Молода дівчина лежала на найсучаснішому медичному ліжку віртуальної реальності в маленькій, безбарвній кімнаті. Вона була одягнена, лише в простий халат, схожий на хірургічний.
Зазвичай вона не була великою геймеркою, але коли несподівано з'явився вільний час, вона вирішила спробувати себе у світі віртуальної реальності. Той факт, що її медичну віртуальну машину можна було використовувати і як ігрову приставку, схилив шальки терезів на користь того, щоб спробувати.
"Хм... Оскільки я занурююся в абсолютно новий світ, чому б не викластися на повну і не стати кимось зовсім іншим?" - розмірковувала вона вголос. Якщо вона збиралася прожити життя в іншому світі, то хотіла почати його з чистого аркуша, якомога далі від свого звичайного "я".
З огляду на це, вона вирішила не використовувати функцію повного сканування тіла для свого аватара, а натомість занурилася у створення персонажа.
"Подивимось... Скелет... Хм, цікаво, що це означає? Звучить мило. Гаразд, візьмемо це для моєї раси... Чекайте, що? Це ж буквально кістки!"
Будучи новачком в іграх, вона вирішила, що "скелет" - це, мабуть, якийсь термін, з яким вона просто не знайома. Вона не усвідомлювала, що це означає бути буквально ходячими кістками! Але все одно, це була рідкісна можливість. Навіть якщо це був імпульсивний вибір, вона не збиралася відступати. Звичайно, вигляд був нетрадиційним - так, відверто химерним - але хіба не цього вона хотіла? Версію себе, абсолютно незвичну?
"Гаразд, я буду Скелетом!"- з посмішкою заявила вона.
Визначившись з расою, наступним кроком був вибір навичок. Не те, щоб вона мала якесь уявлення про те, що робить хороші навички хорошими.
"Які навички підходять для скелета...? Поняття не маю..." - пробурмотіла вона, прокручуючи варіанти. Її очі загорілися, коли вона побачила щось інтригуюче. "О, магія! Я завжди хотіла спробувати використати магію. Так, давай спробуємо",- вирішила вона, кивнувши головою. "Я маю на увазі, якщо я не знаю, що добре, я можу вибрати те, що звучить весело."
Переглянувши список, вона вибрала по одному заклинанню від кожного з класичних типів стихій. Вона пропустила все двозначне, насупившись на описи.
"Магія зачарування? Без поняття, що це таке... Дисоціація? Що це взагалі означає?"- Похитавши головою, вона пішла далі.
Її палець завис над кнопкою підтвердження, перш ніж вона помітила щось ще.
"Схоже, у мене ще залишилося трохи EXP..." - зауважила вона, а потім зупинилася, і її обличчя посвітлішало.
"О, зачекайте! Скелети отримують бонусні 100 EXP за вибір цієї раси! Пощастило!" - вигукнула вона з посмішкою. "Гаразд, давай скинемо решту в статистику. Магія базується на INT, так? Тоді я кину все в INT. Немає сенсу давати їм пропадати даремно."
Зі статистикою персонажа та набором навичок настав час обрати ім'я. Вона відкинулася на спинку крісла, замислено постукуючи себе по підборіддю.
"Давай поміркуємо... Хм, як щодо Бланк?" - сказала вона задумливим тоном. На її губах грала легка посмішка, коли вона додала: "Воно має цю "білу і яскраву" вібрацію. Знаєте, як вибілені кістки". Після цього Бланк вибрала "печерне середовище" у царстві монстрів і увійшла в систему.
***
Коли навчання закінчилося, Бланк з'явилася на світ у тьмяній, вологій печері, оточеній скелястими стінами. Хоча вона здавалася тьмяною, насправді вона була абсолютно темною. Єдина причина, чому вона могла щось бачити, полягала в унікальній рисі її раси - нічному баченні.
"Що ж, мабуть, спочатку треба знайти вихід звідси", - сказала Бланк, озираючись навколо. На жаль, вона не мала жодного уявлення про те, де знаходиться вихід, тому просто вибрала напрямок навмання і почала йти.
Ніколи раніше не ходячи природною печерою - навіть під час сеансів реабілітації у віртуальній реальності - вона почала спотикатися об каміння та нерівності ґрунту, коли рухалася.
"Нарешті я дійшла до... якоїсь кімнати..." - пробурмотіла вона, спотикаючись на ногах і дивлячись вгору. Її голос перервався, коли її погляд зупинився на чомусь - це була її перша зустріч з живою істотою в грі.
Вона побачила мураху. Мурашку розміром з шібу-іну.
(Примітка Легата: Шібу-іну це порода собак)
"Іп!" - пискнула вона, її голос тремтів.
Гірше того, там була не одна мураха. Троє з них стояли обличчям до неї, їхні вусики безладно смикалися в її бік.
"А-а-а-а-а-а!"- рефлекторно закричала Бланк.
Її крик, здавалося, спровокував мурах, або, можливо, вони сприйняли шум як напад. Так чи інакше, трійця кинулася до неї.
"Стійте, стійте!" - закричала вона, коли одна з мурах вчепилася щелепами в її кістляву ногу. Масивні щелепи, пропорційні розміру тварини, швидко вгризлися в її тонку скелетну кінцівку.
Втративши рівновагу, Бланк впала на землю: "Уф! Боляче... Га?" Вона ледве встигла усвідомити своє падіння, як помітила іншу мураху, що розташувалася біля неї. Вона вигнула своє тіло і повернулася до неї задом - точніше, черевцем, зрозуміла Бланк з відчуттям занурення. Зрештою, у жуків насправді не було "сідниць".
"Зачекай!"- вигукнула Бланк. Різкий хімічний запах наповнив повітря, коли отруйна залоза на кінчику черевця мурашки випустила струмінь їдкої рідини. Рідина розбризкалася по верхній частині тіла Бланк, здіймаючи отруйний дим, коли вона почала роз'їдати її скелетний каркас.
А потім пролунав голос системи.
<<Ви можете воскреснути протягом години. Бажаєте воскреснути негайно?>>
"Що за... Я померла, так?"- пробурмотіла Бланк, коли до неї дійшло усвідомлення. Вона відкинулася назад, більше роздратована, ніж панікуючи. "Я маю на увазі, звичайно, відгризти мені ноги і виплеснути кислоту на голову - це трохи занадто для першого знайомства! Невже розробники садисти? Це відчуття було надто реальним!"
Вона зупинилася, потираючи те, що було схоже на скроні, об скелетний каркас.
"Принаймні, біль не був нестерпним, але все одно, решта... Поговоримо про паливо для кошмарів! Невже ця гра має бути такою жорстокою?"
Її початкова паніка через агресивний напад мурахи зникла, на зміну їй прийшло розчарування, коли вона розмірковувала про бій. Якби вона просто зробила це - або, можливо, це - вона могла б не померти.
"Що ж, - зітхнула вона, - сидячи тут, мураха мене не оживить. Гадаю, я відроджуся на місці старту? Але хіба за смерть не передбачено якогось покарання?"
Перш ніж підтвердити респаун, Бланк відкрила меню допомоги і пробіглася по розділу про смертну кару. Її кістлявий палець завис над рядком тексту, і вона прочитала вголос: "Отже, ви втратите десять відсотків від загальної кількості очок досвіду, якщо відродитеся через систему".
"Десять відсотків? Це жорстоко!" - вигукнула вона, а потім спіймала себе на думці. "О, зачекай. Якщо кількість витраченого досвіду нижче певного порогу, то штрафу не буде стягнено? Давайте подивимося... Схоже, ліміт - двісті". Вона з полегшенням хіхікнула.
"Щасливий прорив для скелетів, але гобліни? Помираєш один раз, і тобі стає гірше, ніж було на початку. Ого!"
Вона похитала головою, сухий сміх вирвався з неї.
"Балансування на тонкому канаті, так? Гадаю, перевага скелетів знову перемагає. Гаразд, відроджуйся!"
Хвиля запаморочення накрила Бланк, коли вона підтвердила свій вибір. Коли запаморочення минуло, вона знову опинилася в печері, де вперше прокинулася.
"Цього разу, - пробурмотіла вона, стискаючи свої скелетні кулаки, - я гратиму безпечно."
Коротше кажучи, Бланк продовжувала вмирати і відроджуватися. Через цей повторюваний цикл спроб і помилок вона поступово навчилася ефективно використовувати магію і неухильно просувалася вглиб печери.
Магія в грі мала систему, відому як кулдаун, який накладав обмеження на послідовне використання. Бланк підтвердила деталі цієї механіки на офіційній сторінці гри в соціальних мережах.
Наприклад, якщо вона використовувала "Стрілу спалаху", а потім "Крижану кулю", і обидва заклинання мали час дії п'ять секунд, то "Стрілу спалаху" можна було використати знову лише через десять секунд після першого використання.
Бланк підібрала п'ять атакуючих заклинань різних стихій, що дозволяло їй використовувати їх до п'яти разів поспіль. Іншими словами, вона могла впоратися з п'ятьма ворогами, що оточували її, якщо цього вимагала ситуація.
Але потім, після того, як вона відроджувалася з новою рішучістю - тільки для того, щоб сталося щось дивне.
<<Ваша точка респауну знаходиться всередині житла гравця іншого персонажа. Перезавантаження не вдалося. Альтернативних точок перезавантаження не існує. Ви будете перезавантажені випадковим чином у початковій точці перезавантаження.>>
"Що? Що?"- пробурмотіла Бланк, її розум закрутився, коли слово "респаун" почало втрачати будь-який сенс - класичний випадок семантичного перенасичення. Ситуація не чекала, поки вона розбереться зі своєю розгубленістю. Вона вже змирилася з перезавантаженням, і, не маючи інших варіантів, її зір затуманився, коли почався процес перезавантаження.
Коли зір Бланк прояснився, вона озирнулася і зрозуміла, що перебуває в незнайомому місці. Це була безсумнівно печера, але вона була набагато більшою, ніж печера перезавантаження, з якою вона стала більш знайомою, ніж її власне відображення.
"Де я?" - пробурмотіла вона собі під ніс.
Звісно, вона ніколи не знала, де насправді знаходилася оригінальна печера, але це було явно інше місце. Текстура і колір скелястих стін були зовсім не схожі на ті, що вона бачила раніше.
"І що це за історія про те, що моя точка перезавантаження є чиєюсь домівкою?" - пробурмотіла вона, насупившись. Ще зовсім недавно респаун працював без збоїв.
"Тож... Що? Поки я кілька хвилин читала офіційні соціальні мережі, хтось прийшов і, я не знаю, купив цю землю, включно з печерою?" - сказала вона, розгублено нахиливши голову. Незабаром після цього їй спала на думку інша думка: "Стривай, а в цій грі взагалі можна купувати землю? Можливо, мені теж варто колись придбати собі місце, коли я відчую себе більш... чесною. Але, будучи скелетом і все таке, чи має сенс будинок? Може, мені краще націлитися на могилу..." Вона знизала плечима.
"Що ж, немає сенсу плакати над розсипаним кальцієм. Я все одно не зможу повернутися назад."
Зараз важливо було розібратися в новому оточенні і заглибитися в цю незнайому печеру.
"Гаразд, будьмо уважні. Краще приготуватися до того, щоб будь-якої миті випустити Стрілу спалаху. Подивимось... Що там далі після мурах?"
Загартувавшись, Бланк зосередилась і почала обережно досліджувати печеру.
У міру того, як Бланк просувалася вперед, атмосфера печери різко змінювалася.
Грубі стіни з природного каменю поступилися місцем структурованій кладці, акуратно складеному каменю, який міг бути роботою лише розумних рук.
"Схоже, я потрапила в руїни", - пробурмотіла Бланк, обводячи поглядом нове оточення. "Ну, принаймні, це не чергове мурашине гніздо. Але... що за дикі тварини тусуються в руїнах?"
На цьому етапі гри вороги не обмежувалися мотивами дикої природи, але мурахи залишили настільки сильне враження, що Бланк несвідомо припустила, що всі вороги будуть засновані на реальних істотах.
Це припущення тривало доти, доки вона не побачила, що чекає на неї далі.
"Там щось є..." - прошепотіла вона, звузивши очі на тіньову фігуру попереду. Потім вона завмерла. "Зачекай - це труп? О ні, він рухається. Це зомбі! Га! Це огидно! Чому він має так виглядати? Вони що, серйозно націлилися на якийсь приз за садизм?"
Перш ніж Бланк встигла вжити якихось контрзаходів, її охопила паніка, і її зволікання вирішило її долю.
<<Ви можете воскреснути протягом години. Бажаєте воскреснути негайно?>>
"Зомбі. Звичайно. Чому б і ні?"- Бланк зітхнула, опустивши плечі, коли її свідомість повернулася до печери відродження. "Не думала, що це станеться..."
Її голова - або те, що було схоже на голову - опустилася.
"Я маю на увазі, що ми обидва технічно мертві, тож я гадаю, що ми... свого роду родичі? Ні, не може бути. Це не може бути виправданням. І все ж..."
Вона випросталася, рішуче стиснувши кістляві кулаки.
"Думай позитивно! Якщо ми не союзники, то це чесна гра. Відтепер я підсмажую кожного зомбі, якого побачу! Нехай це стане щоденною справою!"
Вона знову вирушила в дорогу, сповнена рішучості не повторювати своїх попередніх помилок.
Коли Бланк досягла межі між стінами печери та кам'яними руїнами, вона помітила зомбі, який стояв там нерухомо. Чи був це той самий зомбі, що й раніше? Хтозна. У будь-якому випадку, вона відмовилася знову заціпініти на місці. Вона підняла руку і без вагань кинула Стрілу спалаху.
Зомбі миттєво загорівся. Полум'я здійнялося і затріщало навколо його гнилого тіла, палаючи набагато сильніше, ніж вона очікувала.
"Ого", - пробурмотіла Бланк, дивлячись, як тліючі рештки розвалюються на купу. "Магія набагато сильніша, ніж я очікувала. Або..." Її скелетні пальці в задумі постукали по щелепі. "Невже тільки Стрілу спалаху настільки сильна? Чи, може, система Магії просто зламана в цілому? О, зачекай ". Вона посміхнулася. "Я ж вклала очки в INT. Гадаю, це означає, що справа у мені. Моя магія сильна, бо я сильна."
Чи то звук палаючої плоті, чи їдкий запах обвуглених решток, щось, здавалося, притягнуло ще одного зомбі.
Бланк глянула на постать, що виходила з тіні.
"Ще один?" - пробурмотіла вона, перевіряючи час перезапуску своєї магії. Переконавшись, що її заклинання готові, вона спокійно підняла руку і випустила Стрілу спалаху. Полум'яний снаряд влучив у зомбі, який від одного удару зім'явся в тліючу купу.
Не встигла вона перевести подих, як з-за кам'яної стіни з'явився ще один зомбі, шкутильгаючи назустріч. Потім ще один. І ще один. Бланк примружилася.
"Вони що... подорожують групами?!" - вигукнула вона, спостерігаючи, як нежить неухильно наближається. "Це прямо як у тому старому фільмі! Як він називався? О, "Блискавка"! Давай спробуємо!"
Тріскуча електрика пронизала її долоню, і одним клацанням зап'ястя заклинання вразило найближчого зомбі. Все його тіло було охоплене сліпучим спалахом блискавки, перш ніж розвалитися на обвуглене, димляче лушпиння.
Бланк посміхнулася.
"Чудово. "Блискавка" працює так само добре, як і "Стрілу спалаху."
Вона переключила свою увагу на наступні цілі.
"Крижана куля! Водяна куля! Повітряний Різак!" - кричала вона, випускаючи шквал магії. Кожне заклинання влучало в ціль, перетворюючи зомбі на мляві купи.
Її високий показник INT гарантував, що кожне заклинання вбивало з одного удару, незалежно від того, яке вона використовувала. Єдина різниця полягала в наслідках - деякі тіла лежали обгорілі, інші були подрібнені або розмочені.
"Зачекай", - пробурмотіла вона, роблячи паузу, спостерігаючи за результатами своєї роботи. "Хіба вони вже не трупи? Хіба це не вважається плюндруванням трупів?" Вона знизала плечима. "Яка різниця. Вони знову мертві - ось що справді має значення."
Однак її полегшення було недовгим, оскільки все більше зомбі почали з'являтися в полі зору. Її щелепа стиснулася.
"Зачекайте, серйозно? Вони все ще прибувають?!"
Бланк вже використала п'ять атакуючих заклинань, і тепер їй неминуче доводилося чекати на кудаун заклинання. Вона різко зітхнула, її думки почали мчати.
"Гаразд, час відступити", - пробурмотіла вона, відступаючи обережними, обдуманими кроками. Її увага залишалася прикутою до орди, поки вона вигравала час для кулдауну заклинань.
Але коли вона продовжила свій відступ, сталося щось несподіване. Зомбі, які явно знали про неї, зупинилися на межі, де кам'яна стіна переходила в природну печеру. Вони безцільно тупцювали на місці, не в змозі - чи не бажаючи - просуватися далі.
"Га?"- Бланк розгублено морганула. "Вони не підходять ближче?"
Вона спостерігала за ними ще мить. Здавалося, що нежить ходить туди-сюди біля кордону, не в змозі перетнути його.
"Вони не можуть слідувати за мною сюди", - пробурмотіла вона, повільна посмішка розпливлася по її обличчю. "Зачекайте... Чи означає це..."
Настав час заробити трохи бонусного досвіду.
Посміхаючись від вуха до вуха, Бланк увійшла в стійкий ритм. Вона кинула "Стрілу спалаху", зробила паузу, щоб дати можливість своїй мані регенерувати, а потім повторила процес. Один за одним падали зомбі, поки вона методично прокладала собі шлях крізь орду.
Через кілька годин безперервного поглинання бенкету бонусного EXP, Бланк помітила, що кількість зомбі зменшилася. Через кілька хвилин останній з них, що юрмився біля входу, звалився у полум'ї. Бланк обережно підійшла до нього.
Вона обережно переступила через рештки, вдивляючись у коридор руїн. Ніщо не рухалося. Глибоко вдихнувши, вона попрямувала вперед, до руїн. Тиша була моторошною.
"Невже я справді їх усіх перестріляла?" - пробурмотіла вона.
Задоволена тим, що ніяких загроз не залишилося, Бланк залишила печеру позаду і наважилася заглибитися в кам'яний прохід.
"Якщо подумати, то я вже давно граю..."- Вона підняла свій інтерфейс і моргнула на відображений час. "Вісім годин?! Ого. Ну що ж. Не те, що б мені було чим зайнятися."
На щастя, модуль віртуальної реальності Бланк був висококласною моделлю, яка виконувала роль медичного ліжка. Він дозволяв проводити тривалі ігрові сесії, не викликаючи попереджень і не ризикуючи здоров'ям.
Прогулянка стародавніми руїнами, настільки старими, що неможливо було здогадатися про їхній вік, - це досвід, який Бланк не могла отримати навіть в іншому VR-контенті, не кажучи вже про реальне життя. Після пекельної боротьби з зомбі перехід до безтурботного дослідження здавався абсолютно розслаблюючим.
Зрештою, безцільне блукання привело її до масивних, витіювато вирізьблених дверей. Незважаючи на вік, гравіювання вражало своєю складністю.
"Ого, це схоже на кімнату останнього боса!"- сказав Бланк, дивлячись з подивом. "Ну, я не можу сказати, що це остання кімната. Я поняття не маю, де я взагалі знаходжуся в цих руїнах. Зачекайте... Я заблукала?"
Вона потягнулася до дверей, які голосно скрипнули, коли вона рухалася. На диво, вони виявилися легшими, ніж здавалися, і відчинилися наполовину, а потім продовжили рух самостійно.
У дальньому кінці кімнати на підвищенні стояв позолочений трон. На троні сидів приголомшливо красивий чоловік із золотистим волоссям.
"Непроханий гість? Як давно вже ніхто не наважувався сюди вдертися?"
Його глибокий голос пролунав у залі, а пронизливий погляд втупився в Бланк. "Я помітив, що моїх слуг ніде не видно. Це твоя робота?"
Бланк задихалася, її щелепа відвисла.
"Він заговорив! І він... людина! Я знайшла свого першого селянина!"
(Примітка Легата: В іграх подібного жанру селянин часто перший персонаж якого гравець зустрічає, тому вона вирішила пожартувати про це)
Це був перший раз з початку гри, коли вона зустріла когось, здатного говорити. Її охопило хвилювання.
"Кого ти називаєш “селянином”, ти, скелетний негіднику?" - огризнувся чоловік, у його голосі бриніло презирство. "Відповідай на моє запитання! Це ти позбувся моїх слуг?"
Отже, він був снобом. Насправді, з усіма його "я" і "моїми" розмовами, його, мабуть, краще було б описати як повноцінний зарозумілий дворянський архетип.
"Слуги? Про кого саме ти говориш?"- нерішуче запитав Бланк. "Єдине, що я бачила у цих руїнах - це зомбі..."
"Зомбі, звичайно!" - заревів він. "І це не руїни. Це мій замок! Ти знущаєшся з мене?"
"Ні! Мені дуже шкода! Я спалила зомбі, ясно?!"- Бланк зізналася під примусом.
"Спалила їх? Але ж ти з порожніми руками..." Він критично подивився на неї, потім насупив брови: "Звичайно, ні... Ти хочеш сказати, що можеш використовувати магію, ти, нікчемний скелет?"
"Е-е... Мене звуть не скелет, але... так, так", - покірно зізналася Бланк.
Вираз обличчя чоловіка став ще гострішим.
"Зачекай. Скелет, здатний говорити і мати інтелект, здатний вести розмову? Хто... Ні, що ти таке?"
Бланк нахилила голову.
"Але ж це просто розмова. Нічого особливого, хіба ні?"
Але потім вона зрозуміла. Якщо всі його "слуги" були тими безмозкими зомбі, то не дивно, що він вважав би скелет, який розмовляє, дивним. Судячи з його реакції, він, мабуть, зголоднів за нормальною розмовою.
"Я не проти трохи поспілкуватися", - недбало сказала Бланк. "Мені б не завадила перерва після всіх цих боїв."
"Хм... Дуже добре. Це може бути кумедно", - відповів чоловік з посмішкою. "Я зроблю тебе однією з моїх слуг."
Бланк моргнула. Він щойно... запропонував їй роботу? Це мала бути співбесіда? Ідея була настільки безглуздою, що їй знадобилася мить, щоб обміркувати її. Очевидно, просто вміння підтримувати розмову було достатньо, щоб її прийняли на роботу. Схоже у когось тут низькі стандарти.
Втім, вона опинилася тут лише завдяки випадковому перезавантаженню. Якби вона могла щось сказати, то хотіла б досліджувати зовнішній світ, а не бути прив'язаною до якихось задушливих руїн - або "замку", як він так наполегливо називав їх. Зробити це місце своєю базою - це одне, але залишитися тут назавжди? Нізащо.
"Ні, дякую. Мені й так добре", - сказала Бланк, обережно відступаючи назад. "Але бажаю вам успіхів у розвитку вашої... організації!"
"Ти не можете дозволити собі розкіш відмовитися!" - гаркнув чоловік, його золоті очі небезпечно блиснули. “Зачарування!”
<<Опір не вдався.>>
Системне повідомлення з'явилося в її баченні з його холодною, нейтральною завершеністю, і в цю мить світ, здавалося, зрушився з місця. Чоловік, і без того вродливий до надмірної досконалості, раптом став майже сліпуче сліпучим. Його риси загострилися до потойбічного ступеня, а золотисте волосся практично світилося. Що, в біса, відбувається з його красою...?! І вона все ще збільшується?! Не може бути! Що це за непереборна харизма? Паніка Бланк зростала, коли вона усвідомлювала дивність ситуації. Зачекайте, чому я не можу говорити? Або рухатися? І що це за рожевий туман над усім?
Вона відчайдушно відкрила вікно статусу, щоб зрозуміти, що відбувається. Пояснення блиснуло на неї: вона перебувала в стані Зачарування. Її тіло більше не належало їй, і її голос був заблокований. Пізніше вона дізнається, що раптовий "апгрейд" привабливості чоловіка і рожевий відтінок, що наповнив її зір, були суто косметичними - ніякого механічного ефекту, просто драматичний талант, покликаний щоб втертися в довіру.
"Що ж, здається, зачарування спрацювало. Далі, Домунування," - сказав чоловік з тріумфальною посмішкою.
<< Опір не вдався.>>
"А тепер, васал. Стань моїм васалом і вірно служи мені."
<< Опір не вдався.>>
Зарозумілий вампір вивільняв одну здатність за іншою у швидкій послідовності, і Бланк не могла протистояти жодній з них.
<<Особливі умови виконано. Тепер ви можете перевтілитися в вампірського прислужника.>>
<<Граф де Хевіллен намагається приручити вас. Якщо ви згодні, дайте відповідь протягом п'яти секунд. Якщо відповіді не буде, дію буде скасовано.>>
Зір Бланк наповнився ще одним потоком системних повідомлень. Вона вже давно не бачила такого потоку повідомлень - з часів фіаско з помилкою перезавантаження.
Зачекайте! Ми можемо тут пригальмувати? Не всі можуть витримати такий шалений темп! Особливо я!
<<Завдання відкладено.>>
О... Система справді слухає.
Бланк відчула, як її накрила хвиля полегшення. Пауза була саме тим, що їй було потрібно, щоб розібратися в хаосі.
Вона почала з повторюваних повідомлень "Ви не змогли встояти". Очевидно, що "Зачарування", "Домінування" і “Васал” були здібностями, які використовував цей "граф де Хевілленд". Враховуючи його контроль над зомбі і владну поведінку на троні, висновок був очевидний: він був вампіром - або чимось дуже близьким до нього. І тепер, завдяки тому, що вона провалила кожну спробу опору, вона була повністю в його владі. Її тіло відмовлялося рухатися, голос був заблокований, і вона була на межі того, щоб бути "прирученою", як якась дика істота.
Далі йшла частина про переродження. Згадка про вампірських прислужників принесла неприємне усвідомлення: мова йшла про зомбі, яких вона спалила раніше в коридорі. Якщо вона прийме це так зване переродження, то, здавалося, перетвориться на такого ж монстра - вампіричного прислужника. Ця думка викликала у неї різке, вісцеральне відторгнення.
Нарешті, була сама спроба приручення. Бланк не знала багато про те, як приручення працює в цій грі, але наслідки були досить зрозумілими. Якщо вона погодиться - або не зможе заперечити - вона, по суті, стане домашнім улюбленцем графа.
"Так, це важкий пас", - пробурмотіла Бланк, хоча й не могла вимовити ці слова.
Чи може гравець насправді стати домашнім улюбленцем NPC? Це здавалося малоймовірним. Той факт, що система відклала цей процес, свідчив про те, що вибір, зрештою, залишався за нею. Граф де Хевілленд заявив, що вона не має права голосу в цьому питанні, але NPC не можуть чути системних повідомлень. Якби він справді був NPC, цілком можливо, що її приручили б без жодного шансу на опір.
"Хм. Я не відчуваю, що ти чиниш опір моїй силі, але мої здібності, здається, не мають на тебе ніякого впливу... Ти справді інтригуючий скелет", - замислився граф.
Він щось бурмотів, але Бланк поки що не звертала на нього уваги.
Її увагу привернуло те, як система розрізняла "перевтілення в прислужника" і "перетворення на підлеглого". Ці дві дії були представлені як окремі варіанти. Здавалося можливим прийняти перше і відмовитися від другого, як втеча з якоїсь лиходійської лабораторії після того, як над нею експериментували, але до того, як промили мізки.
Це... як в оригінальній історії про велосипедиста в масці, подумала вона.
Пройти той самий шлях, що й легендарний герой давно улюбленого японського серіалу, було чимось таким, чого не можна було очікувати в звичайному житті.
Бланк ретельно зважила всі можливі варіанти. На щастя, граф задовольнявся очікуванням, все ще бурмочучи щось собі під ніс.
Поміркувавши деякий час, вона прийняла рішення. Вона погодиться на переродження.
Звичайно, вона категорично відкидала приручення.
<<Умови виконано. Ви можете переродитися або в вампірського прислужника, або в Ревенанта.>>
(Примітка Легата: У фольклорі ревенант — це ожилий труп, нежить, яка повертається з могили, щоб переслідувати живих, часто зберігаючи свою душу та прижиттєві риси, але з матеріальним тілом, що може бути як майже незмінним, так і гнилим.)
О, в такому разі, я піду з переродження, подумала Бланк, не роздумуючи.
Що завгодно, але не зомбі. Її метою було втекти після переродження - а не провести своє потойбічне життя, бездумно тусуючись тут.
<<Умови виконано. Заплативши 100 очок досвіду, ви можете перевтілитися в Нижчого вампіра.>>
Зачекайте хвилинку!
<<Завдання відкладено.>>
Система, як завжди, була готова почекати.
Ого, бути гравцем до смішного зручно.
Нижчий вампір - по суті, слабша версія самого графа. Були, мабуть, і недоліки, наприклад, неможливість пересуватися на сонячному світлі або слабкість до часнику. З іншого боку, Бланк усвідомила, що жодного разу не бачила сонячного світла відтоді, як почала цю гру. Наскільки вона знала, у світі гри може навіть не бути ділянок, на які потрапляє денне світло. Що ж до часнику... що ж, вона завжди ненавиділа цю штуку. В цьому не було нічого поганого.
Бланк використала половину досвіду, який вона накопичила, вбиваючи зомбі, щоб переродитися в Нижчого вампіра.
"Що?! Неможливо!" - не вірячи своїм очам, заревів граф.
***
Відтоді Бланк проводила ночі, досліджуючи та полюючи в дикій місцевості за межами замку, завжди повертаючись до світанку. Вдень вона або виходила з системи, або проводила час у замку, часто виступаючи в ролі співрозмовника графа.
Було кілька днів, коли медичне тестування її тіла в реальному житті означало, що вона взагалі не могла увійти в систему. Її медичні тести тримали її подалі від гри так довго, що коли вона повернулася до неї, гра вже була офіційно випущена. На щастя для неї, щомісячна плата за підписку була автоматично списана з криптовалютного гаманця, прив'язаного до її облікового запису під час налаштування.
Повернемося до того моменту
Бланк зробила справжній дівочий хід, перевтілившись і відмовившись від ролі бути Васалом, як протагоніст першого акту бунту героя-велосипедиста в масці. Проте граф не тільки не образився на неї, але й, як не дивно, був вражений.
Він високо цінував Бланк за те, що вона власними зусиллями досягла статусу Нижчого вампіра. На знак схвалення він подарував їй комплект благородного одягу - щось прямо з гардеробу вампіра - і тростину. Очевидно, граф не міг змиритися з думкою, що представник вампірського правлячого класу носить пошарпане початкове спорядження. Одяг був секонд-хендом, ймовірно, колись ношений самим графом, і призначений для чоловіка. Але оскільки Бланк не сканувала своє реальне "я" під час створення персонажа і не вносила жодних змін до аватару за замовчуванням, її зовнішність була достатньо андрогінною, щоби впоратися з цим завданням. З її маленькою статурою вона могла б навіть зійти за юнака, коли була б одягнена в чоловічий одяг. Однак довге розпущене волосся аватару за замовчуванням стало неприємністю, тому вона для зручності зібрала його у два хвости.
Граф навіть надав Бланк повний доступ до замку, ставлячись до неї як до особистої подруги.
Проте, хоча вона цінувала гостинність, Бланк мала більші мрії.
"Колись я хотіла б мати власний замок", - недбало зауважила вона.
Вона не мала цього на увазі серйозно - її коментар був радше про бажання мати дім, який можна було б назвати власним. Але граф сприйняв її слова за чисту монету і весело засміявся, коли почав пропонувати маленькі, погано захищені країни, які могли б стати гарними об'єктами для завоювання.
"Коли ти станеш сильнішою, спробуй напасти на одну з них", - сказав він, і його тон був щиро заохочувальним.
"Але ця країна... Якщо я правильно пам'ятаю... О, зачекай, здається, я десь це читала; вона не багата і не бідна, але в цілому досить стабільна, так?"- запитала Бланк, нахиливши голову.
"Хм. Стабільна, кажеш?"- Губи графа скривилися в поблажливій посмішці. "Для смертних, чи то людей, чи то націй, стабільність - це не що інше, як повільний занепад. Застійна нація, в якій черствіють таланти, неминуче гниє зсередини. З того, що я чув, вона вже втягнута в жорстокі фракційні суперечки за лаштунками. Її так звана стабільність - лише фасад, і її падіння - лише питання часу."
Блан насупилася.
"Гаразд, але звідки ти все це знаєш? Ти ж весь час сидиш у цьому старому замку!"
""Старому замку", як ти його називаєш... Хм. Дуже добре."- Граф схрестив ноги і безтурботно відкинувся на спинку трону. "Я посадив там щурів. Вони приносять мені всю необхідну інформацію."
"Зачекай-но, шпигуни? Це так круто!"- Очі Бланк загорілися від захоплення.
"Не зовсім "шпигуни". Я маю на увазі справжніх щурів. Я утримую їх і відправляю проникати в різні організації."
"Справжні щури?" - перепитала вона, її ентузіазм згас. "Хм... Гм... Гадаю, це... на межі прийнятного?"
"Фу-ха-ха! Кажеш, на межі прийнятного?"- Граф розсміявся, його настрій, здавалося, піднявся від її відповіді.
Бланк посміхнулася, незважаючи на себе.
"Все ж таки, це дуже гарна ідея. Я б сама хотіла спробувати керувати чимось подібним."
"Ти зможеш", - відповів граф, кивнувши головою. "Коли ти перевтілився у вампіра, тобі відкрилося дерево навичок контролю. Через нього ти можеш отримати Васала. Спробуй розблокувати Контроль."
Бланк з цікавістю послухалася його поради і розблокувала "Контроль". Це коштувало лише 20 очок досвіду, а після всіх зомбі, яких вона викосила раніше, її пул досвіду був повний.
"Ей, ти правий!" - сказала вона. "Васал щойно з'явився!"
Граф посміхнувся, явно задоволений її успіхами.
"Васал сам по собі не зробить багато, якщо різниця в силі між вами і ціллю не буде величезною. Це вміння призначене для тих, хто може створювати фамільяра з нуля. Якщо ти хочеш підкорити вже існуючу істоту, тобі знадобиться поєднати його з ментальною магією, такою як Зачарування або Домінування. Використовуй їх разом, і ти досягнеш успіху."
А, значить, та низка виснажливих статусних ефектів, якими граф вдарив її раніше, була саме такою комбінацією. Не дивно, що у неї не було жодного шансу.
Розблокування Домінування під деревом Магії Зачарування коштувало недешево - на це пішла б значна частина очок досвіду Бланк. Проте на даний момент у неї не було ніяких інших навичок, а ідея контролювати істот була надто спокусливою, щоб від неї відмовитися. Після хвилинних вагань вона вирішила спробувати.
"Я розблокувала Домінування! Дякую за підказку, сенпай!" - з ентузіазмом оголосила вона.
"Бва-ха-ха! Сенпай, так? Мені це подобається!"- Граф розсміявся, явно розважений цим титулом.
"А тепер слухай уважно. Заклинання, пов'язані з магією зачарування, такі як "Домінування", сильно залежать від твоєї ментальної сили. Чим сильніший твій розум, тим вищі шанси на успіх. Переконайся, що ти добре його тренуєш."
Ментальна сила? Бланк швидко здогадалася, що він, мабуть, мав на увазі MND, ігровий показник психічної стійкості. Вона смутно пригадувала, що бачила щось про нього в описах статів під час навчання.
Прийнявши пораду графа близько до серця, Бланк вклала решту очок досвіду в MND. На той час, коли вона закінчила, її MND зрівнявся з INT - досить значне покращення її розумових здібностей.
"Гаразд!" - сказала вона, стискаючи кулак. "Коли настане ніч, я піду і спробую когось підкорити собі!"
"Добре. Тоді йди", - схвально кивнув граф. "Якщо ти зможеш підкорити істоту з пристойною бойовою силою, твої тренування стануть набагато ефективнішими, і ти швидко станеш сильнішою."
***
З настанням ночі Бланк наважилася вийти із замку і забігла так далеко в дику місцевість, що їй було б важко повернутися назад до сходу сонця, якби вона не повернулася якнайшвидше. Приблизно в цей момент вона натрапила на занедбаний цвинтар.
Оскільки вона зайшла так далеко, вона вирішила швидко роззирнутися довкола. Скелети та зомбі були досить поширеним явищем поблизу замку, але завжди існував шанс, що тут вона може натрапити на когось сильнішого.
Цвинтар відрізнявся від навколишньої місцевості - здавалося, тут мешкало щось більше, ніж звичайна нежить. Насправді, тут була ознака життя прямо зараз, у вигляді кажанів, що раптово облетіли її.
"Ого! Вони мене налякали!"- зойкнула Бланк, коли кажани пурхали навколо неї, їхні крихітні тільця торкалися її плаща. Вона не могла зрозуміти, чого вони хотіли - чи шукали вони їжу? Якщо це були кажани-вампіри, то чи могли б вони пити кров такого вампіра, як вона?
"Отримуйте це! Страх! Саме так - бійтеся!" - вигукнула вона, в паніці вимовляючи своє заклинання.
Кажани одразу ж полетіли на землю, тремтячи від явного жаху. Здавалося, її заклинання страху спрацювало безвідмовно.
"Фух. Добре, що спрацювало..."- пробурмотіла Бланк, переводячи подих. "Здається, я десь чула, що відсоток успіху Страху не такий вже й великий, але, можливо, те, що я вампір, дало мені бонус проти цих маленьких хлопців? Кажани-вампіри проти вампірів і все таке..."
Вона подивилася вниз на кажанів, які тепер сиділи на землі і тремтіли. Спостерігаючи за ними в такому стані, вона відчувала себе дивним чином винною.
"Якщо подумати, відколи я почала грати, єдине, з чим я стикалася, - це мурахи та нежить..." - подумала вона. "Живі істоти, ха..."
Ідея була непогана. Мати зграю кажанів в якості прислужників здавалося цілком вампірським, і з такою кількістю, навіть якщо вони не були особливо сильними, вони, ймовірно, могли б впоратися з одним-двома зомбі. Звичайно, називати їх "живими істотами" було трохи спрощено, але в грі, наповненій неживими ворогами, таке розмежування здавалося справедливим.
Кажани, подумала Бланк, можуть стати в нагоді як відволікаючий маневр у крайньому випадку. Що ще важливіше, вони могли б навіть виконувати роль шпигунів, так само, як щури графа.
"Кажани мають прізвисько "небесні щури", так?"- Бланк розмірковувала вголос. "Оскільки я нижча за видом від Графа Щурів, це насправді відчувається як належне... Ні, краще, ніж доречно. Це ідеально!"
Прийнявши рішення, Бланк почала накладати Васал на кажанів, що тулилися навколо неї, одного за одним.
Вона пропустила "Домінування", але, як і припускав граф, великий розрив у силі між нею та кажанами дозволив легко приборкати їх усіх. Закінчивши, вона полегшено зітхнула.
"Фух. Рада, що це спрацювало. Якби не спрацювало, це б означало..."- Вона похитала головою. "Ні, я навіть не хочу думати про те, що б це означало, якби я була слабшою за зграю кажанів."
Бланк відкрила свій інтерфейс.
"Всі дев'ять, так? Давай подивимося... Вид... Десмодус?" Вона нахилила голову. "Це напрочуд сувора назва для того, як вони виглядають."
Кажани шкандибали ближче до неї, ляскаючи крилами і шкандибаючи по землі своїми крихітними задніми лапками.
"Стривайте, вони можуть ходити?!" - вигукнула вона. "І вони ще й швидкі! Це... насправді вражає. Гадаю, це має сенс - вони ж двоюрідні брати щурів, зрештою."
Проте їхні крихітні кроки не могли зрівнятися з її, і повернення до замку з ними зайняло б цілу вічність. Вона зітхнула і підхопила двох на руки.
"Ну, вони... милі, по-своєму", - пробурмотіла вона собі під ніс, дивлячись на маленьких створінь, що примостилися в її руках. "Це спрацює. Гаразд, ходімо додому."
Бланк поспішила назад до замку, встигнувши повернутися якраз перед сходом сонця.
"Я вдома!" - радісно вигукнула вона, зайшовши всередину.
"Хм... Що це в тебе там? Кажани?" - запитав граф, піднявши брову.
"Милі, правда? Супер-вампіричні, тобі не здається? До того ж, вони майже двоюрідні брати щурів", - усміхнулася Бланк.
"Як для вампіра, це точно", - кивнув головою граф. "Але кажани і щури - це зовсім різні види."
"Зачекай, справді?"- Бланк моргнула, на мить приголомшена. Але ж так багато говорять про літаючих щурів чи то були миші?, ха.
"Ну, неважливо", - сказала вона, швидко відмахнувшись від свого розчарування. "До речі, сенпай, ти вже згадував, що істоти, яких контролює вампір, залишаються вірними після перетворення. Але чи може істота, яку ти контролюєш, насправді перевтілитися у вампіра?"
"Так", - відповів граф. "За певних умов перевтілення можливе, якщо дати їм випити особливої крові."
"Особливої крові?"
"Кров вампіра вищого рангу", - пояснив він. "Наприклад, якщо досвідчений Ревенант вип'є мою кров, він може перевтілитися в нижчого вампіра."
Бланк нахилила голову.
"А хіба вони не можуть просто випити мою кров?"
Граф зробив паузу, обдумуючи її запитання.
"Хм... Можливо, якби ти підвищила свій ранг. З тобою теперішнєю, це, швидше за все, було б неможливо. Однак перетворення вампірського прислужника на Ревенанта може бути тобі під силу."
"Підвищення мого рангу..."- задумливо пробурмотіла Бланк.
"Це не так неможливо, як ти можеш подумати", - додав граф з ледь помітною посмішкою. "Зрештою, ти вже позбулася приставки "нижчий" у своєму титулі."
Злякавшись, Бланк швидко відкрила вікно свого статусу. Звичайно, її титул змінився з Нижчого вампіра на просто вампір.
"Коли це сталося?"
"Ймовірно, коли ти розблокувала Магію Зачарування або Васала. Для доступу до обох потрібен певний рівень рангу", - пояснив граф по суті.
Отже, якщо вона хотіла підвищити свій ранг ще більше, їй потрібно було заробити більше очок досвіду і реінвестувати їх у себе. Система чітко визнавала і винагороджувала ці зусилля, надаючи їй вищий ранг у міру того, як вона ставала сильнішою.
"Але зомбі навколо вже не дають багато досвіду..."- пробурмотіла Бланк, схрестивши руки в задумі.
"Гм", - сказав граф, погладжуючи своє підборіддя. "Здається, я пригадую, що в підземному водогоні під цим замком живе колонія Ящеро-людів. Вони повинні забезпечити набагато краще посилення, ніж зомбі."
"Ящеро-люди? Вони тут існують? Зачекай, у цьому замку є підвал?"- Бланк витріщилася на нього широко розплющеними очима.
Граф вистрілив у неї розлюченим поглядом.
"Ти прийшла з того підвалу. Швидше за все, ти заблукала і просто опинилася тут. Неважливо. Я накреслю тобі простий маршрут. Іди і досліджуй."
"Дякую, сенпай!" - сказала вона, посміхаючись.
"Бва-ха-ха! До речі, - додав граф, жестом показуючи на кажанів, - ці істоти, схоже, належать до спорідненого з нами виду. За певних умов ти навіть зможеш перетворити іх в нас. Тому виховуй їх добре."
"Зрозуміла! Зроблю все, що зможу!"- охоче відповіла Бланк.
Спочатку вона думала, що граф - просто якийсь моторошний вампір, але чим більше часу вона проводила з ним, тим привабливішим ставав навіть його пихатий тон. Було дивно, як такі речі можуть припадати до душі.
"Ось, карта", - сказав граф, простягаючи їй детальний ескіз. "Ящеро-люди будуть легкою здобиччю для твоєї магії Зачарування, і ти без особливих проблем впораєшся з ними. Якщо можливо, нехай твої кажани теж наберуться досвіду."
"Зачекай, що ти маєш на увазі, коли кажеш, що магію зачарування легко використовувати на ящеро-людах?"
"Хм? Я не згадував про це раніше? Магія зачарування не діє на нежить."
Щелепа Бланка відвисла.
"Це новина для мене! Зачекайте секунду. Хіба не ти накладав на мене Зачарування та інші чари, коли ми вперше зустрілися?"
"Ну, є... лазівки", - туманно відповів граф. "Я розповім тобі про них у свій час."
Вона хотіла натиснути на нього, але вирішила поки що промовчати. Він пообіцяв пояснити пізніше, а зараз їй не терпілося почати заробляти більше досвіду.
"Гаразд, я пішла!"- сказала Бланк, вже прямуючи до дверей.
"Дуже добре. З нетерпінням чекатиму твого повернення", - відповів граф, кивнувши головою.
Не гаючи ні хвилини, Бланк спустилася в підвал замку і попрямувала до підземного водогону.
Підземний водогін пролягав ще глибше, ніж початкове місце відродження Бланк, і був доступний через зруйновану стіну в старому підземеллі. Спускаючись все далі і далі в глиб, вона врешті-решт почала чути слабкий шум води.
Підземна печера була непроглядно темною, настільки, що сама вода здавалася басейном темряви. Навіть з посиленим вампірським зором Бланк не могла розгледіти, що може ховатися під її поверхнею.
Загартувавшись, вона тримала свою магію напоготові і обережно продовжила спуск.
Вона не знала, скільки часу спускалася вниз, коли нарешті вийшла на більш відкриту ділянку. Це було величезне підземне озеро, спокійна вода яка ледь мерехтіла у тьмяному світлі.
Уважно оглядаючи печеру, вона помітила кілька фігур на березі озера.
"Це, мабуть, ящеро-люди..." - пробурмотіла вона.
У них були довгі хвости, і їх було достатньо, щоб припустити наявність невеликого поселення. Швидкий підрахунок показав значну кількість - більше, ніж вона була готова впоратися.
"Я ніяк не зможу отримати від них досвід", - пробурмотіла вона, насупившись.
Вона не могла оцінити, наскільки сильними були ящеро-люди, але майже напевно вони були сильнішими за зомбі та скелетів, з якими їй доводилося боротися раніше. Кажани не дуже допомогли б їй як бойові союзники, і навіть з її новознайденими вампірськими здібностями вона ніяк не могла впоратися з цілим поселенням самотужки.
Поки Бланк вагалася, обмірковуючи свої варіанти, від кажанів, що притулилися до її грудей, випромінювалося відчуття наміру. Один з них, здавалося, пропонував план.
"Га? Відволікаючий маневр?" - запитала вона, злякавшись. "Хіба це не небезпечно? О... Так, ви ж вмієте літати..."
Вона на мить замислилася над цією ідеєю.
"Гаразд, тоді. Підлітайте і виманюйте кількох з них, але відводьте їх як можна далі. Я почекаю десь подалі від поселення, щоб інші не помітили."
Три кажани вилетіли з-під її плаща, розправили крила і зникли в темряві.
Дивлячись їм услід, Бланк тихо відступила вглиб печери, намагаючись не видавати жодного звуку.
Через деякий час з'явилися двоє ящеро-людів, які обережно пробиралися до печери, йдучи по слідах кажанів. Їхні рухи були повільними, вони шукали здобич у темряві, з кожним кроком заглиблюючись все глибше і глибше.
"Уся ця метушня через трьох кажанів? Гадаю, навіть кажани можуть бути для них цінним джерелом білка", - пробурмотіла Бланк, спостерігаючи за ними зі своєї схованки.
Вона сконцентрувала свою енергію і почала готувати заклинання. Зважаючи на те, що вони, швидше за все, належать до водних видів, її першим кроком буде "Блискавка". Вона десь чула, що електрика добре працює проти водних видів.
"Гаразд... Ще трохи ближче... Давай... Сюди! Блискавка! Повітряний різак!"
Спалах блискавки зі сліпучою швидкістю пронісся в бік ящерів, вразивши одного з них прямо в голову. За мить невидиме повітряне лезо пронеслося крізь другого ящеролюда, врізаючись у його луску.
Перший ящіро-люд миттєво впав, померши від удару електричним струмом. Другий, хоч і тяжко поранений, все ще чіплявся за життя.
"Хм. Гадаю, важко вбити їх одним пострілом, не маючи явної стихійної слабкості", - розмірковувала Бланк. "Крижана куля."
Осколок льоду розсік повітря і пронизав останнього ящеро-люда, покінчивши з ним назавжди. Перевіривши свої очки досвіду, вона виявила, що вони дійсно були значними.
"Непогано, мабуть. Але з точки зору ефективності... Хм, не дуже", - зітхнула Бланк. "Виманити їх, сховатися, а потім накласти закляття - це багато зусиль. Повинен бути кращий спосіб вбити їх усіх одразу."
Все ще розмірковуючи, вона відкрила меню набуття навичок у пошуках натхнення.
Одне дерево привернуло її увагу: "Вампірська магія".
Це було дерево, якого вона раніше не бачила - щось, що, мабуть, відкрилося, коли вона стала вампіром. Відкривши його, вона знайшла перше вміння: Туман.
"Подивимося... Заклинання, що створює туман на велику область, - прочитала вона вголос. "Його ефекти включають підвищення успішності Вампірської магії та Чаклунської магії... А, так, я поки що використовувала тільки "Магію зачарування" на кажанах."
Вміння також створювало візуальну і сенсорну перешкоду для ворогів в зоні дії туману.
Використання туману, щоб порушити видимість і рух ворога, а потім зафіксувати їх на місці за допомогою Страху, перш ніж знищити їх одного за одним заклинаннями - це звучало як непогана стратегія. Але якщо ворог чинив опір Страху, все могло піти шкереберть. Спробувати її посеред бою без практики здавалося не найкращою ідеєю.
"Можливо, мені слід було випробувати його на тих двох ящеро-людах раніше..." - пробурмотіла вона. "Ну що ж."
Після деяких роздумів Бланк вирішила поки що дотримуватися своєї вже випробуваної тактики приманювання кажанами.
По-перше, вона розблокувала потрібні їй навички: "Туман" і заклинання "Блискавична злива" з широким радіусом дії. Останнє заклинання має високу вартість, але здатність вражати кількох ворогів одночасно буде того варта.
Цього разу кажани виманили трьох ящерів.
Коли всі троє опинилися в зоні ураження, Бланк почала кастувати Туман. У тьмяній, вологій печері ящірки, здавалося, не помічали туману, що згущувався навколо них.
Потім вона розіграла Страх. Ящірки застигли на місці, їхні хвости затремтіли.
"Здається, спрацювало? Важко сказати, чи ящірки справді налякані, чи тремтіння їхніх хвостів означає щось інше. Що, як це, наприклад, шлюбний сигнал або щось подібне?" Бланк здригнулася від цієї думки, а потім похитала головою. "Ех, неважливо. Вперед - Блискавична злива!"
Зі стелі на підлогу полетіли електричні розряди, деякі з них влучили прямо в ящерів. Вони билися в конвульсіях, їхні м'язи спазмувалися від удару, і все закінчилося за лічені секунди.
Але вони не були мертві. Бланк обережно підійшла, підняла свій посох і опустила його на голову кожного ящеролюда по черзі, вбиваючи їх одного за одним.
"Це може спрацювати з тим поселенням на березі озера. Якщо я зможу нагнати на них Страху до того, як вони мене помітять, гадаю, у мене є шанс. Гаразд, давайте зробимо це!"
Натхненна своїм успіхом, Бланк повернулася до підземного озера.
"Туман!"
Вона не була впевнена, що заклинання долетить до поселення звідси, але якщо ні, вона могла просто почекати, поки кулдаун завершиться, і накласти його знову. Ніякої шкоди в спробі немає.
"Ого... "велика площа" дійсно означає велика площа", - пробурмотіла вона, дивлячись, як туман розростається. "Я, мабуть, змогла б накрити ним ціле маленьке село... Шкода, що дальність дії магії зачарування не може бути збільшена відповідно до цього. Це свого роду обкрадання."
Туман триватиме нескінченно довго, якщо його не відмінити, але він виснажує MP весь час, поки він активний. Бланк повинна була рухатися швидко, щоб уникнути вичерпання ресурсів. Зливаючись з туманом, вона підкрадалася ближче до поселення, тримаючись за стіни печери. Незважаючи на густий туман, її зір залишався абсолютно ясним. Здавалося, це зовсім не впливало на неї.
"А тепер... Страх! Насолоджуйтесь!"
Найближчі до неї ящірки завмерли, їхні тіла затремтіли. Туман не поширювався настільки далеко, щоб покрити все поселення, але його було достатньо, щоб досягти тих, хто знаходився в межах досяжності поточної позиції Бланк.
"Гаразд, час для подальших дій. Блискавична злива!"- Цього разу блискавки заповнили печеру з ще більшою інтенсивністю. Стеля була вищою, ніж у меншій печері, але простір все одно освітлювався від підлоги до стелі від тріскучої енергії. Спалах був настільки яскравим, що його було б помітно навіть з найвіддаленішого куточка підземного озера.
Одного за одним Бланк почала знищувати решту ящеро-людів, методично відстрілюючи їх.
Незабаром в полі зору не залишилося жодного ящеро-люда. Бланк просканувала місцевість і помітила кілька курганоподібних споруд уздовж берега озера.
"Це будинки?" - запитала вона вголос.
"Якщо так, то входи, напевно, виходять на озеро, чи не так? Зрештою, вони виглядають досить водними. У такому випадку заглядати всередину може бути небезпечно..."
На мить Бланк замислилася над тим, чи не використати магію, щоб зруйнувати конструкції.
"Може, просто підірвати їх за допомогою магії?" - пробурмотіла вона, піднявши руку. Але після секундного роздуму вона зітхнула і замість цього розвіяла Туман.
Якщо всередині щось і є, то це, мабуть, діти або яйця - чи що вони там відкладають, якщо вони взагалі відкладають яйця, подумала вона. Немає сенсу витрачати їх зараз. Я дам їм підрости, повернуся пізніше і перетворю їх на досвід.
"Гаразд", - рішуче кивнув Бланк. "Час повертатися. Якщо я стану сильнішою, ці ящіро-люди навіть не будуть варті того, щоб їх пускати на досвід. Коли я повернуся, я зосереджуся на тренуванні кажанів."
Наспівуючи собі під ніс, вона повернулася до замку, явно задоволена своїми успіхами.