Лія свідомо зробила зусилля, щоб повільно вдихнути, а потім кілька секунд видихнути. Зусилля окупилися, коли вона почала заспокоюватися від ридань, що розривали її тіло. Образа та гнів не зникли, сльози розчарування знову наверталися на очі, коли вона думала про події дня. Проте її тіло вже не було на межі розпаду від ридань, а сльози були настільки сильними, що вона плакала мовчки.
Її слізні протоки завжди були надмірно чутливими, проливаючи сльози щоразу, коли вона відчувала сильні емоції, навіть ті, що не супроводжувалися супутнім смутком чи болем. Лія, соромлячись того, що її так легко розчулити, намагалася звести до мінімуму інтенсивність емоцій, які вона відчувала щодня у своєму реальному житті.
Як давно вона так не плакала? Останній раз, коли вона могла пригадати... Так, той випадок. День, коли її старша сестра раптово залишила її і зникла - ні, це вже не мало значення.
Важливіше було з'ясувати, що робити з гравцями, які її вбили. Вона не могла просто дозволити їм уникнути покарання за її вбивство.
"В-Ве...ррнмф...! Вейн, так його звали... Я думала, що його розірвало на шматки разом з Ерфареном, але..." з легким тремтінням промовила Лія, придушуючи в собі потенційні ридання. "Він гравець. Якби його розчавило разом з Ерфареном, він би просто відродився десь. Гадаю, просто так сталося, що неподалік від столиці."
Лія знала, що Вейн не винен у її смерті. Ні, її зарозумілість стала причиною її падіння. Але не тільки зарозумілість призвела до її поразки.
Між Лією та зібраними гравцями була величезна різниця у статистиці та здібностях. Гравці компенсували цей розрив цифрами, предметами та добре продуманим планом битви. Хоча Лія не була в захваті від того, що поле дебафу з'явилося, здавалося б, нізвідки, вона не мала наміру скаржитися на це. Вона була дурепою, яка потрапила прямо в цю пастку.
Якщо поміркувати, то все, що робили гравці, від використання своїх навичок до командної роботи, було зосереджено на тому, щоб підготуватися до великого моменту в кінці. Вони не тільки розробили хороший план бою, але й виконали його майже бездоганно. Єдиним словом, яким Лія могла описати їхню гру, було "вражаюча".
Оскільки гравці не мали жодної інформації про статистику чи навички Лії, удача зіграла свою роль у тому, наскільки ефективною була тактика і предмети, але гравці своїми діями принесли удачу в битву. Їхня віра в свій план і свої здібності схилила пані удачу на їхній бік. Всі гравці в цій битві поставили на кін все, щоб досягти єдиної мети, незалежно від їхньої сили.
"Амрф..."- Ще одне ридання загрожувало вирватися з її горла. Ні, все було добре. Вона була спокійна, вона не плакала.
"Думаю, мені слід почати з Цілющої магії. Не можу зробити багато чого іншого, поки не розберуся з цим", - сказала Лія з самопринизливим смішком. Їй потрібні були цілющі заклинання, щоб позбутися хаосу, який потворний крик завдав її обличчю.
Магію зцілення виявилося легко розблокувати, як тільки Лія прочитала про передумови. Навичка "Беззбройний бій", яка покращувала здатність персонажа битися без зброї, у поєднанні з "Фармакологією" та “Розтином” відкрила навичку "Лікування". Решта процесу була безболісною - після того, як лікування було відкрито, достатньо високого показника INT було все, що потрібно для отримання Цілющої магії. Згідно з довідником, сила магії зцілення визначалася за допомогою показника INT.
"Цікаво, яке з цих двох заклинань краще діє на подразнені очі", - пробурмотіла собі під ніс Лія. Оскільки у неї не було дзеркала, щоб перевірити свій стан, вона пішла до вбиральні і використала Магію Води, щоб вмитися.
Рушники у вбиральні були виготовлені спеціальними мурахами-інженерами. Туалетом користувалося лише п'ятеро людей, але біля умивальника висіло два рушники. Один з них був призначений виключно для Лії, а іншим користувалася команда Келлі. Коли Лія запитала, чому вона не може поділитися з ними одним рушником, Келлі категорично заперечила, посилаючись на непристойність використання одного рушника з ватажком зграї. Лія знала, що Келлі зробила це з поваги до неї, але вперта відмова Келлі ділитися рушником більше нагадувала неприйняття самої Лії, ніж їй хотілося б визнати.
Лія зітхнула, витираючи обличчя.
"Сподіваюся, з Келлі та іншими все гаразд. Це моя провина, що їм довелося пройти через це..."
Відтоді, як Лія вирішила, що братиме участь у битві на боці монстрів і очолить армію монстрів проти Шести Королівств, вона мала намір тримати Келлі та інших подалі від самого вторгнення. Але оскільки чекати в лігві їм було б ні до чого, вона відправила їх чотирьох разом з Хакумою і Ґінкою досліджувати південь у пошуках вулканічного регіону, показаного на карті. Вона дала групі інструкції уникати бойових дій або, якщо це було неможливо, стати на бік тих, хто виглядав найбільш цивілізовано, якщо вони зустрінуть одну з сил вторгнення на своєму шляху. Діас наглядав за цуценятами, поки великі вовки були відсутні.
Маючи великий запас великих філософських каменів у своїй колекції, Лія подбала про те, щоб Келлі та вовченята також мали можливість користуватися цими каменями. З вищого керівництва свити Лії, Суґару була єдиною, хто ще не скористалася філософським каменем. Це було простим практичним питанням - кількість необхідного досвіду була надто великою, що змусило Лію відкласти переродження Суґару на більш пізній термін.
Цікавим відкриттям було те, що, схоже, не існувало розвинених або вищих версій рас звіролюдів, натомість філософські камені перетворювали їх на іншу расу звіролюдів схожої, більш могутньої тварини.
У випадку з Гірськими котами це призвело до того, що Келлі стала левицею, Райлі - леопардом, Леммі - тигром, а Маріон - сніговим барсом. У світі гри існував відносно чіткий поділ між типами людей-звірів, але в той же час Переродження не призвело до значних фізичних змін для дівчат. Лія очікувала, що зміняться такі речі, як колір волосся, але єдиними змінами були незначні зміни у формі їхніх вух і хвостів. Зміни у зовнішності були приблизно такими ж, як і відмінності між ельфами та вищими ельфами.
Хакума і Ґінка переродилися на Сколла і Хаті. Лія підозрювала, що, доклавши трохи більше зусиль, вони могли б стати Фенрірами, тож наступного дня вовки використали по одному каменю, але, схоже, їм не вистачало деяких передумов, які робили можливим переродження в цей новий тип монстрів.
Це обмеження стосувалося й інших. Оскільки вони не відповідали деяким неопублікованим критеріям, вони не могли еволюціонувати далі певної точки. Потім були Лія і Світове дерево, де навряд чи були інші раси, в які можна було б еволюціонувати.
"Цікаво, як проходять вторгнення в інших регіонах. Теми на форумах, пов'язаних з подіями, говорять..."- Лія перевірила екран і зітхнула. "Ну, гадаю, цього слід було очікувати... Тонни тем про перемогу над Провісником... Нргх... Ну що ж... Гадаю, я перевірю пізніше."
Повернувшись до покоїв королеви з вбиральні, Лія сіла на свій трон, щоб поміркувати. Загальна кількість очок досвіду Лії, ймовірно, була на вершині або майже на вершині, якщо порівнювати з базою гравців в цілому. Поки вона знала передумови, вона могла легко розблокувати будь-яке вміння, яке хотіла.
Але на початку гри все було не так. У ті перші дні вона намагалася максимально ефективно використати свої дорогоцінні очки досвіду, щоб отримати бойові здібності та інші навички. Це була одна з найприємніших частин ранньої гри.
Лія навіть взяла Альбінізм і Поганий зір, з усіма супутніми недоліками, щоб максимізувати свої стартові очки досвіду. Ці дві риси зіграли свою роль у її сьогоднішній поразці. Ці дві риси дали їй додаткові 50 очок досвіду.
Лише 50 очок досвіду. Риси, які продовжували шкодити Лії, навіть з усією її силою Королеви і Провісниці Руйнування, принесли їй лише 50 очок. Але вона знала, що без цих 50 очок ніколи б не дісталася до цього етапу.
Їй би не вистачило очок досвіду для отримання навички "Васал" без цієї надбавки до стартового EXP. Злива очок досвіду, що нахлинула на неї з того часу, притупила увагу Лії до важливості невеликої кількості EXP, але після сьогоднішнього смиренного нагадування Лія зрозуміла, що ці 50 очок є основою її існування тут, на сервері.
У цьому ігровому світі всі і вся прагнули отримати очки досвіду. Це було тому, що EXP була валютою, яка дозволяла людям купувати свої мрії. Лія дозволила гігантській кількості накопиченого нею досвіду запаморочити собі голову.
Людська жадібність була жахливою, бездонною ямою. Особливо це стосувалося грошових прибутків - люди були готові відкинути розум і мораль у гонитві за багатством. Це було те, що Лія бачила в реальному світі частіше, ніж хотіла згадувати.
Перспективи величезного багатства було достатньо, щоб збити з пантелику найраціональніших людей. У цьому світі очки досвіду були такою ж спокусливою формою багатства, як і саме золото.
Лія почала з додаткових 50 EXP, крихітної крупинки золота в порівнянні з її скарбом. Вона дозволила собі забути своє коріння - яким би величезним не було її багатство, найважливішим для неї було зберігати контроль над собою. Експедиція не була самоціллю, вона була інструментом для досягнення інших цілей.
Їй потрібно було уникати того, щоб золото і очки досвіду диктували їй свої дії. Можливо, це було добре, що їй дали шанс зупинитися і поміркувати.
"Мабуть, мені пощастило", - сказала Лія, підводячись зі свого трону і потягуючись.
"Але це не означає, що я не збираюся витрачати очки досвіду, які я отримала за знищення цих трьох міст! Якщо я збираюся битися напряму, я повинна зробити все можливе, щоб схилити шанси на свою користь", - сказала собі Лія, твердо кивнувши головою.
"Я була Королевою Руйнування, але я не взяла жодного з нових навичок, таких як Лихе Око ... Якщо подумати, то востаннє я брала все з переродження, коли здобула всі навички високого ельфа. На столі залишилася купа навичок Королеви Руйнування".
Лія погладила підборіддя, дивлячись на доступні навички та свій поточний пул EXP.
"О, це нагадало мені... Мені потрібно переконатися, що у мене завжди є принаймні десять відсотків мого досвіду в банку на випадок надзвичайних ситуацій. Я не маю наміру знову вмирати, але перше правило інвестування - хеджувати ризики".
***
Вейн відродився в кімнаті відпочинку в королівському палаці, звідки він виходив перед битвою. Він озирнувся і побачив, що в ліжку поруч з ним прокинувся Ґальґамеш.
Ґальґамеш почухав щоку.
"Я не дуже добре роздивився кінець, але ми перемогли, так?"
"Так..."- сказав Вейн, а потім додав зітхнувши: "Думаю, що так."
Повідомлення в дружньому чаті швидко надало підтвердження.
<Ми перемогли боса івенту. Відродившись, підійдіть до фортечної стіни.>
"О, я щойно отримав повідомлення від Юічі", - сказав Вейн, посвітлішавши. "Бос мертвий."
"Так", - додав Ґіл з посмішкою. "Щойно отримав повідомлення від Саске. Ми його зробили!"
Вони схопилися з ліжок і поспішно попрямували до стін. Пробігаючи вулицями, вони зупинилися, щоб оцінити красу міста, яке їм вдалося захистити.
Ґальґамеш відхилив спробу Вейна подякувати йому перед битвою. Зрештою, це має відбутися після перемоги. Зараз явно був час сказати це.
"Ґіле! Дякую за все!"
Ґальґамеш посміхнувся у відповідь.
"Все добре! Ми ж друзі, чи не так?!"
Хоча їм вдалося захистити місто, ворог все ж таки завдав йому чималої шкоди. По всьому місту були розкидані сліди бою, і здавалося, що там були NPC, які загинули в боях. Боляче було дивитися на пошкодження, але це могло бути все місто, вони зробили все, що могли.
Сам Вейн не зміг би нічого зробити самотужки. Саме місто все ще стояло, тому що гравці об'єдналися, щоб захистити його. Ставити під сумнів перемогу через те, що вони не змогли зупинити всі ворожі атаки, було б образою всіх їхніх зусиль.
Наблизившись до мурів, вони помітили великі шматки металу, що просто лежали на землі... Звідки вони взялися..?
Вцілілі гравці зібралися за стіною, жахливо мала група порівняно з тридцятьма, які починали гру. Разом із Вейном та Ґальґамеш у столиці залишилося лише близько десяти гравців.
Ті, хто відродився в інших місцях, принаймні отримали за це трохи очок досвіду, судячи з кількості, яку Вейн побачив після швидкої перевірки.
Вейн одразу ж схилив голову перед іншими.
"Всім велике спасибі за допомогу!"
"Та немає за що, - кивнув Юічі, - це була повноцінна битва, в якій я брав участь. Дякую за запрошення."
Саске кивнув на знак згоди.
"Так, це правда. Це було найвеселіше, що я робив за останній час."
Юічі та Саске зробили неоціненний внесок у спільну справу. Саске іноді був трохи колючим, але він зробив свій внесок у боротьбу, і його дії говорили про його доброту як гравця, що б там не говорили його слова. Додавання їх обох до списку друзів стало для Вейна однією з найцінніших нагород за весь цей досвід.
"Це було близько..."- сказала Анонімний Ельф. "Я знаю, що наш план передбачав, що бійці передньої лінії підуть проти боса, але я не очікувала, що бос вб'є стільки бійців задньої лінії... Заклинання типу "Зона дії", що спричиняють миттєву смерть, було абсолютно несподіваним."
Вейн кивнув на знак згоди.
"Ваша допомога була неоціненною, міс Анонімний Ельф. Говорячи про задню лінію, я хотів би, щоб ми могли зберегти Ментей-Ліста живим ..."
Анонімний Ельф ледь-ледь знизав плечима.
"Він зупинився в заїжджому дворі перед боєм, тож незабаром має з'явитися... Бачиш? Прямо за сигналом."
"Агов, ви говорите про мене?"- Вейн повернувся на голос і зіткнувся віч-на-віч з відродженим Ментей-лістом. Схоже, він вирішив залишитися в королівській столиці.
Вейн, Ґальґамеш і Ментей-ліст були єдиними гравцями, які відродилися в столиці. Це було пов'язано з тим, що навіть прихід на допомогу столиці був пов'язаний з певним ризиком для гравців. Не було жодної гарантії, що бос івенту дійсно з'явиться, і якщо вони змінювали точку респауну на столицю, то ризикували застрягнути в столиці до кінця івенту. Більшість гравців вирішили не змінювати місце респауну, щоб уникнути такої долі.
"А що сталося зі здобиччю?" запитав Ґальґамеш.
"Про це..."- почала Анонімний Ельф, а потім зітхнула. "Як тільки ми вбили боса, обладунки, які там стояли, і всі мечі, які там були, розлетілися на шматки... Все, що від них залишилося - це шматки металу."
"Справді?"- недовірливо запитав Ґальґамеш.
"Тіло боса зникло одразу після цього", - додав Анонімний Ельф.
"Тож я гадаю, що ці металеві шматки і є здобиччю...?" - запитав Ґальґамеш.
"Так, і, наскільки я можу судити, такі ж розкидані по всьому місту. Я думаю, що мерці залишили їх, коли вмирали", - сказав Вейн, згадуючи про металеві уламки, якими було всіяне місто.
"Якщо по місту валяється купа таких шматків, то багато грошей вони не принесуть..."- зітхнувши, сказав Ґальґамеш.
Це було незручно. Вейн не міг належно винагородити їх за допомогу.
Анонімна Ельфійка помітила вираз обличчя Вейна і заговорила.
"Здається, ти про щось думаєш, але не турбуйся про те, щоб дати нам якусь додаткову винагороду. Найбільшим подарунком для нас було те, що ми змогли побитися з босом івенту. Якщо що, я хотіла би сказати тобі дещо. Це, і ми отримали багато досвіду за те, що вбили цю тварюку."
"Так, це правда."- Ґальґамеш кивнув. "Хоч я і був мертвий, але отримав чималу кількість EXP. Якщо ця тварюка присудила стільки EXP тридцятьом гравцям, то варто замислитися, скільки EXP було у неї самої."
"Ну, враховуючи, що ми не змогли б перемогти його без артефакту з королівства, я думаю, що це все частина винагороди за івент", - зауважив Ментей-ліст. "Якщо буде якась нагорода MVP івенту або щось подібне, я впевнений, що ми будемо частиною цього списку. Це стосується і тебе, Вейне."
"Думаєш...?"- невпевнено сказав Вейн. "Дякую, Ментей-лісте."
"Отже, нежить у місті зникла, так?"- запитав Ґальґамеш.
"Так, одразу після смерті боса. Залишилися тільки ці шматки металу", - відповів Саске, взявши один з металевих шматків і потерши його. Оскільки Саске зазвичай грав танком, що вміє ухилятися, він, мабуть, вважав за краще б приєднатися до передньої лінії бою, але вирішив залишитися осторонь і зосередитися на підтримці за допомогою своїх метальних навичок.
"Нежить, яка атакувала інші міста, просто лишала кістки та інше... Ти думаєш, що речі, якими безпосередньо командує бос, влаштовані інакше?"- Ґальґамеш розмірковував вголос.
"Цікаво, ким насправді був бос", - сказала Анонімний Ельф. "Він був схожий на ангела, але це не ангел, так?"
"Я підозрюю, що це якийсь нежить ангел або щось подібне", - відповів Ментейн-ліст. "Поле дебаффу, яке не повинно було діяти на ангелів, подіяло на нього, і коли я використовував заклинання зачарування, він з'їв мої камені, що зв'язують душу. Ці камені з'їдаються лише тоді, коли заклинання накладаються на істот, які зазвичай мають імунітет до заклинань зачарування. Тобто нежить, гомункул або голем."
Вейн замислено стиснув губи.
"Майже впевнений, що це нежить або гомункул, але немає нічого, що б однозначно вказувало на те чи інше."
"Ех, чому б просто не назвати його нежиттю, якщо він використовував нежить як прислужників?"- запитав Саске.
"Саске, ти просто втомився про це думати?"- заперечив Юічі.
"Ну, я маю на увазі, кого це хвилює тепер, коли все зроблено? Він мертвий", - досить м'яко зауважив Саске.
Це була правда. Принаймні, Сім Великих Катаклізмів знову стали Шістьма Великими Катаклізмами.
"Я маю на увазі, що ми перемогли цю штуку, але було б непогано знати, що це було", - зауважив Ментей-ліст. "Тоді ми могли б зробити про це оголошення."
"Івент ще не закінчився", - зауважив Юічі. "Якщо це була нежить, вона все ще може відродитися і з'явитися пізніше під час івенту."
"Ні, ні, дякую. Одного разу було достатньо."- Саске замахав руками.
Юічі висловив свою згоду.
"Так, і у нас більше немає артефакту. Якщо ми хочемо битися з ним знову, нам потрібно, щоб гравці відточували свої навички в цілому."
Якщо колись прийде час знову битися з босом, Вейн хотів би мати можливість по-справжньому битися разом з цими гравцями.
"Тоді, гадаю, ми закінчили? Що ж до здобичі, то продавайте її, як вважаєте за потрібне. Не турбуйтеся про розподіл виторгу. Я впевнений, що всі інші занепокоєні рештою івенту", - зауважив Ґальґамеш.
"Так, думаю, ми закінчили. Ви всі добре попрацювали. Не соромтеся звертатися до мене знову, якщо щось трапиться. Я не впевнений, що зможу приєднатися, але спробую. Я відчуваю, що у тебе в майбутньому буде ще багато подібних подій, Вейне", - сказала Анонімний Ельф.
"Ага, згоден. У нього якась проклята смуга", - посміхнувся Ґальґамеш.
"Тоді, гадаю, нам час відродитися в Орал", - сказав Юічі Саске.
"Побачимося, народе", - сказав Саске, махнувши рукою.
Анонімний Ельф, Юічі та Саске помахали один одному перед тим, як повернутися на свої рідні бази. Анонімний Ельф назвала своїм домом Королівство Бортелі, а Юічі та Саске грали в королівстві під назвою Орал. Вейн чув, що Орал було загалом складнішим з точки зору монстрів у цій місцевості. Той факт, що вони змогли впоратися удвох у цьому середовищі, був вражаючим.
"Гадаю, це все. Що далі, босе?"- запитав Ґальґамеш у Вейна.
"Припини з цим "босе". З цим покінчено", - сказав Вейн зі слабким смішком.
Ментей-ліст кинув свій жереб з Ґальґамеш.
"Ні, я думаю, що Вейн повинен бути лідером групи. Я думаю, у тебе є деякі лідерські якості."
"То ти йдеш з нами, Ментей-ліст?"- запитав Ґальґамеш, нахмуривши брови.
Ментей-ліст насупився.
"Це проблема? Саме тому я і встановив свою точку відродження в цьому місті."
"Ні, звичайно, ми тільки раді", - з посмішкою відповів Вейн. "Ласкаво просимо у групу, Ментей-лісте."
Вейн несподівано опинився у групі з трьох з двома найкращими гравцями в грі.
"Ментей-ліст, ти ж використав свою денну норму, чи не так? А ти, Вейне?"- Ґальґамеш заговорив раніше, ніж Вейн встиг зануритися у свої думки.
"Щоденна норма? А, служба телепортації. Я нею ще не користувався, тож вона все ще у мене. Давайте повернемося до Гільдії Найманців... Що це в біса таке...?"- сказав Вейн, дивлячись вгору і бачачи, що східне небо занурюється в неприродну темряву.
***
"Так це і є Лихе Око, хм? Треба буде звикнути до нього, щоб не паморочилося в голові", - сказала Лія, випробовуючи новопридбане основне вміння на дереві вмінь "Лихе Око". Дерево навичок було розблоковане, коли вона стала Королевою Руйнування, але вона тільки зараз почала його випробовувати.
Лихе око було перемиканим умінням і залишалося активним, доки його не вимикали. Воно зменшувало максимальну кількість життєвих одиниць Лії, і ця втрачена кількість не відновлювалася, доки вона не деактивувала вміння.
Основною особливістю вміння "Лихе око" було те, що воно дозволяло користувачеві бачити потік мани навколо себе. Мана відображалася у вигляді очок мани (MP) для персонажів і, як і LP, з часом відновлювалася природним чином. Це було пов'язано з тим, що в цьому світі мана була присутня в повітрі. Всі персонажі, які мали MP як стат, якимось чином поглинали ману в повітрі в свої тіла і перетворювали її в більш очищену MP для використання.
З активним "Злим оком" Лія могла бачити не тільки MP персонажа, але й ману, що плавала в повітрі, роблячи весь світ ніби поглинутим легким рожевим туманом.
Коли справа доходила до виявлення магічної енергії, Лії не потрібно було покладатися на відображення видимого світла. Натомість вона могла відчувати ману безпосередньо. У цій тьмяній печері магічний туман м'яко світився, наче випромінював власне світло.
Однак там, де мана була розрідженою - наприклад, на скелястих стінах - туман розріджувався, роблячи ці ділянки більш прозорими. Завдяки цьому, навіть у повній темряві, Лія могла опосередковано розгледіти своє оточення.
"Напевно, це як реверсний чорно-білий фільтр, - розмірковувала про себе Лія, - хоча він не зовсім все вловлює, тим більше, що я все ще не бачу ні кольорів, ні яскравості."
Здатність "Лихе око" могла виявляти ману лише в межах свого діапазону, тож її зір повністю залежав від її досяжності. Наразі він поширювався досить далеко, щоб комфортно здійснювати дальні атаки. Для бою цього було більш ніж достатньо.
Але що по-справжньому вразило Лію, так це те, що її "Лихе око" зовсім не покладалося на видиме світло, як вона вже зрозуміла.
"Іншими словами... навіть якщо я закрию очі, я все одно можу бачити." Лія посміхнулася, в її голосі відчувалося задоволення. "Битися із заплющеними очима? Ось це гнучкість."
Завдяки цьому вона змогла нарешті забути про свої проблеми із зором. Оскільки вміння називалося "Лихе око", воно повинно було технічно відповідати візуальним вимогам до заклинання.
"Хм ..."- подумала про себе Лія. "Я ще не пробувала, але, можливо, це означає, що я навіть зможу перехопити вороже закляття безпосередньо своєю власною магією."
Зазвичай, щоб перехопити закляття, потрібно передбачити його шлях і вистрілити контрзакляттям, щоб перетнути його. Але за допомогою просторової магії можна використовувати "Лихе око", щоб націлитися на вороже закляття і нейтралізувати його в польоті.
Зла посмішка розпливлася по її обличчю.
"Хех... Це буде весело. Нарешті, моя ера почалася."
На дереві навичок "Зле око" вело до подальших здібностей, таких як "Посилений злий погляд" і "Злиття заклинань".
Перша була досить простою: вона розширювала діапазон бачення мани і дозволяла їй регулювати прозорість конкретних цілей.
"Отже, якщо я захочу, я можу зробити свої руки або крила частково прозорими..." розмірковувала Лія вголос. "Це могло б стати в нагоді, якщо вони заважають, і це зробило б моє "бачення із заплющеними очима" трохи менш каламутним."
Однак вміння "Злиття заклинань" було зовсім іншого рівня - і набагато дорожче. Воно дозволяло їй прив'язувати активацію заклинання до свого лихого ока, тобто вона могла накладати заклинання, просто дивлячись на свою ціль.
"По суті, більше ніяких голосових заклинань, так?"- пробурмотіла Лія з блиском в очах. "Все, що мені потрібно зробити, це зафіксувати своє лихе око, зосередитися, і бам, миттєве заклинання."
Однак у цьому був підступ.
"Щоб заклинання спрацювало, потрібна чітка лінія зору", - зітхнула вона. "Отже, ніяких заклинань із заплющеними очима. Серйозно, я ж не лазерами тут стріляю з очей - чому пряма видимість взагалі має значення?"
Вона навіть спробувала застосувати заклинання зцілення із заплющеними очима, але воно вперто відмовлялося активуватися.
"Все ж таки, порівняно з тим, як промовляти або розмахувати руками, просто розплющити очі набагато простіше."
Лія хіхікнула про себе.
"Розплющити очі, щоб вимовити заклинання... Звучить досить круто, насправді."
Таким чином, вона ефективно впоралася зі своїми обмеженнями зору. Наступним у її списку була боротьба з сонячним світлом.
"Так, сонячне світло..."- Лія задумливо постукала себе по підборіддю. "Якщо раніше я добре бачила в тіні, то якщо постійно тримати Завісу Темряви піднятою, то це може зробити свою справу."
Одне з основних заклинань темної магії, яке вона розблокувала після того, як стала Королевою Руйнування, Завіса Темряви, приглушувало навколишнє світло. Воно не занурювало все в непроглядну темряву, але створювало тіньову атмосферу, яка була більш сприятливою для її чутливої шкіри.
"Так, чогось подібного повинно бути достатньо, щоб заблокувати сонячне світло." Вона кивнула. "І це не схоже на Лихе Око, яке постійно з'їдає мою ману. Це просто потроху висмоктує енергію, поки воно активне... Але якщо я зловживатиму ним, мені доведеться стежити за своїми резервами."
Лія задоволено зітхнула.
"Гаразд, це майже нейтралізує всі мої слабкості. Тепер подивимося, які ще бонуси Королеви Руйнування я можу отримати..."
Однією з переваг її переродження було додавання крил. Розблокування навички "Політ" зробило можливим пересування в повітрі, але вона помітила, що нещодавно стало доступним ще кілька інших навичок.
"Ого! Удар крилом, так? Може, я зможу запустити шквал пір'я абощо. Дуже стильно", - пробурмотіла вона, і її очі заблищали.
Проте, коли вона відкрила його і прочитала опис, її захоплення змінилося на незворушний погляд.
"О. То це просто... бити речі крилами. Це... не зовсім те, що я мала на увазі. Хіба крила зазвичай не є чутливими?" Вона знизала плечима. "Ну, неважливо."
Насправді птахи, такі як лебеді, як відомо, ламають крилами кістки, тож це було не зовсім нереально. А оскільки розмах крил Лії перевищував три метри, це давало їй досить вражаючий розмах.
"Ха, це не просто одноразове вміння - це частина цілого дерева вмінь. А наступна... Пір'яна куля! О, ось це я розумію!"
Вміння розблоковувалося з гілки "Удар крилом", хоча, ймовірно, для цього потрібні були якісь інші передумови, можливо, пов'язані з метанням.
Вона взяла це вміння лише для того, щоб погратися з вовченятами, і ніколи не застосовувала його серйозно.
"Нннн... Що це за дивне відчуття...?"- Лія скривилася, коли знайоме поколювання поширилося по її спині.
"А. Так. Я знала це. Більше крил."
Тепер з її спини проросли чотири чисто білих крила.
"Отже, якщо я розблокую Перо Гатлінга наступним, я отримаю ще більше крил?"- Вона не мала наміру йти далі, але цікавість взяла гору, і вона пішла далі і розблокувала його.
"Хм... Ніяких змін? Що ж це таке?" - розчаровано пробурчала вона.
На цьому етапі вона вирішила, що може йти далі. Наступним на черзі було вміння "Блискуче Дівоче Святилище".
Його ефект був вражаючим: випускаючи пір'я в повітря, вона могла отримати повну сенсорну обізнаність про все, що знаходиться в межах зони, і підвищити ефективність своїх власних навичок в цьому діапазоні.
"Ось це корисно... Але назва трохи... невдала", - пробурмотіла вона, почервонівши. "Дівоче святилище? Справді? Неважливо, я беру його."
Цього разу поколювання супроводжувало ще одну пару крил, що проростала вперед.
"Так, давайте подивимося... Крила ближнього бою, крила дальньої атаки і крила підтримки магії. Це вже стає смішним", - пробурмотіла вона з кривою посмішкою.
Після кількох експериментальних змахів і бою з тінню Лія підтвердила, що всі її крила можуть наносити удари однаково ефективно. Задоволена, вона перевела погляд на горизонт.
"Гаразд, час для другого раунду."
Одним потужним помахом крил вона злетіла в повітря. На її подив, її швидкість збільшилася більш ніж утричі. З такою швидкістю вона швидко дістанеться столиці.
Коли сонце зайшло за горизонт, чат друзів Лії засвітився шквалом повідомлень.
Першим з'явився голос Діаса. <ВАША Величносте!>
Невдовзі з'явився голос Суґару. <Бос!>
"Приємно знову чути ваші голоси", - відповіла Лія, і її губи скривилися в усмішці. <Я майже в столиці. У вас все гаразд? >
<Це мають бути наші слова! Не зважайте на це, Ваша Величносте, де ви зараз знаходитесь?!> Голос Діаса звучав більш наполегливо і рішуче, ніж зазвичай.
<Я ось-ось прибуду до столиці> недбало зауважила Лія.
<Ви тільки годину тому померли, а тепер поспішаєте назад?! З усією повагою, що, в біса, відбувається?!> терміново запитав Діас.
<Саме тому, розумієш>, - відповіла Лія, і в її тоні з'явився натяк на пустощі. <Ті, хто мене схопили, можливо, вже покинули столицю, але я прийняла рішення - цього разу я збираюся захопити столицю.>
<Якщо це ваше рішення, у нас немає іншого вибору, окрім як слідувати за вами. Просто дайте нам знати, коли будете готові, Ваша Величносте. Армія адамантитів у вашому розпорядженні.>
<Я покличу їх досить скоро - і переконайся, що Зіґ теж готовий. Він знадобиться мені для управління містом, коли ми його візьмемо.>
<ЯКІ саме приготування потрібно зробити...?>
<НІЧОГО особливого.> Лія відмахнулася від занепокоєння. <Але як там Келлі?>
<Я тут, босе>, - неохоче відповіла Келлі.
<Ну ж бо, не будь такою> - вмовляла Лія. <Я знаю, що ти все ще сердишся, але нічого не вдієш. Де ви зараз?>
<Ми біля міста Корнатол, на південь від Великого Лісу Ліб...>
<Чудово. Залишайся на місці. Спостерігай за тим, як люди захищаються від монстрів. Можеш навіть простягнути руку допомоги, якщо відчуваєш себе щедрою, але тільки на боці людей>
<Зрозуміла, але...>
<Не хвилюйся. Як тільки я візьму столицю, я прийду до тебе особисто. І про Суґару та Світове Дерево...>
Лія роздала швидкі інструкції щодо перегрупування в підконтрольних їй містах і лісах, швидко завершивши розмову.
Коли останні повідомлення від її підлеглих стихли, на горизонті з'явилися стіни столиці, що наближалися.
Зрештою, Лії знадобилося лише близько тридцяти хвилин, щоб дістатися столиці після того, як вона залишила Ліб позаду. Наближаючись до міста, вона поступово зменшила швидкість і активувала Завісу Темряви.
Щоб загальмувати, вона широко розправила крила, використовуючи опір повітря для гальмування. Лія не бачила цього на власні очі, але була впевнена, що маневр виглядав до біса круто.
"Хм... Вас лише троє, так?" - пробурмотіла вона собі під ніс, оглядаючи місцевість.
За стінами, де вона билася раніше, було лише кілька розкиданих фігур. Єдиними, хто нагадував найманців, були троє людей - і одним з них був Вейн. Танк на ім'я Ґіл теж був там, разом із третім, якого вона не впізнала.
Усі троє дивилися на неї з ошелешеними виразами обличчя. Поруч з ними лежав дивний шматок металу.
На мить Лія подумала, що вони готуються до якогось ритуалу, але потім до неї дійшло.
Це безладдя, ймовірно, було тим, що залишилося від містера Плейтса.
Судячи з того, як це виглядало, не було схоже, що вони щось з ним зробили - більше схоже на те, що він просто розвалився сам по собі. Можливо, саме так траплялося, коли помирали деякі монстри живого типу.
Лія спустилася до трійці.
"Провісник..."- Вейн затнувся, голос тремтів.
"Зачекайте, зачекайте, зачекайте... Я думав, ми перемогли її!"- Ґіл задихався, його голос тріщав від паніки.
"Це тільки мені здається, чи... вона змінилася? У неї тепер більше крил..." - пробурмотів третій гравець, важко ковтаючи.
"Чи може це бути...?"- пробурмотів Вейн, звужуючи очі.
"Що ти сказав, Вейне?"- запитав Ґальґамеш, дивлячись на нього з похмурим виглядом.
"Цей івент... Насправді це не було знищенням Провісника", - продовжував Вейн, його голос був низьким і серйозним. "Можливо, це був івент Пробудження Провісника."
"То ти хочеш сказати, що Хіліті все одно програли б, незважаючи ні на що?" - запитав інший гравець, з широко розплющеними від жаху очима.
"Можливо... Вона не була босом івенту, весь цей івент булв лише її представленням як нового боса", - закінчив Вейн ледь чутним шепотом.
Лія не могла не посміхнутися. Як вона і підозрювала під час їхньої попередньої зустрічі, ці гравці явно прийняли її за якогось NPC-боса івенту.
Що ж, я не проти. Якщо вони так хочуть це бачити, я з радістю зіграю цю роль. До того ж, прикидатися NPC перед Вейном? Це менше схоже на жорстокий збіг обставин, а більше на долю...
Теорії Вейна часто були дуже далекі від реальності, але час від часу він потрапляв у яблучко.
Івент Пробудження? Він не зовсім помилявся.
"Ви троє - єдині, хто залишився?"- запитала Лія, її голос дзвенів. "Де решта?"
Оскільки ці гравці вже чули її голос раніше, не було ніякої шкоди в тому, що вони заговорили. Як тільки Лія звернулася до них, трійця відчутно запанікувала.
"Чорт забирай, що ж нам робити?"- прошипів Ґіл, кинувши насторожений погляд на Лію.
"Це програшна битва, але якщо ми зможемо зібрати деяку інформацію, ми все ще можемо щось врятувати", - відповів Вейн, його тон був похмурим.
"Так, ти маєш рацію... Треба було запастися камінням, що зв'язує душу", - зітхнувши, пробурмотів третій гравець.
Це той самий, що застосував проти мене магію зачарування, здогадалася Лія, хоча й не могла пригадати його ім'я.
"Блискуче Дівоче Святилище", - промовила Лія, закликаючи своє вміння.
Всі шість крил широко розправилися, випускаючи шквал білого пір'я, яке м'яко опустилося на землю.
Вона ще не перевірила дальність їхнього польоту, але, схоже, вони охоплювали приблизно таку ж відстань, як і її звичайний зір - приблизно середній діапазон. Якщо це означало, що вона може сприймати все, що знаходиться в межах цього радіусу, то користь від нього була незмірною.
Біле пір'я танцювало і кружляло в повітрі, створюючи заворожуюче видовище.
Якби ж то було чорне пір'я, подумала вона з відтінком забави. Це могло б випромінювати більш зловісну вібрацію, нервуючи їх. Але з білим пір'ям це виглядає просто... ну, чарівно.
"Цього разу без стріл, га?"- озвалася Лія, і на її губах з'явилася посмішка.
Не те, щоб вони щось змінили. Звідки б вони не прилетіли, щойно вони б увійшли до Блискучого Дівочого Святилища, вона б їх відчула. А якби вона могла їх відчути, її підвищений AGI дозволив би їй легко ловити стріли в повітрі.
"Невже в цьому місті не залишилося жодного лицаря чи воїна? Я можу почекати, якщо ви хочете покликати підкріплення", - глузувала вона, а в її голосі звучало глузливе терпіння.
Чесно кажучи, їй кортіло розбити ще більшу силу, ніж раніше.
"А як же Лоусон та інші...?"- запитав Ґіл, з тривогою дивлячись на міську браму.
"Вони вже мали б відродитися", - відповів Вейн, злегка кивнувши головою. "Якщо ми протримаємося, можливо, вони встигнуть повернутися сюди вчасно."
"Ні, нам не доведеться чекати", - втрутився гравець, чиє ім'я вона не могла згадати, і його погляд перевівся на міську браму. "Вони вже в дорозі."
Почувши це, Лія повернула свої відчуття в тому напрямку. Кілька підписів мани дійсно наближалися. Їх було досить багато - достатньо, щоб сформувати справжню лицарську компанію. І кожен з них також ніс в собі пристойну кількість мани.
"Близько сорока? Більше, ніж минулого разу. Добре", - посміхнулася Лія. "Почнемо наш матч-реванш."
Це була чудова нагода випробувати своє нове вміння. Вона вирішила почати з "Пір'я Гатлінга".
Згідно з описом вміння, вихідна шкода масштабується з DEX(Спритність).
DEX Лії не був її найвищим показником, але все ж був вищим за середній у порівнянні з більшістю гравців або NPC. Якщо він виявлявся ефективним, вона завжди могла виділити більше очок досвіду, щоб підвищити його.
Як тільки вона вигукнула команду активації, її крила розгорнулися, випустивши шквал білих пір'їних куль у лицарів, що наближалися.
Атака була недостатньо потужною, щоб пробити їхні обладунки, але вона була більш ніж здатна відправити їх у політ самою силою удару. Кілька нещасних навіть отримали постріл в проломи обладунків і впали замертво на місці.
"Ого! Раніше вона цього не робила!"- вигукнув Ґіл, в його голосі була суміш здивування і страху.
"Це, мабуть, нова здатність з додатковими крилами!" - вигукнув третій гравець, затуляючи обличчя від граду пір'я.
Лія постаралася відвести шквал від Вейна. Вбити його було б занадто просто. Натомість вона зосередилася на лицарях. Ґіл, можливо, і виживе, але маг, швидше за все, помре.
Вона не забула приниження від їхньої попередньої зустрічі.
Щоб помститися, Лія була сповнена рішучості завдати їм найжорстокіших ударів, які тільки могла зібрати.
Її метою не обов'язково було битися краще, вона хотіла максимально ефективно використати очки досвіду. Тепер у неї було більш ніж достатньо козирів у рукаві.
Вона не могла програти знову.
Утримуючи лицарів в обороні за допомогою Пір'я Гатлінга, Лія розплющила одне око. Навколо помітно потемніло. Чудово - не треба було давати очам адаптуватися до навколишнього середовища.
Лія повністю розплющила очі, зосередившись на лицарях, що стояли перед нею. Хоча її звичайний зір і посилений зір, отриманий від "лихого ока", накладалися один на одного, що трохи ускладнювало чітке бачення, їй потрібно було лише визначити свої координати за допомогою "лихого ока". Цього було достатньо.
Вона сконцентрувала свій фокус за допомогою лихого ока і, використовуючи його як ключ, активувала свою магію.
Раптом лицарів поглинула темрява. Замкнені всередині, вони були силоміць зіштовхнуті один з одним, наче потрапили під невидимий прес, стискаючись все менше і менше, поки не були повністю розчавлені разом з тінями.
Це був ефект Темного Вибуху, заклинання, яке Лія мовчки наклала.
У неї не було можливості використати його раніше, тож це була її перша спроба. І коли вона усвідомила всю руйнівну силу, яку воно вивільняє, то не могла не відчути полегшення, що не використала його під час попередньої самогубної атаки.
Хоча зона дії заклинання була набагато вужчою порівняно з іншими її AoE-магією(магія з ефектом по області), руйнівної сили, що містилася в цьому маленькому просторі, було достатньо, щоб Лія майже втратила дар мови.
Але ... нічого собі, це було добре.
"Що ... Що за чортівня ...?"
"Вона зробила це... без жодного слова...? Ні, це були її очі..."
Мої очі? здивувалася Лія. Свої крила вона могла перевірити сама, а от очі - це вже інша справа. Може, вони теж якось змінилися? Зрештою, треба було б знайти дзеркало.
Не ризикуючи, Лія запустила ще кілька локальних заклинань через своє Зле Око на вцілілих лицарів. Можливо, це було занадто, але з огляду на те, що сталося раніше, вона вирішила, що краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.
Розправившись з лицарями, вона знову заплющила очі і повернулася до групи Вейна.
"Ви не збираєтеся нападати? Може, спробуєте вчепитися в мене, як раніше? О, і не соромтеся знову спробувати ту магію, якщо наважитеся."
Але навіть незважаючи на її провокацію, Вейн і його супутники застигли на місці. Вони просто витріщилися на те місце, де зникли лицарі, їхні обличчя були чистими від шоку.
"Якщо ви не нападаєте, то... як щодо того, щоб трохи поговорити?"
Лія продовжила невимушеним тоном: "Отже, під час тієї битви... Цей дивний ефект поля. Хтось згадував про дебаффінг-поле, так? Що це було? Воно все ще у вас? Не збираєтеся використовувати його цього разу?"
Їй не могло не бути цікаво. Якби цей дебафф можна було виробляти масово, або ще гірше, якби він був у кожному королівстві, їй довелося б бути набагато обережнішою, рухаючись вперед.
Вейн, вирвавшись зі свого заціпеніння, подивився на неї, перш ніж відповісти.
"Ти справді думаєш, що я тобі скажу?"
Звичайно, ні, подумала Лія з кривою посмішкою. Погрози були безглуздими проти гравців, які могли просто відродитися. Але вона завжди могла перевірити інформацію в соціальних мережах пізніше. Навіть якщо це мало бути таємницею, з такою великою кількістю гравців, хтось обов'язково проговориться.
Розпитувати було більше рольовою пихою. Це відповідало її ролі озлобленого "NPC-провісника", загнаного героями в кут.
"Якщо ти не хочеш говорити, то, гадаю, ми тут закінчили. Я просто прикінчу вас і захоплю столицю."
"Га...!"
Ох? Лія помітила реакцію.
Здавалося, їм особливо не подобалася ідея нападу на столицю. Це зрозуміло, оскільки NPC не могли відродитися після смерті.
"Чому... Чому ти націлилися на столицю?!"- запитав Вейн, і в його голосі пролунав гнів.
"О, то тепер ми продовжуємо розмову, так? Ти не хочеш відповідати на мої запитання, але чекаєш відповідей від мене?"- сказала Лія, зневажливо пирхнувши. "Це досить не по-джентльменськи, тобі не здається? Але... неважливо."
Все ще тримаючи очі заплющеними, Лія подивилася на міські стіни. Її "лихе око" забарвило її бачення в рожеві відтінки, показуючи прекрасну архітектуру, що височіла так само, як і при денному світлі.
"Тому що вона прекрасна. Коли я подивилася на неї згори, вона була настільки приголомшливою, що я просто не змогла встояти. Ось чому я вирішив взяти це гарне місто і перетворити його на домівку для моєї нежиті."
Це було водночас і оголошенням війни, і заявою про наміри. Такі заяви приносять набагато більше задоволення, коли вони оголошуються до досягнення мети.
Зрештою, мова йде про виконання обіцянок, чи не так?
"Ну що, ми закінчили?" - запитала вона нудьгуючим тоном.
Вона вирішила завершити рольову гру на цьому.
"Гаразд, тоді до побачення. І не хвилюйтеся, я скоро прийду за рештою ваших друзів", - сказала Лія зі злісною маленькою посмішкою. "Оскільки, схоже, ви, хлопці, вмієте відроджуватися після смерті, то скажіть їм, щоб дочекалися мене."
Розплющивши очі, Лія втупилася в Вейна та його компанію. Перезарядка Темного Вибуху закінчилася, і вона знову його застосувала.
Так само, як і лицарів раніше, трьох поглинула темрява, стискаючи їх, поки вони не зникли з лиця землі.
На якусь мить Лія відчула легке задоволення.
Ця невеличка розмова була нічим іншим, як тактикою затягування часу, щоб дозволити її закляттю вийти з кулдауну. Чесно кажучи, не підозрювати, що вона просто виграє час у ворога, здатного на таку руйнівну магію, було досить необачно.