"- І ось як це все відбувалося!"- Бланк закінчила свою розповідь з блиском, її ентузіазм осяяв кімнату.
Це була дивовижна, майже фантастична історія, але, безперечно, цікава.
Але найбільше вона заспокоювала. Якщо саме так Бланк отримала Васала та інші свої унікальні здібності, то це не було чимось, що інші гравці могли б легко повторити.
"Отже, вампір, так? Вампіри можуть використовувати власну кров, щоб перетворювати своїх слуг на сильніших?"- запитала Лія, обдумуючи наслідки.
Бланк охоче кивнула, а Лія прокрутила інформацію в голові. Витрати на LP і MP здавалися великими, але ці ресурси з часом відновлювалися природним чином. З практичної точки зору, це була ефективна здатність. Обмеження - обмеженість прислужників, пов'язаними з вампіром, і, ймовірно, тільки нежить або подібні істоти - тримали її збалансованою. Це було не зовсім те саме, що "Васал" Лії, але це була квінтесенція вампірської сили, занурена в тему.
"Отже, Лія, якої ти раси? Очевидно, що це не один із стартових варіантів, чи не так?"
Лія завагалася, ретельно обмірковуючи свою відповідь.
Бланк здавалася достатньо чесною, щоб не поширювати секрети Лії, але та сама чесність щойно змусила її викласти свою історію без натяку на застереження, пропонуючи деталі, які можуть легко стати зобов'язаннями в поганих руках. Чи зможе Бланк тримати язик за зубами, якщо до цього дійде? Лія сумнівалася в цьому.
Але припустімо, що гіпотетично вони мали утворити якийсь альянс. Або, завдяки якомусь повороту долі, який трапляється раз на мільйон, опинитися у списках друзів одна одної - гіпотетично. Приховування правди зараз лише породило б недовіру пізніше.
Було ясно, що Бланк врешті-решт дізнається правду, а крім того, Бланк була чесною з нею. Було б справедливо відповісти ій тим же.
"Я..."
Бланк і її мормоси - Азалія, Кармін і Пурпурний - всі як один нахилилися вперед, їхні очі блищали від цікавості. Незважаючи на їхні відмінні риси, вирази їхніх облич були настільки синхронними, що Лія не могла не замислитися: Невже слуги, незалежно від того, скільки у них INT чи MND, неминуче в чомусь віддзеркалюють свого господаря?
"Я, - Лія зробила паузу, насолоджуючись моментом, - Королева Руйнування."
У Бланк відвисла щелепа. "Зачекай, серйозно?!"
Лія посміхнулася, відчуваючи вагу відкриття. "Так. Це моя нинішня раса. Взагалі-то я починала як ельф, але..."
І ось так Лія опинилася у власній казці, розповідаючи про перипетії своєї подорожі.
"То це означає, що ті мурахи тепер твої прислужники, міс Ліє? Це означає, що це вони вбивали мене, так?"- запитала Бланк, нетерпляче нахилившись вперед.
Лія нахилила голову, роздумуючи. Вона не була впевнена, що на континенті не було інших печер, заповнених мурахами, але з контексту здавалося ймовірним, що ті, про які йшлося, належали Суґару.
"Це не було моїм наміром", - зізналася вона, знизавши плечима. "Але, гадаю, ти можеш подивитися на це з такого боку. Але тепер вони мої слуги, тож я буду вдячна, якщо ти пробачиш їм знищення міста."
"Звичайно!"- яскраво сказала Бланк, а потім з цікавістю нахилила голову. "Але зачекай, міс Ліє, ти весь цей час грала соло?"
Від несподіваного запитання у Лії рефлекторно розправилися крила.
Крила не були природною особливістю її початкової раси, і вона все ще звикала ними керувати. Попри це, їй вдалося зберегти рештки самовладання. Прогрес.
"Так, майже так", - сказала Лія, акуратно складаючи крила. "Мій стиль гри не зовсім... стандартний, я гадаю. Але я спілкувалася з іншими гравцями тут і там."
Лія опустила частину про те, як вона вбивала всіх своїх співрозмовників.
"Справді?"- Бланк розширила посмішку. "Я завжди думала, що мій стиль гри теж десь там! Гадаю, це робить нас з тобою схожими! Ти так не думаєш?"
Лія дозволила собі невеличку посмішку. Це було багатообіцяюче.
"Так, я думаю, що ми поладнаємо, міс Бланк."
"Можете звати мене просто Бланк!" - зі сміхом поправила вона, махаючи руками. "О, слухай, міс Ліє, хочеш обмінятися візитками?"
"Звісно."- Лія простягнула свою картку друга трохи надто нетерпляче.
Коли справа дійшла до великої кількості реєстрацій друзів, Лії не було рівних - звісно, не серед гравців, а серед васалів. Вона відточила цей процес до такої міри, що він став практично м'язовою пам'яттю.
"Дякую!"- сказала Бланк, беручи картку. Вона перевернула її в руках. "Так... що це?"
Лія моргнула, зрозумівши, в чому справа.
"О, ти ніколи не робила цього раніше, так? Просто додай картку до свого інвентарю",- терпляче пояснила вона. "Як тільки вона там опиниться, ми офіційно стаємо друзями. Якщо ми обидві обміняємося картками, це буде взаємна реєстрація."
Не те, щоб взаємна дружба сильно відрізнялася від односторонньої реєстрації в цій грі, але все ж таки.
"Зрозуміла!"- Бланк захоплено кивнула. "А де моя картка...?"
Після короткого інструктажу щодо доступу до свого інвентарю, Бланк нарешті змогла знайти і віддати свою картку. Обмін завершився, Лія і Бланк офіційно стали взаємними друзями.
"Моя найперша подруга!"- вигукнула Бланк, її обличчя світилося від захвату.
"Ти також моя перша... подруга-гравець", - зізналася Лія з легкою усмішкою. "І не треба ніяких формальностей. Називай мене просто Лія"
"Зрозуміла, Ліліє!"- щебетала Бланк, давши їй прізвисько і не пропускаючи жодного удару.
Бум. Крила Лії знову рефлекторно розгорнулися.
Після того, як реєстрація друзів була без проблем завершена і вони встановили розуміння позицій одне одної, вони почали обговорювати поточну ситуацію.
"Отже, моя нинішня раса - Королева Руйнування",- почала Лія. "І, здається, людство полює на мене, бо вирішило, що я "провісник". А, так, провісник - це..."
Лія почала пояснювати, що таке "провісник". Оскільки вона ще не дослідила цю тему в соціальних мережах, деякі її розповіді були спекулятивними, але загальне розуміння було вже недалеким.
"І саме тому для мене насправді краще, якщо вони думають, що я просто організований івентом NPC",- підсумувала вона. "Це дозволяє мені ефективно стежити за пересуванням людства через їхню балаканину в мережі."
"О! Бо якби вони дізналися, що ти гравець, то перестали б недбало обговорювати свої плани в соціальних мережах!"- Бланк кивнула, виглядаючи враженою. "Має сенс. Отже, ти була тим великим поганим провісником, про якого всі говорили, так, Ліліє?"
"Як скажеш", - відповіла Лія, знизавши плечима. "І тут у мене з'явилася ідея: Бланк, а що як ти теж зіграєш роль боса NPC?"
"Це круто! Зла фатальна жінка! Прекрасна вампірша, права рука Королеви Руйнування!"- Бланк крутилася на місці з диким хвилюванням. "Це шалено напружено! Ні, забудьте про це - це ЕПІЧНО! Абсолютно МЕГА ЕПІЧНО!"
"Епічно?"- Лія моргнула, але пропустила це повз вуха. "Ну, я рада, що тобі подобається. Тож, якщо тобі трапиться зустріти інших гравців, просто дотримуйся цієї ролі, гаразд?"
"Зрозуміла! Мені треба почати мозковий штурм, щоб придумати кілька крутих реплік - адже для таких речей потрібна ідеальна атмосфера, так?"
Лія тихо хіхікнула. "Якщо ти все ж таки розмовляєш з іншими гравцями, то краще говорити коротко. Я, як правило, говорю занадто багато, коли хвилююся, і так можна випадково видати себе."
З точки зору Лії, вона знайшла ідеального союзника для її поточних обставин. Вона зробила собі запис у пам'яті, що запросить Бланк, якщо в майбутньому їм трапляться групи людей-гравців. Об'єднання звучало багатообіцяюче.
"То який твій план, Бланк?"- запитала Лія. "Ти прямуєш до міста на північний захід від останнього?"
"Хм, напевно! Дорога звідси веде до столиці, так? Якщо ти вже зайнялася цим напрямком, то я піду іншою дорогою. Якщо ми будемо розділяти і володарювати, ми розвалимо цю країну ще швидше!"
Хоча під час розставання Лія відчувала ледь помітну, майже непомітну, самотність, вона мусила визнати, що розділитися було ефективніше. Хоча у неї були певні побоювання щодо сил Бланк, вона не могла нічого вдіяти, щоб вирішити цю проблему.
"Ось, візьми", - сказала Лія, витягаючи зі свого інвентарю карту - щось, що вона колись отримала як нагороду, - і простягаючи її Бланк.
"Га? Карта? У цій грі є карти? Навіть у бібліотеці графа такої не було!"- вигукнула Бланк, широко розплющивши очі.
"Технічно, карти в бібліотеці були,- послужливо додала одна з мормосів Бланк (хоча Лія не могла сказати, яка саме), - але вони були такі старі, що не придатні для використання в якості довідників."
"Мені вдалося дістати це через свої зв'язки", - пояснила Лія. "У мене є й інші подібні, тож можеш взяти собі. Це повинно допомогти з твоіми планами вторгнення."
"Ви впевнені?" - запитали мормоси. "Після того, як ви вже врятували нам життя, тепер ви даруєте нам щось таке цінне?"
"Все гаразд. Бланк моя... ми тепер друзі. І ще одне."
Відстебнувши меч на поясі, Лія простягнула його Бланк, разом з піхвами.
"Цей меч сам по собі монстр", - пояснила Лія. "Навіть якщо ти не зможеш володіти ним сама, він буде атакувати твоїх ворогів самостійно. Як тільки знищиш наступне місто, напиши мені в чат або ще кудись. Я б хотіла почути, як все пройшло."
"Звісно!"- Бланк широко посміхнувся, стискаючи предмети.
Вони випросталися, обмінявшись миттю взаємної поваги. Вони могли б продовжити розмову, але на це буде час пізніше.
"Щасти тобі, Бланк. Я вболіватиму за тебе", - сказала Лія, кивнувши головою.
"Ти теж, Ліліє! До зустрічі!"- Бланк відповіла, махнувши рукою.
Мормоси перетворилися на кажанів і злетіли в небо, а Бланк з трьома червоними скелетами - Верміліоном, Скарлет і Крімсоном - вирушила в дорогу.
Лія деякий час стояла, спостерігаючи за сюрреалістичним образом вампіра, якого несли воїни-скелети, поки вони не зникли з поля зору.
***
[Святкуємо] Провісника переможено! [Бос івенту переможений]
001: Міцний, але не лущиться
Ця тема присвячена поразці боса івенту. Учасники можуть висловити свою радість, якщо ви були там, або заздрість, якщо вас там не було.
002: Аматаін
О тема, гарна робота.
003: Анонімний Ельф
Чудова робота! Я саме збиралася почати тему, але не очікувала, що хтось, хто відродився, випередить мене.
004: Міцний, але не лущиться
Ну, я дивився на екран своїх навичок, і коли бачиш такий раптовий сплеск досвіду, це очевидно, розумієш?
005: Аматаін
Так, цей приріст досвіду був диким. Ми дуже вдячні лідеру.
006: Манкі Дайв Саске
>005 І Ґілу теж. Якби він не помітив цей тред, ми б, мабуть, не дійшли до кінця.
007: Міцний, але не лущиться
Ельф, ти вижила, так? Ти ж була у тилу і все таке. У тебе були якісь зілля?
008: Анонімний Ельф
Так, я вижила.
Зілля були, але один і той самий товар був розкиданий по всьому місту. Гадаю, пристойної якості, але з такою великою кількістю, сумніваюся, що вони багато коштуватимуть.
009: Аматаін
Цифри. Ця подія більше схожа на отримання досвіду. Втрати EXP також немає - ймовірно, це було розроблено для битви з босами, які вимагають багато EXP.
010: Орінкіі
Має сенс. Навіть якби ви продавали речі, вони б не пішли за багато. Чесно кажучи, я був би не проти, якби ми просто дозволили лідеру залишити все собі.
011: Манкі Дайв Саске
Ні, Вейн, мабуть, наполягатиме на тому, щоб розділити все. Навіть якщо це буде просто символічно, краще розподілити речі.
012: Країна поп
Саске, ми познайомилися лише сьогодні, але ти, ну...
013: Аматаін
Так, це точно ти.
014: Манкі Дайв Саске
Що в біса означає "точно ти"?
015: Сонате Ататака
Саске, ти напрочуд вдумливий, незважаючи на свою грубу мову.
016: Країна поп
О, ось воно.
017: Манкі Дайв Саске
Припини! Це не так!
018: Арафабукі
Вибачте, ця тема - жарт чи що? Що таке бос івенту?
019: Аматаін
>018 Це свого роду продовження теми. Деякий час тому була тема під назвою "Підтверджено боса івенту в столиці Хіліт", а це, так би мовити, афтепаті того треду.
020: Арафабукі
Чекай, що? Бос івенту? Серйозно? Ви що, вже встигли його побити?
021: Без Гарніру
Ух, ще одна топова група забирає всі нагороди.
022: Міцний, але не лущиться
Ну, це була складна локація, а часу було обмаль. Якщо у вас є скарги, надсилайте їх розробникам.
...
...
...
052: Ґальґамеш
Народе, ця штука була божевільною.
053: Вейн
Вибачте всі.
054: Ментейн-ліст
Провісник повернувся. І тепер він сильніший.
055: Анонімний Ельф
>054 Га? Що ти маєш на увазі?
056: Ментейн-ліст
Саме так, що сказав. Провісник покращився і повернувся. Вейн вважає, що остання битва не була фінальною битвою з босом - це була подія трансформації. Для боса.
057: Ґальґамеш
Це підтверджується. Ось що ми поки що підтвердили:
Нові дальні фізичні атаки.
Якась здатність, що збільшує площу.
Безшумні (без руху) магічні атаки.
Заклинання набагато точніші - від них майже неможливо ухилитися.
Втричі більша кількість крил.
Очі, що світяться.
058: Вейн
>057 Друга половина звучить як реклама іграшки, але так, це правда. Це була не друга форма, а третя. І мовчазний кастинг жорстока імба - це як отримати удар несподіваним інста-кіллом.
059: Ментейн-ліст
Те маленьке заклинання, схоже на чорну діру, в яке потрапили лицарі? Так, це те, що я думаю. Під кінець розрив у силі був настільки значним, що ми навіть не відчували бажання чинити опір.
060: Міцний, але не лущиться
Зачекайте, це справжнє закляття? Що за чортівня?
061: Аматаін
У нас ще майже тиждень до кінця івенту. Я знав, що він не закінчиться перемогою над босом на другий день, але не очікував, що це буде велике розкриття в середині івенту.
062: Манкі Дайв Саске
Не може бути. Я спалив стільки предметів для цього бою. Це несправедливо.
063: Ментейн-ліст
Так, "Каменів, що зв'язують душу" були важкою втратою, але, враховуючи приріст EXP, це, мабуть, було того варте.
064: Манкі Дайв Саске
А як же Бомби з чорнил кальмара?
065: Міцний, але не лущиться
Вони були набагато дешевші, лол.
066: Вейн
Вибачте, але я помер, не встигнувши схопити металеву залишки боса. І столиці кінець. Після того, як я помер вдруге, я не зміг відродитися в королівському палаці.
067: Ментейн-ліст
Столиця... так, її не врятувати. Але я встиг прихопити кілька металевих шматків під час втечі з міста.
068: Ґальґамеш
Ого, ти неймовірний! Стривай, де ти зараз, Ментейне?
069: Ментейн-ліст
У Вельсі. Містечко під назвою Кьярро - моя база. А ти, Вейне?
070: Вейн
...я поняття не маю, де я. Знову випадковий респаун. Знову.
071: Країна поп
Лідере, це вже третій випадковий респаун за півдня?
072: Анонімний Ельф
Ого. Ти, мабуть, проклятий абощо.
***
Ігрова теорія лору Мегатред Частина 5
053: Професор Морі-арті
Підсумовуючи, є шість провісників, відомих у всьому світі:
Споконвічний, Архідемон, Архангел, Король комах, Володарі морів і Золотий Дракон. Правильно звучить?
054: Haust
Вам потрібно додати Неживого/Нежить Ангела з поточного івенту. Він вже був переможений, але це має бути задокументовано.
055: Курааку
Насправді, схоже, що Ангел Нежить увімкнув живлення і повернувся. Він убив трьох гравців, які все ще перебували в королівській столиці Хіліт, а потім повністю захопив місто.
056: Хауст
Зачекай, ти хочеш сказати, що Хіліт більше немає?
057: Курааку
Так, саме це я й кажу.
058: Професор Морі-арті
Термін для цього NPC не є чітким, тому гадаю ми повинні створити назву для нього в цій темі.
059: Святий Рейган
Ви завжди такий перфекціоніст, професоре.
060: Справедливість
Якщо це Ангел Нежиті, то як щодо "Ангела Смерті"?
061: Професор Морі-арті
Занадто близько до "Архангела".
062: Святий Рейган
Він літає, так? Як щодо "Небесний король"
063: Професор Морі-арті
Занадто схоже на "Небесну цитадель", і не підкреслює аспект нежиті.
064: Хауст
Як щодо "Смерть, що спускається"?
065: Справедливість
Поетично.
066: Професор Морі-арті
Непогано, але вголос трохи гидко вимовляти...
067: Святий Рейган
Професор припиняє свій стоїцизм!
068: Макурарен
Швидке питання - ці шість провісників єдині?
069: Хауст
Всього їх сім. Досі кожна країна визнавала лише шість.
070: Макурарен
У моєму селі є легенда про дракона, який жив на вершині сусідньої гори. Ніхто не бачив його вже багато років, але колись він завдавав шалено сильних руйнувань.
071: Професор Морі-арті
Чи відрізняється він від дракона в Арктиці? Чи може він бути більшим?
072: Курааку
Про яке село ви говорите?
073: Макурарен
Місце, яке називається "Село на шляху Піра".
074: Святий Рейган
Ніколи не чув про нього.
075: Хауст
Забудьте про це - як щодо імені сьомого провісника? Може, візьмемо мою пропозицію?
076: Професор Морі-арті
Насправді, давайте просто використаємо це. Тимчасова назва - "Сьомий Провісник".”
***
Після розставання з Бланк у Рокілліані Лія доручила Суґару організувати повітряне транспортування піхоти та робочих мурах у цю місцевість. Цього разу вона переконалася, що вони проведуть ретельну наземну розвідку, щоб гарантувати, що нічого не буде пропущено. Зробивши ці останні кроки, вона могла нарешті закрити розділ про Рокілліан.
Скориставшись Викликом Викликача, Лія повернулася до столиці й одразу ж звернула увагу на соціальну мережу, прокручуючи останню інформацію, якою ділилися користувачі.
"Отже, окрім мене, виявлено шість провісників, - пробурмотіла вона, її голос був задумливим.
Інформації, отриманій переважно з легенд і записів NPC, бракувало достовірності, але це її не турбувало. Лія не шукала абсолютної істини - її хвилювало лише спільне сприйняття серед гравців та NPC. Якщо обидві групи вірили, що новоявлена Королева Руйнування була сьомою Провісницею Руйнування, то відповідна поведінка гарантувала б, що вона не буде виділятися.
"Проте, - розмірковувала вона, відкинувшись на спинку крісла, - напевно, можна припустити, що підрахунок провісників, який ведуть NPC, не зовсім точний."
Її думки блукали до керівництва Королівства Хіліт. Здавалося, вони розглядали Короля Фей як союзника, а не загрозу для людства. Якби ця оцінка була правильною, Короля Фей, швидше за все, не класифікували б як Провісника.
Лія насупилася, постукуючи пальцями по столу.
"Цікаво, чи буде Король Фей взагалі оголошений таким. Таку класифікацію - позначення системи, насправді - напевно, вирішили розробники. Що б не думали NPC, це не має значення". Вона зітхнула, пробурмотівши: "Мені потрібно з'ясувати, як отримати в свої руки це вміння Оракула."
Судячи з назви, це вміння, ймовірно, було пов'язане з релігійними NPC. Досі вона не звертала уваги на храми та церкви, бо не думала, що вони мають якесь значення. На даний момент, більшість з тих NPC в столиці, ймовірно, повернулися до життя як нежить... що знищило б всі їхні навички.
Лія скривилася.
"Це була помилка. Відтепер, якщо я зустріну релігійного NPC, я повинна застосувати Домінування над ним, а не вбивати його."
Їй спала на думку ідея розшукати ще одного Оракула, але було важко сказати, чи залишився ще хтось в інших містах Хіліту. Дуже мало гравців повідомляли, що NPC обговорювали провісників у королівстві. Навпаки, чутки свідчили, що в інших країнах вуличні проповідники відкрито говорили про такі лиха. Можливо, Хіліт наклав внутрішнє інформаційне обмеження, щоб контролювати новини про катастрофи в межах своїх кордонів.
"Між країнами не відбувається обмін інформацією в режимі реального часу... поки що, але так буде не завжди", - розмірковувала Лія. Її тон загострився, коли вона обмірковувала наслідки. "Якби гравець став лицарем або проник у найближче оточення уряду, то можливості його нації зі збору інформації були б на зовсім іншому рівні."
Проте, такий гравець не став би публікувати свої знахідки в соціальних мережах. Він би, як Лія, спокійно все поглинав.
Її пальці барабанили по інтерфейсу, а думки переключилися на потенційні загрози. "Мені доведеться звітувати за таких гравців. Якщо хтось із них добереться до одного з цих артефактів, це може спричинити неприємності... ще одну втрату."
Ця думка занепокоїла її. Погляд Лії потемнів, коли їй спала на думку нова можливість. "Вони навіть можуть використовувати соціальні мережі для маніпулювання інформацією."
"Це важлива новина, я маю поділитися нею з моєю, хм, подругою. Краще зробити це якнайшвидше..." Вона відкрила інтерфейс дружнього чату, але потім завагалася, нахмуривши брови. "А якщо вони в бою? Я тільки роздратую їх. Можливо, мені варто зачекати, поки я не виїду з країни... але краще діяти швидкою"
Зрештою, Лія зітхнула і закрила інтерфейс. Вона вирішила не відправляти повідомлення того дня.
***
Лія досягла своєї початкової мети - перетворити столицю на зруйновану фортецю. Тепер їй потрібен був новий план, який би спрямовував її наступні кроки.
"Почнемо з загальної картини", - сказала вона собі. "Кінцевою метою має бути завоювання континенту. Це неминуче, якщо я збираюся виконати обіцянку, яку дала Зіґу, коли призначила його своїм васалом, - знищити п'ять народів, що залишилися. Звичайно, це означатиме війну з кожним гравцем на людській стороні, але, ймовірно, є й інші, такі як Бланк. Якщо я зможу знайти їх і працювати разом, у нас може з'явитися шанс."
Проте альянси були пов'язані з ризиком. Особистість Лії як Королеви Руйнування, її статус боса івенту "Провісників" та інша конфіденційна інформація не підлягали вільному розповсюдженню. Навіть якщо їхні інтереси збігалися, занадто легка довіра до інших могла призвести до катастрофи.
"Як сходинку до захоплення континенту, я почну із забезпечення повного контролю над королівством Хіліт", - вирішила вона. "Однак мені потрібно визначити, що означає "контроль". Вторгнення в кожне місто і село зайняло б вічність. У звичайній війні ви б захопили столицю, змусили б керівництво здатися і уклали б мирну угоду на своїх умовах. Але тут це не варіант."
Спадщина Короля Фей, здавалося, мала більшу вагу, ніж саме королівство. Лія задавалася питанням, чи не було це критично важливим активом для боротьби з іншими провісниками, чи не було це чимось, що лідери королівства відмовлялися дозволити потрапити до рук ворога.
Якою б не була правда, зараз вона не могла про це турбуватися. Важливо було вирішити, що робити з рештою міст у Хіліті.
"Поки що я посаджу насіння Світового Дерева в центрі кожного міста, яке захоплю, а потім випущу мурах і треантів, щоб перетворити його на зелену, зарослу руїну", - сказала вона, постукуючи пальцями по столу. "Якщо я зможу створити райські міста для мурах і треантів, замінюючи людей мурахами, а будинки треантами по одному, я врешті-решт отримаю повний контроль."
На цьому шляху стояла одна проблема: Переродження Суґару.
Існувала вагома причина, чому це було таким пріоритетним завданням для Лії на даний момент. Кількість васалів, яких Суґару могла породити як королева-веспоїд, досягла своєї межі.
Вона не вела точного підрахунку мурах під своїм командуванням, але поточної кількості цілком вистачало для управління операціями у Великому Лісі Ліб та підземних районах сусідніх рівнин. Однак розширення зони її дії призвело б до того, що її сили були б надто розтягнуті.
Для більших вторгнень їх просто не вистачило б.
Навіть дерева мають обмеження на ріст і щільність у певному діапазоні, тому є сенс припустити, що мурахи діють в умовах подібних обмежень.
Це означало, що Лії потрібна нова мурашина королева.
Яйця, які відкладала Суґару, завжди визначали тип мурашки, на яку вони перетворяться. Цілком логічно, що для того, щоб народилася наступна мурашина королева, вона повинна була бути визначена як така в той момент, коли її відклали в яйце.
Іншими словами, оскільки в нинішньому дереві не було навичок виробництва маточних яєць наступного покоління, то для створення ще однієї мурахи класу королеви потрібен був би якийсь прорив.
Ситуація нагадала Лії про вміння "Обрізання коренів Світового дерева". Хоча це вміння дозволяло їй розгалужувати частини Світового Дерева, воно не могло створити абсолютно нове дерево. Так само цілком можливо, що Суґару мала вбудоване обмеження, яке не дозволяло їй створити іншу королеву такого ж рангу. Тож вона вирішила, що в такому разі можна спробувати зробити прорив, переродивши Суґару в когось сильнішого.
"Очки досвіду, витрачені мною раніше, повинні бути легко відновлені у жителів столиці завдяки підвищенню EXP. А оскільки зараз немає штрафу за смерть, битва гравців, яку я провела вчора вдень, закінчилася для мене чистим виграшем, враховуючи, скількох я вбила. Пощастило, мені так пощастило! Ха-ха-ха!"
Так, все було під контролем. Лія була абсолютно спокійна.
"Це повинно покрити витрати на переродження Суґару. Що стосується накопичення додаткової суми... Я почну відкладати із завтрашнього дня."
Проте Лія знала, що чим більше досвіду вона витрачає, тим більше їй потрібно тримати в резерві на випадок непередбачуваних ситуацій.
"Якщо я помру... все пропаде. Але якщо я не помру, це не буде проблемою", - сказала вона, і її тон перейшов до впевненості в собі.
І справді, інвестування зараз мало сенс, навіть як спосіб зменшити ризик смерті в першу чергу.
Лія використала заклинання "Виклик", щоб перенестися до Суґару, і опинилася в покоях королеви. Усередині вовченята перекидалися один на одного в грайливих сутичках.
Точно, вона залишила Діаса няньчитися з ними. Перебуваючи в столиці, вона цікавилася, що сталося з цуценятами, але, схоже, Суґару взяла на себе турботу про них. Не бажаючи забувати, Лія знову використала Виклик, цього разу викликавши Діаса. Він з'явився в оточенні цуценят, які жадібно обступили його, коли він прямував до свого звичного місця біля стіни.
"Вибач за вчорашнє", - сказала Лія, злегка посміхаючись. "Я не хотіла, щоб ви так померли. І дякую за твою роботу по відновленню лісу".
<Нема за що, леді Лія. До речі... хіба Діас не виглядає досить вражаюче у своїй новій формі?>
"Ха-ха-ха, бачили б ви мене в молодості..."
Як вона і підозрювала, його особистість стала трохи більш проблематичною. Наближення до людської форми після нежиті повернуло до нього шар людських примх, можливо, навіть залишки його старого життя. Це не було нестерпним, але Лія зробила собі застереження, щоб стежити за цим.
"Що ж, ти будеш виглядати ще крутіше, Суґару – напевно."
Не зволікаючи, Лія відкрила свою інвентарну скриньку і витягла звідти Великий філософський камінь.
Стандартні філософські камені вона залишила в столиці, але завжди тримала Великі версії під особистим контролем. Різниця між звичайним переродженням і просунутим була надто значною, щоб ризикувати неправильним поводженням.
"Гаразд, Суґару, настав час твого Переродження. Йди сюди."
Лія передала великий філософський камінь Суґару. Яйцеподібний флакон засяяв, розчиняючись у її руці, перетворюючись на світло, що плавно зливалося з її тілом.
<<Ваш васал виконав умови для Переродження>>
<<Бажаєте переродитися на "Королеву Комаху"?>>
<<Бажаєте витратити 3,000 очок досвіду, щоб переродити на "Королеву Асрападу"?>>
Три тисячі балів. Це число було не просто недавнім - воно несло в собі спогади. Це була та сама кількість, яка була потрібна Лії для її власного Переродження на Королеву Руйнування або Короля Фей.
Це означало, що Суґару підніметься на той самий рівень, що й сама Лія. Король нежиті потребував лише 1,000 очок досвіду, що було значно меншою ціною. Якби ці значення відображали потенціал, навіть серед істот класу катастроф, діапазон сили міг би значно відрізнятися.
"Я заплачу 3,000 і дозволю Переродженню в Королеву Асрападу. Але ж Світове Дерево вимагало 5,000, чи не так? Якщо виходити виключно з вартості, то Світове Дерево було б вищим..."
<<Переродження розпочато.>>
"Що взагалі означає "Асрапада"? Воно поділяється на "Асра" і "Пада"? Асра? Ашура? Пада... Паада? Ашура Паада... О, зачекай. Членистоногі?"
Коли світло згасло, нова форма Суґару стала видимою - меншою, ніж раніше, приблизно на цілий зріст.
"О? Ось це вражає!"- вигукнула Лія.
Силует Суґару набув набагато більш людських обрисів. Її обличчя було вкрите шаром схожої на маску жорсткої, схожої на панцир шкіри. Не схоже було, щоб вона надавала обличчю особливої виразності. Якщо вона справді була королевою одного з видів членистоногих, то цей екзоскелет, ймовірно, був лише панциром.
Панцир вертикально роздвоювався біля рота, нагадуючи дві окремі маски - одна для верхньої щелепи, інша для нижньої. Її голова мала вусики і, схоже, волосся, але м'яка, пір'яста текстура нагадувала Лії більше японського шовкопряда, ніж людину.
Її очі були складними, злегка заглибленими за маскоподібним обличчям, і розташовувалися приблизно там, де були б очі людини. Тіло Суґару було сегментоване в кожному суглобі, повністю вкрите жорстким екзоскелетом. Найближчим порівнянням, яке спало на думку Лії, була лялька на шарнірах.
Але на цьому схожість із людиною закінчувалася.
Тепер у Суґару було три пари рук. Разом з ногами у неї було вісім кінцівок - явно нелюдських. За основою ніг, в тому місці, що відповідало б людським стегнам, тягнувся живіт, схожий на мурашиний або осиний. На перший погляд, це було схоже на товстий хвіст.
Її тулуб також мав сегментовану структуру, як ніжка, що з'єднує черевце з грудьми у комах. Лія дивувалася, як ноги могли вирости з цієї нижньої частини - це не зовсім складалося.
Три пари рук і дві пари крил проростали з грудної клітки, відповідно до крилатих сегментів тіла комах. Нижче її анатомія, здавалося, зливалася з рисами інших членистоногих. Можливо, це була якась гібридизація.
<<Народилася сутність класу катастрофи "Королева комах".>>
<<Стандартне повідомлення скасовано, оскільки "Королева комах" вже перебуває під контролем існуючої фракції.>>
"Це як пакет "усе в одному"... Ну, принаймні, виглядає круто, тож я не скаржуся", - сказала Лія з посмішкою.
<Дякую, Ліє. Я відчуваю... неймовірну силу. Тепер я розумію, чому ти наважилася вийти вчора> - сказала Суґару, і в її голосі бриніло благоговіння.
"Що ти маєш на увазі?"- запитала Лія, піднявши брову.
<З такою силою, як ця, спокуса випробувати її має бути непереборною>, - відповіла Суґару.
"А... ну..."- Лія замовкла, обдумуючи відповідь. Вона не пішла на прогулянку з цієї причини, але тепер, коли Суґару згадала про це, вона не могла повністю заперечувати.
Суґару глянула на Діаса, який стояв на своєму звичному місці біля стіни.
<Діасе, незважаючи на твою вражаючу нову форму, ти виглядаєш напрочуд врівноваженим>- зауважила вона.
Діас хихикнув. "У мене є важливіші пріоритети, ніж потурання моїй силі."
"Проте, - сказала Лія, повертаючись до Суґару, - я помітила, що система називає тебе "суб'єктом класу катастроф", а не "специфічним суб'єктом класу катастроф". Можливо, це тому, що ти не є цілеспрямованою загрозою для якоїсь однієї фракції, як, наприклад, нежить або повелителі демонів. А може, це тому, що ти створюєш проблеми для всіх - щось на кшталт нейтрального лиха."
Якби її здогадка була правильною, система могла б оголосити про відродження Суґару кожному фракційному персонажу з відповідними навичками. Це означало б, що на них націлилося б більше ворогів, а Лії це було зовсім не потрібно.
"Ну, немає сенсу турбуватися про це зараз. Давай зосередимося на нових навичках, які щойно розблокувалися", - сказала вона, змінюючи тему.
Лія перевірила дерево навичок вибіркового народження Суґару, але не знайшла жодної нової навички. Проте з'явилося абсолютно нове дерево під назвою "Розмноження: Комахи.
Перше вміння в дереві, "Королева мурах", схоже, призначалося для створення нових королев мурах. Лія не гаяла часу, розблокувавши його.
На відміну від звичайного методу відкладання мурашиних яєць, це вміння вимагало очок досвіду для використання, за тією ж системою, що і вміння "Обрізання коренів" у треантів. Навіть незважаючи на вартість, можливість створити нову мураху класу королеви переважила витрати. Лія заплатила необхідні очки досвіду і наказала Суґару застосувати вміння.
<Це яйце набагато більше, ніж зазвичай>, - зауважила Суґару. <Здається, вилуплення займає трохи більше часу.>
У звичайних мурах-солдатів яйця були приблизно на два розміри менші і зазвичай вилуплювалися майже відразу. Це ж виглядало інакше - на нього не піде кілька днів, але й не вилупиться за лічені секунди.
"Що ж, доведеться трохи почекати. Давай подивимось на інші вміння на дереві, поки ми тут", - сказала Лія, махнувши рукою в бік інтерфейсу.
На дереві були такі навички, як Королева Павуків і Королева Жуків, розташовані паралельно з Королевою Мурах.
"Павуки мають сенс - це соціальні види, але жуки? У них взагалі є королеви?" пробурмотіла Лія. "Давайте почекаємо, поки я не зароблю трохи додаткових очок досвіду."
Поки вона перебирала варіанти, оболонка яйця почала розриватися. З'явилася знайома фігура: мурашина королева.
Це була королева пухирчастої мурахи.
"Тепер ми можемо нарешті почати розширювати лінію фронту", - сказала Лія, задоволено киваючи головою. "Розподілимо прилеглі території стратегічно. Армія мерців Діаса охоронятиме столицю. Тріанти і Світове Дерево охоронятимуть Трей і Лулуде. Суґару може продовжувати керувати Ерфареном. А що стосується Великого Лісу Ліба... Тепер, коли найближче місто зникло, він став для нас стабільною базою. Думаю, ми повинні перетворити його на полігон для підготовки керівних кадрів."
Лія задумливо постукала себе по підборіддю. Навіть якщо нових управлінців викликатимуть наглядати за містами, не було жодної гарантії, що вони будуть готові впоратися з цим завданням одразу після народження. Відносно безпечне середовище, таке як ліс, було б ідеальним для їхньої підготовки заздалегідь.
<Зрозуміло. Я негайно виведу ще кілька маток, і вони паралельно почнуть виконувати свої завдання>, - кивнула Суґару.
Лія обміркувала ситуацію. Їй потрібно було розблокувати такі навички, як "Посилення васала" для королев і підвищити їхні базові показники якомога більше. Чим сильніші їхні здібності, тим більша користь для її війська в цілому. Важливо було накопичувати очки досвіду.
Якщо вона планувала збільшити кількість юнітів класу королеви, їй знадобилася б величезна кількість очок досвіду.
"Це триватиме до нескінченності..."- пробурмотіла Лія, зітхаючи.
Її власні поліпшення все ще мали місце для вдосконалення. Те ж саме стосувалося нещодавно відродженого Діаса і решти її свити. Суґару, ймовірно, мала ще більше навичок, які можна було б розблокувати.
"Спершу, однак, мені потрібно розібратися з Рокілліаном. Це місто розташоване на перетині кількох головних торговельних шляхів королівства. Воно має потенціал стати дуже доступною територією. Давайте тимчасово перепрофілюємо його на нове підземелля початкового рівня."
<У такому разі, залиште управління Рокілліан мені>, - запропонувала Суґару. <У мене є досвід виконання таких завдань.>
"Це має сенс", - погодилася Лія. "А ще я візьму насінину зі Світового дерева і вирощу там старійшину, який слугуватиме терміналом. Зараз це просто купа уламків - абсолютно похмурих. Давайте перетворимо її на пишний, природний простір, який люди захочуть відвідувати знову і знову."
Якщо вона серйозно налаштована перетворити це місце на тематичний парк, то їй потрібно було вирішити й інші питання, починаючи з житла.
Без спеціальної зони відпочинку поблизу гравці не мали б причини затримуватися. Така зона прив'язувала б гостей до локації.
"Але, можливо, це не має значення", - розмірковувала Лія вголос. "Якщо підземелля саме по собі достатньо привабливе, гравці знайдуть, як впоратися з незручностями. Адже не кожна територія, яку варто зачистити, матиме поруч із собою зручне містечко."
Вона хихикнула про себе. Якби вона хотіла, то могла б навіть запитати про це безпосередньо у розробників: Що робити гравцям, якщо поруч з підземеллям, яке вони хочуть зачистити, немає безпечної зони з можливістю виходу з гри? Відповіді розробників на запитання гравців були публічними, але особистість запитувача залишалася анонімною. Лія могла сама надіслати запит, і якщо відповідь була додана до FAQ, то інші гравці подбали б про решту.
"Ну що ж, Суґару, вирушаймо до Рокілліану", - сказала Лія, цілеспрямовано стоячи на ногах. "Оси та мурахи, яких я відправила вперед, вже мали б прилетіти."
<Не зовсім ще, здається. Може, перемістимо їх за допомогою заклинання "Виклик", коли вони будуть там? > - запропонувала Суґару.
"Ні... Я хотіла би перевірити твої льотні здібності, поки ми тут. Давай полетимо туди разом. До того ж, так буде веселіше", - відповіла Лія, а потім подивилася на Діаса. "Діасе, ти будеш нянькою."
Діас покірно зітхнув. "Ваша Величносте, сподіваюся, ви розумієте..."
"Я не буду битися одна, обіцяю", - заспокоїла його Лія. "Зі мною буде Суґару."
З цими словами Лія злетіла разом з Суґару і полетіла до Рокіліану, щоб почати перетворювати його на лісопарк, який вона собі уявляла.
***
Келлі та її команда зробили свій вибір: вони приєднаються до оборони міста Корнатол. Місто лежало за три дні шляху на південь від Великого Лісу Ліб, зі швидкістю білих вовків. Це було рішення, яке збігалося з наказами боса: Допомогти людям.
Все почалося з одного простого речення. Тоді Келлі повернулася до Лії і сказала: "Я хочу, щоб ти була нашим босом".
Ця мить змінила все. Зустріч з босом змінила їхнє життя так, як вони ніколи не могли собі уявити.
Тепер хтось наважився зашкодити босові. Ця думка була несамовитою, абсолютно непрощенною.
Але як би сильно вона не палала в їхніх грудях, зараз вони нічого не могли вдіяти. Їхній наказ був чітким: залишатися в Корнатолі і спостерігати, як розвиватимуться події. Навіть якщо це було їм неприємно, вони не мали іншого вибору, окрім як виконувати вказівки боса.
<Ми вирішили взяти участь в обороні міста. А ви?>,- запитала Келлі білих вовків у дружньому чаті.
<Оборонні бої - не зовсім наша спеціалізація>,- відповів один із вовків після задумливої паузи.
<Бос не давав вам ніяких конкретних наказів>, - продовжила Келлі. <ПЕРВІСНО, за планом, бос мала переміститися до вулкану за допомогою Виклику, тож, можливо, ви могли б почати розчищати шлях до вулкану? >
<Має сенс. Залиште це нам>, - впевнено сказав білий вовк.
<Дякую. Я буду на вас розраховувати>, - сказала Келлі, злегка кивнувши головою.
Коли Келлі та її команда зупинилися в місті, вони винайняли заїжджий двір. Однак білі вовки не могли зупинитися в міських готелях - вони були занадто великими. Натомість вони влаштували тимчасове лігво біля головної дороги, знайшовши тихе місце, вільне від монстрів. Здавалося, вони навіть зареєстрували там своє місце відродження, щоб у разі потреби мати безпечний запасний варіант.
Завершивши дружню розмову, Келлі повернулася до Леммі, Райлі та Маріон. Вона якусь мить вдивлялася в їхні обличчя, даючи волю своїм думкам, перш ніж заговорити.
"Хакума і його пси вирушать до вулкану, як і планувалося. Ми будемо дотримуватися наших наказів і захищати це місто", - сказав Келлі, звертаючись до групи.
"Зрозуміло. А що ж напало на місто?" - запитала Леммі. "Я не встигла перевірити до того, як ми вирушили сьогодні вранці."
На перший погляд, місто не виглядало в жахливому стані.
Стіни здавалися цілими, і не було жодних ознак того, що вороги прорвалися крізь них. Можливо, монстрам, що атакували, не вистачило сили, щоб зруйнувати зовнішні стіни чи ворота, але це були лише припущення.
"Не впевнена", - відповіла Келлі. "Ми, напевно, дізнаємося, якщо зв'яжемося з Гільдією Найманців або ще з кимось. Але мені це не здається надто серйозним."
"Проте, - сказала Леммі, - місто, ймовірно, не в змозі підтримувати торгівлю або лінії постачання, чи не так? Особливо для таких речей, як товари першої необхідності."
Келлі кивнула. Леммі мала рацію. Як людина, яка керувала крамницею в Ерфарені, Леммі мала гостре відчуття в таких логістичних питаннях.
"Яким би не був ворог, завдяки гравцям у нас не бракує бойової сили", - сказав Келлі. "Але гравці не дуже переймаються виживанням міста, якщо це не приносить їм вигоди. Тому навіть якщо торгівля і постачання припиняться, вони не будуть полювати на ворожого лідера. Насправді..." Вона зробила паузу, замислено постукуючи себе по підборіддю. "З того дня, як ми вийшли з лісу, почався так званий "івент", під час якого гравці заробляють більше очок досвіду протягом десяти днів. Тож вони воліли б залишити ворожого лідера живим протягом цього періоду."
Це була похмура реальність для жителів цього містечка.
"Отже, якщо ми вдаємо з себе гравців, то робимо те саме, так?" - запитала Леммі.
"Вбиваємо слабших ворогів, з'ясовуємо силу гравців і зберігаємо своє прикриття.
"Це частково", - відповіла Келлі. "Але, Райлі, у мене є для тебе інша робота. Ти готова до неї?"
"Звичайно, яка?"- запитала Райлі.
"Поки гравці зайняті грою з пішаками, я хочу, щоб ти проникла на територію ворога і знайшов його лідера", - пояснила Келлі. "Ми не знаємо, чи бос вирішить діяти після івенту, чи трохи пізніше, але не завадить мати якомога більше інформації, коли прийде час."
***
"Отже, ви теж найманці Сховища? Що ж, я вдячний, що ви тут, щоб захистити нас. Однак... чи можна якось запобігти нападу нежиті вночі? Я вже відправив повідомлення в королівство. На жаль, їхня відповідь була... повільною", - зітхнув втомлений чоловік середніх років за стійкою реєстрації Гільдії Найманців.
Це було наступного дня після прибуття Келлі та її команди. Вони прийшли до гільдії, щоб дізнатися про деталі оборони міста. Як вони і обговорювали напередодні ввечері, гравці не виявляли жодного наміру робити активні кроки для вирішення ситуації.
Поки вони розмовляли, з вестибюлю до них звернувся чоловік, схожий на найманця.
"Ну, ми, звичайно, теж хотіли б щось зробити", - сказав чоловік з похмурим виразом обличчя. "Але не всі тут думають так само. І навіть якщо один чи двоє з нас підуть на базу нежиті, не факт, що ми досягнемо чогось..."
Його розчарування було очевидним. Судячи з його тону, він також мав доступ до сховища - явна ознака того, що він був гравцем.
Келлі швидко оцінила чоловіка. З того, що вона могла бачити, він не становив великої загрози. Жоден найманець його калібру не зміг би зашкодити босу, скільки б їх там не було.
"Можливо, це правда", - холодно сказала Келлі. "А ти хто?"
"А... Я Ґ-ґільґамеш", - відповів чоловік, запинаючись на словах.
Це було незграбне представлення. Можливо, це було вигадане ім'я? Але якщо він був гравцем, і, ймовірно, вважав Келлі такою ж, навіщо йому було називати фальшиве ім'я?
Відчувши підозрілий погляд Келлі, чоловік поспішив пояснитися.
"Я знаю, про що ви думаєте, і ні, я не той, за кого ви мене маєте. Просто я встиг прихопити ім'я першим, коли закінчив створення свого персонажа. Але зараз інший хлопець з таким же ім'ям став відомим, і, ну, це трохи незручно..."
Він явно не розумів, чому Келлі так прискіпливо до нього ставиться. З іншого боку, Келлі теж не була впевнена, що він намагається сказати, тож розгубленість охопила обох.
Келлі пригадала, що бос якось згадував про імена та перекриття. Можливо, гравці не можуть носити одне ім'я, навіть якщо вони абсолютно різні люди.
Якби Келлі представилася тут, це могло б створити проблеми, якби трапився інший гравець з таким самим ім'ям.
"Можеш називати мене Келлі", - сказала вона рівно, показуючи жестом на своїх подруг. "Це Райлі, Леммі та Маріон. Це все прізвиська, але ми звикли по них звертатися."
На цьому вона зупинилася.
"Ви вчотирьох зазвичай граєте разом?"- запитав Ґільґамеш, його тон був цікавим.
"Так", - відповіла Келлі. "Хоча Райлі має виконати доручення і скоро піде."
Було б дуже просто змусити Райлі вислизнути, прикинувшись, що вона залишилася в їхній кімнаті в готелі. Райлі була добре пристосована до крадіжок і розвідки, набувши кілька навичок, щоб пересуватися непомітно і спостерігати за оточенням. Саме тому Келлі доручила їй вистежити ворожого лідера.
"Отже, вас троє", - сказав Ґільґамеш. "Якщо сьогодні вночі буде напад, чому б нам не об'єднатися? Ви ж ніколи раніше не захищали це місто, так?"
Келлі не могла не здивуватися, чому такі гравці, як Ґільґамеш та інші, так прагнуть допомогти. Це нагадало їй Вейна, іншого гравця, з яким вона зустрічалася. Келлі здавалося, що це занадто добре, щоб бути правдою. Кожен незнайомець, який наближався до неї та її команди в минулому, робив це лише для того, щоб вкрасти або вбити. Ця видима доброзичливість не мала жодного сенсу і лише породжувала недовіру.
Але Келлі та її команда теж не були безневинними; у них були свої плани.
"Це було б корисно", - сказала Келлі, ввічливо кивнувши головою. "Зрештою, ми багато чого хотіли б дізнатися".
Келлі та її команда на деякий час розлучилися з Ґільґамешом.
До того, як нежить почне рухатися вночі, було ще достатньо часу, і Келлі хотіла дізнатися, як почуваються жителі міста. Крім того, якщо ворог діяв тільки вночі, то Райлі було б доцільніше проникати вдень.
"Я повернуся", - сказав Райлі, перш ніж зникнути в метушливому натовпі.
Келлі дивилася, як Райлі зникла, а потім повернулася до Леммі та Маріон. Разом вони знову вирушили досліджувати місто.
Швидкий огляд ринку не виявив жодних ознак серйозного дефіциту товарів.
Йшов лише третій день від початку івенту, тож здавалося, що вплив на торгівлю та логістику ще не досягнув критичного рівня.
"Зілля... воно трохи подорожчало", - зауважила Леммі, оглядаючи товари продавця. "Якщо поставки не припиняться, і ми зможемо дістати потрібні матеріали, у нас може з'явитися шанс заробити пристойні гроші."
"Залежно від того, як пройде сьогоднішня ніч, можливо, тобі краще зосередитися на виробництві", - задумливо промовила Келлі. "Якщо з обороною вдасться впоратися, ми будемо більш ефективними. Зрештою, наші кошти не безмежні."
Зростання цін, ймовірно, було спричинене або нестачею сировини, або нестачею алхіміків у місті. Це могло означати, що купці надто боялися залишати безпечні стіни, або ж просто в цьому районі не було багато ремісників.
У будь-якому випадку, Келлі була впевнена, що Леммі все вдасться. Вона завжди мала хист перетворювати такі можливості на прибуток.
З настанням ночі Келлі та її команда перегрупувалися з Ґільґамешем і рушили за міські стіни, щоб підготуватися до бою.
Вони були не самі: кілька найманців і міських вартових вже стояли на вулиці. Важко було сказати з першого погляду, але деякі з них, безсумнівно, були гравцями.
"Гаразд, як тільки сонце почне сідати - або, ну, трохи раніше, - почнемо гру", - сказав Ґільґамеш, скануючи горизонт. "Вороги почнуть спавнитися з хвилини на хвилину."
"Спавнитися?"- перепитала Келлі, її тон був різким. "Що саме ти маєш на увазі? Вони виходять з-під землі?"
"Ні, не так", - відповів Ґільґамеш, хитаючи головою. "Бачиш он там? Ту скелясту ділянку і густий ліс одразу за нею? Вони виповзають звідти. Дивись - ось вони йдуть."
Як тільки Ґільґамеш вказав, з лісу з'явилося кілька неживих фігур. Швидше за все, це були лицарі-скелети, і вони почали шкандибати до міста.
Найманці, вже підготовлені, швидко розправилися з ними. Нежить розсипалася на купи кісток, безжиттєво розкиданих по землі.
"Здається, нам тут нічого робити", - пробурмотіла Келлі, схрестивши руки.
"Поки що, так", - відповів Ґільґамеш, знизавши плечима. "Одержимі ефективністю гравці тут косять їх, як тільки вони з'являються на світ. Але зачекайте трохи - як тільки стемніє, швидкість спавну перевищить їхню швидкість вбивства. Ось тоді-то і почнеться справжній бій."
За словами Ґільґамеша, ці гіперактивні гравці проводили свої дні на полюванні в інших містах, подорожуючи туди і назад парами, використовуючи якусь службу телепортації раз на день. Очевидно, цей процес дозволяв їм максимально ефективно здобувати досвід. Келлі не розуміла більшу частину жаргону, який він використовував, але вона закарбувала деталі в пам'яті. Якби вона пізніше переказала це босові, той би зрозуміла, що до чого.
З настанням ночі бродячі мерці почали просочуватися крізь початкові лінії оборони, і нарешті настала черга Келлі та її команди.
Леммі відкривалася влучними пострілами з лука, а Маріон випускала заклинання, які розчищали смуги від ворогів. Під час перезарядки або коли Маріон відновлювала MP, Келлі та Ґільґамеш переходили на ближню дистанцію, щоб атакувати ворогів зблизька. Група працювала разом у стабільному ритмі, повторюючи цю рутину по мірі прогресу.
Вороги були настільки слабкими, що оборона більше нагадувала рутинну роботу, ніж битву.
"Ну, в цьому вся суть", - сказав Ґільґамеш, витираючи піт з чола. "Деякі ночі бувають трохи напруженішими, але з бонусом досвіду це досить солідний івент. Хоча грошей небагато - нежить не розкидається золотом."
"Зрозуміло. Це багато чого пояснює", - відповіла Келлі коротким кивком.
Загальне враження Келлі було чітким: ні міська варта, ні гравці, ні монстри, що нападали, не становили жодної реальної загрози. Вона та її команда свідомо трималися осторонь під час оборони, оцінюючи ситуацію та зберігаючи прикриття. Якщо ніхто з найманців чи гравців не тримався так само, як вони, то цілком логічно, що армія мурах чи монстрів класу адамантитів під її командуванням могла б легко розгромити місто лише завдяки своїй чисельності.
Тепер усе залежало від звіту Райлі. Бос вважала, що такі істоти, як Діас, швидше за все, розкидані по всьому континенту, тому малоймовірно, щоб істоти командирського класу були сконцентровані поблизу цього королівства. Але все ж таки, підтвердження особи лідера мерців було необхідним запобіжним заходом.
Як тільки це було зроблено, вони могли змішатися з гравцями і чекати, не викликаючи підозр.