможливлює використання багів для отримання несправедливої переваги в грі.

Ми розуміємо, що проходження гри може сильно відрізнятися у різних гравців, але це є частиною задумки гри.

Дякуємо, що граєте в Boot Hour, Shoot Curse, і ми з нетерпінням чекаємо на нові зустрічі з вами в грі.>>.>>

***

<<Гравцеві [Лія],

Дякуємо за те, що ви є цінним членом спільноти гравців Boot Hour, Shoot Curse.

Ми хотіли б висловити нашу подяку за вашу допомогу в проведенні першого заходу спільноти, Королівського турніру, який мав такий приголомшливий успіх.

В рамках наших маркетингових зусиль ми хотіли б використати кілька бойових сцен за участю вашого персонажа в наших майбутніх рекламних роликах, і ми пишемо вам сьогодні, щоб попросити вашого дозволу на використання вашої зовнішності в наших рекламних роликах.

Сцени, які ми хочемо використати, є наступними—>>