Хоча формально Ґюґелькуппе знаходився в сусідній країні, до нього було ще досить далеко.
Подорожуючи в помірному темпі, щоб відповідати швидкості Бланк, їм знадобився цілий день, щоб дістатися туди. Це означало, що відстань перевищувала ту, яку міг подолати поштовий голуб. Можна з упевненістю припустити, що більшість країн не стали б турбуватися про відправку голубів через кордони до сусідніх країн.
"Хм. Але якби хтось використовував “Домінування” на голубах, хіба це не змінило б ситуацію?"- запитала Бланк. "Навіть якщо вони помруть, ви можете просто відправити іншого. До того ж, можна було б змусити їх летіти через небезпечні райони, не надто турбуючись про це."
"Це правда",- визнала Лія. "Я про це не подумала."
Її уявлення про поштових голубів ґрунтувалося на їхніх реальних можливостях, що обмежувало її перспективу. Але це був світ мечів і магії, де на кону часто стояли долі міст і цілих народів. Не дивно, що хтось пішов би на таке.
"Бланк, ти дивовижна",- вражено сказала Лія.
"Хе-хе, а як інакше!"- відповіла Бланк, сяючи від гордості.
Лія не могла заперечувати, що Бланк часто вказувала їй на речі, які вона могла пропустити, думаючи наодинці. Це була велика допомога.
"Покликати тебе з собою було дуже правильним рішенням",- сказала Лія з посмішкою.
"Не хвилюйся, я буду тримати тебе в цілковитій безпеці!"- впевнено заявила Бланк.
"Я розраховую на тебе",- тепло відповіла Лія.
Незабаром у полі зору з'явився масивний замок, розміри якого свідчили про те, що він належав дворянину, тісно пов'язаному з центральною владою, або людині зі значними досягненнями. Лія коротко обміркувала свою попередню теорію: чи могла королівська родина втекти сюди, відмовившись від суверенітету заради притулку? Ні, це було занадто рано. Їм знадобився цілий день, щоб долетіти з Елленталу, що робило таку подорож неможливим за один день суходолом.
Якби тутешні лицарі вбили королівську родину Хіліту, це означало б, що вони виїхали, як тільки столиця впала, перехопили королів і негайно повернулися, щоб доповісти гравцеві. Для цього їм потрібно було б знати в реальному часі про руйнування столиці та плани втечі королівської сім'ї. Який метод дозволив би це зробити? І навіщо ділитися цією інформацією з одним гравцем? Це було безглуздо.
"Наразі, давай приземлимося непомітно на околиці міста",- запропонувала Лія. Ми використаємо Зачарування, щоб промити мізки випадковому жителю і зібрати інформацію.
"Ліє, - втрутилася Бланк, піднявши брову, - з твоїм зовнішнім виглядом я не думаю, що непомітність - це варіант. І називати це "збором інформації"? Це більше схоже на допит під впливом наркотиків."
"Але ж у мене є камуфляж з Магії Світла, тож я можу приховати свою зовнішність",- відповіла Лія без зайвого пафосу.
"Ну, в такому разі, звичайно. Знайдемо нашу першу жертву!"- весело сказала Бланк.
"Нашого першого спільника",- поправила Лія.
***
Після низки подій вони закінчили допит свого "спільника" і швидко перетворили їх на попіл за допомогою Магії Вогню, ефективно очистивши місце події.
"Так він був жертвою!"- вигукнула Бланк, звинувачувально тицяючи пальцем. "Ти просто розправилася з ними, як тільки закінчила!"
"Ну, Зачарування не стирає їхню пам'ять",- відверто відповіла Лія.
Це було просто питання ефективності. Добровільною чи примусовою була співпраця, зрештою, не мало великого значення.
"Проте, - продовжувала Лія, - здається, що падіння Хіліту широко відоме в цьому місті. Навіть пересічні мешканці знають про це. Якщо врахувати, що минув ще один день, то той факт, що новина дійшла до кожного куточка міста такого розміру, наводить на думку, що хтось навмисно поширює інформацію."
"Отже, це пастка!"- заявила Бланк.
"Ну, ми поки що допитали лише одну людину. Цілком можливо, що він просто випадково дізнався", - спокійно відповіла Лія. "Перейдемо до наступної жертви."
"Так, звичайно",- пробурмотіла Бланк, і в її тоні прозвучала покірність.
Проте було дещо, з чим їм треба було бути обережними: вибір наступної жертви. Вони не могли дозволити собі випадково заманити в пастку гравця замість NPC. За словами Бланк, яка раніше вже була зачарована, цей досвід залишав жертву повністю притомною. Це було схоже на параліч, нездатність рухатися або чинити опір, але свідомість залишалася неушкодженою.
Вони могли використовувати Зачарування для отримання інформації від NPC, але Лія сумнівалася, що це спрацює на гравців.
"Все ж, чи є тут хоч якісь гравці?"- запитала Бланк, нахиливши голову. "Я маю на увазі, що це не зовсім якесь глухе містечко - це те, що вони називають окраїна, так?"
"Це правда, - погодилася Лія, - але людина, яка написала в соціальних мережах, має бути в цьому місті. І тільки тому, що це період івенту, не означає, що навколо немає гравців."
Важко було відрізнити гравців від NPC, просто спостерігаючи, як вони йдуть вулицею. Тож у Лії з'явився план: орієнтуватися на людей, які ходили за покупками.
Коли хтось робить покупку, якщо тільки це не бартер, йому потрібні золоті монети. NPC витягав звідкись гаманець, тоді як гравець рідко носив гаманець. Гравці могли зберігати золото у своєму інвентарі, що робило гаманці непотрібними.
Хоча цей метод був не зовсім надійним, мета полягала не в тому, щоб ідеально ідентифікувати NPC, а в тому, щоб уникнути націлювання на гравців. Просто виключення всіх, хто міг би бути гравцем, зменшувало ризик. Якщо гравець не був глибоко відданий рольовій грі, він не носив би гаманця.
"І якщо вони настільки захоплені рольовими іграми, можливо, вони будуть співпрацювати, якщо ми просто поговоримо з ними",- додала Лія, знизавши плечима.
"Співпрацювати? З нами?"- перепитала Бланк, піднявши брову. "Я маю на увазі, що ми взагалі тут робимо? Викрадаємо містян, промиваємо їм мізки, вбиваємо і приховуємо це. Погляньмо правді в очі, Лія, твоя любов до слова "спільник" трохи іронічна. Може, ти просто дуже самотня? Можливо, єдина дитина?"
"Хтозна",- тихо відповіла Лія.
Її спогади про братів і сестер були не надто радісними. Але це була проблема Лії, а не те, чим вона хотіла поділитися з Бланк. Розмова про це лише зіпсувала б настрій - або ще гірше, Бланк могла би розсміятися. Вони продовжили розпитувати ще кількох співробітників. Хоча, здавалося, не всі знали, стало зрозуміло, що значна частина населення міста знала про падіння Хіліт, ймовірно, з уст в уста.
"Якщо хтось навмисно поширює чутки, то він, мабуть, використав багато NPC як підсадних тварин",- припустила Лія.
"Це можливо, - сказала Бланк, - але це місто не на кордоні, розумієш? Тут навіть стін немає. Тут є поля... це ячмінь? Плюс, багато купців і возів всюди. Б'юся об заклад, це місце процвітає завдяки сільському господарству і торгівлі. Якщо хтось розуміє, як працює тутешня економіка, він міг би поширити чутку з мінімальними зусиллями і максимальним охопленням."
Лія обвела поглядом містечко, вдивляючись у жваву діяльність.
"Ого, Бланк... Ти дивовижна. Я не вірю тобі, коли ти кажеш, що ти ненадто розумна. Твоя проникливість така гостра, і ти так багато знаєш! Я маю на увазі, я навіть ніколи не бачила, як росте ячмінь. Я б не впізнала його, якби ти нічого не сказала."
Бланк посміхнулася, почухавши потилицю.
"Хе-хе, ну, відсотків на вісімдесят це те, що я сама недавно дізналася. Моя свита дуже розумна і вчить мене різним речам. А ячмінь? Це просто тупе везіння - я випадково побачила його нещодавно."
"Твої васали - мормоси, так? Вони, безумовно, здавалися здібними",- задумливо сказала Лія. "Зрештою, здібності васала є відображенням сили його господаря."
"Справді? Ти так думаєш? Ха-ха, дякую!"- відповіла Бланк, явно задоволена.
"Якщо ти маєш рацію, - продовжила Лія, - то не дивно, що ця новина вже поширилася і на сусідні міста. Можливо, настав час піти прямо до джерела - до когось, хто стоїть ближче до міської влади, наприклад, до лицаря."
Однак, на відміну від звичайних городян, з лицарями не так легко було б мати справу. Використовуючи ті ж самі методи розпитування, можна було наштовхнути на слід місцевої знаті, яка керує містом.
"То який план? Просто штурмуватимемо замок?"- напівжартома запропонував Бланк.
"Сміливий крок",- відповіла Лія з легкою посмішкою. "Але, чесно кажучи, це може бути найпростішим варіантом."
"Чекай, ти серйозно? Ми справді це зробимо?"- Очі Бланк розширилися.
"Зачекай, а хіба ні?"- Лія розгублено моргнула.
"Ні, ні, я не проти. Просто... Ліє, ти здаєшся такою обережною більшу частину часу, але коли все починає дратувати, ти викидаєш всю обережність на вітер. Я? Я викидаю її відразу, тому що так простіше."
"Справді? Справді?"- пробурмотіла Лія, злегка насупившись.
"Ну, в будь-якому випадку, - сказала Бланк, знизавши плечима, - якщо ми це робимо, то, напевно, варто почекати до ночі."
Лія кивнула. Дочекатися темряви було наймудрішим варіантом дій.
"Гаразд, поєднання цієї темряви з Завісою Темряви зробить майже неможливим, щоб нас хтось помітив",- сказала Лія.
"Тебе важко не помітити, Ліє",- дражнилася Бланк. "А ти не можеш просто використовувати камуфляж, як вдень?"
"Камуфляж допомагає залишатися непомітною, коли стоїш на місці або повільно рухаєшся, але він розмиває контури, якщо я занадто багато рухаюся. Це не дуже добре для бою. Але для розмови підходить."
"Тим не менш, ти вимикала його, коли промивала людям мізки",- зауважила Бланк.
"Це тому, що Зачарування менш ефективне, якщо вони мене не бачать",- пояснила Лія. "І для протоколу, це не промивання мізків. Це... прохання про співпрацю."
Вони тихо злетіли з даху готелю. Навколо було неприродно темно порівняно з навколишнім середовищем, але в нічному небі навряд чи хтось це помітив би.
"Куди ж нам податися в замку?"- роздумувала Лія. "Ми йдемо до скарбниці, чи буде швидше запитати безпосередньо у лорда?"
"Гей, як ти думаєш, чи можливо, що лордом - або, можливо, навіть вельможі - піддаються Домінуванню? Як твій Володар Долі, Зіґ?"
Лія розглядала таку можливість. З точки зору того, хто хоче використати Домінування, це була б дуже вигідна стратегія. Але для дворян, яких контролювали, це було б нічим іншим, як нічним кошмаром.
Шляхтич, який перебуває під Домінуванням, не мав би жодного стимулу до співпраці. Вони повинні були б підтримувати своїх підлеглих, не заробляючи при цьому жодних очок досвіду для себе. Щоб підтримувати видимість, їм потрібно було б просити очки досвіду у свого начальника, але з точки зору перспективи зверху вниз, підлеглі підлеглих були не більше ніж одноразовими фігурками. Надання їм досвіду, швидше за все, виглядало б як марнотратство. Така схема могла б спрацювати лише за умови надзвичайного рівня довіри між сторонами.
"Ось чому, якщо це станеться, я думаю, що це буде обмежено близькими родичами або друзями, а не чимось, що безпосередньо пов'язане з владною структурою",- підсумувала Лія.
"Зрозуміло",- сказала Бланк. "У такому випадку, оскільки це такий великий замок, якщо тут і є шляхетний у таких стосунках, то це, мабуть, лорд нагорі, так?"
"Саме так",- погодилася Лія.
Незважаючи на те, що Бланк іноді бракувало загальних знань і вона була схильна діяти, не подумавши, Лія мусила визнати, що її інтуїція часто була дуже гострою.
"Отже, - продовжувала Бланк, - нам варто піднятися на один з верхніх поверхів, можливо, туди, де є кімната з увімкненим світлом? Важливі люди, здається, завжди тусуються у вишуканих, добре освітлених місцях."
"Хороша ідея. Немає кращої зачіпки, і це ймовірно. Губернатор, який керує містом такого масштабу через виробництво і торгівлю, напевно, працює допізна, навіть після настання темряви."
Лія помітила великий балкон, що виходив із середньої частини замку. Яскраве світло розливалося з кімнати за ним, а над ним, здавалося, не було жодної освітленої кімнати. Балкон здавався їм найкращим місцем для пошуку відповідей.
Балконні штори були відкриті, і ззовні кімната здавалася порожньою. Навіть "лихе око" Лії не виявило жодних ознак присутності всередині - можна було з упевненістю припустити, що в кімнаті нікого не було.
Лія тихо приземлилася на балконі, не видаючи жодного звуку.
Вона думала використати Блискуче Дівоче Святилище для подальшого розслідування, але сяючий каскад білого пір'я, який воно створювало, був би надто помітним для їхнього непомітного підходу. На щастя, у Лії було її лихе око, а Бланк згадувала, що її темне бачення дозволяло їй добре бачити в темряві. Краще було продовжувати діяти, зберігаючи прикриття Завіси Темряви.
Зазвичай Завіса лише злегка затемнювала навколишнє середовище, але під впливом комбінації здібностей Лії та Бланк центральна зона занурилася в глибоку темряву.
Лія обережно штовхнула балконне вікно. Воно не було замкнене. Очевидно, мешканці не очікували, що зловмисники зможуть залізти у вікно на такій висоті.
Всередині кімната була заставлена обладунками - суцільними пластинчастими обладунками в західному стилі, які зазвичай можна побачити в маєтках, натхненних європейським дизайном.
Це не було схоже на офіс. Обстановка була надто похмурою і гнітючою для цього. Якщо це був не офіс, то чому світло було увімкнене о такій порі?
"А! Вікно..."- Голос Бланк порушив тишу.
Лія різко обернулася і побачила, що балконне вікно зачиняється - цього разу це була не скляна шибка, як раніше, а важкі залізні жалюзі. Він був схожий на ті, що зазвичай використовуються як штормову дошку на зовнішній стороні вікна.
Той, хто зачиняв вікно, не був людиною. Це був один з обладунків, що стояв біля стіни. І що ще гірше, він старанно приварював залізний затвор, використовуючи якісь ремісничі навички.
Крізь своє лихе око Лія бачила, як навколо фігури розріджується ледь помітний рожевий туман, наче звичайна перешкода в її баченні. Якщо її зору можна було довіряти, то суцільна броня була повністю позбавлена магії - проте вона рухалася сама по собі, заварюючи вікно.
"Це все ж таки пастка..."- пробурмотіла Бланк, її тон був покірним.
Лія мусила визнати, що попередні підозри Бланк були влучні.
"Я чув, що провісники здатні розмовляти",- сказав голос.
Джерелом був особливо багато прикрашений обладунок біля дверей кімнати. Однак це не був живий обладунок, який говорив, всередині явно хтось був. Голос був трохи приглушений, але виразно жіночий.
"Отже, ти провісник, так?"- продовжував голос. "Ви трохи раніше, ніж очікувалося, але, гадаю, це все спрощує. Доброго вечора, провіснику."
<< Опір успішний.
Опір успішний.>>
"Хм. Ніякої реакції? Чи, можливо, ти не провісник? Здається, час не той, але якби хтось мав напасти, я припускаю, що це був би провісник",- розмірковував голос.
Лія промовчала. Вона прийшла до цього замку, щоб розпитати володаря, тож розмова не була зовсім небажаною - але щось було не так.
"Я - володар цього міста",- промовила постать. "Що привело тебе до мого замку в таку пізню годину?"
<< Опір успішний.
Опір успішний.>>
Лія насупилася. На неї напали, хоча вона поки що чинила опір. Це було схоже на чаклунство, але вона не могла визначити джерело - чи це був так званий лорд, чи один з обладунків, що оточували кімнату.
Ще більш тривожним було те, що вона не могла відчути ніякої магії від обладунків. Це залишало її невпевненою в їхній природі та призначенні. А ще було впевнене твердження лорда, який без вагань назвав її "Провісником". Це означало, що вони очікували її прибуття сьогодні ввечері.
Лія прийшла через допис у соціальній мережі, але Лорд ніяк не міг знати, що провісник побачить його, не кажучи вже про те, що він буде діяти відповідно до цього допису. Судячи з їхніх висловлювань, чоловік також не думав, що Лія була гравцем. Оборонна позиція та їхні слова свідчили про те, що вони не просто чекали на провісника, але й активно заманювали її сюди.
"Хм. Зовсім ніякої реакції. Бачу, нічого не вийде",- зітхнувши, промовив лорд. "Нічого страшного."
За їхнім сигналом обладунки зрушили з місця, як один, і кинулися до Лії.
У цей момент невидимість більше не мала значення. Лія активувала Блискуче Дівоче Святилище і відповіла Пір'яним Гатлінгом, вистріливши шквалом магічного пір'я, щоб стримати наступаючі обладунки.
Вона не очікувала, що знищить їх цією атакою - але була готова до того, що буде далі.
"Блискавка!"
Бланк випустила своє заклинання. Це було одноцільове заклинання, ймовірно, вибране, щоб уникнути непотрібних супутніх пошкоджень в приміщенні. Швидка у виконанні, Магія Блискавки була чудовим вибором для надійного нанесення шкоди, а проти супротивників, одягнених у повні металеві обладунки, вона мала бути особливо ефективною.
"Га?"
Проте обладунок, в який потрапило заклинання, не виявив жодних ознак ураження. Він хитався, ніби опираючись удару, але його рухи нічим не відрізнялися від рухів інших обладунків, які не були вражені. Іншими словами, тільки гатлінг Лії, здавалося, завдав якоїсь шкоди.
"Блискавична стріла! Крижана куля! Вітрогон!"
Бланк продовжила швидку серію заклинань, націлених на одну ціль. Жодне з них не мало жодного ефекту.
Стало зрозуміло, що броня має високий опір до магії. Це могло б пояснити, чому Лихе Око Лії не виявило ніякої магії, що виходила від них - магія сама по собі здавалася неефективною проти них.
"Пір'яна куля", - спокійно пробурмотіла Лія.
Її досвід в королівській столиці Хіліт показав їй цінність цього вміння. Лія вклала очки досвіду в DEX(Спритність), що підвищило її влучність і точність. Хоча "Пірʼя Гатлінга" пропонувало величезну вогневу міць, йому не вистачало точності, необхідної для використання слабких місць. На противагу цьому, одиночний постріл "Пір'яної кулі" дозволяв їй ретельно прицілюватися в проломи в броні.
Використовуючи Гатлінг, щоб дестабілізувати їхню позицію, Лія продовжила точними пострілами пір'яними кулями, націленими на критично важливі суглоби. Коли її постріли влучали в ціль, броня падала, щоб більше ніколи не піднятися.
Для тих, хто був занадто згорблений або незручно розташований для точного пострілу, Лія просто підтримувала шквал пір'яних куль, доки їхній боєзапас не був повністю вичерпаний. В результаті уламки перетворили броню на покручену, невпізнанну купу.
Протягом усієї битви лорд залишався нерухомим, ніби спостерігаючи за боєм. Лія це не хвилювало - її метою було зібрати інформацію, і якщо лорд вирішив мовчати і утримуватися від втручання, це її не хвилювало.
Незабаром усі обладунки були повалені, збиті пір'яними кулями Лії. Тепер у кімнаті залишилися живими лише Лія, Бланк і лорд.
Якби ці обладунки дійсно були лицарями лорда, вони, швидше за все, відродилися б десь в іншому місці і повернулися б протягом години. Це було вікно часу, з яким Лія повинна була працювати.
"Зрозуміло", - спокійно промовив лорд. "У Хіліті найманці змогли відбитися від провісника, і навіть такі ефекти, як Страх, спрацювали, тому я думав, що з цим можна буде впоратися. Але ні - це не спрацювало. Я зазнав поразки."
Спокійна поведінка лорда викликала занепокоєння, тим більше, що не залишилося нічого, що могло б їх захистити. Відчуття тривоги в кімнаті було відчутним, і навіть Лія відчула його - неясне, гнітюче передчуття.
"Звідки така впевненість?"- пробурмотіла Бланк, насупившись.
Перш ніж Лія встигла відповісти, лорд продовжив: "Гаразд. Я сам розберуся з цим".
Не встигли слова злетіти з їхніх вуст, як лорд з неймовірною швидкістю кинувся вперед, з мечем у лівій руці. Лія навіть не помітила, коли він його витягнув.
"Назад!"- крикнула Лія, штовхаючи Бланк за собою.
Маючи в запасі лише мить, Лія вивернулася, відводячи праву ногу назад, щоб уникнути початкового удару.
"Хм", - пробурчав лорд, його голос був холодним.
Коли Лія ухилилася від першого удару, лорд вивернувся, його вільна права рука вистрілила вперед у пронизливому ударі, націленому прямо в груди Лії - удар рукою-мечем, нанесений в упор.
Цього разу ухилитися було неможливо.
"Удар крилом!"- крикнула Лія.
"Га-!" - буркнув лорд.
Перед тим, як їхні руки торкнулися один одного, Лія змахнула крилом з усієї сили, відкинувши лорда назад.
"Перо Гатлінга!"- Лія негайно продовжила, випустивши шквал пір'я, щоб відкинути лорда ще далі назад. Вона сподівалася добити його, як це було з лицарями раніше, але обладунки лорда виявилися набагато якіснішими.
Тим не менш, розрив між ними збільшився. Судячи з їхнього стилю ведення бою, лорд переважав у ближньому бою. Дотримання дистанції мінімізувало б ризик бути заскоченим зненацька.
"Пір'яна куля!"- Лія цілилася в проломи в обладунках, випускаючи точний постріл.
Але лорд ухилився. Лія не очікувала, що хтось може так швидко ухилитися від атаки. Його стат AGI(Швидкість) має бути напрочуд високим.
Дворяни, за задумом, мали тенденцію легше накопичувати очки досвіду в межах своєї ієрархічної структури. Цілком можливо, що цей лорд вклав значні очки у власну статистику, а не в статистику своїх лицарів.
"Сліпучий спалах!" - вигукнув лорд, активуючи вміння.
Лії воно було незнайоме, але з назви випливало, що воно мало затьмарити її зір. Однак це було неефективно - Лія заплющила очі. Її Завіса Темряви все ще була активна, і здавалося, що лорд не зрозумів, що вона може бачити його.
Потім, в одну мить, лорд зник.
Ні - він знову з'явився прямо перед нею.
Лія впізнала рух. Це був Миготливий крок. Лорд просто змінив ключове слово для активації цього вміння.
О так, це оновлення дійсно відбулося! Але невже NPC теж можуть це робити?!
Тепер лорд тримав меч у правій руці, піднімаючи його вгору з низького положення. Лія відреагувала миттєво, піднявши ліву ногу і вдаривши пальцями ноги по руці лорда, вибивши меч з їхньої руки і відправивши його в політ.
Однак, здавалося, що лорд очікував цього. Не вагаючись, він просунув своє плече під підняту ногу Лії, схопивши її і зафіксувавши коліно на місці. Лія відчула різкий дискомфорт у коліні - вони мали намір його зламати.
Обертаючи тілом, Лія змінювала кут нахилу суглобів і силу, що прикладалася до них, нейтралізуючи захоплення.
Зазвичай такий маневр не був би можливим у часі, але в цьому світі різниця в показниках може зробити неможливе досяжним. На щастя, AGI Лії був вищим, ніж у лорда, що дозволило їй ледь врятуватися.
"Удар крилом!"- Лія змахнула крилом, цілячись у шию повелителя.
Повелитель контратакував, різко піднявши ногу Лії, виводячи її з рівноваги і ухиляючись від атаки. Хоча її удар не влучив, цей маневр дозволив Лії вивільнити ногу з їхньої хватки.
"Пір'яна куля!" - вистрілила вона, використовуючи постріл як фінт. Вона знала, що від неї ухиляться.
Коли лорд ухилився від атаки, Лія завдала удару ногою. Удар відбився від її ноги. Це було схоже на удар по сталевій стіні. З якого металу це зроблено?
Атака не завдала ніякої шкоди лорду, насправді, Лія відчула біль, що випромінювала її власна нога. Проте віддача від удару створила достатню дистанцію, щоб перезавантажити бій.
"Ти б'єшся і в ближньому бою, але я чув, що твоя магія повинна бути твоєю найсильнішою зброєю",- сказав лорд, випроставшись. "Але ти зовсім не використовувала магію. Може... я все ж таки переплутав тебе з кимось іншим?"
Здавалося, лорд мав намір скористатися моментом, щоб переоцінити ситуацію.
Лія теж скористалася шансом переоцінити ситуацію. Вона не відчувала нищівного почуття поразки, але цей супротивник був безсумнівно сильнішим за всіх, з ким їй доводилося стикатися раніше. Принаймні, він був сильнішими, ніж Лія, коли вона була ще ослабленою.
Це означає, що якщо цей лорд має доступ до такого ж артефакту, як і раніше, я, ймовірно, не зможу перемогти.
На додачу до проблеми, його обладунки, схоже, повністю відбивали магію, що робило їх кошмаром для будь-якого користувача магії. Міцність обладунків також не обмежувалася магічним опором - здавалося, вони пропонували фізичний захист, що виходив далеко за рамки того, з чим стикалася Лія.
Доказ - мій власний удар, - з гіркотою подумала Лія. Мало того, що він не завдав жодної шкоди, так ще й моя нога отримала пошкодження від віддачі від удару об обладунок. Їхній захист повинен перевищувати комбінований захист мого VIT і цих черевиків з Великого лісу.
Такого рівня захисту Лія ще ніколи не бачила, і це не обіцяло нічого доброго.
Стратегії Лії та Бланк вже були розкриті, і утримувати Завісу Темряви активною тепер не мало сенсу, навіть якщо вона постійно виснажувала MP Лії.
Вона не могла точно знати, скільки магії може відбити лордський обладунок, але важко було уявити, що він зведе нанівець усі її здібності. Якщо трапиться найгірше, грубої сили за рахунок чистої магічної потужності буде достатньо.
Лія деактивувала своє закляття і розплющила очі. Бланк, яка відійшла в куток кімнати, також скасувала своє закляття.
Незважаючи на хаос попередньої битви, світло в кімнаті залишалося непорушним. Це були не смолоскипи, а якийсь магічний пристрій, що виробляв постійне освітлення. Лія зробила собі подумки замітку - і обладунки, і ці світильники були б цінним доповненням до її печери, якби вона могла якось забрати їх назад.
У магічному світлі повні пластинчасті обладунки лорда виглядали ще більш вишукано, ніж тоді, коли Лія бачила їх опосередковано, через ману-сприйняття.
Вони витримали значну кількість атак, але на їхніх обладунках не було жодної подряпини.
"Ха-ха-ха..."
Раптом лорд почав сміятися.
"Ха-ха, а-ха-ха-ха-ха! Аааа ха ха ха ха ха ха!"
"Лілія, що з ними сталося? Ти його за сильно вдарила?"- запитала Бланк, і в її тоні прозвучала підозра.
"Ну я била його кулаками і ногами, звичайно, але це не повинно було завдати великої шкоди",- відповіла Лія. "Якщо він втрачає самовладання, то не через мене. Він, напевно, був "не в собі" від самого початку."
Після довгого приступу сміху лорд нарешті, здавалося, заспокоївся. Його колись насторожена поза розслабилася до чогось набагато більш невимушеного, коли вони злегка нахилилася і втупився своїм поглядом в Лію.
"Ха-ха-ха... Так, так. Я думав, що ти просто NPC, створений розробниками, враховуючи час. Але подумати тільки, що бос івенту насправді гравець! Це було несподівано!",- сказав лорд, його тон був сповнений веселощів.
"Він щойно сказав “гравець”?" вигукнула Бланк, її очі розширилися, коли вона повернулася до Лії. Ліліє, цей хлопець теж гравець! Те, що вони називали його лордом, було брехнею!"
"О? То твій супутник теж гравець",- недбало зауважив лорд. "Але дозвольте мені виправити вас в одному: моє твердження про те, що я лорд, не є брехнею."
Однак більшою проблемою було те, як цей так званий лорд так швидко визначив Лію як гравця. Судячи із зовнішнього вигляду чи поведінки, це було майже неможливо - зрештою, навіть Вейн та інші члени тієї рейдової групи не здогадалися про це.
Ще кілька хвилин тому цей лорд також чітко вірив, що провісник був босом івенту.
"Тобі цікаво, як я здогадався, що ти гравець, чи не так?"- сказав лорд, його тон був грайливим, а очі прикуті до Лії.
"Лілія, так? Хм, не найкреативніше ім'я, але я не з тих, хто критикує."
Не найкреативніше ім'я. Ці слова вразили Лію, наче рука схопила її за серце.
З чиїм ім'ям він її порівнював? подумала Лія, її пульс прискорився. Чи може це бути...
"Хочеш, щоб я дав тобі відповідь?"- з посмішкою продовжував лорд. "Ось вона."
Фігура перед нею - ні, гравець - повільно зняв шолом, дозволивши йому впасти на підлогу з металевим дзенькотом.
"Що...? Що?!"- Бланк заціпеніла, її очі бігали між Лією та лордом без маски.
Обличчя, що з'явилося, було ідентичним до обличчя Лії в усіх відношеннях, за винятком чорного волосся і темних очей.
"Причина, чому я знав, що ти гравець, проста", - почав лорд, його тон був спокійним, але пронизливим. "Ти... неприродно бліда зараз, і, звичайно, система гри, здається, трохи відполірувала все, але я ніяк не могла помилитися з твоїм обличчям, моя дорога Ліліє."
"Що? Близнюки?"- Бланк затнулася, озираючись між ними.
"О, які лестиві слова, мій друже", - відповів лорд з посмішкою. "Але ні, боюся, що я набагато старша."
Чому він чи то вона була тут? Навіщо вона влаштувала цю пастку? Як вона, як гравець, може бути лордом цього міста? І що важливіше - чому вона грали в цю гру? Де вона взагалі жила зараз?
У голові Лії кружляло безліч запитань, так багато, що вона не могла зрозуміти, які з них варто поставити, і чи варто їх ставити взагалі. Її думки були схожі на заплутану павутину.
"У тебе такий вираз обличчя", - перервав її роздуми лорд. "Вираз, який говорить: "У мене мільйон запитань, але я не знаю, з чого почати"."
"Га? Це правда, Лілія?"- запитала Бланк, нахиливши голову.
"Ні..."- пробурмотіла Лія, її голос був різким.
"Бачиш? Це неправда!"- заявила Бланк.
"Хоча, можливо, це правда", - знизавши плечима, втрутилася лорд. "Але нічого страшного. У нас є час, і це не схоже на настрій, щоб продовжувати боротьбу, чи не так? До того ж, сьогоднішній результат - це явно моя поразка. Тож, давай, запитуй мене про що завгодно".
Поразка.
Це не було достатньо ясно, щоб назвати це вирішальною поразкою, але слова лорда, здавалося, давали Лії перевагу. Вона не могла не відчути гострого розчарування - це було майже більш дратівливим, ніж повна поразка. Проте Лія змусила себе зберігати самовладання, придушуючи свої емоції. Вона звикла робити це, коли стикалася з цим обличчям.
"Твоє ім'я?"- запитала Лія рівним голосом.
"О, так, я забула представитися", - відповіла лорд з невимушеною посмішкою. "Я Лайла. Як бачиш, я гравець, що використовує людський аватар. Зазвичай я виступаю в ролі лорда цього міста. А ти, там?"
Бланк злегка зрушила з місця, все ще насторожена.
"Ух... Це вступне слово здається мені напрочуд знайомим", - пробурмотіла вона, перш ніж прочистити гОрал. "Я Бланк. Тобто, вампір."
Лія втрутилася, її тон був різким.
"Лайла, яка твоя мета тут? Навіщо ти все це підлаштувала?"
Було багато речей, про які вона хотіла запитати, але зараз вона зосередилася на грі. Бланк теж була тут, тож питання мали бути доречними.
"Це трохи туманно, але я спробую відповісти",- спокійно відповіла Лайла. "Якщо під "всім цим" ти маєш на увазі заманити Лілію сюди і заманити її в пастку, то, звичайно, я дам тобі відповідь."
Лія кивнула.
"Моя мета була проста: Я хотіла здійснити домінування над босом івенту, відомим як "Смерть, що спускається"."
Лія здригнулася від незнайомого терміну. Невже це мала бути вона? Якщо так, то ім'я було нестерпно незручним.
"Цей вираз!"- Лайла хіхікнула, явно розважившись. "Ні, ні, не хвилюйся. Це не офіційний титул. Деякі гравці почали називати тебе так, і це просто прижилося. Але побачивши твій вираз обличчя, я вирішила, що це того варте."
Лія зітхнула, вирішивши не зважати на дражнилки.
"Ти вмієш користуватися “Домінуванням”, Лайло?"
"Цей тон - ти не здивована. Ти теж можеш його використовувати, чи не так, Ліліє? Має сенс. Що стосується мене, так, я можу. Я розблокувала його після того, як еволюціонувала від людини до просунутої раси. Моя нинішня раса - Шляхетна Людина, по суті, варіант дворянського класу."
Лайла злегка відкинулася на спинку крісла, недбало жестикулюючи, пояснюючи.
"Просунуті раси отримують доступ до расових навичок, таких як Домінування. Щодо того, як я взагалі стала шляхетною, то це довга історія. Якщо я почну з самого початку, це займе деякий час. Хочеш зробити невелику перерву?"
"Ні",- твердо відповіла Лія. "У мене все одно є ще питання, тож продовжуй."
"Гаразд",- кивнула Лайла. "Тоді давай у хронологічному порядку. Усе почалося, коли мене взяли на найперший закритий альфа-тест."
"Закритий альфа-тест? А це не занадто далеко в минуле?"- недовірливо втрутилася Бланк.
Очі Лії звузилися.
"Зачекай, ти серйозно? Дані про персонажів із закритої альфа-версії не повинні були переноситися на пізніші тести..."
"Саме так",- підтвердила Лайла, свідомо посміхаючись. "З цього все й почалося. І так, це довга історія. Ти не заперечуєш, якщо я принесу кілька стільців і напоїв? Щоб вам було трохи зручніше? Не треба бути на сторожі - я не планую ніяких засідок на даний момент. О, і ти не заперечуєте, якщо я зніму цю броню?"